Districtus podhorayensis: до проблеми територіальної організації Галицько-Волинського порубіжжя у XIII–XIV століттях

Проаналізовано адміністративне утворення, відоме в пізньосередньовічних джерелах під назвою districtus Podhorayensis. Висловлено припущення про локалізацію цього регіону у межах Грядового Побужжя та формування його територіальної структури у складі княжої Белзької землі. Проведено аналіз системи...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2013
Main Author:	Ляска, В.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2013
Series:	Княжа доба: історія і культура
Online Access:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/93725
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Districtus podhorayensis: до проблеми територіальної організації Галицько-Волинського порубіжжя у XIII–XIV століттях / В. Ляска // Княжа доба: історія і культура. — 2013. — Вип. 7. — С. 109-136. — Бібліогр.: 144 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-93725
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-937252016-02-04T03:02:21Z Districtus podhorayensis: до проблеми територіальної організації Галицько-Волинського порубіжжя у XIII–XIV століттях Ляска, В. Проаналізовано адміністративне утворення, відоме в пізньосередньовічних джерелах під назвою districtus Podhorayensis. Висловлено припущення про локалізацію цього регіону у межах Грядового Побужжя та формування його територіальної структури у складі княжої Белзької землі. Проведено аналіз системи заселення, зокрема, виділено ранги населених пунктів за площею поширення культурного шару та визначено індекс найближчого сусідства. Окрім того, увагу присвячено диференціації поселень за типом топографічного розміщення та впливу гідромережі на розвиток просторово-територіальної організації Підгорайської волості. The article analyses an administrative region known in medieval sources as districtus Podhorayensis. It is suggested that region was shaped on the territory of Western Buh ridge hills area on the basis of earlier formation – Belz land from the ages of principalities. An analysis was performed of settlement system. In particular, some diff erent levels of settlements were defi ned according to size of dwelling area visible by the size of archaeological cultural layers. Also the index of close environment was established. A detailed approach was made towards the differentiation of settlements by their topographical location, correlation of the rivers system with territorial organization of Pidhoraiska volost’. 2013 Article Districtus podhorayensis: до проблеми територіальної організації Галицько-Волинського порубіжжя у XIII–XIV століттях / В. Ляска // Княжа доба: історія і культура. — 2013. — Вип. 7. — С. 109-136. — Бібліогр.: 144 назв. — укр. 2221-6294 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/93725 uk Княжа доба: історія і культура Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	Проаналізовано адміністративне утворення, відоме в пізньосередньовічних джерелах під назвою districtus Podhorayensis. Висловлено припущення про локалізацію цього регіону у межах Грядового Побужжя та формування його територіальної структури у складі княжої Белзької землі. Проведено аналіз системи заселення, зокрема, виділено ранги населених пунктів за площею поширення культурного шару та визначено індекс найближчого сусідства. Окрім того, увагу присвячено диференціації поселень за типом топографічного розміщення та впливу гідромережі на розвиток просторово-територіальної організації Підгорайської волості.
format	Article
author	Ляска, В.
spellingShingle	Ляска, В. Districtus podhorayensis: до проблеми територіальної організації Галицько-Волинського порубіжжя у XIII–XIV століттях Княжа доба: історія і культура
author_facet	Ляска, В.
author_sort	Ляска, В.
title	Districtus podhorayensis: до проблеми територіальної організації Галицько-Волинського порубіжжя у XIII–XIV століттях
title_short	Districtus podhorayensis: до проблеми територіальної організації Галицько-Волинського порубіжжя у XIII–XIV століттях
title_full	Districtus podhorayensis: до проблеми територіальної організації Галицько-Волинського порубіжжя у XIII–XIV століттях
title_fullStr	Districtus podhorayensis: до проблеми територіальної організації Галицько-Волинського порубіжжя у XIII–XIV століттях
title_full_unstemmed	Districtus podhorayensis: до проблеми територіальної організації Галицько-Волинського порубіжжя у XIII–XIV століттях
title_sort	districtus podhorayensis: до проблеми територіальної організації галицько-волинського порубіжжя у xiii–xiv століттях
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2013
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/93725
citation_txt	Districtus podhorayensis: до проблеми територіальної організації Галицько-Волинського порубіжжя у XIII–XIV століттях / В. Ляска // Княжа доба: історія і культура. — 2013. — Вип. 7. — С. 109-136. — Бібліогр.: 144 назв. — укр.
series	Княжа доба: історія і культура
work_keys_str_mv	AT lâskav districtuspodhorayensisdoproblemiteritoríalʹnoíorganízacíígalicʹkovolinsʹkogoporubížžâuxiiixivstolíttâh
first_indexed	2025-07-06T23:38:57Z
last_indexed	2025-07-06T23:38:57Z
_version_	1836942768107159552
fulltext	Віталій ЛЯСКА DISTRICTUS PODHORAYENSIS: ДО ПРОБЛЕМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО ПОРУБІЖЖЯ У XIII–XIV СТОЛІТТЯХ Адміністративно-територіальний устрій є однією з найактуальніших та, водночас, мало висвітлених сторінок історії Галицько-Волинської держа- ви. Якщо на макрорегіональному рівні (поділ на князівства, землі) у цій проблематиці запропоновано доволі серйозні історіографічні позиції1, то на мезорегіональному рівні (розгляд окремих волостей чи інших невеликих територіальних одиниць) ці питання отримали помітно менше інтерпре- тацій2 й потребують цілеспрямованих ґрунтовних досліджень. Відзначені тенденції насамперед потрібно пов’язувати з фрагментарністю та нечіткіс- тю середньовічних писемних джерел, на основі яких практично неможли- во повно та об’єктивно висвітлити адміністративно-територіальний поділ та структуру заселення Прикарпаття і Волині княжої доби. Археологічні матеріали історики використовують вибірково, часто увага фокусується лише на укріплених пам’ятках як “опорних пунктах” для локалізації тих чи інших літописних об’єктів. Таке до певної міри безсистемне русло дослідження призводить до витворень на історичній мапі цілих віртуальних регіонів, інформація про які обмежується, у кращому разі, кількома згадками писемних дже- рел. Тому, на наш погляд, в основі реконструкції територіальної мережі 1 Грушевський М. Історія України- Руси. – Львів, 1905. – Т. 2. – С. 365–389, 454–472; Крип’якевич І. Галицько-Волин- ське князівство. – Київ, 1984. – С. 21–47; Котляр Н. Ф. Формирование террито- рии и возникновение городов Галицко- Волынской Руси ІХ–ХІІІ веков. – Киев, 1985; Його ж. Галицько-Волинська Русь (Україна крізь віки. – Т. 5.) – Київ, 1998. – С. 50–68, 78–110, 139–151, 235–254; Вой- тович Л. Волинська земля князiвських часiв (Х–ХII ст.) // Проблеми iсторичної географiї України. – Київ, 1991. – С. 10–22; Його ж. Удiльнi князiвства Рюриковичiв i Гедимiновичiв у ХII–XVI ст. – Львів, 1994; Його ж. Етнотериторiальна пiдоснова формування удiльних князiвств Во- линської землi // Волино-Подiльськi археологiчнi студiї. – Львiв, 1998. – Т. 1. – С. 286–294; Його ж. Кордони Галицько- Волинської держави: проблеми та дис- кусії // Записки Наукового товариства імені Шевченка (далі – ЗНТШ). – Львів, 2006. – Т. 252. – С. 187–205; Панишко С. Д. Формування території Волинської зем- лі у ХІІ – на початку ХІV століття. Авто- реф. дис. ... канд. іст. наук. – Київ, 1997; Рудий В. А. Перемишльська земля (ІХ – сер. XIV ст.). – Тернопіль, 2003. – С. 23–56; Миська Р. Г. Теребовлянська земля в XI – першій половині XIII ст. Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Львів, 2009 (та ін.). 110 Віталій ЛЯСКА Галицько-Волинської держави має лежати передусім синтез писемних та археологічних джерел. Гадаємо, що писемні відомості створюють своє- рідні контури територіальних одиниць, основне ж завдання археології – наповнити отриману на такий спосіб матрицю “матеріальним” змістом, підмурком для якого, на наше глибоке переконання, має стати комплекс- ний аналіз структури заселення, зокрема, її просторовий аспект. Доволі влучно методику таких досліджень окреслив Андрій Томашевський, за- пропонувавши модель вивчення так званих історично-соціальних організ- мів давнини. Згідно з його поглядами, об’єктами аналізу такого ґатунку ви- ступають певні історично відомі середньовічні просторово-хронологічні адміністративно-політичні, культурно-господарські утворення, а предме- том – їх реальне і максимально деталізоване історично-археологічне відо- браження, динаміка процесів територіального розвитку, реконструкція конкретного природного середовища, в якому постало та існувало дане утворення тощо3. Зазначений ракурс дослідження є найсприятливішим для розгляду такого територіального утворення доби Середньовіччя на Галицько-Во- линському порубіжжі, як districtus Podhorayensis. Ця адміністративна оди- ниця вже отримала історично-археологічні інтерпретації у працях Івана Крип’якевича4, Пшемислава Домбковського5, Александра Свєжавського6, Анджея Янечека7 та ін. На рівні збору джерел Підгораєм цікавився і Тео- філ Коструба8, очевидно, готуючи статтю до “Записок Наукового товари- ства ім. Шевченка”9. 2 Крип’якевич І. Княжий Самбір і Сам- бірська волость // Літопис Бойківщини. – Самбір, 1938. – № 10. – С. 26–33; Костру- ба Т. Всеволож і Всеволозька волость // ЗНТШ. – Львів, 1991. – Т. 222. – С. 308–312; Janeczek A. Osadnictwo pogranicza polsko- ruskiego. Województwo Bełzkie od schyłku XIV do początku XVII w. – Warszawa, 1993. – S. 128–141; Панишко С. Угровське князівство Данила Романовича // Король Данило і його місце в українській історії. Матеріали Міжнародної наукової конфе- ренції (Львів, 29–30 листопада 2001 р.). – Львів, 2003. – С. 58–65 (та ін). 3 Томашевський А. П. Просторові та палеоекологічні дослідження південно- руських земель: результати, нові підходи, перспективи // Археологія і давня історія України. – Київ, 2010. – Вип. 1: Проблеми давньоруської та середньовічної археоло- гії. – С. 179. 4 Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство. – С. 34; Його ж. Деякі літопис- ні назви з Галичини // ЗНТШ. – Львів, 1991. – Т. 222. – С. 314–315. 5 Dąbkowski P. Podział administracyj- ny województwa ruskiego i bełzkiego w XV wieku. – Lwów, 1939. – S. 303–304. 6 Swieżawski A. “Districtus Podhorayen- sis” a sprawa rzekomego nadania Podola Siemowitowi IV w świetle źródel // Prze- gląd Historyczny. – Warszawa, 1968. – T. 59, zesz. 1. – S. 120–123. 7 Janeczek A. Podgoraj – zaginiony gród pogranicza polsko-ruskiego // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. – Warszawa, 1985. – Nr 1–2. – S. 3–28. 8 Коструба Т. Виписки з різних дру- кованих джерел до історії містечка Під- горай Белзького повіту за 1377–1882 рр. (1930-ті рр.) // Львівська національна на- укова бібліотека України ім. В. Стефа- ника. – Відділ рукописів (далі – ЛННБ РК). – Ф. 3 (Центральний Василіанський архів та бібліотека у м. Львові. ХV ст. – 1945 р.). – Арк. 1–6. 9 Антонович О. Про 156-й том Записок Наукового товариства імені Шевченка, який не вийшов друком у 1939 році // ЗНТШ. – Львів, 1991. – Т. 222. – С. 430–431. 