Становлення Римо-католицької єпископської та митрополичої катедр у королівстві Русі в середині XIV – на початку XV століття

Становлення Римо-католицької єпископської та митрополичої катедр у королівстві Русі в середині XIV – на початку XV століття

Викладено шлях становлення митрополичої кафедри у Руському королівстві (середина XIV – початок XV ст.) від перших призначень титулярних єпископів до перенесення римо-католицької митрополичої кафедри з Галича до Львова на тлі боротьби за спадщину Романовичів....

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2014
Автор: Івашко, Р.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2014
Назва видання:Княжа доба: історія і культура
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94017
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Становлення Римо-католицької єпископської та митрополичої катедр у королівстві Русі в середині XIV – на початку XV століття / Р. Івашко // Княжа доба: історія і культура. — 2014. — Вип. 8. — С. 326-338. — Бібліогр.: 64 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-94017
record_format dspace
spelling irk-123456789-940172016-02-06T03:01:42Z Становлення Римо-католицької єпископської та митрополичої катедр у королівстві Русі в середині XIV – на початку XV століття Івашко, Р. Викладено шлях становлення митрополичої кафедри у Руському королівстві (середина XIV – початок XV ст.) від перших призначень титулярних єпископів до перенесення римо-католицької митрополичої кафедри з Галича до Львова на тлі боротьби за спадщину Романовичів. The article analyses the process of establishment of the Metropolitan Cathedral in the Kingdom of Rus’ in the mid-14th – early 15th centuries. It covers the period starting with the fi rst appointment of the titular bishops and fi nishing with the transfer of the Roman Catholic Metropolitan Cathedral from Halych to L’viv. These developments are examined in the context of the Romanovych dynasty’s succession struggle. 2014 Article Становлення Римо-католицької єпископської та митрополичої катедр у королівстві Русі в середині XIV – на початку XV століття / Р. Івашко // Княжа доба: історія і культура. — 2014. — Вип. 8. — С. 326-338. — Бібліогр.: 64 назв. — укр. 2221-6294 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94017 282(477)“135/140” uk Княжа доба: історія і культура Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description Викладено шлях становлення митрополичої кафедри у Руському королівстві (середина XIV – початок XV ст.) від перших призначень титулярних єпископів до перенесення римо-католицької митрополичої кафедри з Галича до Львова на тлі боротьби за спадщину Романовичів.
format Article
author Івашко, Р.
spellingShingle Івашко, Р.
Становлення Римо-католицької єпископської та митрополичої катедр у королівстві Русі в середині XIV – на початку XV століття
Княжа доба: історія і культура
author_facet Івашко, Р.
author_sort Івашко, Р.
title Становлення Римо-католицької єпископської та митрополичої катедр у королівстві Русі в середині XIV – на початку XV століття
title_short Становлення Римо-католицької єпископської та митрополичої катедр у королівстві Русі в середині XIV – на початку XV століття
title_full Становлення Римо-католицької єпископської та митрополичої катедр у королівстві Русі в середині XIV – на початку XV століття
title_fullStr Становлення Римо-католицької єпископської та митрополичої катедр у королівстві Русі в середині XIV – на початку XV століття
title_full_unstemmed Становлення Римо-католицької єпископської та митрополичої катедр у королівстві Русі в середині XIV – на початку XV століття
title_sort становлення римо-католицької єпископської та митрополичої катедр у королівстві русі в середині xiv – на початку xv століття
publisher Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate 2014
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94017
citation_txt Становлення Римо-католицької єпископської та митрополичої катедр у королівстві Русі в середині XIV – на початку XV століття / Р. Івашко // Княжа доба: історія і культура. — 2014. — Вип. 8. — С. 326-338. — Бібліогр.: 64 назв. — укр.
series Княжа доба: історія і культура
work_keys_str_mv AT ívaškor stanovlennârimokatolicʹkoíêpiskopsʹkoítamitropoličoíkatedrukorolívstvírusívserediníxivnapočatkuxvstolíttâ
first_indexed 2025-07-07T00:02:07Z
last_indexed 2025-07-07T00:02:07Z
_version_ 1836944225044791296
fulltext Роман ІВАШКО СТАНОВЛЕННЯ РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЄПИСКОПСЬКОЇ ТА МИТРОПОЛИЧОЇ КАТЕДР У КОРОЛІВСТВІ РУСІ В СЕРЕДИНІ XIV – НА ПОЧАТКУ XV СТОЛІТТЯ Над проблемою утворення і становлення структур римо-католицької церкви у Kоролівстві Русі (Галицько-Волинській державі) історики працю- ють давно1. Загальним недоліком більшості дотеперішніх досліджень є 1 Див.: Niesiecki K. Korona Polska przy złоtej wolności starożytnemi wszystkich kathedr, prowincji і rycerstwa klejnotami he- roicznym męstwem і odwagą, najwyższemi honorami; a najpierwej cnotą, pobożnością, і swiątobliwością ozdobiona. – Lwów, 1728. – S. 22–26; Brocki E. Wiadomość o początkach i wzroście Arcybiskupstwa metropolital- nego lwowskiego obrządku łacińskiego // Pszczoła Polska. – 1820. – T. 3. – S. 3–28; Зубрицький Д. Хроніка міста Львова / Пе- реклад І. Сварника. – Львів, 2002. – С. 72; Шараневич И. Исторія Галицко-Володи- мирскои Руси отъ найдавнейших времен до року 1453. – Львов, 1863. – С. 312; Reifen- kugel K. Die Griindung der rоmisch-katho- lischen Bisthumer in den Territorien Halicz und Wladimir // Archiv für ósterreichische Geschichte. – Wien, 1875. – Bd. 52. – S. 463; Stadnicki K. O początkach arcybiskupstwa і biskupstw katolickich lacińskiego obrząd- ku na Rusi Halickiej і Wołyniu. – Lwów, 1882. – S. 44; Thomae Pirawski primi episcopi suff raganei Leopoliensis. Relacio Status Almae Archidioecesis Leopoliensis / Ed. C. Heck. – Leopoli, 1893. – P. 41–42; Abraham W. Po- czątki arcybiskupstwa łacińskiego we Lwo- wie. – Lwów, 1909. – 63 s. (Wyd. 2: Początki arcybiskupstwa łacińskiego we Lwowie // Biblioteka lwowskа. – Warszawa, 1990. – T. 2. – S. 3–64); Skoczek J. Dzieje lwowskiej szkoły katedralnej. – Lwów, 1929. – S. 41–49; Charewiczowa Ł. Historiografi a i miłośnictwo Lwówa (Biblioteka Lwоwska. – T. 6). – War- szawa, 1990. – S. 223–233; Чубатий М. Істо- рія Християнства на Руси-Україні. – Рим, 1976. – Т. 2, ч. І. – С. 107–108; Trajdos T. Ko- ściół katolicki na ziemiach ruskich Korony i Litwy za