Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, майстер декоративної глиняної скульптури Василь Омеляненко. Дитячі та юнацькі роки

Висвітлюються витоки творчості Василя Омеляненка, видатного майстра глиняної декоративної скульптури, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка із селища Опішне Полтавської області. Систематизовано відомості про його дитячі та юнацькі роки. За основу статті взято спогади майстра 2010—2014 р...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автор:	Метка, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут народознавства НАН України 2014
Назва видання:	Народознавчі зошити
Теми:	Статті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94652
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, майстер декоративної глиняної скульптури Василь Омеляненко. Дитячі та юнацькі роки / Л. Метка // Народознавчі зошити. — 2014. — № 5 (119). — С. 840-848. — Бібліогр.: 1 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-94652
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-946522016-02-12T03:06:00Z Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, майстер декоративної глиняної скульптури Василь Омеляненко. Дитячі та юнацькі роки Метка, Л. Статті Висвітлюються витоки творчості Василя Омеляненка, видатного майстра глиняної декоративної скульптури, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка із селища Опішне Полтавської області. Систематизовано відомості про його дитячі та юнацькі роки. За основу статті взято спогади майстра 2010—2014 років. Years of childhood and youth In the article have been considered some origins in creativeness of Basil Omelіanenko, widely-known artist of clay decorative sculpture, laureate of Taras Shevchenko State Prize from the village of Oposhnya, Poltava oblast. Systematized informations about his childhood and youth have been presented. The potter’s memoirs of 2010—2014 have been put into the ground od this study. Детские и юношеские годы В статье определены истоки творчества Васыля Омеляненко, известного мастера глиняной декоративной скульптуры, лауреата Государственной премии имени Тараса Шевченко из поселка Опошня Полтавской области. Систематизированы данные о его детских и юношеских годах. В основе статьи воспоминания мастера 2010—2014 годов. 2014 Article Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, майстер декоративної глиняної скульптури Василь Омеляненко. Дитячі та юнацькі роки / Л. Метка // Народознавчі зошити. — 2014. — № 5 (119). — С. 840-848. — Бібліогр.: 1 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94652 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Метка, Л. Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, майстер декоративної глиняної скульптури Василь Омеляненко. Дитячі та юнацькі роки Народознавчі зошити
description	Висвітлюються витоки творчості Василя Омеляненка, видатного майстра глиняної декоративної скульптури, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка із селища Опішне Полтавської області. Систематизовано відомості про його дитячі та юнацькі роки. За основу статті взято спогади майстра 2010—2014 років.
format	Article
author	Метка, Л.
author_facet	Метка, Л.
author_sort	Метка, Л.
title	Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, майстер декоративної глиняної скульптури Василь Омеляненко. Дитячі та юнацькі роки
title_short	Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, майстер декоративної глиняної скульптури Василь Омеляненко. Дитячі та юнацькі роки
title_full	Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, майстер декоративної глиняної скульптури Василь Омеляненко. Дитячі та юнацькі роки
title_fullStr	Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, майстер декоративної глиняної скульптури Василь Омеляненко. Дитячі та юнацькі роки
title_full_unstemmed	Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, майстер декоративної глиняної скульптури Василь Омеляненко. Дитячі та юнацькі роки
title_sort	лауреат державної премії імені тараса шевченка, майстер декоративної глиняної скульптури василь омеляненко. дитячі та юнацькі роки
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94652
citation_txt	Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, майстер декоративної глиняної скульптури Василь Омеляненко. Дитячі та юнацькі роки / Л. Метка // Народознавчі зошити. — 2014. — № 5 (119). — С. 840-848. — Бібліогр.: 1 назв. — укp.
