Особливості формування елементів корпоративного управління у вітчизняній господарській практиці (20-ті роки XX ст.)

Стаття присвячена аналізу особливостей формування елементів корпоративного управління у процесі становлення вітчизняного підприємницького середовища на початкових етапах економічних трансформацій радянського періоду (20-і роки ХХ ст.)....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Супрун, Н.А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" 2009
Теми:	Історія економіки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9405
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Особливості формування елементів корпоративного управління у вітчизняній господарській практиці (20-ті роки XX ст.) / Н.А. Супрун // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 74-88. — Бібліогр.: 16 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-9405
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-94052013-02-13T02:32:20Z Особливості формування елементів корпоративного управління у вітчизняній господарській практиці (20-ті роки XX ст.) Супрун, Н.А. Історія економіки Стаття присвячена аналізу особливостей формування елементів корпоративного управління у процесі становлення вітчизняного підприємницького середовища на початкових етапах економічних трансформацій радянського періоду (20-і роки ХХ ст.). Статья посвящена анализу особенностей формирования элементов корпоративного управления в процессе становления отечественной предпринимательской среды на начальных этапах экономических трансформаций советского периода (20-е годы ХХ в.). The article is devoted the analysis of features of forming of corporate custom controls in the making of domestic enterprise environment on the initial stages of economic transformations of soviet period (20th years XX cent.). 2009 Article Особливості формування елементів корпоративного управління у вітчизняній господарській практиці (20-ті роки XX ст.) / Н.А. Супрун // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 74-88. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. 0320-4421 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9405 332.012.324 (477; 193) uk Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України"
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія економіки Історія економіки
spellingShingle	Історія економіки Історія економіки Супрун, Н.А. Особливості формування елементів корпоративного управління у вітчизняній господарській практиці (20-ті роки XX ст.)
description	Стаття присвячена аналізу особливостей формування елементів корпоративного управління у процесі становлення вітчизняного підприємницького середовища на початкових етапах економічних трансформацій радянського періоду (20-і роки ХХ ст.).
format	Article
author	Супрун, Н.А.
author_facet	Супрун, Н.А.
author_sort	Супрун, Н.А.
title	Особливості формування елементів корпоративного управління у вітчизняній господарській практиці (20-ті роки XX ст.)
title_short	Особливості формування елементів корпоративного управління у вітчизняній господарській практиці (20-ті роки XX ст.)
title_full	Особливості формування елементів корпоративного управління у вітчизняній господарській практиці (20-ті роки XX ст.)
title_fullStr	Особливості формування елементів корпоративного управління у вітчизняній господарській практиці (20-ті роки XX ст.)
title_full_unstemmed	Особливості формування елементів корпоративного управління у вітчизняній господарській практиці (20-ті роки XX ст.)
title_sort	особливості формування елементів корпоративного управління у вітчизняній господарській практиці (20-ті роки xx ст.)
publisher	Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України"
publishDate	2009
topic_facet	Історія економіки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9405
citation_txt	Особливості формування елементів корпоративного управління у вітчизняній господарській практиці (20-ті роки XX ст.) / Н.А. Супрун // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 74-88. — Бібліогр.: 16 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT suprunna osoblivostíformuvannâelementívkorporativnogoupravlínnâuvítčiznâníjgospodarsʹkíjprakticí20tírokixxst
first_indexed	2025-07-02T12:44:51Z
last_indexed	2025-07-02T12:44:51Z
_version_	1836539227182989312
fulltext	© Н.А. Супрун, 2009 ISSN 0320-4421. Історія нар. госп-ва та екон. думки України. 2009. Вип. 42. 74 ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ УДК 332.012.324 (477; 193) Н.А. Супрун ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ГОСПОДАРСЬКІЙ ПРАКТИЦІ (20-і роки ХХ ст.) Стаття присвячена аналізу особливостей формування елементів кор- поративного управління у процесі становлення вітчизняного підприємниць- кого середовища на початкових етапах економічних трансформацій радян- ського періоду (20-і роки ХХ ст.). Ключові слова: акціонерне товариство, нова економічна політика, кор- поративне управління. Н.