Збірка портретів очільників товариства «Просвіта» у Львові 1868—1939 рр. у Національному музеї ім. Андрея Шептицького
Розглядається галерея живописних портретів голів товариства «Просвіта» та осіб, які спричинились до організації та розвитку інституції. Відстежується історія створення пам’яток у контексті діяльності Товариства. З’ясовується питання надходження аналізованих творів до Національного музею у Львові...
Збережено в:
| Дата: | 2014 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2014
|
| Назва видання: | Народознавчі зошити |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94523 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Збірка портретів очільників товариства «Просвіта» у Львові 1868—1939 рр. у Національному музеї ім. Андрея Шептицького / О. Семчишин-Гузнер // Народознавчі зошити. — 2014. — № 6 (120). — С. 1343-1354. — Бібліогр.: 22 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-94523 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-945232016-02-12T03:06:16Z Збірка портретів очільників товариства «Просвіта» у Львові 1868—1939 рр. у Національному музеї ім. Андрея Шептицького Семчишин-Гузнер, О. Статті Розглядається галерея живописних портретів голів товариства «Просвіта» та осіб, які спричинились до організації та розвитку інституції. Відстежується історія створення пам’яток у контексті діяльності Товариства. З’ясовується питання надходження аналізованих творів до Національного музею у Львові ім. А. Шептицького. Вперше подається цілісна характеристика портретної галереї діячів «Просвіти» з урахуванням тих творів, місцезнаходження яких нині невідоме. In the article has been considered a gallery of portrait paintings presenting the images of native intellectualists and creative personalities that headed the Prosvita Society. In contextual study of Society’s activities the article has also traced provenance of mentioned artworks. Some light has been thrown upon the problem as for the incoming of analyzed artifacts in Lviv A. Sheptytsky National Museum. For the first time has been presented the whole characteristics of portrait gallery of Prosvita activists including paintings of unknown until now location. Рассматривается галерея живописных портретов председателей Общества «Просвита». Отслеживается история создания упомянутых памятников живописи в контексте деятельности Общества. Выясняется вопрос поступления анализируемых произведений в Национальный музей во Львове им. А. Шептицкого. Впервые представлена целостная характеристика портретной галереи деятелей «Просвиты» с учетом тех произведений, местонахождение которых сейчас неизвестно. 2014 Article Збірка портретів очільників товариства «Просвіта» у Львові 1868—1939 рр. у Національному музеї ім. Андрея Шептицького / О. Семчишин-Гузнер // Народознавчі зошити. — 2014. — № 6 (120). — С. 1343-1354. — Бібліогр.: 22 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94523 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Семчишин-Гузнер, О. Збірка портретів очільників товариства «Просвіта» у Львові 1868—1939 рр. у Національному музеї ім. Андрея Шептицького Народознавчі зошити |
| description |
Розглядається галерея живописних портретів голів товариства «Просвіта» та осіб, які спричинились до організації та
розвитку інституції. Відстежується історія створення
пам’яток у контексті діяльності Товариства. З’ясовується
питання надходження аналізованих творів до Національного музею у Львові ім. А. Шептицького. Вперше подається цілісна характеристика портретної галереї діячів
«Просвіти» з урахуванням тих творів, місцезнаходження
яких нині невідоме. |
| format |
Article |
| author |
Семчишин-Гузнер, О. |
| author_facet |
Семчишин-Гузнер, О. |
| author_sort |
Семчишин-Гузнер, О. |
| title |
Збірка портретів очільників товариства «Просвіта» у Львові 1868—1939 рр. у Національному музеї ім. Андрея Шептицького |
| title_short |
Збірка портретів очільників товариства «Просвіта» у Львові 1868—1939 рр. у Національному музеї ім. Андрея Шептицького |
| title_full |
Збірка портретів очільників товариства «Просвіта» у Львові 1868—1939 рр. у Національному музеї ім. Андрея Шептицького |
| title_fullStr |
Збірка портретів очільників товариства «Просвіта» у Львові 1868—1939 рр. у Національному музеї ім. Андрея Шептицького |
| title_full_unstemmed |
Збірка портретів очільників товариства «Просвіта» у Львові 1868—1939 рр. у Національному музеї ім. Андрея Шептицького |
| title_sort |
збірка портретів очільників товариства «просвіта» у львові 1868—1939 рр. у національному музеї ім. андрея шептицького |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94523 |
| citation_txt |
Збірка портретів очільників товариства «Просвіта» у Львові 1868—1939 рр. у Національному музеї ім. Андрея Шептицького / О. Семчишин-Гузнер // Народознавчі зошити. — 2014. — № 6 (120). — С. 1343-1354. — Бібліогр.: 22 назв. — укp. |
| series |
Народознавчі зошити |
| work_keys_str_mv |
AT semčišinguznero zbírkaportretívočílʹnikívtovaristvaprosvítaulʹvoví18681939rrunacíonalʹnomumuzeíímandreâšepticʹkogo |
| first_indexed |
2025-07-07T00:59:40Z |
| last_indexed |
2025-07-07T00:59:40Z |
| _version_ |
1836947845862653952 |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 6 (120), 2014
У колекції Національного музею у Львові ім. Ан-
дрея Шептицького зберігається збірка портре-
тів провідних українських громадських діячів Гали-
чини др. пол. ХІХ — 1939 р., самовіддана праця
яких у свій час спричинилась до поступового відро-
дження національної свідомості народу, до розвитку
науки, культури, економічного зростання. Розпоча-
тий процес відродження не спинили навіть політич-
ні події, якими був так насичений вказаний період.
Кожна нова влада, у якої опинялись українські зем-
лі, насамперед намагалась знищити просвітницькі,
наукові й економічні організації та їх провідників.
Однак Товариства не лише відновлювали роботу, а
й розширювали поле діяльності, демонструючи згур-
тованість українського суспільства та його готовність
відстоювати свої права й свободи.
Першою, та деякий час єдиною, українською орга-
нізацією в Галичині із чітко сформованою метою —
«спомагати народню просвіту в напрямах моральнім,
матеріальнім і політичнім через видавання практичних
книжок, брошур в тій мові, якою нарід говорить», ста-
ла в 1868 р. «Просвіта» [9, c. 6]. Очільники Товари-
ства пояснювали потребу створення такої інституції ро-
зумінням взаємопов’язаності якості життя народу з рів-
нем його освіти. Невідрадне становище українського
народу у другій половині ХІХ ст. настільки схвилюва-
ло інтелігенцію Галичини, що спричинило згуртування
її представників (урядників, священиків, вчителів, мі-
щан, а згодом і селян та робітників) задля піднесення
рівня просвіти серед народу. Звичайно, впродовж ба-
гатьох років безперервного існування, Товариство не
тільки завоювало довіру й підтримку серед широких
верств населення, а й поступово розширило поле діяль-
ності, чим безумовно підкріпила свій авторитет й здат-
ність порушувати й вирішувати перспективні програм-
ні завдання. «Своїми виданнями, книжечками і часо-
писами, школами і підручниками для них мала
«Просвіта» піднести рівень просвіти серед народу, а
далі навчити його гуртуватися у всілякі просвітні й еко-
номічні кооперації і тим способом виборювати для себе
ліпші умови життя, як не добробут» [7, с. 3—4].
Вже 1871 р. при «Просвіті», як «тоді одинокій ре-
презентантці культурних змагань українців в Галичи-
ні», закладено архів, бібліотеку і Український Націо-
нальний Музей. Як писано про останній — «в дуже
скромних рамцях, бо найвартіснійше з української ста-
ровини знайшлося вже в музеї Ставропигійського Ін-
ституту у Львові, головно завдяки Д. Зубрицькому,
Із. Шараневичу та о. Ант. Петру шевичеві. А ще біль-© О. СЕМЧИШИН-ГУЗНЕР, 2014
Олеся СЕМЧИШИН-ГУЗНЕР
ЗБІРКА ПОРТРЕТІВ ОЧІЛЬНИКІВ
ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА»
У ЛЬВОВІ 1868—1939 рр.
