Культурою має утверджуватися нова Україна (з культурологічних поглядів)

Вшановуючи 80-ліття з дня смерті Михайла Грушевського, величної постаті української культури, усвідомлюємо, що універсалізм його особистості, продуктивність його наукових досліджень, діяльність на ниві державотворення вражає: історик, культуролог, літературознавець, мистецтвознавець, етнолог, беле...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автор:	Покотило, Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут народознавства НАН України 2014
Назва видання:	Народознавчі зошити
Теми:	Статті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94480
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Культурою має утверджуватися нова Україна (з культурологічних поглядів) / Г. Покотило // Народознавчі зошити. — 2014. — № 5 (119). — С. 827-831. — Бібліогр.: 16 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-94480
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-944802016-02-12T03:06:33Z Культурою має утверджуватися нова Україна (з культурологічних поглядів) Покотило, Г. Статті Вшановуючи 80-ліття з дня смерті Михайла Грушевського, величної постаті української культури, усвідомлюємо, що універсалізм його особистості, продуктивність його наукових досліджень, діяльність на ниві державотворення вражає: історик, культуролог, літературознавець, мистецтвознавець, етнолог, белетрист, критик, організатор науки, державний діяч. Воістину, людина ренесансного типу. Поставивши національну ідею домінантою своєї творчості, він переконливо довів, що українство має давні витоки своєї історії, мови, традицій, тисячолітню тяглість безперервності свого буття. Був упевненим у тому, що історія народу і його культура — нерозривні: історія — це і є процес культурної самореалізації народу з його неповторними психо-фізичними та духовними особливостями. Наголошував, що світова культура реалізується лише в національних культурах, позаяк загальнолюдське виражається через національне. Концентрований вираз такої єдності національного та загальнолюдського вбачав у творчості Лесі Українки, Олександра Олеся. Тенденція національного культурного розвитку визначалася ним як природне інтегрування в неї досягнень загальнолюдської культурної еволюції. В реалізації цих ідей велика роль належить освіті рідною мовою. Такий підхід приведе не тільки до «культури краси», а й до «культури життя». In 80th anniversary of Mykhailo Hrushevsky’s death Mykhailo Hrushevsky had obviously been great figure of Ukrainian culture. Universality of his personality, productivity of his research-works, activity in the state matters have proven Hrushevsky’s efforts as historian, culturologist, literature expert, art scholar, ethnologist, fictionist, critic, organizer of science and statesman. Truly, he had belonged to a type of Renaissance persons. Forwarding national idea as a dominant one in his work, Hrushevsky had convincingly claimed that proUkrainian attitudes still contained ancient sources of people’s history, language, traditions, millennia of unbroken existence. He had trusted in the fact, that history of the people and folk culture belonged to inseparable entities. History – in Hrushevsky’s view – is the process of people’s self-realization with unique psycho-physical and spiritual characteristics. He had emphasized that world culture realized itself only through national cultures, as in the case of universal values expressed by means of national ones. Concentrated expression for this unity of national and universal matters he had seen in L. Ukrainka’s and O. Oles’ creations. National cultural development had been determined by him as a natural integration of artistic and human values into universal cultural evolution. Mastering of the native language has played quite important role in the implementation of those ideas. This approach might lead not to the «culture of beauty» only but also to a «culture of life». К 80-летию со дня смерти Михаила Грушевского В 80-ю годовщину со дня смерти