Міщанин і місто: повсякденне життя та етнокультурні стереотипи львів’ян у XVII ст. (на прикладі Львівського літопису).
Автор аналізує уявлення про ранньомодерний Львів у сві- домості його жителів. На прикладі Львівського літопису простежено, як львів’яни сприймали міський простір і час, воєнні конфлікти, як розглядали етноконфесійні ідентич- ності сучасного їм суспільства....
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут народознавства НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Народознавчі зошити |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94886 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Міщанин і місто: повсякденне життя та етнокультурні стереотипи львів’ян у XVII ст. (на прикладі Львівського літопису). / Р. Голик // Народознавчі зошити. — 2012. — № 6 (108). — С. 1010-1018. — Бібліогр.: 23 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-94886 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-948862016-02-13T03:02:12Z Міщанин і місто: повсякденне життя та етнокультурні стереотипи львів’ян у XVII ст. (на прикладі Львівського літопису). Голик, Р. Статті Автор аналізує уявлення про ранньомодерний Львів у сві- домості його жителів. На прикладі Львівського літопису простежено, як львів’яни сприймали міський простір і час, воєнні конфлікти, як розглядали етноконфесійні ідентич- ності сучасного їм суспільства. The article presents analytic study on concepts of early modern Lviv in the consciousness of its inhabitants. Owing to the cases noted at the Lviv chronicle a research-work on Leopolitans’ views of urban space and time, military conflicts and ethnocultural identities of townsfolk’s communities has been exposed. Статья рассматривает представления о раннемодерном Львове в сознании его жителей. На примере Львовской летописи исследовано восприятие городского пространства и времени, военных конфликтов и этноконфессиональных идентичностей в ментальности львовян. 2012 Article Міщанин і місто: повсякденне життя та етнокультурні стереотипи львів’ян у XVII ст. (на прикладі Львівського літопису). / Р. Голик // Народознавчі зошити. — 2012. — № 6 (108). — С. 1010-1018. — Бібліогр.: 23 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94886 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Голик, Р. Міщанин і місто: повсякденне життя та етнокультурні стереотипи львів’ян у XVII ст. (на прикладі Львівського літопису). Народознавчі зошити |
| description |
Автор аналізує уявлення про ранньомодерний Львів у сві-
домості його жителів. На прикладі Львівського літопису
простежено, як львів’яни сприймали міський простір і час,
воєнні конфлікти, як розглядали етноконфесійні ідентич-
ності сучасного їм суспільства. |
| format |
Article |
| author |
Голик, Р. |
| author_facet |
Голик, Р. |
| author_sort |
Голик, Р. |
| title |
Міщанин і місто: повсякденне життя та етнокультурні стереотипи львів’ян у XVII ст. (на прикладі Львівського літопису). |
| title_short |
Міщанин і місто: повсякденне життя та етнокультурні стереотипи львів’ян у XVII ст. (на прикладі Львівського літопису). |
| title_full |
Міщанин і місто: повсякденне життя та етнокультурні стереотипи львів’ян у XVII ст. (на прикладі Львівського літопису). |
| title_fullStr |
Міщанин і місто: повсякденне життя та етнокультурні стереотипи львів’ян у XVII ст. (на прикладі Львівського літопису). |
| title_full_unstemmed |
Міщанин і місто: повсякденне життя та етнокультурні стереотипи львів’ян у XVII ст. (на прикладі Львівського літопису). |
| title_sort |
міщанин і місто: повсякденне життя та етнокультурні стереотипи львів’ян у xvii ст. (на прикладі львівського літопису). |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94886 |
| citation_txt |
Міщанин і місто: повсякденне життя та етнокультурні стереотипи львів’ян у XVII ст. (на прикладі Львівського літопису). / Р. Голик // Народознавчі зошити. — 2012. — № 6 (108). — С. 1010-1018. — Бібліогр.: 23 назв. — укp. |
| series |
Народознавчі зошити |
| work_keys_str_mv |
AT golikr míŝaninímístopovsâkdennežittâtaetnokulʹturnístereotipilʹvívânuxviistnaprikladílʹvívsʹkogolítopisu |
| first_indexed |
2025-07-07T01:31:37Z |
| last_indexed |
2025-07-07T01:31:37Z |
| _version_ |
1836949857095385088 |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012
Проблема повсякденного побуту, ментальності й
етнокультурної свідомості львів’ян у ранню
нову епоху уже була об’єктом наукових студій, почи-
наючи від досліджень Владислава Лозинського [23],
Івана Крип’якевича [13], й до праць сучасних укра-
їнських вчених Я. Ісаєвича, В. Александровича,
В. Балушка, М. Капраля, І. Замостяник, Б. Петри-
щак тощо [1, 2, 3, 7, 8—9, 12, 16]. Наше досліджен-
ня має вужчу мету: в світлі лише однієї опублікова-
ної писемної пам’ятки — Львівського літопису —
простежити, як структурували свій побут жителі
міста, як уявляли собі соціум і світ навколо себе. Ін-
шими словами, проблему можна сформулювати так:
«категорії тексту і категорії ментальності» чи «текст
і культурний контекст». При цьому ранньоновітній
(чи пізньосередньовічний) Львів ми розглядаємо не
стільки як географічну чи політико-адміністративну
одиницю, а як культурний простір, де проходить жит-
тя людей [6]. Отже, предметом цього дослідження
є не так реальне, як уявне місто, відображене у мен-
тальності його жителів та у їхніх текстах.
Категорії тексту. Спочатку спробуємо проаналі-
зувати верхній культурний пласт, «зовнішню форму»
аналізованого тексту. З цього погляду Львівський лі-
топис — 20-ти сторінкова рукописна вставка, вмі-
щена у більшій книзі, яку, судячи із контексту, уклав
львівський міщанин XVII ст. — український свяще-
ник Михайло Гунашевський. Власне його традицій-
но вважають і автором самого літопису, хоча щодо
цього є різні думки (дет. див: [4, с. 13—24]). Текст
літопису публікували кілька разів: за редакцією
М. Погодіна [14], А. Петрушевича [15], О. Левиць-
кого [11], проте у нашій студії ми опираємося на пу-
блікацію в дослідженні О. Бевза [4, с. 99—124].