series	Народознавчі зошити
work_keys_str_mv	AT metkal laureatderžavnoípremííímenítarasaševčenkamajsterdekorativnoíglinânoískulʹpturivasilʹomelânenkoditâčítaûnacʹkíroki
first_indexed	2025-07-07T01:11:22Z
last_indexed	2025-07-07T01:11:22Z
_version_	1836948581870731264
fulltext	ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (119), 2014 «Між усіма пунктам гончарства Зіньківського повіта, який взагалі грає велику ролю з боку усякого сїльського ремісництва, Опошня займає пер- ше місце, як по числу мешканців-майстрів, так і по най- кращому виробу продуктів гончарського майстерства. Розвою та зародженню сього промисла дуже запомо- гли і самі глини, що залягли під самою Опошнею, по долині правого берега Ворскли — сі глинища дають матеріял задля ріжного сорту посуди, кахлів і це- гли…», — писав на початку ХХ століття відомий український етнограф Микола Русов [1, с. 42]. Отже гончарів в Опішному було чи не найбільше на Полтавщині. Марехівка, Їсіпівка, Птухівка, Яре- мівка, Яри, Гончарівка — кутки Опішного, які ста- ли «колискою» не однієї родини потомственних гон- чарів: Дяченків, Денисенків, Багріїв, Бережних, Гла- диревських, Горілеїв, Коломійців, Кононенків, Марехів, М’якоступів, Оначків, Острянинів, Пів- нів, Пошивайлів, Різників, Сердюченків, Сивашів, Хлонів та багатьох інших. На одному з кутків Опіш- ного, а саме у Гончарівці, на початку 1920-х років, поселилася сім’я Омеляненків: Онуфрій Тихонович і Палажка Опанасівна. Вони не були пов’язані з гон- чарним виробництвом, проте їхні сини — Василь і Петро стали відомими саме завдяки гончарству. Про старшого Василя, який не тільки досяг значних успі- хів в цій галузі мистецтва, а й отримав офіційне ви- знання: усіляких почесних звань, нагород і премій, у тому числі Державної премії імені Тараса Шевчен- ка, й піде мова у статті. Основну увагу зосередимо на дитячих та юнацьких роках майстра. Батько Василя Омеляненка — Онуфрій Тихоно- вич народився 1882 року в селі Кирило-Ганнівка ко- лишнього Зіньківського повіту Полтавської губернії. У 1920-х роках він налагоджував роботу двигунів у млинах Опішного: «він на двигатєлях робив по мель- ницях, підшипники одливав сам, мог щось прикле- пать, а принесуть гармошку, в якої міх порваний, — все чисто він зробить, як нову, і настроє. він міг і обувку починити, каструльки запаював, замки справляв, ключі робив — усе, що попросять. Ото у руках у нього все мастєрство було», — пригадував Василь Онуфрійович 1. Загалом про свого батька він відгукується з великою теплотою: «Характер у бать- ка був м’який. Хароший, добродушний він був, ти- хий, скромний, лагідний, не помню, щоб він коли кри- 1 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 27.02.2013. Польові матеріали автора.© Л. МЕТКА, 2014 Людмила МЕТКА ЛАУРЕАТ ДЕРЖАВНОЇ ПРЕМІЇ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА МАЙСТЕР ДЕКОРАТИВНОЇ ГЛИНЯНОЇ СКУЛЬПТУРИ ВАСИЛЬ ОМЕЛЯНЕНКО Дитячі та юнацькі роки Висвітлюються витоки творчості Василя Омеляненка, ви- датного майстра глиняної декоративної скульптури, лауре- ата Державної премії імені Тараса Шевченка із селища Опішне Полтавської області. Систематизовано відомості про його дитячі та юнацькі роки. За основу статті взято спогади майстра 2010—2014 років. Ключові слова: Василь Омеляненко, Опішне, дитинство, юність, глиняна іграшка. 841лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка майстер декоративної глиняної скульптури… ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 5 (119), 2014 чав чи бив нас із братом, і п’яного ніколи не помню. він був невеликий зростом, худенький, мав голубі очі, бороду не брив, а стриг ножницями так, що весь час оставалась щетина з пів сантиметра. він мене спеціально нічого не вчив, а я сам часто сидів коло його, як він гармошки справляв чи щось майстру- вав. він у мене в пам’яті остався так, як наче сто- їть біля колеса маховика і пускає його» 2. Мати Василя Омеляненка — Палажка Опанасів- на (дів. Величко) народилася 1892 року в селі Бугаїв- ка, що неподалік від міста Васильків на Київщині. За- лишивши велику родину (двох братів і двох сестер), вона вийшла заміж за опішнянина Федора Тягуна, який на той час проходив службу в армії у тій місцевості. Фе- дір привіз молоду дружину в Опішне, де в них 1914 року народився син Олексій. Проте подружнє життя не за- лагодилося. Через кілька років Федір і Палажка роз- лучилися. Певний час жінка бідувала сама, а на почат- ку 1920-х років вийшла заміж за Онуфрія Омелянен- ка й народила ще двох синів. Жінка ніде не працювала, а жила завдяки заняттю ворожінням. Зі спогадів Ва- силя Омеляненка: «До неї приходили люди, й сама вона ходила поміж людьми ворожити. Нас із Пе- тром дражнили «ворожченятами» 3. На відміну від покладистого чоловіка, Палажка мала жорсткий ха- рактер: «Мати керувала у хазяйстві, нам усім від неї попадало… все не по її. вона на батька наїдала, хоч і неправильно, а все своє доказувала, а батько був тихий і все більше мовчав. Я не помню матери- ної ласки — вона дуже жостка була й очі в неї були всігда такі колючі, темні» 4. Як і більшість сільських родин Омеляненки жили в ті часи дуже скромно. Не маючи своєї хати, тули- лися по квартирах і все більше на Гончарівці: «Ми у 1929—1930 роках жили зразу отам унизу, аж де Гончарівка кінчається, на квартирі у вишнички (вуличне прізвисько жінки. — л. М.) 5. «Оце ми на квартирі були, то нічим же і топити було. вікна одинарні були, позамерзають, що аж сині, отак 2 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 31.05.2011. Польові матеріали автора. 