Вплив мистецького середовища повоєнного Львова на формування сучасної творчості скульптора Івана Самотоса

Розглядається проблема творчої адаптації митця в обставинах політичного тоталітаризму в УРСР у 1950— 1980-х рр. Основою публікації є спогади відомого львівського скульптора, народного художника України Івана Самотоса та архівні документи фонду № 1838 партійної організації Львівського інституту пр...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Ігнатенко, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут народознавства НАН України 2012
Назва видання:	Народознавчі зошити
Теми:	Статті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94780
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Вплив мистецького середовища повоєнного Львова на формування сучасної творчості скульптора Івана Самотоса / О. Ігнатенко // Народознавчі зошити. — 2012. — № 4 (106). — С. 708-718. — Бібліогр.: 19 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-94780
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-947802016-02-20T03:01:50Z Вплив мистецького середовища повоєнного Львова на формування сучасної творчості скульптора Івана Самотоса Ігнатенко, О. Статті Розглядається проблема творчої адаптації митця в обставинах політичного тоталітаризму в УРСР у 1950— 1980-х рр. Основою публікації є спогади відомого львівського скульптора, народного художника України Івана Самотоса та архівні документи фонду № 1838 партійної організації Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва (ЛДІПДМ, нині Львівська національна академія мистецтв (ЛНАМ): протоколи, резолюції, постанови партбюро, відкритих та закритих засідань партзборів від 1947 до 1981 років), який здано до партійного архіву Львівської ОК КП України. Вказані документи вперше вводяться у науковий обіг. Використано також листи, інформації, повідомлення владних структур; повоєнна і сучасна преса. In the article have been considered same problems as for an artist’s creative adaptation under conditions of political totalitarianism in the Ukrainian SSR at 1950s to 1980s. The publication is based upon some reminiscences by Ivan Samotos, known Lviv sculptor, people’s artist of Ukraine, as well as certain archival documents from the fund No 1838 of Communist party unit at the Lviv institute of the applied and decorative art (LDIPDM, now Lviv National academy of Arts (LNAM) as protocols, resolutions, decisions by party bureau approved by open and closed party meetings from 1947 to 1981, i.e. the stack of data that had been under care of party archive of Communist party Oblast Committee . Until now the mentioned documents have not been entered in a scientific circulation. Letters, information, reports of powering structures; the postwar and modern press have also been used. Рассматривается проблема творческой адаптации художника в обстоятельствах политического тоталитаризма в УССР в 1950—1980-х гг. Основой публикации являются воспоминания известного львовского скульптора, народного художника Украины Ивана Самотоса, и архивные документы фонда № 1838 партийной организации Львовского института прикладного и декоративного искусства (ЛДИПДМ, в настоящее время Львовская Национальная академия искусств (ЛНАМ): протоколы, резолюции, постановления партбюро, открытых и закрытых заседаний партсобраний от 1947 до 1981 года), переданные партийному архиву Львовского ОК КП Украины. Указанные документы впервые вводятся в научное обращение. Использованы также письма, информации, сообщения властных структур; послевоенная и современная пресса. 2012 Article Вплив мистецького середовища повоєнного Львова на формування сучасної творчості скульптора Івана Самотоса / О. Ігнатенко // Народознавчі зошити. — 2012. — № 4 (106). — С. 708-718. — Бібліогр.: 19 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94780 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Ігнатенко, О. Вплив мистецького середовища повоєнного Львова на формування сучасної творчості скульптора Івана Самотоса Народознавчі зошити
description	Розглядається проблема творчої адаптації митця в обставинах політичного тоталітаризму в УРСР у 1950— 1980-х рр. Основою публікації є спогади відомого львівського скульптора, народного художника України Івана Самотоса та архівні документи фонду № 1838 партійної організації Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва (ЛДІПДМ, нині Львівська національна академія мистецтв (ЛНАМ): протоколи, резолюції, постанови партбюро, відкритих та закритих засідань партзборів від 1947 до 1981 років), який здано до партійного архіву Львівської ОК КП України. Вказані документи вперше вводяться у науковий обіг. Використано також листи, інформації, повідомлення владних структур; повоєнна і сучасна преса.
format	Article
author	Ігнатенко, О.
author_facet	Ігнатенко, О.
author_sort	Ігнатенко, О.
title	Вплив мистецького середовища повоєнного Львова на формування сучасної творчості скульптора Івана Самотоса
title_short	Вплив мистецького середовища повоєнного Львова на формування сучасної творчості скульптора Івана Самотоса
title_full	Вплив мистецького середовища повоєнного Львова на формування сучасної творчості скульптора Івана Самотоса
title_fullStr	Вплив мистецького середовища повоєнного Львова на формування сучасної творчості скульптора Івана Самотоса
title_full_unstemmed	Вплив мистецького середовища повоєнного Львова на формування сучасної творчості скульптора Івана Самотоса
title_sort	вплив мистецького середовища повоєнного львова на формування сучасної творчості скульптора івана самотоса
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94780
citation_txt	Вплив мистецького середовища повоєнного Львова на формування сучасної творчості скульптора Івана Самотоса / О. Ігнатенко // Народознавчі зошити. — 2012. — № 4 (106). — С. 708-718. — Бібліогр.: 19 назв. — укp.