Назва цього твору в літературі також зазнала ево-
люції: від оригінального — описового — заголовку
«Ісписаніє літом от рождества Христова… року і по
нім імущих» до вторинного, який вказує на місце на-
писання хроніки, — «Львівський літопис». Зміню-
валися також і оцінки пам’ятки. Так, Іван Франко,
називаючи автора «священиком Гунасевичем», звер-
нув увагу не на вміщений у його книзі літопис, а на
«Пересторогу» — переписану тут же полемічну
пам’ятку антикатолицького спрямування. Він роз-
глядав літопис Гунашевського просто як хроніку
Ставропігійського братства, схожу з аналогічними
текстами такого ж типу: «Від кінця XIV віку робле-
но у Львові принагідні записки у окремій книжці, із
яких постав Львівський літопис. Подібні записки © Р. ГОЛИК, 2012
Роман ГОЛИК
МІЩАНИН І МІСТО:
ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ
ТА ЕТНОКУЛЬТУРНІ
СТЕРЕОТИПИ ЛЬВІВ’ЯН У XVII ст.
(на прикладі Львівського літопису)
Автор аналізує уявлення про ранньомодерний Львів у сві-
домості його жителів. На прикладі Львівського літопису
простежено, як львів’яни сприймали міський простір і час,
воєнні конфлікти, як розглядали етноконфесійні ідентич-
ності сучасного їм суспільства.
Ключові слова: Львів, Львівський літопис, міська культу-
ра, ментальність, етнокультурні стереотипи.
1011Міщанин і місто: повсякденне життя та етнокультурні стереотипи львів’ян у XvII ст.
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012
роблено по різних південноруських монастирях, як
ось у Добромильськім та Підгорецькім у Галичині,
у Мгарськім на Україні», — зазначав Франко [18,
с. 250]. Натомість Михайло Грушевський схилявся
до тої версії, про Львівський літопис як записки не-
визначеного «студента 1640-их рр.» (дет. див: [4,
с. 13—24]). Ми приймаємо думку, що автором хро-
ніки, ймовірно, є Михайло Гунашевський. Однак,
безвідносно до цього, важливо те, що перед нами —
записки львів’янина середини XVII ст., які частко-
во мають компілятивний характер, а частково від-
творюють індивідуальний досвід життя й спосіб мис-
лення тогочасного міщанина. Водночас сам збірник
М. Гунашевського, в якому вміщено літопис, збері-
гався в архіві Львівського братства, був об’єктом за-
цікавлення у цьому середовищі, і отже, є джерелом
для вивчення також і його настроїв [10, c. 38].
Візуальними орієнтирами тексту є проставлені в
ньому дати від 1339 до 1649 рр. Тому його почат-
кова назва («Ісписаніє літом от Рождества Хрис-
това… року і по нім імущих») цілком закономірна.
Більшості дат відповідають різні за розміром еле-
менти тексту — літописні повідомлення. Одні об-
межені словосполученнями або максимально корот-
кими реченнями на зразок «Татаре проводнії» або
«Ярослав погоріл» [4, с. 99, 100]. Інші розтягну-
то на цілу сторінку. Ще частина дат не співвідне-
сена з історичними подіями: біля них нема жодно-
го запису. На полях літопису, поруч із датами та
основним текстом, вміщено також примітки різно-
го розміру: від окремих слів (на зразок «Велет» або
«Новина») до речень («Місяць ушел бул с неба»
[4, с. 120]). Водночас помітна певна тенденція. У
міру наближення до кінця Львівського літопису
розмір текстів у ньому зростає.
Більшість записів у літописі зроблені староукра-
їнською мовою XVI—XVII ст., з вкрапленнями
церковнослов’янських афоризмів. Тільки на початку
хроніки вміщені записи польською мовою, а одна з
приміток на полях — латиномовна. Певну специфі-
ку можна помітити і в тому, як автор літопису описує
події. З одного боку, бачимо прагнення до макси-
мальної економії словесних засобів. Наприклад, під
1500 роком читаємо: «Татаре Ярослав спалили і тур-
ци Рогатин звоювали», а під 1501 — просто «То ж»
[4, с. 99]. Така спрощеність, по суті формалізм, —
наслідок того, що літописець не зміг вибрати з про-
читаної літератури більше фактів, і вписав у свій текст
тільки ті, які віднайшов. В інших випадках — там,
де автор прагнув передати ритм сучасних йому по-
дій, у літопис проникають елементи живого мовлен-
ня. Це робить текст водночас і динамічним, і непро-
стим для сприймання: «Тен шляхтич, маючи надію,
що єсть войско польскоє, «юж ся козаков не боїмо»,
випавши з замку, забрали онії подводи козацькії», —
читаємо під 1637 роком [4, с. 117].
Тому поруч зі спрощеними до мінімуму описами
на зразок «Наливайка згублено» або ж «Цар до Мо-
скви ішол», у літописі зустрічаємо й дуже складні
конструкції: «Король Владислав четвертий перед
вознесенієм умер, по котрого смерті в тиждень вой-
сько кварцяноє, котороє на козаки било пошло на
весну на Україну, Богдан Хмельницький, з реєстро-
вими козаками ребеллізовавши і з ордою кон’юро-
вавши татарською под Жовтими водами збили і о
трех годинах на порох обоз і жовніре живцем зо всі-
ми добрами, оружієм і арматою захватили і в нево-
лю татарськую гетьманов Потоцького, коронного,
Калиновського, польного, з многими шляхти зада-
ли» [4, с. 121]. Тут «речення — факт» переростає у
«речення-картину». Ймовірно, сприймання таких
складних словесних комплексів інколи було непро-
стим завданням і для самого автора. Саме цим мож-
на пояснити характер приписок на полях. Вони ре-
зюмують сказане в основному тексті, «витягають»
з нього особливо цінну інформацію, дають прихова-
ну оцінку, а водночас сегментують розповідь на час-
тини: «Діло Лащове на самий великдень» [4, с. 106],
«Стратегма козацкоє» [4, с. 107], «Золотая рота»
[4, с. 108], «Дуга на запусти в небі. Кодак мурова-
но. Кодак бурено, Збитки козацькії над капітаном.
Присяга зрадливая реєстровців» [4, с. 114] тощо.
