Товариство «Просвіта»: перші видання на соціально-економічну та господарську тематику. 1869—1874 рр.

Охарактеризовано перші видання Товариства «Просвіта» на соціально-економічну та господарську тематику, що публікувалися в альманахах та окремих виданнях в період 1869—1874 рр. У них подавалися поради (головно дані з агрономії, ветеринарії) щодо ведення раціонального сільськогосподарського виро...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Пашук, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут народознавства НАН України 2012
Назва видання:	Народознавчі зошити
Теми:	Статті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94925
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Товариство «Просвіта»: перші видання на соціально-економічну та господарську тематику. 1869—1874 рр. / В. Пашук // Народознавчі зошити. — 2012. — № 6 (108). — С. 1171-1186. — Бібліогр.: 18 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-94925
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-949252016-02-13T03:02:26Z Товариство «Просвіта»: перші видання на соціально-економічну та господарську тематику. 1869—1874 рр. Пашук, В. Статті Охарактеризовано перші видання Товариства «Просвіта» на соціально-економічну та господарську тематику, що публікувалися в альманахах та окремих виданнях в період 1869—1874 рр. У них подавалися поради (головно дані з агрономії, ветеринарії) щодо ведення раціонального сільськогосподарського виробництва, вдосконалення догляду за свійськими тваринами. Також, з метою запобігання розоренню селян, пропаговано засоби зміцнення їх фінансового становища через заснування громадських шпихлірів та позичкових кас — відомих і ефективних форм кооперації. Поряд з цим звучали заклики поборювати власні негативні риси — пияцтво, лінивство, неуцтво, марнотратність, а замість них культивувати тверезість, працьовитість, ощадливість, засновувати школи з рідною мовою навчання. The paper has brought some characteristics of first editions on themes of social economy as well as household works and farming issued by Prosvita Society and published in various almanacs and separate prints at the period of 1869 to 1874. These had contained certain recommendations (general data of agronomy and veterinary) as for efficient agricultural management and better care of the domestic animals). To prevent the bankruptcies of farm economies popularization had been lead of some means for strengthening of peasants’ financial situation through the establishingt of public granaries and pawnshops, being wellknown and effective forms of cooperation. At the same time, there had been spread some calls for fighting people’s negative features, as inebriety, laziness, ignorance, extravagance on the one hand, and cultivating temperance, diligence, thrift and establishing schools with native language education on the other. Охарактеризованы первые издания Общества «Просвита» на социально-экономическую и хозяйственною тематику, помещенные в альманахах и отдельных изданиях в пери- од 1869—1874 гг. В них помещались советы (главным об- разом сведения из агрономии и ветеринарии) относительно ведения рационального сельскохозяйственного производства, усовершенствования ухода за домашним скотом. Кроме этого, с целью предотвращения разорения крестьянских хозяйств, пропагандировались средства укрепления их финансового состояния посредством создания общественных амбаров и кредитных касс — известных и эффективных форм кооперации. Также высказывались призывы искоренять собственные негативные качества — пьянство, леность, невежественность, расточительность, а вместо них культивировать трезвость, трудолюбие, бережливость, основывать школы с родным языком обучения. 2012 Article Товариство «Просвіта»: перші видання на соціально-економічну та господарську тематику. 1869—1874 рр. / В. Пашук // Народознавчі зошити. — 2012. — № 6 (108). — С. 1171-1186. — Бібліогр.: 18 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94925 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Пашук, В. Товариство «Просвіта»: перші видання на соціально-економічну та господарську тематику. 1869—1874 рр. Народознавчі зошити
description	Охарактеризовано перші видання Товариства «Просвіта» на соціально-економічну та господарську тематику, що публікувалися в альманахах та окремих виданнях в період 1869—1874 рр. У них подавалися поради (головно дані з агрономії, ветеринарії) щодо ведення раціонального сільськогосподарського виробництва, вдосконалення догляду за свійськими тваринами. Також, з метою запобігання розоренню селян, пропаговано засоби зміцнення їх фінансового становища через заснування громадських шпихлірів та позичкових кас — відомих і ефективних форм кооперації. Поряд з цим звучали заклики поборювати власні негативні риси — пияцтво, лінивство, неуцтво, марнотратність, а замість них культивувати тверезість, працьовитість, ощадливість, засновувати школи з рідною мовою навчання.
format	Article
author	Пашук, В.
author_facet	Пашук, В.
author_sort	Пашук, В.
title	Товариство «Просвіта»: перші видання на соціально-економічну та господарську тематику. 1869—1874 рр.
title_short	Товариство «Просвіта»: перші видання на соціально-економічну та господарську тематику. 1869—1874 рр.
title_full	Товариство «Просвіта»: перші видання на соціально-економічну та господарську тематику. 1869—1874 рр.
title_fullStr	Товариство «Просвіта»: перші видання на соціально-економічну та господарську тематику. 1869—1874 рр.
title_full_unstemmed	Товариство «Просвіта»: перші видання на соціально-економічну та господарську тематику. 1869—1874 рр.
title_sort	товариство «просвіта»: перші видання на соціально-економічну та господарську тематику. 1869—1874 рр.
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94925
citation_txt	Товариство «Просвіта»: перші видання на соціально-економічну та господарську тематику. 1869—1874 рр. / В. Пашук // Народознавчі зошити. — 2012. — № 6 (108). — С. 1171-1186. — Бібліогр.: 18 назв. — укp.