3 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опіш- не, Полтавщина, 04.02.2010. Польові матеріали автора. 4 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 31.05.2011 та 23.01.2014. Польо- ві матеріали автора. 5 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опіш- не, Полтавщина, 29.08.2013. Польові матеріали автора. інію на сантиметр було на них. І ото ми проху- куєм дірочку, щоб подивитись надвір. Тоді гроши- ну було приложимо… Я помню, шо я більше долі спав, воно тоді рядна простеляли. На квартирах у нас більше груби були, то там ото соняшни- чинням топили і дровцями…» 6. У 1929—1930 роках в Україні розпочалася масо- ва колективізація селянських господарств. Створю- валися колгоспи й в Опішненському районі. На по- чатку 1930-х років Омеляненки переїхали в Човно- Федорівку: «Батька послали у Човно-Федорівку на мельницю. Радянська влада забрала її у колиш- нього хазяїна Нестора. Мельниця — зданіє, а в причілку, в краю, було дві кімнати де жили, Не- стір і Нестірка. І ми у них на квартирі жили. У другому краю зданія, під жилізом, двигуни були, маховики такі здорові. Я батька пам’ятаю у мельниці біля двигуна, а це маховики такі, більші ніж у зріст, десь 1,70 см. Отож маховик масив- ний, а біля цього маховика такий шків приробле- ний широкий, на якому ремінь. То помню, як бать- ко пускав той двигун» 7. У Човно-Федорівці про- йшли два найважчі роки «голодної чуми», 1932 і 1933 роки, життя родини Омеляненків, «а тоді го- лод почався, опустошилося все, ніхто не меле ні- чогісінько. Перейшли і ми на бур’ян. Ото моло- чаю нарвеш оберемок, чистиш, а воно молочко ви- 6 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опіш- не, Полтавщина, 04.02.2010. Польові матеріали автора. 7 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 10.01.2014. Польові матеріали автора. Василь Омеляненко (у верхньому ряду, посередині) серед випускників початкової школи. Опішне. Полтавщина, 1941 рік. Автор фото невідомий. Національний архів україн- ського гончарства людмила МЕТка842 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (119), 2014 ступає гірке. Покачаєш молочай об коліно, об штанину — воно вже й не гірке.… колгосп був ря- дом, давали затірки раз у день — батько ж робив у мельниці. Ото, може, нас і спасло оце, бо на са- мому бур’яну не вижили б. Ми сушили квіти ака- ції, мняли в макітерках. клєвер мняли качалкою. Мати тоді напече таких чорних коржів, назива- ли їх «лендесами» 8. У Човно-Федорівці з Онуф- рієм Тихоновичем трапилося нещастя, внаслідок чого той став інвалідом: «Батько скалічив ногу на мель- ниці. він робив коло двигуна, перечепився через ви- хлопну трубу і впав, забив голову і лежав без со- знанія, а права нога осталася на гарячій трубі, то він литку на тій нозі спік, рана така була в чет- верть. Тоді йому ногу потягло і він шкандибав» 9. Майже в той самий час і малий Василь теж поранив ногу, вивихнувши її у ступні (вірогідно зламав. — л. М.): «Десь на початку 1934 року я вивихнув ногу, так мати казала, що вивихнув. Сидів я на грубі, нога червона, пухла, болить. До врачів не хо- дили. а тоді ногу на рани побило, 4 рани було, ще коли переїхали назад в Опішнє (у 1934 році. — 8 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 31.05.2011 та 16.05.2013. Польо- ві матеріали автора. 9 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опіш не, Полтавщина, 10.01.2014. Польові матеріали автора. л. М.)», — згадував Василь Онуфрійович про цю подію, — «тоді до бабок ходили, мати приклада- ла до ноги якісь травки, що коло річки росли. Три годи я скакав на паличці, тоді рана потихеньку за- гоїлась, але я став хромати. І в 1937 році, у два- надцять, я разом з братом пішов у перший клас» 10. Спочатку, після повернення в Опішне, близько пів- року Омеляненки жили на квартирі у Байрачного (нині вул. Комсомольська. — л. М.). Наприкін- ці 1934 перебралися в Гончарівку на квартиру до Се- мена Попенка. На цьому кутку села жило тоді бага- то гончарів. Якось 9-річний Василь та його 4-річний брат Петро забрели на подвір’я одного з них, Олек- сандра Багрія, і побачили в повітці на столику ряда- ми виставлені щойно зліплені глиняні свистунці. Бо- ячись заходити до чужого двору, хлопці розглядали «півників» здалеку, а прийшовши додому, вирішили й собі спробувати наліпити подібних: «Ми жили на квартирі у Попенка, а метрів за 40 жили Багрії, там