Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології)

Стаття присвячена типологічному упорядкуванню компонентів ансамблю українського народного одягу, виконаному із використанням бісерних матеріалів. Такі компоненти представляють окремий функціональний рід художніх виробів з бісеру. В свою чергу вони розподіляються на чотири функціональні підроди: на...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Федорчук, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут народознавства НАН України 2012
Назва видання:	Народознавчі зошити
Теми:	Статті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94754
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології) / О. Федорчук // Народознавчі зошити. — 2012. — № 3 (105). — С. 452-468. — Бібліогр.: 72 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-94754
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-947542016-02-20T03:01:46Z Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології) Федорчук, О. Статті Стаття присвячена типологічному упорядкуванню компонентів ансамблю українського народного одягу, виконаному із використанням бісерних матеріалів. Такі компоненти представляють окремий функціональний рід художніх виробів з бісеру. В свою чергу вони розподіляються на чотири функціональні підроди: накладні прикраси, головні убори, вбрання та доповнення одягу. Описується кожен із типів, що представляють усі чотири функціональні підроди. Типологічне упорядкування, запропоноване у статті, створює термінологічне підґрунтя подальшого дослідження локального розмаїття українських народних художніх виробів з бісеру. This article is dedicated to the typological sorting of the components of traditional Ukrainian folk garments, made with the use of glass-beads. Such components represent a separate functional type of glass-beads artwork. In turn, they are subdivided in four functional subtypes: filigrees, head ware, garments and accessories. Each of the types, representing the functional subtypes is described. The typological sorting, suggested in the article, creates terminological grounds for further research on the local varieties of traditional Ukrainian folk glass-beads artwork. Статья посвящена типологическому распределению компонентов ансамбля украинской народной одежды, при изготовлении которых использовались бисерные материалы. Такие компоненты представляют отдельный функциональный род художественных изделий из бисера. В свою очередь они делятся на четыре функциональных подрода: накладные украшения, головные уборы, одежду и дополнение одежды. Описано каждый из типов всех четырёх функциональных подродов. Типологическое упорядочение, предложенное в статье, образует терминологическую основу дальнейшего изучения локального богатства украинских народных художественных изделий из бисера 2012 Article Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології) / О. Федорчук // Народознавчі зошити. — 2012. — № 3 (105). — С. 452-468. — Бібліогр.: 72 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94754 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Федорчук, О. Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології) Народознавчі зошити
description	Стаття присвячена типологічному упорядкуванню компонентів ансамблю українського народного одягу, виконаному із використанням бісерних матеріалів. Такі компоненти представляють окремий функціональний рід художніх виробів з бісеру. В свою чергу вони розподіляються на чотири функціональні підроди: накладні прикраси, головні убори, вбрання та доповнення одягу. Описується кожен із типів, що представляють усі чотири функціональні підроди. Типологічне упорядкування, запропоноване у статті, створює термінологічне підґрунтя подальшого дослідження локального розмаїття українських народних художніх виробів з бісеру.
format	Article
author	Федорчук, О.
author_facet	Федорчук, О.
author_sort	Федорчук, О.
title	Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології)
title_short	Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології)
title_full	Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології)
title_fullStr	Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології)
title_full_unstemmed	Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології)
title_sort	бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології)
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94754
citation_txt	Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології) / О. Федорчук // Народознавчі зошити. — 2012. — № 3 (105). — С. 452-468. — Бібліогр.: 72 назв. — укp.
series	Народознавчі зошити
work_keys_str_mv	AT fedorčuko bíserudekorítradicíjnogoodâguukraíncívpitannâtipologíí
first_indexed	2025-07-07T01:20:10Z
last_indexed	2025-07-07T01:20:10Z
_version_	1836949135765274624
fulltext	ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012 Традиційний одяг українців — царина мисте- цтвознавства, що охоплює відомості з багатьох видів народного мистецтва, ступінь дослідження яких є доволі різним. Малодослідженими, зокрема, є художні вироби з бісеру Типологія усього розмаїття народних художніх виробів з бісеру в українському мистецтвознавстві досі не розглядалася. Робилися лише спроби ти- пологізації накладних прикрас українського народ- ного одягу. Проте попередні дослідники — Антін Будзан [49], Катерина Матейко [60, с. 140— 141], Ема Литвинець [59, с. 70], Ганна Врочин- ська [52, с. 86—97] виокремили лише п’ять ти- пів. За авторським же ґрунтовним дослідженням спадку українських майстрів виявилось 19 типів накладних прикрас українського народного одягу. Зокрема, типологія українських народних наклад- них прикрас з бісеру (з 18 типів) була висвітлена авторкою статті в монографічному дослідженні «Українські народні прикраси з бісеру» [69, с. 49—58]. Раніше опублікована типологія є так само актуальною й сьогодні. Проте, до типологіч- ного ряду накладних прикрас долучаємо трясунки (оздоба чоловічого капелюха). Дослідження остан- ніх років також дало змогу розширити ареал дея- ких типів бісерних прикрас. Головна ж актуальність цієї статті полягає у тому, що тут уперше здійснюється типологічне упорядку- вання таких складових народної ноші, як головні убори, вбрання та доповнення одягу, в декоруванні яких українські народні майстри використовували бісерні матеріали. Запропонована типологія створить необхідне тер- мінологічне підґрунтя подальшого дослідження ло- кального розмаїття українських народних художніх виробів з бісеру. Зокрема, простеження у просторі та часі поширення певних типів бісерних оздоб та де- корованих бісером компонентів вбрання вкаже на ес- тетичні вподобання народних майстрів тієї чи іншої місцевості, наблизить нас до сприйняття та осягнен- ня народного мистецтва, зокрема традиційного одя- гу українців, повною мірою. В основі пропонованої далі типології бісерних при- крас та компонентів українського народного одягу, декорованого бісером, покладено теоретичні підходи до морфологічної класифікації творів декоративного мистецтва, обґрунтовані Михайлом Станкевичем та успішно адаптовані до різних видів, підвидів також функціональних родів самим мистецтвознавцем та © О. ФЕДОРЧУК, 2012 Олена ФЕДОРЧУК БІСЕР У ДЕКОРІ ТРАДИЦІЙНОГО ОДЯГУ УКРАЇНЦІВ (питання типології) Стаття присвячена типологічному упорядкуванню компо- нентів ансамблю українського народного одягу, виконаному із використанням бісерних матеріалів. Такі компоненти пред- ставляють окремий функціональний рід художніх виробів з бісеру. В свою чергу вони розподіляються на чотири функці- ональні підроди: накладні прикраси, головні убори, вбрання та доповнення одягу. Описується кожен із типів, що пред- ставляють усі чотири функціональні підроди. Типологічне упорядкування, запропоноване у статті, створює терміноло- гічне підґрунтя подальшого дослідження локального розма- їття українських народних художніх виробів з бісеру. Ключові слова: традиція, бісер, одяг, декор, прикраса, типологія. 453Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології) ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012 його колегами [65, с. 25—29; 66, с. 191—450; 53, с. 117—124; 62, с. 169—204; 56, с. 35—50]. Найбільш місткою структурною одиницею мор- фології є вид мистецтва, виокремлення якого здій- снюється за різними принципами класифікації: на основі характеристики матеріалу (вид-матеріал), техніки (вид-техніка) або ж функції (вид-функція) [65, с. 26—27]. Художні вироби з бісеру є окре- мим видом декоративного мистецтва з огляду на те, що бісер є самодостатнім художнім матеріалом (вид-матеріал), а творча робота з ним має власти- ву лише їй технологію. Наступною ланкою типології є розподіл виду на функціональні роди — об'єднання творів на основі найзагальніших особливостей та ознак — функціо- нальних відмін [66, с. 193]. Відзначимо, що функція як обов’язкова умова створення будь-якого виробу обумовлює не лише його призначення, а і його художньо-конструктивні (візуально окреслені) ознаки. Так само й усі наступ- ні ланки типологічної ієрархії вирізняються, окрім функціональної єдності, також певною візуальною спорідненістю, рамки якої звужуються у напрямку до архетипу (твору-взірця). В українців художні вироби з бісеру набули до- сить широкого використання, за сферами якого по- діляємо їх на три функціональні роди: 1) компоненти ансамблю одягу (функціональні підроди: накладні прикраси, головні убори, вбран- ня, доповнення одягу); 2) вироби церковного призначення (функціональ- ні підроди: священицьке облачення, літургійні тка- нини, хоругви, ікони та шати до ікон); 3) предмети хатньої обстави та ужитку (функці- ональні підроди: картини і панно, хатні ікони та шати до хатніх ікон, чохли на меблі, чохли для дрібних по- бутових предметів, сувеніри) (Табл. 1). Подальшу типологію ми зосереджуємо ви- ключно на предметі нашого дослідження — ком- понентах ансамблю народного одягу, зокрема тих, які відносимо до художніх виробів з бісеру. Наголосимо, що саме компоненти одягу стали го- ловною ділянкою творчості народних майстрів бісерних виробів. Компоненти ансамблю народного одягу — функціональний рід художніх виробів з бісеру, до якого відносимо складові народної ноші, у виготов- ленні яких було використано бісер. Такі вироби (зва- жаючи на посилену декоративність) виступали, на- самперед, носіями естетичної функції. Водночас, для усього розмаїття компонентів українського народ- ного одягу XIX і, навіть, початку XX ст. було тра- диційним виконання також оберегової, обрядової, та інформативно-знакової ролі. Функціональний рід компонентів ансамблю на- родного одягу поділяємо на менші типологічні лан- ки — функціональні підроди, об’єднання в які здій- снюємо на основі аналізу прикладної функції творів, точніше — їхнього конкретного призначення в ан- самблі народного одягу. Зокрема, до повного ансамблю народного одягу входили: вбрання, головні убори, взуття, прикраси та доповнення одягу [61]. Серед художніх виробів з бісеру знаходимо лише накладні прикраси, головні убори, вбрання та доповнення одягу. На теренах Північної Буковини зустрічалося також взуття з бі- серною вишивкою [42]. Однак, невелика за розмі- рами вишивка була одним з елементів багатоскладо- вого декору. Зачисляти таке взуття до художніх ви- робів з бісеру безпідставно. Отже, серед компонентів ансамблю народного одягу виокремлюємо чотири функціональні підроди: накладні прикраси, головні убори, вбрання та допо- внення одягу (Табл. 2). 1. Накладні прикраси — функціональний під- рід художніх виробів з бісеру, до якого входять оздо- би вбрання, не з’єднані з ним конструктивно. Тра- диційно їх виготовляють техніками набирання в раз- ки, шиття, вишивання, нанизування, ткання бісером. Накладні прикраси — підрід, який випереджує по- яву інших: головних уборів, вбрання, доповнень одя- гу. В українському народному одязі накладні оздо- би з бісеру з’явилися на початку XIX ст. та широко побутували, набуваючи нових форм та композицій- Таблиця 1. Функціональні роди художніх виробів з бісеру Олена ФЕДОРЧУк454 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012 них рішень, до середини XX ст. (в окремих осеред- ках до 1970-х рр.) [72, с. 697—698]. Катерина Матейко (як також пізніші дослідники народної ноші) за ознакою розташування на тілі лю- дини поділяє прикраси (з усіх, характерних для твор- чості українських майстрів, матеріалів) на п’ять окре- мих груп: головні, нашийні, нагрудні, поясні, для рук [60, с. 138]. Ганна Врочинська розглядає оздоби, розрізняючи їх за матеріалом виготовлення, водно- час оперуючи термінами «прикраси голови», «наший- ні», «нагрудні» і т. д. [52, с. 26—139]. Беручи за основу усталений в науковій літерату- рі принцип поділу за місцем розташування на тілі людини, виокремлюємо накладні прикраси з бісеру у чотири типологічні групи: головні, нашийні, на- грудні, поясні 1. Прикрас для рук (браслетів з бісе- ру) серед народних бісерних оздоб XIX — першої половини XX ст. в музейних колекціях України не зустрічаємо. Сучасні ж бісерні браслети ми залиша- ємо поза увагою. 1 Дослідники народної ноші розглядають пояси ще й як компоненти одягу, що виконують суттєве утилітарне призначення. Ми ж розглядатимемо їх як (поясні) на- кладні прикраси, бо основною функцією більшості де- корованих бісером поясів є декоративне, а не практичне призначення. Передостанньою 2 сходинкою типології є розпо- діл оздоб на типи. В основі цього розподілу — фор- мотворчі ознаки — щонайбільша візуальна спорід- неність, за якою виокремлюємо 19 типів: монисто, ґердан стрічковий, ґердан стрічковий з підвісками, ґердан розетковий, ґердан кутовий, ґердан хреща- тий, ґердан перетинчастий, однодільна силянка, дво- дільна силянка, зубчаста силянка, криза, плетінка об’ємна, монисто обплетене, язик, квітка, котильон, краватка, крайка, трясунки. Деякі з типів накладних прикрас за сукупністю конструктивних ознак утворюють типологічні під- групи. Такі проміжні між типологічною групою та типом ланки — «ґердани» та «силянки-коміри» — об’єднують конструктивно споріднені але не іден- тичні типи. Решта ж прикрас діляться безпосеред- ньо на типи (Табл. 3). У науковій і науково-популярній літературі зустрі- чаємо багато термінів, якими означують одні і ті ж, як також різні, типи прикрас. Ще ширшою є термі- нологія, що утвердилася в практиці українських на- 2 Остання сходинка типології — художній твір — об’єкт мистецтва, що має конкретного автора, завдяки якому набуває своєрідних художньо-композиційних рис, ґрун- тованих на стилістиці певного мистецького осередку. Таблиця 2. Типологія компонентів ансамблю народного одягу, що мають бісерний декор 455Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології) ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012 родних майстрів. Тому вважаємо за необхідне пода- ти короткий опис кожного з виокремлених нами ти- пів накладних оздоб. Монисто («пацьорки», «цятки», «коралі», «шнур ки») — найдавніший і найпоширеніший тип нашийних прикрас українського народного жіно- чого вбрання — набрані в разки скляні бусини, в тому числі й бісер. Фотоджерела кінця XIX — першої половини XX ст. засвідчують повсюдне побутування таких прикрас. Разки бісеру надзвичайно гармонійно по- єднувалися з іншими прикрасами народної ноші [1]. З другої половини XX ст. мониста з бісеру укра- їнки стали використовувати не