Повстанський героїчний епос і питання сучасного державотворення

У статті розглядається місце і роль повстанського народного героїчного епосу в процесі сучасного українського державотворення. Зазначено, що оповідний фольклор періоду героїчних ОУН та УПА передає теперішнім поколінням важливі ідеї та постулати: ідеалізм, націоналізм, цивілізаційний вибір, державн...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2014
1. Verfasser:	Луньо, Є.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут народознавства НАН України 2014
Schriftenreihe:	Народознавчі зошити
Schlagworte:	Статті
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94450
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Повстанський героїчний епос і питання сучасного державотворення / Є. Луньо // Народознавчі зошити. — 2014. — № 3 (117). — С. 502-513. — Бібліогр.: 42 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-94450
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-944502016-02-12T03:06:08Z Повстанський героїчний епос і питання сучасного державотворення Луньо, Є. Статті У статті розглядається місце і роль повстанського народного героїчного епосу в процесі сучасного українського державотворення. Зазначено, що оповідний фольклор періоду героїчних ОУН та УПА передає теперішнім поколінням важливі ідеї та постулати: ідеалізм, націоналізм, цивілізаційний вибір, державність, суверенність, соборність, консолідація, покладання на власні сили, мовне питання, демократія в її істинному сенсі, що є необхідними для успішного утвердження державності. The role and the place of insurrectional epic tradition under conditions of present-day realities of Ukrainian State have been considered in article. Indication has been made that narrative folklore of heroic OUN and UPA period still delivers important ideas and postulates to newer generations: as idealism, nationalism, civilization choice, statehood, sovereignty, unity, consolidation, self-reliance, language issue, democracy in its true sense as well as similar qualities necessary for successful establishment of statehood. В статье рассматривается место и роль повстанческого народного героического эпоса в процессе построения современного украинского государства. Указано, что повествовательный фольклор периода героических ОУН и УПА передает нынешним поколениям важные идеи и постулаты: идеализм, национализм, цивилизационный выбор, государственность, суверенитет, соборность, консолидация, возложение на собственные силы, языковой вопрос, демократия в ее истинном смысле, необходимые для успешного утверждения государственности. 2014 Article Повстанський героїчний епос і питання сучасного державотворення / Є. Луньо // Народознавчі зошити. — 2014. — № 3 (117). — С. 502-513. — Бібліогр.: 42 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94450 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Луньо, Є. Повстанський героїчний епос і питання сучасного державотворення Народознавчі зошити
description	У статті розглядається місце і роль повстанського народного героїчного епосу в процесі сучасного українського державотворення. Зазначено, що оповідний фольклор періоду героїчних ОУН та УПА передає теперішнім поколінням важливі ідеї та постулати: ідеалізм, націоналізм, цивілізаційний вибір, державність, суверенність, соборність, консолідація, покладання на власні сили, мовне питання, демократія в її істинному сенсі, що є необхідними для успішного утвердження державності.
format	Article
author	Луньо, Є.
author_facet	Луньо, Є.
author_sort	Луньо, Є.
title	Повстанський героїчний епос і питання сучасного державотворення
title_short	Повстанський героїчний епос і питання сучасного державотворення
title_full	Повстанський героїчний епос і питання сучасного державотворення
title_fullStr	Повстанський героїчний епос і питання сучасного державотворення
title_full_unstemmed	Повстанський героїчний епос і питання сучасного державотворення
title_sort	повстанський героїчний епос і питання сучасного державотворення
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94450
citation_txt	Повстанський героїчний епос і питання сучасного державотворення / Є. Луньо // Народознавчі зошити. — 2014. — № 3 (117). — С. 502-513. — Бібліогр.: 42 назв. — укp.
series	Народознавчі зошити
work_keys_str_mv	AT lunʹoê povstansʹkijgeroíčnijeposípitannâsučasnogoderžavotvorennâ
first_indexed	2025-07-07T00:49:35Z
last_indexed	2025-07-07T00:49:35Z
_version_	1836947213431865344
fulltext	ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014 Кожна нація, яка ставить перед собою завдання утвердити власне місце під сонцем й передати історичну перспективу буття наступним поколінням, намагається якомога пильніше, повніше і триваліше оберігати свій жертовно-героїчний досвід для тепе- рішнього і майбутнього часів. Адже історія народу не завжди пов’язана з боротьбою, є періоди, коли зброю відкладають, але хвиля, коли знову треба ши- куватись у бойові лави, може настати будь-коли, і до цього слід бути готовим повсякчас. Як видно із світової історії, упродовж віків успіш- ні нації трансформували свій реальний бойовий до- свід вже як духовні цінності й моральні якості у вір- туальну субстанцію, закодовану у слові. Від найдав- ніших часів героїчний чин існував і діяв через усну традицію — героїчний епос [19, с. 3—6]. Як вка- зував Максим Рильський, епічна народна творчість є вірною супутницею історії людства, яскравим від- биттям найважливіших моментів у цій історії [33, с. 215]. Фольклор — віковічна універсальна суб- станція для зберігання, синхронної та діахронної трансмісії, зручності побутування найціннішого й найнеобхіднішого досвіду інтенсивного виховного впливу на особу зокрема й на усю націю в цілому. Особливо багата й цінна епічна традиція вини- кає та інтенсивно побутує в народів, що змушені вести справедливу збройну боротьбу проти поне- волювачів. Відомий англійський вчений Ентоні Сміт у праці «Національна ідентичність» вказує: «...Війна мобілізує етнічні почування й національ- ну свідомість, стає об’єднавчою силою в житті спільноти і забезпечує міфами та спогадами наступ- ні покоління. Можливо, саме ця остання функція найглибше впливає на структуру етнічної ідентич- ності» [35, с. 246]. Жодна з європейських націй упродовж свого іс- торичного буття не зазнала стільки агресії з боку хи- жих ближчих і дальших сусідів, як українська, і жод- на з них такого напору не витримала б. Українці ж вистояли завдяки тому, що постійно живили себе ге- роїчною традицією. Дух сучасників мав постійну опору у героїчних чинах і славі попередників. В Укра- їні безупинно активно працювала унікальна інститу- ція народних співців — лірників, кобзарів, банду- ристів [16; 8]. До цього часу українці не дали себе знищити тому, що у них слово воювало на рівні зі зброєю. Бо ж немає війни, яка водночас не супро- воджувалася битвами виражених у мові ідей, ціннос- тей, почуттів. У минулому українському уснопоетич-© Є. ЛУНЬО, 2014 Євген ЛУНЬО ПОВСТАНСЬКИЙ ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС І ПИТАННЯ СУЧАСНОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ У статті розглядається місце і роль повстанського народно- го героїчного епосу в процесі сучасного українського дер- жавотворення. Зазначено, що оповідний фольклор періоду героїчних ОУН та УПА передає теперішнім поколінням важливі ідеї та постулати: