Розвиток форм соціального захисту та формування елементів соціального страхування в Україні (кінець XVIII – початок XX ст.)

Розвиток форм соціального захисту та формування елементів соціального страхування в Україні (кінець XVIII – початок XX ст.)

У статті в історико-економічному аспекті розглядається загальний розвиток форм соціального захисту населення. Особлива увага приділяється становленню системи соціального страхування, відмічаються її позитивні і негативні риси. Підкреслюється прогресивний характер організації страхової справи в Украї...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2008
Автор: Левін, П.Б.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" 2008
Теми:
Історія народного господарства
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9400
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Розвиток форм соціального захисту та формування елементів соціального страхування в Україні (кінець XVIII – початок XX ст.) / П.Б. Левін // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2008. — Вип. 41. — С. 145-153. — Бібліогр.: 7 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-9400
record_format dspace
spelling irk-123456789-94002013-02-13T02:28:53Z Розвиток форм соціального захисту та формування елементів соціального страхування в Україні (кінець XVIII – початок XX ст.) Левін, П.Б. Історія народного господарства У статті в історико-економічному аспекті розглядається загальний розвиток форм соціального захисту населення. Особлива увага приділяється становленню системи соціального страхування, відмічаються її позитивні і негативні риси. Підкреслюється прогресивний характер організації страхової справи в Україні. В статье в историко-экономическом аспекте рассматривается общее развитие форм социальной защиты населения. Особое внимание уделяется становлению системы социального страхования, отмечаются её позитивные и негативные черты. Подчеркивается прогрессивный характер организации страхового дела в Украине. In the article in the historical and economic aspect is considered the overall development of forms of social protection. Particular attention is paid to the development of the social insurance system, there are its positive and negative features. Emphasizes the progressive nature of the insurance business in Ukraine. 2008 Article Розвиток форм соціального захисту та формування елементів соціального страхування в Україні (кінець XVIII – початок XX ст.) / П.Б. Левін // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2008. — Вип. 41. — С. 145-153. — Бібліогр.: 7 назв. — укp. 0320-4421 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9400 369(477) uk Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України"
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Історія народного господарства
Історія народного господарства
spellingShingle Історія народного господарства
Історія народного господарства
Левін, П.Б.
Розвиток форм соціального захисту та формування елементів соціального страхування в Україні (кінець XVIII – початок XX ст.)
description У статті в історико-економічному аспекті розглядається загальний розвиток форм соціального захисту населення. Особлива увага приділяється становленню системи соціального страхування, відмічаються її позитивні і негативні риси. Підкреслюється прогресивний характер організації страхової справи в Україні.
format Article
author Левін, П.Б.
author_facet Левін, П.Б.
author_sort Левін, П.Б.
title Розвиток форм соціального захисту та формування елементів соціального страхування в Україні (кінець XVIII – початок XX ст.)
title_short Розвиток форм соціального захисту та формування елементів соціального страхування в Україні (кінець XVIII – початок XX ст.)
title_full Розвиток форм соціального захисту та формування елементів соціального страхування в Україні (кінець XVIII – початок XX ст.)
title_fullStr Розвиток форм соціального захисту та формування елементів соціального страхування в Україні (кінець XVIII – початок XX ст.)
title_full_unstemmed Розвиток форм соціального захисту та формування елементів соціального страхування в Україні (кінець XVIII – початок XX ст.)
title_sort розвиток форм соціального захисту та формування елементів соціального страхування в україні (кінець xviii – початок xx ст.)
publisher Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України"
publishDate 2008
topic_facet Історія народного господарства
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9400
citation_txt Розвиток форм соціального захисту та формування елементів соціального страхування в Україні (кінець XVIII – початок XX ст.) / П.Б. Левін // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2008. — Вип. 41. — С. 145-153. — Бібліогр.: 7 назв. — укp.