series	Народознавчі зошити
work_keys_str_mv	AT pašukv tovaristvoprosvítaperšívidannânasocíalʹnoekonomíčnutagospodarsʹkutematiku18691874rr
first_indexed	2025-07-07T01:34:35Z
last_indexed	2025-07-07T01:34:35Z
_version_	1836950041915293696
fulltext	ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012 У своїй діяльності Товариство «Просвіта» значну увагу звертало на проблемі соціально-еко но- мічного розвитку українців Галичини, що відповіда- ло ідеологічним основам, заманіфестованим на Уста- новчих зборах Товариства в промовах Н. Вахнянина та А. Січинського. Вказані доповідачі, розкриваючи напрямки планованої роботи, вважали, що новозас- нована інституція повинна впливати на поліпшення матеріального стану суспільства, й вказали на відпо- відні підходи у просвітній діяльності. Н. Вахнянин вважав що спочатку потрібно було подавати наро- дові твори з біблійної тематики, історії, а згодом, коли народ зацікавиться виданнями «Просвіти» і буде більше підготовлений до сприйняття важливі- ших речей, необхідно буде перейти до подачі «наук реальних», тобто до книжок про господарство, са- дівництво, бджільництво, тваринництво, про про- мисловість і торгівлю [10, с. 516]. Другий доповідач, А. Січинський, по суті, повто- рив міркування попередника, вважаючи, що одним із найважливіших завдань мало стати «охоту до чи- тання розбудити». Для цього радив, перш за все, вдало підбирати проблематику видань і їх поступо- во розширювати. Це мали стати, «з одного боку, речі релігійні, як: життя святих, важнющі й інтересовні- щі події з біблійної історії…; з другого боку, повісті моральної заснови». Також закликав друкувати до- брі книжки для народних шкіл. Таким чином, «роз- будивши… в нашому народі достаточну охоту до чи- тання», можна буде перейти до важливої й дуже не- обхідної народові науки про господарство, а саме: «о рільництві, садівництві, городництві і т. д.» Крім того, вказав на важливість видання книжок «розбу- джаючі духа промислово- спекулятивного, духа предприємчивости і асоциациї» [11, с. 525—526]. Всі доповідачі наголошували, що і стиль написання, і ціна видань мали бути доступними для народу. Загалом в ідеології просвітнього Товариства спри- яння піднесенню матеріального добробуту русинів краю мало здійснюватися виважено й поступово шляхом видання книжок на економічну тематику. Тому обидва доповідачі вважали, що народ необхід- но було підготувати до сприйняття важливих госпо- дарських знань через друк, спочатку релігійної літе- ратури, зокрема біблійних оповідань, а коли народ познайомиться із просвітянськими виданнями, заці- кавиться ними, а заодно призвичаїться до читання, тоді подавати йому книжки господарського харак- теру. За їхньою допомогою просвітяни планували © В. ПАШУК, 2012 Володимир ПАШУК ТОВАРИСТВО «ПРОСВІТА»: ПЕРШІ ВИДАННЯ НА СОЦІАЛЬНО‑ЕКОНОМІЧНУ ТА ГОСПОДАРСЬКУ ТЕМАТИКУ. 1869—1874 рр. Охарактеризовано перші видання Товариства «Просвіта» на соціально-економічну та господарську тематику, що пу- блікувалися в альманахах та окремих виданнях в період 1869—1874 рр. У них подавалися поради (головно дані з агрономії, ветеринарії) щодо ведення раціонального сіль- ськогосподарського виробництва, вдосконалення догляду за свійськими тваринами. Також, з метою запобігання розо- ренню селян, пропаговано засоби зміцнення їх фінансового становища через заснування громадських шпихлірів та по- зичкових кас — відомих і ефективних форм кооперації. По- ряд з цим звучали заклики поборювати власні негативні риси — пияцтво, лінивство, неуцтво, марнотратність, а за- мість них культивувати тверезість, працьовитість, ощадли- вість, засновувати школи з рідною мовою навчання. Ключові слова: Товариство «Просвіта», просвітянські ви дання на соціально-економічну та господарську темати- ку, о. Ст. Качала, І. Бічай, о. І. Наумович, Р. Юнович. володимир ПаШУк1172 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012 сприяти економічному піднесенню простого люду в галузі сільського господарства, торгівлі, промисло- вості. Це означало, що економічний напрям був чіт- ко визначеним в ідеології Товариства ще на етапі його заснування. А з початком діяльності потрібно було ці засади реалізовувати на практиці. Як саме запо- чатковувалася економічна просвіта і якими були пер- ші кроки в цьому, розглянемо у нашій статті. Для з’ясування вказаних завдань охарактеризує- мо перші видання Товариства, що мали соціально- економічне спрямування, визначимо їх характер, зміст, спосіб викладу тощо. До перших видань, що стосувалися матеріального «пробудження» русинів краю, віднесемо всі публікації, які тим чи іншим чи- ном торкалися забезпечення добробуту народу, що побачили світ у 1869—1874 рр., тобто в період за- родження «Просвіти» як організації, що мала спри- яти національному розвитку народу. На початку діяльності новозасноване Товари- ство вдавалося до друку різноманітних видань, зо- крема альманахів, серед яких були матеріали релі- гійного характеру, літературні твори, підручники, твори науково-повчальні й розважальні. Це від- повідало визначеній ідеологічній засаді про посту- повість у підходах щодо «матеріальної» тематики. Однак вже у першому році діяльності Товариство вдалося до друку літератури, яка мала б подавати- ся народу дещо пізніше. Стисле пояснення важливої ролі знань, науки у розвитку суспільства в різних його напрямках, у т. ч. й економічному, наведено в першому альмана- сі «Зоря» за 1869 р. У першій вміщеній у ньому статті п. н. «Дещо про письменство» [4, с. 3—9], написаній в стилі оповідання, автор О. Партиць- кий спочатку виклав етапи поступу людства. За його міркуванням, колись в давнину люди «жили тільки по лісах, як звірята». Головним їхнім «гос- подарським» заняттям було полювання. З часом вони навчили «волів та коней ходити в плузі, поча- ли орати», винайшли різні знаррядя, як от серп, косу тощо. Пояснивши таким чином поступ люд- ства, який пройшов еволюцію від споживацького до