111DISTRICTUS PODHORAYENSIS: ДО ПРОБЛЕМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ… Districtus Podhorayensis: ad fontіs Спробуємо розглянути окреслену проблематику ad fontes. Підгорай та Підгорайський повіт згадуються у писемних джерелах ХIV–XV ст. тільки декілька разів: • у 1392 р. Пашко (або ж Ясько) з Яричева отримав надання на “Podlesky, Chrzenow, Bliszow, Rudnicze, Zapithow et Dnowo in [districtu] Podhorayensi”10; • Владислав ІІ Ягайло грамотою від 15 жовтня 1393 р. надав Михайлові Сул[…]овичеві (прізвище затерте – В. Л.)“villam nostram Zelichow et cum monasterio eidem adiacenti in districtu Podhorayensi sitam”11; • Владислав ІІ Ягайло видав 10 листопада 1395 р. грамоту монасти- реві домініканців у Львові на село Ушковичі, місце надання – “in Podgoray”12; • Бенько з Жабокрук грамотою від 20 лютого 1402 р. надав львівським домініканцям “villam meam Zarudcze napodhoray vulgariter dictam, in districtu Lemburgensi sitam”13; • Спитко з Тарнова грамотою від 6 лютого 1424 р. переніс лазню вір- менина Атабе, що була біля міського рову у Львові, на інше місце по- близу вулиці, “que vadit de civitatis valva versus Podhoray”14; • у так званих “Мазовецьких артикулах” – переліку скарг синів Земо- віта IV на Владислава ІІ Ягайла, під 1426 р. подана вимога поверну- ти їм “quandam partem terre Russie vulgariter dictam Podolye (в рукописі: Podoraye – В. Л.)”15. Видавець цих документів Антоні Кентшинський назву “Podoraye” сприйняв за писарську помилку, проте трактування цього топоніма у руслі існування Підгорайського повіту16, яке запро- понував А. Свєжавський, на наш погляд, переконливіше. Окрім того, маємо, ще одну відомість, яка стане при нагоді в реконструк- ції території Підгорайської волості. У польському варіанті тексту надання 10 Zbiór dokumentow malopolskich. – Warszawa, 1974. – Cz. 6 / Wyd. I. Sułkow- ska-Kuraś, S. Kuraś. – Nr 1587. 11 Грушевський М. Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних від- носин Західної України // ЗНТШ. – Львів, 1905. – T. 63, кн. 8. – № VIII. – С. 9–10. 12 Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnic- kiego. Wyd. staraniem Galicyjskiego Wy- działu Krajowego (далі – AGZ). – Lwów, 1870. – Т. 2. – Nr 23. – S. 35–36. 13 Ibidem. – Nr 26. – S. 44–46. Упоряд- ники цього збірника документів допус- кають можливість інтерпретувати “na- podhoray” як “na Podhoray”. Зауважимо, що в тексті підтвердження цього акту короля Сигізмунда Августа з 1559 р. за- стосована формула “Zarudcze Napodhorai vulgariter dictam”, яка в польському пере- кладі звучить “Zarudce na Podhoraju pospo- licie zwana”: Zygmunt August potwierdza akt, którym Bieńko darował wieś Zarudce Dominikanom lwowskim // Dodatek Tygo- dniowy przy Gazecie Lwowskiej. – Lwów, 1859. – Nr 27. – S. 118. 14 AGZ. – Т. 2. – Nr 65. – S. 121. 15 Articuli Vladislao regi Polonie a ducibus Masoviae traditi a. D. 1426 et 1428 / Wydał dr. W. Kętrzyński // Monumenta Poloniae Historica. – Kraków, 1893. – T. 6. – S. 632. 16 Swieżawski A. “Districtus Podhorayen- sis”... – S. 120–121. Принагідно зазначимо, що інформація з цього джерела фігурує і в зазначених нотатках Т. Коструби, тому саме він вперше звернув увагу на дотич- ність цієї писемної згадки до Підгораю, однак не встиг подати своє бачення дру- ком: Коструба Т. Виписки… – Арк. 2. 112 Віталій ЛЯСКА Владислава Опольського на село Печихвости (1376), вміщеному у Коронній Метриці, читаємо “liezy ta wiesz na Podgorzu we lwowskim powiethie”17. А. Яне- чек твердив, що назва “Podgórze” є не що інше, як помилка перекладу, на- томість у руському оригіналі, на його думку, мав фігурувати Підгорай18. До дискусійності цього твердження повернемося пізніше, розглянувши спер- шу варіанти локалізації Підгораю, пропоновані в історичних дослідженнях. “Град Підгорай”: історична реальність чи історіографічний міф? Тривалий час територіальна ідентифікація Підгораю викликала чи- мало запитань. Для прикладу, Антоній Петрушевич трактував його як невідоме місце на історичній мапі Галичини19. Наступні згадки про Під- горай пов’язані з науковою спадщиною знаного українського історика І. Крип’якевича. Спершу він пов’язував з цим топонімом частину давнього Львова поблизу Старого Ринку та підніжжя Княжої (Лисої) гори20. Однак пізніше дослідник ототожнив Підгорай з городищем поблизу с. Зарудці й твердив, що в ХIV cт. існувала Підгорайська волость21. Наступні інтер- претації запропонував П. Домбковський. Аналізуючи єдину відому йому згадку 1393 р. про Підгорайський повіт, вчений висловив декілька припу- щень щодо локалізації цієї адміністративно-територіальної одиниці. Зо- крема, він висунув тезу про орографічне походження назви (“під горами”, в інтерпретації П. Домбковського – під Гологорами), не відкидаючи водночас можливості її зв’язку з сучасними селами Підгірці Бродівського р-ну Львів- ської обл. чи Підгірці Томашівського повіту Люблінського воєводства22. Новий етап зацікавлення проблемою локалізації Підгораю випадає пов’язати з невеликою розвідкою А. Свєжавського23. Труднощі з ідентифіка- цією Підгораю дослідник виправдав його можливим зруйнуванням в часі татарських набігів або ж перейменуванням. Водночас, згідно з твердження- ми вченого, осередок повіту варто шукати на околицях Малого та Велико- го Желехова – теперішнього с. Великосілки Кам’янко-Бузького р-ну Львів- ської обл., можливо, поблизу королівського тракту, що прямував повз ці села до Неслухова24. Черговим кроком у локалізації Підгораю можна вважати думку Генрика Стамірського, який спробував ототожнити гіпотетичний “град” з пізньосередньовічним замчиськом у Ременові, одна вона хибує на відсутність писемних та археологічних доказів25. З появою узагальнюючої статті А. Янечека26 проблему Підгораю та Підгорайської волості, здавалося б, після понад півсторічних наукових дискусій з’ясовано остаточно. Критич- но переосмисливши досвід попередників та залучивши новий джерельний 17 Janeczek A. Podgoraj... – S. 4. 18 Ibidem. 19 AGZ. – Т. 2. – Nr 23. – S. 36. 20 Крип’якевич І. Слідами княжого Львова. Топографія // Стара Україна. Ча- сопис історії та культури. – Львів, 1924. – Ч. 12. – С. 185; Його ж. Історичні проходи по Львову. – Львів, 1991. – С. 12, 14. 21 Його ж. Галицько-Волинське князів- ство… – С. 34; Його ж. Деякі літописні на- зви... – С. 314–315. 22 Dąbkowski P. Podział administracyj- ny... – S. 303–304. 23 Swieżawski A. “Districtus Podhorayen- sis”... – S. 120–123. 24 Ibidem. – S. 122. 25 Janeczek A. Podgoraj… – S. 5. 26 Ibidem. – S. 3–28. 113DISTRICTUS PODHORAYENSIS: ДО ПРОБЛЕМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ… матеріал, втім й археологічний, він висунув власну локалізацію цього тери- торіального осередку. Оперуючи писемними джерелами, відомостями з то- поніміки та археологічними знахідками, А. Янечек ствердив, що Підгорай знаходився в околицях с. Мокротин, поблизу лісу Гарай27. Проте його погляд в історичній науці теж не став аксіоматичним. Зокрема, оригінальною, але не позбавленою суперечних моментів, виглядає гіпотеза про ймовірне розта- шування Підгораю на місці поселення у Винниках, на території яких напри- кінці XVI ст. закладено Жовкву, її колишньому передмісті, біля гори Гарай28. Отож, усі перелічені дослідники вбачали у топонімі “Podhoray” кон- кретне місто або ж укріплений “град”, що слугував осередком одноймен- ного повіту-волості. З археологічного огляду такі гіпотези потребують пе- реконливої аргументації, однак вони в багатьох випадках не стикуються з писемними відомостями. Спробуємо критично проаналізувати деякі із за- пропонованих концепцій. Думка І. Крип’якевича про тотожність Підгораю з городищем у Зарудцях, яка має прихильників і в сучасній історіографії29, на наш погляд, не зовсім корелюється з писемними джерелами. А саме, формула “villam meam Zarudcze napodhoray” (чи “na Podhoray”) засвідчує, що йдеться про два різні адміністративні осередки, або ж, вірогідніше, – оро- графічне походження другої назви. До того ж, Зарудці фігурують на сторін- ках писемних джерел у 1386 р.30 та 1402 р.31, тобто фактично паралельно з використанням назви “Підгорай”. Зазначимо також, що городище в Заруд- цях досліджене лише археологічними розвідками32, результати яких наразі не підтверджують існування тут значного поселення. Щодо локалізації Підгораю в околицях с. Мокротин (А. Янечек), то вона також викликає чимало сумнівів. На цій території не зафіксовано якихось укріплень, а тільки два відкритих селища33. Окрім того, назва “Мокротин” вперше зустрічається у писемних джерелах 17 січня 1399 р.34 без жодного натяку на якесь адміністративне значення населеного пункту. Спроба ототожнити Підгорай з поселенням Винники на передмісті Жовкви також хибує на відсутність поважних аргументів з археологічних та писемних джерел. На цій території проводилися незначні за обсягом 27 Janeczek A. Podgoraj… – S. 6–7. 28 Піхурко У., Кривошеєва Д., Чурилик Я. Жовква. До історії витоків поселення і розвитку міста // Вісник “Укрзахідпроект- реставрації”. – Львів, 1996. – Ч. 5. – С. 16; Лесик Д. Жовква у світлі археологічних досліджень // Вісник Інституту археології ЛНУ ім. І. Франка. – Львів, 2007. – Вип. 2. – С. 155. 29 Терський С. Західно-волинські вій- ськово-стратегічні шляхи “Північ-Пів- день” у ХІ–ХІV ст.: історико-географічний коментар // Наукові записки Національ- ного університету “Острозька академія”. – Острог, 2011. – Вип. 17. – С. 110. 30 AGZ. – Т. 2. – Nr 13. – S. 21–22. 31 Іbidem. – Nr 26. – S. 46–47. 32 Археологічні пам’ятки Прикарпаття і Волині ранньослов’янського і давньо- руського періодів. – Київ, 1982. – С. 179; Михальчишин І. Список пам’яток старо- давньої історії Львівської області. – Львів, 1993. – С. 20. 33 Археологічні пам’ятки... – С. 179; Михальчишин І. Список… – С. 22; Чай- ка Р., Довгань П. Нові матеріали до архе- ологічної мапи Львівської області // Ар- хеологічні дослідження на Львівщині у 1995 р. – Львів, 1996. – С. 78. 34 Abraham W. Jakób Strepa: arcybiskup halicki 1391–1409. – Kraków, 1908. – Nr 6. – S. 103. 114 Віталій ЛЯСКА 35 Чайка Р., Милян Т. Науковий звіт про підсумки археологічних досліджень м. Жовкви Львівської області та прилег- лих околиць у 2001 р. // Науковий архів ІА НАНУ. – Львів, 2001. – С. 26–31, 45. – Рис. 20, 2, 3. 36 Kodeks Dyplomatyczny Małopolski / Wydał i przypisami objaśnił Piekosiń- ski F. – Kraków, 1887. – T. 3: 1333–1386. – Nr 816. – S. 224–225. 37 Грядове Побужжя – природний ра- йон лесового лісостепового типу зі зна- чною участю комплексів поліського типу (боліт і лук), які займають понад 30 % його загальної площі. Лесові природні комплекси пов’язані з системою гряда- ми, що простягаються із заходу на схід паралельними смугами від Розточчя і Давидівського пасма майже до Буська та Глинян. Абсолютні висоти гряд досяга- ють 250–260 м, а відносні – 20–30 м, їхня довжина коливається в межах 6–10 км. Налічуються шість гряд: Смереківська, Куликівська з Яричівським валом, Гря- децька, Дублянська, Винниківська і Дмитровицька (Чижиківська): Природа Львівської області / За редакцією Герен- чука К. І. – Львів, 1972. – С. 124. 38 Розточчя – географічний макроре- гіон між Підкарпаттям на півдні та Лю- блінсько-Волинською височиною на пів- ночі. Він простягається виразною смугою довжиною близько 180 км і шириною 20 км з південного сходу на північний захід й поділяється на мезорегіони, які виокремлюються завдяки характерним рисам геологічної будови та рельєфу. Останній репрезентують горбисті пасма і горби, абсолютні висоти яких колива- ються в межах 380–390 м н. р. м: Природа Львівської області. – С. 30; Reder J. Głowne cechy środowiska przyrodniczego Rozto- cza i ich ewolucja // Archeologia Roztocza. Krajobraz przyrodniczo-kulturowy. – Lub- lin, 2005. – S. 5–9 (etc.). 