Суспільство як антропологічна ситуація

Онтологічна значущість суспільства. Суспільство обіймає життя людей в їх діяльності. Його онтологічна значущість полягає в тому, що у вигляді суспільства існує спільна людям реальність, котра поєднує їх життя в єдине ціле і котру людські індивіди поділяють один з одним. Саме суспільство і його загал...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	1999
Автор:	Гомілко, О.Є.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 1999
Назва видання:	Культура народов Причерноморья
Теми:	Материалы VI научных чтений
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94326
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Суспільство як антропологічна ситуація / О.Є. Гомілко // Культура народов Причерноморья. — 1999. — № 9. — С. 173-176. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-94326
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-943262016-02-12T03:03:23Z Суспільство як антропологічна ситуація Гомілко, О.Є. Материалы VI научных чтений Онтологічна значущість суспільства. Суспільство обіймає життя людей в їх діяльності. Його онтологічна значущість полягає в тому, що у вигляді суспільства існує спільна людям реальність, котра поєднує їх життя в єдине ціле і котру людські індивіди поділяють один з одним. Саме суспільство і його загальний вираз – соціальність – складають той чинник буття, котрий зазвичай сприймається як такий, що специфікує людину в її онтологічній сутності, тобто виокремлює її як рід буття, унікальне суще з-поміж інших. Соціальність разом з культурністю (у більш широкому сенсі перша є однією з іпостасей другої) складає онтологічну альтернативу всім натуральним, суто природним визначенням і ознакам буття. Серед останніх, зазвичай, чи не першою називають тіло людини. Якщо, слідуючи цій настанові, вбачати у людській тілесності суто природний феномен (як це звичайно робилося і робиться у відповідності до відомого стереотипу), то не може бути, здається, двох інших настільки несумісних сутностей, ніж людське тіло та соціальний устрій. Наш аналіз суспільного виміру тілесності, так само як і тілесного виміру суспільності, покликаний спростувати цю хибну самоочевидність і встановити між цими двома феноменами відношення не протиставлення та взаємовиключення, а взаємної кореляції та залежності. 1999 Article Суспільство як антропологічна ситуація / О.Є. Гомілко // Культура народов Причерноморья. — 1999. — № 9. — С. 173-176. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94326 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Материалы VI научных чтений Материалы VI научных чтений
spellingShingle	Материалы VI научных чтений Материалы VI научных чтений Гомілко, О.Є. Суспільство як антропологічна ситуація Культура народов Причерноморья
description	Онтологічна значущість суспільства. Суспільство обіймає життя людей в їх діяльності. Його онтологічна значущість полягає в тому, що у вигляді суспільства існує спільна людям реальність, котра поєднує їх життя в єдине ціле і котру людські індивіди поділяють один з одним. Саме суспільство і його загальний вираз – соціальність – складають той чинник буття, котрий зазвичай сприймається як такий, що специфікує людину в її онтологічній сутності, тобто виокремлює її як рід буття, унікальне суще з-поміж інших. Соціальність разом з культурністю (у більш широкому сенсі перша є однією з іпостасей другої) складає онтологічну альтернативу всім натуральним, суто природним визначенням і ознакам буття. Серед останніх, зазвичай, чи не першою називають тіло людини. Якщо, слідуючи цій настанові, вбачати у людській тілесності суто природний феномен (як це звичайно робилося і робиться у відповідності до відомого стереотипу), то не може бути, здається, двох інших настільки несумісних сутностей, ніж людське тіло та соціальний устрій. Наш аналіз суспільного виміру тілесності, так само як і тілесного виміру суспільності, покликаний спростувати цю хибну самоочевидність і встановити між цими двома феноменами відношення не протиставлення та взаємовиключення, а взаємної кореляції та залежності.
format	Article
author	Гомілко, О.Є.
author_facet	Гомілко, О.Є.
author_sort	Гомілко, О.Є.
