Від М. Бунге до М. Тугана-Барановського: еволюція поглядів на теорію розподілу
Стаття присвячена порівняльній характеристиці поглядів на проблему розподілу (доходів) М.Бунге, який очолював ліберальний напрям економічної теорії, та М.Тугана-Барановського, що став провідником її соціального напряму; виявленню важливих рис еволюції наукової економічної думки в Україні та Росії в...
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України"
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9396 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Від М. Бунге до М. Тугана-Барановського: еволюція поглядів на теорію розподілу / Л.П. Горкіна // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2008. — Вип. 41. — С. 193-211. — Бібліогр.: 19 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-9396 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-93962013-02-13T02:30:10Z Від М. Бунге до М. Тугана-Барановського: еволюція поглядів на теорію розподілу Горкіна, Л.П. Історія економічної думки Стаття присвячена порівняльній характеристиці поглядів на проблему розподілу (доходів) М.Бунге, який очолював ліберальний напрям економічної теорії, та М.Тугана-Барановського, що став провідником її соціального напряму; виявленню важливих рис еволюції наукової економічної думки в Україні та Росії в останній третині XIX – на початку XX ст., які відбили погляди цих видатних економістів. Статья посвящена сравнительной характеристике взглядов на проблему распределения (доходов) Н.Бунге, возглавлявшего либеральное направление экономической теории, и М.Тугана-Барановского, который стал ведущим экономистом её социального направления; выявлению важных черт эволюции научной экономической мысли в Украине и России в последней трети XIX – в начале XX вв., которые отразили взгляды этих выдающихся экономистов. This article is devoted to the comparative characterization of the views on the problem of distribution (of income) N.Bunge, head of the liberal direction of economic theory, and M.Tugana-Baranovsky, who became a leading economist of social trends, identify important features of the scientific evolution of economic thought in Ukraine and Russia in the last third XIX - the beginning of XX centuries., which reflected the views of these eminent economists. 2008 Article Від М. Бунге до М. Тугана-Барановського: еволюція поглядів на теорію розподілу / Л.П. Горкіна // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2008. — Вип. 41. — С. 193-211. — Бібліогр.: 19 назв. — укp. 0320-4421 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9396 330.8:330.564(477) uk Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія економічної думки Історія економічної думки |
| spellingShingle |
Історія економічної думки Історія економічної думки Горкіна, Л.П. Від М. Бунге до М. Тугана-Барановського: еволюція поглядів на теорію розподілу |
| description |
Стаття присвячена порівняльній характеристиці поглядів на проблему розподілу (доходів) М.Бунге, який очолював ліберальний напрям економічної теорії, та М.Тугана-Барановського, що став провідником її соціального напряму; виявленню важливих рис еволюції наукової економічної думки в Україні та Росії в останній третині XIX – на початку XX ст., які відбили погляди цих видатних економістів. |
| format |
Article |
| author |
Горкіна, Л.П. |
| author_facet |
Горкіна, Л.П. |
| author_sort |
Горкіна, Л.П. |
| title |
Від М. Бунге до М. Тугана-Барановського: еволюція поглядів на теорію розподілу |
| title_short |
Від М. Бунге до М. Тугана-Барановського: еволюція поглядів на теорію розподілу |
| title_full |
Від М. Бунге до М. Тугана-Барановського: еволюція поглядів на теорію розподілу |
| title_fullStr |
Від М. Бунге до М. Тугана-Барановського: еволюція поглядів на теорію розподілу |
| title_full_unstemmed |
Від М. Бунге до М. Тугана-Барановського: еволюція поглядів на теорію розподілу |
| title_sort |
від м. бунге до м. тугана-барановського: еволюція поглядів на теорію розподілу |
| publisher |
Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Історія економічної думки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9396 |
| citation_txt |
Від М. Бунге до М. Тугана-Барановського: еволюція поглядів на теорію розподілу / Л.П. Горкіна // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2008. — Вип. 41. — С. 193-211. — Бібліогр.: 19 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT gorkínalp vídmbungedomtuganabaranovsʹkogoevolûcíâpoglâdívnateoríûrozpodílu |
| first_indexed |
2025-07-02T12:44:28Z |
| last_indexed |
2025-07-02T12:44:28Z |
| _version_ |
1836539202715516928 |
| fulltext |
26. Туган-Барановский М.И. Промышленные кризисы. Очерк из социальной
истории Англии / Отв. науч. ред. Т.И.Деревянкин. – К.: Наук. думка, 2004.
– 368 с.
27. Федорович Л.В. Теория денежного и кредитного обращения. – Одесса,
1888. – 626 с.
28. Фещенко В.М. Дослідження проблем становлення та розвитку ринкового
господарства в працях економістів України другої половини ХІХ – початку
ХХ ст. – К.: КНЕУ, 2003. – 187 с.
29. Ходченко О.В. Вплив західної економічної думки на ліберальні реформи в
кредитній системі Росії та України в другій половині ХІХ ст. // Історія на-
родного господарства та економічної думки України: Зб. наук. праць. –
Вип. 39–40 / Редколегія: Т.І.Дерев’янкін (відп. ред.) [та ін.]. – Київ, 2007. –
С. 79–92.
30. Ходченко О.В. З історії формування кредитної системи Російської імперії
(друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) // Історія народного господарства та
економічної думки України: Зб. наук. праць. – Вип. 37–38 / Редколегія:
Т.І.Дерев’янкін (відп. ред.) [та ін.]. – Київ, 2005. – С. 179–192.
31. Энциклопедический словарь. Том XVI-А / Под ред. Ф.Брокгауза, И.Эфрона.
– С.-Петербург, 1895. – 962 с.
32. Янжул И. Как англичане критикуют свои государственные расходы. –
С.-Петербург, 1908. – 167 с.
Одержано 15.12.2008.
УДК 330.8:330.564(477)
Л.П. Горкіна
ВІД М. БУНГЕ ДО М. ТУГАНА-БАРАНОВСЬКОГО:
ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА ТЕОРІЮ РОЗПОДІЛУ
Стаття присвячена порівняльній характеристиці поглядів на
проблему розподілу (доходів) М.Бунге, який очолював ліберальний на-
прям економічної теорії, та М.Тугана-Барановського, що став прові-
дником її соціального напряму; виявленню важливих рис еволюції нау-
кової економічної думки в Україні та Росії в останній третині XIX –
на початку XX ст., які відбили погляди цих видатних економістів.
Ключові слова: розподіл доходів, теорія розподілу, М. Бунге,
М. Туган-Барановський, українська економічна думка другої половини
ХІХ – початку ХХ ст.
© Л.П. Горкіна, 2008
ISSN 0320-4421. Історія нар. госп-ва та екон. думки України. 2008. Вип. 41.
