Польський національний рух у Правобережній Україні: регіональна специфіка

У статті досліджено особливості розвитку польського національного руху в Правобережній Україні у другій половині ХІХ ст. Національний рух поляків у цей період представляє собою складний історичний феномен, що вплинув на трансформацію суспільно-політичного простору українських земель. Автор дійшов ви...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2015
Автор: Громакова, Н.Ю.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2015
Назва видання:Історичний архів. Наукові студії
Теми:
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94090
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Польський національний рух у Правобережній Україні: регіональна специфіка / Н.Ю. Громакова // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2015. — Вип. 14. — С. 27-34. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-94090
record_format dspace
spelling irk-123456789-940902016-02-09T03:02:12Z Польський національний рух у Правобережній Україні: регіональна специфіка Громакова, Н.Ю. Вітчизняна та всесвітня історія У статті досліджено особливості розвитку польського національного руху в Правобережній Україні у другій половині ХІХ ст. Національний рух поляків у цей період представляє собою складний історичний феномен, що вплинув на трансформацію суспільно-політичного простору українських земель. Автор дійшов висновку, що формування нового способу мислення власного соціально-історичного простору учасниками польського національного руху спричинилося до перетворення регіону на арену запеклої боротьби російського, польського й українського національних проектів. В статье рассматриваются особенности развития польского национального движения в Правобережной Украине во второй половине ХІХ в. Национальное движение поляков в этот период представляет собой сложный исторический феномен, повлиявший на трансформацию общественно-политического пространства в украинских землях. Автор резюмирует, что формирование нового способа мышления участниками польского национального движения своего социально-исторического пространства способствовало превращению региона в арену жестокой борьбы российского, польского и украинского национальных проектов. The article is devoted to studying problems of the Polish National Movement development on the Right-Bank Ukraine during the second-half of the XIXth century. The National Movement of the Poles at that period was the complex historical phenomenon, that influenced on the transformation of the socio-political spaciousness of the Ukrainian lands. The author by the analyze of the scientific discourse was defined the content and essence of the concept «the Polish National Movement» at the context of the genesis of nationalisms in the Central-East Europe during the modern period. The author emphasizes, that the spreading of the Polish National Movement on the Right-Bank Ukraine was occurring under circumstances of competition’s struggle with the Russian imperial nation building, moreover, the participants of the both two movements were considered the regional non-poles exclusively as part of their own national identity. The second-half of the XIXth century was the period of the transformation of the ideology’s origins and the spreading new forms and methods of the practical activity of the Polish National Movement’s participants. The conspiracy and the rebellion were replaced with the «organic work». It meant to put into usual practice the modern educational and economic forms of activity as the basis of the future Polish state’s rebirth. The author came to the conclusion, that the genesis of the modern Polish nation was promoting to the forming the new way of mind of their own socio-historical space by the participants of the national movement. The traditional regional-representative’s patriotism by the «Rzeczpospolita»‘s period was replaced by the new conception of the national state. The fundamental idea of this conception was the idea of the national unity and the granting political rights to all Poles. However the polish territorial claims to the non-polish lands former «Rzeczpospolita», specifically the Right-Bank Ukraine, caused the emphasizing of the conflict with the Russian nationalism’s adepts and the participants of the Ukrainian National Movement. This opposition became the important factor of the socio-political living in the region, that transformed into the area of the fierce fighting of Russian, Polish and Ukrainian national projects. 2015 Article Польський національний рух у Правобережній Україні: регіональна специфіка / Н.Ю. Громакова // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2015. — Вип. 14. — С. 27-34. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 1609-7742 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94090 947 uk Історичний архів. Наукові студії Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Вітчизняна та всесвітня історія
Вітчизняна та всесвітня історія
spellingShingle Вітчизняна та всесвітня історія
Вітчизняна та всесвітня історія
Громакова, Н.Ю.
