Традиційна великодня обрядовість буковинських гуцулів (на матеріалах етнографічних експедицій)

Досліджуються особливості традиційної великодньої обрядовості українських горян, зокрема буковинських гуцулів. На основі польових етнографічних матеріалів автор виокремлює ті традиції та обряди, які ще до тепер спорадично зустрічаються на досліджуваній території і мають важливе значення для носіїв...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автор:	Самотіс, Я.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут народознавства НАН України 2014
Назва видання:	Народознавчі зошити
Теми:	Статті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94400
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Традиційна великодня обрядовість буковинських гуцулів (на матеріалах етнографічних експедицій) / Я. Самотіс // Народознавчі зошити. — 2014. — № 1 (115). — С. 103-113. — Бібліогр.: 25 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-94400
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-944002016-02-12T03:05:34Z Традиційна великодня обрядовість буковинських гуцулів (на матеріалах етнографічних експедицій) Самотіс, Я. Статті Досліджуються особливості традиційної великодньої обрядовості українських горян, зокрема буковинських гуцулів. На основі польових етнографічних матеріалів автор виокремлює ті традиції та обряди, які ще до тепер спорадично зустрічаються на досліджуваній території і мають важливе значення для носіїв давньої народної культури. In the article have been presented and studied some peculiarities of traditional Easter rites by Ukrainian mountaineers, Bukovina Hutzuls in particular. The study has been based upon the author’s field ethnographic materials with especial exposition of tradition and rites sporadically met as for now along the mentioned territory and still being of great importance for bearers of the ancient folk culture. Исследуются особенности традиционной пасхальной обрядности украинских горцев, в частности буковинских гуцулов. На основе полевых этнографических материалов автор выделяет те традиции и обряды, которые еще до сих пор спорадически встречаются на исследуемой территории и имеют важное значение для носителей древней народной культуры. 2014 Article Традиційна великодня обрядовість буковинських гуцулів (на матеріалах етнографічних експедицій) / Я. Самотіс // Народознавчі зошити. — 2014. — № 1 (115). — С. 103-113. — Бібліогр.: 25 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94400 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Самотіс, Я. Традиційна великодня обрядовість буковинських гуцулів (на матеріалах етнографічних експедицій) Народознавчі зошити
description	Досліджуються особливості традиційної великодньої обрядовості українських горян, зокрема буковинських гуцулів. На основі польових етнографічних матеріалів автор виокремлює ті традиції та обряди, які ще до тепер спорадично зустрічаються на досліджуваній території і мають важливе значення для носіїв давньої народної культури.
format	Article
author	Самотіс, Я.
author_facet	Самотіс, Я.
author_sort	Самотіс, Я.
title	Традиційна великодня обрядовість буковинських гуцулів (на матеріалах етнографічних експедицій)
title_short	Традиційна великодня обрядовість буковинських гуцулів (на матеріалах етнографічних експедицій)
title_full	Традиційна великодня обрядовість буковинських гуцулів (на матеріалах етнографічних експедицій)
title_fullStr	Традиційна великодня обрядовість буковинських гуцулів (на матеріалах етнографічних експедицій)
title_full_unstemmed	Традиційна великодня обрядовість буковинських гуцулів (на матеріалах етнографічних експедицій)
title_sort	традиційна великодня обрядовість буковинських гуцулів (на матеріалах етнографічних експедицій)
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94400
citation_txt	Традиційна великодня обрядовість буковинських гуцулів (на матеріалах етнографічних експедицій) / Я. Самотіс // Народознавчі зошити. — 2014. — № 1 (115). — С. 103-113. — Бібліогр.: 25 назв. — укp.
series	Народознавчі зошити
work_keys_str_mv	AT samotísâ tradicíjnavelikodnâobrâdovístʹbukovinsʹkihguculívnamateríalahetnografíčnihekspedicíj
first_indexed	2025-07-07T00:46:16Z
last_indexed	2025-07-07T00:46:16Z
_version_	1836947002853687296
fulltext	ISSN 1028-5091. Серія історична. № 1 (115), 2014 Найбільшою етнокультурною своєрідністю з-поміж усіх українських етнографічних і ло- кальних груп вирізняються гуцули. Незважаючи на значні трансформації у різних сферах життєдіяль- ності людини у сучасних умовах, функціонування будь-якої культури тісно пов’язане з різноманітни- ми обрядами і ритуалами. В конкретному етнокуль- турному середовищі вони відзначаються своїм ха- рактером та мають своєрідні ідейно-зміс тові форми. Гуцули як етнографічна група Українських Карпат характеризуються особливим кален дарно-обрядовим комплексом із оригінальною архітектонічною семан- тико-образною та ритуально-семіотичною наповне- ністю. Оскільки через звичаєво-обрядову практику передається сукупний досвід поколінь, то календар- на обрядовість є дотична до життєвого світу як окре- мої людини, так і спільноти загалом. Мета цієї статті полягає у висвітленні великодніх традицій буковинських гуцулів, які населяють тери- торію Путильського та гірську частину Вижницько- го районів Чернівецької області, передбачається про- стеження трансформаційних процесів у народному календарі та визначення сучасного стану збережен- ня традиційної звичаєво-обрядової культури. Проблематику народного весняного календаря гуцулів досліджували в кінці XIX — на початку XX ст. В. Гнатюк, В. Шухевич, А. Онищук, І. Франко, а серед зарубіжних авторів — О. Коль- берг, Й. Шнайдер, Я. Фальковський, Р. Кайндль та ін. Зауважимо, що дослідження Р. Кайндля при- свячені головним чином саме буковинським гуцу- лам. Окремі аспекти гуцульської обрядовості зафік- совані у працях сучасних дослідників: Р. Кирчіва, Л. Горошко, І. Дмитрук, М. Тиводара, А. Го цалюк, а також К. Кутельмаха та Г. Кожолянка. Однак те- рени Буковинської Гуцульщини не можемо назва- ти достатньо вивченими та висвітленими у науко- вій літературі, тому праця про весняну календарно- побутову обрядовість цього району є особливо актуальною. Джерельною базою є польові матеріали, зібрані автором під час етнографічних експедицій, серед яких наукова експедиція в Путильський район Чернівець- кої області, здійснена 23—29 травня 2013 р. разом зі студентами кафедри українознавства Яґеллонсько- го університету (м. Краків) і проведена в рамках ре- алізації проекту «Повернення на полонини. Літера- турне бачення Гуцульщини в творчості Станіслава Вінценза та сучасний стан гуцульської культури».