193
Постановка проблеми. Проблема розподілу (доходів) сформу-
валась понад два століття тому як одна з найбільш актуальних в еко-
номічній теорії та економічній політиці держави, особливо загост-
рюючись на переломних моментах історії, передусім в періоди стано-
влення капіталізму: в Західній Європі на початку XIX ст., в Російсь-
кій імперії – на рубежі XIX–XX ст. Не є виключенням і сучасна тран-
зитивна економіка України. Характерною рисою підходів до пробле-
ми розподілу в ці періоди, що виступає як історична тенденція, є
спроби «відлучити» її розв’язання від об’єктивних закономірностей
розвитку ринкової економіки, перенести акцент на переважно поза-
економічні заходи держав. Якщо у провідних країнах світу ця про-
блема врешті-решт знайшла ринковий алгоритм свого наукового ви-
рішення, ефективність якого на мікро- та макроекономічному рівнях
підтверджують як результати соціально-економічного розвитку цих
країн, так і цілеспрямованість їх сучасної антикризової політики, то в
пострадянських країнах, у тому числі і в Україні, гостро відчувається
брак наукового і практичного досвіду в цій сфері. Запропонований іс-
торико-економічний екскурс має допомогти більш глибоко опанувати
історичні витоки цього явища та, не повторюючи помилок минулого,
визначитися у розв’язанні проблеми розподілу на основі творчого за-
своєння кращих здобутків власного і світового досвіду.
Ступінь розробленості проблеми. Не зважаючи на важливість
дослідження проблеми розподілу в її еволюції у межах наукового пе-
ріоду розвитку української економічної думки, що охоплює епоху
становлення в Російській імперії ринкової економіки у другій поло-
вині XIX – на початку XX ст., в сучасній вітчизняній і, тим більше,
зарубіжній літературі ця проблема не знайшла більш-менш системно-
го висвітлення. Окремі її фрагменти відбиті в низці сучасних істори-
ко-економічних праць, переважно підручників та навчальних посіб-
ників, авторами яких є, зокрема, В.Базилевич, Т.Гайдай, С.Злупко,
Л.Корнійчук, І.Коропецький (США), П.Леоненко, Ю.Ущаповський,
автор цієї розвідки. Проте достатньо цільного уявлення про еволюцію
підходів до проблеми розподілу у згаданий період ці праці, як прави-
ло, не пропонують. Більше того, об’єктивній оцінці особливостей цієї
еволюції порівняно із здобутками західних економістів заважає не
завжди адекватне висвітлення процесу становлення й розвитку в
Україні та Росії економічної теорії саме як теорії регульованої ринко-
вої економіки. Це ж стосується й виявлення реального внеску в цей
процес провідних українських та російських економістів.
Мета дослідження – на основі порівняльного аналізу поглядів
на трактування явищ розподілу провідних економістів свого часу –
194
М.Бунге (друга половина XIX) та М.Тугана-Барановського (кінець
XIX – початок XX ст.) виявити особливості еволюції підходів до про-
блеми розподілу в українській економічній думці порівняно з розроб-
кою проблеми західною економічною наукою; визначити причини та
наслідки цих особливостей та сучасне науково-практичне значення їх
з’ясування.
Виклад основного матеріалу. Розглядаючи еволюцію поглядів
українських економістів на проблему розподілу доходів, потрібно
брати до уваги передусім те, що формування політичної економії як
науки в Російській імперії «затягнулось» порівняно з країнами Заходу
принаймні на півстоліття, розпочавшись у другій половині XIX ст.,
тобто саме тоді, коли завершувався процес розвитку першої класич-
ної ситуації (за Й.Шумпетером), яка в 70-і роки XIX ст. поступилася
місцем новій політекономічній парадигмі, запропонованій неокласи-
чною школою. Природно, що органічною складовою становлення по-
літичної економії на вітчизняному ґрунті стало передусім опанування
здобутків класичної школи та їх критична оцінка.
Назване завдання блискуче виконали вчені Київської реально-
психологічної школи на чолі з М.Бунге, що об’єднала економістів лі-
берально-прагматичної орієнтації (в їх числі, зокрема, Г.Цехановець-
кий, П.Сидоренко, О.Гейсман, А.Антонович, Д.Піхно). Саме М.Бунге,
продовживши традицію західноєвропейської наукової орієнтації, за-
початковану І.Вернадським, дав найбільш повний, співзвучний су-
часному перший конструктивний аналіз досвіду, напрацьованого кла-
сичною школою, та концепцій її опонентів, виявив найбільш конс-
труктивні ідеї різних шкіл і розвинув на цій базі власну політеконо-
мічну концепцію. Ці аспекти наукового доробку М.Бунге більш до-
кладно розглянуті автором у низці публікацій [8]. Головним підсум-
ком цієї роботи вченого стало створення ним першого повноцінного
курсу «Основания политической экономии» (1871), який і нині не
втратив свого науково-практичного значення [10]. Відмітною рисою
цього курсу було ствердження політичної економії як економічної те-
орії регульованого ринкового господарства.
Природно, що ця політекономічна концепція зумовила особливу
увагу М.Бунге до проблеми розподілу не тільки з огляду на підходи,
запропоновані класичною школою, а й в аспекті визначення можли-
востей та меж свідомого регулювання відносин розподілу. Вчений
заперечував продуктивність перенесення в реальну дійсність виснов-
ків, отриманих класиками шляхом абстрактно-статичного аналізу. Він
переконливо довів неспроможність відомих, досить песимістичних,
висновків щодо перспектив суспільного розвитку, зроблених
195
А.Смітом та Д.Рікардо на основі їх теорій розподілу, а також недос-
коналість занадто оптимістичної гіпотези щодо цих перспектив,
«прийнятої Кері, Бастіа, Віртом, Шеффле», які розвивали концепцію
розподілу Ж.-Б.Сея [4, с. 125, 129–129]. Досить скептично ставлячись
до їх ідей щодо можливостей суспільного прогресу на базі «гармонії
господарських інтересів», М.Бунге в той самий час в цілому поділяв
аналітичний підхід до проблеми формування доходів саме цієї гілки
класичної школи. Це засвідчує, зокрема, трактування ним доходів у
згаданому підручнику, перевиданому в Києві у 2005 р., до якого ми і
відсилаємо читача (див. розділ «О доходах») [9, с. 560–629].
Як засвідчує трактування вченим різних видів доходів та чинни-
ків, що визначають їх рух, М.Бунге, подібно до Ж.-Б.Сея та його
послідовників, фактично впритул підійшов до питання про механізм
утворення факторних доходів, яке було виразно сформульоване мар-
гіналістами (І.Тюненом, Ф.ф.Візером, Є.ф.Бьом-Баверком, А.Мар-
шаллом) і через теорію вмінення та поширення засад граничного ана-
лізу на фактори виробництва знайшло своє розв’язання у працях
Дж.Б.Кларка. Звичайно, в межах методології класичної школи, її пе-
реважно витратної концепції цінності, інструментарію середніх вели-
чин та недостатньої уваги до функціонального аспекту суспільного
виробництва розв’язати цю проблему та пояснити механізм розподілу
суспільного продукту було неможливо. Зробивши ряд відчутних кро-
ків до подолання цих обмежень класичної школи, М.Бунге, на жаль,
засад маргіналізму так і не сприйняв.
