Традиційне весілля Волині в дослідженнях польських етнографів другої половини ХІХ — початку ХХ століття

У статті аналізуються матеріали з весільної обрядовості, зафіксовані польськими дослідниками на теренах історико-етнографічної Волині в другій пол. ХІХ — на поч. ХХ ст. Автор розглядає матеріали з точки зору відтворення в них структури обряду, відображення атрибутивних компонентів, фольклорного н...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Нємєц, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут народознавства НАН України 2012
Назва видання:	Народознавчі зошити
Теми:	Статті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94880
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Традиційне весілля Волині в дослідженнях польських етнографів другої половини ХІХ — початку ХХ століття / В. Нємєц// Народознавчі зошити. — 2012. — № 5 (107). — С. 818-823. — Бібліогр.: 20 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-94880
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-948802016-02-13T03:02:52Z Традиційне весілля Волині в дослідженнях польських етнографів другої половини ХІХ — початку ХХ століття Нємєц, В. Статті У статті аналізуються матеріали з весільної обрядовості, зафіксовані польськими дослідниками на теренах історико-етнографічної Волині в другій пол. ХІХ — на поч. ХХ ст. Автор розглядає матеріали з точки зору відтворення в них структури обряду, відображення атрибутивних компонентів, фольклорного наповнення, робить спробу оцінки достовірності зазначених джерел. In the article have been presented and analyzed some source materials on the wedding rites, gathered by Polish researchers in the territories of Volhynia at the 2nd half XIX and early XX cc. The author has considered these data reviewing survived possibilities for reproduction of ritual structures, representation of attributive components and folkloric contents and making an attempt to check the reliability of these sources. В статье анализируются материалы по свадебной обрядности, зафиксированные польскими исследователями на территории историко-этнографической Волыни во второй пол. ХІХ — в нач. ХХ века. Автор рассматривает данные материалы с точки зрения воссоздания в них структуры обряда, отображения атрибутивных компонентов, фольклорного наполнения, делает попытку оценки достоверности данных источников. 2012 Article Традиційне весілля Волині в дослідженнях польських етнографів другої половини ХІХ — початку ХХ століття / В. Нємєц// Народознавчі зошити. — 2012. — № 5 (107). — С. 818-823. — Бібліогр.: 20 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94880 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Нємєц, В. Традиційне весілля Волині в дослідженнях польських етнографів другої половини ХІХ — початку ХХ століття Народознавчі зошити
description	У статті аналізуються матеріали з весільної обрядовості, зафіксовані польськими дослідниками на теренах історико-етнографічної Волині в другій пол. ХІХ — на поч. ХХ ст. Автор розглядає матеріали з точки зору відтворення в них структури обряду, відображення атрибутивних компонентів, фольклорного наповнення, робить спробу оцінки достовірності зазначених джерел.
format	Article
author	Нємєц, В.
author_facet	Нємєц, В.
author_sort	Нємєц, В.
title	Традиційне весілля Волині в дослідженнях польських етнографів другої половини ХІХ — початку ХХ століття
title_short	Традиційне весілля Волині в дослідженнях польських етнографів другої половини ХІХ — початку ХХ століття
title_full	Традиційне весілля Волині в дослідженнях польських етнографів другої половини ХІХ — початку ХХ століття
title_fullStr	Традиційне весілля Волині в дослідженнях польських етнографів другої половини ХІХ — початку ХХ століття
title_full_unstemmed	Традиційне весілля Волині в дослідженнях польських етнографів другої половини ХІХ — початку ХХ століття
title_sort	традиційне весілля волині в дослідженнях польських етнографів другої половини хіх — початку хх століття
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94880
citation_txt	Традиційне весілля Волині в дослідженнях польських етнографів другої половини ХІХ — початку ХХ століття / В. Нємєц// Народознавчі зошити. — 2012. — № 5 (107). — С. 818-823. — Бібліогр.: 20 назв. — укp.