А. Супрун ОСОБЕННОСТИ ФОРМИРОВАНИЯ ЭЛЕМЕНТОВ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛЕНИЯ В ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ХОЗЯЙСТВЕННОЙ ПРАКТИКЕ (20-е годы XX в.) Статья посвящена анализу особенностей формирования элементов корпоративного управления в процессе становления отечественной пред- принимательской среды на начальных этапах экономических трансформа- ций советского периода (20-е годы ХХ в.). Ключевые слова: акционерное общество, новая экономическая политика, корпоративное управление. N.A. Suprun THE PARTICULARITIES OF THE SHAPING CORPORATIVE GOVERNANCE ELEMENT IN DOMESTIC ECONOMIC PRACTICE (20-e years XX cent.) The article is devoted the analysis of features of forming of corporate custom controls in the making of domestic enterprise environment on the initial stages of economic transformations of soviet period (20th years XX cent.). Keywords: joint-stock company, new economic policy, corporate governance. Постановка проблеми. Завдання дослідження сутності та ево- люції корпоративних відносин і корпоративного управління як систе- 75 ми реалізації інтересів та прав акціонерів є об’єктом постійного наукового інтересу у вітчизняній науковій літературі. Проте його концептуальне вирішення потребує цілеспрямованого і комплексного дослідження питання про залежність цілей, завдань та способів реалі- зації прав акціонерів від конкретних історичних умов розвитку госпо- дарської системи. Зокрема, важливою та малодослідженою сторінкою історичної еволюції корпоративного управління у вітчизняній госпо- дарській практиці залишається період кардинальних інституційних трансформацій початкового етапу радянських економічних реформ 1920-х років. Незважаючи на те, що в даний період функціонування ринкових господарських форм та їх відповідне наукове обґрунтування було зведене до мінімуму, дослідження їх розвитку (згортання) має важливе наукове значення для з’ясування етапів та тенденцій еволю- ції ринкового господарства і його окремих елементів. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Як показує дослі- дження вітчизняної наукової літератури, розвиток наукового інтересу до з’ясування історико-генетичної сутності корпоративних відносин пов’язаний з етапами активізації акціонерного підприємництва. У пе- ріоди акціонерних бумів, що, як правило, супроводжуються негатив- ними тенденціями розвитку корпоративного устрою, актуалізується необхідність аналізу еволюційних витоків природи корпоративного управління як одного з найбільш важливих інститутів реалізації права власності. Натомість, періоди спаду спричиняють згортання наукових розвідок у даній сфері. Попри нестабільність розвитку вітчизняної корпоративної теорії та її значне відставання від загально цивілізацій- ного поступу, можна стверджувати, що на всіх етапах історичної ево- люції вітчизняної корпорації вона виступає активним чинником роз- витку та важливим елементом системи корпоративних відносин. Ін- ституційні трансформації, пов’язані із процесом корпоратизації еко- номіки, спричинили наприкінці ХХ ст. відродження інтересу до аналі- зу історичних форм організації та управління господарством, що до- вели свою конкурентоспроможність у минулому, а також еволюцій- них витоків наукових концепцій у світовій та вітчизняній науковій лі- тературі. Відтак, у вітчизняній науковій літературі з’явилася низка наукових праць, присвячених аналізу різних історико-економічних аспектів еволюції корпоративних відносин та відповідних організа- ційних форм. Найбільш повно питання еволюції колективних форм господарювання в контексті формування засад корпоративізму в період економічних реформ 1920-х років проаналізовано у працях В. Гринчуцького, В. Касьяненка, С. Румянцевої, З. Левченко. 76 Одною із перших розвідок у сфері дослідження проблем еволю- ції корпоративних відносин в сучасній українській науковій літературі стала праця В. Гринчуцького «Промислові трести в Україні у 20 ро- ки», що є важливим джерелом для з’ясування практичних аспектів особливостей еволюції корпоративних організацій у вітчизняній гос- подарській практиці початку ХХ ст. [7]. Дана праця побудована на аналізі значного масиву фактологічних джерел, що ілюструють істо- ричні умови та процес становлення корпоративних організацій у віт- чизняній практиці початку ХХ ст. Особливий інтерес в контексті на- шого дослідження викликає праця В. Касьяненка «НЭП и акционер- ное предпринимательство в СССР» [9]. Дана робота привертає увагу комплексним аналізом практичних аспектів та наукових концепцій акціонерного підприємництва радянського періоду реалізації нової економічної політики. Представлена в роботі історична реконструкція процесу становлення та організаційного оформлення корпоративних відносин на початковому етапі радянських реформ є важливим дже- релом для з’ясування особливостей еволюції елементів корпоративно- го управління у вітчизняній господарській практиці. Важливі аспекти історичного розвитку вітчизняного корпоративного середовища у го- сподарській практиці періоду НЕП-у розглянуті у публікаціях С. Ру- мянцевої [13] та З. Левченко [11]. Названі наукові праці є важливим джерелом для з’ясування тенденцій та закономірностей історичної еволюції інституту корпоративного управління та особливостей фор- мування його національної моделі. Невирішена частина загальної проблеми. Разом з тим, у до- слідженнях становлення акціонерного підприємництва початку ХХ ст. залишається низка теоретико-методологічних проблем, що потребу- ють поглибленого аналізу з урахуванням особливостей історичної еволюції вітчизняного господарства. До таких питань