у них був такий прихалабок од хати, там ні- кого не було, двері були одкриті. Я як глянув, на столику свистуни стоять, вони мене так прича- рували. Ми попросили, щоб мати глини принесла. а воно ж одно побачити, а не знаєш з чого почати» 11. Хлопці так захопилися, що за кілька днів навчилися ліпити непоганих «півників». Одна біда, що вони не свистіли, та й були якісь важкі. Довго вправлялися брати, аж поки одна жінка показала, як правильно ліпити пустотілі іграшки й проколювати їх, аби отримати звук: «Підтягіна катерина, Підтя- гіна — це по-вуличному, колись прийшла до нас і показала, як зробити, щоб іграшка пустотіла була, як мисочку зробити і як одтягувати глину на копитець» 12. Поступово хлопці удосконалювали свої роботи: «а як навчилися робити свистунці, поча- ли не оддавлювати на копитець, а приліпляти. По- стругали «шпички», вивчилися колоти. Ми свої перші свистуни дали діду Багрію, сотню за руб, бо він їздив своє продавати. але у нас була охота по- 10 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 22.07.2013. Польові матеріали автора. 11 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 31.05.2011. Польові матеріали автора. 12 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 31.05.2011. Польові матеріали автора. Василь Омеляненко — випускник середньої школи. Опіш- не. Полтавщина, 1950 рік. Автор фото невідомий. Націо- нальний архів українського гончарства 843лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка майстер декоративної глиняної скульптури… ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 5 (119), 2014 ліпити не тільки щоб на продаж» 13. Згодом спра- ва пішла бадьоріше — Василь з Петром призвичаї- лися робити не тільки «півників», а й «рибок», «ка- чечок», «собачок», «білочок». Змагалися, хто краще і більше зробить, чи зможуть справитися з роботою із заплющеними очима: «Ми з братом тренірува- лися, що зробимо на ощуп, заплющечки. Зробив. І проколювали теж, ну, тіки довго це ж, а проколю- вали і получалося. Ми засікали время і робили по 25 штук свистунів за час» 14. До такої міри хлопці полюбили це заняття, що не відрізняли розвагу від роботи, граючись, ліпили різноманітні свистунці: «Уже в 1935 ми робили на всю. У нас спочатку ганчарі брали півників. Мати з подругою, матір’ю важни- чого Данила, тоді ходила по глину у ліс, ми ж і в них ще жили на квартирі. а у 1938 ми почали в за- вод робити, нам глину з заводу мати стала приносити» 15. Тоді Гладиревський ларко, він був зав проїзводством в артілі, приймав наші свисту- ни, хвалив їх, бо ми гарно висушували. І ті люди, шо їздили кругом продавати, в нас тоже стали брати, робили закази нам» 16. Так тривало кілька ро- ків. Хлопці ходили до школи, а у вільний час ліпили свистуни: «Я помню в другий клас ходив, школа була біля Михаїла (Михайлівський храм згорів 1943 року в роки радянсько-німецької війни. На його місці нині парк. — л. М.), то й уроки треба вчити, і в за- вод — свистуни робити» 17. 1941 року Василь і Петро закінчили початкову школу, на той час їм було 15 і 10 років: «Чотири класи ми кончили і здали документи в п’ятий. Тоді була двоповерхова школа у центрі, де зараз Будинок дитячої творчості» 18. А 6 жовтня 1941 року німецькі війська зайняли Опішне: «По 20 вересня ми позанімалися, а тоді німці нас зі 13 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 31.05.2011. Польові матеріали автора. 14 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 04.02.2010 та 23.01.2014. По- льові матеріали автора. 15 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 10.01.2014. Польові матеріали автора. 16 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 31.05.2011. Польові матеріали автора. 17 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опіш- не, Полтавщина, 04.02.2010. Польові матеріали автора. 18 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 16.05.2013. Польові матеріали автора. школи витурили. У тому зданії під час войни нім- ці були. вони увесь центр займали. кажуть, де оце зараз газовий участок, тут вроді у дворі роз- стрілювали, тих шо в райісполкомі робили. По- мню, на Свенцарії, у лісі, де могили, там ще гру- ша недалеко росла, а ми поткнулися в ліс іти по дрова. воно так на бугор, а тоді спускаєшся вп’єть. Сюди піднялися, глянули, а там поліцаї… і так ми чули впослі, що розстрілювали там лю- дей. а отут, де перша школа, маленька, шо захо- дити по східцях, тут нас зібрали на збори німці, гебітскомісар розказував про якісь роботи» 19. Ось як запам’ятав Василь Онуфрійович перше бомбардування Опішного: «Перший раз, як бомби- ли, я був у центрі, біля музичної школи. Там, де за- раз будівельний магазин, був універмаг з такими здоровими стеклами. Сонце тоді, помню, низько було і в тих вікнах красні отблиски такі миготі- ли. а він кинув ото бомби за ставко, бомби леті- ли і так сюрчали, наче пронизувало тебе всього. Це метрів 80 від того місця, де ми були. Ми тоді з важничим Данилом спочатку попадали на землю, сховалися у кущі морозцю, а тоді кинулися тіка- ти побіля аптеки. а там у садку Зелененький жив, врач, забор у нього був із досток положений, а біля забору кропива. Ми через той забор ото поперева- лювалися і попадали на той бік та й біжимо по стежці. воно тоді після дощу волога була земля. 