Загальнонаціональні та локальні особливості української теракоти ХІХ—ХХ століть

Загальнонаціональні та локальні особливості української теракоти ХІХ—ХХ століть

Розглянуті самобутні загальнонаціональні та локальні особливості української теракотової кераміки ХІХ—ХХ століть. Виявлені основні форми, схеми декору і орнаментальні композиції, колорит, засоби та методи художньої виразності теракотових гончарних виробів із різних регіонів України....

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2014
Автор: Мотиль, Р.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут народознавства НАН України 2014
Назва видання:Народознавчі зошити
Теми:
Статті
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94601
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Загальнонаціональні та локальні особливості української теракоти ХІХ—ХХ століть / Р. Мотиль // Народознавчі зошити. — 2014. — № 5 (119). — С. 998-1011. — Бібліогр.: 48 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-94601
record_format dspace
spelling irk-123456789-946012016-02-12T03:06:56Z Загальнонаціональні та локальні особливості української теракоти ХІХ—ХХ століть Мотиль, Р. Статті Розглянуті самобутні загальнонаціональні та локальні особливості української теракотової кераміки ХІХ—ХХ століть. Виявлені основні форми, схеми декору і орнаментальні композиції, колорит, засоби та методи художньої виразності теракотових гончарних виробів із різних регіонів України. In the article have been considered some original all-national and local peculiarities of Ukrainian terracotta ceramics through XІХ to ХХ cc. In the course of study have been discovered main forms, schemes of décor and ornamental compositions, coloring, means and methods of artistic expressiveness of terracotta pottery ware from different regions of Ukraine В статье рассмотрены самобытные общенациональные и локальные особенности украинской терракотовой керамики XIX—XX столетий. Выявлены основные формы, схемы декора и орнаментальных композиций, колорит, средства и методы художественной выразительности терракотовых гончарных изделий из разных регионов Украины. 2014 Article Загальнонаціональні та локальні особливості української теракоти ХІХ—ХХ століть / Р. Мотиль // Народознавчі зошити. — 2014. — № 5 (119). — С. 998-1011. — Бібліогр.: 48 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94601 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Статті
Статті
spellingShingle Статті
Статті
Мотиль, Р.
Загальнонаціональні та локальні особливості української теракоти ХІХ—ХХ століть
Народознавчі зошити
description Розглянуті самобутні загальнонаціональні та локальні особливості української теракотової кераміки ХІХ—ХХ століть. Виявлені основні форми, схеми декору і орнаментальні композиції, колорит, засоби та методи художньої виразності теракотових гончарних виробів із різних регіонів України.
format Article
author Мотиль, Р.
author_facet Мотиль, Р.
author_sort Мотиль, Р.
title Загальнонаціональні та локальні особливості української теракоти ХІХ—ХХ століть
title_short Загальнонаціональні та локальні особливості української теракоти ХІХ—ХХ століть
title_full Загальнонаціональні та локальні особливості української теракоти ХІХ—ХХ століть
title_fullStr Загальнонаціональні та локальні особливості української теракоти ХІХ—ХХ століть
title_full_unstemmed Загальнонаціональні та локальні особливості української теракоти ХІХ—ХХ століть
title_sort загальнонаціональні та локальні особливості української теракоти хіх—хх століть
publisher Інститут народознавства НАН України
publishDate 2014
topic_facet Статті
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94601
citation_txt Загальнонаціональні та локальні особливості української теракоти ХІХ—ХХ століть / Р. Мотиль // Народознавчі зошити. — 2014. — № 5 (119). — С. 998-1011. — Бібліогр.: 48 назв. — укp.
series Народознавчі зошити
work_keys_str_mv AT motilʹr zagalʹnonacíonalʹnítalokalʹníosoblivostíukraínsʹkoíterakotihíhhhstolítʹ
first_indexed 2025-07-07T01:05:03Z
last_indexed 2025-07-07T01:05:03Z
_version_ 1836948184459378688
fulltext ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (119), 2014 В Україні теракотова кераміка відома у більшості гончарських осередків усіх етнографічних регі- онів: Подніпров’я, Слобожанщина, Полісся, Во- линь, Поділля, Прикарпаття, Гуцульщина, Букови- на, Закарпаття та ін., де були поклади високоякіс- ної глини, багаті ресурси палива у навколишніх лісах і можливість організації ринку збуту. Завдяки простій і недорогій технології виготов- лення теракота є найпоширенішим масовим комп- лексом народного посуду українців: по-перше, не треба витрачатися на поливу, вартість якої становить левову частку ціни керамічної продукції. По-друге, теракотова кераміка не потребує другого випалу, а отже вдвічі зменшується кількість дров і час випа- лу, збільшується міцність черепка. Щодо практич- ної цінності, то природні екологічно чисті неполив’яні вироби нерідко перевершують своїми властивостя- ми більш дорогі зразки полив’яної кераміки, адже полива іноді містить шкідливі домішки, наприклад свинець. Тому народні майстри і професійні митці продовжують випалювати свої твори в окислюваль- ному вогні й до сьогодні. Впродовж XIX — першої половини XX ст. в Укра- їні налічувалось понад 650 центрів з виробництва те- ракотової кераміки [30, с. 6], серед них Потелич, Жовква, Селиська, Шпиколоси (Львівщина), Поча- їв, Устечко, Гончарівка (Вичілки), Яблунів, Гусятин, Товсте (Тернопільщина), Адамівка, Меджибіж, За- міхів, Загребля, Голики (Хмельниччина), Коболчин, Малинці (Чернівеччина), Кульчин (Волинська обл.), Остріг, Вілія, Яцулі, (Рівненщина), Гайсин, Бубнів- ка, Тимар, Зятківці, Жорнища (Вінничина), Дибин- ці, Малин, Плахтянка, Обухів (Київщина), Сунки, Канів, Громи, Романівка, Полуднівка, Буда- Орловецька, Суботів (Черкащина), Комишня, Місь- кі Млини, Опішне (Полтавщина), Глинськ, Шатри- ще (Сумщина), Валки, Ізюм (Харківщина), Грабове, Олешня, Ічня (Чернігівщина) та інші. Регіональна й локальна специфіка народного гон- чарства у кожній місцевості зумовлювалася такими факторами, як особливості сировини, традиції, впли- ви міських