panowania Władysława II Jagiełły (1386–1434). – Wrocław etc., 1983. – S. 4, 20, 171, 229; Krętosz J. Organizacja archidiecezji Lwowskiej obrządku łacifskiego od XV wie- ku do 1772 roku. – Lublin, 1986. – S. 36, 44, 68; Великий А. З літопису християнської Укра- їни. – Рим; Львів, 1999. – Кн. 2. – С. 257; На- гаєвський І. Історія Римських Вселенських Архиєреїв: від Авіньйону до французь- кої революції. – Івано-Франківськ; Львів, 1999. – Ч. 2. – С. 42; Кметь В. Діяльність Галицького католицького архієпископа Якуба Стрепи (1391–1409) // Львів: місто, суспільство, культура. – Львів, 1999. – Т. 3 (Вісник Львівського університету. Серія іс- торична. Спеціальний випуск). – С. 30–31; Tylus S. Sieć parafi alna w śriedniowieczu // Śriedniowieczny kościół Polski. Z diejów duszpasterstwa i organizacji kościelnej. – Lu- blin, 1999. – S. 156, 161; Козубська О. Латин- ська катедра у Львові: спроба нової інтер- претації відомих фактів // Народознавчі зошити. – Львів, 2000. – Зош. 1. – С. 253; Осадчий В. Католицька церква: історичний нарис. – Луцьк, 2001. – С. 20; Статкевич Н., о. Бучек М. Римсько-Католицька Церк- ва в Україні. – Львів, 2001. – С. 8; Prokop K. Arcybiskupi Haliccy i Lwowscy obrządku УДК 282(477)“135/140” 327СТАНОВЛЕННЯ РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЄПИСКОПСЬКОЇ ТА МИТРОПОЛИЧОЇ… конфесійна заангажованість або розгляд відповідної проблематики у від- риві від політичного тла розвитку подій. Тому залишається багато диску- сійних проблем, зокрема, пов’язаних із впровадженням до наукового обігу окремих документів початкового періоду історії латинських єпископських структур на західноукраїнському ґрунті. Поява католицьких катедр на теренах королівства Русі пов’язана з періо- дом діяльності польського короля Казимира ІІІ (1333–1370), який після заги- белі галицько-волинського князя Болеслава Юрія Тройденовича (1325–1340) у 1340 р. активно втрутився до боротьби за спадщину Романовичів2 і, не ма- ючи достатньо легітимних прав на цю спадщину, намагався заручитися під- тримкою Римської курії у їх захопленні. За тих умов до Риму відсилалися і реляції, у яких бажане видавали за дійсне. Так, в акті від 1359 р. про при- значення володимирським єпископом Петра зазначено, що ця єпископська кафедра існувала вже у 1349–1351 рр. і так давно (sic!) не обсаджена, що на- віть ім’я остатнього єпископа вже забулося3. Звичайно, насправді її лише за- декларовано4, а до реального розгортання структур єпископства не дійшло (і навіть не могло дійти) й на 1358 р., бо Володимир з околицями належав литовському князеві Любарту Дмитру Гедиміновичу (1300–1383)5. Тільки від 1349 р. галицька частина королівства Русі стала поступово переходити до польського короля, який упродовж 1349–1370 рр. утримував у Львові адміністрацію на чолі з достойниками в ранзі “старости Русі” чи “старости Руської землі”, а від 1353 р. навіть карбував окремі “руські” моне- ти. Це були срібні напівгроші, або галицькі грошики Казимира ІІІ із зобра- женням лева – герба Руського королівства й латинським написом “Монета володаря Русі K[азимира]” та мідні денарії з ініціалом “К” і зображенням корони6. Після невдалої спроби утворити нову церковну митрополію на łacińskiego. Szkice biografi czne // Bibliote- ka “Wołania z Wołynia”. – Biały Dunajec; Ostróg, 2010. – S. 11–100; Skowyra M. Sprawa przeniesienia stolicy archidiecezji Lwowskiej z Halicza do Lwowa // Радість віри. Релі- гійно-суспільне видання. – Львів, 2005. – № 5(48). – С. 13; Ejusdem. Jan Rzeszowski. Pierwszy arcybiskup archidiecezji Lwow- skiej // Там само. – Львів, 2006. – № 7(62). – С. 15; Заславський В. Кругла дата як привід задуматись. До 600-літнього ювілею РКЦ в Україні // Режим доступу http://risu.org.ua/ ua/index/studios/studies_of_religions/46878. 2 Див.: Wojtowycz L. Walka o spadek po Romanowiczach a król polski Kazimierz III Wielki // Kazimierz Wielki i jego państwo. W siedemsetną rocznicę urodzin ostatniego Piasta na tronie polskim / Pod red. J. Ma- ciejewskiego i T. Nоwakowskiego. – Byd- goszcz, 2011. – S. 47–66. 3 Vetera Monumenta Poloniae et Lіthua- niae gentiumque fi nitimarum historiam illustrantia / Ed. A. Theiner. – Romae, 1861. – T. 1. – Nr 786. – P. 586. 4 Abraham W. Powstanie organizacji Kościoła łacińskiego na Rusi. – Lwów, 1904. – Nr 5. – S. 369; Чубатий М. Історія християнства… – С. 35; Krętosz J. Organi- zacja... – S. 32. 5 Котляр М. Галицько-Волинська Русь (Україна крізь віки. – Т. 5). – Київ, 1998. – С. 228; Русина О. Україна під татарами і Литвою (Україна крізь віки. – Т. 6). – Київ, 1998. – С. 76; Войтович Л. Любарт-Дмитро Гедимінович (†4.08.1383) // Князівські ди- настії Східної Європи. Розділ 4. 2 [Елек- тронний ресурс]. Режим доступу http:// www.litopys.org.ua/dynasty/dyn41.htm 6 Szajnocha K. Jadwiga i Jagiełło. 1374– 1413. Opowiadanie historyczne. – Warsza- wa, 1969. – T. 3–4. – S. 200; Позіховський О., Шуст Р. Грошовий обіг на Волині в XIV–XVII століттях (За матеріалами мо- нетних скарбів у фондах Державного 328 Роман ІВАШКО приєднаних землях галицької спадщини (1349)7, Казимир ІІІ за підтримки домініканців8 аж 11 січня 1359 р. домігся поставлення першого титуляр- ного львівського католицького єпископа, підпорядкованого титулярному константинопольському католицькому патріархові Вільяму (1346–1364)9. Ним став домініканець Томас де Ільє (Ілльійє), що можна трактувати як “львів’янин” або “зі Львова”10. Скромні сліди його діяльності віднайдено у ватиканських архівах11. Але впевненості у функціонуванні львівського католицького єпископ- ства в цей період немає. Коли ж у судових справах зверталися до папської канцелярії особи зі Львова, в урядових папських актах вказувалося, що це місто належало до Лейбуського єпископства12. Казимир ІІІ у 1363 р. зно- ву звернувся до папи з проханням про створення єпископства з центром у Львові задля усунення претензій лейбуського єпископа щодо церковної юрисдикції на Русі13. Король писав, що приймає на себе зобов’язання на- дати забезпечення зі свого майна для єпископства у землях схизматиків у Львові – місті, яке, за його словами, не належить до жодного єпископства. Далі він просив, щоб папа прийняв це надання, погодився на утворення кафедри і дозволив ґнєзнєнському архиєпископу висвятити запропоно- ваного кандидата з-поміж ченців домініканського або францисканського орденів без огляду на будь-які попередні постанови, видані щодо цього, втім і номінацію Томаса14. Крім Львівського, також Холмське єпископство повинно було увійти до складу ґнєзнєнської церковної провінції, доки не було б забезпечено відповідні умови для створення нової митрополії15. Але це звернення та наступне, в якому король відмовився від наміру утворення єпископства у Львові після військових успіхів 1366 р., коли за договором з Литвою до Корони Польської відійшли Холмська, Белзька та Володимир- ська землі, залишилося без відповіді16. історико-культурного заповідника міс- та Острог Рівненської області) // Вісник Львівського університету. Серія історич- на. – Львів, 2005. – Вип. 39–40. – С. 533. 