Чи було папське посольство до Галицько-Волинської держави на початку XIV століття?
Розглянуто короткі відомості авторів XV століття (польського хроніста Яна Длугоша та бельгійського середньовічного історика Корнелія з Зандфліта) про прибуття дипломатичної місії папи Климента V до короля Русі Юрія Львовича на початку XIV ст. Встановлено, що вказані повідомлення ґрунтуються на не...
Збережено в:
| Дата: | 2014 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2014
|
| Назва видання: | Княжа доба: історія і культура |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94016 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Чи було папське посольство до Галицько-Волинської держави на початку XIV століття? / І. Паршин // Княжа доба: історія і культура. — 2014. — Вип. 8. — С. 318-325. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-94016 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-940162016-02-06T03:02:01Z Чи було папське посольство до Галицько-Волинської держави на початку XIV століття? Паршин, І. Розглянуто короткі відомості авторів XV століття (польського хроніста Яна Длугоша та бельгійського середньовічного історика Корнелія з Зандфліта) про прибуття дипломатичної місії папи Климента V до короля Русі Юрія Львовича на початку XIV ст. Встановлено, що вказані повідомлення ґрунтуються на неправильному читанні першоджерел. Відомі історичні твори сучасників тих подій такої інформації не мають. Однак замість “Русі” на сторінках хронік згадана “Рашка”, середньовічна сербська держава, правитель якої Стефан Урош II дійсно в той час вів переговори з дипломатами апостольської столиці. Історичність політичних взаємин папи Климента V і правителів Русі у зазначений період поставлена під сумнів: їх відображення у джерелах не виявлено. This article analyses short information of the authors from the 15th century (Polish chronicler Jan Dlugosz and Belgian medieval historian Cornelius of Zandvliet) about a diplomatic mission of Pope Clement V to the King of Rus’ Yuri L’vovych in the early 14th century. This visit was not mentioned in the prominent historical works written by contemporaries of those events. The article establishes that this information is erroneous and originates in the incorrect reading of the primary sources. Chronicles authors mentioned not “Rus”, but “Raška”, the medieval Serbian state, whose ruler Stefan Uros II conducted the lively negotiations with diplomats from Rome at the time. Thus, the historical authenticity of political relations of Pope Clement V and the rulers of Rus’ is questioned since historical sources do not provide any evidence. 2014 Article Чи було папське посольство до Галицько-Волинської держави на початку XIV століття? / І. Паршин // Княжа доба: історія і культура. — 2014. — Вип. 8. — С. 318-325. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. 2221-6294 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94016 [94(477):341.7(456.31)]“130” uk Княжа доба: історія і культура Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Розглянуто короткі відомості авторів XV століття (польського хроніста Яна
Длугоша та бельгійського середньовічного історика Корнелія з Зандфліта) про прибуття дипломатичної місії папи Климента V
до короля Русі Юрія Львовича на початку
XIV ст. Встановлено, що вказані повідомлення ґрунтуються на неправильному читанні
першоджерел. Відомі історичні твори сучасників тих подій такої інформації не мають.
Однак замість “Русі” на сторінках хронік
згадана “Рашка”, середньовічна сербська держава, правитель якої Стефан Урош II дійсно
в той час вів переговори з дипломатами апостольської столиці. Історичність політичних взаємин папи Климента V і правителів
Русі у зазначений період поставлена під сумнів: їх відображення у джерелах не виявлено. |
| format |
Article |
| author |
Паршин, І. |
| spellingShingle |
Паршин, І. Чи було папське посольство до Галицько-Волинської держави на початку XIV століття? Княжа доба: історія і культура |
| author_facet |
Паршин, І. |
| author_sort |
Паршин, І. |
| title |
Чи було папське посольство до Галицько-Волинської держави на початку XIV століття? |
| title_short |
Чи було папське посольство до Галицько-Волинської держави на початку XIV століття? |
| title_full |
Чи було папське посольство до Галицько-Волинської держави на початку XIV століття? |
| title_fullStr |
Чи було папське посольство до Галицько-Волинської держави на початку XIV століття? |
| title_full_unstemmed |
Чи було папське посольство до Галицько-Волинської держави на початку XIV століття? |
| title_sort |
чи було папське посольство до галицько-волинської держави на початку xiv століття? |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2014 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94016 |
| citation_txt |
Чи було папське посольство до Галицько-Волинської держави на початку XIV століття? / І. Паршин // Княжа доба: історія і культура. — 2014. — Вип. 8. — С. 318-325. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
| series |
Княжа доба: історія і культура |
| work_keys_str_mv |
AT paršiní čibulopapsʹkeposolʹstvodogalicʹkovolinsʹkoíderžavinapočatkuxivstolíttâ |
| first_indexed |
2025-07-07T00:02:04Z |
| last_indexed |
2025-07-07T00:02:04Z |
| _version_ |
1836944221311860736 |
| fulltext |
Ілля ПАРШИН
ЧИ БУЛО ПАПСЬКЕ ПОСОЛЬСТВО
ДО ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
НА ПОЧАТКУ XIV СТОЛІТТЯ?