19 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 31.05.2011 та 16.05.2013. Польо- ві матеріали автора. Василь Омеляненко зі своїми «кониками» у власній май- стерні. Опішне. Полтавщина, 01.01.2014 рік. Фото Люд- мили Меткої. Національний архів українського гончарства людмила МЕТка844 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (119), 2014 а він летить і напереді ото з кулемета, помню, пулі метрів за 30 від нас, так ріденько, як пара, по- схвачувалося. Тоді ото, як налякало нас, ми неділь дві у центр не ходили, поки одійшли трохи» 20. Роки війни, особливо роки окупації Опішного, з вересня 1941 по жовтень 1943, видалися сутужними для родини Омеляненків, хоча вони були нелегкими й для всіх мешканців Опішного: «Батька не взяли на війну, бо він інвалідом був і він продовжував дома майструвати» 21. А от старший брат Василя Онуфрійовича по матері, якому 1941 року виповни- лося 27, був мобілізований на фронт у перші ж міся- ці війни: «Олексія десь у 1934 чи 1935 забрали в армію. він служив на Дальному сході, в танкових військах, років 4 служив. Десь у 1938 чи 1939 він прийшов з армії, показався дома в Опішньому і по- їхав на Донбас, там він працював у шахтах замєр- щиком газа. Потом переїхав у київ, ми до нього їздили ще в гості, видно так, як на Подолі він жив. він оженився перед самою войною. а почалася ві- йна, його зразу ж і мобілізували, і не чули ми від 20 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 04.02.2010 та 23.01.2014. По- льові матеріали автора. 21 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 10.01.2014. Польові матеріали автора. нього потом ні слуху, ні духу. Мати вже після вой- ни, десь у 1955 году, коли в Опішнє приїжджав де- путат, кажеться Якубовський, вияснила, що він погиб десь під Фінляндією в кінці 1941 року. а де він похований, ми й не знаєм» 22. З квітня 1942 року в Україні німецькою владою розпочалося масове вивезення людей, переважно молоді 1922—1925 років народження, на примусо- ві роботи до країн Західної Європи, окупованих Ні- меччиною. З Опішного людей вивозили в травні 1942 року. Під перепис усіх придатних для робіт у Німеччині підпадав і шістнадцятирічний Василь: «9 травня 1942 року мені повістка прийшла, щоб прийшов на комісію. Там, де зараз музична шко- ла, був суд, то там та комісія засідала, що про- віряли в Германію. Помню, людей багато зійшло- ся. каждий прийшов із сумкою, і в мене ланту- шок зав’язаний на краю і ото через плече. Там півхлібини було пшоняної. Я пішов сам, мене ніх- то не проважав. Я зайшов туди, а воно прямо стіл такий довгий, там комісія сидить, чоловік шість, а набік двері, лава попід стіною… Ото я зайшов туди, а там два врачі, німецький і наш, у білому вдіті, всі чужі. Німець трохи дальше стояв, руки склав на грудях. Я сів на лаву, роз- бувся, а цей же наш взяв мою ногу, вона ж у мене не згинається як слід, тай викривлена, глянув на німця і каже «кранк, нікс робота». Тоді мені ви- писали бумагу, шо звільнили мене. а тих, хто пройшов комісію і був годний, виводили вже на інші двері, до своїх уже не пускали. Багато лю- дей забрали. Знаю, лещенка Митька забрали, він ще робив потом у заводі — він був у Германії і прийшов. Матюх Іван, по вуличному князь, тоже був у Германії. Багато таких хлопців, шо їх бра- ли і вони не вернулися» 23. Два роки німецькі окупанти перебували в Опіш- ному, звільнили село 19 вересня 1943 року. У цей час Василь з Петром майже не виготовляли іграшок, оскільки збувати їх було нелегко. Після визволення Опішного хлопці знову розпочали роботу. 1944 року 22 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 10.01.2014. Польові матеріали автора. 23 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 16.05.2013. Польові матеріали автора. Омеляненко Василь. Лев. Глина, гончарний круг, ліплення, теракота. 59,5 х 54 см. Опішне, Полтавщина, 1976. На- ціональний музей-заповідник українського гончарства в Опішному. Інв. № кн-1213/к-1177. Фото Тараса Поши- вайла. Національний архів українського гончарства 845лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка майстер декоративної глиняної скульптури… ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 5 (119), 2014 брати побудували власне перше невеличке горно для випалювання своїх виробів: «У войну ми жили у Безручки Федори на квартирі. Там у неї в дворі викопали невеликий горник просто у землі, без ні- якого кирпичу. кругле горно, примітивне, вима- жем глиною його рудою, щоб не сипалась земля. воно невелике було, десь сантиметрів 80 заввиш- ки», — згадував Василь Онуфрійович 24. Пізніше, переселяючись з квартири на квартиру, Василь з Пе- тром щоразу влаштовували