Образи наративів про голодомор
У статті йдеться про формування образу. Розглядаються образи-персонажі, образи-речі, зорові, нюхові, дотикові образи, характерні для наративів про голодомор. Досліджується емоційний стан наратора під час творення образу...
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут народознавства НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Народознавчі зошити |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94905 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Образи наративів про голодомор / В. Сокіл // Народознавчі зошити. — 2012. — № 6 (108). — С. 1202-1208. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-94905 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-949052016-02-13T03:02:28Z Образи наративів про голодомор Сокіл, В. Статті У статті йдеться про формування образу. Розглядаються образи-персонажі, образи-речі, зорові, нюхові, дотикові образи, характерні для наративів про голодомор. Досліджується емоційний стан наратора під час творення образу The article has dealt with formation of an image. There are considered personal images as well as images of things, visual, smelling and tactile images typical for narratives on Famine diaster. Under analytic study have been put an narrator’s emotional states at his creation of the image. В статье идет речь о формировании образа. Рассматриваются образы-персонажи, образы-вещи, зрительные, обаяния, осязания, характерные для наративов о голодоморе. Исследуется эмоциональное состояние наратора во время образования образа. 2012 Article Образи наративів про голодомор / В. Сокіл // Народознавчі зошити. — 2012. — № 6 (108). — С. 1202-1208. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94905 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Сокіл, В. Образи наративів про голодомор Народознавчі зошити |
| description |
У статті йдеться про формування образу. Розглядаються
образи-персонажі, образи-речі, зорові, нюхові, дотикові
образи, характерні для наративів про голодомор. Досліджується емоційний стан наратора під час творення образу |
| format |
Article |
| author |
Сокіл, В. |
| author_facet |
Сокіл, В. |
| author_sort |
Сокіл, В. |
| title |
Образи наративів про голодомор |
| title_short |
Образи наративів про голодомор |
| title_full |
Образи наративів про голодомор |
| title_fullStr |
Образи наративів про голодомор |
| title_full_unstemmed |
Образи наративів про голодомор |
| title_sort |
образи наративів про голодомор |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94905 |
| citation_txt |
Образи наративів про голодомор / В. Сокіл // Народознавчі зошити. — 2012. — № 6 (108). — С. 1202-1208. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. |
| series |
Народознавчі зошити |
| work_keys_str_mv |
AT sokílv obrazinarativívprogolodomor |
| first_indexed |
2025-07-07T01:33:20Z |
| last_indexed |
2025-07-07T01:33:20Z |
| _version_ |
1836949963594006528 |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012
Досліджуючи жанрову систему українського
фольклору, відомий учений Степан Мишанич
дійшов висновку, що усна народна проза ділиться
на два великі масиви: на власне художню творчість
(казки, анекдоти) і документальну прозу (леген-
ди, перекази, оповідання) [11, с. 368]. На озна-
чення останньої він використовував термін «доку-
ментальна проза», орієнтуючись на одну з визна-
чальних функцій цих творів — засвідчувати і
пояснювати історично вірогідні джерела та первіс-
не значення терміна (лат. documentum — повчаль-
ний приклад, взірець, доказ).
В історичній, юридичній, мовознавчій науці під
«документом» розуміють передусім письмовий па-
пір, літопис, грамоту як повідомлення про щось
надзвичайно важливе. Однак «документ» може
існувати не тільки в письмовій, а й усній формі.
Розповіді про голодомор з усією впевненістю мо-
жемо зарахувати до народної документалістики,
оскільки у творах змальовуються справжні події,
такі, що стали фактом як особистого, так і сус-
пільного життя. А факт — це дійсність, реаль-
ність, що підтверджується свідченнями людей, ко-
трі були безпосередніми учасниками, очевидцями
цих епізодів чи певним чином обізнаними у кон-
кретних ситуаціях.