Історія Галицько-Волинської держави часів короля Юрія Львовича
(1252–1257–1308) відома й досліджена мало. Це пов’язано насамперед із бра-
ком джерел з переказами принаймні про політичні події початку XIV ст.
Уже понад століття зберігає актуальність загальновідомий вираз Михайла
Грушевського про “кімерійську пітьму”1, що спадає на історію цих земель
із завершенням викладу подій у т. зв. Галицько-Волинському літописі (тре-
тій частині Іпатіївського літописного зведення). “Пітьма” ця настільки гус-
та, що чимало дослідників відмовляються продовжувати наукові пошуки,
констатуючи, як свого часу зробив відомий російський автор Володимир
Пашуто, необхідність віднайдення додаткових свідчень: “Розгляд подальшої
історії цієї території вимагає залучення іншого кола джерел і ставить перед
дослідником абсолютно інші джерелознавчі завдання”2.
Безумовно, йдеться про використання, зокрема, латиномовних та ні-
мецькомовних хронік, на сторінках яких мали би зберегтися відомості про
велику державу, один із впливових політичних центрів тогочасної Цен-
трально-Східної Європи. Відповідні студії велися неодноразово і це дало
змогу віднайти відповіді на чимало важливих питань. На нашу думку,
найкращі наукові роботи із зазначеної проблематики написали Михайло
Грушевський3, Ярослав Ісаєвич4 та Леонтій Войтович5. Проте залучення до-
даткових джерел, безумовно, продовжуватиметься. Ця розвідка заснована
на аналізі як знаних у літературі, так і досі не використаних пам’яток, без-
посередньо дотичних до часів короля Юрія Львовича.
Відомі латиномовні наративні джерела зі звістками про діяльність
цього володаря згадують його на початку XIV ст., коли він уже був само-
стійним правителем об’єднаної Галицько-Волинської держави, очевидно, з
1 Грушевський М. Історія України-Ру-
си. – Київ, 1993. – Т. 3. – С. 108.
2 Пашуто В. Очерки по истории Га-
лицко-Волынской Руси. – Москва, 1950. –
С. 302.
3 Грушевський М. Історія... – С. 108–115.
4 Исаевич Д. Галицко-волынское княже-
ство в конце XIII – начале XIV в. // Древ-
нейшие государства на территории СССР.
Материалы и исследования, 1987 г. – Мос-
ква, 1989. – С. 71–77.
5 Войтович Л. Юрій Львович і його
політика // Галичина та Волинь у добу
середньовіччя. До 800-річчя з дня наро-
дження Данила Галицького (Історичні
та культурологічні студії. – Т. 3). – Львів,
2001. – С. 70–78.
УДК [94(477):341.7(456.31)]“130”
319ЧИ БУЛО ПАПСЬКЕ ПОСОЛЬСТВО ДО ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ…
титулом “короля Русі та князя Володимирії (Волині)”, відомим з його пе-
чатки6. Прийняття королівського титулу підштовхує істориків до обгово-
рення церковної політики, втім унійних переговорів з апостольським пре-
столом. Доказом таких контактів уже тривалий час вважається одинокий
запис польського хроніста Яна Длугоша (1415–1480) під 1309 р.:
“Clemens Papa quintus ad… Ruthenorum regem nuntiis insignibus mis-
sis, hortatur et requirit eum, ut iuxtra pollicitationem suam per nuntios et li� e-
ras factam, ad obedientiam et unionem ecclesiae Romanae venire non negligat.
Qui nuntios apostolicos vacuos remi� ens, in schismate inveterato perseveravit,
et graecorum errorem potiorem duxit catholica puritate”7.