горни в кожному з дво- рів: «Дальше, коли жили у Хомихи (чоловік у неї Хома), у Дугельної, у М’якоступа копали горни. викопали їх з півдесятка» 25. Після війни життя селища поступово стало від- новлюватися. Запрацювали лікарня, школа. Восени Василь з Петром знову продовжили навчання в 5 класі: «Ми з братом у сорок третьому знову пішли в 5 клас. Мені вже тоді 18 років було, а бра- тові — 13. Ну, ми ростом невеличкі були, та й багато тоді нас у школу ходило різних переростків» 26. Під час війни багато будівель в Опішному було зруйновано. Не вціліла й школа в центрі селища, тож під навчальні приміщення вико- ристовувалися інші будівлі, а то й житлові будинки. Школа, куди пішли в 5 клас брати, знаходилася в одній половині житлового будинку по вулиці Жов- тневій (приміщення, про яке йдеться, стояло на розі згаданої вулиці і провулка Жовтневого. Наприкінці 1960-х там був продуктовий магазин, нині — це житловий будинок на дві половини. — л. М.): «Там парт не було, а три довгі столи і лави, зліва груб- ка стояла. Єслі, наприклад, назаду сидиш — то тебе цілий рік могли не визвати до дошки, бо тре- ба було під столами пролазити» 27. У 1944— 1945 роках хлопці продовжили навчання: «У 1944 я пішов у 6 клас. Отут, де раніше «крупська» 24 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 22.07.2013. Польові матеріали автора. 25 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 22.07.2013. Польові матеріали автора. 26 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 18.01.2014. Польові матеріали автора. 27 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 10.01.2014. Польові матеріали автора. була, а зараз магазин «Дивосвіт», була та шко- ла. У 7 клас ходив — школа була на углу, де клад- бище, як іти до Нєфтєрозвєдки. Сьомий клас я закінчив на відмінно» 28. 7 квітня 1945 року у Василя й Петра помер бать- ко — Онуфрій Тихонович: «Батько лежав хворий місяців три чи чотири, у нього щось в середині пе- кло. Ми тоді у Безручки жили, на квартирі на Гончарівці, займали одну кімнату, од садка, через сіни. Піч стояла посередині, і батько лежав на пічі. Батько вмер 7 квітня, на Благовіщення. По- мню, тоді випав ясний день, ми в школі були, а коли прийшли додому, сонце надворі було таке, а батько вже мертвий, уже його й обрядили. Хова- ли його на другий день, 8 квітня. Хмарно було, і випав сніг десь сантиметрів на 10, він такий, як вата, був. Батька везли конем, на бричці, на кла- довище. Похоронили на млинянському. а на дру- гий день уже й сніг розтав» 29. 28 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 10.01.2014. Польові матеріали автора. 29 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 22.07.2013. Польові матеріали автора. Омеляненко Василь. Бик. Глина, гончарний круг, ліплення, теракота. 30 х 31,4 х 15 см. Опішне, Полтавщина, 1985. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному. Інв. № кн-1204/к-1168. Фото Тараса Поши- вайла. Національний архів українського гончарства людмила МЕТка846 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (119), 2014 Палажка Опанасівна із синами продовжувала жити по квартирах. Тяжкі повоєнні роки осиротіла родина пережила завдяки тому, що Василь і Петро ліпили й збували свої глиняні іграшки: «ввесь час ми продовжували ліпити півників і з глиною вже не роставалися. Було усе на ходу — і в школу хо- дили, і півників ліпили» 30. Василь Онуфрійович до- бре пам’ятає, як разом з братом тоді ходили добу- вати глину: «Ми після війни вже не ходили в завод по глину, а ходили в глинище, там, де завод добу- вав. Там був і побіл, і чорнуха, жирна чорна глина, і червінька. в Опішньому разна глина є, де горо- дище — там Штанькове, на тім боці, до Яблуш- ного, там глина була така синя, кріпка, всього на два метра глибиною. Ми лазили в пещері з ножа- ми і добували глину, і самі її потом готували» 31. На той час Василеві виповнилося 20 років, Петро- 30 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 10.01.2014. Польові матеріали автора. 31 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 31.05.2011. Польові матеріали автора. ві — 15, тож на них лягла відповідальність за роди- ну. Заробляли не тільки «на іграшках», бувало, піс- ля занять у школі, ходили по щавель аж до села Де- ревки Котелевського району: «Ми ходили низом побіля Глинського, де старе ворскло, там ми всі стежки знали. Увечері з братом Петром і другом Данилом важничим ходили, наривали квасцю, приносили додому, наливали у ночви холодної води, намочували його там і складали на ряднин- ку під яблунею в садку. На утро він оживе, на- сторчиться, свіжий. Тоді ми його носили на базар до уроків і продавали на купки, по 20 копійок, а гроші оддавали матері для їжі» 32. Іноді з хлопця- ми траплялися й пригоди: «Раз ідемо, клуночки зав’язані і перекручені так, щоб і спереду, і ззаду висіло на плечі, я чую щось шипить. Глянув, а там на листі, на всонні, штук 40 гадюк, скручені у бу- блик, а головки попіднімали і шиплять» 33. 