© Я. САМОТІС, 2014 Ярина САМОТІС ТРАДИЦІЙНА ВЕЛИКОДНЯ ОБРЯДОВІСТЬ БУКОВИНСЬКИХ ГУЦУЛІВ (на матеріалах етнографічних експедицій) Досліджуються особливості традиційної великодньої об- рядовості українських горян, зокрема буковинських гуцу- лів. На основі польових етнографічних матеріалів автор виокремлює ті традиції та обряди, які ще до тепер спора- дично зустрічаються на досліджуваній території і мають важливе значення для носіїв давньої народної культури. Ключові слова: етнологія, Буковинська Гуцульщина, Кар- пати, Виликдень, традиція, обряд, звичай. Ярина СаМОТІС104 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (115), 2014 Характерною особливістю гуцульської обрядо- вості є дуалізм, тобто стійке переплетення дохрис- тиянських і християнських вірувань. Рудименти та- кого світосприйняття збереглися у звичаях і обря- дах гуцулів до середини ХХ століття. Хоча старше покоління вже не розуміло суті багатьох ритуаль- них дій, але виконувало їх за традицією, бо вони мали забезпечити щастя і благополуччя в господар- ській діяльності та сімейному житті. Винятком не є і традиційна весняна обрядовість буковинських гуцулів, у якій простежуємо нашарування транс- формованих і з роками пристосованих релігійних звичаїв на архаїчні народні обряди. У статті звер- тається увага на основні з них, які приурочені до важливих календарних свят та подій в житті гро- мади на Гуцульщині. Одним з найважливіших свят весняного кален- даря є Великдень, а отже і весь період, що йому пе- редував — період Великого посту. Цей час в наро- ді надзвичайно багатий на різноманітні обряди та звичаї, які досі частково побутують на досліджува- ній території. Гуцульською особливістю часу М’ясниць (пері- оду від Водохрестя до Масниці — останнього тижня перед Великим постом) були ворожіння та ходіння ряджених до Стрітення. Загальноукраїн- ська Масниця поставала тут під назвою «М’ясо- пусний» і «Сиропусний» тиждень, коли молодь влаштовувала «суботку» — молодіжну гостину з музикою і танцями в складчину [11, с. 221]. На Гу- цульщині під час Сиропусного тижня кожен пару- бок прагнув узяти до танцю усіх присутніх дівчат, бо в нагороду від кожної отримував писанку на Ве- ликдень. Крім того, обрядодії, пов’язані в інших районах України з Колодієм, зводились на Гуцуль- щині до «завивання Федора» в лахміття, аби він (лялька) впродовж першого «Федорового» тиж- ня Великого посту не бачив, як прядуть у хаті, по- заяк категорично заборонялося прясти чи викону- вати інші традиційні жіночі роботи. При порушен- ні цього звичаю людині загрожувала небезпека, навіть смерть. З цим тижнем пов’язувалась забо- рона світити світло, особливо освічувати кут над постіллю. Гуцули вірили, що той, хто протягом пер- шого тижня Великого посту найшвидше приготує вечерю, найшвидше впорається і з весняними ро- ботами [10, с. 293]. У Великий піст страви можна заправляти тільки олією, і тільки в два дні дозволено рибні страви, а саме: на свято Благовіщення й у Вербну неділю [7, с. 103]. «Це колись більше лиш капусту наквасят, та й фасолі зварят. Сіяли лен та товкли, коноплі — з того олії були. Так по трішки ту олію розводили росолом капусти. Все пісне було» 1. «І картошечка, каші різні, аби не було там сметани, масла, моло- ка — жирного аби не було нічо» 2. Провісником свята Христового воскресіння вва- жалася Вербна неділя, коли за тиждень до Велико- дня у церквах освячували вербові гілочки — «беч- ку». В українській обрядовості верба — це росли- на, яка уособлює весняне пробудження природи, сили вегетації, росту, здоров’я, а тому застосовуєть- ся у багатьох народних звичаях. Так, повернувшись додому, злегка вдаряли освяченими гілочками вер- би всіх членів сім’ї, а також домашніх тварин, при- мовляючи при цьому: Шутка б’є, не я б’ю, Од нині за тиждень великдень. Будь здоров, як вода, а зелений, як верба, а багатий, як земля! Цей текст недвозначно свідчить про ритуальність биття («не я б’ю — верба б’є») — той, хто б’є, тут є актором, б’є не він, а вербова сила. У ньому ж за- значений час — найбільш сакральний (Великдень), а час здійснення обряду — за тиждень до нього (в останню неділю посту). Нарешті, текст містить за- клинання родючості — багатства («як земля») і чи- стоти, здоров’я («як вода») [17, с. 69]. Таким чи- ном, ритуальне биття, шмагання одне одного під час важливих календарних свят мало зазвичай проду- куючий зміст і пов’язано було з поняттям сили, здо- ров’я, плодючості. «На Бечкову неділю, як свєтєть бечку, йде до церкви, і коли виорють, завеснують, цю галузучку тичється в город, в кождий город. Так кусок, там. Тичється по галузочці бечки. Тов бечков ідут, і ху- добу б’ют. Кажут: «Не я б’ю а бечка, за тиждень 1 Зап. Самотіс Я.Б. 25.05.2013 р. в с. Гробище Путиль- ського р-ну Чернівецької обл. від Ятимуш Антоніни Атанасіївни, 1937 р. н. 2 Зап. Самотіс Я.Б. 27.05.2013 р. в с. Селятин Путиль- ського р-ну Чернівецької обл. від Поліщук Євфросинії Іванівни, 1938 р. н. 105Традиційна великодня обрядовість буковинських гуцулів (на матеріалах етнографічних експедицій) ISSN 1028-5091. Серія історична. № 1 (115), 2014 Великдень» 3 (худобу били, щоб молоко не пропа- ло). «Та бечку як приносили, то вдарили худобу тими прутами»» 4. Як бачимо, гілочкам свяченої вер- би приписувалась магічна лікувальна, захисна і від- воротна сила. Їх не викидали, а зберігали в хаті за іконами до наступної «Бечкової» неділі, спалювали в печі при випіканні паски, використовували для за- хисту людей, домашніх тварин і всього господар- ства від хвороб і нечистої сили, ними виганяли впер- ше на пасовиська худобу, відвертали бурі. «Як зби- рається на велику бурю, треба поламати бечку і затикати на своєму полі — то всюди буря буде бити, а там не рушить» [12, с. 35]. На полі чи городі за- тикували бечку й жителі Вижницького і Путиль- ського районів, «щоб був урожай, аби не бив град» 5. Щоб захиститись від бурі, свячену бечку викидали на поріг або надвір (смт. Берегомет Вижницького р-ну, с. Розтоки Путильського р-ну) 6; виносили з хати разом з кошиком від паски і так перехрещува- 3 Зап. Біляковським П.В. 25.05.2013 р. в с. Товарни- ця Путильського р-ну Чернівецької обл. від Матіоса Лук’яна Івановича, 1925 р. н. 4 Зап. Самотіс Я.Б. 25.05.2013 р. в с. Гробище Путиль- ського р-ну Чернівецької обл. від Ятимуш Антоніни Атанасіївни, 1937 р. н. 5 Зап. Біляковським П.В. 21.01.2013 р. в смт. Вижниця Вижницького р-ну Чернівецької обл. від Іванюк Михай- лини Степанівни, 1935 р. н.; Зап. Біляковським П.