Юрій Магалевський: художня творчість і боротьба за незалежність України
Висвітлюється творчість художника і громадського діяча УНР Юрія Магалевського у період національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. та на еміграції. Аналізуються критичні статті про портрети та пейзажний живопис художника, опубліковані у періодиці 1920—1930-х років. На основі збережених творів т...
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут народознавства НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Народознавчі зошити |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94554 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Юрій Магалевський: художня творчість і боротьба за незалежність України / І. Білан // Народознавчі зошити. — 2014. — № 6 (120). — С. 1574-1580. — Бібліогр.: 17 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-94554 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-945542016-02-12T03:06:17Z Юрій Магалевський: художня творчість і боротьба за незалежність України Білан, І. Статті Висвітлюється творчість художника і громадського діяча УНР Юрія Магалевського у період національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. та на еміграції. Аналізуються критичні статті про портрети та пейзажний живопис художника, опубліковані у періодиці 1920—1930-х років. На основі збережених творів та репродукцій у публікаціях зроблена спроба переоцінки художньої спадщини митця. The article has thrown some light upon artistic creativity and social activities by Yuri Mahalevsky, UNR painter and struggler during the national liberation efforts of 1917—1921 as well as in exile. Critical articles about artist’s portrait and landscape works, published in periodicals of 1920s and 1930s have been put under analytical study. On the ground of survived creations and reproductions in publications, an attempt has been made as for re-valorization of Mahalevsky’s artistic heritage. В статье освещается творчество художника и общественного деятеля УНР Юрия Магалевского в период национально-освободительной борьбы 1917—1921 гг. и эмиграции. Проанализированы также опубликованные в периодике 1920—1930-х гг. критические статьи о портретах и пейзажной живописи художника. На основе сохранившихся произведений и репродукций в публикациях, предпринята попытка переоценки художественного наследия художника. 2014 Article Юрій Магалевський: художня творчість і боротьба за незалежність України / І. Білан // Народознавчі зошити. — 2014. — № 6 (120). — С. 1574-1580. — Бібліогр.: 17 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94554 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Білан, І. Юрій Магалевський: художня творчість і боротьба за незалежність України Народознавчі зошити |
| description |
Висвітлюється творчість художника і громадського діяча
УНР Юрія Магалевського у період національно-визвольних
змагань 1917—1921 рр. та на еміграції. Аналізуються критичні статті про портрети та пейзажний живопис художника,
опубліковані у періодиці 1920—1930-х років. На основі
збережених творів та репродукцій у публікаціях зроблена
спроба переоцінки художньої спадщини митця. |
| format |
Article |
| author |
Білан, І. |
| author_facet |
Білан, І. |
| author_sort |
Білан, І. |
| title |
Юрій Магалевський: художня творчість і боротьба за незалежність України |
| title_short |
Юрій Магалевський: художня творчість і боротьба за незалежність України |
| title_full |
Юрій Магалевський: художня творчість і боротьба за незалежність України |
| title_fullStr |
Юрій Магалевський: художня творчість і боротьба за незалежність України |
| title_full_unstemmed |
Юрій Магалевський: художня творчість і боротьба за незалежність України |
| title_sort |
юрій магалевський: художня творчість і боротьба за незалежність україни |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94554 |
| citation_txt |
Юрій Магалевський: художня творчість і боротьба за незалежність України / І. Білан // Народознавчі зошити. — 2014. — № 6 (120). — С. 1574-1580. — Бібліогр.: 17 назв. — укp. |
| series |
Народознавчі зошити |
| work_keys_str_mv |
AT bílaní ûríjmagalevsʹkijhudožnâtvorčístʹíborotʹbazanezaležnístʹukraíni |
| first_indexed |
2025-07-07T01:01:41Z |
| last_indexed |
2025-07-07T01:01:41Z |
| _version_ |
1836947976225816576 |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014
Називаючи ім’я Юрія Магалевського, щоразу
доводиться пояснювати, хто він. Ще недавно
ми нічого не знали про нього. Особливо, якщо гово-
рити про людей мого покоління. Не чули про нього
від екскурсоводів у музеях, у школі, і навіть в ака-
демії в курсі історії українського мистецтва. Тільки
після того, як відкрилися «спецхрани», його ім’я
з’явилося в кількох публікаціях.
