Проблеми і завдання порівняльного вивчення етногенезу хорватів в українському контексті
Розглянуто головні напрями вивчення проблеми етногенезу хорватів — в історичному розвитку, вказано на деякі головні праці хорватських та іноземних дослідників. Український контекст висвітлено як потребу комплексного міждисциплінарного дослідження українських і хорватських вчених. Викладено положен...
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут народознавства НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Народознавчі зошити |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94454 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Проблеми і завдання порівняльного вивчення етногенезу хорватів в українському контексті / Є. Пащенко // Народознавчі зошити. — 2014. — № 3 (117). — С. 545-560. — Бібліогр.: 54 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-94454 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-944542016-02-12T03:05:21Z Проблеми і завдання порівняльного вивчення етногенезу хорватів в українському контексті Пащенко, Є. Статті Розглянуто головні напрями вивчення проблеми етногенезу хорватів — в історичному розвитку, вказано на деякі головні праці хорватських та іноземних дослідників. Український контекст висвітлено як потребу комплексного міждисциплінарного дослідження українських і хорватських вчених. Викладено положення здійснених досліджень і вказано на сфери подальшого вивчення. The article has presented some main directions in the researchworks as for ethnogenesis of Croats with historical development of problem field and pointed out some major works of Croatian and foreign scholars. The Ukrainian context has been highlighted as a need of complex interdisciplinary study of Croatian and Ukrainian scientists. The article has also exposed a series of items defined in the course of past research-works and pointed out the spheres for further efforts. Рассмотрены основные направления изучения проблемы этногенеза хорватов в историческом развитии, указаны некоторые главные труды хорватских и иностранных исследователей. Украинский контекст освещен как необходимость комплексного междисциплинарного исследования украинских и хорватских ученых. Изложены положения осуществленных исследований и указаны сферы дальнейшего изучения. 2014 Article Проблеми і завдання порівняльного вивчення етногенезу хорватів в українському контексті / Є. Пащенко // Народознавчі зошити. — 2014. — № 3 (117). — С. 545-560. — Бібліогр.: 54 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94454 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Пащенко, Є. Проблеми і завдання порівняльного вивчення етногенезу хорватів в українському контексті Народознавчі зошити |
| description |
Розглянуто головні напрями вивчення проблеми етногенезу хорватів — в історичному розвитку, вказано на деякі
головні праці хорватських та іноземних дослідників. Український контекст висвітлено як потребу комплексного міждисциплінарного дослідження українських і хорватських
вчених. Викладено положення здійснених досліджень і
вказано на сфери подальшого вивчення. |
| format |
Article |
| author |
Пащенко, Є. |
| author_facet |
Пащенко, Є. |
| author_sort |
Пащенко, Є. |
| title |
Проблеми і завдання порівняльного вивчення етногенезу хорватів в українському контексті |
| title_short |
Проблеми і завдання порівняльного вивчення етногенезу хорватів в українському контексті |
| title_full |
Проблеми і завдання порівняльного вивчення етногенезу хорватів в українському контексті |
| title_fullStr |
Проблеми і завдання порівняльного вивчення етногенезу хорватів в українському контексті |
| title_full_unstemmed |
Проблеми і завдання порівняльного вивчення етногенезу хорватів в українському контексті |
| title_sort |
проблеми і завдання порівняльного вивчення етногенезу хорватів в українському контексті |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94454 |
| citation_txt |
Проблеми і завдання порівняльного вивчення етногенезу хорватів в українському контексті / Є. Пащенко // Народознавчі зошити. — 2014. — № 3 (117). — С. 545-560. — Бібліогр.: 54 назв. — укp. |
| series |
Народознавчі зошити |
| work_keys_str_mv |
AT paŝenkoê problemiízavdannâporívnâlʹnogovivčennâetnogenezuhorvatívvukraínsʹkomukontekstí |
| first_indexed |
2025-07-07T00:53:15Z |
| last_indexed |
2025-07-07T00:53:15Z |
| _version_ |
1836947482743930880 |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014
Проблема походження хорватів — одна з дав-
ніх і складних у науці як Хорватії, так і за її
межами. Спроби осмислення власного походження,
особливо тлумачення етноніма хорват присутні в
хорватській суспільній думці ще часів відродження
і наступних епох. Різні назви, які пов’язують з хор-
ватами, або з коренем, близьким до цього етноніма,
присутні в джерелах давнього походження, серед-
ньовічній літературі. Тема хорватського етногенезу
і, зокрема, інтерпретація імені хорватів належить до
перманентних у славістиці. Наука упродовж станов-
лення і розвитку в різні часи пропонувала різні тлу-
мачення, внаслідок чого появилась велика кількість
літератури, огляд якої потребував би окремої уваги.
Зараз же зазначимо лише головні тенденції, що
умовно вимальовуються в узагальненнях як сло-
в’янська/неслов’янська, міграційна/автохтонна те-
орії — щодо проблеми хорватського етногенезу.
Проблема етимології етноніма охоплює велику гео-
графію, широкий часовий простір, з яким пов’язується
це ім’я, внаслідок чого створено чимало версій щодо
значення цього імені. В цілому ж, дозволимо собі
порівняння, що зазначені проблеми етногенезу й ети-
мології назви хорватів до певної міри схожі з анало-
гічною проблематикою походження та змісту назви
українців-русинів. Відзначимо головні контури цієї
проблеми перш за все в історіографічному аспекті.
Суспільно-політичний фактор — також як і в
українському випадку —виступає константною де-
термінантою, що зумовлювала контекст апології тих
або інших теорій. У хорватській історіографі — че-
рез подібну до української ситуації — втрату дер-
жавності в середньовіччі (битва в 1097 р. біля міс-
течка Гвозд, де загинув останній хорватській король
Петар Свачич) проблема відновлення державності
пронизує національну, політичну думку в її розви-
тку упродовж століть. За умов оточення войовни-
чими неслов’янським силами, такими як венеціан-
ська, угорська, австрійська, османська, актуалізу-
ється ідея слов’янської консолідації, відома як
хорватський славізм. Осмислення себе як частини
великого слов’янського світу стає міфологемою, а
потім ідеологемою, що присутнє в хорватській сус-
пільній, політичній думці від середньовіччя до сере-
дини ХХ ст. і має різноманітні відображення в істо-
рії писемності: легенди, твори, трактати відомі як
рефлексії ренесансного, барокового, просвітитель-
ського, романтичного сецесійного, інтернаціоналіс-
тичного славізму. Подібні переконання не могли не © Є. ПАЩЕНКО, 2014
Євген ПАЩЕНКО
ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ
ПОРІВНЯЛЬНОГО ВИВЧЕННЯ
ЕТНОГЕНЕЗУ ХОРВАТІВ
В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ
Розглянуто головні напрями вивчення проблеми етногене-
зу хорватів — в історичному розвитку, вказано на деякі
головні праці хорватських та іноземних дослідників. Укра-
їнський контекст висвітлено як потребу комплексного між-
дисциплінарного дослідження українських і хорватських
вчених. Викладено положення здійснених досліджень і
вказано на сфери подальшого вивчення.
Ключові слова: етногенез хорватів, українсько-хорватські
зв’язки, Дубровник, Рагуза, міф.
Євген ПаЩЕНкО546
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014
позначатися на методологічних засадах досліджен-
ня хорватського етногенезу. Відзначимо головні мо-
делі тлумачень.
Однією з найбільш виражених інтерпретацій по-
ходження хорватів є слов’яно-карпатська теорія. З
нею пов’язує цю проблему славістика ХІХ ст., зо-
крема і хорватська наука, яку представляють істо-
рик Франьо Рачкі, філолог Ватрослав Ягич та інші.
У славістиці ствердилася думка, за якою хорвати,
разом з іншими південними слов’янами, що вже ви-
ступали сформованими племенами, з’явилися на про-
сторі сучасної Хорватії як сформоване плем’я хор-
ватів — у результаті міграцій з регіону північніше
від Kарпат. Слов’янське походження хорватів від-
стоював Ягич, вказуючи на безперервність мови,
слов’янської за походженням.
Заперечення слов’янського походження хорва-
тів, твердження, що це окремий неслов’янський ет-
нос, який з’являється разом зі слов’янами, існує па-
ралельно зі слов’яно-карпатською теорією і особли-
во актуалізується під впливом політичних факторів.
З кінця ХІХ і упродовж минулого століття заго-
стрюються хорватсько-сербські відносини, викли-
кані прагненням осамостійнення Хорватії, що офі-
ційний Белград намагався присікати різними засо-
бами. Один з аргументів потреби збереження
югослов’янської державності з центром у Белграді
базувався на ідеї слов’янської єдності. Ця ідея, тоб-
то славізм як основа, була значною мірою близька
до російського панславізму, по суті панрусизму, на
який орієнтувалися певні політичні кола сербської
еліти. Зокрема, і з причин заперечення політично-
го фактору в югославізмі, серед деяких опозиціоне-
рів сербоцентризму, у хорватському середовищі
зростає твердження про неслов’янське походжен-
ня хорватського етносу. Така думка у міжвоєнні
роки минулого століття виражалося, зокрема, в гот-
ській теорії [21; 22; 39]. В її основі — твердження
про генетичну пов’язаність хорватів з германськи-
ми готами, що засновувалося на деяких середньо-
вічних джерелах, але в цілому апологія германізму
була значною мірою викликана і політичними фак-
торами. У подібному контексті виникає, поширю-
ється й утримується також іранська теорія, за якою
давні хорвати мають іранське походження. Її при-
хильники також посилалися на деякі писемні дже-
рела, елементи в хорватській культурі, що інтерпре-
тувалися як іранізми. Згадувані теорії неслов’янського
походження хорватів особливо актуалізовані в пе-
ріод існування Незалежної держави Хорватії
(1941—1945).
З перемогою іншого тоталітарного режиму,
російсько-радянського, який з 1945 р. здійснює ін-
формаційну інтервенцію на територіях створювано-
го комуністичного блоку, знову актуалізується
слов’янська тема, що в початковому періоді більшо-
визму не викликала великого інтересу, сприймалася
проявом старого режиму. З 1945 р. ця тема набуває
великого пропагандистського значення і стає важ-
ливою ідеологемою в період холодної війни як один
із засобів протистояння ідеологій. Відновлюється
російський славізм як панрусизм. Ця ідеологема ві-
добразилася і в комуністичній пропаганді як продо-
вження російської великодержавності дожовтнево-
го періоду з його наповненням радянською ідеоло-
гією [1]. З 1945 р. і до зламу радянської системи на
початку 1990-х рр. слов’янська проблематика екс-
плуатується як пропагандистський засіб, що нази-
ваємо радянським славізмом, який відповідно позна-
чився на методологічних засадах у вивченні слов’ян.
