Витоки різдвяної обрядовості Лемківщини

Доводиться, що витоки різдвяної обрядовості Лемківщини закладені у площині духовності народу, його культурній основі. На численних прикладах показується тяглість духовної традиції від прадавніх часів до наших днів....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2014
1. Verfasser:	Горбаль, М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут народознавства НАН України 2014
Schriftenreihe:	Народознавчі зошити
Schlagworte:	Статті
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94419
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Витоки різдвяної обрядовості Лемківщини / М. Горбаль // Народознавчі зошити. — 2014. — № 2 (116). — С. 292-298. — Бібліогр.: 17 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-94419
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-944192016-02-12T03:05:08Z Витоки різдвяної обрядовості Лемківщини Горбаль, М. Статті Доводиться, що витоки різдвяної обрядовості Лемківщини закладені у площині духовності народу, його культурній основі. На численних прикладах показується тяглість духовної традиції від прадавніх часів до наших днів. The article has brought proofs of the statement that the sources of Christmas ritualism in Lemko land had been rooted in people’s spirituality and folk cultural basis. Numerous examples have presented the extension of spiritual tradition since ancient times up to present days В статье излагаются доказательства тезиса о том, что истоки рождественской обрядовости Лемковщины берут свое начало в духовности народа, в культурной основе украинского населения региона. Многочисленными примерами подтверждается протяженность духовной традиции с доисторических времен до наших дней. 2014 Article Витоки різдвяної обрядовості Лемківщини / М. Горбаль // Народознавчі зошити. — 2014. — № 2 (116). — С. 292-298. — Бібліогр.: 17 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94419 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Горбаль, М. Витоки різдвяної обрядовості Лемківщини Народознавчі зошити
description	Доводиться, що витоки різдвяної обрядовості Лемківщини закладені у площині духовності народу, його культурній основі. На численних прикладах показується тяглість духовної традиції від прадавніх часів до наших днів.
format	Article
author	Горбаль, М.
author_facet	Горбаль, М.
author_sort	Горбаль, М.
title	Витоки різдвяної обрядовості Лемківщини
title_short	Витоки різдвяної обрядовості Лемківщини
title_full	Витоки різдвяної обрядовості Лемківщини
title_fullStr	Витоки різдвяної обрядовості Лемківщини
title_full_unstemmed	Витоки різдвяної обрядовості Лемківщини
title_sort	витоки різдвяної обрядовості лемківщини
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94419
citation_txt	Витоки різдвяної обрядовості Лемківщини / М. Горбаль // Народознавчі зошити. — 2014. — № 2 (116). — С. 292-298. — Бібліогр.: 17 назв. — укp.
series	Народознавчі зошити
work_keys_str_mv	AT gorbalʹm vitokirízdvânoíobrâdovostílemkívŝini
first_indexed	2025-07-07T00:47:29Z
last_indexed	2025-07-07T00:47:29Z
_version_	1836947079467892736
fulltext	ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014 При дослідженні різдвяної обрядовості Лемків- щини були проаналізовані та висвітлені числен- ні аспекти цієї проблеми — як на базі літературних джерел, так і багатющому польовому матеріалі [4; 5]. Все ж питання витоків цього календарного дійства залишається відкритим. Отож мета нашої статті — з'ясувати, звідки ж походять усі різдвяні обряди, які так глибоко вкоренилися в лемківські традиції. У про- цесі опрацювання окресленої теми визначальними були науково-методичні засади етнокультурної іден- тичності лемківської різдвяної обрядовості, які ми розглядали як інтегральну складову загальнонаціо- нальної різдвяної обрядовості. Водночас брали до уваги і ширший територіальний контекст, зокрема всеслов’янський та загальноєвропейський. Висвітлення окресленої проблематики вимагає во- лодіння своєрідним концептуальним синтезом одра- зу кількох академічних методів і напрямків в