series	Народознавчі зошити
work_keys_str_mv	AT nêmêcv tradicíjnevesíllâvolinívdoslídžennâhpolʹsʹkihetnografívdrugoípolovinihíhpočatkuhhstolíttâ
first_indexed	2025-07-07T01:30:20Z
last_indexed	2025-07-07T01:30:20Z
_version_	1836949776676945920
fulltext	ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012 © В. НЄМЄЦ, 2012 Віктор НЄМЄЦ ТРАДИЦІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ ВОЛИНІ В ДОСЛІДЖЕННЯХ ПОЛЬСЬКИХ ЕТНОГРАФІВ другої половини ХІХ — початку ХХ століття У статті аналізуються матеріали з весільної обрядовості, зафіксовані польськими дослідниками на теренах історико- етнографічної Волині в другій пол. ХІХ — на поч. ХХ ст. Автор розглядає матеріали з точки зору відтворення в них структури обряду, відображення атрибутивних компонен- тів, фольклорного наповнення, робить спробу оцінки до- стовірності зазначених джерел. Ключові слова: Волинь, весільна обрядовість, польські етнографи. Весільна обрядовість належить до тих сфер на- родної культури українців, які постійно корис- туються інтересом з боку дослідників. Втім, на історико-етнографічній мапі України ще залишають- ся терени, традиційне весілля яких поки не знайшло належного висвітлення в науковій літературі. До та- ких, передусім, відносимо Волинь, — за визначен- ням львівського етнолога і фольклориста Романа Кирчіва, — історико-етнографічний район Західно- го (Південно-західного) регіону України, що охоплює басейн верхів’я правих приток і середнього поріччя Західного Бугу — південні райони теперішніх Во- линської і Рівненської, південно-західні райони Жи- томирської, північно-західну смугу Хмельницької, північні райони Тернопільської і Львівської облас- тей [7, с. 134]. Зокрема, в контексті дослідження весільного обряду Волині нам можуть допомогти ма- теріали, зафіксовані польськими етнографами на зга- даних теренах впродовж другої половини ХІХ — на початку ХХ століття. Саме в цей час з’являються розгорнуті описи весілля з достовірно визначених населених пунктів, що дають змогу простежити структуру весільного дійства як чітку послідовність етапів з певним обрядовим наповненням. Метою нашої розвідки є аналіз матеріалів з ве- сільної обрядовості (зібраних польськими народо- знавцями на Волині протягом другої половини ХІХ ст.) такими параметрами: структура, атрибу- тивний ряд, весільні чини. На сьогоднішній день в українській історіографії практично немає наукових праць, предметом аналі- зу яких було б волинське весілля у записах польських дослідників, хоча вчені різних часів так чи інакше зверталися до цього питання. Зокрема, одним із пер- ших в цьому сенсі був відомий харківський вчений- енциклопедист Микола Сумцов. У праці «Совре- менная малорусская этнография» привертає увагу його бібліографічний огляд матеріалів, зібраних поль- ськими дослідниками другої половини ХІХ ст. і опу- блікованих на сторінках краківського народознавчо- го видання «Zbiór wiadomości do antropologii krajowej» [1, с. 5]. Так, аналізуючи зміст «Пісень руського на- роду із села Залеванщина» Болеслава Поповсько- го, він закидає автору відсутність вказівки на міс- цезнаходження цього населеного пункту [8, с. 143]. Така критика є не зовсім справедливою, оскільки в одному з попередніх випусків згаданого журналу, в матеріалах, присвячених весільній обрядовості села Залеванщина, Б. Поповський зазначив, що воно 819Традиційне весілля волині в дослідженнях польських етнографів другої половини ХіХ — початку ХХ століття ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012 знаходиться у Вінницькому повіті, на пограниччі Во- линської, Київської і Подільської губерній [16, s. 30]. Особливої уваги, на думку М. Сумцова, за- слуговують народознавчі записи Софії Рокосовської із с. Юрківщина Звягельського