цехів і переселенців, зміни в побуті і пре- стижних уявленнях населення [41, c. 73] тощо. Хоча локальні особливості окремих територіаль- них зон у неполив’яній кераміці виражені не так яскраво, як, скажімо, у розписному посуді, та все ж і тут можна прослідкувати й виділити ряд певних спільних та відмінних рис, що виявляються у різно- манітності форм і художньо-технічних засобів оздо-© Р. МОТИЛЬ, 2014 Романа МОТИЛЬ ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНІ ТА ЛОКАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ТЕРАКОТИ ХІХ—ХХ СТОЛІТЬ Розглянуті самобутні загальнонаціональні та локальні осо- бливості української теракотової кераміки ХІХ—ХХ сто- літь. Виявлені основні форми, схеми декору і орнаментальні композиції, колорит, засоби та методи художньої виразності теракотових гончарних виробів із різних регіонів України. Ключові слова: теракота, локальні особливості, форми, декор, орнаментальні композиції, художня виразність, гон- чарні вироби, Україна. 999Загальнонаціональні та локальні особливості української теракоти ХІХ—ХХ століть ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 5 (119), 2014 блення, оригінальності декоративно-орнаментальних рішень, а також у кольорі черепка, забарвлення яко- го (залежно від складу місцевої глини) варіює від світло-піщаних до оранжево-червоних і темно- брунатних тонів. Очевидно, що чіткого територіального розмежу- вання між виробництвом теракотового і полив’яного посуду провести неможливо, адже у більшості гон- чарних центрів навіть один майстер часто випалю- вав вироби різної технології виготовлення. Так, наприклад, на Гуцульщині та Покутті у XIX ст. набула поширення барвиста майоліка, проте разом з нею побутувала скромна червоноглиняна і жовтогли- няна кераміка, яка має значно глибші традиції. Тут ві- домими осередками виробництва теракотових виробів були Коломия, Косів (з селами Монастирське, Мос- калівка, Старий Косів, Смодна, Вербовець), Пістинь та Кути (з селом Старі Кути). Саме Кути славились як основний центр збуту, а якщо врахувати, що у пер- шій половині XIX ст. робили переважно неполив’яний посуд, то є очевидним факт розповсюдження цієї гру- пи кераміки по всьому регіону [21, с. 95]. Форми місцевих гончарних виробів мають плавні обриси, дещо завужені донизу. Узори на поверхні по- суду зустрічаються рідко: світло-оранжеві посудини розписували темно-червоним ангобом або білою гли- ною [3]. Характеризує ці орнаменти тонке відчуття ритму у чергуванні простих геометричних елементів, що найкраще відповідають техніці гончарного круга та його обертам. Майстри Косова та Пістиня часто поєднували мальовані візерунки з ритованим деко- ром, характерним моментом оздоблення було тло, гус- то засіяне крапками, що творило своєрідну фактуру. У пам’яті людей збереглося мало імен гончарів XIX—XX ст., серед них Іван Саврикевич, Йосип Дмитрук (Кути), однак їх твори залишились непо- міченими і збереглись лише у приватних колекціях. Більш відомі народні майстри кінця XX ст., такі як сім’я Кахнікевичів з Коломиї, які крім нескладних геометричних візерунків у оздобленні виробів засто- совували ритований рослинний декор, мотиви якого нагадують кольорові розписи місцевої майоліки. У мистецтвознавчій та етнографічній літературі мало уваги приділено гончарному промислу Буковини. Можливо, скромні за формою й орнаментацією тера- котові вироби буковинців губились на тлі яскравої са- мобутньої гуцульської кераміки. Вплив Гуцульщини особливо простежується у декорі виробів, хоча це не затьмарює індивідуальності буковинських майстрів. Вочевидь складні історичні, соціальні та культур- ні умови, які пережила у ХІХ—ХХ ст. Буковина, не сприяли кристалізації форм і виявленню яскравих самобутніх рис місцевої кераміки, а, навпаки, роз- Дзбан. Глина, гончарний круг, ліплення, ритування. м. Луцьк. Середина ХХ ст. ВКМ. Д 1561 Дзбан. Глина, гончарний круг, ліплення. Знайдено в с. Ве- ликий Товщів Теребовлянського району Тернопільщина. Кі нець ХІХ — поч. ХХ ст. МНАПЛ. АП 14821 Г 1347 Романа МОТИлЬ1000 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (119), 2014 мивали їх. Крім того, традиції формотворення і де- корування буковинської кераміки формувалися не тільки під впливом внутрішніх процесів розвитку, а й як результат далеко не простих етнічних взаємовп- ливів [18, c. 285]. Буковинська кераміка не відзна- чається особливою самобутністю форм і декору, про- те своєрідні локальні особливості все ж присутні. Провідними гончарськими осередками Буковини у ХІХ—ХХ ст. були Хотин, Малинці, Клішківці, Вашківці та Коболчин. До найбільш відомих і потуж- них центрів гончарства здавна належав Хотин. Міс- цеві майстри виготовляли в основному теракотовий посуд для щоденного вжитку: горщики, глечики, близ- нята, макітри, ринки, пасківники, а з кінця XIX ст. в асортименті з’явились горнята. Місцеві горщики мали досить завужену нижню частину тулуба, високо ви- ведені плічка та майже вертикальні вінця. Глечики мали розширену догори шийку і одне вухо. У макітер нижня частина також різко звужується, а вінця май- же горизонтальні, чітко виділені. Найпоширенішим видом декору був простий геометричний візерунок із прямих і хвилястих ліній, концентрично нанесений бі- лою або брунатною барвою чи ритуванням. Серед інших осередків гончарства Буковини, ві- домих виробництвом побутового посуду та димарів, були Малинці та Клішківці. У Малинцях ще у 1940—1950-х рр. гончарством займалися майже у кожному дворі, тут працювало близько 50-ти май- стрів, були відомі цілі гончарські династії: Бощани, Поштарі, Паладійчуки, Рибаки, Котики та інші, а на кінець XX ст. у селі залишилось лише два май- стри: Поштар Василь Іванович (1938 р. н.) і Пала- дійчук Іван Тимофійович (1943 р. н.). Залежно від функціонального призначення гон- чарні посудини, особливо горщики, різнились розмі- рами, що знайшло відображення у місцевих назвах. Великі горщики з двома вухами для зберігання зер- на мали назву «ґаваноси», посудини середніх розмі- рів іменували просто «горщиками», а менші з одним вухом — «ґердявчиками» [35, с. 143]. Давні обри- си малинецьких виробів збереглися до наших днів без змін, а оригінальні за формою димарі прикрашають оселі мешканців усього Хотинського району. Особливою популярністю на Буковині користу- вався неполив’яний посуд із Коболчина, де, окрім димленої кераміки, виготовляли червоноглиняне на- чиння. Деякі форми виробів Коболчинського осе- редку нагадують давньоруські Х—ХII ст., а декор утворюють нескладні візерунки із зиґзаґоподібних і хвилястих ліній, нанесених білим ангобом. Серед найбільш відомих майстрів можна назвати І. Мазу- ра, І. Гончара, А. Шевчука, В. Мамавку, І. Мико- Олександр Ганжа. Фігурний посуд «Лев». Глина, гончар- ний круг, ритування, ліплення. с. Жорнище Вінниччина. 