слід віднести дослідження еволюційних витоків та тенденцій розвитку вітчизняної моделі корпоративного управління у радянський період. Метою даної статті є аналіз особливостей формування елемен- тів корпоративного управління у процесі становлення вітчизняного підприємницького середовища на початковому етапі формування еко- номічного укладу адміністративно-командного типу (у 1920-х роках). Основна частина. Вихідним моментом формування корпорати- вного середовища в радянський період стала незавершеність реформи акціонерного законодавства, розпочатої ще наприкінці ХІХ ст. Тимча- совий уряд обмежився лише частковим перерозподілом функцій регулювання процесу заснування акціонерних товариств між держав- ними органами влади. Вже у грудні 1917 р. радянська влада розпочала 77 політику націоналізації акціонерних банків і великих промислових підприємств: банківська справа була визнана державною монополією, акціонерні банки об’єднані з Державним банком, а акціонерні компа- нії в інших господарських сферах зобов’язані укласти угоди про по- рядок державного контролю за їх діяльністю [2]. Відповідно, подаль- ший розвиток корпоративного законодавства та наукові розробки цієї проблеми на початку 1920-х років були підпорядковані інтересам дер- жавної політики націоналізації. У 1930-х роках зміни в господарській політиці щодо корпорати- вних організацій спричинили пожвавлення інтересу до дослідження проблеми. Відродження акціонерного бізнесу та наукових досліджень у межах корпоративної теорії пов’язане із початком нової економічної політики (НЕП). У 1920 р. Декретом уряду було затверджено програ- му відродження промисловості на основі залучення іноземного капі- талу, приватних підприємств та акціонерних компаній, а також за- тверджено низку важливих нормативних документів, що визначали їх інституційні засади (насамперед, Цивільний кодекс). У травні 1922 р. вийшла постанова ВЦВК «Про основні приватні майнові паї», якою дозволялося заснування акціонерних товариств [3]. Згідно із цим до- кументом, акціонерні товариства були поділені на державні, змішані та приватні. Відповідно до Цивільного кодексу, статутний капітал ак- ціонерного товариства мав формуватися за рахунок внесків засновни- ків, які могли укладати будь-які угоди від імені товариства ще до пуб- лікації оголошення про реєстрацію. При цьому, якщо згодом загальні збори акціонерного товариства не схвалювали ці угоди, засновники товариства несли особисту та солідарну відповідальність за угодами перед контрагентами. Виконавчим органом акціонерного товариства визначалося правління, яке мало право укладати будь-які угоди від імені товариства. За збитки, завдані неефективним керівництвом, чле- ни правління несли солідарну відповідальність перед товариством, а у разі банкрутства останнього – відповідальність перед акціонерами та кредиторами. Важливість унормування даного положення для пода- льшого розвитку корпоративного управління полягає в тому, що вперше було поставлене (та отримало значний резонанс у науковій лі- тературі) питання про необхідність запровадження відповідальності керівництва компанії перед її власниками за неефективне управління акціонерним капіталом. Проте дане положення не отримало розвитку в акціонерній практиці досліджуваного періоду через деформацію економічної сутності акціонерної власності як механізму акумуляції капіталів. 78 Відродження акціонерного товариства стало результатом заінте- ресованості держави у створенні організаційної форми акумуляції приватних капіталів для реалізації суспільно-господарських та держа- вних проектів. Одним із перших державно-акціонерних товариств стало Всеросійське акціонерне товариство фінансування місцевої еле- ктрифікації «Електрокредит», засновниками якого виступили виклю- чно державні організації (1922 р.). Як бачимо, на практиці форма ак- ціонерного товариства здебільшого використовувалася для об’єднання майна державних (націоналізованих) підприємств, пере- розподілу в даній формі суспільної власності та створення можливос- тей для централізації контролю за її використанням. Загалом у 1922 р. було засновано 20 акціонерних товариств, а до початку 1925 р. їх було понад 150. Найбільш активно акціонування розгорнулося у банківсь- кій сфері: окрім Державного банку, що був реструктуризований через процес акціонування, у 1920-х роках було засновано п’ять великих комерційних банків, які мали 95 філій по всій країні [16]. Примітно, що виникнення специфічної форми акціонерного то- вариства за участю держави не знайшло відображення у змісті теоре- тичних конструкцій та правових норм, які передбачали однакову рег- ламентацію дій та функцій для всіх акціонерних товариств, незалежно від складу їх учасників. Використання інституту акціонерного това- риства як форми об’єднання державних підприємств супроводжува- лося заходами підпорядкування його в адміністративному порядку органам державного управління, що спотворювало сутність даного ін- ституту. Разом з тим, притаманні акціонерній формі господарювання демократизм в управлінні та певна автономія щодо підприємницького середовища становили основу суперечності із системою централізо- ваного управління економікою. Незважаючи на певні неузгодженості в практиці організації кор- порацій, активізація