відтворюючого господарства, вказав, що пізні- ше було винайдено різноманітні машини, які допо- магали людям у їхній праці. Тому: «тепер почина- ють вже й орати, і сіяти, і віяти, і молотити маши- нами». А могло це статися тому, що «до цього всього подоходили люди своїм власним розумом, за поміччю мови, письменства та науки» [4, с. 3—4]. Пояснивши, таким чином, зв’язок інте- лектуального, наукового розвитку із поступом сус- пільства, автор, після з’ясування впливу освіченос- ті на релігію, громадянський лад, вказав на значен- ня раціонального підходу для вдосконалення і сільського господарства. Воно, за міркуванням ав- тора, вимагало науки, бо «орати землю можна як- небудь, або розумно: коли розумно, то і вродить добре; але і тут потрібна наука, щоб знати, як взя- тися за діло і з чим». Тому так трапляється, що наш селянин «збере на свому полі з одного зерна шість, а німець, сусід його, на такім самім полі збере ві- сімнадцять зерен з одного посіяного, отже в три рази більше проти нашого брата». А це тому, що німець краще знав, як удобрювати землю, як кра- ще її засівати, доглядати посіви, а зібраний урожай зберігати. Відповідно, в «німців завжди худоба бу- ває ліпша, від нашої», а це тому, «що у нас не зна- ють, як ліпше доглядати худобу, ходити коло неї не вміють, та й користь з неї не велика». На завер- шення цього блоку автор підсумував: «всі ці спо- соби описуються в книжках, аби тільки хотіли вчи- тись, а користь буде» [4, с. 6—8]. Ця стаття, крім пояснень важливості інтелектуального, наукового розвитку для суспільства, мала чітко виражений пропагандистський характер. Для того, викладаю- чи роль науки в досягненні матеріального добробу- ту через порівняння раціональнішого господарю- вання німців із господарювання галицьких селян, автор завершив виклад матеріалу твердженням, що вся необхідна інформація з цього є у книжках. За- лишалося лише її освоїти. Першою публікацією що ставила за мету сприя- ти матеріальному піднесенню народу, була книжка, написана о. Ст. Качалою під назвою «Що нас гу- бить, а що нам помочи може», що вийшла під гри- фом Товариства у 1869 р. Це було не плановане ви- дання, оскільки його запропонував Виділові сам ав- тор, про що поінформував «виділових» на одинадцятому засіданні проводу від 13 вересня 1869 р. голова Товариства Н. Вахнянин. Він вказав, що у цій праці йдеться «о теперішніх нуждах про- стого народу, і як їм зарадити», що цю «брошуру пе- редав товариству до видання отець Качала, призна- ючи заразом на видатки видання 35 з[о]л[олотих]. 1173Товариство «Просвіта»: перші видання на соціально-економічну та господарську тематику… ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012 р[инських]. Рішено віддати сю брошуру до перегля- ду двом членам і видрукувати в 2000 примірниках» [1, с. 14]. Цього ж року брошура побачила світ, а згодом вона неодноразово перевидавалася, що свід- чить про важливість піднятих у ній питань, прийнят- ний стиль й потрібність суспільству. Брошура [5, с. 56] невеличкого формату склада- лася із п’яти розмов («розговорів»), в яких у формі діалогів розглядалися нужди тодішнього селянства й окреслено шляхи та засоби їх подолання. Напри- кінці книжечки вміщено «Статут громадських шпих- лірів», ухвалений Збаразькою повітовою радою. Стиль написання простий, легко читається, а ви- користаний діалоговий підхід нагадує катехитичний спосіб — питання-відповіді, що визнаний одним із найефективніших методів подачі та сприйняття ін- формації. Цьому спряли і звичні для селян персона- жі учасників розмов — селяни, священик, що обго- ворювали насущні, отже, зрозумілі народні нужди. За характером викладених міркувань текст можна поділити на дві умовні частини, кожна з яких відповідала двоскладовій назві брошури: пер- ша частина стосувалася тодішніх суспільних про- блем, тобто відповідала на питання, що зазначе- но у першій половині назви — «що нас губить», а друга вказувала на потребу й шляхи поборення існуючих негараздів, що наповнювало змістом другу частину назви — «що нам помочи може». Кожна з них мала свої складові які уточнювали, конкретизували, ілюстрували підняті питання сус- пільного розвитку — його тодішнього стану та ба- жаних і необхідних перспектив. Перша, умовна частина, складалася із трьох «роз- говорів», які, згідно з задумом автора, мали «вияс- нити» існуючі сільські негаразди та вказати на їх при- чини. У першій розмові [5, с. 3—10] два господарі, Павло і Василь, роздумували над становищем селян- ства після скасування панщини, нарікали на появу нових проблем, зумовлених отриманою «свободою», і намагалися збагнути, що до цього призвело. Суть розмови зведено до констатації факту, що становище селянства погіршилося (бо лихварі за- бирали землю), і до пошуку причин цього явища, що виражено у діалозі розважливого Павла і скеп- тика Василя. Перший вважав, що це сталося тому, що свободою необхідно вміло скористатися. А, на жаль, частина селян, зрадівши, що їх вже не гонять на панщину, «замість взятися щиро до праці і… більше працювати… для себе, стали вони, в тем- ноті своїй і при дурному розумі…, частіше загля- дати до корчми» і, як наслідок, «аренди… пішли в гору, а грунти хлопські» забрали лихварі. Скептик, опонуючи Павлові оправдовував це тим, що люди у цьому не винні, бо «їх свобода застала темними», а до цього спричинилися мандатори, які чинили пе- решкоди в навчанню дітей (батьків учнів садили «до арешту», а письменних хлопців віддавали до війська), а тепер дорослим вже пізно вчитися. Роз- важливий Павло заперечував, що люди не були ви- нні за панщини, а після її скасування необхідно було самим вчитися. Також висловлено критичну оцінку щодо частини тодішнього селянства, згід- но з якою люди не завжди хотіли заробляти, ліни- ві, марнотратні, вражені пияцтвом. На останньо- му «критик» зупинився детальніше, зауваживши, що люди п’ють при різних оказіях (весілля, гість) і дітей привчали до пиятики, а це руйнувало