1960—1970-ті рр. НМЗУГвО. КН 1866/К 1814 Гладишка. Глина, гончарний круг, лискування. с. Хому- тець. Середина ХХ ст. НМЗУГвО. 16047/К-15221 1001Загальнонаціональні та локальні особливості української теракоти ХІХ—ХХ століть ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 5 (119), 2014 лайчука, Ф. Мудрика, С. Горчана. У Коболчині гон- чарями були і жінки. Так, наприклад, Іван Мазур гончарної справи навчався у своєї матері, його дру- жина теж займалася гончарюванням. Ще півстоліт- тя тому у селі працювало понад 250 гончарів, а сьо- годні гончарює лише п’ятеро, найстарший із май- стрів — Іван Гончар, 1942 р. н. Наближені до буковинських видовжені пропорції посуду властиві закарпатській неполив’яній керамі- ці, яка ще на початку XX ст. переважала в селах Гуді та Драгове [31, с. 47]. Гончарний комплекс Закарпаття виділяється се- ред інших наявністю у ньому своєрідних видовже- них форм дзбанків — «довжанок»; зразків банько- подібних посудин — «корчаг» з трубчастим вухом і цідилком, вмонтованим в шийці; а також виробів під назвою «канта» [2] — з двома або трьома зливами (як грецька «ойнхойя»). Пропорції мисок з Гуди та Драгова (відношення дна до висоти, профіль стінок) майже однакові з Подніпровськими, зокрема з ки- ївськими та черкаськими. Найхарактернішим видом оформлення черепка був ритований лінійно-хвилястий мотив. Крім того, теракотовий посуд на Закарпатті декорували сукупністю лінійного й хвилястого поя- сів, розміщених єдиною зоною на плічках або на най- ширшій частині тулуба горщика, глечика чи баньки [5]. У селі Драгове виготовляли величезні неполив’яні горщики, що були оздоблені розписом білого, рудо- го чи чорного кольорів. Доволі рідкісними є декора- тивні рослинні мотиви зі стилізованим зображенням квітів та листочків, нанесені білими й голубими маз- ками пензля по темно-оранжевому черепку [1]. Чимало осередків з виробництва теракотової ке- раміки було на Львівщині — Миколаїв, Городок, Глинськ, Сокаль, Яворів, Лагодів, Шпиколоси, По- телич та інші. Характерною рисою виробів є їх тонкостінність і надзвичайна легкість. Мотиви декору неполив’яних по- судин Львівщини майже не відрізняються від загаль- ноукраїнських: концентричні смуги, кривулі, зиґзаґ. Теракотову кераміку з рожевувато-цеглистим че- репком виготовляли гончарі Шпиколос: Федір Гевко (1926—2012 рр.), Михайло Замоцний, Григорій Бурбан та ін. Завдяки праці цих майстрів Шпиколо- си, що у минулому славились виробництвом димленої кераміки, у 1960—1980 рр. стали потужним центром виробництва теракоти на Львівщині, а продаж про- дукції на ярмарках у Золочеві, Бродах і Львові спри- яв поширенню виробів далеко за межі осередку. Різноманітністю й оригінальністю оздоблення тера- котових виробів чи не найбільше виділяється Поділля. У XIX—XX ст. тут функціонувало чимало осередків із видатними творчими індивідуальностями: Адамівка, Смотрич, Меджибіж, Товсте, Гусятин, Гончарівка, Бе- режани, Великий Кунинець, Малі Садки, Гайсин, Буб- нівка та інші. На Поділлі теракотові посудини декору- вали витонченими геометричними візерунками, нане- сеними «вохрою» або темно-брунатною фарбою, а гончарі Пирогівки та Адамівки, крім розпису для оздо- блення виробів, використовували лискування. Асортимент неполив’яних гончарних творів Тер- нопільщини надзвичайно різноманітний, помимо тра- Горщик. Глина, ангоб, гончарний круг, ліплення,мальовка. Тернопільщина. 1898 р. МНАПЛ. АП 13061 Г 1211 Двійнята. Глина, гончарний круг, ліплення, лискування. Ві- нниччина. Середина ХХ ст. НМЗУГвО. КН 8531/К 7914 Романа МОТИлЬ1002 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (119), 2014 диційних форм тут виготовляли баньки типу «ойн- хойя» (як і на Закарпатті) і своєрідні посудини для дріжджового тіста на олії — «тигельки» [33, c. 45— 46]. Для виробів Західного Поділля властива осо- бливо вишукана плавність силуетів. У цьому регіоні з відомих у XIX—XX ст. осе- редків виробництва неполив’яного посуду нині дію- чими є тільки Гончарівка Монастириського району, та Кут-Товсте Гусятинського району. У с. Гончарівка в кінці XIX — на початку XX ст. виготовленням теракотових виробів займалися більш як 70 майстрів, які своєю якісною «рудою» керамікою забезпечували всю Тернопільщину. Серед них — Ми- кола Дискурський, Петро та Іван Лесіви, Іван Попо- вич, Федір Барановський, Олекса Попович, Василь, Дем’ян, та Іван Вдовини, Гринь Вазовчук, Степан і Василь Цікали, Степан Парубочий. Найдовше за всіх працював Іван Михайлович Бойко, що почав гонча- рити у перші повоєнні роки. Його червоноглиняний посуд традиційних для Поділля форм, декорований тисненими візерунками з кривульок, скісних і прямих ліній, нанесених зубчастим коліщатком, доповнений круговими пасочками білого й чорного кольорів. Багаті поклади глин зумовили розвиток гончарної справи у с. Товстому, де майже кожен майстер, окрім мальованої кераміки. виготовляв і теракотовий по- суд повсякденного вжитку: глечики, макітри, бань- ки для води та олії тощо. Оздоблювали вироби ри- туванням або ж нескладним розписом, виконаним білим або червоним ангобом. До видатних майстрів осередку відносяться Яким Прикарський, Констян- тин, Степан і Михайло Камінецькі, Прокіп Кулик, Ґарґуль та Григорій Лисі, Микола Гарматюк, Гнат Вус. Декоративний посуд і теракотові статуетки ви- готовляв до 1998 р. Євген Куцярський [13], який викладав гончарну справу у Товстецькій середній школі, брав участь у виставках народних майстрів у Тернополі та Києві. Після його смерті гончарство у селі на короткий час завмерло, та згодом гончарські традиції Товстого продовжив Василь Бардачевський (1950 р. н.). Майстер виготовляє глечики, дзбанки, вази, тарелі [14], на яких кольоровими ангобами створює геометризовані центричні композиції. Плавні переходи форм, із найширшою частиною посередині тулуба посудин, що мали біконічні обри- си, характерні для гончарства Меджибожа, Пере- яслав-Хмельницького, Смотрича, Адамівки і Кам’янець-Подільського на Хмельниччині. Тут пе- реважають декоративні мотиви у вигляді орнамен- тального фризу, в якому ритмічно чергуються кола, безконечники, дуги, зубці. Яскравим художнім явищем, що не має аналогів в українській кераміці, стала творчість майстрів Ада- мівки — Якова Бацуци (1856—1933), його донь- Володимир Курилюк. «Варишка». Глина, гончарний круг, лискування. Волинь (?) 