Ім’я володаря, як вказав редактор видання Олександр Пшездзецький
у примітці до опублікованого тексту, було затерте в усіх відомих списках
праці польського хроніста8, однак дослідники не сумніваються, що йдеть-
ся саме про Юрія Львовича9. Тільки дата його зустрічі з папським посоль-
ством, очевидно, записана невірно, бо, згідно зі свідченнями того ж Я. Длу-
гоша, король помер ще за рік до того:
“Quintodecimo Kalendas Aprilis ducissa Eufemia, fi li Kazimiri ducis et
consors Georgiae Russiae ducis, absumpya est: quam vir suus dux Russiae
Georgius secutus, vicessima prima Aprilis obiit; qui cum in die beati Georgii
natus, baptisatus et nomen sum sortitus foret, etiam in die suo rebus absump-
tus est humanis. Vir industrius et liberalis, et in religiosos munifi cus: sub cuis
regimine Russiae et pacis pulchritudine et divitiarum amplitudine inclita
habebatur”10.
Джерело цієї звістки не відоме11. Незважаючи на те, що перша доклад-
но датована згадка про наступників короля, князів Андрія та Лева Юрійо-
вичів належить тільки до 1315 р.12, дослідники загалом з довірою ставляться
до цього повідомлення, уточнюючи хіба часовий проміжок 21–24 квітня13.
6 Лаппо-Данилевский А. С. Печати по-
следних галицко-владимирских князей и
их советников // Болеслав-Юрий II, князь
всей Малой Руси. – Санкт-Петербург,
1907. – С. 241.
7 “Папа Климент V до… короля Русі
послів поважних відправляючи, нагадує
і закликає його, щоби обіцянку свою че-
рез послів та листи висловлену, до підле-
глості і єднання з Римською Церквою іти,
не забув. Тих послів ні з чим відіславши,
[король] у схизмі застарілій залишився, і
греків помилку визнав кращою від като-
лицької чистоти” (переклад – І. П.): Joan-
nis Długosz senioris canonici Craco viensis
Opera omnia / Ed. A. Przezdziecki. –
Kraków, 1876. – T. 3. – P. 43.
8 Joannis Długosz senioris canonici Cra-
coviensis Opera omnia. – Not. 2.
9 Грушевський М. Історія... – С. 113–114.
10 “Дня сімнадцятого березня [1308 р.]
княгиня Євфимія, донька Казимира кня-
зя і дружина Георгія, князя Русі, помер-
ла: той чоловік її, князь Русі Георгій, двад-
цять першого квітня помер; який у день
святого Георгія народжений, охрещений
і [на честь його] іменований, того самого
дня відійшов із нашого світу. Муж діяль-
ний і благородний, і до духовенства ще-
дрий: під його правлінням Русь і мирним
блаженством, і багатствами славна була”
(переклад – І. П.): Joannis Długosz senioris
canonici Cracoviensis Opera omnia. – P. 39.
11 Semkowicz A. Krytyczny rozbiór “Dzie-
jów polskich” Jana Długosza do roku
1384. – Kraków, 1887. – S. 333.
12 Codex diplomaticus Majoris Poloniae /
Wydał I. Zakrzewski. – Poznaniae, 1878. –
T. 2. – Nr. 976.
13 Dąbrowski D. Rodowód Romanowi-
czów książat halicko-wołyńskich. – Poznań;
Wrocław, 2002. – S. 204, 217; Войтович Л. В.
320 Ілля ПАРШИН
Враховуючи особливості політичної ситуації, нібито є підстави твер-
дити, що переговори короля Юрія Львовича з апостольським престолом
відновилися, до того ж, як видається, мали бути безпосередньо пов’язані з
утворенням 1303 р. Галицької митрополії.
Очевидно, плани створення такого окремого релігійного центру у Гали-
чі активно обговорювалися ще за часів князя Лева Даниловича (1225-1228–
1299-1301)14. Однак успішне їх завершення припадає, на перший погляд, на
далеко не найсприятливіший для цього момент – часи патріарха Атанасія I
(1230–1309), який вельми неохоче йшов на дроблення Київської митропо-
лії. На думку дослідника церковного життя Миколи Чубатого, для коро-
ля Юрія Львовича переговори з папськими посланцями були додатковим
аргументом у справі швидшого створення окремої Галицької митрополії.
Погрожуючи константинопольським владикам унією з Римом і, можливо,
отримавши королівську корону з рук папи, руський правитель досяг мети,
однак скоро він був змушений знову вдатися до цієї тактики. До активніших
дипломатичних контактів із папською столицею король мав би повернутися
у 1307–1308 рр., після того, як 1305 р. помер перший галицький митрополит
Нифонт, а його наступник, Петро Ратенський (бл. 1260–1326), був висвячений
уже на київського митрополита15. Значення галицького церковного осередку,
отже, зменшилося16, що, закономірно, не входило до планів короля. Щоправ-
да, елементи напруженої політичної боротьби, якщо вона і велася, залиши-
лися невідомими, адже Я. Длугош не став вдаватися до її подробиць.
