Бісер у художній структурі ансамблю буковинського народного одягу другої половини XX — початку XXI століття

Досліджено тенденції розвитку третього етапу традиції художніх виробів з бісеру на історичних теренах Північної Буковини. Визначені типологічні, технологічні та художні особливості бісерних компонентів ансамблю народного одягу різних етнічних зон краю....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2014
1. Verfasser:	Федорчук, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут народознавства НАН України 2014
Schriftenreihe:	Народознавчі зошити
Schlagworte:	Статті
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94538
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Бісер у художній структурі ансамблю буковинського народного одягу другої половини XX — початку XXI століття / О. Федорчук // Народознавчі зошити. — 2014. — № 6 (120). — С. 1394-1404. — Бібліогр.: 6 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-94538
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-945382016-02-12T03:06:13Z Бісер у художній структурі ансамблю буковинського народного одягу другої половини XX — початку XXI століття Федорчук, О. Статті Досліджено тенденції розвитку третього етапу традиції художніх виробів з бісеру на історичних теренах Північної Буковини. Визначені типологічні, технологічні та художні особливості бісерних компонентів ансамблю народного одягу різних етнічних зон краю. The trends of the third phase of the beadwork artistic ware development on the historic lands of North Bukovyna were researched. The typological, technological and artistic peculiarities of the beadwork components in the national garment ensemble of various ethnic zones of the land were determined. Исследовано тенденции развития третьего этапа традиции художественных изделий из бисера на историческом пространстве Северной Буковины. Определены типологические, технологические и художественно-композиционные особенности бисерных компонентов ансамбля народной одежды разных этнических зон края. 2014 Article Бісер у художній структурі ансамблю буковинського народного одягу другої половини XX — початку XXI століття / О. Федорчук // Народознавчі зошити. — 2014. — № 6 (120). — С. 1394-1404. — Бібліогр.: 6 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94538 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Федорчук, О. Бісер у художній структурі ансамблю буковинського народного одягу другої половини XX — початку XXI століття Народознавчі зошити
description	Досліджено тенденції розвитку третього етапу традиції художніх виробів з бісеру на історичних теренах Північної Буковини. Визначені типологічні, технологічні та художні особливості бісерних компонентів ансамблю народного одягу різних етнічних зон краю.
format	Article
author	Федорчук, О.
author_facet	Федорчук, О.
author_sort	Федорчук, О.
title	Бісер у художній структурі ансамблю буковинського народного одягу другої половини XX — початку XXI століття
title_short	Бісер у художній структурі ансамблю буковинського народного одягу другої половини XX — початку XXI століття
title_full	Бісер у художній структурі ансамблю буковинського народного одягу другої половини XX — початку XXI століття
title_fullStr	Бісер у художній структурі ансамблю буковинського народного одягу другої половини XX — початку XXI століття
title_full_unstemmed	Бісер у художній структурі ансамблю буковинського народного одягу другої половини XX — початку XXI століття
title_sort	бісер у художній структурі ансамблю буковинського народного одягу другої половини xx — початку xxi століття
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94538
citation_txt	Бісер у художній структурі ансамблю буковинського народного одягу другої половини XX — початку XXI століття / О. Федорчук // Народознавчі зошити. — 2014. — № 6 (120). — С. 1394-1404. — Бібліогр.: 6 назв. — укp.
series	Народознавчі зошити
work_keys_str_mv	AT fedorčuko bíseruhudožníjstrukturíansamblûbukovinsʹkogonarodnogoodâgudrugoípolovinixxpočatkuxxistolíttâ
first_indexed	2025-07-07T01:00:40Z
last_indexed	2025-07-07T01:00:40Z
_version_	1836947908270751744
fulltext	ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014 Друга половина XX — початок XXI ст. стали часом формування та розвитку третього етапу української народної традиції бісерних виробів. Одним з найстійкіших (час зародження та безпе- рервність розвитку традиції) та найпотужніших (чи- сельність майстрів та творів) ареалів народної твор- чості з бісером від початку ХІХ ст. й до сьогодні за- лишається Північна Буковина. Коли у середині ХХ ст. в більшості українських осередків творчість з бісером почала тимчасово занепадати, на історич- них теренах Північної Буковини (з 1940 р. складо- ва Чернівецької обл.) вона продовжувала розвива- тися. Художні рішення, запропоновані місцевими майстрами упродовж 1960—1970 рр. і досі мають високу затребуваність, так як, на їх ґрунті відбува- ється формування основних засад сучасних бісерних творів не лише в буковинському ареалі, а також у низі сусідніх сіл та в окремих містах і містечках, як от, Коломия, Косів, Кути. Головною сферою застосування бісеру в народно- му мистецтві українців залишився ансамбль народ- ної ноші, що зазнав помітних змін. Ці зміни одна- ково торкнулися типологічних, технологічних