1990-ті рр. ВКМ. Д 1553 Дзбанок. Глина, ангоб, гончарний круг, ліплення,мальовка. с. Рахманів Шумського району Тернопільщина. Кінець ХІХ ст. ТОКМ. СКФ 346 КН 19275 1003Загальнонаціональні та локальні особливості української теракоти ХІХ—ХХ століть ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 5 (119), 2014 ки Олександри Пиріжок (1898—1982), односель- ців Дмитра Касьянчука, Ірини Наглій, Трохима На- заровича і Трохима Кириловича Матущаків та інших. Їхні своєрідні за стилем і тематикою розписи стали новаторськими у традиційному мистецтві творення неполив’яного посуду. Адамівські майстри змінили тектонічну композицію розпису, заповняючи ним усю поверхню виробів, ввели у декор зображальні мотиви, що часто поєднувалися у сюжетні сцени. Загальною особливістю місцевих форм посуду є ку- лястість, властива не лише горщикам, макітрам, дзбан кам, мискам, а й «слоїкам», що мають злегка заокруглені стінки [32, с. 125]. Завдяки великій по- пулярності та широкому вжитку адамівський посуд на початку XX ст. збільшив асортимент за рахунок введення форм, що характерні для міського побуту: вазони, попільнички, маленькі полумиски, різнома- нітні форми глечиків, молочників тощо. Сьогодні важко встановити, хто саме першим в Адамівці за- початкував зображати людей і тварин на посуді. Найбільш поширеною є думка, що незвичний стиль цих розписів вперше з’явився у виробах Якова Ба- цуци та його родини. Проте окремі дослідники більш обережно зазначають, що Я. Бацуца був лише най- кращим майстром цього осередку [39, с. 82]. Така ж конструкція об’ємів, як на Хмельниччині, характерна для виробів Бара, Гайсина і Бубнівки (Ві- нничина), де окрім простого червоного виготовляли поліхромний полив’яний посуд. Густа мережа осередків виробництва неполив’яної кераміки зосереджена в Українському Поліссі: Глинськ, Шатрище, Кролевець (Сумщина), Верба, Осьмаки, Олешня, Ладинка, Ічня, (Чернігівщина), Млачівка, Луб’янка, Плахтянка, Гаврилівка, Чор- нобиль (Київщина), Троянів, Городниця (Житомир- щина), Остріг, Межиріччя, Великі Цепеличі, Ду- бровня, Корець, Гоща, Велика Клецька (Рівненщи- на) тощо [25, c. 190]. Порівняно з іншими регіонами України, на Поліссі домашнє гончарне виробництво в окремих осередках збереглося до 1990-х років. Гончарі с. Млачівка — Микита Даниленко, Кор- ній Ющенко, Лукаш Даниленко, Семен Харченко та Федір Гончаренко — виготовляли значно більше червоного неполив’яного посуду, аніж полив’яного. Колишній прославлений осередок гончарного ви- робництва с. Луб’янка був виселений після аварії на Чорнобильській АЕС. Оригінальні за кулястою фор- мою горщики, баньки і гладишки з червоним черепком оздоблені ритованими зубчиками і кривульками. Посуд, випалений в окислювальному вогні на Чернігівщині в Ічні, Грабові, Олешні та Шатрищах, зберігає архаїчні риси, що прослідковуються у про- порційній довершеності форм і доволі скромному де- корі виробів, які розписували білою, темно-червоною Глечик. Глина, ангоби, гончарний круг, ліплення, мальовка. Опіш не Полтавщина. Початок ХХ ст. НМЗУГвОКН 5314 Горщик. Глина, ангоб, гончарний круг, ліплення, мальовка. За карпаття. 1950—1960-ті рр. МНАПЛ. АП 9360 Г-826 Романа МОТИлЬ1004 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (119), 2014 або чорною барвами [15]. Серед основних мотивів декору — смужки, кривульки, цятки тощо. Поши- реними були ритовані оздоби з прямих і хвилястих ліній. Горщики з Олешні та інших осередків півночі Чернігівщини за формою більш подібніші до виро- бів північних районів Київщини, ніж до південно- чернігівських. Вони мають круті, високо розміщені плічка, конусоподібну придонну частину й у цілому пропорційно стрункіші, ніж зразки центральної сму- ги України [28, с. 119]. На Чернігівщині виготовля- ли також свічники, «куришки», каганці [10]. Відточений профіль і чіткість силуету притаман- ні для виробів зі Шатрищ, яку рясно оздоблювали візерунками, створеними відтисками зубчатого ко- ліщатка й орнаментального валика [42, c. 5]. Склад- ний штампований декор з розеток, хрестиків, ром- бів та інших елементів доповнювали ритуванням. У цьому гончарному осередку виготовленням простих вжиткових глиняних виробів займалися Андрій і Ва- силь Гончарівські, Петро Єськов, Кирило Остапець, Денис Щербак та інші. Схожі варіанти одночасно- го використання різних технік оздоблення застосо- вували народні майстри Гуди й Драгова. Давні традиції розпису червоною фарбою по яс- ному, майже білому черепку зберегли майстри Рів- ненщини. М’які округлі форми гончарних виробів, опоясані ощадним геометричним орнаментом [6], у багатьох ознаках збігаються із обрисами, візерунка- ми і колоритом виробів найближчих осередків Біло- руського Полісся, що можна пояснити сусідством те- ренів, ідентичністю матеріалу та однаковим способом виготовлення. Особливо ці аналогії відчутні у кера- міці с. Губків Рівненської обл. і Городна Столінсько- го району (колись українські землі, зараз терени Бі- лорусі). Тут у кінці XIX ст. налічувалося близько 500 гончарів. Значно меншими щодо кількості на- родних умільців були осередки в Рожані, Кобрині. Водночас поліські гончарні вироби дещо різняться від волинських — для Полісся характерною є більша округлість форм, їх кулеподібність, тоді як на Волині переважає яйцеподібність корпусу, ближча до овалу. До найвизначніших центрів волинського гончар- ства відносяться Луцьк, Володимир-Волинський, Камінь-Каширський, Рокита, Торчин, Кульчин та інші. До кінця XX ст. традиції