У Львові перша стаття про життя і творчість за-
бутого митця належить Р.М. Яціву, опублікована
під назвою «Статус Магалевського» у 2004 р. [16].
Пізніше з’явилася стаття М.І. Батога ««Артист-
маляр» Юрій Магалевський» [2], а згодом у своїй
книзі «Українське мистецтво ХХ ст.: ідеї, явища,
персоналії» Р.М. Яців подав ширшу розвідку про
художника [17]. Поза межами Львова також було
опубліковано кілька статтей — одеського дослідни-
ка Василя Барладяну [1], московського україноз-
навця Михайла Забоченя [4] та відомого Дніпропе-
тровського журналіста і краєзнавця Миколи Чаба-
на [15]. Всі публікації мали характер своєрідного
першовідкриття: називали ім’я несправедливо забу-
того художника, а точніше — забороненого, твор-
чість якого нещадно нищилася, а ім’я під пильним
оком цензури не згадувалося.
Аж тепер, провівши значну пошукову роботу в
музеях, архівах та наукових бібліотеках Дніпропер-
тровська, Запоріжжя, Кам’янця-Подільського та
Львова, можемо досить повно відтворити життєвий
і творчий шлях Юрія Олександровича Магалевсько-
го (1876—1935 рр.).
Це був не лише талановитий художник, а й впли-
вовий громадський діяч, один із керівників товари-
ства «Просвіта» в Олександрівську (Запоріжжя)
та Катеринославі (Дніпропетровську), організатор
перших органів української влади в цих містах, а зго-
дом і збройної боротьби за незалежність України,
член Ради Республіки УНР, створеної вже на емі-
грації в Польщі, голова Українського Товариства До-
помоги Емігрантам з України у Львові, яке створю-
валося за урядовим дорученням.
До Львова Юрій Магалевський прибув разом з
Петром Холодним і Павлом Ковжуном і, як завжди,
з повною віддачею працював над виконанням дору-
чення. В тих надзвичайно складних політичних умо-
вах еміграції, що склалися після підписання Ризько-
го договору 1921 р., при повній матеріальній незабез-
печеності і безгрошів’ї йому вдалося зорга нізувати
Товариство і навіть налагодили випуск офіційного ви-© І. БІЛАН, 2014
Іван БІЛАН
ЮРІЙ МАГАЛЕВСЬКИЙ:
ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ І БОРОТЬБА
ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ
Висвітлюється творчість художника і громадського діяча
УНР Юрія Магалевського у період національно-визвольних
змагань 1917—1921 рр. та на еміграції. Аналізуються кри-
тичні статті про портрети та пейзажний живопис художника,
опубліковані у періодиці 1920—1930-х років. На основі
збережених творів та репродукцій у публікаціях зроблена
спроба переоцінки художньої спадщини митця.
Ключові слова: Армія УНР, академізм, портрет, вистав-
ка ГДУМ.
1575юрій Магалевський: художня творчість і боротьба за незалежність України
ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 6 (120), 2014
дання Товариства — календаря-альманаха «Дніпро».
Це стало можливим завдяки підтримці галицьких
українців, громадсько-політичних, релігійних діячів
та діячів культури Галичини, передовсім митрополи-
та Андрея Шептицького, Йосипа Сліпого, Іларіона
Свєнціцького і багатьох інших. У календарі-альманасі
друкувалися художні твори, наукові розвідки, публі-
цистика учасників визвольної боротьби 1917—
1921 рр., зокрема, Є. Маланюка, В. Січинського,
Д. Донцова та ін. Тут опубліковані надзвичайно цін-
ні для нас спогади самого Ю. Магалевського.
Та хоч яку велику повагу викликає цей, так би
мовити, «послужний список», він характеризує по-
стать громадянина-патріота України, а не худож-
ника. Подальше дослідження виявило, що худож-
ня творчість Юрія Магалевського в Дійовій Армії
УНР повністю узгоджується з такою характерис-
тикою і ще більше підносить її до рівня історико-
мистецького значення. А щоб ці слова не здалися
перебільшеним захопленням, звернемося до фак-
тів, які вдалося виявити і перевірити. Насамперед
слід сказати, що Ю. Магалевський як народний
вчитель був звільнений від військового обов’язку і
в царську армію не був призваний, а в Армію УНР
прийшов добровільно, з чітко окресленою метою.