повіту. Зокрема, вчений відзначив описи обрядів як «гарного», так і «бридкого» весілля (коли молода виявлялася «не- чесною»), а також зауважив, що весільні пісні, за- фіксовані дослідницею, «наділені своєрідним харак- тером живої імпровізації» [9, с. 265]. Далеко не всі матеріали польських народознав- ців досліджуваного періоду отримали схвальну оцінку М. Сумцова. Частину з них вчений без за- йвих сентиментів відносить до тих, які не мають ве- ликого наукового значення через високий ступінь подібності з наявним уже масивом матеріалів. До таких М. Сумцов відносить й «Весільні обряди руського народу з села Кудинівці Золочівського повіту» Ванди Малиновської, яку критикує не лише за однорідність наведених пісень, а й за відсутність бібліографічних посилань [9, с. 267]. Резюмуючи огляд напрацювань польських дослідників другої половини ХІХ ст., вчений відзначив ґендерний прі- оритет жінок у фіксації та упорядкуванні пісенно- го матеріалу [8, с. 134]. У радянську добу доробок польських вчених на ниві української етнографії інтерпретувався крізь призму їх реакційності (представники цього напрям- ку заперечували самобутність українців), або про- гресивності, тобто прихильного ставлення і високої оцінки традиційної культури українського народу. Попри таке розмежування, саме в цей час у вітчиз- няній історіографії з’являється найґрунтовніша, на наш погляд, наукова праця, в якій на підставі руко- писних та літературних джерел розглядається діяль- ність польських народознавців ХІХ ст., що займа- лися збиранням і систематизацією етнографічних ма- теріалів з України [1, с. 8]. Йдеться про книгу «Україна в дослідженнях польських етнографів ХІХ ст.» Зоряни Болтарович, в якій авторка, при- нагідно наводячи описи весільного обряду з теренів Волині, здійснених Оскаром Кольбергом, Тадеушем Стецьким, Броніславом Сокальським, Вандою Ма- линовською, Софією Рокосовською, Болеславом Поповським, відзначила належний рівень матеріалів і їх позитивну роль в контексті польсько-українських зв’язків в галузі етнографії. В наш час, як уже зазначалося, маємо обмаль публікацій з досліджуваної проблематики, що, на нашу думку, пов’язано не стільки з відсутністю ін- тересу з боку вчених до етнографічних відомостей у польській науковій спадщині, скільки з браком якісних перекладів українською мовою матеріалів, зібраних польськими народознавцями в другій по- ловині ХІХ століття. Інформацію про весільний обряд Західної Волині на початку другої половини ХІХ ст. отримуємо із ма- теріалів відомого польського етнографа і фолькло- риста О. Кольберга, зафіксованих ним на цих тере- нах у 1862 році [4, с. 26]. Йдеться про весільне дій- ство таких сіл, як Туличів (зараз — с. Туличів Турійського р-ну Волинської обл.), Торчин (зараз — смт. Торчин Луцького р-ну Волинської обл.) і Ви- соцьк (зараз — с. Висоцьк Любомльського р-ну Во- линської обл.). Слід зазначити, що не у всіх згаданих описах присутні типові риси весілля історико- етнографічної Волині. Розглянувши локалізацію цих населених пунктів, виявляємо, що двоє з них знахо- дяться на етнокультурних пограниччях: село Ви- соцьк — на Волинсько-Холмському, а село Тули- чів — на Волинсько-Поліському, тому очевидно, що це не могло не позначитися на весільній обрядо- вості цих місцевостей. Так, за свідченнями О. Коль- берга, у Туличеві коровай виготовляли в день шлю- бу, у неділю [12, s. 2], що є архаїчним різновидом цього обряду, типологічно більше притаманним для Полісся [2, с. 112]. Як зауважував Юзеф Третяк, видавець і один з упорядників волинських матеріа- лів О. Кольберга, видатний польський народозна- вець володів українською мовою рівно настільки, на- скільки мав нагоду познайомитися з нею, перебува- ючи на теренах Холмщини, у Люблінському воєводстві [12, s. VI]. Більше того, за словами Ю. Третяка, О. Кольберг іноді хибно подавав в за- писах вирази, значення яких не розумів [12, s. VII]. Нам не вдалося простежити подібних огріхів в опи- сах весілля, проте без певних неточностей все-ж- таки не обійшлося. Зокрема, змальовуючи сватання в Туличеві, польський вчений наводить окрім понят- тя «дружба», звичного для цієї місцевості наймену- вання свата, ще й термін «дивошлюб» [12, s. 1]. На наш погляд, достатньо сумнівним видається поши- рення тут цього терміна, оскільки по-перше, він не фігурує в інших джерелах з цієї території, а по-друге, віктор НЄМЄц820 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012 достеменно відомо його побутування на Холмщині, де сватання називали «ходінням в дівослюби» [3, с. 286]. Відтак, можемо припустити, що О. Коль- берг або записав цю назву від переселенців з Холм- щини, або ж, перебуваючи свого часу в цьому краї і зафіксувавши там термін «дивошлюб», згодом за- стосував його для означення особи, якій належала активна функція сватання в Туличеві. Додамо, що схильність О. Кольберга до повторного передруко- вування пісенних текстів з різних околиць відзна- чав також Іван Франко [10, с. 238]. Крім того, при- вертає увагу відсутність в жодному з трьох описів будь-яких згадок про весільне деревце, що викли- кає певний подив з огляду на наявність такої інфор- мації у відомостях з цієї ж території, зафіксованих іншими польськими дослідниками [13, s. 4]. Разом з тим, не можемо не відзначити детальність, з якою О. Кольберг описав функції весільних чинів, випі- кання короваю, післявесільні звичаї і обряди тощо, а також ґрунтовність його матеріалів в цілому. Заслуговують на увагу записи весілля, здійснені О. Кольбергом на теренах Галицької Волині, в селах Ожидів, Олесько і Юшковичі (зараз належать до Буського р-ну Львівської обл.), які втім є не настіль- ки докладними з точки зору висвітлення структури обряду, його атрибутивних компонентів і весільних чинів. В той же час, у даних описах знаходимо чима- лу кількість одиниць весільного фоль клору, а також цінні відомості про післявесільний цикл [11, с. 343]. На початку 60-х рр. ХІХ ст. матеріальна і духо- вна культура Волині була предметом дослідження польського краєзнавця Т. Стецького. Зокрема, в одній із своїх праць він наводить збірний опис весіл- ля із тих повітів (Заславський, Старокостянтинів- ський, Кременецький, Дубнівський, частина Звя- гельського, Рівненського, Острозького, значна час- тина Луцького і Володимирського), які на його думку складають терени Волині [20, s. 7]. Приміт- но, що Т. Стецький був одним з перших, хто навів докладні відомості про передвесільний етап вивіду- вання. Так, виконавцем функції з’ясування намірів родини молодої щодо ймовірного шлюбу, за його сло- вами, виступала досвідчена і комунікабельна жінка, спеціально запрошена з цією метою родиною моло- дого [20, s. 65]. Цікаво, що заручини тут відбува- лися в два етапи: на першому, що проходив в домі молодої, здійснювалося обдаровування родичів мо- лодого, а на другому, що локалізувався в домі моло- дого, але вже без участі самих наречених, велися пе- ремовини стосовно посагу, дня шлюбу, весільних по- дарунків тощо [20, s. 69]. Змальовуючи коровайний обряд, польський до- слідник зосереджує увагу не стільки на самому про- цесі його випікання, скільки на відповідному пісен- ному супроводі. Автор також фіксує присутність ін- шого важливого атрибута — весільного деревця, яке в цих теренах іменувалося «вільцем» [20, s. 70], про- те не вказує, якою була його доля після розподілу короваю. Не обійшлося в описі й без деяких поми- лок, пов’язаних з недостатнім знаннями Т. Стець- кого весільної термінології: так, наприклад, він хиб- но означує перепивання подарунків