акціонерного бізнесу спричинила зростання інвестиційної активності та розвиток ринку цінних паперів. Згідно з Декретом 1922 р. було відроджено обіг основної економічної одиниці акціонерного капіталу – акції – та дозволено емісію акцій різних видів (іменних і на пред’явника). Акцію визначено матеріальним носієм права на отримання дивідендів із чистого прибутку товариства, а та- кож права на управління товариством. Фактично, даним положенням було закріплено перелік основних прав акціонера та механізмів їх за- хисту, тобто в основних рисах визначено необхідність існування сис- теми їх представництва та реалізації (в сучасному трактуванні – корпоративного управління). На практиці ж позначилася тенденція до зміщення ціннісних орієнтирів у правах акціонерів – від права на 79 отримання частки доходу у вигляді дивідендів до права на участь в управлінні товариством. Починаючи з 1920-х років пріоритетним мо- тивом інвестування в акції для більшості акціонерів дослідники нази- вають можливість брати участь в управлінні товариством, а не перс- пективи отримання потенційного доходу. Очевидною причиною тако- го становища була відсутність довіри населення до трансформаційних заходів нового уряду і, відповідно, до перспектив довготривалого ін- вестування, що спричинило переорієнтацію економічної мотивації ін- весторів на досягнення економічного ефекту (дивідендів) у коротко- строковому періоді. Разом з тим, попри значну деформацію системи економічної мотивації інвесторів, ця тенденція визначила необхід- ність відпрацювання на практиці та внормування правил і механізмів реалізації можливостей управління акціонерним капіталом, що, в кін- цевому підсумку, сприяло вкоріненню корпоративного управління як системи формальних норм та неформальній суспільній легітимізації даного інституту. Формуванню інституційної бази корпоратизації сприяло прий- няття у 1927 р. «Положення про акціонерні товариства» (з незначними змінами діяло до 1961 р.), яке більш детально внормувало основні принципи їх створення й діяльності [4]. У Положенні було закріплено надзвичайно важливі елементи корпоративного устрою, що зберіга- ють свою цінність не тільки як історіографічний матеріал, а й мають актуальність та практичне пізнавальне значення для сучасної практи- ки становлення корпоративного управління. Зокрема, викликають дослідницький інтерес положення щодо: порядку ліквідації акціонер- ного товариства; компетенції загальних зборів акціонерів (зокрема, загальні збори мали право звільняти з посади членів правління до за- кінчення терміну їх обрання); необхідності створення спеціальних за- ходів щодо управління контрольним пакетом акцій; процесу підписки на акції (передбачалося укладання угоди між засновниками й перед- платником). Згідно із Положенням, акціонерне товариство повинно було мати не менше трьох засновників (для державних акціонерних товариств – не менше двох). Окрім того, законодавче положення про акціонерні товариства чітко відмежовувало державні акціонерні товариства від змішаних і приватних, остаточно вирішивши питання про юридичну природу державних акціонерних товариств. Необхідність такого статусу ви- значалася тим, що на той час дані організаційні форми складали 96% загальної кількості акціонерних компаній країни [8, с. 64]. Відмежу- вання державних акціонерних товариств від змішаних і приватних компаній сприяло розв’язанню питання щодо їх організаційно- 80 правової природи та економічних особливостей функціонування. Згі- дно з Положенням, державним визнавалося лише таке акціонерне то- вариство, всі акції якого належали виключно державним установам чи підприємствам. Закон забороняв відчужувати акції державного акціо- нерного товариства третім особам (окрім державних установ та під- приємств), відповідно, акції таких товариств не могли перебувати у вільному обігу. Як відзначає відомий дослідник історії вітчизняного корпоративного права В. Долинська, «акції цих товариств не котиру- валися на біржі, а підлягали відчуженню в якості товару, відігравали роль паїв об’єднання суб’єктів» [8, с. 64]. У Положенні також запроваджувалася норма про необхідність здійснення контролю за ефективністю використання акціонерної вла- сності за допомогою створення спеціального органу представництва інтересів акціонерів та управління компанією – Ради директорів. При цьому товариству надавалася певна свобода у регламентації діяльнос- ті даного органу (можливість його створення, функції та порядок фу- нкціонування) через закріплення відповідних норм у статуті компанії. Рада директорів розглядалася на даному етапі як проміжний орган між загальними зборами акціонерів та правлінням, що вирішує питан- ня, які за статутом чи за рішенням загальних зборів не в праві вирішу- вати правління. Слід відзначити, що вітчизняне дореволюційне законодавство не містило положень щодо унормування інституту Ради директорів (на- глядової ради). Разом з тим, як відмічав видатний український вчений ХІХ ст. П. Цитович, «незважаючи на відсутність державного інтересу в існуванні зазначеного органу, в приватному порядку (в статутах конкретних компаній) передбачається створення наглядового коміте- ту – третього органу акціонерного товариства, не відомого нашому законодавству» [15, с. 176]. Відтак, впровадження