Спостереження за подіями, пов’язаними з голо-
домором 1932—1933 років, сьогодні вже можна
ґрунтовно вивчати, адже наявність спогадів стало,
так сказати б, історичним фактом. Мабуть, жодна
тверезо мисляча людина не стане заперечувати яви-
ща голодомору в Україні, бо це аксіома, що не по-
требує доведення. Ворожі напади на українських
селян, масові пограбування, руйнація фізична й ду-
ховна, виживання в неймовірно важких умовах —
ось далеко неповний перелік подій, що сталися. А
масове вимирання людей — очевидні й неспростов-
ні факти. Вони лягли в основу народних оповідань
і переказів досліджуваної тематики. Йдеться про
конкретні події, однак їхня інтерпретація у порів-
нянні з трактуваннями в інших фольклорних жан-
рах, скажімо, в казках, баладах, історичних піснях
різна. Тут рівень відтворення достовірності інфор-
мації чи не найвищий, що є домінантною ознакою
суб’єктивізації цих фактів [4, с. 87], бо ж оповідач
передає їх зі значними подробицями, намагаючись
не забути про них та не схибити в правдоподібнос-
ті висловлюваного. Інакше кажучи, він прагне ство-
рити аналоги об’єктів (фактів), які були б схожими © В. СОКІЛ, 2012
Василь СОКІЛ
ОБРАЗИ НАРАТИВІВ
ПРО ГОЛОДОМОР
У статті йдеться про формування образу. Розглядаються
образи-персонажі, образи-речі, зорові, нюхові, дотикові
об рази, характерні для наративів про голодомор. Досліджу-
ється емоційний стан наратора під час творення образу.
Ключові слова: наративи про голодомор, формування об-
разу, речі-образи, візуальні образи, нюхові образи, доти-
кові образи.
1203Образи наративів про голодомор
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012
один на одного. Тому адекватно моделюються си-
туації, події, образи. За Ю. Лотманом, модель і
предмет знаходяться в стані подібності, але не то-
тожності [10, с. 24], адже ця остання передбачає
цілковиту схожість чого-небудь до чогось за своєю
суттю, ознаками, виявом.
Треба ще раз підкреслити, що оповідач у народ-
ній прозі про голодомор був свідком чи очевидцем
тих подій (за винятком незначної кількості перека-
зів). Найголовніша цільова установка, заради якої
ці твори розповідаються, — принцип достовірнос-
ті, правдоподібності. Але що таке «правда», про
яку так багато дискутується в науковій літературі?
І що таке «правда» взагалі? Дослідники вважають,
що існує дві форми «правди», які усвідомлюються
сучасною людиною. Одна з них — та, яка прямо
відповідає історії, тобто так звана «історична прав-
да», пов’язана з точним повідомленням того, що
було. Проте дійсність минулого синтезується, пе-
редається внаслідок творчого осмислення. Таке
осмислення фактів уже не «правда» в буквально-
му розумінні слова, а наближення до «художньої
правди». У творах, про які тут ідеться, слід гово-
рити про «правду фольклорну» чи про «фольклор-
ний історизм», під яким мається на увазі послідов-
них, закономірно зумовлених форм і принципів
більшою чи меншою мірою художнього пізнання й
відображення подій [13, с. 164].
Оповідання, переказ хоч і намагаються точно пе-
редати факти, та все ж це не їхня копія чи фотогра-
фія, а суб’єктивне сприйняття, яке належить до чут-
тєвої сфери людини. Воно формується у свідомос-
ті і породжується пам’яттю та уявою, «виліплюючи»
в такий спосіб образ когось чи чогось — його ви-
гляд, подобу. Образ не може збігатися з оригіналом
навіть уже через те, що він добувається з контек-
сту свідомості. З іншого боку, у його творенні бере
активну участь емоційне ставлення до об’єкта [1,
с. 124], яке містить чимало суб’єктивного, різних
душевних переживань і почуттів.
Отже, наративи про голодомор репродукують ре-
альний світ — конкретні речі, людей, тварин тощо.
Саме реалії є носіями образів як фрагментів карти-
ни світу. Подоба об’єкта виникає внаслідок його ві-
дображення, але він не бере участі у цьому процесі.
Створюється ефект присутності в ситуації його від-
сутності. Коли об’єкт усунутий із поля зору, може
з’явитися образ, вихоплений пам’яттю із минулого.
Так, в уяві оповідачки із с. Лукаші Переяслав-
Хмельницького р-ну Київської обл. виринув образ
немовляти з картопляною сосочкою: «А воно ́,
бє ́дненьке, е ́то смокта ́ло. Го ́ду ще не було ́… А
прихо ́дять раз, дак воно ́ вже і неживе ́ньке» [15,
с. 100]. Звичайно, на час розповіді не було ні мате-
рі, ні дитини, ані тієї картопляної сосочки, вони за-
лишились гірким спогадом у пам’яті носія збереже-
ного факту в її емоційному відтворенні.