Михаила Грушевского, величественного светоча украинской культуры, мы особенно отчетливо осознаем универсализм его личности, разнообразие его научных изысканий, деятельность на ниве государственного строительства, а также впечатляющие результаты его трудов как историка, культоролога, литературоведа, искусствоведа, этнолога, беллетриста, критика, организатора науки, мирового политика. Воистину, М. Грушевский был человеком ренессансного типа. Избрав национальную идею доминантой своего творчества, он убедительно доказал, что в украинстве сохранены самые отдаленные истоки истории народа, его языка, традиций и тысячелетняя протяжённость его непрерывного бытия. Ученый был убежден, что история народа и его культура неразрывны: история в сути своей является процессом культурной самореализации народа с его неповторимыми психофизическими и духовными особенностями. Он подчеркивал, что мировая культура реализуется в культурах национальных, подобно тому, как общечеловеческое выражается через национальное. Концентрированное выражение такого единства национального и общечеловеческого М. Грушевский усматривал в творчестве Леси Украинки и Олександра Олеся. Механизм национально-культурного развития определялся им как естественное пополнения процесса культурного развития достижениями общечеловеческой культурной эволюции. В реализации этих идей особая роль принадлежит образованию на родном языке. Такой подход иведёт не только к «культуре красоты», но и к «культуре жизни». 2014 Article Культурою має утверджуватися нова Україна (з культурологічних поглядів) / Г. Покотило // Народознавчі зошити. — 2014. — № 5 (119). — С. 827-831. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94480 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Покотило, Г. Культурою має утверджуватися нова Україна (з культурологічних поглядів) Народознавчі зошити
description	Вшановуючи 80-ліття з дня смерті Михайла Грушевського, величної постаті української культури, усвідомлюємо, що універсалізм його особистості, продуктивність його наукових досліджень, діяльність на ниві державотворення вражає: історик, культуролог, літературознавець, мистецтвознавець, етнолог, белетрист, критик, організатор науки, державний діяч. Воістину, людина ренесансного типу. Поставивши національну ідею домінантою своєї творчості, він переконливо довів, що українство має давні витоки своєї історії, мови, традицій, тисячолітню тяглість безперервності свого буття. Був упевненим у тому, що історія народу і його культура — нерозривні: історія — це і є процес культурної самореалізації народу з його неповторними психо-фізичними та духовними особливостями. Наголошував, що світова культура реалізується лише в національних культурах, позаяк загальнолюдське виражається через національне. Концентрований вираз такої єдності національного та загальнолюдського вбачав у творчості Лесі Українки, Олександра Олеся. Тенденція національного культурного розвитку визначалася ним як природне інтегрування в неї досягнень загальнолюдської культурної еволюції. В реалізації цих ідей велика роль належить освіті рідною мовою. Такий підхід приведе не тільки до «культури краси», а й до «культури життя».
format	Article
author	Покотило, Г.
author_facet	Покотило, Г.
author_sort	Покотило, Г.
title	Культурою має утверджуватися нова Україна (з культурологічних поглядів)
title_short	Культурою має утверджуватися нова Україна (з культурологічних поглядів)
title_full	Культурою має утверджуватися нова Україна (з культурологічних поглядів)
title_fullStr	Культурою має утверджуватися нова Україна (з культурологічних поглядів)
title_full_unstemmed	Культурою має утверджуватися нова Україна (з культурологічних поглядів)
title_sort	культурою має утверджуватися нова україна (з культурологічних поглядів)
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94480
citation_txt	Культурою має утверджуватися нова Україна (з культурологічних поглядів) / Г. Покотило // Народознавчі зошити. — 2014. — № 5 (119). — С. 827-831. — Бібліогр.: 16 назв. — укp.