лише як прикрасу на- родного, а також і сучасного одягу. Ґердани — типологічна підгрупа українських традиційних прикрас для голови, шиї та грудей, фор- ми яких складаються зі стрічкових елементів. До складу типологічної підгрупи ґерданів належать стрічки з підвісками та без підвісок, різноманітної довжини і ширини, з різними варіантами з’єднання країв. Ґердани виконували техніками нанизування, ткання, рідше — вишивання. Ґердан стрічковий — найпоширеніший тип бісерної прикраси жіночого та чоловічого вбран- ня у вигляді орнаментальної стрічки, яку носили на голові, головному уборі, шиї та грудях. Це єди- ний тип орнаментних бісерних прикрас, який збе- рігся серед артефактів першої половини — сере- дини XIX ст., що, очевидно, вказує на його най- давніше (з-поміж орнаментних бісерних прикрас) походження [4]. До 1960—1970-х рр. стрічковий ґердан побу- тував в усіх осередках традиції накладних бісер- них оздоб. З кінця XX ст., з відродженням по- пулярності бісерних виробів, знову стали з’яв- лятися прикраси такого типу. Сучасні українські майстрині виготовляють їх, взоруючись на давні твори, а також, вигадуючи далекі від традиції мо- дерні композиції. Ґердан стрічковий з підвісками — пошире- ний тип жіночої бісерної оздоби у вигляді стрічки з підвісками, якою прикрашали голову, шию та гру- ди. Відрізняється від попереднього типу наявніс- тю підвісок («висьорків», «вушок», «пупчиків», «торочок», «цьомбликів» тощо) у нижній частині. Таблиця 3. Типологія українських народних накладних прикрас з бісеру Олена ФЕДОРЧУк456 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012 Упродовж середини XIX ст. — другої третини XX ст. ґердан стрічковий з підвісками оздоблю- вав народний одяг Буковини, Прикарпаття, Кар- пат, Закарпаття, Поділля. Ґердан стрічковий з підвісками належить до тих типів бісерних прикрас, виготовлення яких є при- кметним для сучасної творчості. Ґердан розетковий — тип жіночої та чоловічої нагрудної прикраси з двох коротких або однієї довгої стрічки зі з’єднаними в медальйон-розетку кінцями. Більш відомий як оздоба ансамблю жіночого одягу. Як чоловіча прикраса побутував лише на Буковині. Ґердан розетковий з’явився наприкінці XIX сто- ліття. Упродовж першої половини XX ст. він став модним компонентом народного одягу Опілля, Лем- ківщини, Бойківщини, Гуцульщини, Закарпаття, Покуття, Поділля, як також Північної Буковини. Нині ґердан розетковий — широковідома оздо- ба, якою нерідко довершують ансамбль не лише на- родного, а також сучасного одягу. Ґердан кутовий — тип жіночої нагрудної прикра- си, яку виготовляли з однієї довгої або двох корот- ших нанизаних чи тканих стрічок. Довгу стрічку у центральній частині складали і зшивали таким чином, щоб утворився гострий кут. Так само, під кутом, зши- вали дві короткі стрічки, нижні кінці яких мали три- кутні закінчення. Кутовий ґердан переважно допо- внювали металевим образком («мендаликом», «мен- теликом», «бозькою», «сердушкою») або однією-декількома монетами. У кінці XIX — першій половині XX ст. кутовий ґердан побутував у деяких селах Північної Букови- ни [18], Західного Поділля [5; 17], Покуття [2], Опілля [14] і, можливо, не тільки. Серед бісерних виробів сучасних майстрів при- краса такого типу зустрічається рідко. Ґердан хрещатий — рідкісний тип жіночої на- грудної оздоби, яку виготовляли з двох нанизаних бісерних стрічок, які зшивали навхрест, а місце пе- ретину прикрашали образком. У середині XX ст. такого типу прикраса під на- звою «штанєта» зустрічалася на Покутті 3. Ґердан перетинчастий — тип жіночої нагрудної нанизаної або тканої прикраси у вигляді двох верти- 3 Записано 3 липня 2001 р. у с. Пшеничники Тисмениць- кого р-ну Івано-Франківської обл. від Шешурак Ганни Іванівни, 1920 р. н. кальних стрічок, які у нагрудній частині з’єднуються короткою горизонтальною стрічкою-перетинкою. Упродовж першої половини XX ст. перетинчасті ґердани були відомими на Бойківщині [50, с. 281], Гуцульщині [25] та Покутті [68, с. 120]. Силянки-коміри — типологічна підгрупа укра- їнських народних жіночих бісерних прикрас у вигля- ді комірів різної форми, які виконували у техніці на- низування («силяння», «плетення»). Деякі комір- цеві прикраси, зокрема дводільні силянки та кризи, могли створювати із частковим застосуванням тех- ніки ткання, якою виготовляли верхню частину оздо- би (у формі стрічки). Однодільна силянка («силянка», «плетінка», «низанка») — розповсюджений тип жіночої при- краси у вигляді суцільно нанизаної смуги заокругле- ної форми. Однодільна силянка є найбільш відомою як нашийна оздоба. На Гуцульщині, Покутті та Бу- ковині зустрічалися також доволі довгі однодільні силянки, які використовували як прикрасу грудей. Упродовж другої половини XIX ст. однодільні си- лянки поширилися на Буковині, Гуцульщині, Бой- ківщині, Лемківщині, Прикарпатті та Поділлі. Нині однодільна силянка — один з найпопулярні- ших типів бісерних оздоб. У творчості майстрів кінця XX — початку XXI ст. знаходимо реконструкції давніх автентичних творів, їхні інтерпретації, а також цілком сучасні «версії». В числі останніх — силянка, плетиво (технічний орнамент) якої поєднує ажурні просвіти різного розміру та форми. Така нерідко од- ноколірна прикраса з візерунковим мереживом — до- сконале доповнення сучасного жіночого одягу. Дводільна силянка («монисто», «плетінка», «драбинка») — тип жіночої нашийної оздоби, ском- понованої з двох гармонійно поєднаних частин — стрічки та коміра. Кожній з частин відповідає свій варіант нанизування (або ткання — для стрічкової частини) та орнаментального вирішення. Зокрема, нижня частина дводільної силянки, порівняно з верх- ньою, є значно ширшою та вирізняється більш роз- рідженою ажурною структурою. У першій половині XX ст. дводільні силянки при- крашали народну ношу Бойківщини [50, с. 280; 19], Гуцульщини [20; 32], Буковини [49, с. 84], Захід- ного Поділля [35]. Дводільна силянка належить до числа тих прикрас, головним призначенням яких є довершення цілісно- 457Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології) ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012 го образу народної ноші. Тому сучасні майстрині ви- готовляють головно реконструкції давніх творів, які найбільш органічно поєднуються з компонентами на- родного (не сучасного) одягу. Зубчаста силянка («зубата», «зубчики», «ку- почки», «пилка», «пилочка») — поширений тип жі- ночої нашийної оздоби у формі нанизаного з бісеру комірця із зубчастим нижнім краєм. У першій поло- вині XX ст. зубчаста силянка була добре знаною на Опіллі 4, Гуцульщині [34], Бойківщині 5 та Покутті 6, де таку прикрасу виконували прийомами сітчастого або мозаїчного нанизування. Сьогодні зубчаста силянка є доповненням як на- родного, так і сучасного вбрання. Криза 7 — тип нагрудної бісерної прикраси (ти- пологічної підгрупи силянок-комірів) у вигляді ве- ликого круглого коміра. Більшість українських бісерних криз складається з нашийного стрічкового ґердану та широкої силянки- коміра, які робили окремо, а потім зшивали докупи. Іноді кризу, як однодільну силянку, могли виготов- ляти й без стрічкової частини. Важлива особливість кризи — її стрічково- ярусна композиція, що твориться чергуванням орнаментальних смуг, розмежованих прямими або хвилястими лініями. Протягом першої половини XX ст. бісерні кризи побутували лише в окремих селах Лемківщини, Бой- ківщини [70], Західного Поділля [49, с. 83]. Криза відноситься до прикрас, виготовлення яких завжди вважалося проявом неабиякої вправності й досконалого володіння засобами та прийомами ху- дожньої виразності майстра. Не дивно, що сучасні майстри надають перевагу відтворенню досконалих пам’яток першої половини XX ст., серед яких най- більшою популярністю користуються широкі лем- ківські кризи. 