У НАЦІОНАЛЬНОМУ МУЗЕЇ
ім. АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО
Розглядається галерея живописних портретів голів товари-
ства «Просвіта» та осіб, які спричинились до організації та
розвитку інституції. Відстежується історія створення
пам’яток у контексті діяльності Товариства. З’ясовується
питання надходження аналізованих творів до Національ-
ного музею у Львові ім. А. Шептицького. Вперше пода-
ється цілісна характеристика портретної галереї діячів
«Просвіти» з урахуванням тих творів, місцезнаходження
яких нині невідоме.
Ключові слова: Товариство «Просвіта», портретна гале-
рея, музей, К. Устиянович, І. Труш.
Олеся СЕМЧИШИН-ГУЗНЕР1344
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014
ше річей нашої старовини опинилося в польських
львівських музеях» [12, c. 196]. Звичайно, бажання
призбирувати культурні надбання народу, служити
якому й була покликана до життя організація, — ста-
ло природним й актуальним. Водночас це не була
основна ділянка праці «Просвіти», маргінальність її
визначила також і відсутність постійного опікуна-
фахівця для музею та архіву, який би дбав про їх роз-
виток. Згадується лише те, що 1899 р. й у перші роки
нового століття музеєм завідував Кость Паньків-
ський, він також підписувався під звітами про стан
музею. Надходження були різноманітні й не форму-
вали цілість. Навіть збережена документація (публіч-
ні звіти, огляди діяльності Товариства) тільки фраг-
ментарно інформують про стан архіву і музею: згаду-
ються окремі ікони, археологія, етнографія,
старовинні монети, карти, музичні інструменти, жи-
вопис, графіка й скульптура нового часу. Товариство
«Просвіта», утримуючи стержень своїх першочерго-
вих базових завдань, згодом радо відступала супро-
відні напрямки організаціям, які мали вужчу спеціа-
лізацію або ж можливості та ресурси, щоб піднести їх
до серйозного рівня. Так, з утворенням у Львові Лі-
тературного (1873 р.), а з часом (1893 р.) Науково-
го Товариства Т. Шевченка й заснування при ньому
бібліотеки та музею, з появою в 1913 р. Національ-
ного музею, подарованого А. Шептицьким, «Про-
світа» розподілила свої дотихчасові надбання між
цими інституціями, «де ті річи мають добре приміщен-
ня і сповняють своє призначення» [12, c. 198]. Серед
списку предметів, які надійшли від «Просвіти», є тіль-
ки поодинокі портрети, переважно давні, тобто пор-
трети діячів залишались надалі в «Просвіті» й важко
сказати, коли саме їх передали до НТШ.
У музейній колекції Товариства «Просвіта» нас ці-
кавить галерея його визначних діячів, а саме — істо-
рія її формування та особистості портретованих. «Про-
світа» стала першою українською організацією, яка
придбала ще 1894 р. на власні цілі будинок за адре-
сою пл. Ринок, 10 [11, c. XLIV—XLV]*. З того огля-
ду керівництво організації підтримувало інші новоут-
ворені національні об’єднання «Руська Бесіда», «Клуб
Русинок», «Боян», «Ватра», НТШ, ділячи, на по-
чатках, з ними приміщення. Музей «Просвіти» не мав
окремих залів, зокрема пам’ятки образотворчого мис-
тецтва завішували на стінах тих кімнат, які займало То-
вариство: зали засідань, канцелярії тощо. У видаваних
час від часу історіях «Просвіти» можна віднайти ряд-
ки, які допомагають відтворити галерею портретів ор-
ганізації: «Льокалі «Просвіти» прикрашені гарними,
мистецькими портретами, образами, графіконами, кар-
тами тощо. Найкраще прибрані стіни салі засідань. Є
там копія портрету Т. Шевченка, портрет Івана Фран-
ка, кисти артиста-маляра Ів. Труша. Портрети ініціа-
тора і добродія «Просвіти» о. Степана Качали та го-
лови Товариства А. Вахнянина, Юл. Лаврівського та
Вол. Федоровича, кисти артиста-маляра Корнила
Устіяновича. Портрет голови Юліана Романчука, кис-
ти його сина Тита. Портрети голов о. Ом. Огоновсько-
го, д-ра Євг. Олесницького, Петра Огоновського,
Ів. Кивелюка і Мих. Галущинського, кисти Ів. Труша.
З інших портретів замітний портрет Костя Левитсько-
го, почесного члена Степана Танчаковського (Пана з
Карпат), портрет добродія товариства Степана Ду-
бравського і портрет члена основника Ол. Борковсько-
го — усі кисти Ів. Труша. З образів цінні Дніпро під
Київом — І. Труша, Похід Ігоря на Половців і Виїзд
княжої дружини — П. Холодного, Богун під Берес-
течком, артиста М. Івасюка та краєвиди П. Ковжу-
на. Окрім цього є ще погруддя Т. Шевченка і артіль-
ного батька на В. Україні Миколи Левитського. Є ще
й портрети предкові д-ра Вол. Барвінського і дещо
фантастичний Маркіяна Шашкевича» [12, c. 119].
Отже, перелічені в цитаті твори, а серед них біль-
шість складають портрети, ніби виокремлюються у
групу пам’яток, які, з одного боку, не належать до му-
зейних експонатів, а з іншого — часом згадуються
саме в контексті збірки. Наприклад, у річних звітах
Товариства, вперше після заснування, музей згадуєть-
ся 1886 р., «коли В. Федорович прислав у дарі для
Музею «Просвіти» свій портрет природньої величи-
Канцелярія Товариства «Просвіта». Львів. ІІ поверх
1345Збірка портретів очільників Товариства «Просвіта» у львові 1868—1939 рр. у Національному музеї…
ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 6 (120), 2014
ни, роботи — артиста-маляра Корн. Устияновича…».
Роком пізніше у повідомленні про стан музею перелі-
чується 6 портретів (Т. Шевченка, о. Степана Кача-
ли, Вол. Федоровича, д-ра Ом. Огоновського, Ол. Ко-
ниського, Юл. Лаврівського) і бюст Т. Шевченка.
1899 р. у звіті наголошується, що музей скаталогізо-
ваний, але не згадано жодного портрета, як і в остан-
ніх згадках про музей 1903, 1907 і 1909 рр., де вказа-
но кілька предметів і загальна вартість збірки [12,
c. 196—198]. Вже згадувалось про те, що «Просві-
та» постановила на основі депозитової угоди переда-
ти частину музейної збірки Національному музею. До-
мовленості між інституціями вочевидь існували вже
раніше, що пояснює розбіжність у роках, яка зустрі-
чається щодо цього факту. У 1924 р. зазначено: «Му-
зей «Просвіти», що збирався завдяки старанням
К. Паньківського й Вол. Шухевича попри бібліотеку
при Товаристві, віддано з утворенням «НМ» в 1911 р.
до цього музею» [15, c. LVI]. Видання 1932 р. фіксує
й пояснює інший рік передачі музейних експонатів до
НМ, а саме: «В 1913 р. разом з НТШ «Просвіта»
заініціювала ювілей 40-літ письменницької праці
І. Франка, якого іменувала своїм почесним членом, а
13 грудня взяла через свого голову Ів. Кивелюка участь
у передачі митрополитом А. Шептицьким засновано-
го ним «НМ» у Львові до вжитку української нації на
руки окремої кураторії, до якої входить кожночасний
голова «Просвіти», та *Товариство купило його від
польської родини Лєваковських завдяки заходам д-ра
Костя Левицького, передала до цього музею цінні
пам’ятки з свого архіву та музею» [12, c. 87—88].
І. Свєнціцький, як перший директор Національного
музею, у різних джерелах також згадує то травень
1913 р. [19, c. 122], то навіть 1914 р.: «Т-во «Просві-
та» […] ввійшло в постійну депозитову умову з Нац.