ідеалізм, націоналізм, цивіліза- ційний вибір, державність, суверенність, соборність, кон- солідація, покладання на власні сили, мовне питання, демо- кратія в її істинному сенсі, що є необхідними для успішного утвердження державності. Ключові слова: державотворення, повстанський народ- ний епос, ОУН, УПА, масова свідомість, героїзм, націо- нальний дух. 503Повстанський героїчний епос і питання сучасного державотворення ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014 ному слову не було рівних у збагаченні української душі, гартуванні духу, а з іншого боку — нищівно- му висміюванні ворогів. Недаремно завойовники-сусіди, що зазіхали на нашу землю та її багатства, постійно вели запеклу боротьбу проти української мови взагалі [30, с. 240—245; 38], і проти уснопоетичного надбання зокрема. Безжально винищували народних співців, виколювали їм очі турецькі й татарські наїзники [9, с. 14]. Жорстоких гонінь зазнавали кобзарі від поль- ських загарбників. Так, «Коденська книга» — цей жахливий документ польсько-російської розправи над повстанцями-гайдамаками, подає імена трьох сліпих кобзарів, яких скарали на горло за те, що гра- ли і співали гайдамакам: Прокопа Скрягу, Михай- ла з Шаржиполя, Варченка із Звенигородки [12]. Особливо масштабні, послідовні й жорстокі забо- рони й нищення українського фольклору проводила московсько-комуністична імперія. Починаючи з 1920-х рр. і до часу ганебної кончини цієї держави по суті всю тогочасну українську політичну усну сло- весність влада жорстоко винищувала, а її виконавці зазнавали адміністративного й кримінального пере- слідування [29, с. 26; 6, с. 13]. Автентичний фоль- клор, як носія високих гуманістичних цінностей, на- ціональних ідеалів імперія намагалася підмінити так званим «радянським фольклором», цим — за сло- вами Р. Кирчіва — штучним утворенням більшо- вицького режиму, базованим на безпрецедентній іде- ологічній затії керівництва народнотворчим проце- сом і таким чином витіснення, заміни стихійного фольклоротворення [13, с. 644]. У своїх намірах до основи винищити українську уснопоетичну традицію кремлівська влада вдава- лася до масових кривавих злочинів — фізичної лік- відації без суду й слідства українських народних співців і виконавців. Так лише з відновленням Дер- жави став ширше відомим факт, коли у середині 1930-х рр. понад три сотні кобзарів і лірників зі- брали у тодішній столиці Харкові на «республікан- ський звіт», а звідти у вагонах-товарняках завезли далеко на Північ і там у безлюдному місці покину- ли замерзати [27]. Випадків, коли московські поневолювачі чинили розправи над носіями української усної традиції, можна перелічити немало. Та наведемо лише ще один — на Різдво 1948 р. у с. Мальчиці на Яво- рівщині енкаведисти-облавники без найменших на то підстав по-звірячому розстріляли групу підліт- ків — учасників народного вертепного дійства. І звісно, що ніхто зі злочинців за це покараним не був [4, с. 237—240; 2, с. 4]. На сьогодні, на початку третього десятиліття від- новленої української державності перед нашим сус- пільством все ще гостро актуальною залишається проблема повноцінного й повномасштабного збиран- ня й видання народного героїчного епосу. Адже осно- вне сьогочасне завдання по реалізації своєї націо- нальної ідеї — цілковите утвердження держави — просто неможливе без наповнення її українським духом, без стійкого й послідовного опертя на націо- нальну героїчну традицію. Як би там не було, та у наш час електронних за- собів масової інформації, у період інтенсивних мо- дерних політтехнологій, у суспільно-політичному процесі усна епічна традиція відіграє куди вагомі- шу роль, ніж може здатися на перший погляд. І одна з причин теперішньої суспільної нестабільності й конфронтаційності, неефективності та корумпова- ності основних державних інституцій — у не усві- домленні креативного потенціалу епічних ідеалів й цінностей та у невмінні чи небажанні послідовно їх втілювати у життя. Українці, порівняно з іншими європейськими на- родами, виразно виділяються кількістю героїчних епох національної історії, кожна з яких сформувала окрему оригінальну епічну традицію. Науковці на сьогодні виділяють такі основні хронологічні цикли героїчного епосу: княжа доба, козацька доба з її пе- ріодом турецько-татарських набігів та періодом Хмельниччини, доба національно-визвольних рухів 18 ст.: гайдамаччина, опришки, новітня доба 20 ст. з двома яскраво вираженими героїчними періодами: стрілецьким та повстанським. Кожна з цих героїчних фольклорних традицій по- зитивно позначилася на нашому національному бут- ті. Вироблені ними філософсько-світоглядні ціннос- ті залишаються актуальними і для сьогоднішніх по- колінь у реалізації національної ідеї на її сучасному етапі. Так, вивчаючи фольклорну прозу про січових стрільців, дослідниця Оксана Кузьменко відстежує у ній цілу низку аспектів художньо-образного втілен- ня ідеї української державності й національної іден- тичності [15, с. 302—310]. Та все ж передовсім по- Євген лУНЬО504 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014 встанська епіка здатна найбільш оптимально прислу- житися для вирішення нагальних завдань і проблем, що їх перед нами ставить історія у сьогоденні. Пояснюється це тим, що національно-визвольний рух під проводом ОУН та УПА 1940—1960-х рр. був особливо масовим, тривалим і надзвичайно жер- товним. Водночас це було найвищим піднесенням української нації в усій історії її боротьби за держав- ну незалежність [11]. Його ідейно-світоглядні по- стулати й духовна сила особливо потужні, адже у свій час вони, по суті, успішно впорались із історич- ними завданнями, що для багатьох інших націй на- вряд чи були б посильними. Вони відважно проти- ставились й ідейно та морально перемогли дві най- більші на той час імперські мілітарні потуги: нацистську Німеччину й Радянський Союз, не ка- жучи про Польщу, Чехословаччину. І саме тому жодна інша історична епоха України не залишила та- кої велетенської кількості оповідного фольклору, якого, за словами авторитетного вченого, зачинате- ля повстанської фольклористики Григорія Дем’яна, налічується мільйони [5, с. 48]. Але куди важливішим тут є якісний фактор — його ідейно-тематична вартість, яка найбільшою мі- рою засвідчила високу самосвідомість і духовну зрі- лість української нації, розуміння свого місця у сві- товій історії. Повстанська епічна традиція довела українцям, що вони успішно можуть творити свою політичну долю, бути значимим суб’єктом на між- народній арені. І найзнаменнішим є те, що сьогоднішнім україн- цям, яких внаслідок масового пресингу на них політ- технологічних проектів зарубіжного покрою і замов- лення хочуть зробити безвольним об’єктом світових геополітичних маніпуляцій, ексклюзивно героїчна усна словесність періоду ОУН та УПА найперше подає політичні ідеї та постулати, що в них таку на- гальну потребу має, щоб залишитись автентичною, наша масова свідомість: державність, суверенність, соборність, консолідація, покладання на власні сили, ідеалізм, націоналізм, демократія в її істинному сен- сі, європейські цивілізаційні цінності. І не просто по- дає, а через свою мистецьку природу інтенсивно, об- разно кажучи, вживляє їх просто в душу і кров ши- роких народних верств. З цього приводу влучно зазначає львівський історик Л. Зашкільняк: «Істо- рія як наука значно програє історії як повісті про