1946 і 1947 роки видалися також складними для родини Омеляненків. У 8 клас Василь не пішов, зо- середившись на ліпленні іграшок: «люди робили самі петушки, а ми з братом почали робити і рибки, і білочки, і собачки». Тоді свої вироби хлопці частіше обмінювали на будь-які продукти: «Ходили міняти отуди навіть за Бухаловку, скрізь. Одного разу їхали ми з Петром возиком з лантушками отам Морозіївським шляхом. аж до горизонту нема ні деревинки, нічогісінько, тільки отак через ріллю видно дорогу. Їдемо ми, а отак наскоси два вовки біжать один за одним. Ми полякалися, безпорад- ні стали й стоїмо. Думаю, хоть би сірники були, та шо вони зробили б, оті сірники. Стали і диви- мося. вони, як оті само льоти, метрів за 50. Як вони так через дорогу перебігли, на нас і не поди- вилися. Неголодні, видно, були. воно після обіду було, на хуторах тоді пускали переночувати, не помню, шоб одказували. Так ото ми міняли там. Горщок беруть, а одсипають двічі чи раз. Тоді в 1947 дуже важко було — 15 рублів стакан кру- пи стоїв. Ми ото так сім’ю годували» 34. Окрім 32 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 10.01.2014. Польові матеріали автора. 33 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 31.05.2011. Польові матеріали автора. 34 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 31.05.2011. Польові матеріали автора. Омеляненко Василь. Свічник. Глина, гончарний круг, лі- плення, теракота. 45,2 х 29,4 х 22,5 см. Опішне, Полтав- щина, 2008. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному. Інв. № ТЗ-11–8. Фото Тараса Пошивайла. Національний архів українського гончарства 847лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка майстер декоративної глиняної скульптури… ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 5 (119), 2014 того, брати Омеляненки здавали свої вироби в артіль «Художній керамік», а також збували скупникам, які возили їх на продаж: «Помню, як випалили свис- туни й сиділи на долівці, красили їх, і прийшла На- стя Пошивайлова (Анастасія Білик-Пошивайло. — л. М.), вона тоді їздила, пухові платки десь ку- пувала, а тут продавала. От вона прийшла і ждала, поки ми покрасимо свистуни — хотіла взя- ти, то й сиділа на порозі, ждала, поки ми закон- чили. вона тоді сама ще не ліпила» 35. Багато лю- дей брали в молодих майстрів іграшки на продаж, усіх вже Василь Онуфрійович не пам’ятає: «Був один Перерва Іван, так він у влодівосток возив свистуни, Матюх Іван, по вуличному «князь», він на війні потеряв руку, брав свистуни у нас» 36. Омеляненківські свистуни брали не тільки місцеві жителі, а й приїжджі комерсанти: «У нас брали свис- туни й з Таганрога. Одного разу, це було в 1948, я й сам рішив поїхати туди із свистунами. Дуже важка була поїздка. Їхав я поїздом, а пасажир- ських не було, а вагони «телячі», як натовплять- ся, їхали стоячи, ще й часто пересадки були. Но- чував одну ніч на вокзалі, десь, мабуть, у Слов’янську, бо всередині не було місця. а у мене був кошик, я лантушок упхав туди, кошик — під голови, а остачу під боки і ото так спав. У Таган- розі я розпродався десь за два дні. воно там і до- рожче, та дома хоч і дешевше, а багато легше» 37. 1948 рік прикметний для братів Омеляненків тим, що вони навчилися гончарювати, знову ж таки, са- мотужки, спостерігаючи за роботою гончаря Мак- сима Острянина, у якого на той час квартирували. Тільки Максим виїжджав з виробами на базар, хлопці вправлялися на його гончарному крузі: «Жили ми в Максима Острянина на квартирі, у нього була мастєрська, палили тоді полив’яне. коли він їхав у Полтаву, на базар, то ми, як його дома не було, та вивчилися гончарювати. він не сердив- ся. Наробили горщечків і палили у своєму «іграш- 35 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 29.08.2013. Польові матеріали автора. 36 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 10.01.2014. Польові матеріали автора. 37 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 31.05.2011. Польові матеріали автора. ковому горничку» — воно для горшків не годилось, ну якось робили» 38. У лютому 1948 року Василь Омеляненко повер- нувся в школу, тільки тепер уже у вечірню. Курс 8 класу пройшов за чотири місяці: «Тоді у вечірній школі дуже харашо учителі преподавали і знали ми все харашо. анна Миколаївна була по руській мові з Їсіпівки, Євдокія Самійлівна Цюрюпа — по українській, Редчук Сергій Миколайович гео- метрію і алгебру викладав. Мені навчання горно давалося» 39. 