музеєм, на основі якої його збірки увійшли в склад му-
зейних збірок. Для збереження інтересів цих збірок
власних є з рамени Т-ва «Просвіта» один член в Ку-
раторії Н. М. В даному часі цей член від 1926 р. є го-
ловою, а попередній член секретарем кураторії Н. М.»
[18, c. 18]. Процес передачі музею в дар українсько-
му народові А. Шептицьким тривав від 1908 р., тож
від цього року, або у наступних до 1913 р., могли від-
буватись перемовини у середовищі тогочасної україн-
ської інтелігенції про майбутнє об’єднання збірок й ор-
ганізаційні та юридичні моменти, такі як членство го-
лів «Просвіти» у Кураторії Національного музею.
І. Свєнціцький так оцінив співпрацю з «Просвітою»:
«Найяркійший же вираз зрозуміння ваги сеї народної
інституції (Нац. Музею. — О. С.-Г.) для справи на-
родної дав центральний виділ товариства «Просвіта»,
що передав у маю 1913 р. свій від літ збираний музей
у сталий заряд «НМЛ» [19 , c. 122].
Питання влиття збірки «Просвіти» до НТШ зга-
дується ще на засіданні наукового товариства 1 квіт-
ня 1900 р., коли тема музею НТШ викликала актив-
ну дискусію, у якій брали участь О. Барвінський,
В. Шухевич, В. Коцовський, І. Франко, М. Грушев-
ський. Зокрема, О. Барвінський звернувся з пропо-
зицією просити «Просвіту» відступити НТШ свою
музейну колекцію [1, c. 2]. «Просвіта» ж розглядала
ймовірність передачі музеєві НТШ частини своєї
збірки. Коли саме було передано портретну галерею
наразі з’ясувати є досить складно. Відомо тільки з
упевненістю, що до кінця 1920-х рр. цього не відбу-
лося [12, c. 199]. Цікаво також, що у довідковій ру-
бриці Календаря «Просвіти» за 1924 р. під назвою
«Галєрії образів», тобто вже після передачі частини
музейної колекції НМ, вказується: «Постійної укра-
їнської галєрії образів у Львові немає. Великий одна-
че збір староцерковного та нового українського мис-
тецтва є в Національному музеї і постійно збільшу-
ється. Зав’язком галєрії образів нового мистецтва
вважати треба збір образів при музею ім. Т. Шевчен-
ка. Галєрію портретів суспільних українських діячів
уважати треба колекцію в залі засідань «Просві-
ти» — кисти Корн. Устияновича, І. Труша та Івасю-
ка, гарна також колекція портретів в Товаристві «Дніс-
тер» і в «Краєвім Союзі Кредитовім»» [15, c. LVII].
Зважаючи на ці рядки портретна галерея «Просвіти»
залишалась ще на той час у приміщенні Товариства
Зал засідань Товариства «Просвіта» у Львові
Олеся СЕМЧИШИН-ГУЗНЕР1346
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014
на пл. Ринок, 10. Найбільш ймовірно, що історичні
події кінця 30-х рр. ХХ ст. спричинились до переда-
чі пам’яток з «Просвіти» до НТШ, принаймні ті пор-
трети, які належали товариству й стали власністю му-
зею НТШ, на звороті мають такі інвентарні номери,
які свідчать про те, що їх вписували до музейних книг
після вересня 1939 р. (збережені книги музею НТШ
містять інформацію про твори тільки до 1939 р., по-
дальші записи стосуються надходжень Музею етно-
графії, створеного на базі Академії наук). У 1940 р.
частина збірки розформованого музею НТШ увійшла
до колекції НМ, а самі пам’ятки заобліковані щойно
1948 р. За Книгою Вступу НМ їх вносили від серп-
ня до кінця листопада 1948 р. на основі попередніх
описів Я. Нановського, який почав працювати в му-
зеї з 1942 р. [22]. За таких умов чимало первісних
даних щодо пам’яток було втрачено, відтворюються
вони по краплині й можливі лише в окремих випад-
ках. Таким чином галерея портретів діячів «Просві-
ти», що роками формувалась у товаристві, через му-
зей НТШ потрапила до Національного музею, й то
у надзвичайно непевний для національної культури
час. Про повноту збереження портретної галереї То-
вариства говорити не доводиться. Окремі згадки да-
ють змогу віддалено скласти уявлення про художни-
ків, які виконували портрети та осіб, що їх зображен-
ня увіковічнювались у творах мистецтва чи то
живопису, чи то скульптури.
Перші портрети, які поклали початок галереї, вико-
нував К. Устиянович, який був активним членом «Про-
світи» від моменту її заснування. К. Устиянович, по-
вернувшись після завершення навчання у Відні, бага-
то працював на периферії у Славському чи Коломиї,
але завжди підтримував стосунки зі Львовом і, бажа-
ючи допомагати народові, активно залучається до бла-
городної справи щойно заснованого товариства «Про-
світа»: пише літературні поетичні твори, малює [10,
c. 14]. Із різних джерел дізнаємось принаймні про п’ять
портретів діячів Товариства його авторства, четверо з
яких входять до колекції НМЛ: Степана Качали, Ана-
толія Вахнянина, Юліана Лаврівського, Владислава
Федоровича, Олександра Борковського.
Товариство замовляло К. Устияновичу виконання
портретів своїх видатних діячів. Так, наприклад, зна-
ходимо рядки про те, що «в р. 1873 почтили пам’ять
пок. Юл. Лавровского поминальним богослужінням і
припорученим маляреви К. Устияновичеви змалюва-
ти его портрет» [2, c. 53]. Невдовзі замовлення було
виконане й твір зайняв почесне місце в галереї «Про-
світи». Портрет вирішений у формі овалу й потрапив
до збірки НМЛ з металевою пластинкою на підрам-
нику з вигравіруваними роками головування Ю. Лав-
рівського у товаристві (1870—1873). Художник і
портретований були особисто знайомі й співпрацюва-
ли як у «Просвіті», так і в театрі «Руської Бесіди» на-
прикінці 1860 — на поч. 70-х рр. [6, c. 31]. Портре-
тований був другим головою «Просвіти» й людиною
чималих заслуг для українців, насамперед власне як
засновник першого українського клубного товариства
«Руська Бесіда» й українського народного театру при
ньому. За проводу Ю. Лаврівського діяльність «Про-
світи» була різносторонньою, особливої уваги ж по-
требувало питання видання шкільних підручників укра-
їнською мовою. Ю. Лаврівський виокремив у крає-
вому сеймі для «Просвіти» фінансову допомогу саме
на реалізацію цього завдання. К. Устиянович створив
стриманий, щирий репрезентативний портрет очіль-
ника Товариства. Погруддя Ю. Лаврівського у май-
же профільній подачі з обличчям, зверненим вправо,
в урочистому офіційному вбранні тодішньої інтеліген-
ції (біла сорочка з золотими застібками й чорною ко-
кардою та піджаком чи фраком) замкнене темним бру-
натним тлом. Виразно сприймається добре промоде-
льоване обличчя з високим освітленим чолом й пильним
поглядом великих темних очей. Увагу привертає ціка-
Устиянович Корнило. Портрет Анатоля Вахнянина. 1887 р.
1347Збірка портретів очільників Товариства «Просвіта» у львові 1868—1939 рр. у Національному музеї…
ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 6 (120), 2014
ва зачіска портретованого, й ця деталь, на наш погляд,
пом’якшує загалом суворий й скупий у колориті твір і
дає змогу нам сприймати самого чоловіка не тільки як
людину активну, дієву, а також як творчу особистість,
щиру й просту водночас [10, c. 21—22].
Такий формат репрезентативного портрета обра-
ний К. Устияновичем вочевидь був добре сприйнятим
у Товаристві, оскільки згодом, отримавши інші замов-
лення від «Просвіти», а саме на портрети Ст. Кача-
ли та А. Вахнянина, він знову до нього звертається.