work_keys_str_mv AT levínpb rozvitokformsocíalʹnogozahistutaformuvannâelementívsocíalʹnogostrahuvannâvukraíníkínecʹxviiipočatokxxst
first_indexed 2025-07-02T12:44:39Z
last_indexed 2025-07-02T12:44:39Z
_version_ 1836539214178549760
fulltext УДК 369(477) П.Б. Левін РОЗВИТОК ФОРМ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ТА ФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ (кінець XVIII – початок ХХ ст.) У статті в історико-економічному аспекті розглядається зага- льний розвиток форм соціального захисту населення. Особлива увага приділяється становленню системи соціального страхування, відмі- чаються її позитивні і негативні риси. Підкреслюється прогресивний характер організації страхової справи в Україні. Ключові слова: соціальній захист, соціальне страхування, істо- рія страхової справи. Постановка проблеми. Концепцією соціального захисту насе- лення України, яка була прийнята Верховною Радою України у 1993 р., проголошено створення системи соціального страхування як економіко-організаційної форми соціальної підтримки громадян краї- ни від соціальних ризиків. Важливою складовою цієї системи є стра- хове медичне обслуговування населення. Проте перешкоди, які ви- явилися на шляху розвитку страхової медицини, не подолані й досі. На цьому фоні виникають сумнівні і песимістичні погляди на можли- вість впровадження страхування в систему охорони здоров’я. З огля- ду на це актуальним вважається вивчення досвіду щодо принципів, тенденцій розвитку, адміністрування, управління оперативною діяль- ністю в системі соціального страхування, яка застосовувалася в суспільстві на рубежі XIX–XX століть. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання історичного розвитку страхових форм соціального захисту населення в науковій літературі досліджуються недостатньо. Переважно висвітлюється розвиток організаційних форм надання медичної допомоги населен- ню і стан лікування. Проте на початку XX ст. спостерігається інтерес науковців до особливостей функціонування медичного страхування в ринкових умовах становлення індустріального суспільства. © П.Б. Левін, 2008 ISSN 0320-4421. Історія нар. госп-ва та екон. думки України. 2008. Вип. 41. 145 Серед авторів, які розглядають даний аспект страхової пробле- матики, можна назвати В.Єрмілова [1] і В.Н.Лехан [3] (Україна); В.Роіка [7] і Ю.Лісицина [4] (Росія). Однак згаданими дослідниками проблеми соціального страхування аналізуються або під певним ку- том зору, або в ракурсі окремих аспектів. Проте в науковому плані питання цікаво проаналізувати повноцінно і комплексно, враховуючи всі сторони функціонування страхового соціального захисту. Мета. Головною метою роботи є узагальнення результатів нау- кових розробок щодо еволюційного розвитку форм і видів соціально- го страхування, виявлення тих моментів, які мають позитивне зна- чення для сучасної соціальної політики. Основний матеріал. Історично в Україні форми соціальної самоорганізації населення визначалися специфікою традиційного су- спільства, основу якого становили родина, громада у сільській місце- вості та цехові організації у центрах промисловості, що народжували- ся. Протягом XVI ст. – першої половини XVII ст. патріархальність солідарної допомоги і взаємодопомоги залишалися базовим принци- пом, на якому в той час формувалася будова суспільства. У другій половині XVIII ст. традиційні форми соціального захисту (сімейна, громадська, християнська) почали доповнюватися артільною (яка стала прикладом спрощеної корпоративної соціальної політики). Члени трудової артілі (рибалки, чумаки, ремісники, селяни- підприємці) об’єднували свої зусилля від постійних і чисельних ри- зиків щодо прибутковості своєї діяльності та для самодопомоги. З XVIII ст. поодинока соціальна допомога поступово замінюєть- ся систематизованою. Політика в галузі соціального захисту набуває диференційованого характеру. Спостерігається виборчий підхід до соціального забезпечення різних категорій громадян. Розвиваються суспільні форми підтримки вразливих верств населення, посилення адресності надання соціальної допомоги. Фізично здорові громадяни повинні були працювати. Знедолені діти влаштовувалися до госпо- дарств з метою набуття професії, а у монастирі – для навчання. Поступово держава починає виділяти кошти на соціальну допо- могу. Відбувається трансформація громадських механізмів соціальної допомоги у державні. Відповідно до Укладу про