Заслугою М.Бунге було всебічне обґрунтування нерозривного
зв’язку проблеми розподілу доходів з проблемою цінності (ціни), ви-
сновку про те, що «з вчення про цінність розвивається вся теорія
доходів». Саме цінність визначає розмір доходів та ступінь задово-
лення потреб, оскільки цінність «виникає разом з придбанням засобів
і способів для задоволення потреб і складає необхідну приналежність
власності» [4, с. 37, 38]. Розглядаючи розподіл доходів як невід’ємну
складову дії ринкового механізму, вчений визначав конкуренцію (у
М.Бунге «суперництво») як неодмінну умову ефективного ведення
господарства. Цей «двигун господарських успіхів суспільства», за
М.Бунге, забезпечує, з одного боку, якомога більш справедливий роз-
поділ доходів, і, з іншого, найкращий розподіл занять у суспільстві.
«Суперництво є головний розподілювач результатів виробництва і
розподілювач більш розумний, ніж адміністрація» [Ibid]. Разом з тим,
вчений стверджував: «Справедливий розподіл доходів складає ре-
зультат не одного суперництва, заснованого на свободі, але суперни-
цтва, врівноваженого розвитком громадянськості та освіченості
196
діяльності суспільної влади» [Ibid]. Переконання в необхідності спів-
віднесення інституційного забезпечення цього процесу з
об’єктивними вимогами дії ринкового механізму є однією з найбільш
характерних рис політекономічної концепції М.Бунге та вчених його
школи.
Найбільш виразно, на нашу думку, позиція М.Бунге у питанні
про розподіл виявилася в його оцінці поглядів Дж.С.Мілля, що знай-
шла, зокрема, детальне відображення в маловідомій на сьогодні праці
вченого з історії політичної економії [5], до якої ми й будемо перева-
жно звертатися. Як відомо, політекономічна концепція видатного ан-
глійського вченого не тільки стала своєрідним завершенням складної
еволюції класичної школи, а й виходила за межі її позитивних та но-
рмативних уявлень. По-перше, Дж.С.Мілль фактично дав у зародку
формальний аналіз ціноутворення на основі попиту-пропозиції, зро-
бивши відчутний крок до першого неокласичного синтезу. По-друге,
його реформаторські ідеї суперечили нормативним уявленням класи-
ків. Оцінка М.Бунге «Начал політичної економії» Дж.С.Мілля (1849)
в частині теорії цінності, відносин розподілу, а також можливостей їх
реформування набувала важливого значення, зважаючи на те, що зга-
дана праця Мілля більш як півстоліття мала непересічний і далеко
неоднозначний вплив на еволюцію економічної теорії в Україні та
Росії.
М.Бунге детально зупиняється на тих аспектах дослідження
Дж.С.Мілля, які засвідчують прагнення Мілля поєднати теорію ви-
трат з теорією попиту-пропозиції у власній теорії цінності. Оцінюючи
цю теорію, М.Бунге наголошував на невдалій спробі Мілля відділити
виробництво, розподіл багатства та обмін одне від одного, а також на
деякій подвійності змісту: цінність визначається і суперництвом вза-
галі, і витратами виробництва [5, с. 396]. Особливої ваги в цьому кон-
тексті набувала оцінка М.Бунге подвійності у поясненні Дж.С.Міллем
ренти: спочатку монопольним володінням землею, а пізніше – прийн-
ятою ним у загальних рисах теорією Д.Рікардо. М.Бунге слушно при-
вертав увагу до науково перспективної думки Мілля (розвинутої з ча-
сом А.Маршаллом – Л.Г.) про те, що «рента є явищем загальним для
всіх галузей промисловості, і що ренту дає талант, точно так само, як
малопоширене відкриття або більш родючий ґрунт» [Ibid, с. 387].
М.Бунге наводив як визначальне зауваження Дж.С.Мілля про те, що
«істинна теорія ренти представиться з більшою ясністю після викладу
вчення про цінність і ціну», тобто, фактично, його визнання, що
«розподіл багатства не можна зрозуміти уповні, не маючи уявлення
про обмін, цінність та ціну» [Ibid].
197
Особливу увагу М.Бунге приділив ідеї Мілля щодо можливостей
реформування розподілу доходів. М.Бунге визначив її як таку, що ба-
зувалася на запереченні поширення на явища розподілу закономірно-
стей функціонування ринкової економіки. «Мілль, – зауважував
М.Бунге, – відділяє виробництво, розподіл доходів, обмін, і відділяє
так, нібито на нього чекає вивчення зовсім окремих самостійних га-
лузей, нібито між виробництвом і розподілом багатства, з одного бо-
ку, та розподілом і обміном, з іншого, немає тісного органічного
зв’язку, який повинен бути схоплений наукою» [Ibid, с. 338]. Як відо-
мо, саме це завдання – виявити і пояснити механізм такого взаємо-
зв’язку – виконали з часом неокласики.
Щодо М.Бунге, то він виразно продемонстрував, що саме з по-
милкових посилань Дж.С.Мілля, відносно розподілу випливали ті не-
певності й суперечності, які англійський дослідник виявив у тракту-
ванні таких основоположних для економічного розвитку питань, як
«1) питання про власність; 2) відношення землеробських класів одне
до одного та до землі, та 3) три головних галузі доходів: заробітну
плату, прибуток і ренту» [Ibid, с. 366]. В цих питаннях, робив висно-
вок М.Бунге, політична економія Дж.С.Мілля обертається часто «на
перефраз вчень Рікардо–Мальтуса», які він намагався погодити «зі
стремліннями другої половини XIX ст.» [Ibid, с. 448]. Вчений дорікав
Дж.С.Міллю за його теоретичні загравання з ідеями розподілу на ос-
нові усуспільненої власності в уявному соціалістичному суспільстві,
непослідовність у трактуванні ефективності приватної поземельної
власності, зокрема порівняно з орендою. Іноді Дж.С.Мілль доходив
навіть до полеміки проти приватної власності на користь комуністич-
ного влаштування земельних відносин. І це, зауважує М.Бунге, не ди-
влячись на те, що Мілль «з великим співчуттям» наводив слова Юнга:
«Магічна сила власності перетворює пісок на золото … дайте людині
в міцне володіння голу скелю, він перетворить її на сад; дайте їй за
дев’ятилітнім контрактом сад, вона перетворить його на пустелю»
[5, с. 378].
Таким чином, М.Бунге зробив надзвичайно важливий висновок,
який, на жаль, не був сприйнятий кількома наступними поколіннями
українських та російських економістів, що врешті-решт призвело до
величезних втрат у розвитку вітчизняної економічної науки, які нега-
тивно позначаються й досі. «Політична економія, за Міллем, – наго-
лошував М.Бунге, – не визнає нічого безперечно необхідного у фор-
мах, або точніше, у правилах, встановлених для розподілу багатства.
Суспільство, за Міллем, може віддати перевагу приватній або особис-
тій власності перед суспільною власністю або комунізмом і, навпаки,
198
може ввести в себе спільне володіння всіма засобами виробництва.
Цей погляд випливає у автора з основного філософського погляду на
розподіл багатства як на справу людського свавілля. Таким чином,
Міллю уявляються дві системи, а саме і приватної власності і комуні-
зму, і він сам не знає, якій з них віддати перевагу» [Ibid, с. 367].