ці- каві ситуації з життя людей в давнині і тому посту- пається другій у впливах на суспільну свідомість» [10, с. 3]. Народ передовсім з усної традиції і на сві- домому, і на підсвідомому рівні уповні засвоює ці ідеї й постулати, бо вони завдяки часовій близькості у проміжку одного-двох поколінь все ще доволі живі, динамічні й дієві. Вони все ще виходять «з перших уст» і залишають найменше сумнівів у своїй досто- вірності, бо їхня поетична правда фактично тотож- на з історичною. А їхня істинність апробована у гор- нилі безкомпромісної збройної боротьби й оплачена монетою найвищої проби — кров’ю. На сьогодні в українському суспільстві й надалі гострою залишається проблема усвідомлення наці- онального духу як певної філософсько-моральної ка- тегорії і націоналізму як ідеології, як політичної дум- ки і практики. Теперішнє покоління, особливо коли брати у межах всієї держави, знає про націоналізм досить мало й поверхово, а в багатьох випадках і спо- творено. Автентичні наукові джерела — теоретич- ні й публіцистичні праці Миколи Міхновського, Дмитра Мирона, Олега Ольжича, Ярослава Стець- ка та інших для масового читача не завжди доступ- ні та й не кожному до снаги і під силу. Натомість, підсилювані небезуспішними спробами реанімації вже в нашій державі, все ще залишаються живими колишні московсько-комуністичні пропагандивні стереотипи — фальсифікати про так званий «укра- їнський буржуазний націоналізм». Водночас на За- ході деякі вчені, зокрема наші сусіди поляки, націо- налізм також поспішили оголосити реакційною, шкідливою ідеологією [42, s. 35]. І, на жаль, окре- мі вітчизняні науковці, не виключено, що заради отримання зарубіжного гранту, готові беззастереж- но це твердження приймати, мовляв, слід говорити не про націоналізм, а лише про патріотизм. Таким чином, повстанський фольклор нас вчить, на яскравих, мистецьки довершених текстах дово- дить, що основною і єдиною світоглядно-філософською системою, що, як уже йшлося вище, уможливлює українцям реалізувати свою національну ідею, є на- ціоналізм. І при цьому важливо констатувати, що по- няття й смисл націоналізму, представлені в ідейно- тематичній палітрі повстанської епічної традиції й за- кодовані в її художньо-образній системі, у своїй суті збігаються із теоретичним визначенням, що його дав авторитетний український історик і етнолог Степан 505Повстанський героїчний епос і питання сучасного державотворення ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014 Павлюк: «Націоналізм — це гуманістичний погляд особи і народу на свої і не свої цінності, це ідеологія любові і пошанівку до свого і чужого життя, природ- ного права кожної нації на державницьку самостій- ність» [32, с. 137]. Бо саме він, націоналізм, як кре- ативна гуманістична ідеологія, дав змогу українцям в один із найтрагічніших періодів їхньої історії зали- шатися гідними особистостями, гордою нацією й зі зброєю в руках відстояти своє право на буття. Українськими націоналістами-повстанцями захоп- лювалися навіть вороги. Наприклад, ось як у 1948 р. секретар львівського обкому комуністичної партії Грушецький, інформуючи М. Хрущова про ліквіда- цію органами МДБ керівника СБ Львівського краю Ярослава Дякона-«Мирона» та його охорони, ви- словлюється про крайового референта СБ Львів- ського краю Богдана Прокопіва-«Степана» (пода- ємо у власному перекладі з російської): «Цікаво від- значити такий момент: на початку 1947 року під час проведення чекістсько-військової операції в Щи- рецькому районі Львівської області військова час- тина розташувалась в таборі на околиці села Поля- ни якраз на місці, де знаходилася замаскована кри- ївка «Степана». До того ж польова кухня стала на її скритому люці, позбавивши таким чином можливос- ті вийти з криївки. «Степан» у криївці був один, усі бойовики його охорони незадовго перед тим пішли за продуктами харчування. Маючи в запасі продук- тів всього лише 2 кг сухарів і 2 кг м’яса і не маючи при цьому води, позбавлений можливості вийти з криївки, «Степан» перебував у ній 20 діб, і лише піс- ля відходу війська напівживий вибрався і біля люка був підібраний бандитами» [1, арк. 8]. Повстанська усно-словесна традиція говорить, що націоналізм нам не привнесений чи нав’язаний зі сторони, як це було з комунізмом, а органічно за- родився й еволюційно розвинувся в специфічних особливостях нашої етнічної історії. Водночас слід зазначити, що у сьогоднішніх суспільно-політичних обставинах в Україні постає питання захисту наці- оналізму від перетворення його на політичний бренд задля досягнення кон’юнктурних цілей певними по- літичними партіями чи окремими політичними кар’єристами. При цьому є загроза дискредитації націоналізму через його трансформацію від систе- ми ідейно-світоглядних і морально-етичних ціннос- тей у пропагандистський інструментарій приходу до влади. В цьому плані інколи чути твердження, що начебто націоналізм може уповні «працювати» й дати свої справжні «плоди» тільки тоді, коли полі- тики, що на нього уповають, прийдуть до влади. Тим часом повстанська героїчна епіка на тисячах пе- реконливих прикладах демонструє, яку неймовірно об’ємну й вагому роботу для добра й історичної пер- спективи свого народу й держави виконували то- дішні націоналісти, не маючи жодної влади, крім влади над самим собою. Повстанський народний епос в особливо перекон- ливий спосіб демонструє, що головною рушійною си- лою суспільно-історичного прогресу є нація, передов- сім нація політична, з її найвищою організаційною формою — державою. Великий мислитель Іван Фран- ко ще у 1900 р. у статті «Поза межами можливого» категорично заявив: «Все, що йде поза рами нації, це або фарисейство людей, що інтернаціональними іде- алами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентимента- лізм фантастів, що раді би широкими «вселюдськи- ми» фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації» [40, с. 284]. Наші сучасники, глибоко обізнані з повстанською оповідною традицією, мо- жуть лише дивуватися і захоплюватися, наскільки на- ціональна ідея, національні цінності й ідеали визнача- ли свідомість тодішніх не лише еліти, а й широких на- родних мас, наскільки вони у своєму житті, своїй діяльності керувалися перш за все національно- державницькими інтересами, жертвуючи за них усім найдорожчим. Ось, наприклад, що повстанець Ми- хайло Яринич-«Секунда»-«Довбня», передчуваючи, що бачить свою дружину востаннє, говорив їй на про- щання: «Виглядав він такий блідий, замучений, бо то вони весь час в криївці іно вночи трошки на повітря виходили. Шось двох чи трьох з тої криївки то вже хорували на туберкульоз. І ше шо він мені тоді ска- зав, каже: «Іди, я не знаю, чи я переживу, бо я маю во або куля, або кальцію во зашиту маю. Але Украї- на буде. Не падайте духом і не віште носа. Україна буде». Так він казав: «Буде. Я може не буду, но ти дочекаєш України». Во він то мені сказав. Но і всьо, і так було» 1. Подібних прикладів повстанська оповід- на традиція зберегла тисячі. 