Важко сказати, для кого автор призначав текст: для
самого себе чи для стороннього читача. Більшість
записів у ньому, так би мовити, безадресні, описові;
однак є серед них й звертання до потенційних реци-
пієнтів: «Юж мі ся с пам’яті вибило. Можете кто
інший повідати, хто ся бога боїт».
Ці вступні зауваги підводять до попередніх ви-
сновків. Насамперед, вони показують, як автор
Львівського літопису намагався побудувати свій
текст. У принципі, він опирався на звичну схему хро-
ніки, використовуючи у ролі смислових «риштувань»
вже існуючі мовні та стилістичні кліше. Однак у пев-
Роман ГОлИк1012
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012
них моментах хроніст відхилявся від усталених ра-
мок. Тому частина тексту нагадує характерне для
хроніки сухе фіксування фактів, а частина — дета-
лізовану, забарвлену діалогами та описами, розпо-
відь. Це робить текст строкатим, але водночас дає
матеріал для виявлення його культурного тла. Клю-
чем до цієї текстуальної «ентропії» є світогляд авто-
ра, міщанина XVII ст., і культурний контекст Льво-
ва — міста, у якому цей світогляд сформувався.
Категорії культури. Наступним пластом літопи-
су, точніше, його зворотним боком, є категорії куль-
тури. Спробуємо коротко їх охарактеризувати.
Одним з основних у літописному контексті є кон-
цепт чи образ часу. Тут маємо два різновиди минуло-
го: час минулий, «далекий», і час актуальний, «близь-
кий». Перший охоплює період 1339 і (орієнтовно) до
1621 р. Цей час для автора літопису є так би мовити,
не «своїм», а чужим: інформацію про нього він чер-
пає з книг, а не з власного життєвого досвіду. Так,
перші два записи (1339 і 1471 рр.) у Львівському лі-
тописі взагалі чисто символічні. У них йдеться про за-
воювання Львова Казимиром Великим та про пере-
творення Київського князівства «на повіт» [4, с. 108].
Знаковим є те, що обидва тексти — цитати, узяті з
«Хроніки» М. Кромера, і вписані у хроніку поль-
ською мовою з відповідним покликом («Kroniki
263 list») Вміщені вони тут невипадково: літописні
події вписані у рамки певного історіософського циклу.
Для автора Львівського літопису він починається з
приниження галицьких русинів у XIV ст., а завершу-
ється тріумфом (чи «справедливою помстою») за дав-
ні кривди під час козацьких воєн XVII віку.
Проте й подальші записи Гунашевського, почина-
ючи з 1498 р., відображають історію, запозичену з
книг. Образ часу тут добре передає хронологічна сіт-
ка. Це — ряди дат, навпроти яких автор вписує зна-
йдені у різних джерелах звістки. Тому значна части-
на «років» на перших сторінках літопису так і зали-
шилися «порожніми». Для них не знайшлося
«справжніх», значущих з погляду ранньоновітньої
людини, подій. «Книжна» історія у літописі завер-
шується 1621 р. З цього моменту, коли Гунашев-
ський принагідно згадує про свою дитячу хворобу,
текстуальний час набуває особистісного виміру, стає
часом його дитинства, юності та зрілості.
Літописний час нерозривно пов’язаний з тексту-
альним простором. У міру того, як текст розгортаєть-
ся у часі і літописець переходить від минулого до май-
бутнього, його «уявний погляд» спрямовується що-
раз то в іншому географічному напрямку. Увага
автора повільно, але невпинно переміщається із За-
ходу на Схід тогочасної речі посполитої і Центрально-
Східної Європи загалом. Гунашевський — міщанин,
тому зовнішніми орієнтирами для нього є, насампе-
ред, містечка й міста: Ярослав, Радимно, Перемишль,
Рогатин, Белз, Самбір, Мостиська, Судова Вишня,
Яворів, Сокаль, Острог, Кам’янець-Подільський,
Хотин, Переяслав, Київ, Лисянка (Лисінка), Борис-
піль (Барисполь), Ченстохова, Луцьк, Смоленськ,
Москва, Рим. Інколи погляд львівського міщанина
охоплює цілі регіони, які він окреслює лише загаль-
но: Подолля («Подуллє»), Поліссє, «Білая Русь»,
«Сіверщизна», «Волохи», «Польска», «Україна», або
ще менш визначено — «Захід».
Проте плацдармом спостереження для автора весь
час залишається Львів — місто, в якому він живе.
Саме звідси він бачить довколишній світ — близь-
кий і далекий. Образ Львова у Львівському літопи-
сі репрезентований, на перший погляд, досить пара-
доксально. Якщо автор «Потрійного Львова» Бар-
толомій Зіморович чи Себастян Кльонович у своїй
«Роксоланії» прославляють «столицю Русі», то Ми-
хайло Гунашевський дивиться на Львів дещо інакше.
На сторінках його літопису це місто асоціюється з:
• візитами володарів: «Того ж року цар москов-
ський ся явил і ве Львові бул» (1605 р.) [4, с. 102];
«[А король єго милость], коли бул ве Львові, їздил
на проїзщчки, осмотривал вшистко і галичане с пе-
редмістя Галицького просили єго королевськую ми-
лость о свободу» (1634) [4, с. 113];
• релігійними урочистотями, а також появою но-
вих будівель та інституцій: «Кляштор заложено в
воєводином дворі на стрільниці» [4, с. 120]: «В тім
же року церков посвящовано во Львові святої пре-
чистої» (1631) [4, с. 111]; «Церков святих П’ятниць
во Львові господар волоський збудовал і посвяще-
на була в тім року» (1645) [4, с. 120], «Петр Мо-
гила, воєводич молдавський, архімандрит київський
печерський… ве Львові посвящовался у святої пре-
чистої на митрополитство… А першеє посвященнє
було в середу святочную, бо святого Юр’я було, дру-
гоє в суботу, а третє в неділю проводную, і апарата
взял на себе, которії сам патріарх святіший посвя-
щовал» (1633) [4, с. 111—112];
1013Міщанин і місто: повсякденне життя та етнокультурні стереотипи львів’ян у XvII ст.