title	Суспільство як антропологічна ситуація
title_short	Суспільство як антропологічна ситуація
title_full	Суспільство як антропологічна ситуація
title_fullStr	Суспільство як антропологічна ситуація
title_full_unstemmed	Суспільство як антропологічна ситуація
title_sort	суспільство як антропологічна ситуація
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	1999
topic_facet	Материалы VI научных чтений
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94326
citation_txt	Суспільство як антропологічна ситуація / О.Є. Гомілко // Культура народов Причерноморья. — 1999. — № 9. — С. 173-176. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT gomílkooê suspílʹstvoâkantropologíčnasituacíâ
first_indexed	2025-07-07T00:41:04Z
last_indexed	2025-07-07T00:41:04Z
_version_	1836946678285860864
fulltext	Гомілко О.Є. СУСПІЛЬСТВО ЯК АНТРОПОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ Онтологічна значущість суспільства. Суспільство обіймає життя людей в їх діяльності. Його онтологічна значущість полягає в тому, що у вигляді суспільства існує спільна людям реальність, котра поєднує їх життя в єдине ціле і котру людські індивіди поділяють один з одним. Саме суспільство і його загальний вираз – соціальність – складають той чинник буття, котрий зазвичай сприймається як такий, що специфікує людину в її онтологічній сутності, тобто виокремлює її як рід буття, унікальне суще з-поміж інших. Соціальність разом з культурністю (у більш широкому сенсі перша є однією з іпостасей другої) складає онтологічну альтернативу всім натуральним, суто природним визначенням і ознакам буття. Серед останніх, зазвичай, чи не першою називають тіло людини. Якщо, слідуючи цій настанові, вбачати у людській тілесності суто природний феномен (як це звичайно робилося і робиться у відповідності до відомого стереотипу), то не може бути, здається, двох інших настільки несумісних сутностей, ніж людське тіло та соціальний устрій. Наш аналіз суспільного виміру тілесності, так само як і тілесного виміру суспільності, покликаний спростувати цю хибну самоочевидність і встановити між цими двома феноменами відношення не протиставлення та взаємовиключення, а взаємної кореляції та залежності. Теоретичну можливість такого погляду створює філософська антропологія, згідно базової світоглядної настанови котрої людина утворює висхiдний пункт фiлософування, а будь-якi реалiї (у тому числi реалiї суспiльного життя) повиннi розглядатися у вiдношеннi до неї. Метафiзична сутнiсть антропологiї полягає в тому, щоб надати онтологiчної ваги вiтальним, психiчним, соматичним чинникам людського iснування. Тобто надати останнiм статусу умови можливостi розумiння людського буття, його змiсту та обширу. Ми виходимо з того, що філософська антропологія є не просто однією з “філософських дисциплін”, тобто частин, підрозділів філософії, а універсальною метафізичною позицією, котра має свій всеохоплюючий погляд на речі і власну теоретичну мову для опису та вирішення філософських питань. Зміст антропологiчної ситуацiї. З огляду на вищезазначене, будь-які реалії чи то природи, чи то суспільства, чи то духу постають як антропологічні феномени. Як антропологiчний феномен, суспiльство є середовищем людського iснування. Система суспiльних вiдносин, сукупнiсть i взаємодiя соцiальних iнститутiв, перетинання iнтересiв суспiльних верств та економiчний лад, з огляду на цiлiсний феномен людини утворюють певну антропологiчну ситуацiю, тобто композицiю взаємопов'язаних умов можливостi iснування людини в єдностi її вiтальних, психiчних, соматичних вимiрiв. Причому кожне суспiльство створює власну, лише йому властиву антропологiчну ситуацiю. Саме остання є тiєю реальнiстю i поняттям, котра опосередковує екзiстенцiйну дiйснiсть життєвого свiту з одного боку i соцiокультурну дiйснiсть суспiльства з iншого. Окрiм суспiльних iнститутiв чи правових встановлень, суспiльна специфiка визначена тим, якi можливостi людського самоздiйснення припускаються соцiумом, а якi унеможливлюються. Відтак постає питання: яким чином можна схарактеризувати антропологічну ситуацію? Адже зрозуміло, що вона