Саме у подвійності політекономічної концепції розподілу
Дж.С.Мілля вчений справедливо вбачав і головну причину подвійно-
сті та суперечливості низки державних заходів, які Мілль пропонував
для розв’язання суспільних проблем. Передусім, щодо регламентації
розміру спадку шляхом введення певних обмежень прав спадкоємців
у відповідних законах про спадок; введення замість таксації хліба та
продовольчих поставок голодуючому населенню обмежень у спожи-
ванні; відмови від протекціонізму, монополій та надання повної сво-
боди для угод між працівниками (закони про страйки) для підвищен-
ня їх заробітної плати тощо. Ці пропозиції М.Бунге розглядав як такі,
що не узгоджувались і з власними поглядами Дж.С.Мілля, який вва-
жав, «що недостатній захист особистості та власності є незаперечним
злом, але що свобода, при забезпеченні людям єдності діяльності та
взаємного сприяння, окупає, певною мірою, недостатність безпечнос-
ті, тоді як свавілля державних агентів перетворює квітнучі країни на
пустелі» і т.п. [Ibid, с. 437, 438].
У своїх зауваженнях щодо обмеженості й поверховості обґрун-
тування Дж.С.Міллем перспектив економічного розвитку та відповід-
них заходів соціально орієнтованої економічної політики держави
М.Бунге фактично намітив програму досліджень для розробки науко-
вих підстав такої політики, яка залишається актуальною й на сього-
дні. Серед них – вивчення «співвідношення між економічними уста-
новами, між влаштуванням поземельної власності, формами оброб-
люючої промисловості, порядком та становищем торгівлі та держав-
но-економічними підприємствами» тощо, оскільки у співвідношенні
цих явищ і знаходиться ключ до розуміння змін у доходах [5, с. 424–
425]. При цьому, М.Бунге наголошував, що недостатньо знайти отри-
мані дедуктивним шляхом тенденції руху факторів виробництва –
кількості населення, обсягів капіталу, розмірів оброблюваних земель
та внесення покращень у виробництво. Потрібно знати, яка складова
населення зростає і за яких умов, чи зростає капітал одночасно з його
концентрацією або з роздробленням в руках багатьох осіб, яка позе-
мельна власність поширюється (велика чи мала), чи здійснюється по-
кращення в землеробстві та промисловості, які відносини розвива-
ються та зміцнюються між учасниками у виробництві, які державні та
суспільні підприємства і яким чином вступають у зв’язок з приват-
199
ною діяльністю; «потрібно мати засоби для кількісної та якісної оцін-
ки явищ, що вивчаються, щоб мати право посилатися на них на під-
твердження своїх суджень. В іншому випадку не може бути й мови
про правильність і достовірність самих висновків» [Ibid, с. 426].
Розуміння розподілу в його органічному зв’язку з виробництвом
і обміном стосовно існуючих ринкових систем господарства, наголо-
шував М.Бунге, не суперечить ні особистим, ні суспільним інтересам:
«порядок розподілу багатства завжди передбачає і обумовлену вина-
городу за участь у виробництві, і обов’язкові внески або повинності
для задоволення потребам суспільним», тому «зовсім не може бути й
мови про вибір між суспільством, заснованим виключно на приват-
ному інтересі, особистій свободі, суперництві та приватній власності,
та суспільством чисто комуністичним. Перше ніколи не існувало,
друге назавжди залишиться утопією. Найбільш широкий розвиток
особистості та індивідуальної свободи завжди зумовлювався суспіль-
ним ладом, в якому існувало і загальне майно, і підпорядкування осо-
бистої індивідуальної свободи, і обмеження суперництва, і межі для
приватної власності» [Ibid, с. 349]. Достоїнство існуючих в таких сус-
пільствах форм розподілу М.Бунге вбачав у їх підпорядкуванні одним
спільним правилам, тобто не в тому, щоб забезпечити переважання
«тієї або іншої засади – особистості або суспільності, а в тому, щоб
обидві отримали можливо повний розвиток тільки не на шкоду одна
одній» [5, с. 350].
Особливої ваги ці оцінки М.Бунге набували наприкінці XIX –
початку XX ст., коли за умов складних процесів становлення ринко-
вої економіки в Російській імперії дедалі більшого поширення набу-
вали ідеї державного соціалізму не тільки представників німецького
«катедер-соціалізму», але й марксизму. Вчений постійно наголошу-
вав на величезній відмінності між «дійсним соціалізмом» і соціаліз-
мом державним: «перший має на увазі підірвати існування держави
або перетворити все народне господарство на державне; другий хоче
посилити господарську діяльність держави настільки, наскільки це
необхідно для усунення згубних наслідків необмеженої свободи інте-
ресів, засад laissez faire» [Ibid, с. 173]. При цьому спроби розгляду
явищ розподілу незалежно від вимог дії ринкового механізму, відри-
ву виробництва від розподілу М.Бунге відзначав і у деяких катедер-
соціалістів і, особливо, соціалістів, які «розсувають до крайності межі
суспільної влади», заперечують тим самим «право людини розпоря-
джатися своєю особистістю й своїм майном та заперечують саму сво-
боду…» [Ibid, с. 347–348]. Вчений вважав, що такий підхід, прита-
манний передусім марксизму, не враховує ні різноманітних потреб та
200
творчих можливостей людини, ні закономірностей суспільного про-
гресу.
У багатьох аспектах, які й досі залишаються предметом науко-
вих баталій вітчизняних економістів, запропонований М.Бунге та
економістами його школи критичний аналіз економічної теорії марк-
сизму та його примусово-розподільчої соціалістичної доктрини не
втратив науково-практичного значення й дотепер. Зважаючи на те,
що ці висновки та їх аргументація широко використовувалися насту-
пним поколінням українських та російських економістів, зокрема
М.Туганом-Барановським (хоч і не так послідовно, як у М.Бунге), на-
ведемо найважливіші з них.
До таких висновків слід передусім віднести оцінку трудової тео-
рії цінності К.Маркса як такої, що непридатна для пояснення явищ
виробництва, обміну та розподілу в їх органічній взаємообумовлено-
сті. М.Бунге, зокрема, виявив принципову відмінність Марксової тео-
рії від трудової теорії цінності Д.Рікардо, довів неправомірність ото-
тожнення Марксом цінності з «кристалізованою» абстрактною пра-
цею, беззмістовність для економічного аналізу Марксової категорії
середнього суспільно-необхідного робочого часу, зважаючи на немо-
жливість приведення різних видів праці до простої праці, тощо [Ibid,
с. 129–132]. Особливий наголос М.Бунге робив на доведенні теорети-
чної безплідності запропонованої К.Марксом категорії додаткової
цінності, яка нібито створюється в процесі виробництва і тільки реа-
лізується в обміні. Всі зусилля Маркса, робив висновок М.Бунге,
спрямовані на те, щоб довести, «що додаткова цінність складається
тільки з віднятої у працівника частки витворів його праці, що всі до-
ходи, окрім заробітної плати, мають одне джерело – додаткову цін-
ність» [5, с. 140].