series	Народознавчі зошити
work_keys_str_mv	AT pokotilog kulʹturoûmaêutverdžuvatisânovaukraínazkulʹturologíčnihpoglâdív
first_indexed	2025-07-07T00:56:28Z
last_indexed	2025-07-07T00:56:28Z
_version_	1836947644736339968
fulltext	ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 5 (119), 2014 Статті © Г. ПОКОТИЛО, 2014 Ганна ПОКОТИЛО КУЛЬТУРОЮ МАЄ УТВЕРДЖУВАТИСЯ НОВА УКРАЇНА (З КУЛЬТУРОЛОГІЧНИХ ПОГЛЯДІВ) На пошану 80-ліття з дня смерті Михайла Грушевського Треба хотіти бути нацією, треба в тім напрямі працювати сильно, рушити всі суспільні засоби… М. Грушевський Вшановуючи 80-ліття з дня смерті Михайла Грушевсько- го, величної постаті української культури, усвідомлюємо, що універсалізм його особистості, продуктивність його на- укових досліджень, діяльність на ниві державотворення вражає: історик, культуролог, літературознавець, мисте- цтвознавець, етнолог, белетрист, критик, організатор науки, державний діяч. Воістину, людина ренесансного типу. По- ставивши національну ідею домінантою своєї творчості, він переконливо довів, що українство має давні витоки своєї іс- торії, мови, традицій, тисячолітню тяглість безперервності свого буття. Був упевненим у тому, що історія народу і його культура — нерозривні: історія — це і є процес культурної самореалізації народу з його неповторними психо-фізичними та духовними особливостями. Наголошував, що світова культура реалізується лише в національних культурах, по- заяк загальнолюдське виражається через національне. Концентрований вираз такої єдності національного та за- гальнолюдського вбачав у творчості Лесі Українки, Олек- сандра Олеся. Тенденція національного культурного роз- витку визначалася ним як природне інтегрування в неї до- сягнень загальнолюдської культурної еволюції. В реалізації цих ідей велика роль належить освіті рідною мовою. Такий підхід приведе не тільки до «культури краси», а й до «куль- тури життя». Ключові слова: Михайло Грушевський, народ, історія, культура, державність, національна ідея, національна сві- домість, мистецтво. «Мойсеєм науки» величали Михайла Грушев- ського його сучасники. І, дійсно, масштаби його діяльності, широта і глибина його наукових до- сліджень, феноменальна ерудиція і працездатність, енергетизм думки, бездоганна розумова коректність, потужний інтелектуальний потенціал — все говорить про універсалізм цієї велетенської постаті в історії не тільки української, а й світової культури. Історик, культуролог, мистецтвознавець, етнолог, літературоз- навець, белетрист, критик, організатор науки, освіти, державний діяч, який сприяв створенню цілої інфра- структури української культури за роки Української Народної Республіки —. це далеко не повний пере- лік його всеоб’ємної діяльності на культурницькій ниві. Титанічною працею та й самою потужністю своєї осо- бистості він ніби втілював культуротворчу силу укра- їнського народу. На святкуванні його 60-ліття вдячні співвітчизники твердили, що він «уособлює собою іс- торичний реванш української культури» [16]. І це не просто славослів’я. Воістину, М. Грушевський дав синтез української історії та української культури, пе- реконливо довівши, що українство має свою мову, культуру, давні традиції, тисячолітню тривалу безпе- рервність свого буття. Історія народу і культура народу, на його переко- нання, — нерозривні, історія — це і є процес куль- турної самореалізації народу. Тому фундаментальна «Історія України-Руси» М. Грушевського — це, вод- ночас, й історія форм культурного життя українців. Згідно з його концепцією, народ — «єсть єдиний ге- рой історії» зі своїми ідеалами й змаганнями, зі своєю боротьбою, успіхами і помилками. А, отже, «повинний бути альфою і омегою історичної розвідки» [1]. Що ж характеризує цей народ? Головними тут, на думку М. Грушевського, є духовні фактори, які й ви- значають неповторне національне обличчя кожного окремого народу. Українці з-поміж інших народів, під- креслює вчений, вирізняється прикметами антрополо- гічними — в будові тіла і психофізичними — в складі індивідуальної вдачі, в побуті та культурі. «Сі психо- фізичні і культурні прикмети, що мають за собою біль- ше або менше поважну історичну давність — довгий процес розвою, зовсім виразно зв’язують в національ- ну цілість поодинокі групи української людності супро- ти інших таких цілостей і роблять з неї живу національ- ну індивідуальність — «нарід» з довгою історією його розвою» [3, с. 6]. Тому предметом історичного дослі- дження вченого стає «нарід» як національна індивіду- альність. Творець історії — персоніфікований моноліт- Ганна ПОкОТИлО 828 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (119), 2014 ний мислячий організм, з особливостями його світовід- чуття, усвідомлення ним світу і себе в цьому світі протягом тисячоліть творчого існування на культурній арені Ойкумени. Через дух і вартості морально- естетичні, які накопичуються в народі силою його ви- живання, діє історія. Моральна зрілість народу як і його естетичне багатство може не збігатися з існуючим дер- жавним чи суспільним устроєм. Це трапляється через неорганічність соціонормативної діяльності стосовно цілісності народного організму. Огляд історії україн- ського народу показує, що це еволюція суспільної сві- домості нації, бо ж історія наша не була історією дер- жави, а здебільшого лише спробами самопорятунку, в культурі, головним чином, і, в першу чергу, в слові. Тому-то й пише М. Грушевський шеститомну «Історію української літератури», що мала стати «проречистою книгою буття народу», де подано аналіз внутрішнього змісту й естетичних домагань українців [15, с. 270]. Аргументує цю думку М. Грушевський тим, що «ще так недавно українське життя... свій вираз знаходило передовсім і майже виключно в літературі. Тут концен- трувалась і виявляла себе... національна свідомість. Лі- тературними засобами проводилось формування укра- їнської нації, кожний літературний успіх відзначався як поступ на сім полі національного будівництва. Появу цінного твору, виступ талановитого письменника з за- хопленням витано як важливий національний здобу- ток» [4, с. 1]. Сенс же історії, на його переконання, по- лягає в національному самовизначенні. По суті, М. Гру- шевський висуває національну ідею як основоположну концептуальну домінанту, як таку, що об’єднує суспіль- ство і, відповідно, здатну мобілізувати духовну енер- гію на витворення нових суспільних настроїв та нових форм національної культури. Звідси — проголошення концепції самобутнього походження і формування укра- їнського народу, безперервного розвитку національної культури. Вчений рішуче заперечує проти включення культури українського народу в лоно «Руськово госу- дарства». «Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народности — українсько- руської...», — безапеляційно констатує історик. І далі наголошує: «Володимиро-московська держава не була ні спадкоємицею, ні наступницею Київської, вона ви- росла на своїм корені»... Хоча «Київське правитель- ство пересадило на великоруські землі форми суспільно- політичного устрою, право, і культуру, вироблені істо- ричним життям Києва, — вмотивовує основоположну думку Михайло Сергійович, — але на сій підставі ще не можна включати Київської держави в історію вели- коруської народности» [5]. Це концептуальне поло- ження утверджує усвідомлення цілісності та єдиного ідейного пафосу розвитку українського національного мистецтва, науки, моралі. Тобто рельєфно виявляють- ся ним ціннісні пріоритети національної культури і на- уково забезпечуються гарантії відносної самостійності розвитку духовної культури українського народу. Як підкреслив видатний історіограф сучасності Джеймс Томпсон у своїй оцінці «найбільшого історика Украї- ни», М. Грушевський «дав своєму народові наукову базу його національної ідеології» [6, с. 79]. Учень М. Грушевського Василь Герасимчук теж за- значає, що головною і не затертою часом заслугою його вчителя є те, що він «видвигнув на перший план ідей- ний чинник духовно-культурного поглиблення нашого народного єства через піднесення наукою національної свідомості і національної культури» [2, с. 2]. Ця ідея відповідала контекстові передових устремлінь епохи: на початку ХХ ст. кращими умами українства обгрун- товується національна ідея, яка стимулювала форму- вання нового типу національної культури в єдності її ін- телектуальних