та ху- дожніх характеристик виконаних із застосуванням бісеру накладних прикрас, головних уборів та вбран- ня. Доповнення народної ноші буковинців стала ви- шита бісером тайстра. Актуальність пропонованого дослідження поля- гає у потребі ґрунтовного систематизованого аналі- зу бісерного декору буковинського народного одягу другої половини ХХ — початку ХХ ст. як окремо- го явища українського народного мистецтва. Акту- альним також є завдання мистецтвознавчого аналі- зу сучасних творчих процесів. Наукову новизну становить дослідження третього етапу української традиції художніх виробів з бісеру на теренах Північної Буковини, а також художній ана- ліз конкретних, виявлених у ході цілеспрямованих мистецтвознавчих експедицій в Чернівецьку обл. та вперше введених в науковий обіг артефактів. Мистецтвознавча розвідка декорованих бісером компонентів ансамблю народного одягу буковин- ців виконувалася у відділі народного мистецтва Ін- ституту народознавства НАН України в рамках колективного дослідження «Історія та теорія укра- їнського народного декоративного мистецтва: ви- дова специфіка». Творчість буковинських майстрів бісерних виро- бів другої половини ХХ — початку ХХІ ст. допо-© О. ФЕДОРЧУК, 2014 Олена ФЕДОРЧУК БІСЕР У ХУДОЖНІЙ СТРУКТУРІ АНСАМБЛЮ БУКОВИНСЬКОГО НАРОДНОГО ОДЯГУ другої половини XX — початку XXI століття Досліджено тенденції розвитку третього етапу традиції ху- дожніх виробів з бісеру на історичних теренах Північної Буковини. Визначені типологічні, технологічні та художні особливості бісерних компонентів ансамблю народного одягу різних етнічних зон краю. Ключові слова: бісер, прикраса, бісерний декор, одяг. 1395Бісер у художній структурі ансамблю буковинського народного одягу… ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 6 (120), 2014 ки мало вивчена. Найбільш інформативним з цього питання є розділи: «Традиції і новації 60—70-х ро- ків ХХ ст.» та «Сучасний народний одяг Північної Буковини (80—90-ті роки)» у монографії Мірри Костишиної «Український народний костюм Північ- ної Буковини. Традиції і сучасність» [4, с. 117— 140]. Окремі повідомлення також містяться у пра- цях Тамари Бушиної «Декоративно-прикладне мис- тецтво Радянської Буковини» [1], Георгія Кожо лянко «Етнографія Буковини» [2] та Ярослави Кожолян- ко «Буковинський традиційний одяг» [3]. Проте, вказані монографії, написані у 1980—1990-х рр., не дають погляду на досліджувану проблему як сфор- моване явище народного мистецтва, що має на Бу- ковині свої особливості. Однією з ключових ознак третього етапу буковин- ської традиції художніх виробів з бісеру стало падін- ня популярності накладних прикрас та входження у широку моду вишитих бісером компонентів вбрання. Накладні прикраси з бісеру почали виходити з ужитку у 1960—1970-х роках. Вагомою причиною цього було те, що самодостатній декор вишитої бі- сером сорочки не потребував доповнень у вигляді шийної чи нагрудної оздоби, виконаної з аналогіч- них матеріалів. Водночас, про накладні бісерні при- краси поступово стали забувати й буковинські гуцу- ли, у яких вишиті бісером сорочки не дістали такого поширення як у мешканців Передгір’я та рівнинних районів [5, с. 546]. Нечасте побутування накладних оздоб з бісеру мало й інші, скоріш за все суб’єктивні, причини, продиктовані новими художніми віяннями непередбачуваної моди. До 1960-х рр., з ансамблю народного одягу Бу- ковинського Поділля щезла весільна прикраса ка- пелюха — винизана з бісеру ромбовидна «квітка», відома у першій половині ХХ ст., але якої не пам’ятають сучасні буковинці [2, с. 276]. Упродовж 1960—1970-х рр. із святкової буко- винської ноші стали зникати такі прикраси як стріч- ковий ґердан з підвісками, зубчаста силянка, об’ємна плетінка та котильон. Нині у буковинських селах можна натрапити, хіба що, на стрічковий та розетковий ґердан, однодільну силянку, краватку та трясунки. Як компонент святкового костюму буковинців ба- гато де зберігся декорований бісерними матеріалами пояс, стилістика якого у другій половині XX ст. про- довжувала змінюватися. В цілому, згасання традиції накладних прикрас у 1960—1970-х роках супроводжувалося тенденцією до спрощення композиційних схем, відмовою від усталеного колориту (часто його збідненням), не- хтуванням автентичними засобами та прийомами ху- дожньої виразності. Все частіше стали з’являтися накладні прикраси, місце виготовлення яких визна- чити неможливо. Так, у 1960—1970 рр. для однодільної силянки («ковніру», «силєнки», «йордану») та стрічкового ґердану, який часто виконували у техніці бісерного ткання, найтиповішим став орнамент з графічно не- складних одноманітних ромбічних, зиґзаґових або трикутних мотивів (Іл. 1). З декору буковинської прикрас почав зникати контраст різних за розміра- ми, конструкцією та кольорами мотивів. Нерідко бу- ковинські майстри ігнорували таким важливим за- собом художньої виразності як багатоколірність. До кінця ХХ ст. поширеним компонентом ансамб- лю святкового жіночого та чоловічого одягу буко- винців залишався розетковий ґердан («басми»), який переважно виконували технікою ткання у по- єднанні з набиранням у разки або нанизуванням. Се- ред різних варіантів орнаменту перевагу надавали взорам з мотивом заквітчаної галузки. Недовго, упродовж 1950—1980-х рр., чоловіче народне вбрання буковинців прикрашала нанизана, вишита або ткана з бісерних матеріалів (як також вишита нитками) краватка [5, с. 544]. Її поява була пов’язана з поширенням в буковинському чоловічо- му одязі сучасної класично кроєної білої сорочки. Краватка не лише прикрашала нічим не декоровану сорочку, а також своєрідно адаптувала її до вико- ристання в комплексі з традиційними компонентами Іл. 1. Тодосійчук Євдокія Юріївна (1931 р. н.). Ґердан стрічковий «йордан». Бісер, нитки, ткання. 