39 Давидівське пасмо – південно-схід- не продовження Розточчя з наступними характерними ознаками: 1) різка асиме- тричність схилів, зокрема північно-схід- ний схил утворює уступ, що різко спус- кається до Грядового Побужжя; 2) значні висоти, які перевищують місцями 400 м н. р. м; 3) значна лісистість, особливо пів- нічно-східного крутого схилу: Природа Львівської області. – С. 117–118. археологічні дослідження та виявлено лише керамічний матеріал ХІІІ ст.35 До того ж, перша писемна згадка про Винники датується 29 червня 1368 р.36 Як бачимо, суперечливі версії місцезнаходження Підгораю перетвори- ли його на своєрідний віртуальний або ж літературний “град”. З одного боку, така ситуація пов’язана з фрагментарністю та нечіткістю писемних джерел, а з іншого – дослідницькими рефлексіями, a priori спрямовани- ми на пошуки конкретного укріпленого поселення, що, зрештою, не дало переконливих результатів. Тому у вивченні проблеми потрібно дещо зміс- тити акценти. Маємо поважні підстави відмовитися від трактування “Під- гораю” як укріпленого адміністративного осередку на користь його шир- шого територіального окреслення. Проаналізувавши писемні та археологічні джерела, припускаємо, що “Podhoray” є видозміненою формою назви орографічного походження, вито- ки якої варто шукати у словосполученні “під горами”. На наш погляд, остан- нім терміном у Середньовіччі окреслювали територію Грядового Побужжя37, від півдня та південного сходу обмежену різкими уступами горбогірних ра- йонів Розточчя38 та Давидівського пасма39. Окрім характерного рельєфу цих територій, знаходимо й інші підтвердження нашій гіпотезі, зокрема в писем- них джерелах. У цьому контексті потрібно згадати літописну статтю 1235 р. з описом одного з епізодів війни “за галицьку спадщину” між чернігівським князем Михайлом Всеволодовичем, який стояв на волино-прикарпатському 115DISTRICTUS PODHORAYENSIS: ДО ПРОБЛЕМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ… пограниччі, та Данилом й Васильком Романовичами. За Іпатіївським спис- ком згаданий текст звучить так: “Михаилови же стоӕщоу на Подъгораи (sic! – В. Л.). хотѧщю снѧтисѧ с Кондратомъ. и ѡжидающю Половець со Изѧславомъ”40. Натомість у літописному зводі за Острозьким (Хлєбніков- ським) списком бачимо іншу варіацію написання цього топоніма: “Михаѝлови (ж)е стоящю на По(д)горьи (sic! – В. Л.)”41. Принагідно зауважимо, що Леонід Махновець у перекладі цієї літописної статті вжив назву “Підгір’я”42. З огляду на територіальний контекст військового протистояння, А. Янечек відкинув можливість використання у цій літописній статті тер- міна “Підгір’я” чи “Подгорьє”, яким, на його думку, позначали лише Пе- редкарпаття. Він твердив, що йдеться про городище Підгорай на Розточчі, що відігравало істотну роль на шляху з Галича до Холма та Володимира43. Водночас маємо цілу низку аргументів, які дають підстави бачити те- риторію, окреслену як “na Podhoray” чи “на Подъгораи”, саме в межах Воли- но-Прикарпатського порубіжжя. Ще А. Петрушевич, торкаючись питань історичної топографії околиць Львова, вказував, що “…мѣстний народъ напротивъ того отсюда начинающіяся горы (очевидно, горби Розточчя та Давидівського пасма – В. Л.), идущія къ западу и востоку, съ лѣсами ихъ, называетъ общимъ именемъ Гораевъ, или Гараевъ…”44. Окрім того, “Горай” як давню назву Розточчя яскраво ілюструють чис- ленні місцеві топоніми, зафіксовані на його теренах: містечка Горай, Білгорай, села Гораєц, потік Гораєц, сіножаті Гораєц, За Гораєм, Під Гораєм, пасовисько Гораєц, підвищення Круглий Горай, Гораєц, Гарай, ліси Гораєц та Горай, Під- гарайський Брід та ін.45 Згадаймо також і той факт, що Княжа гора у Львові в ХV cт. теж іменувалася Горай46. Додатковим підтвердженням цієї думки є згадана територіальна характеристика с. Печихвости (“liezy ta wiesz na Podgorzu we lwowskim powiethie”), яке географічно тяжіє до Грядового Побужжя. 40 Ипатьевская лѣтопись // Полное собрание русских летописей. – Санкт- Петербург, 1908. – Т. 2. – Стб. 775. 41 Галицько-Волинський літопис (Ост- розький (Хлєбниковський) список). Текст підготовлено для сайту litopys. kiev.ua за факсимільним виданням: The Old Rus’ Kievan and Galician-Volhynian Chronicles: The Ostroz’kyj (Xlebnikov) and Četvertyns’kyj (Pogodin) Codices // Harvard Library of Early Ukrainian Litera- ture. – Harvard, 1990. – Vol. 8. – P. 307–391. Режим доступу: http://litopys.org.ua/old- ukr/galvxleb.htm. 42 Літопис Руський / За Іпатським списком переклав Л. Махновець. – Київ, 1989. – С. 392, 564. Водночас, з огляду на територіальний контекст “війни за га- лицьку спадщину”, доволі сумнівною виглядає запропонована локалізація Підгір’я – “природно-історична область Під- карпаття у верхній частині Галицької землі у верхів’ях Сяну та Дністра; тут ідеться про територію південної частини нинішньої Львівської обл.”: там само. – С. 564. 43 Janeczek A. Podgoraj... – S. 7–9. 44 Петрушевичъ А. С. Лингвистическо- исторические исследования о начаткахъ города Львова и окрестностей его. – Львов, 1893. – Вып. 1. – С. 23. 45 Goraj // Słownik geograficzny Króle- stwa Polskiego i innych krajów słowiań- skich. – Warszawa, 1881. – T. 2. – S. 691–692; Gorajec // Słownik... – S. 692; Pod Hora- jem // Słownik… – Warszawa, 1887. – T. 8. – S. 391; Кордуба М. Матеріали до геогра- фічного словника Галичини. “Г” // ЛННБ РК. – Ф. 61 (Мирон Кордуба). – Арк. 69; Janeczek A. Podgoraj... – S. 5 (etc.). 46 Крип’якевич І. Історичні проходи... – С. 12. 116 Віталій ЛЯСКА Підгорайська волость: спроба обґрунтування історичності дослідження Взявши до уваги сказане, вважаємо, що територія Грядового Побужжя на північ від підвищень Розточчя та Давидівського пасма у Середньовіччі була відома як Підгорай (Подгорьє або ж Підгір’я (?). Властиво, зафіксова- ний у писемних джерелах 1392 та 1393 рр. districtus Podhorayensis вказує на присутність у цьому регіоні окремої одиниці адміністративно-територіаль- ного устрою. Користуючись методом ретроспективи, вважаємо можливим твердити про ґенезу та кристалізацію згаданого повіту ще за часів Галиць- ко-Волинської держави. На перший погляд, ця гіпотеза виглядає спробою видати бажане за дійсне й хибує відсутністю беззаперечної аргументації у писемних джерелах. Однак, розглядаючи на макро- та мезорівнях процеси територіальних змін на руських землях після їх входження до Корони Поль- ської, маємо поважні підстави для використання означеної ретроспективи47. Щоб уникнути звинувачень у неісторичності чи неправомірності перенесен- ня існування та меж Підгорайського повіту на ґрунт княжих часів, висло- вимо декілька зауважень, які, маємо надію, підсилять нашу аргументацію. В окресленому руслі потрібно згадати про концепцію А. Янечека, який, аналізуючи динаміку змін поселенської структури Галицької Русі після 1349 р., виокремив дві площини трансформації адміністративно-терито- ріального устрою. Перша, до якої належить поділ на воєводства та землі, під впливом політичних чинників була мінливою й не пов’язаною з осо- бливостями природного середовища. Інший ранг територіального адміні- стрування, а саме поділ на повіти (“districtus”), рівнозначні руським міським округам – волостям, фіксує максимальну наближеність їхніх кордонів до природного середовища та давньої структури заселення. На думку дослід- ника, повітова система другої половини ХIV–XV ст. запозичена з руських часів, а, отже, мала тривалі та стабільні традиції існування й була адапто- вана до місцевого географічного та поселенського простору48. 47 До речі, схоже використання ретро- спективного методу в археології бачи- мо в Бориса Тимощука, який зауважив, що межі Чорнівського гнізда поселень (VI–XІІІ ст.) збігаються з пізньосередньо- вічними “хотарами” – територіальними границями сільської общини, зафіксо- ваними в молдавських актах XIV–XV ст.: Тимощук Б. А. Восточнославянская общи- на VI–X вв. н. э. – Москва, 1990. – С. 77–78. 48 Janeczek A. Terytoria i grody Rusi Halic- kiej w świetle źródel późnośredniowiecz- nych // Галицько-Волинська держава: пе- редумови виникнення, історія, культура, традиції. Тези доповідей та повідомлень міжнародної наукової конференції, Га- лич, 19–21 серпня 1993 р. – Львів, 1993. – C. 105–106; Ejusdem. Granice a procesy osadnicze: średniowieczna Ruś Halicka w polu interferencji // Początki sąsiedztwa. Pogranicze etniczne polsko-rusko-słowac- kie. Materiały z konferencji, Rzeszów, 9–11 V 1995. – Rzeszów, 1996. – S. 292–293. На підтвердження вказаного генетично- го зв’язку між руськими волостями та повітами Корони Польської А. Янечек висунув низку доказів: 1) структура во- лостей, хоча й фіксується вповні в поль- ських джерелах, є відразу сформованою системою, глибоко закоріненою у міс- цевому просторі; 2) згадки про міські округи з’являються безпосередньо після експансії Казимира ІІІ; 3) у документах Казимира ІІІ, Владислава Опольського та Владислава ІІ Ягайла, написаних руською мовою, міським округам означеним як волость, у латиномовній термінології від- повідне districtus; 4) у час після експансії 117DISTRICTUS PODHORAYENSIS: ДО ПРОБЛЕМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ… Зрештою, спроби реконструкцій адміністративно-територіального простору Галицько-Волинської держави на основі пізньосередньовічних джерел посідають помітне місце в історичних студіях М. Грушевського49, Т. Коструби50 та І. Крип’якевича51. Недарма М. Грушевський зазначав, що “…границї земель і воєводств консервували ся в старій Польщі досить добре, й ми з значною певностию можемо виходити від них, визначаючи границї давнїх руських земель, де бракує нам старших вказівок…”52. Ще прихильніше про можливість таких реконструкцій висловився Т. Коструба: “…межі Белзь- кої землі ХIV–XV ст. консервативні, більшим змінам не підлягали впродовж землі ХIV ст. ... крім, може, дрібних змін засадничо пізніші межі Белзького воєводства відповідають межам давнім – іще і з княжих часів, себто від того часу, коли виділено для кн. Всеволода Мстиславовича окреме Белзьке князів- ство…”53. Щодо конкретних виявів такої “живучості” руського територіаль- ного поділу в пізнішому адміністративному просторі Корони Польської маємо декілька цілком однозначних свідчень писемних джерел. Чи не найяскравішим прикладом слугує текст грамоти 1376 р., якою Владислав Опольський надав “…castrum suum et oppidum Busko, cum toto eius districtu, in fluvio Bug in terra Lembergensi situm, secundum quod antiquitus per serenissimos suos antecessores et duces Russie fuit limitatum…” Яськові Кміті з Вісніча54. Таку тяглість традицій у політиці польської адміністрації на колишніх землях Романовичів можна пояснити і тим, що приєднання галицької час- тини Королівства Русі до Корони Польської відбулося щойно в 1387 р. і на початках цією територією управляли польські урядовці в ранзі генеральних старост55. Така ситуація збереглася до початку 1430-х років, коли невдовзі після видання Єдльненьського привілею (1430) створено Руське і Подільське воєводства, урядова ієрархія та адміністративна система яких остаточно сформувалася від 1434 р. Поширення польського адміністративного устрою на територію Белзької землі, безперечно, розпочалося у цей ж час: під 1436 р. згадуються її воєвода Павел з Радзімова та каштелян Миколай Мал- джик зі Старогрода, тобто ще задовго до смерті останнього белзького князя Владислава Владиславовича (1462)56. Так чи інакше можемо стверджувати, Казимира ІІІ, як, зрештою, і в період угорської і пізніше знову польської при- сутності, немає відомостей про широ- комасштабну територіальну реформу на теренах Галицької Русі, для якої, зре- штою, не було ні часу, ні політичних можливостей; 5) метрика практично всіх згаданих повітових осередків сягає русь- ких часів, що частково підтверджують й археологічні матеріали та ін.: Janeczek A. Terytoria... – C. 106–107. 