Польський національний рух у Правобережній Україні: регіональна специфіка
Історичний архів. Наукові студії
description У статті досліджено особливості розвитку польського національного руху в Правобережній Україні у другій половині ХІХ ст. Національний рух поляків у цей період представляє собою складний історичний феномен, що вплинув на трансформацію суспільно-політичного простору українських земель. Автор дійшов висновку, що формування нового способу мислення власного соціально-історичного простору учасниками польського національного руху спричинилося до перетворення регіону на арену запеклої боротьби російського, польського й українського національних проектів.
format Article
author Громакова, Н.Ю.
author_facet Громакова, Н.Ю.
author_sort Громакова, Н.Ю.
title Польський національний рух у Правобережній Україні: регіональна специфіка
title_short Польський національний рух у Правобережній Україні: регіональна специфіка
title_full Польський національний рух у Правобережній Україні: регіональна специфіка
title_fullStr Польський національний рух у Правобережній Україні: регіональна специфіка
title_full_unstemmed Польський національний рух у Правобережній Україні: регіональна специфіка
title_sort польський національний рух у правобережній україні: регіональна специфіка
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate 2015
topic_facet Вітчизняна та всесвітня історія
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94090
citation_txt Польський національний рух у Правобережній Україні: регіональна специфіка / Н.Ю. Громакова // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2015. — Вип. 14. — С. 27-34. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series Історичний архів. Наукові студії
work_keys_str_mv AT gromakovanû polʹsʹkijnacíonalʹnijruhupravoberežníjukraíníregíonalʹnaspecifíka
first_indexed 2025-07-07T00:04:59Z
last_indexed 2025-07-07T00:04:59Z
_version_ 1836944404779106304
fulltext 27 УДК 947 Н. Ю. Громакова, кандидат історичних наук, доцент кафедри філософії та політології, Національний університет державної податкової служби України, м. Ірпінь, Україна ПОЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ У ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ: РЕГІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА У статті досліджено особливості розвитку польського національного руху в Правобережній Україні у другій половині ХІХ ст. Національний рух поляків у цей період представляє собою складний історичний феномен, що вплинув на трансформацію суспільно-політичного простору українських земель. Автор дійшов висновку, що формування нового способу мислення власного соціально-історичного простору учас- никами польського національного руху спричинилося до перетворення регіону на арену запеклої боротьби російського, польського й українського національних проектів. Ключові слова: польський національний рух, «органічна праця», національний проект, націєтворення, регіональна специфіка Важливим аспектом дослідження націо- нальних рухів модерної доби є проблема регіональної специфіки, що, в свою чергу, сприяє подоланню однобічності у вивченні цього історичного феномена, визначенню його ролі у суспільному поступі, розширює межі наукового дискурсу й, зокрема, умож- ливлює розуміння чинників ментального картографування, тобто способу мислення власного соціально-історичного простору, учасниками цих національних рухів. Упродовж ХІХ ст. українські терени колишньої Речі Посполитої залишалися ареною активних польських національно-визвольних змагань, стратегічною метою яких стало відновлення власної незалежної держави. Включення цих територій до складу імперій Габсбургів та Романових зумовило відмінності суспільно-політичного розвитку Галичини й Наддніпрянщини, що великою мірою зумов- лювалася політикою Відня та Санкт- Петербурга стосовно «польського питання». Національний рух поляків другої половини ХІХ – початку ХХ ст. представляє собою складний феномен, що, безумовно, вплинув на трансформацію суспільно-політичного простору українських земель, сприяв оформленню власне українського національного руху, кристалізації його ідейних настанов та практичної діяльності. Метою статті є дослідження польського національного руху в Правобережній Україні, з’ясування його регіональних особливостей у контексті вітчизняного історичного поступу другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Дослідження регіональної