Південний регіон збуту глиняних виробів опішнянських гончарів
У статті розглядається оптовий спосіб збуту глиняних виробів опішнянських гончарів скупникам, які займалися подальшим перепродажем товару на Півдні. Дослідження охоплює часовий проміжок від останньої чверті ХІХ до першої третини ХХ століття....
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут народознавства НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Народознавчі зошити |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94761 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Південний регіон збуту глиняних виробів опішнянських гончарів / Л. Гавриш // Народознавчі зошити. — 2012. — № 3 (105). — С. 530-533. — Бібліогр.: 7 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-94761 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-947612016-02-12T03:07:14Z Південний регіон збуту глиняних виробів опішнянських гончарів Гавриш, Л. Статті У статті розглядається оптовий спосіб збуту глиняних виробів опішнянських гончарів скупникам, які займалися подальшим перепродажем товару на Півдні. Дослідження охоплює часовий проміжок від останньої чверті ХІХ до першої третини ХХ століття. The paper deals with gross sales of the earthenware produced by Opishne potters to the wholesale mediums who in turn had made their business by means of further resale of goods on the South. The study has covered the period of the late XIX to the early XX cc. В статье рассматривается оптовый способ сбыта глиняных изделий опошнянских гончаров скупщикам, которые занимались дальнейшей перепродажей товара на Юге. Исследование охватывает период от последней четверти ХIХ до первой трети ХХ века. 2012 Article Південний регіон збуту глиняних виробів опішнянських гончарів / Л. Гавриш // Народознавчі зошити. — 2012. — № 3 (105). — С. 530-533. — Бібліогр.: 7 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94761 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Гавриш, Л. Південний регіон збуту глиняних виробів опішнянських гончарів Народознавчі зошити |
| description |
У статті розглядається оптовий спосіб збуту глиняних виробів опішнянських гончарів скупникам, які займалися подальшим перепродажем товару на Півдні. Дослідження
охоплює часовий проміжок від останньої чверті ХІХ до
першої третини ХХ століття. |
| format |
Article |
| author |
Гавриш, Л. |
| author_facet |
Гавриш, Л. |
| author_sort |
Гавриш, Л. |
| title |
Південний регіон збуту глиняних виробів опішнянських гончарів |
| title_short |
Південний регіон збуту глиняних виробів опішнянських гончарів |
| title_full |
Південний регіон збуту глиняних виробів опішнянських гончарів |
| title_fullStr |
Південний регіон збуту глиняних виробів опішнянських гончарів |
| title_full_unstemmed |
Південний регіон збуту глиняних виробів опішнянських гончарів |
| title_sort |
південний регіон збуту глиняних виробів опішнянських гончарів |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94761 |
| citation_txt |
Південний регіон збуту глиняних виробів опішнянських гончарів / Л. Гавриш // Народознавчі зошити. — 2012. — № 3 (105). — С. 530-533. — Бібліогр.: 7 назв. — укp. |
| series |
Народознавчі зошити |
| work_keys_str_mv |
AT gavrišl pívdennijregíonzbutuglinânihvirobívopíšnânsʹkihgončarív |
| first_indexed |
2025-07-07T01:20:39Z |
| last_indexed |
2025-07-07T01:20:39Z |
| _version_ |
1836949166107918336 |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
Опішне в останній чверті ХІХ — першій трети-
ні ХХ ст. було одним з найбільших гончарних
осередків не тільки Полтавщини, а й усієї України.
Гончарні вироби виготовляла значна частина населен-
ня. Велика кількість майстрів забезпечувала своєю
продукцією місцеве населення в значно більшій кіль-
кості, ніж це було потрібно, тому гостро поставала
проблема збуту. Одними із регіонів експорту глиня-
ного посуду став Південь.
В обумовлений період на півдні України (за да-
ними обстежень Комісії для дослідження кустар-
ної промисловості в Росії) місцеве населення за-
ймалося гончарством на Херсонщині та Катери-
нославщині [4, с. 321—326], але промисел не
набув значного поширення й розвитку через не-
достатню кількість випалювального матеріалу.
Тому й набуло поширення таке явище як приві-
зний посуд із сусідніх гончарних осередків Пол-
тавщини, Київщини, Харківщини та Поділля, де
обсяги його виготовлення були більшими й менш
витратними. На Полтавщині основними експор-
терами гончарних виробів у південні райони були
Опішне й Постав-Муки [7].
Актуальність досліджуваного питання поясню-
ється появою в літературі хибних тверджень щодо
атрибутування привізного глиняного посуду як міс-
цевого, тобто зробленого на Півдні України [3].
