Про характер співробітництва земств та кооперативів в Україні в кінці XIX – на початку XX ст.

У статті представлено аналіз історичного досвіду інституційної взаємодії земств та кооперативних форм господарської організації. Здійснено оцінку ефективності інструментів впливу органів місцевого самоврядування на кооперацію....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Дідківська, Л.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" 2009
Schlagworte:	Історія економіки
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9417
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Про характер співробітництва земств та кооперативів в Україні в кінці XIX – на початку XX ст. / Л.В. Дідківська // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 102-110. — Бібліогр.: 16 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-9417
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-94172013-02-13T02:21:30Z Про характер співробітництва земств та кооперативів в Україні в кінці XIX – на початку XX ст. Дідківська, Л.В. Історія економіки У статті представлено аналіз історичного досвіду інституційної взаємодії земств та кооперативних форм господарської організації. Здійснено оцінку ефективності інструментів впливу органів місцевого самоврядування на кооперацію. В статье представлен анализ исторического опыта институционального взаимодействия земств и кооперативных форм хозяйственной организации. Осуществлена оценка эффективности инструментов влияния органов местного самоуправления на кооперацию. In the article is presented the analysis of historical experience of institucion cooperation of zemstvos and cooperative forms of economic organization. The estimation of efficiency of instruments of influence of organs of local selfgovernment is carried out on cooperation. 2009 Article Про характер співробітництва земств та кооперативів в Україні в кінці XIX – на початку XX ст. / Л.В. Дідківська // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 102-110. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. 0320-4421 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9417 330.8: [334.735+342.25](477) uk Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України"
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія економіки Історія економіки
spellingShingle	Історія економіки Історія економіки Дідківська, Л.В. Про характер співробітництва земств та кооперативів в Україні в кінці XIX – на початку XX ст.
description	У статті представлено аналіз історичного досвіду інституційної взаємодії земств та кооперативних форм господарської організації. Здійснено оцінку ефективності інструментів впливу органів місцевого самоврядування на кооперацію.
format	Article
author	Дідківська, Л.В.
author_facet	Дідківська, Л.В.
author_sort	Дідківська, Л.В.
title	Про характер співробітництва земств та кооперативів в Україні в кінці XIX – на початку XX ст.
title_short	Про характер співробітництва земств та кооперативів в Україні в кінці XIX – на початку XX ст.
title_full	Про характер співробітництва земств та кооперативів в Україні в кінці XIX – на початку XX ст.
title_fullStr	Про характер співробітництва земств та кооперативів в Україні в кінці XIX – на початку XX ст.
title_full_unstemmed	Про характер співробітництва земств та кооперативів в Україні в кінці XIX – на початку XX ст.
title_sort	про характер співробітництва земств та кооперативів в україні в кінці xix – на початку xx ст.
publisher	Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України"
publishDate	2009
topic_facet	Історія економіки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9417
citation_txt	Про характер співробітництва земств та кооперативів в Україні в кінці XIX – на початку XX ст. / Л.В. Дідківська // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 102-110. — Бібліогр.: 16 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT dídkívsʹkalv proharakterspívrobítnictvazemstvtakooperativívvukraínívkíncíxixnapočatkuxxst
first_indexed	2025-07-02T12:45:21Z
last_indexed	2025-07-02T12:45:21Z