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012
• смертю відомих міщан: «умер староста львов-
ский Мнішок пред рождеством Христовим. В тім
же року на польскіє запусти до великого поста, во
второк, умер арцибіскуп львовский Гроховський»
(1644) [4, с. 120];
• шляхетськими конфліктами (звістки про війну
Гербуртів і Стадницьких): «А Гербурт до Львова бул
з’їхал, а Стадницькії за ним, і стали обозом под свя-
тим Юрим, шкоду чинили по передмістю великую»
(1607) [4, с. 103];
• публічними стратами «бунтівників»: «І ве Львові
єдного дня под ратушем 19 порану стято, а ку вечеру
в замку 6 так же стято, а старшину 4 панув в поле ви-
провадили: Карвацького і Конського на паль убито, а
Сцібора і Сума чвертовано» (1616) [4, с. 104];
• стихійними лихами — пожежами та епідеміями:
«мор бул великий во Львові, що, мовили, і птах, як
летів през місто, то впал і здох» (1599) [4, с. 102].
«А в неділю вночі вигоріло передмістя Краковськоє
вшистко, і церквій згоріло 3: святого Феодора, свя-
того Онуфрія, святого отця Николи; костелов 3: свя-
того Яна, панни Марії, всіх святих; ормянських 3:
монастир, святого Якуба і святого крижа і жидов-
ская божница єдна» (1623) [4, с. 105];
• війною та її наслідками: «Львов, боронячися, пе-
редмістя сами спалили всі округом. Воду отняли були
козаки, рури поперетинавши. Замку Високого до-
були і люд вистинали, также по кляшторах все по-
брали і по церквах… У церкві святого Юря трупа 54
забитих людей, і татарин, на самий престол упади,
розбився» (1648) [4, с. 12—123];
• економічними піднесеннями та депресіями, кри-
зами, що змінюють звичний хід міського життя: «але
бог дал великий урожай, же колода жита була по зо-
лотих три, гороху полу мірок по гроший 20 і вшист-
ко було танє» (1639) [4, с. 120]; «дорожня ся по-
чала, гроші в гору пошли, щораз вишше. Таляри були
по золотих 4, а червонії по золотих 6, а жита коло-
да по золотих 24» (1620) [4, с. 105].
Загалом, у поле зору літописця потрапляють різ-
нопланові аспекти міської повсякденності та соці-
ального життя. Так, 1643 р. привертає його увагу
не лише особливостями церковного календаря, але
й міжетнічними конфліктами, погромами та поже-
жами: «Пасха вкупі. Георгія в неділю. Жидов на
передмістю бурено. І святий Юрій погоріл» [4,
с. 120]. Такі записи є, певною мірою, закономір-
ними, бо відображають реалії пізньосередньовіч-
ного міського життя.
Поряд з цим, Гунашевського приваблюють не-
звичайні, дивовижні події. Він занотовує у літопи-
сі «новини», які надходять до міста з інших країн,
та описує різноманітні чудеса й знамення: «На да-
хах по домах щось писало і падовало, що і люде сли-
хали, як о землю чим ударил, а по тому скот здихал
барзо» [4, с. 102]. До цього ряду входять звістки
про мор /«морове повітря» / «приморки» («Мор
був великий в Перемишлю і во Львові» (1595), по-
жежі, які нищать цілі міста («Радимна вигоріла
вшистка, «Камянець-Подольський погоріл»,
«Ярослав погорiл вшисток у ярмарок»); посухи, не-
врожаї, нашестя саранчі, затемнення місяця («мі-
сяць гдесь ся бул заділ, тілько з подполня а погорд-
ливої ночі таки єго не було в небі», 1638), наро-
дження незвичайних немовлят (зокрема сіамських
близнюків у 1616 р.), «западання міст» і обвали бу-
дівель «на Заході» (під 1638 р), землетруси — яви-
ща, які викликали невпевненість і страх: «земля ся
трясла о годині 20-туй, же зі окен шиби випадали,
скляниці зі столув іспадали, а люди були в страху
великом» [4, с. 104]. Натомість початок 1637 р.
літописець взагалі описував як ланцюжок незви-
чайних явищ природи (землетрус — посуха — по-
жежі) та див («кривавий дощ»). При цьому він на-
давав їм особливого значення, щоб підкреслити
власні релігійні симпатії й антипатії, зокрема нада-
ти хроніці антикатолицького спрямування: «нови-
на була принесена от Риму, же там дощ падал крва-
вий і град так великий, як полтора фунта олова, і
перун ударил на каплицу, где єсть у схованню па-
пезькая корона; мніх, літаючий над містом, волал:
«Біда, тобі, біда Риме!». А бул в білих шатах. На
пророчество тоє, що где мовить: «Горе тобі Віфса-
їдо, ти Капернауме вознесися до небес» [4, с. 116—
117]. Водночас в іншому контексті хроніст тракту-
вав природні катаклізми 1638 р. («ог ні» — поже-
жу, «суху землю» — посуху) як Божу помсту, що
стосується усіх людей: «юж споминається, як пер-
ше, за фараона, була помста, так же і тепер: не до-
сить, що на дереві хробацтва були, але єще гор-
ше — що посіяно, то і тоє поїдають в землі якієсь
робаки. Помста божая!» [4, с. 120].
Проте загалом літописець акцентував на релігій-
них і національних стереотипах, чітко поділяючи світ
Роман ГОлИк1014
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012
на «своїх» і «чужих». При цьому в тексті Гунашев-
ського помітний виразний «синдром поділеного сві-
ту». У ньому, з одного боку, живуть «християни
справедливі», а з іншого — їхні супротивники. Вод-
ночас «чужі» і свої етноси та соціальні групи у сві-
домості автора Львівського літопису також дифе-
ренційовані. Повністю «чужими» для Михайла Гу-
нашевського є татари і турки — представники
нехристиянського культурного простору. Це — во-
роги, які грабують, вбивають, нищать, забирають
людей у полон і сіють хаос, страх перед несподіва-
ними нападами і грабунками: «Татаре вишли були і
Галич спалили, шкоди много учинили» [4, с. 102].
«Турчин под Хотиням бул» [4, с. 105]. «Татаров ве-
ликоє мнозство розсіялося було. Не було того чоло-
віка, щоби ся не трвожил, навіть сам король у Вар-
шаві у великой трвозі бул» [4, с. 104]. «Але орди
люд незлічонний з собою до поганських країн затя-
гли ж во плін» [4, с. 122] тощо.
