Еволюція формально-образної мови львівської графіки періоду модернізму

У статті розглядається питання шляхів розвитку мистецтва графіки у Львові в першій третині XX ст. Звертається увага на джерела модернізму в тогочасному українському мистецтві, способи міжкультурної комунікації, адаптації найбільш значимих універсальних мистецьких стилів і напрямків (серед них — с...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Іванишин, Н.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут народознавства НАН України 2012
Schriftenreihe:	Народознавчі зошити
Schlagworte:	Статті
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94781
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Еволюція формально-образної мови львівської графіки періоду модернізму / Н. Іванишин // Народознавчі зошити. — 2012. — № 4 (106). — С. 719-724. — Бібліогр.: 15 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-94781
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-947812016-02-12T03:06:47Z Еволюція формально-образної мови львівської графіки періоду модернізму Іванишин, Н. Статті У статті розглядається питання шляхів розвитку мистецтва графіки у Львові в першій третині XX ст. Звертається увага на джерела модернізму в тогочасному українському мистецтві, способи міжкультурної комунікації, адаптації найбільш значимих універсальних мистецьких стилів і напрямків (серед них — символізм, експресіонізм, футуризм, конструктивізм), які стикувалися з питомо національними стильовими ідеями (т. зв. неостилями — неовізантизм, необароко, неопримітивізм). Наголошується на деяких локально-специфічних рисах львівської графіки зрілого і пізнього модернізму, виявлених в стильовому конгломераті Ар Деко. In the article have been considered some problems in development of graphic art at Lviv in the period of 1900 to the mid- 1930s. Attention has been paid to sources of Modernist styling in the Ukrainian art of that time as well as to means of intercultural communication and adapting the most significant universal artificial styles and directions (as Symbolism, Expressionism, Futurism, Constructivism) joint with purely national stylistic ideas (so-called neo-styles, as Neo-Byzantine one, NeoBaroque, New Primitivism etc.). Some local specific features by Lviv graphic art of mature and late Modernism found in stylistic conglomerate of Art Deco have been underlined. В статье рассматриваются вопросы путей развития искусства графики во Львове в первой трети XX в. Обращается внимание на источники модернизма в украинском искусстве того времени, способы межкультурной коммуникации, адаптации наиболее значимых универсальных искусственных стилей и направлений (среди них — символизм, экспрессионизм, футуризм, конструктивизм), которые стыковались с чисто национальными стилистическими идеями (т. наз. неостилями — неовизантизмом, необарокко, неопримитивизмом). Акцентируются некоторые локальные специфические черты львовской графики зрелого и позднего модернизма, выявленные в стилистическом конгломерате Ар Деко. 2012 Article Еволюція формально-образної мови львівської графіки періоду модернізму / Н. Іванишин // Народознавчі зошити. — 2012. — № 4 (106). — С. 719-724. — Бібліогр.: 15 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94781 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Іванишин, Н. Еволюція формально-образної мови львівської графіки періоду модернізму Народознавчі зошити
description	У статті розглядається питання шляхів розвитку мистецтва графіки у Львові в першій третині XX ст. Звертається увага на джерела модернізму в тогочасному українському мистецтві, способи міжкультурної комунікації, адаптації найбільш значимих універсальних мистецьких стилів і напрямків (серед них — символізм, експресіонізм, футуризм, конструктивізм), які стикувалися з питомо національними стильовими ідеями (т. зв. неостилями — неовізантизм, необароко, неопримітивізм). Наголошується на деяких локально-специфічних рисах львівської графіки зрілого і пізнього модернізму, виявлених в стильовому конгломераті Ар Деко.
format	Article
author	Іванишин, Н.
author_facet	Іванишин, Н.
author_sort	Іванишин, Н.
title	Еволюція формально-образної мови львівської графіки періоду модернізму
title_short	Еволюція формально-образної мови львівської графіки періоду модернізму
title_full	Еволюція формально-образної мови львівської графіки періоду модернізму
title_fullStr	Еволюція формально-образної мови львівської графіки періоду модернізму
title_full_unstemmed	Еволюція формально-образної мови львівської графіки періоду модернізму
title_sort	еволюція формально-образної мови львівської графіки періоду модернізму
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94781
citation_txt	Еволюція формально-образної мови львівської графіки періоду модернізму / Н. Іванишин // Народознавчі зошити. — 2012. — № 4 (106). — С. 719-724. — Бібліогр.: 15 назв. — укp.