З інших джерел, дотичних до руської місії римських нунціїв, можна
тільки встановити, що Миколай та Гентілій, папські легати в Угорщині на
початку XIV ст., до свого титулу додавали також Галицьку землю і Волинь
(“Galatiae et Lodomeriae”)17, окреслюючи на такий спосіб межі наданої їм
юрисдикції. Останній у 1309 р. навіть заборонив “схизматику” взяти за дру-
жину католичку18, у чому можна би вбачати певну реакцію на провал пере-
говорів з руськими володарями. Однак власне доказом це вважати все одно
не можна. Адже не виключено, що віднесення Галицької землі й Волині
до територій, підвладних юрисдикції легатів, відбулося з оглядом на титул
угорських королів, які ще від кінця XII ст. іменували себе також королями
Галіції (вперше у грамоті 1189 р.19), а згодом – Галіції і Волині. До того ж,
Княжа доба на Русі: портрети еліти. –
Біла Церква, 2006. – С. 506.
14 Коструба Т. Юрій чи Лев? Хто оснував
Галицьку Митрополію? // Його ж. Нари-
си з церковної історії України X–XIII ст.
Вид. 2. – Торонто, 1955. – С. 110–113.
15 Чубатий М. Історія християнства на
Руси-Україні. – Рим; Нью-Йорк, 1965. –
Т. 1: Від початку до 1353 р. – С. 665–667.
16 Скочиляс І. Галицька митрополія
XIV – першої половини XV ст.: особли-
вості еклезіального, правового та суспіль-
ного статусу // Княжа доба: історія і куль-
тура. – Львів, 2011. – Вип. 4. – С. 263–267.
17 Regesta diplomatica nec non episto-
laria Bohemiae et Moraviae / Opera J. Em-
ler. – Pragae, 1882. – Pars 2: Annorum
1253–1310. – P. 810; Codex diplomaticus
Hungariae / Studio et opera G. Fejér. – Bu-
dae, 1850. – T. 6, Vol. 2. – P. 308–311.
18 Abraham W. Powstanie organizacyi
Kościoła łacińskiego na Rusi. – Lwów,
1904. – Т. 1. – S. 172.
19 Войтович Л. Королівство Русі: реаль-
ність і міфи // Дорогочинъ 1253: Матері-
али Міжнародної наукової конференції з
нагоди 755-ї річниці коронації Данила Ро-
мановича. – Івано-Франківськ, 2008. – С. 4.
321ЧИ БУЛО ПАПСЬКЕ ПОСОЛЬСТВО ДО ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ…
інших слідів діяльності Миколая і Гентілія у королівстві Русі серед доку-
ментів папської курії не віднайдено.
Проти самої ймовірності візиту папських посланців до короля Юрія
Львовича (а, отже, і правдивості записів Я. Длугоша) свого часу рішуче
виступив Володимир Мацяк. Його скепсис був пов’язаний насамперед зі
складним політичним становищем римських архиєреїв, їх перебуванням в
“Авіньйонському полоні”20. Зазначимо, що подібна обставина не завадила
папі Іоанну XXII (1249–1334) закликати руських князів (можливо, Андрія та
Лева Юрійовичів) до релігійного єднання з римським престолом у 1317 р.21,
а 1327 р. сподіватися на досягнення компромісу у цьому питанні зі спад-
коємцем Романовичів Юрієм Болеславом Тройденовичем22 (у папській
грамоті князя помилково іменовано “Рориславом” – на цю невідповідність
вказав ще М. Грушевський23). Окрім того, варто відзначити досить неспо-
діване нібито підтвердження переказу Я. Длугоша на сторінках ще одного
джерела – маловідомої хроніки бельгійця Корнелія із Зандфліта:
“Anno 1308. … Idem papa regi Russiae misit fraters de ordine Praedicatorum
et Minorum, ut eum in fide catholica instruerent, prout ipse per suos solemnes
postulaverat oratores, a quo cum condigno honore recepti sunt, sed suus
intentus non est subsecutus, quia rex metu matris et fratris nihil audebat
attentare circa fidem Christianam suscipiendam”24.