Народна проза про голодомор містить чимало
образів, у тому числі й специфічних, породжених
драматичною, трагічною ситуацією. Матеріал дає
підстави простежити природу їхнього формуван-
ня. Ще І. Франко звернув увагу на сам процес
творення образу, який він уподібнював зі сном,
оскільки в цьому останньому відбувається доволі
цікаве комбінування забутих вражень, сцен, си-
туацій [16, с. 72—73]. При певному психофізич-
ному стані людини у її пам’яті знову зринає ін-
формація, що викликала сильні почуття, яка на-
бирає чітких ознак образу. Для підтвердження цієї
думки наведемо три приклади із теми голодомо-
ру, представлених у формі сну.
1. Образ скаженого собаки, що постав в одно-
му з прозових творів. Дочка переповідає материн
сон, згідно з яким та побачила скаженого собаку,
що біг берегом. Мати почала кричати, щоб інші
люди втікали від нього. Прокинувшись, вона по-
бачила, що йдуть голова колгоспу, голова сільра-
ди і міліція записувати у колгосп, бо «вже зая ́ву
нечи ́ста си ́ла тре ́бує» [15, с. 26]. Зазначений об-
раз має символічне значення, оскільки, за народ-
ними віруваннями, собака створений дияволом [3,
с. 327], а «диявольське» походження містить у
собі щось погане. У конкретному випадку в об-
разі собаки уособлюються «правителі», які сило-
міць записували людей у колгоспи. Цю їхню не-
гативну функцію підкреслюють і епітети «скаже-
ний собака», «нечиста сила».
2. Інший приклад стосується постаті україн-
ської жінки. Для її змалювання знадобилися тра-
диційні есхатологічні мотиви. Згідно з християн-
ськими віруваннями, людина за природою двоїс-
та, складається з тіла і душі. Остання не вмирає,
а відправляється на той світ — місце її постійно-
го знаходження. Отже, під час голодомору по-
василь СОкіл1204
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012
мерла сусідка, інформується у творі. Вона ж (по-
мерла) «розповідає» про своє позагробне життя,
яке цілком нагадує реальне, адже їй доводиться
там займатися тим, чим і займалась, властиво не-
втомно працювати [15 , с. 187]. У такий спосіб у
пам’яті оповідачки заново відтворився образ пра-
цьовитої сусідки, якій так і не вдалося врятува-
тися від голодної смерті.
3. Образ поминальної вечері, який з’явився у
пам’яті Тетяни Порухи з Хмельниччини: «Я маму
в голод поховала, нічого не робила. А вже, —
каже, — як пройшло, трохи я тего розжилася і
сняться мені моя мама, шо наче приходять до хати
і кажуть: «О, ти палиш». Вона каже: «Палю, вару
тего». — «Може, ти мені б дала ложечку борщу?»
Так приснилося. Я тоді беру, збираю людей і зва-
рила борщ, зварила каши... Пообідали і за маму по-
молилися Богу — і всьо» [2, с. 234]. Ясна річ, що
за померлими під час голодомору не справляли по-
минок, хоча це важливий обряд, зв’язаний з давнім
культом вшанування предків. Як бачимо, дочка
справила поминки з обов’язковою молитвою за
душу покійної матері. Поминальний обід — ваго-
мий, концептуальний образ в аналізованому творі.
З попередньо викладеного видно, що сон є спро-
бою людського мозку образно пояснити окремі ас-
пекти сильних вражень про голодомор — чи то при-
мусовий запис людей до колгоспів, чи то дії та вчин-
ки жінки-трудівниці в реальному і потойбічному
світі, навіть елементи похоронно-поминального об-
ряду, дотримання якого регламентувала українська
етнокультурна традиція.
Певне місце в системі образів прози про голодо-
мор займають персонажі — реальні за своєю суттю,
що мають історичні прототипи. Деякі виступають
під конкретними іменами, прізвищами, інші внаслі-
док дії фактору часу втратили їх. Елементи у зобра-
женні цих людей переважно реалістичні. З іншого
боку, простежується тенденція до узагальненості,
тобто до формування фольклорного образу з озна-
ками стереотипності. Для прикладу візьмемо пози-
тивні чоловічі персонажі, наявні в багатьох тво-
рах, — батька (діда, почасти дорослого сина, сусі-
да та ін.). Основна їхня функція — господарська.