_version_	1836539258229227520
fulltext	© Л.В. Дідківська, 2009 ISSN 0320-4421. Історія нар. госп-ва та екон. думки України. 2009. Вип. 42. 102 УДК 330.8: [334.735+342.25](477) Л.В. Дідківська ПРО ХАРАКТЕР СПІВРОБІТНИЦТВА ЗЕМСТВ ТА КООПЕРАТИВІВ В УКРАЇНІ в кінці XIX – на початку XX ст. У статті представлено аналіз історичного досвіду інституційної вза- ємодії земств та кооперативних форм господарської організації. Здійснено оцінку ефективності інструментів впливу органів місцевого самоврядування на кооперацію. Ключові слова: земства, кооперація, сільськогосподарські кооперативи, кредитні кооперативи, самоуправління. Л.В. Дидковская О ХАРАКТЕРЕ СОТРУДНИЧЕСТВА ЗЕМСТВ И КООПЕРАТИВОВ В УКРАИНЕ в конце XIX – в начале XX вв. В статье представлен анализ исторического опыта институцио- нального взаимодействия земств и кооперативных форм хозяйственной ор- ганизации. Осуществлена оценка эффективности инструментов влияния органов местного самоуправления на кооперацию. Ключевые слова: земства, кооперация, сельскохозяйственные коопера- тивы, кредитные кооперативы, самоуправление. L.V. Didkivska THE CHARACTER OF COLLABORATION OF ZEMSTVOS AND COOPERATIVES IN UKRAINE at the end of ХІХ cent. – in beginning of ХХ cent. In the article is presented the analysis of historical experience of institucion cooperation of zemstvos and cooperative forms of economic organization. The es- timation of efficiency of instruments of influence of organs of local self- government is carried out on cooperation. Keywords: zemstvos, cooperation, agricultural cooperative stores, credit cooperative stores, self-governments. Постановка проблеми. Однією з причин занепаду сільського господарства України є нездатність сільських громад та органів міс- цевого самоврядування самостійно вирішувати проблеми місцевого 103 значення через недостатність матеріальних та фінансових ресурсів, а також через відсутність громадської ініціативи. Проте зарубіжний та вітчизняний досвід свідчить, що органи самоорганізації населення можуть стати успішним інструментом сільського розвитку взагалі та селянської кооперації зокрема. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми станов- лення самоуправління на сільських територіях в Україні досліджують Ю. Губені, В. Нелеп, П. Саблук, В. Ткачук та інші українські вчені. Разом з тим практично не враховується вітчизняний історичний до- свід розвитку органів місцевого самоврядування. Метою дослідження є аналіз характеру взаємодії земств як ор- ганів місцевого самоуправління та селянських кооперативів в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Виклад основного матеріалу. Неабияка роль у становленні та розвитку кооперації в Україні належала земствам, виникнення яких пов’язане зі звільненням селян від кріпосництва. І хоча формально вони створювались для задоволення місцевих потреб губерній та по- вітів, з’явилися вони не за ініціативою населення, а в силу закону. 1 січня 1864 р. набуло чинності Положення про земські заклади, при- йняте з метою розвитку місцевого самоуправління. Проте, як і в ін- ших реформах 60-х років ХІХ ст., у його змісті проглядалася тенден- ція обмежити прагнення народу до свободи. Міністр внутрішніх справ П. Валуєв на засіданні Державної ради стверджував, що самостійність земств створить «державу в державі», тому було заборонено земським закладам втручатися в справи загальнодержавного інтересу [5, с. 654– 655]. Незважаючи на те, що земства були лише формально органами державного місцевого самоуправління, вже протягом 1870-х років во- ни пропагували переваги кооперативного руху та надавали, хоча й не- значну, матеріальну допомогу при заснуванні ощадно-позичкових то- вариств, а також розпочали активну діяльність з агрономічної освіти на селі. Крім того, історичні факти свідчать, що важлива роль у фор- муванні кооперації належала інтелігенції, яка активно пропагувала за- хідноєвропейський кооперативний досвід серед неграмотних україн- ських селян, доводила необхідність впровадження агрономічних знань у сільськогосподарське виробництво, сприяла використанню нової сільськогосподарської техніки. Недарма російський вчений О. Чупров стверджував, що «всюди, де земство чи одиничні інтелігентні сили з енергією бралися за проповідь поліпшень, ці останні швидко приви- валися в нашому селянському середовищі, можливо, навіть швидше, ніж в Західній Європі» [16, с. 281]. 