Так ще 1894 р. згадується про те, що «Выготовлено
портреты Ст. Качалы и головы тов-ва Ом. Огонов-
ського и Н. Вахнянина» [2, c. 67].
Вже від 1881 р. К. Устиянович оселяється у Льво-
ві й тісніше спілкується з інтелігенцією міста, займа-
ється оформленням гумористичного часопису «Зер-
кало». 1887 р. він отримує замовлення від Товариства
«Просвіта» на портрет А. Вахнянина [6, c. 33].
Оскільки організація любила практикувала замов-
лення портретів з певної конкретної нагоди, то мож-
на припустити, що причиною стало 20-річчя від часу
заснування Товариства, й постать А. Вахнянина, як
першого його голови, була знаковою у цій події. При-
пускаємо, що й портрет С. Качали міг бути викона-
ний у той же час, з двох причин: подібно як А. Вах-
нянина, до ювілею «Просвіти», а також вшановую-
чи особу ініціатора його заснування у рік його
смерті, який збігся із 20-річчям Товариства.
Анатоль, або Наталь Вахнянин, як писали його су-
часники, був одним з найбільш обдарованих та най-
більш діяльних членів національного відродження
60-х рр. ХІХ ст. Він очолив «Просвіту» на початках
заснування Товариства (1868—1870), ще 1871 р. в
рамках діяльності організації видав книжечку «Як яр-
маркували Тарас з Мотрею», яка була настільки по-
пулярною серед народу, що її перевидали 1874 р. Впро-
довж 1870—1887 рр. А. Вахнянин входив до комісії,
яка укладала книжки для народних шкіл і гімназій, а
також сам здійснив переклад географії Белінгера для
нижчих класів гімназії та «Учебник географії для шкіл
середніх». А. Вахнянин відомий також як композитор
та засновник ряду музичних товариств «Торбан»,
«Боян» та інших. На відміну від портрета Ю. Лаврів-
ського А. Вахнянин зображений на світлому тлі та у
тричвертевій подачі вліво. Вбрання офіційне, строге,
відкрите обличчя ретельно прописане, загальний ко-
лорит теплий і стриманий. Відчувається, що К. Усти-
янович знав портретованого особисто, але не мав з ним
ближчих дружніх стосунків. Художник виконав кла-
сичний репрезентативний портрет, але відсторонився
від власної оцінки особи, яку змальовував. Твір виріз-
няється серед пам’яток цієї жанрової групи у спадщи-
ні К. Устияновича. Я. Нановський вважав його «най-
більш репрезентативним» [10, c. 21—22].
Щодо портрета С. Качали, то можна віднайти чи-
мало спільного із портретом Ю. Лаврівського, зо-
крема щодо колористичної гами та характеру моде-
лювання обличчя, з тією відміною, що портретова-
ний зображений у тричвертевому повороті вліво із
закладеними руками. На підрамнику твору також
прикріплена металева пластинка з гравірованим на-
писом «Степан Качала» [6, c. 32]. Отець С. Кача-
ла — ініціатор створення «Просвіти», саме він по-
дав у газеті «Слово» проект заснування товариства
й визначив його мету й завдання [9, c. 6]. Він як по-
сол також дбав про інтереси «Просвіти» у галицько-
му сеймі. А перед смертю (1888 р.) записав поваж-
ну суму на Товариство, з процентів якої мали вида-
вати книжечки для народу, а також на нагороди для
їх авторів [2, c. 60]. Можливо, цей вчинок також міг
дати поштовх до замовлення портрета С. Качали.
Ще 1872 р. Устиянович їздив до Києва, де зазнайо-
мився із П. Житецьким, М. Старицьким, М. Лисен-
ком та іншими представниками української інтелігенції
[10, c. 17]. А роком пізніше розширює коло знайомств,
гостюючи півтора року в маєтку В. Федоровича в с. Ві-
ГарасимовичМарселій. Портрет Омеляна Огоновського.
1886 р.
Олеся СЕМЧИШИН-ГУЗНЕР1348
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014
кно на Тернопільщині. Господар постійно приймав у себе
вчених, художників, письменників, та й сам був непе-
ресічною людиною, цікавим співбесідником, громад-
ським діячем, колекціонером творів народного мисте-
цтва. Його будинок у Вікні був справжнім музеєм з ба-
гатою збіркою західноукраїнських народних килимів,
тут була зібрана багата бібліотека, історичний архів, на
матеріалах якого В. Федорович хотів писати історію
українського народу. У селі він заснував першу ткацько-
килимарську школу, яка сприяла розвиткові килимар-
ства в регіоні. 1875 р. В. Федорович профінансував на-
клад першої книжечки творів К. Устияновича «Письма
К.Н. Устияновича», яка містила дві історичні поеми [5,
c. 39]. У ці роки Устиянович натхненно працює: пише
літературні твори, малює. Наприклад, портрет власни-
ка маєтку, який від 1886 р. зберігався у «Просвіті» як
дар Федоровича [10, c. 18; 9, c. 29; 2, c. 47]. Місцез-
находження пам’ятки нині невідоме, а про неї ми знає-
мо тільки те, що портрет був великого розміру й В. Фе-
доровича художник зобразив у характерному вбранні
(часом його ототожнюють з образом козацького ватаж-
ка Івана Богуна). Владислав Федорович любив так екс-
травагантно одягатись, зокрема Ю. Романчук у своїх
спогадах писав про нього: «В. Федорович їздив на уро-
чисте відкриття чеського театру в Празі восени
1883-го р., де звертав на себе увагу своїм боярським
строєм, в якім і на подарованім ним Просвіті портреті
кисти Устіяновича він змальований» [17, c. 43]. В. Фе-
дорович був третім головою товариства «Просвіта»,
якраз у рік гостювання у нього К. Устияновича він і очо-
лив організацію й залишався на посту до 1877 року. На
новообраного голову покладали великі надії, оскільки
він був молодою незалежною заможною людиною під
тридцять років, з вищою освітою, «високо-культурним
спраглим до праці, почесті і слави чоловіком», — як зга-
дував Ю. Романчук [17, c. 39]. Сподівання справди-
лись. В. Федорович у складний для товариства час, коли
1876 р. у сеймі краю на подану петицію про фінансову
допомогу «Просвіті» на видання шкільних книжок, що
викликало несправедливі звинувачення з боку польських
послів, як голова організації зазначив, що «Просвіта» —
товариство незалежних людей, що мають завдання пра-
цювати для морального й матеріального піднесення сво-
го народу. Щоб унезалежнити Товариство від відступив
і подарував «Просвіті» 12000 зр. заінтабульованих в ма-
єтку в Клебанівці, що дало можливість відмовитись від
допомоги сейму й заклало основи подальшого економіч-
ного зростання «Просвіти» [2, c. 46].
Приятель К. Устияновича з юнацьких років Тит Ре-
вакович у своїх спогадах про художника від 1917 р.
згадує про ще один портрет діяча Товариства: «В
«Просвіті» у Львові є портрет колишнього редактора
літер. часописи «Зоря», діяльного члена Виділу «Про-
світи», пізніше директора гімназії, відтак одного з ре-
дакторів «Діла» — Олександра Борковського» [16,
c. 9]. Нині пам’ятка зберігається у НМЛ й надійшла
вона до музейної збірки щойно 1974 р. від львівсько-
го колекціонера А. Лазаревського [6, c. 59], який мав
збірку творів найбільш знаних українських митців
др. пол. ХІХ — поч. ХХ ст. Можна припустити, що
після ліквідації «Просвіти» у 1940-х рр. портрет Бор-
ковського зберігався у когось з членів Товариства, а
згодом потрапив до збірки львівського колекціонера.