губернії та указу від 7 листопада 1775 р., виникла дворівнева система соціальної допомоги (яка проіснувала 143 роки), а саме: 1) соціальні державні структури в формі органів (наказів) суспільної допомоги у складі губернської управлінської системи (їм підпорядковувалися лікарні і психіатричні будинки); 2) місцеві органи піклування станового характеру: дворян- ська опіка і міський сирітський суд. Органи соціальної допомоги 146 функціонували на умовах самофінансування. Доходи формувалися за рахунок прибутків від господарської діяльності, надходжень від фон- ду приміщень, благодійних внесків, організації аптек тощо. Найбільш інтенсивно розвивалась медична допомога населенню, система якої зазнала протягом XVIII ст. організаційних змін і в цілому визначала прогресивний характер соціальної політики. З адміністративних нововведень слід відмітити утворення Нака- зів суспільного нагляду для управління медичними закладами і за- провадження посад повітових лікарів (1875 р.), створення громадян- ських лікарняних управ в губерніях. У 1770 р. утворені Медична кан- целярія як центральний орган охорони здоров’я, а потім – Медична колегія, що замінили собою Аптекарський наказ. З метою подолання безпритульності у містах відкривалися будинки виховання, при яких були палати для народження. Реорганізація системи адміністративно- го управління охороною здоров’я відбувалася в поєднанні з удоско- наленням статистичної бази. Запроваджувалася демографічна статис- тика, зокрема народжуваності і смертності населення [4, с. 119]. Додатково до державної системи соціального захисту формував- ся інститут благочинності. Добровільна безплатна допомога, поки во- на не набула законодавчого підґрунтя, виконувала свої функції у не- значних обсягах. Лише з 1854 р. філантропічній та просвітницькій ді- яльності надається особливий статус, і вона отримує поштовх до розширення. За статистичними даними, більше половини бюджету системи органів суспільної допомоги забезпечувалося за рахунок приватної благочинної діяльності. Із настанням фабрично-заводського періоду економічного роз- витку виникають нові форми та структура соціального захисту, в ме- жах яких відбувається інтеграція різних сфер діяльності і забезпечу- ється координація зусиль найманих працівників по формуванню ко- лективної системи соціальної допомоги. Остання набуває страхового характеру і поступово замінює соціальний захист, заснований на принципах самопідтримки, сімейного забезпечення і благодійності. Слід зауважити, що держава в період змін займає позицію спостеріга- ча. Її активна роль у соціальному захисті торкається лише надання деяких видів гарантій і допомоги (переважно пенсійної) державним службовцям і робітникам, праця яких мала високий професійний ри- зик (гірнича справа та ін.). Вперше серед капіталістичних країн фабричне законодавство з питань праці було введено у Великій Британії. Законодавчо регулю- валися тривалість робочого дня, питання охорони та гігієни праці, за- проваджувалося обов’язкове страхування на випадок втрати праце- 147 здатності на виробництві в окремих галузях економіки. Наприкінці XIX ст. в інших західноєвропейських країнах також з’являються еле- менти законодавчого регулювання питань праці та лікування. У 1890-і роки в Німеччині стався проривний перехід до системи обов’язкового соціального страхування. Стратегія формування ефективної системи соціального захисту мала позитивний вплив на упорядкування й розвиток політики соціа- льного захисту в Україні, яка створювалася в законодавчому полі Ро- сії. Варто відмітити, що, використовуючи зарубіжний досвід, Росія та Україна вже в той час мали власний досвід соціального захисту, йшли своїм шляхом (враховуючи територіальну та економічну специфіку суспільного устрою). Так, організація медичної допомоги мала теоре- тичне обґрунтування доцільності створення національної системи охорони здоров’я, почалися практичні дії по її здійсненню. Формува- лися земська система з принципами безоплатної загальнодоступної медичної допомоги, медико-санітарна статистика, фабрично- заводська і міська медицина, що заступала на місце застарілої струк- тури органів суспільної допомоги. Розраховувалися нормативи стаці- онарної та амбулаторної допомоги за рахунок підприємств. Особливо слід підкреслити роль земської організації соціально- го захисту населення як унікального явища, яке було характерне тіль- ки для адміністративних