1960-ті рр., с. Малий Дихтинець Путильського р-ну Чернівецької обл. ПМА за 2008 р. Олена ФЕДОРЧУк1396 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014 народного одягу, зокрема, багато декорованим кеп- тарем. Зазвичай, для краваток буковинські майстри обирали композицію з геометричних мотивів: ром- бів, хрестів, трикутників, зиґзаґів. У колориті домі- нували яскраві насичені барви. В умовах розвою вишивки бісерними матеріалами у народній ноші буковинців став поширюватися ви- шитий бісером пояс [6, с. 154]. У середині XX ст. на Буковинській Гуцульщині з’явився полотняний пояс — «бав’янка» (8—10 см), орнаментований бі- серною вишивкою з рослинних мотивів [3, с. 138]. У 1960-х роках народну ношу Буковинського По- ділля доповнив схожий за конструкцією до «бав’янки» широкий (9,5—12 см) жіночий «пояс», пошитий з полотна та вкритий суцільною вишивкою бісером і січкою (відносно великого розміру). Роз- повсюдженим мотивом виконаною півхрестиковим стібком декору стала розлога заквітчана галузка. Се- ред варіантів кольорового вирішення домінувало по- єднання синьо-блакитного тла із зеленими, білими, рожевими та червоними барвами елементів галузки (Іл. 2). Менш поширеним був орнамент з різнобарв- них геометричних мотивів. Декорований вишивкою бісерними матеріалами пояс найбільш гармонійно поєднувався з вишитою нитками сорочкою та тканою ґорбаткою (смугастою або квітчастою). Композиційно такий пояс перегу- кувався з тогочасним «весільним вінком», декор яко- го так само почали виконувати вишиванням півхрес- тиковим стібом. Упродовж 1970—1990-х років на теренах Буко- винського Поділля з’явився дещо вужчий пояс (до 7 см), викроєний зі щільної (вовняної або схожої на вовняну) фабричної чорної тканини і прикрашений вишивкою склярусом, січкою та бісером. В основі композиції — мотив галузки, вкритої зеленими листками та різнобарвними квітами й пуп’янками. Вишивку виконували стебнівкою та вільною глад- дю безпосередньо на чорному тлі матерії (Іл. 3). Та- кий пояс був органічним доповненням опинки («ка- трінці»), виконаної з тих самих матеріалів й тими самими прийомами вишивання. По суті, такий пояс перестав бути накладною прикрасою й почав вико- ристовуватися як компонент одягу, точніше як скла- дова опинки. У другій половині XX ст. змін зазнали типоло- гія, технологія та художнє оформлення головних уборів. Від середини XX ст. щезло з ужитку дівоче «чіль- це» з бісерним декором. Поступово змінив своє при- значення, проте не зник безслідно, жіночий убір го- лови — «рушник». Буковинці тривалий час продо- вжували убирати «рушником» храмові та хатні ікони. У кінці XX ст. священики сільських церков розпо- рядилися сховати давні твори у старі скрині. Проте рушниками першої половини XX ст. і далі прикра- шають хатні ікони у деяких селах Заставнівського (сс. Василів, Мосорівка) та Хотинського (сс. Пе- ребиківці й Колінківці) районів Чернівецької облас- ті 1. Окрім того в інтер’єрах хати та церкви з’явилися повністю вишиті бісерними матеріалами рушники, що не мають ніякого стосунку до колишніх головних уборів і відносяться до функціонального роду пред- метів хатньої обстави та ужитку. На жаль, відомі нам сучасні вишиті бісерними матеріалами півхрес- тиковим стібом рушники виконуються за розповсю- дженими нині друкованими зразками фітоморфної вишивки. Аналогічні твори можемо зустріти також на Західному Поділлі, Покутті, Гуцульщині. 1 ПМА за 2007 рік. Іл. 2. Пояс. Полотно, січка, вишивання півхрестиком. Фрагмент. 1960-ті рр., с. Погорілівка Заставнівського р-ну Чер- нівецької обл. ПМА за 2007 р. 1397Бісер у художній структурі ансамблю буковинського народного одягу… ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 6 (120), 2014 Що ж стосується «весільного вінка», то цей тип головного убору не просто зберігся як атрибут весіль- ного дійства, а продовжив видозмінюватися. Змінив- ся його загальний вигляд, а також технічне та худож- нє вирішення. Зокрема, поширення набув убір у фор- мі відносно невисокого (до 15 см) правильного (без узвишшя) циліндру. Зник букет ковили, що увінчу- вав весільний вінок. Водночас, незмінним атрибутом убору залишилася розета з квітів, розміщена по цен- тру його передньої частини. Щоправда, колись така розета-букет поєднувала різнобарвний квіт, створе- ний зі штучних матеріалів (воскований папір, накрох- малена матерія, шовкова стрічка), та цвіт безсмерт- ника, який виконував символічне значення та збага- чував фронтальну деталь весільного вінка. Сучасний букет, виконаний лише зі штучних дво- чи триколір- них квітів, втратив частину свого художньо-виразного образу як також обереговий зміст. З багатьох сучасних уборів зникли монети, що ви- конували декоративну та магічну функцію. Так, май- стрині із с. Погорілівка Заставнівського р-ну Черні- вецької обл. виготовляють коди, нижній край яких замість