Пропонована наукова студія є першим досліджен-
ням питання надходження опішнянських глиняних
виробів на Південь. Вона має на меті, спираючись
на опрацьовані писемні джерела, охарактеризувати
один з його аспектів — оптовий спосіб збуту гон-
чарних виробів кустарів Опішного скупникам для
подальшого перепродажу.
Хронологічні межі дослідження обумовлені поя-
вою перших писемних згадок про означене питання
в останній чверті ХІХ ст. та першою третиною
ХХ ст., коли в 1920-х рр. урядом було розпочато
переведення кустарного виробництва на артільний
спосіб господарювання й скупництво як явище по-
ступово припинило своє існування.
У досліджуваний період гончарі Опішного збу-
вали свій товар двома способами: оптом і вроз-
дріб. Поштучний продаж практикувався, коли
майстер самостійно продавав вироби вдома, або
на базарах та ярмарках. Зазвичай гончарі само-
стійно розвозили свій товар на відстань, що не пе-
ревищувала ста кілометрів. Пояснювалось це тим,
що «їхати дуже далеко було невигідно» [5, с. 126] © Л. ГАВРИШ, 2012
Лариса ГАВРИШ
ПІВДЕННИЙ РЕГІОН ЗБУТУ
ГЛИНЯНИХ ВИРОБІВ
ОПІШНЯНСЬКИХ ГОНЧАРІВ
У статті розглядається оптовий спосіб збуту глиняних ви-
робів опішнянських гончарів скупникам, які займалися по-
дальшим перепродажем товару на Півдні. Дослідження
охоплює часовий проміжок від останньої чверті ХІХ до
першої третини ХХ століття.
Ключові слова: Опішне, опішнянські гончарі, Катерино-
славщина, Херсонщина, Ростов-на-Дону, глиняні вироби,
скупники, чумаки, горшковози, оптовий спосіб збуту.
531Південний регіон збуту глиняних виробів опішнянських гончарів
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
(тривалі поїздки вимагали значного часу, який
вдома можна було використати для гончарюван-
ня чи ведення господарства, та значних коштів на
дорожні витрати). Значна віддаленість Опішно-
го від південної території України ускладнювала
збут гончарних виробів самими майстрами, при-
наймні в опрацьованих джерелах мені не довело-
ся зустрічати дані про те, що опішнянські гонча-
рі самостійно возили продавати на Південь свої
вироби. Їх доставкою в означений регіон займа-
лися скупники: чумаки й горшковози.
Першими, на нашу думку, проклали дорогу опіш-
нянському посуду на Південь чумаки. На користь
цього свідчить те, що поблизу Опішного пролягав
важливий чумацький шлях — Муравський (рані-
ше Солоний), який далі проходив через запорізькі
землі до самого Чорноморського узбережжя. Чу-
мацтво як візницько-торговельний промисел в
Україні виник ще в ХІІ ст. (на цей період припада-
ють і перші писемні згадки про Опішне), місцями
проіснувало до кінця ХІХ ст. — часу найбільшо-
го піднесення опішнянського гончарства. Серед жи-
телів містечка були такі, що чумакували. Тому ло-
гічним видається припущення, що чумаки здавна
могли займатися перевезенням і продажем глиня-
них виробів опішнянських гончарів, але наразі ця
теза потребує документального підтвердження.
Традиційно чумаки їздили в Крим по сіль та рибу,
але щоб не йти в один кінець впорожні, брали по-
путній товар, який користувався попитом на Пів-
дні. Головним об’єктом вивозу чумаками з Полтав-
щини було збіжжя. Але окрім нього, вони брали й
інший крам, специфічний для певної місцевості: з
Гадяцького повіту — тютюн, Лохвицького — кру-
пи, Пирятинського — льон, Прилуцького — ци-
булю [6, с. 106]. Опішнянські ж чумаки, окрім зер-
на, сухофруктів, сала, цибулі, перевозили й гончар-
ний посуд. Увесь товар, окрім кераміки, був
сезонним: цибуля й сухофрукти з’являлися в кінці
літа, сало найкраще було возити весною, коли не
було спеки. Гончарні ж вироби, при вмілому вкла-
данні, цілими довозились до місця призначення, не
псувались по дорозі й мали стабільний попит не за-
лежно від сезону. Чумаки, щоб економно витрача-
ти час і кошти, на місці закуповували товар оптом —
«горнами» й «сотнями» (спеціальними гончарни-
ми одиницями лічби при оптовому продажу. — л. Г.).