Спростовуючи цей висновок, вчений привертав особливу увагу
до того факту, що «рента, яка доставляється дрібною селянською
власністю, оброблюваною працею не найманою, самого власника …
з’являється не як додаткова цінність, що відбирається капіталістом у
селянина, а як частина доходу, який поступає в кишеню селянина».
Саме через це дошкульне розходження з теорією додаткової цінності,
вважав вчений, «Маркс відносить дрібне виробництво до необхідної
перехідної сходини в землеробстві й передрікає йому кінець». Однак,
не дивлячись на аргументацію Маркса та його вирок, «дрібна влас-
ність процвітає в країнах з плодозмінною системою, годує такі маси
населення і дає такі ренти, на які за великої земельної власності важ-
ко розраховувати. Звичайно, рента, отримувана селянином, з точки
зору соціалізму й Маркса особливо, з’являється дуже невчасно, тому
201
що не заважає багатіти селянам Франції, Бельгії та почасти Західної
Німеччини. Але насправді це так» [Ibid, с. 148–149].
Крім того, М.Бунге привертав увагу й до ігнорування
К.Марксом усталеного в науці розрізнення понять праця й робота, до
«затемнення» ним понять постійного та оборотного капіталу
нововведеним поняттям капіталу змінного, до протиставлення
Марксом капіталістичного виробництва суспільному тощо. Оцінюю-
чи спробу К.Маркса пояснити на базі категорії «додаткова цінність»
всі явища капіталістичної економіки, в тому числі оборот суспільного
капіталу та утворення доходів, у 2-му та 3-му томах «Капіталу»,
М.Бунге зробив цілком сучасний висновок: «Марксу потрібно було
відкинути значення попиту і пропозиції, значення конкуренції, тому
що без цього повинна була б руйнуватися його теорія і додаткової
цінності, і цінності взагалі, і сама фікція капіталістичного виробницт-
ва» [Ibid, с. 148]. Дійсно, всі свої руйнівні висновки щодо розвитку та
саморуйнації капіталістичної системи господарства К.Маркс вивів із
статичної його моделі, в якій передусім відсутній прибуток.
Як це не парадоксально, не дивлячись на таку ґрунтовну крити-
ку, розгорнуту також у численних працях вчених школи М.Бунге та її
прихильників, характер розв’язання проблеми розподілу на рубежі
XIX–XX ст. новим поколінням українських та російських економіс-
тів, абсолютна більшість яких належала до пануючого на той час со-
ціального напряму у політичній економії, визначався вже передусім
характером сприйняття й перегляду ними теоретичних підвалин саме
марксистської економічної теорії. Це пояснюється значним посилен-
ням в 70–80-і роки XIX ст. впливу теорій Д.Рікардо та К.Маркса,
пов’язаного з науковою діяльністю М.Зібера – учня М.Бунге, який
повністю розійшовся з поглядами свого наставника. Саме М.Зібер
привернув увагу до рікардіанської гілки політичної економії, яку
українські та російські економісти фактично обминули, оскільки, як
відзначалося, почали засвоювати й розвивати політичну економію
тільки в середині XIX ст. На той час, за висловом Й.Шумпетера,
вчення Рікардо «зів’яло» в руках його учнів, стало «мертвим і безплі-
дним одразу ж» через безплідність самого вчення [18, с. 478]. Втім,
так само зжила себе вже на час виходу в світ першого тому «Капіта-
лу» і заснована на теорії Д.Рікардо економічна теорія марксизму.
Натомість, вперше опублікований в 1870–80-і роки М.Зібером
переклад «Начал политической экономии» Д.Рікардо та серія праць
про теорію К.Маркса призвели до надзвичайного поширення цих тео-
рій в Україні та Росії (див. докладніше у автора [7]). «Завдяки, голо-
вним чином, працям Зібера, – відзначалось у 1894 р. в енциклопедич-
202
ному словнику Ф.Брокгауза та І.Єфрона, – теорія цінності Рікардо–
Маркса та Марксова схема економічного розвитку отримали і в ро-
сійській економічній науці тверду й міцну постановку» [17, с. 581].
Природно, що така своєрідна рееволюція економічної думки долалася
передусім шляхом критичного перегляду марксизму, відволікаючи
українських та російських економістів від опанування здобутків нової
класичної школи.
При певній відмінності філософсько-соціологічних та теорети-
ко-методологічних уявлень економістів соціального напряму, серце-
вину якого склали неомарксисти («критичні» або «легальні» марксис-
ти), перегляд ними економічної теорії марксизму або її окремих по-
ложень мав багато спільного. Головним став висновок, зроблений у
свій час М.Бунге та економістами його школи, про те, що всі най-
більш важливі й гострі проблеми економічної науки, пріоритет у роз-
робці яких належав класичній школі політичної економії, – теорія
трудової цінності, трактування заробітної плати, прибутку, ренти,
уявлення про класову структуру та класові суперечності буржуазного
суспільства тощо – отримали в марксистській теорії таку інтерпрета-
цію, яка врешті-решт дозволила перетворити її на теорію експлуата-
ції.
Один з найвидатніших провідників неомарксизму в Україні та
Росії М.Туган-Барановський (другим був також П.Струве, який на
початку XX ст. перейшов на позиції ліберальної школи) визначав
Марксове поняття трудової цінності як «фікцію», корисну лише в
якості «методологічного прийому, свідомого абстрагування певного
явища від усіх ускладнюючих моментів і пристосування цього явища
для простоти аналізу до одного з цих моментів» [16, с. 617]. Що ж до
введеного К.Марксом поняття додаткової цінності, вчений розглядав
його як таке, що взагалі не має важливого значення. М.Туган-
Барановський вважав, що «звичайний здоровий глузд і вульгарні еко-
номісти, безумовно, праві, заперечуючи яку б то не було різницю в
розумінні створення прибутку між знаряддями праці та робочою си-
лою» [13, с. 976]. Звідси вчений робив висновок про надуманість ма-
рксистських положень відносно підвищення рівня (норми) додаткової
цінності, падіння середньої норми прибутку, зростання ступеня екс-
плуатації з розвитком капіталізму і, відповідно, сформульованого
Марксом загального закону капіталістичного нагромадження – усієї,
за виразом М.Тугана-Барановського, конструкції абстрактної теорії
капіталізму Маркса.
Та одночасно неомарксисти не сприймали і теорії «вульгарних»
економістів школи Ж.-Б.Сея та його послідовників, в тому числі і
203
вчених Київської реально-психологічної школи на чолі з М.Бунге.
Саме через це вони виявилися неготовими до сприйняття нової кла-
сичної парадигми, сформованої А.Маршаллом та його послідовника-
ми. Причетний до цих новітніх процесів у політичній економії
М.Туган-Барановський своєю спробою здійснити одночасно з
А.Маршаллом перший неокласичний синтез класичної та маргіналі-
стської теорій цінності тільки зачепив верхівку айсбергу. Вчений не
тільки підпорядкував власну теорію цінності рікардіанському варіан-
ту розв’язання проблеми, а й врешті-решт вивів її за межі ринкових
уявлень, тобто власне економічної теорії. Докладно це питання роз-
глянуто автором у спеціальному дослідженні [6]. Фактично, абсолют-
на більшість українських та російських економістів сприйняла цей
перший неокласичний синтез саме у варіанті, запропонованому
М.Туганом-Барановським, що в цілому негативно позначилося і на
формуванні їх поглядів на проблему розподілу.