Оповідачка з Луганщини так передає хазяйнови-
тість свого батька: «Зра ́зу ж і коро ́ва оце ́, тели ́ця,
двана ́дцять штук ове ́ць, свиня ́ із порося ́тами. Була
калама ́жка, зробив ба ́тько. Таке́, як бри́чка, ті́льки
тро́шки вид не таки ́й […]. І бу ́кар був свій, те, що
зе́млю ор́е. Зем́лю ж орат́ь — буќар купил́и, бор́ону
купи ́ли, тоді ́ оце ж купи ́ли сіва ́лку, ві ́ялку» [15,
с. 22]. Кожен мав більший чи менший шматок зем-
лі, на якому працював разом зі своєю сім’єю.
У низці оповідань і переказів фігурує номінація
«куркуль». Так зневажливо називала офіційна влада
заможних селян-власників. До речі, саме слово «кур-
куль» не українського, а турецького походження, що
означає «той, що вселяє страх, страшний, небезпеч-
ний», і є похідним від «боятися» [9, с. 155]. Його се-
мантичним ядром виявилось не стільки поняття «ба-
гач», «власник», скільки «небезпека», яку становив
український господар комуністичному режиму.
Інша нав’язлива назва — «кула ́к» [15, с. 31].
В. Даль у тлумачному словнику навів кілька зна-
чень цього слова, серед інших і той, що «живе об-
маном, обрахунками, обміром [8, с. 215]. Тобто
йшлося про сформування негативного ставлення
до українського господаря. Крім того, влада вва-
жала «куркулів», «кулаків» «ворогами народу»,
яких треба знищити, вивезти в Сибір, Соловки,
Колиму. В такий спосіб цілеспрямовано руйнува-
лись підвалини української ментальності, адже
йшлося про ліквідацію селян-власників як потуж-
ного соціального стану, на якому трималося госпо-
дарство України, зрештою її безпека. У народно-
му сприйнятті образ хоч і фігурував з ярликовою
назвою «куркуль», «кулак», проте залишився по-
зитивним — розумним, «до ́брим хазя ́їном» [15,
с. 78], що вмів дати лад у всьому.
Психологи стверджують, що однією з рис україн-
ської ментальності був господарський індивідуалізм,
загострене почуття власності [15, с. 86]. Тому, як свід-
чать очевидці, господарі не хотіли добровільно усус-
пільнювати своє майно, боляче споглядали, а то й про-
тестували, коли силоміць забирали всі його статки.
Майже у всіх наративах про голодомор діють не-
гативні персонажі. Вони виступають, як правило, у
загальних номінаціях — «правителі», «уполномо-
чені», «агітатори», «ударники», «буксирники»,
«червона колона», «червона команда», «енкаведис-
ти», «красна (червона) мітла» тощо, підкреслюю-
чи таким чином їхню приналежність до владних
структур чи роду діяльності. Основу семантики слів
складає збірне поняття, яке об’єднує цих людей,
1205Образи наративів про голодомор
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012
вказує на спільні риси, дії та вчинки. Вони не інди-
відуалізовані, безликі і становлять узагальнене
сприйняття сукупності. Зазначені та подібні до них
образи-персонажі — породження конкретного
суспільно-історичного періоду, які фігурують лише
в тематичному циклі про голодомор 1932—1933 ро-
ків. Деякі з них можна вже зарахувати до концеп-
туальних знаків цієї епохи. Для прикладу візьмемо
образ «красної (червоної) мітли». Це не звичайне
словосполучення, а символ, наповнений вагомим
культурно-історичним змістом.
Так-от, мітла (реалія) — зв’язаний жмуток ло-
зин, гілок для підмітання долівки, підлоги. Однак
ця реалія у спогадах про голодомор набуває сим-
волічного звучання, адже дія («замітати») пере-
носиться на воєнізовані бригади, які забирали в
селян хліб («геть все чи ́сто ви ́мели») [15, с. 78].
Крім того, образ включає в себе і колір («черво-
на»), який перебуває в асоціативному зв’язку з
«червоноармійцями», котрих значною мірою ви-
користовували у цих спецопераціях.
Тепер щодо семантичного варіанту образу —
«буксирники». Тлумачний словник інформує, що
«буксир» — це машина або судно, що тягне за со-
бою іншу машину чи судно [5, с. 66]. Центральною
тут є дія. Отже, дія предметних реалій переосмис-
люється і переноситься на окремих людей, котрі мали
завдання «витягати» в селян всі запаси хліба і зво-
зити їх у відповідні місця.