104 В результаті швидко розгорнулася діяльність сільськогосподар- ських спілок, особливо тоді, коли Міністерство хліборобства та державного майна трохи полегшило формальну сторону їх заснуван- ня, видавши 13 лютого 1898 р. «нормальний статут для місцевих сіль- ськогосподарських спілок». Кошти цих спілок складалися зі щорічних членських внесків, субсидій земств та департаменту землеробства, а також із доходів від комерційних операцій (переважно постачання членам сільськогосподарської техніки, добрив, насіння). Проте для їх активної діяльності грошових засобів було недостатньо, і формували- ся вони переважно за рахунок державних субсидій. Відомий вчений- кооператор С. Прокопович стверджував, що значна державна підтри- мка сільськогосподарських спілок свідчить про недостатню самостій- ність таких кооперативних організацій. За його даними, бюджет 8 сільськогосподарських спілок Харківської губернії в 1908 р. склада- вся на 14,8% із членських внесків, на 72,8% – із субсидій земств, на 15,9% – із субсидій департаменту землеробства та на – 3,5% – з при- бутку від комерційних операцій [9, с. 125]. Разом з тим підтримка спі- лок на етапі їх становлення була необхідною, особливо в контексті їх ролі у формуванні сільськогосподарської кооперації в цілому. Незва- жаючи на невеликі бюджети (від 500 до 3000 руб.), їхня діяльність бу- ла достатньо різноманітною та продуктивною [12, с. 90]. Активний розвиток кооперації та рух селянства в бік ринку по- чався лише в ході реалізації реформ С. Вітте та П. Столипіна. Впрова- дження товарно-грошових відносин у селянське господарство вимага- ло розвитку кредитної кооперації, яка швидко набирала обертів. Якщо раніше засновувалося щороку 3–5 кредитних товариств, то після 1905 р. їх щорічний приріст становив 200–400 товариств. У результаті до кінця 1913 р. вже налічувалося 2181 кредитне та 911 ощадно- позичкових товариств. На 1 січня 1914 р. кооперативними кредитни- ми установами України було зібрано до 50 млн карбованців, викорис- таних для кредитування сільського господарства. Причому організа- торами кредитних кооперативів і користувачами кредитних коштів стали переважно селяни, агрономи, вчителі. За свідченням П. Висо- чанського, із 308 запитань до Харківського кооперативного комітету в 1909–1911 рр. було від селян – 102, учителів – 27, агрономів – 39, співробітників земств – 62, кооператорів – 52 та інших – 26 [2, c. 26– 27]. Така успішна діяльність кредитних селянських кооперативів по- яснювалася насамперед значною державною підтримкою цих коопе- ративів. Кожне кредитне товариство на початку своєї діяльності оде- ржувало від управління в справах дрібного кредиту або від земств та Державного банку кредити для формування основного капіталу на 105 термін у 10 років на умовах повернення їх частинами, починаючи з п’ятого року. Із розвитком діяльності товариства йому видавалися но- ві кредити, а від прибутків по операціях товариства утворювалися власні кошти [1, c. 39]. Як видно, земства активно включалися в процес розвитку креди- тних відносин. Цьому сприяли прийняття закону про земські каси дрібного кредиту (1904 р.) та видання зразкового статуту земських кас (1906 р.). Земські каси стали для земств тим інструментом, який міг примножувати їхній внесок у розвиток кооперативної справи (вони отримали право приймати грошові внески та надавати кредити, вести посередницькі операції, відкривати заклади дрібного кредиту, сприяти їх ефективній діяльності тощо). З Управління у справах дрібного кре- диту дозволялося отримувати кредити в основний капітал у розмірі до 10000 руб. для повітових та 30000 руб. для губернських кас. Крім то- го, вони мали право одержувати в Державному банку короткострокові