залучає до своєї структури безліч складових. Різноманітність чинників, що складають антропологічну ситуацію, загалом відповідає багатоаспектності положення людини у світі. До речі, саме через цю багатовимірність та різноманітність досі залишаються практично нездійсненими теоретичні проекти створення синтетичної “науки про людину”, котра мала б за предмет людину як цілісний феномен, вивчаючи його у взаємопов’язаності та взаємообумовленості чинників, що складають людське буття. Як нам здається, реалізація цього проекту у вигляді створення особливої науки з власним пізнавальним апаратом, методами дослідження, процедурами верифікації знання тощо є неможливою з огляду на синтетичний характер цього завдання з одного боку і з огляду на аналітичність науки з другого. Аналітична природа наукового розуму, предметний принцип організації знання разом з критеріями об’єктивності та точності унеможливлюють здійснення проекту створення синтетичної науки про людину. Втім, сказане не означає, що даний проект нездійснений в іншій, світоглядній формі. Світоглядно-метафізичною реалізацією його і є філософська антропологія з різноманітними своїми відгалуженнями та модифікаціями. Людина ж як цілісний феномен, котрий обіймає всю сукупність вимірів людського буття і разом з тим визначається у своїй єдності, постає саме як антропологічна ситуація. Відтак, питання про осягнення змісту антропологічної ситуації набуває значення розкриття феномену людини в її цілісності. Людина як можливість буття: випадок і подія. Будь-яке суще, і людина у цьому сенсі не є винятком, характеризується через сукупність можливостей свого існування. Що є можливим для людини як особливого сущого? – ось питання, відповідь на яке зобразить людину у її онтологічній специфіці. Але специфіку неможливо визначити поза тією єдністю, у котру специфічні ознаки збирає сутність явища, що аналізується. Коло можливого не дорівнює всьому, що трапилося з тим чи іншим сущим. У відомій античній оповіді орел скинув черепаху на сяючу лисину філософа, але цей випадок не вказує на політ як природню для черепахи можливість. Її можуть скинути згори, але чи вона може впасти, бо політ належить до специфічних можливостей орла, а не черепахи. Бо тільки з орлом ця можливість пов’язана сутнісно, маніфестуючи в цій істоті феномен птаха. Політ для орла і загалом для птахів – це не випадок, а подія їхнього буття: не те, що з ними трапилося через ті чи інші обставини, а те, що з ними відбулося. Відтак доходимо висновку: буттєву своєрідність окремого сущого характеризує не взагалі все, можливе у його існуванні (сукупність всього, що трапляється і може трапитися), а те, що є можливим для нього у співмірності з його природою, буттєвою сутністю (тобто те, що може з ним відбутися як подія, внутрішньо пов’язана з його сутністю і уможливлена нею). Справжні можливості існування – це можливості, створені сутністю сущого, що мають її за власну основу. Стосовно феномену людини, котрий ми зараз розглядаємо, це означає, що коло онтологічних можливостей людини повинно виявлятися не через суто емпіричне споглядання і таку ж констатацію, а враховувати сутність людини та виходити з неї. Сутнісна ознака людини: самовизначення. Сутнісною ознакою людини є те, що все, що людина має – всі якості, котрих набуває, всі її досягнення, всі властиві її форми буття тощо – не є її зовнішніми, від початку даними властивостями, а набуті нею самою у процесі існування шляхом власних зусиль, прикладання свого розуму, волі. Іншими словами, людина як суще є не природна даність, а те, чим сама людина стала через власні зусилля: вона є тим, чого сама досягла. Тобто свої ознаки та характерні риси людина отримує шляхом самовизначення. Тільки те, що з’являється для людини та у людині через акти і зусилля самовизначення, дійсно характеризує людину і утворює коло можливостей її існування. Відтак буттєві можливості людини – це можливості її самоздійснення. Це загальне і досить розгорнуте методологічне зауваження знадобилося нам для того, щоб набула теоретичної чинності теза, важлива для нашого розгляду суспільства як