монет обрамляють бісерною плетінкою із зуб- частими обрисами (на зразок зубчастої силянки) 2. Ще разючіших видозмін зазнала центральна час- тина весільного вінка. Якщо у першій половині XX ст. «капелюшиня», «коди» чи «кошик» прикрашали кількома нанизаними або тканими з бісерних матері- алів стрічками, то з 1960-х рр. дівочий убір почали оздоблювати лише однією широкою смугою ткани- ни, вкритої вишивкою січкою півхрестиковим стібом. Композицію такої вишивки, зазвичай, утворюють повтори графічно нескладного мотиву заквітчаної га- 2 ПМА. Записано 9 вересня 2008 року у с. Погорілівці Заставнівського р-ну Чернівецької обл. від Остапович Марії Іллівни (1926 р. н.) та Колибаби Марії Степанів- ни (1956 р. н.). лузки, розташованої на однобарвному тлі. У 1960— 1970-х рр. декор капелюшиня (а також аналогічно декорованого поясу) мав переважно блакитне тло, на якому вишивали зелену галузку з біло-рожево- червоними квітами (Іл. 4). Згодом майстри різних сіл почали експериментувати з барвами тла, суттєво не змінюючи форму та кольори елементів мотиву. Так, у селах Заставнівського району (сс. Чуньків, Пого- рілівка, Брідок, Погорілівка) можна розшукати ве- сільні вінки останніх десятиліть XX — початку XXI ст., що мають блакитне, біле, жовте чи рожеве тло. Окрім того урізноманітнилися й самі бісерні ма- теріали. До 1970-х рр. виконавиці весільних вінків (і також поясів) надавали перевагу січці сатинового ґа- тунку. Від 1980-х рр. майстрині почали використо- вувати також різноякісний бісер 3. Захоплення вишивкою бісерними матеріалами найбільше торкнулося декору вбрання. Упродовж 1960—1980-тих у багатьох селах Чернівецької обл. невід’ємним компонентом святкової народної ноші стала вишита бісером сорочка. Більшість вишитих бісерними матеріалами соро- чок мали тунікоподібний крій, водночас в окремих осередках стали з’являтися також сорочки з маниш- кою та сорочки на кокетці. Від 1960-х років у декорі буковинської сорочки остаточно запанувала рослинна тематика. Найбіль- шої варіативності вона набула на теренах Заставнів- щини, Кіцманщини та Новоселиччини, де майстри- ні вишивали мотиви троянд, маків, плодів і листя ви- нограду, вишень, листків клена, дуба і польових квітів [4, с. 102]. За рахунок укрупнення мотивів майстрині почали досягали все більшої плавності їх- ніх контурів: геометризовані обриси рослинних мо- тивів стали набувати ізоморфності. З 1960-х рр. збільшився й розмір бісерних матеріалів. Одночас- 3 ПМА за 2007—2008 рр. Іл. 3. Делей Марія Іванівна (1931 р. н.) Пояс. Фрагмент. Вовняна тканина, склярус січка, бісер, вишивання стебловим швом, вільною гладдю. 1970-ті рр., с. Брідок Заставнівського р-ну Чернівецької обл. ПМА за 2007 р. Олена ФЕДОРЧУк1398 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014 не збільшення розміру бісеру та розмірів мотивів ви- шивки надало композиції специфічної монументаль- ності, яка мала на меті заворожити глядача. Декор новітньої сорочки виконували січкою та бі- сером різної якості. Зокрема, значну частину матері- алів складали так звані «шовкові цятки» (сатинова січка) добре відомі у вишивці першої половини XX ст. Поряд із «шовковими цяткам» поширилися дрібні на- мистинки з нашаруванням металічних або райдужних переливів (у відтінках бронзи або бензину) — так зв. «гадючі цітки» 4. Змінилася й кольорова гама бісер- них вишивок. Від 1960-х рр. замість контрастної па- літри з насичених кольорів, основою якої були темні барви, майстрині почали застосовувати менш контр- астний колорит, в якому домінували світлі відтінки. 4 ПМА. Записано 22 червня 2007 року у с. Чуньків За- ставнівського р-ну від Вальчук Марії Іванівни, 1940 р. н. Упродовж 1960—1970-х роках окремі буковин- ські майстрині продовжували черпати художні ідеї у творах середини XX ст., інші — впроваджували но- вітні композиційні рішення. Так, на Заставнівщині широко побутувала деко- рована бісерними матеріалами тунікоподібна жіноча та чоловіча сорочка з круглим вирізом горловини та пазушним розрізом. На передню частину горлови- ни на пазушний розріз жіночої сорочки стали наши- вали декоративний комірець, що мав вигляд двох си- метрично розташованих по обидва боки розрізу три- кутників або спарених трикутників. Найпоширенішим типом композиції залишалася «сорочка плечиками» 5, типова як для жіночої так і чоловічої ноші. Різновидом «сорочки плечиками» стала «сорочка плечиками та рукавами» 6, властива для жіночого строю. У художньо-композиційному вирішенні таких творів намітилася тенденція до збільшення загального поля вишивки, укрупнення мотивів, впровадження яскравих барв. Зокрема, у колориті запанували два найпоширеніші варіанти. Один — схожий до колориту декору 1940— 1950-х рр., проте помітно яскравіший, — у майже рівних пропорціях поєднав чорну, темно-зелену, фі- олетову, синю, червону, барви, долучаючи вкраплен- ня рожевих та жовтих барв. Другий — базувався на різних відтінках зеленого (галузки) й рожевого (пе- люстки квітів) та включав допоміжні — червоний, жовтий і білий кольори. Перший тип кольорової гами, що будувалася на контрасті дуже різних за ступенем насиченості барв, використовувався найширше — для композицій, складених з геометризованих мотивів трояндових га- лузок, виноградних пагонів, грон винограду, польо- вих та садових квітів та іншого (Іл. 5). Для компо- зицій, в яких панували світлі менш контрастні бар- ви, характерними стали ізоморфні квіткові узори з рожевими, схожими на півонії, трояндами (Іл. 6). Характерологічним елементом жіночої сорочки другої половини XX ст. з теренів Заставнівщини 5 Стрічковий орнамент розташовували симетрично обі- руч горловини (т. зв. «плечики», що тяглися по грудях, плечах і спині), також довкола розрізу пазухи. Орнамен- тальними смугами декорували також верхню та нижню частину рукавів, поділ сорочки. 