В. 21.01.2013 р. в с. Виженка Вижницького р-ну Черні- вецької обл. від Тимчук Тетяни Захаріївни, 1938 р. н., та Яремчук Євдокії Аркадіївни, 1952 р. н.; Зап. Біля- ковським П.В. 22.01.2013 р. в с. Шепіт Долішній Ви- жницького р-ну Чернівецької обл. від Пушиги Анни Іл- лівни, 1928 р. н.; Зап. Біляковським П.В. 23.01.2013 р. в с. Мигово Вижницького р-ну Чернівецької обл. від Марчук (Гладчук) Олени Михайлівни, 1952 р. н., та Гладчук Марії Миколаївни, 1933 р. н.; Зап. Біляков- ським П.В. 26.02.2013 р. в смт. Путила Путильського р-ну Чернівецької обл. від Хромей Василини Василів- ни, 1932 р. н.; Зап. Біляковським П.В. 27.02.2013 р. в с. Бісків Путильського р-ну Чернівецької обл. від Угрин Алли Павлівни, 1933 р. н., Угрин Івана, 1979 р. н., Ко- черги Анастасії, 1966 р. н.; Зап. Біляковським П.В. 25.05.2013 р. в с. Товарниця Путильського р-ну Черні- вецької обл. від Гожди Анастасії Василівни, 1935 р. н., та Яків’юк (Гожди) Олени Миколаївни, 1962 р. н. 6 Зап. Біляковським П.В. 22.01.2013 р. в смт. Берегомет Вижницького р-ну Чернівецької обл. від Макаренко Катерини Іллічни, 1929 р. н., родом з с. Лукавець; Зап. Самотіс Я.Б. 4.08.2012 р. в с. Розтоки Путильського р-ну Чернівецької обл. від Григоряк Олени Панасівни, 1942 р. н. ли, або палили бечку вдома (смт. Путила) 7; пали- ли і бечку, і шматок паски (с. Гробище Путильсько- го р-ну) 8. В селі Лопушній Вижницького району досі зберігся обряд відвернення бурі способом по- махування надворі бечкою (але поки хмари не на- сунулись на село), при чому слід було казати: «Гей- я—гей-я, на ліси, на води, де гримить, у ліси дрі- мучі, у каміння клекучі, де пси не добріхують, когути не допівають і людська нога не ступаєть. Ідіть пробувайте і до нас не ступайте» 9. Про обряд відвернення бурі маханням свяченої бечки розпові- дали і в селі Біскові Путильського району 10. Навіть просто зберігаючи гілочку свяченої верби вдома, можна було захистити обійстя від грому 11. Цікаво, що коли посадити на городі бечку, то можна пра- цювати у табуйовані дні: «Навіть тоді, коли є дні такі, шо кажуть на городі не можна робити, то мож- на робити, але треба взяти з собою шматочок свя- тої бечки і встромити в земельку там скраю. Вона відвертає» (с. Селятин Путильського р-ну) 12. Селяни Закарпаття вірили, що коли гримить і блискає, чорт перед ними ховається у пічній трубі чи димарі. Щоб не дозволити чорту увійти в хату, се- ляни ламали «шутку» («мицьку») і спалювали її в печі. У випадку великої бурі селяни вкидали пола- ману «шутку» у вогонь і промовляли: «Най хмари на небі розійдуться так, як розійшовся дим від цієї «шутки» [15, с. 328]. 7 Зап. Біляковським П.В. 26.02.2013 р. в смт. Путила Путильського р-ну Чернівецької обл. від Хромей Васи- лини Василівни, 1932 р. н. 8 Зап. Біляковським П.В. 28.02.2013 р. в с. Гробище Путильського р-ну Чернівецької обл. від Полєка Юрія Федоровича, 1939 р. н. та Полєка Юрія Юрійовича, 1968 р. н.; Зап. Самотіс Я.Б. 25.05.2013 р. в с. Гробище Путильського р-ну Чернівецької обл. від Полєка Юрія Федоровича, 1939 р. н. 9 Зап. Біляковським П.В. 23.01.2013 р. в с. Лопушна Ви- жницького р-ну Чернівецької обл. від Клим (Олексюк) Олени Григорівни, 1946 р. н. та Клим Тодосія Дмитро- вича, 1943 р. н., родом з смт. Берегомет. 10 Зап. Біляковським П.В. 27.02.2013 р. в с. Бісків Пу- тильського р-ну Чернівецької обл. від Угрин Алли Пав- лівни, 1933 р. н. 11 Зап. Біляковським П.В. 22.01.2013 р. в с. Шепіт До- лішній Вижницького р-ну Чернівецької обл. від Пушиги Анни Іллівни, 1928 р. н. 12 Зап. Самотіс Я.Б. 27.05.2013 р. в с. Селятин Путиль- ського р-ну Чернівецької обл. від Поліщук Євфросинії Іванівни, 1938 р. н. Ярина СаМОТІС106 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (115), 2014 Багатим на різного роду обрядові дії був останній тиждень посту, який передував Великодню. За на- родними уявленнями від був особливим періодом під- готовки та приготування до свят, а дії, які виконува- лись в цей час, мали неабияке значення і вплив на подальший господарський рік, добробут та щастя родини. В гуцулів навіть побутувало повір’я про зв’язок майбутнього благополуччя з першим відві- дувачем на Страсному тижні. Щоб отримати від овець якнайбільше ялівок, намагались зробити так, щоб в середу або четвер перед Великоднем в хату навідалось якнайбільше дівчаток [9, с. 129]. Локальне розповсюдження мав один з найпоши- реніших і найстійкіших гуцульських звичаїв — «грі- ти діда», на який свого часу звернули увагу Оскар Кольберґ та Адам Фішер [23, s. 260; 22, s. 119]. Виконувалось це обрядове дійство здебільшого у середу або четвер перед Великоднем, а місцями і у Великодню суботу. «Вранці на Живний четвер на пагорбах поблизу хат роздмухують вогонь. Цей звичай називається «старого спалити» («гріти діда»)» [7, с. 104]. Суть звичаю полягала в тому, що в зазначені дні переважно діти ходили від хати до хати і під вікнами кликали: «Грійте діда! Грійте діда! Дайте хліба! Аби вам овечки, аби вам ягнич- ки, аби вам телички», на що хтось із хати відпові- дав: «Гріємо, гріємо, даємо!» Дітей обдаровували «кукуцами» — спеціально спеченими малими пше- ничними чи житніми хлібцями. За «прости-біг» ку- куци давали будь-кому з відвідувачів, які перши- ми в ці дні заходили до хати. При цьому вислов- лювали такі самі побажання, як і «кукуцарі». В цьому відбилося повір’я про зв’язок першого від- відувача у Страсний четвер з добробутом і щастям сім’ї, що мало місце в зимовому циклі [10, с. 295]. Зауважимо, що і до сьогодні буковинські гуцули також дають кукуци за прости-біг, але вже не прив’язують ці дії до давнього звичаю «гріти діда» чи конкретного дня у році: «Кукудзи — це дают за душу. То в любе время можна давати. Це таке було звичайно. Дают за прости-біг кому хто хоче» 13. Колись «гріли діда» також ритуальною ватрою біля церкви у великодню ніч. Коло вогню сиділи не лише діти, а й старі діди, кожен з яких приносив для ва- 13 Зап. Самотіс Я.