З одного боку, це посилювало розвиток славістики,
з іншого — неминуче мало ідеологічне спрямуван-
ня, що відображалося на наукових інтерпретаціях з
помітною глорифікацією слов’янського фактора.
В 1945—1948 рр. продукція радянського славіз-
му захлинула інформативний простір ФНРЮ 1, де
головну роль відігравала російсько-радянська інфор-
мація. Слов’янська тема постає складовою в ідеоло-
гії слов’янсько-соціалістичного єднання, що мало на
меті пропаганду зміцнення проросійської ідеології.
Серед численних проникнень соцреалістичних тво-
рів перекладалися також російські видання на тему
слов’янського походження, частіше популярного
змісту, з метою витиснення попередніх неслов’янських
теорій [45]. Подібна інформаційна інтервенція три-
вала до 1948 р., коли розпочався радянсько-
югославський конфлікт, який призвів до припинен-
ня контактів з радянським блоком. Однак, в соціа-
лістичній Югославії, попри декларування апології
іншого, всупереч радянському (догматичному) по-
гляду на марксизм, ідеологічні засади і практика, зо-
крема репресивна, значною мірою були схожі до ра-
1 ФНРЮ — 1946—1963 рр.; СФРЮ — 1963—
1992 рр. — Прим. ред.
547Проблеми і завдання порівняльного вивчення етногенезу хорватів в українському контексті
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014
дянської методики. Це відображалося і в національ-
ній політиці, де попри декларування «братерства і
єдності» народів країни зберігалася домінація полі-
тичного центру (Белград), заперечення інших наці-
ональних проявів, звинувачуваних у націоналізмі, де
стан Хорватії певною мірою був подібний до стану
України. Така політики позначалася і на засадах іс-
торії щодо проблеми етнічного походження. Вже піс-
ля 1945 р. прихильники згадуваних неслов’янських
теорій етногенезу зазнали репресій, а в проблемати-
ці походження панувала слов’янська концепція.
Головні позиції хорватської історичної науки в
СФРЮ відображає колективна праця Історія на-
родів югославії [14]. В ній поновлюються і дещо
моделюється домінанта славістики попереднього
століття: хорвати виникають в результаті заселення
слов’янами Балканського півострова. Югослов’яни
формуються у прабатьківщині — за Карпатами,
звідти прийшли на Балкани. Вони багато перейняли
від доіндоєвропейського населення Карпат. Пра-
батьківщина слов’ян знаходиться в регіоні, що окрес-
люється географічними локаціями: Одра—
Балтика—Наддніпрянщина—Карпати; рух з кар-
патських регіонів у напрямку західних земель
розпочинається з V ст., а масові переселення з бе-
регів Подунав’я відбуваються після поразки Атили;
міграції на югослов’янські землі здійснюються з
VI ст. за умов боротьби з Візантією; хорвати про-
никають на приадріатичний простір з аварами, коли
слов’яни поступово розселяються на Балканах з
VIІ ст. В цілому, таке бачення не відрізнялося від
радянської позиції.
Згадувані неслов’янські теорії з гострим запере-
ченням слов’янського походження хорватів залиша-
лися присутні в еміграційних середовищах, а їхні про-
яви в соціалістичній Югославії сурово переслідува-
лися як прояв хорватського націоналізму.
З падінням комуністичної системи, що в Хорва-
тії було сприйнято як можливість втілення ідеалу не-
залежної держави і що супроводжувалося кривавою
війною на постюгославському просторі упродовж
1991—1994 рр. (остаточна інтеграція окупованих
хорватських земель закінчилася в 1995 р.), знову
актуалізується проблема етногенезу. В хорватсько-
му суспільстві спостерігалися процеси, до певної міри
схожі до українських, перш за все — у прагненні пе-
реосмислити власну національну ідентичність. Че-
рез утиснення колишнім режимом думок, протилеж-
них офіційній ідеології, посилюються прагнення за-
перечити, дискредитувати попередні наукові
авторитети, нормативні праці тощо. Проте подібні
ініціативи нерідко призводили до екстремістських
явищ, до формування націоналістичної міфології, в
чому помітну роль відігравали ентузіасти без відпо-
відної фахової підготовки. Знову актуалізується
іранська теорія [9; 24; 35; 37; 38; 39; 42; 44] або ж
на протилежність міграційним теоріям відстоюється
думка щодо автохтонності хорватів, що безперерв-
но перебували на хорватських землях і не мають від-
ношення до слов’ян, Карпат і т. ін. [26].
В хорватському академічному середовищі подібні
твердження не сприймаються, заперечуються, вод-
ночас відбуваються різні корегування попередніх по-
зицій як закономірний розвиток подальшого дослі-
дження проблеми етногенезу. Книга з питань хор-
ватського середньовіччя відомого історика Нади
Клаич показова в цьому плані [23]. Дослідниця вка-
зує на безперервний процес (kontinuiranost) розви-
тку життя на приадріатичному просторі від антики
до середньовіччя і ставить питання: звідки прийшли
і як рухалися хорвати в VI—VII ст., коли з’явилися
на теренах сучасної Хорватії? Важливе питання має
з’ясування локації Білої Хорватії, згадуваної По-
рфирогеном. Авторка вважає, що йдеться про тери-
торію Малої Польщі біля Кракова. За її припущен-
ням, хорвати прийшли з Карантинії як вже похре-
щений народ, при цьому вона відкинула
ірансько-кавказьку, готську теорії.
Не без полемічного ставлення до поглядів Н. Кла-
ич у 1989 р. було проведено конференцію, за мате-
ріалами якої опубліковано збірник, що його упоряд-
кував дослідник середньовіччя на філософському
факультеті і тодішній декан Загребського універси-
тету Невен Будак. З вміщених текстів відзначимо
деякі: так, М. Суич, опонуючи згаданій дослідни-
ці, зазначає, що головне питання в проблемі серед-
ньовіччя — не звідки прийшов, а як формувався
народ, враховуючи роль субстрату; при цьому роз-
різняються слов’яни і хорвати — одні й другі опи-
нилися тут внаслідок переселення, але заперeчується
провідне значення аварів у процесі проникнення
слов’ян на Балкани. Австрійський історик Walter
Pohl визнає: етногенез хорватів — одне з найпро-
блематичніших питань ранньої історії центральної
Євген ПаЩЕНкО548
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014
та східної Європи, про що в історіографії багато дис-
кутувалося. Думка автора щодо цієї проблеми зво-
диться до наступних тез: переселення датується ро-
ками біля 600 або 800 рр., приписується слов’янам,
іранцям або аварам; зводиться на великі міграції або
на регіональний розвій, який пояснюється вплива-
ми сил аварів або франків; у процесі хорватського
етногенезу відбувалося дві хвилі: у 600 р. —
слов’янські групи населяють далматинські, проте не
приморські, а гірські регіони, визнаючи зверхність
над ними аварів; з поразкою аварів слов’яни пере-
бувають під впливом франків; в організації проти-
ставлення останнім слов’яни приймають ім’я
неслов’ян — хорватів; формування етносу відбува-
ється не як акт переселення, а як тривалий процес.
Відомий історик Іво Голдштейн погоджується, що
етногенез — це тривалий процес поширення, при-
йняття імені хорват в середовищі слов’ян; низка
факторів (економічний, хрещення) вплинули на за-
своєння назви хорват. Філолог акад. Радослав Ка-
тичич наголошує на значенні філологічних джерел у
вивченні питань історії. Історик акад. Луйо Марге-
тич вказує на необхідність розрізняти проблеми
1) інтерпретації етноніма хорват і 2) вузьку соціаль-
ну групу носіїв імені хорват, 3) появу самого хорват-
ського народу на теренах нинішньої Хорватії [11].
Проблема залишається і далі актуальною, що за-
свідчують подальші публікації часто полемічного
змісту, серед яках відзначимо праці згадуваного
Р. Катичича, який, зокрема, вказує на методоло-
гічні розбіжності дослідників. За його спостережен-
ням, необхідно розрізняти моделі та ідеологеми. До
останніх дослідник відносить ідеологеми як славізм,
кроатізм (хорватізм), іранізм, германізм, автохто-
нізм, які відобразилися в підходах до цієї пробле-
матики [19]. Як філолог, автор знову наголошує на
значенні філологічних джерел, зокрема, пам’яток
середньовіччя [18]. Також акад. Л. Маргетич у мо-
нографії «Прихід хорватів» полемічно підходить до
попередніх тлумачень і вказує на необхідність пере-
вірки точності відомостей Костянтина Порфірогена
щодо хорватів; дослідник підтримує тези сучасної
«австрійської школи»: хорвати — це соціальний
шар, а не плем’я чи народ; вони були військовою
гвардією в аварів, а після поразки аварів консоліду-
вали слов’ян, що прийняли їхню назву. За оцінкою
історика, хорвати прийшли в Далмацію в кінці
VIII ст.; назва хорват пов’язана з Великою Болга-
рією, що охоплювала простір від Бугу до Дону; ава-
ри — складова військова сила Коврата-Кробата, у
війську якого були Кробатовці/Хорвати — захис-
ники Куврата; вони були військовою формацією ава-
рів, підпорядкували слов’ян; з IX ст. відбувається
формування хорватського народу в процесі його ет-
ногенезу [25].
Увага до проблеми хорватського етногенезу, при-
сутня в зарубіжній науці минулих століть, має міс-
це і в сучасному періоді. Досить активні австрій-
ські дослідники. Так один із них О. Kronsteiner за-
значав 1978 р., що хорвати — це аварці, військовий
контингент, назва якого турецького походження.