Цікаве і доволі неоднозначне повідомлення належить, як вже вказува-
лося, хроністу Корленію, уродженцю невеличкого бельгійського містечка
Зандфліт, яке сьогодні є адміністративною частиною Антверпена. Доклад-
ніших відомостей про самого автора не збереглося. Він належав до бенедик-
тинців, а вся його духовна кар’єра тісно пов’язана з Бельгією. До 1430 р. він
став ченцем абатства святого Жака в Льєжі, у 1444 р. посів посаду настоятеля
монастиря святого Леонарда (Зутлеув), а після 1447 р. декана абатства в міс-
течку Ставело. “Хроніка” Корнелія із Зандфліта з описом подій 1230–1461 рр.
(останній рік прийнято вважати датою смерті автора) збереглася у списку
XV ст.25 й опублікована лише один раз у цитованому виданні XVIII ст.
Наведений фрагмент має чимало подібного зі свідченням Я. Длугоша.
Йдеться насамперед про ініціативу неназваного короля, який нібито сам
20 Мацяк В. Галицько-Волинська Дер-
жава 1290–1340 у нових дослідах: Огляд
історіографії та проблематики. – Авг-
сбург, 1948. – С. 16.
21 Documenta Pontifi cum Romanorum
Historiam Ucrainae Illustrantia (1075–
1953) / Ed. A. G. Welykyj. – Romae, 1953. –
Vol. 1. – Nr. 36.
22 Vetera Monumenta Poloniae et
Lithuaniae / Ed. A. Theiner. – Romae,
1860. – Т. 1. – Nr. 383.
23 Грушевський М. Історія... – С. 530.
24 “Року 1308. … Той папа [Климент V]
до короля Русі відрядив братів домінікан-
ців і францисканців, щоби [вони] його до
віри католицької залучили, як сам [ко-
роль Русі] прохав через своїх урочистих
посланців; він прийняв [послів] з вели-
кою честю, однак своїх намірів не дотри-
мав, тому що за застереженням матері та
брата не наважився пробувати віру хрис-
тиянську підтримати” (переклад – І. П.):
Cornelii Zantfl iet Chronicon // Veterum
scriptorum et monumentorum historico-
rum, dogmaticorum, moralium, amplissi-
ma collectio / Studio et opera E. Martène et
U. Durant. – Parisiis, 1729. – T. 5. – Col. 157.
25 Balau S. Les Sources de L’histoire de
Liége au Moyen Age. Étude critique. –
Bruxelles, 1903. – P. 605–606.
322 Ілля ПАРШИН
просив відрядити до Русі папське посольство, а також про результат пере-
говорів – відмову від прийняття унії. Як видно з тексту, бельгійський автор
додав супроти відомостей Я. Длуґоша також декілька суттєвих уточнень.
Перше, на що варто звернути увагу, – це датування самої події 1308 р., що
підтверджує головну мету нунціїв – зустріч з королем Юрієм Львовичем.
Корнелій відзначив також урочисте прийняття при руському дворі пред-
ставників жебручих орденів, які, можливо, складали більшість серед зга-
даних посланців. Проте останні рядки повідомлення виглядають доволі
суперечливими.
Король Юрій Львович, як відомо, не мав рідних братів, а його мати,
угорська принцеса Констанція Арпадівна, померла – прийнято вважати –
ще близько 1288 р.26. Хоча сама дата доволі умовна, все ж, вельми сумнів-
но, аби княгиня могла реально впливати на прийняття важливих держав-
них рішень на початку XIV ст. З джерел не відомо також нічого про іншу
можливу дружину князя Лева Даниловича, яка могла б пережити його й
у 1308 р., відповідно, називатися матір’ю короля Юрія. Зафіксована за но-
віших часів усна традиція вказує, що князь Лев після смерті Констанції не
одружувався, на старості літ прийняв постриг і скінчив життя у монасти-
рі27. На підставі цього можна стверджувати, що папське посольство 1308 р.
із королем Юрієм Львовичем так і не зустрілося.