1949 року Палажка Опанасівна отримала зем- лю під забудову в Гончарівці. Брати, яким на той час було 19 і 24 роки, побудували невеличку хату й зажили незалежно. Цього ж року Василь Онуф- рійович закінчив 9 класів, а 1950 — десятирічку. Постало питання про подальший шлях. Василь став дорослим юнаком (по закінченню 10 класу йому виповнилося 25 років), вправним майстром глиня- ної іграшки, умів гончарювати, проте пов’язувати своє життя з роботою в гончарних закладах тоді ще не планував. Він мріяв навчатися далі, можливо, виїхати з Опішного, але життя склалося по-іншому: «Мені казали у школі, що з мене був би хороший учитель, а воно, бач, як судьба розпорядилася — пішов по глині. Я спочатку не думав, що все життя буду займатись цим, хоча у мене був сильний потяг, любов до глини, а шо з того даль- ше получиться — я і не планірував. Я думав по- ступати після школи на машиніста паровоза. а воно дома бідність, мати сама, батько вмер, на квартирі жили, стройку затіяли, думав, за що ми будем жити, за що вчитись? Життя — це дуже складна річ, і таке бува в житті, що ти його і не думаєш, а воно вирина і ти ним живеш. а наче тоді так і треба» 40. У той час дуже багато опішнян працювали в гон- чарних артілях, «Художньому кераміку» й «Черво- ному гончарі», створених ще у 1929 і 1932 роках від- повідно. 9 грудня 1950 року в «Художній керамік» 38 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 31.05.2011. Польові матеріали автора. 39 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 10.01.2014. Польові матеріали автора. 40 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 02.04.2012. Польові матеріали автора. людмила МЕТка848 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (119), 2014 прийшов працювати й Василь. З цього часу й розпо- чався наступний етап у житті й творчості майстра. Значну частину свого життя Василь Омеляненко провів саме у «Художньому кераміку». Тут позна- йомився з майбутньою дружиною, Марією Багрій, малювальницею, майстринею глиняної іграшки, двою рідною сестрою того самого гончаря, у якого колись у дитинстві, живучи у Гончарівці, побачив глиняних півників-свистунців. Тут, на заводі, він ви- ріс і як творчий майстер, з кожним роком розвива- ючи свій талант. Не полишив він займатися гончар- ством і після виходу на заслужений відпочинок. Нині Василь Онуфрієвич Омеляненко заслуже- ний майстер народної творчості України, лауреат Всеукраїнської премії імені Данила Щербаківсько- го, член Національних Спілок майстрів народного мистецтва та художників України. 1999 року, разом з ще двома опішнянськими гончарями, Іваном Біли- ком і Михайлом Китришем, удостоєний високої на- городи в галузі народного й декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва — Державної премії імені Тараса Шевченка. Більше 75 років працюючи з глиною, Василь Омеляненко так зріднився з нею, що не уявляє собі життя без заняття творчістю: «Як до глини при- стану щось робити, так мені наче відпочинок якийсь. Я ото дивуюсь, як люди кажуть, що ні- чим зайнятися. То я оце півдня як посиджу без роботи, так і заморюся. Тільки сів до глини, тоді в мене думки потекли — тихо, добре мені. І ти, наче з тим виробом як живеш, наче як розмовля- єш подумки і думаєш, де його доля, чи сподоба- ється він людям?» 41. Вироби Василя Онуфрійовича Омеляненка зро- зумілі й близькі для людей різного віку, соціального стану, статі, національності. Надзвичайно широка й 41 Спогади Омеляненка Василя Онуфрійовича, 1925 р. н., Опішне, Полтавщина, 02.04.2012. Польові матеріали автора. географія їх поширення. За десятки творчих літ ве- личезна кількість омеляненкових «левиків», «баран- чиків», «коників», «баринь», «козаків» перетнули найвіддаленіші кордони світу. Багато їх не тільки в музейних колекціях, а й у приватних збірках. Май- стер до цього часу продовжує працювати в домаш- ній майстерні, він має ще чимало творчих планів і сподівається втілити їх у життя. 1. Русов М. Гончарство у с. Опошні у Полтавщині / М. Русов // Матеріали до українсько-руської етно- логії. — Львів, 1905. — Т. 6. — С. 41—59. ludmyla Metka ON VASYL OMELIANENKO, LAUREATE OF TARAS SHEVCHENKO STATE PRIZE OF UKRAINE, FOLK ARTIST OF DECORATIVE CLFE SCULPTURE Years of childhood and youth In the article have been considered some origins in creativeness of Basil Omelіanenko, widely-known artist of clay decorative sculpture, laureate of Taras Shevchenko State Prize from the village of Oposhnya, Poltava oblast. Systematized informa- tions about his childhood and youth have been presented. The potter’s memoirs of 2010—2014 have been put into the ground od this study. Keywords: Vasyl Omelіanenko, Opishne, childhood, adoles- cence, clay toys. людмыла Метка ЛАУРЕАТ ГОСУДАРСТВЕННОЙ ПРЕМИИ ИМЕНИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКО, МАСТЕР ДЕКОРАТИВНОЙ ГЛИНЯНОЙ СКУЛЬПТУРЫ ВАСЫЛЬ ОМЕЛЯНЕНКО Детские и юношеские годы В статье определены истоки творчества Васыля Омелянен- ко, известного мастера глиняной декоративной скульптуры, лауреата Государственной премии имени Тараса Шевченко из поселка Опошня Полтавской области. Систематизиро- ваны данные о его детских и юношеских годах. В основе статьи воспоминания мастера 2010—2014 годов. Ключевые слова: Васыль Омеляненко, Опишне, детство, юность, глиняная игрушка.

Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, майстер декоративної глиняної скульптури Василь Омеляненко. Дитячі та юнацькі роки

Репозитарії

Схожі ресурси