утворень, що входили до складу Російської імперії. В Україні земство було введено після скасування кріпосного права і мало, безперечно, позитивне значення для налагодження спра- ви охорони та укріплення здоров’я населення. Земська медицина за- сновувалася на прогресивних принципах організації медичної допо- моги й функціонування земських закладів. Головним із них був прин- цип безоплатності медичного лікування для бідних селян і знедоле- них верств населення. Організація медичної допомоги спиралась на дільничний прин- цип, тобто принцип поділу території на окремі ділянки з розташова- ними на них медичними закладами. Важливим нововведенням було запровадження виїзної системи надання медичної допомоги, яка по- лягала у відвідуванні лікарями й фельдшерами сіл для лікування хво- рих. Крім дільничних лікарень, у складі земської медицини функціо- нувало Земське санітарне бюро, яке проводило значну роботу з ви- вчення стану здоров’я населення, поліпшення структури медичних закладів, розробки гігієнічних рекомендацій. Виник активний суспільний рух медичних працівників, діяль- ність яких найбільш плідно виявилася в організації та проведенні зем- ських з’їздів лікарів в губерніях і, особливо, у створенні та діяльності 148 товариства на честь пам’яті М.І.Пирогова. На них, крім суто медич- них питань, висувалися та обговорювалися ідеї про участь медичної громадськості в управлінні справами охорони здоров’я. Цей аспект є актуальним і для сучасного реформування медичного обслуговування населення України. У країні створювалися чисельні комісії, проводилися перевірки стану охорони здоров’я земськими та фабрично-заводськими органі- заціями, офіційними державними органами. Комісії С.П.Боткіна і Г.Е.Рейна та ін. розробили обґрунтовані пропозиції щодо створення центрального органа по управлінню охороною здоров’я [4, с. 199]. У XIX ст. склалася унікальна організація медичної допомоги (якої не існувало в інших європейських країнах), а саме: земська, фа- брично-заводська і міська (міських дум та Союзу міст). Із цих служб на рубежі XIX–XX ст. на страхових принципах функціонувала лише фабрично-заводська медицина, виникнення якої пов’язано з активіза- цією робітничого руху. Спочатку медичні організації страхового типу створювалися на добровільних і вибірково-обов’язкових (тобто для обмежених катего- рій зайнятих) засадах. З часом вони отримали статус публічно- правових закладів обов’язкового соціального страхування й охоплю- вали таке коло соціальних ризиків, як професійні, медичні, вікові. Під страхування підпадали працівники промисловості, а потім – й інших галузей та сфер економіки. Початком розвитку соціального страхування вважається закон Російської імперії «Про обов’язковий заклад допоміжного товариства на казенних гірничих заводах» (1861 р.). Згідно із законодавством, членами товариства могли бути робітники, внески яких у розмірі 2–3% їх заробітної плати акумулювалися у страховій касі. Страховий фонд формувався також із внесків роботодавців. З кінця 80-х років XIX ст. соціальне страхування поширюється на Південну Україну – регіон, який займав провідні позиції у справі соціального забезпечення робітників. На підприємствах Одеси запро- ваджувалося добровільне страхування робітників у приватних загаль- нострахових товариствах від ризиків їх здоров’ю в результаті нещас- них випадків на виробництві. Для середніх підприємств така форма страхування була найбільш прийнятною в економічному відношенні. Відшкодування втрат здоров’ю внаслідок травми або професійного захворювання, які часто траплялись, їм було вигідніше виплачувати через систему саме добровільного комерційного страхування. На ма- лих і великих підприємствах приватне страхування не набуло поміт- ного розвитку: на перших – через дефіцит фінансових ресурсів; на 149 других – навпаки, віддавали перевагу компенсаційним виплатам за рахунок підприємства. Одеська ініціатива згодом поширилась на промислові центри Херсонської губернії (Миколаїв, Херсон, Єлисаветград). За статисти- чними даними, протягом 1896 р. роботодавці отримали від страхових компаній 23,9% суми сплачених страхових внесків. Решта (76,1%) становила прибуток страхових компаній [1, с. 48]. У зв’язку з економічною невигідністю приватної форми страху- вання її функціональна роль почала переходити до нових форм, орга- нізованих на основі власного добровільного взаємного страхування (а не на комерційних