Подібний казус, здавалося, можна б вирішити, вдавшись до версифіка-
ції. У Галицько-Волинській державі монахів жебручих орденів з місії Кли-
мента V могли прийняти брати Андрій і Лев. Обидва князі на той момент
уже були повнолітніми: припущення польських дослідників, що опікуном
Юрійовичів був Владислав Локєтек (1260-1261–1333)28, виглядають не надто
переконливими й слушно піддані критиці29. До того ж, з наведеного фраг-
мента хроніки Я. Длуґоша видно, що мати руських князів Євфимія, донька
куявського князя Казимира Конрадовича, померла раніше, ніж її чоловік,
тому регенткою при синах бути не могла. Отже, римська делегація мала би
прибути ще за її життя, тобто до 18 березня 1308 р. Сам Юрій Львович на
той момент міг брати участь у боротьбі за угорську спадщину – на початку
1308 р. герцога Баварії й короля Угорщини Отто III (1261–1312) визволено з
полону за підтримки руського володаря30. Король Русі, зрештою, міг бути
важкохворим або пораненим, адже відомості про військові дії руських дру-
жин проти західних сусідів на початку XIV ст. – винятково поодинокі31, а
проти ординців – відсутні зовсім. Хоча, як розповідають східні джерела,
26 Dąbrowski D. Rodowód Romanowi-
czów... – S. 114.
27 Войтович Л. Князь Лев Данило-
вич (Славетні постаті Середньовіччя. –
Вип. 2). – Львів, 2012. – С. 163–164.
28 Abraham W. Powstanie organizacyi... –
S. 173–174; Włodarski B. Polska i Rus 1194–
1340. – Warszawa, 1966. – S. 238.
29 Грушевський М. Історія... – С. 114–115.
30 O� okars Österreichische Reimchro nik /
Hrsg. J. Seemuller // Monumenta Germani-
ae Historica. Deutsche Chroniken. – Han-
noverae, 1890. – T. 5, Bd. 2. – P. 1154–1155;
Annales Osterhоvenses / Ed. W. Wa� en-
bach // Monumenta Germaniae Historica.
Scriptores Sectio (далі – MGH SS). – Han-
noverae, 1925. – T. 17. – P. 555.
31 Войтович Л. Юрій Львович... – С. 73–
74.
323ЧИ БУЛО ПАПСЬКЕ ПОСОЛЬСТВО ДО ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ…
монголам орієнтовно власне в цей час вдалося закріпитися на Поділлі, звід-
кіля вони провадили грабіжницькі напади на сусідні землі32.
На перший погляд, наведена гіпотетична конструкція не суперечить
текстові джерела і дає змогу підтвердити перебування римських посланців
у Галицько-Волинській державі 1308 р. Адже цей факт засвідчили два хро-
ністи, які працювали незалежно один від одного орієнтовно у той самий
час. Дослідники тексту польської пам’ятки стверджують, що на 1461 р., коли
помер Корнелій, вже існував принаймні чорновий варіант праці Я. Длуґо-
ша33. Проте аналіз обох коротких повідомлень виявив їх повну невідповід-
ність історичним подіям.
Ахіллесовою п’ятою версії про візит нунціїв до короля Юрія Львовича
(або ж його синів) 1308 р. є те, що ці повідомлення не належать сучасникам
подій, а переписані з давніших хронік. Тому цитовані перекази польського та
бельгійського авторів повинні мати надійне підґрунтя, дослідження якого й
показало, врешті-решт, серйозне викривлення справжнього перебігу подій.
Свого часу М. Грушевський допускав ймовірність існування папської
булли, з якої Я. Длугош міг би запозичити необхідні відомості34. Однак три-
валі пошуки успіху не принесли й останнє критичне видання твору визна-
чного пізньосередньовічного польського автора супроводжує вказівка на
невизначеність першоджерела цього переказу35. Спробуємо зіставити по-
відомлення 1309 р. у Я. Длугоша і звістку, яку подав один з продовжувачів
“Нової церковної історії” Бартоломео Фіадоні (Птолемей з Лукки):
“Eodem anno misit nuntios ad regem Rasiae, qui ad obedientiam Romanae
ecclesiae promiserat se venturum… Videns autem tractatus non procedere
papales nuntios vacuos remisit”36.
Це повідомлення належить швейцарцю Генріху з Діccенґофена (1300-
1303–1376)37, який у 1330–1338 рр. працював із папською документацією в
Авіньйоні, де також ознайомився з “Новою церковною історією” Б. Фіадо-
ні. Швейцарець переробив деякі пасажі викладу та доповнив текст новими
подробицями, серед яких зауважено й повідомлення про візит папських
посланців до короля Рашки (Сербії), яким на той час був Стефан Урош II
32 Дашкевич Я. Степові держави на По-
діллі та в Західному Причорномор’ї як
проблема історії України XIV ст. // Мате-
ріали і дослідження з археології Прикар-
паття і Волині. – 2006. – Вип. 10. – С. 113.