Так, П.Струве ще в 1900 р. вважав помилкою Маркса те, що
проблему цінності той зробив вихідною для пояснення всіх соціаль-
но-економічних явищ капіталістичного суспільства. Використання
поняття цінності П.Струве розглядав як марне і навіть шкідливе для
соціологічного дослідження господарського життя, оскільки «еконо-
мічна проблема цінності є зовсім інша проблема, ніж проблема при-
власнення (розподілу, експлуатації)…» [11, с. 392]. Тільки з часом
П.Струве, єдиний з неомарксистів, змінив свої погляди, практично
сприйнявши неокласичний підхід до проблеми розподілу. Розглядаю-
чи у своїй найбільш ґрунтовній праці «Хозяйство и цена» трудову те-
орію цінності як «безперервну гонитву за міцним «речовим» ядром,
за субстанцією емпіричного явища «ціна»,... за «universale» ціни в ду-
сі логічного реалізму», вчений зробив цілком обґрунтований висно-
вок: «Таким чином, в понятті об’єктивної цінності, в понятті субстан-
ції цінності, яке створив Маркс, перехрещуються натуралістично-
матеріалістичний мотив та мотив «реалістичний» в логічно-
онтологічному розумінні. Для того, хто це зрозумів, критична робота
над теорією трудової цінності доведена до кінця. Жодного спросту-
вання цієї теорії вже не потрібно» [12, с. ХХХ]. Подібно до неокласи-
ків як центральну в політичній економії вчений висунув проблему ці-
ни: «Ціна і абстрактно є основна економічна (міжгосподарська) кате-
горія, і конкретно вона є основне дане, з якого будується вся економі-
чна дійсність» [Ibid, с. 70].
Натомість М.Туган-Барановський, позиція якого була доміную-
чою у тогочасній економічній науці в Російській імперії, продовжу-
вав розвивати власну теорію цінності. Вчений запропонував розгля-
204
дати Марксову теорію цінності як трудову теорію вартості, яку, по
суті, вивів із площини економічних проблем у площину проблем ви-
ключно етичних. Тим самим він намагався зберегти в теорії марксиз-
му її «соціальний зміст, відкинувши одночасно ті неправильні еконо-
мічні висновки, до яких Маркс був приведений неправильним отото-
жненням цінності й вартості» [14, с. 76]. На цьому шляху М.Туган-
Барановський, не зважаючи на визначні успіхи неокласичної школи,
не тільки не сприйняв нову політекономічну концепцію, а й піддав її
на початку XX ст. гострій критиці. Логічним наслідком такого підхо-
ду стало те, що власну теорію розподілу, відому в історії економічної
думки як соціальна теорія розподілу, М.Туган-Барановський побуду-
вав на запереченні будь-якого зв’язку проблеми цінності з проблемою
утворення доходів. Тим самим його теорія виводила цю проблему за
межі як класичних, так і неокласичних уявлень, передусім найбільш
популярної на той час теорії граничної продуктивності Дж.Б.Кларка.
Вихідна ідея теорії М.Тугана-Барановського була цілком проду-
ктивною, обґрунтованою ще М.Бунге та економістами його школи.
Вона полягала в тому, щоб довести недостатність абстрактно-
статичного аналізу при поясненні явищ розподілу, необхідність роз-
гляду їх також у контексті динаміки соціально-економічного розвит-
ку суспільства. Проте, саме з цієї позиції, всупереч М.Бунге, школа
якого прокладала шлях до неокласичної парадигми, М.Туган-
Барановський зробив висновок про неприпустимість спроб тракту-
вання явищ розподілу в безпосередньому зв’язку з будь-якими теорі-
ями ціни та цінності: «Всі спроби розвинути теорію розподілу як спе-
цифічний випадок загальної теорії цінності повинні зазнати фіаско,
оскільки проблема розподілу за своєю внутрішньою природою не є
проблемою цінності». Теорія цінності та ціни і теорія розподілу ме-
тодологічно несумісні й повинні досліджуватися «зовсім різними ло-
гічними методами» [15, с. 6–13]. На відміну від індивідуалістичного
методу, що застосовується суб’єктивно-психологічною школою для
пояснення ціни, аналіз проблеми розподілу, вважав М.Туган-
Барановський, потребує інших, соціально виважених оцінок. Тим са-
мим, вчений, по-суті, протиставив мікро- та макрорівневі підходи до
проблеми, кожен з яких виконує свою функцію, знаходячись у той
самий час у тісній взаємообумовленості.
Основним завданням власної теорії розподілу вчений визначив
виявлення взаємозв’язку між різними категоріями доходів, який він
розглядав як соціальний феномен спільної дії численних соціальних
груп, «складний результат боротьби соціальних класів за зростання
належної їм частки суспільного продукту, боротьби, в якій сили сто-
205
рін, що борються, є у вищій мірі нерівні» [15, с. 46]. Саме такий ас-
пект дослідження, засвідчував М.Туган-Барановський, був запропо-
нований марксизмом, проте спроба виводити його з трудової теорії
цінності виявила свою повну неспроможність. Аналізуючи цю спро-
бу, вчений знову приходить до висновку: «В реальному капіталістич-
ному суспільстві обидві складові частини капіталу однаковою мірою
необхідні для утворення прибутку, і з чисто об’єктивної точки зору
немає жодних підстав ставити робітника чи капітал (засоби виробни-
цтва) вище або нижче» [Ibid, с. 81].
Проте, при всій ґрунтовності цієї критики, співзвучної з наведе-
ною вище критикою ліберальних економістів Київської школи, шлях,
обраний М.Туганом-Барановським до виправлення теоретичних не-
доліків марксизму, призводив до того, що разом з водою з купелі ви-
плескувалася й дитина – класичний ринковий підхід К.Маркса до ана-
лізу капіталістичної економіки. При всіх вадах цього Марксового
аналізу він значною мірою сприяв розвитку альтернативної позитив-
ної економічної теорії, передусім макроекономічної, що, до речі, бли-
скуче довів і сам М.Туган-Барановський у своїй відомій праці «Про-
мышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние
на народную жизнь» (1894). Що ж до методологічної бази, запропо-
нованої М.Туганом-Барановським для дослідження проблеми розпо-
ділу, в її межах ціла низка висновків вченого про рух доходів у суспі-
льстві, чинники, що визначають їх динаміку і співвідношення тощо,
набували чисто емпіричного, а в ряді випадків і суперечливого харак-
теру.