етно- графії — порівняльно-історичного, типологічного, генетичного, естетичного, соціологічного тощо. До- слідницький метод базуємо на застосуванні комп- лексного міждисциплінарного підходу, що включає сучасні напрацювання багатьох суміжних дисци- плін — історії, етнології, археології тощо. Корені різдвяної обрядовості Лемківщини, як і всіх древніх слов’янських народів, слід шукати у їх світогляді, насамперед — язичництві, згодом же — у християнстві. Географічне розташування Лемків- щини та її тривала відокремленість від решти укра- їнських земель сприяли збереженню традиційної культури, яка, законсервувавшись, дійшла до сере- дини ХХ ст. майже у первозданному вигляді. Життя первісної людини було суцільною боротьбою за виживання, особливо зі звіриною та природними стихіями. Із цієї боротьби вироблявся її світогляд та її культ. Часто люди просто намагались відігнати чи від- лякати ворожі сили. Іноді просили їх про благополуч- чя, вилікування від хвороби чи створення сприятливих умов для майбутнього врожаю. Язичники поклоняли- ся зображенням бога сонця Святовида, бога вогню, блискавки і грому Перуна, популярним був культ бо- гині щастя, краси і кохання Лади. «Ціль давнього українського поганства була практична, як в Індусів і в Греків, і в інших народів, котрі в молитвах до своїх богів просили собі всякого добра» [10, с. 5]. Відомості про міфологію праукраїнців ми почер- пуємо і з фольклору, зокрема із давніх колядок, які дійшли до нас хоча у дещо зміненому вигляді, однак зберегли первісну сутність. Так, зокрема, лемківська © М. ГОРБАЛЬ, 2014 Марія ГОРБАЛЬ ВИТОКИ РІЗДВЯНОЇ ОБРЯДОВОСТІ ЛЕМКІВЩИНИ Доводиться, що витоки різдвяної обрядовості Лемківщини закладені у площині духовності народу, його культурній основі. На численних прикладах показується тяглість ду- ховної традиції від прадавніх часів до наших днів. Ключові слова: язичництво, християнство, Старий Завіт, Новий Завіт. 293витоки різдвяної обрядовості лемківщини ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014 колядка «Ці дома, дома, пане господар, ці чуєш?», зафіксована Михайлом Шмайдою у словацькій Лем- ківщині, передає: Єден гостонько — ясне сонечко, Другый гостонько — ясный місячок, Третій гостонько — дрібний дождічок. ... а мы ходиме, Бога просиме, дай Боже! Дай Боже, щастя, здоровля в тім домі! [16, с. 224—225]. Це мольби-замовляння до небесних сил сонечка, місяця, а також дрібненького дощику, — «Бога просиме, дай Боже!», — щоб прийшли і переміни- ли замерзлу засніжену мертву землю на благодат- ну родючу, щоб було для господаря «щастя, здо- ровля в тім домі!». Язичницька культура — це висока культура єд- ності людини і божественних сил. І найвагомішим елементом цієї гармонії божеств і людини було сло- во. Язичник мовить слово, замовляння, заклинання, молитву, і цим словом задобрює вищі сили, вимолює собі здоров'я, добробут, або ж випрошує щось інше, що йому потрібне, чи відвертає те, що не потрібне. Відгомін цих язичницьких замовлянь дійшов і до на- ших днів. На словацькій Лемківщині збереглося за- клинання до вовка як представника хижих звірів, що становили велику загрозу для худоби на пасовись- ку. Аби уберегти від такої небезпеки свої статки, гос- подиня так заклинала вовків: Буду я молитися: Святого Николая — Отче наш, І промовку про тебе, вовку, Жебысь мав замкнутый пыск, Жебы ті курчало по брісі, Як на полі, так і в лісі, Жебы з тобов кархы ламало, Як і во дни, так і в ночи, Жебы’сь здох! а до мойой худобы: корів, конів, кіз і овец, Жебы ті кысткы поламав гостець! Це заклинання закінчувалося молитвою «Огради мня, Господи, силою животворящого креста, ким мня сохранить от шыткого зла» [16, с. 184]. Отож, тут по- єдналися язичницькі заклинання злих сил (хижака вов- ка) і християнські вірування — молитва від злих сил, нечисті, лукавого, який міг би бути у подобі вовка. Інший приклад молитви-замовляння з язичниць- ких часів дійшов до нас і вплівся у різдвяні лемків- ські традиції: коли господиня йшла митися до по- току перед Святою вечерею, то брала рушник і ді- йник, молилась, набрала