«Християнські народи» у сприйманні автора та-
кож поділені на «свої» та «чужі». До перших автор
літопису зараховував. «Русь», виокремлюючи з неї
козаків, образ яких у літописі неоднозначний. З од-
ного боку, козаки для Гунашевського — захисники
Русі та Речі Посполитої від різноманітних ворогів,
від нехристиян, зокрема татар. Вперше слово «ко-
зак» на сторінках його літопису згадано у повідо-
мленні з 1578 р. про страту Івана Підкови власне у
зв’язку з нападами ординців: «Баторій бул во Льво-
ві і поїхал на лови, а казал козака Подкову стяти,
бо посол турецький скаржил на него, що татарув
біял і до Польщі недопущал» [4, с. 101]. Проте —
підкреслює Гунашевський, — їх переслідують та
страчують. Звідси — звістки про повстання під
проводом Северина Наливайка: «Наливайко до
Венгер ходил» (під 1596 роком) і «Наливайка згу-
блено» (під 1597 р.) [4, с. 102]. Водночас козаки
виступають у тексті й учасниками внутрішніх шля-
хетських конфліктів: «Знову Опалінський зі Стад-
ницьким о пса войну точил, і людий погубили мно-
го. Наостаток Стадницькому козак Шевлюга голо-
ву втял, ланцуцькому», — читаємо під 1608 роком
[4, с. 103]. У певний момент козаків та їхніх ватаж-
ків літопис подає крізь призму образу «Сагайдач-
ного, гетьмана козацького», наділеного у тексті на-
півміфічними атрибутами безстрашного воїна, який
гине лицарською смертю: «В той час Сагайдачний
спосродку турков, беручи по єдному, водил до сво-
єго обозу. Там єго пострілено і умер, а в Києві ле-
жить тіло єго» [4, с. 104]. Крім того, козаки у його
тексті постають вірними підданими Речі Посполи-
тої та легітимними представниками її лицарського
стану, яких благословляє сам королевич Владис-
лав»: «І так за помоччю божиєю а за стараннєм ко-
зацьким сталося, где видячи старання їх, сам при-
знал їм рицарство, і отримали звитязство великоє»
[4, с. 104]. Натомість, описуючи події 1630 р., ав-
тор уже відкрито зображає козаків оборонцями
руського народу, яким протистоять «ляхи». Образ
поляків у літописі зміщується від відносно нейтраль-
ного («ляхове отмінили календар» [4, с. 101]) до
приховано, і, зрештою, явно негативного, напри-
клад: «[Дорошенко] завіл бул ляхов хорошенько,
але не хотіл бити, мусили би ся були просити» [4,
с. 105] або «того ж року пощастило ляхом» [4,
с. 115]. Образ «ляха» у Гунашевського збігається
з образом «латинника» — римо-католика, антипо-
да русинів та православ’я: «Теди мнісі домінікани
меч посвящовали і коло костела носили і през
вшистку мшу на олтару лежал с тим докладом, же
на то поганство, на русь, жеби їх викоренити» [4,
с. 111]. Навіть догмати західної церкви та уявлен-
ня її вірних видаються літописцеві ілюзіями і обма-
ном: «Перед смертю виділ пан Замойський пекло
отвореноє і огонь геєнський, а они [єзуїти] прави-
ли, же «то чистець, не бойся» [4, с. 118]. Відповід-
но формується й стереотип польського воїна —
жорстокого винищувача усього, що руське: «[Лащ]
Лисінку містечко на самий день великодній вшист-
ко вистинал, як мужов, так і жон, так і дітей, в
церкві будучих, і попа з ними. По дорозі людей не-
винних, буле би тилько русин бил, забивали» [4,
с. 106] «[Гетьман польський] розгнівавшися бар-
зо…, послал хорогвий п’ять, под котрими було лю-
дей 7 сот, казали місто козацькоє висічи, і жонок,
і дітей, аби єдно бул русин» [4, с. 117].
Отже, поляки в інтерпретації Гунашевського ви-
ступають, фактично, недругами. Їхні проводирі, пе-
реконаний літописець, виношують не просто про-
ект ліквідації козацтва, а й план тотального зни-
щення «усієї русі»: «Аби впрод козаков, а затим
во вшисткой Україні русь вистинати аж до Москви»
[4, с. 117]. Логічно, що під 1636 р., коментуючи
успіхи польського війська («пощастило ляхом»),
1015Міщанин і місто: повсякденне життя та етнокультурні стереотипи львів’ян у XvII ст.
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012
літописець додає на полях промовистий коментар:
«Початок неволі козацької» [4, с. 115]. Тому ко-
зацька жорстокість щодо польських супротивни-
ків, на думку автора літопису, виправдана: це —
відповідь на «звірства ляхів», «дзеркальне відобра-
ження» жорстокості коронного війська. Так,
Самійло Лащ нищить жителів «Лисінки містечка»,
зневажаючи руську віру, на сам Великдень [4,
с. 106]. У відповідь козаки мстяться на елітній «Зо-
лотій Роті»: «На світанню вшистких побито, і ноги
не впустили, і там в окопі поклали і ховати не каза-
ли; где скарби великії окрутне побрали» [4, с. 108].
Взагалі «ляхи» та їхні союзники у Гунашевського
підступні супроти запорізьких козаків, яких постій-
но «хотять зносити», постійно нахваляються, що
поневолять усю «русь» тощо («вшистких вас в п’ясті
міти будемо») [4, с. 109]. Крім того, представники
польської шляхти, за словами літописця, розгляда-
ють русь і козаків не як рівних собі, а виключно як
«простих людей» — селян, здатних займатися лише
землеробством та скотарством («Не хочу я з Гри-
цями воєвати, нехай ідуть до ролі, альбо свині пас-
ти» — такі слова вкладає літописець в уста поль-
ського полководця [4, с. 104].