7 Stadnicki K. O począntkach... – S. 22; Abracham W. Powstanie... – S. 230, 252; Krętosz J. Оrganizacja... – S. 32. 8 Abraham W. Powstanie... – S. 250; Чуба- тий М. Історія християнства... – С. 36. 9 Abraham W. Powstanie... – Nr 5. – S. 370; Кметь В. Діяльність.... – С. 30. 10 Obertyński Z. Pochodzenie pierwsze- go biskupa lwowskiego // Sprawozdania Towarzystwa naukowego we Lwowie. – Lwów, 1937. – R. 17. – S. 49–50. 11 Abraham W. Sprawozdanie z poszuki- wań w archiwach і bibliotekach rzymskich w latach 1896/7 і 1897 / O materyałach do dziejów polskich w wiekach średnich // Archiwum Komisji historycznej. – Kra- ków, 1902. – T. 9. – Nr 61. – S. 108; Іdem. Powstanie... – S. 249–250. 12 Див.: Vetera Monumenta... – Nr 144. – P. 73; Abraham W. Powstanie... – Nr 10. – S. 260, 377. 13 Abraham W. Powstanie... – Nr 9. – S. 250, 253, 376; Krętosz J. Organizacja... – S. 32. 14 Abraham W. Powstanie... – Nr 8 – S. 376; Чубатий М. Історія християнства... – С. 36–37. 15 Abraham W. Powstanie... – S. 252; Іdem. Akt fundacji Władysława Jagiełły dla bi- skupstwa chełmskiego // Kwartalnik histo- ryczny. – 1918. – R. 32. – S. 473–477. 16 Abraham W. Powstanie… – Nr 10. – S. 263, 377; Trajdos T. Kościół katolicki… – S. 214; Krętosz J. Organizacja… – S. 32; За- шкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі. Від найдавніших часів до наших днів. – Львів, 2002. – С. 72; Michaud C. The king- doms of central Europe in the fourteenth century // The New Cambridge Medieval 329СТАНОВЛЕННЯ РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЄПИСКОПСЬКОЇ ТА МИТРОПОЛИЧОЇ… У польського хроніста Яна Длугоша (1415–1480) збереглося повідомлен- ня про посольство Казимира ІІІ до Авіньйону, внаслідок якого папа Урбан V (1362–1370) 6 квітня 1361 р. погодився на “утворення в столичному місті [Русі], Львові, архиєпископства і на відповідне його забезпечення”17. Для цього ґнєзнєнський архиєпископ Якуб Свінка (†1314 р.) на виклик короля особис- то прибув до Львова і після надання відповідного забезпечення від короля та лицарства перетворив місцевий парафіяльний костел на митрополичу кафедру. Першим архиєпископом цієї митрополії він висвятив Христина зі шляхетського роду18. Помилку Я. Длугоша зауважено ще в ХІХ ст. Тоді вста- новлено, що папа дав відповідне доручення 1363 р. і ґнєзнєнський архиєпис- коп Ярослав Богорій Скотніцький (1342–1376) висвятив першого не львівсько- го, а галицького архиєпископа Христина з Острова (1367 – бл. 1370)19. У 1372 р. королівство Русі отримав Володислав Опольський (1372–1378; 1385–1387)20, васал угорського і польського короля Людовіка Анжуйського (1370–1382)21, який намагався утвердитися тут як спадковий володар. Він стимулював колонізацію німецького бюргерства та сілезької шляхти і роз- почав енергійні кроки в Авіньйоні щодо остаточного встановлення у регіоні належної католицької організації22. Очевидно, що любуські єпископи далі History / Ed. by M. Jones. – Cambridge, 2008. – Vol. 7: С. 1300–1415. – P. 749; Вой- тович Л. Польща, Мазовія, Литва та Угор- щина у боротьбі за спадщину Романови- чів // Проблеми слов’янознавства. – Львів, 2010. – Вип. 59. – С. 63. 17 Długosz J. Roczniki czyli kronika sławnego Królestwa Polskiego. – Warszawa, 1975. – T. 5. – S. 391. 18 Długosz J. Roczniki… – S. 391; Abra- ham W. Powstanie… – S. 268. 19 Vetera Monumenta... – Nr. 826. – P. 615; Niesiecki K. Korona Polska… – S. 20; Brocki E. Wiadomość… – S. 13–16; Reifenkugel K. Die Gründung… – S. 437–438; Korytkowski J. Katalog arcybiskupów Gnieźnieńskich // Roczniki Towarzystwa przyjaciół nauk Po- znańskiego. – Poznań, 1881. – T. 9. – S. 35– 38, 40–41; Stadnicki K. O początkach… – S. 18–21; Semkowicz A. Krytyczny rozdiór Dziejów Polskich Jana Długosza. – Kraków, 1887. – S. 373; Abraham W. Powstanie… – Nr 9. – S. 268–269, 270–271, 376; Чуба- тий М. Історія християнства… – С. 37; Trajdos T. Kościół katolicki… – S. 14, 214; Krętosz J. Оrganizacja… – S. 33, 135; Tylus S. Sieć parafi alna… – S. 162; Статкевич Н., о. Бучек М. Римсько-Католицька Церк- ва… – С. 8; Бучек М., Седельник І. Львів- ська архідієцезія католицького обряду. Ілюстрована розповідь. Парафії, костели та каплиці. – Львів, 2004. – Т. 1. – С. 37–38; Kruszyk B. Jakub Świnka // Przewodnik ka- tolicki. – Poznań, 2007. – Nr 47. – S. 7; Sko- wyra M. Biskup pomocniczy archidiecezji Lwowskiej Tomasz Pirawski (1615–1625) // Радість віри. Релігійно-суспільне видан- ня. – Львів, 2010. – № 1–2(99–100). – С. 18. 20 Jaworski F. Królowie polscy we Lwo- wie // Biblioteka Lwowska. – Warszawa, 1990. – T. 5. – S. 14–15; Ісаєвич Я., Войто- вич Л. Перехідний час: 1349–1387 // Історія Львова: У 3 т. – Львів, 2006. – Т. 1: 1256– 1772. – С. 68; Шуст Р. Нумізматика: істо- рія грошового обігу та монетної справи в Україні. – Київ, 2007. – С. 88–89; Войто- вич Л., Целуйко О. Правлячі династії Єв- ропи. – Біла Церква, 2008. – С. 329, 338. 21 Dlugosz J. Roczniki… – Warszawa, 1981. – T. 6/1. – S. 15; Kronika Polska Mar- cina Kromera biskupa Warmińśkiego ksiąg XXX / Przek. M. Błażowski. – Sanok, 1857. – S. 650–651; Гваньїньї О. Хроніка Європей- ської Сарматії / Упор. о. Ю. Мицик. – Київ, 2007. – С. 125–126, 129; Войтович Л., Целуйко О. Правлячі династії Європи. Генеалогічно-хронологічний довідник. – Біла Церква, 2008. – С. 11–12 22 Abraham W. Powstanie... – S. 290; Яко- венко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. – Київ, 2005. – С. 122; Sperka J. Zarys migracji rycerstwa 330 Роман ІВАШКО заперечували існування Галицької католицької митрополії і в Римі теж вагалися з цього приводу, бо папська курія 1372 р. доручила польському єпископату провести дослідження, чи Галич, Перемишль і Холм були ка- тедральними містами23. Аж у лютому 1375 р. папа Григорій ХІ (1370–1378) у бреве підтвердив, що згадані міста були і є єпископськими катедрами24. 