на весіллі понят- тям «перезов» [20, s. 88], хоча насправді це дійство називають «перепоєм» [5, с. 300]. У 1893 р. музей ім. Дідушицьких у Львові оголо- сив конкурс на кращий опис одного з повітів Гали- чини. За його підсумками, в числі переможців опи- нилася праця Б. Сокальського «Powiat Sokalski», присвячена економічній, етнографічній і географіч- ній характеристиці цього повіту [1, с. 120]. У робо- ті знаходимо цікаві відомості про звичаї та обряди населення Сокальщини, з-поміж яких чільне місце було відведене весіллю. Матеріали довесільної об- рядовості автор розмістив у п’яти підрозділах: за- гальний опис, два окремі описи із сіл Пархач (за- раз — с. Межиріччя Сокальського р-ну) і Ліски (зараз знаходиться у Люблінському воєводстві Рес- публіки Польща), весільний фольклор, а також до- писки, що становлять добірку локальних особливос- тей весілля з різних сіл Сокальщини. Висвітлюючи загальний образ весілля повіту, Б. Сокальський подає досить вичерпну характерис- тику складу весільної дружини обох наречених [19, s. 97]. Так, весільний поїзд молодого формувався з семи осіб, а саме: з «дружби» (старшого чоловіка), «старости», «свахи» (старшої жінки), двох «сватів» (неодружених парубків), «свашки» (молодої дівчи- ни), а також «хорунжого», або «маршалка». В той же час, поїзд молодої налічував п’ять осіб: «дружбу», дві «дружки» (молоді дівчата) і два «свати» (молоді па- рубки), одному з яких діставалася роль «хорунжого» («маршалка») — чину, що в цілому викликає певний інтерес, з огляду на відсутність його побутування в ін- ших районах Волині. Як зазначає Б. Сокальський, за 821Традиційне весілля волині в дослідженнях польських етнографів другої половини ХіХ — початку ХХ століття ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012 своїми функціональними обов’язками «маршалок» був однією з найважливіших персон весільної дру- жини, мав стежити за порядком весільної церемонії, знати увесь обрядовий пісенний супровід і єдиним зберігати тверезість аж до закінчення весілля [19, s. 98]. Маркером його повноважень слугували вила, вкриті пір’ям так, щоб не видно було дерев’яного держака; до верхів’я вил прикріплювалися дзвіноч- ки. Загальна структура весільного дійства, за твер- дженями польського вченого, виглядала так: виві- дування, сватання («зальоти»), заручини, субота — запросини на весілля, випікання короваю та іншого весільного печива, взаємне передшлюбне пересилан- ня подарунків між родами наречених, розплітання коси і вбирання молодої, посад кожного з молодих у себе вдома, розподіл короваїв і вечірня гостина, неділя — приїзд молодого до молодої, викуп коси молодої, шлюб, від’їзд кожного з молодих до себе і подальша зустріч на території когось із молодих, — залежно від того, чи молода йшла за невістку, чи мо- лодий — за зятя [19, s. 100]. Хоча за свідченнями Б. Сокальського весілля в деяких селах могло три- вати цілий тиждень, жодних обрядів післявесільно- го циклу він до своєї збірної моделі не включає. Описи доповнюються великою збіркою весільно- го фольклору, який Б. Сокальський стратифікує на окремі групи: пісні, що виконують під час вінкопле- тин, при розплітанні коси; пісні, якими супроводжу- ється виробляння короваю; краяння і розподіл ко- роваю; пісні, які співають у випадку сирітства ко- трогось із молодих; жартівливі пісні. Властиво, працю Б. Сокальського видатний український етно- лог Володимир Гнатюк вважав найкращою з-поміж усіх поданих на конкурс, мотивуючи це присутністю у ній значної фактографічної бази, доступністю сти- лю написання, а також відсутністю в ній такого «що не належало би до річи» [6, с. 49]. Серед недолі- ків, відзначених вченим, — недостатнє знання ав- тором української мови і певна тенденційність у ви- світленні