Так, за теорією М.Тугана-Барановського, два основні чинники,
від яких залежить заробітна плата, – зростання продуктивності суспі-
льної праці (фактор економічний) та соціальна сила робітничого кла-
су (фактор соціальний). Перший з них вчений вважав основним, його
об’єктивною передумовою – науково-технічний прогрес, що забезпе-
чує зростання національного доходу та розміру частки у ньому робіт-
ничого класу. Щодо соціального фактору – сили робітничого класу,
дієвості його профспілкових організацій тощо – він визначає конкре-
тний рівень, на якому встановлюється середня заробітна плата. Цей
рівень виявляє стійку тенденцію до підвищення, що в свою чергу має
позитивний зворотний вплив на підвищення продуктивності суспіль-
ної праці, забезпечуючи певну солідарність інтересів робітників та
підприємців, абсолютна величина прибутку яких визначається тими
ж чинниками, що й величина заробітної плати. Цим зумовлюється
значення регулювання взаємовідносин між працею і капіталом.
206
Основними суб’єктами такого регулювання виступають організації
підприємців, робітників та держава.
Висновок М.Тугана-Барановського про те, що технічний прогрес
створює «природну схильність» до підвищення норми прибутку од-
ночасно з підвищенням рівня заробітної плати наближував вченого у
трактуванні категорії прибутку до розуміння його безпосереднього
зв’язку з проблемою ефективності суспільного виробництва. Разом з
тим, якщо заробітну плату вчений розглядає як одну з необхідних
умов самого виробництва, то прибуток виступає в нього як категорія
тимчасова, чисто соціальне явище, породжуване існуванням класу
капіталістів [15, с. 64]. Вчений, по суті, протиставляє заробітну плату
та прибуток як види трудового та нетрудового доходів, протилежні за
своєю внутрішньою природою; визначає прибуток як дохід, заснова-
ний на експлуатації робітника капіталістом.
Щодо ренти, М.Туган-Барановський, як і абсолютна більшість
українських та російських економістів того часу, розглядав цю кате-
горію в межах теорії ренти Д.Рікардо і визначав її як «нетрудовий до-
хід, що витікає з користування стійкими корисними властивостями
землі» [14, с. 448]. Вчений вважав ренту особливим, відносно стабі-
льним видом доходу, на який відношення класів та соціальних груп
безпосередньо не впливають, і на цій підставі абстрагувався від нього
у своїй соціальній теорії розподілу. Однак навіть за такого розуміння
ренти як загальноекономічного явища вчений відносив її до категорій
історичних, а не логічних. В даному випадку, як справедливо відзна-
чав пізніше Б.Бруцкус, М.Туган-Барановський віддавав данину марк-
сизму і розходився з Австрійською школою, представники якої ціл-
ком обґрунтовано відносили ренту і прибуток до категорій логічних,
притаманних усякій господарській діяльності [3, № 9, с. 154]. Тобто
позиція вченого розходилася як з позицією ліберально-прагматичної
школи М.Бунге, так і з новітніми методологічними підходами, запро-
понованими неокласиками, у поясненні різних форм доходів як логі-
чних, загальноекономічних категорій, виведенням ренти (як і процен-
ту на капітал) з розряду «експлуататорських», поширення рентного
принципу на інші види ресурсів тощо.
Доречно зауважити, що М.Туган-Барановський цілком вірно ви-
значав місце й роль теорії ренти в абстрактно-статичній конструкції
Рікардо (яка претендувала на модель суспільно-економічного розвит-
ку), відзначав, що вона «випадає» з трудової теорії цінності Рікардо,
оскільки рента у теорії Д.Рікардо визначається цінами на хліб, які ре-
гулюються граничними умовами виробництва. Проте запропоноване
неокласиками поширення введеного Д.Рікардо поняття граничного
207
рівня інтенсивності на всі фактори виробництва М.Туган-
Барановський не тільки не сприйняв, а й піддав гострій критиці, від-
кидаючи, по суті, саму систему неокласичного синтезу, в якій всі ви-
ди доходів трактувалися як явища обміну, результат дії цінового ме-
ханізму ринку. Таким чином, розвинувши теорію розподілу Д.Рікардо
в соціальному аспекті, М.Туган-Барановський відмовив у будь-якій
науковій продуктивності новітнім на той час досягненням неокласич-
ної школи, завдяки якій, за висловом М.Блауга, «економіка вперше
стала наукою, що вивчає взаємозв’язок між даними цілями та даними
обмеженими засобами, які мають альтернативні можливості викорис-
тання» [2, с. 276].
Свого часу (1925 р.) В.Тимошенко у праці про науковий доробок
М.Тугана-Барановського, розглянутий у контексті західноєвропейсь-
кої економічної думки, справедливо відзначав, що вчений, підкрес-
люючи природу трудових доходів, підходив впритул до Марксової
теорії експлуатації, хоч і не приймав її засад, передусім трудової тео-
рії цінності. Разом з тим, включення Туганом-Барановським соціоло-
гічного елементу в економічну теорію, наголошував В.Тимошенко,
ставило його теорію «у близьку спорідненість з цілою великою гру-
пою економістів Західної Європи, серед яких – Штольцман, Діль,
Аммон, Шпанн та інші» [19, с. 817]. Та на відміну від цих представ-
ників нової соціальної школи в Німеччині та інших країнах, які праг-
нули все ж зв’язати разом проблему цінності та проблему розподілу,
вважаючи, подібно до Штольцмана, що ціна товару є не чим іншим,
як розкриттям відносин розподілу суспільного продукту між різними
соціальними класами, М.Туган-Барановський робив особливий ак-
цент на відмінності проблеми цін та проблеми розподілу [Ibid, с. 818].
У цьому ще раз виявилася недооцінка ним неокласичної паради-
гми в цілому, внеску у процес її формування Є.ф.Бьом-Баверка,
У.Джевонса, Ф.ф.Візера, Дж.Б.Кларка, А.Маршалла та інших вчених,
які прокладали шлях до сучасного розуміння таких категорій, як капі-
тал, процент, прибуток тощо. При всій недовершеності формулюван-
ня цих категорій в межах статичного неокласичного аналізу, розгляд
різних аспектів проблеми цими економістами формував нові концеп-
туальні підходи й до розв’язання проблеми розподілу на рівні макро-
економічного динамічного аналізу, витоки якого пов’язані з іменами
Й.Шумпетера та Дж.М.Кейнса.
При цьому слід мати на увазі ще й ту «лексичну плутанину», на
яку вказує сучасний дослідник історії економічної думки М.Блауг
(Англія). Така плутанина виникає, коли критики теорії розподілу на
основі граничної продуктивності розуміють під теорією розподілу ча-
208
стки факторів, що утворюються при розподілі продукту. Саме такий
підхід був характерний для Тугана-Барановського, який вважав, що
теорію розподілу «не цікавить заробітна плата в тій чи іншій галузі
індустрії, але передусім середня заробітна плата, тобто сума заробіт-
них плат у всіх галузях виробництва поділена на суму всіх представ-
ників робітничого класу». Головне завдання теорії розподілу – «саме
у визначенні відношення між всіма масами заробітних плат, прибут-
ків та рент у певному суспільстві» [15, с. 16].
Але в межах неокласичної традиції, наголошує М.Блауг, теорія
розподілу доходів є теорія ціноутворення на фактори виробництва.