13 лютого 1375 р. видано папську буллу, яка заборонила любуським єпископам здійснювати юрисдикцію на Русі і проголошувала створення тут католицької митрополичої провінції25. У буллі зазначалося, що “Га- лицька, Перемишльська, Володимирська і Холмська Церкви… були церк- вами катедральними”26, що заперечували любуські єпископи. Відповідно до булли, галицькому католицькому архиєпископу підпорядковувалися єпископи Перемишля, Холма і Володимира27. Православних єпископів потрібно було усунути з єпископських катедр, а любуським єпископам заборонялося здійснювати юрисдикцію у Галицькому архиєпископстві28. Порушення цих постанов каралося відлученням від Церкви із забороною здійснення душпастирських обов’язків. Булла не встановлювала меж єпископств, оскільки курія вважала, що для латинізації руських земель досить на єпископські катедри, що їх за- ймали “схизматики”, посадити католицьких єрархів29, не переймаючись реальністю можливості виконання такого завдання. Любарт Дмитро Геди- мінович і далі утримував Володимир та Холм, а в 1376–1377 рр. на короткий час став галицьким князем30. Певною мірою через це галицькі католицькі митрополити перебували у Львові, де перевагу мав католицький патриціат і знаходилися війська князя Володислава Опольського. Митрополит Матвій (1375–1380) навіть титулувався львівським архиєпископом. Для його рези- денції князь Володислав надав будинок у Львові31. За цей будинок наступник Śląskiego na ziemie Rusi Koronnej w okresie panowania Władysława Jagiełły // Княжа доба: історія і культура. – Львів, 2001. – Вип. 5. – С. 221–223 23 Vetera Monumenta... – Nr 907, 910. – P. 674, 676. 24 Documenta Pontifi cum Romanorum Historiam Ucrainae illustrantia (1075– 1953) / Ed. P. Athanasius G. Welykyj. – Ro- mae, 1953. – Vol. 1. – Nr 57. – P. 93–94; Вели- кий А. З літопису… – Кн. 2. – С. 251–252. 25 Documenta Pontificum Romanorum... – Nr. 58. – P. 94–97; Dlugosz J. Roczniki... – T. 6/1. – S. 56–57; Мицик Ю. Відомості про Україну XIV ст. в хроніці Яна з Чарнко- ва // Режим доступу http://www.nbuv. gov.ua/Portal/Soc_Gum/Magisterium/ Ist/2004_17/14_mytsyk_yu.pdf; Kronika Polska Marcina Kromera… – S. 668; Nie- siecki K. Korona Polska… – Ks. 1. – S. 23–24; Stadnicki K. O początkach… – S. 26–27; Abra- ham W. Powstanie... – S. 296; Великий А. З літопису... – С. 253–256; Tylus S. Sieć pa- rafi alna… – S. 152; Krętosz J. Оrganizacja… – S. 33; Kłoczowski J. Dzieje chrześcijaństwa polskiego. – Warszawa, 2000. – S. 78–79. 26 Documenta Pontificum Romanorum... – Nr 58. – P. 95; Великий А. З літопису... – С. 254; Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія ХІІ–ХVIII століть: організаційна структура та правовий статус. – Львів, 2010. – С. 134–138. 27 Зубрицький Д. Хроніка... – C. 33. 28 Documenta Pontifi cum Romano- rum... – Nr 58. – P. 96; Великий А. З літо- пису... – С. 256. 29 Грушевський М. Історія України-Ру- си. – Львів, 1905. – Т. 5. – С. 425; Кметь В. Діяльність… – C. 30–31. 30 Войтович Л. Любарт-Дмитро Гедимі- нович... 31 Привілеї міста Львова (XIV–XVIII ст.) / Упоряд. М. Капраль. – Львів, 1998. – № 5. – С. 40; Długosz J. Roczniki… – T. 6/1. – S. 259; 331СТАНОВЛЕННЯ РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЄПИСКОПСЬКОЇ ТА МИТРОПОЛИЧОЇ… митрополита, францисканець Бернард (1384–1390/1391) конфліктував з міською владою, що закінчилося відлученням самого ієрарха від Церкви32. Архиєпископ Якуб Стрепа (1391–1409), який піклувався про львівські мо- настирі домініканців та францисканців33, вбачаючи в них опору поширен- ня католицизму в руських землях, щоб ліквідувати предмет суперечки, об- міняв цей будинок на інший поблизу францисканського монастиря34. Володислав Опольський був зацікавлений в усуненні напруження між міщанами та католицьким кліром. Тому 4 жовтня 1377 р. він видав розпо- рядження, за яким кожна духовна особа львівського капітулу – “прелат, ка- нонік, вікарій чи іншого статусу пресвітер”35 у разі придбання будинку у Львові, на якому тяжіють повинності для міста, мала їх виконувати36. Але ця умова повинна була вступити у дію “після того, як буде зведений у нашому місті Львові катедральний костел для львівської архиєпископії…”37. Його бу- дівництво традиція приписувала Казимирові ІІІ, проте насправді його роз- почали зводити тільки у 80-х роках XIV ст. і без королівської участі на кошти католицької громади міста38, а королівська допомога надійшла від Владис- лава ІІ Ягайла (1386–1434), вже коли храм став катедральним39. В олодислав Зубрицький Д. Хроніка... – С. 40, 56; Szajno- cha K. Jadwigа і Jagiełło. – S. 291; Abraham W. Początki… – S. 17; Іdem. Powstanie... – S. 267, 268, 271, 295, 296, 302–304, 322, 326; Іdem. Ja- kób Strepa: arcybiskup halicki 1391–1409. – Kraków, 1908. – Nr 3. – S. 41, 58–59, 95–96; Статкевич Н., о. Бучек М. Римсько-Като- лицька Церква… – С. 8; Trajdos T. Kościół katolicki… – S. 216; Krętosz J. Оrganizacja… – S. 68; Przybyszewski B. Święta Jadwiga królo- wa. Zdobna w cnoty. – Kraków, 1997. – S. 79; Skowyra M. Pierwsi dwaj arcybiskupi nowo- utworzonej arhidiecezji w Haliczu – Maciej i Bernard // Радість віри. Релігійно-суспільне видання. – Львів, 2005. – № 8(51). – С. 12; Кметь. В. Діяльність... – С. 22; Харчук Х. Архієпископська кам’яниця // Енциклопе- дія Львова. – Львів, 2007. – Т. 1: А–Ґ. – С. 126. 32 Akta Grodzkie і Ziemskie z czasów Rze- czypospolitej Polskiej z archiwum tak zwa- nego Bernardyńskiego we Lwowie (далі – AGZ). – Lwów, 1872. – T. 3. – Nr LII. – S. 93–94; Зубрицький М. Хроніка… – С. 54–55. 33 Abraham W. Jakub Strepa... – Nr 1, 5, 8–11. – S. 93–94, 99–101, 16–107, 108–112. 34 AGZ. – T. 3. – Nr 58. – S. 108–110. – Nr 61. – S. 113–114; Ibidem. – Lwów, 1873. – T. 4. – Nr 7–8. – S. 13–15; Abraham W. Jakub Strepa... – S. 43; Skoczek J. Ze studjów nad średniowiecz- nym Lwowem // Pamiętnik historyczno- prawny. – Lwów, 1928. – T. 6, zesz. 3. – S. 12; Кметь В. Діяльність... – С. 25–26. 35 Привілеї... – № 5. – С. 40. 36 Ісаєвич Я., Войтович Л. Перехідний час... – С. 67. 37 Привілеї... – № 5. – С. 40. 38 Anczyc W. Kościół archikatedralny we Lwowie // Tygodnik ilustrowany. – Lwów, 1867. – R. 16. – Nr 411. – S. 64–66; Dzieduszyc- ki M. Kościoł katedralny lwowski obrządku łacińskiego pod wezwanim Wniebowzięcia Najświętszej Panny. – Lwów, 1872. – S. 8; Łoziński W. Sztuka lwowska w XVI i XVII w. Architеktura i rzeźba. – Lwów, 1898. – S. 5, 7; Zajączkowski S. Z dziejów katedry lwow- skiej // Przegląd Teologsczny. – 1924. – Nr 5. – S. 44–47; Skoczek J. Ze studjów... – S. 13; Krętosz J. Organizacja... – S. 36, 135, 139; Trajdos T. Kościoł katolicki... – S. 243; Бучек М., Седельник І. Львівська архіді- єцезія. – Т. 1. – С. 148–149; Козубська О. Латинська катeдра... – С. 252–261; Її ж. Латинська катедра у Львові: спроба нової інтерпретації відомих фактів // Народо- знавчі зошити. – 2000. – Зош. 2. – С. 260; Її ж. Сакральна готика Львова у періо- дичних виданнях ХІХ–ХХ ст. // Збірник праць Науково-дослідного центру періо- дики. – Львів, 2001. – Вип. 9. – С. 611–619. 