Одяг весталки у давньоримському суспільстві

Проаналізовано одяг представниць колегії весталок — жриць богині вогню Вести у Давньому Римі. Особливий наголос зроблено на спробу на прикладі одягу та окремих його елементів пояснити лімінальне, тобто проміжне становище весталок у давньоримському суспільстві. Окрему увагу також присвячено кольо...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автор:	Міняйло, Н.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут народознавства НАН України 2014
Назва видання:	Народознавчі зошити
Теми:	Статті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94585
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Одяг весталки у давньоримському суспільстві / Н. Міняйло // Народознавчі зошити. — 2014. — № 5 (119). — С. 946-950. — Бібліогр.: 13 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-94585
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-945852016-02-12T03:06:35Z Одяг весталки у давньоримському суспільстві Міняйло, Н. Статті Проаналізовано одяг представниць колегії весталок — жриць богині вогню Вести у Давньому Римі. Особливий наголос зроблено на спробу на прикладі одягу та окремих його елементів пояснити лімінальне, тобто проміжне становище весталок у давньоримському суспільстві. Окрему увагу також присвячено кольоровій гамі вбрання весталок. In the article have been presented some results of analytic study in the clothes of the Vestals Virgins, the priestesses of ancient Roman goddess Vesta, patroness of fire. The author has made an attempt to explain liminal state of Vestals in the Roman society by means of their clothes and individual elements. Especial attention has been paid to the colours of the Vestals’ clothes. В статье дан анализ костюма представительниц коллегии весталок — жриц богини огня Весты в Древнем Риме. Кроме того, сделана попытка на примере одежды и отдельных ее элементов определить лиминальное, т. е. промежуточное положение весталок в древнеримском обществе. Особое внимание посвящается цветовой гамме костюма весталок. 2014 Article Одяг весталки у давньоримському суспільстві / Н. Міняйло // Народознавчі зошити. — 2014. — № 5 (119). — С. 946-950. — Бібліогр.: 13 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94585 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Міняйло, Н. Одяг весталки у давньоримському суспільстві Народознавчі зошити
description	Проаналізовано одяг представниць колегії весталок — жриць богині вогню Вести у Давньому Римі. Особливий наголос зроблено на спробу на прикладі одягу та окремих його елементів пояснити лімінальне, тобто проміжне становище весталок у давньоримському суспільстві. Окрему увагу також присвячено кольоровій гамі вбрання весталок.
format	Article
author	Міняйло, Н.
author_facet	Міняйло, Н.
author_sort	Міняйло, Н.
title	Одяг весталки у давньоримському суспільстві
title_short	Одяг весталки у давньоримському суспільстві
title_full	Одяг весталки у давньоримському суспільстві
title_fullStr	Одяг весталки у давньоримському суспільстві
title_full_unstemmed	Одяг весталки у давньоримському суспільстві
title_sort	одяг весталки у давньоримському суспільстві
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94585
citation_txt	Одяг весталки у давньоримському суспільстві / Н. Міняйло // Народознавчі зошити. — 2014. — № 5 (119). — С. 946-950. — Бібліогр.: 13 назв. — укp.