6 Композицію «сорочки плечиками» доповнює розкішна ви- шивка усього поля рукава з мотивом вазона або галузки. Іл. 4. Весільний вінок «коди». Картонна основа, полотно, січка, вишивання. 1970—1980-ті рр., с. Погорілівка За- ставнівського р-ну Чернівецької обл. ПМА за 2007 р. Іл. 5. Бокла Наталія Іванівна (1930 р. н.). Сорочка жіноча тунікоподібна додільна. Полотно, січка, бісер, вишивання півхрестиком. 1960-ті рр., с. Погорілівка Заставнівського р-ну Чернівецької обл. ПМА за 2008 р. 1399Бісер у художній структурі ансамблю буковинського народного одягу… ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 6 (120), 2014 стало обрамляюче виріз горловини, краї рукавів, по- діл сорочки мереживо («корунка»), яке з 1960-х ро- ків почали виплітати не з ниток, а з набраних на нит- ки бісерних матеріалів. У 1970-х роках у жіночу моду Буковинського По- ділля увійшла так звана «сорочка вінком» з нагруд- ним декором у вигляді замкненої в коло (як вінок) розкішних розмірів заквітчаної гірлянди, що повніс- тю огортає горловину: накриває верхню частину спи- ни, плечі, розложисто лягає на груди, досягаючи лі- нії талії. Зокрема у такий спосіб декорували жіночу тунікоподібну сорочку з трикутним вирізом горло- вини, що мала комірець у вигляді спарених трикут- ників, на якому вишивали невеличкий за розмірами мотив заквітчаної галузки. Розлога галузка, вкрита квітами та пагонами, стала також незмінним моти- вом декору рукава. У кольоровому вирішенні «сорочки вінком» май- стрині застосовували обидва типи кольорової гами. Мало контрастні пастельні зелені та рожеві барви (другий тип) майстрині звично застосовували у тво- рах з мотивом схожої на півонії троянди (з ізоморф- ними обрисами) (Іл. 7). Для вишивання «сорочки вінком» використову- ють значно більше бісеру, аніж для «сорочки плечи- ками». Для такої композиції характерним є ефект декоративної перевантаженості. Це небажане вра- ження послаблюється, коли поряд із сорочкою «він- ком» одягають виткані з темної вовни опинку («ґор- батку») та крайку («боярок»). Водночас із «сорочкою вінком» в моду почали входити також вишиті бісерними матеріалами пояс та опинка. Ансамбль одягу створений на поєднан- ні вишитих бісерними матеріалами сорочки, поясу та опинки вирізняється надмірною строкатістю. Очевидно тому, в сучасному ансамблі жіночого одя- гу Буковського Поділля таке поєднання зустріча- ється вкрай рідко. Упродовж 1960—1970-х років в Хотинському р-ні Чернівецької обл. (так звана Руська Буковина) також існувала мода на вишиті бісерними матеріала- ми жіночі та чоловічі сорочки. Щоправда, з бісер- ними матеріалами на Хотинщині працювало значно менше майстринь, аніж на Заставнівщині. Тутешні твори вирізнялися і кроєм і художньо-композиційними особливостями декору. Так, у Хотинському районі в ансамблі святкового одягу побутували вишиті бі- Іл. 6. Учасник мистецтвознавчого відрядження на Чернівеч- чину — Людмила Герус у «сорочці плечиками»: майстри- ня — Остапович Марія Іллівна (1926 р. н.). Сорочка жіно- ча тунікоподібна додільна. Полотно, січка, бісер, вишивання півхрестиком, в’язання. 1980-ті рр., с. Погорілівка Застав- нівського р-ну Чернівецької обл. ПМА за 2008 р. Іл. 7. Респондент у «сорочці вінком»: майстриня — Бур- дейна Василина Аксентівна (1920—2004 рр.). Сорочка жіноча тунікоподібна додільна. Полотно, січка, бісер, ви- шивання півхрестиком. 1970-ті рр., с. Самушин Застав- нівського р-ну Чернівецької обл. ПМА за 2007 р. Олена ФЕДОРЧУк1400 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014 сером жіноча сорочка на кокетці та чоловіча сороч- ка з манишкою. Рослинний декор на таких сорочках вишивали бісером та січкою дрібного розміру (№ 11). В колориті панували відкриті (не пастельні) насиче- ні барви: відтінки зеленого, червоного, та синього кольорів, яскраве звучання яких підкреслювали чорно-коричнева та жовта барви. На відміну від заставнівських, хотинські майстри- ні не виплітали бісерних «корунок». А вив’язані ними з ниток неширокі мережива, якими іноді обрамляли горловину та краї рукавів, були значно скромніши- ми за «корунки» заставнівських майстринь. Упродовж 1960—1970-х рр. своєрідний дуже ви- разний художній образ вишитої бісерними матеріа- лами сорочки створили народні майстри Верхнього Буковинського Попруття. В жіночій ноші запану- вала тунікоподібна сорочка з глибоким трикутним вирізом горловини, в чоловічій — тунікоподібна сорочка з круглим вирізом горловини та паховим розрізом іноді доповнена виложистим комірцем та манишкою. Прикметним для жіночої сорочки став декор з ве- ликих квітів, який вінком огортав виріз горловини (Іл. 8). З таких само крупних геометризованої фор- ми мотивів, зібраних у розлогий букет, майстрині часто творили й декор рукава. У 1960—1970-х рр. поширення набув мотив троянди, який поєднували з мотивами