Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Іван Білик
На основі документальних фільмів про видатного гончаря з Опішного Івана Білика проаналізовано перші роки становлення майстра. Вперше оприлюднено спогади майстра, про які не було зазначено в офіційних біографічних даних....
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут народознавства НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Народознавчі зошити |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94654 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Іван Білик / Ж. Чечель // Народознавчі зошити. — 2014. — № 5 (119). — С. 849-851. — Бібліогр.: 2 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-94654 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-946542016-02-12T03:06:57Z Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Іван Білик Чечель, Ж. Статті На основі документальних фільмів про видатного гончаря з Опішного Івана Білика проаналізовано перші роки становлення майстра. Вперше оприлюднено спогади майстра, про які не було зазначено в офіційних біографічних даних. On the ground of documentary films have been presented some results of analytical study as for early formative years of the famous potter Ivan Bilyk’s creative growth. In the research-work for the first time have been used newly-edited memoirs by folk artist, not mentioned yet in his official curriculum vitae. С помощью документальных фильмов об известном гончаре проанализированы первые годы формирования Ивана Билыка как мастера народной керамики. Впервые изданы воспоминания мастера, которые не были упомянуты в официальных биографических данных. 2014 Article Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Іван Білик / Ж. Чечель // Народознавчі зошити. — 2014. — № 5 (119). — С. 849-851. — Бібліогр.: 2 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94654 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Чечель, Ж. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Іван Білик Народознавчі зошити |
| description |
На основі документальних фільмів про видатного гончаря з
Опішного Івана Білика проаналізовано перші роки становлення майстра. Вперше оприлюднено спогади майстра, про
які не було зазначено в офіційних біографічних даних. |
| format |
Article |
| author |
Чечель, Ж. |
| author_facet |
Чечель, Ж. |
| author_sort |
Чечель, Ж. |
| title |
Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Іван Білик |
| title_short |
Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Іван Білик |
| title_full |
Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Іван Білик |
| title_fullStr |
Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Іван Білик |
| title_full_unstemmed |
Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Іван Білик |
| title_sort |
лауреат державної премії україни імені тараса шевченка іван білик |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94654 |
| citation_txt |
Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Іван Білик / Ж. Чечель // Народознавчі зошити. — 2014. — № 5 (119). — С. 849-851. — Бібліогр.: 2 назв. — укp. |
| series |
Народознавчі зошити |
| work_keys_str_mv |
AT čečelʹž laureatderžavnoípremííukraíniímenítarasaševčenkaívanbílik |
| first_indexed |
2025-07-07T01:12:46Z |
| last_indexed |
2025-07-07T01:12:46Z |
| _version_ |
1836948676445995008 |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 5 (119), 2014
Для кожного українця ім’я Тараса Шевченка ста-
ло майже священним. Отримати найвищу в
Україні творчу державну нагороду за вагомий вне-
сок у розвиток культури та мистецтва, відзнаку ла-
уреата Національної премії України імені Тараса
Шевченка, є величезною честю. Такої нагороди удо-
стоїлися три славетних гончарі з Опішного (Пол-
тавщина): Іван Білик, Михайло Китриш та Василь
Омеляненко. Це єдиний випадок, коли її отримали
колеги по цеху, які не тільки разом працювали, а й
жили в одному місці.
Білик Іван Архипович (26.11.1910 —
28.12.1999) — заслужений майстер народної твор-
чості України, лауреат Всеукраїнської премії імені
Данила Щербаківського, лауреат Державної премії
України імені Тараса Шевченка. Ця інформація ві-
дома всім, хто цікавиться народним мистецтвом і
гончарством зокрема. Енциклопедичні видання по-
дають скупий перелік його нагород і коротку біогра-
фічну довідку. На жаль, із цих регалій важко зрозу-
міти, якою людиною був Іван Білик, як долучився
до ремесла, як розвивався його талант. Дивлячись
на роботи майстра, розумієш, що звичайної практи-
ки тут замало, щоб так працювати потрібне Боже
благословення і жага до праці.
У Національному архів українського гончарства
Національного музею-заповідника українського гон-
чарства в Опішному зберігаються відеозаписи та
фото, які містять безцінну інформацію, а головне світ-
лу пам’ять про талановиту людину — Івана Білика.
Сьогодні, дивлячись на екран, згадую його — та-
кого привітного, щирого, відвертого й завжди пози-
тивно налаштованого. Не хочеться вірити в ті нега-
разди, що стояли на життєвому шляху майстра. Але,
можливо, саме вони й загартували Івана Архипови-
ча, закарбували в душі жагу до життя і ремесла.
Хлопчина у вісім років став безбатченком. Іван
на все життя запам’ятав, як хоронили батька в пе-
редвеликодню суботу, як голосила мати над моги-
лою, обіймаючи вісьмох дітей [1]. Це були складні
роки. Довелося малому Іванові пасти корів, щоб до-
помогти родині.
Час минав, потрібно було обирати майбутню
професію.