series	Народознавчі зошити
work_keys_str_mv	AT mínâjlon odâgvestalkiudavnʹorimsʹkomususpílʹství
first_indexed	2025-07-07T01:03:49Z
last_indexed	2025-07-07T01:03:49Z
_version_	1836948108906332160
fulltext	ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (119), 2014 Одяг належить до найдавніших пластів людської культури. З певною мірою вірогідності можна стверджувати, що історія одягу налічує не одне ти- сячоліття. Хоча одяг зазвичай є зовнішнім атрибу- том людини, однак він містить багато сутностей, адже навіть найбуденніші речі можуть бути знаком і мати приховане значення. За спостереженнями Ю.М. Кагана у давніх римлян простежуються дев’ять понятійних кіл щодо визначення одягу: 1) опис зовнішнього вигляду людини; 2) зазначен- ня віку; 3) означення домашнього начиння; 4) ет- нічна приналежність; 5) опис деяких специфічних римських чеснот; 6) офіційний чи релігійний риту- ал; 7) поховальний обряд, а також обряд скорботи; 8) атрибутування війни або мирного часу; 9) опис зачісок, головних уборів, стрічок, ниток, пов’язок, поясів (у цьому відношення зв’язок з релігійними ритуалами простежується тісніше) [1, c. 142]. Проте у питаннях, що стосуються одягу, а особли- во його кольору, на дослідників чекає ціла низка труд- нощів, про які пише французький дослідник Мішель Пастуро. Дослідник поділяє їх на три головні групи: джерелознавчі, методологічні та епістемологічні. Осо- бливо слід підкреслити труднощі, пов’язані з характе- ром джерел, — йдеться про різноманітність форм одя- гу, а також зі станом джерел, у якому вони дійшли до нашого часу. Не менше значення мають й методоло- гічні труднощі, оскільки протягом століть зазнавали змін не лише фасони, а й тканини, з якого виготовля- ли одяг, по-різному варіювалася його кольорова гама тощо [3, c. 120]. Але метою нашого дослідження є не вивчення процесу появи і еволюції одягу взагалі, а з’ясування проблеми, як завдяки одягу виявлявся лі- мінальний стасус весталок у римському суспільстві. При вивченні одягу весталок слід враховувати, що ко- легія жриць богині вогню Вести була однією з найдав- ніших у Римі, наслідком цього є консерватизм одягу весталок, який майже не змінювався упродовж тися- чолітньої історії існування колегії весталок. Поняття ритуалів переходу (rite de passage) було запропоноване Арнольдом ван Геннепом, який виді- ляв три стадії: 1) відокремлення; 2) перехідний, або лімінальний стан; 3) прилучення. Для нас у цьому ас- пекті надзвичайно важливим є саме другий, ліміналь- ний етап, теоретичне осмислення якого було запро- поноване В. Тернером. Він вводить також поняття «лімінальна персона». Це люди з властивою їм амбі- валентністю, що не вкладаються в рамки будь-яких класифікацій ні стану (state), ні становища (position) © Н. МІНЯЙЛО, 2014 Наталія МІНЯЙЛО ОДЯГ ВЕСТАЛКИ У ДАВНЬОРИМСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ Проаналізовано одяг представниць колегії весталок — жриць богині вогню Вести у Давньому Римі. Особливий наголос зроблено на спробу на прикладі одягу та окремих його елементів пояснити лімінальне, тобто проміжне стано- вище весталок у давньоримському суспільстві. Окрему увагу також присвячено кольоровій гамі вбрання весталок. Ключові слова: весталки, Давній Рим, лімінальне (пере- хідне) становище, матрони, наречені, білий (колір), чисто- та (castitas). 947Одяг весталки у давньоримському суспільстві ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 5 (119), 2014 в культурному просторі. Такі особи знаходяться у своєрідних проміжках, двозначність їхнього стано- вища знаходить свій вияв у величезному різноманіт- ті символів, що дуже часто уподібнюється до смерті, невидимості, двостатевості тощо [4, c. 17—18]. Ще з 1980-х років дослідники звернули увагу на особливе становище весталок у римському суспільстві. За усіма своїми головними ознаками його можна оха- рактеризувати як лімінальне. Весталки були офіційно виключені з гентильно-родової структури римського суспільства, водночас вони належали до структури значно масштабнішої, тобто до римської громадянської общини — civitas. Хоча головною особливістю веста- лок вважалася їхня цнотливість (castitas), однак риту- али, які здійснювалися весталки під час Фордицидій (15 квітня) або Консуалій (15 жовтня), повинні були сприяти родючості. Британська дослідниця Мері