4 Записано 21 серпня 2002 р. у с. Красів Миколаївсько- го р-ну Львівської обл. від Бліндар Євдокії Петрівни, 1912 р. н. 5 Записано 4 жовтня 2005 р. в с. Лімна Турківського р-ну Львівської обл. від Крупи М.І., 1934 р. н.; ПМА. За- писано 14 травня 2007 р. в с. Лолин Долинського р-ну Івано-Франківської обл. від Дарвай М. М., 1913 р. н. 6 Записано 4 липня 2001 р. у с. Королівка Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл. від Старовецької Катери- ни Онуфріївни, 1919 р. н. 7 Криза — з нім. der Kreis — окружність, круг, коло. Плетінка об’ємна («бруштини», «гердяник крутяний», «крученик», «ланцки», «хробак», «червачок», «шульчик») — тип жіночої прикра- си з об’єм ною структурою у вигляді порожнисто- го шнура. Виконували таку оздобу різними при- йомами техніки нанизування, в залежності від чого вона могла мати розріджену або щільну структуру плетива. Коротка плетінка була прикрасою на шию, до- вга — на груди. Упродовж першої половини XX ст. об’ємна пле- тінка оздоблювала святковий одяг українців Карпат [3], Покуття [15; 23; 36], Закарпаття [49, с. 83], Північної Буковини [45]. Об’ємна плетінка — модна оздоба сучасного одягу. Монисто обплетене — рідкісний тип жіночої на- шийної оздоби — разок з невеликих кульок (де- рев’яних намистин, або клубочків вовняних ниток), які мають бісерне обплетення. Як свідчать пам’ятки, у кінці XIX — першій половині XX ст. обплетені мониста побутували на Покутті [6; 31]. Водночас, різнобарвні кульки з бісеру виготовляли й за межами Покуття. Для прикладу, букетом з порожнистих пуп’янків (ви- плетених з різнобарвного бісеру на кінській воло- сіні) прикрашено весільний капелюх першої поло- вини XX ст. із с. Іванкова Борщівського р-ну Тер- нопільської обл. [7]. Язик («півсьорок», «вісьорок») — малозна- ний тип нагрудної прикраси, у формі квадрата або прямокутника, що кріпиться на шиї за допомогою шнура або виплетеного з бісеру ланцюжка. Язик виконували сітчастим нанизуванням зі склярусу та бісеру. Відтак оздоба мала ажурне плетиво, орнаментоване нескладними ромбами та ламани- ми лініями. Відомо, що у першій половині XX ст. прикраса такого типу зустрічалася на теренах Східної Бойків- щини 8 та Покуття [68, с. 120]. Припускаємо того- часне побутування язика також у інших мистецьких осередках Західної України. Квітка — тип бісерної оздоби, що має шести- кутну форму (у вигляді ромба зі зрізаними верх- ньою та нижньою вершинами). Прикраса такого типу призначалася для головного убору наречено- 8 Записано 14 травня 2007 р. в с. Лолин Долинського р-ну Івано-Франківської обл. від Дарвай М.М., 1913 р. н. Олена ФЕДОРЧУк458 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012 го. Виконували її у техніці нанизування. Усі відомі артефакти мають композицію-мотив у вигляді увін- чаного ріжками ромба. У першій половині XX ст. на Буковинському По- діллі головний убір нареченого прикрашали чотири «квітки» нашиті на боки, а п’ята — на дно капелю- ха [63, с. 106] (Іл. 1). Від середини XX ст. прикраса зникла з ужитку. Котильон з бісеру («вісьорок», «вістончик», «герданник», «ланцок») — поширений тип чолові- чої нагрудної прикраси у формі невеликого п’яти- кутника (прямокутника з трикутним дашком), яку виконували у техніці бісерного ткання. Прикраса мала композицію з геометричних, рослинних, зрід- ка зооморфних чи антропоморфних мотивів, також графічних знаків [21; 41; 43]. На верхівці бісерного котильона виплітали петель- ку, за яку прикрасу чіпляли до ґудзика, нашитого на кишеньку сорочки чи піджака. Іноді замість петель- ки до верхівки котильона пришивали металевий ка- рабінчик, яким прикрасу кріпили до прорізу на ки- шеньці. На Буковинському Поділлі відоме уживан- ня котильонів як декоративних доповнень до тканих крайок 9. Котильон могли носити як чоловічу крават- ку або ж використовувати як підвіску до чоловічого кишенькового годинника 10. У першій половині XX ст. ареал бісерних коти- льонів охоплював села й міста Прикарпаття, Кар- пат, Західного Поділля та Північної Буковини. У багатьох осередках традиції бісерних виробів коти- льон став своєрідним дівочим освідченням — юна майстриня дарувала особисто виготовлену прикра- су парубкові, до якого відчувала найбільшу симпа- тію [69, с. 6—7]. У другій половині XX ст. котильон втратив по- пулярність та значення чоловічої нагрудної оздоби. Зокрема, у 1950—1960-х рр. у художній артілі м. Тячева Закарпатської області з бісеру виготов- ляли сувеніри у вигляді котильонів, які реалізува- ли як брелки [8]. Попри тривале забуття, у контексті сучасного роз- вою художніх виробів з бісеру первісна традиція ви- конання та використання котильону має усі шанси на відродження. Краватка або галстук — широковідомий тип чо- ловічої нагрудної оздоби у вигляді видовженого чо- тири- або п’ятикутника з вузлом угорі. Кріпиться на шиї за допомогою тонкої тасьми або гумки. При- красу виконують у техніках вишивання, ткання або нанизування. Краватка з бісеру, як оздоба народного одягу (по- ряд з краватками, вишитими нитками), набула по- пулярності упродовж другої третини XX ст. й побу- тує дотепер. Крайка, або пояс — тип поясної прикраси у ви- гляді стрічки з бісеру, виконаної технікою вишиван- ня, нанизування або ткання. У кінці XIX — сере- дині XX ст. такі оздоби зустрічалися винятково у святковому народному вбранні і вважалися ознакою заможності [64, с. 61]. Найбільш характерними вони були для комплексу святкового гуцульського народ- ного вбрання [57, с. 88]. На Буковинській Гуцуль- щині бісером також вишивали декоративні вставки на шкіряні череси [44]. 9 Записано 25 червня 2007 р. в с. Мосорівка Заставнів- ського р-ну Чернівецької обл. від Шевчука Дмитра Йо- сиповича, 1918 р. н. 10 Записано 23 серпня 2003 р. в с. Комарно Городоцько- го р-ну Львівської обл. від Утриско Ганни Володимирів- ни, 1924 р. н. Іл. 1. Учитель Василь Крисько у народному одязі з капе- люхом, прикрашеним «квітками». Світлина 1909 р., с. Самушин (нині — Заставнівського р-ну Чернівець- кої обл.). — ІФБ ІН НАНУ. — № 11532 459Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології) ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012 З першої половини XX ст. нанизані та ткані з бі- серу крайки почали виготовляти майстри Прикар- паття, Буковинського та Західного Поділля. У другій половині XX ст. на теренах Буковин- ського Поділля модним доповненням ансамблю на- родного вбрання стали пояси, кроєні з тканини й ви- шиті бісерними матеріалами [71, с. 154]. Трясунки («трісунка», «трісульки», «тріпало») — тип бісерної прикраси у вигляді пучка волосин (з кін- ського хвоста), на які нанизано різнобарвний бісер. Вершечки волосин мають увінчання з різнобарвних квіточок та розмаїтих великих (переважно пустоті- лих) намистин, які брязкотять при потріпуванні при- краси, вдаряючись одна об одну. (Іл. 2). Упродовж XIX—XX ст. трясунками прикраша- ли парубочі капелюхи на Гуцульщині, Покутті, Пів- нічній Буковині та Західному Поділлі [61, с. 158]. В деяких селях Гуцульщини така традиція зберіга- ється й нині. 2. Головні убори — функціональний підрід ху- дожніх виробів з бісеру, до якого відносяться дівочі та жіночі убори голови, що мають бісерне оздоблен- ня, виконане техніками шиття («у прикріп»), виши- вання, нанизування та ткання. До головних уборів (як підроду художніх виро- бів з бісеру) не відносимо жодного з чоловічих убо- рів, оскільки добре відомий бісерний декор гуцуль- ських, буковинських та західноподільських соло- м’яних та фетрових капелюхів представлений виключно накладними оздобами: ґерданом стрічко- вим, квіткою, трясунками. Ґердан стрічковий та ґер- дан