специфіки поль- ського руху Наддніпрянщини передбачає з’ясування змісту і сутності концепту «поль- ський національний рух» у контексті ґенези націоналізмів Центрально-Східної Європи модерної доби, визначення ідейних засад та практичної діяльності учасників руху, зовнішніх та внутрішніх чинників його трансформації, нарешті, з’ясування ролі польського націо- нального руху у вітчизняній історії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Аналіз стану дослідження проблематики польських національно-визвольних змагань дозволяє стверджувати, що у працях П. Ван- дича, А. Валіцького, Н. Дейвіса, Т. Снайдера, Р. Шпорлюка узагальнено теоретико-методо- логічні підходи до вивчення цього істо- ричного феномена, його ролі у формуванні польської модерної нації та європейської модерної історії в цілому [4-6, 10-11]. Разом із тим, дослідження Д. Бовуа, С. Баженової, 28 Ю. Земського, Ю. Поліщука та ін. присвя- чено з’ясуванню впливів, що справляв польський національний рух на суспільство підросійської України, особливості його модернізації [1-3, 7-9]. Втім, на нашу думку, недостатньо дослідженими залишаються особли- вості розвитку польського національного руху в Правобережній Україні, його впливів на формування українського та російського національних проектів упродовж другої поло- вини ХІХ ст. Трансформація європейського суспільства упродовж ХІХ ст., каталізаторами якої висту- пили Французька революція кінця XVIII ст. та поширення промислової революції, зумо- вила появу націоналізмів як суспільно-істо- ричного феномену модерної доби. Усвідом- лення необхідності боротьби за власну суверенну державність як основу і гарантію національного розвитку спричинило активізацію національних рухів на всьому європейському просторі. Разом з тим, дослідники модерної історії наголошують на відмінностях націо- нальних рухів Центральної та Східної Європи, де панували багатонаціональні династичні імперії, від процесів націоналізації у західно- європейському середовищі [5; 6; 11]. Н. Дей- віс справедливо зауважував: «Поки існували династичні імперії, головна боротьба за владу відбувалася між ультраконсервативними оборон- цями панівного істеблішменту і строкатою юрбою революціонерів, які не бачили ніякої можливої надії на прогрес, якщо не замінити імперські режими якоюсь новою, справедли- вішою формою держави. В цьому контексті прихильники численних національних рухів, остаточною метою яких було створення неза- лежних національних держав, були в принципі несумісні зі збереженням цілості імперій…» [6, с. 456]. Характеризуючи національні рухи Східної Європи, П. Вандич відмічав: «Східний націо- налізм часто був протестом проти держави (зазвичай чужої). Живлячись історичними мітами та надіями на майбутнє, він розви- вався в етнічно різнорідному суспільстві ще до того, як відбулася соціально-економічна трансформація. Його метою була монолітна спільнота з авторитарними рисами. Отже, східна модель здебільшого стосується «неісто- ричних націй»… чехів, словаків, литовців, румунів та українців» [5, с. 174]. Водночас, слід підкреслити, що польський національний рух ХІХ ст., попри відсутність державності у поляків, не можна віднести до аналогічних процесів у «неісторичних націй», тобто не маючих власної держави. З одного боку, «польське питання» залишалося ваго- мим аргументом європейської дипломатії, а з іншого, – поляки показали приклад, що навіть нація без держави може виступати суб’єктом міжнародних відносин завдяки усвідомленню політичної ідеї своїх легітим- них національних прав. З кінця XVIII ст., коли йшлося про сферу політики та між- народних відносин, «Польща зринала щонай- більше спорадично. Зате у сфері політичних ідей вона всякчас займала важливі позиції. Адже Польща була тепер Ідеєю» [6, с. 460]. Досліджуючи дискурс польського націо- нального руху, слід підкреслити, що в ньому виокремлюються декілька тісно пов’язаних між собою інтелектуальних пластів, що визначили його специфіку порівняно з пара- лельними національними рухами Центрально- Східної Європи і зумовили парадигму форму- вання модерної польської нації. Своєрідним фундаментом польського націо- нального руху стала ідея відновлення втра- ченої наприкінці XVIII ст. держави, що усклад- нювалася примусовою інтеграцією теренів колишньої Речі Посполитої до складу Австрії, Пруссії та Росії. «На противагу чехам та іншим націям регіону, крім угорців 1849 року, польська національна боротьба впродовж більшої