гос- подарство, вело до розбою. На завершення роз- мови співбесідники вирішили після «вечірні» звер- нутися до священика за порадою. Друга розмова [5, с. 10—16], з участю пароха, підтвердила міркування розважливого Павла. Свя- щеник вказав на головну причину занепаду селян- ських господарств — пияцтво, а його пов’язав із тен- денціями, що сформувалися ще з часів панщини і зберігалися і в постпанщизняний час, та з нерозваж- ливістю самих селян. Парох повторив думку Павла: причина пияцтва — дурний розум і темнота просто- го народу і пояснив їх походження. Пани за допо- могою пропінації привчили селянина до алкоголю ще за часів панщини. «Двори накидали хлопам на свя- та… по 10 і більше кварт горівки, за котру, чи хотів чи не хотів пити, заплатити мусів.» І вказав на ви- хід: робити те, що від нас залежить — менше пити. В нових умовах ніхто вже не змушував до пияцтва, а зароблені гроші краще заощаджувати. Для під- твердження своєї думки навів приклад — пани й лихварі, які торгували горівкою, знали, до чого веде пияцтво, тому пили мало і не впивалися. Звідси і ви- сновок пароха — розумний чоловік зловживати ал- коголем не буде. Пияцтво, як зауважив священик, ходить у парі із темнотою і веде до злиднів, розпус- ти. Також отець вказав і на те, що пани не сприйма- ли душпастирів, які були проти пияцтва. володимир ПаШУк1174 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012 Третя розмова [5, с. 17—28], яку представник кліру продовжив вже за участю громади, мала дещо інший характер і більшою мірою стосувалася соці- альних взаємин, а також і політичних справ. Парох на початку розмови вказав, що панщизняні «тради- ції», певним чином, збереглися і на той час, бо про- пінація давала значний дохід, тому пани боялися її ліквідації й хотіли у сеймі прийняти відповідний за- кон. Далі логічним був перехід розмови до виборів і становища русинів в краї. Головний учасник дискусії закликав селян обира- ти на виборах не хлопа чи пана, а священика. На за- кид громади, що у сеймі депутати священики тільки про мову говорять, парох пояснив значення мовно- го питання в Галичині. Наголосив, що свою мову не- обхідно відстоювати, бо «яка мова в хаті, такий там і господар: русин, мазур, німець. Так само: чия мова в уряді, — той господар в краю». Та «чи русини ма- ють і на дальше позіставати рабами в своїй хаті? А знаєте, що коли чиєю мовою говорять і пишуть, то той народ є поважаний в світі. Хто мою мову не по- важає, той мене самого не поважає». Після того ви- клав головну політичну ідею цієї розмови: «ми хоче- мо, щоб під Цісарем нашим уважано нас в нашім краю господарями. Хочемо, щоб так, як давніше за князів наших, ба ще в початках і за Польші, мова руська була в урядах і школах, щоби народ руський був народом і ніхто щоб не цурався руського пись- ма і слова. Тоді і сойм мусів би бути руський, а не польський». І, звертаючись до громади запитав: «ро- зумієте же тепер, чому поляки так дуже гніваються на письмо руське?». У відповідь присутні відповіли: «тепер розуміємо, бо не хотять русина випускати з-під своєї опіки». Після цього священик закликав селян: «вибирайте на виборців людей чесних, твер- дих». І вказав на негативну «виборчу» практику: «за горівку наш чоловік вибирає посла, за горівку кидає своє найважніше право. Горівка підвищує податки, віддає грунт» лихварям і губить нашого чоловіка; а чоловік нарікає, мов би не сам тому винен був». Як випливає із логіки змісту, перші три «розго- вори» були засобом окреслення народних негараз- дів, зрозумілих селянам тривог та вказано, за допо- могою самих господарів і священика на причини та- кого становища. Загалом, висловлені автором міркування і діалогова форма їх подачі мали допо- могти читачам збагнути сутність їхніх проблем у де- термінованому варіанті й підвести їх до розуміння шляхів виходу із складного становища. За сутніс- тю їх можна звести до трьох базових положень. Перше: констатовано складне становище селян- ства, що полягало у втраті ними землі. Це автор пов’язав із кількома об’єктивними і суб’єктивними факторами-причинами. Друге: об’єктивні причини стосувалися пояснень, згідно з якими, отримавши соціальну свободу, ко- лишні панщизняні селяни не були до неї готові, бо завдяки панщизняній пропінації в народі вкорінило- ся пияцтво, а перешкоди, які чинило помістя в отри- манні освіти, призвели до неуцтва (темноти, неро- зуму). Тобто, об’єктивні причини негараздів стосу- валися дій доміній щодо своїх підданих і їх наслідків, що стали важливим фактором неадекватної поведін- ки у часі звільнення від панщини. Крім історичної об’єктивної причини, введено й тогочасний політич- ний фактор, з допомогою якого автор пояснював се- лянам зв’язок матеріального добробуту людей із по- літичною владою. Тодішній читач, ознайомившись із третім «розговором», мав зрозуміти, що багатим є той, хто панує в краї. А ностальгія за княжими ча- сами була скритим жалем, який, ймовірно, автор хо- тів передати читачам, за втратою русинами свого па- нівного становища на своїй землі. А те, що польські дідичі використовували політичну владу на свою ко- ристь, мало підвести читачів до розуміння політич- ної ваги у відстоюванні своїх інтересів. Звідси і ло- гічною була порада — вибирати в депутати своїх природних, як на той час, заступників — священи- ків, а не панів чи неосвічених селян. Третє: в тактовній формі викладені суб’єктивні причини негараздів. До цієї категорії віднесено, за версією автора, «запозичені» з панщизняних часів негативні якості, що збереглися в нових умовах. Суб’єктивізм полягав у неготовності, відсутності бажання у селян змінити своє ставлення до власних вад з метою їх викорінення. Тому неосвічений, вра- жений нав’язаним пияцтвом народ не зміг адекват- но зреагувати на нові обставини. Надмірне вживан- ня алкоголю за будь-яких обставин, вело до мате- ріального зубожіння, породжувало негативні особистісні якості — розпусту, схильність до