Оптовий спосіб збуту був зручним і для гончарів,
оскільки вони менше часу витрачали на продаж то-
вару й відразу отримували готівкою всю суму. Збут
глиняного посуду приносив чумакам чималі прибут-
ки. Так, у 1870-х рр., за земськими статистичними
даними та спогадами опішнянських чумаків І.В. Ко-
зацького та Ф.Л. Ширая, сотня мисок на Полтав-
щині коштувала 5 крб., у Ростові-на-Дону (місті,
яке знаходилося на перехресті водного шляху по річ-
ці Дон і сухопутних доріг з центральних областей
країни на Кавказ, і було важливим фінансово-
торговельним центром всієї пів денної частини Ро-
сійської імперії) її продавали вже за 7—10 крб.;
горщики закуповували по 3—3 крб. 50 коп., а пе-
репродували по 7—8 крб. [6, с. 106]. Було підра-
ховано, що прибуток чумака від продажу гончар-
ного посуду за одну подорож з однієї хури складав
25—40 крб. [6, с. 111]. Цікавими є записані 1927 р.
в с. Лютенька Гадяцького району етнографом Іва-
ном Галюном спогади восьмидесятирічного чумака
Сидора Івановича Чабана: «Я більше з Опішні туди
(в Ростов-на-Дону. — л. Г.) горшки возив… Було
їдеш в Опішню, набираєш там посуду разного і ве-
зеш у Ростов… За горшки ми платили в Опішні
по три рублі за сотню з укладом; а з укладом —
це значить: горщок вкладується в горщок, і то мен-
ший вже не щитається. Було уклад у уклад вкла-
дується, і ото та сотня зо всіма укладами стоїла три
карбованці. Сотня мисок з укладом стоїла сім ру-
блів. Було на одну миску п’ять штук щитається, і
ото вкладається. Сотня глечиків без укладу, — по
50—60 коп. за сотню… Ото набереш було
500 горшків з укладом на віз, та мисок з 400 з
укладом — на пару волів. Глеків ми брали мало…
Цю посуду возили в Ростов. Там продавали оптом
всю посуду. Продавали ми сотню горшків з укла-
дом за 15 крб., теж сотню мисок за 15 крб… На
горшках було лучче заробиш, ніж на мисках…» [2,
с. 81—82]. За дослідженням етнографа Віктора
Василенка, на Південь возили переважно по-
лив’яний посуд, оскільки там його виготовляли
мало, як уже зазначалося, через велику ціну на па-
ливо [1, с. 38].
Чумацтво як суспільно-економічна формація про-
існувало до кінця ХІХ століття. Бурхливий розви-
ток залізничного транспорту, колії якого іноді про-
ходили в місцях традиційних чумацьких шляхів, та
лариса ГавРИШ532
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
зникнення дешевих, а часто й безкоштовних пасо-
вищ для худоби, стали основними причинами зане-
паду давнього промислу.
Оскільки кінець ХІХ — початок ХХ ст. був по-
значений зростанням кількості гончарів, що в свою
чергу призвело до загострення конкуренції між
ними й боротьби за ринок збуту готової продукції,
то щоб уникнути клопотів з роздрібним продажем
та зекономити час, кустарі все більше почали вда-
ватися до послуг горшковозів — місцевих дрібних
скупників, які також могли надавати послуги й по
перевезенню вантажу до місця призначення. Для
них посуд був основним товаром. Горшковози й чу-
маки деякий час займалися скупництвом паралель-
но. Коли ж чумацтво припинило своє існування,
горшковози монопольно стали задовольняти потре-
би кустарів при оптовому збуті.
Вони купували вироби «сотнями» або цілими
«горнами». За «великий горен» — 450 штук по-
суду з додатком («укладом») приїжджі горшко-
вози платили 18—20 крб., «середній горен»
(400 штук) — 10—12 крб. [1, с. 37]. Місцеві
скупники могли домовитися й про меншу ціну. Час-
то горшковози заздалегідь замовляли знайомим
опішнянським гончарям виготовлення посуду на
конкретний час, тоді товар прискіпливо не переві-
ряли, довіряючи майстрові. Посуд перевозили «ку-
чами» — возами, в яких по периметру виставляли
високі плоти, вироби щільно вставляли один в
один, «імшили» (перекладали сухою соломою чи
сіном), щоб вони в дорозі не хиталися й не щерби-
лися, миски вкладали одна в одну («колодами»),
великий і важкий посуд ставили на дно [5, с. 117].
В Опішне приїздили по товар і скупники з інших
губерній, їх «на Полтавщині називали гарбачана-
ми — від великих возів (гарб), на яких вони їзди-
ли» [5, с. 127]. На відміну від чумаків, горшково-
зи не об’єднувались для спільної подорожі, моти-
вуючи це тим, що так легше збути товар.
Скупництво як суспільно-економічне явище в
гончарстві проіснувало приблизно до 1930-х рр.,
тобто до початку розгортання боротьби з одно-
осібниками й запровадження артільного способу
кустарного виробництва. Потім «скупники втра-
тили свої позиції в промислі, їх замінила держав-
на система постачання сировини та збуту гончар-
ської продукції» [5, с. 153].