у дійник води — двічі проти течії і виливала, а третій раз, набравши по- вний, приповідала: водічко, водічко, будь мі спомічнічко, Я беру своїй корові млічко. Згорі хмарно, здолі ясно, а до мойого бодинкы — шытко масло [16, с. 177], — щоб корова завжди мала стільки молока, скільки набрала у дійник води, і щоб стільки було масла з того молока, як хмар в небі. У с. Фльоринці дочка чи син приносили на Вел(и)ію до хати повні відра води і говорили: «На щестя, на здоров’я, на тот Но- вий рік». Хтось з батьків відповідав: «Боже за- плат, — отколь ідеш, полазнику? Сідай же!» — «З поводнього» (з дав. поль. Powodne — данина, яку стягували зі селян). — «Што нам несеш?» — «Масло, сир, сметану і моц вшиткого доброго» [15, с. 105]. (Повні відра води уподібнюються до «моц вшиткого доброго»). Така бесіда мала б за- безпечити так багато молочних продуктів, ніби при- ніс збір від усієї громади села. У селах Милик, Андріївка і Щавник побутувало таке повір’я: «Як ґазда принесе на Велию воду з ярка, то ґаздиня ся звідує: «Що-с приніс?» Ґазда каже: «Саму сметанку» [2, с. 21]. Перед Вечерею пасічник ішов на пасіку, молився три рази «Отче наш», «покльопкав до уля» і тричі приповідав (наводимо один із варіантів замовлянь, поширених по всій Лемківщині): аби сте, пчолы, не рушили никого, аби сте, пчолы, носили меду аж із третього хотаря [17, с. 104]. Перед Вечерею пасічник роздає мед сусідам. І чим більше він роздає, тим більше отримую подяк, а ці подяки благотворно впливають на врожай меду наступного року, — дія сили слова. Наші пращури жили великим річним кругообігом, замкненим стилем життя. Відомо, що новорічні об- рядодії язичників пов’язувалися із зимовим сонце- воротом. В їх основі лежали уявлення про розгоран- ня сонця і оживання природи — умова добробуту древнього землероба. І не даремно в народних ка- лендарях січень значився знаком сонця [13, с. 67]. Звідси, на думку вчених, зимовий цикл характери- Марія ГОРБалЬ294 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014 зувався як визначальний період на цілий прийдеш- ній рік, що притаманно для слов’янських народів [3, с. 396—398]. Про міфологію праукраїнців, наших пращурів- язичників, засвідчують археологічні знахідки, зокре- ма найновіше відкриття Терношорського скельного святилища, яке належить до періоду між неолітом (V—IV тис. до н. е.) та початком середньовіччя. Це наявність у Карпатах трьох типів стародавніх скельних святилищ, орієнтованих на: літнє та зимо- ве сонцестояння та весняне й осіннє рівнодення. Ка- мені незвичайних форм і розмірів уособлювали Божу присутність. Вони були посередниками між людьми і божеством, якому поклонялися і приносили жерт- ву. Ця археологічна знахідка свідчить про могутність і централізацію віри наших пращурів у тодішніх бо- гів [9], у те, що Карпати були одним із головних до- християнських сакральних центрів. Один із елементів, який увійшов у різдвяну обря- довість лемків, через віки з язичницьких часів дій- шов до наших днів. Йдеться про магію уподібнення, пов’язану із урожаєм збіжжя. Учені встановили, що західнослов’янське плем’я руян на післяжнивному святі Святовида проводили такий ритуал. Після за- кінчення обрядодій, які виконував жрець, перед ним ставили солодкий круглий пиріг висотою в людський зріст. Жрець запитував у людей, чи бачать вони його. Коли люди хором відповідали, що не бачать, він бажав, аби у наступному році його за пирогом зовсім не було видно [12, с. 46]. Аналогічні магічні дії із хлібом у різдвяній місте- рії, які б мали спричинитися до великого урожаю збіжжя у наступному році, зафіксовано майже на усій території Лемківщини. — На стіл накладали гори хліба, за ті хліби ховався господар дому і питав, чи його видно. Коли сім’я відповідала, що не видно, то він виголошував замовляння, щоб і в наступному році його не було видно з високого і буйного збіж- жя. У молдаван зафіксований той самий звичай, од- нак виконувався він на Новий рік. Ті ж самі магічні дійства з центральної України зафіксував у 1860 р. М.