частини ХІХ століття була спрямо- вана на здобуття повної незалежності й характеризувалася неодноразовими повстан- нями: 1806, 1830-1831, 1848 та 1863 років. Втрата державности була настільки недавньою, що багато поляків ще пам’ятали незалежну Річ Посполиту» [5, с. 177]. Разом з тим, слід відмітити, що польська ідея власної держави зазнала суттєвої еволюції 29 упродовж століття, зумовленої засвоєнням патріотично налаштованими польськими інтелектуалами західних ліберально-громадян- ських ідей. Якщо ідеологічним підґрунтям національно-визвольних змагань кінця XVIII – середини ХІХ ст. була ідея колишньої Речі Посполитої з її сильним станово-представ- ницьким реґіоналізмом, традиціями мульти- культуралізму і католицького універсалізму, то після Січневого повстання 1863 р. посту- пово усвідомлюється ідея національної дер- жави як батьківщини усіх поляків. Не менш вагомим чинником націєтворення поляків стала трансформація традиційного поняття «політичної нації народу-шляхти» відповідно вимогам модерності. Боротьба за відновлення власної державності супровод- жувалася кристалізацією концепту польської нації з її невід’ємними атрибутами – звитягою, жертовністю, політичною волею. Для поляків нація представляла собою історично сформовану спільноту, об’єднану у часі і просторі, певний етичний ідеал, що виступав «носієм цінностей, які існували неза- лежно, хоч і відповідали реальним фактам національного буття» [5, с. 175]. Польський патріотизм як ідеологічне підґрунтя національно-визвольних змагань, на думку А. Валіцького, характеризувався пов’язанням любові до вітчизни з любов’ю до свободи й навпаки – любові до свободи з республіканською любов’ю до вітчизни, громадського блага, чим виразно відрізнялася старопольська концепція свободи від свободи індивідуалістичної, свободи в розумінні класичного західного лібералізму [4, с. 725]. Традиції шляхетської демократії справили подвійний вплив на генезис модерної польської нації. З одного боку, – і це було позитивно – ці традиції сприяли пробудженню суспільної суб’єктивності і чутливості до справ гідності й суверенності нації. З іншого, – ці традиції гальмували формування тих рис волі й характеру поляків, що були необхідні для капіталістичного розвитку (йдеться передусім про такі «буржуазні» чесноти, як хазяйно- витість, ощадливість, індивідуальна госпо- дарська діяльність тощо) як запоруки суспільної модернізації [4, с. 737]. Специфіка формування модерної польської нації, що кристалізувалася впродовж ХІХ сто- ліття, зумовлювалася й особливостями соціальної структури суспільства. На відміну від Західної Європи, де нації поставали на підвалинах середнього класу та пролетаріату, польська нація «була переважно сумішшю шляхти й плебеїв» [5, с. 178]. І якщо для ідеологів старопольської «вольності» поняття нації уособлювалося «народом шляхетським», згодом поширилося усвідомлення, що «склад- ником нації є також «простолюд» і що засада «окремішності нації» має спричинитися до визнання за «простолюдом» політичних прав» [4, с. 734]. Залучення широких мас населення до політичної діяльності, а також демо- кратизація життя стали чинниками форму- вання модерної нації [7, с. 17]. Усвідомлення необхідності націоналізації усіх верств суспільства ставило на порядок денний проблему визнання національних прав непольського населення колишньої Речі Посполитої, тобто українців, білорусів, литов- ців, німців, євреїв. Територіально-історичні зазіхання поляків дедалі більше вступали у конфлікт з національною свідомістю й полі- тичними домаганнями інших народів давньої Речі Посполитої. Причому саме польські визвольні змагання часто виступали каталіза- тором цих новонароджених національних рухів українців, литовців, білорусів тощо [4, с. 745]. З іншого боку, як слушно зауважив Н. Дейвіс: «Політика польського націоналізму від самого початку була зумовлена безкомпро- місним характером усталеного ладу. Володарі держав, що поділили Польщу, ніколи не ставились прихильно до відтворення сувере- нної й цілком незалежної Польщі. <…> В результаті політично свідомі поляки постали перед дуже вузьким діапазоном вибору. Коли поляки робили собі кар’єру на царській, прусській або королівсько-імпер- ській службі, з’являлися шанси, що вони засвоять культуру і світогляд панівної еліти і вважатимуть себе вже не за поляків, а за 30 росіян, австрійців і німців… тих поляків, які відмовлялися працювати зі владою, неминуче одразу відкидали у