49 Грушевський М. Історія... – С. 365–389, 455–472. 50 Коструба Т. Всеволож... – С. 308–312. 51 Крип’якевич І. Княжий Самбір... – С. 26–33; Його ж. Галицько-Волинське князівство. – С. 21–47. 52 Грушевський М. Історія... – С. 455. 53 Коструба Т. Белз і Белзька земля від найдавніших часів до 1772 року. – Нью Йорк; Торонто, 1989. – С. 80. 54 Archiwum książąt Lubartowiczów San- guszków w Sławucie / Wydane przez Gor- czaka B. – Lwów, 1897. – T. 5. – Nr 5. – S. 4. 55 Войтович Л. Польський король Кази- мир ІІІ і боротьба за спадщину Романо- вичів // Вісник Львівського університету. Серія історична – Львів, 2011. – Вип. 46. – С. 39–40. 56 Крикун М. Г. Поширення поль- ського адміністративно-територіаль- ного устрою на українських землях // 118 Віталій ЛЯСКА що тривалий час, щонайменше до 1430-х років, а на волосному рівні і довше, актуальною для колишніх земель Галицько-Волинської держави залишала- ся руська модель адміністративно-територіального поділу, основні струк- турні одиниці якої й відображають пізньосередньовічні актові джерела. Щоправда, Підгорайський повіт є, напевно, унікальним прикладом ранішої (початок XV ст.), аніж інші територіальної реорганізації, що можна пояс- нити хіба його розташовуванням поблизу щораз потужнішого адміністра- тивного осередку у Львові та політичними чинниками, зокрема, “відривом” наприкінці ХIV cт. від основного масиву територій Белзької землі. Як бачимо, є достатньо аргументів для “перенесення” меж пізньосе- редньовічного Підгорайського повіту на ґрунт територіального простору княжої доби. Однак певні труднощі виникають з окресленням ареалу цієї адміністративної структури в зазначений час. Не вдаючись до глибокого аналізу історіографічних суперечок стосовно політико-адміністративного, зокрема волосного, устрою Київської Русі57, вважаємо за можливе умов- но іменувати територію, за пізніших часів відому під назвою districtus Podhorayensis, Підгорайською волостю. Хоча, безперечно, волость (від праслов’янського “volostь” – влада, панування, підвладний край) у Київській державі ХІ–ХІІІ ст. не була чітко окресленим територіальним комплексом. Вона могла охоплювати місто з округою, кілька міст чи навіть невелику землю58. Тому варто погодитися з думкою Ігора Скочиляса, що в реалі- ях Галицько-Волинської держави термін “волость” вживався на означення двох різних просторових структур: території князівського уділу та тере- нів, залежних від граду, тобто міської округи-волості59. Стосовно вужчого розуміння поняття волості надзвичайно цікавими є роздуми А. Янечека: “….волость, як і атом, у своїй основі є неподільною, хоча має свою внутрішню структуру…”, вона виконує “роль модуля територіальної структури, го- ловної, багатофункціональної та надзвичайно тривалої одиниці, яка формує скелет просторової державної системи”60. Проблеми слов’янознавства. – Львів, 1990. – Вип. 42. – С. 25–32. 57 Докладніше див.: Горский А. А. Русь в конце X – начале XII века: территори- ально-политическая структура (“земли” и “волости”) // Отечественная история. – Москва, 1992. – № 4. – С. 154–161; Его же. Земли и волости // Горский А. А., Куч- кин В. А., Лукин П. В., Стефанович П. С. Древняя Русь: очерки политического и социального строя. – Москва, 2008. – С. 9–32; Толочко А. П. Князь в Древней Руси: власть, собственность, идеология. – Киев, 1992. – С. 150–171; Мателешко Ю. П. Політико-адміністративний устрій Київ- ської Русі ІХ – початку ХІІ ст. Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Ужгород, 2008; Жих М. О понятиях “волость” и “земля” в Древней Руси (предварительные заме- чания) // Время, событие, исторический опыт в дискурсе современного историка: XVI чтения памяти члена-корреспон- дента АН СССР С. И. Архангельского, 15–17 апреля 2009 г. – Нижний Новгород, 2009. – Ч. 2. – С. 9–14 (та ін.). 58 Яковенко Н. Нарис історії середньо- вічної та ранньомодерної України. – Київ, 2005. – С. 60. 59 Скочиляс І. Від давньоруських де- сятин до намісництв-протопопій: осо- бливості “впорядкування” сакрального простору Галичини в княжий період (до кінця ХІV ст.) // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 2010. – Вип. 45. – С. 83. 60 Janeczek A. Osadnictwo... – S. 29. 119DISTRICTUS PODHORAYENSIS: ДО ПРОБЛЕМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ… 61 Грушевський М. Історія... – С. 372–373. 62 Докладніше: Погоральський Я. Олек- сандр Белзький і Данило Галицький: брати та суперники // Король Данило Романович та його місце в українській історії. Матеріали Міжнародної науко- вої конференції, Львів, 29–30 листопада 2001 р. – Львів, 2003. – С. 217–224; Ма- зур О. Взаємини белзьких князів Всеволо- довичів з Романовичами // Белз і Белзька земля. – Белз, 2004. – Вип. 1. – С. 78–80. 63 Ипатьевская летопись. – Стб. 775. 64 Там же. – Стб. 794. 65 Чайка Р., Мазур О. Град Щекотов часів протиборства Данила і Василька Романо- вичів та Михайла Чернігівського та його сина Ростислава // Галич в доісторії і се- редньовіччі. Матеріали міжнародної на- укової археологічної конференції. Галич, 4–6 вересня 2003 р. – Галич, 2003. – С. 49. 66 Войтович Л. Княжа доба на Русі: пор- трети еліти. – Біла Церква, 2006. – С. 418. 67 Гарді Д. Чи Ростислав Михайлович був баном Мачви? // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, дер- жавність. – Львів, 2011. – Вип. 20: Actеs Підгорайська волость: хронологія, кордони та городища Властиво, Підгорайська волость була тією структурною одиницею, яка формувала південні рубежі Белзької землі княжої доби. Проте час її виник- нення можна розглядати тільки зі значною долею імовірності. Археологічні джерела фіксують появу тут великої кількості пам’яток уже від ХІІ ст., од- нак процеси заселення не можуть бути надійним індикатором наявності адміністративної одиниці. Не треба також забувати, що попри цю терито- рію проходив кордон між галицькими та волинськими землями61, що аж ніяк не сприяло існуванню у регіоні стабільних територіальних одиниць. Вважаємо: створення в 1199 р. об’єднаного Галицько-Волинського князів- ства могло дати своєрідний поштовх для адміністративного освоєння тере- нів Грядового Побужжя. Можливо, такі процеси потрібно пов’язувати з ак- тивною політичною діяльністю белзького князя Олександра Всеволодовича (1195–1208, 1215–1233) у його боротьбі проти Данила та Василька Романови- чів62. Так чи інакше, на час війни за спадщину князя Романа Мстиславови- ча, у яку втрутився чернігівський князь Михайло Всеволодович, територія “на Подъгораи” мала бути добре заселеною. Саме тут у 1235 р. стояв зі своїм військом Михайло Всеволодович, очікуючи на допомогу мазовецького кня- зя Конрада та Ізяслава Мстиславовича з половцями63. Важко припустити, що дружина чернігівського князя перебувала на безлюдних чи малозасе- лених землях, які не могли б забезпечити необхідних ресурсів для війська. У наступне десятиліття окреслений регіон знову був втягнений у війну між сином Михайла – претендентом на галицький стіл Ростиславом Михай- ловичем та Романовичами. Нас цікавить один з епізодів цієї війни, описаний під 1241 р., коли Ростислав “выбѣже из Галича. до Щекотова. и с нимь бѣжа Артѣмѣи. епс ̑пъ Галичькы и инии Галичани”64. Втечу Ростислава Михайловича саме до Щекотова дослідники пояснюють тим, що з цього “граду” походив хтось із його прибічників. Окрім того, істотну роль тут відіграли оборонні характеристики городища, а також те, що звідси існувала можливість відсту- пу чи до Польщі, чи до Угорщини через Перемишльську землю65. Можли- во, саме останній фактор був визначальним для князя, адже після того, як у 1243 р. “Ростислава розгнаша Татарове. во Боркоу и бѣжа Оугры”, він одружився з донькою угорського короля Бели IV Анною й отримав посади земплинсько- го та березького жупана, а пізніше бана Славонії66 і князівство у Мачві67. 120 Віталій ЛЯСКА За умов стабілізації політичних відносин у Галицько-Волинській дер- жаві територія Грядового Побужжя перебувала у складі Белзької землі, яка після 1245 р. перейшла до Лева Даниловича68. Про таку адміністра- тивно-територіальну належність досліджуваного регіону переконливо свідчать “белзькі поля”, описані при пожежі Холма69. Львів засновано на зламі 1240–1250-х років як столицю уділу князя Лева Даниловича у складі Галицького, Перемишльського та Белзького князівств70. Очевидно, молоде місто було покликане перебрати на себе якнайбільше адміністративно-по- літичних функцій стольних “градів” перелічених князівств71 і, як виглядає, спершу не мало своєї виразно окресленої волості72. Хоча з часом Львів як осередок вищого рангу спричинився до поступової адміністративної дезін- теграції Підгорайської волості, цілком можливо, розпочатої ще за княжої доби. У 1388 р. цю волость, яка під тиском Львова практично вже втратила адміністративне значення, надано Земовіту IV, однак перед 1393 р. Владис- лав ІІ Ягайло відібрав її73, що, зрештою, пояснює появу на короткий час (1392–1393) Підгорайського повіту в межах його “руської попередниці”. Уже на початку XV ст. Львів зі своїм повітом повністю поглинув Підгорайську волость, яка стала адміністративним анахронізмом. Такі процеси станом на 1402 р. яскраво ілюструє наведена формула “villam Zarudcze napodhoray vulgariter dictam, in districtu Lemburgensi sitam”. Попри сказане, в контексті часу існування Підгорайської волості маємо певні суперечності писемних та археологічних джерел. Основний дискусійний момент полягає у верхній хронологічній межі переважної більшості городищ та селищ регіону, яка сягає середини ХІІІ ст. Як правило, археологи пов’язують таке датування з наслідками монгольських походів і саме тому післямонголь- ський час на теренах Прикарпаття та Волині виглядає нібито часом стагнації у матеріальній культурі, запустіння і обезлюднення. Щобільше, в археологічній літературі бачимо незначну кількість пам’яток другої половини ХІІІ – першої третини ХIV ст., періоду чи не найбільшого політичного розквіту Галицько- Волинської держави. На загал, не заперечуючи можливості знищення значної кількості городищ та занепаду окремих укріплень внаслідок централізатор- ської політики держави, вважаємо необґрунтованим погляд про масове при- пинення існування селищ у середині ХІІІ ст. подібно до теренів Північно-Схід- ної Русі. Тим більше, що керамічні матеріали, датування яких визначене на ХIV ст., донедавна залишалися поза увагою дослідників74. testantibus. Ювілейний збірник на по- шану Леонтія Войтовича. – С. 197–203; Мандзяк В. Ростислав Михайлович – “Dux Galiciae et imperator Bulgarorum” // Княжа доба: історія і культура. – Львів, 2011. – Вип. 5. – С. 131–144. 68 Войтович Л. Белзькі князі // Белз та Белзька земля. – Вип. 1. – С. 74. 69 Погоральський Я. Формування тери- торії та кордони Белзького князівства // Белз та Белзька земля. – Вип. 1. – С. 62. 70 Книш Я. Заснування Львова // Семінарій “Княжі часи”. – Львів, 2002. – С. 7–11; Войтович Л. Загадки ранньої істо- рії Львова // Його ж. Галицько-Волинські етюди. – Біла Церква, 2011. – С. 326–336. 71 Книш Я. Заснування Львова… – С. 9–10. 72 Janeczek A. Podgoraj... – S. 17. 73 Swieżawski A. “Districtus Podhorayen- sis”... – S. 122–123; Gawin E. Między Polską a Zakonem. Polityka Siemowita IV w latach 1386–1426 // Rocznik Mazowiecki. – War- szawa, 2002. – T. 14. – S. 12. 