Як згадує сам художник про ці роки, «я зробив Мі-
ністерству Освіти пропозицію делєгувати мене в
нашу армію для збирання мистецько-історичного
матеріялу і зафіксування біжучих подій. Керуючий
Міністерством Освіти того часу, беззмінний това-
риш міністра Петро Холодний, прийняв мою про-
позицію і направив мене в Штаб Армії» [7, с. 44].
Щобільш, Петро Холодний, оцінивши ініціативу
художника, значно розширив її, перетворивши на
культурну політику уряду в час воєнних дій. Він
видав спеціальний наказ-обіжник, в якому вказу-
вав: «Наказую Губерніяльним і Повітовим Комі-
сарам Освіти тимчасово взяти під свій догляд всі
пам’ятки старовини й мистецтва, охоронити їх від
знищення, псування й продавання в руки скупщи-
ків для вивозу за кордон, а також пильнувати, аби
музеї, бібліотеки, закладені за часів старого ладу і
під час українського та більшовицького панування,
не розбиралися, не продавалися ким би то не було.
Про всякі такі злочинства належить повідомляти
місцеву владу адміністративну, військову й мініс-
терство Народної Освіти» [15, с. 164].
Що спонукало Ю. Магалевського до такого рі-
шучого і незвичайного кроку? Ось як пояснює він
сам у своїх спогадах: «З початком революції 1917 р.,
коли на Україні всі творчі елєменти кинулись до усві-
домлюючої і організаційної праці, в масах українсько-
го народа, приспаного царатом, той рух набрав коло-
сального розгону. Дві справи лише висовувалося —
національність і власна держава… Героїчна армія,
селянські маси і невідомі герої спосеред цивільної
людности, як то: громадські діячі, священики, учи-
телі, інженери, адвокати, урядовці та инші — ось був
той «нарід», який, не зважаючи ні на що, з посвятою,
робив своє велике діло самовизволення…» [7, с. 41—
42]. Ю. Магалевський не відділяв себе від того на-
роду, про який говорив, і прагнув робити те саме «ве-
лике діло», з самовідданістю присвятивши йому свій
фах художника. Він прагнув бути поруч із борцями
за незалежність і державність, аби змалювати пор-
трети справжніх реальних героїв у реальних умовах і
зберегти ці образи для історії, а потім створити істо-
ричні полотна на теми цих подій на зразок «Запо-
рожців...» свого учителя І.Ю. Рєпіна. Він пройшов
із Армією УНР через усі фронти. Лише дійшовши
до Кам’янця-Подільського художник виконав
150 портретів осіб командного та рядового складу
Армії УНР. Він писав: «На сховок до університету
я передав 150 портретів ріжних величин, олійною
фарбою, з осіб, що грали ролю в подіях того часу..,
кілька десятків зарисованих пам’яток стародавнього
Ю. Магалевський. Портрет І. Свєнціцького. 1921 р. П.,
о. 70 х 60. Національний музей українського мистецтва
ім. А. Шептицького. Львів. ІН 30416. Ж-378
Іван БІлаН1576
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014
будівельного мистецтва, як то: церков, гробівців,
хрестів намогильних, мистецтва прикладного — ви-
шивок, писанок, стильового убрання, тощо; кілька
шкіців військових подій історичного значення; кіль-
ка ріжних збірок, серед яких пригадую — збірку ма-
рок поштових в кілька тисяч примірників, великої
вартости, яку я знайшов десь на шляху наступу на-
ших військ, декілька старих книжок» [8, с. 118].
Художник вірив у перемогу та в повернення і далі
працював, рухаючись із Армією. Вже на еміграції,
за короткий час перебування у польському містечку
Тарнові у 1921 р., Юрій Магалевський значно по-
повний свій цикл портретів, написавши ще 40 олій-
них творів, які згодом передав у депозит до Націо-
нального музею у Львові. Доля цього депозиту, як
і залишених у Кам’янці-Подільському робіт, трагіч-
на. Можемо припустити, що вони фізично знищені,
як і 258 творів художника Василя Перебийноса, які
він ще у 1937 р. прислав з Парижа до Львова для
виставки в Музеї українського мистецтва.