роз- бишацтва, лінощі, марнотратство. Відповідно, щодо окремих вад, суб’єктивізм полягав у небажанні зменшити вживання алкоголю, бо в нових умовах їх 1175Товариство «Просвіта»: перші видання на соціально-економічну та господарську тематику… ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012 ніхто вже не заставляв купувати горілку, нерозумін- ня політичної ситуації в краї й піддатливість селян- виборців «горілчаним» передвиборчим технологіям. У цьому зв’язку автор, вказуючи не усвідомлення простими людьми важливості справи відстоювання питання мови, намагався поширити ідеї боротьби за зміцнення своїх національних позицій в краї, що пов’язано із українсько-польським протистоянням в Галичині. Констатуючи домінування в ній дідичів, переконував, що це сприяло збереженню непоруш- ності попередніх «звичаїв» в алкогольно-сільській «політиці» доміній і в нових умовах. Ці три розмо- ви логічно підводили читача до другої частини бро- шури, в якій автор вказав на шляхи подолання складного становища. Четверта розмова [5, с. 28—37] розпочата пе- дагогічним засобом. Автор устами священика під- сумував зміст попередніх «розговорів». Нагадав, що співбесідники «роздумували над тим, чому наш нарід зубожіє», чому втрачає землю, і дійшли ви- сновку, «що темнота тому причиною. Темнота веде до п’янства, до лінивства і марнотратності, а те все до недостатку, недостаток веде знов до затягання довгів» і лихви, через що лихварі «маєтки хлопські загортають». Після того парох виклав поради, а, по суті, перелік засобів, що мали допомогти селя- нам виправити своє становище, у т. ч. поліпшити власний матеріальний добробут. «Моя рада така: проти п’янства поставити мірність, проти лінив- ства — працьовитість, а проти марнотратности — ощадність. Або, коротше сказавши: наука, праця і ощадність урятують нас від лихви.» Подавши, таким чином, схему порятунку, і розкриваючи її, душпастир, який волею автора-декана став гро- мадським просвітителем, виклав свої поради, по- чергово зупиняючись на кожній її складовій. Перша порада: освіта, яка стосувалася і дорослих, і дітей. Щодо перших, священик вказав, що вчити- ся ніколи не пізно, тому, замість йти до корчми, кра- ще зібратися селянам у дяка або в якогось господа- ря і послухати (багато були неписьменними) прочи- тану кимось книжку чи газету, «які коштують 5 чи 10 кр.». Для дітей радив заснувати школу, щоб діти «не були темні» і навчилися читати. Далі в уявній розмові священик спростовував скеп- тичні аргументи селян, за якими школа, вчитель ви- магатимуть додаткових витрат, пояснив і користь від освіти і як можна влаштувати оплату вчителя. Пер- ше — навів переваги освіченої людини. При змен- шенні ґрунтів, письменному легше влаштувати осо- бисте життя, бо він може опанувати ремісничу про- фесію чи стати священиком. Крім того, освіта сприяла кращому розумінню природи, суспільства, пізнанню чужих народів, історії і що вона має пози- тивний вплив і на господарську діяльність. Для цьо- го навів приклад двох господарів, один з яких прова- див раціональне рільництво (удобрював грунт, вчас- но сіяв) і мав гарний врожай. А інший все робив як-небудь і отримав гірший результат. Для посилен- ня аргументів навів також приклад гарного господа- рювання німців, які, крім рільництва займалися бджільництвом, садівництвом, вирощуванням ово- чів, що мали високу ринкову ціну. Також, вказуючи на раціоналізм німців, пояснив, що їхній господар обов’язково збере розкидані по полях свої ділянки в одну, навіть, якщо б це йому і дорого коштувало. А також добрий господар сіє, крім збіжжя, різні рос- лини (напр., ріпак), дбає про сіножаті, краще годує худобу. Тому «німець собі і будинок ліпший поста- вить, і ліпше жити буде, як наші люди». І повчаль- ний підсумок — «А що сьому причиною? Наука, ро- зумна праця і ощадність. Німцеві стане і школу опла- тити, і на книжку для дітей… ніколи не жалує. Так би і нам учитися треба, як би дохід помножити мож- на». Пояснив, що попередній досвід господарюван- ня, яким послуговувалися колись давно селяни, вже не придатний. «Отже і до господарства потрібна на- ука, щоби землі, котра нас годує, не утратити». Пояснюючи потребу заснування по селах шкіл, вказав на існуючі проблеми в цій царині. Перше: по- чаткові навчальні заклади не відповідали тогочасним потребам народу, не приносили користі, тому що «чого діти навчаться в школі, і те забувають скоро». Також вказав на іншу важливу проблему — полоні- зацію шкіл. І це пов’язав із виною самих селян, оскільки вони не знали «Шкільного закону», який дозволяв засновувати школи з народною мовою на- вчання. Тому «коли громада руська схоче мати русь- кий язик викладовий, то ніхто їй того заборонити не може». Для посилення агітації за освіту навів при- клади, за якими неписьменність шкодить при спла- ті податків, при зверненнях до органів влади. Завер- шувала цю розмову агітація священика за доціль- ність заснування по селах народних шкіл. володимир ПаШУк1176 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012 П’ята і завершальна розмова [5, с. 38—54] по- яснювала читачам, що крім науки потрібна і раціо- нальна праця. Для пояснення цього автор вдався до прикладів такого підходу в чехів і німців. Священик переконував громаду, що у цих народів «інакше, там майже всі уміють читати і писати». Там добре пра- цюють і вдаються до сторонніх заробітків: «зроблять своє, тай ну-те на заробітки». Тому «господарі та- мошні — гей пани; їх доми і будинки не такі, як у нас», вони «працюють і щадять». Далі розмову звернено на важливу тогочасну про- блему — лихварство. Священик, засуджуючи це яви- ще, наштовхнувся на закиди селян, згідно з якими коли неврожай, град, падіж худоби, потрібні позики, тому й необхідно звертатися до місцевого лихваря за допомогою. Священик, відкидаючи ці закиди, вка- зав на засіб порятунку в подібних обставинах. Перш за все дорікнув непомірними видатками селян на ве- сілля, хрестини, вказав, що при