кредити. Користуючись такими повноваженнями, земства почали ак- тивно відкривати земські каси дрібного кредиту. На 1 січня 1910 р. в Росії налічувалося 64 каси, в 1911 р. – 100, в 1915 р. – 225 [7, с. 124, 138]. У зв’язку з активною діяльністю земських кас виникло дискусій- не питання про їх взаємозв’язок із союзами дрібного кредиту. На Харківській нараді, проведеній за ініціативи Правління Харківської губернської земської каси, було прийнято постанову про те, що завданням земської каси є пробудження самодіяльності населення для об’єднання їх у кооперативні товариства та допомога в створенні сою- зів. Там же, де є ефективно діючий союз, для влаштування земської каси на предмет задоволення тих самих потреб підстав немає [7, с. 129]. Крім того, побутувала думка, що надання кредитів земськими касами окремим товаровиробникам уповільнювало розвиток кредит- ної кооперації взагалі. Проте земства та кооперативи продовжували ефективну співпрацю й тоді, коли сільськогосподарські кооперативи зміцніли. Цього вимагали об’єктивні реалії самого життя. Адже, як писав російський вчений А. Меркулов, «тепер хто не з кооперацією, той проти населення» [7, с. 139]. Хоча поступово виявлялася тенден- ція з одного боку, до самостійності кооперативів, а з іншого – до над- мірної опіки земств. А це посилювало їх протистояння. Разом з тим земства продовжували роботу в напрямку розвитку кооперативного руху в Україні. До їх практичної діяльності додалися теоретичні дослідження питань кооперації. Спостерігався високий рівень розвитку досліджень селянського господарства земською ста- тистикою. Розробки Херсонського, Чернігівського, Полтавського, 106 Харківського, Катеринославського, Таврійського земств містили над- звичайно цікавий матеріал про стан сільського господарства та соціально-економічні процеси на селі (зокрема, про переписи селян- ських господарств, бюджети селянських сімей, нерухоме майно то- що). Підвищена увага приділялася дослідженню якості землі, її про- дуктивності та прибутковості. Наприклад, земства Чернігівської, Хар- ківської, Катеринославської губерній в 1914 р. видали монографії про діяльність сільськогосподарських спілок, а Миргородське та Полтав- ське земства – про дрібний кредит. Крім того, земства влаштовували виставки, курси лекцій, поши- рювали спеціальну літературу, створювали бібліотеки при кооперати- вах, готували штати інструкторів з кооперації, організовували земські сільськогосподарські склади (виникнення яких було обумовлене над- звичайно високими цінами на сільськогосподарські знаряддя праці та машини). Обсяги продажу товарів сільськогосподарськими складами за 1900–1904 рр. показано в табл. 1. Із розвитком діяльності земських складів виникла необхідність в їх об’єднанні. Так виникли посередни- цькі бюро для спільної закупки товарів з метою добитися більших знижок від фабрикантів. Таблиця 1. Продаж товарів сільськогосподарськими складами України за 1900–1904 рр. * Продано товарів (тис. руб.) Р і к Губернія Кількість земських складів і відділень Капітал (тис. руб.) 1900 1901 1902 1903 1904 Катеринославська 15 137 98 145 165 197 303 Полтавська 16 180 346 464 477 272 439 Таврійська 15 38 95 126 79 74 98 Харківська 47 101 47 150 50 — — Херсонська 25 164 134 243 168 228 127 Чернігівська 24 90 71 119 59 86 103 Всього 142 710 791 1247 998 857 1070 * Складено за даними: Сапелкин В. Потребительские и сельскохозяйственные общества Российской империи / Сапелкин В. — С.