А. Маркевич у книзі «Обычаи, поверья, кухня и напитки»; різниця лише у тому, що вони виконува- лися не на Святий вечір, як на Лемківщині, не на Новий рік, як у молдаван, а на Щедрий вечір, пе- ред Маланкою [11, с. 65]. Подібні звичаї були по- ширені і в інших слов’янських народів [7, с. 210]. Отже, цей ритуал засвідчує, по-перше: тяглість духовної традиції від прадавніх часів до наших днів; по-друге: єдність праукраїнських традицій, тобто що лемки є складовою праукраїнського племені; по- третє: поширення культурних традицій серед інших слов’янських народів. На загал прикладів впливу язичницьких традицій на християнські, зокрема різдвяну обрядовість, мож- на наводити безліч. Всі вони перейшли у численні повір’я та ворожіння, якими повняться різдвяні об- рядодії. Детально цей матеріал описаний у працях автора статті [4, с. 63—88; 5, с. 109—146]. З’ясувати, звідки походять усі різдвяні обряди не тільки на Лемківщині, а в усьому слов’янському християнському світі, мені допомогло звернення до книги усіх книг християн — Біблії [14]. Ключем до розв’язання цього питання стало слово жертва [1]. У старому Завіті тема принесення жертви Бого- ві розкрита у таких книгах: «П’ятикнижжі» («Ви- хід», «Левіт», «Числа»), «Книгах» («І Самуїла», «ІІ Царів», «Езри»), «Книгах пророків» («Даниї- ла», «Йоіла»). У Новому Завіті жертва приносить- ся cамим Богом — в Євангеліях від Матея та Мар- ка, в «Діяннях апостолів» та в «Першому посланні до коринтян» [1]. У відносинах Бога і людини все визначає Бог: «Господь сказав Мойсеєві: «Витеши собі дві табли- ці кам’яні, такі, як і перші, і я напишу на них слова, які були на перших таблицях, що ти їх розбив»» (Вих. 34, 1). Коли Мойсей так зробив, Господь ска- зав: «Ось я заключаю союз» (Вих. 34, 10). Господь сам дає вказівки Мойсеєві, як має жити його народ, що і коли приносити Йому в жертву: два рази на добу — вранці і ввечері — має бути принесений не- ушкоджений однорічний баранчик або ж первісток від усякої чистої худоби. Отож, згідно із союзом з Богом, два рази на добу — вранці і ввечері — має бути принесена жертва Богові. За Новим Завітом ця жертва — мо- литва, вранці і ввечері. «Найперше, з чого лемки по- чинали Святвечірній день (як і кожен день взага- лі), — це молитва. Якщо в сім’ї були малі діти, то вони спали довше, якщо ж усі члени родини дорос- лі — піднімалися зранку усі разом, і усі разом, усією сім’єю вклякали на коліна і молилися» [5, с. 34—35]. Те ж саме дійство відбувалося і ввечері. «Перед са- мою Вечерею клякають усі перед образами й молять- 295витоки різдвяної обрядовості лемківщини ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014 ся. По молитві засвічують свічку й сідають до сто- лу» [5, с. 67]. І не тільки у переддень Різдва чи на саме Різдво, а кожен день, як сказав Господь: «Ось я заключаю союз» (Вих. 34, 10). Молитва як жертва Богові творилася перед Свя- тою вечерею і за душі померлих: «Отче предвічний, в Тройці єдиній молимо Тебе в покорі, умилосерди- ся над душами (називались імена померлих), да- руй прощення їм всіх гріхів і введи в життя щастя ві- чного. Амінь» [5, с. 73—74]. Подекуди на Лемківщині перш, ніж засісти до Святої вечері (як і в інших регіонах Карпат), брали хліб, свічку, ложку меду, а також обов’язково і лож- ку куті, і з тим тричі обходили довкола хати. Рес- пондентка зі с. Збоїска повідомила, що у їхньому селі перед Вечерею господар брав свячену воду, мак, часник, житній хліб (який потім клали на стіл), і, від- мовляючи молитву, кропив як у середині в хаті, так і кругом хати, і на подвір’ї. Однак слід зазначити, що такий ритуал окроплення хати і обійстя на Лем- ківщині відбувався лише у деяких селах. У переваж- ній частині така традиція побутувала на Водохреще, а не на Святвечір [5, с. 52]. Тут молитва як жертва Богові — як благання про захист як хати, так усьо- го маєтку господаря від усіляких бід на цілий рік. Та ж сама молитва як жертва Богові — як бла- гання про захист від усіляких бід (зокрема хворіб) на цілий рік творилась і при інших обрядодіях — різдвяному обмиванні водою. «Воді у Святвечірній час приписували чудодійну