На думку автора, слов’янськa теорія про Карпати
як батьківщину хорватів — «фантазія романтич-
ного тлумачення історії». Проте 2000 року відо-
мий австрійський тюрколог А. Тietze вказав на без-
підставність тверджень, що аварська — це турець-
ка мова, а назва хорват — від імені Коврат. Своє
тлумачення запропонував 1990 р. і відомий нам
представник україністики в американській філоло-
гії та історії О. Pritsak, за яким хорвати — плем’я
торговців іранського походження. Показово, що в
проблему хорватського етногенезу включаються
молоді дослідники. З останніх (2000 р.) іноземних
інтерпретацій — турецький історик О. Karataj, за
яким хорвати — турецьке плем’я, що перебувало
на прабатьківщині хорватів — в Галичині, з ча-
сом — слов’янізоване, а їхня назва — від імені
Куврат [53]. Молодий австралійський історик хор-
ватського походження Danijel Dzino також опублі-
кував монографію про походження хорватів, праг-
нучи показати розвиток цього процесу з урахуван-
ням ролі субстрату, особливо в приадріатичній
Далмації [10]. Про інтерес до цієї проблематики
свідчить і дослідження російського історика
А.В. Майорова, який зосереджує увагу, як, до речі,
й більшість істориків, на тлумачення свідчень Кос-
тянтина Порфирогена, і стверджує, що «Велика
Хорватія» (Порфироген) — це Східне Прикар-
паття і, можливо, Закарпаття, звідки відбувалося
переселення на Балкани семи хорватських родів,
які були слов’янами; у Прикарпатті відбувалася
слов’яно-сарматська взаємодія: хорвати звідси роз-
селялися до Малої Польщі. Східнослов’янські хор-
вати і білі хорвати — різні, але від одного кореня:
549Проблеми і завдання порівняльного вивчення етногенезу хорватів в українському контексті
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014
білі — пішли до Вісли, в Далмацію, східні — за-
лишилася в Карпатах [2].
Актуальність проблеми хорватського етногенезу
засвідчують і найновіші дослідження, що заснову-
ються на сучасних методах, зокрема в галузі моле-
кулярної генетики. Відомий хорватській дослідник
Драган Приморац, розглядає зазначену проблему з
аспекту еволюційної, антропологічної генетики. Опу-
бліковані результати спостережень, які створювали-
ся групою дослідників і стосувалися генетичного ві-
дображення хорватської інформації, викликають ве-
лику увагу в Хорватії. Зроблено висновки, що
«хорватська популяція, як і будь-яка інша європей-
ська популяція, становить винятковий генетичний
синтез. Більш як три чверті сучасних хорватських
чоловіків —найвірогідніше нащадки давніх європей-
ців, які прийшли на цей простір упродовж і після
останньої льодової доби. Решта популяції — в го-
ловному, становить нащадків народів, які в цю час-
тину Європи прибували південно-східним напрямом,
в останні 10000 років, в основному — упродовж
процесу неолітизації. «Так само, ми переконані, що
найновіші технічні засоби, які базовані на засадах
micro-array tecnology, допоможуть детальніше зрозуміти
структуру хорватської популяції і аспекти її демографічної
історії», — стверджує дослідник [54].
У контексті нашої теми особливий інтерес стано-
вить констатація, що 30% чоловіків із сучасної Хор-
ватії мають предків, які на ці землі прибули зі схід-
ної Європи, в основному з території сучасної Укра-
їни та сусідніх країн, і це — як частина широкого
міграційного процесу, який починається відлигою
льодовиків за 5200 років тому і тривав аж до вели-
ких переселень слов’ян між V i VIII ст. [36] .
Відзначена новітня методика вимагає співпраці з
відповідними українськими науковими центрами,
але вона і ставить питання про стан такого співро-
бітництва, тобто історію і сучасні можливості
українсько-хорватського наукового співробітництва
в цілому. Зазначимо в загальних рисах головні ета-
пи цих взаємин.
На основі передніх досліджень можемо ствер-
джувати, що українсько-хорватські контакти
слов’янського періоду можна віднести до найстар-
ших контактів українського простору з іншими
слов’янськими формаціями. Комунікації між ниніш-
німи територіями України і Хорватії надзвичайно
давні і становили простір прадавніх міграцій, де
слов’янський період є лише етапом у процесі цих
зв’язків. Не входячи в цю тему, якої торкалися в ін-
ших публікаціях, вкажемо на новітній період, що
стосується наукових контактів як важливої запору-
ки подальших досліджень проблеми. В цілому, іс-
торія наукового обміну — як інформацією, так і
співробітництвом української і хорватської сто-
рін — досить скромна у своїх результатах. Най-
більш виражена участь української наукової, релі-
гійної думки у хорватській відобразилася у бароко-
ву добу, коли українські греко-католики виступали
в Римі за ідею діалогу між Римом і Москвою, що
вплинуло на діяльність Юрая Крижанича [33], хор-
ватського ідеолога створення подібного європей-
ського християнського союзу. Упродовж наступних
XVIII—XIX століть, з поступовим поглинанням
імперіями українського і хорватського простору,
контакти послаблюються.
Актуалізація міфологічної спадщини у фольклорі
слов’ян, що дала низку збірок та спроб їхнього осмис-
лення українськими романтиками від Харкова до
Львова, певною мірою була відома хорватським
представникам національного відродження, що вже
наголошенням на ілліризмі вказували на значення
субстрату в хорватському етнічному розвитку. Озна-
йомлення у другій половині ХІХ ст. з українським
реалізмом перекладами творів Марка Вовчка, Оси-
па Федьковича супроводжувалося усвідомленням
виразної спорідненості української і хорватської
(континентальної частини) народної культури. На-
укові контакти українських установ з хорватами по-
силюються і через належність підавстрійської Укра-
їни спільному з хорватами державному простору, що
неминуче вело до ознайомлення з вивченням істо-
ричної спадщини, проте проблема етногенезу саме в
порівняльному українсько-хорватському просторі
ще не конкретизована. Адекватному сприйняттю
України як окремої, національно своєрідної етнічної
культури — з одного боку, сприяє усвідомлення іс-
торичної спорідненості, з іншого — гальмують ім-
перські моделі ставлення до колонізованих народів.
Такі ідеологеми неминуче передаються й науці, де
славістика рефлектує імперську свідомість, як і тра-
диційну славістичну конфронтацію захід (герман-
ська) — схід (російська) славістика. За таких умов
окремі вчені нерідко переймаються деякими уявлен-
Євген ПаЩЕНкО550
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014
нями, термінологією імперського походження щодо
української незалежності, що засвідчують погляди
В. Ягича в період українських національних змагань
з кінця ХІХ — поч. ХХ століття. Певною мірою і
з цих причин важливі історичні результати діяльнос-
ті українських вчених, у першу чергу М. Грушев-
ського, який неминуче торкався проблем етногене-
зу і поняття Білої Хорватії, висловивши цікаві дум-
ки, залишалися невідомими хорватським науковим
колам. Проте українська інформація поступово ста-
вала доступна хорватським вченим — завдяки по-
силенню контактів західноукраїнських наукових осе-
редків з хорватськими аж до 1939 року.
Із зростанням з кінця ХІХ ст. і надалі хорватсько-
сербських політичних протистоянь, з прагненням хор-
ватів до самостійності українське питання стає все
більш актуальним як аналогія історичної долі україн-
ського і хорватського народів — з одного боку, і ве-
ликодержавної політики Сербії як аналогії з Росією —
з іншого. Попри перепони, які після 1917 р. офіційний
Белград чинив щодо УНР в її прагненнях налагоди-
ти взаємини з югослов’янами, обмежував діяльність
української еміграції у 1920-х рр. [6], ускладнював
становище української діаспори з Галичини [34], ці-
леспрямовано протиставляв українську частину ру-
синській як діаспорі попереднього періоду [5], в хор-
ватському суспільстві зростає переконання про укра-
їнців як історично споріднених з хорватами. Це
питання мало здебільшого політичне забарвлення.
Відповідно, проблема етногенезу, за умов посилення
пропагандистської діяльності двох зростаючих тота-
літарних режимів — нацистського і радянського, та-
кож отримує кольори політичних міфів. В Хорватії
зазнає поширення згадувана готська теорія етноге-
незу, що, проте, не мало підтримки в академічних ко-
лах, які значною мірою перебували у мовчанні. З
1945 р. радянсько-російська ідеологія стрімко поши-
рюється в Югославії, де проблема слов’янського ет-
ногенезу набуває ідеологічного значення, українська
інформація не фігурує як видимий фактор, виступа-
ючи лише ідеологічним фоном до російсько-радянської
домінації. Наступний період охолодження відносин
між СРСР і СФРЮ, що тривав з 1948 р. до посту-
пового занепаду режиму в обох країнах, значно за-
гальмував розвиток науки у напряму українсько-
хорватських відносин. Проте, після відомої відлиги,
з початку 1960-х рр. періодично відновлювалися іні-
ціативи комунікацій. Вони розвивалися у межах іде-
ологізованої «дружби радянських та югославських
республік», що мало за мету спрямувати югославську
думку на радянський ідеологічний простір і що су-
проводжувалося стагнаціями або ж різними проява-
ми комунікацій. Складовою такої програми була й
дружба між УРСР та СР Хорватією, що дало кіль-
ка видимих результатів, зокрема в галузі культурно-
го обміну, вищої освіти й науки 2. Ставилося питання
і про введення хорватістики (сербо-хорватської мови,
як тоді це називалося) у вузах. Якщо в Загребсько-
му університеті українська мова як факультатив ви-
кладалася з 1963 р. (до того викладання української
здійснювався у 1944/45 рр.), в Україні сербо-
хорватська мова не викладалася в жодному універси-
теті. З 1970 р., у межах співробітництва між Загреб-
ськими і Київським університетами, централізовано
через Москву, було здійснено обмін студентами, що,
однак, не мало систематичності 3.
У процесі дегресії соціалістичних систем Україна
і Хорватія відігравали схожу політичну роль значних
чинників у розпаді колишніх державних конгломе-
ратів СРСР—СФРЮ, що, однак, у Хорватії су-
проводжувалося війною з надзвичайно трагічними
наслідками. Останнє впливало на уповільнення роз-
витку двосторонніх відносин, які мали позитивний
старт вже у тому, що Україна була першою країною-
членом ООН, яка визнала незалежність Хорватії
(11 грудня 1991 р.), а Хорватія, хоча ще не мала ста-
тусу загальновизнаної держави, серед перших зару-
біжних країн приєдналася (4 грудня 1991 р.) до при-
вітання української Незалежності. Поштовх для ди-
2 Зокрема, результатом такого співробітництва, що вияв-
лялося в широкомасштабних заходах як Дні культури, у
Загребі та Києві на початку 1980-х рр. було представ-
лено виставки мистецтва. Пізніше це дало такий ваго-
мий прояв як виставка у Загребі «Український авангард
1910—1930 рр.», перша за своїм обсягом і значенням
виставка цього українського мистецтва в його історії з
великою міжнародною конференцією і публікацією ката-
лога з дослідженнями відомих українських і зарубіжних
мистецтвознавців (Ukrajinska avangarda, 1910—1930. —
Zagreb, 1990).