Ті часи були надзвичайно складними й твори мисте-
цтва проходили також нелегкий шлях до свого збере-
ження, який часом неможливо реконструювати. Літо-
писці «Просвіти» згадують про цей портрет, але по-
милково приписують його авторство І. Трушеві [12,
c. 119]. Портрет О. Борковського з авторським дату-
ванням 1902 р. й має ознаки, характерні для пізніх тво-
рів художника цього жанру: менший формат, більш
активне тло, інший підхід до моделювання обличчя
тощо. Олександр Борковський для «Просвіти» на-
самперед був Членом-засновником, організатором
перших Загальних зборів, одним із авторів першого
Статуту, 1883 р. заступником голови Товариства, чи-
мало зусиль приклав до видавничої діяльності органі-
Н/х. Портрет Петра Огоновського. 1910-ті рр.
1349Збірка портретів очільників Товариства «Просвіта» у львові 1868—1939 рр. у Національному музеї…
ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 6 (120), 2014
зації. То ж не дивно, що Товариство бажало мати у
своїй галереї портрет такої діяльної особи. Можна при-
пустити, що за традицією його портрет було замовле-
но організацією з нагоди 60-ліття О. Борковського,
яке припадало на 1901 р. [6, c. 59].
В історіях «Просвіти» у звітній документації не за-
вжди знаходимо інформацію про всіх авторів портрет-
ної галереї Товариства. Наприклад, у звіті за 1887 р.,
серед інших зображень, згадується портрет Омеляна
Огоновського, який вже, будучи членом-засновником,
заступив на посаду голови «Просвіти» 1877 р., змінив-
ши В. Федоровича. Від музею НТШ до збірки НМЛ
надійшов один портрет цього непересічного громад-
ського й культурного діяча, виконаний галицьким ху-
дожником польського походження Марселієм Гараси-
мовичем 1. Твір має авторське датування 1886 р., то ж
цілком ймовірно, що саме про цю пам’ятку йшла мова
у звіті за 1887 р. М. Гарасимович (1859—1935) за-
кінчивши навчання у Кракові, Відні й Мюнхені. 1885 р.
оселяється у Львові, де залишається до кінця життя. І
якраз наступного року виконує замовлений «Просві-
тою» портрет. Твір овальний й розмірами наближений
до зображень Ю. Лаврівського, С. Качали й А. Вах-
нянина й міг бути виконаний напередодні 10-ї річниці
головування О. Огоновського в «Просвіті», що при-
падало на 1887 р. Він професійного виконання, доброї
реалістичної школи, ретельно викінчений, продуманий
у колориті, де нейтральне, але багате живописне тло
підкреслює виразність обличчя портретованого. Офі-
ційне темне вбрання з білосніжною колорадкою вказу-
ють на священика, яким і був О. Огоновський. Попри
те, що портретований був духовною особою, професо-
ром університету, автором першої багатотомної «Істо-
рії української літератури», за його головування орга-
нізація зробила крок до розширення своєї діяльності
від суто просвітницької до освітньо-економічної і тому
стала сильним розгалуженим об’єднанням. О. Огонов-
ський також відмежував «Просвіту» від політики у
складний період, коли особливо гостро постали полі-
тичні питання, зініціювавши заснування окремого То-
вариства «Народня Рада». Його перу належить пер-
ший в Галичині життєпис Т. Шевченка. Загалом
О. Огоновський присвятив близько 26 років свого
життя роботі в «Просвіті», з яких 17 як його голова.
1 Гарасимович М. Портрет Омеляна Огоновського. 1886 р.
Полотно (овал), олія. 73 х 60. Внизу зліва підпис черво-
ною фарбою: «Marcelli Наrasimowicz / Lwów, 1886».
Після його раптової смерті від серцевого приступу по-
над рік Товариство залишалось без очільника.
Вшановуючи віддану працю О. Огоновського Ви-
діл «Просвіти» ще 1890 р. іменував його почесним
членом, а також, як писали історики, Товариства,
«… щоб на майбутнє присвічував його приклад піз-
нішим Головам, Виділ завісив у салі засідань пор-
трет О. Огоновського та видав окрему членську кни-
жечку за липень 1895 р., де було описано життя і ді-
яльність його» [12, c. 55].
Доля портрета п’ятого Голови Товариства «Просві-
та», яким став 1896 р. Юліан Романчук, нині невідо-
ма. Зустрічається тільки інформація про те, що його
портрет був у галереї й його виконав син портретовано-
го Тит Романчук [12, c. 119]. Загалом постать худож-
ника Тита Романчука (1865—1911) малодосліджена,
навіть ті окремі факти про його життя й кілька збереже-
них і знаних творів не дають вичерпних відповідей, які
б могли визначити належне місце митця в українсько-
му мистецтві кінця ХІХ — початку ХХ століття. За-
слуги ж Юліана Романчука для українського народу, а
особливо для українців Галичини, у сфері політичній,
громадській, культурно-просвітній настільки вагомі, що
його портрети замовляли різні національні організації.
Так, наприклад, на виконання портрета Ю. Романчу-
ка, як одного із засновників НТШ у 1873 р., та його
Труш Іван. Портрет Степана Дубравського. 1898 р.
Олеся СЕМЧИШИН-ГУЗНЕР1350
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014
активного члена, отримав орієнтовно 1922 р. замовлен-
ня П. Холодний старший [21, c. 19, 142]. Однак
пам’ятка була знищена 1952 року [8, c. 39].
У фондах НМЛ є також поколінний портрет
Ю. Романчука, репрезентативного характеру, автор
якого невідомий. Твір передає образ Ю. Романчу-
ка швидше як політичного діяча, члена Галицького
сейму та Австрійського парламенту 2.
Чотири роки очолював «Просвіту», за характерис-
тикою секретаря Товариства І. Брика, «тихий за харак-
тером хрустальний й вельми роботящий» Петро Ого-
новський, «прегарна душа в слабому тілі» [4, c. 56].
Цей спокійний чоловік, який намагався триматись осто-
ронь від політики, наполегливо й самовіддано працю-
вав задля основного, освітнього напрямку Товариства.
Про його портрет у галереї «Просвіти» писали: «В салі
засідань Виділу завішено портрет П. Огоновського ро-
боти І. Труша» [12, c. 77]. У фондах НМЛ зберігаєть-
ся тільки один портрет П. Огоновського, але невідо-
мого автора. Враховуючи те, що в окремих випадках
стосовно авторства деяких згаданих портретів ми мо-
жемо відстежити помилки, а також зважаючи на такі
ознаки, як овальний формат, погруддя та латунна плас-
тинка з вигравіруваним написом «VII Петро Огонов-
ський (1906—1910)» (роки головування в «Просві-
ті»), й відсутність такого портрета у творчій спадщині
2 Невідомий художник поч. ХХ ст. Портрет Юліана Ро-
манчука. Полотно, олія. 149,5 х 90.
І. Труша, припускаємо, що саме про цю музейну
пам’ятку йшла мова. Петро Огоновський зображений,
як і його попередники, у темному жакеті й білій сороч-
ці з високим комірцем-стійкою. Голова худорлявого літ-
нього чоловіка з високим чолом та залисиною злегка
повернена вправо. У нього сірувато-блакитні очі, сива
коротка борідка й вуса. Саме таким його можна впіз-
нати на старих світлинах, що час до часу репродукува-
лись у ювілейних виданнях Товариства. Портрет нале-
жить пензлю художника, який мав фахову освіту й до-
бре володів рисунком, а також, вочевидь, мав досвід у
виконанні робіт такого характеру. Пам’ятка потребує
проведення переконливої атрибуції, з урахуванням по-
рівняно нечисельного кола галицьких митців початку
ХХ ст., які могли бути залучені до її виконання 3.
І. Труш справді тісно співпрацював з Товариством
«Просвіта» й виконував портрети очільників та до-
бродіїв організації. Один з найбільш ранніх творів
цього жанру у його творчості був портрет почесного
члена Товариства Степана Дубравського, датований
1898 р. 4 На рік виконання твору Ст. Дубравському
сповнилось 70 років, то ж, можливо, І. Труш вико-
нав портрет до ювілею добродія, але ми не знайшли
інформації про те, що «Просвіта» його замовляла у
художника. Можливо, «Просвіта» придбала портрет
після першої виставки Товариства для розвою русь-
кої штуки 1898 р., де він експонувався [3, c. 20].
