"Переуявлення” Старокиївської держави
Рецензія на книгу: Raffensperger С. Reimagining Europe: Kievan Rus’ in the Medieval World. Harvard University Press. Cambridge, Massachusetts. London, England, 2012. – 329 p.
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Княжа доба: історія і культура |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94021 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | "Переуявлення” Старокиївської держави / І. Папа // Княжа доба: історія і культура. — 2014. — Вип. 8. — С. 372-376. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-94021 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-940212016-02-06T03:02:05Z "Переуявлення” Старокиївської держави Папа, І. Рецензії та огляди Рецензія на книгу: Raffensperger С. Reimagining Europe: Kievan Rus’ in the Medieval World. Harvard University Press. Cambridge, Massachusetts. London, England, 2012. – 329 p. 2014 Article "Переуявлення” Старокиївської держави / І. Папа // Княжа доба: історія і культура. — 2014. — Вип. 8. — С. 372-376. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2221-6294 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94021 uk Княжа доба: історія і культура Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії та огляди Рецензії та огляди |
| spellingShingle |
Рецензії та огляди Рецензії та огляди Папа, І. "Переуявлення” Старокиївської держави Княжа доба: історія і культура |
| description |
Рецензія на книгу: Raffensperger С. Reimagining Europe: Kievan Rus’ in the Medieval
World. Harvard University Press. Cambridge, Massachusetts. London,
England, 2012. – 329 p. |
| format |
Article |
| author |
Папа, І. |
| author_facet |
Папа, І. |
| author_sort |
Папа, І. |
| title |
"Переуявлення” Старокиївської держави |
| title_short |
"Переуявлення” Старокиївської держави |
| title_full |
"Переуявлення” Старокиївської держави |
| title_fullStr |
"Переуявлення” Старокиївської держави |
| title_full_unstemmed |
"Переуявлення” Старокиївської держави |
| title_sort |
"переуявлення” старокиївської держави |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Рецензії та огляди |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94021 |
| citation_txt |
"Переуявлення” Старокиївської держави / І. Папа // Княжа доба: історія і культура. — 2014. — Вип. 8. — С. 372-376. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Княжа доба: історія і культура |
| work_keys_str_mv |
AT papaí pereuâvlennâstarokiívsʹkoíderžavi |
| first_indexed |
2025-07-07T00:02:20Z |
| last_indexed |
2025-07-07T00:02:20Z |
| _version_ |
1836944238843002880 |
| fulltext |
Ірина ПАПА
“ПЕРЕУЯВЛЕННЯ” СТАРОКИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Raffensperger С. Reimagining Europe: Kievan Rus’ in the Medieval
World. Harvard University Press. Cambridge, Massachusetts. London,
England, 2012. – 329 p.
Книга Крістіана Раффеншперґера1 “Переуявлення Європи: Київська
Русь у середньовічному світі” завдяки оригінальній назві відразу привертає
увагу історика, у якого словосполучення “переуявлення Європи”, викликає
асоціації, пов’язані з добре відомими книгами Бенедикта Андерсона2, Ларі
Вульфа3 та Марії Тодорової4. Можна припустити, що К. Раффеншперґер,
обираючи таку назву, хотів засвідчити вплив цих дослідників та їх публіка-
цій на наукові погляди, які він виклав у монографії.
Ознайомлюючи читачів з основним змістом студії*, спробуємо проана-
лізувати особливості методологічного підходу до висвітлення теми та най-
дискусійніших дослідницьких проблем.
У вступі сформульовано основну мету: спростувати досить пошире-
не, але, на думку К. Раффеншперґера, неcлушне сприйняття історії Русі
як складової Візантійського світу (Byzantine Commonwealth), відокремленої
від решти Європи. Автор прагне презентувати Русь “функціональною час-
тиною” середньовічної Європи (с. 2). Окрім того, у вступі німецький історик
детально проаналізував поширені проблеми транслітерації імен князів та
топонімів англійською мовою, звичайно присутніх у наукових публікаці-
ях англійською мовою. На його думку, наприклад, використання поняття
“середньовічна Русь” (“medieval Rus”) доречніше, ніж поширене “древня
Русь” (“ancient Rus’”). Основна частина монографії побудована на чотирьох
наріжних принципах, в баченні автора визначальних для середньовічної
Русі, – “візантійський”, “династичний”, “торговельний” та “релігійний”.
Кожному з них у книзі присвячено окремий розділ.