низьких цінах на збіжжя податки стають великим тягарем, а потім по- радив: «менше видавати, а більше приробляти». А щоб у складних ситуаціях «було звідки порятуватись, треба позаводити всюди шпихлірі громадські і каси». Далі пояснив, що і як необхідно чинити для цього. Священик радив восени частину зібраного вро- жаю скласти у шпихлір, щоб «коли не стане чолові- кові хліба, було де взяти збіжжя на прожиток і на посів. Так само можна мати касу громадську, щоб в потребі було де на малий процент кілька ринських визичити». І пропагандистський висновок: «де буде шпихлір і каса, там не будуть знали люди ні голоду, ні лихви». Далі наведено приклад, як священик в од- ному селі після довгих розмов зумів переконати гро- маду заснувати шпихлір. І внаслідок цього робото- давці втратили дешевих робітників, а орендар — можливість мати лихварський зиск. Після того священик пояснив, як мала б працю- вати ця громадська «установа» і яку можна мати з неї користь. Для цього він навів «механізм» руху збіжжя як засіб позики. За позичений «корець» зер- на треба брати при поверненні не півтора, як корч- мар, а лише «одну чвертку». Тоді «таким способом з 12-х корців початкової зсипкизробиться нам за 10 літ більше як 100 корців, а за 15 літ більше як триста корців». Для посилення аргументації автор подав таблиці, в яких проілюстрував збільшення кількості зерна у шпихлірах по роках. Далі парох по- яснив, як можна скористатися із отриманих, у пер- спективі, надлишків. Вказав, що при наявності у шпихлірі вже 200 центнерів можна зменшити про- центну ставку «на 4 горці». А також, маючи надли- шок зерна, можна його продати, а на виручені гро- ші заснувати громадську касу, за допомогою якої «мож буде рятуватися в потребі, також, на менший процент, щоб не лізти» у лихварські руки. Поряд з цим автор подав й інший спосіб засну- вання шпихліра. Щоправда, він цікавий не стільки технологічним підходом, скільки латентною формою пропаганди ідеї національної соборності. Священик поінформував громаду, що «за границею, під царем московським, жиє таких людей руських, як і ви, ще 13 мільйонів». Далі розказав, що там, для своєї по- треби селяни зносять не зерно, а снопи, в залежнос- ті від наділу, і складають у стіжки громадські. Від- повідно, «копами» позичають і «копами» віддають борг у жнива, але вже «з процентом». Для посилення пропаганди доцільності заснуван- ня шпихлірів автор, в особі священика, навів ще один аргумент, за яким віддаючи борг лихвареві, селянин втрачає, а повертаючи борг у громадську комору чи до каси, то «те ваше і будете могли знов ужити на потреби громадські», та і процент лихварський «да- леко більший, як наш». Наступна частина останньої, п’ятої, розмови сто- сувалася пояснення вигоди громадської каси під ку- том зору «коректнішого» проценту. Наголошено, що відсоток встановлює громада і що він повинен бути «не більше, як двадцять від ста». Священик на за- киди селян, що і він є надто високим, пояснив, що лихварський становить 52% річних, а свій процент, з часом, можна зменшити. Після цього наведено ло- гічний висновок: «маючи шпихлір і касу, не знали би люди ні голоду, ні… лихви, не потребували би збу- вати свого грунту, було би з часом на школу і на цер- ков, та ще могли би, з часом, також заложити які фа- брики, як те діється у німців, або чехів». В наступному блоці пояснюється інший спосіб створення громадської каси. Він звернув увагу на те, що «громади мають… старі облігації, то мож- на би ужити на заклад каси проценти від них, а ні, то зміняти їх на гроші». При цьому вказав, у який спосіб можна було б їх продати. Наводив інші мож- ливості здобуття коштів на «касові» справи, які були під силу селянам. 1177Товариство «Просвіта»: перші видання на соціально-економічну та господарську тематику… ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012 Важливим пунктом «розмови» була порада щодо забезпечення належного ведення цих громадських «інститутів». Це міг робити «чоловік (стигатор), який має бути добрим». Для пояснення цієї позиції навів приклад, за яким колись один пан заснував для людей касу і добре її вів, а після ліквідації панщини передав її громаді, яка не змогла справитися, і каса занепала. Тому радив на посаду обрати грамотну лю- дину, «що б він усе записував», тобто вчителя. А на закиди громади, що це призведе до додаткових ви- датків, які громада не осилить, висловив міркуван- ня щодо додаткових засобів поліпшення матеріаль- ного стану вчителя. Наприклад, сільський педагог міг би займатися «пасічництвом, шовківництвом і т. д., тоді і діти приучувалися б сих пожиточних ре- чей і для громади був би хосен». На завершення роз- мови священик радив з літа чи осені приступити до заснування шпихліра та каси і головною умовою для цього вважав волю: «де кріпка воля, там і перешко- ди уступити мусять». Наприкінці книжки наведено текст «Статуту гро- мадського шпихліра», ухваленого Збаразькою пові- товою радою, що складався із 10 параграфів [5, с. 55—56]. В наступному виданні цієї брошури (1874 р.) додано ще й інформацію «О касах пожич- кових» та «Статут кас пожичкових», що складався із 23 параграфів із наведеним переліком зразків атрибутивних документів [6, с. 80]. Цей перший зразок соціально-економічної про- світи важливий є і під кутом зору змісту, і форми по- дачі матеріалів. Зміст побудований за принципом детермінізму, що включав констатацію тодішніх про- блем, пояснення їх причин і засобів подолання та очі- куваних результатів. Негаразди пов’язано із мате- ріальною нуждою селянства, до якої призвели на- слідки панщизняного стану, неготовністю селян швидко адаптуватися до нових умов соціальної сво- боди. Тому причини диференційовано на зовнішні і внутрішні, при наголошенні на важливості останніх, які можна було змінювати на користь селянства. Обидві складові причин призвели до того, що нео- свічене селянство, вражене вадами сформованими у попередніх, панщизняних часах — пияцтвом, ледар- ством, марнотратством, втрачало землю, зубожіло. Для поборення цього стану наведено низку порад, що стосувалися пропаганди освіти дорослих і дітей, раціонального ведення господарства та створення громадських шпихлірів та позичкових кас. Саме такі пропозиції мали б порятувати зубожілих селян від злиднів і безперспективності. За сутністю ця брошура мала багатозначний ви- раз, який стосувався соціально-економічних і громадсько-політичних проблем, відзначався пропагандистсько-агітаційним, інформаційним ха- рактером, прагматизмом. У ній економічні питання тісно пов’язані із загальним станом суспільства та проблемами Галичини як коронного краю Австро- Угорщини. Вектор дії мав, головно, внутрішнє спря- мування. Незважаючи на нарікання на зовнішні об- ставини, панщину і її спадок, виверти доміній та лих- варів, головна увага зосереджена на внутрішніх вадах, які можна і необхідно було поборювати. Тому автор наголошував саме на особистісних хибах то- дішніх селян, які призводили до породження мате- ріальних негараздів. Відповідно, основне призначен- ня праці було спрямоване на переконання селян і гро- мад самим вирішувати власні проблеми і вказано, в який спосіб. Для цього необхідно було йти шляхом самовдосконалення, що означало викорінення поши- рених вад — пияцтва, марнотратності, лінивства, тобто всього, що руйнувало духовну й матеріальну базу селянства, а взамін автор пропонував розвиток в освітній сфері, радив призвичаюватися до раціо- нальної праці, ощадливості, а також закликав поси- лювати роль громад за допомогою влаштування гро- мадських шпихлірів та позичкових кас. За формою викладу ця праця мала добре проду- маний підхід, за яким матеріал подавався в такий спосіб, щоб він був і важливим, і зрозумілим потен- ційним читачам — селянам, і цікавим та придатним до практичного застосування. Для того автор вико- ристав вдалий прийом, за яким текст подавався че- рез діалоги, учасники яких були прості селяни, кож- ний із своїм характером (розважливий Павло, скеп- тичний Василь), а також введено постать мудрого, компетентного порадника — священика, який пере- ймався долею людей й хотів їм допомогти (друга- п’ята розмови). Це поліпшувало сприйняття пропа- гованого матеріалу, посилювало довіру до викладе- них міркувань, порад. Крім того, автор, вводячи як персонажів розмов громаду і пароха, намагався у та- кий спосіб вивести образ місцевого провідника — руського священика для тодішньої громади, яку можна асоціювати із всім тогочасним суспільством, володимир ПаШУк1178 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012 яке, головно, складалося із селян і найосвіченішою людиною на селі був саме священик. Важливими були і педагогічні підходи, що перед- бачали повтори-узагальнення «викладеного матері- алу», що наведені на початку другої частини (четвер- тий «розговор»), та підсумовуючого повтору «про- йденого матеріалу» наприкінці п’ятої розмови. За своїм спрямуванням робота мала інформаційний, дис- кусійний вираз, а також частково була спрямована на розширення світогляду, формування активної особис- тісної й громадянської позиції, часткову політизацію селянства. Для посилення зацікавленості пропагова- ними ідеями використано приклади вдалого господа- рювання німців і чехів, наведено прогнозовану ко- ристь від пропонованих заходів. Також у ненав’язливій формі пропаговано ідею національної соборності. Наступні публікації «Просвіти», що мали більше «плановий» характер, стосувалися, головно, госпо- дарських порад. Друга просвітницька ініціатива, спря- мована на поліпшення матеріального стану суспіль- ства, була поміщена у першому «Народному кален- дарі на рік звичайний 1870», датованому тим же роком, що і праця о. Ст. Качали — 1869. В рубриці «Порадник господарський і лікарський» подано сім невеликих інформаційно-порадницьких матеріалів, що стосувалися поліпшення сільського господарства. У першій замітці «Як найліпше тучити 1 звірят» наведено поради стосовно раціональної годівлі тва- рин [15, с. 37]. Вказано, які рослини є найпоживні- шими для тварин (бобові, олійні культури, овес, яч- мінь), подано спосіб приготування корму. У другій публікації під назвою «Як запобігти бракові гною» [13, с. 37—38] наведено приклади, за якими роз- винені європейські народи (німці, французи, англій- ці) використовували різні органічні добрива, і вка- зано, як ці види добрив застосовувати для підвищен- ня родючості грунту. Третя інформація «Як ходити коло коней» [18, с. 38—39] пояснювала раціональ- ний спосіб годівлі коней і лошат, догляд за ними, як привчати молодняк до запрягу. У четвертій публіка- ції «Як позбутися хробацтва на городі» [16, с. 40] наведено рецепти боротьби із шкідниками рослин, що розмножувалися у грунті. В п’ятій інформації під назвою «Як розводити добрі шпараги» [17, с. 41] викладено поради щодо підготовки ґрунту, впоряд- 1 Тучити — відгодовувати. кування грядок, способу посіву, сівозміни. Шостий матеріал пояснював «Як і коли сіяти ячмінь» [14, с. 42]. У ньому наведено дані про види ячменю і спо- соби його посіву. В останній публікації перерахова- но найпоширеніші хвороби овець [8, с. 43] і поясне- но способи їх діагностування та лікування. Загалом, ці публікації в лаконічній формі подава- ли інформацію, яка мала краще зорієнтувати селя- нина у справі поліпшення ведення рільництва і тва- ринництва. Короткі матеріали давали лише частко- вий матеріал й мали, як можна припустити, більше моральний характер, що стосувався заохочення се- лянства до раціональнішого ведення власних госпо- дарств і подавав невеличку інформацію, як це по- трібно робити. Спосіб викладу матеріалу — описово- інформаційний та рекомендаційно-порадницький. Третьою публікацією, що мала тематичний стосу- нок до селянської господарки, були дві статті, вміще- ні в просвітянському альманасі «Зоря» за 1870 р., яку підготував О. Партицький. Перша під назвою «Дещо про бульбу» [12, с. 35—46] написана у сти- лі