121DISTRICTUS PODHORAYENSIS: ДО ПРОБЛЕМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ… Щоправда, з поступовим розвитком міської археології на західно- українських землях ця невтішна ситуація починає змінюватися. Зрештою, внаслідок скрупульозного дослідницького підходу на археологічній мапі поступово з’являються відкриті поселення пізньосередньовічного та ран- ньомодерного часу. Водночас, попри згадану “невразливість” археологів до “пізньої” кераміки, причиною відсутності пам’яток другої половини XIII– ХІV ст., як і XV–XVIII ст., може бути те, що їхнє розташування збігається з територіями сучасних сіл, більшість яких виникло саме в цей час. Властиво тому шари ХІV–XVIII ст. перекриті сучасною забудовою, що створює додат- кові труднощі для їх археологічного фіксування. Натомість об’єкти ХІ – пер- шої половини ХІІІ ст., для розміщення яких ключовими була топографія та господарська доцільність, розорюються і, відповідно, отримують більше шансів потрапити до наукового обігу. На жаль, немає можливості провести верифікацію верхньої часової межі археологічних пам’яток регіону, тому чи не єдиний вихід з кола окрес- лених суперечностей вбачаємо в залученні писемних джерел, свідчення яких вказують на стабільний розвиток Галицько-Волинської держави упро- довж другої половини ХІІІ – першої третини ХIV ст., а, отже, – тривку адмі- ністративно-територіальну організацію. Розглядаючи межі Підгорайської волості, ми спираємося на зазначене твердження, що вона охоплювала, головно, територію Грядового Побужжя. Докладніші кордони цієї адміністративної одиниці можна реконструюва- ти на основі писемних джерел, які, попри фрагментарність, все ж, дають певне уявлення щодо територіально-просторової організації Підгорайської волості. Аналізуючи згадки про districtus Podhorayensis, бачимо, що до нього належали села Підліски (Малі або Великі), Хренів, Більшів, Руданці, Запи- тів, Віднів та Желехів. До цієї категорії, очевидно, потрібно також віднес- ти Зарудці й Печихвости, які, за свідченням джерел, лежали на Підгораї (Підгір’ї). Як показує картографування, практично всі вони розташовані на північний схід від Розточчя в басейні Думни, лівої притоки Полтви (рис. 1). Беззаперечним є те, що Підгорайська волость, як і будь-яка давня посе- ленська структура, максимально адаптована до географічного середовища. Спираючись на таке твердження, А. Янечек спробував встановити її межі на основі природних границь регіону75. Загалом погоджуючись з його висно- вками, можна дещо скоригувати їх відповідно до археологічних матеріалів. Західну межу Підгорайської волості проводимо північними та східними схилами Розточчя з тим, що поселенський комплекс поблизу літописного Щекотова знаходився у її кордонах. Таку реконструкцію опосередковано підтверджують й археологічні джерела. Наразі вони фіксують мізерну кіль- кість пам’яток княжого часу від Глинська та Нової Скваряви аж до городи- ща у Потеличі, який, імовірно, належав уже до Любачівської волості. Щодо північної границі, то тут варто погодитися з думкою А. Янечека, за якою її 74 Гупало В. З історії дослідження ран- ньосередньовічної кераміки Прикар- паття та Західної Волині // Матеріали та дослідження з археології Прикарпаття та Волині. – Львів, 2005. – Вип. 9. – С. 364. 75 Janeczek A. Podgoraj... – S. 13–14. – Мapa 2, 3, 5. 122 Віталій ЛЯСКА творенню значною мірою посприяли природні перешкоди, а саме широка смуга лісів та боліт, що тягнулася звідси фактично аж до Великих Мостів. Північну межу маркує низка відомих археологічних пам’яток у сучасних населених пунктах Глинське – Блищиводи – Зіболки – Колоденці – Стреп- тів. Південний кордон доходив до долини Полтви, опираючись, мабуть, на Дублянську гряду. Про близькість Підгорайської волості до Львова свідчить те, що пожежу у Холмі (1256) було видно не лише у місті Лева, а й “по полем ̑ Белзьскымь”76. За східну границю регіону приймаємо – за А. Янечеком – межу сусідньої Буської волості, яку частково можна реконструювати за да- ними реєстру ланового побору 1472 р.77 Виглядає, що цей відтинок кордону був доволі “гнучким” з огляду на присутність неподалік значного адміні- стративного утворення з центром у Буську. Так чи інакше, східну границю Підгорайської волості на кінець XIV ст. гіпотетично можна провести попри такі сучасні села як Стрептів – Великосілка – Старий Милятин – Новосілки. Отож, за нашими обрахунками, площа території Підгорайської волості у реконструйованих межах сягала 800 км2 (рис. 1). Оскільки регіон виступає міською округою-волостю, він, логічною, мав власний адміністративний центр. Як уже вказувалося, пошуки конкретного “граду” за назвою Підгорай не дали чітких та аргументованих результатів. Натомість, з огляду на русло попередніх досліджень, поза увагою науковців залишився значний літописний пункт Щекотов, тотожність якого з горо- дищем поблизу с. Глинське Жовківського р-ну Львівської обл. в історичній науці стала аксіоматичною78. Властиво, “град” Щекотов і може бути гіпоте- тичним центром княжої Підгорайської волості. Відразу ж застерігаємо, що городище поблизу Глинська не варто інтерпретувати як власне Підгорай, адже пам’ять про цей літописний пункт збереглася в джерелах XIV–XV ст., у яких декілька разів зустрічаються назви “Grodzysko” (1368)79 та “Glińsko czyli Grodziszcze” (1463)80. Писемні відомості про Щекотов доволі скупі, проте ма- ємо змогу оперувати й матеріалами з археологічних досліджень. Укріплення літописного Щекотова знаходяться на віддалі 2,5–3,0 км на південний захід від околиці с. Глинське в урочищах Замок та Цвинтар. Пам’ятка локалізована на відокремленому з трьох боків вузькими ярами, мисі, який підноситься над долиною на висоту близько 70 м. Загальна площа городища з прилеглою територією – 6 га (рис. 2). Округлий в пла- ні дитинець розмірами 83×64 м оточував земляним валом висотою 6 м та рів глибиною 14 м від вершини насипу. В’їзд, імовірно, влаштовано у пів- нічно-східній частині. На віддалі 120 м на північний схід від центрального майдану, на північному краю мису знаходився посад розмірами 140×212 м, 76 Ипатьевская летопись. – Стб. 841. 77 Janeczek A. Podgoraj... – S. 14. – Мapa 2. 78 Ковшевичъ Р. Изслѣдование мѣсто- положенія старинного города Руси Галиц- кой Щекотова или Щекотина // Науковый Сборникъ издаваемый Литературным обществомъ Галицко-Русской матицы. – Львовъ, 1865. – Вып. 1–4. – С. 161–170; Грушевський М. Історія... – С. 612; Крип’я- кевич І. Галицько-Волинське князівство. – С. 34; Чайка Р. Княже місто Щекотин. – Львів, 2003 (та ін.). 79 Kodeks Dyplomatyczny Małopolski. – T. 3. – Nr 816. – S. 224–225. 80 AGZ. – Lwów, 1876. – Т. 6. – Nr 52. – S. 291. 123DISTRICTUS PODHORAYENSIS: ДО ПРОБЛЕМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ… Ри с. 1. М ап а. П ід го ра йс ьк а во ло ст ь за п ис ем ни м и т а ар хе ол ог іч ни м и дж ер ел ам и 124 Віталій ЛЯСКА укріплений валом висотою 0,5–1,0 м та ровом шириною 2–4 м і глибиною 2 м. Окрім того, дитинець і посад з південної сторони захищав ще один оборонний рубіж у вигляді валу та рову, локалізований на відстані 106 м на південь від дитинця (рис. 2)81. На думку Ореста Корчинського, спорудження описаних укріплень по- трібно датувати часом не раніше другої половини ХІ ст. на місці відкрито- го поселення Х – початку ХІ ст.82 Верхня хронологічна межа функціонування Щекотова припадає на середину ХІІІ ст.83, що, на загал, традиційне для горо- дищ окресленого регіону. На його території зафіксовано одну наземну і чоти- ри заглиблені житлові споруди з глинобитними та кам’яними печами; окрім того, досліджено дві господарські ями. На істотний політичний та суспільний статус мешканців вказує значна кількість археологічного матеріалу, зокрема золотарські вироби (скляні та срібні браслети і намистини, бронзові хрест й лунниця) та предмети військового спорядження (бойова сокира, наконечник списа, наконечники стріл, елементи кінської збруї та ін.)84. Навколо городища локалізується його сільськогосподарська округа з кільканадцяти синхронних селищ, на одному з яких досліджено заглиблене житло з глинобитною піч- чю ХІІ–ХІІІ ст.85 На поселенні Нова Скварява ХІ зафіксовано виробничий ком- плекс ХІ–ХІІІ ст. з гончарним горном та заглибленою будівлею86. Іншим значним оборонним поселенням на підступах до Львова було го- родище Малі Грибовичі І на схід від однойменного села на західному краю вершини “Чорної Гори”. Його укріплений майданчик на плані трикутний, більші сторони сягають розмірів 90×90 м. З північного, західного та південно- го боків городище захищене стрімкими схилами гори, а зі східної, напільної сторони споруджені три лінії валів та ровів87. Центральний майдан округлий 81 Чайка Р. Княже місто… – С. 9–10. 82 Корчинський О. М. Звіт про архео- логічні дослідження давньоруського за- гону по вивченні городищ Львівщини у 1982 р. // Науковий архів ІА НАНУ. – Львів, 1983. – № 1982/162. – С. 4. 83 Чайка Р. До питання історіографії та попередніх досліджень літописного городища Щекотин // Львівський архео- логічний вісник. – Львів, 1999. – Вип. 1. – С. 92–93. 84 Пастернак Я. Перші археольогіч- ні розкопи з рамени гр.-кат. Богослов- ської Академії у Львові // Богословія. – Львів, 1936. – Т. 14, кн. 2–3. – С. 176–178; Терський В. С. Звіт про роботу госпдо- говірної експедиції в сс. Мокротин та Глинське Нестерівського р-ну Львів- ської обл. // Науковий архів ІА НАНУ. – Львів, 1982. – № 1981/100. – С. 2–3; Кор- чинський О. М. Звіт про археологічні дослід ження... – С. 1–4; Чайка Р. Княже місто... – С. 10–14 (та ін.). 85 Мацкевий Л., Гуньовський І., Лещух Д. Нові пам’ятки Грядового Побужжя, Го- родоцької рівнини та Опілля // Studia archeo logica. – Львів, 1993. – Вип. 1. – С. 79– 80; Чайка Р. До питання історіографії... – С. 95; Його ж. Науковий звіт про підсумки досліджень на території сіл Нова Скваря- ва та Глинське Жовківського району Львів- ської області у 2002 році // Науковий архів ІА НАНУ. – Львів, 2002. – № 2002/17. – С. 6–7; Конопля В., Яворівський З. Нова Скварява. Пам’ятки археології. – Львів, 2003. – С. 7, 11, 13–14, 16–17 (та ін.). 86 Чайка Р. Новий гончарний комплекс із Розточчя // Археологічні дослідження Львівського університету. – Львів, 2007. – Вип. 10. – С. 194–199. 87 Корчинський О. М. Городища ІХ– XIV ст. в басейні Верхнього Подністров’я. Дис. … канд. іст. наук // Науковий архів ІА НАНУ. – Львів, 1996. – № 1996/111. – С. 74–76, 172–173. 125DISTRICTUS PODHORAYENSIS: ДО ПРОБЛЕМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ… в плані, діаметром 35 м, оточений від півночі, півдня та заходу невеликим на- сипом висотою до 0,8 м, а зі сходу – найбільшим з валів потрійної лінії оборо- ни. Два інші вали кінцями при північному та південному схилах зливаються в один насип. У цих двох зовнішніх оборонних лініях влаштовано в’їзди ши- риною до 3 м, далі дорога пролягала на південь вздовж внутрішнього валу зовнішньої лінії оборони й виходила на центральний майдан з його західної сторони88. Забудова на городищі практично відсутня, культурний шар до- волі бідний. Загальна площа території, охопленої укріпленнями, – 1,80 га89. Щодо призначення пам’ятки, то, на думку Маркіяна Смішка та Олексія Ра- тича, ці укріплення мали характер городища-сховища90, натомість О. Кор- чинський висунув доволі дискусійне твердження про його належність до слов’янських язичницьких святилищ91. Часові межі функціонування укріп- лень також викликають певні розбіжності у літературі: ІХ–ХІ ст. (О. Корчин- ський92), ХІ–ХІІ ст. (М. Смішко93 та О. Ратич94) та ХІ–ХІІІ ст. (М. Пелещешин95). 88 Смішко М. Сліди прадавнього посе- лення на Чорній Горі в Грибовичах Ма- лих біля Львова // Наша Батьківщина. – Львів, 1937. – Ч. 4–5. – С. 93. 