оздоровчу силу, а тому, не зважаючи на крижаний холод, усі старанно уми- валися, мили руки, ноги, лице: «Няньо ставав на леді над прорубом, наберав в пригорщы воды и змывав лице три разы, а за ним робив то каждий з родины. Бывало, же маленкы діти не могли сягнути руком до воды, бо люд быв такий грубий. Тых няньо брав за карх лівом руком, а правом наберав ледуватой воды и мыв три разы личко дітвака. Малий аж пищав, бо то і вода зимна, і няньова мозолиста долоня была по- дібна до сосновой коры. Выпущений з рук няня ді- твак гнав часто босий по снізі до теплой хыжы, де мати вытерала го леняным ручником. Решта дорослых вертала до хыжы поволи, з повагом, разом з няньом шепчучы молитву»» [5, с. 62—63] (підкреслення наше. — М. Г.). По закінченні Святої вечері господар підводив- ся з-за столу і, знову ж, творив Господеві, разом із сім'єю, молитовну жертву: «Усі хрестилися, голо- сно молилися, і господар дякував Богові за Святу вечерю, за прожитий рік і прохав благословення на наступний рік: «Благодарю тя, Христе Боже наш, яко наситил єси нас, яко посреди учеников твоїх пришел єси ку нам і спаси нас, яко благословен єси во віки вічні. Амінь». Звичайно, що в кожній міс- цевості ці завершальні слова були різні, але сутність скрізь була однакова – спільна молитва і подяка Господеві» [5, с. 81—82]. У переважній більшості лемківських сіл солому, якою застелювали долівку, тримали в хаті тільки че- рез різдвяні свята — три дні. Однак це залежало від традиції села: де виносили на другий, де на тре- тій день свят, подекуди на Новий рік (за ст. ст.), а то й по Йордані — традиція суто місцева. Цей день, коли виносили солому, називався «вимітаний», «ви- міток». Раненько солому виносили з хати і, пере- важно, її спалювали на городі, в саду або у полі, «жеби било вельо садовини». Звідки ж пішла тра- диція спалювати солому, дим від якою благотворно впливає на родючість садовини. Відповідь знову ж знаходимо у Старому Завіті. Про всепалення на жертовнику чистого первістка на приємний запах вогняної жертви Господеві у Ста- рому Завіті вказується велике число разів: Вих. 29, 18, 25, 41; Лев. 1—7, зокрема Лев. 1, 9, 13; 2, 16; 3, 5, 16; 4, 35; 8, 21, 28; 14, 13, 22, 31; 24, 7; Чис. 7, 15, 21, 27, 33, 39, 45, 51, 57, 63, 69, 75, 81, 87; 15, 13; 29, 6, 13; Єз. 46, 12 тощо. А це свідчить про те, що така жертва дуже важлива для Господа. Отож всепалення як жертва на приємний запах Господеві простежується у спаленні соломи, якою застелена до- лівка житла впродовж різдвяних свят. У П’ятикнижжі «Левіт» вказано: «А коли... уві- йдете в землю, що оце хочу вам дати, і там жатиме- те жниво, то принесете сніп, первоплід ваших жнив, священикові, а він принесе його перед Господа, щоб зробити вас угодними йому» (Лев. 23, 9—11). Звідси випливає, що має бути також принесена жертва із первоплодів, до того ж конкретизовано, що саме: «А як приноситимеш жертву із первопло- дів Господеві, то принесеш колоски, прожарені на вогні, або нове потовчене зерно, — як офіру з твоїх первоплодів» (Лев. 2, 14) (підкреслення наше. — М. Г.). Потовчене зерно — це ж кутя, страва як жертва Богові, «офіра з первоплодів», а Марія ГОРБалЬ296 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014 також «принесете сніп, первоплід ваших жнив». А це ж дідух. Отож тут вказано, що і кутя, і дідух як жертва Богові є тими приписами Старого Завіту, які увійшли до різдвяної обрядовості, і не тільки лемків, а усього християнського світу. Жертва Богові може бути принесена і така: «А як офіру — ... шосту частину ефи й олії третю частину гіна, щоб замісити муку. Це офіра для Господа, ві- ковічна устарова, назавжди» (Єз. 46, 13—14). — Прісний заміс муки як жертва Богові. Господь промовив до Арона: «Ось я передаю тобі догляд за моїми жертвами возношення. Усе, що по- свячують сини Ізраїля, даю я тобі як правну частку і синам твоїм як віковічне право... У пресвятому міс- ці споживатимеш їх... І воно буде твоє: возношення колихальних жертв синів Ізраїля даю тобі й синам та дочкам твоїм з тобою як віковічне право; кожен чис- тий у твоєму домі