3 Автор цих рядків був відряджений з Київського до За-
гребського університету, проте, через національний рух
у Хорватії був у 1970 р. залишений при Белградському
університеті, що, зокрема, реалізувалося у монографії
Євген Пащенко «Сто років у Подунав’ї. Українсько-
сербські зв’язки доби бароко». — К., 1995 [52].
551Проблеми і завдання порівняльного вивчення етногенезу хорватів в українському контексті
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014
намізації відносин дало відкриття посольства
України в Загребі, куди передова група українських
дипломатів прибула у січні-лютому) 1995 року. 4 У
світлі одного з завдань дипломатії — представлен-
ня України в країні перебування — здійснювалася
робота щодо презентації України, її історії, культу-
ри, взаємозв’язків, актуальних процесів у країнах,
що проголосили незалежність у посткомуністично-
му періоді. З 1996 р. було опубліковано низку ви-
дань у вигляді збірників, проведених конференцій
при співробітництві українських і хорватських фа-
хівців. Подібні заходи викликали помітний інтерес
в Хорватії. Праці про Україну публікувалися як те-
матичні блоки в авторитетних виданнях або як окре-
мі книжки [13; 28; 29; 31; 46; 48; 49]. Важливе зна-
чення мало порушення Посольством ініціативи щодо
перетворення факультативного викладання україн-
ської мови на кафедру, що було прийнято хорват-
ськими офіційними установами і реалізовано у
1998 р., коли введено викладання україністики як
фахового предмета, що з часом перетворилося на
нині діючу кафедру української мови і літератури фі-
лософського факультету Загребського університе-
ту 5. Кафедра прагне виступати як координаційний
центр у вивченні актуальних проблем українсько-
хорватських відносин в їх історичному розвитку.
Окреслені деякі головні етапи і прояви українсько-
хорватського співробітництва показують, що пробле-
ма хорватського етногенезу не ставилася як потреба
співпраці наукових установ Хорватії та України і,
якщо висвітлювалася, то в головному — фрагмен-
тарно, відокремлено. З метою актуалізації комплек-
сного міждисциплінарного дослідження за участю
широкого кола вчених різних галузей з обох сторін —
в 1999 р. у Хорватії, з подачі українського посоль-
ства, була опублікована монографія хорватською мо-
вою «Етногенез і міфологія хорватів у контексті Укра-
їни» [28]. Головні спостереження та положення
роботи засновувалися на українському матеріалі, екс-
трапольованому на хорватський простір, деякі поло-
4 Перебування на посаді першого секретаря Посольства
України у Республіки Хорватія з січня 1995 до березня
2000 р. дало змогу автору цієї статті подати з посоль-
ства 7 книжкових видань, спрямованих на посилення
українсько-хорватських взаємин.
5 Електронна адреса кафедри: http://www.ffzg.unizg.hr/
slaven/ukrajinistika/
ження роботи виконувалися в Інституті мистецтвоз-
навства, фольклору та енології ім. М.Т. Рильського
НАМ України, мали апробацію в наукових публіка-
ціях [3]. Головна концепція полягала в прагненні вка-
зати наявність в культурі Хорватії окремих явищ ар-
хаїчного походження, які можуть бути реконструйо-
вані з залученням матеріалу з українських джерел як
генетично або типологічно споріднених, і що вимага-
ють компаративного дослідження. Поглядом з укра-
їнської перспективи констатовано, що на просторі
Хорватії присутні різні сліди міфологічної культури,
що мають окремі паралелі в українській культурі, які
в хорватський науці, на жаль, недостатньо вивчені
саме в плані реконструкції дохристиянського духо-
вного світу слов’ян. Українська інформація має зна-
чення з низки причин, що висвітлюються в згаданій
монографії. У першому розділі «Український простір»
підрозділ «Чому Україна?» пояснює мотивацію по-
становки проблеми — значення українського мате-
ріалу як важливого компонента в загальній інформа-
тивній базі реконструкції хорватського етногенезу.
Специфіка українського контексту пояснюється, зо-
крема, і роллю географічного фактора, особливостя-
ми українського простору, який закінчує великий степ
як своєрідний «маршрут сонця» зі сходу на захід, і
яким відбувалися численні міграційні процеси, що ві-
добразилися в українській ономастиці від східних сте-
пів до Карпат. На цьому маршруті в різних формах
відгукуються назви з умовно названою групою хор-,
які своєю частотністю, відображеною в ономастиці,
могли б бути пов’язані з назвою хор-ват.
У розділі «Сліди хорватів на українському про-
сторі» відзначено велику кількість в історії сло-
в’янської філології тлумачень назви хорват і запро-
поновано три аспекти інтерпретації. Лінгвістичний:
назва має глибоко архаїчне походження, становить
варіацію назви поняття, що типологічно схоже до на-
зви русь-. Обидві форми перейняті слов’янськими
племенами від дослов’янських етнічних формацій.
Останні з таких мігрантів належали до іраномовних
груп, що опинялися на просторі нинішньої України,
привабливої своїми пасовиськами представникам
скотарської традиції, серед яких виділялися верш-
ники як особлива соціальна категорія архаїчних сус-
пільств. З цим суспільним фактором пов’язаний со-
ціальний аспект інтерпретації, що вказує на елітар-
ність вершників, які своєю мілітантністю під корювали
Євген ПаЩЕНкО552
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014
низові структури племен, поліетнічні за своїм скла-
дом, і що приймали назву-ім’я силових структур. Во-
їни ототожнювали свою назву з тотемом, що обожню-
вався як верховне божество у мілітантній традиції, що
відкриває третій аспект інтерпретації — міфологіч-
ний. Вершники переносили прадавній культ верховно-
го божества завойовників, пов’язаного з космогоніч-
ними міфами. Центральною фігурою цих міфів є об-
раз сонця в його різних іпостасях. Солярна міфологія
на величезному просторі її відображень, в географіч-
них межах відомих міграцій з іраномовного простору
відгукується у назвах групи русь-, хорос-, хрс-, хорс-
і т. д., які типологічно схожі рефлексією культу вер-
ховного божества завойовників. Ця назва у відзначе-
них групах фонетично варіюється на величезному про-
сторі міграцій, відгукнувшись в українській
ономастиці амплітудою змін від рось-русь до хр-хрс-,
що потребує конкретного висвітлення. Іраномовні вер-
шинки — скіфи, сармати, з якими пов’язаний цей культ
і назви, — лише одні з пере/носіїв культу і назви, що
мають прадавнє коріння — подібно до солярної мі-
фології, що, зокрема, відгукується й у фонетичних ва-
ріаціях імен руси, хорвати. Подібно до того як фор-
мації вершників мали універсальне, загальне поши-
рення, їхнє божество було пов’язане з головним,
найбільш видимим астральним тілом — сонцем, культ
якого існував віками, а з ним і назва. Таким чином,
назви хорватів або русів, що присутні в українській
ономастиці — це назви соціальних груп русичів, хор-
сів як гвардії військових сил, які підкорювали різно-
племінні соціальні маси в одну іменну групацію —
державності Русь або тих, що вклонялися Хорсу. З
цим божеством можливо пов’язувати назву хорватів.
Останні, будучи меншою силою, хоч і споріднені
(слов’яно-іранським взаєминами) з русичами, пере-
бували під їхньою домінацією, що може ілюструвати
ієрархія божеств в так званому пантеоні князя Воло-
димира, де за Перуном згадується Хорс. Ті, що обо-
жнювали Хорса, будучи підпорядковані русичам, на-
магалися поступово звільнитися від цієї залежності.
Такий процес міг би відображати маршрут поступо-
вої міграції імені хор-с- від сходу, зокрема у загадках
у Танаїсі, до Києва, Карпат і далі — до приадріатич-
ної вертикалі сучасного хорватського простору. Про-
те цей процес відбувався не одноразово, а хвилями, у
великих часових амплітудах, що, зокрема, могла б ілю-
струвати й топонімія з українських джерел.
У підрозділі «Український шлях хорватів» зробле-
но спробу прослідкувати цей процес, який далеко не-
однорідний і неодноразовий, а простягнувся на вели-
кі часові періоди, пов’язані і з солярним культом, і з
історичними процесами глибокої архаїки. Окремі то-
понімічні сліди тлумачаться як віддзеркалення таких
глибинних процесів. Зокрема, це — напис на плиті у
м. Танаіс на Дону, поступове пов’язування іраномов-
них номадів з ранньослов’янськими племенами у фор-
мації антів, різні варіації групи рос-, хорс- у назвах
роксолани, руси та ін. Назва Київ розглядається як
топонім з відображенням не імені певного слов’янського
вождя-князя Кия, а як топонім із слідами міфологі-
заці, як місце культу верховного божества, що у сво-
їй назві несе відгуки космогонічного міфу різних пле-
мен, які здійснювали тут ритуали поклоніння. Такі то-
понімічні сліди як Хоревиця, ріка Хорватка, персонаж
Хорс з генеалогічної легенди про трьох братів, ідол
Хорс у пантеоні Володимира — можливі деякі сліди
культу божества в його іраномовному, ірано-
слов’янському, давньоукраїнсько-руському етапах ві-
дображення культу, що позначався на етнонімі.