39 Stadnicki A. Ziemia Lwowska za rzą- dów polskich w XIV i XV wieku, we wzglę- dzie społecznych stоsunków rozpoznana // Biblioteka Ossolińskich. – Lwów, 1863. – T. 3. – S. 12. 332 Роман ІВАШКО 40 Krętosz J. Organizacja... – S. 35; Зу- брицький Д. Хроніка... – С. 33. 41 Długosz J. Roczniki... – T. 6/1. – S. 85; Гергей Е. История папства. – Москва, 1996. – С. 179–180; Лозинский С. История папства. – Смоленск, 2004. – С. 222–223; Дейвіс Н. Європа. Історія / Переклад з англійської П. Таращук. – Київ, 2006. – С. 434; Нагаєвський І. Історія... – С. 49. 42 Długosz J. Roczniki... – T. 6/1. – S. 118–119. 43 Ibidem. – S. 209–211, 225, 258–259, 299–300. 44 Шуст Р. Нумізматика... – С. 90. 45 Вираз Ecclesia militantis – Войовнича церква вперше знаходимо в працях Пе- тра Ломбардського (†1164): Dokumenty soborów powszechnych / Ukł. ks. A. Baron, ks. H. Pietas. – Kraków, 2003. – T. 3. – S. 45; Великий А. З літопису... – С. 226. 46 До складу Львівського архиєпископ- копства, крім колишнього Галицького ар- хиєпископства, увійшли Перемишльське, Холмське і Кам’янецьке єпископства в Польському королівстві, Київське і Воло- димирське в Литовській Русі і Сучавське в Молдавському князівстві. Див.: Documenta Pontifi cum Romanorum... – Nr 61. – P. 101– 103; Abraham W. Początki... – S. 44–45; Traj- dos T. Kościol katolicki... – S. 229. 47 Długosz J. Roczniki... – Т. 6/1. – S. 211– 212; Kronika Polska Marcina Kromera... – S. 668. 48 Vetera Monumenta... – Romae, 1861. – T. 2. – Nr 15. – P. 13; Abraham W. Początki… – S. 46. 49 Zimorowicz J.-B. Opera quibus res gestae Urbis Leopolis illustrantur ex mandato senatus eiusdem civitatis / Ed. C. Heck. – Leopoli, 1899. – P. 78–80, 82; Abraham W. Początki... – S. 29–36; Skoczek J. Опольський першим ще 3 березня 1375 р., одразу ж після створення Галиць- кого архиєпископства, звернувся до папи з проханням про перенесення його центру з Галича до Львова, мотивуючи тим, що Галич, на відміну від Львова, погано укріплене містом й зазнає постійних нападів татар40. У 1378 р. після повернення папи Григорія ХІ (1372–1378) до Рима, фран- цузькі кардинали, не бажаючи миритися з втратою впливу, обрали в Авінь- йоні свого папу Климента VII (1378–1394). У Римі італійські кардинали обра- ли папою Урбана VI (1378–1389). Обидва відразу ж оголосили один одному анафему41. Король Угорщини, Польщі і Русі Людовік Анжуйський (1342–1382) підтримував папу Урбана VI42. Його наступники в Польщі Ядвіга та Ягайло, а за ними і ґнєзнєнський та галицький архиєпископи підтримували римських пап – Урбана VI, його наступників Боніфація ІХ (1389–1404)43, Григорія ХІІ (1404–1415), а після детронізації останнього в Пізі – Олександра V (1409–1410) та Іоана ХХІІІ (1410–1415). Велика Схизма і нестабільність позиції пап зумовили, що прохання князя залишилося без відповіді. Крім того, й само політичне ста- новище королівства Русі було непевним. Угорщина не визнала польської анек- сії Галичини і Холмщини 1387 р. Аж у березні 1412 р. у Любомлі угорський король Сигізмунд Люксембург (1387–1437) погодився на компроміс з тим, що проблема належності королівства Русі буде вирішена пізніше44. Лише після цього папа Іоан ХХІІІ 28 липня 1412 р. видав буллу “У ви- сокій сторожовій вежі войовничої Церкви”45, у якій йшлося про дозвіл на перенесення катедри з Галича до Львова46, водночас на прохання короля Владислава ІІ Ягайла, поставивши галицького митрополита Миколая Тромбу (1410–1412) ґнєзненським митрополитом, а на його місце висвятив- ши краківського каноніка Яна Жешовського (1412/1414–1433/1436)47. Однак булла була передана до Польського королівства тільки 30 травня 1414 р.48 Причиною цього були судові суперечки з плебаном львівського парафіяль- ного костелу святої Марії Сніжної Яном Рутені (Русином)49. Парафіяльний 333СТАНОВЛЕННЯ РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЄПИСКОПСЬКОЇ ТА МИТРОПОЛИЧОЇ… Ze studjów... – S. 14–54; Кметь В. Діяль- ність... – С. 24–28. 50 Stadnicki K. O począntkach... – S. 40; Кметь В. Діяльність... – С. 31. 51 Зубрицький Д. Хроніка... – C. 63, 71, 76. 52 Zimorowicz J.-B. Opera... – P. 79–80; Зу- брицький Д. Хроніка... – С. 71; Кметь В. Діяльність... – С. 28. У Центральному державному історичному архіві у місті Львові знаходиться відповідний доку- мент, рішення у цій судовій справі. Над його перекладом та коментарем до нього автор цієї публікації працює в даний час. Див.: Підтвердна грамота гнєзненського архиєпископа Миколи мирової угоди пароха Русина Івана з громадою м. Льво- ва щодо церковних зборів і повинностей на користь костелу св. Марії у Львові // Центральний державний історичний ар- хів України, м. Львів. – Ф. 131. – Оп. 1. – Од. зб. 50. – Арк. 1. 53 Зубрицький Д. Хроніка... – С. 73. 54 Thomae Pirawski primi episcopi suff raganei Leopoliensis. Relacio Status Almae Archidioecesis Leopoliensis / Ed. C. Heck. – Leopoli, 1893. – P. 42; Abraham W. Początki... – S. 46; Krętosz J. Organizacja... – S. 93; Tylus S. Sieć parafialna... – S. 156; Skowyra M. Biskup Maciej – ardministrator sede vacante archidiecezji Halickiej // Радість віри. Релі- гійно-суспільне видання. – Львів, 2010. – № 5(60). – С. 17. Про його діяльність на цій посаді є неопубліковані архівні матеріали, які знаходяться зараз у Кракові у Архіві Львівського римо-католицького єпископа Євгенія Базяка (1929–1962). 55 Scrobisseuium J. Vitae archiepiscoporum Haliciensium et Leopoliensium. – Leopolis, 1628. – P. F2; Niesiecki K. Korona Polska... – Ks. 1. – S. 24–26; Zimorowicz J.