-Петербург, 1907. — C. 40. Позитивно вплинуло на розвиток сільськогосподарської коопе- рації й те, що під час проведення аграрної реформи П. Столипіна се- лянам надавалася широкомасштабна агроекономічна допомога. Спе- ціально створеною агрономічною службою для селян було організо- вано навчальні курси зі скотарства та молочарства, демонструвалися 107 та впроваджувалися прогресивні форми сільськогосподарського виробництва. Самовіддано працювали земські та урядові агрономи, очолюючи здійснення агрономічних заходів, що проводилися селянськими спіл- ками. В «Енциклопедії українознавства» зазначено, що земські агро- номи «…довгий час були головними пропагандистами й інструктора- ми кооперації» [3, с. 1125]. Проте агрономів було не так вже й багато. В 1913 р. у всій Україні налічувалося 520 агрономів і 758 їхніх поміч- ників і інструкторів-фахівців. На кожного агрономічного працівника припадало більш, ніж 25000 чоловік населення, а на одного агронома – утричі більше. Разом з тим їм вдалося розвинути досить активну працю по боротьбі з культурною відсталістю. Всюди по волостях і се- лах вони розмістили свої дільниці, які мали показові поля, зразкові пасіки, прокатні машини, бібліотеки [11, с. 57]. Загальні земські ви- трати на агрономічну допомогу населенню за 1902–1911 рр. у розра- хунку на 1 десятину посівної площі становили: для Чернігівщини – 1,58 коп., Харківщини – 1,74 коп., Полтавщини – 2,46 коп. Така, хоч і незначна, допомога сільськогосподарському товаровиробнику сприя- ла поліпшенню врожайності, про що свідчать дані табл. 2. На Право- бережній Україні аналогічна допомога з боку органів місцевого само- врядування була майже відсутня [14, с. 137]. Таблиця 2. Підвищення врожайності жита за перші два десятиліття XX ст. * Губернія Показник Чернігівська Харківська Полтавська Поліпшення врожайності жита, % 23 37 40 * Складено за даними: Фещенко-Чопівський І. Природні багатства України / Фещенко-Чопівський І. — К. : Всеукр. кооп. видав. союз, 1919. — C. 137. Тому й не дивно, що в 1911 р. земства України збільшили витра- ти на поліпшення сільського господарства, що показано в табл. 3. Агрономи земств стверджували, що «впроваджувати знання та діяти на місцеве господарство через сільськогосподарську спілку, яка переслідує близькі земству цілі, звичайно, легше, ніж впливати на ок- ремих селян» [13, с. 227]. Саме такий тісний зв’язок сільськогоспо- дарських спілок і земств давав можливість спілкам розширювати коло своїх функцій. Особливо багато уваги сільськогосподарській коопе- рації приділяло Полтавське земство. Щорічні агрономічні наради при земстві зосереджували свою увагу на справі кооперування сільського господарства. В результаті Полтавщина посідала перше місце за 108 Таблиця 3. Витрати земств на агрономічну допомогу населенню України в 1911 р. * Земство Витрати на 1 дес. посівної площі, коп. Витрати на 1 сільського мешканця на рік, коп. Полтавське 35 21 Харківське 35 21 Катеринославське 30 16 Чернігівське 20 6 Херсонське 10 16 Таврійське 10 6 * Складено за даними: Фещенко-Чопівський І. Природні багатства України / Фещенко-Чопівський І. — К. : Всеукр. кооп. видав. союз, 1919. — C. 137. кількістю сільськогосподарських спілок і товариств: у 1903 р. тут на- лічувалося 2 сільськогосподарських товариства, в 1908 р. – 75, а в 1909 р. – 99 [8, с. 3; 2, с. 27]. Перед Першою світовою війною в Пол- тавській губернії успішно діяли 250 сільськогосподарських спілок, а по всій Україні нараховувалось 1822 сільськогосподарські товариства та спілки, з них – 178 спеціалізованих [12, с. 90; 11, с. 57]. Кооперативний закон, ухвалений Тимчасовим урядом (1917 р.), запроваджував явочний порядок організацій товариств через реєстра- цію їх в суді, а також давав змогу організовувати кооперативні союзи. Проте, послабивши контроль при реєстрації кооперативу, влада поси- лила економічний та адміністративний вплив. Інструментом держав- ного контролю за діяльністю сільськогосподарських кооперативів стали органи місцевого самоврядування (земства). Положеннями Тимчасового уряду 1917 р. була значно розширена компетенція земств. Серед переліку їхніх функцій були: влаштування суспільних закладів дрібного кредиту (кредитних і ощадно-позичкових това- риств, кас дрібного кредиту, ощадно-кредитних, сільських банків то- що) і кооперативів; сприяння виникненню споживчих спілок та влаш- тування продовольчих крамниць, пекарень та інших подібних закладів [12, с. 151]. Відомий земський діяч В. Хижняков виділяв наступні ви- ди кооперативної діяльності земств: кооперативна пропаганда, спри- яння організації кооперативів, інструктажі та консультації, система- тична підготовка