Карпати становлять важливий осередок архаїки,
де солярний культ також мав прадавнє походження,
що можуть ілюструвати згадувані карпи. Їхня назва
розглядається як середовище зі слідами давнього
культу божества, ім’я якого відображається у тій же
групі кар-, гар-, хар- тощо і становить фонетичну
варіацію назви солярного міфу як найзначнішого,
найбільш поширеного у прадавніх культурах. Кар-
пати були одним з важливих осередків давніх мігра-
ції дослов’янського і слов’янського періоду. Схо-
жість назви з іменем хорватів не повинна тлумачи-
тись як середовище цього племені, а становить одне
з відображень солярної міфології в її досить розви-
нених іпостасях. Карпати були також важливим цен-
тром концентрації дослов’янських і слов’янських
племен. Цей своєрідний етнічний вулкан сам по собі
був включений у міграційні процеси від Карпат до
Адріатики ще дослов’янського періоду. Карпати
були і кордоном великого степу, що тягнувся шля-
хом сонця зі сходу і продовжувався в закарпатській
Панонії, відгукуючись топонімами у хорватській гір-
ській місцевості як напряму давніх міграцій. Остан-
ні відбувалися різними хвилями, в різні часи, наша-
ровуючись у культурно-етнічному ґрунті складними
шарами, які взаємно переплелися настільки склад-
553Проблеми і завдання порівняльного вивчення етногенезу хорватів в українському контексті
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014
но, що становлять значну проблему в їх мовній, куль-
турній та іншій реконструкції.
У зв’язку з дисперсією на великому просторі назви
хорс-, хор-, що відгукнулася в назві хор-ват, виникає
поняття Велика Хорватія, що, зокрема, позначалася
кольоровою символікою як біла, червона, чорна, і що
є відображенням давньої, дослов’янської символіки
сторін світу. Проте йдеться не про один якийсь народ,
а про поняття, подібне до поняття Русь, що становить
не етнічну назву, а своєрідну емблему єднання, утри-
муваного певною силою, якою була збройна формація
вершників, і яка вклонялася своєму божеству війни-
сонця Хорсу, Хоросу, Оросу, Русу-Росу з іпостассю
дуба як вівтаря і Перуна як уособлення грому-
блискавки. Поліетнічні племінні маси, що могли іме-
нуватися назвою хорватів чи русів — залежно від то-
тему еліти, яка так іменувалася, були близькі між со-
бою. Ця близькість могла бути етнічною — як
слов’яно-іранські, ранньослов’янські, слов’янські пле-
мінні об’єднання зі схожою системою врядування.
Останнє становило характер захисно-інтервенційного
врядування воєнної демократії. В цій системі племін-
ні структури, керовані або спонукувані військовими
силами, здійснювали міграційні процеси. В останні пе-
ріоди вони відбувалися, зокрема, і з тюркомовними
аварами, проте міграції розвивалися і без них, за влас-
ним ритмом, коли в слов’янському середовищі пере-
носилася інформація щодо напрямів міграцій, кращих
пасовиськ, зручних щодо захисту, особливостей при-
родного рельєфу тощо. Але такі міграції могли здій-
снюватися лише за умов військової організації і саме в
такій формі вони найчастіше реалізовувалися.
У процесах розселення слов’яни переносили і свої
духовні цінності, зокрема сакральні поняття, що ві-
добразилося в сакралізації природи і відгукнулося у
назвах, які мали захисну функцію, найчастіше
пов’язувалися з божествами. Можливо, з світогляд-
ним фактором слід пов’язувати поширення назви з
основою кий- як місця поклоніння божеству. Отже,
матеріал ономастики вказує, що одним з важливих
проявів вірувань була міфологізаця географії, що від-
гукнулося в топонімії.
Відштовхуючись від знань про міфологію слов’ян
на українському просторі, який порівняно пізніше був
включений в нову епоху, започатковану введенням
християнства, і тому міг до певної міри більше збе-
регти залишки архаїчних вірувань, зроблено спробу
екстраполювати ці знання на хорватський простір.
Потреба в реконструюванні міфологічної дохристи-
янської культури слов’ян на хорватських землях дик-
тувалися й тим, що в хорватському культурному ланд-
шафті, як це ввижається поглядом з української пер-
спективи, збереглося чимало рудиментів. Проте, в
силу певних обставин, зокрема спрямуваннями роз-
витку хорватської етнології, історичної науки на де-
які інші цінності, — християнські перш за все, про-
блема слов’янської міфології, тобто і хорватської, не
отримала достатньої уваги в науці. Один з незначної
кількості представників міфологічної школи був На-
тко Нодило (1834—1912), який серією статей, опу-
блікованих у кінці XIX ст. показав сліди язичниць-
кого пантеону в давній хорватській культурі [27].
Його приці тривалий час, аж до останніх десятиріч
минулого століття, ігнорувалися в хорватській науці.
Проте це не означало відсутність уваги до зазначе-
ної проблеми, якою, зокрема, займалися і окремі ен-
тузіасти, як, наприклад, далматинський священик
Анте Шкобаль, що з 1960-х років вивчав і у 1970 р.
опублікував власним коштом цінні спостереження
щодо міфологічних відображень у хорватському при-
адріатичному ландшафті [43].
Реконструкція архаїчної духовної культури на
хорватському просторі становить складне завдання,
яке до певної міри привертало увагу хорватських вче-
них. Однією з проблем є численні нашарування різ-
них культур, що, за спостереженням фольклорист-
ки акад. Маї Бошкович-Стуллі, становлять клубок,
який досить нелегко розплутати [8]. На елементи
міфологічних вірувань у топонімії Далмації вказував
сучасний мовознавець акад. Петар Шимунович [40;
41]. Особливий інтерес у плані вивчення
дослов’янської міфології як важливого субстрата в
слов’янських нашаруваннях становили дослідження
вірувань іллірів, що здійснював акад. Радослав Ка-
тичич [17]. Міфологічний фон хорватських народ-
них звичаїв показав Витомир Белай [7].
Отже, погляд з української перспективи на хор-
ватський культурний ландшафт становить своєрід-
ний поштовх, доповнення, продовження у вивченні
хорватської міфології. Така ідея домінує у третьому
розділі згаданої книги, названому «Відгуки давніх
вірувань і зв’язків на хорватському просторі» з за-
значенням топонімії міфологічного походження.
Спробу реконструкції проведено на прикладі топо-
Євген ПаЩЕНкО554
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014
німічної пари Рагуза—Дубровник. Дві назви одно-
го міста розглядаються як виразний приклад топо-
німії, що, як висловлювався Роман Якобсон, збері-
гає вказування на місце культу, незважаючи на
зникнення культу. В основі назви Рагуза запропо-
новано бачити відгук скотарської традиції, що мала
глибоке коріння на приадріатичному просторі, на те-
ренах нинішньої Боснії і в цілому на Балканах. Ри-
туальні традиції з культом бика, вола рефлектують
різні топоніми, що мають, з огляду на численні мі-
граційні процеси, різні походження і мовні фіксації.
Зокрема, до топонімів із слідами культу бика запро-
поновано відносити назву сусіднього з м. Рагуза міс-
та Епідаур, Епітаурус, в основі якого також прослу-
ховується назва таурус, тур, що пов’язується з ан-
тичною традицією культу вола. Включена у водні
шляхи комунікацій «народів моря», Адріатика, як
затока середземноморського басейну з його пра-
давніми культурами, зокрема відомої цивілізації
острова Крит, де культ вола, тура, бику був осо-
бливо виражений, на своєму узбережжі з числен-
ними островами має чимало топонімів з можливою
міфологічною інформацією. До таких належить і
Рагуза, що так само, як і в сусідньому Епідаурі,
становила центр скотарського культу, який, проте,
належав вірогідно до іншої традиції. Різноманіт-
ність таких назв, зв’язаних з культом, доповнюють
і численні топоніми з назвами Волос, Велес, в яких
також відгукується згаданий культ вола, що має
прадавнє походження, пов’язане з космогонічними
міфами і культом громовержця в його різних іпос-
тасях — від Зевса до Перуна. Слов’янські племе-
на, що завдяки своїй військовій організації викли-
кали страх на кордонах Візантійського царства,
просуваючись на Балкани, міфологізували ланд-
шафт, де вклонялися своїм божествам, у першу чер-
гу покровителю дружини — Перуну.
У слов’янському середовищі знали, де кращі па-
совиська і пов’язані з ними головні культурні осе-
редки чужого етносу, який треба було підкорити.
Згідно зі законом завойовників, за яким — для того,
щоб підкорити ворога, треба зруйнувати його вівтар
і на його місці встановити свій, примушуючи підко-
рених йому вклонятися, слов’янські військові фор-
мації руйнували чужі культові середовища. Саме у
такому сенсі було зруйновано давнє античне середо-
вище Епідаур, що біля Рагузи, а поруч з останньою,
впритул до неї, проте ближче до дубового гаю і гори
над Рагузою, створено поселення з слов’янською на-
звою Дубровник. Його ім’я мало сакральне значен-
ня як назва культового осередку — святого Гаю з
Дубом як вівтарем, в підніжжі якого здійснювалися
жертвоприношення покровителю дружини — Пе-
руну, де заколотий віл-тур мав символічне значення
перемоги над ворогом. Подібні ритуали здійснюва-
лися і в середовищі підкорених народів, оскільки та-
кий культ у різних проявах варіювався на широкому
просторі і особливо зберігався у зонах глибокої ар-
хаїки, до яких належали Балкани на континенті, а
також адріатичне узбережжя в Середземномор’ї.
Слов’яни мусили наголошувати на власній особли-
вості, що відбивала саме слов’янська назва поселен-
ня — Дубровник як місто слов’янського походжен-
ня з Дубовим Гаєм як священним центром на горі,
що нині зберігає назву Срдж, маючи в міфологічній
семантиці міста функцію гори світу (окремі уснопо-
етичні тексти Дубровника зберігають подібне сприй-
няття). Численні приклади в урбаністичній структу-
рі Дубровника—Рагузи, особливо семіотика міста,
давні записи, пам’ятки культури прочитано як збе-
реження архаїчних рудиментів давньої міфології різ-
ного етнічного походження, але типологічно схожо-
го в його тісному сплетінні.