-B. Opera... – P. 81–82; Semkowicz W. Krytyczny rozbiór... – S. 373; Trajdos T. Kościoł katolicki... – S. 4; Krętosz J. Organizacja... – S. 45; Tylus S. Sieć parafi alna... – S. 156; Кметь В. Діяльність... – С. 31; Козубська О. Латинська катедра... – С. 253; Зубрицький Д. Хроніка... – С. 72–73. костел мав стати кафедральним, на що потрібна була згода плебана Яна Рутені, але останній, можливо, підтримуючи інтереси Люксембургів, пе- решкоджав перенесенню столиці архиєпископства з Галича до Львова50. У судові процеси з плебаном були втягнуті ґнєзнєнський та галицький архи- єпископи, перемишльський та краківський єпископи, Рада міста Львова, чернечі ордени, сам король Владислав ІІ Ягайло і папська курія. На початку XV ст. для вирішення суперечок за десятину між Радою міс- та Львова та плебаном Яном Рутені прибуло аж три делегації – дві папські та королівська51. Вони заборонили плебанові збирати несправедливо на- кладену десятину. Зокрема, Юзеф Бартоломей Зіморович (1597–1677) згадав про завершення “судової війни” 1412 р. за рішенням королівської делегації на чолі з гнєзнєнським архиєпископом Миколою Тромбою, який наклав за- борону Яну Рутені збирати десятину з “…малих полів, квіточок… на підві- коннях…, міського ставу, жорен, водяних млинів…”52. Остаточно суперечки з Яном Рутені закінчив архиєпископ Ян Жешовський у 1415 р., коли переніс плебана за межі міста53. Упродовж “судової війни” у 1412–1414 рр. Галиць- ким архиєпископством управляв перемишльський єпископ Мацєй54. Вре- шті у львівському костелі Успіння Пресвятої Діви Марії архиєпископ Ян Жешовський оголосив буллу пізанського папи Іоана ХХІІІ про перенесення столиці архиєпископства з Галича до Львова55. У цей час вже розпочав роботу Констанцський собор (1414–1418). На ньому знову піднято питання про королівство Русі, претендент на трон якого Федір Данилович Острозький (1360–1446) прибув на собор у скла- ді литовської делегації великого князя Вітовта Кейстутовича (1392–1430) на чолі з київським православним митрополитом Григорієм Цамблаком 334 Роман ІВАШКО (бл.1354 – † бл. 1420 або бл. 1450)56. Але ще до того папа Іоан ХХІІІ не пого- дився з рішеннями собору й у березні 1415 р. таємно покинув Констанц. 6 квітня 1415 р. собор прийняв постанову про зверхність соборів над папами, зобов’язаними виконувати їх рішення57. Собор анулював усі переведення прелатів, надання бенефіціїв, дарунки та всі дії Іоана ХХІІІ, що шкодили авторитету собору від початку його роботи58. Далі прийнято рішення про детронізацію папи Іоана ХХІІІ і заборону будь-якої форми послуху йому як папі59. Але оскільки булла про перенесення галицького архиєпископства до Львова була оголошена до початку собору, вона зберегла свою дію60. Саму буллу опублікував 1861 р. префект Ватиканського архіву о. Августіа н Тейнер (1804–1874)61, о. Атанасій Великий (1918–1982) у 1953 р.62 і частковий пе- реклад українською мовою Микола Чубатий (1889–1975) у 1976 р.63 Вважаємо за потрібне подати перший повний український переклад тексту64: 56 Див.: Войтович Л. Загадковий “ви- сокородовитий шляхетний князь Черво- ної Русі” // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 2009. – Вип. 13. – С. 24–32; Осадчий В. Католицька церк- ва... – С. 151. 57 Mansi J. D. Sacrorum Consiliorum nova, et amplissima collectio, in quia praeter ea, quae phil. Labbeus et Gabr. Cossartius. – Venetia; Paris; Leipzig, 1919. – Vol. 27. – P. 590–606; Dokumenty... – S. 47–51. 58 Dokumenty... – S. 46–47. 59 Відречення Іоанна ХХІІІ фактично відбулося 29 травня 1415 р. 11 листопа- да 1417 р. новим папою став Мартин V, якого підтримали також представники Польського королівства та Великого Кня- зівства Литовського. Див.: Dokumenty... – S. 105, 115, 207–211, 229–239. 60 Кметь В. Архієпископство... – С. 124. 61 Vetera Monumenta… – Nr 8. – P. 5–6. На даний момент відповідний документ знаходиться у фондах Секретного Архі- ву Ватикану, використання оригіналу чи його фотокопій для відтворення у будь- якій формі заборонено, на їх обмежене використання необхідний дозвіл вище- згаданої установи. 62 Documenta pontificum romanorum... – Nr. 61. – P. 101–103. 63 Чубатий М. Історія xристиянства... – С. 108. 64 Латинський оригінальний текст: “In eminenti specula militantis ecclesie Roma- nus Pontifex, beati Petri celestis clavigeri suc- cessor, ac in terris ab eo, qui celum terramque regit, solus habet super universam creturam plenitudinem potestatis, et trono sue ineff abi- lis potencie constitutus super universas orbis ecclesias ac examinans diligenter, ex iniuncto sibi desuper pastoralis offi cii onere sinfulorum salutem appetens et exquirens, superna fuctus potencia diversis diversa pro mundanorum eventuum casibus, ac pro meritis premia distri- buens, quosdam exaltat et sublevat, et ad alta rerum fastigia magnitudine dignitatis a¤ illit, et tanquam dispensator munifi cus donis speciali- bus ac allectivis muneribus erga devotos fi lios sinum aperit apostolice largitatis, presertim erga loca illa, in quibus in agro irriguo ecclesie sancte Dei novelle plantationis in odorem suavi- tatis fructus in ubertate succedit, et que fi delis ex nova plantatione huiusmodi et celeber inco- lit populis, in hsd precipue, que exaltationem catholice fi dei ac etiam ecclesiarum incrementa respicere dinoscuntur, un si et quemadmodum ipsatum ecclesiarum necessitas exigat, catholici populi profectus exposcat, requirat animarum salus, et accedat commoditas populorum, ac lo- cus alias populositate ac reliquis ad humane vite commodum necessariis celeber ac insignis, ubi sedes Episcopalis aut Metropolis nin consuevit existere, videatur merito illustrandus decort precipuo, ecclesiarum in illo statum immutet, ac illis per erectionis ac translationis ministerium titulim adaugeat sublimioris excellencie atque gradus, honoris, tituli pariter et decoris, ut per hanc distributionem providam partes sibi cre- dite solicitudinis, prout in Altissimo conspicit expedirt, salubriter exequatur. Cum itaque nuper pro parte Carissimi in Christo fi lii nostri Wladislai Regis Polonie Illu- stris ac domini Russie nobis expositum fuerit, et summa cum instancia supplicatum, ut pro 335СТАНОВЛЕННЯ РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЄПИСКОПСЬКОЇ ТА МИТРОПОЛИЧОЇ… “Інтитуляція. У високій сторожовій вежі войовничої Церкви Римський Понтифік, наступник святого Петра, оберігач ключів від неба, і на землі людини, яка править небом і землею, він один має всю повноту влади над усім створінням, і престол його невимовною владою поставлений над усіма Церквами і для ретельного вивчення всього світу, з тягарем пастирських обов’язків порятунку кожного і шукає порятунку кожного, підтримує владу світових подій в різних випадках, і нагороджує за поширення все вищими і вищими щаблями ієрархії, надає щедрі подарунки, і спеціальні дарунки привабливі для побожних синів відкриваються апостольською щедрістю, особливо в тих місцях, які зрошуються Божою Церквою, де їй вдається до- сягти плодів нових запашних солодких рослин, з