series	Народознавчі зошити
work_keys_str_mv	AT ígnatenkoo vplivmistecʹkogoseredoviŝapovoênnogolʹvovanaformuvannâsučasnoítvorčostískulʹptoraívanasamotosa
first_indexed	2025-07-07T01:21:50Z
last_indexed	2025-07-07T01:21:50Z
_version_	1836949240399527936
fulltext	ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 Влітку 1944 р. компартійна влада відновила полі- тику радянізації, яка характеризувалася уніфі- кацією суспільно-політичного і культурно-освітнього життя, закриттям низки українських громадських культурних закладів, що діяли в роки нацистької оку- пації. «Сонце більшовицької правди і науки зійшло на споконвічні західні українські землі...» [1, арк. 1], — зазначалося у Підсумковій роботі мис- тецьких закладів Львівської області за 1948 р. Ана- логічно розпочиналися чи не всі документи повоєн- ного Львова. Наскільки це відповідало дійсності, прослідкуємо, аналізуючи та порівнюючи їх з дослі- дженнями науковців та зі спогадами очевидців. Ситуацію в мистецькому середовищі повоєнного Львова досліджували історики, зокрема М. Литвин, І. Патер, В. Бадяк та ін., які об’єктивно використа- ли великий масив архівних документів проаналізу- вавши їх у конкретному історичному розвитку; мис- тецтвознавці Р. Яців, О. Голубець, Р. Шмагало, І. Голод, Б. Горинь і ін., показали, як у такому склад- ному ідейно-політичному тлі відновлювалося мис- тецьке життя Львова. Відомо, що в архівних доку- ментах (протоколах, резолюціях, листах та ін.) мис- тецтво другої половини ХХ ст. подавалось у потрібному компартійним ідеологам ракурсі. Гасла радянської влади проголошували усі видання, в тому числі журнал «Жовтень» і «Літературна газета». Метою статті є наукове узагальнення політики то- талітарної влади щодо митців; осмислення та допо- внення складних процесів минулого на прикладі доль видатних творчих індивідуальностей. Реконструю- вати фрагменти мистецьких подій повоєнного Льво- ва допоможуть спогади очевидця Івана Самотоса — народного художника України, відомого львівсько- го скульптора. Народився митець 20 серпня 1933 р. у с. Устя (нині Львівська обл.), у 1953—1959 рр. навчався у Львівському інституті прикладного і де- коративного мистецтва (ЛДІПДМ), а з 1991 р. — професор цього вишу. У творчому доробку митця понад двісті творів, понад 60 виставок, десятки пам’ятників, монументів, фігур, фігурних компози- цій, бюстів, портретів, меморіальних таблиць не лише в Україні, а й у Франції, Болгарії, Польщі та ін. «Післявоєнний період захопив моє свідоме жит- тя починаючи з 1948 р., — пригадує І. Самотос, — коли я ввійшов у колію мистецького життя Львова, поступивши у Львівське училище ім. І. Труша. Від- тоді і до сьогодні картина політичного, економічно- го та культурного життя міста неначе на моїй доло-© О. ІГНАТЕНКО, 2012 Ольга ІГНАТЕНКО ВПЛИВ МИСТЕЦЬКОГО СЕРЕДОВИЩА ПОВОЄННОГО ЛЬВОВА НА ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ ТВОРЧОСТІ СКУЛЬПТОРА ІВАНА САМОТОСА Розглядається проблема творчої адаптації митця в обста- винах політичного тоталітаризму в УРСР у 1950— 1980-х рр. Основою публікації є спогади відомого львів- ського скульптора, народного художника України Івана Самотоса та архівні документи фонду № 1838 партійної організації Львівського інституту прикладного і декора- тивного мистецтва (ЛДІПДМ, нині Львівська національ- на академія мистецтв (ЛНАМ): протоколи, резолюції, постанови партбюро, відкритих та закритих засідань пар- тзборів від 1947 до 1981 років), який здано до партійного архіву Львівської ОК КП України. Вказані документи вперше вводяться у науковий обіг. Використано також листи, інформації, повідомлення владних структур; пово- єнна і сучасна преса. Ключові слова: скульптор, Іван Самотос, культура пово- єнного мистецтва, інститут, культурні діячі, партійна орга- нізація ЛДІПДМ. 709вплив мистецького середовища повоєнного львова на формування сучасної творчості скульптора… ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 ні. Львівське училище ім. І. Труша та ЛДІПДМ були з’єднані, містилися в одному корпусі, мали спільних викладачів та аудиторії. Хто був першим, той і займав аудиторію. До вступу в інститут мій ро- дич В. Лукомський, який розписав церкву в Усті, давав мені завдання, а згодом сказав, що побачив в мені «Божу іскру», і поговорив з батьком, щоб від- дали мене на навчання в художнє училище. Згодом працював завучем два роки, читав композицію і скульптуру. Багато викладачів працювало в учили- щі до приходу більшовиків: В. Цьонь — зав. від- ділу текстилю; фотохудожник В. Пронь — дирек- тор училища; Я. Нановський — прекрасний викла- дач історії мистецтв, працівник музею українського мистецтва по вул. Драгоманова, що відзначався ці- кавим методом викладання: пів-пари розповідав нову тему, а наступної пів-пари ми її конспектува- ли. Конспект зберіг, а син Тарас дивувався, що аку- ратно записано; архітектор М. Віллер вів компози- цію і стилі. Думаю, відмінна риса місцевих викла- дачів від присланих зумовлена закладеною в характері ментальністю, яка проявлялась на кожно- му кроці — висока культура та інтелігентність у всьому. Загалом у повітрі повоєнного Львова «ви- сіли» агресивність приїжджчих та інтелігентність місцевих викладачів, остання дещо згладжувала си- туацію. Особливо це відчувалось по відношенню до студентів — звернення на «ви», або ж «пан». Та- кого приїжджчі викладачі не знали» 1. На думку О. Голубця, причиною цього був характер одержа- ної ними освіти, сформовані естетичні поняття, кон- такти з навколишнім світом, стійкі моральні та етич- ні устої. Особлива різновидність «митців-лакеїв» появиться пізніше, коли ідеологи досягнуть «ефек- тивного» поєднання радянської системи мистецької освіти із зміщенням естетичних орієнтирів і потвор- ним порушенням норм моралі [7, с. 69]. Дискусії між соцреалізмом і так званим форма- лізмом (такий термін вживала влада і чиновники від культури на означення «буржуазних впливів» на українське мистецтво) перенеслися в середовище фа- хової освіти. Від 1946 р. налагоджується навчаль- ний процес у Львівському художньому училищі, а в 1947 р. відкривається Львівський інститут приклад- ного та декоративного мистецтва (ЛДІПДМ) — 1 Зап. 20 серп. 