світ підпілля, змов і тероризму» [6, с. 474]. Польський національний рух, як зазна- чалося вище, від самого початку був реакцією на знищення польської державності і політику Санкт-Петербурга, Відня чи Берліна у «польському питанні», отже, великою мірою зумовлювався зовнішніми чинниками. Оскільки предметне поле нашої статті становить з’ясу- вання специфіки польського національного руху в Правобережній Україні, доцільним, на наш погляд, буде проаналізувати його най- важливіші аспекти. Слід зазначити, що відмінністю польського руху в Право- бережжі стало те, що регіон упродовж ХІХ ст. перетворився на поле змагань трьох конку- руючих національних проектів – польського, російського й українського. Р. Шпорлюк звертає увагу на висновок А. Каппелера, що «польський національний рух відігравав роль підривного чинника в Російській імперії у двох сенсах: по-перше, сам по собі, по- друге, через вплив на литовців, білорусів та українців» [11, с. 449]. З іншого боку, поляки, які мешкали в українських теренах, упродовж всього періоду залишалися частиною польського соціо- культурного простору, що, в свою чергу, створювало умови для формування модерної польської нації та інтелектуального карто- графування власного простору ідентичності. Поляки Правобережжя зберегли власні суспільні інститути та простір культурного обміну. Існування цього простору дозволяло чинити опір імперській русифікації, поширювати націоналістичні ідеї та зміцнювати польську національну ідентичність в регіоні. Також, певною мірою, це служило «моральною ком- пенсацією» розчаруванням внаслідок поразки польських повстань 1830-1831 рр. та 1863 р. і полегшило сприйняття позитивістських ідей «органічної праці» у другій половині ХІХ ст. Коли йдеться про Правобережну Україну, мусимо зазначити, що від самих поділів Речі Посполитої цей регіон сприймався росій- ським істеблішментом і навіть частиною російських лібералів як території, історично пов’язані з Росією, її невід’ємна складова, що підважувало імперські претензії на заангажо- ваність у європейські справи [11, с. 349]. І хоча до польського повстання 1863 р. поляки могли сподіватися принаймні на співчуття ліберально налаштованої частини російського соціуму щодо втрати незалежності, втім будь-яка спроба відокремлення українських теренів від імперського організму суворо засуджувалася на рівні суспільного дискурсу й жорстоко каралася з боку влади. Більше того, як слушно зауважив Ю. Зем- ський, «зміни російських настроїв щодо «польського питання» відбувалися разом із зростанням національних вимог поляків, а також супроводжувалися націоналізацією самих росіян. Тобто, одночасно із спротивом польським національним вимогам у сере- довищі російської громадськості відбувалося «формування» ідей російської нації та російських національних інтересів» [7, с. 57]. Отже, можемо стверджувати, що поширення польського національного руху, радикалізація вимог його учасників безпосередньо впливали на генезис російської національної ідентичності, особливо коли йшлося про Правобережну Україну як уявлений історично «руський» регіон [11, с. 452]. Тобто конфлікт між польським та російським національними проек- тами стосовно українських теренів уособлював розбіжності щодо уявлення про власний суспільно-історичний простір, що в умовах націєтворення набувало сакрального значення. До цього процесу сакралізації суспільно- історичного простору Правобережжя долучилися представники «української школи» у польській літературі ХІХ ст. На думку С. Баженової, «українська школа» у польській літературі прагнула примирити польську общину Право- бережної України з українським населенням, демократизувати її життя в нових соціально- економічних і політичних умовах й вивести її з кута ізоляції» [1, с. 66]. У своїх творах польські поети і пись- менники – переважно вихідці з Право- бережної України і Східної Галичини (А. Маль- чевський, Б. Залєський, С. Гощинський, М. Гос- 31 лавський, Ю. Словацький та ін.), – поширювали міф про давню Річ Посполиту як братній союз поляків, українців та литовців. Вони досліджували «світлі» й «темні» сторони польсько-українського співіснування в мину- лому, визначали перспективи майбутніх стосунків відродженої Польщі та України, їхнє значення для польського національного життя [1, с. 83]. Після поразки Січневого польського повс- тання 1863 р. царський уряд у своїй політиці в регіоні поступово почав переходити до політично-націоналістичних