33 Клосс Б. М. Кодикологическое иссле-
дование автографа Яна Длугоша // Щаве-
лева Н. И. Древняя Русь в “Польской ис-
тории” Яна Длугоша (книги I–IV): Текст,
перевод, комментарии / Под редакци-
ей и с дополнениями А. В. Назаренко,
Б. М. Клосса. – Москва, 2004. – С. 29.
34 Грушевський М. Історія... – С. 113–114.
35 Jana Dłudosza Roczniki, czyli kroniki
sałwnego Królewstwa Polskiego. – Warsza-
wa, 1975. – Ks. 9. – S. 69, przyp. 5.
36 “Того року [1309 папа Климент V]
відрядив посланців до короля Рашки,
який до єдності з Римською Церквою
обіцявся прийти… Побачивши, що, од-
нак, угода далі не просувається, [король
Рашки] папських нунціїв ні з чим віді-
слав” (переклад – І. П.): Tholomeus Lucen-
sis. Historia ecclesiastica nova (Fortse� ung
des Heinrich von Diessenhofen in der
Handschrift M) / Hrsg. O. Clavuot // MGH.
SS. – Hannoverae, 2009. – T. 39. – P. 692.
37 Коротку біографічну довідку див.:
Krüger S. Diessenhofen, Heinrich Truchseß
von // Neue Deutsche Biographie. – Berlin,
1957. – Bd. 3. – S. 662–663.
324 Ілля ПАРШИН
38 Setton K. The Papacy and the Levant
(1204–1571). – Philadelphia, 1978. – Vol. 1. –
P. 165–166.
39 Semkowicz A. Krytyczny rozbiór... – S. 203.
40 Майоров О. Ангел в Галичі: чи міг
візантійський імператор Олексій III від-
відувати Романа Мстиславича? // Княжа
доба: історія і культура. – Львів, 2010. –
Вип. 3. – С. 133–164.
41 Vanderpu¤ en S. From Sermon to Sci-
ence: Monastic Prologues from the Southern
Low Countries as Witnesses of Historical
Consciousness (10th – 15th Centuries) // Me-
dieval Narrative Sources: A Gateway into
the Medieval Mind / Ed. W. Verbeke, L. Mi-
lis, J. Goossens. – Leuven, 2005. – P. 49–50.
42 Balau S. Les Sources... – P. 606–618.
43 Останнє дослідження його біо-
графії: Théry J. Le livre des sentences de
l’inquisiteur Bernard Gui. – Paris, 2010.
44 “Року, [Бернард Ґі] каже, Божого
перед 1308, послані нунції і легати папи,
Мілутін (1253–1321). Ймовірно, посольство вело переговори про його участь
у війні за реставрацію Латинської імперії, що мала розпочатися під про-
водом французького принца Карла Валуа (1270–1325)38.
Навіть поверхового погляду на цитовану звістку достатньо, аби побачи-
ти її спорідненість з повідомленням польського хроніста про прибуття рим-
ського посольства до Галицько-Волинської держави 1309 р. Тут тільки додано
невеличкий фрагмент про короля Русі, який нібито “у схизмі застарілій за-
лишився і греків помилку визнав за краще католицької чистоти”. На користь
запозичення промовляє і те, що Я. Длуґош для своєї хроніки використав свід-
чення “Нової церковної історії”, втім і при викладі “руських сюжетів”. До цьо-
го факту дослідники привернули увагу при розгляді інформації польського
джерела про втечу візантійського імператора Олексія III Ангела (1153–1211)
до князя Романа Мстиславовича після падіння Константинополя39 – повний
переклад уривка із ґрунтовними коментарями навів Олександр Майоров40.
Отже, звістка Я. Длуґоша помилкова. Замість “короля Русі” його дже-
рело насправді стверджує, що в 1309 р. посланці апостольської столиці від-
відали сербського короля (короля Рашки).
Аналогічною виглядає ситуація і з фрагментом тексту Корнелія із Занд-
фліта. Бельгійські хроністи XV ст. для опису давніших подій неодноразово
використовували відомості попередників – ця тенденція була загальною41.