Певне місце в системі образів займають твари-
ни, серед яких найчастіше зустрічається корова. У
традиційній народній культурі вона втілювала ба-
гатство, тому недаремно оповідачі підкреслювали
наявність великої рогатої худоби в українських гос-
подарів. Корова забезпечувала людину необхідни-
ми продуктами харчування, яких так не вистачало
в часи голодомору. Молоко пили, варили на ньому
каші, додавали навіть до різних сурогатних харчів,
щоб «покращити» їхні смакові якості. Як свідчать
народні оповідання і перекази, образ цієї тварини
поступився певною мірою своєю давньою функ-
цією, пов’язаною з багатством, набувши в екстре-
мальних умовах іншої — рятувальниці людей під
час голодомору, що перебували на межі життя і
смерті. Тому корову любили, ховали від грабіжни-
ків, надто ж боялися насильницького відбирання: «
А ді ́ти ж почіпля ́лися ко ́ло загороди, — йдеться в
одному творі, — шоб коро ́ву не ... Вони ́ ввійшли ́ у
двір коро ́ву бра ́ть. А ті ді ́ти:
— Дя́ді, — прос́ять... Дяд́ечки, не беріт́ь коро́вки,
в нас нема́ чо’ ї́сти, ті́льки молочко́» [15, с. 28].
Доволі часто в досліджуваному масиві зустріча-
ється образ коня. Тут він виступає не стільки тя-
гловою силою, що використовувалась у господар-
ській діяльності, а більше як засіб для транспорту-
вання померлих до місць поховання. Запряжена
тварина «у возик», «гарбу», що проїжджала по
селу, — це сигнал про чергове підбирання та пере-
везення мертвих. У деяких творах цей образ набув
виразного символічного звучання, як, скажімо, у
спогаді оповідача з Кіровоградщини: «Для діте́й
мале ́ньких був той бі ́лий кінь стра ́шний, як смерть.
Ми щита ́ли, що це дід нас їде забира ́ть і одвезе ́ на
кла ́довище». Тому його боялися, особливо діти,
яких інколи дорослі лякали: «Не бу ́деш слу ́хать,
бу ́де ї ́хать ді ́до бі ́лою коня ́кою — забере ́ він тебе ́
туди» [15, с. 174]. Отже, за цією реалією стоїть не
лише предметна віднесеність, а й конкретна кон-
цептуально осмислена історико-культурологічна
сутність. «Біла коняка» (чи просто «кінь») в ана-
лізованому оповідному циклі виступає вісником
смерті. Цей образ суголосний з міфологізованою
твариною, пов’язаною зі смертю та поховальним
обрядом, адже коня в давнину вважали основною
транспортною і тягловою силою, що втілювала
зв’язок з потойбічним світом [12, с. 590].
Для прискіпливого виявлення захованого зерна
«уповноважені» використовували спеціальний ін-
струмент у вигляді залізного стержня, який народ
називав «шомпол», «щуп» [15, с. 44, 61], «шпич-
ка», «гостра шпиця», «залізна палиця» [2, с. 97; 217;
229] і т. д. Слід підкреслити, що у спогадах ідеться
не стільки про предметну реалію спеціального при-
значення, а в пам’яті оповідача виникає образ, який
відображає епоху тотального відбирання в людей
зерна, навіть закопаного в землі, це насторожливий
знак наближення вірогідної голодної смерті.
Жах наводив на людей інший предметний об-
раз — «чорного ворона». «Стоїть «чо ́рний
во ́рон», — згадує оповідачка з Хмельниччини, —
мілі ́ції ті ́лько... Тако ́ та ́то сидить. Та ́то поба ́чили і
ста ́ли пла ́кати. І я ста ́ла пла ́кати. Міліціонє ́р ка ́же,
шо в нас не пла ́чуть. Взяли ́ мене ́ за пле ́чі —
ви ́пхали. І так, як забра ́ли, так ми і не зна ́єм, де і
василь СОкіл1206
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012
шо, й яке» [15, с. 41]. «Чорний ворон» (реалія) —
автомашина, якою транспортували арештованих.
Образ, що виникає в уяві має, з одного боку, ме-
тафоричне значення (за швидкістю пересування до
птаха), а з іншого — символічне, адже «ворон»,
згідно з народними уявленнями, — зловіща пти-
ця, пов’язана зі світом мертвих [7, с. 444]. У на-
шому випадку «чорний ворон» сигналізує про
ув’язнення, засудження і в більшості випадків про
трагічну смерть героя.
У наративах про голодомор народна пам’ять най-
частіше апелює до органу зору — очей, які сприйма-
ють та відображають у зовнішньому світі все, що вра-
жає. В такий спосіб вимальовуються портретні ха-
рактеристики, розгортаються просторові координати,
конкретизуються ознаки, дії, стан, інколи семанти-
зується символьна наповненість окремих образів.