українсько-польських відносин. Для ілю- страції останнього В. Гнатюк наводить уривок з праці, в якому йдеться про те, що греко-католицькі священики нерідко перешкоджають укладанню шлю- бів між хлопцем і дівчиною, якщо хтось із них є адеп- том римо-католицької віри. Резюмуючи свій погляд на конкурсні роботи ін- ституту ім. Дідушицьких, В. Гнатюк виділив кілька ключових, притаманних їхнім авторам, недоліків [6, с. 53], які, на нашу думку, можуть бути зі значною вірогідністю екстрапольовані відносно до матеріалів, зафіксованих іншими польськими дослідниками в другій пол. ХІХ — на поч. ХХ ст.: • недостатнє знання української мови; • тенденційність у висвітленні деяких аспектів українсько-польських відносин; • відсутність порівняльних зіставлень з іншими працями; • брак покликань на локальні архівні матеріали. Заслуговують на увагу народознавчі відомості, роз- міщені у часописі «Zbiór wiadomości do antropologii krajowej» — друкованому органі Антропологічної ко- місії Академії наук у Кракові, що почав виходити у 1877 році. Поряд з іменами відомих етнографів- дослідників побуту і культури українського народу Оскара Кольберга, Ісидора Коперницького, Едвар- да Руліковського на його сторінках зустрічаємо іме- на багатьох етнографів-аматорів — Юзефи Мошин- ської, Софії Рокосовської, Ванди Малиновської, Се- верини Шаблевської, Болеслава Поповського, А. Брикчинського та інших, які щедро надсилали ма- теріали з України, надаючи при цьому значну перева- гу питанням духовної культури. Зокрема, Е. Руліков- ський у «Записках етнографічних з України» змальо- вує деякі весільні звичаї і обряди у Бердичівському повіті [18, s. 121]; за його словами, весілля тут почи- налося в суботу з розплітання коси молодої, причо- му в той же час відбувалося випікання короваю. На- ступного дня молодий приходив зі своїм поїздом по молоду, щоб разом їхати до вінчання, після якого по- дальше святкування відбувалося на території моло- дої, в тому числі й перевірка її чесності [18, s. 121]. Що цікаво, на знак позитивного результату цієї пе- ревірки обов’язково пекли пиріжки з тертим маком, а в разі негативного — з сухим. Автор зауважує, що короваїв неодмінно пекли два — і в молодої, і в молодого; згодом у коровай встромлювали «їльце» з сосни, прикрашене яблуками, калиною і штучни- ми квітками з гусячого пір’я. Як стверджує Е. Ру- ліковський, якщо соснової гілки для «їльця» не зна- ходилося, тоді використовували гілку вишневу. Піс- ля розподілу короваю «їльце» закидали під стріху; якщо б воно відразу впало на землю, або в повітрі було б підхоплене кимось із хлопців, то дружба по- винен був пригостити їх горілкою [18, s. 122]. віктор НЄМЄц822 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012 Цінні відомості про післявесільний цикл на Воли- ні знаходимо в інших матеріалах зі шпальт часопису «Zbiór wiadomości do antropologii krajowej», зібраних В. Малиновською на Золочівщині (Львівська обл.) і С. Рокосовською у селі Юрківщині Звягельського повіту (зараз це село вже не існує, а м. Звягель — це сучасне м. Новоград-Волинський, районний центр Житомирської обл.). Так, за даними В. Малинов- ської, окрім ритуальних актів зав’язування хустки молодій, виводу, відвідування пана і обдаровування роду, в перший повесільний понеділок відбувалась «утилізація» весільних атрибутів: квітку, що була пришпилена до шапки молодого, зашивали в подуш- ку, а весільне деревце закидали на дах [15, s. 263]. Крім того, авторка зазначає, що місцеве духовенство застерігало селян не затягувати святкування весілля [15, s. 264]. Інша згадана нами дослідниця, — С. Ро- косовська, фіксує обрядовий акт перевірки господар- ської вправності молодих: свати жартома виготовля- ли для молодої веретено і змушували її прясти, а мо- лодого «вчили» молотити ціпом [17, s. 166]. Нарешті, заслуговує на увагу значний за обсягом опис весілля з села Залеванщина Вінницького повіту, здійснений Б. Поповським [16, s. 30—85] і розміщений на сто- рінках згаданого краківського часопису. Так, за його даними, після вінчання молоді йшли кожен до свого дому, але того ж дня пізніше молодий приходив зі своїм поїздом по молоду, дорогою до якої його пере- пиняли хлібом і сіллю місцеві парубки [16, s. 50]. Щедро представлений у даному записі й весільний фольклор — 264 пісенні тексти. У 1926 р. Польське краєзнавче товариство у Вар- шаві видало збірник матеріалів, присвячених Креме- нецькому повіту, один з яких пропонує нам загаль- ний опис весілля із вказаних теренів [14, s. 42—50]. Надзвичайно цікавим тут видається змалю вання об- рядодій, що відбувалися після першої шлюбної ночі молодих: у випадку, якщо молода виявлялася «чес- ною», на даху хати закріплювали деревце, прикра- шене квітками, або кольоровим папером, в протилеж- ному ж разі пекли півня, якого перед тим роздирали живцем, або відрізали йому голову [14, s. 47]. На опис обрядового печива волинян Луцького по- віту, в тому числі й весільного, натрапляємо в одно- му з номерів часопису «Ziemia Wołyńska» [13, s. 2—5]. Так, за даними автора, в коровай встром- ляли три гілки — «теремини», 25 см довжиною кож- на, обкладені тістом, що пеклося разом з короваєм; згодом, під час розподілу короваю, їх віддавали бать- кам когось із молодих [13, s. 4]. Цікаво, що в цій місцевості коровай завжди виготовляла непарна кіль- кість коровайниць, що загалом розходиться із за- гальноволинською традицією. Таким чином, аналіз матеріалів з весільної обря- довості, зафіксованих польськими етнографами на теренах Волині в другій половині ХІХ — на поч. ХХ ст., спонукає до наступних висновків: 1. На сьогоднішній день відчувається потреба у докладнішому вивченні народознавчих матеріалів, зафіксованих польськими дослідниками на теренах Волині у згадуваний період, про що свідчить не- значна кількість ґрунтовних публікацій з окресле- ного питання. 2. До основних огріхів, притаманних розглянутим описам весільної обрядовості, можна віднести недо- статнє володіння українською мовою їх авторами, що проявилося передусім у незнанні тонкощів терміноло- гічної площини весілля, а також майже цілковита від- сутність порівняльних зіставлень з іншими працями. 3. Попри згадані недоліки, відомості про весіль- ний обряд на досліджуваних теренах, зафіксовані польськими вченими впродовж другої половини ХІХ — на початку ХХ ст. можуть відіграти важ- ливу допоміжну роль у визначенні загальної обря- дової моделі волинського весілля. 1. Болтарович З. Україна в дослідженнях польських ет- нографів ХІХ ст. / Зоряна Болтарович. — К. : Нау- кова думка, 1976. — 139 с. 2. Борисенко в.к. Весільні звичаї та обряди на Україні / Валентина Кирилівна Борисенко. — К. : Наукова думка, 1988. — 192 с. 3. Борисенко в.к. Обряди життєвого циклу людини / Валентина Кирилівна Борисенко // Холмщина і Під- ляшшя: Історико-етнографічне дослідження. — К., 1997. — С. 280—309. 4. вахніна л. Народна культура Волині у висвітленні польських дослідників ХІХ століття / Леся Вахні- на // Минуле і сучасне Волині: Освіта. Наука. Куль- тура : тези доповідей та повідомлень IV Волинської історико-краєзнавчої конференції (13—14 квітня 1990 року). Ч. II. — Луцьк, 1990. — С. 25—26. 5. вовк Хв. Шлюбний ритуал та обряди на Україні / Хведір Вовк // Студії з української етнографії та ан- тропології. — К. : Мистецтво, 1995. — С. 219—323. 6. Гнатюк в. Рецензія на роботи Б. Сокальського, Я. Байгера і С. Стшетельської-Гринбергової / Воло- 823Традиційне весілля волині в дослідженнях польських етнографів другої половини ХіХ — початку ХХ століття ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012 димир Гнатюк // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. — Львів, 1900. — Т. XXXIII— XXXIV. — С. 38— 54. 