польових та городніх квітів. Квіти тро- янди зазвичай вишивали у розтяжках трьох кольо- рів: рожевому, червоному та синьому. У 1980-х рр. на сорочках з Верхнього Буковинського Попруття стали з’являтися різнобарвні «маки». Як і в середині XX ст. вишиту бісером сорочку нерідко прикрашали мережкою. Рельєфна вишивка бісерними матеріалами відносно великого розміру (№ 10) та «невагома» мережка органічно поєднали в одному творі ефект монументальності та витонче- ності. Надзвичайно вишукано виглядає жіноча со- рочка з Кіцманського району, в якій мережкою бі- лими нитками заповнено майже все поле рукава. Ве- лику змережану площину довершує стрічковий орнамент з невеликих трояндових мотивів, вишитий низом рукава. (Іл. 9). З кінця XX ст. деякі сорочки Верхнього Буко- винського Попруття почали доповнювати вив’я- заними з бісеру мереживами. Значно скромнішими за жіночі були чоловічі со- рочки. У нагрудній частині — навколо пазушного розрізу вони мали декор у вигляді відносно неширо- кого стрічкового орнаменту з мотивом галузки, а ни- зом рукавів — у вигляді одного або трьох невелич- ких квіткових букетів. Часом на чоловічих сорочках з Верхнього Буковинського Попруття вишивали та- кож «плечики» з мотивом неширокої галузки. Упродовж другої половини XX ст. декор виши- тої бісерними матеріалами народної сорочки продо- вжував розвиватися й на Буковинському Прикар- патті. В жіночій та чоловічій ноші побутувала туні- коподібна сорочка з прямокутним вирізом горло вини Іл. 8. Сорочка жіноча тунікоподібна додільна. Фрагмент нагрудної вишивки. Полотно, січка, бісер, вишивання пів- хрестиком. 1970-ті рр. Кіцманський р-ну Чернівецької обл. ПМА за 2008 р. Іл. 9. Сорочка жіноча тунікоподібна. Полотно, січка, бі- сер, вишивання півхрестиком, білі шовкові нитки, мережка. 1970-ті рр., Кіцманський р-н Чернівецької обл. Колекція Петра та Ольги Василюків 1401Бісер у художній структурі ансамблю буковинського народного одягу… ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 6 (120), 2014 (з пазушним розрізом або без нього) а також туні- коподібна сорочка з круглим вирізом, пазушним роз- різом та коміром-стійкою або відкладним коміром. Художньої виразності прикарпатські майстрині досягали поєднуючи вишивку бісером, мережання та в’язання гачком. Контраст, досягнутий при вико- ристанні різних технічних засобів, підсилювали контрастом кольорів: м’які (білі або жовті) кольори ниток мережки та «корунки» звеселяло насичене багатобарв’я бісерних матеріалів. У декоруванні прикарпатської сорочки другої по- ловини XX ст. спостерігалися типові для більшості осередків тенденції: перехід майстринь до січки та бісеру порівняно великого розміру, укрупнення мо- тивів та збільшення загального поля вишивки. У тра- диційних для мережки місцях з’явилися орнамен- тальні площини з мотивом галузки, вишитої на су- цільно зашитому білою сатиновою січкою тлі. Такий композиційний прийом полегшив роботу майстри- ням. Проте вкрита бісером площина не змогла успад- кувати витонченої легкості правдивої мережки. Упродовж другої половини XX ст. сорочки, ви- шиті бісерними матеріалами, були знаними також на Буковинській Гуцульщині 7. Проте, як свідчить біль- шість сучасних мешканців гірських сіл Вижницько- го та Путильського районів Чернівецької обл., ви- шивання сорочок бісером так і не стало популярним видом народної творчості краю. Дуже часто буко- винські гуцулки купляли уже готові сорочки у май- стринь Кіцманського р-ну Чернівецької обл. 8 Й те- пер у святкові та весільні дні буковинські гуцулки не- рідко одягають вишиті бісером кіцманські сорочки одночасно з компонентами своєї автентичної ноші. У III четверті XX ст. в комплексі народного жі- ночого вбрання Буковинського Поділля та Верхньо- го Буковинського Попруття побутувала вишита бі- сером та січкою полотняна спідниця — «підьтічка», 7 ПМА. Записано 20 червня 2008 року у с. Селятин Пу- тильського району Чернівецької обл. від подорожньої ху- торянки Олександрюк Вікторії Михайлівни, 1933 р. н., яка у 1950—1980-х рр. сама вишивала цятками сорочки та опинки на продаж. 8 ПМА. Записано 13 червня 2008 року у с. Конятин Пу- тильського р-ну Чернівецької обл. від Мінгереш Анас- тасії Федорівни (в дівоцтві — Григоряк), 1919 р. н.; ПМА. Записано 14 червня 2008 року у с. Довгопілля Путильського району Чернівецької обл. від Малиш Ма- рії Миколаївни, 1962 р. н. «подолка». Її вбирали одночасно із сорочкою «стан- ком». Спід «підьтічки» майстри прикрашали стріч- ковим орнаментом, вишитим бісером (січкою). На Буковинському Поділлі «підтічку» підточували бі- серною «корункою». З 1980-х рр. бісерні мережи- ва стали з’являтися й на новоселицьких «подолках». Декор «підьтічки» та нижньої частини додільної со- рочки (в якій «станок» і «підьтічка» становили єди- не ціле) були ідентичними [5, с. 550]. До сьогодні поширеним типом жіночого та чолові- чого нагрудного одягу, декорованого бісером, залиша- ється кептар. У 1960—1980-х рр. його стрічковий орнамент став ще більш варіативним щодо компози- ційних схем та колориту. Панівними в орнаментиці вишитого бісером кептаря продовжують бути квіт- кові мотиви, укладені в гірлянди або зібрані у буке- ти [1, с. 67]. Розташування декору на площинах кеп- таря залишилося традиційним — паралельно до смушка, що обрамляє краї виробу, у центрі передніх пілок і спинки кептаря, також на його кишеньках. Розміри рослинного декору не змінилися, проте зросло поле бісерної вишивки. Тепер уже рослинні мотиви стали розташовувати на вишитому січкою (переважно дзеркально-срібного ґатунку) тлі, а не як досі — на тлі вибіленої шкіри. Серед осередків виготовлення та побутування де- корованих бісерною вишивкою кептарів виділяєть- ся Новоселицький р-н Чернівецької обл. (Верхнє Буковинське Попруття), де такого типу одіж була Іл. 10. Кептар «кожушина з цятками». Шкіра, січка, ви- шивання півхрестиком, стебловим швом, вільною гладдю. 