series	Народознавчі зошити
work_keys_str_mv	AT ívanišinn evolûcíâformalʹnoobraznoímovilʹvívsʹkoígrafíkiperíodumodernízmu
first_indexed	2025-07-07T01:21:54Z
last_indexed	2025-07-07T01:21:54Z
_version_	1836949244083175424
fulltext	ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 Період другої пол. ХІХ — поч. ХХ ст. прой- шов під знаком великих світоглядних перемін в загальноєвропейській філософсько-естетичній дум- ці та мистецтві. Цей час позначений інтенсивними пошуками та генеруванням нових ідей, концепцій, покликаних трансформувати тогочасні світоглядні моделі. Естетика нового мистецтва стала одним з ді- євих засобів у переорієнтації усталеного світобачен- ня, дала поштовх до революційного перевороту у ху- дожній свідомості. Мистецькі шукання сприяли та- кож і збагаченню мистецької палітри, художнього мислення, еволюції образно-пластичної системи. В кінці ХІХ ст. на європейській мистецькій аванс- цені посилюється нова естетична парадигма — мо- дернізм, яка стає домінуючою культурно-мистецькою доктриною упродовж кількох наступних десятиліть. Ідеї модернізму, з його пропагуванням «нового», «су- часного» світосприйняття (на противагу тодішньому, еклектичному), поширилися на всі сфери знань — модерністичні теорії розвивали філософія і соціоло- гія, історія і естетика, психологія і літературознавство та ін. Модернізм виник як своєрідна реакція на кри- зу європейської культури, як певна альтернатива «старому» класичному (академічному) мистецтву, в образотворчості він проявився в особливій формі, по- родивши багато стильових відгалужень, які динаміч- но змінювали один одного (серед них — символізм, кубізм, футуризм, експресіонізм, абстракціонізм, су- прематизм, конструктивізм, сюрреалізм та ін.). По- ява цього широкого стильового річища пояснюється також зміною позицій і функцій мистецтва в суспіль- стві, а також трансформацією існуючої дійсності і способами її осмислення та втілення. Художньо-естетичні явища, які відображали дух цієї нової епохи, в Україні адаптувалися на національ- ному ґрунті, значною мірою підсилюючись національно- культурним піднесенням поч. XX ст. та державотвор- чими потугами 1910-х рр. У зв’язку з цим процеси в тогочасному українському образотворчому мистецтві, зокрема у графіці, мали складний характер, і відобра- жали як локальну реакцію на загальні тенденції в єв- ропейській художній культурі, так і внутрішні чинни- ки. Специфіка соціально-політичних та історичних об- ставин, в яких досі перебував український етнос, зумовила ситуацію певної культурної ізоляції (оскіль- ки українська культура носила неофіційний статус периферійно-колоніальної), що тривалий час (фактич- но усе XIX ст., за окремими винятками) гальмувала розвиток художньо-естетичних процесів на україн-© Н. ІВАНИШИН, 2012 Наталія ІВАНИШИН ЕВОЛЮЦІЯ ФОРМАЛЬНО-ОБРАЗНОЇ МОВИ ЛЬВІВСЬКОЇ ГРАФІКИ ПЕРІОДУ МОДЕРНІЗМУ У статті розглядається питання шляхів розвитку мистецтва графіки у Львові в першій третині XX ст. Звертається увага на джерела модернізму в тогочасному українському мисте- цтві, способи міжкультурної комунікації, адаптації найбільш значимих універсальних мистецьких стилів і напрямків (се- ред них — символізм, експресіонізм, футуризм, конструк- тивізм), які стикувалися з питомо національними стильови- ми ідеями (т. зв. неостилями — неовізантизм, необароко, неопримітивізм). Наголошується на деяких локально-спе- цифічних рисах львівської графіки зрілого і пізнього модер- нізму, виявлених в стильовому конгломераті Ар Деко. Ключові слова: образотворче мистецтво, графіка, модер- нізм, символізм, експресіонізм, неовізантинізм, Ар Деко, формально-образна мова, етнокультурна традиція, естамп. Наталія іваНИШИН720 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 ських теренах. Це, зокрема, виявилося у запізнілій в часі рецепції світоглядних концепцій європейського модернізму. Проте, попри усі політичні колізії, потра- пивши на вже підготовлений український ґрунт на поч. ХХ ст., новітні художньо-естетичні парадигми одразу були підхоплені і