Портрет передає поясне зображення худорлявого
лисуватого, дещо згорбленого дідуся, з підстрижени-
ми вусами й ледь припорошеною сивиною акуратною
бородою. У нього великий ніс, глибоко посаджені очі
та густі темні брови, вбрання темне, попід шиєю ви-
дніється біла сорочка з метеликом. Портретований на-
мальований у тричвертевому повороті вліво на ней-
тральному темному Христо-зеленкавому тлі. Степан
Дубравський все своє життя присвятив педагогічній
діяльності, самостійно здобув освіту, вчителював за
призначенням у Новім Сончі, Львові, а від 1862 р. у
реальній гімназії в Стрию. Як гімназійний професор
1888 р. за вислугою літі вийшов на пенсію. Його дуже
поважали за патріотичну позицію й совісну багаторіч-
ну працю над просвітою й вихованням молоді. Він та-
кож багато працював над собою, був дописувачем ча-
3 Невідомий художник поч. ХХ ст. Портрет Петра Ого-
новського. Полотно, олія (овал). 63 х 54.
4 Труш Іван. Портрет Степана Дубравського. 1898 р. По-
лотно, олія. 66,5 х 47.
Н/х. Портрет Михайла Димета. Др. пол. ХІХ ст.
1351Збірка портретів очільників Товариства «Просвіта» у львові 1868—1939 рр. у Національному музеї…
ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 6 (120), 2014
сопису «Домь и школа», а 1881 р. видав наукову пра-
цю, присвячену мовним питанням. Ціле життя прожив,
притримуючись настанови своїх батьків «працюй і
щади!», тому зумів призбирати поважне майно, яке
заповів на просвітницько-добродійні цілі. Сам Ст. Ду-
бравський писав: «Походжу з незаможної гірської, в
Самбірщині проживаючої загонової руської шляхти,
котра в тій стороні, від кількох віків оселена по селах
і присілках, сильно розродилася, а через поділ землі і
брак просвіти здрібніла і зубожіла. З історії минувших
віків відомо, що деякі мужі з руських шляхетських ро-
дин тої околиці мають славу просвітну, або лицарську
не тілько в краю і бувшій Річи посполитій польській,
але й європейську. З огляду на прикмети і історичні
традиції минувшости тої, в народній просвіті занедба-
ної, руської шляхти постановив я в своїм завіщаню з
дня 10 лютого 1885 р. моє власне рухоме і нерухоме,
з просвітної праці заощаджене, майно призначити по
моїй смерти на вісім стипендий для моєї родини і для
родини моєї жени: а коли би не було кандидатів на ті
стипендії з наших родин, то по 15 літах ті стипендії по-
двоюються і тоді мають право убігатися о них також
студенти з иньших родин руської шляхти і сироти по
учителях шкіл народних і середніх з давного округа
самбірського і стрийського» [13, c. 172—173]. 1890 р.
С. Дубравський віддав у розпорядження «Просвіти»
«4000 К. (крон. – О. С.-Г.) в цінних паперах», які
становили капітал для премій «Фундації імени Стефа-
на Дубравського» за найкращі популярні праці з істо-
рії, географії, етнографії, господарства і права, вида-
вані Товариством. У «Просвіті» було закладено запо-
моговий фонд ім. бл. п. Ст. Дубравського для вбогих
школярів громад Топільниця й Тур’є, стипендійний
фонд Ст. Дубравського на стипендії для учнів шкіл на-
родних, середніх та вищих [12, c. 119].
І. Труш — автор також портретів чотирьох голів
«Просвіти»: Євгена Олесницького, Івана Кивелю-
ка, Михайла Галущинського, Івана Брика.
Є. Олесницький досить коротко очолював «Про-
світу» (29.VI—2.ХІ.1906). Він замінив на посаді
Ю. Романчука. Потрібно пам’ятати про те, що майже
кожен голова Товариства «Просвіта» не займався тіль-
ки виключно справами цієї організації. Це були люди
широких поглядів, ґрунтовної освіти, патріоти, верхів-
ка національної інтелігенції краю й на їхні плечі покла-
далось вирішення чисельних проблем різного характе-
ру, від політичних до освітніх. Вони обирались до Га-
лицького сейму, Австрійського парламенту, де
відстоювали права українців, вони ж були ініціатора-
ми, рушіями різнопланових організацій (музичних, ре-
місничих, кредитових, господарчих, спортивних, освіт-
ніх, педагогічних тощо), авторами ґрунтовних фахових
досліджень, займали чітку громадянську позицію у сус-
пільстві. Є. Олесницький від 1907 р. був послом до Ві-
денського парламенту, то ж більш сконцентрованим на
справах Товариства став Петро Огоновський, який того
ж року перейняв на себе обов’язки голови. На жаль,
портрет Є. Олесницького, виконаний для «Просвіти»
І. Трушем, був знищений 1952 р. й уявлення про ньо-
го черпаємо із запису Книги Вступу НМЛ: «Погруд-
дя дві чверті вліво старшого віком мужчини русявого з
товстявим широким обличчям, з русявими вусами вго-
ру, в цвікері на носі зі звисаючою зліва чорною ниткою.
Волосся вбік зачесане. Одежа сірої краски, на шиї ви-
дно білий рубець комірця і сіру крават зі сірявими щи-
ками та золотою шпилькою. Сигнатура зліва внизу
«Дар автора «Просвіті», справа — «Присвячую
В.П. Михайлові Галібеєви — Іван Труш». Виміри:
66 х 55,5». Твір перебував у збірці від 1940 р., після
розформування музею НТШ [8, c. 37].
У портреті Є. Олесницького І. Труш відійшов від
попередньої традиції щодо галереї очільників «Про-
світи» компонувати погруддя портретованих в овал,
й надалі, в наступних пам’ятках притримувався звич-
ного прямокутного формату.
Головування Івана Кивелюка (1910—1922) в Това-
ристві охопило надзвичайно складний історичний пе-
ріод, який безпосередньо відобразився й на діяльності
«Просвіти» й на долі її членів й проводу. І. Кивелюк
добре знав організацію зсередини, оскільки тривалий
час був її активним членом, заслуженим членом Виді-
лу в Копичинцях. Правник за освітою, як і Є. Олес-
ницький, він дбав про національні питання, був соймо-
вий послом й працював у різних українських об’єднаннях.
За оцінкою сучасників він був непохитного характеру,
надзвичайно працьовитий і енергійний, та більш ніж
інші інституції любив «Просвіту», тому чимало праці
присвячував саме їй. Товариство значно піднялось у
розвитку за його головування та водночас пережило й
період занепаду у воєнних подіях. У довоєнний період
в освітній діяльності організації закладались читальні
«Просвіти», бібліотеки, влаштовувались лекції; в еко-
номічній сфері, у зв’язку з формуванням товариства
«Сільський Господар», було здійснено переорієнтацію
Олеся СЕМЧИШИН-ГУЗНЕР1352
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014
на господарсько-навчальну діяльність. «Просвіта» та-
кож організовувала урочистості, пов’язані з М. Шаш-
кевичем 1911 р., з 40-літньою літературною діяльніс-
тю І. Франка 1913 р., з 100-літнім ювілеєм Т. Шев-
ченка 1914 р., організація брала участь у відкритті
Національного музею 1913 р. Згодом, у зв’язку із змі-
ною влади, Головний Виділ емігрував до Відня. 1918 р.