даного правового механізму захисту прав акціонерів в якості обов’язкового сприяло формальному законодавчому закріпленню неформальної норми кор- поративної взаємодії. Попри те, що даний інститут не отримав знач- ного поширення на практиці через відсутність теоретичної бази та практичного досвіду, поява даної норми стала основою формування у радянських акціонерних товариствах елементів управлінської струк- тури світового типу та справила значний вплив на суспільне усвідом- лення важливості існування корпоративного контролю як інституту. Разом з тим, кодифікація даної корпоративної норми спричинила ак- тивні наукові дискусії щодо важливості представництва інтересів акціонерів у періоди між загальними зборами. Так, у працях В. Воль- фа, в контексті аналізу основних параметрів діяльності Ради директо- 81 рів, були визначені її можливі компетенції та ієрархічне положення у структурі органів управління корпорацією, що стало теоретичним під- ґрунтям формування норм корпоративного управління, аналогічних сучасним [6]. У цьому контексті слід підкреслити, що положення про керівництво діяльністю акціонерної компанії посередництвом Ради директорів є одним із найбільш важливих сучасних принципів корпо- ративного управління. Розвитку елементів корпоративного управління посприяло при- йняття у 1922 р. Цивільного кодексу, в якому внормуванню акціонер- них питань було відведено 44 статті (ст. 322–366). Для становлення елементів корпоративного управління принципове значення мало за- твердження в даному документі обов’язку акціонерної компанії оби- рати ревізійну комісію із числа акціонерів для контролю за діяльністю виконавчого органу – правління акціонерної компанії [1, ст. 360, с. 162]. На ревізійну комісію покладалося зобов’язання перевіряти щорічний звіт правління, вести контроль витрат та доходів у касі то- вариства. Також було унормовано важливе питання щодо гарантійної ролі особи засновників, які, згідно із положенням кодексу «зо- бов’язані залишати за собою в загальному 1/10 частину випущених акцій і не в праві відчужувати їх до затвердження звіту за другий опе- раційний рік» [1, ст. 326, с. 156]. Важливим етапом у розвитку корпоративних норм та принципів корпоративного управління стало прийняття Декрету «Про державні промислові підприємства, що функціонують на підставі комерційного розрахунку (трести)» від 10.04.1923 р., в якому вперше у світовій практиці було зафіксовано необхідність регулювання складних кор- поративних організаційних форм – трестів та визначено основні еле- менти їх управлінської структури (ВРНГ 1, правління та ревізійна ко- місія). Необхідною умовою та економічною основою розвитку даної організаційної форми стало закріплення за промисловими трестами наданого їм державного майна, оскільки потреба у здійсненні госпо- дарської діяльності вимагала певної організаційної самостійності у прийнятті управлінських рішень та наявності відокремленої майнової бази. Лише на основі закріпленого за ним майна трест міг реалізувати господарсько-оперативну самостійність у виконанні покладеного на нього державою планового завдання й нести матеріальну відповідаль- ність за всіма зобов’язаннями. 1 ВРНГ – Вища рада народного господарства (1917–1932), загальногосподарський цен- тральний орган, на який покладалося завдання організації народного господарства і фінансо- вої системи. В міру зосередження у руках держави націоналізованої промисловості ВРНГ стала центральним державним органом управління нею. 82 Даним законодавчим актом було запроваджено принципово важ- ливе положення про статутний капітал тресту, а також уточнено кри- терії розмежування основного та обігового капіталу. Запровадження даних економічних категорій у нормативному трактуванні мало над- звичайне значення для формування економічної бази розвитку корпо- ративного управління, оскільки ним визначалася економічна сутність статутного капіталу як гаранту прав акціонерів та як основного об’єкта управління всередині корпорації. У науковій літературі, зок- рема у працях М. Арєфьєва [5], В. Вольфа [6], С. Ландкофа [10], спро- би з’ясувати сутність статутного капіталу розглядалися у контексті аналізу таких проблем: структура та її основні елементи, джерела фо- рмування (реальні цінності або відповідна їм грошова маса), розподіл його на різні фонди. Проблема досліджувалася насамперед у контекс- ті акумуляційної здатності та гарантійних функцій статутного капіта- лу. Науковці звертали увагу на те, що виконання капіталом гарантій- ної ролі можливе лише за умови нагромадження реальних майнових ресурсів та адекватної оцінки їх цінності. Згідно з Декретом, визнача- льним був майновий склад капіталу, при цьому його грошова оцінка мала похідне значення. Цей підхід був зумовлений тим, що тресту ви- ділявся певний обсяг майна за особливим інвентарним описом, де чіт- ко фіксувався його склад. Визначення структури та складу майна ма- ли принципове значення для ефективної діяльності тресту, оскільки щодо різних частин майна права були різними: так, щодо обігового капіталу трест мав не лише право користування й володіння, а й право розпорядження (застави та продажу), тоді як щодо основної частини майна права тресту обмежувалися лише користуванням і володінням (без права застави та продажу). Важливою