У статті Д. Посацької «Василь Перебийніс —
український митець з Парижа» детально розповіда-
ється, як це відбувалося у 1952 р. під час роботи чер-
гової комісії (а їх було багато — 29) по перевірці
всіх музейних експонатів на предмет ідейності, яка
остаточно вирішила долю творів художника [11]. У
статті, присвяченій В. Перебийносу, імена інших ху-
дожників лише згадуються без називання творів:
«Нарбут, Труш, Курилас... а також деякі депози-
ти» (виділення моє. — І. Б.) [11, с. 26]. Очевид-
но, що така комісія не обійшла увагою депозит Юрія
Магалевського. Про долю творів, залишених худож-
ником на зберігання у Кам’янці-Подільському, та-
ких відомостей не маємо. Вдалося вияснити тільки
те, що там теж було багато комісій — в архіві, му-
зеї, університеті — одразу після війни (вже Другої
світової) і пізніше. А потім ще було переміщення
усього історичного архіву із Кам’янця-Подільського
у Хмельницький. Далі можна думати що завгодно,
але творів Ю. Магалевського з того великого до-
робку, який він залишив на збереження в Кам’янець-
Подільському університеті, поки що не виявлено.
Отже, на сьогодні чудом вціліли лише п’ять пор-
третів, які зберігаються у Національному музеї укра-
їнського мистецтва ім. А. Шептицького. У власних
спогадах та публікаціях Ю. Магалевського у львів-
ській пресі до 1939 р. знаходимо також репродукції
кількох портретів. Так, у нарисі «Тихі герої» [9] опу-
бліковано репродукції трьох жіночих портретів «По-
встанка Віра Бабенко з Веселих Тернів на Катери-
нославщині», «Повстанка Віра», «Повстанка М.».
36 репродукцій портретів опублікував у часописі
«Кафедра» онук генерал-хорунжого Армії УНР
А. Гулого-Гуленка Василь Барладяну. Серед них ко-
мандуючий армією М. Омелянович-Павленко,
генерал-хорунжий штабу УНР Володимир Саль-
ський, прем’єр-міністр В’ячеслав Прокопович,
генерал-поручник Микола Коваль-Медзвецький,
Андрій Гулий-Гуленко та ін.
...Ми могли мати сьогодні унікальну галерею ге-
роїв визвольної війни 1917—1921 рр., написаних з
натури професійним художником. Щоб глибше усві-
домити феноменальність зробленого Ю. Магалев-
ським, варто провести деяку аналогію із іншим яви-
щем історії українського мистецтва — галереєю пор-
третів гетьманів, полковників і козаків
ХVІІ — середини ХVІІІ ст. Це вкарбована в час
звитяжна історія України Козацької доби в персона-
ліях, в дійових особах. Її, цю галерею, створили кіль-
ка поколінь художників, а народ сприйняв її цільною
і цілісною, і вона назавжди залишається нашою на-
Магалевський Ю. Порубченко Пімен (Барладяну В. Про
образки на згадку, або Вступне слово до портретів Юрія
Магалевського // Кафедра. — Львів ; Лондон : Б. в. —
1990. —1995. — Ч. 11. — С. 33)
1577юрій Магалевський: художня творчість і боротьба за незалежність України
ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 6 (120), 2014
ціональною гордістю. Про це подбало і українське
мистецтвознавство. Варто лиш згадати найвидатні-
ші фундаментальні праці вчених Платона Білецько-
го «Український портретний живопис XVII—
XVIII ст.» та Павла Жолтовського «Український
живопис XVII—XVIII ст.». Галерея портретів
Ю. Магалевського мала би бути другою подібною
галереєю, ще більш унікальною тим, що її створив
один художник в момент, коли Україна знов творила
історію силами свого народу. І наші мистецтвознав-
ці не вели б дискусій про творчий метод Ю. Мага-
левського, а говорили б про його подвиг. Сьогодні
вже після проведених досліджень, повністю ще не за-
вершених, можемо впевнено сказати, що художник
дійсно вчинив подвиг.