1 Зап. Є. Луньо 14.06.2007 р. у м. Львів від Воробей Анни, 1922 р. н. (уродженки с. Зелів Яворівсько- го р-ну). Домашній архів Є. Луня. Євген лУНЬО506 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014 Давніші десятиліття засвідчують руйнівність для українців комуністичної ідеології та її практичного втілення — радянського державного ладу. Та хоча завдяки гучній риториці й демагогії комуністи в на- шій країні на сьогодні все ще продовжують залиша- тися парламентською партією, в Україні їхня ідея не має історичної перспективи, а політичне життя таки скотиться на маргінес. Куди більшою небезпекою зараз є навіть і неусвідомлене проникнення у тепе- рішній державотворчий процес певних структурних і управлінських ознак, принципів і властивостей з комуно-московського імперського минулого. Ще І. Франко в опублікованій 1903 р. праці «Що таке поступ?», аналізуючи проект майбутньої соці- алістичної держави, окреслив її як деспотію: «По- перед усього та всесильна сила держави налягала би страшенним тягарем на життя кожного поодиноко- го чоловіка. Власна воля і власна думка кожного чо- ловіка мусіла би щезнути, занидіти, бо ану ж держа- ва признає її шкідливою, не потрібною. Виховання, маючи на меті виховувати не свобідних людей, але лише пожиточних членів держави, зробилось би мертвою муштрою, казенною. Люди виростали б і жили в такій залежності, під таким доглядом держа- ви, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою» [41, с. 341]. У свою чергу повстанський народний епос наводить тисячі яскравих реальних прикладів розгулу деспотії й кри- вавого терору проти власних громадян у колишньо- му СРСР. І якщо теоретичні постулати можна за допомогою логіки намагатися заперечувати чи спрос- товувати, то численні, виражені у форматі безпосе- реднього народного мислення і почуттів факти не до- пускають сумнівів у їхній достовірності. Водночас масштабна всебічна епічна картина ко- лишнього Радянського Союзу на сьогодні служить широкій суспільності вагомим критерієм через зі- ставлення й протиставлення для реального оціню- вання сучасної української державності. А ще біль- ше у цьому плані повстанська епічна традиція корис- на тим, що передає сучасникам свою, окроплену власною жертовною кров’ю, величну й солодку мрію- ідеал про «справжню» Українську Самостійну Со- борну державу. Наприклад, от як колись представ- ляла її собі одна підпільниця: «Я так чекала тої Укра- їни, як її відвоюют, я так іно нем жила. Я собі представляла, шо тая Україна буде така як той рай. Шо там буде весь час сонце світило і цьвіти квисти. Шо будут ся всі люди любили, шанували, шо будут помагали йдні другим. Будут си всі жили в богат- стві, в достатку. Думалам си, но та мусит так бути, раз за неї стілько люда погинуло, і то такого моло- дого, найладнішого цьвіту» 2. Пробуджуючи в су- часників громадянську позицію, це також активізує в них творчу наснагу до форматування такої моделі держави, яку вони хотіли б побудувати для себе і своїх нащадків. Останні кільканадцять років продемонструва- ли безплідність на українському ґрунті також й лібералізму. Серед дуже важливих концептуальних постула- тів, що їх вчить нас новітній фольклорний пласт, є усвідомлення, що провідники нації — це передовсім політики, що саме політична діяльність найрезуль- тативніше визначає хід історії, і що без української влади як основного політичного інструменту не буде української держави. Найперше політичними діяча- ми усна словесність змальовує нам Євгена Коно- вальця [21, с. 45—62; 22, с. 130—152], Степана Бандеру [37; 25, с. 32—39], Романа Шухевича [23, с. 203—224; 18, с. 52—65]. Та що ще важливіше, в повстанському народно- епічному змалюванні — це завжди культурні, духо- вно багаті, сповнені високих моральних чеснот й гу- маністичних ідеалів особистості. Наприклад, ось як оповідна традиція не залишає поза увагою доступ- ність і безпосередність у спілкуванні з підлеглими, скромність у побуті й невибагливість у харчуванні Головного командира УПА «Тараса Чупринки», вва- жаючи ці риси вагомими складовими його мораль- них якостей: «І тоди той «Корінь» до мене говорит, він мене знав, я його, каже: «Слухай, Місько, тре- ба шось повечеряти». Перекусити хотіли, бо вони приїхали здалека. Я кажу: «То добре, зараз будем ту шось шукали і шось перекусим». А «Чупринка» зі заду стояв, той генерал. Я його вже тепер знаю, а тоди я його не знав, звідки я знав, шо то за йден: «Ніяких, — каже, — маслів, салів мені ту не дава- ти. Зупи з часником і по кусочку хліба, і ми поїха- ли». Во так сказав «Чупринка». Я не знав, шо то 2 Зап. Є. Луньо 20.06.2008 р. у с. Чолгині Яворівсько- го р-ну від Покори Юстини, 1922 р. н. Домашній архів Є. Луня. 507Повстанський героїчний епос і питання сучасного державотворення ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014 «Чупринка», а потім «Корінь» гадає: «Ти знаєш хто то є? То є крайовий провідник», — каже. До мене той «Корінь» так сказав, бо я був зв’язковим. Я знав там точки і так далі, і так далі. «То є крайовий про- відник, то є генерал «Чупринка». «Ніяких, — каже, — мені ту не треба курей, салів, маслів — зупи з часником і хліба по кусочку» [18, с. 57]. Останнім часом гостро стоїть проблема україн- ської еліти, як політичної, так і управлінської, тієї, що в силу своїх посад покликана розбудовувати дер- жаву. Як зазначають соціологи, значна частина сьо- годнішнього керівництва, на жаль, не відзначається високою моральністю й духовністю, рівень корупції у державі один з найвищих у Європі. Власне це до- волі вагома, якщо й не визначальна причина прома- хів і пробуксовувань державотворчого процесу. На сьогоднішній історичний момент для нашого суспільства стоїть конечна потреба об’єктивно й адекватно оцінити свою еліту, якомога повніше й глибше з’ясувати для себе одне з найдавніших, ще з часів стародавнього Риму, питань: «Qui illam regit?» — хто нами править? Це народним масам особливо потрібно, аби як наслідок непомильно ви- рішувати, кому на рівні особистостей, партій, про- грам та ідей вірити, кого обирати, за ким іти. Вирі- шити це складне питання сучасникам великою мі- рою допоможе повстанський народний героїчний епос, бо ж він представляє собою дуже точний і на- дійний, вільний від пропагандивної маніпулятивнос- ті критерій довіри й вибору. Провідники ОУН і командири УПА — це була українська еліта найвищої проби. Вона з гідністю оправдала довіру народу, з честю виконала свою іс- торичну місію й тому тривалий час залишатиметься в епічній пам’яті широких мас. Це довершений зра- зок, чи радше ідеал для наслідування для сучасних і майбутніх поколінь. Відомо, що однією з найнеобхідніших умов роз- будови держави є формування громадянського сус- пільства, в основі якого лежить єдність еліти й ши- роких мас. Тим часом теперішній українській еліті значною мірою не вистачає органічного зв’язку зі своїм народом, бракує розуміння його світоглядно- ціннісних, духовних, психологічних, а також матеріально-побутових сторін життя. А ще більше бракує усвідомлення його гуманістичної сутності, ве- личі, його незнищенної енергії. У свій час геніальний мислитель, соціолог і політолог Юрій Липа, зверта- ючись до провідної верстви нації, наголошував: «Пе- ред тим, як кермувати, навчіться розуміти й розріз- няти великі речі українського духу. Не тільки розу- міти, але й відчути, не тільки відчути, але й собою не одну з них висловити. Тоді будете довго жити самі в цьому народі, і тоді збудуєте його і попровадите переможно в історію» [17, с. 4]. І власне повстанський героїчний епос є тим джере- лом, що найбільш об’ємно й різнобічно представляє «великі речі» українського народу. Епічна традиція допоможе еліті не лише зрозуміти й полюбити свій на- род, але й багато чого в нього повчитися. Наведемо