засадах). Виникали контрольні структури страхо- вої справи: наприклад, активно впроваджувалась фабрична інспекція, яка була законодавчо затверджена у 1882 р. У 1989 р. виникло «Оде- ське товариство взаємного страхування фабрикантів і ремісників від нещасного випадку з їх робітниками і службовцями». Підприємці то- вариства всю суму страхових надходжень витрачали на потреби за- страхованих. Приблизно 80% коштів спрямовувалося на страхові ви- плати. Решта зібраних страхових сум витрачалась на цілі лікування та медичну експертизу непрацездатності застрахованих від професійних ризиків. У 1903 р. поняття «професійного ризику» вперше було зако- нодавчо зафіксоване Законом «Про винагороду потерпілим та їх сім’ям за каліцтво і смерть у промислових закладах». Страхові товариства сприяли ефективному регулюванню соціа- льно-трудових відносин між роботодавцями та найманими працівни- ками, оскільки відшкодування шкоди за втрату здоров’я й лікування надавалося страховому посереднику. Організація некомерційних доб- ровільних страхових товариств активізувала страховий процес. Збі- льшилась кількість застрахованих, зростали суми страхових премій та страхових винагород потерпілим. Одночасно виникали й інші форми добровільного некомерцій- ного медичного страхування. Так, у Миколаєві двома громадськими організаціями: кооперативним товариством «Трудова копійка» і това- риством взаємної допомоги, які об’єднували ремісничих робітників, – створювалися лікарняні каси на зразок німецьких. У 1912 р. III Дер- жавною думою Росії був прийнятий пакет законів із соціального страхування, який активізував подальший розвиток системи лікарня- них кас в українських регіонах. Було прийнято закони «Про затвер- дження присутствія по справах страхування робітників», «Про за- твердження Ради по справах страхування робітників», «Про забезпе- чення робітників на випадок захворювання», «Про страхування робі- тників від нещасних випадків на виробництві». 150 Лікарняні каси і страхові товариства були основними страхови- ми органами на місцях. Для створення лікарняних кас необхідно було залучення не менше 200 працюючих. У зв’язку з цим невеликі під- приємства об’єднували свої зусилля з метою організації спільних кас. Бюджет страхових кас формувався на пропорційній основі: відраху- вання від заробітної плати робітників давало 1/3 всіх страхових внес- ків; решта 2/3 – складалися із доплат роботодавців. У товариствах страхування від нещасних випадків внески повністю складалися з відрахувань роботодавців [7, с. 28]. В Україні діяли сотні страхових лікарняних кас і ряд товариств, радою у справах страхування робітників об’єднаних за округами, ме- жі яких могли поширюватися на кілька губерній. В них бюджет фор- мувався часто за іншими пропорціями внесків фігурантів кас (в порі- внянні з вищенаведеними). Залучення трудового населення до управ- ління лікарняними касами сприяло самоорганізації працівників: вони вносили в політику соціального страхування нагальні практичні пи- тання [1, с. 49]. На початку ХХ ст. різновидами страхових кас були допоміжні каси робітників, що поступово перетворювалися на загальні ощадно- допоміжні каси [до них їх члени вносили до 6% своєї заробітної плати]. Наявність розгалуженої структури страхових органів, рівень державного керівництва її інституційним розвитком свідчив, що бі- льшість губерній України за динамікою достойно виглядала на фоні загально цивілізаційних процесів організації страхування і мала своє специфічне обличчя. У спеціальній літературі досягнення в розвитку страхової справи у країні в кінці XIX – на початку ХХ ст. оцінюються не однозначно. Поряд з позитивними оцінками щодо цього є і явно нігілістичні [4, с. 200–201]. Становлення страхування як основного виду соціального захисту населення мало відповідало рівню політичних завдань щодо динаміки соціально-демографічних процесів і матеріальному стану широких кіл населення. Недоліком страхування розглядуваного пері- оду був невисокий рівень охоплення населення соціальним захистом. Медичними страховими послугами забезпечувалась одна шоста час- тина від загальної чисельності працюючих, і вони поширювалися тільки на зайнятих у промислових містах. До негативних сторін страхової справи належали: а) недоступ- ність кваліфікованої медичної допомоги (особливо спеціалізованої) для сільського населення і більшості міських мешканців; б) територі- альна і відомча обмеженість