Берд стверджує, що статус весталок включає у себе риси не лише матрон і дівчат, а у якомусь відношення вестал- ки є «чоловіками», тобто двостатевими істотами. Та- кий висновок дослідниця робить з того, що весталки мали право складати заповіт та право свідчити у суді, які у римському суспільстві були властиві тільки гро- мадянам чоловічої статі [8, c. 18]. Крім того, в одязі весталок, який має надзвичайно цікаве поєднання вбрання матрони та нареченої у день весілля, ми не знаходимо жодних деталей римського чоловічого вбрання (за винятком золотої булли, про яку буде сказано далі), адже ми знаємо, що головним предметом гардеробу римських чоловіків була тога — велике біле шерстяне полотно у формі еліпса, яке вдві- чі, а то й втричі перевищувало людський зріст. Було кілька видів тоги: toga paetexta — з пурпуровим об- лямуванням; pura — чиста, біла, без прикрас; virilis — чоловіча; pulla — темно-сіра; sordida — брудна; fusa — широка; restricta — вузька [1, c. 129]. Про- те, з іншого боку, відомо, що у давнину тогу у Римі носили не лише чоловіки, а й жінки, проте дуже ско- ро на зміну жіночій тозі прийшла стола. У давніх римлян одяг виконував надзвичайно важ- ливу роль, будучи показником особливих давньорим- ських чеснот. Якщо головними достойностями рим- ського чоловіка були virtus, pietas, fides, то головною чеснотою жіночої частини громади була цнотливість (pudicitia), яку в першу чергу й мав підкреслювати жі- ночий одяг. Наприклад, джерела повідомляють, що в епоху республіки вихід матрони з непокритою головою міг призвести до розлучення (Val.Max.VI.3.10—12). Та й навіть за доби імперії Пліній Молодший пише, що його дружина приходила слухати, як він читає, лише накрившись покривалом (Plin.Min.Ep.II.19). Таким чином, однією з головних функцій одягу у Римі був за- хист цноти матрон [9, c. 95]. Інші питання, наприклад, естетичні потреби відступали на задній план і неодно- разово приносилися у жертву [6, c. 32]. Ми знаємо, що у республіканську добу у Римі навіть були храми Патриціанської та Плебейської Пудикітії, статуя якої теж була покрита покривалом [6; 7]. З джерел ми знаємо, що одяг весталки у Давньо- му Римі складався з таких елементів: стола, палла, вітта, інфула, суффібулум, кожен з цих елементів ми постараємося розглянути більш детально. Як уже зазначалося, чоловічій тозі у Давньому Римі відповідала жіноча стола. У грецькій мові цим словом називали одяг взагалі, а не лише жіночий, проте у Дав- ньому Римі цей термін пережив еволюцію і набув своєї власної специфіки. У стародавніх римлян стола — це довга, до п’ят, туніка, яку одягали матрони поверх спід- ньої туніки (tunica interior). Знизу до столи пришива- ли оторочку, що називалася instita; шийний отвір об- шивали пурпуровою каймою. Рукава столи сягали до ліктів і не були зшиті, а закріплювалися за допомогою застібок. Якщо внутрішня туніка мала рукава, то у сто- ли їх не було. Столу обхоплювали поясом значно вище талії, при цьому утворювався ряд складок. Як одяг римських матрон, стола була символом законного Іл. 1. Скульптура старшої весталки біля Атріуму Вести. Рим Наталія МІНЯЙлО948 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (119), 2014 шлюбу; femina stolata — почесний титул, який носили сімейні римлянки [12]. Іноземки, гетери та рабині не мали права носити столу. У Петронія зустрічається термін «stolatae» — цим терміном він позначав рим- ських матрон (Pet.Sat.44). З джерел нам відомо, що столу носили весталки. Наприклад, Пліній Старший, описуючи поховання живцем старшої весталки Корнелії, передає, що коли вона спускалася у свою підземну камеру, в неї заче- пилася стола (IV.11.9). Отже, весталки, як і римські матрони, носили сто- ли, що означало їх приналежність до римського гро- мадянства і в очах давніх римлян символізувало їхню цнотливість. У той же час наречена (nupta) в день весілля одягала білу туніку (tunica recta), підперізу- валася поясом (cingulum, zona), який пов’язували спеціальним чином (nodus Herculaneus), який сим- волізував її незайманість — найдорожчий дар, який вона приносила своєму майбутньому чоловікові [9, c. 108—109]. Весталки носили пояс вище талії на зразок матрон. Це можна бачити на скульптурних зображеннях старших весталок (іл. 1). Цей пояс на- зивався strophium (Catul. LXIV. 65). З повідомлень