Аналіз чи художня оцінка творів художника мис-
тецтвознавцями у повному обсязі досі не проводили-
ся, тому при згадці про Юрія Магалевського віднов-
люються добуті з періодики початку ХХ ст. думки
чи відгуки рецензентів про нього, що, зазвичай, були
або непрофесійні (як, скажімо, поета М. Вороного)
[3], або ж рішуче, навіть революційно зорієнтовані
на авангардний європейський мистецький процес та
оновлюючі тенденції українського мистецтва, які з
запалом прагнули форсувати художники молодого
покоління. Масштабна, національно зорієнтована
програма, яку виробив для себе живописець Юрій
Магалевський і яку вважав відповідною до завдан-
ня, яке об’єктивно постало перед громадянським по-
кликанням українського мистецтва, ними зовсім не
розглядалася і не враховувалася. Тому висловлені тоді
докори і закиди з приводу академізму та пов’ язаних
із ним мистецьких «гріхах» затяжіли над художни-
ком. А після появи у пресі у 1923 р. статті М. Воро-
ного «Пензлем і пером: думки естета» він зовсім пе-
рестав брати участь у художніх виставках ГДУМ
(Гуртка діячів українського мистецтва), співзаснов-
ником і членом якого був разом з П. Ковжуном,
П. Холодним, В. Січинським, М. Голубцем, М. Осін-
чуком, С. Тимошенком, М. Федюком та О. Нова-
ківським, як і в будь-яких інших виставках. Схоже,
що відтоді Ю. Магалевський поволі відійшов від
станкового живопису, зайнявся приватними уроками
рисунку, та переключився на церковне малярство,
яким раніше ніколи не займався. Цю нову діяльність
почав разом з побратимом по роботі в Армії УНР
Петром Івановичем Холодним в якості його поміч-
ника, потім працював з Іваном Трушем, а пізніше
успішно працював самостійно, відкривши, як писав
М.І. Батіг, «ще одну сторінку свого творчого діапа-
зону — монументально-декоративну» [2, с. 34].
Варто розглянути статтю М. Вороного, що аж
так вплинула на художника. Вона досить велика.
Автор викладає в ній свої теоретичні розміркову-
вання про мистецтво і мистецький процес взагалі,
не розрізняючи європейський і український, насиль-
но прив’я зуючи останній до першого. Самі ж його
розмірковування, чи, як він задекларував, «думки
естета» почерпнуті переважно з французьких кри-
тиків, та підтримані ще й цитатами з Й.В. Гете і на-
віть японського художника А. Хіротігі. Цю обста-
вину пояснював у такий спосіб: «Певна річ, що в
нас ні Тугенхольдів, ні С. Маковських нема...» [13,
с. 280]. А українських теоретиків мистецтва, яки-
ми уславилася Харківська школа мистецтвознав-
ства, починаючи від Григорія Сковороди — теоре-
тика бароко і предтечі романтизму, справу якого гід-
но продовжили О.О. Потебня, завідувач першої в
Україні кафедри історії і теорії мистецтва і директор
Харківського музею та ціла плеяда наступних аж
Магалевський Ю. Бабенко Віра (Барладяну В. Про об-
разки на згадку, або Вступне слово до портретів Юрія Ма-
галевського // Кафедра. — Львів ; Лондон : Б. в. —
1990—1995. — Ч. 11. — С. 133)
Іван БІлаН1578
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014
до розстріляного більшовиками Ф. Шміта і репре-
сованого С. Таранушенка поколінь мистецтвознав-
ців мовби ніколи й не була. Але ж на той час, коли
за художню критику взявся М. Вороний, вони вже
розробили і теоретичні засади творчості, і схарак-
теризували мистецькі стилі, і виробили порівняльно-
історичний метод мистецтвознавчих досліджень.
Більш того, Вадим Щербаківський, який одночас-
но з М. Вороним перебував на еміграції у Празі,
де й була публікована стаття, про яку йдеться, вже
розробив метод комплексного мистецтвознавчого
дослідження. І якщо б М. Вороний звернувся до
надбань української науки, він, очевидно, інакше
сформулював би і завдання критика, а не ось так:
«1) знати, що він (критик. — І. Б.) має шукати у
творі й 2) уміти знайти те, що він шукає» [13,
с. 280]. Отже, головним в мистецтві, за М. Воро-
ним, виявляється, критик, який щось шукає, а ху-
дожні твори для того й існують, щоб він те «щось»
знайшов... або не знайшов. Озброївшись такими
теоретичними «постулатами», критик примінив їх
на практиці до огляду одразу двох виставок
ГДУМ — 1922 і 1923 рр.