Б. 27.05.2013 р. в с. Селятин Путиль- ського р-ну Чернівецької обл. від Поліщук Євфросинії Іванівни, 1938 р. н. три кілька полін. Нерідко ритуальний вогонь пов’язували з першим виходом з худобою на поло- нини, тобто запалену у Живний четвер ватру під- тримували аж до того часу [12, с. 35]. Крім вогню, важливого значення у Живний чет- вер надавалося й воді. Готуючись до свята, за зви- чаєм, купали дітей і вмивалися самі. Щоб бути при- вабливими, дівчата в Карпатах вибирали місце, де сходяться три потоки, і до схід сонця, поки ворон своїх дітей не купав, ішли туди вмиватися. Воду після цього виливали на перехресті доріг — «щоб хвороба заблудила», бо перехрестя завжди сприй- малось як «нечисте» місце. Зважаючи на це, люди остерігалися ходити в четвер по перехресних доро- гах, щоб не «набратися» болячок. Бачимо тут ви- разні сліди контактної магії, що залишалися у по- буті до 40-х років ХХ століття. І досі чимало лю- дей у місті й селі мають певні упередження до перехресних доріг та шляхів. На період від Живного четверга вводились забо- рони на певні види робіт, до прикладу: від Живного четверга до Зелених свят не можна було працювати на городі в четверги, бо «боженька покарає» 14; «бо град [поб’є]» 15; «аби тучя не била» 16. Колись, якщо старі люди бачили, що хтось працює у вказані дні, їх навіть виганяли з городу. Наведемо тут дуже крас- номовну цитату інформаторів з села Біскова Путиль- ського району: «Якшо робиться у перший четвер, перед Пасков, коли доричка (паска) святиться, то треба хоч трішки сапков у городі шкрябнути, та вже 14 Зап. Біляковським П.В. 21.01.2013 р. в с. Виженка Ви- жницького р-ну Чернівецької обл. від Тимчук Тетяни Захаріївни, 1938 р. н. та Яремчук Євдокії Аркадіївни, 1952 р. н. 15 Зап. Біляковським П.В. 22.01.2013 р. в с. Шепіт До- лішній Вижницького р-ну Чернівецької обл. від Роден- ко Одосії Іллівни, 1933 р. н.; Зап. Біляковським П.В. 23.01.2013 р. в с. Лопушна Вижницького р-ну Чер- нівецької обл. від Клим (Олексюк) Олени Григорівни, 1946 р. н. та Клим Тодосія Дмитровича, 1943 р. н., ро- дом з смт. Берегомет. 16 Зап. Біляковським П.В. 23.01.2013 р. в с. Лопуш- на Вижницького р-ну Чернівецької обл. від Граб Ва- силини Іванівни, 1922 р. н.; Зап. Біляковським П.В. 23.01.2013 р. в с. Мигово Вижницького р-ну Черні- вецької обл. від Марчук (Гладчук) Олени Михайлівни, 1952 р. н. та Гладчук Марія Миколаївна, 1933 р. н.; Зап. Біляковським П.В. 25.05.2013 р. в с. Товарниця Путильського р-ну Чернівецької обл. від Яків’юк Івана Олексійовича, 1925 р. н. 107Традиційна великодня обрядовість буковинських гуцулів (на матеріалах етнографічних експедицій) ISSN 1028-5091. Серія історична. № 1 (115), 2014 можете у кождий четвер, але у послідній четвер, дев’єтий, вже нічо не смієте кивати. Той перший чет- вер, а той послідній ше остріший. Бо якщо будете робити, то всі городи пообмиває, всьо так шо буря, шо каміннячко ся лишить. Шо туча і дожді, всьо гет» 17. Практично те саме вдалось зафіксувати у селі Гробищі: «Казали, що не треба робити в четверги від Живного до Зеленого, не можна було робити лише в городі: сапати, землю не кивали. Але якшо в пер- ший четвер робили, то вже у всі могли робити, по- трібно було робити» 18. Загалом, Великодні свята в Україні важко уяви- ти собі без колоритного писанкарського мистецтва. Писанка споконвіків вважалась символом весняно- го відродження природи, радості і всепрощення. Яйця до Великодня розфарбовували переважно ді- вчата або вмілі жінки-майстрині, приступали до цієї роботи як заздалегідь, так і безпосередньо перед святом: «І старі, і дівчата, діти маленькі навіть при- вчали та писали [писанки]. Така радісна робота» 19. На Гуцульщині цим займалися ще в середопістя (четверта середа, фактично — середина Великого посту) [21, с. 216]. Із самим процесом писання було пов’язано чима- ло різноманітних вірувань. До прикладу, на галиць- кій Волині дівчата писали писанки на самоті, щоб ніхто не «врік», подекуди навіть вночі [8, с. 172]. Тому, якою вийде писанка, надавали надзвичайно великого значення, адже писалися вони переважно у подарунок. Під час писання писанки не можна було нікому згадувати про померлих, бо це принесло би смерть тому, хто цю писанку отримає [21, с. 218]. У народних віруваннях розписане чи пофарбова- не й освячене яйце (чи шкаралупа свячених яєць) наділялося надзвичайною здатністю оберігати лю- дей від злих сил, сприяти любові, здоров’ю, берег- ти від пожежі, сприяти росту рослинності. Свячене 17 Зап. Біляковським П.В. 27.02.2013 р. в с. Бісків Пу- тильського р-ну Чернівецької обл. від Угрин Алли Пав- лівни, 1933 р. н., Угрин Івана, 1979 р. н., Кочерги Анас- тасії, 1966 р. н. 18 Зап. Біляковським П.В. 28.02.2013 р. в с. Гробище Путильського р-ну Чернівецької обл. від Полєка Юрія Федоровича, 1939 р. н. та Полєка Юрія Юрійовича, 1968 р. н. 19 Зап. Самотіс Я.Б. 27.05.2013 р. в с. Селятин Путиль- ського р-ну Чернівецької обл. від Поліщук Євфросинії Іванівни, 1938 р. н. розфарбоване яйце було символом життя, тому й малювали на ньому безкінечник. Писанкою не гра- ли в «навбитки», не котили з пагорба, її дарували і берегли до наступного свята. Дарували дівчата па- рубкам як запоруку своєї вірності, дарували хреще- никам як оберіг, дітям на щастя. Після освячення в церкві старші люди обмінювалися між собою писан- ками, давали одні одним «за прости-біг», а паруб- ки відбирали писанки у дівчат: «Коли б дівчина сама дала писанку парубкові, це означало би, що вона хоче, аби він сватався» [21, с. 222]. На Волині у перший день свят господар роздавав кожному по писанці, яку треба було «з’їсти з шкаралупою, бо шкаралупа свячена» [24, s. 206]. Важливим і невід’ємним моментом у підготовці до Великодня був ритуал випікання традиційного обрядового печива. Обрядові страви і печиво, які побутували з давніх-давен, мали певне символіч- не значення, приготування і споживання їх було пов’язане з виконанням тих чи інших обрядів. Не випадково особливого значення українці надавали саме випіканню паски, тобто свого роду ритуаль- ного хліба. Це стосувалося не лише Великодня. Як відомо, обрядове споживання печеного хліба по- криває собою обрядову кашу і хлібне зерно, як най- більш повний прояв давнього землеробського по- буту і побудованого на ньому релігійно-магічного світосприйняття. У всіх подіях народного життя, складних і простих, важливих і неважливих, вели- ких і дрібних, знаходимо присутність обрядового хліба [14, с. 48]. Звичайно, не останню роль тут відігравала піч, що була культовим об’єктом для українців, своєрідним домашнім вівтарем і святи- лищем. Піч була символом рідного вогнища, непе- рервності роду. Цю глибоку повагу й шану до до- машнього вогнища зберегли українці ще з доісто- ричних часів [18, с. 113]. Паску українці пекли переважно в четвер або в суботу, а в Карпатах — у великодню середу чи су- боту. Процес випікання супроводжувався різними ритуальними дійствами: особливою заготівлею дрів, очищенням пікної діжі й учиненням тіста, розпалюванням печі «живим вогнем», добутим шляхом тертя паличок чи кресива, і тому подібне. На Бойківщині перед тим, як розчиняти тісто, гос- подиня палила у ночвах пір’я, щоб тісто було лег- ке. На Закарпатті, коли просівали муку на паску, Ярина СаМОТІС108 