стрічковий з підвісками, якими прикрашали го- лову дівчата, також відносяться до функціонально- го підроду накладних прикрас. Поділ головних уборів на типологічні групи здій- снюємо не за місцем розташування на тілі людини (як накладні прикраси, а також вбрання), а за за- гальними формотворчими ознаками, оскільки уже саме означення «головні убори» вказує не лише на конкретне функціональне призначення підроду ху- дожніх виробів з бісеру, а також і на місце їхнього розташування в ансамблі одягу. Галина Стельмащук у дослідженні традиційних головних уборів україн- ців розподіляє їх за статевовіковою приналежністю (чоловічі, дівочі, жіночі) та далі за формою [67]. Ви- окремивши з усього масиву голових уборів лише бі- серні вироби, більш доцільним бачиться розподіля- ти останні, все ж, за загальними (типологічна гру- па) та особливими (типи) формотворчими ознаками. При цьому враховуємо той очевидний факт, що фор- ма головного убору завжди вказує на статевовікову приналежність його власника. Зокрема, серед головних уборів, що мають бісер- ний декор, виявляємо вінцеподібні та платоподібні вироби, що представляють відповідно дівочі та жі- ночі убори (Табл. 4). Вінцеподібні головні убори — типологічна гру- па, яка об’єднує дівочі убори вінцеподібної форми, оздоблені бісерними стрічками, а також іншими де- коративними елементами та апотропеями. Типологічна група вінцеподібних головних уборів представлена двома типами дівочих уборів: «чіль- цем» та «весільним вінком». Іл. 2. Трясунки. Середина XX ст., с. Голови Верховин- ського р-ну Івано-Франківської обл. — МНАПЛ, О-7677 Таблиця 4. Типологія декорованих бісером головних уборів Олена ФЕДОРЧУк460 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012 «Чільце» («накісник») з бісерним декором — тип головного убору у вигляді невисокого (на зразок стрічки) вінцеподібного виробу з твердою основою (цупка матерія, солом’яна плетінка, шкіра або кар- тон), обтягнутою добротною тканиною та прикра- шеною одним-двома стрічковими ґерданами. На від- міну від стрічкового ґердану, який, як прикрасу го- лови, накладали на волосся, чільцем прикрашали чоло. Українцям відомі чільця у вигляді пов’язки та цільного обруча. Начільна пов’язка-стрічка, як дівочий убір, була добре знаною вже у часи Київської Русі. У XIX — першій половині XX ст. було чимало локальних ва- ріантів композиційного рішення такого типу голов- ного убору, що мав широкі терени побутування [67, с. 111—113]. Зокрема, чільце з бісерним декором, що могло також прикрашатися вовняними кутасика- ми, підвісками з намистин, металевими бляшками, побутувало у селах Гуцульщини, Бойківщини, По- куття [67, с. 113], Західного Поділля [29] та Пів- нічної Буковини [46] (Іл. 3). «Весільний вінок» («ґерданник», «дьорданик», «капелюшиня», «коди», «кодина», «коробка») — тип дівочого головного убору з циліндричною осно- вою, зшитою з солом’яної кіски-стрічки або викро- єною зі шматка шкіри чи картону. Центральне міс- це в художній структурі весільного вінка, в якому домінував бісерний декор, відводилося стрічковим ґерданам (3—6 шт.). Важливими складовими ви- ступали також апотропейні рослини (барвінок, час- ник, ковила, безсмертник тощо) та різноманітні де- коративні елементи: барвисті стьожки, пера, вов- няні кутасики, штучні квіти, круглі металеві бляшки-підвіски, лелітки (Іл. 4). Весільний вінок з бісерним оздобленням найбільш відомий як головний убір нареченої та дружок; та- кож знайоме його застосування як компоненту діво- чої святкової ноші [61, с. 120]. У XIX — першій половині XX ст. ареал декоро- ваного бісерними стрічками весільного вінка охоплю- вав Покуття [9], Північну Буковину [22; 47] та За- хідне Поділля [10]. Платоподібні головні убори як типологічна гру- па художніх виробів з бісеру представлена лише од- ним типом — «рушником». «Рушник» («ручник», «перемітка») 11, прикра- шений бісерною вишивкою — тип жіночого голов- ного убору, що побутував з кінця XIX ст. до сере- дини XX ст. на теренах Буковинського Поділля, Буковинського Попруття та Буковинського Підгір’я. Незважаючи на малий ареал та короткотривале по- бутування, оздоблені бісером «рушники» з різних мистецьких осередків Буковини вирізняються своє- рідною стилістикою художньої мови (Іл. 5). Бісерні матеріали можна відшукати не лише на чільцях, весільних вінках та рушниках. Іноді дріб- ними або ж відносно великими намистинами допо- внювали тканий, вишитий чи мереживний декор го- ловних уборів іншого типу. Наприклад, вкраплен- ня бісерних матеріалів має вишитий гладдю по чорному атласу «зборник» (чіпець) з с. Жовнин Чорнобаївського району Черкаської області 12. Про- те, такі твори (із вкрапленнями бісеру) до бісерних виробів ми не відносимо. 11 Рушник — головний убір заміжньої жінки у вигляді по- довгастого плату, виконаний, зазвичай, різними прийо- мами ткання. 12 Інформація з архіву Володимира Щибрі (м. Київ) Іл. 3. Чільце. Бісер, нитки, нанизування, бордове вовняне сукно, китички з різнобарвних вовняних ниток. Перша по- ловина XX ст., с. Берегомет Вижницького р-н Чернівець- кої обл. — ЧОХМ, Т-1205 Іл. 4. «Капелюшина». Бісер, нитки, шиття «у прикріп по настилу», нанизування, червона вовняна тасьма, лелітки, декоративні бляшки, барвінковий вінок, дві головки час- ничку. Рубіж XIX—XX ст., Північна Буковина. — НМНАПУ, О-357 461Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології) ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012 3. Вбрання (одяг) — функціональний підрід ху- дожніх виробів з бісеру, до якого входять компоненти- типи, що мають бісерний декор, виконаний прийо- мами вишивання та в’язання. Розподіл на типологічні групи здійснюємо за міс- цем розташування в одяговому комплексі. Зокре- ма, вбрання з бісерним декором представлене трьо- ма типологічними групами: натільне, поясне та на- грудне (Табл. 5). Натільне вбрання — типологічна група, яка об’єднує різного типу сорочки, оздоблені бісерними матеріалами. Розподіл на типи в усіх типологічних групах вбран- ня здійснюємо за формотворчими ознаками, точні- ше — за ознаками крою. Зокрема, вишивка бісером прикрашає народні со- рочки чотирьох типів: уставкову (поликову), туні- коподібну, з кокеткою, з манишкою. Бісерними ма- теріалами вишивають також на сорочках сучасного крою (які ми не розглядатимемо). Уставкова сорочка — найдавніший тип декоро- ваного бісерними матеріалами натільного одягу. Уставкова сорочка, вишита одночасно нитками та бі- серними матеріалами, з’явилася наприкінці XIX сто- ліття. Спершу вкраплення бісеру використовували для увиразнення орнаментальних елементів верхньої, уставкової, частини рукава [11]. На початку XX ст. вишивка бісером (поряд із вишивкою нитками) по- чала наповнювати усе поле рукава: уставку, «мор- щинку», «стовп» [12; 26; 37] (Іл. 6). Нагрудну ж частину сорочки переважно продовжували вишива- ти лише нитками. Іл. 5. Рушник. Фрагмент. Лляні та бавовняні нитки, пере- бірне ткання, бісер, вишивання «стебнівкою». 