транспоновані вітчизняними художниками. Загальноєвропейські модерністичні ідеї в Україні отримали своєрідні ознаки, що, зокрема, про- явилося в неоднозначності, контроверсійності та дуа- лістичності їх характеру (з одного боку, виявлялися тенденції до новаторства із запереченням т. зв. «кла- сичності», «реалістичності», а з іншого, спостерігаєть- ся ретроспекція — звернення до національних тради- цій, до витоків українського мистецтва). Сприйняття та засвоєння новітніх культурно- естетичних тенденцій на геокультурному просторі України мали неоднакові масштаби, що було наслід- ком відмінних суспільно-політичних обставин, в яких перебували на той час етнічні українці. Мистецький Львів, що знаходився під владою Австро-Угорщини, був доволі відкритим для модерних віянь, оскільки за- хідноукраїнські митці, за відсутності у Галичині міс- цевої вищої художньої школи, здобували профільну художню освіту в європейських мистецьких закладах Кракова, Відня, Праги, Мюнхена, Парижа, де мали можливість засвоювати «нову систему відображення навколишнього світу» [11, с. 24]. Новітні тенденції в сфері образотворчого мистецтва набули поширення завдяки процесу інституалізації. Так, у 1895 р. у Льво- ві було ініційоване «Товариство любителів красних мистецтв», дійсними та активними членами якого були найвидатніші митці Галичини, серед яких і такі знані імена, як Ю. Панькевич, О. Кульчицька, Я. Пстрак. Діяльність товариства була досить значною у дифу- зійних процесах стильової «модернізації» мистецтва Львова, оскільки засобами організації виставок, на яких репрезентувалися твори сучасного світового мис- тецтва, львівська творча інтелігенція знайомилася з актуальними мистецькими проблемами та новими мо- дерністськими течіями [6, с. 21—22]. Активізації художнього процесу у Львові і популя- ризації засад модернізму сприяли такі місцеві мистець- кі угруповання, як «Товариство для розвою руської штуки», «Товариство прихильників письменства, нау- ки і штуки», літературно-художнє об’єднання «Моло- да Муза», а також поява львівських часописів «Артис- тичний вісник», «IRIS», «Liberum Voto», «Літературно- науковий вісник» та ін. На сторінках часописів не лише піднімалися філософсько-естетичні проблеми та питан- ня розвою українського мистецтва, «але й активно впроваджувалися, у вигляді графічного оформлення, його практичні здобутки, втілені низкою митців» [15, с. 131], серед яких уже згадувані Ю. Панькевич, Я. Пстрак, О. Кульчицька та О. Курилас. Своєю твор- чістю ці митці засвідчили факт творчого переосмислен- ня, інтерпретації естетики європейського модерну, який, зрештою, в симбіозі з національними елементами транс- формувався на вітчизняному культурному просторі (ареалі) у т. зв. «український модерн» [3, с. 295]. Але це явище мало свої регіональні відмінності, своєрідність яких полягала, зокрема, у різних джерелах інспірації. Львівські митці черпали натхнення у самобутньому не- повторному мистецтві Гуцульщини, «вбачаючи в ньо- му витоки національного мистецтва» [5, с. 147], митці ж Центральної України зверталися до художніх здо- бутків українського бароко доби Гетьманщини, творя- чи свою специфіку модерну. Живописець, графік-ілюстратор Юліан Паньке- вич, як один з прогресивних митців свого часу, що розвивали варіант львівської сецесії, в графічних тво- рах вдало синтезував загальноєвропейські модерніс- тичні принципи з національними елементами, вико- ристовуючи саме гуцульські мотиви [6, с. 37—38]. Однією з видатних робіт Ю. Панькевича у сфері книжкового оформлення була антологія української лірики «Акорди» (1903 р.), в якій художник і вия- вив весь хист інтерпретатора нових, сучасних ідей, вирішуючи орнаментальні елементи, кінцівки книги у вигляді різноманітних українських мотивів — сце- ни народного (гуцульського, галицького) побуту, елементи національного ландшафту, і навпаки, на- даючи ініціалам умовної (стилізованої) форми, що відповідало стилю сецесії. У творчому арсеналі ху- дожника — ілюстрації до збірок творів І. Франка, С. Руданського, В. Гнатюка