антропологічного феномену. Суть тези: антропологічна ситуація схарактеризовується через можливості людського буття, котрі їй властиві; саме ж буття людини є процесом самовизначення, самоздійснення. Відтак, антропологічна ситуація схарактеризовується не через безліч своїх емпіричних складових і не через абстрактні можливості існування, котрі можуть з нею пов’язуватися, а лише через передбачувані нею і нею обумовлені можливості людського самоздійснення – тобто можливості самореалізації людини у своєму бутті, що дорівнює можливості феномену буття як процесу самовизначення певного сущого (людини). Суспільство як антропологічна ситуація. Тепер цю загальну констатацію щодо змісту антропологічної ситуації обернемо на суспільство, котре цікавить нас саме як антропологічний феномен, тобто розглянемо суспільний лад через ситуацію людського існування, яка ним створюється. Відносно суспільної дійсності сказане означає: окрiм соціальних iнститутiв чи правових встановлень, суспiльна специфiка визначена тим, якi можливостi людського самоздiйснення припускаються соцiумом, а якi унеможливлюються. Саме суспільство виступає як умова можливості людських самовизначень, створюючи одні життєві перспективи і унеможливлюючи інші. Можливості людського існування, створювані суспільством, не є чимось віртуальним або абстрактним. Вони втілені та унаочнені у формах господарювання, системі освіти та світоглядних настановах, у моральних цінностях та правових встановленнях – власне, у всій тій сукупності відношень і форм спільного життя людей, котра дістає узагальнену назву “суспільний лад”. Зрозуміло, що суспільний лад – як устрій та порядок спільного життя людей, який створює з людських індивідів спільноту, а з їх окремих існувань виробляє загальне буття – не є безвідносним до людини. Навпаки, певний суспільний лад передбачає відповідний людський тип і вимагає цього типу людини як учасника суспільних відносин. Людина як антропологічний тип. Ця констатація є загальновизнаним пунктом соціальної теорії, але зазвичай відповідний соціальному ладу людський тип визначають через інтелектуальні здібності, погляди, світоглядні настанови, моральні якості, практичні вміння та інші вправності людської особистості. За межами соціальної особистості зазвичай залишається її тілесний вимір. Це не є випадковою неуважністю дослідницької свідомості, котра вивчає автентичний специфічному соціальному устрою людський тип. Забуття людини в її тілесності є наслідком тієї редукції людини до постаті самосвідомого суб’єкта, яка є сутнісною рисою позиції новоєвропейської метафізики. Відтак, повернення людині тіла стає теоретичною вимогою, котрою долаються теоретичні і світоглядні обмеження класичної новоєвропейської метафізики. Неодмінною складовою людського типу, котрий відповідає тому чи іншому соціальному устрою, є певна тілесна організація людини. Суспільство накладає відбиток не тільки на людський розум, почуття чи прагнення. Не менш істотний відбиток воно накладає на людську плоть, формуючи її відповідно до своїх потреб. І якщо загалом людський тип даного суспільства є унаочненням і конкретним втіленням можливостей самовизначення людини, передбачених цим суспільством, то і відповідне суспільству людське тіло маніфестує можливості людського самоздійснення не менш наочно. Образно кажучи, в самій плоті людини викарбувано те, що людина цього суспільства може, на що вона взагалі здатна (у тому числі фізично), а що є для неї закритим чи недосяжним. Ступеня теоретичної самоочевидності досягла методологічна настанова про те, що кожному суспільному ладу відповідає своя характерна особистість: соціально продукований, трансльований та відтворюваний образ людської особи. Так само очевидним повинно стати й розуміння того, що суспільному ладу відповідає особлива людська тілесність – форма тіла, стан здоров’я, розвиток тієї чи іншої групи м’язів, навички специфічних тілесних рухів та реакцій, ритм дихання, мімічні маски, комплекси відчуттів тощо, тобто комплекс різноманітних соматичних, вітальних, психічних відмінностей, котрий у своїй єдності та сукупності утворює