може їх їсти. Усе найліпше з олії, все найліпше з вина й зерна, їхні первоплоди, що приносять їх Господеві, — даю тобі їх. Первоплоди з усього, що родить їхня земля, і що вони принесуть Господеві, твої будуть; кожен чистий у твоєму домі може їх їсти» (Чис. 18, 8, 10—13). «У пресвятому місці споживатимеш їх...». — Чи не таке місце створюється не тільки на Лемківщині, а в усьому християнському світі для споживання Святої вечері? Хата чиста, святково прибрана, за- вішана рушниками, образи замаєні ялинковими гі- лочками, посередині висить солом’яний павук, в кут- ку — сніп збіжжя, на підлозі — пахуча солома... «Кожен чистий у твоєму домі може їх їсти». — До Різдва готувався одяг чистий, акуратний, взут- тя вичищене, закуповували щось нове з одягу чи взуття, всі члени родини мились у річні (чи в хаті, як дуже люта зима, а ріка від хати далеко). «Усе найліпше з олії, все найліпше з вина й зерна, їхні первоплоди, що приносять їх Господеві, — даю тобі їх». — Ось ті страви, що увійшли до Святве- чірньої трапези — «все найліпше». Книга Левіт говорить: «Якщо хтось схоче прине- сти Господеві безкровну офіру, з питльованої муки нехай буде його принос; нехай злиє на нього олії і по- кладе на нього ладану» (Лев. 2, 1). «А коли схочеш принести дар офіру, спечену в печі, нехай то будуть прісні коржі, з питльованої муки, розчиненої на олії, та ладки прісні помазані олією. Коли ж твій принос- офіра, спечена на сковороді, нехай буде притльована мука, розчинена на олії, прісна... А як твій принос- офіра, зготована в ринці, то нехай буде зроблена з питльованої муки з олією» (Лев. 2, 4—7; 6, 14). — Ось як має бути приготовлений хліб до Святої вече- рі. І не має значення, якої фоми чи вигляду цей хліб, лиш би «з питльованої муки з олією». І далі у книзі Левіт сказано: «А ось закон про офіру: Аронові сини приноситимуть її Господеві пе- ред жертовником. І візьме один з них із неї жменю петльованої муки, олії й увесь ладан, що на офірі, та й воскурить на жертовнику в приємний запах як кадило для Господа. Решту ж її їстимуть Арон та сини його, прісною їстимуть її в святому місці, на подвір’ї намету зборів. Не можна пекти її закваше- ною. Я призначаю їм її як частину з жертв, що зго- ряють для мене. Бо це пресвята річ, як і жертва за гріх і жертва за відшкодування. Кожен чоловік з Аронових дітей їстиме її; це їхнє віковічне право для всіх їхніх нащадків щодо вогняних жертв Господе- ві...» (Лев. 6, 7—11). «Ніяка ваша офіра, що її приносите Господеві, не буде зроблена на квасі, бо ні дріжджів, ні меду ні- коли не палитимете як вогняну жертву Господеві» (Лев. 2, 11). Ось чому не можна вживати тіста на дріжджі — так каже Господь. Адже Свята вече- ря — це і є та трапеза, на якій приноситься жертва Богові від усіх членів родини — живих і мертвих — в день народження Сина Божого. На Лемківщині пекли хліб різної фоми, зокрема «струцель» на три-чотири коси, білий (пшеничний) і чорний (житній) хліби (с. Збоїска Сяніцького по- віту), трійну плетінку («калач»), тільки ще посипа- ну маком (м. Криниця Новосандецького повіту, Свіржові Руській, Святковій Великій Ясельського повіту, інших селах центральної і східної Лемківщи- ни). У с. Чорноріки (північна Лемківщина) пекли дві плетінки, одну з житньої, другу з пшеничної муки. З решти замісу тіста пекли хліб для спожи- вання та для худоби, в знак спільного примноження ґаздівства. Часом той ритуальний хліб випікався у спеціальній круглій формі із такими оздобами: склян- кою по краях робили кола, а всередині тих кілець ве- ретеном заглибини. Подекуди господиня пальцями значила три рівчики з трьох сторін — Святу Трій- цю. У деяких селах Свидниччини крачун пекли з чорної муки завбільшки з переднє колесо до воза, а його братів — з білої. У Гостовицях пекли два кра- 297витоки різдвяної обрядовості лемківщини ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014 чуни. Всередину крачунів давали часник, а зверху посипали маком. На Новий рік з крачуна вирізали середину і давали по кусочку худобі. Лемки Словач- чини при випіканні «крачуна» у тісто клали