античних авторів ми знаємо, що весталки носили паллу — давньоримське жіноче вбрання, що мало форму квадратного або довгасто- го чотирикутного пледа, іноді з вишивкою. Спершу паллу носили як спідній одяг, проте за доби ранньої республіки її замінила туніка, і палла стала верхнім одягом. Один кінець палли накидали на ліве плече, середньою частиною обгортали спину, а інший кі- нець або перекидали через праве плече, або просу- вали ззаду через праву руку, залишаючи її вільною, причому цей кінець спускався з лівої кисті до ніг. У погану погоду або під час жертвопринесення в пал- лу закутувалися з головою. Іноді її закріплювали за допомогою фібули чи поясу [1, c. 135]. Проте найбільше статус жінки підкреслювався за допомогою зачіски та головних уборів. До таких у Давньому Римі належали зачіска шість кіс (sex crines), вітта, інфула та суффібулум. Наречені ще одягами ві- нок (corolla) та особливе покривало — flamenum. Особливу увагу дослідників привертає зачіска six crines, яку, за свідченням Феста, носили весталки та наречені у день весілля [13]. Однак повідомлення Феста частково не повне і тому викликає кілька за- питань щодо походження цієї зачіски: хто носив її першим? Весталка чи наречена в день весілля? На думку Кетрін Херш, ця зачіска була спочатку голов- ною приналежністю весталок, а вже потім її стали носити наречені, бо вона символізувала їхню чисто- ту [9, c. 74]. У той же час Мері Берд наполягає на тому, що sex crines — це зачіска молодої на весіллі, а весталки носили її з метою продемонструвати свій лімінальний стан у римському суспільстві [8, c. 16]. Однак здається більш вірогідним, що sex crines була насамперед зачіскою весталок, тому що кількість кіс — шість — кореспондується з кількістю веста- лок. На думку К. Херш, кожна весталка носила на своїй голові шість кіс, підтверджуючи таким чином свою приналежністю до колегії весталок [9, c. 76]. Ще одним незамінним атрибутом зовнішнього ви- гляду весталки була вітта. Вітта — це священна пов’язка, яку носили жриці, весталки і вільні жінки [1, c. 134]. Крім того, вона використовувалася для прикрашення жертовних тварин, храмів та приват- них осель в день свят. Віттою називали звичайну вовняну стрічку, якою обв’язували голову, щоб вона тримала волосся і воно не спадало на лоба. Дівчата носили одну стрічку, а заміжні жінки — дві [10, c. 56]. Вітта символізувала жіночу цнотливість. Про це свідчить Овідій (Ovid. Ep. ex Ponto. ІІІ.3.51) Згідно з повідомленнями Сервія, вітту і sex crines могли носити лише матрони, жінкам легкої поведін- ки було заборонено це робити (Serv.Aen.VII.403). Підтвердження того, що вітта була необхідним еле- ментом вбрання нареченої, знаходимо у Проперція (Prop.4.II.33—35). Таким чином, одна стрічка (ві- тта) у зачісці весталки наближувала її до нареченої і символізувала її чистоту [10, c. 88]. Крім вітти, весталки і наречені у Давньому Римі носили так звану інфулу. Як і вітта, інфула — це та- кож вовняна стрічка, яку кілька разів обмотували довкола голови. Її весталки одягали при здійсненні обрядів і церемоній. Це підтверджується повідо- мленням Феста [13]. Як переконливо доводить Т. Ворсфолд, різна кількість витків інфули (від чо- тирьох до семи) свідчить про те, що інфула не має безпосереднього зв’язку ні з sex crines, ні з декада- ми служіння весталок в aedes Вести (по одній на кожне десятиліття) [10, c. 57]. Як можна бачити зі зображень на монетах, а також на скульптурах, голова старшої весталки завжди по- крита особливого типу покривалом — суффібулум 949Одяг весталки у давньоримському суспільстві ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 5 (119), 2014 (suffibulum) у вигляді капюшона, який спадав на пле- чі. Це було полотно продовгуватої форми білого кольо- ру. Його носили відкрито або заколювали брошкою [13]. Суффібулум білого кольору був властивий саме весталкам. Наречена у день весілля одягала фламме- ум — особливе вбрання, який носила ще фламініка Ді- аліс — дружина головного жреця Юпітера. Фламме- ум закривав обличчя молодої і сягав аж до п’ят, у чер- говий раз підкреслюючи дівочу цнотливість. Що ж до кольору фламмеума, то у науці поширена думка, що він був багряного кольору, проте К. Херш стверджує, що фламмеум був жовтого кольору [9, c. 94]. У своїх по- езіях Катул (Catul.61.8—10) стверджує, що взуття