віруючими нових посадок в таких країнах і з відомими людьми, особливо в тих, про яких відомо про зростання католицької віри, тому потрібно слідкувати за зростанням цих Церков, ці Церкви потрібно використовувати в разі необхідності, оскільки цього вимагає зростання католицького населення, для порятунку їх душ і defensione fi dei orthodoxe, ac etiam incremento fi deliumque salute, ac reductione ad ovile do- minicum infi delium et aberrantium populorum opidum Lamburga, alias Lywowen seu Leopo- le vulgariter nuncupatum, in partibus Russie, Haliciensi diocesis in civitatem, et parrochialem ecclesiam sancte Marie in dicto oppido situatam in cathedralem et metropolitanam ecclesiam eri- gere, et Civitatis ac Metropolis dignitatum titu- lis decorare, ac Haliciensem metropolitanam ad Leopolienses ecclesias et licum utpote celebrio- rem ac insigniorem, et cunctis oportunitatibus et populi magnitudine atque frequencia potiorem transferre de benignitate apostolica dignaremur. Nos igitur a¤ endentes maximum ex pre- missis profectum catholice fi dei, ac paterna illis benignitate ac maturitate discussis, suadentibus nonnullis aliis rationabilibus causis ad in no- strum inducentibus animum, ac prefatis Regis in hac parte supplicationibus inclinati, matura cum venerabilibus fratribus nostris Sancte Ro- mantae ecclesie Cardinalibus super hoc delibe- ratione prehabita, ac de eorundem consilio et as- sensu, et de apostolice potestatis plenitudine, ac ex certa sciencia ad honorem omnipotentis Dei, Patris et Filii et Spiritus Sancti, beate semper- que virginis Mariae, sub cuius vocabulo prefata Leopoliensis ecclesia fundata fore dinoscitur, ac beatorum Perti et Pauli apostolorum totiusque celestis Curie laudem, gloriam et exaltationem statum nostri et ecclesie sancte Dei, divini cul- tus augmentum, fi deliumque salutem, prefa- tum oppidum Lamburga, alias Leopoliense seu Lywowiense vigariter nuncupatum. in civitatem Leopоliensem, ac prefatam parrochialem eccle- siam beate Marie in cathedralem atque Metro- polim auctoritate apostolica presencium tenore erigimus, ac ipsum oppidum Leioiliensis civita- tis, et ipsam eclesiam beate Marie metropolitice dignitatis, honoris et decoris titulis de specialis dini gracie decoramus ac etiam insignimus, et ipsam Leioiliensem ecclesiam in memoriam indelebilem eorum, que in hac parte gerentur, metropolitanam perpetuis futuris temporibus volumus nuncupari, ac prefatam Haliciensem ecclesiam, sedemque metropoliticam cum Electo ipsius, cui nuper est de ipsa Haliciensi ecclesia per nos gratiose provisum, prout in aliis nostris desuper confectis li¤ eris plenius continentur, ad sedem Leopoliensem atque Metropolim su- pradictam de consilio ac sciencia et auctoritate prefatis transferimus per presentes, statuntes, quod de cetero, qui dicte prefi cientur ecclesie Leopoliensi imperpetuum Archiepiscopi Leopo- lienses nuncupari debeant et censeri, ac archie- piscopalia et metropolitica insignia gerere, iura, iurisdictiones et cetera exercere, administrare ac exequi valeant, que Metropolitani in eorum civi- tatibus, diocesibus atque provinciis de iure pos- sunt, ac etiam sciencia et auctoritate prefatis de torundem fratrum nostrorum consilio nostras fi lias predilectas Premosliensem, Chelmensem, Camenecensem Wlodimiriensem, Ceretensem e Kyoviensem ecclesias et earum quamlibet, ipsarumque Episcopos tam presentes quam fu- turos, qui eis pro tempore presse contigerit, et quascunque alias in partibus illis secundum ritus grecorum viventes ecclesias, earumque 336 Роман ІВАШКО додаткових зручностей, на благо людського життя, у відомих і шанованих місцях теперішніх єпископств та митрополій, щоб показати красу особли- вих заслуг Церков у поступі, і їм передати титул і ступінь, пошану, честь і красу назви, для поширення цього, що розумно вважати, як видно з най- більшою тривожною завбачливою доцільністю, вдалося зробити. Нарація. І ось, коли, врешті наш Возлюблений син у Христі, знамени- тий король Польщі і Русі Владислав, пояснив нам, щоб для збереження, захисту католицької віри, а також зростання спасіння віруючих, і зниження в лоні Господньому невіруючих та невірних міста Львова, або Леополіса, як по іншому називають Львів, розташованого в Русі, міста Галицького ар- хиєпископства, парафіяльну церкву Святої Діви Марії в зазначеному місті кафедральним собором встановити, місто удостоїти ми могли б митропо- личою гідністю з галицькими митрополичими містами, відомими і зна- менитими, з перевагою розміру і чисельності людей, на що ми хотіли б передати Апостольське благословення. Episcopos cum earum et cuiuslibet ipsarum civitatibus et diocesibus, iuribus et pertinenci- is universis ipsi Leopoliensi ecclesie tanquam ipsarum Metropoli, et Archiepiscopo Leopo- liensi pro tempore existenti pro eorum Saff ra- ganeis atque Provincia harum serie decernimus perpetuo fore et esse subiectos atque subiectas, et subiicimus per presentes, ita quod de cetero ad illa omnia et singula teneantur, et astricti sint eisdem Metropoli et Archiepiscopo Leopo- liensi pro tempore existenti, ad que Suff raganei suis metropolitane ecclesie atque metropolitano tenentur Archiepiscopo secundum canonicas sanctiones, necnon quod Archiepiscopus, eccle- sia et Capitulum Leopolienses huiusmodi, qui sunt pro tempore, de cetero omnibus privilegiis, exemptione graciis ac indultis apostolicis et aliis quibuscunque potiantur et gaudeant, quibus de iure metropolitane ecclesie et Archiepiscopi et eorum Capitula possunt, et que poterant etiam ante erectionem et translationem huiusmodi Ar- chiepiscopus, ecclesia et Capitulum Halicienses huiusmodi, necnon prefata parrochialis ecclesia beate Marie Leopoliensis ac Rector, qui ei pro tempore preerat, quodque cuncti Suff raganei, clerici et layci Leopolienses prius Haliciensis provincie Archciepiscopis Leopoliensibus, qui erunt pro tempore, tanquam Metropolitanis eo- rum debitos obedienciam, reverenciam et hono- res exhibeant, sicut Archiepiscopis Haliciensi- bus, qui fuerunt pro tempore, exhibere hactenus consueverunt, ac etiam debuerunt, et quod nul- lus ipsius prius Haliciensis ecclesie seu Metro- polis possessiones auferre, aut ablatas retinere, seu minuere, aut ipsos Archiepiscopum, ec- clesiam et Capitulum Leopolienses aliquibus molestiis fatigare seu perturbare presumat, sed omnia eis integra et illibata serventur, eorum, pro quorum gubernatione ac sustentatione con- cessa sunt, usibus omnimodis