структура цього майна бу- ла і для третіх осіб, оскільки стягнення на їх користь могло бути на- кладено тільки на обігову частину майна і не могло накладатися на основну його частину. Будучи домінуючим власником, держава мала певний економічний інтерес щодо реальної структури капіталу тресту, оскільки була заінтересована у збереженні та примноженні майна на- ціоналізованих підприємств. Досліджувані організаційні форми не можуть бути віднесені до корпоративних організацій ринкового типу, оскільки вони формува- лися у вигляді господарських комплексів, що не мали прав юридичної особи та комерційної свободи прийняття рішень, виступаючи в такій ролі як структурна одиниця загальнодержавного господарського ком- плексу. Основною метою їх організації в різні періоди було посилення державного контролю та регулюючого впливу на розвиток народно- господарського комплексу, що функціонував на антиринкових заса- 83 дах. Проте саме в цих антиринкових за своєю сутністю формах впер- ше у світовій історії була апробована можливість функціонування складних корпоративних структур та здійснено спроби формування особливого різновиду корпоративної власності – державно- акціонерної. З огляду на проблемність становлення такої власності та здійснення контролю за ефективністю реалізації корпоративних прав держави в економіці сучасної України особливості функціонування останньої безперечно потребують окремого ґрунтовного дослідження. Важливим для подальшого розвитку елементів корпоративного управління стало унормування гарантійної ролі держави, що визнача- лося у затвердженні відповідним Народним комісаріатом найважли- віших рішень загальних зборів акціонерів: зокрема, складу правління, фінансового плану, розподілу прибутку, змін статуту та ліквідації державного акціонерного товариства тощо. За державою закріплюва- лося право мати своїх представників на загальних зборах (із правом голосу), виносити на їх обговорення будь-які питання та скликати надзвичайні загальні збори акціонерів. Активна позиція держави що- до запровадження системи корпоративного контролю може бути по- яснена тим, що на той час сама ідея створення акціонерного товарист- ва як механізму акумуляції капіталу втратила актуальність. Головною метою заснування державних акціонерних товариств була не стільки концентрація капіталу, скільки посилення державного контролю за процесом господарської діяльності. Державні і змішані товариства лише за формою були акціонерними, а за суттю вони цілком зберігали риси державного підприємства. Крім того, змішані акціонерні товари- ства, яких налічувалось у країні всього 10%, розглядались як перехід- на форма до державних товариств, що свідчить про те, що дозволена державою діяльність окремих ринкових організаційних форм мала на меті поступову їх трансформацію у форми державного контролю за господарством. Аналіз основних тенденцій розвитку корпоративного підприємництва свідчить, що основну роль у його розвитку відігравав державний капітал. Упродовж наступних років державний капітал почав все глибше проникати в капітал акціонерних компаній, прибутки яких надалі роз- поділялися між відповідними відомствами. Поступова відмова радян- ського уряду від принципів НЕП-у призвела до поступової трансфор- мації акціонерних товариств у суто державні підприємства. Зі згор- танням економічної програми НЕП-у відбулося остаточне витіснення корпоративних форм та елементів корпоративного управління із господарської практики. До початку 1930-х років практично всі вони були перетворені на державні підприємства, за винятком Банку для 84 зовнішньої торгівлі (1924 р., пізніше – Зовнішекономбанк) та Всесою- зного акціонерного товариства «Інтурист» (1929 р.). Проте ці товарис- тва лише формально можна визначити як акціонерні, в основі їх дія- льності були покладені принципи державного підприємництва. Мож- на стверджувати, що традиція активного регуляторного впливу дер- жави у формуванні корпоративного середовища, що була притаман- ною всьому історичному періоду розвитку підприємницьких форм у вітчизняній практиці, об’єктивно визначила особливості сучасної віт- чизняної моделі корпоративного управління в частині реалізації прав держави-акціонера. Відповідно, для оптимізації сучасної системи за- хисту корпоративних прав держави важливе наукове та прикладне значення має аналіз та узагальнення історичного досвіду регулювання участі держави в акціонерному капіталі. У період з 1930-х до 1980-х років у Радянському Союзі було створене лише одне акціонерне товариство – Страхове акціонерне то- вариство СРСР, проте і воно лише за формою, а не за принципами ді- яльності було акціонерним. Важливим чинником формування інституційної бази та відпові- дних елементів корпоративного управління стало наукове обґрунту- вання проблем корпоративного устрою вітчизняними вченими. У пе- рші післяреволюційні роки дослідження були зосереджені на аналізі прикладних аспектів трансформації економічної системи та здійсню- валися в контексті ефективності заходів Радянської влади по націона- лізації акціонерних компаній. У 1930-х роках реставрація ринкових елементів у господарській політиці спричинила пожвавлення науко- вого інтересу до дослідження проблеми корпоративного устрою. Нау- кові дослідження вітчизняних