Корнелій виключенням не став, залучивши чималу кількість доступних
йому матеріалів42. Проте встановити, звідки походить його звістка про візит
папського посольства до Русі у 1308 р., непросто. Максимально близько до
наведеного фрагмента, покликаного підтвердити переговори Юрія Львови-
ча з папою Климентом V, наближаються відомості інквізитора Бернарда Ґі
(1261-1262–1331)43. Використати видання твору цього автора нам не вдалося,
проте відповідний уривок зацитував італійський кардинал і відомий церков-
ний історик Цезар Бароніус (1538–1607). Згідно з його свідченням, посольство
папи Климента V відвідало правителя Сербії Стефана Уроша II Мілутіна:
“Anno, inquit, Domini praetaxato 1308, milluntur nuntii et legati a papa
frater Aegilius de ordine Praedicatorum… et procuratum Ordinis fratrum Prae-
dicatorum et fratrum Minorum… ad regem Rasciae, qui prins ad papam suos
nuntios destinarat, innuens qoud volebat fi dei et obedientiae Romanae Eccle siae
se submi� ere et subesse, et regnum suum ad hoc ipsum. Fueruntque praefati
nuntii papae recepti a rege debito cum honore: fi nis tamen intentus nullus fuit,
aut modicus subsecutus, quia ipse matris suae et fratris metu… nihil egit”44.
325ЧИ БУЛО ПАПСЬКЕ ПОСОЛЬСТВО ДО ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ…
Схожість цього фрагмента з повідомленням Корнелія із Зандфліта про
візит нунціїв до Галицько-Волинської держави 1308 р. вражаюча – вони
майже ідентичні. До версифікації вдаватися не потрібно: на політику серб-
ського володаря справді впливали його мати Олена Анжуйська (†1314) і
старший брат Стефан Драгутін (†1316), який через хворобу зрікся влади на
користь Стефана Уроша II Мілутіна ще в 1282 р., однак продовжував віді-
гравати важливу роль при дворі45.
Отже, схема запозичення відомостей про відвідини папським посоль-
ством Галицько-Волинської держави в 1308 р. виглядає достатньо простою:
Корнелій із Зандфліта переписав їх від Бернарда Ґі (або, можливо, якогось
іншого джерела з аналогічними даними), механічно замінивши Рашку на
Русь. Не виключено, що про цю поширену у Середньовіччі назву Сербії він
не знав, однак чув про існування Русі, яка на його час (XV ст.) була інкорпо-
рована до Польщі і Литви.
Отже, на підставі аналізованих фрагментів можна дійти висновку про
помилковість погляду про посольства Климента V до короля Юрія Львови-
ча у 1308–1309 рр. Аналіз тогочасної політичної ситуації дає змогу припус-
тити, що контакти з Апостольським престолом цілком вкладалися у русло
політики короля Русі: прагнення зміцнити становище Галицької митропо-
лії штовхало його до унійних переговорів як засобу дипломатичного тиску
на Константинополь. З іншого боку, конкретні свідчення хроністів XV ст.
про ці події (як давно відомий у науковій літературі фрагмент твору Я. Длу-
ґоша, так і віднайдена нотатка Корнелія із Зандфліта) не можуть вважати-
ся доказами, адже ґрунтуються на помилці – в обох випадках замість Русі
варто читати і розуміти Рашка (Сербія). Подібна підміна вже ставала при-
чиною наукової дискусії46. Існування ж контактів між Юрієм Львовичем,
володарем Галицько-Волинської держави, й Апостольським престолом на
початку XIV ст. потребує ретельного дослідження і пошуку доказів.
Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України
брат Еґілій з ордену домініканців… і
прокуратори орденів домініканців та
францисканців… до короля Рашки,
який першим до папи своїх посланців
відрядив, через них обіцяв вірі та обряду
Римської Церкви себе віддати й піддати,
і за королівство своє [обіцяв] також. При-
булих згаданих нунціїв король прийняв
з почестями, однак врешті намірів не
дотримав, бо сам за матері своєї і брата
застереженням… нічого не зробив” (пе-
реклад – І. П.): Caesaris Baroni. Annales Ec-
clesiastici / Ed. A. Theiner. – Parisiis, 1871. –
T. 23. – P. 421.
45 Lazarević D. Teritirija kralja Draguti-
na // Međuopštinski Istorijski Arhiv Val-
jeva. – 1990. – Glasnik 25. – C. 8–10.
46 Ідеться про позначення Лева Да-
ниловича титулом “короля Рашки” під
час його перебування на весіллі у По-
тенбурзі в 1264 р. Докладніше див.: Гар-
ді Д. Ким був “der kunic von Râzen” на
весіллі герцога Бели, молодшого сина
угорського короля Бели ІV і Кунігунди
Бранденбурзької, яке відбулося біля міс-
та Pottenburg 1264 року // Княжа доба: іс-
торія і культура. – Львів, 2011. – Вип. 5. –
С. 206–207.
|