окремий антропологічний тип – тілесно специфіковану людину. Тіло особистості. Людина існує в суспільстві не лише як певна особистість, а й як певне тіло. Причому форма її тілесності є не тільки відбитком її суспільного стану та образу життя. Тіло є активним учасником суспільного буття. Розвиток тілесних сил людини створює ту тілесну форму, яка тільки уможливлює існування людської особи у відповідному соціумі, робить її придатною для виконання різноманітних занять, котрі утворюють у своїй сукупності феномен суспільного буття. Без відповідних якостей плоті та психіки людина нездатна бути учасником різноманітних суспільних практик. Її вироблення у власне людину відбувається не лише у інтелектуальній, вольовій, моральній площині, а й у площині тілесності. Так само, як існує особистість для цього суспільства, так само виникає та репродукується тіло для цього суспільства. Констатувавши у загальному вигляді наявність взаємокорелятивного зв’язку між людською тілесністю та суспільним ладом, розглянемо особливості цього зв’язку докладніше. Зв’язок соціальності та тілесності. Передусім слід зазначити недостатність односпрямованої детерміністичної парадигми для характеристики зв’язку між суспільством та людською тілесністю. Звичайно, особливості соціальної реальності і властивих їй форм діяльності найбільш наочно відтворюються в параметрах та властивостях людської плоті. Але разом з тим, тілесна форма має зворотній вплив на структуру і продуктивність діяльності. Не лише тілесність зумовлена образом життя, а й modus vivendi складається у неабиякій залежності від особливостей людської плоті. Ця констатація є справедливою в загальнотеоретичному плані. Тобто у співставленні соціальності та тілесності як різних початків буття, відмінних одна від одної онтологічних сутностей. Очевидно, що весь поступ людської цивілізації з її перших винаходів знаходився у постійній залежності від властивостей людського тіла. Сила м’язів, рухливість, прямоходіння, кисті рук, сприйнятливість органів відчуттів – все це зумовлювало форми суспільного прогресу, виникнення тих чи інших видів діяльності. Не слід забувати, що формування саме людського тіла складає головний зміст передісторії людини – антропогенезу. Але виникнення Homo sapiens не означає втрати антропологічним чинником своєї ваги та значення для подальшої історії людства. Просто відтепер на перший план виходять інші, більш тонкі тілесні розрізнення та властивості, пов’язані передусім з динамікою тіла, а не з його видовою конституцією. Втім, завершення (якщо можна так казати з огляду на історичні зміни людського тіла) антропогенезу у суто біологічному сенсі не призводить до антропологічної одноманітності людства і не кладе край трансформаціям людського організму. Етнічна різноманітність людства втілюється й у антропологічну різноманітність. Строката етнографічна мапа світу відбиває й антропологічну строкатість людства. Теж саме можна сказати й щодо історичної трансформації людського організму та статури. Дослідженню цього питання не надається належної уваги, але навіть окремі найнаочніші спостереження у цій галузі є вельми красномовними і переконливими. Для прикладу достатньо послатися на явище акселерації. Порівняння речей та ще більше – одягу минулих століть з сучасними, свідчить про те, що людство зростає у буквальному фізичному сенсі слова. Лати середньовічного лицаря зміг би одягнути не кожний сучасний школяр вже 13-14 річного віку. Ще більших змін зазнає стан людського організму, надто у нинішньому сторіччі у зв’язку з суцільною урбанізацією та екологічною кризою. Узагальнюючи сказане, можна констатувати, що у загальнотеоретичному плані людську тілесність не можна розглядати як лише похідну від соціального буття, тобто як суспільний епіфеномен. Тілесність у своїй конкретній визначеності складає один з вагомих чинників та передумов суспільного життя. Між соціальністю та тілесністю існують відношення не однобічної причинно-наслідкової залежності, а взаємообумовленості і відтак – онтологічної кореляції.

Суспільство як антропологічна ситуація

Репозитарії

Схожі ресурси