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (115), 2014 на підлогу стелили гуню, під неї клали сокиру. Мі- сячи тісто, господиня мусила стояти на гуні, вдяг- нена у новий одяг. Це робилося нібито для того, щоб забезпечити добробут сім’ї [6, с. 102]. Під час випікання пасок слід було підскакувати дого- ри, щоб вони добре підросли [4, с. 216]. Поки хлі- би знаходилися в печі, господиня не повинна була сідати [5, с. 230]. Цього дня намагались нікому не давати в борг, суворо заборонялося вилазити на піч. Приступаючи до готування паски, господині спеціально вмивались, одягались у святкове вбран- ня, промовляли молитву: «Старі люди говорили, шо раз шось не вдалося, значить вона або не по- милася, або не перехрестилася. Для того, шоб спек- ти паску, треба було обов’язково помолитися, пе- рехреститися, помитися» [1, арк. 34]. Пекли дві великі паски або кілька менших, а та- кож перепічки. Бідніші пекли одну паску. Як прави- ло, тісто місили на воді або на молоці, рідко додава- ли яйця. Приправою була гвоздика, іноді імбир, який надавав тісту жовтого кольору, потовчені «бібки» (лаврові горішки). Перед печенням паски на Бой- ківщині пекли калач, який після посвячення за- в’язували в мішок, з якого сіяли зерно, — щоб був кращий урожай. На Гуцульщині першим у піч са- джали «віхопник» — маленький хлібець, з якого ді- знавалися, чи спеклася вже паска [6, с. 102]. У багатьох гуцульських селах на Великдень пекли ще спеціальний великий хліб «стільник», «застів- ник», в який втикали стільки яєць, скільки було чле- нів сім’ї. Вважали: чиє яйце під час печення «стіль- ника» трісне, той помре [21, с. 233]. «То казали пас- ку таку, якісь хліби такі пекли, шо клали у хрест єйця (у формі хреста) так у той хліб та пекли. То казали, як то «пукає» так, той чоловік не дожиє той рік. «Стíлник» називався» (с. Гробище Путильсько- го р-ну) 20. Окрім того, обов’язковим великоднім пе- чивом на Гуцульщині була «баба», «бабка». Готува- ли її з пшеничного чи кукурудзяного борошна, змі- шаного з незбираним кисляком чи молоком та маслом, яйцями, сметаною. Підготоване тісто вики- сало від ранку до вечора, а вночі «баба» пеклась. Пекли її тільки на Великдень. Таку «бабу» готува- ли також на Прикарпатті [6, с. 104]. 20 Зап. Самотіс Я.Б. 25.05.2013 р. в с. Гробище Путиль- ського р-ну Чернівецької обл. від Ятимуш Антоніни Атанасіївни, 1937 р. н. Під час випікання паски чоловіків у Карпатах, а саме — на Гуцульщині, виряджали з хати дивитися, щоб ніхто чужий не потрапив до хати, бо міг би на- врочити. Тим часом жінки перев’язували нитками но- жиці, клали їх у постіль, примовляючи, що зав’язують серце своєму чоловікові [21, с. 231—232]. Пояса- ми перев’язували гряди в кутку над постіллю. Все це, очевидно, мало сприяти любові та згоді між по- дружньою парою і не випадково здійснювалося у вказаний період. Спостерігаючи за процесом випікання паски, во- рожили навіть про добробут сім’ї у майбутньому. Так, запала у формі паска віщувала зле: «Як баба пече паску і як си паска западе, то вмре до другого року» [13, с. 325]. На Гуцульщині після того, як гос- подиня посадила паску в піч, вона вимитими рука- ми торкалася кожної дитини, кажучи: «Абис такий величний, як хліб пшеничний», а торкаючись до ді- вчини, казала: «Абис така велична, як паска пше- нична» [12, с. 36]. Характерно, що колись паску несли святити в скатертині, яку зшивали, залишаючи з одного боку довший кінець (Бойківщина), у бесагах, веретах (Гуцульщина): «То колись брали бесаги великі із собов, та клали паски окремо, а дорỳ [окремо] в ді- йнички такі. У тім світили» 21. Як правило, паску ніс на плечі господар, а господиня — яйця, хрін, сир, сало, «будз», часник, сіль, полин. На Надсян- ні також носили святити паску в обрусі: «Колись паску пекли не таку, як тепер, маленька така-во і всьо. І там всьо сі кладе в кошик. А колись паска була велика і обрус, сі несла баба під пахов» [1, арк. 66]; «На плечі брала мама і на плечах несла. На обрусі було» [1, арк. 73]. На Буковинській Гу- цульщині також «ранше несли одну паску, кождий ніс, та й то або на коня, або плечима несли» 22. Те- пер обов’язковим атрибутом свята став ще й пле- тений кошик, у який вкладали як паску, так і решту великодніх страв для освячення в церкві. Давні джерела має звичай ритуальних великодніх вогнів, які розкладали на пагорбах чи безпосеред- 21 Зап. Самотіс Я.Б. 25.05.2013 р. в с. Гробище Путиль- ського р-ну Чернівецької обл. від Ятимуш Антоніни Атанасіївни, 1937 р. н. 22 Зап. Самотіс Я.Б. 25.05.2013 р. в с. Гробище Пу- тильського р-ну Чернівецької обл. від Харука Юрія, 1921 р. н., родом з с. Киселиці. 109Традиційна великодня обрядовість буковинських гуцулів (на матеріалах етнографічних експедицій) ISSN 1028-5091. Серія історична. № 1 (115), 2014 ньо біля церкви у ніч з суботи на неділю і про які вже йшлося вище. Підготовкою великого багаття, яке мало горіти всю ніч, звичайно займалась пару- боча молодь. У деяких карпатських селах хлопці на- віть змагались між собою, намагаючись розкласти вогонь якомога вище в горах. «Кожний на городі уборку робив і старався в суботу Великодну, кру- гом горіли ті [вогні]. Але за останній час я це не бачу. Шоб у суботу іменно. Бо кожний зайнятий своїм. А ранше все лишали і йшли [палити вогонь], горіли ті багаття на кожному городі» 23. «Кажуть палити обезательно, назгрібати, винести погане в себе від хати, запалити вогонь. І перед Великоднем, і перед Юрія також» 24. Надзвичайно важливого значення буковинські гу- цули надавали святковій церковній відправі і риту- альному освяченню великодніх продуктів і страв. «А святити [несли] паску, бабку, солодке таке печеня, бужениця у нас кажут — бужене, копчене м'ясо. Саме добре усе таке святили. Хрін робили з буряч- ком сікли, часничок, цибульку, сир, масло — усього по трошки у кошик» 25. Подекуди намагалися якнай- більше свяченого роздати біля церкви бідним. Одра- зу після Богослужіння жителі Карпат поспішали до- дому, щоб щасливо пройшов рік. Перш ніж сісти до великоднього столу, на Лемківщині та Гуцульщині здійснювався обхід господарства 26. Господар обхо- див хату, стайню, де заклинав худобу, щоб вона так швидко і щедро давала молоко, як швидко він вер- 23 Зап. Самотіс Я.Б. 27.05.2013 р. в с. Селятин Путиль- ського р-ну Чернівецької обл. від Поліщук Євфросинії Іванівни, 1938 р. н. 24 Зап. Самотіс Я.Б. 27.05.2013 р. в с. Селятин Путиль- ського р-ну Чернівецької обл. від Дутчак (Тихонюк) Ка- терини Василівни, 1942 р. н. 25 Зап. Самотіс Я.Б. 27.05.2013 р. в с. Селятин Путиль- ського р-ну Чернівецької обл. від Поліщук Євфросинії Іванівни, 1938 р. н. 26 Зап. Самотіс Я.