1965 р., с. Топорівці Новоселицького р-ну Чернівець- кої обл. ПМА за 2007 рік Олена ФЕДОРЧУк1402 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014 й залишається невід’ємною складовою святкової ноші. Багатством художнього вирішення відзнача- ються хутряні безрукавки з с. Топорівців Новосе- лицького р-ну, які окрім вишуканої вишивки бісе- ром, мають ще й таку прикметну особливість як об- рамлення сірим, а не чорним смушком (Іл. 10). У сучасному різноманітті кожушаних безрука- вок зустрічаються також кептарі, декоровані одно- часно вишивкою вовняними нитками та бісерними матеріалами. З 1970-х рр. на теренах Північної Буковини з’явилася декорована бісером жіноча одноплатова поясна одіж — «опинка», «ґорбатка», «катрінця», що прийшла на зміну тканій з вовняних ниток «гор- батці» (Іл. 11). Новомодний декор одноплатового одягу спершу вишивали бісерними матеріалами на тканій смугастій чорній «ґорбатці». Згодом для вишитої бісерними матеріалами опинки стали використовувати чорну вовняну тканину. Орнамент «катрінці» перегукував- ся з орнаментом сорочки, вишитої бісером в один і той само час, проте їх не можна назвати аналогічним. Так на «катрінцях», запанували надто стилізовані, часто вписані в форму кола, вигадані квіти-розети, тоді як у вишивці сорочок майстрині прагнули до на- туралізму. Відмінною в обох випадках стала й техно- логія виготовлення бісерного декору. На сорочках ви- шивку виконували січкою та бісером (глянцевого та матового гатунку) стібом півхрестик, а на «катрін- цях» — склярусом й бісером (переважно дзеркаль- ного ґатунку) стебловим швом та вільною гладдю. Важливі нюанси в декоративну структуру творів вно- сило, звичайно ж, і загальне тло виробів: на сороч- ках воно біле, а на «катрінцях» — чорне. Внаслідок сильних мистецьких взаємовпливів локальних від- мінностей художнього рішення вишитої бісерними матеріалами опинки не існує. Радше можемо говори- ти про художньо-стилістичні нюанси творчості окре- мих майстринь Чернівецької області. На рубежі XX—ХХІ ст. в моду стали входити опинки вишиті сріблястими та золотистими бісерни- ми матеріалами та лелітками. Найчастіше такі новіт- ні твори мають сітчастого типу композиції з геоме- тричних мотивів. В ансамблі сучасного народного одягу (що зазнає сильних мистецьких взаємовпливів) стали з’являтися також вишиті бісерними матеріалами та лелітками двоплатові запаски, декор яких майстрині викону- ють у гамі сріблястих чи золотистих барв. У 1960-х роках як компонент ансамблю народного одягу в моду увійшла вишита бісерними матеріалами торба — «тайстра» («трайста»), яка донині зберігає найбільшу популярність у Новоселицькому р-ні Чер- нівецької області. Зазвичай, тайстру шиють з полотняної тканини (з підкладкою) і декорують з обох боків вишивкою січ- кою та бісером півхрестиковим стібом. За художнім вирішенням така близька до вишивки на дитячій по- душці. Побутують центричні композиції з геометрич- ними або рослинними (з геометризованими обрисами) мотивами, що зустрічаються у творах по окремо або поєднуються між собою. Серед мотивів домінує рос- линна тематика, для якої не існує усталених кольоро- вих рішень. Палітра творів вирізняється надзвичайно Іл. 11. Учасниця мистецтвознавчої експедиції 2007 р. на Чернівеччину Романа Мотиль у народному одязі с. Брідок: майстриня — Делей Марія Іванівна (1931 р. н.). Пояс та опинка «горботка». Тканина, склярус, січка, бісер, вишиван- ня стебловим швом, вільною гладдю. 1970-ті рр., с. Брідок Заставнівського р-ну Чернівецької обл. ПМА за 2007 рік 1403Бісер у художній структурі ансамблю буковинського народного одягу… ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 6 (120), 2014 багатою варіативністю. Вишивка на кожному з боків тайстри, переважно, має однакові мотиви, виконані у різній кольоровій гамі (Іл. 12). Друга половина XX — початок XXI ст. є часом розвитку третього етапу народної традиції бісерних виробів. Типологія, технологія та художньо- стилістичне вирішення виготовлених із застосуван- ням бісеру компонентів ансамблю народного одягу зазнало помітних змін. В ансамблі традиційної буковинської ноші різко зменшилася частка накладних прикрас і головних уборів та збільшилось число компонентів вбрання, що мають бісерний декор. Зокрема, поряд із таки- ми компонентами, як сорочка та кептар, з’явилися також пояс та опинка. У 1960-х рр. унікальним до- повненням жіночої народної ноші з Верхнього Буко- винського Попруття стала оздоблена бісерною вишив- кою тайстра. Провідною технікою виготовлення бісерного де- кору стало вишивання стібами півхрестик, стебнів- ка, вільна гладь. Так, в багатьох осередках народної творчості (замість тканих) з’явилися вишиті бісер- ними матеріалами на тканині пояси та