Особливо цінним для створення інформативної
бази є те, що приадріатичні міста найчастіше збері-
гали свою архаїку, в якій імпліцитно присутня мі-
фічна свідомість людини в її осмисленні градобудів-
ництва. Християнство так само прагнуло зводити
свої вівтарі на місці язичницьких капищ, трансфор-
муючи їх у християнські храми з назвами, нерідко
запозиченими з язичницької культури, але перео-
смисленими у дусі нової догми. Тому християнський
шар у культурному ландшафті Дубровника розгля-
нуто як можливий відгомін світогляду ще не похре-
щених слов’янських завойовників. На матеріалі різ-
них джерел зазначено, що нинішній хорватській Ду-
бровник, крім видимих культурних досягнень
середньовіччя, ренесансної доби (певною мірою
зруйновані під час землетрусу в ХVII ст.), а також
бароко, зберігає різноманітні сліди міфологічних
уявлень, що своєрідно інкорпоровані у різних
пам’ятках міста. Християнський культурний шар у
відповідних формах розвиває деякі уявлення попе-
редніх епох, що дає можливість іменувати Дубров-
555Проблеми і завдання порівняльного вивчення етногенезу хорватів в українському контексті
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014
ник скарбницею еволюції духовної культури хорва-
тів від дослов’янських, ранньослов’янських часів,
через середньовіччя і далі. На низці прикладів за-
пропоновано модель простеження еволюції у плані
виникнення міфу, його інтерференції внаслідок ет-
нічних комунікацій, подальшої християнізації міфу,
а потім — його романізації в процесі перетворення
язичницьких божеств на християнських святих або
романізованих образів (фігура Орландо). Такий
процес, зокрема, може ілюструвати культ св. Вла-
ха як захисника міста, в якому запропоновано вба-
чати трансформацію культу Волоса—Велеса у свя-
того вже християнського походження. Подібне при-
пущення свого часу висловив ще згадуваний
Н. Нодило, проте воно не було сприйняте в хорват-
ському середовищі, з огляду на виразну християн-
ську апологію і неготовність до інформації про мож-
ливу пов’язаність християнських сакраментів з пан-
теоном слов'янського язичництва (св. Влахо як
трансформація з язичницького божества Волоса).
Також звертається увага на потребі вивчення ба-
гатої давньої літератури від середньовіччя до баро-
ко у створенні інформаційної бази для реконструк-
ції міфологічної культури. Приклад такого підходу
подається на інтерпретації поеми «Дубравка» (1628)
відомого дубровницького поета Івана Гундулича.
Традиційно інтерпретована як алегорія відсічі осман-
ській загрозі, ця поема, крім такої ідеї, будується на
міфологічних джерелах весняного циклу, де услав-
лення приходу весни і перемоги над зимовим циклом
алегорично відображає ідею перемоги над ворогом.
Крім того, системою образів бароковий поет, як па-
тріот слов’янства (оспівав славу слов’янської зброї,
зокрема і запорозьких лицарів, у Хотинській битві)
неначе відобразив відносини між слов’янським на-
селенням (Дубровник) і залишками субстратного
контингенту — неслов’янського походження (Ра-
гуза), що могло б становити цінне припущення про
згадуваний процес етнічної інтерференції.
Слов’янські мілітантні інтервенції на землі ниніш-
ньої Хорватії відображають такі топоніми як Ду-
бровник, проте й інші назви по всій Хорватії. Оно-
мастика країни багата на топонімічні сліди, що вка-
зують на культ Перуна як покровителя завойовників,
але й інших, пов’язаних з цим персонажем божеств.
Системою назв, міфологізацією природних локацій
з елементами ритуалу як гора—ліс—вода, назвами
типу Перун—Волос—Мокош, іншими топоніміч-
ними назвами, зокрема з основами на треб-, те-
реб- тощо хорватська ономастика засвідчує досить
багату, розвинену духовну культуру слов'ян, що
вторгалися на ці простори і своїми назвами демон-
стрували іншим власну військову силу, небесне по-
кровительство. Подібні топоніми особливо вираже-
ні навколо приадріатичних міст, де найчастіше пе-
ребувало романізоване населення, яке мало
прийняти зверхність слов’янських завойовників. Не
менша інформація культових місць дохристиянсько-
го походження приховується під назвами християн-
ських храмів, що, як правило, належать до ранньо-
го середньовіччя або пізнішої доби, коли непохре-
щені слов'яни приймали християнство, і що
цілеспрямовано здійснювалося за порадами рим-
ських пап. Церкви з такими назвами як св. Юрай,
св. Михаіл та інші найчастіше розташовані на вер-
хівках гір, де, очевидно, були капища Перуна (вер-
хівки гір нерідко мають його назви), поблизу яких
нерідко зустрічаються такі назви як Волос, Мокош,
тобто персонажі відомого сценарію змієборства.
Крім топонімічної інформації, що, як висловлено
припущення, піддається реконструкції, зокрема і
завдяки залученню українського матеріалу, на без-
посередні зв’язки з українським простором вказу-
ють інші прояви хорватської культурної скарбниці
як пам’ятки писемності, права, мовна інформація,
народна традиція та інші аспекти культури. З ме-
тою звернення уваги хорватських дослідників до цих
проблем, які вимагають компаративного вивчення,
у заключних підрозділах книги відзначено можли-
ві сфери і напрями, теми, деякі конкретні предмети
таких досліджень [30]. Книга, в цілому, мала за-
вдання представити Україну як значний напрям роз-
витку хорватської науки, зокрема в такій актуаль-
ній проблематиці як етногенез і міфологія. Автор
ставив завдання «просигналізувати» хорватській ау-
диторії Україною як важливим інформативним дже-
релом, з огляду на те, що саме створення джерелоз-
навчої бази особливо значне у вирішенні такого
складного питання як реконструкція культурних ша-
рів від глибокої архаїки до середньовіччя. Проте зга-
дана книга не ставила за мету стверджувати, що
хорвати «прийшли» саме з України.
Розвиток хорватського етногенезу у своїх загаль-
них формах не відрізняється від певних закономір-
Євген ПаЩЕНкО556
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014
ностей в інших народів. Це складний, тривалий про-
цес, в якому можемо виокремити дві головні сфери.
Одна з них — умовно статична, друга — виразно
динамічна. Під статичним фактором розуміємо таку
константу як сам простір, що залишається незмін-
ним. Умовність статичності виявляєтеся у змінності
кордонів, конфігурації країни, що особливо харак-
терне для сучасного вигляду Хорватії. Її конфігура-
ція досить виразно говорить про різні історичні ін-
тервенції, що призводили до дифузії кордонів. Про-
те незмінним залишається сам фактор простору, який
належить до того, що називаємо «зоною глибокої ар-
хаїки». Останнє впливало на концентрацію тут різ-
номанітної етнічної інформації, що в різних комбіна-
ціях неминуче повинно було відгукнутися в генетич-
ному складі населення. До фактору динаміки належить
такий важливий чинник у етногенетичних процесах,
як міграція. Умовно статичний простір нинішньої
Хорватії, а ширше — простір південно-східної Єв-
ропи, був зоною невпинних етнічних інтервенцій, що
відбувалися здавна і перехрещувалися на цих землях.
Останнє обов’язково відгукувалася у генетичному
коді, що переносився в поколіннях, і що повинно було
позначитися на останніх міграційних хвилях —
слов’янських. Слов’яни, наголосимо ще раз, просу-
валися на балканський простір не в одному якомусь
часі, а в неодноразових хвилях, різних за обставина-
ми — від поступового проникнення — до стрімких
військових інтерференцій, але в цілому процес
слов’янської інфільтрації розтягувався на кілька сто-
літь. Проникнення слов’ян на балканські землі здій-
снювалося з різних напрямів і під різними назвами,
включаючи і назву хорватів. Остання, як відзнача-
лося, виникла як відображення домінації певної со-
ціальної групи, найвірогідніше військової структури,
що підкорювала, об’єднувала поліетнічні племінні
групи і яка становила результат слов’яно-іранських
синтезів. Типологічно була схожа з поняттями Русь,
русичі, де за ім’ям русів стояла аналогічна військова
формація, дружина, що вклонялася своєму божеству.
Поняття Русь поширювалося на великому просторі,
як і поняття хор-с. Таким чином, дисперсія назви з
коренем хор- відбиває не плем’я, народ, а певну, по-
ліетнічну племінну формацію, що має назву верхів-
ки — русичів або ж хор-ват-ів.
Просування слов’янських або слов’яно-несло-
в’янських конгломератів на балканські землі відбу-
валося шляхами прадавніх міграцій, що створювали
субстрат слов’янського етнічного шару. Проникнен-
ня слов’ян, які іменувалися хорватами (у сучасній
хорватській науці стверджується, що хорвати — це
певна група, що була неслов’янська за походжен-
ням) на землі нинішньої Хорватії відбувалося не
тільки з нинішніх українських земель, тобто ниніш-
ні хорвати не обов’язково пов’язані з землями сучас-
ної України. Слов’янські вторгнення відбувалися і з
інших напрямів, де також згадуються білі хорвати,
отже з нинішніх західнослов’янських територій.
Проте, вірогідним є те, що генетичне древо сучас-
ного хорватського етносу у своєму корінні сягає та-
кож далеко і до українських земель. Останнє потре-
бує і може бути підтверджене конкретними порів-
няльними дослідженнями з залученням широкого
кола вчених з хорватської та української сторони.
Саме це було одним з головних завдань опублікова-
ної в Загребі книги «Етногенез і міфологія хорватів
у контексті України», деякі положення якої тут зро-
блено спробу пояснити.
Логічним є питання щодо реагування хорватської
аудиторії на представлене бачення з української пер-
спективи. Як відзначалося, в цілому, в хорватсько-
му суспільстві досить виражений інтерс до України,
яка сприймається спорідненою у плані історичної
долі. Також поширеним в широких колах є переко-
нання, що хорвати «прийшли з Карпат». Щодо на-
укових кіл як головного адресата, якому вказувало-
ся на значний міфологічний шар слов’янського по-
ходження в хорватському історично-культурному
ландшафті, недостатньо вивченому, на незаслужено
забутих або недооцінених дослідників минулого, та-
ких як Натко Нодило чи Анте Шкобаль, на прикру
відсутність видання типу лексикон хорватської мі-
фології та інше, реагування було різне — від заці-
кавленості до стриманості. Останнє пояснювалося
різними причинами, зокрема традиційною критич-
ністю до міфологічної, етногенетичної проблемати-
ки в деяких колах, схильних до модерних соціо-
етнологічних досліджень сучасності, ніж до архаїки.
Не меншою була певна стриманість до різних іно-
земних інтервенцій, які по-різному сприймаються в
хорватському середовищі. Проте характерним було
визнання, що в хорватських наукових колах недо-
статньо відома інформація з українського просто-
ру — як у плані матеріальної культури, так і науко-
557Проблеми і завдання порівняльного вивчення етногенезу хорватів в українському контексті
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014
вих результатів. Завдання хорватської україністики,
української хорватістики вбачалося в тому, щоб
представити цю інформацію і спробувати екстрапо-
лювати її на окремі питання хорватського етногене-
зу й міфологічної культури. Такі прагнення вбача-
ються виправданими, що опосередковано підтвер-
джує і факт цілеспрямованого, посиленого вивчення
в останні роки в сучасній хорватській науці саме тих
аспектів, про які ми говорили. Безумовно, важли-
вим є відновлення інтересу до спадщини Н. Ноди-
ла, на потребу повернення до спадщини якого зазна-
чалося в згаданій монографії, дослідженого у світлі
сучасної етнологічної методології. Для подальшого
порівняльного вивчення має пізнавальне значення
публікація словника з хорватської демонології [23].