89 Корчинський О. М. Городища ІХ– XIV ст… – Табл. VII. 90 Смішко М. Сліди прадавнього по- селення... – С. 94; Ратич А. А. Городища Расточья // Краткие сообщения Инсти- тута археологии АН УCСР. – Москва, 1962. – Вып. 12. – С. 89–91. 91 Корчинський О. М. Городища ІХ– XIV ст... – С. 74–76. 92 Tenże. Ośrodki kultu pogańskiego daw- nych słowian w dorzeczu górnego Dniestru (element do studium na pograniczu) // Rocznik Przemyski. – Pzemyśl, 2000. – T. 36: Archeologia. – S. 70. 93 Смішко М. Сліди прадавнього посе- лення... – С. 94. 94 Ратич А. А. Городища Расточья. – С. 91. 95 Пелещишин Н. А. Исследования в верховьях Западного Буга // Археоло- гические открытия 1985 года. – Москва, 1987. – С. 390. Рис. 2. Укріплення літописного Щекотова. 1 – план городища, 2 – реконструкція городища (за Романом Чайкою) 126 Віталій ЛЯСКА Усе ж, вважаємо вірогіднішим існування городища в Малих Грибовичах за княжих часів та його занепад у середині ХІІІ ст. Очевидно, до категорії боярських садиб потрібно відносити укріплені поселення у Сулимові та Цеперові, досліджені дотепер лише археологічни- ми обстеженнями. Городище в Сулимові знаходиться на східній околиці села, на високо- му мисоподібному підвищенні лівого берега Думни. Святослав Терський на основі підйомного матеріалу датував його ХІІ–ХIІІ cт. Вважаємо за можливе погодитись з ототожненням цього городища з укріпленою садибою бояр Бутвичів96. Таку гіпотезу підтверджують і писемні джерела: 23 серпня 1360 р. Казимир ІІІ видав грамоту, де згадані бояри Васько та Яцько Бутвичі, власни- ки Сулимова “in terra Russie”97. Вони були союзниками Любарта Гедимінови- ча (ймовірно, в 1350-х роках), за що, очевидно, й позбулися маєтностей98. Наступним оборонним пунктом неподалік русла р. Думни є укріпле- на садиба ХІІ–ХIV cт. в Цеперові, споруджена на узгір’ї та у верхній час- тині східного схилу пагорба, на захід від витоків невеликого потічка – лі- востороннього допливу Думни. Насипи валів переважно знівельовані й зберег лися на висоту до 1,5 м тільки у східній половині городища, що дозволяє встановити його орієнтовні розміри – близько 60×80 м99. Перша писемна згадка про Цеперів засвідчує доволі ранню метрику села (1405)100, але значно важливішими є події 1444 р., коли Ян Делановський опротесту- вав право володіння цим селом братів Станіслава та Супруна з Цеперова, які, мабуть, походили зі служилих бояр101. Власники села іменували себе “heredes et terrigene ab antiquo Rutheni” і вказували, що володіли Цеперовом як “patrimonium ab antiquo tentum”102. Ймовірно, ці маєтності, осередком яких могла слугувати згадана укріплена садиба, надано предкам братів як плата за військову повинність ще за часів Галицько-Волинської держави. Можливо, з розвитком планувальної структури долокаційного Куликова потрібно пов’язувати городище, розташоване в старій частині сучасного се- лища. До таких висновків підштовхує його хронологія, яку Ярослав Пастер- нак визначив на ХІ–ХІІ ст.103 Щоправда, С. Терський вважає, що заснування 96 Терський С. Розвідки у верхньому По- бужжі // Археологічні дослідження на Львівщині в 1994 р. – Львів, 1994. – С. 13; Його ж. Оборонне будівництво у Галицько- Волинському князівстві у ХІІІ – першій по- ловині ХІV ст. // Військово-науковий вісник Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Серія: Історичні на- уки. – Львів, 2010. – Вип. 14. – С. 112. 97 Kodeks Dyplomatyczny Małopolski. – T. 3. – Nr 739. – S. 140–141. 98 Грушевський М. Історія... – Київ; Львів, 1907. – Т. 4. – С. 58. 99 Сілаєв О., Ляска В. Археологічні роз- відки на Львівщині у 2011 р. // Археоло- гічні дослідження в Україні 2011 р. – Київ, 2012 (друкується). 100 Janeczek A. Podgoraj... – Tab. 1. 101 Зазуляк Ю. Veri et perpetui terrarum Russie heredes: шляхи легітимації прав на земельну власність серед руської шляхти в середині XV ст. // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 1999. – Вип. 34. – С. 102–103. 102 AGZ. – Lwów, 1889. – Т. 14. – Nr 320. – S. 121–122. 103 Пастернак Я. Археологія Жовківщи- ни // З минулого Жовкви. Історична чи- танка. – Жовква, 1930. – С. 7. Принагідно зазначимо, що Іван Михальчишин також датував городище давньоруським часом: Михальчишин І. Список... – С. 21 127DISTRICTUS PODHORAYENSIS: ДО ПРОБЛЕМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ… цих укріплень корелюється з першою писемною згадкою про населений пункт від 1399 р.104 Городище в Куликові прямокутне в плані, розмірами 40×50 м, відокремлене від лівого берега Думни ровом глибиною 7–8 м і ши- риною 10–14 м, з крутими схилами. Аналогічним ровом з напільної сторони відділений мис, утворений лівобережною притокою Думни105. Окрім того, у літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. зустрічається інформація про залишки валів у Куликові106, на сьогодні, очевидно, зруйновані забудовою. На території регіону зафіксовано також низку городищ (Гринчуки, За- рудці107 та Ременів108), хронологія яких визначена лише на основі незначних археологічних розвідок. Натомість відомості про їхню планувальну струк- туру та характер укріплень у кращому разі обмежені кількома словами. Майбутні цілеспрямовані дослідження перелічених пам’яток будуть мати важливе значення для подальших студій над оборонними об’єктами Під- горайської волості. Сакральний простір у територіальній організації Підгорайської волості Сакральний простір, особливо за умов середньовічної та ранньомо- дерної епохи, можна сприймати як одну зі специфічних форм історично- го ландшафту. Територіальне окреслення сакрального простору за княжої доби було нерозривно пов’язане з тогочасними поселенськими структурами, головно з тими одиницями, які репрезентували адміністративний устрій. На наш погляд, пошуки кореляції між церковною, зокрема парафіяль- ною, структурою та розподілом в просторі синхронних населених пунктів є одним з найперспективніших напрямів досліджень системи заселення за княжої доби. У цьому контексті необхідно згадати надзвичайно влучне висловлювання І. Скочиляса, що “феномен наслідування Православною цер- квою у ранньомодерний період давніх форм адміністративно-територіаль- ного устрою княжих часів пояснюється тривкістю історичної пам’яті про “руську старовину”, в т. ч. давню княжу організацію, на яку Галицька єпархія впродовж тривалого періоду (аж до кінця ХVII ст.) опиралася як на звичну те- риторіальну матрицю”109. Відповідно до твердження про те, що адміністративно-територіальний устрій Православної Церкви опирався на готові конструкції руської світської адміністрації, І. Скочиляс припустив існування у ХIV ст. Підгорайського на- місництва Галицької єпархії110. Звісно, така думка є до певної міри умовною й потребує додаткової аргументації історичними джерелами, однак на інших 104 Терський С. Розвідки у верхньому Побужжі… – С. 13. 105 Там само. – С. 12–13. 106 Kulików // Słownik... – Warszawa, 1883. – T. 4. – S. 55; Janusz B. Zabytki przedhistoryczne Galicyji Wschodniej. – Lwόw, 1918. – S. 292. 107 Археологічні пам’ятки… – С. 178, 179. 108 Свєшніков І. К. Довідник з археології України. Львівська область. – Київ, 1976. – С. 56; Терський С. Розвідки у верхньому Побужжі… – С. 12. 109 Скочиляс І. Галицька (Львівська єпархія) ХІІ–XVIII ст. Організаційна структура та правовий статус. – Львів, 2010. – С. 412. 110 Його ж. Від давньоруських деся- тин... – С. 84, 89. 128 Віталій ЛЯСКА теренах, зокрема, у середньовічній Люблінській єпархії, також спостерігаєть- ся тяжіння парафіяльної сітки до давніх поселенських структур111. Оскільки ми не володіємо інформацією про пізньосередньовічні православні парафії, спробуємо розглянути окреслену кореляцію на прикладі заснування найра- нішого на теренах регіону римо-католицького осередку в Куликові. Згідно зі свідченнями писемних джерел, 17 січня 1399 р. галицький ла- тинський архиєпископ Якуб (Стрепа) надав ерекцію (юридичний дозвіл на земельні угіддя) костелу Куликова на села Скваряву, Мокротин, Зіболки, Звер- тів, Ременів, Кошелів, Зашків, Винники, Артасів, Гребінці, Стронятин, Доро- шів (Малий або Великий), Могиляни та ін.112 Таким чином, практично поло- вину території колишньої Підгорайської волості охопила латинська парафія, осередком якої став Куликів. Характерно, що куликівська парафія на початках формування включала найзаселеніші терени досліджуваного регіону, а саме басейн Свині та середню течію Думни, на яких зафіксовано значну кількість археологічних об’єктів ХІІ–ХІІІ ст. Що цікаво, останні виявлені поблизу сіл, перелічених у грамоті 1399 р. Навряд чи такі межі парафії були випадкови- ми та укладалися без врахування давнього поселенського простору й пара- фіяльної сітки гіпотетичного Підгорайського намісництва. Аналіз наступних заснувань латинських парафій XV ст. в Кошелеві, Жовтанцях, Яричеві та Же- лехові також вказує на тяжіння їхньої територіальної організації до просторо- вого розподілу поселень ХІІ–ХІІІ ст. на теренах Грядового Побужжя. Водночас висловлені припущення потребують глибших досліджень та докладної ве- рифікації отриманих результатів археологічними й писемними джерелами. Важливими елементами формування будь-якого сакрального простору є його своєрідні “опорні пункти” – церкви та монастирі. Ані писемні, ні ар- хеологічні джерела не пропонують однозначних відомостей про функціо- нування таких об’єктів на території Підгорайської волості. Можемо лише припускати традицію існування ще з княжих часів храму в літописному Щекотові. Йдеться про пізньосередньовічну церкву, розташовану на посаді городища, у XVIII ст. перенесену до Старої Скваряви113. Її, цілком ймовір- но, споруджено на місці ранішої церкви, про що опосередковано свідчить розташоване неподалік ґрунтове інгумаційне кладовище ХІ–ХІІІ ст. Так чи інакше, тільки майбутні археологічні дослідження здатні принести відпо- відь на поставлену проблему. Руську метрику міг мати й монастир, згаданий у грамоті Владисла- ва ІІ Ягайла від 15 жовтня 1393 р., за якою до володінь Михайла Сул[…]ови- ча перейшли “villam… Zelichow et cum monasterio eidem adiacenti in districtu Podhorayensi sitam”114. На думку І. Крип’якевича, цей монастир можна ото- тожнювати з оселею Манастир біля Горпина, згаданою під 1448 та 1483 рр.115 111 Rozwałka A. Sieć osadnicza w archidia- konacie lubelskim w średniowieczu. Stu- dium archeologiczno-historyczne. – Lublin, 1996. – S. 29–61. 112 Abraham Wł. Jakób Strepa... – Nr 6. – S. 102–104. 113 Чайка Р. Княже місто… – С. 14. 114 Грушевський М. Матеріали до істо- рії... – № 8. – С. 9–10. 115 Крип’якевич І. Середневічні монас- тирі в Галичині. Спроба катальогу // За- писки Чину святого Василія Великого. – Жовква, 1926. – Т. 2, вип. 1–2. – С. 79. 