науковців М. Арєфьєва, Л. Виноградо- ва, В. Вольфа, П. Гусаковського, П. Кактиня, С. Ландкоффа було зо- середжені на з’ясуванні особливостей становлення нової економічної системи та місці корпоративних організацій в ній. Як позитивний момент у характеристиці поступального розвитку вітчизняної корпоративної теорії цього періоду, можна відмітити той факт, що як у науці, так і в практиці корпоративного будівництва в період непу, коли виникла необхідність законодавчого унормування, а, відтак, і теоретичного обґрунтування корпоративних відносин як активного елементу ринкового середовища, з успіхом був використа- ний теоретичний досвід наукової розробки проблеми у працях науко- вців минулих століть. Так, у працях радянських вчених в якості теоре- тичного підґрунтя досліджень використовувались основні концепції видатних науковців дорадянського періоду: Л. Петражицького [12], І. Тарасова [14], П. Цитовича [15] та ін. Навіть законодавство названо- 85 го періоду, покликане регулювати функціонування одержавленого корпоративного сектору у принципово відмінних від ринкових умо- вах, не змогло проігнорувати досвід теоретичних надбань у сфері ко- рпоративної теорії. На жаль, в сучасній історико-економічній літера- турі праці названих вчених до сьогодні залишають без належної уваги дослідників та відповідного критичного узагальнення їх теоретичного здобутку. Результатом реалізації розпочатого у другій половині 1920-х рр. курсу на ліквідацію акціонерних компаній у країні стало також від- чутне зниження активності наукових досліджень із проблематики ко- рпоративного устрою. Як зазначає В. Долинська, у радянській корпо- ративній науці «відбулася відмова не тільки від вирішення концепту- альних питань, а навіть і від їх постановки на користь прикладних моментів» [8, с. 24]. Історіографічний аналіз економічної літератури радянського періоду свідчить, що переважно на початковому етапі – до 1930-х років – простежуються елементи наступності в економічних дослідженнях корпоративного середовища, функціонуванні різнома- нітних організаційних форм та методів управління. Але в міру витіс- нення ринкових відносин відбувалась зміна концептуальних засад на- укового дослідження проблеми та відмова від незаангажованої науко- вої оцінки реальних економічних процесів. Зміна наукової парадигми та концептуальних підходів не дала можливості вітчизняним вченим об’єктивно оцінити процеси розвитку корпорацій в радянській еконо- міці, що значно зменшило ефективність наукових досліджень та уне- можливило вироблення практичних рекомендацій щодо подальшого використання досвіду діяльності корпоративних структур. У розвитку корпоративних відносин та, відповідно, корпоратив- ної теорії настала вимушена перерва до кінця 80-х років ХХ ст. Проте існування незначної кількості наукових праць із досліджуваної про- блематики свідчить, що науковці навіть в умовах ідеологічного тиску намагалися вивчати проблеми ефективності організаційних форм гос- подарства, оптимізації системи управління та співвідношення повно- важень учасників корпоративних відносин. Відтак, перспективним напрямком дослідження даного етапу історії вітчизняної економічної науки повинен стати аналіз особливостей формування економічних концепцій акціонерного підприємництва в радянський період, коли наукові дослідження здійснювалися під тиском ідеологічних догматів, адміністративно-командних методів керівництва та некомпетентного втручання. Висновки. Аналіз розвитку корпоративних відносин у радянсь- кий період свідчить, що під тиском жорстких ідеологічних імперати- 86 вів, орієнтованих на згортання ринкового середовища та максимальне одержавлення економіки, а, відтак, і максимальне зменшення частки ринкових елементів та відповідних організаційних форм у господарс- тві країни, відбулася значна деформація як їх економічної сутності, так і організаційної структури. Сказане, насамперед, стосується кор- поративних організацій, які в перші роки становлення радянської еко- номічної системи виявились найбільш активними та поширеними елементами ринкового підприємницького середовища. Дослідження становлення вітчизняного акціонерного середовища у радянський пе- ріод свідчить, що, попри певні інституційні викривлення, в межах да- ного періоду були закладені засади корпоративного управління та ап- робовані на практиці такі його важливі елементи, як система корпора- тивного контролю через представництво Ради директорів, компетенції загальних зборів акціонерів, визначення спеціальних заходів щодо управління контрольним пакетом акцій, система контролю за проце- сом підписки на акції тощо. Важливо також відзначити, що саме у практиці становлення кор- поративних відносин радянського періоду сформувалися риси, які й дотепер визначають специфіку вітчизняного корпоративного середо- вища, а саме: значна роль держави як одного з найбільших акціонерів та як ініціатора корпоративних трансформацій; невідповідність номі- нальних прав та реальних можливостей захисту інтересів акціонерів; правовий нігілізм та відсутність інтересу в пересічних акціонерів що- до реалізації власних прав тощо. Зберігає актуальність дослідження ролі держави в системі корпоративних відносин, оскільки саме радян- ський період став початковим етапом формування засад і