2010 р. в м. Львові від Івана Самотоса. перший в регіоні вищий мистецький навчальний за- клад [19, c. 283]. Львівський мистецький інститут формувався як типовий радянський освітньо- Фрагмент опису документів фонду № 1838 — партійної організації ЛДІПДМ, який зданий до партійного архіву Львівської ОК КП України (протоколи відкритих та за- критих засідань партзборів, партбюро від 1947 до 1981 років. За 1947 р. є тільки протоколи партзборів, а доку- менти за 1957 р. відсутні) Фрагмент протоколу № 3 відкритого засідання партзборів ЛДІПДМ від 22—25 листопада 1954 р. із виступом І. Самотоса Ольга іГНаТЕНкО710 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 методичний заклад не без певної специфіки, зумов- леної і характером культивування спеціалізацій, і успадкованим мистецьким середовищем, і регіональ- ними особливостями [5, c. 5]. Після війни у Львів «десантовано» десятки художників із радянської України та Росії. Один з них І. Гуторов описав це: «…Ми приїхали до Львова «освоювати цілину», не маючи жодного досвіду, окрім як командувати і під- чинятися… запросили на педагогічну роботу відо- мих художників і скульпторів: Р. Сельського, І. Се- веру, В. Манастирського, Г. Розмуса, С. Федюка, Г. Смольського, які також є першими і головними фундаторами (місцеве слово!) Львівської вищої ху- дожньої школи» [9, c. 118—120]. У 1948 р. інститут відвідали: президент Акаде- мії Художеств СРСР О. Герасімов, академік Ф. Борогодський. В протоколах вишу відзначено: «Вони дали високу оцінку роботі інституту і це до- зволяло надіятися, що молодий інститут стоїть на правильному шляху і при ліквідації наявних недо- ліків (відсутність приміщень, керуючих кадрів ху- дожників, навчально-виробничих майстерень) може і повинен стати кузнею кадрів радянського при- кладного інституту» [1, арк. 47]. І. Самотос зауважив, що викладачі інститута та училища становили фундамент Спілки художників, а райком ретельно слідкував за чистотою партійної ідеології, щоб не засмічувалася впливами Заходу. Щоб завоювати симпатію місцевого населення, то зі спеціально великим шумом зараховували окремих представників культури («местным кадрам зеленый свет везде»), які, будучи одиницями в колі росіян і євреїв, фактично, нічого суттєвого не вирішували» 2. Підтвердження слів митця читаємо: «Старі наукові кадри в капіталістичних умовах не могли розвинути наукової діяльності. У нас виросли молоді наукові кадри з місцевої молоді. До Академії наук УРСР обрано 12 діючих членів і членів-кореспондентів, з яких шестеро місцевих [15, c. 34]. До Академії ар- хітектури УРСР обрана О. Кульчицька, яка «cвоє життя присвятила українському народному мисте- цтву, художня діяльність якої високо оцінена нашою радянською громадкістю» [15, c. 14]. Мистецьке життя повоєнного Львова представля- ли М. Федюк, Р. Сельський, В. Манастирський, Й. Бокшай (з 1951 р.), а з приїжджих — Г. Леонов, І. Гуторов, В. Любчик, М. Рябінін, В. Телішев, і між ними І. Севера. Контраст, на думку митця, був разю- чий. І. Севера — національно свідома людина, з до- воєнного ще гарту, який не тільки був керівником ди- пломних робіт І. Самотоса «М. Залізняк» і «І. Гон- та», а й вагомо вплинув на формування його як скульптора. І. Севера (1891—1971) був заслуженим діячем мистецтв УРСР (від 1963 р.). Навчався у Пе- тербурзькій, Празькій, Римській АМ. 1926 р. повер- нувся в Україну. З 1926 по 1934 р. викладав у Київ- ському та Харківському художніх інститутах, а з 1942 по 1944 р. — у Львівській художньо-промисловій школі. Працював у галузі станкової скульптури. Від 1947 викладав у ЛДІПДМ [18, с. 84]. Нарешті його постать належно поцінована, а одна із вулиць міста Лева названа його ім’ям [6, с. 98—99]. Щоби краще зрозуміти добу, у якій проходили сту- дентські роки І. Самотоса, необхідно детальніше ре- конструювати умови праці скульпторів повоєнного ін- ституту, що показують і контекст більшовицької «опі- ки» мистецтвом Львова загалом. В протоколі № 20 від 28 квітня 1952 р. партійних зборів інституту пер- шим питанням порядку денного було обговорення статті, опублікованої в газетах «Вільна Україна»: пе- редова «Немає турботи про студентів-дипломників» 2 Зап. 20 серп. 2010 р. в м. Львові від Івана Самотоса. І. Самотос поруч із моделлю дипломної роботи «Максим Залізняк». Керівник І. Севера 711вплив мистецького середовища повоєнного львова на формування сучасної творчості скульптора… ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 (від 27 квітня 1952 р.) і «Львівська правда» (від 23 квітня 1952 р.). Першим виступив завідувач ка- федри марксизму-ленінізму Г. Полубічко: «В статті, говориться, що дипломники залишені самі на себе. Про факти, що на скульптурному факультеті у зв’язку з холодом працювати важко — вказано правильно. Приміщення не пристосоване для занять. Правиль- но і те, що викладачі не склали індивідуальних планів для дипломників. Газета «Вільна Україна» правильно висвітлює слабкість нашої ідейно-політичної роботи. Необхідно підвищити і нашу революційну пильність» [2, арк. 58 ]. Продовжив викладач А. Горбенко: «Більшість студентів виконуючи завдання з рисунку чи з композиції, скульптури чи живопису, як прави- ло, не користуються теоретичною літературою…, а звертаються до репродукцій, фотографій та іншого. Частина викладачів не можуть рекомендувати їм не- обхідну літературу в силу своєї недостатньої підготов- ки. Це заставляє нас подумати над питанням органі- зації занять з підвищення кваліфікацій викладачів», та проілюстрував запущеність ідеологічної роботи твердженням І. Севери: «Радянської естетики ще не- має, а є тільки деякі її основи» [2, арк. 106—108]. Г. Полубічко наполягав, що крім працівників кафе- дри марксизму-ленінізму зі студентами мають вести розмови про значення марксистсько-ленінської тео- рії для підготовки художників зав. кафедрами і викла- дачі спецдисциплін Й. Бокшай, І. Севера, М. Рябі- нін, М. Бавструк і ін. Крім того, згадувалась ненала- годжена робота між викладачами І. Северою та М. Рябініним, що відображалася на роботі студентів [2, арк. 1]. М. Рябінін був новоприсланим випускни- ком Київського художнього інституту, і цим проти- стоянням, чи посяганням на місце