тощо [9]. Плідно працював в царині книжково-журнальної ілюстрації Осип Курилас. На початку творчого шля- ху митець позиціонував себе перш за все як живопи- сець (робота в сфері ілюстрації була лише як один із способів заробітку). Проте перебування О. Куриласа на австро-російському фронті у складі Пресового від- ділу Українських Січових Стрільців, де художник здій- снював оформлення військових агітаційних видань та в польових умовах багато малював з натури, створю- 721Еволюція формально-образної мови львівської графіки періоду модернізму ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 вав сценки з народного життя, внесло суттєві корек- тиви у його погляди на своєрідність та виняткову осо- бливість графічного мистецтва. Відтоді митець вели- ку увагу приділяє створенню рисунків з натури («Пралі», «Попала коса на камінь») та, особливо, оформленню книжкової, зокрема дитячої літератури. Серед найкращих творів книжкової графіки О. Кури- ласа є ілюстрації до збірки новел В. Стефаника «Кле- нові листки», а також виконані у співавторстві з ви- датними митцями — О. Кульчицькою, О. Новаків- ським, ілюстрації до шкільного підручника українських дітей «Перша книжечка». Заслуга О. Куриласа, як відзначив Микола Батіг, полягала в тому, що він «ви- вів ілюстрацію з вузьких рамок літературної інформа- ції до широких мистецьких узагальнень, повнокров- ності художніх образів, які пов’язували ілюстровану книжку з реальною навко лишньою дійсністю, були її живим, актуальним віддзеркаленням» [1, с. 127]. На початку ХХ ст. у Львові продовжує розвивати- ся сатирична графіка, що відображала систему погля- дів на суспільно-політичне, економічне, культурне жит- тя Львова, і яка під впливом модернізму та змін світо- гляду еволюціонує. Метаморфози, що відбувалися в образній та художньо-технічній системі графічного мис- тецтва загалом (заміна об’ємно-просторового рисунка на площинний та лінійний), не могли не позначитися і на жанрі карикатури. В цей час у Львові виходять в світ такі сатирично-гумористичні журнали як «Комар», «Страхопуд», «Зеркало», «Жало» та ін. [12]. Серед них найбільший успіх і популярність поміж читачів здо- був журнал «Комар», завдяки своєму ідейному спря- муванню, актуальності порушуваних проблем, гостро- ті критичних публікацій, архітектоніці, стилю. Серед митців, які активно працювали на цій ниві, були Я. Пстрак, Я. Струхманчук. Їхні карикатури відзначаються оригінальністю задумів та рішень, ви- соким художнім рівнем, в них автори з усією силою образотворчого мистецтва намагалися охопити всі сфери життя Львова, торкнутися проблем українства. Розробляючи композиції у жанрі політичної сатири, вони створювали колоритні образи як бідних селян — поборників інтересів трудового народу, так і замож- них панів (напр. Я. Струхманчук «Селяни-бідняки б’ють панського агітатора»). Крім роботи в гумо- ристично-сатиричних журналах, ці художники вико- нували також портрети, вітальні художні листівки (Я. Пстрак), ілюстрації до літературних творів (Я. Пстрак створив ілюстрації до повістей Миколи Гоголя, Івана Франка, читанки Антона Крушель- ницького та ін., Я. Струхманчук проілюстрував тво- ри Івана Франка, Івана Карпенка-Карого, Панте- леймона Куліша та ін.) [4, с. 286—287]. Після Першої світової війни діапазон формально- образних ідей львівської графіки суттєво збагачу- ється, перш за усе, під посиленням більш радикаль- них тенденцій мистецтва модернізму. Широкий кон- гломерат художніх напрямів та течій (в тому числі авангардних, з-поміж яких найбільше проявилися футуризм, кубофутуризм, супрематизм, конструк- тивізм), поступово відтісняв ще «живучі», старі ре- алістичні художні принципи. Але саме на симбіозі двох світоглядних систем — символізму та реалізму викристалізувався самобут- ній творчий метод однієї з найяскравіших представ- ників львівської сецесії — О. Кульчицької [14, с. 101]. Інспіруючи українські етнокультурні тради- ції та засвоюючи ідеї новітніх модерністичних віянь, пропускаючи їх через внутрішню есенцію своєї уні- кальної мистецької