та емоційно-чуттєвих особливостей, що й призвело в той час до активного переосмислення уста- лених поглядів, посилення творчих пошуків, експери- ментів в театральній культурі, музиці, образотворчому мистецтві. Це був час визрівання нових естетичних цін- ностей внаслідок прагнення до увиразнення національ- ної специфіки мистецтва та необхідності увійти орга- нічно і прискорено в європейський культурний кон- текст. Вчений переконливо і послідовно наголошував, що світова культура, загальнолюдські цінності реалі- зуються лише в національних культурах. Світова куль- тура тим багатша, чим різноманітніша й оригінальніша у своїй суті кожна національна культура й мистецтво. Справедливість цих суджень підтверджує світова істо- рія мистецтва: чим неповторніша національна мистець- ка спадщина, тим вона вартісніша у гроні загальнолюд- ського мистецького доробку. «Глибоко національну у своїй основі», з блискучою панорамою образів, з висо- ким рівнем ідей Лесю Українку Грушевський цінував як таку, що «переводила їх на ґрунт вічних вселюдських змагань» [7, с. 10], бо в мистецтві вселюдське може реалізовуватися тільки через національне. Концентро- ваним виразом такої єдності національного та загаль- нолюдського була, на його переконання, творчість 829культурою має утверджуватися нова Україна (з культурологічних поглядів) ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 5 (119), 2014 Олександра Олеся, бо у духовному зцементуванні на- ції, а тим більше поневоленій нації, лірика великих по- етів виконує роль, подібну до народної пісні. Про остан- ню він, зокрема, виступаючи у 1927 році на ювілейно- му засіданні до 100-річчя з часу видання збірника пісень Михайла Максимовича, риторично запитував: «Хто повалив перегорожі віросповідних церковних і політич- них упереджень, штучно підтримуваних нашими про- тивниками? Хто наблизив до розуміння... Західної України переживання України Наддніпрянської?.. Хто дав відчуття єдності народної стихії, одність настроїв і психіки, одність соціального ярма на всіх просторах української землі? А хто... сповнює велику місію деру- сифікації робітництва і інтелігенції...?». І патетично від- повідав: «Українська книга, театр, кіно, але передовсім таки вона, українська пісня» [6, с. 256]. В духовному розвитку нації О. Олесь — лірик — велика цінність: «Ніколи не сплямувавши свого пера якими-небудь проявами національної ненависті чи шовінізму, він твердо і непохитно пішов українською дорогою… як кобзар — провідник українського гро- мадянства по його «дорозі в казку...» [4, с. V]. Вчений надавав великого значення місцю митця в загальному процесі розвитку національної культури. Його думки про зв’язок художньої творчості з гро- мадським життям важливі і повчальні для українсько- го національного відродження й сьогодні. Зокрема він вважав, що народне життя не може завмирати, бо «все, що збагачує його, що підносить настрій, енер- гію й творчість, не може бути легковажене ні на хви- лю. Се повинно нарешті усвідомитись після деякого часу занедбання літературних інтересів» [8, с. 5, II]. Особливо був стурбований тим, що під час рево- люцій громадянство в стані ейфорії наївно вірить у безмежні можливості політичних акцій і легковажно відвертається від усього, що не обіцяє безпосередніх політичних здобутків. В цей час культурно-національні інтереси відходять на дальший план. «Королівна українського життя — література, зокрема поезія, котрою так тішилося і пишалось українське суспіль- ство, недавно, стало Сандрільоною, призначеною си- діти в попелі спалених надій» [4, с. 1—2], — з бо- лем і тривогою писав М. Грушевський у 20-ті роки. Але які актуальні ці думки, на жаль, й нині. Як історик синтетичного і всеоохоплюючого мислен- ня М. Грушевський бачив у мистецтві одну з неодмін- них сфер людської діяльності, без якої неможлива по- внота національного буття народу, а тим більше процес його реальної державності. Не випадково вже як пер- ший Президент Української Народної Республіки Ми- хайло Сергійович брав безпосередню участь у станов- ленні Української Академії мистецтва. Зокрема, він до- сконало орієн тувався в українському образотворчому