Долю юнака вирішила мати (її рідня із хутора
Хижняківка займалася гончарюванням, Яків Пав-
лович Пічка був вправним майстром). За спогадами
самого Івана Архиповича, вона привела його в лис-
топаді 1924 року до Опішнянської керамічної шко-© Ж. ЧЕЧЕЛЬ, 2014
Жанна ЧЕЧЕЛЬ
ЛАУРЕАТ ДЕРЖАВНОЇ
ПРЕМІЇ УКРАЇНИ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІВАН БІЛИК
На основі документальних фільмів про видатного гончаря з
Опішного Івана Білика проаналізовано перші роки станов-
лення майстра. Вперше оприлюднено спогади майстра, про
які не було зазначено в офіційних біографічних даних.
Ключові слова: Білик Іван Архипович, Тарас Шевченко,
премія, лауреат, гончарство, кераміка, Опішне.
Жанна ЧЕЧЕлЬ850
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (119), 2014
ли ФЗУ. Та навчання на той час вже почалося, тож
одразу хлопець не потрапив до майстерні. А доля ніби
допомагала юнакові. Мати зустріла Андрія Сидо-
ренка, який працював там наставником групи. Роз-
чулений чи то тяжкими фінансовими проблемами ро-
дини, чи слізьми багатодітної вдови, він домовився,
щоб хлопця, все ж, зачислили до навчального закла-
ду. Зауважу, що, за спогадами самого Івана Білика,
учні вже на той час могли робити прості форми, а він
навіть «грудки не вмів бити» [1].
Близько року юнак освоював гончарне ремесло:
йому вдалося наздогнати інших учнів, та, на жаль,
школу закрили.
П’ятнадцятирічний Іван змушений був шукати
заробітку. За його словами, в Опішному на той час
(приблизно 1925—1926 рр.) гончарі часто ходили
у найми «від тисячі» (майстер мав в зазначений тер-
мін виготовити глечики «першого» сорту (вели-
кі) — 100 шт.; глечики трохи менші — 100 шт.,
три- та дволітрові — по 100—150 шт. та інший по-
суд; вони наймалися до господарів, які самі не були
гончарями, але мали облаштовану майстерню з гон-
чарним кругом, горном, і продавали посуд за межа-
ми Опішного, найчастіше в Катеринославі (за-
раз — Дніпропетровськ), утримували і харчували
найманих робітників та учнів [1]. Та Іван був ще за-
малим і не мав досвіду.
Так би й сидів хлопчина вдома, та фортуна знову
усміхнулася. Про талант Івана до глини згадав ви-
пускник Опішнянської керамічної школи ФЗУ
1924—1925 рр. Пилипенко Микола Федорович.
Він найнявся до Мелащенка (?) «від тисячі» і замо-
вив слово про Білика [1]. З матір’ю домовилися, що
юнак житиме і харчуватиметься у господаря, за рік
отримає 100 карбованців і новий одяг.
Той рік Івану Архиповичу видався найдовшим у
житті. Він згадував про скупість Мелащенка: году-
вали погано, працювати змушені були при каганцях,
бо гарних ламп не було, а головне — 100 карбован-
ців — мала плата за важку щоденну роботу. Як не-
одноразово згадував майстер, він і обіцяного костю-
ма не отримав. Позитивним враженням і, деякою мі-
рою, компенсацією, стала спільна робота Білика і
Пилипенка — передача досвіду, найкоштовніша ви-
нагорода для здібного учня [1].
Складні умови життя і роботи племінника не мо-
гли не хвилювати родину Пічок із Хижняківки. Яв-
доха Яківна сказала сестрі, щоб Іван ішов працю-
вати до них. Вони хлопця не ображатимуть. Юнак
погодився (хоча Мелащенко «запрошував» і на
другий рік). Як згадував сам гончар, жити і пра-
цювати було легше. Дядько багато підказував, на-
вчав, допомагав. Був у них свій син (Пилип?), та
не мав хисту до ремесла, тож вся увага діставала-
ся Івану. Білик часто з теплотою і щирими відгука-
ми згадував про майстерність дядька, роботи яко-
го були колоритними і якісними. Він не тільки дав
роботу, він навчав і допомагав освоїти тонкощі ре-
месла [1]. Іван завжди пам’ятав добро від родини
Пічок: як підтримували у навчанні, як віддячили за
сумлінну працю — одягнувся сам, привіз подарун-
ки рідним, матері — гроші.
Влітку 1927 року Івану Архиповичу знову по-
щастило потрапити в майстерню, як він згадував
«при директору Бойченку Івану Федотовичу», і про-
був там до її закриття [1].
Наступний сезон став для юного гончаря першим
самостійним кроком — у дядька працював вже як
справжній майстер — «від тисячі». Так минули ще
три роки.
Перші випробування на долю майстра припада-
ють на початок 1930-х років: складне поранення в
голову під час служби в армії та тривале одужання
аж до 1933 року. Іван Архипович згадував, що го-
ловний біль був нестримний, а після зараження кро-
ві і дванадцяти перенесених операцій тремтіло все
тіло — залишився інвалідом. Його комісували як не-
придатного до служби. Після повернення з госпіта-
лю, щоб вижити і не втрати навиків, пішов працю-
вати на керамзавод. Двісті грамів хліба, отриманих
щодня, відносив додому, віддавав матері [1].