Узагальнюючи опрацьований матеріал, можна
констатувати, що гончарі Опішного в південних
районах України в останній чверті ХІХ — пер-
шій третині ХХ ст. свої глиняні вироби поштуч-
но (вроздріб) не збували, принаймні, жодних до-
кументальних підтверджень цьому мені наразі не
вдалося знайти. Доставкою і наступним перепро-
дажем опішнянського глиняного посуду на Пів-
дні займалися скупники — чумаки й горшково-
зи, яким гончарі збували свій товар оптом («со-
тнями» й «горнами»).
Працюючи над дослідженням способів продажу
глиняних виробів, виявила недостатню вивченість
збуту опішнянської кераміки в досліджуваний пе-
ріод у цілому, й на Півдні зокрема. У подальшому
потребують з’ясування такі питання: чи обмінюва-
ли скупники (ймовірніше, горшковози, бо в чума-
ків була інша мета поїздки) гончарні вироби на
будь-який крам, чи продавали виключно за гроші;
чи були випадки, коли горшковоз тільки перевозив
посуд від гончаря до конкретного перекупника на
Півдні; в який період і який посуд вигідніше було
продавати на Півдні; вироби яких майстрів корис-
тувалися більшим попитом; чи позичали скупники
кошти в лихварів і на яких умовах.
Зібраний у подальшому матеріал може бути ви-
користаний музейними працівниками при атрибуту-
ванні колекцій кераміки та краєзнавцями й науков-
цями при написанні розвідок про культурно-
економічні зв’язки регіонів України.
1. василенко в.И. Местечко Опошня, Зеньковского
уез да, Полтавской губернии. Статистико-Экономи-
чес кий Очерк / Виктор Иванович Василенко. —
Пол тава : Типография Губернского Правления,
1889. — 40 с.
2. Галюн ів. Пережитки чумацтва на Роменщині. (Із
праць Роменського Окружного Музею) / Іван Га-
люн // Матеріали до вивчення виробничих об’єд-
нань / за редакцією академіка А. Лободи. — К.,
1931. — Вип. ІІ : Чумаки. — С. 77—87.
3. Малина валерій. Народне мистецтво Півдня України:
кінець ХІХ — початок ХХ ст.: на матеріалах Мико-
лаївської, Одеської, Херсонської областей / Валерій
Малина. — Миколаїв : Артіль «Художній крам»,
2006. — 448 с.
4. Несен ірина. До питання про вивчення гончарства на
півдні України / Ірина Несен // Українське гончар-
ство: національний культурологічний щорічник: науко-
вий збірник за минулі літа / упоряд. Олеся Пошивай-
533Південний регіон збуту глиняних виробів опішнянських гончарів
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
ла. — Київ ; Опішне : Молодь ; Українське народо-
знавство, 1993. — Кн. 1. — С. 321—326.
5. Пошивайло Олесь. Етнографія українського гончар-
ства: Лівобережна Україна / Олесь Пошивайло. —
К. : Молодь, 1993. — 408 с. : іл.
6. Риженко Я. До економіки чумацтва на Полтавщині у
другій половині ХІХ ст. / Яків Риженко // Матеріа-
ли до вивчення виробничих об’єднань / за редакцією
академіка А. Лободи. — К., 1931. — Вип. ІІ : Чума-
ки. — С. 101—112.
7. каражей О. Кераміка в експозиції музею «Степова
Україна» [Електронний ресурс] / Оксана Каражей //
http://www.history.odessa.ua/publication5/stat08.htm
larysa Havrysh
ON SOUTHERN REGION
IN THE SALE OF THE EARTHENWARE
BY OPISHNE POTTERS
The paper deals with gross sales of the earthenware produced
by Opishne potters to the wholesale mediums who in turn had
made their business by means of further resale of goods on the
South. The study has covered the period of the late XIX to the
early XX cc.
Keywords: Opishne, Opishne potters, Katerynoslav province,
Kherson province, Rostov-on-Don, earthenware, mediums,
chumaks, carriers, gross sales.
лариса Гавриш
ЮЖНЫЙ РЕГІОН
СБЫТА ГЛИНЯНИХ ИЗДЕЛИЙ
ОПОШНЯНСКИХ ГОНЧАРОВ
В статье рассматривается оптовый способ сбыта глиняных
изделий опошнянских гончаров скупщикам, которые зани-
мались дальнейшей перепродажей товара на Юге. Иссле-
дование охватывает период от последней четверти ХIХ до
первой трети ХХ века.
Ключевые слова: Опошня, опошнянские гончары, Екате-
ринославщина, Херсонщина, Ростов-на-Дону, глиняные
изделия, скупщики, чумаки, горшковозы, оптовый способ
сбыта.
|