принципів, здійсню- ваних методами націоналізації свідомості усіх своїх підданих. Коли польська шляхта оформилася як національно консолідована, антиросійська сила, «імперії на часі стало згадати, що у Правобережжі проживає православний «руський люд», у якому російські сановники бачили своїх підданих тотожно «людям русскім» так званих «внут- рішніх» губерній імперії… владі стало зручно відмовитися толерувати місцевий панівний стан – польських поміщиків, а натомість – «викликати», «виховати», «пробудити» прихи- льність до самодержавства у простолюду – українського селянства» [7, с. 55]. Одним з основних засобів націоналізації українських селян стала реалізація освітньої політики на засадах тріади С. Уварова «Самодержавство. Православ’я. Народність». У 1864 р. було затверджено «Положення про початкові училища», яким вводилася єдина система початкової освіти. Навчання мало проводитися російською мовою під загальним керівництвом і контролем училищних рад, що складалися з чиновників і духовенства. Нагляд за релігійно-моральним вихованням учнів, благонадійністю вчителів здійснювали місцеві священики. Усі школи підпорядко- вувалися Міністерству народної освіти або Синоду, а в навчальному процесі керувалися підготовленими цими відомствами програ- мами [9]. Згідно з циркулярами Міністерства народної освіти існуючі в західних губерніях імперії польські школи підлягали закриттю. Як наслідок – на Правобережжі України були ліквідовані всі католицькі парафіяльні школи. Учням-полякам заборонялося розмовляти польською мовою у школах. Проте повністю викорінити офіційними постановами, репресивними заходами багато- річні традиції польського шкільництва на Правобережжі України російському царизму не вдалося. На противагу державним росій- ським школам у краї почали виникати неофіційні (таємні) польські школи та приватні пансіони в Луцьку, Старокостянтинові, Кам’янці- Подільському та в інших населених пунктах Правобережної України [8-9]. Вони, як правило, утримувалися на кошти польської знаті, ксьондзів. У 1892 р. побачив світ указ про покарання осіб за причетність до відкриття та функціонування таємних шкіл у західних губерніях імперії [9]. Як вище зазначалося, державне законо- давство жорстко регламентувало освітню справу, істотно звужуючи можливості задоволення релігійних, культурних запитів поляків Право- бережної України. Протидіяти цьому нама- гався культурно-просвітницький рух польської інтелігенції та шляхетства, метою якого було поліпшення загального добробуту польського і українського населення [3]. Поширення у другій половині ХІХ ст. ідей позитивістської «органічної праці» передбачало зосередження на просвітницькій та госпо- дарській діяльності, виховання етнічних поляків у національному дусі. Активізація суспільної та економічної діяльності розгля- далися як вагомий чинник модернізації сус- пільства, що в перспективі мало стати передумовою відновлення польської держав- ності [5, с. 230]. Втім, коли йшлося про Правобережну Україну, тут завдяки зусиллям імперської влади існувало чимало перешкод навіть для такої обмеженої діяльності. Перш за все, націоналізація суспільства на засадах зміцнення самодержавства унеможливлювала будь-які форми громадянської активності, що супе- речили офіційній політиці Санкт-Петербурга. Діяльність нечисленних товариств і осередків, створюваних поляками, перебувала під пиль- 32 ним контролем поліцейсько-бюрократичних структур. Як зазначалося вище, з середини ХІХ ст. влада встановила жорсткий контроль над закладами освіти, який підважувався новими обмежувальними нормативними актами. За таких обставин культурно-просвітницька діяльність поляків Правобережної України перетворилася на єдиний канал трансляції національних інтересів і прагнень. Економічна слабкість, зумовлена як відсталістю імперської господарської системи в цілому, так і зосередженням польського капіталу переважно в аграрному секторі із збереженням великого землеволодіння в умовах розвитку капіталіс- тичних відносин, спричинила однобічність реалізації політики «органічної праці» в Правобережній Україні, що, в свою чергу, послаблювало польський національний рух у протистоянні з російським націоналізмом. З іншого боку, зосередження на активізації культурницької діяльності сприяло розвиткові польської літератури, мистецтва, театру, станов- ленню польської історичної науки тощо. Поширення основних принципів філософії позитивізму починаючи з 1860-х років