1 Персональна сторінка К. Раффенш-
перґера на сайті Віттенберзького універ-
ситету: h� p://www5.wi� enberg.edu/aca-
demics/hist/facultystaff /raff ensperger.html
2 У Вступі до книги К. Раффеншперґер
використовує термін “уявлені спільно-
ти”, запозичений з однойменної книги
Бенедикта Андерсена.
3 Wolff L. Inventing Eastern Europe: The
Map of Civilization on the Mind of the
Enlightenment. – Stanford University Press,
1994. – XIV + 419 pp.
4 Todorova M. Imagining the Balkans. –
New York, 1997. – XIV + 257 pp.
* Книга К. Раффеншперґера склада-
ється зі вступу, п’яти розділів, висновків,
приміток, бібліографії, подячного сло-
ва та індексу. З 329 сторінок основний
текст – лише 189 сторінок, решта – до-
відковий апарат (примітки до розділів,
бібліографія та індекс).
373“ПЕРЕУЯВЛЕННЯ” СТАРОКИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Перший розділ “Візантійський ідеал” (“The Byzantine Ideal”) побудова-
ний як заперечення тези відомого візантиніста Дмитра Оболенського про
домінування “візантійського впливу”. Саме ця ідея є панівною у більшості
українських та російських досліджень з історії Київської Русі. Але К. Раф-
феншперґер намагається вказати альтернативу такому поглядові, проти-
ставляючи йому “концепцію запозичення” (“appropriation”), описану у
спільній статті Кетлін Ешлі та Вероніки Плеш5. Цей історичний підхід дає
німецькому дослідникові змогу стверджувати, що не лише слов’янські дер-
жави запозичували щось із візантійської традиції, а й тогочасний західно-
європейський світ, який бачив у Візантії продовження традицій Риму6. У
цьому ж розділі зосереджено увагу на декількох сферах, де “візантійські
запозичення” найочевидніші – в офіційній титулатурі, грошовій системі,
печатках та мистецтві. Так, зображуючи Візантію “вчителькою Європи”
(magistra Europae), історик спростовує тезу про “візантійське культурне до-
мінування” (с. 46) лише в слов’янському світі та наводить докази активно-
го запозичення візантійських елементів у тогочасній західноєвропейській
спільноті. Серед численних прикладів згадано титул basileus Вільгельма За-
войовника (с. 21), грецькі інскрипції на скандинавських монетах (с. 32), ві-
зантійський стиль оздоблення монастиря Монте Касіно з часів лангобард-
ського короля Дезидерія (с. 38) та ін.
Другий і третій розділи відведено особливостям династичної полі-
тики у середньовічній Європі та Київській Русі – загальним тенденціям
й окремим яскравим випадкам. Під заголовком “Зв’язки, які поєднують”
(“The Ties that Bind”) розглянуто деякі аспекти династичної політики: ідею
династичного шлюбу, проблему кровної спорідненості, роль жінки в се-
редньовічній сім’ї, особливий статус жінки в династичному шлюбі та ін.
Основним аргументом у цьому розділі є твердження, що династичний
шлюб – невід’ємна частина тогочасних міжнародних відносин і саме жінки
були істотною “складовою” їх системи, хоча це не завжди виступало над-
то очевидним фактом. Для доведення цієї тези використано дослідження
відомих медієвістів Жоржа Дюбі7 та Джона Парсонса8.
Від успіху династичних шлюбів залежав політичний добробут держави
та її культурна орієнтація. Саме тому К. Раффеншперґер акцентував увагу на
5 Ashley K. M., Plesch V. The Cultural Pro-
cesses of Appropriation // Journal of Medi-
eval and Early Modern Studies. – 2002. –
T. 32. – P. 1–15.
6 Подібні ідеї висловлював Френсіс
Дворнік: Dvornik F. The Kiev State and
Its Relations with Western Europe // Tran-
sactions of the Royal Historical Society. –
1947. – P. 27–46; Idem. Reprinted in Essays
in Medieval History, selected from the
Transactions of the Royal Historical Soci-
ety on the occasion of its centenary / Ed. by
R. W. Southern. – London, 1968; Idem. The
Slavs between East and West // Marque� e
University Slavic Institute Papers. –
No. 19. – Milwaukee, Wis., 1964. Про “кон-
цепцію запозичення” писав також: Шев-
ченко І. Україна між Сходом і Заходом.
Нариси з історії культури до початку
XVIII століття / Авторизований переклад
з англійської Марії Габлевич, під редак-
цією Андрія Ясіновського. – Львів, 2001. –
XIX+250 с., 5 карт (2 вид.: Львів, 2014).