На тому ж полюсі «розділеного світу» Гунашев-
ський вміщував тих, кого вважав ситуативними со-
юзниками поляків: діячів унійної церкви, реєстро-
вих козаків («реєстровців»), німців та євреїв. Пер-
ші у його тексті наділені демонічними рисами: «І дал
їм, що і до сего часу мучать християн, як слуги і
предтечі антихриста» [4, с. 102]. Саму унію, пере-
фразовуючи слова Конєцпольського, автор Львів-
ського літопису ототожнює з кривавою трагедією:
«Теди, слише, показовал їм, слези отираючи, труп
великий, тії слова мовячи: «Отож унія — лежить
русь з поляками!» [4, с. 110]. У тому ж ключі львів-
ський міщанин розповідає про зраду супроти руй-
нівників Кодака — запорожців Івана Сулими, яких
«реєстровці» підступом запрошують до боротьби
проти «ляхів», заманюють «до окопу», заковують
у кайдани і посилають на страту до Варшави [4,
с. 114—115]. Помічниками «ляхів» та автоматич-
но — ворогами «русі» — у літописі виступають та-
кож і німецькі найманці. Так, «німці» у літописі під-
ступом руйнують кілька руських монастирів, доби-
раючись до головного — «…до Межигорського
монастиря хтіли штурмовати, леч ся чернці посте-
регли… Що ж, розумієте, в яком ми страху були,
же юж в козацьком монастиру, на котрий вшисткі
зубами скреготали! І певне, гди би ся їм ведлуг за-
мислов їх повело, вшисткой би ся русі достало» [4,
с. 109]. Їх cмерть літопис трактує також у зниже-
ному, зневажливому стилі: «А німці, як мухи, по-
гинули» [4, с. 116]. До категорії прихованих воро-
гів козацтва літопис відносять і євреїв, які у його лі-
тописі фінансують «латинників»: «Того ж дня люд
кролевський настигл, котрий, повідають, нанятий
за жидовськії бул пінязі» [4, с. 108] З іншого боку,
Гунашевський сприймав євреїв як купців, які через
свій спосіб життя та неперебірливість у методах ве-
дення торгівлі несуть загрозу міській спільноті. Зо-
крема, він зображав їх мимовільними рознощиками
епідемії: «Люде злодії викрали домов 5, що у Ярос-
лавлю повимирало богатих людей щонайбільших, і
тії речі принесли до Львова, і жиди во Львові пе-
редміськії прикупили. І так з того почалося прими-
рати помалу-малу» [4, с. 108].
Боротьбу запорозьких козаків з цими ворогами
Гунашевський вважає, фактично, священною війною
[17, с. 106], і навіть чудом. Цікаво, що описуючи
це чудо, львівський літописець використовує соці-
альну символіку матеріальної культури, зокрема
одягу XVII ст.: «З того [польського] обозу ледво
хто уйшол, для оповідення чуда так знаменитого за-
хован, і то в сермяжці, а не в блаватах, вишол» [4,
с. 121]. Козацтво, у візії автора, стає інструментом
Божого гніву, безоглядної справедливої помсти,
спрямованої, передовсім, проти представників ін-
шої віри — поляків, німців та євреїв: «А на Украї-
ні козаки броїли, ляхом деспекти чинили, німцюв як
мух били, жидов різали, як кур, мніхов у костелах
палили єдні, а другії гумна молотили, їздячи стада
займовали, м’яса до бочок солили, живность собі
готовали» [4, с. 119] «Хмельницький розослал бул
полковников... з козаками, до котрих навенцей
хлопства в’язалося, і добивали містечок і міст, шлях-
ту і жидов, і ляхов всіх впень стинаючи, а добра у
всіх огулом отбираючи і обдираючи, і людей неви-
нних губ’ячи, костели і кляштори луп’ячи» [4,
с. 121]. Водночас, трактуючи козаків-«низовців» як
гордих, незалежних представників рицарського ста-
ну, руської ідентичності та захисників православ’я,
автор літопису боїться їхньої безпощадності. Він
відзначає, що у запалі бою запорожці не розрізня-
Роман ГОлИк1016
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012
ють «своїх» та «чужих»: «Єдного русина Попеля
знашли в чернца, взяли і розстріляли, а другого с
церкви святого Феодосія» [4, с. 108]. Під час ві-
йни козаки не зважають на вік та походження сво-
їх супротивників. Як приклад у літописі наведено
історію вісімнадцятирічного польського шляхтича
Гломбоцького, який, віддавши соболеву шубу, про-
понував великий викуп, але все ж не уникнув ко-
зацької розправи [4, с. 108].
При цьому Гунашевський підкреслював, що ко-
заки для нього є, фактично, своїми, а інформації
про усі події «за Дніпром» він запозичив з надій-
ного джерела — письмових вісток одного із запо-
розьких гетьманів (якого, проте, називає досить
невиразно — «якимось»): «Гетьманом козацьким
ніякись Тимош Мигайлович Оренда, котрий рукою
власною тії новини посилал знаємим своїм в
року 1630» [4, с. 111]. Літописець не раз акцентує
на постійному зв’язку між галицькими русинами-
українцями і їхніми інформаторами «з України».
Для нього козаки — це мешканці України, які жи-
вуть «за Дніпром» і сповідують східну віру, части-
на Русі, до якої зачислюють себе й львівські укра-
їнці. Тому козацтво зображене у Львівському лі-
тописі в героїчно-пафосному ключі: «А козаки тиж
не пишнії: єще ся войско лятськое не осмотрило, а
они юж гдесь заділи 5 хорогвій (їдять не лупячи)»
[4, с. 117]. «А козаки стали і оточилися так потенж-
не, хотяй би кілька літ їх доставали, то би їх не до-
стали» [4, с. 119]. Водночас, коли козацькі війська
опиняються під стінами Львова, вони, разом з та-
тарами, трактують усю міську спільноту вороже,
як об’єкт нападу: «Замку Високого добули і люд
вистинали, также і по кляшторах усе побрали і по
церквах» [4, с. 122—123]. Отож, козацькі війни
в рецепції літописця — не лише виправдана пом-
ста, а й знищення, насильство і з польського, і з
українського (руського) боку. Крім того, Гунашев-
ський пов’язує бойові дії з недоїданням, розповсю-
дженням епідемій тощо: «Бул теж і голод всюди,
куди тілько прошли войска козацькії. Було і пові-
тря ніякоєсь, бо люд мер окрутне повсюди наголо-
ву, навіть і в самих їх військах, набарзі на бігунки»
[4, с. 122]. Проте війни захоплюють літописця.