принципів функціонування державно-корпоративної власності та інституту дер- жавних корпоративних прав. Оскільки концептуальне розуміння про- блеми участі держави в акціонерній ієрархії та відповідній системі корпоративного управління в сучасний період перебуває на стадії ста- новлення, дослідження початкового етапу формування механізмів за- безпечення корпоративних інтересів держави є важливим для науко- вого обґрунтування та правового унормування, а також усвідомлення ролі різних еволюційних чинників у процесі становлення елементів інституту корпоративного управління. Разом з тим, дослідження розвитку корпоративних організацій- них форм свідчить, що їх відродження в межах командно- адміністративної економічної системи призвело до значних інституці- ональних викривлень інституту корпоративного управління та його сприйняття в суспільстві. Десятиліття панування системи бюрократи- чно-розподільчого соціалізму спричинили знецінення інституту 87 власності та формування стійких суспільних стереотипів (неформаль- них інститутів) – фрірайдерства 2, патерналізму, абсентеїзму 3, що в кінцевому підсумку стало найбільш значним інституціональним об- меженням для ефективного розвитку корпоративних відносин на етапі сучасних трансформаційних перетворень. Визначення особливостей формування названих суспільних стереотипів та їх ролі у процесі ін- ституціоналізації сучасної вітчизняної моделі корпоративного управ- ління актуалізує необхідність подальшого системного аналізу про- блеми, що покликаний виявити механізми нівелювання їх негативних впливів та запропонувати стратегію їх заміщення більш ефективними неформальними інститутами. Таке заміщення може відбуватися лише за умови цілеспрямованої державної політики, що орієнтована на реа- лізацію національних стратегічних пріоритетів, метою яких є оптимі- зація інституціональної взаємодії економічних агентів та формування моделі сталого розвитку. 1. Гражданский Кодекс РСФСР от 1922 г. [Електронний ресурс]. — Режим до- ступу : http://civil-law.narod.ru/wist/gk22 2. Декрет ВЦИК от 14.XII.1917 г. «О национализации банков» // Декреты Со- ветской власти. — Том 1. — М. : Гос. изд-во полит. литературы, 1957. — С. 230. 3. Декрет ВЦИК от 22.05.1922 г. «Об основных частных имущественных правах, признаваемых РСФСР, охраняемых ее законами и защищаемых судами РСФСР» // [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://lawrussia.ru/texts/legal_586/doc586a672x232.htm 4. Постановление ЦИК СССР, СНК СССР «Об утверждении положения об ак- ционерных обществах» от 17.08.1927 г. // [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.bestpravo.ru/ussr/data04/tex16663.htm 5. Арефьев Н. Формы акционирования трестов / Арефьев Н. // Хозяйство Украины. — 1924, № 24. — С. 109—120. 6. Вольф В. Ю. Основы учения о товариществах и акционерных обществах / Вольф В. Ю. — М. : Изд-во НКФ СССР, 1927. — 168 с. 2 Фрірайдерство (від. англ. free rider – безкоштовний проїзд) — прагнення економічних суб’єктів уникнути участі у необхідних актах суспільної взаємодії або оплати за користуван- ня певними благами. У корпоративному управління фрірайдерство виявляється у прагненні дрібних акціонерів перекласти функції контролю за діями менеджменту на інших осіб. 3 Абсентеїзм (від лат. absentis – відсутність) — ухилення від участі у виборному та управлінському процесах; пасивний протест проти існуючої форми правління, вияв байдужо- сті до виконання громадянських прав та обов’язків. У контексті корпоративного управління проблема поглиблюється тим, що акціонерна власність має риси абсентеїстської (відсутньої), на що вказували Т. Веблен, Й. Шумпетер та ін. Така власність формує в акціонерів відчуття безконтрольності, внаслідок чого вони втрачають віру в ефективні механізми контролю та бажання до його здійснення. 88 7. Гринчуцький В. І. Промислові трести в Україні у 20-роки / Гринчуцький В. І. — К. : Наук. думка, 1997. — 178 с. 8. Долинская В. В. Акционерное право. Основные положения и тенденции / Долинская В. В. — М. : Волтерс Клувер, 2006. — 736 с. 9. Касьяненко В. И. НЭП и акционерное предпринимательство в СССР / Касьяненко В. И. — М. : Знание. — 1991. — 62, [2] с. 10. Ландкоф С. Н. Товарищества и акционерные общества / Ландкоф С. Н. — Харьков, 1926. — 126 с. 11. Левченко З. Створення акціонерних товариств (сторінки історії) / Левченко З. // Цінні папери України, 2005-05-26. 12. Петражицкий Л. И. Акционерная компания. Акционерные злоупотребле- ния и роль акционерных компаний в народном хозяйстве. По поводу пред- стоящей реформы акционерного права. — Экономическое исследование / Петражицкий Л. И. — С.-Петербург, 1898. — 220 с. 13. Румянцева С. Акціонерне законодавство в період непу / Румянцева С. // Цінні папери України, 2006-01-12. 14. Тарасов И. Учение об акционерных компаниях / Тарасов И. — Киев, 1878. — 706 с. + 50 с. + VI c. 15. Цитович П. П. Очерки основных понятий торгового права / Цитович П. П. — Киев, 1886. — 248 с. 16. Шепелев Л. Е. Акционерные компании в России / Шепелев Л. Е. ; отв. ред. Р. Ганелин. — Л. : Наука, 1973. — 348 с. Одержано 1.06.2009. http://www.finmarket.info/securities_paper/

Особливості формування елементів корпоративного управління у вітчизняній господарській практиці (20-ті роки XX ст.)

Репозитарії

Схожі ресурси