Не менший інтерес становлять і дослідження остан-
ніх років, що показують наявність слов’янського мі-
фологічного фракталу в хорватському культурному
ландшафті [15; 16; 20]. Ці новітні публікації можуть
сприйматися і як підтвердження вірності поставле-
них у згаданому дослідженні питань щодо потреби
реконструкції дохристиянської культури, проблеми
етногенезу, зокрема і в українському контексті.
Проте останнє — український контекст — ще й
досі недостатньо представлений, осмислений саме
хорватськими авторами з простої причини — зосе-
редженості на західному напряму і відсутності
зв’язків з українським напрямом, а також через не-
достатнє знання українського матеріалу. На ниніш-
ньому етапі суть завдання полягає в тому, щоб від-
творити, ширше представити цей контекст. Йдеть-
ся, в першу чергу, про необхідність висвітити
українську наукову інформацію хорватському нау-
ковому адресату. Ця інформація стосується тих ас-
пектів, які можуть викликати інтерес з хорватської
сторони у плані відображення окремих проявів істо-
ричної архаїки з українського простору, яка може
кореспондувати, або ж навпаки не кореспондує, з
хорватською інформацією. Пізнавальний напрям
важливий, оскільки в хорватському науковому про-
сторі знання про український матеріал ще недостат-
ньо представлені. Цей, умовно кажучи, інформатив-
ний матеріал можемо також поділити на три сфери:
матеріальна культура, філологічна і теоретична база.
Останнє стосується проблеми визначення народу,
етносу, нації, критеріїв, методів дослідження етно-
генезу і застосування отриманої інформації щодо
конкретного народу — українського чи хорватсько-
го до теорії конкретного етносу. Отже, йдеться про
необхідність переосмислення критеріїв методології,
що формувалася за часи відповідних ідеологічних ре-
жимів, подібних як у хорватському, так і українсько-
му в ХХ столітті. Саме через канонічність, непо-
рушність ідеологічних норм попередньої ідеологіч-
ної системи, з її руйнацією почалися заперечення
певних догм, що, одначе, іноді призводило до пев-
ного радикалізму, зокрема і в питаннях етногенезу.
В Хорватії це виявилося і в згадуваній апології іран-
ської теорії з запереченням слов’янського походжен-
ня етносу, що нерідко базується на недостатньому
знанні. Так само і серед новотворів української гро-
мадянської ініціативи, зокрема західноукраїнської,
виникла апологія хорватства, своєрідна кроатофілія
зі ствердженням про належніст українського регіо-
ну до легендарної Білої Хорватії. Існує чимало де-
кларувань українського хорватства, що, в основно-
му, недостатньо відомо в Хорватії або ж пізнава-
лося на рівні народної дипломатії. Подібні
ствердження становлять інтерес як громадянська
ініціатива, що більш рішуча, але і ставить питання
про перевіреність аргументацій відповідним науко-
вим апаратом.
Треба відзначити, що на різницю становища від
початку 90-х років минулого століття, коли Україна
і Хорватія були типологічно досить близькими у ста-
тусі країн, що виголосили незалежність, і що відкри-
вало простір для взаємного зближення, на сучасно-
му етапі політичні інтереси Хорватії спрямовані на
мету приєднання і адаптацію до євросоюзних меха-
нізмів, за межами яких перебуває Україна. Проте,
незалежно від зміни політичних пріоритетів, незмін-
ними залишаються згадувані нами константи — на-
род, етнічний простір, історія. Завданням сучасної
науки є необхідність щодо зазначеної проблеми по-
ступового, цілеспрямованого заповнення вакууму на
просторі українсько-хорватських взаємин. Незапе-
речним виглядає факт давніх комунікацій між про-
стором Карпатського регіону і нинішнім хорват-
ським, але цей процес вимагає конкретних вивчень,
науково апробованих аргументів. Лише декларуван-
ня причетності до «білого хорватства» в Західній
Україні без наукової апробації може відштовхнути
наукових співрозмовників з хорватського боку або
звести це питання до «народної дипломатії», друж-
Євген ПаЩЕНкО558
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014
ніх відносин з ефектом зацікавленості в туризмі як
головної економічної галузі Хорватії.
Потрібен міжнародний двосторонній проект, спря-
мований на комплексне міждисциплінарне вивчення
українсько-хорватських взаємин різних історичних
етапів. Дослов’янський період повинен показати іс-
нуючі комунікації на просторі від північного
Причорномор’я, через карпатський регіон до при-
адрітатичної вертикалі, де простежуються схожі слі-
ди архаїчних етникумів (ілліри, кельти та ін.). Цей
субстрат своєрідно відгукнувся в слов’янському ет-
носі, що просувався тими ж маршрутами, умовно ка-
жучи — давньою «трасою сонця» зі сходу на захід.
На часі постає завдання перед археологічною на-
укою щодо необхідності порівняння археологічної ін-
формації на цьому маршруті. Певні спроби, заува-
ження робилися з боку археологів минулого століт-
тя, але вони залишилися нерозвиненими.
Окремий важливий напрям становить порівняльне
дослідження традиційної народної культури, резуль-
тати якого могли з більшою конкретністю показати
видимі аналогії в традиції карпатського регіону і окре-
мих хорватських регіонів. Особливо результативним
може бути вивчення скотарської традиції, народного
ремесла, житла, інтер’єру, орнаментики, типів народ-
ного вбрання. Вже давно помічена, проте не отрима-
ла висвітлення, схожість у народному мелосі карпат-
ського регіону та регіону Меджімур’я в Хорватії.
Не отримали подальшої розробки помічені в мину-
лих століттях вражаючі аналогії у системі права Київ-
ської держави (Руська правда) і в пам’ятці хорват-
ського права (Polički statut). Потребують поглиблено-
го вивчення період раннього середньовіччя, але й
подальші часи, аж до падіння Київської державності,
що могло призвести до нових міграцій з українського
напряму на нинішні хорватські землі, куди було пере-
несено певні елементи староукраїнської цивілізації. Зо-
крема, грошові одиниці як куна і гривня були відомі
на давньоукраїнському і хорватському просторі.
Також потребують детального наповнення рані-
ше висловлювані спостереження щодо аналогій в ан-
тропології хорватського етносу та населення окре-
мих регіонів України. Згадувані нами нові методи
дослідження в галузі молекулярної генетики став-
лять конкретну проблему необхідності включення
відповідної української науки в компаративне ви-
вчення, зокрема, і антропології.
Філологічний аспект — великий за обсягом пи-
тань, матеріалу є особливо важливим. Він потре-
бує прямого співробітництва мовознавців обох
сторін, які б на науковій базі, відповідним апара-
том опрацювали низку питань. Одним з відпові-
дальних напрямів є порівняння в ономастиці, адже
саме ономастика зберігає велику інформацію, але
і неменший ризик поверхових тлумачень. На жаль,
тема топонімії нерідко була предметом зацікав-
лень ентузіастів, що, не маючи відповідної мето-
дики, лінгвістичної підготовки, легко стверджу-
вали різні «схожості». Потребує порівняльного
вивчення картина діалектів з карпатського регіо-
ну, особливості лексичного, морфологічного скла-
ду двох мов та інше 6.
Окреслені поля дослідження не вичерпують усіх
питань, які неминуче виникатимуть у ході розробки
пропонованого проекту 7. Очікувані результати по-
винні, в першу чергу, заповнити існуючий вакуум у
науці, що було зумовлено, зокрема, і через згадува-
ний стан у розвитку українсько-хорватських відно-
син. Ініціативи, які на нинішньому етапі виявляють
громадянські організації, ще більше засвідчують по-
требу в науковому осмисленні зазначеної проблеми,
яка повинна стати центральною в сучасній україн-
ській і хорватській академічній науці.
1. Бердяев Н. Истоки и смысл русского коммунизма /
Н. Бердяев. — М. : Наука, 1990. — 159 с. — (Ре-
принтное воспроизведение).
2. Майоров а.в. Великая Хорватия: этногенез и ранняя
история славян Прикарпатского региона / А.В. Ма-
йоров. — С.-Петербург : Издательство Санкт-Петер-
бургского университета, 2006. — 208 с.
3. Пащенко Е.Н. Дубровник в сравнительном изучении
славянской мифологии / Е.Н. Пащенко // Балкан-
ские чтения. І. Симпозиум по структуре текста. Тезисы
и материалы. — М. : Институт славяноведения и бал-
канистики АН СССР, 1990. — С. 133—136.
4. Пащенко Є. Сто років у Подунав’ї. Українсько-серб-
ські зв’язки доби бароко / Є. Пащенко. — К.,
1995. — 351 с.
6 Порівнянням сучасної української та хорватської мов
тривалий час займаються викладачі кафедри україн-
ської мови і літератури Філософського факультету За-
гребського університету проф. Миленко Попович і Раїса
Тростинська, бібліографія: посилання 27.
7 На деякі аспекти вказано в роботі: Paščenko Jevgenij. Od
Kijeva do Poljica. Tragom prastarih migracija. — Zagreb,
2010.
559Проблеми і завдання порівняльного вивчення етногенезу хорватів в українському контексті
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014
5. Румянцев О.E. Питання національної ідентичності
русинів і українців Югославії (1918—1991) /
О.Е. Румянцев. — München ; Berlin, 2010. — 523 с.
6. Сергійчук в. Неусвідомлення України. Ставлення сві-
ту до Української державності: погляд у 1917—
1921 роки з аналізом сьогодення / В. Сергійчук. —
Львів : Свічадо, 2002. — С. 664—671.
7. Belaj v. Hod kroz godinu: mitska pozadina hrvatskih na-
rodnih običaja i vjerovanja / V. Belaj. — Zagreb : Gold-
en marketing, 1998. — 375 p.
8. Bošković-Stulli M. Usmena književnost / M. Bošković-
Stulli // Povijest hrvatske književnosti. — Zagreb : Škol-
ska knjiga, 1978. — 353 p.