пляшеч- ку з медом, часник і сіль. Спікши крачуна, мед ви- ймали, а часник і сіль залишали до Нового року, да- ючи потім худобі як своєрідний оберіг. Крім крачуна, пекли ще декілька менших хлібин, які називали «кра- чуновими братами». На східній Пряшівщині в кра- чун запікали часник, стебло вівса, інколи його оздоб- лювали різними виробами з тіста, навіть у формі фі- ґурок. У с. Вавринець (Пряшівщина) у Святвечірній ритульний хліб, яким мали частувати корів, запіка- ли шипшину свербогуз («шипшина собача»), «жебы на червоно не мочили». У Чабинах (пряшівська Лемківщина) пекли полазничя-ошіп’я. Пекли його не на печі, а на плиті. Часник, мед та зілля, що були запечені у карачуні, набували лікувальних та захис- них (апотропеїчних) властивостей. У с. Душатині як пекли хліб, «то саджали до пеца ще два малих опалянкы (опалянки — маленькі булочки, які спо- живали під час Святої вечері. — М. Г.). Одным опа- лянком годували худобу перед самою Вечерею, «жебы была здорова і добрі велася…». «Другий ма- лий опалянок хліба звався «крайчун». Його пекли з жыта, посыпали зверху маком, а всередині мав пе- ревернену догоры коріньом головку чіснику». (Мак, як і часник, вважались оберегами від біди. Перевер- нутий часник символізував поборену хворобу чи від- вернену біду). У с. Страхотині пекли малі «полаз- ники» з монетою всередині, які називалися «щедри- ки» [6, с. 129—131]. Ото ж, якої б не був форми чи яким способом не готувався, в печі чи на плиті — Святвечірній хліб був печений з питльованої муки на олії і без дріж- джів — приписи Старого Завіту, які через віки ді- йшли і до сьогоднішнього часу у різдвяній обрядо- вості лемків. Ті ж приписи дотримується і весь хрис- тиянський світ. Ще один різновид хліба, який споживають на Святій вечері — це просфора, яку в церкві дає свя- щеник і якою діляться усі члени родини. Просфора є символом ділення між потребуючими дарів, отри- маних від Бога [6, с. 131]. У Новому Завіті євангеліст Матвій підтвердив повне натхнення Святого Письма словами Ісуса Христа: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, — Я не руйнувати прий- шов, але виконати. Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, — ані йота єдина, ані жаден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеть- ся все» (Мат. 5, 17—18). У цих текстах Ісус під- силює точність Письма аж до найменших деталей, тому що воно — істинне Боже Слово. І виконува- ти його повинен кожен християнин. І виконання цього Закону усталилось у різдвяній обрядовості, в тому числі і лемків. Висновки. Витоками різдвяної обрядовості Лем- ківщини є та висока духовність і релігійність, яка ся- гає часів наших пращурів, коли Карпати були одним із головних дохристиянських сакральних центрів. Згодом та висока духовність панувала в Київській Русі, складовою частиною якої і був лемківський край. Лемки, незважаючи на різноманітні впливи іно- етнічних сусідів, зберегли свою автентичність і при- множили українську обрядову сферу своїх предків. Давні вірування автохтонів, які заселяли Карпа- ти, мали багату культурну основу, яка дійшла до нас у фольклорному, хоча дещо зміненому вигляді, од- нак зберегла первісну сутність — величання небес- них світил та сил природи, які безпосередньо впли- вали на життя людини. З язичницьких часів дійшли до нас і деякі елемен- ти магії слова та дії (які вплелись в різдвяну обря- довість), і тепер поширені по всій Лемківщині. Пов’язані вони з урожаєм збіжжя — накладання на Святвечірній стіл гори хлібів, з-за якої не видно гос- подаря, з різноманітними повір’ями та ворожіннями задля забезпечення доброго здоров’я, щасливої долі, достатку в господарстві тощо. Тому найперше, що впливало на формування різдвяної обрядовості лем- ків — це духовна основа народу, витоки якої сяга- ють язичницьких часів. Наступним було християнське вчення, запрова- джене на Лемківщині Кирилом та Мефодієм вна- слідок хрещення Великоморавської держави рим- ським німецьким духовенством, а більше як через 100 років — князем Володимиром, хрестителем Київської Русі. Закон Божий, писаний