7 Duby G. Love and Marriage in the Mid-
dle Ages. – University of Chicago Press,
1996. – 242 р.
8 Parsons J. C. Medieval Queenship. – Pal-
grave Macmillan, 1997. – 272 р.
374 Ірина ПАПА
кількісній перевазі “західних союзів” (40 шлюбів із 52), укладених між русь-
кими правителями та представниками західноєвропейських династій (с. 71).
Домінування західного напряму у династичній політиці висвітлено в третьо-
му розділі “Руський династичний шлюб” (“Rusian Dуnastic Marriage”). На
думку автора, саме це переконливо ілюструє інтегрованість Київської дер-
жави до системи династичних відносин середньовічної Європи. Це доволі
популярна теза, до якої й раніше вдавалися історики, особливо європейські
та американські9. Для її підтвердження К. Раффеншперґер обрав декілька
прикладів (case studies), класифікувавши їх за метою укладення шлюбних
зв’язків. До першої групи таких угод віднесено ті, що укладалися для врегу-
лювання конфлікту (Conflict and Resoulution), зокрема з державами-сусіда-
ми. Як приклад пригадано шлюб Марії-Добронеги, доньки князя Володими-
ра Святославовича, та Казимира, сина польського короля Мєшка ІІ.
Наступною причиною укладення шлюбу могли бути “великі коаліції”
(“Grand coalitions”), зокрема, задля організації спільного військового похо-
ду чи оборони власних територій. Історик вважає, що два шлюби Євпраксії
Всеволодівни – з Генріхом ІІІ фон Штаде та імператором Генріхом ІV10 на-
лежать до цього виду міждинастичних угод, бо обидва укладено з метою
протистояння польським правителям (“руський інтерес”) та папській ко-
аліції (німецька сторона). Але невдале закінчення шлюбів, які й за їхньої
чинності не мали очевидних результатів для обох сторін, спричинилося до
відновлення активних візантійсько-руських відносин та відходу від “німець-
кого напряму” зовнішньої політики (с. 83). Дослідник сміливо припустив,
що “спекуляція” (“speculation”) також могла бути передумовою укладення
династичного шлюбу. Саме її використання приписано Ярославові Мудро-
му: у такий спосіб київський князь намагався впливати на європейську по-
літичну арену (с. 83). До цієї групи, на думку історика, належать шлюби
руських княгинь з членами європейських правлячих династій, які тимча-
сово перебували у вигнанні чи переховувалися на території Київської дер-
жави: Агафія Ярославівна (автор іде за англійською історіографією, іден-
тифікація князівни залишається дискусійною11) з Едвардом “Вигнанцем”
9 Cross S. H. Medieval Russian con-
tacts with the West // Speculum. – 1935. –
Vol. 10. – No 2. – Р. 137–144; Barraclough G.
Eastern and Western Europe in the Middle
Ages. – London, 1970; Colluci M. The Image
of Western Christianity in the Culture of
Kievan Rus’ // Proceeding of International
Congress Commemorating the Millenium
of Cristianity in Rus’ Ukraine / Gen. ed.
Omeljan Pritsak and Ihor Ševčenko with
the assist. of Miroslav Labunka // Harvard
Ukrainian Studies. – Cambridge Mass.,
1988–1989. – Vol. 11–12. – P. 576–587.
10 Українські дослідники вважають цей
шлюб однією з рідкісних випадковостей
у стосунках коронованих осіб того часу:
імператор Генріх в період відчаю та ду-
ховної пустоти випадково зустрів Єв-
праксію в монастирі у Кведлінбурзі, куди
приїхав відвідати свою сестру Альдегей-
ду, на той час абатису цього монастиря.
Юна вдова зачарувала старшого за неї
більш ніж на 20 років імператора. Шлюб
не попереджували звичні за таких обста-
вин переговори. Див.: Войтович Л. Кня-
жа доба на Русі: Портрети еліти. – Біла
Церква, 2006. – С. 457.
11 Див.: Войтович Л. В. Кров Рюриковичів
у жилах шотландських королів // Україна
в Центрально-Східній Європі (з найдавні-
ших часів до кінця ХVIII ст.). – Київ, 2007. –
Вип. 7. – С. 95; Гаврилишин М. Київський
375“ПЕРЕУЯВЛЕННЯ” СТАРОКИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
(Edward “the Exile” of England), Анастасія Ярославівна з Андрієм Угор-
ським, Єлизавета Ярославівна з Гаральдом Норвезьким.