З погляду часу в пам’яті інформаторів ретран-
слюється образ голодомору: «Це три ́дцять тре ́тій,
коли ́ вуо ́н був. Я його ́ так, як сьогоні бачу; «Сами ́
ба ́чили, ді ́точки. Ми його ́ сами ́ ба ́чили» [15, с. 80,
82,]. Тут поставлено акцент на здатності люди-
ни сприймати ці події зором, та найголовніше —
внутрішньо переживати їх. Візуальний образ го-
лодомору викликає в реципієнта глибоку триво-
гу, душевний неспокій з приводу пережитого,
пригадування гострого відчуття нестачі їжі, втра-
ти рідних та близьких.
Народна проза заставляє слухача пройнятися тим
болем, затамувати в собі дух, коли йдеться про ви-
гляд людей часів голодомору. Увага звертається го-
ловним чином на зовнішні атрибути. Домінантна
ознака — «пухлий», яка підкреслює хворобливий
стан, що супроводжується набряком тіла, особливо
окремих частин — ніг, рук, голови, очей: «Ма́ма
поло́ла буряки́ ці́лий день. Запуха́ли о́чі, налива́лися
но́ги. Пу́хлі були́, да́же у череви́ки не могла́ нога́ вже
влі ́зти»; «Таки ́й невели ́чкий хло ́пчик»; «Я зайду ́, а
він не ба́чить. А пу́хлий! Страх це, яки́й пу́хлий. Не
ви ́дно ж ні глаз, нічо́го не видно, таке́ розпу ́хше»;
«Ко ́ло Ча ́пала клу ́нька була ́, пі ́ду туди ́, а там малі ́ й
старі́ лежа ́ть пу ́хлі, з го ́лоду помира ́ють»[15, с. 70,
105, 115, 177]. Означення «пухлий» та різні його
форми виступає сигналізатором передсмертного ста-
ну людини. Частотність його вживання достатньо
велика, бо випливає з об’єктивної реальності, що ві-
дображає тогочасну візуальну картину спухлих від
голоду людей. Така означеність простежується лише
в наративному комплексі про голодомор.
Чимало візуальних образів з летальними наслід-
ками спостерігаємо в досліджуваному масиві в про-
сторових картинах: «Прийдут́ у хат́у — лежит́» [15,
с. 144]; «Пригадую, як одна молода жінка лежала
на хіднику. Ще відкриті очі, уста легенько рухались,
а друга жінка тримала біля уст скибку хліба. Жін-
ка не була в змозі навіть відкрити рота і тут же по-
мерла. Інша жінка, мабуть, збиралась годувати свою
дитину. Вона лежала мертва, а немовля ловило руч-
ками й торкалось устами до мертвих грудей» [14,
с. 323]. В одному з народних оповідань з’являється
зоровий образ голови, який викликає глибокі вну-
трішні переживання: «За це ́рквою, і ба ́чила таки ́й
сарай́чик діряв́ий-діряв́ий, а в сарай́чику отаќ дер́ево
лежа ́ло, і ті ́ї дє ́вочки голова ́ на тім де ́реві. Як сійча ́с
ба ́чу — чо ́рний во ́лос, чо ́рний» [15, с. 134]. Образ
чорного волосся символізує дівочу красу, молодість,
яку скосив голодомор.
Душевного болю завдає картина недбалого
транспортування померлих до місця їхнього ві-
чного спочинку: «Я не мо ́жу забу ́ть, як я па ́сла
корови ́, як ве ́зли (то вже чужих двох) ме ́ртвих.
Не то, шо на вуз покла ́ли їх, а но ́ги вися ́т, аж
такво ́ з во ́за» [15, с. 178].
Майже кожен оповідач інформує про місце похо-
вання померлих. У просторовому плані воно різне —
в садку, в яру, під тополею тощо, та найбільше — на
кладовищі. З останнім пов’язується рельєфний об-
раз могили. Вона, як правило, велика: «Ви́копали на
цви́нтарі я́му, пішли́ за мерцьо́м додо́му. Приво́зят
мерця́ — по́вна я́ма ме́рших люде́й наки́дана» [15,
с. 170]; «Де зараз сокори, так яма викопана. Ще
люди не кінчались, він укидав туди» [6, с. 274]. Об-
раз великої ями (=могили) засвідчує масові захоро-
нення людей, померлих голодною смертю.