[див. 5]. Його увагу привертає майстерність бойо-
вих операцій, їх вдалі наслідки — особливо тоді,
коли йдеться про козацтво чи «православну русь»
загалом («О чом довідалися козаки, пошло їх з ти-
сячу альбо і больше. Оступивши тоє місто, отдали
їм, же ніхто не знає, где ся поділи тії то 7 сот жол-
ніров, бо і жадного забитого не знайшли, мовячи:
«альбо їх поїли?») [4].
Зрештою, інтерес до війни та пов’язаних з нею
подій остаточно превалює на сторінках літопису. У
міру того, як погляд літописця зосереджується на
мілітарних успіхах козацького війська, Гунашев-
ського перестають цікавити події в самому Львові.
Літописець перестає доповнювати свій текст, та,
ймовірно, покидає межі міста, яке дало назву його
хроніці, і вона уривається описом далеких від Льво-
ва подій. Уяву автора займають ширші простори й
проблеми. Проте він й надалі не полишає кола ідей,
упереджень, страхів і надій, які засвоїв з дитин-
ства. Фізично покидаючи Львів, колишній міща-
нин й надалі залишається в ньому — місті своїх по-
боювань, радощів і надій.
Натомість його текст залишається одним з кла-
сичних прикладів полемічно спрямованого мислен-
ня, яке дуже різко ділить світ на «ми» й «вони». Та-
кий «непримиренний» погляд на суспільство харак-
терний для доби, в яку жив Гунашевський — часу
різких релігійних та соціально-економічних супе-
речностей, що вилилися у воєнні конфлікти 30—
50-х рр. XVII ст. Цю ментальність не можна вва-
жати системою у модерному розумінні того слова.
Це — строката амальгама емоцій та ідей, на якій
позначились проблеми й особливості національної
свідомості тодішніх львів’ян та жителів Русі, для
яких віра і етнос були близькими, майже синоніміч-
ними категоріями [19]. Водночас на підставі літо-
писного тексту важко сприйняти тезу про те, що
майже до cередини ХІХ ст. на території пізнішої
Галичини люди усвідомлювали себе крізь призму
соціальної, конфесійної та мовної ідентичності, від-
окремлених одна від одної [22]. Справді, автор
Львівського літопису вирізняє, насамперед, етно-
конфесійні спільноти (православних/русинів чи
православну русь і «латинників»-«ляхів» та іудеїв/
євреїв/«жидів»). Його увага прикута, переважно,
до трьох соціальних станів: «лицарів»-козаків («ни-
зовців», запорожців) і львівських міщан, які уосо-
блюють одночасно православ’я і «русь», яким про-
тистоїть польська шляхта. Крім того, наприклад, у
одних контекстах літописець ототожнює Річ По-
1017Міщанин і місто: повсякденне життя та етнокультурні стереотипи львів’ян у XvII ст.
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012
сполиту та її структури (зокрема, королівське вій-
сько) з окресленим етносом («ляхами»), а в інших —
ні. Це можна трактувати і як прояв лояльності до дер-
жави, і як свідчення її етнічної диференційованості,
і, навпаки, як імпліцитне, приховане ототожнення
Речі Посполитої з Польщею («ляхами»). Водночас,
коли Гунашевський послідовно протиставляє «русь»,
«ляхів», «німців» та «жидів»/євреїв і зближує міс-
цеву «русь» з придніпровськими «козаками», то тим
окреслює межі етнічних ідентичностей, об’єднуючи
різні критерії (мову, віру, культурну традицію, кров-
ну спорідненість) в одне ціле. Отож, в одному ви-
мірі осмислення «націй і станів» у свідомості львів-
ського хроніста, нібито однозначне, а в іншому, —
таке, як і в авторів тогочасних iкон Страшного суду,
на яких «народи» (зокрема ті ж козаки та русь) зо-
бражені не праворуч (як праведні), а ліворуч від
Бога (як осуджені на «геєну вогненну») [20; 21].
Звідси — неоднозначна оцінка козаків у літопис-
ному тексті. Загалом же Львівський літопис (як і
інші сучасні йому пам’ятки) дає аргументи і тим,
для яких нації є первинними, постійними категорі-
ями, і «конструктивістам» (які датують створення
«політичних націй» відносно пізнім часом, XVIII—
ХІХ ст.), залежно від того, з яких позицій прочи-
тувати його повідомлення.
Так чи інакше, настрої суспільства, в якому жив
літописець, не можна назвати мирними й спокійни-
ми. Релігійна й етнічна толерантність для нього теж,
фактично, була анахронізмом. Власне тому уяву піз-
ньосередньовічного міщанина привертали етнокон-
фесійні диспропорції, війни та конфлікти сучасного
йому соціуму. Його знання про світ також не мож-
на назвати раціональними у модерному розумінні
того слова. Авторитетними джерелами для літопис-
ця є, передовсім, релігійні та полемічні тексти (зо-
крема антикатолицька Пересторога), а водночас —
польські хроніки, з яких він черпає звістки про ті по-
дії, які виходять за межі його власної пам’яті. Отож,
Львівський літопис — свідчення того, що повсяк-
денне мислення пересічної людини XVII ст. було
сплавом побутових клопотів та любові до сенсацій.
Літописця цікавило, з одного боку, те, що його ото-
чувало у місті, а з іншого — звістки про природні
катаклізми, незвичайні явища — «знамення», міс-
тичні чудеса і чари. Водночас посилений інтерес до
цих феноменів викликав у нього й природний ост-
рах. Усе це дає змогу розглядати літописний текст
як вираз психологічної багатомірності людини
ХVII ст., її етнокультурних орієнтацій, щоденних
потреб та інтелектуальних запитів. Саме тому Львів-
ський літопис залишається одним з ключових дже-
рел для реконструкції духовного світу львівських
українців у ранню нову добу.
1. александрович в. Західноукраїнські малярі XVI ст.
Шляхи розвитку професійного середовища / Воло-
димир Александрович. — Львів : Місіонер, 2000. —
312 с. — (Студії з історії українського мис тецт ва. —
Т. 3).
2. александрович в. Львівські малярі кінця XVI ст. /
Володимир Александрович. — Львів : Місіонер,
1998. — 198 с.