Ів. Кивелюк був заарештований й вивезений в табір ін-
тернованих в Дом’є. Незважаючи на те, що він сидів
у тюрмі, на зборах «Просвіти» 1 листопада 1921 р. його
знову було обрано головою Товариства, за його відсут-
ності керував Товариством І. Брик. Виснажений табо-
рами й тюрмами, спустошений після смерті дружини,
І. Кивелюк у березні 1922 р. помер у тому віці, коли
міг ще чимало зробити для українського народу [12,
c. 77—78, 86—88]. Його трьома дітьми, які залиши-
лись сиротами, заопікувалась «Просвіта», що пам’ятала
про заслуги свого Голови, взяла зобов’язання утриму-
вати й виховувати їх.
Таким ще сповненим енергії й рішучості до гро-
мадської праці постає восьмий голова Товариства на
портреті. І. Труш зображає традиційно погруддя літ-
нього лисуватого чоловіка з коротким сивим волос-
сям, густими також сивими вусами й невеличкою
акуратної форми борідкою, одягненого в темний кос-
тюм з білою сорочкою, висока стійка якої стягнена
брунатною краваткою. Майже фронтальне погруд-
дя подано на нейтральному охристому тлі, що вигід-
но підкреслює риси обличчя й концентрує увагу гля-
дача на виразному погляді портретованого. Портрет
не датований, припускаємо, що І. Труш міг його на-
малювати вже після смерті І. Кивелюка, орієнтую-
чись на світлину, тобто у 1920-х рр. 5
У творчій спадщині І. Труша є кілька портретів
Михайла Галущинського, наступного очільника
«Просвіти», обраного 1 квітня 1923 р., й який зали-
шався на цьому посту до кінця життя (1931 р.). На
його плечі було покладено основне завдання — від-
новити повноцінну діяльність Товариства. За його
керівництва Товариство, поступово долаючи фінан-
сову скруту, не лише відновило порушену у воєнні
роки роботу своїх філій і читалень, а й розширило їх
географію, стало членом Всесвітнього союзу освіти
для дорослих у Лондоні, налагодило міжнародні
зв’язки з подібними освітніми організаціями, розгор-
5 Труш Іван. Портрет Івана Кивелюка. Полотно, олія.
64,5 х 50.
нуло активну видавничу діяльність тощо. Обидва
портрети датовані 1927 р. й, по-суті, є авторськими
повторами. Відповідно до напису на одній з пам’яток
«Дар автора Тов. Педагогічному» 6 портрет належав
іншій організації, оскільки М. Галущинський як ба-
гатолітній вчитель, директор української приватної
гімназії, який приклався до розвитку гімназійної осві-
ти в Галичині, мав пряме відношення до її діяльнос-
ті. Другий портрет, як і попередній, надійшов з му-
зею НТШ й немає ніяких дарчих написів, тому при-
пускаємо, що він міг входити до збірки «Просвіти»,
або ж, принаймні, посвячуватися М. Галущинському
як очільнику цього Товариства. Один рік виконання
для двох портретів М. Галущинського наштовхує на
думку, що вони могли бути намальовані І. Трушем на-
передодні 50-ліття портретованого.
Портрет Івана Брика, як десятого Голови «Про-
світи», І. Труш намалював у 1936 р. Він також на-
дійшов з музею НТШ із додатковою приміткою
«Просвіта» в Книзі Вступу НМЛ. Пам’ятка зни-
щена 1952 р. у складі т. зв. Спецфонду [8, c. 37].
Зберігся її опис, який наводимо без змін: «Середніх
літ лисавий мужчина з русявими вусами, в золото-
му «цвікері» на носі, зображений до пояса три чвер-
ті вліво на жовтавому тлі. Обличчя легко задумли-
ве, сірі очі дещо вгору. Одежа сіра, оливкового від-
тінку, на шиї білий викладений комірець з брунатною
краваткою. — Сигнатура внизу зправа: «Іван Труш
1936». Виміри: 73 х 53». Оминути ім’я І. Брика в
огляді громадсько-культурного й освітнього життя
Галичини п. пол. ХХ ст. неможливо. Він і автор роз-
відок про творчість Т. Шевченка, М. Шашкевича,
й багатолітній діяльний член «Просвіти», який за-
ймав різні пости, дійсний член НТШ. За його го-
ловування Товариство працювало далі, переборюю-
чи труднощі. У 1936—1938 рр. «Просвіта» мала
розгорнену мережу читалень, домівок, гуртків, кур-
сів, різнопланових комісій, близько півмільйона ак-
тивних членів. 1938 р. ще вдалось урочисто відзна-
чити 70-річчя заснування «Просвіти» за участі
А. Шептицького й Никити Будки. Водночас поси-
лений тиск польської влади на Товариство й нові іс-
торичні реалії від 1939 р. призвели до припинення
діяльності «Просвіти», як і інших національних ор-
ганізацій на українських землях.
6 Труш Іван. Портрет Галущинського. Картон, олія.
71 х 56,5.
1353Збірка портретів очільників Товариства «Просвіта» у львові 1868—1939 рр. у Національному музеї…
ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 6 (120), 2014
Поряд із згаданими портретами очільників Товари-
ства «Просвіта» у Львові у фондах НМЛ є пам’ятки,
на яких зображені особи, які були почесними членами
організації, її добродіями й жертводавцями. Не
обов’язково ці пам’ятки входили до галереї «Просві-
ти», їх могли замовляти інші організації, з якими були
пов’язані портретовані, таким чином вшановуючи їхню
самовіддану працю. Так, наприклад, К. Устиянович
ще у 1860—1870-х рр. виконав «Портрет Корнила
Сушкевича», якого знав особисто й з яким співпрацю-
вав ще від початків заснування «Просвіти». Зокрема,
друга частина «Писем К.Н. Устияновича», які вида-
вала «Просвіта», вийшла 1876 р. накладом К. Суш-
кевича. Вона, як і попередня, містила твори на істо-
ричну тематику [5, с. 40]. К. Сушкевич був одним із
засновників й заступником першого голови Товари-
ства А. Вахнянина й доклав чимало зусиль для ста-
новлення «Просвіти». Водночас К. Сушкевич широ-
ко відомий як Перший голова Товариства Шевченка
(1874—1885 рр.) й загалом громадсько-культурний
діяч. Портрет К. Устияновича придбало НТШ
1904 р., про що писалось у звітах інституції: «Галєрія
образів містить особливо цінну коллєкцію портретів.
В сім році (1904 р. — О. С.-Г.) закуплено до неї пор-
трет першого голови Товариства К. Сушкевича, ма-
льований пок. К. Устияновичем» [20, с. 6]. Й від того
часу на підрамнику твору з’явився напис «порт. Кор-
нила Сушкевича перший голова Т-ва».
Надзвичайно цікавою особистістю, портрет якої
міг бути також у різних українських інституціях, вва-
жаємо Михайла Димета. До збірки НМЛ також
належить його портрет невідомого художника др.
пол. ХІХ ст., виконаний на блясі й закомпонований
в овал 7. У спогадах про початки «Просвіти» до 60-
ліття її заснування Ю. Романчук писав: «І збори
«Просвіти» відкрив і вів старший міщанин Товар-
ницький, купець і властитель кам’яниці в Ринку. Був
ще також один значніший міщанин і властитель
кам’яниці в Ринку Мих. Димет: оба, особливо ж цей
другий, щирі українці-народовці. Димет відіграв по-
важнішу роль в народному житті українців, він пер-
ший спровадив українські книжки з Росії і був чле-
ном депутації до цісаря у василіансько-єзуїтській
справі» [17, с. 31—32].
7 Невідомий художник др. пол. ХІХ ст. Портрет купця
Михайла Димета — симпатика літератури. Бляха, олія
(овал). 47 х 36.
М. Димет був львівським купцем, визначним дія-
чем ще з 1848 р., членом-засновник і добродієм
«Просвіти». Поміж інших меценатських справ він дав
гроші на видання першої книжечки «Просвіти» —
«Зоря». За свій внесок у розвиток Товариства його
іменували почесним членом «Просвіти» [12, c. 142].
М. Димет чимало зробив для розвитку національно-
го видавництва в Галичині й популяризації української
літератури, саме він ще 1862 р. привіз до краю кіль-
ка Кобзарів Т. Шевченка. Його портрет міг входити
й до галереї портретів у Товаристві ім. Т. Шевченка,
де М. Димета особливо шанували.