Б. 25.05.2013 р. в с. Гробище Путиль- ського р-ну Чернівецької обл. від Ятимуш Антоніни Атанасіївни, 1937 р. н.; Зап. Самотіс Я.Б. 27.05.2013 р. в с. Селятин Путильського р-ну Чернівецької обл. від Дутчак (Тихонюк) Катерини Василівни, 1942 р. н.; Зап. Біляковським П. В. 23.01.2013 р. в с. Мигово Ви- жницького р-ну Чернівецької обл. від Марчук (Гладчук) Олени Михайлівни, 1952 р. н. та Гладчук Марії Микола- ївни, 1933 р. н.; Зап. Біляковським П.В. 27.02.2013 р. в с. Бісків Путильського р-ну Чернівецької обл. від Угрин Алли Павлівни, 1933 р. н., Угрин Івана, 1979 р. н., Ко- черги Анастасії, 1966 р. н. тався додому з усім свяченим [10, с. 296]. «На Ве- ликдень після освячення паски обходили навколо хати, до хліва, до худоби, ставили хрестик кошиком (робили знак хреста) і потім вже заходили в хату — щоб все добре було, щоб худоба була здорова» 27. На Бойківщині (закарпатська частина) вважали, що по- сіви будуть рости так само швидко, як біг господар із паскою додому. У Богородчанському й Рожнятів- ському р-нах вірили, «хто з ґазд із паскою швидше прийде додому, тому все зерно швидше зійде» [25]. Більше того, в Карпатах кусочки паски давали коро- вам, щоб вони гарно доїлись, а крихти змішували з овечим сиром та сіллю і підгодовували ослаблених тварин, аби набирались сили [16, с. 380]. Нарешті вся сім’я збиралася за святковим столом. Поширеним був звичай, згідно з яким після молит- ви споживання великодніх освячених продуктів по- чинали з яйця, яке розрізали на стільки частин, скіль- ки було членів сім’ї, та паски. Кожен повинен був з’їсти свій шматочок, щоби панувала любов і злаго- да. Тільки після цього їли всі інші великодні страви. Однак, ця трапеза — менш за все прийняття їжі. А. Байбурін трактує її радше як «ідеальну модель життя у його найсуттєвіших проявах». На його дум- ку, одна з умов благополуччя сім’ї — цілість і ціліс- ність її та господарства: худоби, врожаю. У підго- товці до святкової трапези на цю ідею звертають осо- бливу увагу. Всі речі, як і люди, у святкові дні повинні знаходитись у своєму домі [4, с. 128]. Всю- ди поширений звичай, згідно з яким у період свят не слід нічого давати в борг. Ці заборони пояснюють- ся тим, що саме на свята доля людини та сім’ї може змінитися. Ідея цілісності всієї сім’ї і близьких їй лю- дей, безумовно, домінує в народних звичаях, пов’язаних з традицією поділу пасхальних страв (паски і першого яйця) між усіма членами сім’ї, об- міну подарунками між дітьми і повитухою і хресни- ми батьками і т. ін. [3, с. 149] По закінченні «розговин» починались розваги, що тривали три дні. Масове великоднє гуляння, на яке сходилися всі мешканці села, особливо молодь, за традицією відбувалося на подвір’ї коло церкви, 27 Зап. Біляковським П.В. 24.01.2013 р. в с. Мигово Ви- жницького р-ну Чернівецької обл. від Боднара Миколи Петровича, 1942 р. н., та Боднар (Ткачук) Марії Тана- сіївни, 1945 р. н., родом з с. Бебехи Віньковецького р-ну Хмельницької обл. Ярина СаМОТІС110 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (115), 2014 а давніше — на кладовищі. У гаївках на Гуцульщи- ні брали участь як хлопці, так і дівчата. Дівчата тут водили «білоданчика», грали в перепілку, хлопці — в «третяка» або ставили «церковцю». Зараз ці роз- ваги вже не є такими масовими, поступово втрача- ють своє важливе значення і витісняються з побу- ту як селян, так і міщан. На другий день свят, в «Обливаний» або «Воло- чільний» понеділок, парубки ходили по селі й стежи- ли, яка дівчина вийде з хати, щоб облити її водою. Надзвичайно поширеним серед гуцулів був звичай, згідно з яким дівчата в «Обливаний» понеділок об- даровували хлопців писанками [22, s. 271]. «Дівче- та кожна писала писанóк по 20—30, хлопці ходили та просили писанóк. Каже: допаруй мені ту писаноч- ку. Дівчета посидить, поговорить, та дає писаночку хлопцям, котрому хоче — даст, котрому не хоче — то не даст. Як не подобався, каже: нема в мене» (с. Гробище Путильського р-ну) 28. «Так з дівчатами знакомились та [вони] писанки дарили хлопцям» 29. Парубки навіть спеціально ходили за писанками по хатах, де були дівчата. Щоб ті не обливали їх водою, дівчата давали викуп — писанку [24, s. 207; 23, s. 121]. «Обливання проводили на Волочільний по- неділок. Дівки ховались по хатах щоб їх не облива- ли. А малі хлопчики брали кошик і ходили за писан- ками» (с. Бісків Путильського р-ну) 30. Побутує повір’я, що весняна вода омолоджує людину, дає їй здоров’я, приносить радість. На наше переконання, тут повторюється давній обряд очищення водою, який має місце у період Великого посту. А тому ді- вчата не ображалися, навіть були раді, якщо їх ску- пали в річці. Імовірно, головною функцією пасхаль- них обливань було формування та регулювання між- статевих відносин у молодіжному середовищі [2, с. 454]. Обливання виявляло взаємні симпатії моло- ді. Крім того, під час масових і публічних пасхальних обливань символічно висловлювалась громадська 28 Зап. Самотіс Я.Б. 25.05.2013 р. в с. Гробище Пу- тильського р-ну Чернівецької обл. від Харука Юрія, 1921 р. н., родом з с. Киселиці. 29 Зап. Самотіс Я.Б. 25.05.2013 р. в с. Гробище Путиль- ського р-ну Чернівецької обл. від Ятимуш Антоніни Атанасіївни, 1937 р. н. 30 Зап. Біляковським П.В. 27.02.2013 р. в с. Бісків Пу- тильського р-ну Чернівецької обл. від Угрин Алли Пав- лівни, 1933 р. н., Угрин Івана, 1979 р. н., Кочерги Анас- тасії, 1966 р. н. оцінка поведінки дівчини. Якщо хлопці свідомо не облили дівчину у великодній понеділок, це виража- ло осудження її молоддю за розкуту поведінку чи які- небудь інші прогріхи [3, с. 505]. Весняний обрядовий комплекс включав також па- рубочі спортивні змагання, що в давнину мали са- кральне значення і були присвячені якомусь конкрет- ному божеству. Подібні ігри збереглися і в Україні, особливо в Карпатському регіоні. Тут на закінчен- ня гаївки третього дня Великодня хлопці робили «живу піраміду», яка називалась «Башта», «Дзвін- ниця», «Оборіг»: п’ять хлопців брались за руки, утворюючи коло, а їм на плечі ставало четверо, по- тім троє, двоє і, нарешті, нагорі опинявся один учас- ник гри. «Башта» обходила церкву навкруги, і на тому гаївкові забави завершувалися [19, с. 136]. У народній уяві освячені на Великдень страви і предмети наділялись особливими магічними власти- востями, що ставало причиною їх частого викорис- тання впродовж цілого року. Серед усього знаходив своє призначення навіть рушник, яким накривали паску: коли починався град, його одягали на шию і виходили з хати, позаяк це мало вберегти людей від стихії 31. Щоб відвернути бурю («тучу»), викорис- товували паску: «Я собі тримаю дори (паски) і ки- даю на віглю і через деякий чєс уже лиш поменше- поменше стало, але тре досконально це всьо знати» 32. Цікаво, що з цією ж метою на грядки викидали ко- шик від паски, мотивуючи це так: «У печі граду ні- коли не паде, так аби й на дворі граду не було» 33, або «Як на Великдень нема тучі, так аби Бог дав, шоби того не було ніколи» 34. Під час бурі запалювали свіч- ку, яку святили разом з паскою на Великдень 35. 