натури, О. Кульчицька залиши- ла для нащадків неоціненну художню спадщину, пе- редовсім спадщину графічну. Після навчання у Віденській художньо-промисловій школі (1903—1908 рр.) художниця дебютувала у ви- ставці «Товариства приятелів мистецтва» у Львові з своїми першими графічними творами, які приносять ху- дожниці успіх та визнання. О. Кульчицька зробила ве- ликий внесок у розвиток графічного мистецтва Льво- ва: її заслугою було повернення у львівське мистецтво граверної справи, що тривалий час перебувала в стані занепаду. Відродивши граверство, О. Кульчицька при- внесла свої інноваційні ознаки, ідейно-творчі принци- пи, вона, фактично, творила нову естетику мистецтва, розширюючи у графіці тематичний та технічний репер- туар, збагачуючи художню форму та зміст [4, с. 291]. Властива О. Кульчицькій життєва пасіонарність спрямовувалася на активну творчу діяльність у різних сферах мистецтва, вона повною мірою розкрила себе як графік та живописець, а також реалізовувала свої творчі візії у царині декоративно-ужиткового мисте- цтва (текстиль, кераміка, метал, меблярство, ювелірна справа тощо). У творах О. Кульчицької яскраво вира- жена самобутність львівської сецесії, що становить об’єднуючий, зв’язуючий елемент усього творчого до- робку художниці. Домінантою пластичної мови її гра- Наталія іваНИШИН722 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 фіки є лінія та пляма, а образної системи — символізм, якими послуговувалася художниця і через які виявля- лися її високі гуманістичні ідеї, оформлювалися найріз- номанітніші художні образи. Тематика її творів носить широкоспектральний характер. У своїх творах О. Куль- чицька апелює до таких екзистенційних категорій як «мить» та «вічність», досліджує та розкриває в обра- зах та формах квінтесенцію цих полярних за своєю при- родою філософій [14, с. 102]. І як результат творчих пошуків відбувалося збагачення тематичної палітри. Як графік О. Кульчицька працювала в техніці ес- тампу, офорта, ліногравюри, акватинти, літографії та ін. Створюючи роботи в цих та інших техніках вона по- новаторськи підходила до їхнього вирішення, іноді (зде- більшого в естампах) нехтуючи (спрощуючи) худож- німи засобами задля більш оптимального задіювання всіх елементів пластичної мови («Акація», «Хмари»), в іншому випадку (зокрема, в офорті «Жертва Світо- видові») — акцентуючи на виявленні унікальних осо- бливостей техніки [6, с. 42]. Непересічний талант О. Кульчицької проявився і в жанрі книжкової графі- ки (ілюстрації до окремих творів В. Стефаника, І. Франка, М. Коцюбинського), в мистецтві екслібри- са. Уся її графіка просякнута найвищими ідеями — кра- си та гармонії, які, загалом, проголошувала сецесія, і де символізм став невід’ємним засобом вираження. Через символізм до неовізантинізму пролягав зви- вистий шлях у мистецтві Михайла Бойчука, худож- ника, творчість якого стала зразком для наслідуван- ня не одного покоління українських митців. Ранній етап творчості М. Бойчука тісно пов’язаний зі Льво- вом, де цей художник активно долучався до розвитку львівської сецесійної графіки, працюючи в різних її галузях — книжкової графіки, гравюри, начерку та рисунку олівцем. Творчі пошуки та світогляд М. Бой- чука формувалися під дією різних чинників — зазна- ючи впливу нових модерністичних течій, звертаючись до витоків національного мистецтва (орієнтація на мистецтво Київської Русі), до філософських посту- латів Г. Сковороди та, нарешті, глибоко переосмис- люючи високі зразки візантійського мистецтва. Всі зазначені джерела інспірацій визначали сюжетно- тематичний вектор творів митця та впливали на по- шуки оптимальних засобів вираження. В результаті, у 1907—1910-х рр. у Парижі М. Бойчук стає на шлях формування нового стилю «неовізантинізм», створив- ши там «школу візантійського мистецтва» [13, с. 9]. У Львові нова методологічно-творча платформа М. Бойчука знаходить своїх послідовників (М. Фе- дюк, М. Осінчук). У 1924 р. М. Бойчук переїжджає до Києва, де стає професором новоствореної Україн- ської академії