Серед добродіїв «Просвіти» було чимало й інших
осіб, завдяки спільним зусиллям яких Товариство
розширювало свою діяльність. У НМЛ є, напри-
клад, «Портрет Михайла Малецького» 1923 р.
І. Труша 8. Серед втрачених — «Портрет Костя Ле-
вицького» 1925 р. [8, с. 37].
Галерея портретів у Товаристві «Просвіта» почала
формуватись від 1870-х рр. Автори портретів перших
очільників й деяких членів-засновників організації при-
тримувались подібної композиційної схеми, реалістич-
ної манери письма й характерного овального формату
полотна, що було диктоване, з одного боку, самою офі-
ційною функцією творів, а з іншого, припускаємо, ху-
дожньою традицією, що панувала у мистецтві Галичи-
ни др. пол. ХІХ ст. Отримана класична освіта Відня
чи Мюнхена мала вирішальне значення для подаль-
шої творчості галицьких митців. Згодом у пам’ятках
вже 1910—1930-х рр. художники вільніші, портрети
більш різноманітні навіть в офіційних рамках, звично-
го прямокутного формату приблизно одного розміру.
Їх основний виконавець І. Труш. У своїй розмаїтості,
й незважаючи на втрати, галерея портретів діячів
«Просвіти», відповідно до побажання її замовника,
яким виступає саме Товариство, до нині сповняє своє
основне призначення — пам’ять народу й приклад для
нащадків, що ніколи не втрачає своєї актуальності.
1. Бандрівський М. Музей НТШ: з нашої історії /
М. Бандрівський, Т. Романюк. — Львів, 1999. —
С. 2.
2. Белей І. Двадцять и п’ять льть исторіи товариства
«Просвьты» / І. Белей — Львів : з друкарні НТШ,
1894. — 68 с.
8 Труш Іван. Портрет Михайла Малецького. 1923 р. Кар-
тон, олія. 66 х 55.
Олеся СЕМЧИШИН-ГУЗНЕР1354
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014
3. Біла О. Портрети громадських діячів пензля І. Труша
в збірці Національного музею у Львові ім. А. Шеп-
тицького (у контексті дослідження співпраці митця з
Науковим Товариством ім. Шевченка у Львові) /
Оксана Біла // Збереження й дослідження історико-
культурної спадщини в музейних зібраннях: історичні,
мистецтвознавчі та музеологічні аспекти діяльності :
доп. та повідомл. Міжнародної наук. конф., Львів,
25—27 вер. 2013 р. / Національний музей у Львові
ім. А. Шептицького. — Львів, 2013. — С. 10—29.
4. Брик І. З картин забутого / І. Брик // Народній ілю-
стрований календар товариства «Просвіта» на пере-
ступний рік, 1928. Ювилейне видання з нагоди 60-
ліття «Просвіти» і 50-ліття календаря. — Львів,
1927. — С. 55—56.
5. Горак Р. Призабуті з Вовкова / Р. Горак. — Львів :
ЗУКЦ, 2010.
6. Жеплинська О. Корнило Устиянович (1839—1903).
Малярство, графіка, рукописи : альбом-каталог /
О. Жеплинська // Національний музей у Львові іме-
ні Андрея Шептицького. — К. : Р. К. Майстер
Принт, 2013. — 104 с
7. Ілюстрований народний календар товариства «Про-
сьвіта» на звичайний рік 1914 : Коштом Тов-а «Про-
світа», з друкарні НТШ. — Львів, 1914.
8. Каталог втрачених експонатів Національного музею у
Львові / авт.-упоряд. В. Арофікін, Д. Посацька. —
К. ; Львів : Тріумф, 1996. — 102 с. : іл.
9. лозинський М. Сорок літ діяльности «Просвіти» (в
40-літній ювілей Товариства) / М. Лозинський. —
Львів : з друкарні НТШ, 1908. — 72 с.
10. Нановський Я. К.М. Устиянович / Я. Нанов-
ський. — К., 1963. — 45 с. : іл.
11. Народні й ілюстрований календар тов. «Просвіта» на
переступний рік 1924 / ред. Ст. Шах. — Львів, 1924.
12. Перський Ст. Популярна історія Товариства «Про-
світа» / Ст. Перський. — Львів, 1932. — 268 с.
13. Посмертні згадки // Ілюстрований календар Товариства
«Просвіта» на рік звичайний 1910. — С. 172—173.
14. Провідник по Львові // Ілюстрований народний ка-
лендар товариства «Просьвіта» на звичайний рік 1914 :
Коштом Тов-а «Просьвіта», з друкарні НТШ. —
Львів, 1914.
15. Провідник по Львову / Народній ілюстрований ка-
лендар тов. «Просвіта» на переступний рік 1924 ;
ред. Ст. Шаха. — Р. 46 — С .LVII
16. Ревакович Т. Спогади про Корнила Устияновича /
Т. Ревакович // Світ. — 1917. — Ч. 6. — С. 9.
17. Романчук ю. Товариство «Просвіта» в перших часах
свого розвитку. Події і люди / Ю. Романчук // На-
родній ілюстрований календар товариства «Просвіта»
на переступний рік 1928. Ювилейне видання з нагоди
60-ліття «Просвіти» і 50-ліття календаря. — Львів,
1927. — С. 31—44.
18. Свєнціцький І. ХХV Літ діяльности Національного
музею / І. Свєнціцький // Двайцять пять-ліття На-
ціонального музею у Львові / під редакцією І. Свєн-
ціцького. — Львів, 1930. — 123 с.
19. Свєнціцький І. Національний музей у Львові /
І. Свєнціцький // Ілюстрований народний календар
Товариства «Просьвіта» на звичайний рік 1914. —
Львів : з друкарні НТШ, 1914. — С. 119—122.
20. Хроніка НТШ у Львові за 1905 р. — Ч. 21. — Львів,
1905.
21. Хроніка НТШ у Львові за роки 1923—1925. —
Ч. 67—68. — Львів, 1926. — С. 19, 142.
22. Щоденник НМЛ. 1940—1944 рр.
Olesya Semchyshyn-Huzner
HEADS OF PROSVITA SOCIETY
IN LVIV (1868—1939) AND COLLECTION
OF THEIR PORTRAITS IN ANDREI
SHEPTYTSKY NATIONAL MUSEUM
In the article has been considered a gallery of portrait paintings
presenting the images of native intellectualists and creative per-
sonalities that headed the Prosvita Society. In contextual study
of Society’s activities the article has also traced provenance of
mentioned artworks. Some light has been thrown upon the prob-
lem as for the incoming of analyzed artifacts in Lviv A. Shep-
tytsky National Museum. For the first time has been presented
the whole characteristics of portrait gallery of Prosvita activists
including paintings of unknown until now location.
Keywords: Prosvita Society, portrait gallery, museum, K.
Ustyanovych, I.Trush.
Олеся Семчишин-Гузнер
СOБРАНИЕ ПОРТРЕТОВ ПРЕДСЕДАТЕЛЕЙ
ОБЩЕСТВА «ПРОСВИТА» ВО ЛЬВОВЕ
1868—1939 гг. В НАЦИОНАЛЬНОМ МУЗЕЕ
им. АНДРЕЯ ШЕПТИЦКОГО
Рассматривается галерея живописных портретов предсе-
дателей Общества «Просвита». Отслеживается история
создания упомянутых памятников живописи в контексте
деятельности Общества. Выясняется вопрос поступления
анализируемых произведений в Национальный музей во
Львове им. А. Шептицкого. Впервые представлена це-
лостная характеристика портретной галереи деятелей
«Просвиты» с учетом тех произведений, местонахождение
которых сейчас неизвестно.
Ключевые слова: Общество «Просвита», портретная га-
лерея, музей, К. Устиянович, И. Труш.
|