31 Зап. Біляковським П.В. 22.01.2013 р. в смт. Берегомет Вижницького р-ну Чернівецької обл. від Макаренко Ка- терини Іллічни, 1929 р. н., родом з с. Лукавець. 32 Зап. Біляковським П.В. 23.01.2013 р. в с. Лопушна Вижницького р-ну Чернівецької обл. від Граб Василини Іванівни, 1922 р. н. 33 Зап. Біляковським П.В. 27.02.2013 р. в с. Бісків Пу- тильського р-ну Чернівецької обл. від Угрин Алли Пав- лівни, 1933 р. н., Угрин Івана, 1979 р. н., Кочерги Анас- тасії, 1966 р. н. 34 Зап. Біляковським П.В. 28.02.2013 р. в с. Гробище Путильського р-ну Чернівецької обл. від Полєка Юрія Федоровича, 1939 р. н. та Полєка Юрія Юрійовича, 1968 р. н. 35 Зап. Біляковським П.В. 25.05.2013 р. в с. Товарниця Путильського р-ну Чернівецької обл. від Гожди Анастасії 111Традиційна великодня обрядовість буковинських гуцулів (на матеріалах етнографічних експедицій) ISSN 1028-5091. Серія історична. № 1 (115), 2014 Важливе місце у великодній обрядовості жителі Буковинської Гуцульщини, як і всієї України, відво- дили «Провідній» неділі, тобто неділі після Велико- дніх свят. У переважній більшості випадків до цього дня не тільки готували різноманітні святкові та риту- альні страви, а й спеціально залишали дещо від Ве- ликодня. У багатьох гуцульських селах на Провідну неділю сідали до обіду так, як і на Великдень. На мо- гили родичів у цей день зносили залишки великодніх страв і розставляли їх на застелених скатертинами могилах. До таких «столів» запрошували одні одних. Людям здавалося, що, розговляючись біля могил, вони прилучають покійників до земного життя [10, с. 297]. Гуцули на провідному тижні старались не сі- яти льон і коноплі, бо вірили, що виткане з них по- лотно обов’язково покриє чиюсь труну [12, с. 41]. Цікаво, що в минулому аналогічними діями і табу супроводжувався і так званий «Рахманський Велик- день». Звичаї, приурочені до цього дня, найповніше збереглися саме в гуцулів [23, s. 274—275]. Він припадав на четверту середу після Великодня і ді- лив на рівні частини період до Зелених свят. Тим ча- сом між поминанням предків і віруваннями у «рах- манів» простежується тісний зв’язок, зміст якого криється у повір’ї про здатність «рахманів» збира- ти для себе врожай протягом семи років саме з того поля, на якому працювали у Рахманський Велик- день, інакше кажучи — позбавити поле врожайнос- ті на цілих сім років. Цього дня нічого не робили вдо- ма, хіба що біля худоби. Коли сходила вечірня зоря, сідали до вечері. Ритуальною стравою ставало яйце. Батько ділив варене яйце на частинки: на одну час- тинку більше, ніж було членів сім’ї, її з’їдав наймен- ший у хаті. Після цього шкаралупу від яйця всією сім’єю виносили з хати і викидали у найближчий по- тічок. У гуцулів побутує вірування, що рахмани жи- вуть в іншому світі під водою, де є все, як на землі: трава, дерева, небо. «Рахмани живуть далеко вни- зу, на кінці рік, і своїми чеснотами вони є взірцем для людей. Гуцули посилають їм на потоках і ріках шкаралупи свячених яєць, бо яйце до рахманів не ді- Василівни, 1935 р. н. та Яків’юк (Гожди) Олени Мико- лаївни, 1962 р. н.; Зап. Біляковським П.В. 25.05.2013 р. в с. Товарниця Путильського р-ну Чернівецької обл. від Тинкалюк Євдокії Стефанівни, 1956 р. н., родом і проживає в с. Білоберізка Верховинського р-ну Івано- Франківської обл. йшло би, а шкаралупи дійдуть туди» [7 с. 106]. Оче- видно, це пережиток давніх вірувань, пов’язаних з культом предків. Дещо трансформоване уявлення про звичай пускати шкаралупи від яєць у воду ми зафіксували в селі Розтоках Путильського району: «Пускали це на воду і казали, шо це тюрамникам посилає церква, пускаємо тюрамникам, шо в тюрмі сидять. Так от, такий звичай був. Оці шкарлупи всі пускали на воду» 36. Тут слід підкреслити, що вода, згідно з давніми віруваннями слов’ян, уявлялась як місце перебування предків. Ось чому з водою в ка- лендарній обрядовості пов’язано багато обрядових дій. Таким чином, якщо ритуальний вогонь вказував на урочисту зустріч з покійними, то вода — на про- води до їх сталого місця перебування. Крім згаданих релігійних свят і святкових днів бу- ковинські гуцули уникали будь-яких робіт у такі свя- та, як Дев’ятий четвер та Десята п’ятниця (від Ве- ликодня). Ці дні весняного календаря та відповідний період перед ними мали свої заборони, порушення яких у народних уявленнях могли призвести до біди та природних нещасть. До прикладу, від живного чет- верга аж до дев’ятого не можна прати, «бо буря би- тиме городи» [20, с. 49]. А якщо хтось знехтує за- бороною працювати в Десяту п’ятницю, його може вбити громом [12, с. 49]. Завершувався весняний обрядовий цикл важ- ливим церковним святом — Вознесінням (в Кар- патах — Знесінням). Воно припадає на сороко- вий день після Христового Воскресіння, щорічно у четвер. Гуцули цього дня їли натще засушену свячену паску, розмочену в молоці. Крихти з ве- ликоднього столу разом зі свяченою сіллю згодо- вували худобі. Весняний цикл календарних свят та обрядів у се- редовищі українців Карпат мав особливе значення, бо пов’язувався з найважливішою життєвою справою — закладанням майбутнього врожаю. Тому люди за до- помогою обрядів та ритуально-магічних дій намага- лися всіляко прискорити прихід весни, тепла. Цей пе- ріод — іще й пробудження природи та людських почуттів. Тому весняна обрядовість спрямовувалася на розваги молоді, ворожіння, оберегові дії. У вели- кодній обрядовості більшість повір’їв і звичаїв стосу- 36 Зап. Самотіс Я.