1920-ті рр., с. Берегомет Кіцманського р-ну Чернівецької обл. — ЧОДМНАП, ОДВ-1170 Таблиця 5. Типологія декорованих бісером компонентів вбрання Олена ФЕДОРЧУк462 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012 Жіночі уставкові сорочки, орнаментовані вишив- кою нитками та бісером, побутували з кінця XIX до середини XX ст. у народному одязі Покуття [13], Північної Буковини [58, с. 66—68] та Західного Поділля [51, с. 38]. Тунікоподібна сорочка стала тим типом натіль- ного одягу, в якому бісерна вишивка набула найбіль- шого розвою. Й нині більшість майстринь, що виго- товляють сорочки, декоровані бісерними матеріала- ми, надають перевагу тунікоподібному крою. Найдавніші тунікоподібні сорочки, вишиті бісер- ними матеріалами, з’явилися на теренах Північної Буковини у 1920—1930-х рр., побутуючи там од- ночасно з одіжжю, вишитою нитками. Від середини XX ст. тунікоподібна сорочка з бісерною вишивкою стала поширюватися також у деяких селах Гуцуль- щини, Покуття та Західного Поділля. Особливістю бісерного декору тунікоподібних со- рочок є художньо виразна нагрудна вишивка, порів- няльного аналізу, якої іноді цілком достатньо, щоб дізнатися про походження твору (Іл. 7). Вишивку бі- сером знаходимо також навколо горловини, на рука- вах та подолі сорочки. У селах Північної Буковини використовували ще й гачкування бісерними матері- алами — бісерним мереживом обрамляли горлови- ну, низ рукавів та поділ сорочки [71, с. 157—158]. З практичних міркувань відносно важкі, наповне- ні бісерною вишивкою, додільні тунікоподібні сороч- ки виконували з двох частин — «станка» та «під- точки», які потім зшивали. З 1960-х рр. станок та підточку стали викінчувати й носити як окремі ком- поненти одягу. Серед вишитих бісерними матеріалами тунікопо- дібних сорочок найбільшим є відсоток жіночої ноші. Чоловічих сорочок значно менше [27; 30]. Сорочка з кокеткою — тип декорованого бісе- ром натільного вбрання, що побутував у другій тре- тині XX ст. головно у селах Північної Бессарабії 13 та зрідка — Північної Буковини. Вишитий бісером стрічковий орнамент або декор- мотив могли розташовувати на кокетці або на гру- дях (під кокеткою), подекуди на — рукавах. Від- значимо, що вишивка на грудях, надто коли вона мала прямокутні обриси, створювала враження іс- нування манишки (не передбаченої самим кроєм), тим самим роблячи сорочку дещо елегантнішою, де- коративно багатшою. 13 Записано 29 червня 2007 р. у с. Круглик Хотинсько- го р-ну Чернівецької обл. від Кушнір Марії Арсенівни, 1939 р. н. Записано 30 червня 2007 р. у с. Ворничани Хотинського р-ну Чернівецької обл. від Колісник Па- расковії Еммануїлівни, 1922 р. н. Іл. 6. Сорочка уставкова жіноча без підтічки. Фрагмент рукава. Полотно, вовняні нитки, бісер, вишивання. Поча- ток XX ст., с. Стецева Снятинського р-ну Івано-Фран- ківської обл. — МЕХП, ЕП-73781 Іл. 7. Сорочка тунікоподібна жіноча довга. Фрагмент. По- лотно, січка, бісер, вишивання «півхрестиком». Середина XX ст., с. Чорний Потік Заставнівського р-ну Чернівець- кої обл. Приватна колекція Петра та Ольги Василюків 463Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології) ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012 Сорочка з манишкою, декорована вишивкою бі- сером, — тип натільного одягу, що зустрічався у другій третині XX ст. у селах Північної Бессара- бії 14, рідше — Північної Буковини [33] та Захід- ного Поділля [40]. У музейних колекціях зберігаються також наклад- ні манишки («манішка», «пазушник», «нагрудник»), які вбирали до неорнаментованих чоловічих сорочок, кріплячи на шиї за допомогою ґудзика або гапличка та петельки. Накладні манишки (іноді зшита доку- пи манишка та комір), окрім Північної Бесарабії, Північної Буковини та Західного Поділля, побуту- вали також у селах Гуцульщини [48]. Сорочки з манишкою, вишиті бісером, повторю- вали композиційні схеми сорочок, вишитих нитка- ми. Бісерний декор у тих і тих сорочках розміщува- ли переважно на манишці та комірі. Нагрудне вбрання — типологічна група, пред- ставлена компонентами ансамблю жіночої та чоло- вічої ноші, які вбирали поверх сорочки. Серед деко- рованого бісером нагрудного одягу побутувало три типи безрукавок: хутряний кептар, шиті з тканини камізелька й ґорсет. Кептар («киптар», «кожушина», «кожушок», «лейбик») є давнім типом нагрудного одягу, отже, має глибоку традицію декорування. Святкові хутря- ні безрукавки інкрустували капслями, оздоблювали аплікацією з різнобарвної шкіри, обшивали візерун- ковою тасьмою чи кольоровим шнуром, прикраша- ли вишивкою нитками. Від початку XX ст. у селах Північної Буковини почали виготовляти кожушані безрукавки, орнаментовані одночасно вишивкою нитками та бісером. З 1920-х рр. в ансамблі народ- ного одягу буковинців з’явилися кептарі, у яких ви- шивка бісером домінувала над іншими елементами декору. Особливо багато прикрашали жіночу одіж [54, c. 304] (Іл. 8). Ближче до середини XX ст. декоровані бісерни- ми матеріалами кептарі з’явилися також на суміжних з Північною Буковиною теренах, зокрема, на По- кутті [24]. Водночас, найбільш прикметними вони залишаються саме для буковинської народної ноші. Ґорсет («ґорсик з лапцями», «ґорсет з брижками», «лейбик») з темно-вишневого, коричневого або чор- 14 Записано 30 червня 2007 р. у с. Ворничани Хотинського р-ну Чернівецької обл. від Колісник Парасковії Емману- їлівни, 1922 р. н. ного оксамиту, як тип декорованого бісером народно- го українського одягу, з’явився у 1920-х роках. Поширення кроєних з тканини і оздоблених бі- серними матеріалами безрукавок (ґорсета та камі- зельки) пов’язане з діяльністю українських жіно- чих товариств, що пропагували вишиту народну одіж [51, с. 167]. Вишивку бісером на ґорсеті переважно розміщу- вався по центру пілок та спинки ґорсета. Бісерний декор найчастіше мав вигляд заквітчаної галузки, бу- кета чи вазона. Доволі скромним, делікатним, було бісерне орнаментування «лапців» ґорсета. Іноді лап- ці зовсім не орнаментувалися (Іл. 9). Камізелька («камазоля», «сердак», «байба- рак») з оксамиту темних кольорів, оздоблена бісе- ром, січкою та склярусом набуває популярності од- ночасно з ґорсетом. Іл. 8. Кептар «кожушина з цятками». 1965 р., с. Топорівці Новоселицького р-ну Чернівецької обл. ПМА за 2007 рік Іл. 9. «Ґорсет з брижками». Перед та спинка. 1940-ві рр., с. Берестяне Самбірського р-ну Львівської обл. ПМА за 2006 р. Олена ФЕДОРЧУк464 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012 Особливо розкішним був декор передніх пілок камізельки (Іл. 10). Іноді вишуканою бісерною вишивкою прикрашали й спинку безрукавки. Найчастіше натрапляємо на мотив заквітчаної га- лузки або вазона. Декорувати камізельку могли також стрічковим орнаментом, який розміщували навколо вирізу гор- ловини і пройм, краєм пілок, внизу безрукавки. На відміну від хутряного кептаря, безрукавка, кроєна з тканини та оздоблена бісерними матеріала- ми, стає атрибутом виключно жіночого вбрання. У 1930—1960-х рр. вишиті бісером (як також нитками) ґорсет та камізелька широко побутували на теренах Східної Галичини та в деяких селах Во- лині, Полісся й Середнього Подніпров’я. Поясне вбрання — доволі розмаїта типологічна група бісерних виробів святкової ноші, до якої вхо- дять п’ять компонентів-типів: опинка, спідниця, фар- тух, запаски та портяниці. Опинка («горботка», «запаска», «катрінця») — тип декорованого бісером поясного вбрання, що з’явився в народному одязі Північної Буковини та Західного Поділля у другій половині XX століття. На теренах Північної Буковини опинки, декоро- вані бісерними матеріалами, традиційно виконують на цупкій тканині чорного кольору (часто — вовні), на Західному Поділлі — на оксамиті червоного, ко- ричневого та чорного кольору. Композиція декорованої бісером опинки зазви- чай складається з трьох частин: декор першої у ви- гляді широкої смуги рослинного орнаменту прикра- шає передню частину виробу, другої — вужчою стрічкою низом опинки прикрашає позадню части- ну, третя ж частина переважно не орнаментована (ховається під передньою). Спідниця як тип прикрашеного бісерною ви- шивкою вбрання відомий з 1930-х рр. в ряді сіл Західного Поділля 15. Одіж такого типу виготов- ляли з купованої фабричної вовняної тканини або оксамиту чорного, вишневого, брунатного кольо- рів [38]. З 1960-х рр. подільські майстрині поча- 15 Вишиту бісером спідницю носили в комплекті з вишитою бісером безрукавкою, яку виконували насамперед. Без- рукавок, оздоблених бісерною вишивкою, було більше, ніж декорованих у той само спосіб спідниць. Тому оздо- блену бісером безрукавку могли носити також у ансамблі зі шаляновою спідницею. Іл. 10. Камізелька «корсетка». Коричневий оксамит, скля- рус, бісер, вишивання. 