Не тільки із цієї статті, і не тільки цього автора,
зрозуміло, що він шукав новацій, хоча б якогось ак-
туального «-ізму», яких немало було в тій порі, а осо-
бливо в Парижі. Що знайшов, про те розповів, але
найперш звернув увагу на прояви ненависного ака-
демізму. Вибухнув від того зовсім неблагородним
гнівом. Забув про аналіз творів, забув навіть про
пристойність та повагу до людини. Ось як М. Во-
роний підступився до академізму: «Академізм поки
що не здав своїх позицій, юрба й ортодокси його ще
підтримують...», та коли пролунали «співи імпресі-
онізму», а потім «різноголосим хором.. експресіоніз-
му, екстремізму, кубізму, футуризму, кубо-футуризму
й інше, він виглядає затурканим і розгубленим» [13,
с. 280]. Оцей викривальний розгон скерувався перш
за все проти Юрія Магалевського, якого критик на-
звав «старим» академістом поряд іще з двома —
А. Манастирським і М. Тишкевичем. Основна мова,
звичайно, про Ю. Магалевського. Невідомо, який
з перелічених «співочих -ізмів» пропонував Юрію
Магалевському Микола Вороний, бо далі, висло-
вивши загальний присуд академізмові, критик не
вдається до аналізу творів художника, інтерпретації
та оцінки на науковій мистецтвознавчій основі, а з
портретів, як слід було сподіватися, ще й з історич-
ним та громадянським підходом, — він просто огуль-
но і розгнуздано знущається — над всіма творами,
що були представлені на двох виставках ГДУМ (а
їх всього 28), не зважаючи ні на художника, ні на
портретованих, ні на глядачів («публіка», «юрба», в
мові автора статті). «Пару слів про портрети, —
пише М. Вороний, і робить ласку — подібності ша-
новний артист у більшій чи меншій мірі досягає... мо-
дель на портреті легко пізнати — це лев, а не соба-
ка». І так далі про всі твори, пересипаючи свою
лайливу лексику цитатами з французів чи власними
виразами [13, с. 282—283]. Оцінка творів, пред-
ставлених на виставках, звелася до знущання з
«творчості митця і приниження його особистості»,
як висловився М.І. Батіг [2, с. 35].
На тлі всього, що ми знаємо про творчість і діяль-
ність Ю. Магалевського, особливо в той період (це
ж писалося у 1923 р.), такий виступ критика викли-
кає, м’яко кажучи, здивування, а перед сучасними
дослідниками українського мистецтва висуває акту-
альну проблему мистецької критики 20-х років ми-
нулого століття. Адже ж справа не лише в одній стат-
Магалевський Ю. Омелянович-Павленко Михайло (Бар-
ладяну В. Про образки на згадку, або Вступне слово до
портретів Юрія Магалевського // Кафедра. — Львів ;
Лондон : Б. в. — 1990—1995. — Ч. 11. — С. 205)
1579юрій Магалевський: художня творчість і боротьба за незалежність України
ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 6 (120), 2014
ті, про яку йшлося. В контексті нашої теми думки
М. Вороного поділяли й інші критики та художни-
ки, зокрема, П. Ковжун, що, очевидно, було осо-
бливо боляче для Ю. Магалевського. Хоч, звичай-
но, не всі поділяли думки М. Вороного та П. Ков-
жуна. М. Бутович, наприклад, в дискусії не встрявав,
але у коротенькій статті «Вилюплюємось», визнаю-
чи необхідність «широко відчинити вікно для захід-
ної культури», з притаманним йому гумором засте-
рігав теоретиків мистецтва проти «диктаторського
гуляйпільства» [13, с. 360].
Незмінними залишалися стосунки товариської
взаємодопомоги, що виникли й зміцніли на грунті
боротьби за незалежність України та збереження
української культури, з Петром Івановичем Холод-
ним. Це була велика підтримка для художника, а
для нас, зважаючи на високий і бездоганний авто-
ритет П. Холодного, переконливий доказ справж-
ньої оцінки Ю. Магалевського — людини, громад-
ського діяча і митця. Це підтверджує і факт співп-
раці художників над розписом каплиці Святого Духа
греко-католицької семінарії, що дістав найвищу
оцінку релігійних діячів, мистецтвознавців, громад-
ськості і преси. Надзвичайно скромний і мовчазний
Юрій Магалевський, людина високої гідності (ні-
кому не відповідав на критику і не встрявав в дис-
кусії, що тоді було досить поширеним явищем), по-
чав роботу як помічник П. Холодного, однак само-
стійно створив прекрасний великий образ
«Св. Йосафат» (2,00 х 1,27 м, зберігається в На-
ціональному музеї ім. А. Шептицького у Львові) і
розписав їдальню семінарії.