хоча б такий ось приклад: «А Стефан був в криївці, ту криївку видали і обкружили. І тоди цьоцю три рази посилали, шоби цьоця пішла, шоби він ся здав. Він сам оден в тій криївці сидів. І тоди три рази цьотка заходила, і шоби він здався. А він так сказав: «Я при- сягав не тільки Державі, я Богу присягав. Я ж при- сягав, я не можу здатися». — «Тобі життя подару- ють». — «Мені не треба, я не здамся. Мамо, віді- йдіть, бо я не здамся». Він оден син був. І потім ті всі набої випустили з автомата в него, то казали, шо то його тіло аж так во підкидалося. То Микола Падура вже потім розказував, шо його там як би вже витяга- ли з тої криївки і його там розстріляли. Тому Стефа- нови було десь двайцять чотири, двайцять п’ять чи двайцять шість років. Він загинув приблизно в сорок п’ятім чи сорок шостім році — в тих роках» 3. Яку високу етичну оцінку, яку повагу й пошану викликає поступок цього звичайного сільського хлопця Степана Романика. Який величний приклад честі й гідності. Цей та тисячі йому подібних мораль- них подвигів, що їх подає нам епічна традиція, і ле- жать в основі надзвичайного феномену УПА — два- дцятирічного ідейного й духовного протистояння збройній агресії іноземних поневолювачів. Отож по- встанський героїчний епос у багатьох мотивах і сю- жетах доводить, що в час кардинальних суспільних змін — національно-державницьких епохальних звершень по суті відіграє значиму роль кожна окре- ма людина із широких мас, при цьому реалізовую- чись як моральна й духовна особистість, що здатна на вчинок, на подвиг. 3 Зап. Є. Луньо 31.08.2009 р. у м. Яворів від Сичак Ка- терини, 1939 р. н., уродженки с. Новини. Домашній ар- хів Є. Луня. Євген лУНЬО508 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014 Ще одна дуже важлива істина, що її голосить нам повстанська словесність — це переконання, що си- лою історії є ідеалізм. Тільки висока ідея, якою і є державність, може об’єднати народ, укріпити його у вірі, надихнути волею й успішно провадити до іс- торичних звершень. І власне ідеалізм лежить в осно- ві творчої лабораторії героїчного епосу, творіння того, що у філософському сенсі прийнято називати легендою, міфом, етосом. Ніщо інше як ідеалізм випромінює із знаменитого висловлювання Симона Петлюри: «Я не знаю більш тривкого цементу, що зв’язує розпорошені сили на- ції, як кров, пролита нею для своєї національної ідеї. Я не знаю нічого сильнішого, нічого більш творчого для постання легенди і традиції — цих ірраціональ- них елементів будування держави — як знову ж таки кров, але кров, пролита свідомо...» [28, с. 410]. Тільки ідеалізм, виражений у формі ідеї нації, за твердженням Петра Федуна-«Полтави», займає до- мінуюче становище серед усіх інших факторів, що впливають на хід історії, і є найбільшою силою, що визначає основну розвиткову тенденцію історично- го процесу [39, с. 163]. На сучасному етапі українського державотворен- ня одним з надзвичайно вагомих є питання історич- ної правди, її адекватного висвітлення в національ- ній історіографії. Адже, на жаль, ще сьогодні в ака- демічній історичній науці маємо доволі суперечливі відображення й осмислення збройної національно- державницької боротьби українців середини ХХ ст. У цій ситуації вирішити питання на належному — без маніпулювання фактажем й спекулятивності тверджень об’єктивному науковому рівні значною мірою спроможний допомогти повстанський епос. Адже на відміну від наукових текстів, де від імені народу говорять автори й природно роблять це з ве- ликою мірою суб’єктивізму, а то й звичайної полі- тичної упередженості чи заанґажованості, епічна традиція, виходячи із своєї фольклорної специфіки, дає народові якнайширшу можливість самому роз- повісти про свою участь, про свою роль у історії, кон- кретніше — у численних різних подіях і випадках з часів ОУН та УПА, подати свою власну інтерпре- тацію й емоційно-психологічну оцінку цього відріз- ку історії. Тут дієві пласти широких народних мас мають ніким зі сторони не форматовану чи цензуро- вану змогу розказати, якою мірою вони впливали на історію, а історія впливала на них. Ширше про це йдеться у статті автора «Народний літопис повстан- ської Яворівщини» [20, с. 3—18]. У цій площині постає питання тіснішої, багато- стороннішої і більш якісної співпраці між історика- ми й фольклористами. Бо ж ця співпраця й далі за- лишається з одного боку кількісно малочисельною, а з іншого — проблематичною. Ще й сьогодні іс- торики у багатьох випадках схильні розглядати фольклор передовсім як додаткову фактологічну базу історичного характеру, а не сприймають його як цілком самобутнє ідейно-художнє явище, твор- чий процес, що в притаманний лише йому спосіб ві- дображає й осмислює навколишню дійсність. Осо- бливо при цьому недооцінюється поетична фанта- зія. Тим часом ця остання — як вказує дослідник історико-героїчного епосу Василь Сокіл — будучи вираженою у знаковій системі з глибинною семан- тикою, після її «розшифрування» істотно допома- гає усвідомити суттєві закономірності історичного процесу з погляду народу [36, с. 6]. Цілковиту слушність має відомий історик і фоль- клорист Григорій Дем’ян, коли стверджує: «Для дослідника суспільно-політичної думки українців того часу, їхніх національно-філософських, релігій- них, патріотичних, громадянських, соціальних, ро- динних, моральних, етичних та інших поглядів і пе- реконань, загалом усього багатогранного комплек- су духовності повстанський фольклор був, є і назавжди залишиться невичерпним і незамінним достовірним джерелом. Без його використання жодна наукова праця про визвольну боротьбу 1940—1960-х років ніколи не буде повноцінною і об’єктивною» [7, с. 130]. У свою чергу фолькло- рист Віктор Давидюк зазначає, що інтердисциплі- нарний, інтегральний принцип досліджень дає змо- гу стереоскопічного бачення багатьох культурних явищ, те, що важко зауважити в площинному ви- мірі, стає зримим і доступним [5, с. 32]. Досить значимою перепоною для національного державотворення є просування в українське суспіль- ство чужинецьких провокативно-деструктивних за своєю суттю і метою візій української історії. Най- небезпечнішою з них є московська неоімперська кон- цепція «русского міра». За своєю природою ця іде- ологічна експансія — за словами історика Ігоря Ги- рича — є продовженням російського імперського 509Повстанський героїчний епос і питання сучасного державотворення ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014 проекту від часів Івана Калити та Івана ІІІ через цар- ську теорію про «єдиний» російський народ — до епохи єдиної радянської (читай російської) людини на просторі від Камчатки до Карпат [3, с. 133]. Вка- зана концепція, на жаль, має немало своїх адептів й у владних структурах нашої держави. Так ось, одним із дієвих засобів ідейно- пропагандивного протистояння «русскому міру» власне є повстанський героїчний епос. Адже і як тек- сти, і як творчий процес він є органічним явищем ду- ховного життя народу. Епос, як вже йшлося вище, з одного боку — це природно, на психоемоційному рівні акумульований із доленосних моментів історії досвід героїчного чину й морально-етичних ціннос- тей, спрямованих на перспективу подальшого буття. З іншого боку — це еволюційно найдавніші, а отже стійкі й ефективні усна колективна форма творення та побутування, масовість поширення на синхронно- му й діахронному рівнях. Звідси повстанський