мистецтві, про що, для прикладу, свідчить відібраний ним матеріал до «Ілюстрованої історії України-Руси» та «Культурно-національного руху на Україні в ХVІ— XVII ст.» (художнє оформлення книги здійснене ви- датним українським художником В. Кричевським). Михайло Грушевський добре розумів, що «дій- сний стародавній предмет вводить сучасного чоло- віка в старе житє далеко краще і живіше, ніж довгі описи і всякі новіші фантазії. Стара гравюра, малю- нок, незалежно від того, що вони представляють, дають нам іще взірець тодішньої техніки, артистич- ної творчості, художнього розуміння» [8, с. 4]. Не поділялись ним приватноіндивідуальна та за- гальногромадянська сфери у мистецтві, розглядав їх як складник єдиного історико-культурного процесу. Як мистецького критика його завжди цікавили націо- нальні витоки мистецтва, місце конкретного художни- ка в загальнохудожньому процесі, індивідуальні осо- бливості художнього бачення світу, загальний контекст творчості. Це був широкоосяжний погляд історика сус- пільства, українознавця, який піклується про повноту вияву рідної культури. Болів його брак попиту на ви- твори художників, бо розумів, що без цього неможли- вий нормальний, повнокровний розвій мистецтва. «В нашій суспільности ще нема попиту на штуку, і в тім один з неприємних проявів малокультурності, міщан- ського філістерства, з котрого, треба признатися сус- пільність не встигла ще вповні визволитися» [1, с. 3]. При тому у нього були високими вимоги щодо якості художніх творів. Не сумнівався, що «форма сама яв- ляється дуже важним культурно-історичним фактом… краса ж передовсім се форма в формі». Реалізуючи та- кий підхід до мистецтва, розумів його як вияв націо- нальної свідомості, як форму вияву естетичних смаків, кардіограму розвитку напрямків, стилів, жанрів, як прояв життя індивідуальності художника, сина свого часу, зануреного в сучасність. Був категоричним щодо загравання з низькими, дешевими смаками публіки. Його не задовільняло, що митець свій патріотизм ви- являє тільки у тому, що тримається етнографічного грунту, що не «втік з свого етнографічного перелогу на Ганна ПОкОТИлО 830 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (119), 2014 багатші чужі лани», що він сягав рівня наївного диле- тантизму. Українська громадськість, вважав Грушев- ський, повинна ставити серйозні вимоги до діячів на- ціональної культури, художньої творчості, щоб вони «жили за світовим культурним життям, а не пасли за- дніх, пережовуючи стару нікчемну жвачку, давали сус- пільности роботу солідну, свіжу, яка б держала її в кур- сі загальнолюдського світового життя, а не годувала старою обмежицею «від розуму» [10, с. 121—122]. Тенденція культурного розвою визначалася ним як природнє інтегрування у національну культуру досягнень загальнолюдської культурної еволюції. При тому він застерігав, що «золота стежка», по якій має йти культурний розвиток української нації, був рівновіддалений як від беззастережного наслі- дування «світовій моді», так і від реакційної націо- нальної замкнутості» [11, с. 97]. «Повнота національного життя, — роз’яснював учений, — не приходить сама, її треба здобути, щоб стати нацією, для цього мало мати етнографічну фі- зіономію, етнографічну територію, певну числову демо графічну масу. Треба хотіти бути нацією, треба в тім напрямі працю вати сильно, рушити всі суспіль- ні засоби — перетворити потенційну енергію етно- графічного існування в динаміку національного роз- вою. Етнографічна окремішність — се статика, на- ціональне життя — продукт волі, динамічної енергії народу. Треба для того хотіти, треба робити, треба дерзати» [10, с. 123]. Ці критерії і вимоги позачасо- ві. Розуму б і бажання їх виконати! Цінність держави як культурної і поступової фор- ми вбачається ним в тому, що вона дає «змогу духовно-моральну економічному і політичному роз- виткові громади» [12, с. 149]. І тут на перший план він висуває вимогу організації національної освіти рідною мовою, бо вона сприяє засвоєнню цивіліза- ційного поступу на рівні психологічному, тобто на рівні тих «пучків смислів», які найкраще сприйма- ються саме в контексті рідної мови [12, с. 24]. В цій царині віддає