Сьогодні слова про той страшний голод сприйма-
ються сучасниками не так болісно, як тими, хто його
пережив. Але коли на тебе дивиться свідок подій
очима, повними болю, жаху, сліз, нехай і з екрана,
мимоволі стає страшно.
Незважаючи на поневіряння, Івану Архиповичу
вдалося вижити. Та далі — війна. 1943 року його
забирають в армію. Направили у штурмову дивізію
(фактично це були смертники, які прокладали собою
шлях для інших військ). Згадував Іван Архипович
бої за Дніпро, за Корсунь-Шевченківський… П’ять
жахливих поранень, понад 20 складних операцій,
тяжкі місяці реабілітації. Втрачав тимчасово зір,
851лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Іван Білик
ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 5 (119), 2014
слух, здатність говорити, але, головне. не втратив
людяності, віри, співчуття і жаги до життя.
З грудня 1944 року перебував у Сочинському вій-
ськовому госпіталі на лікуванні і реабілітації довгих
дев’ять з половиною місяців (з них чотири з поло-
виною — німий). Часто балансуючи на межі життя
і смерті, Іван Архипович задумувався над своїм май-
бутнім, своєї родини (мав на той час трьох дітей).
Лише відновлювальні процедури з лікувальними
грязями надавали позитиву в складний період жит-
тя. Нарешті до його рук потрапила «глина»! Навіть
із того незвичного матеріалу Іван Білик зміг ліпити
баранчиків, качечок, коників. Його робота не зали-
шилася непоміченою. Лікар, який ним опікувався,
приніс до палати місцевої глини. З неї Іван Архипо-
вич зробив тому на подарунок «Трьох богатирів»,
«Лева» та кілька іграшок [2].
Про вправного гончаря з України скоро дізнали-
ся чи не всі в госпіталі. Персонал просив на згадку
залишити сувеніри. Віддячували хто чим міг: гріш-
ми, продуктами, одягом. Як говорив сам Білик, до-
дому привіз гроші, майже 400 карбованців [2].
Повернувся Іван Архипович додому восени
1946 року, згадував як кричали сусідські діти, як го-
лосила дружина, побачивши, що з ним сталося.
Здається, мав би зламатися, впасти під тиском
несправедливості, та ні! Знайшов у собі сили піти
працювати на завод інструктором.
Голова заводу Микола Олександрович Демчен-
ко забезпечив безкоштовним харчування в їдальні і
роботою.
Півтори роки працював, та поранення давали про
себе знати. Після одного із звітів стало зле, і відпра-
вили чоловіка на три місяці до Полтави у госпіталь,
потім у санаторій. Вирок — заборона працювати на
керамзаводі! Для Івана Архиповича — це найваж-
чі повоєнні півтори роки. Не зміг довго терпіти, і
коли тодішній голова керамзаводу Трохим Назаро-
вич Демченко запропонував навчати учнів і гонча-
рювати невеликі форми (за окрему плату), з радіс-
тю погодився [2].
Так почалася нова сторінка у житті корифея...
Про творчі звершення Івана Архиповича з
1950-х років свідчать численні нагороди і премії. І
нарешті — останнє визнання — лауреат Держав-
ної премії України імені Тараса Шевченка
(1999 рік). Та той 1999 рік був останнім у його
складному житті. А премія стала винагородою не
стільки за творчість, скільки за саме життя, спо-
внене героїзму, мужності і відваги справжньої Лю-
дини, яка своїм талантом збагатила не лише Опіш-
не, а й всю Україну.
1. Національний архів українського гончарства Націо-
нального музею-заповідника українського гончарства
в Опішному. — DVD фонд. — Інв. № 225. — (Бі-
лик Іван Архипович).
2. Національний архів українського гончарства Націо-
нального музею-заповідника українського гончарства
в Опішному. Відеофонд VHS. — Інв. № 127. — (Бі-
лик Іван Архипович).
Zhanna Chechel
ON IVAN BILYK, LAUREATE
OF TARAS SHEVCHENKO STATE PRIZE
OF UKRAINE
On the ground of documentary films have been presented some
results of analytical study as for early formative years of the fa-
mous potter Ivan Bilyk’s creative growth. In the research-work
for the first time have been used newly-edited memoirs by folk
artist, not mentioned yet in his official curriculum vitae.
Keywords: Bilyk Ivan Arkhypovych, Taras Shevchenko,
Prize, laureate, pottery, ceramics, Opishne.
Жанна Чечель
ЛАУРЕАТ ГОСУДАРСТВЕННОЙ
ПРЕМИИ УКРАИНЫ ИМЕНИ
ТАРАСА ШЕВЧЕНКО ИВАН БИЛЫК
С помощью документальных фильмов об известном гонча-
ре проанализированы первые годы формирования Ивана
Билыка как мастера народной керамики. Впервые изданы
воспоминания мастера, которые не были упомянуты в офи-
циальных биографических данных.
Ключевые слова: Билык Иван Архипович, Тарас Шев-
ченко, премия, лауреат, гончарство, керамика, Опишня.
|