мистецтв, і саме там, у Києві, його ідеї знаходять сприятливий ґрунт і оформляються згодом в т. зв. школу «бойчукістів» [6, с. 43]. У 1920-х рр. у мистецтві Львова розширюється поле авангардистських течій, на якому зіставляються нео- примітивізм, футуризм, експресіонізм, сюрреалізм та інші провідні тогочасні стилі. Великою подією у куль- турному житті Львова стала поява нового навчально- го закладу — мистецької школи Олекси Новаківсько- го, а згодом і мистецького об’єднання нового типу — Гуртка діячів українського мистецтва (ГДУМ), засновниками якого стали деякі місцеві художники та колишні наддніпрянці, які емігрували до Галичини [10, с. 71—73]. Деякі з емігрантів — Р. Лісовський, П. Ковжун, П.І. Холодний, як чільні представники ГДУМ, розпочавши свою творчу практику у Львові, наповнили графічне мистецтво новими конструктивни- ми ідеями, естетичними інтенціями, і навпаки — інте- грували нові для них ідеї та концепції у свою творчість. Засновник власної мистецької школи О. Новаківський заохочував до обміну професійним досвідом представ- ників двох графічних шкіл — львівської та київської (випускників Української академії мистецтв). Резуль- татом такого творчого «діалогу» стала організація ви- ставок, видавничої справи [10, с. 74]. У видавничій сфері показовою є діяльність Робер- та Лісовського (учня Г. Нарбута). Для його творів, які справили чималий вплив на розвиток львівської графіки, симптоматичним є поєднання рис експресі- онізму з традиційними національно-романтичними мотивами, що стало основою індивідуальної худож- ньої манери митця. В книжковій графіці ці формально- мистецькі характеристики проявилися в високій сту- пені декоративності, що перегукується зі стилем Ар Деко, у стилізованості рослинних та геометричних елементів, симетричності графічної тектоніки тощо. Нові естетичні та формальні ідеї, привнесені худож- ником, які формувалися в лоні УАМ та викристалі- зовувалися у майстерні Г. Нарбута, лягли на придат- ний місцевий культурний ґрунт, суттєво збагативши мистецьке оформлення львівської книжки [8]. Яскравою постаттю в культурному житті Львова 1920—1930-х рр. був Павло Ковжун. Його діяль- 723Еволюція формально-образної мови львівської графіки періоду модернізму ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 ність охоплює широке поле мистецьких зацікавлень — малярство, сценографія, графіка (прикладна, книжко- ва), історія і теорія мистецтва. П. Ковжун, як відда- ний послідовник школи Г. Нарбута, творчо зіставляє її формальні досягнення (зокрема, неостильові ідеї), комбінуючи з власними художньо-стилістичними по- шуками. Працюючи в сфері книжково-журнальної графіки, в межах тогочасних формальних домінант конструктивізму, футуризму, примітивізму тощо, П. Ковжун творить власну естетику графічного мис- тецтва, в основі якої лежить індивідуальна образно- пластична мова художника, позначена використанням художніх принципів необароко і футуризму. Створю- ючи екслібриси П. Ковжун креативно експериментує в цьому жанрі з іншими стилістичними напрямами — футуризмом, кубізмом, Ар Деко [7]. П. Ковжун як один з ініціаторів створення об’єд- нання Асоціації незалежних українських митців та ба- гаторічний її лідер, свої зусилля спрямовував також на піднесення українського мистецтва до світового рівня. Представники АНУМ з метою популяризації україн- ського мистецтва провадили активну виставкову і ви- давничу діяльність, кооперуючись з низкою україн- ських мистецьких центрів у країнах Європи. АНУМ була не єдиним об’єднанням художників тогочасного Львова. З 1929 р. появляється нове мис- тецьке угруповання «Artes» (проіснувало до 1934 р.), 1932 р. створюється Львівський професійний союз артистів-пластиків, де об’єдналися митці різних на- прямів. 