належне тим синам України, які докла- ли сил задля розбудови рідної школи: це і М. Кос- томаров, який збирав гроші на видання українських шкільних книг, і П. Куліш, який займався складан- ням граматик, і Т. Шевченко, який написав і видав український «Буквар», і О. Павловський, який у 1818 році уклав першу граматику української мови. Віддає вчений велику шану і К. Ушинському за те, що той обстоював право кожного народу мати шко- лу рідною мовою. Переконаний, що «серед усіх по- треб нашого національного життя потреба рідної школи найголовніша, бо народ, який не має своєї школи, може бути лише пасербом чужих народів; а ніколи не виб’ється на самостійну дорогу існуван- ня». Глибоко розумів: доля рідної мови, взагалі, мов- ної політики залежить не тільки від заходів уряду, бо як вона може жити, коли її відцуралися началь- ство й злюмпенізоване місто, (чи не теперішня си- туація?!), а й від національної свідомості громадян, яка покликана реалізовувати українськість як цін- ність в життя. Тому й закликає: «Треба горнутися до свого українського, заохочувати до нього, розширю- вати його всіма способами», бо без рідної мови не можливе ні економічне ні духовне відродження Укра- їни. У праці «Про українську мову і українську шко- лу» великий історик наголошував: «Всі інші народи, що дійшли добробуту, освіти, доброго ладу, дійшли тільки завдяки тому, що мали просвіту на рідній мові… І наш народ не іншою дорогою виб’ється з теперішніх злиднів, як тільки тримаючися свого, роз- ширяючи освіту на рідній мові, а з освітою доходи- тиме і всякого ладу і права» [13, с. 25]. В сьогод- нішніх умовах гострої потреби вироблення ідеологіч- них концептів сучасного державотворення (бо живемо у суспільстві, де щодень драматично зву- чить «бути чи не бути»?!) це мало б стати кредо! Саме такий підхід до освіти приведе, згідно з логі- кою мислення М. Грушевського, не тільки до «куль- тури краси», а й до культури життя». А це і певний матеріальний добробут як основа благополуччя наро- ду, новий рівень технологій і соціальна справедливість, і демократичні свободи, і побутові людські норми від- носин, і мораль, і високі художньо- естетичні надбан- ня. В цьому широкому сенсі культура має творити, за словами Грушевського, «соціально-моральні якості, що ними має утвердитися і уславитися в світі нова Україна». Обставини нашого сьогодення, на відміну від трагічних колізій початку ХХ ст., так склалися, що ми в силі здійснити (якщо, звичайно, здолаємо інерцію пасивності розчарувань, здобувшись на силу духу й прагнення перемогти) — збудувати вільну не- залежну Україну, сильну соціально-моральними вар- тостями її будівничих — громадян української дер- жави. І в цьому нам мають допомогти та й стати ім- перативом до дії ідеї великого вченого у патріота. 831культурою має утверджуватися нова Україна (з культурологічних поглядів) ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 5 (119), 2014 1. Вступний виклад з давньої історії Руси, виголошений у Львівському університеті 30 вересня 1894 р. — Львів, 1894. 2. Герасимчук в. Михайло Грушевський як історіограф України / В. Герасимчук // Записки НТШ. — Т. 133. — Львів, 1922. 3. Грушевський М. Історія України-Руси / Михайло Грушевський. — К., 1991. — Т. 1. 4. Грушевський М. Поезії Олеся / Михайло Грушев- ський // Олесь О. Вибір поезій. 1903—1923. — Прага, 1923. 5. Грушевський М. Звичайна схема «русской» історії й справа раціонального укладу східного слов’янства / Михайло Грушевський // Літературна Україна. — 1991. — 30 травня. 6. Грушевський М. Збірник наукових праць і матеріалів Міжнародної ювілейної конференції, присвяченої 125 річниці від дня народження Михайла Грушевсько- го. — Львів, 1994. 7. Грушевський М. Пам’яті Лесі Українки / Михайло Грушевський // ЛНВ. — Львів, 1913. — Кн. 10. 8. Грушевський М. Ілюстрована історія України / Ми- хайло Грушевський. — К. ; Львів, 1913. 9. Грушевський М. Друга вистава образів Ів. Труша / Михайло Грушевський // ЛВН. — Львів, 1901. — Т. ХV. — Кн. 8. 10. Грушевський М. На українські теми. Ще про культу- ру і критику / Михайло Грушевський // ЛВН. — Львів, 1988. — Кн. 10. 