Навіть «якщо це так, – пише Блауг, – у так званій «теорії розподілу на
основі граничної корисності» немає нічого такого, що заперечувало б
значення тісного взаємозв’язку «класової боротьби» з розподілом
продукту або навіть із ставкою заробітної плати та норми прибутку»
[2, с. 449]. Неокласична теорія розподілу не «пояснює» функціональ-
ного розподілу фондів, вона має значно більш скромні претензії, ніж
багато з її супротивників хотіли б примусити нас повірити. Що ж до
спроб побудувати «теорію частки заробітної плати і частки прибутку
в продукті», ці частки є результат дії широкого діапазону факторів, і
будь-яка теорія, що намагається взятися за вирішення цієї проблеми,
приречена робити так багато надмірно спрощуючих припущень, що в
результаті – не більш як курйоз» [2, с. 450]. Блауг фактично відмов-
ляє подібним теоріям як в теоретичному, так і в практичному статусі.
Проте свого часу соціальна теорія розподілу набула широкої ві-
домості й мала вплив на таких економістів, як Д.Роув, М.Добб,
Й.Шумпетер, Дж.Хікс та інші. Ця теорія, пише сучасний американсь-
кий дослідник Н.Балабкінс, «зазнала суворого критичного розбору,
втім, не можна заперечувати, що саме Туган-Барановський ввів у лі-
тературу проблему влади монопсомії (монополії одного покупця. –
Л.Г.) робітничих спілок. Хоч як це не парадоксально, через сімдесят
років чеський економіст Отто Шик опублікував роботу, дуже подібну
до того, що Туган-Барановський захищав 1913 р.» [1, с. 66]. В Україні
та Росії соціальна теорія розподілу М.Тугана-Барановського була
сприйнята майже беззаперечно. Це значною мірою пояснюється, по-
перше, соціальними устремліннями цих економістів, сформованими
під впливом Німецької соціальної школи та марксизму. По-друге, у
сприйнятті нової неокласичної цінової парадигми, що визначила со-
бою і якісно новий підхід до явищ розподілу, вони надали перевагу
запропонованій М.Туганом-Барановським «теоремі цінності», з якої
«випала» ключова для теорії розподілу проблема ціноутворення на
фактори виробництва.
209
На сьогодні слід визнати, що соціальна теорія розподілу
М.Тугана-Барановського, так само як і його теорія цінності, при всій
перспективності низки ідей, закладених у них, стали своєрідною пе-
репоною на шляху опанування українськими та російськими економі-
стами нової класичної парадигми в поясненні цінового механізму ри-
нку та виявленні його незамінної ролі в раціональному використанні
обмежених ресурсів. Більше того, концепції цінності й розподілу
М.Тугана-Барановського вели до зростання популярності його моделі
централізованої планово-розподільчої економіки, що являла собою
удосконалений вченим варіант Марксової моделі державного соціалі-
зму, проти якого застерігав ще М.Бунге. Історичний досвід довів
справедливість цих застережень, непридатність подібної суспільної
системи для піднесення ефективності суспільного виробництва як ос-
новної умови поліпшення добробуту населення.
Статья посвящена сравнительной характеристике взглядов на
проблему распределения (доходов) Н.Бунге, возглавлявшего либераль-
ное направление экономической теории, и М.Тугана-Барановского,
который стал ведущим экономистом её социального направления;
выявлению важных черт эволюции научной экономической мысли в
Украине и России в последней трети XIX – в начале XX вв., которые
отразили взгляды этих выдающихся экономистов.
Ключевые слова: распределение доходов, теория распределения,
Н.Бунге, М.Туган-Барановский, украинская экономическая мысль
второй половины ХІХ – начала ХХ в.
1. Балабкінс Н. (США). Значення Тугана-Барановського сьогодні // Вісник
НАН України. – 1995. – № 1–2. – С. 61–66.
2. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе: Пер. с англ. – М.: Дело
ЛТД, 1994. – 688 с.
3. Бруцкус Б.Д. Социалистическое хозяйство: Теорет. мысли по поводу рус.
опыта // Вопр. экономики. – 1990. – № 8. – С. 131–151; № 9. – С. 153–158.
4. Бунге Н.Х. Основания политической экономии. – К., 1870. – 136 с.
5. Бунге Н.Х. Очерки политико-экономической литературы. – СПб., 1895. –
/2/, VІ, 465 с.
6. Горкіна Л.П. Від ідеї неокласичного синтезу до ідеї ефективності соціаліс-
тичного планування (парадокс теорії цінності М.І.Тугана-Барановського)
// Історія нар. госп-ва та екон. думки України. – Київ – Тернопіль, 2000. –
Вип. 31–32. – С. 166–185; – Вип. 33–34. – С. 139–150.
7. Горкіна Л.П. М.Зібер в історії вітчизняної економічної думки // Вісник
КНУ ім. Т.Шевченка. – Серія: Економіка. – 2007. – Вип. 96. – С. 14–20.
210
8. Горкіна Л.П. Уроки минулого: погляди М.Бунге на генезис і завдання еко-
номічної теорії та економічної політики держави // Вісник Укр. акад. держ.
управл. при Президентові України. – 2002. – № 4. – С. 179–189; її ж – Нау-
ка і управління: феномен М.Х.Бунге // М.Бунге: сучасний дискурс / За ред.
В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2005. – С. 70–81; її ж – Український ідеолог і
теоретик ринкової трансформації економіки Російської імперії у XIX ст.
// Вісник КНУ ім. Т.Шевченка. – Серія: Економіка. – 2006. – Вип. 84. –
С. 16–21.
9. М. Бунге: сучасний дискурс / За ред. Базилевича В. – К.: Знання, 2005.
– 697 с.
10. Павлов В.А. Реформатор российских финансов: К 175-летию со дня рожде-
ния Н.Х.Бунге // Вестник РАН. – 1999. – Том 69. – № 3. – С. 233–236.
11. Струве П.Б. К критике некоторых основных проблем и положений поли-
тической экономии // Жизнь. – 1900. – Том 3. – С. 361–392.
12. Струве П.Б. Хозяйство и цена: Критические исследования по теории и
истории хозяйственной жизни: В 2 ч. – Ч.1: Хозяйство и общество. – Цена
– ценность. – СПб.; М.: 1913. – С. 1–358.
13. Туган-Барановский М.И. Основная ошибка абстрактной теории капитализ-
ма Маркса // Науч. обозрение. – 1899. – № 5. – С. 973–985.
14. Туган-Барановский М.И. Основы политической экономии. – [СПб.], 1909. –
ХІІ, 760 с.
15. Туган-Барановский М.И. Социальная теория распределения. – СПб., 1913. –
96 с.
16. Туган-Барановский М.И. Трудовая ценность и теория прибыли: (Моим кри-
тикам) // Научное обозрение. – 1900. – № 3. – С. 607–633.
17. Я[ковлев] В. (В.Я.) Зибер Н.И. // Энциклопедический словарь. – Том 24. –
СПб.: Изд. Ф.А.Брокгауз, И.А.Ефрон, 1894. – С. 581.
18. Schumpeter J.A. History of Economic Analysis. – New York, 1961.
19. Timoshenko V. Tuhan-Baranovsky and Western European Economic Thought //
The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the United States,
Vol. № 3. – 1954. – Spring. – P. 803–823.
Одержано 24.12.2008.
211
|