І. Севери перепо- внені протоколи засідань партбюро (зокрема, прото- кол № 15, від 20 березня 1952 р.): «Необхідно ліквідувати ненормальні взаємовідносини між викла- дачами: М. Рябініним, І. Северою, — Б. Кричевским і М. Віллером, розглянувши це питання на засіданні (відп. т. Проничний)» [2, арк. 44]. Не простим був шлях І. Севери в радянському виші. Його авторитет визнавали в рамках потрібного біль- шовикам ракурсу: «Тов. И. Севера у нас обществен- ной работой не загружен, хотелось бы, чтобы он был втянут в общественную жизнь института», — під- креслювалося в протоколі засідання партбюро ЛДІПДМ № 8 від 5 січня 1952 р. [2, арк. 8]. Не на користь були і слова директора Львівського училища прикладного мистецтва В. Проня про Северу: «При- щеплює учням прийоми формалістів, проти яких тре- ба вести жорстоку боротьбу» [8, с. 196—198]. Не раз йому та іншим закидали, зокрема директор інсти- туту Г. Леонов: «Товариші Ю. Щербатенко, І. Се- вера, І. Якунін — хоча числяться такими, що само- стійно вивчають марксизм-ленінізм і мають індиві- дуальні плани та за весь навчальний рік не опрацювали жодного твору класиків марксизму- ленінізму. Конспектів не ведуть, за консультаціями не звертаються, лекцій не відвідують [2, арк. 37]. Попри це І. Севера був у складі комісії для прове- дения заходів до 500-ліття з дня народження Лео- нардо да-Вінчі [2, арк. 30—33]. З нагоди цього свята газета «Літературна газета» зазначала: «Гро- мадкість України разом з усіма радянськими наро- дами, з усім прогресивним людством готується ши- роко відзначити ювілей великого художника, вче- ного, мислителя, гуманіста» [10]. Немов з зіпсутої платівки повторювалось, що іде- ологічна робота проводиться погано, не випущена газета [2, арк. 80]. На думку Є. Арофікіна, скульп- тори виставляються часто, бо мало задіяні громад- ською роботою, а завідувач кафедри марксизму- ленінізму Г. Полубічко підкреслив, що в інших ін- ститутах молоді викладачі працюють асистентами у старих педагогів, «но наши не делятся своим опытом» [2, арк. 55]. Доповнюють розуміння зазначеної ситуації фраг- менти виступу завідувача кафедрою скульптури (лау- реата Сталінської премії) М. Рябініна: «Кафедра по- вністю укомплектована молодими спеціалістами. Про- граму по спецкомпозиції і роботі в матеріалі ми склали на основі програми відповідних факультетів інших ін- ститутів, але бажано мати спущену зверху навчальну програму. Навчальний план виконується за винятком випадків, коли рішенням кафедри замінюються за- вдання в зв’язку з ненормальною температурою в май- стернях, та віддамо належне студентам, які переборо- ли труднощі. Відсутній обслуговуючий персонал, нам не вистачає станків» [2, арк. 60]. Далі підкреслив, що ідейно-виховна робота тісно пов’язана з умовами на- вчальної, а тому не має відповідного рівня, і що на його рапорт в навчальну частину відповіді він не отримав. Відносини з І. Северою М. Рябінін обіцяв виправити додавши, що в І. Севери керівництво студентами було Ольга іГНаТЕНкО712 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 однобоким в сенсі композиції, форми, але в жодному разі не ідеї чи змісту [2, арк. 93]. Підтвердженням за- писів були і слова І. Самотоса: «Ми навчались в жах- ливих антисанітарних умовах. Заняття по композиції і скульптурі проводились у корпусі по вулиці Лермон- това (тепер Дудаєва — О.і.): перш ніж приступити до роботи, доводилось розігрівати глину» 3. Студенти дійсно займалися ліпкою в умовах страш- ного холоду, коли не працювала каналізація та замер- зали руки. Тов. Пантелеєв запропонував встановити чергування членів партбюро на скульптурному факуль- теті, а Г. Леонов наголосив: навчальна частина мала розробити розклад так, щоб забезпечити нормальний навчальний процес на скульптурному факультеті. М. Рябінін скаржився, що курсом «Б» авторитет зав. кафедрою (його. — О.і.) не підтримується, розподіл дипломників не затверджений, що необхідно станок 3 Зап. 20 серп. 2010 р. в м. Львові від Івана Самотоса. кожному студенту, що глини тільки на два завдання, мало твердого матеріалу та ін. [2, арк. 81]. Виявляєть- ся, цей курс був прийнятий на семестр пізніше від пер- шого (з 1 жовтня), або «половинки», як його дражни- ли, за нетиповим навчальним календарем «січень- грудень» і створював значні організаційні незручності, оскільки восени 1947 р. його «застав» на першому кур- сі новий набір першокурсників. Так тривало до випус- ку 1953 р. Щоб не плутатися, перший набір позначи- ли літерою «А», другий — «Б» [4, с. 47]. Зрештою, внаслідок протистояння М. Рябінін — І. Севера, за підтримки студентів, які прийшли ці- лим курсом на нараду, М. Рябінін був скомпромен- тований [3, с. 211]. Отже, роль І. Севери у долях повоєнного інституту і його випускників, зокрема І. Самотоса, була визначною. Повоєнні проблеми інституту не залишили байду- жим студента І. Самотоса. Виступаючи п’ят надцятим (із дев’ятнадцяти) за списком на відкритому засідан- ні партзборів інституту (Протокол № 3 від 22— 25 листопада 1954 р.), він звернув увагу викладачів на ряд щоденних питань: «Чому викладачі кажуть, що студенти не ходять на лекції, збори, вечори? Вони ж на них не ходять. Заходи в інституті готуються по- гано, проводяться по суботах. Мені самому доводить- ся прибирати зал. Прибиральниці не хочуть, та їх і немає. Більшість студентів не люблять інститут, бо в ньому не затишно. Вони запізнюються на занят- тя, щоб не довелося носити стільці з 2 поверху на 4. Заняття на V курсі скульптурного відділу зривають- ся через холод, немає глини. Потрібно все це впо- рядкувати». 