129DISTRICTUS PODHORAYENSIS: ДО ПРОБЛЕМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ… Іншою категорією об’єктів, яка характеризує сакральний простір Підго- райської волості, є так звані “поселення мертвих” – ґрунтові інгумаційні по- ховання княжої доби, виявлені у Глинську, Запитові, Ременові та Цеперові. Найкраще досліджено могильник ХІ–ХІІІ ст. на посаді літописного Щеко- това. Свого часу Я. Пастернак висловив гіпотезу про існування на Глинському могильнику підплитових поховань116, проте сучасні археологічні дослідження її спростували. Виявлені тілопокладення здійснено в ґрунтових ямах серед- німи розмірами 1,8–2,1×0,4–0,6 м та глибиною від рівня давньої поверхні 0,3– 0,5 м. Покійники лежали на плечах з випростаними ногами, руки переважно були покладені вздовж тулуба. Кістяки орієновані головою на захід і лише у чотирьох випадках – на південний захід. У чотирьох ямах виявлені захоронен- ня чоловіків, у двох – жінок, в одній – дитини. Супровідний матеріал прак- тично відсутній, лише у жіночих похованнях трапляються бронзові прикраси, зокрема скроневі кільця, та предмети побуту. У трьох похованнях зафіксовано кераміку. Перелічені знахідки на християнських кладовищах можуть свідчити про тривалість язичницьких вірувань у поховальній обрядовості117. Могильники княжої доби в Запитові та Ременові зруйновані на рубе- жі ХІХ–ХХ ст. під час земляних робіт, тому говорити про конструкцію чи морфологію поховань не доводиться118. Окрім того, збагатило археологічну карту регіону одиноке поховання чоловіка у Цеперові, за віднайденим по- руч керамічним матеріалом датоване ХІІІ–XIV ст.119 Отож, сакральний простір Підгорайської волості був міцно вплетений до територіальної організації регіону та тісно корелювався з просторовим розподілом поселень на окреслених теренах. Структура заселення Підгорайської волості за археологічними джерелами. Розподіл поселень Підгорайської волості у просторі та аналіз найближчого сусідства На початку згадано, що писемні джерела створюють своєрідні контури Підгорайської волості, натомість основне завдання археології – наповнення цієї територіальної матриці конкретним матеріалом. На наш погляд, ана- ліз археологічних джерел крізь призму характеристики системи заселення є найлогічнішим та виваженим шляхом наукового пошуку. Хочемо відра- зу застерегти, що пропоноване дослідження системи заселення Підгорай- ської волості, радше, показник актуального стану археологічного вивчення регіону, аніж повне та об’єктивне відображення історичної реальності. 116 Пастернак Я. Перші археольогічні розкопи... – С. 177–178. 117 Чайка Р. Науковий звіт про під- сумки досліджень на території сіл Нова Скварява та Глинське Жовківського ра- йону Львівської області у 2002 році // Науковий архів ІА НАНУ. – Львів, 2002. – № 2002/17. – С. 8–11, Рис. 28–30; Його ж. Княже місто... – С. 14–15, Рис. 6; Його ж. Розкопки могильника городища Щеко- тин на Розточчі // Археологічні дослід- ження в Україні 2003–2004 рр. – Запоріж- жя, 2005. – С. 458–459. 118 Remenów // Słownik... – Warszawa, 1888. – T. 9. – S. 612; Janusz B. Zabytki przedhistoryczne... – S. 171–173; Археоло- гічні пам’ятки... – С. 177. 119 Сілаєв О., Ляска В. Археологічні роз- відки... 130 Віталій ЛЯСКА Джерельну базу для відтворення системи заселення регіону творять 138 городищ та селищ120, зафіксованих на окреслених вище теренах Роз- точчя та, головно, – Грядового Побужжя. Про стан дослідження горо- дищ уже згадувалося, натомість відкриті поселення, за винятком, хіба, Неслухова121, вивчалися тільки в процесі археологічних обстежень, зрід- ка з шурфуванням. Одна з найважливіших ланок характеристики структури Підгорай- ської волості – модель розподілу населених пунктів у просторі122 – визнача- ється підрахунком індексу найближчого сусідства. Аналіз найближчого су- сідства (“nearest-neighbor analysis”) у сфері екологічних досліджень 1954 р. вперше застосували Філіп Кларк та Френсіс Еванс123, після чого він отримав низку методологічних інтерпретацій і в археологічній науці124. Ця методика швидко здобула популярність серед українських археологів, що вивчають проблематику просторово-територіальної характеристики поселенських структур125. За моделлю Кларка–Еванса, індекс найближчого сусідства об- числюється на підставі наступної формули: R = D. спост. / D. очік., де R – індекс найближчого сусідства, D. спост. – середня відстань між кожним поселенням та його найближчим сусідом, а D. очік. – очікувана відстань між кожним по- селенням та його найближчим сусідом. Для визначення очікуваної відстані між найближчими поселеннями використано ще одну формулу: D. очік. = 1/2√A, де A – густота населених пунктів на 1 км². За допомогою комп’ютерного опрацювання крупномасштаб- них карт визначено гіпотетичні відстані між кожним зі 138 населених пунктів Підгорайської волості та його найближчим сусідом. Сума цих показників дорівнює 106,2 км, при цьому зафіксована мінімальна від- стань становить 0,2 км, а максимальна – 6,1 км. Отож, середня відстань 120 Бібліографію див.: Ляска В. Підго- райська волость: спроба історико-архе- ологічної реконструкції територіальної організації Грядового Побужжя в кня- жу добу // Археологічні дослідження Львівського університету. – Львів, 2012. – Вип. 14–15. – Табл. 2. 121 Смішко М. Звіт по дослідження се- лища періоду “полів поховань” в Неслу- хові в 1946 р. // Археологічні пам’ятки УРСР. – Київ, 1949. – Вип. 1. – С. 189–205. 122 Згідно з географічною термінологі- єю, існують три типи розподілу поселень у просторі: згрупований, випадковий та гексанальний (рівномірний). Хаггет П. География. Синтез современных зна- ний. – Москва, 1979. – С. 405–407. 123 Clark P. J., Evans F. C. Distance to nearest neighbor as a measure of spatial relationships in populations // Ecology. – 1954. – No 35(4). – Р. 445–453. 124 Hodder І., Orton С. Spatial Analysis in Archaeology. – Cambridge, 1976. – P. 38–51; Rood R. J. Spatial Analysis in Archaeo logy: Historical Developments and Modern Ap- plications // Lambda Alpha Journal of Man. – 1982. – Vol. 14. – P. 40–42; Dulinicz M. Niektóre aspekty zastosowania w archeo- logii geograficznych metod analizy prze- strzennej osadnictwa // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. – Warszawa, 1983. – Nr 3. – S. 299–315; Kobyliński Z. Podstawowe metody analizy punktowych układów prze- strzennych // Archeologia Polski. – Warsza- wa, 1987. – T. 32. – S. 21–54 (еtс.). 125 Веремейчик О. М. Лівобережне По- лісся // Село Київської Русі (за матеріа- лами південноруських земель). – Київ, 2003. – С. 39; Петрашенко В. О. Лісостепо- ва зона // Село… – С. 57; Стеблій Н. Сис- тема заселення верхів’їв Дністра та Прута в ІІІ–V ст. // Археологічні дослідження у межиріччі Вісли, Дністра та Тиси у 2000– 2007 рр. – Львів, 2011. – С. 57–59 (та ін.). 131DISTRICTUS PODHORAYENSIS: ДО ПРОБЛЕМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ… (D. спост. – 106,2 / 138 = 0,77) між двома найближчими пам’ятками складає 0,77 км. Показник щільності поселень щодо площі регіону (приблиз- но 800 км2) – 0,1725, а очікувана середня відстань (D. очік. = 1/2√0,1725 = 1,2) – 1,2 км. Після відповідних обчислень визначено індекс найближ- чого сусідства (R) – 0,6417. Отже, R ближче до 1 аніж до 0, що вказує на випадковий розподіл поселень у просторі126. Тобто, вибір місця для по- селення зумовлювали винятково природні чинники, фактор близькості інших населених пунктів, наявності розвиненої мережі комунікацій та внутрішнього ринку не враховувався127. Водночас варто наголосити на певній умовності поданих теоретич- них обчислень з огляду на стан дослідження цієї частини Розточчя та Грядового Побужжя. Нашу тезу частково підтверджують і результати картографування пам’яток ХІІ–ХІІІ ст. Для прикладу, серед населених пунктів Підгорайської волості виокремлюється сільськогосподарська округа літописного Щекотина. Тут зафіксовано мікрорегіон з городи- щами кільканадцяти синхронних відкритих поселень та гончарного ви- робничого центру, розміщених на порівняно невеликій території, по- різаній розгалуженою мережею струмків – витоків Свині. Відстань між найближчими поселеннями в цьому мікрорегіоні коливається у межах 0,25–1,15 км. Мабуть, таке співвідошення населених об’єктів потрібно пов’язувати з “гніздовою” системою розселення (за Русланом Шишкі- ним), при якій пам’ятки дещо відтягнуті вглиб міжрічкових долин, за- ймають схили зволожених балок та чітко пов’язані з балково-яружними ландшафтами128. Поселення, розташовані поблизу русла середньої течії Думни, репре- зентують вже інший тип системи розселення, так звану “ланцюжкову” мо- дель, теоретичне обґрунтування якої бачимо знову ж таки у публікаціях Р. Шишкіна. На думку дослідника, для неї характерні пам’ятки по берегах середніх та малих річок, що на деяких відрізках утворюють певний “лан- цюжок” з кількох поселень. Зазвичай, вони розташовані компактними групами на невеликих за площею територіях від трьох до шести–семи в кожній129. Інтервал між найближчими поселеннями на берегах середньої течії Думни не перевищує 0,5 км, що вказує на визначальну роль цієї вод- ної артерії у просторо-територіальній організації Підгорайської волості. О чевидно, добре заселеними були і долини Млинівки та Капелівки, при- ток Думни, а також Яричівки (Каналу Яричівського). Утім, ширшим висно- вкам щодо територіального розподілу поселень Підгорайської волості пе- решкоджає недостатнє археологічне вивчення регіону. 126 Kintigh K. W. Intrasite Spatial Analy- sis: A Commentary on Major Methods // Mathematics and Information Science in Archaeology / Studies in Modem Archaeo- logy / Edited by A. Voorrips. – Holos; Bonn, 1990. – Vol. 3. – P. 167. 127 Петрашенко В. О. Лісостепова зона… – С. 57. 128 Шишкін Р. Г. Господарсько-еколо- гічна модель черняхівської культури (за матеріалами Середнього Подніпров’я) // Археологія. – Київ, 1999. – № 4. – С. 130– 131. 129 Там само. – С. 130–131. 132 Віталій ЛЯСКА Ранжування поселень Підгорайської волості за площею культурного шару Як слушно вказав А. Томашевський, для розгляду ієрархічних зв’язків ланок системи заселення важливу роль відіграє кількісний аналіз розмірів площ поширення культурного шару поселень130. Таку диференціацію посе- лень – ранжування одним з перших у 1913 р. обґрунтував німецький географ Фелікс Ауербах. Він зауважив: якщо зіставити населені пункти за їх розміра- ми (1-й, 2-й, 3-й…), то чисельність їх населення у низці випадків співпадає з номером. Тобто, населення n-го пункту складає 1/n числа жителів найзначні- шого в регіоні поселення131. Ця закономірність, заснована на правилі ранг – розмір (відоме в англомовній літературі за назвою “the rank-size rule” або ж правило Ципфа132), активно використовується не лише в просторовій гео- графії133, а й у сучасних археологічних студіях проблематики поселенських структур134. Переважно в археології застосовується модифікована схема об- рахунку рангів населених пунктів, що її запропонував Ян Ходдер135, згідно з якою критерієм для ранжування виступає площа поселень. Остання ви- значається за допомогою формули Sr = S1 / R, де Sr – площа поселення відпо- відного рангу, S1 – площа найбільшого населеного пункту, а R – ранг цього поселення у послідовності аналогічних об’єктів досліджуваного регіону. У нашому випадку через відсутність інформації показників площі частини поселень не можна провести ранжування у повному обсязі. При- датними для такого аналізу виявилося 99 городищ та селищ зі 138. Тобто, можна оперувати інформацією 72 % населених пунктів. Принагідно варто зазначити, що площа поселень обрахована на основі ареалу зібраного під- йомного матеріалу. Відповідно до наявної джерельної бази, виокремлено десять рангів по- селень за площею (S): 1) S – 6 га; 2) S – 5 га; 3) S – 3,2 га; 4) S – 2,5 га; 5) S – 2 га; 6) S – 1,5 га; 7) S – 1 га; 8) S – 0,8 га; 9) S – 0,7 га; 10) S – 0,5 га. На осно- ві аналізу розмірів поселень побудовано графік теоретичного та дійсного розподілу рангів поселень. Їх співставлення показує, що дійсний розподіл 130 Томашевський А. П. Правобереж- не Полісся // Село Київської Русі (за матеріа лами південноруських земель). – Київ, 2003. – С. 9. 131 Хаггет П. География. – С. 410. 132 Brown C. T., Witschey W. R. T., Liebo- vitch L. S. The Broken Past: Fractals in Ar- chaeology // Journal of Archaeological Method and Theory. – 2005. – Vol. 12. – No 1. – Р. 61–62. 133 Хаггет П. География. – С. 410–415. 