гончаротворення частково збереглися в селах, розташованих вздовж берегів річки Вілії — притоки Горині: Вілії, Карпи- лівці, Загреблі, Заріччі. У цих осередках, за свід- ченням старожилів, у повоєнні роки працювали де- сятки гончарів: Яким Семенюк (1878—1958 рр.), Андрій Ліщенко (1929—? рр.), Павло Остапчук (1938 р. н.) — Вілія [26, c. 51]; династії гончарів Наконечних, Москалюків, Наконечних, Онищуків, Стасюків, Самойловичів, Стратюків — Карпилів- ка [40, с. 127]. В окремих селах, таких як Кульчин, Рокита гончарством продовжують займатись в умо- вах домашнього виробництва [27, с. 51]. Серед май- стрів Кульчина неполив’яний посуд виготовляли Агафія Кусик (1883—1945 рр.), Касіян Вінцюк (1903—199? рр.), Андрій Васильчук (1918— 1992 рр.), Володимир Ковальчук (1929 р. н.). В основному волинський посуд скупий на декор і зберігає давні традиції. Це пояснюється невеликою схильністю глиняних виробів цього регіону до оздо- Горщик. Глина, ангоб, гончарний круг, ліплення, мальовка. За карпаття. 1950—1960-ті рр. МНАПЛ. АП 9360 Г-826 Двійнята. Глина, ангоб, гончарний круг, ліплення, мальов- ка. Гайсин (?) Вінниччина. Початок ХХ ст. НМЗУГвО. 12184/К-11689 1005Загальнонаціональні та локальні особливості української теракоти ХІХ—ХХ століть ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 5 (119), 2014 блення взагалі. Найчастіше зустрічаються прикла- ди ритованого та штампованого декору [4]. Серед традиційних типологічних груп кераміки (тонкостін- ні миски, горщики, глечики і баньки) тут виготовля- ли особливі горшки з короткою шийкою і ручкою зверху для збору ягід у лісі — «набирахи». Для Во- лині був притаманний досить широкий асортимент посуду з вушками, тоді як, наприклад, гончарі Чер- кащини надавали перевагу виготовленню традицій- них форм посуду без ручок. Неполив’яну кераміку на теренах Середньої Над- дніпрянщини виготовляли майстри Плахтянки, Гав- рилівки, Луб’янки, Кривої, Романівки, Старосіл- ля, Буди-Орловецької, Пастирського та ін [22, с. 92]. Вони займалися виробництвом переважно кухонного і столового посуду, іграшок, фігурних по- судин і димарів. Теракотовий посуд оздоблювали виключно техніч- ним орнаментом із характерними для усієї України пасмами концентричних ліній, які на Наддніпрянщи- ні називали «шарівкою» [28, с. 126]. Між ними ком- понували різноманітні риски, крапки, кривульки. Провідним осередком Наддніпрянської кераміки (як Бубнівка для Поділля, Опішне для Полтавщини тощо) у XIX—XX ст. були Дибинці, де гончарством займалося більше половини дворів і майже всі меш- канці були пов’язані з промислом, а вироби вивозили за межі Київщини [22, с. 49—50]. Дибинецький те- ракотовий посуд, оздоблений розписом кольоровими ангобами, має ясний, майже білий, із рожевувато- вохристим відтінком черепок, на тлі якого чітко виді- ляється брунатний декор у вигляді рядів «шарівки», що чергуються з великими плямами, цятками, дуго- подібними елементами, рисками тощо. Часто плями нанесені безпосередньо на «шарівку» [11]. У Каневі — відомому гончарському центрі, де здав- на виготовляли теракотові вироби з ясним рожевува- того відтінку черепком, асортимент посуду не був дуже великим: горщики, глечики, ринки, миски, макітри, «тикви» [24, с. 60—64]. Для всього канівського по- суду типовим є різко звужений конічний низ тулуба. Декорували різні типи посудин за допомогою прямих й хвилястих горизонтальних ліній, що повторюються у різних комбінаціях, у певному ритмі та створюють різні декоративні ефекти. У Каневі працювало чима- ло гончарських династій: Іван, Василь, Гордій та Ми- кола Баді, Андрій, Филимон, Сава, Іван, Явтух Ба- ліцькі, Семен, Гурій, Яким Мазуркевичі, Олекса, Сава, Харитон Слиньки та інші [45, с. 27—38]. У с. Гнилець, яке відоме мальованими мисками далеко за межами Черкащини, багато гончарів ви- готовляли виключно простий посуд — горщики, ма- кітри, глечики, ринки, «слої», «тикви», форми для випікання тіста («бабошники»), який декорували розписом технікою «описки» [28, с. 130]. Наприкінці XIX ст. у с. Головківці гончарним про- мислом займалося близько 50-ти майстрів, які, окрім Двійнята. Глина, ангоб, гончарний круг, ліплення, мальов- ка. Гайсин (?) Вінниччина. Початок ХХ ст. НМЗУГвО. КН 1827/К 1775 Глечик. Глина, ангоб, гончарний круг, мальовка. с. Малі Бу дища Полтавщина. 1920—1930-ті рр. НМЗУГвО. КН 14873/К 14190 Романа МОТИлЬ1006 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (119), 2014 розписних мисок, випалювали невеликі теракотові горщики, глечики, тикви тощо [22, с. 160—161]. Неполив’яний посуд с. Цвітне (макітри, глечики, риночки з ручкою-«тулійкою», пампушниці мав світ- лий, майже білий з жовтуватим відтінком колір і тон- кий черепок [22, с. 160—161]. Цвітнянські гончарі виготовляли також свічники, іграшки, скульптуру. Світлі вогнестійкі глини Слобожанщини не спри- яли розвиткові підполивних розписів, а тому місце- ві гончарі віддавали перевагу оздобленню «опис- кою», рельєфним прикрасам та керамічній пласти- ці. Найбільшими гончарними осередками Слобідської України були Валки, Ізюм із довколишніми селами Піски, Полівка, Котельва, Гороховатка й Гаврилів- ка (Харківщина); Євсуг, Бутківка (Донеччина); Межиріч (Сумщина) та інші. Вже у XIX ст. у Валках функціонував розвине- ний гончарний промисел. Основні види посуду — макітри, горщики, миски, куманці та іграшки- свищики. Банківські гончарі практикували ліплений орнамент на виробах. Найвидатнішим майстром осе- редку був Федір Гнідий (1893—1980 рр.), що про- славився виробництвом оригінальних посудин (як теракотових, так і полив’яних), прикрашених дово- лі високим рельєфом декоративного чи сюжетного характеру: «Мішок зерна», «Урожай», «За друж- бу» [37, с. 6—7] тощо. Його творам властива сти- лізованість форм, а також образність, як у класич- них зразках народного мистецтва. Серед гончарів Ізюма (Тимофій Білокровий (1862—1920 рр.), Іван Криворучко (1908— 1989 рр.), Костянтин Матвієнко (1883—1941 рр.), Іван Сумський (1906—1959 рр.) [34, с. 201] своєю творчістю виділяється Олексій Бутко (перша пол. XX ст.), який надавав посуду найрізноманітні- ших обрисів. Тикви у нього мають форму то цибуле- подібну, то циліндричну. О. Бутко також відомий