Б. 4.08.2012 р. в с. Розтоки Путиль- ського р-ну Чернівецької обл. від Григоряк Олени Пана- сівни, 1942 р. н. Ярина СаМОТІС112 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (115), 2014 валися «чистого» тижня і наступного після свят. Так, у Живний (Страсний) четвер гуцули обдаровували спеціальними хлібцями «кукуцами» дітей, які при- йшли закликати «гріти діда», щоб велося у домі й гос- подарстві, а особливо — овечки, ягнички, телички. Цей прадавній звичай зберігся до середини ХХ ст., хоч семантика його затемнилася. Обряд пов’язують із весняним полазником (цього разу бажаними були дівчатка), це мало сприяти приплодові овець. Значне місце відводилось ритуальним великоднім вогням, стравам і їх освяченню, обрядодіям після повернення з церкви. Звичаї Великодніх свят передбачали обда- рування писанками, гаївки, ігри біля церкви. Нато- мість тиждень після Великодня присвячувався поми- нанню покійних, яке часто влаштовували на цвинтарі у формі спільних трапез. На Рахманський Великдень, за віруваннями гуцулів, предки поверталися до місць свого постійного перебування. Підсумовуючи, варто наголосити на тому, що до- сить добра збереженість весняних обрядів та звича- їв у побуті буковинських гуцулів засвідчує їх непе- ресічну роль у віруваннях людей, а зібрані на цих те- ренах польові етнографічні матеріали дають змогу оцінити їхню своєрідність та сучасний стан, а також дослідити відношення респондентів до традиційної весняної обрядовості. Характерно, що звичаї горян пов’язані передусім з традиційним світоглядом, який складався протягом багатьох століть і зберіг чимало ознак дохристиянських вірувань. 1. Архів Львівського національного університету імені Івана Франка. — Ф. 119. — Оп. 17. — Спр. 349-Е. — 75 арк. (Польові етнографічні матеріали до теми: «Весняна календарно-побутова обрядовість», зафік- совані студенткою четвертого курсу Самотіс Яриною Богданівною 8—13 липня 2010 р. у Самбірському р-ні Львівської обл.). 2. агапкина Т.а. «Обливанный» понедельник / Т.А. Агап- кина // Славянские древности: Этнолингвистический словарь : в 5-ти т. / под общей ред. Н.И. Толстого. — М., 2004. — Т. 3: К-П. — С. 454—455. 3. агапкина Т.а. Мифопоэтические основы славянского народного календаря. Весенне-летний цикл / Т.А. Агап- кина. — М. : Индрик, 2002. — 816 с. 4. Байбурин а.к. Ритуал в традиционной культуре. Структурно-семантический анализ восточнославян- ских обрядов / А.К. Байбурин. — СПб. : Наука, 1993. — 240 с. 5. Богатырев П.Г. Вопросы теории народного искус- ства / П.Г. Богатырев. — М., 1971. — 544 с. 6. Гонтар Т.О. Народне харчування українців Карпат / Т.О. Гонтар. — К., 1979. — 138 с. 7. кайндль Р.Ф. Гуцули: їх життя, звичаї та народні пе- рекази / Р.Ф. Кайндль. — Чернівці : Молодий буко- винець, 2000. — 208 с. 8. кордуба М. Писанки на галицькій Волині / М. Кор- дуба // Матеріяли до українсько-руської етнольоґії. — Львів, 1899. — Т. І. — С. 169—207. 9. кутельмах к.М. Обычаи и обряды / К.М. Кутель- мах // Украинские Карпаты. Культура / Кутель- мах К.М., Болтарович З.Е., Голубец О.М. и др. — К. : Наукова думка, 1989. — С. 128—135. 10. кутельмах к.М. Календарна обрядовість / К.М. Ку- тельмах // Гуцульщина: Історико-етнографічне до- слідження. — К. : Наукова думка, 1987. — С. 286— 302. 11. Макарчук С.а. Історико-етнографічні райони Украї- ни / Степан Макарчук. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2012. — 352 с. — (Навчальний посібник). 12. Онищук а. Народний календар. Звичаї й вірування, прив’язані до поодиноких днів у році, записав у 1907— 10 р. в Зеленици Надвірнянського пов. / А. Они- щук // Матеріали до української етнології. — Львів, 1912. — Т. ХV. — С. 1—61. 13. Пастернак Я. Звичаї та вірування в с. Зіболках, Жов- ківського повіту / Ярослав Пастернак // Матеріяли до етнології й антропології. — Львів, 1929. — Т. ХХІ—ХХІІ. — Ч. 1. — С. 321—352. 14. Сумцов Н.Ф. Хлеб в обрядах и песнях / Н.Ф. Сум- цов. — Харьков : Типографія М. Зильберберга, 1885. — 139 с. 15. Тиводар М.П. Етнографія Закарпаття: Історико-етно- гра фічний нарис. — Ужгород : Ґражда, 2010. — 416 с. 16. Тиводар М. Традиційне скотарство Українських Кар- пат другої половини ХІХ — першої половини ХХ ст.: Історико-етнологічне дослідження / Михайло Тиво- дар. — Ужгород : Карпати, 1994. — 557 с. 17. Толстой Н.И. Язык и народная культура. Очерки по славянской мифологии и этнолингвистике / Н.И. Тол- стой. — Москва : Индрик, 1995. — 512 с. 18. Ципишев С. Різновиди хліба в побуті та обрядах / С. Ципишев // Етнокультура Рівненського Поліс- ся / упор. В.П. Ковальчук. — Рівне, 2009. — С. 111—118. 19. Чебанюк О. Молодіжний календар у контексті тради- ційної культури українців / Олена Чебанюк // Народ- на культура українців: життєвий цикл людини: історико- етнологічне дослідження : у 5 т. / наук. ред. М. Гри- мич. — К. : Дуліби, 2010. — Т. 2: Молодь. Молодість. Молодіжна субкультура. — 2010. — С. 130—147. 20. Шекерик-Доників П. Рік у віруваннях гуцулів (ви- брані твори) / Петро Шекерик-Доників. — Верхо- вина : Гуцульщина, 2009. — 352 с. 21. Шухевич в. Гуцульщина. Ч. 4 / В. Шухевич // Мате- ріали до українсько-руської етнології. — Львів, 1904. — Т. VІІ. — 271 с. 113Традиційна великодня обрядовість буковинських гуцулів (на матеріалах етнографічних експедицій) ISSN 1028-5091. Серія історична. № 1 (115), 2014 22. Fisher a. Rusini: Zarys etnografji Rusi / А. Fisher. — Lwow : Wydawnictwo zakladu Narodowego im. Osso lin- skich, 1928. — 192 s. 23. kolberg O. Dzieła wszystkie / O. Kolberg. — Wrocław ; Poznań, 1970. — T. 54: Ruś Karpacka. — Cz. I. — 340 s. 24. Sokalski B. Powiat Sokalski pod wzgledem geograficznym, etnograficznym, historycznym i ekonomicznym / B. So- kalski. — Lwόw, 1899. — 496 s. 25. Боян С.П. Аграрні мотиви у весняно-літній календар- ній обрядовості бойків / С.П. Боян. — [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/ natu ral/vpnu/Ist/2009.../107-114.pdf. Yaryna Samotis ON TRADITIONAL EASTER RITES OF BUKOVINA HUZULS (after materials of ethnographic expeditions) In the article have been presented and studied some peculiari- ties of traditional Easter rites by Ukrainian mountaineers, Bu- kovina Hutzuls in particular. The study has been based upon the author’s field ethnographic materials with especial exposi- tion of tradition and rites sporadically met as for now along the mentioned territory and still being of great importance for bea- rers of the ancient folk culture. Keywords: ethnology, Bukovina, Hutzul land, Carpathian re- gion, Easter, tradition, ceremony, rite(s), custom(s). Ярына Самотис ТРАДИЦИОННАЯ ПАСХАЛЬНАЯ ОБРЯДНОСТЬ БУКОВИНСКИХ ГУЦУЛОВ (на материалах этнографических экспедиций) Исследуются особенности традиционной пасхальной обряд- ности украинских горцев, в частности буковинских гуцулов. На основе полевых этнографических материалов автор вы- деляет те традиции и обряды, которые еще до сих пор спора- дически встречаются на исследуемой территории и имеют важное значение для носителей древней народной культуры. Ключевые слова: этнология, Буковинская Гуцульщина, Карпаты, Пасха, традиция, обряд, обычай.

Традиційна великодня обрядовість буковинських гуцулів (на матеріалах етнографічних експедицій)

Репозитарії

Схожі ресурси