і покров нареченої були кольору luteus, що у перекладі з латини означає, і «жовтий», і «багряний» [11]. Що ж до взуття весталок, то нам відомо віднос- но небагато. Ми знаємо, що весталки носили санда- лі (solea), черевики (calceus), а також особливий тип взуття на високій підошві. Подібне взуття носили японські жінки. Особливістю взуття весталок було те, що воно робилося з шкіри жертовних тварин і, як і всі предмети гардеробу весталок, теж були білого кольору [10, c. 58]. Водночас повертаючись до теорії Мері Берд щодо наявності у становищі весталки певних рис маску- лінності, варто звернути увагу на те, що вбрання вес- талки включало золоту буллу — амулет, який носи- ли римські хлопчики до досягнення повноліття. Бул- ла одягалася на дев’ятий день після народження хлопчика і призначалась для захисту від нечистих сил. Слід зазначити, що право носити цей амулет мали лише діти римських громадян, рабам і вільно- відпущеним було заборонено носити буллу. Але, з іншого боку, право носіння золотої булли було не ознакою маскулінності у статусі весталки, а ще біль- ше підкреслювало головне призначення весталок — берегинь загальноримського вогнища. Матеріал (зо- лото), з якого робилися булли, а також його колір в античній і середньовічній культурі має мало спіль- ного з жовтим кольором, проте тісно пов’язаний з білим кольором. Інколи золотий колір використову- вався для позначення ідеї абсолютної білизни та чи- стоти, пов’язаної з сакральною сферою [3, c. 153]. З огляду на це варто звернути увагу на символізм кольорової гами одягу весталок. У джерелах підкрес- люється, що все вбрання весталок, у тому числі й взут- тя, було білого кольору. З досліджень В. Тернера ми знаємо, що у первісних суспільствах була кольорова тріада червоне-біле-чорне, яка мала важливе симво- лічне значення, будучи концентратом психобіологіч- ного досвіду людини [4, c. 101]. У цьому відношенні нас більше цікавить білий колір суффібулуму вестал- ки та червоний (багряний) колір фламмеуму нарече- ної. Тепер розглянемо, що означали ці кольори. У загальному значенні білий колір мислиться як однозначно позитивний, червоний — амбівалентний. Білий колір означає благо, чистоту, джерело, відсут- ність смерті, здоров’я, джерело сили, розмноження тощо [4, c. 87]. Таке значення білого кольору збері- галося і в епоху Середньовіччя, адже білий колір був закріплений за Пасхою та низкою інших особливо урочистих літургій, оскільки саме цей колір мав цілу низку переваг над іншими як символ чистоти. Він був присвячений янголам та Діві Марії [3, c. 156]. Червоний колір асоціювався з кров’ю, що несла од- ночасно добро і зло. В епоху Середньовіччя червоний колір нагадував про кров, пролиту Христом і во ім’я Христа. Це був колір апостолів та мучеників та віру. Щодо епохи античності немає таких відомостей, адже у цей період ще не вміли фарбувати тканини у черво- ний колір. Ця технологія з’явилася вже у наступну епоху [3, c. 157]. Згідно з термінологією В. Тернера, білий та червоний кольори належать до єдиної кате- горії «життя» (wumu) і становлять діаду. Третій член тріади — чорний — у такому разі випадає через те, що він є запереченням життя [4, c. 92]. У цьому відношенні чорний колір виступає як «ну- льовий член», особливо перед лицем осквернення смертю. Ця теза підтверджується і на давньоримсько- му матеріалі. Учасники поховального обряду симво- лічним шляхом зміни знаків роблять невидимою свою соціальну ідентичність. Магістрати знімають білу тогу з пурпуровою облямівкою, щоб одягти темну (toga pulla, praetexta pulla) і обмінюються інсигніями. Жін- ки також беруть участь у цьому ритуалі: замість сто- ли вони одягають чорну шаль — ricinium або palla [5, c. 174—175]. За даними Варрона, жінки носили ricinium до поховання померлого, в день похорону вони одягали palla (Varr.De vit.Pop.Rom.107R) Оскільки у результаті особливого обряду вестал- ки виходили з-під влади pater familias, це призводи- ло до втрати зв’язку з сімейним культом родини. Тому у випадку смерті когось з членів своєї кровної роди- ни весталки не одягали трауру, адже вважалося, що Наталія МІНЯЙлО950 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (119), 2014 вони формально не належать до жодної з римської familia. Весталка одягала чорний одяг лише у єдино- му випадку, коли її було