ставило на порядок денний об’єктивне відображення дійсності «в минулому і сучасності» шляхом вдосконалення джерельної бази, фактичного матеріалу наукових та літературних праць, критики вад суспільства «з метою подальшої перебудови (еволюції) світу» [1, с. 336]. Реалізація цих основоположних принципів позитивізму вплинула на розвиток укра- їністики в польській історичній науці і, як наслідок, – формування польських істо- ричних шкіл – львівської, краківської, варшав- ської, а також започаткувало генезис істо- ричного краєзнавства. Одним з центрів історико-краєзнавчих досліджень у другій половині ХІХ ст. став Київ, який залишався, незважаючи на посилення русифікаторської політики, найбільшим в українських теренах осередком польського інтелектуального життя. Саме тут оформилася польська історико- краєзнавча школа, представники якої (Л. Совін- ський, А. Марцинківський, І. Трусевич, А. Под- береський, М. Дубецький та ін.) досліджували історичне минуле українських земель, особли- вості їхнього регіонального розвитку [1, с. 241]. Разом з тим, польські претензії щодо Правобережної України, прагнення зберегти позиції польської меншини в соціально- економічній та культурній сферах суспільного життя в регіоні загострювали стосунки з українцями, що почали усвідомлювати власну національну ідентичність. Як зазначив Н. Дей- віс, наприкінці ХІХ ст. польські територіальні претензії, зіперті на кордони й традиції давньої Речі Посполитої, були вже неприйнятні [6, с. 502]. Отже, можемо зробити висновок, що поль- ський національний рух в Правобережній Україні, будучи складовою частиною загально- польського модерного націєтворення, в другій половині ХІХ ст. був спричинений цілою низкою чинників, що зумовили його регіо- нальну специфіку. Перш за все, русифікатор- ською та націоналізаторською політикою російських урядових кіл, спрямованою на остаточну інкорпорацію регіону до імпер- ського соціуму. Ця політика зазнавала певних модифікацій під тиском обставин, але її стратегічний напрям залишався незмінним від поділів Речі Посполитої. Другим чинником стало усвідомлення прогресивною частиною польського сус- пільства зростання ролі простолюду, передусім селянства, у процесах націєтворення. Саме прагнення поширити польські націоналіс- тичні ідеї на все населення Правобережжя загострило стосунки з українцями і водночас сприяло кристалізації окремого українського національного руху. Поширення ідей позитивізму та реалізація програми «органічної праці» зумовили активі- зацію культурно-просвітницької та наукової діяльності польських патріотів, що суттєво вплинуло на уявлення про польський націо- нальний простір і усвідомлення ними необхід- ності пошуку порозуміння з представниками непольського населення регіону. 33 ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Баженова С. Від романтизму до реалізму. «Українська школа» в польській літературі 20–90-х років ХІХ ст.: етапи діяльності, історія України в творчості її представників. Монографія / Стефанія Баженова. – Кам’янець-Подільський: ФОП Сисин О.В., 2009. – 400 с. 2. Бовуа Д. Гордиев узел Российской империи: Власть, шляхта и народ на Правобережной Украине (1793– 1914) / Даниэль Бовуа. Автор. пер. с франц. М. Крисань. – М.: Новое литературное обозрение, 2011. – 1008 с.: ил. 3. Буравський О. Громадська діяльність польської інтелігенції Волині, її внесок в українську і європейську науку у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.: Електронний ресурс / Олександр Буравський. – Режим доступу: http://eprints.zu.edu.ua/3602/1/Buravskiy.pdf. 4. Валіцький А. Три патріотизми / Анджей Валіцький; пер. з польськ. В. Гломозди // Націоналізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К.: Смолоскип, 2000. – С. 724-767. 5. Вандич П. Ціна свободи. Історія Центрально-Східної Европи від Середньовіччя до сьогодення / Пьотр Вандич. Пер. з англ. С. Грачової. – К.: Критика, 2004. – 463 с. 6. Дейвіс Н. Боже ігрище: історія Польщі / Норман Дейвіс; пер. з англ. П. Таращук. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2008. – 1080 с.: іл. 7. Земський Ю.С. Польська, Російська та українська еліта в змаганнях за Правобережну Україну середини ХІХ ст.: Монографія / Ю.С. Земський. – Хмельницький: Б.в., 2011. – 350 с., іл. 8. Ніколаєнко О.