епос, як і фольклор в цілому, займає значно вигідніші стра- тегічні позиції супроти концепції «русского міра» як штучної кабінетної креації з її вираженими передов- сім технологічно, через друковані й електронні засо- би масової інформації міфологемами, й спроможний їм успішно давати відсіч. Вже від кількох віків полем перманентної битви за українську національну державність, а отже за власну ідентичність та право на буття було й зали- шається мовне питання. Роль і місце у становленні держави автор цих рядків ширше розглянув у стат- ті «Рідна мова як політичний і державотворчий фак- тор» [24, с. 32—33]. Особливого суспільно- політичного резонансу це питання набуло останнім часом у зв’язку із прийняттям 5 червня 2012 р. Вер- ховною Радою України горезвісного закону «Про засади державної мовної політики», який, хоча й за- вуальовано, фактично позбавляє українську мову її державного статусу, витісняючи її російською. У цій ситуації українські патріотичні сили мобілізують усі можливі засоби і чинники для відстоювання консти- туційного права рідної мови на всебічне повноцінне державне функціонування. Крім впливу суспільства на мову, на її захист та розвиток за допомогою ідеологічних, законодавчих, адміністративних, фінансово-економічних важелів доволі значиму роль при цьому також відіграє по- встанська героїчна традиція. Відомий французький лінгвіст Андре Мартіне ви- словив дуже важливе міркування: «Мова перемагає своїх суперників не завдяки якимось внутрішнім якостям, а тому, що її носії є войовничішими, фана- тичнішими, культурнішими, заповзятливішими» [26, с. 5]. Саме ці якості, що їх перелічує А. Мартіне, сучасні носії української мови органічним чином в широкому обсязі можуть почерпнути передовсім з народного героїчного епосу. Що це власне так, як приклад наведемо тут ви- словлювання однієї нашої респондентки, що як осо- бистість сформувалася на реаліях повстанських ча- сів і, як наслідок, на сьогодні є активним носієм опо- відного фольклору цієї доби, сповнена вироблених ним ідейно-світоглядних цінностей. Ось що вона за- явила нам стосовно записаних від неї розповідей: «Я би так хотіла ше дожити і почитати ту книжку, яку Ви будете писали. Пане Ґєню, щоби там не було рус- ких слів. Бо як там будут рускі слова в тій книжці, хоч я не знаю, чи я буду її читала, я Вас розшукаю і скажу: «Шо то є? Шо то є?» — буду ся питала. «Шо то є?!» Я так не люблю рускої мови. Дивіть- ся, я вже стара, до церкви ходжу і так думаю, мос- калі — тож є нація людей, їх також Бог на світі три- має. Но не можу чути, як наші українці говорут по- руски: Стьопа, Коля. Як вони дают ті рускі імена дітям. То всьо так б’є мені по нервах, так травмує мої нерви — я не можу то всьо. Но ніяк не можу пристосуватися. Но ніяк, певно, ся не пристосую. То має бути всьо українське, всьо наше рідне і миле. «Катя!» — кричит. Та я кажу: «Та то Катруся!» Та яке то гарне ім’я, та то найгарніше ім’я українське. Чисто-пречисто українське ім’я. Катруся, Гануся, Маруся — та то всьо забули теперка. Кажут до мене: «Ти сама стара і такі старомодні погляди на життя». Та то є правда, але шо я зроблю, як то є всьо наше рідне. Я так намучилася, натерпілася за то всьо. Но а Ви як кажете, Ґєню? Кому добре — так має бути? Як тобі добре — будь москаль, а як тобі до- бре, то будь українцем. А я не хочу. Як жию, так жию — не хочу добра і не хочу москаля. Не хочу! Не хочу. Не хочу. І всьо» 4. Народний повстанський епос в сьогоднішніх умо- вах є одним з тих чинників, що чи не найпотужніше 4 Зап. Є. Луньо 12.12.2006 р. у с. Рогізне Яворівсько- го р-ну від Лойко Стефи, 1937 р. н. Домашній архів Є. Луня. Євген лУНЬО510 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014 регенерує, увиразнює й скріплює розмиту націоіден- тичність багатьох українців. Передовсім мова іде про тих жителів східних і південних регіонів, хто в силу історичних обставин зазнав найбільш масового і бру- тального тиску радянізації і русифікації, проте все ще усвідомлюють і горнуться до свого етнічного ко- ріння. Повстанська усна традиція чітко вказує їм ви- хід з отого світоглядно-ціннісного й лінгвокультур- ного хаосу, що його витворила московсько-імперська колонізація. У свій особливий художньо-образний спосіб з його передовсім підсвідомими психоемоцій- ними спонуками повторяє їм слова Т. Шевченка: «В Україну ідіть, діти! В нашу Україну». На даний час, коли офіційна державна політика належно не працює на розвиток і реалізацію націо- нальної ідеї, саме повстанський епос в силу своєї фольклорності, тобто самодостатності й непідкон- трольності будь-якій цензурі, є доволі потужним чинником підвищення соціопрестижного статусу української історії й українського мовлення. Наші спостереження за повстанським народним епосом як органічним творчим процесом і як опу- блікованими текстами показали, що він, цей епос, доволі активно творить багатоманітні поля інтен- сивних новоукраїнських дискурсивних практик. Саме ці останні — за твердженням Романа Кіся — і формують відносно сталі націонаративи, специфіч- ну тематику спілкування «довкола» історичної долі народу, його символів, героїв тощо, що створюють підґрунтя для тих смислових конфігурацій, які пов’язані зі становленням націоідентичності та спо- собами вираження цієї останньої. Бо ж історична ідентичність і почуття співпричетності до спільної історичної долі є однією з підстав ідентичності на- ціональної [14, с. 14—15]. У сучасному державотворчому процесі повстан- ський героїчний епос через ставлення до нього є тим дуже вагомим і точним пробним каменем, що безпо- милково визначає справжність, зрілість, історичну перспективність сьогоднішніх політичних концепцій, ідей і цінностей. Він також показує нам справжнє обличчя і потенціал теперішніх політичних партій і сил, що безпосередньо формують ідейно-політичну, економічну, культурну та соціальну модель ниніш- ньої української держави. Разом з тим повстанська оповідна традиція є особливим маркером європейського цивілізаційно- го вибору українців. У цьому плані вона, виходячи із своєї народно-мистецької специфіки, підмічає такі явища, факти, нюанси, подає такі міркування й по- стулати, які навряд чи зустрінемо у філософській, політичній, науковій, публіцистичній, беллетристич- ній аргументаціях. Повстанський народний епос успішно протистоїть медійним маніпуляціям й фаль- сифікаціям історії Росія задля реалізації своїх нео- імперських амбіцій залучити Україну у сферу своїх інтересів. Він на численних прикладах доводить, що в українців і росіян різні філософсько-світоглядні, духовні й моральні цінності. Особливо виразно ві- дображає несприйняття українцями суспільно- політичного устрою росіян з його традиціями само- державства, узурпації влади, деспотії, тоталітариз- му із нехтуванням державою політичними свободами, матеріальними й культурними потреба- ми простих громадян. Наведемо лише один приклад, як московсько- комуністична система трактувала своїх громадян: «Значить, шо в Прибалтиці зробили. Той Пйотр розказував. Сиділи та жінка і з тим Петром, вона плаче і розказує, як то й що було. Їх там багато було, вже вийшли з того поїзда, там вже були і з Прибалтики, і ми. І вона фактично не знайшла батька. І вони розказують, шо москалі зробили. Вони всіх жінок з дітьми до шістнайцяти років по- садили в окремі поїзди, а мужчин, самих одних мужчин, посадили в окремі вагони. Ті