134 Афанасьев Г. Е. Донские аланы. Со- циальные структуры алано-ассо-бур- тасского населения бассейна Среднего Дона. – Москва, 1993. – С. 96–109; То- машевський А. П. Правобережне По- лісся… – С. 17–18; Петрашенко В. О. Лісостепова зона... – С. 52–60; Brown C. T., Witschey W. R. T. The fractal geometry of ancient Maya settlement // Journal of Ar- chaeological Science. – 2003. – Vol. 30. – P. 1619–1632; Drennan R. D, Peterson C. E. Comparing archaeological settlement sys- tems with rank-size graphs: a measure of shape and statistical confidence // Journal of Archaeological Science. – 2004. – Vol. 31. – P. 533–549 (etc.). 135 Докладніше див.: Hodder І., Orton С. Spatial Analysis in Archaeology. – Cam- bridge, 1976. – P. 69–73; Hodder І. Some new directions in spatial analysis of archaeologi- cal data at the regional scale (macro) // Spa- tial archaeology / Еdited by D. L. Clarke. – London; New York, 1977. – P. 236–246 (etc.). 133DISTRICTUS PODHORAYENSIS: ДО ПРОБЛЕМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ… доволі істотно відрізняється від теоретичного. Лише на рівні 7–8 рангів кри- ві наближаються одна до одної, а на рівні 9–10 рангу вони перетинаються (рис. 3). Така ситуація вказує, що великі та середні поселення реально мали більшу площу, тоді як площа малих поселень здебільшого співпадає. При аналізі графіку дійсного розподілу рангів, бачимо, що крива по- діляється на три відрізки, які, мабуть, засвідчують три типи поселень. До першого типу відносимо три поселення 1–2 рангів з площею 5,0–6,0 га (Глинське І, Блищиводи І, Мацошин І). Другий тип характеризуються наяв- ністю пунктів 3–6 рангів, площа яких коливається в межах 1,5–3,2 га (Малі Грибовичі І, Артасів І, Кукезів IV та ін.). До третього типу належать невеликі поселення 7–10 рангів, площа яких складає 0,15–1,0 га (Цеперів І, Сулимів V, Куликів IV та ін.). Кількісний розподіл типів поселень за площею такий: І тип – 3 поселення або 3 % ІІ тип – 25 поселень або 25 % ІІІ тип – 71 поселення або 72 % Як бачимо, на території Підгорайської волості домінували невеликі по- селення площею 0,5–1 га, тоді як частка великих та середніх поселень ледь перевищує чверть проаналізованих об’єктів. Поступове зменшення площі селищ в ХІ–ХІІІ ст. фіксується і в інших територіях Київської Русі, зокрема у Рис. 3. Графік теоретичного та дійсного розподілу рангів поселень 134 Віталій ЛЯСКА Смоленській землі136. Площа більшості сільських поселень на всій території Русі становила переважно 0,5–2,0 га. Як правило, такі селища складалися з кількох дворів, де проживало від 15 до 50 людей. Для прикладу, на площі 1,5 га могло розташовуватися 5–7 дворів з населенням 25–45 осіб137. Очевидно, такі розміри селищ потрібно пов’язувати не лише з госпо- дарськими та палеоекологічними факторами, а й ґенезою суспільних від- носин, зокрема домінуючою роллю індивідуальних сімей та формами їх- ньої земельної власності. Топографічне розташування городищ та селищ Істотну роль для характеристики структури заселення Підгорайської волості відіграє ґрунтовний розгляд мікротопографії пам’яток регіону. За основу аналізу взято типологію поселень А. Томашевського за критерієм топографічного положення138. Наявний джерельний матеріал дозволив роз- глянути топографічні умови 122 пам’яток, тобто 88 % від загальної кількості. Як видно зі статистичних обрахунків, домінує терасовий тип топогра- фічного розташування, який характеризується локалізацією поселень на прирічкових, топографічно не відокремлених від навколишнього рельєфу, ділянках (варіант 1а). До цієї категорії відносяться 70 об’єктів або 56 %. При- кладом такого варіанту топографічного розміщення є поселення площею 2 га Перемивки І, яке займає пологий південно-західний схил першої над- заплавної тераси вздовж лівого берега Каналу Могилянського139. До мисового та заплавного типів належить значно менша кількість по- селень. Мисовими можна вважати 31 пам’ятку (близько 26 %). У свою чергу, поселення цього типу розподіляються на декілька варіантів. Першим з них є варіант 2а (12 поселень) з населеними пунктами на мисах при впадін- ні струмка до більшої водної артерії. Для прикладу, поселення Кукезів ІІ знаходиться при впадінні Капелівки до Думни, на видовженому мисі з по- логими схилами берегів: правого – Думни та лівого – Капелівки140. Інший варіант топографічного розташування (2б) репрезентують три городища (Глинське І, Малі Грибовичі І та Цеперів І) на майданчиках, окреслених двома ярами та долиною річки. До варіанту 2в належить 16 поселень, роз- ташованих на корінному виступі берега над заплавою річки (Куликів ІІІ, Соколів IV, Убині V та ін.). Поодинокі пам’ятки (Кукезів VII, Ременів ХІ) ло- калізовані на мисах, утворених вигином русла річки (варіант 2г). 136 Седов В. В. Сельские поселения центральных районов Смоленской зем- ли (VIII–XV вв.)// Материалы и исследо- вания по археологии СССР. – М., 1960. – Вып. 92. – С. 23. 137 Куза А. В. Неукрепленные посе- ления // Древняя Русь. Город, замок, село (Археология СССР с древнейших времен до средневековья: В 20 тт.). – Мо- сква, 1985. – Т. 15. – С. 99–100. 138 Томашевський А. П. Правобережне Полісся… – С. 17–18. – Рис. 4. 139 Сілаєв О. Звіт про результати архео- логічної експертизи земельних ділянок на території Львівської області у 2008 р. // Науковий архів НДЦ РАС ІА НАНУ. – Львів, 2009. – Т. І. – С. 112–114. 140 Конопля В., Милян Т., Осаульчук О. Археологічні обстеження в басейні р. Думни // Львівський археологічний ві- сник. – Вип. 1. – С. 166. 135DISTRICTUS PODHORAYENSIS: ДО ПРОБЛЕМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ… Заплавний тип топографічного розташування (варіант 3б) характери- зують селища на дюнах та пагорбах у заплавних долинах річок. До категорії заплавних належить 21 поселення (17 %). Його яскраво ілюструє мікрото- пографія поселення Стронятин І на овальному в плані останці розмірами 130×300 м і висотою 3 м серед заплави правого берега Млинівки141. Отож, як видно зі статистичних обрахунків, на території Підгорайської волості домінував терасовий тип топографічного розташування поселень (56 %), частка мисових об’єктів ледь перевищує чверть і лише незначну кількість (17 %) можна віднести до заплавних. Висота площадок над дзерка- лом води, де розмішувалися селища терасового типу, коливається в межах 1,5–10 м. Схожий відсотковий розподіл топографічних типів поселень з ви- разною перевагою надрічкових (терасових) пунктів зафіксовано і на теренах Пруто-Дністровського межиріччя142. Гідромережа у просторово-територіальній структурі Підгорайської волості Нерівномірний розподіл населених пунктів Підгорайської волості у просторі потрібно також пов’язувати з побасейновим принципом розсе- лення. Для з’ясування співвідношення між гідрографічними показниками та поселенськими структурами використано методику Р. Шишкіна143. Від- повідно до неї, найбільшу водну артерію в регіоні – Західний Буг прийма- ємо за річку першого порядку, її безпосередні притоки за річки другого порядку, їх допливи – за річки третього порядку і т. д. Аналіз взаємозв’язку розташування поселень та гідромережі дозволив запропонувати наступні висновки: • з двочленною гідромережею (Горпинка – Західний Буг) пов’язане лише одне поселення Соколів ІІІ, що становить менше 1 % від загаль- ної кількості досліджуваних пам’яток; • до басейнів річок третього порядку належить 52 % населених пунк- тів (72 поселення). З них найбільша кількість (55) репрезентують тричленну гідромережу: Думна – Полтва – Західний Буг. Наступні варіанти розташування поселень у басейнах річок третього порядку виглядають так: Яричівка – Полтва – Західний Буг (5 поселень), Бар- бара – Рудка – Західний Буг (4 об’єкти), струмок – Горпинка – Захід- ний Буг (3 населені пункти) та ін.; • у чотиричленній гідромережі локалізовано 35 % населених пунктів (48). Як і в попередньому випадку, значна частина пам’яток пов’язана з Думною, розташована на берегах невеликих струмків (16) та Капе- лівки (8), її допливів. Окрім того, гідромережу цього рангу репре- зентують невеликі потічки, які впадають у Свиню (16), Яричівку (4), Желдець (3) та ін.; 141 Конопля В., Стеблій Н. Археологічні пам’ятки села Стронятин // Наукові сту- дії / Історико-краєзнавчий музей м. Вин- ники. – Львів, 2008. – Вип. 1. – С. 110–111. 142 Возний І. П. Топографія та типологія відкритих поселень ХІІ–ХІV ст. Пруто- Дністровського межиріччя // Археоло- гія. – Київ, 2004. – № 2. – С. 62. 143 Шишкін Р. Г. Господарсько-еколо- гічна модель... – С. 129. 136 Віталій ЛЯСКА • близько 12 % поселень (17) відносяться до п’ятичленної гідромережі, яку, головно, характеризує Млинівка (11), притока Капелівки, та інші невеликі струмки цього порядку. Отож, бачимо, що поселення Підгорайської волості виразно тяжіють до три- та чотиричленної гідромережі, осердям якої, здебільшого, була Думна з притоками. На наш погляд, таке співвідношення гідрографічних показників та розташування населених пунктів вказує на процеси доволі “глибокої” внутрішньої колонізації прирічкових місцевостей відовідної частини Грядового Побужжя та Розточчя. У цьому контексті доречним є спостереження Віктора Войнаровського про незаселеність регіону упро- довж слов’янського часу. Територія Верхнього Побужжя або ж, за словами дослідника, Балто-Чорноморського роздоріжжя у ІІ–ІХ ст. слугувала “ней- тральною зоною” розмежування різних етнічних спільнот144. Очевидно, тенденції до заселення Грядового Побужжя та Розточчя спостерігаються уже наприкінці Х – в ХІ ст., однак остаточно цей процес набрав обертів у ХІІ–ХІІІ ст., коли політичні кордони між Прикарпаттям та Волинню посту- пово стиралися. Наведений аналіз побасейнового розподілу пам’яток до- зволяє реконструювати основні напрями цієї колонізації та глибину про- никнення поселень по гідромережі регіону. Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що домінантними у те- риторіальній організації Підгорайської волості були природні фактори, які мали істотний вплив на розподіл у просторі та топографію городищ і по- селень. Площа переважної більшості населених пунктів ХІI–ХІІІ ст. не пере- вищувала 1 га, що потрібно пов’язувати з особливостями мікроландшаф- тів, господарською доцільністю та суспільно-економічними відносинами. Тяжіння поселень Підгорайської волості до три- та чотиричленної гідро- мережі вказує на доволі глибокі колонізаційні процеси у заселенні регіону княжої доби, основні напрямки яких, ймовірно, йшли від Західного Бугу. Насамкінець хочемо ще раз підкреслити важливість інтердисциплі- нарності у дослідженнях такого ґатунку, без використання якої на історич- ній чи археологічній мапах Галицько-Волинської держави далі будуть зали- шатися чимало віртуальних регіонів. Безумовно, запропонований текст не претендує на однозначну та всеохоплюючу оцінку територіальної організа- ції й структури заселення галицько-волинського порубіжжя княжої доби. У цьому контексті, радше, йдеться про наголошення проблеми та шляхи її можливого наукового вирішення на основі синтезу й аналізу писемних та археологічних джерел. Одну з головних перспектив у цьому напрямі вбачаємо у комплексних історично-археологічних дослідженнях інших те- риторіальних одиниць басейну верхів’їв Західного Бугу, які належали до Белзької та Червенської земель. Львівський національний університет імені Івана Франка 144 Войнаровський В. Верхнє Побужжя як Балто-Чорноморське роздоріжжя (І тис. н. е.) // МДАПВ. – Львів, 2008. – Вип. 12. – С. 170–181.

Districtus podhorayensis: до проблеми територіальної організації Галицько-Волинського порубіжжя у XIII–XIV століттях

Institution

Similar Items