9. Ćurić M.N. Staroiransko podrijetlo Hrvata / M.N. Ćurić. —
Zagreb : Autorska naklada, 1991. — 143 p.
10. Dzino D. Becoming Slav, Becoming Croat (East Central
and Eastern Europe in the Middle Ages, 450—1450) /
D. Dzino. — Leiden and Boston : Brill, 2010. —271 p.
11. Etnogeneza Hrvata / Uredio Neven Budak. — Zagreb :
Nakladni zavod Matice Hrvatske i Zavod za hrvatsku
povijest Filozofskog fakulteta Sveučilišta u Zagrebu,
1995. — 287 p.
12. Hauptmann l. Kroaten, Goten und Sarmaten / L. Haupt-
mann // Germanoslavica 3. — Brno, 1935. — 337 p.
13. Hrvatska // Ukrajina. Kulturne veze od Jadrana do
Dnjepra / priredio Evgen Pašcenko. — Zagreb : Biblio-
teka Relations. Dvojezično hrvatsko-ukrajinsko izdanje,
1996 . — 421 p.
14. Historija naroda Jugoslavije. — Zagreb : Naprijed,
1963. — 500 p.
15. katičić R. Božanski boj / R. Katičić. — Zagreb ;
Mošćenička Draga : Matica hrvatska, 2008. — 388 p.
16. katičić R. Gazdarica na vratima / R. Katičić. — Zagreb ;
Mošćenička Draga : Matica hrvatska, 2011.— 283 p.
17. katičić R. Illyricum mithologicum / R. Katičić. — Zag-
reb : Antibarbarus, 1995. — 484 p.
18. katičić R. Književnost i naobrazba hrvatskog srednjo-
vjekovlja / R. Katičić. — Zagreb : Matica hrvatska,
1998. — 760 p.
19. katičić R. O podrijetlu Hrvata / R. Katičić // Hrvatska
i Eu ropa. — Zagreb, 1997. — P. 112—155.
20. katičić R. Zeleni lug: Tragovima svetih pjesama naše
pretkršćanske starine / R. Katičić. — Zagreb : Matica
hrvatska, 2010. — 410 p.
21. kelemina J. Goti na Balkanu / J. Kelemina // Časopis za
zgodovino in narodopisje 27. — Maribor, 1932. —
P. 7—21.
22. kelemina J. Libellus Gothorum I—VII, študije o starog-
ermanskih spominih v naši zemlji / J. Kelemina // Et-
nolog 12. — Ljubljana, 1939. — P. 7—21.
23. klaić N. Povijest Hrvata u srednjem vijeku. — Zagreb :
Globus, 1990. — 469 p. Kulturni bestijarij / ur. Marja-
nić S., Zaradija Kiš A. — Zagreb : Institut za etnologiju i
folkloristiku, Hrvatska sveučilišna naklada, 2007. — 780 p.
24. Marčinko M. Indoiransko podrijetlo Hrvata / M. Mar-
činko. — Zagreb : Jurčić d. o. o, 2000. — 170 p.
25. Margetić l. Dolazak Hrvata / L. Margetić. — Split :
Književni krug, 2001. — 339 p.
26. Mužić I. Hrvati i autohtonost. Podrijetlo i pravjera Hrva-
ta / I. Mužić. — Split : Knjigotisak, 2001. — 273 p.
27. Nodilo N. Stara vjera Srba i Hrvata / N. Nodilo. —
Split : Logos, 1980. — 645 p.
28. Paščenko E. Etnogeneza i mitologija Hrvata u kontekstu
Ukrajine / E. Paščenko. — Zagreb : Meditor, 1999. —
329 p.
29. Paščenko J. Kulturna baština Ukrajine / Paščenko J. //
Hrvatska revija. — 2006. — IV, 2. — P. 19—33.
30. Paščenko J. Od Kijeva ado Poljica. Tragom prastarih mi-
gracija / Paščenko J. — Zagreb : Hrvatsko-ukrajinsko
društvo, Udruga hrvatskih ukrajinista, 2010. — 104 p.
31. Paščenko J. O Rusinima kao ukrajinskom subetnosu /
Paščenko J. // Migracijske teme, prosinac. — 1997 . —
S. 195—200.
32. Paščenko J. Podrijetlo Hrvata i Ukrajina / Paščenko J. —
Rijeka : Maveda, 2006. — 161 p.
33. Paščenko J. Stvaralaštvo Jurja Križanica u Ukrajini
1659 / Paščenko J. // Riječ. Časopis za slavensku filolo-
giju. (Rijeka). — 2006, 2. — P. 40—53.
34. Paščenko J. Ukrajinsko pitanje u Jugoslavijama. Politički
kontekst hrvatske ukrajinistike / Paščenko J. // Desničini
susreti 2009. Zbornik radova. — Zagreb, 2001. —
P. 220—233.
35. Podrijetlo Hrvata (zbornici simpozija 2001—2006),
dio I. — Indoiranski iskon, II. — Genetička otkrića,
III. — Etnogeneza. — Zagreb ; Zabok : Udruga Muži
zagorskog srca, 2007. — 350 p.
36. Primorac D. Znam otkuda dolaze Hrvati! / D. Pri mo rac //
Večernji list. — Zagreb. — 24 rujna 2011. — P. 44.
37. Sakač S.k. Hrvati do stoljeća VII (zbornik radova) /
S.K. Sakač. — Zagreb : Darko Sagrak, 2000. — 145 p.
38. Staroiransko porijeklo Hrvata (zbornik simpozija). —
Zagreb ; Tehran : Iranski Kulturni centar, 1999. — 526 p.
39. Šegvić k. Die gotische Abstammung der Kroaten /
K. Šegvić // Nordische Welt 9. — Berlin, 1935. —
P. 112—140.
40. Šimunović P. Istočnojadranska toponimija / P. Šimu no-
vić. — Split : Logos, 1986. — 307 p.
41. Šimunović P. Toponimija otoka Brača / P. Šimunović //
Brački zbornik 10. — Supetar. — 1972. — 350 p.
42. Škegro а. Najstariji «popis» Hrvata: Javni natpisi s dviju
mramornih ploča iz Tanaisa na Azovskom moru /
A. Škegro // Bosna Franciscana 16. — (2002) X. —
P. 134—144.
43. Škobalj a. Obredne gomile / A. Škobalj. — Trogir :
Ogranak Matice hrvatske Trogir, 1999. — 684 p.
44. Tko su i odakle Hrvati — revizija etnogeneze. — Za-
greb : Znanstveno društvo za proučavanje podrijetla
Hrva ta, 1994. — 300 p.
45. udaljcov a.D. Porijeklo Slavena / A.D. Udaljcov. —
Zagreb : Novo pokoljenje, 1948. — 65 p.
46. Ukrajina / priredio Eugen Pašcenko. — Kolo, 1997. —
Br. 3. — Jesen. — P. 171—339.
Євген ПаЩЕНкО560
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014
47. Ukrajina u prošlosti i sadašnjosti / uredio Jevgenij Paš
cenko // Dubrovnik, časopis za književnost i znanost. —
2007. — Broj 3. — P. 7—187.
48. Ukraine — Croatia : In Search of Analogies. Problems of
Postcommunist Societies. — Zagreb : Croation Comission
for UNESCO, 1997. — 180 p.
49. Ukrajinska književnost. Pogovor // Ukrajinska lirika /
prevela i priredila Antica Menac. — Zagreb : Matica
hrvatska, 1998. — P. 241—250.
50. vidović M. Hrvatski iranski korijeni / M. Vidović. —
Zagreb : Grgur Ninski, 1991. — 170 p.
51. Бібліографія Кафедри української мови і літератури
Філософського факультету Загребського університету.
Електронна адреса кафедри: http://www.ffzg.unizg.
hr/slaven/ukrajinistika/.
52. Пащенко Є. «Сто років у Подунав’ї. Українсько-
сербські зв’язки доби бароко». — К., 1995. http://
www.rastko.rs/rastko-ukr/au/epascenko-100.html).
53. Margetić l. Turski povijesničar o Hrvatima. O. Karataj,
Hirvat ulusunum Olusumu, Erken Ortacağ’da Türk —
Hirvat Iliskileri (Formiranje hrvatske nacije, Tursko-hr-
vatski odnosi u ranom srednjem vijeku. — Assam ; Anka-
ra, 2000, XVII + 221: encrypted.google.com/#sclient=
psy-ab&hl=en&site=&source=hp&q=Lujo+Margeti
%C4%87.++Turski+povijesni%C4%8Dar+o+Hrvat
ima.+O.+Karataj%2C+Hirvat+Ulusunum+Olu
54. Primorac D., Marjanović D., Rudan P., villems R.,
undrerhill P. Y kromosom i genetsko podrijetlo Hrvata.
http://www.scribd.com/doc/63662028/DraganPri-
morac-Y-kromosom.
Yevhen Pashchenko
ON UKRAINIAN CONTEXT OF PROBLEMS
AND TASKS BY COMPARATIVE STUDIES
IN CROATS’ ETHNOGENESIS
The article has presented some main directions in the research-
works as for ethnogenesis of Croats with historical development
of problem field and pointed out some major works of Croatian
and foreign scholars. The Ukrainian context has been high-
lighted as a need of complex interdisciplinary study of Croatian
and Ukrainian scientists. The article has also exposed a series
of items defined in the course of past research-works and point-
ed out the spheres for further efforts.
Keywords: ethnogenesis of Croats, Croatian-Ukrainian rela-
tions, Dubrovnik, Ragusa, a myth.
Евген Пащенко
ПРОБЛЕМЫ И ЗАДАЧИ СРАВНИТЕЛЬНОГО
ИЗУЧЕНИЯ ЭТНОГЕНЕЗА ХОРВАТОВ
В УКРАИНСКОМ КОНТЕКСТЕ
Рассмотрены основные направления изучения проблемы
этногенеза хорватов в историческом развитии, указаны не-
которые главные труды хорватских и иностранных иссле-
дователей. Украинский контекст освещен как необходи-
мость комплексного междисциплинарного исследования
украинских и хорватских ученых. Изложены положения
осуществленных исследований и указаны сферы дальней-
шего изучения.
Ключевые слова: этногенез хорватов, украинско-хор-
ватские связи, Дубровник, Рагуза, миф.
|