11. Грушевський М. З нашого культурного життя / Ми- хайло Грушевський // Наша політика. — Львів, 1911. 12. Грушевський М. Історія України-Руси : в 11-ти т. — Т. 1 / Михайло Грушевський. — К., 1991. 13. Грушевский М. Украинский вопрос / М. Грушев- ский. — М., 1917. 14. Грушевський М. Про українську мову і українську школу / Михайло Грушевський. — К., 1991. 15. Історія української літератури. — Львів, 1923. 16. Ювілей академіка Грушевського. 1866—1926. Ви- дання ювілейної комісії. — К., 1927. Hanna Pokotylo THIS IS CULTURE THAT WILL STRENGTHEN NEW UKRAINE (FROM THE SPHERE OF CULTUROLOGICAL VIEWS) In 80th anniversary of Mykhailo Hrushevsky’s death Mykhailo Hrushevsky had obviously been great figure of Ukrainian culture. Universality of his personality, productivity of his research-works, activity in the state matters have proven Hrushevsky’s efforts as historian, culturologist, literature ex- pert, art scholar, ethnologist, fictionist, critic, organizer of sci- ence and statesman. Truly, he had belonged to a type of Re- naissance persons. Forwarding national idea as a dominant one in his work, Hrushevsky had convincingly claimed that pro- Ukrainian attitudes still contained ancient sources of people’s history, language, traditions, millennia of unbroken existence. He had trusted in the fact, that history of the people and folk culture belonged to inseparable entities. History – in Hrush- evsky’s view – is the process of people’s self-realization with unique psycho-physical and spiritual characteristics. He had emphasized that world culture realized itself only through na- tional cultures, as in the case of universal values expressed by means of national ones. Concentrated expression for this unity of national and universal matters he had seen in L. Ukrainka’s and O. Oles’ creations. National cultural development had been determined by him as a natural integration of artistic and human values into universal cultural evolution. Mastering of the native language has played quite important role in the imple- mentation of those ideas. This approach might lead not to the «culture of beauty» only but also to a «culture of life». Keywords: Mykhailo Hrushevsky, nation, history, culture, statehood, national idea, national consciousness, art. Ганна Покотыло КУЛЬТУРОЙ ДОЛЖНА УТВЕРЖДАТЬСЯ НОВАЯ УКРАИНА (ИЗ КУЛЬТУРОЛОГИЧЕСКИХ ВЗГЛЯДОВ) К 80-летию со дня смерти Михаила Грушевского В 80-ю годовщину со дня смерти Михаила Грушевского, величественного светоча украинской культуры, мы особен- но отчетливо осознаем универсализм его личности, разноо- бразие его научных изысканий, деятельность на ниве госу- дарственного строительства, а также впечатляющие ре- зультаты его трудов как историка, культоролога, литерату- роведа, искусствоведа, этнолога, беллетриста, критика, организатора науки, мирового политика. Воистину, М. Гру- шевский был человеком ренессансного типа. Избрав на- циональную идею доминантой своего творчества, он убе- дительно доказал, что в украинстве сохранены самые от- даленные истоки истории народа, его языка, традиций и тысячелетняя протяжённость его непрерывного бытия. Ученый был убежден, что история народа и его культура неразрывны: история в сути своей является процессом культурной самореализации народа с его неповторимыми психофизическими и духовными особенностями. Он под- черкивал, что мировая культура реализуется в культурах национальных, подобно тому, как общечеловеческое выра- жается через национальное. Концентрированное выраже- ние такого единства национального и общечеловеческого М. Грушевский усматривал в творчестве Леси Украинки и Олександра Олеся. Механизм национально-культурного развития определялся им как естественное пополнения процесса культурного развития достижениями общечело- веческой культурной эволюции. В реализации этих идей особая роль принадлежит образованию на родном языке. Такой подход иведёт не только к «культуре красоты», но и к «культуре жизни». Ключевые слова: Михаил Грушевский, народ, история, культура, государственность, национальная идея, нацио- нальное сознание, искусство.

Культурою має утверджуватися нова Україна (з культурологічних поглядів)

Репозитарії

Схожі ресурси