кооперативних працівників, ревізія кооперативів, організація кредитів для кооперативів, сприяння взаємодії та об’єднанню окремих кооперативів, дослідження в наукових і практи- чних цілях умов діяльності різних видів кооперації й вивчення самої кооперації [12, с. 160]. Цей широкий спектр діяльності земств явно імпонував бажанням більшовиків тримати діяльність кооперативів під 109 контролем. Така тенденція в подальшому лише посилювалася. Разом з тим сільськогосподарська кооперація вже настільки зміцніла, що, на- віть коли майже вся земська організація була зруйнована, суттєвої шкоди їй це не завдало. Висновки. Визначну роль у становленні та розвитку кооперати- вного руху в українському селі відіграли органи місцевого самовря- дування – земства. Без їхньої організаційної й просвітницької діяль- ності розвиток кооперації без сумніву відбувався би повільніше. Зем- ству кооперація завдячувала інститутом інструкторів, організацією перших кооперативних з’їздів, курсів тощо. Проте в міру свого розви- тку та організаційного зміцнення кооперативи, демократичні та само- діяльні організації, протистояли втручанню земств у їхню роботу. То- му при державному сприянні відродження селянської кооперації по- трібно брати до уваги, що кооперація є самоорганізованою автоном- ною господарською системою. У цьому зв’язку завдання держави – створити необхідні умови для її ефективного функціонування. В разі ж повного державного регулювання її діяльності вона втрачає коопе- ративну сутність, а колишні кооперативні організації перетворюються практично на різновиди державних підприємств (за радянської влади – колгоспи, споживчі кооперативи). Перспективи подальших розвідок у даному напрямі пов’язані з визначенням шляхів впливу місцевих органів самоврядування на розвиток сільськогосподарської кооперації в Україні на сучасному етапі. 1. Батюк І. Сільськогосподарська кооперація на Україні / Батюк І. — Харків : Книгоспілка, 1925. — 91 с. 2. Височанський П. Коротка історія кооперативного руху на Україні / Висо- чанський П. — Харків : Черв. шлях, 1925. — 52 с. 3. Витанович І. Кооперація // Енциклопедія українознавства в 10 т. / Під ред. В. Кубійовича. — Том 3. — Париж–Нью-Йорк : Молоде життя, 1959. — 1200 с. 4. Кооперативний з’їзд в Москві / [авторство не встановлено, видано під псев- донімом А.І.] // Економіст. — 1908. — Річник 5. — Частина 6. — С. 1—4. 5. Кузьмин-Караваев В. Земство // Новый энциклопедический словарь / Под ред. К. К. Арсеньева. — Том 18. — СПб. : Изд. Ф. Брокгауз, И. Ефрон, 1916. — С. 652 —679. 6. Маслов С. Л. Земство и кооперация / Маслов С. Л. — Москва, 1916. — 48 с. 7. Меркулов А. В. Вопросы кооперативного движения в России / Меркулов А. В. — Петроград : Кн. изд-во кооп. лит. «Мысль», 1918. — 225 с. 8. Паньковський К. Значення приватної і державної ініціативи в кооперації / Паньковський К. // Економіст. — 1908. — Річник 5. — Частина 6. — С. 11—12. 110 9. Прокопович С. Н. Кооперативное движение в России: его теория и практика / Прокопович С. Н. — М. : Изд. М. и С. Сабашниковых, 1913. — 456 с. 10. Сапелкин В. Потребительские и сельскохозяйственные общества Российс- кой империи / Сапелкин В. — С.-Петербург, 1907. — 524 с. 11. Сільськогосподарський календар-порадник на 1922 рік. — К. : Держвидав, 1922. — 105 с. 12. Справочная книга для сельских товариществ / Под ред. А. Н. Анциферова, И. В. Емельянова, М. Н. Моболаева. — Харьков : Агрономия, 1919. — 200 с. 13. Тотомианц В. О. Сельскохозяйственная кооперация. Очерки с приложени- ем уставов / Тотомианц В. О. — С.-Петербург : Изд. М. И. Семенова, 1908. — 368 с. 14. Фещенко-Чопівський І. Природні багатства України / Фещенко-Чопівський І. — К. : Всеукр. кооп. видав. союз, 1919. — 151 с. 15. Хижняков В. В. Земство и кооперация / Хижняков В. В. — Москва, 1918. — 144 с. 16. Чупров А. И. Речи и статьи / Чупров А. И. — Том 2. — М. : Изд. М. и С. Сабашниковых, 1909. — 609 с. Одержано 20.05.2009.

Про характер співробітництва земств та кооперативів в Україні в кінці XIX – на початку XX ст.

Institution

Ähnliche Einträge