опинки. Ви- шивка запанувала також і у декорі весільного вінка, який у першій половині ХХ ст. виконували з бісеру техніками нанизування та ткання. Серед загальних тенденцій кінця ХХ ст. спосте- рігалося захоплення вишивальниць більшості осе- редків січкою відносно великого розміру (№ 10), на противагу майстриням початку — середини XX ст., які працювали з дрібнішою січкою та бісе- ром (№ 12—11). На початку ХХІ ст. зросло чис- ло творів, вишитих самим лише бісером (без вико- ристання січки). Декор усіх компонентів ансамблю буковинсько- го народного одягу другої половини ХХ ст. почав вибудовуватися навколо художньої ідеї, яку акуму- лювала у собі вишита бісерними матеріалами сороч- ка. Так, у другій половині ХХ ст. найбільшого по- ширення спершу дістала «сорочка плечиками», зго- дом — «сорочка вінком». Характерологічною ознакою буковинської сороч- ки стали рослинні мотиви великих розмірів, що на- дали загальній композиції твору досі не типової мо- нументальності. Серед вишитих бісером композицій найбільшого поширення набули стилізовані рослин- ні мотиви з геометризованими формами, яким за ра- хунок укрупнення мотивів і збільшення пластичнос- ті їхніх обрисів поступово стали надавати все біль- шої ізоморфності. Колорит вишитих бісером композицій став значно яскравішим та барвистішим. Максимальною натуралістичністю (плавністю форм та природною кольоровою гамою) вирізнялися троянди-півонії, які почали вишивати майстрині із Заставнівщини у 1960-х роках. Автентичні риси сорочок з різних етнозон краю проявилися в особливостях поєднання та компону- вання різних видів декору (вишивка бісером та нит- ками, мережка, мереживо), розмірах та формах його мотивів, їхній колористиці. Авангардне композиційне вирішення складових народної ноші призвело до помітної руйнації старих та появи нових художніх стереотипів. Прикметою сучасного мистецтва стали костюми, які не завжди можна назвати ансамблями, бо вони поєднують компоненти народного вбрання, виготов- лені в різних роках XX та початку ХХІ століття. Одночасне уживання головного убору, сорочки, кеп- таря, опинки, пояса тощо, виконаних у різний час та, іноді ще й, у різних осередках, порушує досконалу гармонію, притаманну автентичному ансамблю на- родного одягу. Насправді, «перемішування» часових та локаль- них ознак — прикмета новітнього часу, що стосу- ється не лише буковинської ноші. На сусідніх з Бу- ковиною теренах своєрідна міграція художніх ідей Іл. 12. Тайстра. Полотно, бісер, січка, вишивання півхрес- тиком. 1980-ті рр., с. Топорівка Новоселицького р-ну Чернівецької обл. Львівський вернісаж. Літо 2013 р. Олена ФЕДОРЧУк1404 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014 упродовж кінця XX — початку XXI ст. є ще більш разючою. Умовні скорочення: ПМА — польові матеріали автора 1. Бушина Т.І. Декоративно-прикладне мистецтво Радянської Буковини : науково-популярний нарис / Т.І. Бушина. — К. : Мистецтво, 1986. — 127 с. : іл. 2. кожолянко Г. Етнографія Буковини : у 3 т. / Георгій Кожолянко. — Чернівці : Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича ; Буковинське етно- графічне товариство ; Видавництво «Золоті литав- ри», 1999. — Т. 1. — 384 с. : іл. — (Бібліогр. в кінці розд.). 3. кожолянко Я. Буковинський традиційний одяг / Ярослава Кожолянко. — Чернівці ; Саскатун : Friesen Printers, 1994. — 262 с. : іл. (українською та англій- ською мовами). — (Бібліогр. с. 247—258). 4. костишина М.В. Український народний костюм Пів- нічної Буковини. Традиції і сучасність / Мірра Кости- шина. — Чернівці : Рута, 1996. — 192 с. : іл. — (Бі- бліогр. с. 181—184 (127 назв). 5. Федорчук О. Бісер у декорі народного одягу буковин- ців (за матеріалами мистецтвознавчих експедицій 2007—2008 рр.) / Олена Федорчук // Народо- знавчі зошити. — 2008. — № 5—6. — С. 540— 551. — (Бібліогр. в тексті). 6. Федорчук О. Бісер в оздобленні буковинської народ- ної ноші : типологічні особливості (польові розвідки 2007—2008 рр.) / Олена Федорчук // Вісник Хар- ківської державної академії дизайну і мистецтв : зб. наук. пр. / за ред. Даниленка В.Я. — Харків : ХДАДМ, 2009. — № 8. — С. 149—162. — (Мис- тецтвознавство. Архітектура). Olena Fedorchuk BEADWORK IN THE ARTISTIC STRUCTURE OF THE NATIONAL GARMENT ENSEMBLE OF BUKOVYNA in the late XX — early XXI century The trends of the third phase of the beadwork artistic ware de- velopment on the historic lands of North Bukovyna were re- searched. The typological, technological and artistic peculiari- ties of the beadwork components in the national garment en- semble of various ethnic zones of the land were determined. Keywords: glass beads, decoration, glass beads decor, clothes. Олена Федорчук БИСЕР В ХУДОЖЕСТВЕННО- КОМПОЗИЦИОННОЙ СТРУКТУРЕ АНСАМБЛЯ БУКОВИНСКОЙ НАРОДНОЙ ОДЕЖДЫ ВТОРОЙ ПОЛОВИНЫ XX — НАЧАЛА XXI СТОЛЕТИЯ Исследовано тенденции развития третьего этапа традиции художественных изделий из бисера на историческом про- странстве Северной Буковины. Определены типологиче- ские, технологические и художественно-композиционные особенности бисерных компонентов ансамбля народной одежды разных этнических зон края. Ключевые слова: бисер, украшение, бисерный декор, одежда.

Бісер у художній структурі ансамблю буковинського народного одягу другої половини XX — початку XXI століття

Institution

Ähnliche Einträge