1920—1930-ті рр., с. Подоляни Го- щанського р-ну Рівненської обл. РОКМ. — IV-Т-2152 Іл. 11. Майстриня Мигайчук Наталя Степанівна (1969 р. н.) зі с. Бедриківці Заліщицького р-ну Тернопільської обл. у вишитій нитками сорочці та вишитій бісерними матеріалами камізельці та опинці власної роботи. ПМА за 2011 р. 465Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології) ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012 ли використовувати лише плюш та оксамит, відмо- вившись від інших тканин. Фартух («фартушок», «запаска») — тип деко- рованої бісером святкової ноші, відомий від 1920-х років. Найбільшого поширення вишитий бісером фартух набув на Опіллі та Західному Поділлі, де його тра- диційно шили з оксамиту темних відтінків [39]. В окремих осередках народного мистецтва тради- ція вишивання оксамитових безрукавок, спинок та спідниць має своїх послідовників дотепер (Іл. 11). Запаски — тип поясного одягу, що об’єктом творчих інспірацій з бісером стає у 1970-х рр., по- ширившись у деяких селах Буковинського Попрут- тя. Появу вишитих бісером запасок випереджує по- бутування автентичних бісерних опинок. У вирішенні бісерного декору сучасних запасок буковинські майстрині доволі сміливо експеримен- тують з композиційними схемами та мотивами; по- ряд з бісерними матеріалами широко використову- ють лелітки 16. Портяниці («поркениці») з бісерною вишивкою — рідкісний тип чоловічої ноші буковинського краю. Мір- ра Костишина вважає такі вироби зональною особли- вістю рівнинних сіл Північної Буковини [57, c. 82]. Так само й нам відомо лише про декоровані бісером «поркениці» середини XX ст. з теренів Заставнівсько- го р-ну Чернівецької обл. [16; 28]. 4. Доповнення одягу як функціональний підрід художніх виробів з бісеру представлений єдиним ти- пом — тайстрою. Тайстра («трайста»), вишита бісером, — уні- кальний тип бісерних виробів типологічної групи торб (сумок), що набув широкого ужитку у дру- гій половині XX ст. як компонент святкового, зо- крема весільного, одягу. Прототипом вишитої бі- сером торби стала ткана тайстра — її форма та композиція. Однак, бісерна тайстра відрізняєть- ся від свого прототипу характером декору — ви- шитим, а не тканим орнаментом, виконаним бісер- ними матеріалами на обох (рідше — одному) бо- ках полотняної основи. На відміну від тканої тайстри, оздоблена бісерною вишивкою торба ста- ла атрибутом лише жіночого вбрання. 16 Записано 29 червня 2007 р. у с. Топорівці Новоселиць- кого р-ну Чернівецької обл. від Гелич Василини Василів- ни, 1947 р. н. Найбільшого поширення бісерна тайстра набула на Верхньому Буковинському Попрутті. Й нині такі торби широко побутують в Новоселицькому р-ні Чернівецької області 17 (Іл. 12). Висновки Художні вироби з бісеру становлять вид декоратив- ного мистецтва, представлений трьома функціональ- ними родами: компонентами ансамблю одягу, виро- бами церковного призначення, предметами побуту. В народній творчості українців бісер знайшов ши- роке застосування у виготовленні компонентів ан- самблю народного одягу. Вказаний функціональний рід художніх виробів з бісеру має чотири підроди: накладні прикраси, головні убори, вбрання та допо- внення одягу. Кожен з підродів розподіляється на типологічні групи та типи бісерних виробів. Аналіз широкого кола типів бісерних виробів дав змогу виявити окремі пріоритети (найпоширеніші типи) та лідерів (осередки, де художні вироби з бі- серу розвивалися найбільш успішно). До найдавніших і водночас популярних компонен- тів народного одягу належали накладні прикраси, се- ред яких найвідомішим типом став стрічковий ґер- дан. Від середини XIX ст. розповсюдження набули стрічковий ґердан з підвісками та однодільна силян- ка. На початку XX ст. число визнаних українцями 17 Записано 29 червня у с. Топорівці Новоселицько- го р-ну Чернівецької обл. від Козуб Домініки Іванівни, 1945 р. н. Іл. 12. Козуб Домініка Іванівна (1945 р. н.). Тайстра «трайста». Полотно, бісер, січка, вишивання півхрестиком. 1990-ті рр., с. Топорівка Новоселицького р-ну Чернівець- кої обл. ПМА за 2007 рік Олена ФЕДОРЧУк466 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012 бісерних прикрас більшає: розетковий ґердан, зуб- часта силянка, плетінка об’ємна, котильон, крават- ка. Серед малопоширених залишалися дводільна си- лянка (Північна Буковина, Західне Поділля, Гу- цульщина, Закарпатська Бойківщина), криза (Лемківщина, Бойківщина, Західне Поділля), пе- ретинчастий ґердан (Бойківщина, Гуцульщина, По- куття). Серед унікальних — хрещатий ґердан (По- куття), обплетене монисто (Покуття) та квітка (Бу- ковинське Поділля). Невеликий ареал мали також головні убори. По- бутування типів цього функціонального підроду ста- ло своєрідним свідченням найбільшого розвою укра- їнської традиції художніх виробів з бісеру. Зокрема, декоровані бісером головні убори доповнювали на- родну ношу Північної Буковини (намітка, чільце, весільний вінок), Покуття (чільце, весільний вінок) та Західного Поділля (чільце, весільний вінок). На цих же теренах знаходимо бісерні твори з усіх типо- логічних груп функціонального підроду вбрання: на- тільний, поясний та нагрудний одяг. Водночас, бі- серне доповнення народного одягу, представлене єдиним типом — тайстрою, стало унікальною від- знакою мистецтва буковинських майстрів. Умовні скорочення Івано-Франківський краєзнавчий музей — ІФКМ Ілюстративний фонд бібліотеки Інституту народознавства НАНУ — ІФБ ІН НАНУ Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського (м. Коломия) — НМНМГП Музей етнографії та художнього промислу Інституту наро- дознавства НАНУ — МЕХП Музей народної архітектури та побуту у Львові — МНАПЛ Національний музей народної архітектури та побуту Укра- їни — НМНАПУ Національний музей українського народного декоративно- го мистецтва — НМУНДМ Національний музей у Львові імені Андрея Шептицько- го — НМЛ ПМА — польові матеріали автора Рівненський обласний краєзнавчий музей — РОКМ Российский этнографический музей (м. Санкт-Петер- бург) — РЕМ Тернопільський обласний краєзнавчий музей — ТОКМ Український центр народної культури «Музей Івана Гонча- ра» — УЦНК «МІГ» Чернівецький обласний краєзнавчий музей — ЧОКМ Чернівецький обласний державний музей народної архітек- тури та побуту — ЧОДМНАП Чернівецький обласний художній музей — ЧОХМ 1. ІФБ ІН НАНУ. — № 17711: Поштівка. Буковинка в українському народному вбранні. Кінець XIX ст. 2. ІФКМ, О-3744. 3. ІФКМ, О-333. 4. МЕХП, ЕП-22476—ЕП-22494. 5. МЕХП, ЕП-22267, ЕП-83630— ЕП-83631 (Ес- кізи Олени Кульчицької). 6. МЕХП, ЕП-22150, ЕП-22154, ЕП-22155. 7. МЕХП, ЕП-72713. 8. МЕХП, ЕП-66452—ЕП-66454. 9. МЕХП, ЕП-22598, ЕП-22766, ЕП-83573. 10. МЕХП, ЕП-22776, ЕП-83573 (ескіз Олени Куль- чицької). 11. МЕХП, ЕП-20660, ЕП-20718. 12. МЕХП, ЕП-20678. 13. МЕХП, ЕП-73781. 14. МНАПЛ, АП-19833. 15. МНАПЛ, О-6342. 16. Музей села Погорілівка Заставнівського р-ну Черні- вецької обл., ПМІС-573. 17. НМЛ, С-113. 18. НМНАПУ, О-1156. 19. НМНАПУ, КВ-288/37. 20. НМНАПУ, КВ-540/69. 21. НМНАПУ, КВ-15227. 22. НМНАПУ, О-357, О-938, НД-1736. 23. НМНМГП, В-3985 24. НМНМГП, ДМ-339. 25. НМУНДМ, В-2282. 26. НМУНДМ, В-3906, В-3910, В-3924 27. НМУНДМ, В-4000. 28. НМУНДМ, В-4001. 29. Приватна колекція Василюків Петра та Ольги (м. Львів). Чільце у вигляді зшитих докупи трьох стрічкових ґерданів з Борщівського р-ну Тернопіль- ської обл. 30. Приватна колекція Василюків Петра та Ольги (м. Львів). Вишиті бісером тунікоподібні чоловічі со- рочки з Заставнівського, Кіцманського та Новосе- лицького р-ну Чернівецької обл. 31. Приватна колекція Гречка Івана (м. Львів). Прикраса типу обплетені мониста з Покуття. 