7. кирчів Р. Історико-етнографічні райони України та етнографічні групи українського народу / Роман Кирчів // Етнографія України : навч. посіб. / за ред. С.А. Макарчука ; вид. 2-ге, перероб. і доп. — Львів, 2004. — С. 124— 148. 8. Сумцов Н. Современная малорусская этнография (Малоруссы в современной польской этнографии) / Николай Сумцов // Киевская старина. — 1896. — № 7—8. — С. 133—150. 9. Сумцов Н. Современная малорусская этнография (Малоруссы в современной польской этнографии) / Николай Сумцов // Киевская старина. — 1896. — № 9. — С. 262—274. 10. Франко і. Огляд праць над етнографією Галичини в ХІХ в. / Іван Франко // Вибрані статті про народну творчість. — К., 1955. — С. 233—242. 11. Kolberg O. Dzieła wszystkie. Ruś czerwona / Oskar Kolberg. — Wrocław ; Poznań, 1976. — T. 56. — 445 s. 12. kolberg O. Wołyn: Obrzędy, melodye, pieśni z brulionów pośmiertnych przy wspołudziale St. Fishera i F. Szopskie- go wyd. J. Tretiak / Oskar Kolberg. — Kraków, 1907. — 450 s. 13. leski Z. Pieczywo ludu wołyńskiego / Zygmunt Leski // Ziemia Wołyńska. — Łuck, 1938. — R. I (№ 2). — S. 2—5. 14. M. R. Kilka słow o ludzie okolic Krzemieńca / M. R. // Krzemieniec. Praca zbiorowa. — Warszawa, 1926. — S. 42—50. 15. Malinowska W. Obrzędy weselne ludu ruskiego we wsi Kudynovcach, powiecie Złoczowskim / Wanda Mali- nowska // Zbiór wiadomości do antropologii krajowej. — Kraków, 1883. — T. 7. — S. 244—264. 16. Popowski B. Pieśni i obrzędy weselne ludu ruskiego w Zaléwańszczyznie / Bolesław Popowski // Zbiór wiado- mości do antropologii krajowej. — Kraków, 1882. — T. 6. — S. 30—85. 17. Rokossowska Z. Wesele i pieśni ludu ruskiego ze wsi Jur- kowszczyzny w pow. Zwiahelskim na Wołyniu / Zofija Rokossowska // Zbiór wiadomości do antropologii krajo- wej. — Kraków, 1883. — T. 7. — S. 150—166. 18. Rulikowski E. Zapiski etnograficzne z Ukrainy / Edward Rulikowski // Zbiór wiadomości do antropologii krajo- wej. — Kraków, 1879. — T. 3. — S. 62—166. 19. Sokalski B. Powiat Sokalski pod względem geograficz- nym, historycznym i ekonomicznym / Bronisław Sokal- ski. — Lwów, 1899. — 491 s. 20. Stecki T. Wołyn pod względem statystycznym, historycz- nym i archeologicznym / Tadeusz Stecki. — Lwów, 1864. — T. I. — 388 s. viktor Nyemyets ON TRADITIONAL WEDDING RITE IN VOLHYNIA LAND AFTER THE RESEARCH-WORKS BY POLISH ETHNOGRAPHERS of the 2nd half of XIX and early XX cc. In the article have been presented and analyzed some source materials on the wedding rites, gathered by Polish researchers in the territories of Volhynia at the 2nd half XIX and early XX cc. The author has considered these data reviewing sur- vived possibilities for reproduction of ritual structures, repre- sentation of attributive components and folkloric contents and making an attempt to check the reliability of these sources. Keywords: Volhynia, wedding ritual, Polish Ethnographers. виктор Немец ТРАДИЦИОННАЯ СВАДЬБА ВОЛЫНИ В ИССЛЕДОВАНИЯХ ПОЛЬСКИХ ЭТНОГРАФОВ вт. пол. ХІХ — нач. ХХ века В статье анализируются материалы по свадебной обряд- ности, зафиксированные польскими исследователями на территории историко-этнографической Волыни во второй пол. ХІХ — в нач. ХХ века. Автор рассматривает данные материалы с точки зрения воссоздания в них структуры обряда, отображения атрибутивных компонентов, фоль- клорного наполнения, делает попытку оценки достоверно- сти данных источников. Ключевые слова: Волынь, свадебная обрядность, поль- ские этнографы.

Традиційне весілля Волині в дослідженнях польських етнографів другої половини ХІХ — початку ХХ століття

Репозитарії

Схожі ресурси