1933 р. група учнів О. Новаківського орга- нізовує товариство РУБ, а в 1934 р. Л. Тирович ство- рює Спілку львівських графіків. Одним із завдань цих товариств була організація колективних та при- ватних виставок, на яких дедалі активніше зіставля- лися різні погляди митців на проблематику тогочас- ного образотворчого мистецтва [10, с. 104—105]. У 1920—1930 рр. Галичина досі не мала вищого мистецько-освітнього закладу, тому з метою підви- щення свого професійного рівня львівські митці були змушені їхати за кордон. Одним з провідних вищих художніх закладів, де здобували освіту львівські гра- фіки, залишалася Краківська академія мистецтв. В цей час тут навчаються такі визнані майстри графіки як Л. Левицький, М. Федюк, М. Осінчук. Інші митці вступали до мистецьких закладів інших великих культурно-мистецьких центрів, зокрема, О. Шатків- ський, Н. Хасевич, П. Холодний (син) — до Вар- шавської академії мистецтв. У 1920—1930-х рр. чи- мало художників, серед них і графіків Львова, стали студентами академічних художніх закладів Відня, Бер- ліна, Парижа, Чехії. Окремі художники після навчан- ня закордоном залишалися там працювати, або згодом переїжджали в певні еміграційні центри Європи, реа- лізуючи себе як митці та педагоги. Серед таких від- значимо О. Шатківського, Р. Лісовського, Л. Ґеца, М. Бутовича, Н. Хасевича, П. Холодного (молод- шого), С. Гординського, творчість яких допомагала творити самобутній та синкретичний образ львівської графіки. Серед найвидатніших репрезентантів львів- ської графіки 1920—1930-х рр., які працювали в ме- жах львівського геокультурного ареалу, варто виокре- мити М. Осінчука, М. Федюка, П. Холодного, О. Сорохтея, Я. Музику, С. Гебус-Баранецьку, Ю. Кратохвилю-Відимську, Л. Ґеца, С. Гординсько- го, Е. Козака, Я. Гніздовського [10, с. 75]. На цьому історичному етапі особливо активною була діяльність С. Гординського. Світоглядні засади худож- ника відповідали тогочасним рушійним ідеям образот- ворчого мистецтва, які, безумовно, творчо переосмис- лювалися, відповідно до власних ціннісних пріоритетів митця, та згодом трансформувалися в нову якість. Од- ними із визначальних орієнтирів у його творчих пошу- ках, зокрема у становленні авторських образно- формальних візій, були, з одного боку, досвід західно- європейських авангардних течій, з іншого, досягнення митців-авангардистів радянської України та представ- ників російського конструктивізму. Його ідейні орієн- тації зазнавали еволюції як у тематичному репертуарі (рух від соціально-романтичних ідей пролетарської культури, національно-патріотичних прагнень україн- ського народу до інтерпретацій форм та стилю козаць- кого бароко), так і у засобах формального вислову (пло- щинна геометризація форм, м’яке пластичне моделю- вання форм з елементами образної мови кубізму, мотиви народної орнаментики) [2]. В координатах та- ких різних естетичних ідей С. Гординський звертався до різних сфер графічного мистецтва — книжкової гра- фіки, екслібрису, станкової та ужиткової графіки. В такій багатоскладній еволюції формально- образної мови львівської графіки першої третини XX ст. були вироблені деякі важливі, базові риси локальної школи цього виду образотворчого мисте- цтва. Багате семантичне підґрунтя естетичних по- шуків, сусідство різних етнонаціональних культур в Наталія іваНИШИН724 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 єдиному просторі мистецького процесу, активні кон- такти з різними європейськими культурними цен- трами сприятливо позначились на стійкому високо- му естетичному рівні графіки Львова як у цей істо- ричний період, так і на перспективу. Цей досвід став вагомим аргументом для митців наступних поколінь, зокрема графіків 1960—1980-х рр., для того, щоб продовжувати відповідну лінію розвитку вже у но- вих соціокультурних реаліях другої пол. XX ст. 1. Батіг М. Осип Курилас — чарівник дитячого світу / Микола Батіг // Жовтень. — 1986. — № 10. — С. 126—129. 2. волошин л.в. Рання графіка Святослава Гординсь- кого 1920—1930 роки / Любов Волошин // Національний музей у Львові ім. А. Шептицького. — Львів : Афіша, 2007. — 188 с. 3. Голод ю. Українське мистецтво пер. тр. ХХ ст.: мо- дерн, модернізм, авангард (питання термінології та дефініцій у сучасному мистецтвознавстві) / Юлія Го- лод // Вісник ЛНАМ. — Львів, 2006. — Вип. 17. — С. 293—298. 