з Прибал- тики, то були фактично багачі, то якраз вивезли чи то адвокатів, чи то якихось вчених, чи виклада- чів — но еліту вивозили. І все, їм не дали їсти. Вони були вже голодні, а їх в вагони і повезли. Жін- ки залишилися фактично без мужів. Тим чоловікам не дали їсти десь три дні. Потому в кождий вагон кинули бочку доброго оселедцю. Доброго, бо вони потім розказували, котрі ся там ше залишили. Ка- зали, шо добрі були оселедці, грубі, жирні. Тоді було в москалів багато оселедців. І два дні не дали пити. Чоловікам не дали пити. Люди були голодні, кинулися на ті оселедці. Хто ся утримав, ті ся збе- регли. А ті, шо з тими животами — їм просто по- пухли животи. Їм дві добі не давали води. Потому пішли, де заправляють поїзди, набрали ше тої ір- жавої води — вони ся понапивали, і відразу їх всіх поздувало. О так вони мордували. Ше тепер гово- рять, шо Прибалтика на них не так дивиться. Та їх 511Повстанський героїчний епос і питання сучасного державотворення ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014 давно треба було…» 5. Зазначимо, що це конкрет- ний прояв традиції, тобто у своїй суті типового яви- ща з минулого, яке, проте, в силу своєї традицій- ності може проявлятися як у сучасному, таке і в майбутньому. Ото ж повстанський епос усім своїм ідейним змістом і художньою силою перестерігає від можливості прояву цієї традиції в Україні. І на кінець повстанська фольклорна традиція нам говорить, що кожна людина — це особистість, сві- дома своєї відповідальності за долю нації і держави. І вона може бути певною, що її героїчний вчинок, її свідома жертва надовго залишиться у пам’яті нащад- ків. Слушно твердить Степан Семенюк: «В історії поневолених народів найтривалішою пам’яттю за- вжди була історія визвольних змагань, бо вони за- вжди, на відміну від «звичайних» війн, мають ще й моральний вимір» [34, с. 6]. Крім забезпечення сьогоднішнього українського суспільства на рівні масової свідомості основополож- ними ідейно-світоглядними та духовно-моральними цінностями героїчний епос УПА також успішно спро- можний вирішувати й низку злободених практичних завдань із сфери ідейно-пропагандивної. Найпер- ше — витіснення накинених нам колишніми окупан- тами фальшивих історичних та суспільно-політичних стереотипів на кшталт «три братні східнослов’янські народи», «старший брат», «Велика Вітчизняна ві- йна», «масовий радянський героїзм» та ін. Крім того, також протистояти зарубіжним ідеологічним агресі- ям і диверсіям проти нашої країни. Йдеться про ніби й невинний, легальний спосіб, через свої засоби ма- сової інформації заполонення української свідомості стереотипами, з одного боку, на кшталт «героїзму» російських богатирів-спецназівців у чеченських ві- йнах, а з іншого боку — суперменство американських поліцейських чи гангстерів-кілерів. Успішно подолати усе це можна шляхом поши- рення прикладів та ідеалів, що виводяться із рідної, національної історії. Бо ж найширшу форму до сер- ця юних поколінь мають передовсім героїчні вчин- ки їхніх дідів і прадідів. У цьому плані незамінним є кінематограф, безцінним джерелом тематики, сю- жетів, мотивів для якого і є повстанська фольклор- на проза. Про потребу на сьогодні саме таких «пар- 5 Зап. Є. Луньо 12.06.2007 р. у Львові від Ожиївської Стефи, 1928 р. н., уродженка с. Зелів на Яворівщині. Домашній архів Є. Луня. тизанських» фільмів звертався до нас не один з на- ших респондентів. Коли говорити про унікальну в світі ідейну й ду- ховну стійкість УПА та збройного підпілля ОУН, то треба бути свідомим, що вони не з’явилися з нічого, не виникли на голому місці. Її у поті чола творили хоча й нечисленні, але віддані справі й свідомі своєї місії працівники культурно-духовної сфери: священики, учителі, науковці, авторитетні особи з числа селян, ремісників, робітників, передовсім члени УВО та ОУН. І основною джерельною базою цієї діяльнос- ті головним чином була бойова слава Українських Сі- чових Стрільців та Української Галицької Армії, культ стрілецьких могил і культ сучасних політичних геро- їв, таких як Ольга Басараб, Василь Білас, Дмитро Далинишин, Євген Коновалець. З цього приводу Олег Ольжич писав: «Традиція історична знову ж становить невичерпне, заслугою ХІХ століття зовсім забуте джерело національної самоповаги й духовної сили» [31, с. 306], і також зазначав: «Іншими очима дивимось тепер і на нашу народно-фольклорну традицію, що недавно ще була предметом «етнографічного» підходу. Бачимо в ній основу національної культури, схоплюючи її могут- ній етичний та героїчний зміст, співзвучний нашому відчуванню» [31, с. 306]. Плідна праця попередників повинна послужити прикладом сучасному поколінню, передовсім куль- турним, науковим, освітнім, громадським, політич- ним діячам у плеканні й популяризації серед широ- ких верств населення, передовсім молоді, повстан- ського фольклору. Й усвідомлювати цю діяльність слід як значною мірою державотворчу. Отже, значення повстанської епічної традиції, її важливість і снага — не в минулому, хай славному і героїчному, а в дні сьогоднішньому і дні прийдеш- ньому. Вона є безпомилковим лакмусовим папірцем як на істинність минулих подій, так і на перспекти- ву українського політичного й державного життя. Вона дає чітку й незаперечну відповідь — на чиєму боці була, є і буде правда життя, чистота сумління і благородство помислів, кому історія сказала «ні», а кому потвердила «так». Повстанський героїчний епос підводить кожну людину до розуміння найвищої суті свого буття. Це дорога кожного українця через долю народу до са- мого себе, до усвідомлення себе як національно сві- Євген лУНЬО512 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014 домої особистості, немислимої поза своїм народом, поза своєю Державою. 1. Центральний державний архів громадських об’єднань України. — Ф. 1. — Оп. 23. — Спр. 5047. — Арк. 5—9. 2. Бутко О. Замість мали вечеряти, вмились гіркими сльозами / Олена Бутко // Яворівщина. — 2008. — № 4—5. — 8 с. 3. Гирич І. Історичні причини наших поразок і перемог / Ігор Гирич — Львів : Піраміда, 2011. — 142 с. 4. Глинчак в. Розстріляне свято / Василь Глинчак // Різдво в нашому домі / упор. і ред. М. Падура. — Львів, 2006. — С. 237—240. 5. Давидюк в. Етноісторична складова фольклору, або чи можливий український метод у фольклористиці / Віктор Давидюк // Фольклористичні зошити. Збір- ник наукових праць. — Вип. 10. — Луцьк, 2007. — С. 11—36. 6. Дем’ян Г. Епохальне надбання національного фоль- клору / Григорій Дем’ян // Український повстанський фольклор. Матеріали до бібліографічного покажчика / зібрав і впорядкував Григорій Дем’ян. — Львів, 2005. — С. 9—13. 7. Дем’ян Г. Повстанські пісні як історичне джерело / Григорій Дем’ян // «Муза і меч»: національний рух у фольклорних та літературних джерелах. Збірник нау- кових праць. — Львів, 2005. — С. 130—148. 8. Дем’ян Г. Праця для своєї нації безсмертна / Григорій Дем’ян // Степан Бандера та його родина в народних піснях, переказах та спогадах / записи та упорядку- вання Г. Дем’яна. — Львів : Інститут народознавства НАН України, 2006. — С. 7—56. 9. Жеплинський Б. Коротка історія кобзарства в Україні / Богдан Жеплинський. — Львів : Край, 2000. — 195 с. 10. Зашкільняк л. Вступ до методології історії / Леонід Зашкільняк. — Львів : Львівський обласний науково- методичний інститут освіти (ЛОНЬІО), 1996. — 93 с. — (Навчальний посібник). 