як майстер керамічної скульптури. Загалом на Слобожанщині теракотовий посуд рід- ко прикрашали малюнками, вироби здебільшого мали ритований декор — Євсуг, Бутківка, Литвинівка, Брусівка (Луганщина); Межиріч (Сумщина), або зо- всім позбавлені оздоблення [34, с. 97]. Якщо розпис і був, то дуже скромний: декілька концентричних пря- мих, хвилястих, зиґзаґоподібних чи звивистих ліній. До локальної своєрідності регіону слід віднести використання у палітрі фарб жовтої барви — «вох- ри», а також побутування своєрідних теракотових посудин — «напувалок» для свійської птиці [7]. На думку Стефана Таранушенка, кераміка Сло- божанщини «по формі, по типу окрас по стилю їх... найближче стоїть до Полтавської» [43, с. 8]. Банька. Глина, ангоб, гончарний круг, ліплення, мальовка. Полтавщина. Середина ХХ ст. НМЗУГвО Яків Бацуца. Горщик. Глина, ангоб, гончарний круг, лі- плення, мальовка. с. Адамівка Хмельниччина. Початок ХХ ст. МЕХП. ЕП 47294 1007Загальнонаціональні та локальні особливості української теракоти ХІХ—ХХ століть ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 5 (119), 2014 Найбільше аналогій спостерігаємо у варіантах форм глечиків. Головним формотворчим елементом неполив’яних форм глечиків XIX —початку XX ст. на Лівобережній Україні, особливо Полтавщини, є підкреслено висока циліндрична шийка, що контрас- тує із округлим тулубом. Основу шийки найчастіше чітко зафіксовано (без плавного переходу до плічок). Варіативність форм глечиків Харківщини і Черні- гівщини виявляється у більш або менш видовжених пропорціях висоти горловини, тоді як на Львівщи- ні, Тернопільщині та Хмельниччині шийка порівня- но невисока, трохи розгорнута. У кінці XIX — на початку XX ст. на Полтавщи- ні, в Опішному побутували досить рідкісні для укра- їнського гончарства різновиди посуду — «носатка» й тиквасті глечики з носиком. Особливості форми носатки виявляються в тому, що вона має невисокий тулуб, розташований на тонкій округлій ніжці, а гор- ловина й пук сполучені трьома пласкими вухами для підвішування на мотузках. На плічках розміщуєть- ся носик [28, с. 123]. Тиквастий глечик є перехід- ною формою між дзбанком і тиквою, така ж форма зустрічається на Чернігівщині. Також унікальними є теракотові курильниці, які часто нагадують цер- ковні бані, хоча трапляються й традиційні, у вигля- ді миски з ручкою. Декор у них прорізний: кола, рис- ки, аркоподібні елементи [29, с. 18]. Важливою особливістю гончарства Полтавщини XIX ст. було виробництво кахлів до кінця століття. Їх виготовляли в Опішному, Зінькові, Великих Бу- дищах, Лазьках, Куземині, Комишні та Глинську. Переважали теракотові кахлі з рельєфним декором (композиції хрещаті, сітчасті, тощо). Своєрідним є оздоблення теракотових виробів Полтавщини: вирізняється розгорнутими компози- ційними схемами, багатством мотивів і елементів. Де- кор виконаний глинами білого («побіл»), червоного («глейок» або «червінька») та темно-брунатного («описка») кольорів (окремо чи в їх поєднанні) [9]. Розписом найчастіше прикрашали горщики, ма- кітри, глечики, тикви, рідше миски й ринки. Оздо- блення зазвичай наносили у верхній частині посуди- ни, підкреслюючи особливості її конструкції. В Опішному процес нанесення декору називали «писанням» — «писати горщики», а оздоблення ві- нець горщиків вертикальними рисками мало назву «писати під гребішок» [38, с. 67]. В орнаментації горщиків початку XX ст. перева- жає місцева досить усталена композиційна схема, що з деякими змінами повторюється на глечиках і тик- вах: на плічках між концентричними лініями в один ряд закомпоновано чотири-п’ять широких горизон- тальних мазків-смуг, а на вінцях розташовані групи скісних або вертикальних тонких рисочок [9]. Олександра Пиріжок. Горня. Глина, ангоб, гончарний круг, ліплення, описка. с. Адамівка Хмельниччина. ІІІ чверть ХХ ст. НМЗУГвО КН-8532/К 7915 Олександра Пиріжок. Горня. Глина, ангоб, гончарний круг, ліплення, мальовка. с. Адамівка Хмельниччина. 1971 р. НМЗУГвГО. КН-196/К 199 Романа МОТИлЬ1008 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (119), 2014 Іноді композиція декору складається з трьох яру- сів, основний з яких розташований на плічках і утво- рений широкими вертикальними мазками-смугами. Він поєднується з рядами концентричних ліній і вузьких смуг, між якими є ряди діагональних мазків- рисочок, що внизу доповнені «кривулькою» [12]. На виробах зустрічається і загальноукраїнська композиційна схема, що складається з концентрич- них смуг, кривуль, плям тощо. Декору теракотових посудин Полтавщини властива особлива ритмічна чіткість орнаментів та стійка тріада барв. Закриті форми виробів осередків Київщини — Малина, Луб’янки, Млачівки, Глинівки, Василько- ва Плахтянки [23, с. 131] мають чітко виявлену ко- нічність низу тулуба, для горщиків дуже характерна коротка шийка, а стінки майже без вигину підійма- ються до найширшої верхньої частини корпуса, що надає силуету певної сухості. Миски мають рівні, також невигнуті стінки і вертикальні вінця, висота їх більша за діаметр дна (як і на Закарпатті). Близько двох десятків гончарів, серед них найвідо- міші Микола Цюпка, Єфрем Тютенко, Іван Корнюк, Степан Кирніс, Тимофій Миколенко, Дмитро Литвин, Андрій Дахно та інші виробляли неполив’яну керамі- ку у с. Пастирському Смілянського району на Черка- щині. Тут характер форм утвердився дещо інакший. Асортимент продукції був досить різноманітний: гор- щики, глечики без вушок, тикви, близнята, цідилка, ва- зони для квітів тощо. Усі вони мають масивний корпус, випуклі боки, найширшу частину вище середини та ко- нічний низ [16]. Порівняно з виробами Київщини пас- тирські гончарні форми зберігають більш округлий, на- повненіший силует і ширше денце. До них близькою є кераміка Східного Поділля. Найпоширеніший мотив декору — між двома прямими лініями хвиляста. Хоча у теракотовому посуді спостерігається варі- ювання форм та візерунків, типових для різних цен- трів його виробництва, однак окремі взірці глиняних виробів мають аналогії не тільки в Україні, а й поза її межами. Отже, повну та об’єктивну характерис- тику української теракотової кераміки можна здій- снити лише порівнявши вітчизняні вироби, випале- ні в окислювальному