1954 р. до слова, на цьому засіданні були присутні 24 члени КПРС, 1 кандидат у члени КПРС, 62 комсомольця і 26 безпартійних викла- дачів та студентів [3, арк. 45]. Першим питанням згаданого засідання була допо- відь О. Горбенка «Основа творчості радянського ху- дожника» з відповідним ідейним акцентом. Однак, в ході обговорення зринули заперечення. Зокрема, М. Рябінін зазначив: «Доповідь цікава, але мало ска- зано по-суті. Студенти дійсно мало беруть участь в громадському житті Інститута. Потрібно підвищува- ти якість нашої лекційної пропоганди. Студенти за- вантажені до межі — ми викладачі зі спецдисциплін даємо домашнє завдання із композиції, як і виклада- чі з теоретичних дисциплін. О. Горбенко стверджує, що художники не можуть створювати твори мисте- Під час відкриття однієї з виставок у Національному музеї іме- ні Андрея Шептицького. Поруч з І. Самотосом Д. Крвавич І. Самотос. ІІ курс. Академічне завдання. Рельєф 713вплив мистецького середовища повоєнного львова на формування сучасної творчості скульптора… ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 цтва не вивчаючи життя, законів суспільного розви- тку і ін. Чому ж ряд художників створили твори на історичну тематику, хоча і не жили в епоху зображе- ну у своїх творах? Не все у нього правильне». Ру- денко переконував, що, ніхто не винен в тому, що ба- гато студентів працює в «Ізокомбінаті»». Ми пови- нні добиватися у відділі кадрів Мінкультури скерування наших випускників на роботу зі спеціаль- ності. І. Гуторов, підсумовуючи, додав: «Майстер- ність художника, а не його ідейно-політичне переко- нання, потрібно поставити першочергово, інакше він не буде художником» [3, арк. 39—41]. В 1960-х рр. в ЛДІПДМ з дотриманням того- часних ідеологем регулярно випускалися загально- інститутська газета — «За прикладне мистецтво», факультетські — «Скульптор», «Художник-тек- стильщик», «Керамік», «На олівець», «За соціа- лістичний інтер’єр», «Живописець». П’ять кращих газет інституту були представлені на виставці в бу- дівлі Політичної просвіти при міськкомі КП(б)У до Дня більшовицького друку. Серед недоліків на- зивалися відсутність критики та самокритики, іно- ді слабкий художній рівень. Рідко виходила газета «Скульптор». Слабкою ланкою у роботі партбюро було розповсюдження періодичних видань, а окре- мі комуністи (І. Гуторов) відмовлялися виписувати газети, заявляючи: «Я їх в бібліотеці читаю» [2, арк. 58—59]. Публікації наче програмували мит- ців: «В мистецькому творі відображається внутріш- ній світ художника, його світогляд і відношення до оточуючої дійсності. Специфіка мистецтва в тому, що художник «одягає» абстракції в конкретно- чуттєві образи, і цим робить їх доступними широ- ким масам людей» [16, с. 96]. Так творча робота художників Львова скеровувалася в напрямку усу- нення недоліків, вказаних у пресі й постановах пар- тій та уряду з ідеологічних питань. На відміну від приїжджих, місцеві викладачі зазнавали принижень, морально-психологічного тиску і навіть пересліду- вань з боку більшовицького режиму. І. Севера також кілька років зазнавав утисків від дирекції та пар- торганізації інституту. Йому (і ще сімом виклада- чам) дорікали, що вони самостійно не вивчали тво- ри марксизму-ленінізму. Партбюро зобов’язало їх скласти робочі плани. Однак І. Севера план не склав [2, арк. 31]. Згодом, підсумовуючи свою біографію, І. Севера з цього приводу зазначив: «Мені здаєть- ся, що я до пояса в густому болоті броджу, і от-от берег» [8, с. 214]. У повоєнний період багато наших співвітчизників були вивезені до радянських концентраційних табо- рів, знищені. Ті ж, що залишались і працювали, час- то змушені були жити подвійним життям, виконува- ти замовні теми, зокрема скульптор І. Севера працю- вав над бюстом Сталіна (до слова — так і не закінченого), І. Самотос — будучи студентом тре- тього курсу разом з однокурсниками А. Скибою і А. Флітом, вигравши всеукраїнський конкурс на «Пам’ятник Котику», створили його для м. Шепе- тівки 1959 р. У звіті партбюро парторганізації ЛДІПДМ за період з 18 листопада 1958 р. до 24 листопада 1959 р. зустрічаємо повідомлення про до- повіді на міській науково-студентській конференції. З-поміж виступаючих («Гончарство села Поте лич» В. Гаврилова; «Народна кераміка Полтавської об- ласті» Т. Драгана, В. Карася; «Про вітраж» Є. Ков- туна) виступав і І. Самотос, який разом з П. Флітом і А. Скибою доповідали «Про роботу над пам’ятником Натурщик, В. Подольський, П. Фліт та І. Самотос (IV курс) Робота студентів-скульпторів в матеріалі. Аудиторія в кор- пусі по вул. Дудаєва (колись Лермонтівка) Ольга іГНаТЕНкО714 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 піонеру-герою Котику» [4, арк. 108]. Все ж, вони, навчаючи підростаюче покоління, потайки обговорю- вали з колегами-однодумцями національні питання, творили, як кажуть, «до шухляди» 4. Власне, в умовах такого ідеологічного контролю розпочинав творчий шлях І. Самотос. Студентом підробляв — в оперному розписував декорації, на Холмі слави за кресленням архітектора Г. Швецько- Вінецького ліпив торшер, вчився розуміти і «чита- ти» роботи давніх майстрів на Личакові [17, с. 152]. У 1959 р. він почав викладати в ЛДІПДМ, а в 1960 р. вперше взяв участь у виставці: Львівській обласній виставці, присвяченій декаді української лі- тератури і мистецтва в Москві, на якій експонува- лись роботи львівських скульпторів, і серед них «Максим Залізняк» І. Самотоса, «Мрії» О. Пилє- ва, портрети, створені Д. Крвавичем, І. Якуніним, Я. Чайкою та ін. [11, с. 65]. Від другої половини 1960-х рр. індивідуальний го- лос образно-пластичного мислення І. Самотоса ставав щораз відчутнішим [12, с. 5]. З-поміж встановлених у містах і селах Львівської, Хмельницької, Кірово- градської областей І. Самотос виконав біля двадцяти станкових робіт, які експонувалися на виставках об- ласного або республіканського рівнів; розпочав Шев- ченківську тему (портрети Т. Шевченка 1963, 1964, 1969 рр.), створив портрет І. Котляревського (1967 р.) для музею в м. Миколаєві Львівської області, співз- вучний з його ж пам’ятником великому українському письменнику, який було встановлено в 1968 р. в кол- 4 Зап. 20 серп. 2010 р. в м. Львові від Івана Самотоса. госпі ім. І. Котляревського на Яворівщині. На респу- бліканській виставці у Києві 1960 р. схвальну оціну одержав твір «Студентка» (відомий також як «Пор- трет дружини»). Окрім звичних ще зі студентських років дерева, глини, гіпсу, опанував штучний і природ- ний камінь, мідь, шамот [13, с. 10]. Разом з однодумцями інших вишів студенти ЛДІПДМ збиралися по різних квартирах, зокрема у І. Самотоса вдома, і «жили» національним жит- тям. Під час навчання (А. Бокотей, В. Одрехівський та Е. Мисько, Д. Довбошинський і В. Патик, І. Чу- лик — математик з Львівського університету, ди- ригент «Трембіти» В. Пекар) вони це приховували. З повагою І. Самотос згадував викладача Д. Довбо- шинського, який приймав у нього вступні іспити: «Не багато сьогодні є митців, що так вкладають свої знання і себе у створювані роботи». Продовжив ми- тець: «Так вкладав себе у роботу і Мирон Яців, з яким ми у 1956 р. проходили практику по збору ет- нографічних матеріалів в Косові і Жаб’є (тепер Вер- ховина). Ми жили в одній хаті. Він був надзвичай- но інтелігентним, із сильною національною позицією, вираженою ним як графіком, у власних творах, ком- позиціях. Разом замальовували вироби з металу, де- рева, інші предмети побуту гуцул. Мали їх цілі пап- ки, проте нам бракувало часу для замальовок крає- видів. Особливо Мирон любив замальовувати гу- цульську ношу. Товаришуючи, були однодумцями. Мирон був на другому курсі, я ж на третьому, але це я вчився у нього багатьох речей. До практики він відносився не як до майбутнього звіту, а як до необ- хідності для себе, що передалося і мені. У фондах ка- федр академічного рисунку і художніх виробів з де- рева до сьогодні зберігаються ті замальовки» 5. «У 1970-х рр. відбулися певні зміни у темах і фор- мах скульптурних праць І. Самотоса, — зазначав І. Голод. — Після «шістдесятих» знову посилився ідеологічний контроль, СРСР святкував 100-річчя від дня народження В.І. Леніна, ювілей перемоги в Другій світовій війні, що суттєво вплинуло на офі- ційну тематику монументального мистецтва, зокре- ма скульптури. Скульптор усіляко прагнув обмежи- тися «політично нейтральними декоративно- парковими фігурними композиціями («На полях», «Пори року», «Земля»), створенням пам’ятних зна- 5 Зап. 20 серп. 2010 р. в м. Львові від Івана Самотоса. І. Самотос та М. Яців під час практики на ІІІ курсі у с. Жаб’є (тепер Верховина) із місцевими жителями 715вплив мистецького середовища повоєнного львова на формування сучасної творчості скульптора… ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 ків покрай поселень та полеглим фронтовикам, зго- дом встановлених не лише в Україні, а й у Росії, Молдові» [13, с. 10—11]. І. Самотос у розмовах зі студентами «ставив І. Се- веру на високу полицю», доводив, що це порядний скульптор. — Відразу донесли в партбюро. І. Само- тоса викликали та попереджали, що «загуде» з інсти- туту. Втім, митець продовжив працю в інституті. Припускаємо, що ця історія могла знайти своє про- довження, коли дипломні роботи І. Самотоса «М. За- лізняк» і «І. Гонта», що стояли у Шевченківському залі університету, з невідомих причин пропали. Пе- режити цей неприємний випадок допомогла робота. Саме І. Севера «відшліфував» молодого скульпто- ра І. Самотоса, поставив перед ним завдання не бути «малим Северою», а бути «великим Самотосом», про що засвідчила його дипломна робота. Запам’ятались І. Самотосу і слова вчителя: «У художника завжди як у майстерні, так і в голові. Безпорядок у майстер- ні — безпорядок в голові». І. Северу не всі розумі- ли, та й І. Самотос не все розумів з початку: «Ви по- винні вчитися читати скульптуру», — говорив він. А коли І. Самотос запитував: «Як?», — казав: «Е! То ви самі маєте знати як, і дійдете того колись». З часом І. Самотос зрозумів, що потрібно вивчати скульптуру різних авторів, напрямків, зіставляти, аналізувати, намагатися зрозуміти, що автор заклав у роботі, і що у творі є такого, що хвилюватиме і запам’ятовуватиметься глядачам 6. Реалії тогочасного суспільно-політичного життя не заставили себе чекати. З комсомолу І. Самотоса виключили за несплату членських внесків. Не роз- ходилося в грошах, то були копійки, але це стало сві- домим нехтуванням митця. Щоразу він обіцяв запла- тити з наступної стипендії, але не поспішав. Квиток зберіг до сьогодні. В Комуністичній партії І. Само- тос не був. Знаємо, що комсомольським активістам надавали певні переваги, зокрема, квартири, майстер- ні, платні замовлення. Художники мали по декілька ощадних книжок. І. Самотос їх не мав. Йому продо- вжували замовляти садово-паркові фігурні компози- ції, в’їзди в місто (аллегорична фігура «Врожай») і т. ін. Квартиру придбав самотужки, «заплативши» господарю, де винаймав помешкання (вул. Джерель- на). Коли народилася донька, то дружину з дитиною 6 Зап. 20 серп. 2010 р. в м. Львові від Івана Самотоса. І. Самотос відправив до бабці, доки не отримав ін- шої квартири. З часом від Спілки художників отри- мав квартиру по вулиці Тернопільській, але свою від- дав Спілці. Тоді аналогічним шляхом отримав трьох- кімнатну квартиру по вул. Личаківській, однак не безкоштовно: коли не стало одного із заступників го- лови обласної ради, його друзі замовили І. Самото- су пам’ятник на Личаківському цвинтарі 7. З творчою майстернею І. Самотосу допоміг дядь- ко В. Сколоздра, — голова Спілки художників, ла- уреат Сталінської премії за пам’ятник Довбушу у співавторстві з М. Рябініним (у мармурі). Передав йому свою майстерню, за яку також треба було за- платити. Запам’ятались І. Самотосу його слова: «Живопис, скульптура і графіка — це протилежні домінанти, розміщені на площині і являють від себе протилежні концепції вишуканої диспропорції». В 1970 р. І. Самотос почав будувати теперішню май- стерню, яку удосконалює дотепер 8. У 1970-х — на початку 1980-х рр. з’явилися змі- ни патріотичного характеру, які не сподобалися вла- ді. Викладач живопису в ЛДІПДМ В. Любчик за- значав: «Студенты у нас становятся все смелее» [3, арк. 20]. Критикують та закидають антирадянське звучання і викладачам, і студентам. Яскраво зма- льовано один новорічний «жарт» у студентській га- зеті інституту. — На малюнку зображена хатинка на курячих ніжках, на ній ініціали — ЛДІПДМ. Під малюнком напис — «Искусство там на курьих ножках стоит без окон, без дверей». Компартійна 7 Зап. 20 серп. 2010 р. в м. Львові від Івана Самотоса. 