32. Приватна колекція Колодій Ольги (м. Філадельфія, США). Дводільна силянка з с. Білоберізка Верхо- винського р-ну Івано-Франківської обл. 33. Приватна колекція Чуприни Ганни (с. Ошихліби Кіц- манського р-ну Чернівецької обл.). Вишита бісером сорочка з кокеткою зі с. Маршинці Новоселицько- го р-ну Чернівецької обл. 467Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології) ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012 34. Приватний музей родини Медиків «Українська старо- вина» в м. Яремче, Експозиція. Стенд зі зразками бі- серних оздоб. 35. РЕМ—8762-11450. 36. РЕМ 2342-401. 37. ТОКМ, Т-1093 (сорочка зі с. Кривче Борщівсько- го р-ну Тернопільської обл., перша половина XX ст.). 38. ТОКМ, Т-1350, Т-1739. 39. ТОКМ, Т-2046. 40. ТОКМ, Т-1064 (сорочка, вишита нитками та бісе- ром зі с. Більче-Золоте Борщівського р-ну Терно- пільської обл.). 41. УЦНК «МІГ», КН-7358. 42. ЧОДМНАП, ОДВ-863. 43. ЧОДМНАП, КВ-4562, КВ-4467. 44. ЧОДМНАП, КВ-4535/ОДВ 1063. 45. ЧОКМ, Експозиція, експонат з с. Василів Заставнів- ського р-ну Чернівецької обл. 46. ЧОХМ, Т-1205. 47. ЧОХМ, Т-102. 48. ЧОХМ, Т-38. 49. Будзан а.Ф. Художні вироби з бісеру / А.Ф. Бу- дзан // Народна творчість та етнографія. — 1976. — № 1. — С. 80—85. — (Бібліогр. в підрядк. прим., 15 назв). 50. Будзан а.Ф. Вироби з бісеру / А.Ф. Будзан // Бой- ківщина: історико-етнографічне дослідження. — К. : Наукова думка, 1983. — С. 280—281. — (Бібліогр. в підрядк. прим., 14 назв). 51. Булгакова-Ситник л. Подільська народна вишив- ка (Етнографічний аспект) / Людмила Булгакова- Ситник. — Львів : Інститут народознавства НАН України, 2005. — 328 с. : іл. — (Бібліогр. : с. 277— 282). 52. врочинська Г.в. Українські народні жіночі прикраси XIX — початку XX століть / Ганна Врочинська. — К. : Родовід, 2007. — 232 с. : іл. — (Бібліогр. в тек- сті та в кінці : с. 224—228). 53. Герус л.М. Українська народна іграшка / Людмила Герус. — Львів : ІН НАН України, 2004. — 264 с. : іл. — (Бібліогр. в тексті та в кінці : с. 261—262). 54. кожолянко Г. Етнографія Буковини: у трьох томах / Георгій Кожолянко. — Чернівці : Чернівецький дер- жавний університет ім. Ю. Федьковича ; Буковинське етнографічне товариство ; Видавництво «Золоті ли- таври», 1999. — Т. 1. — С. 17. — (Бібліогр. в кінці розд.). 55. кожолянко Ярослава. Буковинський традиційний одяг / Ярослава Кожолянко. — Чернівці; Саскатун : Friesen Printers. Altona, Manitoba, 1994. — 262 с.: іл. (українською та англійською мовами). — (Бібліогр. : с. 247—258). 56. колупаєва а.в. Українські кахлі XIV — початку XX століть / Агнія Колупаєва. — Львів : ІН НАН України, 2006. — 384 с. — (Бібліогр. у кін- ці розділів). 57. командров О.Ф. Народний костюм Рахівщини / О.Ф. Командоров // Народна творчість та етногра- фія. — 1959. — Кн. 3 (липень—серпень). — С. 82—88. 58. костишина М.в. Український народний костюм Пів- нічної Буковини. Традиції і сучасність / Мірра Васи- лівна Костишина. — Чернівці : Рута, 1996. — 192 с. : іл. — (Бібліогр. : с. 181—184). 59. литвинець Е.М. Народні прикраси з бісеру / Е.М. Литвинець // Народна творчість та етногра- фія. — 1986. — № 6. — С. 70—74. 60. Матейко к.і. Український народний одяг / К.І. Ма- тейко. — К. : Наукова думка, 1977. — 224 с. — (Бі- бліогр. в тексті та в кінці : с. 210—222). 61. Матейко к.і. Український народний одяг. Етногра- фічний словник / Катерина Матейко. — К. : Наукова думка, 1996. — 196 с. 62. Никорак О.і. Українська народна тканина XIX— XX ст.: Типологія, локалізація, художні особливості. Частина I. Інтер’єрні тканини (За матеріалами захід- них областей України) / О.І. Никорак. — Львів : ІН НАН України, 2004. — 584 с. : іл. — (Бібліогр. у кінці розділів). 63. Павлюк а.Д. Прикраси з бісеру у фондах Чернівець- кого музею народної архітектури та побуту / А.Д. Пав- люк // Буковина — мій рідний край (III історико- краєзнавча конференція молодих дослідників, студен- тів та науковців). — Чернівці : Золоті литаври, 1998. — С. 105—107. 64. Полянская Е.в. Народная одежда гуцулов Раховско- го района / Е.В. Полянская // Карпатский сбор- ник. — М. : Наука, 1972. — С. 57—65. 65. Станкевич М.Є. Морфологія — наука про систе- му видів // Декоративно-прикладне мистецтво: На вчальний посібник / Є.А. Антоно вич, Р.В. За- харчук-Чугай, М.Є. Станкевич. — Львів : Світ, 1992. — С. 25—29. 66. Станкевич М.Є. Українське художнє дерево XVI— XX ст. / Михайло Євстахійович Станкевич. — Львів : ІН НАН України, 2002. — 500 с. : іл. — (Бі- бліогр. в тексті). 67. Стельмащук Г.Г. Традиційні головні убори україн- ців / Стельмащук Галина Григорівна ; АН України. Інститут народознавства. — К. : Наукова думка, 1993. — 240 с. : іл. — (Бібліогр. в тексті). 68. Федорчук О.С. Особливості традиційних прикрас із бісеру на Покутті / О.С. Федорчук / Наукові запис- ки Тернопільського національного педагогічного уні- верситету ім. Володимира Гнатюка. Серія : Мисте- цтвознавство, 2002. — № 1 (8). — С. 118—122. 69. Федорчук Олена. Українські народні прикраси з бісе- ру / Олена Федорчук. — Львів : Свічадо, 2007. — 120 с. : іл. — (Бібліогр. : с. 75—80). 70. Федорчук О.С. Бойківська криза / Олена Федор- чук // Народознавчі зошити. — 2007. — № 3—4. — С. 316—320. Олена ФЕДОРЧУк468 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012 71. Федорчук О.С. Бісер в оздобленні буковинської на- родної ноші: типологічні особливості (польові розвідки 2007—2008 рр.) / О.С. Федорчук // Вісник Хар- ківської державної академії дизайну і мистецтв. Мис- тецтвознавство і архітектура: Зб. наук. праць. — Харків : Харківська державна академія дизайну і мис- тецтв, 2009. — № 8. — С. 149—162. 72. Федорчук Олена. Художні вироби з бісеру в україн- ському народному мистецтві: походження та розвиток традиції / Олена Федорчук // Народознавчі зоши- ти. — 2011. — № 4 (100). — С. 691—703. — (Бі- бліогр. : с. 701—703). Olena Fedorchuk GLASS-BEADS IN THE TRADITIONAL UKRAINIAN GARMENTS (the typology issue) This article is dedicated to the typological sorting of the com- ponents of traditional Ukrainian folk garments, made with the use of glass-beads. Such components represent a separate functional type of glass-beads artwork. In turn, they are sub- divided in four functional subtypes: filigrees, head ware, gar- ments and accessories. Each of the types, representing the functional subtypes is described. The typological sorting, suggested in the article, creates terminological grounds for further research on the local varieties of traditional Ukrainian folk glass-beads artwork. Keywords: traditions, glass-beads, garments, decor, adorn- ment, typology. Елена Федорчук БИСЕР В ДЕКОРЕ ТРАДИЦИОННОЙ ОДЕЖДЫ УКРАИНЦЕВ (к вопросу типологии) Статья посвящена типологическому распределению ком- понентов ансамбля украинской народной одежды, при из- готовлении которых использовались бисерные материалы. Такие компоненты представляют отдельный функциональ- ный род художественных изделий из бисера. В свою оче- редь они делятся на четыре функциональных подрода: на- кладные украшения, головные уборы, одежду и дополне- ние одежды. Описано каждый из типов всех четырёх функциональных подродов. Типологическое упорядочение, предложенное в статье, образует терминологическую осно- ву дальнейшего изучения локального богатства украинских народных художественных изделий из бисера. Ключевые слова: традиция, бисер, одежда, декор, укра- шение, типология.

Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології)

Репозитарії

Схожі ресурси