3. Балушок в. Світ середньовіччя в обрядовості україн-
ських цехових ремісників / Василь Балушок. — К. :
Наукова думка, 1993. — 120 с.
4. Бевзо О. Львівський літопис і Острозький літописець:
Джерелознавче дослідження / Олександр Бевзо ;
вид. 2. — К. : Наукова думка, 1971. — 200 с.
5. Голик Р. Війна і Русь: Еволюція уявлень про збройні
конфлікти у середньовічній та ранньомодерній культу-
рі та їх рецепція у модерній Галичині / Роман Голик //
Actes testantibus. Ювілейний збірник на пошану Ле-
онтія Войтовича (Україна: культурна спадщина, націо-
нальна свідомість, державність). — Львів : Інститут
українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України,
2011. — Вип. 20. — С. 212—236.
6. Голик Р. Leopolis multiplex. Образ Львова і стерео-
типи повсякденності у міській культурі XV—
XVIII ст. / Роман Голик // Історія Львова : у трьох
томах. — Львів : Центр Європи, 2006. — Т. 1.—
С. 273—280.
7. Економічні привілеї міста Львова XV—XVIII ст.:
при вілеї та статути ремісничих цехів і купецьких кор-
по рацій / упоряд. Мирон Капраль. — Львів : Піра-
міда, 2007. — 815 с. — (Львівські історичні па-
м’ятки. — Т. 4).
8. Замостяник і. Протоколи судового процесу львів-
ського столяра Яна Ґавловича як джерело до вивчення
матеріальної та звичаєвої культури початку XVIІ ст. /
Ірина Замостяник // Дрогобицький краєзнавчий
збір ник. — 2004. — Вип. VIІІ. — С. 430—444.
9. Замостяник і. Тестамент львівського архітектора
Павла Римлянина (1618) / Iрина Замостяник //
Український археографічний щорічник. — 2009. —
Вип. 13/14. — C. 457—466.
10. ісаєвич Я.Д. Джерела з історії української культури
доби феодалізму. XVI—XVIII cт. / Ярослав Ісає-
вич. — К. : Наукова думка, 1972. — 144 с.
11. Исписание летом от рождества Христова року 1498 и
по нем идущих // Южнорусские летописи. Издание
Роман ГОлИк1018
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012
Киевской комиссии для разбора древних актов / под.
ред. О.И. Левицкого. — К., Б. р. — С. 1—23.
12. капраль М. Національні громади Львова XVI—
XVIII ст. (соціально-правові взаємини) / Мирон Ка-
праль — Львів : Піраміда, 2003. — 440 c.
13. крип’якевич і. Львівська Русь в першій половині
XVI ст.: дослідження та матеріали / Іван Крип’я-
кевич. — Львів : Б. в., 1994 — 394 с. — (Львівські
історичні праці. Джерела. — Вип. 2).
14. Львовская русская летопись // Русский историчес-
кий сборникъ, издаваемый Обществом истории и
древ ностей российских / ред. проф. Н. Погодин. —
М., 1839. — Т. 3. — Кн. 3. — С. 233—267.
15. Львовская летопись // Науковый сборникъ, издава-
емый литературным обществом Галицко-русской ма-
тицы / введение, примечания и заключение А.С. Пе-
тру шевича. — Львовъ, 1868. — С. 255—294.
16. Петришак Б. «Лицар пера і каламаря» — писар міста
Львова Войцех Зимницький (1583—1639) / Богдана
Петрищак. — Львів : Б. в., 2011. — 208 с. —
(Львівські історичні праці. Дослідження. — Вип. 3).
17. Плохій С. Наливайкова віра: Козацтво та релігія в
ранньомодерній Україні / Сергій Плохій. — К. : Кри-
тика, 2005. — 496 c.
18. Франко і. Нарис історії українсько-руської літерату-
ри до 1890 р. / Іван Франко // Франко І. Зібрання
творів у 50 томах. — К. : Наукова думка, 1984. —
С. 194—470.
19. Сhynczewska-Hennel T. Świadomość narodowa szlachty
ukraińskej i kozaczyzny od schyłku XVI do połowy
XVII w. / Teresa Сhynczewska-Hennel. — Warszawa :
Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1985. — 190 s.
20. Himka J.-P. Last Judgment Iconography in the Carpa-
thians / Jean-Paul Himka. — Toronto : University of
Toron to Press, 2009. — 301 p.
21. Himka J.-P. On the Left Hand of God: «Peoples» in
Ukrainian Icons of the Last Judgment / Jean-Paul Him-
ka // State, Societies, Cultures East and West: Essays in
Honor of Jaroslaw Pelenski. — New York : Ross Publi-
shing Inc., 2004. — P. 317—349.
22. kuzmany B. Brody. Eine galizische Grenzstadt im lan-
gen 19. Jahrhundert / Börries Kuzmany. — Vien ; Boe-
hlau, 2011.— 406 s.
23. Łoziński W. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i
XVII wieku / Władysław Łoziński. — Lwów : Gubryno-
wicz i Schmidt, 1890. — 305 s.
Roman Holyk
A TOWNSMAN AND HIS TOWN:
DAY-BY-DAY LIFE AND ETHNOCULTURAL
STEREOTYPES BY LVIV TOWNSFOLK
in the XVII c. (exemplified by Lviv Chronicle)
The article presents analytic study on concepts of early modern
Lviv in the consciousness of its inhabitants. Owing to the cases
noted at the Lviv chronicle a research-work on Leopolitans’
views of urban space and time, military conflicts and ethnocul-
tural identities of townsfolk’s communities has been exposed.
Keywords: Lviv, Lviv chronicle, urban culture, mentality, eth-
nocultural stereotyps.
Роман Голык
МЕЩАНИН И ГОРОД:
ПОВСЕДНЕВНАЯ ЖИЗНЬ
И ЭТНОКУЛЬТУРНЫЕ СТЕРЕОТИПЫ
ЛЬВОВЯН в XVII в.
(на примере Львовской летописи)
Статья рассматривает представления о раннемодерном
Львове в сознании его жителей. На примере Львовской
летописи исследовано восприятие городского пространства
и времени, военных конфликтов и этноконфессиональных
идентичностей в ментальности львовян.
Ключевые слова: Львов, Львовская летопись, городская
культура, ментальность, этнокультурные стереотипы.
|