8 Зап. 20 серп. 2010 р. в м. Львові від Івана Самотоса. Викладач Д. Довбошинський приймає вступні іспити в абі- турієнтів серед яких І. Самотос (малює поза Д. Довбо- шинським) Ольга іГНаТЕНкО716 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 влада прокоментувала це наступним чином. Викли- кані на бесіду у відділ науки і культури обкому пар- тії викладачі кафедр живопису і рисунку спочатку зайняли неправильну позицію, будь-якими засоба- ми намагаючись виправдати формалістичні роботи студентів, і себе як безпосередніх керівників студен- тів. Інститут продовжує жити так, ніби-то не було такого значного для працівників мистецтва докумен- та як статті М. Хрущова «За тісний зв’язок літера- тури і мистецтва з життям народу» [15, с. 374]. Тоді ж, у 1970-х рр., І. Самотосу та І. Чулику (ви- кладач університету ім. І. Франка) потрапили мате- ріали І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965 р.), про що донесли. Їх викликали в КДБ по вул. Миру чотири рази. Пригадує, як молоді слідчі у темно-синій (гранатовій) чи темно-коричневій формі, мабуть, призначеній для допитів (1—2 год.) періодично змінювались, повторюючи одні і ті ж за- питання. Це виснажувало і насторожувало. Друзів врятувала попередня зустріч (біля 10 хв.) в парку ім. І. Франка, де вони домовилися, як поводитись і що говорити. Очевидно це спрацювало, бо виклика- ли їх окремо 9. І. Самотос продовжує: «Коли нас з товаришем І. Чуликом звинуватили у розповсю- дженні забороненої літератури (докази були усні), ми дізналися, хто доніс та провідали його. Прізви- ще не називатиму. Зайшли ми в одне підвальне при- міщення по вулиці Драгоманова. І. Чулик забрав по- трібні нам видання, ще й по пиці дав». Згодом в І. Чулика був обшук, але нічого не знайшли. Звали- ли все на донощика [14]. За СРСР в І. Самотоса не було нагород. За кор- дон пустили у складі делегації по обміну митців в 9 Зап. 20 серп. 2010 р. в м. Львові від Івана Самотоса. Польщу (Краків) в кінці 1980-х років. У 1989 р. митцю присвоїли звання доцента. Згодом І. Само- тос проїздив всю Європу. Отримав замовлення з Парижа — пам’ятник борцям за волю України (біля Парижа в містечку Везін-Шалет, 1995 р.) [14]. На злам 1980—1990-х рр. припадає початок су- часного періоду творчості І. Самотоса. Митець ство- рив понад тридцять пам’ятників, зокрема С. Бандері в Стрию (1992 р.), В. Чорноволу у Львові (2002 р.) та багато інших [13, с. 13]. В 1990 р. І. Самотос очо- лив осередок Народного Руху у Львівській академії мистецтв. Згодом очолював Лігу творчої інтелігенції Львівщини та ін. 21 січня 1990 р. (у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР), І. Самотос разом з Е. Мись- ком брали участь у «Живому ланцюзі», коли близь- ко трьох мільйонів людей взялися за руки і з’єднали Львів та Київ. «Ми познайомились з Е. Миськом, — додав І. Самотос — в 1949 р., коли я був студен- том другого курсу училища, а він четвертого. Ціка- вою була наша зустріч. Е. Мисько робив у камені ан- тичну голову, а його слова, неначе життєве кредо, запам’ятались дотепер: «Що, подобається? Я знаю що роблю! То так має бути завжди!». Він був патріо- том державності України, що наклало великий відби- ток на життєдіяльність інституту 1990-х рр». Щодо методики викладання І. Самотоса, то вона ґрунтується на поглядах, які почали формуватись ще тоді, коли він був студентом повоєнного інституту. Він вважає, що найголовніше для студентів — це розвинуте образне мислення, зорова пам’ять, фан- тазія та уява — кити, на яких можна виховати мит- ця. Потрібно більше оглядати твори мистецтва, бо це зменшує ризик попасти під якийсь вплив і збіль- шує можливість сформувати своє «я» чи новий стиль, а, можливо, і по-новому подивитись на різні епохи. Потрібно більше бачити живопис, графіку, скуль- птуру, театр; більше читати; слухати музику, щоб розвивати уяву. Однак, під час виконання скуль- птурних робіт І. Самотос забороняє музику, бо пе- реконаний, що вона має звучати у душі і серці. І. Са- мотоса вчили: «Мислити з олівцем». Цей складний процес митець намагається передати студентам, бо так можна працювати і не в майстерні. Емоції — це немов струни дотику, немов інструмент, що реагує на все. Вчить уявити кулю в просторі і в розрізі оби- два предмети. В уяві мають складатись комбінації нескладних предметів. Так попрацювати з якоюсь Д. Довбошинський та І. Самотос 717вплив мистецького середовища повоєнного львова на формування сучасної творчості скульптора… ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 фігурою, потім з двома, і навіть з більшою кількіс- тю фігур, і все це в пам’яті, в просторі. Погоджуєть- ся з Д. Крвавичем: «Якщо хочеш щось студента на- вчити, то роби це так, наче він нічого не знає». Не потрібно допомагати бездарі, такий проб’ється сам. Потрібно допомогти талановитій і старанній люди- ні. І. Самотос розуміє, що нині, на жаль, бере верх нахабство, а людям потрібні, в основному, гроші 10. Р. Яців переконаний, що у діапазоні формально- образних засобів станкові портрети авторства І. Са- мотоса зближуються з його ж портретними рішення- ми у монументальних роботах 1990—2000-х років. Найбільш значимі з них — пам’ятник жертвам НКВД у Замарстинівській тюрмі м. Львова, полковнику О. Гасину (псевдо «Лицар»), членам УВО В. Біласу, Д. Данилишину, Ю. Березинському, В. Старику [12, с. 7]. Портрети митець не робить з натури, бо вважає, що тоді це звичайна копія. Він віддає перевагу мето- ду живого спілкування: яке фіксує характерні тільки їй риси характеру, погляди чи рухи. Задіюючи власну зорову пам’ять та характерні ознаки, які виносив у пам’яті і відшліфував в уяві, — бачить перед собою вже сформований образ, і тільки тоді приступає до ро- боти над портретом. Справжній мистецький твір має хвилювати і бути зрозумілим глядачеві, тоді це справ- жнє мистецтво! До прикладу, зосереджений і спрямо- ваний у далечінь погляд, що, без перебільшення, ви- переджає час і події, побачив та зафіксував І. Самотос у скульптурному матеріалі у фігурі відомого мисте- цтвознавця Р. Яціва — проректора ЛНАМ з науко- вої роботи, присутність якого на заходах мистецького Львова (відкриття виставок, презентацій і інших) під- креслює їх актуальність та вартісність. Погляд влуч- но передає сутність науковця, чим засвідчує високу майстерність майстра. Це той випадок, коли всі див- ляться, а бачать лише художники [14]. На ціннісній лінії життя в перспективі історії — по- статі Т. Шевченка, гетьманів І. Мазепи та І. Вигов- ського, Ф. Пінзеля, С. Бандери, В. Чорновола, М. Колесси, сучасників Б. Возницького, А. Бокотея, З. Кецала, І. Вакарчука, Я. Дашкевича, Р. Горака, С. Максимчука, І. Гречка, Л. Різника, В. Пи ли- п’юка… — лише фрагментарний зріз багатоелемент- них духовно-смислових зв’язків І. Самотоса з Часом і вектором Національної Історії [12, с. 7]. 