визнано винною у втраті цно- ти. У такому разі вона підлягала суворому покаран- ню — її заривали в землю живцем, хоча забороня- лося здійснювати насильство над весталкою. Щоб подолати відчуття вини було зроблено все можливе, щоб імітувати природну смерть весталки. Для цього готували спеціальну підземну келію, залишали там лампаду, трохи хліба, молока, води та олії, яку потім зверху засипали землею (Plut.R.Q.96). Таким чином, чорний одяг весталки засвідчив, що вона вже виключена з римського суспільства. Тому ми можемо не погодитися з версією Фюстель де Кулан- жа, що культ вогню у Давньому Римі був пов’язаний зі смертю [2], навпаки — вся символіка вбрання вес- талки свідчить про надзвичайно потужний зв'язок зі сферою, пов’язаною з життям. Це дає підстави гово- рити, що весталки уособлювали собою безперервність життя Давнього Риму, а їхній одяг підкреслював про- міжне становище весталок у римському суспільстві. 1. каган ю.М. О латинских словах, обозначающих одежду / Ю.М. Каган // Быт и история в античнос- ти / отв. ред. Г.С. Кнабе. — М. : Наука, 1988. — С. 127—142. 2. куланж Ф. де. Древний город. Религия, законы, ин- ституции Греции и Рима / Фюстель де Куланж ; пер. с англ. Л.А. Игоревского. — М. : Центрполиграф, 2010. — 414 с. 3. Пастуро М. Символическая история европейского сред- невековья / Мишель Пастуро ; пер. с фр. Е. Решетнико- вой. — СПб. : Александрия, 2012. — 448 с. : ил. 4. Тэрнер в. Символ и ритуал / Виктор Тэрнер ; сост. В.А. Бейлис и автор предисл. — М. : Наука, 1983. — 277 с. 5. Штернебек-Эркер Д. Оплакивание покойников в Ри ме: материал к анализу роли женщины в римском трауре / Д. Штернебек-Эркер // Древнее Среди- земноморье: религия, общество, культура. Сборник статей / под ред. О.П. Смирновой, А.Л. Смышляева ; перевод с франц. О.П. Смирновой. — ИВИ РАН, 2005. — С. 171—190. 6. Bauman R.a. Women and Politics in Ancient Rome / R.A. Bauman. — London : Routledge, 1992. — 311 p. 7. Beard M. Religions of Rome. A History : in 2 vol. / Mary Beard. — Volume 1. — Cambridge : University Press, 1998. — 454 p. 8. Beard Mary. The Sexual Status of the Vestal Virgins / Mary Beard // Journal of Roman Studies. — 1980. — № 70. — P. 13—27. 9. Hersh k.k. The Roman wedding. Ritual and meaning in Antiquity / K.K. Hersh. — New York : Cambridge University Press, 2010. — 349 p. 10. Worsfold Cato T. The history of the Vestal Virgins of Rome / Tomas Cato Worsfold. — London : Rider and Co, 1934. — 160 p. 11. Большой латинско-русский словарь по материалам словаря И.Х. Дворецкого [Електронний ресурс] — Режим доступу до ресурсу: http://linguaeterna.com/ vocabula. 12. Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона (в 86 томах с иллюстрациями и дополнительными мате- риалами) / под ред. Андреевского И.Е., Арсенье- ва К.К. и Петрушевского О.О. — СПб. : Изд-во Брокгауза и Эфрона, 1890—1907. — Режим досту- пу: http://www.vehi.net/brokgauz/index.html. 13. Festus. De la signification des mots [Електронний ре- сурс] / Festus. — 1846. — Режим доступу до ресурсу: http://remacle.org/bloodwolf/erudits/Festus/index.htm. Nataliia Miniailo ON THE CLOTHES OF ROMAN VESTALS AS A CONFIRMATION OF THEIR TRANSITIVE STATE In the article have been presented some results of analytic study in the clothes of the Vestals Virgins, the priestesses of ancient Roman goddess Vesta, patroness of fire. The author has made an attempt to explain liminal state of Vestals in the Roman society by means of their clothes and individual ele- ments. Especial attention has been paid to the colours of the Vestals’ clothes. Keywords: Vestals, Ancient Rome, liminal (intermediate) po- sition, matrons, brides, white (color), purity (castitas). Наталия Миняйло ОДЕЖДА РИМСКИХ ВЕСТАЛОК КАК ПОДТВЕРЖДЕНИЕ ИХ ПЕРЕХОДНОГО ПОЛОЖЕНИЯ В статье дан анализ костюма представительниц коллегии весталок — жриц богини огня Весты в Древнем Риме. Кроме того, сделана попытка на примере одежды и от- дельных ее элементов определить лиминальное, т. е. про- межуточное положение весталок в древнеримском обще- стве. Особое внимание посвящается цветовой гамме ко- стюма весталок. Ключевые слова: весталки, Древний Рим, лиминальное (переходное) положение, матроны, невесты, белый (цвет), чистота (castitas).

Одяг весталки у давньоримському суспільстві

Репозитарії

Схожі ресурси