у Старому Завіті, став основою обрядодійств Святвечірньої трапези, на якій відбувалась така жертва Богові, як молитва та споживання страв. Новий Завіт до- повнив Старий Закон. Вшанування Різдва Хрис- тового — це є частина того доповнення. Адже Марія ГОРБалЬ298 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014 Святвечірня трапеза — це жертва новонародже- ному Синові Божому, Ісусові. Отож традиційна різдвяна обрядовість лемків ба- зується на трьох основах: язичницькій культурі, вченні Старого та Нового Завіту. Крім того, про- аналізувавши витоки різдвяної обрядовості Лемків- щини, можемо говорити про, по-перше: тяглість ду- ховної традиції від прадавніх часів до наших днів; по-друге: єдність праукраїнських традицій; по-третє: поширення культурних традицій серед інших сло- в’янських народів, усього християнського світу. Зви- чаї та обряди, що отримали своєрідне віддзеркален- ня у різдвяній обрядовості Лемківщини, становлять один із найважливіших компонентів світоглядного комплексу українців. 1. Біблійна симфонія. 988—1988. Ювілейне Видання, Присвячене Тисячоліттю Християнства. — Торонто : ГЛИНТ, (б. р.). — 826 с. 2. Буґера І. Звичаї та вірування Лемківщини / Іван Бу- ґера. — Львів, 1939. 3. велецкая Н.Н. О новогодних русалиях (К вопросу о значении фольклорных материалов в исследовании языческой обрядности) / Н.Н. Велецкая // Славяне и Русь. — М. : Наука, 1968. 4. Горбаль М. Різдво на Лемківщині / автор-упорядник Марія Горбаль. — Львів : Інститут народознавства НАН України, 2004. — 216 с. 5. Горбаль М. Різдвяна обрядовість Лемківщини: семантика, типологія, етнічний аспект / Марія Горбаль. — Львів : Інститут народознавства НАН України, 2011. — 200 с. 6. Горбаль М. Хліб у різдвяній обрядовості лемків / Ма- рія Горбаль // Народознавчі зошити. — 2006. — № 1—2. — С. 126—131. 7. Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы XIX — нач. XX в. Зимние праздники. — М., 1973. 8. капица Ф.С. Тайны славянских богов: мир древних славя; магические обряды и культы; славянская мифо- логия, христианские праздники и обряды / Ф.С. Ка- пица. — М. : РИПОЛ классик, 2007. — 416 с. 9. крайній І. Карпатські святилища / Іван Крайній // Україна молода. – 2008. – 2 квітня. 10. Нечуй-левицький І. Світогляд українського народу / Іван Нечуй-Левицький. — К. : Обереги, 2003. — 144 с. 11. Обычаи, поверья, кухня и напитки / составитель Мар- кевич М.А. — К., 1860. 12. Потебня а. О мифическом значении некоторых об- рядов и поверий / А. Потебня. — М., 1865. 13. Рыбаков Б. Календарь из земли полян / Борис Ры- баков // Советская археология. — 1962. — № 4. 14. Святе письмо Старого та Нового Завіту / під редак- цією Івана Хоменка. — Рим : Папський Біблійний Інститут, Українське Біблійне Товариство, 1992. 15. Сивицький М. Різдво / Микола Сивицький // Лем- ківщина. Земля — люди — історія — культура. — Т. 2. — Нью-Йорк ; Париж ; Сидней ; Торонто, 1988. 16. Шмайда М. А іші вам вінчую. Календарна обрядо- вість русинів-українців Чехо-Словаччини / Михайло Шмайда. — Пряшів, 1992. — 502 с. 17. Шмайда М. Повір’я та приказки / Михайло Шмай- да // Дукля (Пряшів). — 1964. —Ч. 3. — С. 100— 107. Maria Horbal ON THE SOURCES OF CHRISTMAS RITUALISM IN LEMKO LAND The article has brought proofs of the statement that the sources of Christmas ritualism in Lemko land had been rooted in peo- ple’s spirituality and folk cultural basis. Numerous examples have presented the extension of spiritual tradition since ancient times up to present days Keywords: paganism, Christianity, Old Testament, New Tes- tament. Мария Горбаль ИСТОЧНИКИ РОЖДЕСТВЕНСКОЙ ОБРЯДОВОСТИ ЛЕМКОВЩИНЫ В статье излагаются доказательства тезиса о том, что ис- токи рождественской обрядовости Лемковщины берут свое начало в духовности народа, в культурной основе украинского населения региона. Многочисленными приме- рами подтверждается протяженность духовной традиции с доисторических времен до наших дней. Ключевые слова: язычество, христианство, Ветхий За- вет, Новый Завет.

Витоки різдвяної обрядовості Лемківщини

Institution

Ähnliche Einträge