10 Зап. 20 серп. 2010 р. в м. Львові від Івана Самотоса. Сучасні проекти та працьовитість відомого скуль- птора продовжують дивувати своїм масштабом. Тре- тій президент України Віктор Ющенко, відвідуючи ЛНАМ, відзначив: «В ЛНАМ я був з нагоди про- екту з робочою назвою, яка ще розглядається гро- мадською радою «Правда рятує від смерті» (біблей- ська цитата у перекладі П. Куліша). Йдеться про Би- ківню — найбільший український цвинтар, де лежить близько 120 тис. знищених українців. Сподіваюсь, що 27 листопада 2011 року буде днем, коли ми вша- нуємо пам’ять жертв голодних мурів, політичних ре- пресій Биківні належною музифікацією. Я хотів би, щоб, з одного боку, це був молодіжний проект — як молодь відноситься до теми пам’яті, а з другого — щоб долучилися відомі досвідчені митці, такі як І. Са- мотос. Щоб одні і другі змогли закарбувати своє ім’я в загальнонаціональний проект. Те, що я побачив в художній академії у Львові, мені нагадує гарний світ- лий храм. Бажаю керівнику проекту, цьому вража- ючому скульптору І. Самотосу, керівництву академії, педагогам і студентам: «Так тримати!» 11. 1. ДАЛО. — Ф. Р. 1341. — Оп. 1. — Спр. 12. — 23 арк. 11 Зап. 30.06.2011 р. у Львові (палац Потоцьких) від пре- зидента України В. Ющенка. Участь І. Самотоса та Е. Миська 21 січня 1990 року (день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР) у «Живому ланцюзі» (Львів) Ольга іГНаТЕНкО718 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 2. ДАЛО. — Ф. П. 1858. — Оп. 1. — Спр. 21. — 111 арк. 3. ДАЛО. — Ф. П. 1838. — Оп. 1. — Спр. 29. — 48 арк. 4. ДАЛО. — Ф. П. 1838. — Оп. 1. — Спр. 39. — 141 арк. 5. Бадяк в. Фундатори. Львівська національна академія мистецтв: 1946—1953 рр. / Володимир Бадяк. — Львів : ЛНАМ, 2007. 6. Бадяк в. Тоталітаризм і творчий процес. Збірник науково-популярних праць / Володимир Бадяк. — Львів : ЛНАМ, 2010. 7. Голубець О. Між свободою і тоталітаризмом : мис- тецьке середовище Львова другої половини ХХ сто- ліття / Орест Голубець. — Львів : Академічний екс- прес, 2001. 8. Горинь Б. У пошуках берега / Богдан Горинь. — Львів, 1995. 9. Гуторов И. Эпизоды жизни в утопии и обмане / Иван Гуторов. — Львов : Вільна Україна, 1998. 10. До 500-х роковин з дня народження Леонардо да Він- чі // Літературна газета. — К., 1952. — № 11 (468). — 13 берез. 11. Запаско Я. Мистецтво оновленого краю / Яким За- паско, Володимир Овсійчук, Олег Чарновський та ін. — К. : Мистецтво, 1979. 12. Іван Самотос. Портрети. Альбом / упоряд. Роман Яців. — Львів : Простір-М., 2008. 13. Іван Самотос. Скульптура. Альбом / автор і упоряд. тексту І.В. Голод. — Львів : Львівська національна академія мистецтв, 2005. 14. ігнатенко О. Іван Самотос: «Від 1948 року і досі хо- джу одними й тими ж стежками…» / Ольга Ігнатен- ко // Високий замок : Леополіс : додаток до газети (Львів). — 2010. — 14 жовт. 15. Культурне життя в Україні. Західні землі / упоряд. Тамара Галайчак, Олександр Луцький, Юрій Сливка та ін. — Т. 2. — Львів : НАНУ ; Інститут україноз- навства ім. І. Крип’якевича, 1996. 16. Про пізнавальну і виховну роль реалістичного мисте- цтва // Жовтень. — 1955. — № 6 (червень). — С. 96. 17. Стефак в. Життя мов течія Дністра. Іванові Само- тосу — 75! / В. Стефак // Дзвін. — 2008. — № 8. — С. 152. 18. Шмагало Р. Словник митців-педагогів України та з України у світі (1850—1950-ті рр.) / Ростислав Шмагало. — Львів : Українські технології, 2002. 19. Яців Р. Образотворче мистецтво 1944—1953 рр. / Роман Яців // Історія Львова / редколегія Я. Ісає- вич, М. Литвин, Ф. Стеблій. — Т. 3. — Львів : Центр Європи, 2007. — 575 с. Olha Ihnatenko ON THE IMPACT OF ARTISTIC SPHERE IN POST-WAR LVIV UPON FORMATION OF CONTEMPORARY CREATIVENESS BY IVAN SAMOTOS, A SCULPTOR In the article have been considered same problems as for an artist’s creative adaptation under conditions of political totali- tarianism in the Ukrainian SSR at 1950s to 1980s. The publi- cation is based upon some reminiscences by Ivan Samotos, known Lviv sculptor, people’s artist of Ukraine, as well as cer- tain archival documents from the fund No 1838 of Communist party unit at the Lviv institute of the applied and decorative art (LDIPDM, now Lviv National academy of Arts (LNAM) as protocols, resolutions, decisions by party bureau approved by open and closed party meetings from 1947 to 1981, i.e. the stack of data that had been under care of party archive of Com- munist party Oblast Committee . Until now the mentioned documents have not been entered in a scientific circulation. Letters, information, reports of powering structures; the post- war and modern press have also been used. Keywords: sculptor, Ivan Samotos, culture, post-war art, in- stitute, activists of culture, party organization of LDIPDM. Ольга Игнатенко ВЛИЯНИЕ ХУДОЖЕСТВЕННОЙ СФЕРЫ ПОСЛЕВОЕННОГО ЛЬВОВА НА ФОРМИРОВАНИЕ СОВРЕМЕННОГО ТВОРЧЕСТВА СКУЛЬПТОРА ИВАНА САМОТОСА. Рассматривается проблема творческой адаптации худож- ника в обстоятельствах политического тоталитаризма в УССР в 1950—1980-х гг. Основой публикации являются воспоминания известного львовского скульптора, народно- го художника Украины Ивана Самотоса, и архивные до- кументы фонда № 1838 партийной организации Львов- ского института прикладного и декоративного искусства (ЛДИПДМ, в настоящее время Львовская Националь- ная академия искусств (ЛНАМ): протоколы, резолюции, постановления партбюро, открытых и закрытых заседаний партсобраний от 1947 до 1981 года), переданные партий- ному архиву Львовского ОК КП Украины. Указанные до- кументы впервые вводятся в научное обращение. Исполь- зованы также письма, информации, сообщения властных структур; послевоенная и современная пресса. Ключевые слова: скульптор, Иван Самотос, культура по- слевоенного искусства, институт, культурные деятели, партийная организация ЛДИПДМ.

Вплив мистецького середовища повоєнного Львова на формування сучасної творчості скульптора Івана Самотоса

Репозитарії

Схожі ресурси