4. Історія українського мистецтва : у 6 т. — К., 1968. — Т. 4. — Кн. 2. 5. кара-васильєва Т. Нові підходи до історії україн- ського мистецтва ХХ сторіччя / Тетяна Кара- Васильєва // МІСТ (мистецтво, історія, сучасність, теорія: Зб. наук. пр. з мистецтвознавства і культуро- логії) / Ін-т проблем сучасного мистецтва АМУ. — К., 2006. — 432 с. 6. лагутенко О. Українська графіка пер. трет. ХХ ст. / Ольга Лагутенко. — К., 2006. — 240 с. 7. Мельник і. Павло Ковжун. Творча спадщина худож- ника: Матеріали. Біобібліографічний довідник (По- стнарбутівська плеяда-1) / упоряд. Іван Мельник, Ро- ман Яців. — Львів : Львівська національна академія мистецтв. Науково-дослідний сектор, 2010. — 254 с. 8. Мельник О.Я. Книжкова графіка Роберта Лісовсько- го в контексті розвитку українського образотворчого мистецтва ХХ століття / Оксана Мельник. Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата мисте- цтвознавства. — Львів, 2009. 9. Нановський Я.Й. Юліан Панькевич: Нарис про життя і творчість / Ярослав Нановський. — К., 1986. — 80 с. 10. Ріпко О. У пошуках страченого минулого: Ретроспек- тива мистецької культури Львова ХХ ст. / Олена Ріпко. — Львів : Каменяр, 1996. — 286 с. 11. Сидоренко в. Візуальне мистецтво від авангардних зрушень до новітніх спрямувань: Розвиток візуального мистецтва України ХХ—ХХІ ст. / Віктор Сидорен- ко. — К., 2008. — 188 с. 12. Сніцаpчук л. Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20—30-х рр. ХХ ст.: історико- функціональний аспект та інтерпретаційні особливості / Лідія Сніцаpчук. Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. — К., 2001. 13. Соколюк л. Графіка бойчукістів / Людмила Соко- люк. — Харків ; Нью-Йорк : Березіль — вид-во М. Коць, 2002. — 223 с. 14. Яців Р. Українське мистецтво ХХ ст.: ідеї, явища, персоналії / Роман Яців. — Львів, 2006. — 104 с. 15. Штець О.Я. На шляху до відродження: українська книжкова графіка початку ХХ століття [Електронний ресурс] / О.Я. Штець // Вісн. Харк. держ. акад. ди- зайну і мистец. — 2006. — № 9. — С. 128—134. Natalia Ivanyshyn ON EVOLVING OF FORMAL IMAGINATIVE LANGUAGE OF LVIV GRAPHIC ART DURING PERIOD OF MODERNISM In the article have been considered some problems in develop- ment of graphic art at Lviv in the period of 1900 to the mid- 1930s. Attention has been paid to sources of Modernist styling in the Ukrainian art of that time as well as to means of intercul- tural communication and adapting the most significant univer- sal artificial styles and directions (as Symbolism, Expression- ism, Futurism, Constructivism) joint with purely national sty- listic ideas (so-called neo-styles, as Neo-Byzantine one, Neo- Baroque, New Primitivism etc.). Some local specific features by Lviv graphic art of mature and late Modernism found in stylistic conglomerate of Art Deco have been underlined. Keywords: fine art, graphic art, Modernism, Symbolism, Ex- pressionism, Neo-Byzantine style, Art Deco, formal imagina- tive language, ethnical cultural tradition, print Наталия Иванишин ЭВОЛЮЦИЯ ФОРМАЛЬНО-ОБРАЗНОГО ЯЗЫКА ЛЬВОВСКОЙ ГРАФИКИ ПЕРИОДА МОДЕРНИЗМА В статье рассматриваются вопросы путей развития ис- кусства графики во Львове в первой трети XX в. Обра- щается внимание на источники модернизма в украинском искусстве того времени, способы межкультурной комму- никации, адаптации наиболее значимых универсальных искусственных стилей и направлений (среди них — сим- волизм, экспрессионизм, футуризм, конструктивизм), которые стыковались с чисто национальными стилисти- ческими идеями (т. наз. неостилями — неовизантизмом, необарокко, неопримитивизмом). Акцентируются неко- торые локальные специфические черты львовской гра- фики зрелого и позднего модернизма, выявленные в сти- листическом конгломерате Ар Деко. Ключевые слова: изобразительное искусство, графика, модернизм, символизм, экспрессионизм, неовизантизм, Ар Деко, формально-образный язык, этнокультурная традиция, эстамп.

Еволюція формально-образної мови львівської графіки періоду модернізму

Institution

Ähnliche Einträge