Наступна група династичних шлюбів характеризується відсутністю
певних причин їх укладення (“Unknown”). Як приклад історик аналізує
шлюб Анни Ярославівни та французького короля Генріха І, який і досі є
об’єктом наукових дискусій через брак джерельної інформації та великої
кількості історичних гіпотез і спекуляцій*.
Останньою групою у класифікації є невдалі шлюби (“Failed Dynastic
Marriages”). Сюди належать шлюби, що не мали ані сімейного, ні політич-
ного успіху. Найвідомішим прикладом є подружжя Євфимії Володимирів-
ни та угорського правителя Коломана.
Друга частина розділу про династичні шлюби присвячена ролі “жіно-
чої влади” (female power), втіленої у династичній ономастиці. Німецький
історик проаналізував нетипові для певних європейських династій імена,
що їх “принесли” руські князівни. Серед прикладів, які розглянув К. Раф-
феншперґер, – історія з Анною Ярославівною та вибором імені для її сина
Філіпа І, “угорська ономастична історія” (Hungarian onomastic history) про
появу імен Соломон та Давид серед угорських правителів династії Арпадів
(с. 98–101), про двох Вальдемарів на данському троні (с. 101–104), двох англо-
саксонських принцес, народжених у шлюбі Агафії Ярославівни й Едварда
“Вигнанця”, названих на честь святих Христини та Маргарити, що нібито
шанувалися на Русі (с. 104–106).
У четвертому розділі “Київ як центр європейської торгівлі” (“Kiev as a
Сentre of European Trade”) автор вдався до відомих та добре досліджених
тем: торгового шляху “із варяг у греки” (с. 117–123), особливостей торгівлі
між Сходом і Заходом (с. 123–129) й торговельних відносин у балтійському
регіоні (с. 129–135). Як і більшість істориків, К. Раффеншперґер акцентував
вигідне географічне розташуванні Русі, її великих міст, функціонування
яких на перетині відомих торгових маршрутів забезпечувало сприятливі
умови не тільки для розвитку внутрішнього обміну товарів, а й налаго-
дження стійких торговельних зв’язків на загальноєвропейському рівні, що
також немало впливало на так званий “міжкультурний обмін”.
Останній розділ присвячено визначальній ролі християнства в історії
Київської держави. Для переосмислення історії християнства на Русі ні-
мецький дослідник застосував теорію Пітера Брауна про численні “мікро-
християнства” (“micro-christendoms”) на території середньовічної Європи
до понтифікату папи Григорія VII (1073–1085) та поглиблення кризи у відно-
синах між Західною й Східною Церквами за часу хрестових походів (с. 136)12.
Кожне з таких “мікрохристиянств”, на думку П. Брауна, було відображен-
ням досконалого Християнства. Окрім київського “мікрохристиянства”,
слід в біографії англійського принца Ед-
варда Вигнанця // Княжа доба: історія і
культура. – Львів, 2013. – Вип. 7. – С. 31–39.
* Як видається, їх усуває щойно пу-
бліковане в цьому випуску дослідження
петербурзького історика Александра
Мусіна, пояснюючи, зокрема, далеко
не випадковий характер французького
одруження київської князівни.
12 Brown P. The Rise of Western Chris-
tendom: Triumph and Diversity, AD 200–
1000. – Oxford, 1996. – XVI, 368 p.
376 Ірина ПАПА
німецький історик паралельно аналізує також скандинавське та болгар-
ське, які, на його думку, найбільше вплинули на релігійні трансформації у
Київській державі. Як наголосив К. Раффеншперґер, київське “мікрохрис-
тиянство” було одним з європейських “мікрохристиянств” середньовічної
Європи перед початком церковних конфліктів між Римом та Константино-
полем.
У висновках під заголовком “Русь у ширшому світі” (“Rus’ in a Wider
World”) задекларовано досягнення поставленої мети – інтеграції історії Ки-
ївської держави до ширшого історичного контексту завдяки беззаперечним
та чисельним доказам інтегрованості середньовічної Русі до загальноєвропей-
ської спільноти при уникненні штампів та поширених історіографічних схем.
У підсумку варто відзначити появу подібної монографії англійською
мовою, автором якої є німецький історик, як свідчення стійкого науково-
го інтересу західноєвропейських дослідників до історії Київської держави
та підтримки цього напряму студій таким відомим науковим центром, як
Гарвардський університет.
Книга К. Раффеншперґера пропонує цікавий погляд на історію Ки-
ївської держави, майстерно поєднуючи наукові погляди дослідників-
поперед ників, власні спостереження та інтерпретації з інструментарієм
модерних історичних теорій.
Український Католицький Університет
|