Надзвичайно сильне відчуття викликає зоровий
образ землі, що двигтить на могилі. В одному із тво-
рів ідеться про жінку, котру ще живу закопали: «А
вона ́ото ́ж кид́ається, і земля ́… у́жасть. Це на моїх́
глаза́х було ́» [15, с. 184]. Земля ворушиться на мо-
гилі — це не метафора, а, на жаль, непоодинока ре-
альність часів голодомору.
У досліджуваному масиві присутні і деякі нюхові
образи, пов’язані зі здатністю людини сприймати за-
пахи. Щоправда, на їх означення виявлено не так
1207Образи наративів про голодомор
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012
багато слів і словосполучень, серед них переважно
ті, що стосуються неприємних відчуттів. Для при-
кладу! « А друѓа сусід́ка (баб́ка жила ́сама́), так вона ́
розпу ́хла, ду ́же текло ́ з неї» [13, с. 148]. Йдеться
про те, що тіло жінки вже руйнувалося, виділялась
рідина неприємного запаху. Це, своєю чергою, про-
буджує в нас почуття жалю, досади, болю за здоров’я
безпомічної людини.
Один з поширених нюхових образів пов’язується
з мертвяками. «Забігли якось до сусіда, — говорить-
ся в оповіданні, — звали його Федір, і дочка в ньо-
го була Оля (тоді страшна жара), а вони лежали обої
на печі, а в нього кожа перепалась і страшно смер-
дить» [2, с. 165]. Або в іншому: «Отамо́ Гороб’ї́, там
село́ було́ Гороб’ї́, там же почті ́ всі лю́де ви́мерли з
го́лоду. Прийду́ть до ха́ти — воні́ще. Неживи́є» [13,
с. 98]. Той неприємний запах викликає і в реципієн-
та, і в слухача гіркоту від масового вимирання людей,
яких не встигали забирати і захоронювати.
Брак їжі спонукав формування в наративах про
голодомор смакових образів. Аналіз творів показує,
що люди зрідка їли справжні харчові продукти (муч-
ні вироби, зерно, квасолю, картоплю, молоко,
м’ясо), а здебільшого перебивалися сурогатами. На
цих останніх акцентується увага, оскільки вони не
відповідали логіці нормального людського спожи-
вання. Передусім ідеться про поїдання листя ака-
ції, вересу, лободи, щавлю, різного коріння, як і ко-
тів, собак, ховрахів, шкур тварин тощо. Інформато-
ри детально розповідають про способи їхнього
приготування. У переважній більшості вони не за-
значають смакових якостей. Люди споживають усе,
що потрапляє, аби задовольнити їхні фізіологічні
потреби в їжі: «У ліе ́сі нарву ́ щавлю ́, а на ба ́тькове
дво ́рище зайду ́ да ли ́пи начо ́рхаю то ́рбу. Да в одно ́м
карман́і лип́а, а в другом́ щав́ель. І так гар́но наїл́ася.
Прийшла ́ додо ́му, як пучо ́к» [13, с. 88]. Словоспо-
лучення «га ́рно наї ́лась» створює ілюзорний образ
ситої людини, однак у його змалюванні міститься
відтінок іронії. Прихована іронія проглядається в
образі «солодкого кореня», який росте в заплавах
річок. Як виявилося, рослина мала отруйні власти-
вості, адже дівчина, наївшись, «вже там зовсє ́м
заболє ́ла, лежа ́ла» [13, с. 92].
Інший образ пов’язується з гіркотою, своєрідним
їдким, різким смаком: «Трава́ пішла́. Там така́ трава́
єсть, гірчаќ називає́ться, шо його ́як зірвеш́, а з йо́го
біжи ́ть молочко ́» [13, с. 89]. Гірчак — народна на-
зва деяких видів рослин із роду жовтий осот. Так-
от, молочко рослини за виглядом нагадує коров’яче,
проте небезпечне, бо після вживання, повідомляє ін-
форматор, «вже тоді ́ кача ́ємось». М’ясо сороки,
стверджує інший, — також гіркуватого присмаку.
Маємо підстави говорити і про деякі дотикові
образи в народних оповіданнях та переказах про
голодомор. Об’єму стосується купа скинутих по-
мерлих людей, що нагадує відкритий могильник.
На твердість (м’якість) померлих вказує такий
фрагмент із цим дотиковим образом: «Привіе́злі
же ́нщину… Тоді ́ не тверді ́ були ́ лю ́ди ме ́ртві.