Незмінними залишилися і стосунки з відомими га-
лицькими діячами, у тому числі з І. Свєнціцьким, пор-
трет якого роботи Ю. Магалевського несправедливо
зганьбив М. Вороний, незважаючи навіть на почут-
тя портретованого. Оцінки М. Вороного, як і П. Ков-
жуна, не поділяли журналісти та мистецтвознавці, се-
ред яких Марія Струтинська, Михайло Струтин-
ський, Іванна Федорович-Малицька й інші. Вони
виступали в пресі, заперечуючи висновки суворих кри-
тиків, вважаючи їх щонайменш неслушними. Свою
рішучу незгоду з М. Вороним і П. Ковжуном висло-
вили у посмертних статтях, присвячених Ю. Мага-
левському (помер 29 жовтня 1935 р.) М. Струтин-
ський — «Пам’яті Юрія Магалевського» [12] — та
І. Федорович-Малицька — «Мистець-громадянин»
[14]. М. Струтинський у своїй статті стисло, але до-
кладно виклав життєвий шлях митця, наголосивши,
що Юрій Магалевський був «однією з найкращих по-
статей доби визвольних змагань», залишивши пре-
цінні спогади про той час [12, с. 8]. Він лише торкнув-
ся творчості художника, висловивши проникливу дум-
ку, що Ю. Магалевський «мав усі дані зробитися
великим баталістом. Доля судила інакше: після воєн-
них трудів довелося йому малювати галицькі церкви,
шукаючи компромісу між вимогами і скромними за-
собами наших селян (любив їх до безтями!) та своїми
мистецькими аспіраціями» [12, с. 8].
Велика стаття І. Федорович-Малицької під влуч-
ним заголовком «Мистець-громадянин» також при-
свячена пам’яті Ю. Магалевського, написана з дис-
кусійним запалом, базується на спробі аналізу твор-
чості художника. В його особі авторка вбачала
«приклад згармонізованої людини... Погляди і вчин-
ки, вдача й мистецтво Юрія Олександровича були
однозгідні між собою» [14, с. 129]. Пункт за пунк-
том спростовує вона закиди критиків, особливо
П. Ковжуна, оскільки вони мали художньо-мис-
тецький зміст, а не були «думками естета». «Ні один
із тих закидів не суттєвий» [14, с. 131], — ствер-
джує авторка і доводить своє тверджуння як аналі-
зом творів, так і теоретичними міркуваннями. Вона
високо оцінює портрети художника — ті, що напи-
сані в похідних умовах, створені у Тарнові та Льво-
ві, а також його пейзажі, «більші та менші форма-
Магалевський Ю. Гулий-Гуленко Андрій (Барладяну В.
Про образки на згадку, або Вступне слово до портретів
Юрія Магалевського // Кафедра. — Львів ; Лондон :
Б. в. — 1990—1995. — Ч. 11. — С. 206)
Іван БІлаН1580
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014
том краєвиди всі незвичано гармонійні кольорами»
[14, с. 132]. Завершуючи свою статтю, авторка пи-
сала: «Мистецький дорібок Магалевського займе в
історії українського малярства належне йому місце,
як праці зрілого, під оглядом малярським високо
культурного мистця» [14, с. 133].
Сучасні авторитетні мистецтвознавці М.І. Батіг
та Р.М. Яців, які вже тепер звернулися до творчос-
ті Ю. Магалевського, у своїх публікаціях вислови-
ли обґрунтовану думку про необхідність наукового
дослідження художньої спадщини митця, якій на-
лежить гідне місце в українському мистецтві і в
пам’яті народу.
1. Барладяну в. Про образки на згадку, або Вступне
слово до портретів Юрія Магалевського / В. Барла-
дяну // Кафедра. — Львів ; Лондон : Б. в. — 1990—
1995. — Ч. 11. — С. 194—202.
2. Батіг М. «Артист-маляр» Юрій Магалевський /
М. Батіг // Галицька брама. — Львів : Центр Євро-
пи, 2005. — № 1—3. — С. 32—35.