О. Польська пансіонна жіноча освіта на Правобережжі наприкінці ХІХ ст.: Електронний ресурс / Режим доступу: https://keui.files.wordpress.com/2013/12/24_nikolaenko.pdf 9. Поліщук Ю. Національні меншини Правобережжя України у контексті етнічної політики Російської імперії (кінець XVIII – початок ХХ ст.): Монографія: Електронний ресурс / Ю. Поліщук. – Київ: ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2012. – 432 с. – Режим доступу: http://www.ipiend.gov.ua/img/monograph/ file/naz_menshyny_site_154.pdf. 10. Снайдер Т. Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569 – 1999 / Тімоті Снайдер. Пер. з англ. А. Котенка, О. Надтоки. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2012. – 464 с. 11. Шпорлюк Р. Формування модерних націй: Україна – Росія – Польща / Роман Шпорлюк. Пер. з англ. Г. Касьянова, М. Климчука, М. Рябчука, Я. Стріхи, Д. Матіяш, Х. Чушаак. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2013. – 552 с. Н. Ю. Громакова, Национальный университет государственной налоговой службы Украины, г. Ирпень, Украина ПОЛЬСКОЕ НАЦИОНАЛЬНОЕ ДВИЖЕНИЕ В ПРАВОБЕРЕЖНОЙ УКРАИНЕ: РЕГИОНАЛЬНАЯ СПЕЦИФИКА В статье рассматриваются особенности развития польского национального движения в Правобережной Украине во второй половине ХІХ в. Национальное движение поляков в этот период представляет собой сложный исторический феномен, повлиявший на трансформацию общественно-политического пространства в украинских землях. Автор резюмирует, что формирование нового способа мышления участниками польского национального движения своего социально-исторического пространства способствовало превращению региона в арену жестокой борьбы российского, польского и украинского национальных проектов. Ключевые слова: польское национальное движение, «органический труд», национальный проект, нацие- образование, региональная специфика N. Gromakova, The National State Tax Service University of Ukraine, Irpen, Ukraine THE POLISH NATIONAL MOVEMENT ON THE RIGHT-BANK UKRAINE: THE REGIONAL PECULIARITY The article is devoted to studying problems of the Polish National Movement development on the Right-Bank Ukraine during the second-half of the XIXth century. The National Movement of the Poles at that period was the complex historical phenomenon, that influenced on the transformation of the socio-political spaciousness of the Ukrainian lands. The author by the analyze of the scientific discourse was defined the content and essence of the 34 concept «the Polish National Movement» at the context of the genesis of nationalisms in the Central-East Europe during the modern period. The author emphasizes, that the spreading of the Polish National Movement on the Right- Bank Ukraine was occurring under circumstances of competition’s struggle with the Russian imperial nation building, moreover, the participants of the both two movements were considered the regional non-poles exclusively as part of their own national identity. The second-half of the XIXth century was the period of the transformation of the ideology’s origins and the spreading new forms and methods of the practical activity of the Polish National Movement’s participants. The conspiracy and the rebellion were replaced with the «organic work». It meant to put into usual practice the modern educational and economic forms of activity as the basis of the future Polish state’s rebirth. The author came to the conclusion, that the genesis of the modern Polish nation was promoting to the forming the new way of mind of their own socio-historical space by the participants of the national movement. The traditional regional-representative’s patriotism by the «Rzeczpospolita»‘s period was replaced by the new conception of the national state. The fundamental idea of this conception was the idea of the national unity and the granting political rights to all Poles. However the polish territorial claims to the non-polish lands former «Rzeczpospolita», specifically the Right-Bank Ukraine, caused the emphasizing of the conflict with the Russian nationalism’s adepts and the participants of the Ukrainian National Movement. This opposition became the important factor of the socio-political living in the region, that transformed into the area of the fierce fighting of Russian, Polish and Ukrainian national projects. Key words: the Polish National Movement, the «organic work», the national project, the nation building, the regional peculiarity Рецензенти: Сінкевич Є. Г., д-р іст. наук, проф.; Котляр Ю. В., д-р іст. наук, проф. © Громакова Н. Ю., 2015 Дата надходження статті до редколегії 27.12.2014