Отакі ́є, наче живі ́» [13, с. 182]. Неприємні доти-
кові відчуття проглядаються в транспортуванні во-
локом жертв голодомору до місця захоронення
(«волоком тягнуть», «тягнуть на кладьбіще» [13,
с. 85, 177]). Вражає картина силового переміщен-
ня тіл, прив’язаних до воза, коня тощо.
Отже, ми розглянули тільки окремі факти і обра-
зи, пов’язані з голодомором 1932—1933 років. Між
ними існує тісний взаємозв’язок, оскільки реалії дали
поштовх для їх образного відтворення й сприйнят-
тя, що вирізняється посиленою емоційністю, насам-
перед страху і тривоги, туги й журби.
1. арутюнова Н.Д. Образ (опыт концептуального ана-
лиза) / Н.Д. Арутюнова // Референция и проблемы
текстообразования (Сборник научных трудов). —
М. : Наука, 1988. — С. 117—129.
2. Борисенко в. Свіча пам’яті: Усна історія про геноцид
українців у 1932—1933 роках / Валентина Борисен-
ко. — К. : Стилос, 2007. — 288 с.
3. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релі-
гійних поглядах та віруваннях / Г. Булашев. — К. :
Довіра, 1992. — 414 с.
4. Буряк в.Д. Поетика інформаційно-художньої свідомос-
ті / В.Д. Буряк. — Дніпропетровськ, 2001. — 392 с.
5. Великий тлумачний словник сучасної української
мови. — К. ; Ірпінь : Перун, 2003. — 1426 с.
6. Врятована пам’ять. Голодомор 1932 —33 років на Лу-
ганщині: свідчення очевидців / упоряд. І. Магриць-
ка. — Луганськ : Промдрук, 2008. — Т. 1. — 325 с.
7. Гура А.В. Ворон // Славянские древности: Этно-
лингвистический словарь : в пяти томах. — М. : Меж-
дународные отношения, 1995. — Т. 1. — С. 444.
8. Даль В. Толковый словарь живого великорусского язы-
ка : в 4-х т. / Владимир Даль. — М. : Изд-во иностран-
ных и национальных словарей, 1955. — Т. 2. — 672 с.
9. Етимологічний словник української мови : у семи то-
мах. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3. — 550 с.
василь СОкіл1208
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012
10. лотман ю.М. Лекции по структурной поэтике (Вве-
дение, теория стиха) / Ю. М. Лотман. — Тарту,
1964. — Вып. 1. — 95 с.
11. Мишанич С. Жанрова система українського фолькло-
ру / Степан Мишанич // Мишанич С. Фольклорис-
тичні та літературознавчі праці. — Донецьк : Доне-
цький національний ун-т, 2003. — Т. 2. — 375 с.
12. Петрухин в.Я. Конь // Славянские древности.
Этнолингвистический словарь : в пяти томах. — М. :
Международные отношения, 1999. — Т. 2. — 590 с.
13. Путилов Б.Н. Типология фольклорного историзма /
Б.Н. Путилов // Типология народного эпоса. — М. :
Наука, 1975. — С. 164—181.
14. Український голокост 1932—1933: свідчення тих, хто
вижив / за ред. Ю. Мисика. — К. : Києво-Моги-
лянська академія, 2003. — Т. 2. — 267 с.
15. Українці про голод 1932—1933 / фольклорні записи
Василя Сокола. — Львів, 2003. — 232 с.
16. Франко і. Із секретів поетичної творчості / Іван
Франко // Франко І. Зібр. творів : у 50-ти т. — К. :
Наукова думка, 1981. — Т. 31. — С. 45—119.
vasyl Sokil
ON SOME IMAGES OF FAMINE NARRATIVES
The article has dealt with formation of an image. There are
considered personal images as well as images of things, visual,
smelling and tactile images typical for narratives on Famine di-
aster. Under analytic study have been put an narrator’s emo-
tional states at his creation of the image.
Keywords: famine narratives, creation on images, images of
things, visual images, smelling images, tactile images.
васыль Сокил
ОБРАЗЫ НАРАТИВОВ ОБ ГОЛОДОМОРЕ
В статье идет речь о формировании образа. Рассматрива-
ются образы-персонажи, образы-вещи, зрительные, обоя-
ния, осязания, характерные для наративов о голодоморе.
Исследуется эмоциональное состояние наратора во время
образования образа.
Ключевые слова: наративы о голодоморе, формирование
образа, вещи-образы, визуальные образы, осязательные
образы, обоятельные образы.
|