3. вороний М. Пензлем і пером: Думки естета / М. Воро-
ний. — Прага ; Берлін : Нова Україна, 1923. — 48 с.
4. Забочень М. Художник з Олександрівська / М. За-
бочень // Запорозька старовина. — Запоріжжя : За-
поріжжя, 1995. — 168 с.
5. ковжун П. Ю. Магалевський / П. Ковжун // Назу-
стріч. — Львів, 1935. — 15 грудня. — № 24. — С. 3.
6. Магалевський ю. Останній акт трагедії: (Етап ви-
звольної боротьби українського народу. 1917—
1920) / Ю. Магалевський. — Львів, 1928. — 55 с.
7. Магалевський ю. Останній акт трагедії: (Етап ви-
звольної боротьби українського народу. 1917—1920) /
Ю. Магалевський // Літературно-науковий вісник. —
Т. 44. — Львів, 1927. — Кн. 9. — С. 41—54.
8. Магалевський ю. Останній акт трагедії: (Етап ви-
звольної боротьби українського народу. 1917—1920) /
Ю. Магалевський // Літературно-науковий вісник. —
Т. 44. — Львів, 1927. — Кн. 10. — С. 114—129.
9. Магалевський ю. Тихі герої / Ю. Магалевський //
Літопис «Червоної Калини». — Львів, 1931. — Ч. 1. —
С. 15—17.
10. Побожій С.І. З історії українського мистецтвознав-
ства / С.І. Побожій. — Суми : Університетська книга,
2005. — 184 с.
11. Посацька Д. Василь Перебийніс — український митець
з Парижа / Д. Посацька // Галицька брама. — Львів :
Центр Європи, 2011. — № 7—8. — С. 24 — 26.
12. Струтинський М. Пам’яті Юрія Магалевського /
М. Струтинський // Новий час. — Львів, 1935. —
1 листопада. — № 244. — С. 8.
13. Українські мистецькі виставки у Львові. 1919—1939:
Довідник: антологія мистецько-критичної думки /
автор-упорядник Р.М. Яців. — Львів : Львівська на-
ціональна академія мистецтв ; Інститут народознавства
НАН України, 2011. — 696 с.
14. Федорович-Малицька І. Мистець-громадянин / І. Фе-
дорович-Малицька // Календар-альманах «Дніпро» на
звичайний рік 1937. — Львів, 1937. — С. 129—133.
15. Чабан М. Діячі січеславської «Просвіти» (1905—
1921) / М. Чабан. — Дніпропетровськ : ІМА-прес,
2002. — 536 с.
16. Яців Р. Статус Магалевського / Р. Яців // Народо-
знавчі зошити. — 2004. — № 1—2. — С. 150—162.
17. Яців Р. Українське мистецтво ХХ століття: ідеї, яви-
ща, персоналії / Р. Яців. — Львів : Афіша, 2006. —
С. 159—176.
Ivan Bilan
Y. MAHALEVSKY, HIS ART AND STRUGGLE
FOR INDEPENDENT UKRAINE
The article has thrown some light upon artistic creativity and
social activities by Yuri Mahalevsky, UNR painter and strug-
gler during the national liberation efforts of 1917—1921 as well
as in exile. Critical articles about artist’s portrait and landscape
works, published in periodicals of 1920s and 1930s have been
put under analytical study. On the ground of survived creations
and reproductions in publications, an attempt has been made as
for re-valorization of Mahalevsky’s artistic heritage.
Keywords: UNR Army, academism, portrait, exhibitions of
GLUA.
Иван Билан
Ю. МАГАЛЕВСКИЙ: ХУДОЖЕСТВЕННОЕ
ТВОРЧЕСТВО И БОРЬБА
ЗА НЕЗАВИСИМОСТЬ УКРАИНЫ
В статье освещается творчество художника и обществен-
ного деятеля УНР Юрия Магалевского в период
национально-освободительной борьбы 1917—1921 гг. и
эмиграции. Проанализированы также опубликованные в
периодике 1920—1930-х гг. критические статьи о портре-
тах и пейзажной живописи художника,. На основе сохра-
нившихся произведений и репродукций в публикациях,
предпринята попытка переоценки художественного насле-
дия художника.
Ключевые слова: Армия УНР, академизм, портрет, вы-
ставка ГДУМ.
|