perpetuis tempo- ribus profutura, sedis apostolice licencia semper salva, huiusmodi et aliis privilegiis, indultis et concessionibus eisdem Haliciensi, Leopoliensi, Premisliensi, Chelmensi, Camenecensi, Wlodi- miriensi, Ceretensi et Kyoviensi, et aliis ecclesi- is supradictis concessis, que possent presentibus obviare, non obstantibus quibuscumque. Volumus autem statuentes, quod, si qua ex Premisliensi, Chelmensi, Camenecensi, Wlo- dimiriensi, Ceretensi, et Kyoviensi seu aliis secundum ritus grecorum viventibus ecclesi- is supradictis alicui Metropoli christianorum subiecta existeret, quoad subiectam unam seu plures ecclesias, presens concessio pro Suff ra- ganeis, ceteris tamen in suo robore duraturis, nullius existat effi cacie vel valoris, decernentes ex nunc irritum et inane, si secus super his, a quoquam quavis auctoritate scienter vel igno- ranter contigerit a¤ emptari. Nulli ergo... etc. nostre erectionis, decorationis, translationis, statuti, constitutionis, subiectionis et voluntatis infringere... etc. Si quis... etc... Datum Rome apud Sanctum Petrum, V. Kal. Septembris, Pontifi catus Nostri Anno ter- cio. Gratis de mand. D. N. Pape”: Documen- ta Pontifi cum Romanorum... – Nr. 61. – P. 101–103. 337СТАНОВЛЕННЯ РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЄПИСКОПСЬКОЇ ТА МИТРОПОЛИЧОЇ… Диспозиція. Тому, з огляду на великі успіхи в поширенні католицької віри, ми обговорювали докладно з батьківською зрілістю, рекомендували ряд інших розумних причин, що виникли в наших умах, і прихилилися до прохання короля наші поважні брати, зі зрілого обговорення кардинали колишньої Римської церкви, а також за їх згодою з повнотою апостольської влади, і з певними знаннями в честь Всемогутнього Бога, Отця і Сина і Свя- того Духа, і Приснодіви Марії, під якої назвою заснована львівська церква, яку буде визнано, благословенням апостолів Петра і Павла Курією гідної похвали, для звеличення нашої святої Божої Церкви, зростання спасіння вірних, у згаданому місті Львові, який ще називають “Леополіс”, у ньому па- рафіяльну церкву Діви Марії апостольською силою перетворюємо, на кафе- дральний собор митрополії, і жителів міста Львова, з митрополичою церк- вою Діви Марії, почесним званням з гідністю спеціальної міри благодаті і для видного, завзятого Львова в цій частині, йдучи вперед хочемо назвати митрополита вищезазначеної Галицької Церкви, митрополичі кафедри, які належать Галицькій Церкві, про що ми писемно вище зазначили, до львів- ської столиці і митрополії за порадою наради і знання і авторитету переда- ються тепер, із застереженням, що у майбутньому, у назначеній Церкві, де єпископ Львова називається львівським, повинна бути розглянута поведін- ка архиєпископа та митрополита, права юрисдикції та інші права, щоб ке- рувати та провести дослідження, які має митрополит права в своїх містах, центрах єпископств митрополії, а також знанням і авторитетом Ради на- ших братів те ж саме сказати і про доньок наших улюблених Перемишль- ську, Холмську, Кам’янецьку, Володимирську, Серетську і Київську Церкви, про кожну з них, від імені єпископів, що з ними відбувається в даний час, і в їх частинах з обрядами греків, що інші Церкви зі своїми єпископами та їх єпархіями, і будь-які інші міста, належать до Церкви Львова як головного міста, і львівський архиєпископ в даний час, з його суфраганами і провін- ційний ряд з них вічним указом буде підпорядковуватися його словам, так що кожен і всі, які підпорядковуються цьому ж львівському митрополиту та архиєпископу в даний час, до яких вони прив’язані як до архиєпископ- ства, за словами канонічних санкцій, і про те, що архиєпископ, і Львівська Церква та капітул, яким в даний час, нарешті надаються всі апостольські привілеї і пільги, які насолоджуватимуться законом митрополичої церк- ви і архиєпископства та її статутом, і до створеного архиєпископства пере- даються Галицька Церква та капітул, а також вищезазначена парафіяльна церква Св. Діви Марії і ректор, якого посаду було за цей час створено, і що всі суфрагани, клірики і лаїки першого Галицької провінції до Львівського архиєпископства, які повинні були в даний час підпорядковуватися як ми- трополії, мають показати слухняність, повагу і честь, яку Галицьким архиє- пископам, яку до цього часу звикли виявляти, і що ні в одній з колишніх Га- лицьких єпископських кафедр або забрати з митрополії, або зберегти, те, що було, або зменшити у Львівській Церкві та капітулі не передбачається ліквідувати або намагатися забрати майно, але всіх їх недоторканними збе- регти, для їх забезпечення, і право управління, права всіх видів і у всі часи 338 Роман ІВАШКО в майбутньому зберігаються, без шкоди для Апостольського Престолу, а також інші пільги, надані Галицькій, Львівській, Перемишльській, Холм- ській, Кам’янецькій, Володимирській, Серетській та Київській, та іншим Церквам надані вище, які можуть бути усунені. Ми постановляємо, що якщо такі виникають в Перемишльській, Холм- ській, Кам’янецькій, Володимирській, Серетській, і Київській грецькі об- ряди чи інші Церкви поза митрополичою столицею, як суб’єкти однієї або кількох Церков, представити до суфраганій, інші ж у свою силу, не мають вартості та цінності, указом від нині не дійсні, в тому числі й інші, які б не були свідомі чи не свідомі спроби влади. Санкція. Ніхто не... і т. д. наші налаштування, прикраси, передача, ста- тут, правила, підпорядкування, і зламає... і т. д. Якщо хоча б одне... і т. д. Есхатокол. Дано в Римі, 28 серпня, на третій рік нашого понтифікату. Безкорисно доручено Папа”. Підводячи підсумок, слід наголосити, що самі потуги щодо створен- ня окремої від Ґнєзненської Галицької, а потім Львівської, митрополії, були фактичним визнанням статусу королівства Русі як окремої державної оди- ниці, відмінної від Польщі. Інакше католицькі єпископства, утворені вза- мін віддавна існуючих православних, мали б бути підпорядковані безпо- середньо ґнєзненському архиєпископу. Знаменно, що створення окремої Галицької, а потім Львівської митрополії домагалися не лише угорський король Людовик Анжуйський та князь Володислав Опольський, які одно- значно розглядали королівство Русі як державу, відмінну від Польщі, а й польські королі Казимир ІІІ та Владислав ІІ Ягайло. Тільки 1434 р. ця полі- тична одиниця була ліквідована і як Руське воєводство включена до складу Польського королівства. Бібрська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів імені Уляни Кравченко

Схожі ресурси