вогні, з подібною продукцією сусідніх та більш віддалених країн. Теракотова кераміка зустрічається у мистецтві різ- них континентів: в Америці (Мексика, Аргентина, Бразилія, Перу), Африці (Камерун, Кенія, Туніс, Єгипет), Азії (Індія, Китай); проте, зрозуміло, що найбільшу подібність з керамічним комплексом Укра- їни виявляють вироби європейських народів: поль- ського, чеського, словацького, угорського, болгар- ського, румунського, молдавського, російського, бі- лоруського та деяких інших. Банька. Глина, ангоб, гончарний круг, ліплення, мальовка. с. Дубечне Рівненщина. Середина ХХ ст. МНАПЛ. АП 5679 Г 481 Глечик. Глина, ангоб, гончарний круг, мальовка. Чернігів- щина. Почато ХХ ст. ЧОІМ. ЧІМ-И-6060 1009Загальнонаціональні та локальні особливості української теракоти ХІХ—ХХ століть ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 5 (119), 2014 Дуже наближеним до українського є неполив’яний посуд Польщі, причому схожість полягає не лише у технології виготовлення і в типологічному ряді предметів, а й у спорідненості технік і видів декору. Польські посудини також декорували ритованими узорами, розписом і штампом [20, с. 29], подібно як і в Україні; однак ця кераміка відрізняється від української своїми обрисами — їй властива більш струнка і видовжена форма тулуба із сильно заву- женим денцем [48, s. 30]. Можна прослідкувати певний зв’язок між конфі- гурацією теракотового начиння Буковини та стрім- ким силуетом молдавських і румунських виробів, по- каті плічка яких плавним вигином переходять у стін- ки посуду. Лінійні та зиґзаґоподібні узори кераміки Чернівеччини і Румунії [46, р. 22] ідентичні, хоча на деяких румунських посудинах є приклади вико- ристання простих рослинних мотивів, що в україн- ському гончарстві зустрічається значно рідше. Плічка і вінця молдавських червоноглиняних ви- робів прикрашали заглибленим декором: відбитка- ми нігтя, палички, штампика чи коліщатка [44, с. 68], тотожні архаїчні зображення присутні в де- корі кераміки різних регіонів України — Закарпат- тя, Полісся тощо. Подібні особливості оздоблення має болгарський теракотовий посуд [17, рис. 152—153], проте в Бол- гарії побутують дещо інші форми — «крондіри», «стомни», найбільш характерна риса яких — досить вузька і висока шийка [19, рис. 152—154]. Серед неполив’яних виробів Угорщини виділяють- ся специфічні типи посуду для рідин. У декорі слід відзначити добре розвинену орнаментацію. Видо- вжені пропорції угорських глечиків дуже подібні до закарпатських довжанок, а корчаги з цідилком і баньки типу «ойнхойя», які виготовляли гончарі Гуди й Драгова (Закарпаття). мають аналоги в теракото- вій кераміці і Угорщини, і Словаччини. Словаки використовували лише лінійні візерунки в оздобленні неполив’яних виробів, як і в багатьох інших слов’янських народів (у тому числі й україн- ського) у них дуже розповсюдженим мотивом була сітка [47, z. 53]. Вертикальні та горизонтальні лінії, що утворю- ють на поверхні посуду решітку, також дуже харак- терні для Богемської та Моравської кераміки (Че- хія) [36, с. 20]. Виробництвом теракотового посуду займалися і на більш віддалених від України територіях: в Ав- стрії, Німеччині, Хорватії, Туреччині, на Закавказ- зі, проте тамтешні форми і декор мають дуже мало споріднених рис з українським гончарством. Це ви- пливає з різного розуміння канонів краси з точки зору естетичних уявлень того чи іншого народу. Порівнюючи пам’ятки теракотової кераміки різ- них регіонів України, а також інших земель, неваж- ко помітити, що вони дещо відрізняються між собою формою та орнаментацією, проте найхарактерніші риси загалом є однаковими: взаємоузгодженість художньо-осмислених пропорцій форм і композицій Горщик. Глина, ангоб, гончарний круг, ліплення, ритуван- ня, мальовка. Опішне Полтавщина. Кінець ХІХ — поча- ток ХХ ст. МГО. Нд 1727 Василь Бардачевський. Таріль. Глина, ангоб, гончарний круг, мальовка. с. Товсте Тернопільщина. 1993 р. Романа МОТИлЬ1010 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (119), 2014 декору, обмежена кольорова гама розписів, а також графічно-пластичні способи оздоблення і переваж- но цеглисто-червоний пружний силует виробів. Спорідненість ознак особливо властива для кера- міки суміжних областей України та сусідніх з нею кра- їн. Це пояснюється не лише спільною історією тих те- риторій і їхніми культурними взаємозв’язками, а й ре- зультатом використання одного й того ж матеріалу та ідентичних прийомів виробництва. Слід зауважити, що спільні особливості української неполив’яної ке- раміки з гончарством інших країн свідчать про те, що творчість вітчизняних майстрів ніколи не була відосо- бленою, замкнутою в межах свого району. Разом з тим, у кожному гончарному осередку під впливом різ- них факторів історичного, соціально-економічного ха- рактеру, місцевих традицій та вимог функціонально- го призначення виробився ряд специфічних локаль- них відмінностей. Зокрема, для виробів, що походять із центральносхідних регіонів України (Полтавщини, Київщини, Чернігівщини, Черкащини, Сумщини, Ві- нничини), характерними є округлі посудини з широ- кими пуками і декором з суто геометричних елемен- тів, тоді як гончарство західних земель (Львівщини, Терно пільщини, Івано-Франківщини) відзначається більш стрункими формами. Ці та інші регіональні відміни разом творять єди- ну цілісну систему української теракотової керамі- ки, загальними ознаками якої є природна краса ма- теріалу і художньо-осмислена конструкція форм, що узгоджені з функціональною доцільністю. Важливу роль відіграє технічний орнамент. У теракотовому посуді України на перший план виступають риси гли- бокої традиції, яка вкоренилась у цій найбільш кон- сервативній галузі народного гончарства. Умовні скорочення ВКМ — Волинський краєзнавчий музей ЗМНАП — Закарпатський музей народної архі- тектури і побуту ЗОКМ — Закарпатський обласний краєзнавчий музей МЕХП — Музей етнографії та художнього про- мислу Інституту народознавства НАН України МНАПЛ — Музей народної архітектури і побуту у Львові НМУНДМ — Національний музей українського народного декоративного мистецтва НМЗУГв О — Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному ПКМ — Полтавський краєзнавчий музей ТОКМ — Тернопільський обласний краєзнавчий музей УЦНК «МІГ» — Український центр народної куль- тури «Музей Івана Гончара» ЧОІМ — Чернігівський обласний краєзнавчий музей 1. ЗМНАП. ЗЕМ 12853/529. 