страхування; в) домінування роботодав- 151 ців у керівництві страхуванням, в зв’язку з чим тут мотивацією слу- гували індивідуальні або корпоративні інтереси. Слабким місцем бу- ли також такі моменти, як нехтування солідарним принципом органі- зації діяльності страхових кас, технологічний розрив між їх функціо- нуванням і роботою медичних закладів, надання послуг тільки сім’ям членів страхових кас. У страховій справі мав місце невисокий рівень матеріального забезпечення клієнтів, були відсутні чіткі уявлення про необхідність створення національної системи страхування. Суттєвою причиною, яка обмежувала поширення страхових принципів, була незрілість на той час громадянського суспільства. Незважаючи на свою недосконалість, страхова форма медичного обслуговування населення виявила свою організаційну сталість і фу- нкціональну ефективність у скрутні роки Першої світової війни. З ме- тою посилення ролі у суспільстві лікарняним касам у липні 1917 р. на законодавчій основі було передано лікувальні справи застрахованих і дозволено об’єднуватися в галузеві та загальноміські каси, що зміц- нювало всю систему охорони здоров’я того часу. Лікарняні каси про- довжували свою діяльність і під час громадянської війни. Висновки. Викладений матеріал свідчить, що в основі впрова- дження медичного страхування в Росії та Україні була ініціатива міс- цевих органів, корпоративна галузева соціальна політика, професійна активність медичних працівників, а також державна підтримка, яка виявилась у законодавчому полі. Все це демонструє багатоаспектний характер медичного соціального страхування, який доцільно врахо- вувати у моделі страхування, що проектується. Досвід функціонування медичного страхування свідчить, що при його впроваджені необхідні послідовність та етапність. У зв’язку з цим: а) доцільно ввести у законодавче поле медичного страхування ринкові елементи, які стосуються статусу медичних закладів; б) за- провадити стандартизацію медичних технологій як основи якості ме- дичної допомоги; в) знайти оптимальне співвідношення між обов’яз- ковим медичним страхуванням і додатковим медичним обслугову- ванням; г) максимально використати минулий і сучасний досвід ро- боти лікарняних кас. В статье в историко-экономическом аспекте рассматривается общее развитие форм социальной защиты населения. Особое внима- ние уделяется становлению системы социального страхования, от- мечаются её позитивные и негативные черты. Подчеркивается про- грессивный характер организации страхового дела в Украине. 152 Ключевые слова: социальная защита, социальное страхование, история страхового дела. 1. Єрмілов В.С. Історичні паралелі медичного страхування минулого і сього- дення // Охорона здоров’я України. – 2001. – № 2. – С. 48–50. 2. История Киева. В 3 т. – Том 2 / Редколлегия тома: В.Г.Сарбей (отв. ред.) [и др.]. – К.: Наук. думка, 1993. – 463 с. 3. Лехан В. Процес реформи системи охорони здоров’я в Україні: спроба ана- лізу // Регіональна політика в галузі охорони здоров’я: шляхи реформуван- ня та реалізації: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. 5–6 червня 2003 р. – 2003. – Одеса. – С. 274–289. 4. Лисицын Ю.П. История медицины. – М.: Гэотар-Мед, 2004. – 392 с. 5. Новіков В. Організація і розвиток соціальної сфери (зарубіжний і вітчизня- ний досвід). – Київ, 2000. – 246 с. 6. Полянский Ф.Я. Земство // Экономическая Энциклопедия: Политическая экономия. В 4 т. – Том 1 / Глав. ред. А.М.Румянцев. – М.: Сов. Энциклопе- дия, 1972. – С. 523. 7. Роик В. Эволюция форм социальной защиты в России // Человек и труд. – 2004. – № 10. – С. 25–30. Одержано 12.09.2007. УДК 659.127.6 Т.В. Поліщук ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКИХ БРЕНДІВ (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) У статті вивчаються й аналізуються особливості формування найбільш відомих українських брендів. Висвітлюються питання впли- ву брендів на розвиток сучасної економіки України та характерні тенденції їх розвитку. Ключові слова: торгова марка, бренд, український брендінг. Постановка проблеми. Розвиток сучасної світової економіки відбувається в напрямі глобалізації, основним проявом якої є інтер- націоналізація торговельно-економічної діяльності за умов зростання впливу брендів на розвиток економік країн, що розвиваються. Поява © Т.В. Поліщук, 2008 ISSN 0320-4421. Історія нар. госп-ва та екон. думки України. 2008. Вип. 41. 153

Схожі ресурси