11. Ісаєвич Я. Науковий висновок про боротьбу УПА в 1940—1960-х роках / Ярослав Ісаєвич, Андрій Па- шук, Володимир Чорній [та сотні інших учених, полі- тичних діячів і депутатів Верховної Ради України з усіх її регіонів] // Шлях перемоги. — 1993. — 3 липня. 12. к.Ф.І.О. Коденская книга и три бандуриста / К.Ф.І.О // Киевская старина. — 1882. — № 4. — С. 161—166. 13. кирчів Р. «Радянський фольклор» — реальність чи фікція? / Роман Кирчів // Народознавчі зошити. — 2004. — № 5—6. — С. 627—644. 14. кісь Р. Як зупинити розукраїнювання України? : нау- кове видання / Роман Кісь. — Львів : Афіша, 2012. — 360 с. 15. кузьменко О. Рецепція ідеї української державності в народних переказах про січових стрільців / Оксана Кузьменко // Література, фольклор, проблеми поети- ки. — К., 2011. — Вип. 35. — С. 302—310. 16. лавров Ф. Кобзарі. Нариси з історії кобзарства Укра- їни / Федір Лавров. — К. : Мистецтво. — 1980. — 254 с. 17. липа ю. Українська жінка / Юрій Липа // Жін- ка. — № 7—8 (квітень). — 1938. — С. 2—4. 18. луньо Є. Головний командир УПА Роман Шухевич у фольклорній прозі Яворівщини / Євген Луньо // На- родознавчі зошити. — 2011. — № 1. — С. 52—65. 19. луньо Є. Дорога до свого національного «я» / Євген Луньо // Народний епос. Українська література: про- грамні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тес- ти / автор-упоряд. Євген Луньо. — Вип. 12. — К. : Всеувито, 2002. — С. 3—6. — (Серія «Усе для шко- ли», 10 клас). 20. луньо Є. Народний літопис повстанської Яворівщи- ни / Євген Луньо // Яворівщина у повстанській бо- ротьбі. Розповіді учасників та очевидців / записав і упорядкував Євген Луньо. — Т. 1: Наконечне Пер- ше, Наконечне Друге. — Львів : Літопис, 2005. — С. 3—18. 21. луньо Є. Образ Євгена Коновальця в українських народних піснях / Євген Луньо // Визвольний шлях. — 2004. — Кн. 4 (673) — С. 45—62. 22. луньо Є. Поетизація і героїзація Євгена Коновальця у народній пісенності / Євген Луньо // Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху ; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. — Львів, 2006. — Збірник 8. — С. 130—152. 23. луньо Є. Постать Романа Шухевича в оповідному фольклорі Яворівщини / Євген Луньо // Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху ; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. — Львів : Мс, 2007. — Збір- ник 10. — С. 203—224; 24. луньо Є. Рідна мова як політичний і державотворчий фактор / Євген Луньо // Бористен. — 2012. — № 2. — С. 32—33. 25. луньо Є. Яворівщина про Степана Бандеру. Провід- ник ОУН у пісенному фольклорі / Євген Луньо // Народознавчі зошити. — 1999. — № 1. — С. 32— 39. 26. Мацюк Г. Прикладна соціолінгвістика. Питання мов- ної політики: Навч. посіб. / Галина Мацюк. — Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2009. — 212 с. 27. Мишанич С. Реалізована «бінарна опозиція»: біль- шовики і кобзарі / Степан Мишанич // Фольклорис- тичні та літературознавчі праці. — Т. 2. — Донецьк : Донецький національний університет, 2003. — С. 415—426. 28. Нагаєвський І. Історія української держави двадцято- го століття / Ісидор Нагаєвський. — К. : Український письменник, 1993. — 413 с. 513Повстанський героїчний епос і питання сучасного державотворення ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014 29. Народне слово. Збірник сучасного українського фоль- клору / упорядкування, передмова, вступ і примітки Ю. Семенка ; видання Союзу земель соборної України селянської партії. — Нью Йорк ; Мюнхен, 1964. — 128 с. 30. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія куль- турного життя українського народа / Іван Огієнко. — К. : Абрис, 1991. — 272 с. — (Репринтне відтворен- ня видання 1918 р.). 31. Ольжич О. Наші завдання / Олег Ольжич // Не- знаному воякові. Заповідане живим / упорядкування, післямова і примітки Л. Череватенка. — К., 1994. — 432 с. 32. Павлюк С. Етногенеза українців: спроба теоретичної конструкції / Степан Павлюк. — Львів : Інститут на- родознавства НАН України, 2006. — 248 с. 33. Рильський М. Героїчний епос українського народу. Твори : в 10 т. / Рильський М. — К. : Держлітвидав України, 1962. — Т. 9. — С. 215—248. 34. Семенюк С. Етос УПА — як історична пам’ять бо- ротьби за державність / Степан Семенюк // Визволь- ний шлях. — Кн. 10 (703). — 2006. — С. 6—9. 35. Сміт Е. Національна ідентичність / Ентоні Сміт // Павлюк С. Етногенеза українців: спроба теоретичної конструкції. — Львів : Інститут народознавства НАН України, 2006. — С. 238—246. 36. Сокіл в. Українські історико-героїчні перекази: структурно-семантичний та поетичний аспекти / Ва- силь Сокіл — Львів : Інститут народознавства НАН України, 2003. — 320 с. 37. Степан Бандера та його родина в народних піснях, пе- реказах та спогадах / записи та упорядкування Г. Дем’яна. — Львів : Інститут народознавства НАН України, 2006. — 568 с. 38. Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду: Док. і матеріали / упоряд. Л. Масенко та ін. — К. : Києво-Могилянська академія, 2005. — 399 с. 39. Федун П. «Полтава». Концепція самостійної України і основна тенденція ідейно-політичного розвитку су- часного світу / Петро Федун // «Полтава». Концеп- ція самостійної України. Т. 1. Твори / упоряд. і відп. ред. М. Романюк ; Інститут українознавства НАН України ім. І. Крип’якевича ; Галузевий державний ар- хів «Служби безпеки України». — Львів, 2008. — 720 с. : 16 іл. 40. Франко І. Поза межами можливого. Зібрання творів : у 50-ти т. / Іван Франко. — К. : Наукова думка, 1986. — Т. 45. — С. 276—285. 41. Франко І. Що таке поступ? Зібрання творів : у 50- ти т. / Іван Франко. — К. : Наукова думка, 1986. — Т. 45. — С. 300—348. 42. Donnan H. Granice tożsamości narodu, państwa / Ha- stings Donnan, Thomas M. Wilson ; przekład M. Gło- wacka-Grajper. — Wydanie 1. — Kraków : Wydawnic- two Uniwersytetu Jagillońskiego, 2007. — 236 s. Yevhen lunyo THE INSURRECTIONAL EPIC TRADITION IN THE MODERN DEVELOPMENT OF STATEHOOD The role and the place of insurrectional epic tradition under conditions of present-day realities of Ukrainian State have been considered in article. Indication has been made that narrative folklore of heroic OUN and UPA period still delivers impor- tant ideas and postulates to newer generations: as idealism, na- tionalism, civilization choice, statehood, sovereignty, unity, consolidation, self-reliance, language issue, democracy in its true sense as well as similar qualities necessary for successful establishment of statehood. Keywords: state building, rebel epic tradition, OUN, UPA, mass consciousness, heroism, national spirit. Евген луньо ПОВСТАНЧЕСКИЙ ГЕРОИЧЕСКИЙ ЭПОС И ВОПРОСЫ СОВРЕМЕННОЙ ГОСУДАРСТВЕННОСТИ В статье рассматривается место и роль повстанческого на- родного героического эпоса в процессе построения совре- менного украинского государства. Указано, что повество- вательный фольклор периода героических ОУН и УПА передает нынешним поколениям важные идеи и постулаты: идеализм, национализм, цивилизационный выбор, госу- дарственность, суверенитет, соборность, консолидация, возложение на собственные силы, языковой вопрос, демо- кратия в ее истинном смысле, необходимые для успешного утверждения государственности. Ключевые слова: создание государства, повстанческий народный эпос, ОУН, УПА, массовое сознание, героизм, национальный дух.

Повстанський героїчний епос і питання сучасного державотворення

Institution

Ähnliche Einträge