2. ЗОКМ. 5857.Э 614. 3. МЕХП. ЕП 46752. 4. МЕХП. ЕП 44988. 5. МНАПЛ. АП 9360; АП 5078. 6. МНАПЛ. АП5679 Г 481. 7. НМЗУГВО. МГО. Нд-7130; КН-10323/К-9543. 8. НМЗУГвО. МГО. Нд 1727. 9. НМЗУГвО. МГО. Нд 1727. 10. НМУНДМ. Інв. К-792; К-741; К-793. 11. НМУНДМ. Інв. № К-1; К-2. 12. НМУНДМ. Інв. № К-574; ПКМ. КС-97. 13. ТОКМ. СКФ 822. 14. ТОКМ. СКФ 1769; СКФ 1764. 15. ЧОІМ. ЧІМ-И-6060. 16. УЦНК «МІГ». інв. № КН 2646 КС 238. 17. Бакърджиев Г. Керамиката в България / Г. Бакъ- рджиев. — София, 1956. — Рис. 152—153. 18. Бордіян в. Проблеми буковинського гончарства / Влен тина Бордіян // Українська керамологія. Націо- нальний науковий щорічник. — Опішне : Українське народознавство, 2002. — Кн. 2. 19. вакарелски X. Болгарское народное искусство / Хрис то Вакарелски. — София : Болгарский худож- ник, 1969. 20. Ганцкая О.а. Народное искусство Польши / О.А. Ганц- кая. — М. : Наука, 1970. 21. Гоберман Д.Н. По Гуцульщине. / Д.Н. Гоберман. — Ленинград : Искусство, 1979. 22. Данченко л. Народна кераміка Середнього Придні- пров’я / Леся Данченко. — К. : Мистецтво, 1974. 23. Данченко л.С. Народна кераміка Наддніпрянщини / Леся Данченко. — К. : Мистецтво, 1969. 24. Данченко О.С. Канівське гончарство / Данченко О.С. // Народна творчість й етнографія. — 1966. — № 2. 25. Захарчук-Чугай Р. Народне декоративне мистецтво Українського Полісся: Чорнобильщина / Раїса За- хар чук-Чугай. — Львів : Інститут народознавства НАН України, 2007. 26. Івашків Г. Експедиція на Волинь (спостереження, розповіді гончарів, знахідки) / Галина Івашків // На- родознавчі зошити. — 1995. — № 6. 27. Істоміна Г.в. Мистецтво народної кераміки Волині другої половини XIX—XX ст. / Галина Істоміна. — Рівне : Волинські обереги, 2009. 1011Загальнонаціональні та локальні особливості української теракоти ХІХ—ХХ століть ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 5 (119), 2014 28. клименко О. Гончарство / О. Клименко, Л. Сержант, Г. Істоміна // Історія декоративного мистецтва України : у 5 т. : Мистецтво XIX століття. — Т. 3. — К., 2009. 29. клименко О.С. Народна кераміка Опішні (До проблеми традицій та інновацій в народних художніх промислах) : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. мист. : спец. 17.00.06 «Декоративне і прикладне мистецтво» / Клименко Олена Олександрівна. — Львів, 1995. 30. лащук ю. Українська народна кераміка / Юрій Ла- щук // Українське народне мистецтво: кераміка і скло. — К. : Мистецтво, 1974. 31. лащук ю.П. Закарпатська народна кераміка / Юрій Лащук. — Ужгород, 1960. 32. лащук ю.П. Українське радянське декоративно-при- кладне мистецтво / Ю.П. Лащук // Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва / відп. ред. Я.П. Запаско. — Львів : Видавництво Львівського університету, 1969. 33. Матейко к.І. Народна кераміка західних областей Української РСР ХІХ—ХХ ст. / К.І. Матейко. — К. : Наукова думка, 1959. 34. Метка л. Гончарство Слобідської України у другій половині XIX — першій половині XX ст. / Людмила Метка. — Полтава : АСМІ, 2011. 35. Мотиль Р. Гончарські осередки Буковини / Мо- тиль Р.Я. // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: зб. наук. пр. / за ред. Данилен- ка В.Я. — Харків : ХДАДМ, 2010. — (Мисте- цтвознавство : № 1). 36. Народна грнчарнjа у Чехословачкоj. — Београд, 1967. 37. Новоселова-Хмельницька а.М. Федір Гнідий / А.М. Но- воселова-Хмельницька. — К. : Мистецтво, 1980. 38. Пошивайло О. Ілюстрований словник народної гон- чарської термінології Лівобережної України (Гетьман- щина) / Олесь Пошивайло. — К. : Молодь, 1993. 39. Романець Т.а. Художні особливості неполив’яного по- суду у виробах майстрів Адамівки / Т.А. Ро ма нець // Художні промисли: теорія і практика (збірник науко- вих праць). — К. : Наукова думка, 1985. 40. Романчук О. Село Карпилівка на Білогірщині — осе- редок гончарства в краї / О. Романчук, М. Данилюк // Матеріали VII—IX Острозької конференції «Остріг на порозі 900-річчя 1996—1998 роки». — Остріг, 2000. 41. Селівачов М. Лексикон української орнаментики (іко- нографія, номінація, стилістика, типологія) / Михайло Селівачов. — К. : Ант ; Ніжин : Аспект-Поліграф, 2005. — XVI. 42. Спаська Є. Глечик з хрестиком / Є. Спаська // Чер- ні гівське гончарство. — К., 1926. 43. Таранушенко С. Мистецтво Слобожанщини XVII— XVIII ст. / Стефан Таранушенко. — Харків : Видан- ня Музею українського мистецтва, 1928. — XXXVI. 44. Хынку И.Г. Молдавская народная керамика / И.Г. Хын ку. — Кишинев, 1969. 45. Щербань а. Про виготовлення керамічного посуду в Каневі / Анатолій Щербань, Олена Щербань // Укра- їнський керамологічний журнал. — 2004. — № 4. 46. L’art populaire en Romanie. — Bucuresti, 1964. 47. Рlіскоvа Е. Роzdiљovske hrnuirstvo / Е. Рliскоvа. — Вrаtіslаvа, 1959. 48. Reinfuss R. Garncarstwo Ludowe / R. Reinfuss. — Warszawa, 1955. Romana Motyl ALL-NATIONAL AND LOCAL FEATURES OF UKRAINIAN TERRACOTTA THROUGH XIX TO XX CENTURIES In the article have been considered some original all-national and local peculiarities of Ukrainian terracotta ceramics through XІХ to ХХ cc. In the course of study have been discovered main forms, schemes of décor and ornamental compositions, coloring, means and methods of artistic expressiveness of ter- racotta pottery ware from different regions of Ukraine. Keywords: terracotta, local peculiarities, forms, décor, ornamen- tal compositions, artistic expressiveness, pottery ware, Ukraine. Романа Мотыль ОБЩЕНАЦИОНАЛЬНЫЕ И ЛОКАЛЬНЫЕ ОСОБЕННОСТИ УКРАИНСКОЙ ТЕРРАКОТЫ XIX—XX СТОЛЕТИЙ В статье рассмотрены самобытные общенациональные и локальные особенности украинской терракотовой керами- ки XIX—XX столетий. Выявлены основные формы, схе- мы декора и орнаментальных композиций, колорит, сред- ства и методы художественной выразительности террако- товых гончарных изделий из разных регионов Украины. Ключевые слова: терракота, локальные особенности, формы, декор, орнаментальные композиции, художествен- ная выразительность, гончарные изделия, Украина.

Схожі ресурси