оповідання, починалася із короткої передісторії за- провадження картоплі в нашому краї. Автор Р. Юно- вич розповідав, що ця рослина завезена із Америки і що люди спочатку до неї ставилися з недовірою. Для «популяризації» нової культури «один аптекар» за- стосував цікавий спосіб. Він засадив город картоплею й оголосив про свою «монополію» на цю диковинку і поставив для нагляду охорону. А «що заборонено, то річ для нас ласа», і люди почали тихцем її «пози- чати» в аптекаря. Охорона, яка була наперед поін- формована про «ліберальність», не дуже пильнува- ла своїх обов’язків, так що в скорому часі селяни мали на свої городах цього американського іммігранта. Далі автор зазначив, що спочатку люди не розу- міли, як необхідно було споживати новинку. Навів приклад німців, які пробували готувати їжу із «ба- рабольок», що формувалася із цвіту картоплі. Їм це не смакувало. Допоміг випадок. Один чоловік знай- шов спечені картоплинки (садівники палили багат- тя і вони випадково туди потрапили), скуштував їх, сподобалося і зрозумів, що придатні в їжу корене- плоди, а не ягоди. З того часу ця рослина стала дру- гим хлібом для селян, особливо в часах, коли був неврожай на зернові. Далі, після такого історичного екскурсу, автор по- дав інформацію про спосіб розмноження картоплі та 1179Товариство «Просвіта»: перші видання на соціально-економічну та господарську тематику… ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012 догляду. При тому вдавався до цікавих прикладів, можливо, у дещо гіперболізованому трактуванні можливостей росту цієї рослини. Розповів, що він бачив в одного господаря картоплю, якої «корч ви- щий від мене, і рукою не міг я верху досягнути». Гос- подар змушений був стебла підтримувати «тичка- ми», оскльки вони «виросли на п’ять ліктів високо, а під корчем було шістдесять бульб, з котрих шіст- надцять більше як пів фунта 2 важили» [12, с. 36]. Далі наведено способи зберігання картоплі, окремо пояснено, як це робити із посівним матеріалом і кар- топлею, призначеною для споживання. Після цього викладено поради щодо підбору по- сівного матеріалу. Автор вважав, що для садіння най- краще підходить картопля середніх розмірів з неве- ликою кількістю «очок» і що картопля родить най- краще у піщано-глинистих добре освічених ґрунтах. Також викладено поради щодо її вживання. Зау- важено, що цей продукт не варто споживати сам, оскільки це призводить до ожиріння і не дає люди- ні сили, а картопля «попри других стравах… здоро- ва і для тіла служить». Далі подано рецепт визна- чення кількості крохмалю в картоплинах (помістити коренеплоди в соляний розчин, і та, що опускалася, мала найбільший вміст крохмалю) та спосіб його отримання. Для цього необхідно було її подрібнити на тертці, змішати з водою і «витиснути» отриману суміш через тканину. Крохмаль за деякий час осяде на дно. Далі наведено спосіб його очищення, а піс- ля висихання він ставав придатним до застосування. І наведено приклади, в який спосіб використовував- ся, зокрема, для виготовлення клею чи на продаж. Крім того, наприкінці замітки висловлено і певні застереження. Так вказано, що в молодій картоплі є отрута і вона також міститься у «відвареній воді, яку не треба вживати». Поінформовано, що із гнилої кар- топлі виготовлялася «гнила горівка, так звана смер- дюха», яка була поганою для вживання, і наведено негативні приклади цього [12, с. 42]. Очевидно, останній матеріал мав антиалкогольне спрямування. Загалом, ця стаття була більше цікава історією запровадження картоплі. Практичні рекомендації мали більше інформаційне значення, оскільки яки- хось особливих методик її вирощування не подано. Можливо, більшого значення мали «рецепти» щодо 2 Фунт — міра ваги, що дорівнювала 409,5 г. отримання крохмалю, визначення придатних ґрун- тів для цієї культури та застереження щодо недо- речності непомірного вживання її у їжу та щодо «перетворення» цього, але вже зіпсутого «продук- ту» в неякісну горілку. Деякі твердження були дещо перебільшеними і, ймовірно, мали пропагандист- ський характер, як от висота бадилля, що переви- щувала людський зріст (це, властиво, тільки топі- намбуру), можливо, для посилення зацікавлення цією культурою, чи перебільшена негативна реак- ція на «гнилу горівку». Очевидно, в такий спосіб подана антиалкогольна агітація. Другим «економічним» матеріалом у цій «Зорі» була стаття І. Головацького під назвою «Дещо о гною» [3, с. 42—46]. Спочатку пояснено важливість цього органічного добрива для рослин. Автор вка- зав, що рослини для росту отримують поживу із зем- лі за допомогою коріння. Поживою «є вода і все, що у воді розпускається, особливо навіз і всяка гнилиз- на.» Відповідно, родючість землі залежить від кіль- кості у ній гною. Тому землю необхідно угноювати. Підвівши, таким чином, читача до розуміння важ- ливості удобрення ґрунту, автор у наступних части- нах статті зупинився на способах отримання гною та його застосування. По-перше зауважив, що якість цього сільськогосподарського «атрибуту» за- лежала від здоров’я худоби і від якості корму. Та- кож вказав на види підстилки, які можна застосо- вувати у стайнях, а це «бульбянку, хвою, деревне листя, очерет, опилки, навіть суху землю, мох… а навіть торф» [3, с. 43]. Тобто перерахував ті види, що були і придатними для цього, і були доступними селянину. Також зауважив, що для кращої консис- тенції гній можна не вивозити із стайні, бо він у та- кий спосіб набуває необхідної якості, крім того, є природним утеплювачем приміщення. Наведено за- стережні заходи. Другий спосіб отримання гною, придатного для удобрення, це зберігання його в «ку- пах». Пояснено, як саме це раціонально робити. У наступній частині автор розповів про спосіб за- стосування гною, при цьому вказав, які саме його види найкраще підходять для різного типу ґрунтів. Крім гною названо й інші види добрив — попіл («зола»), вапно, мелені кістки. Пояснив, що торф добре змішувати з попелом. Гашене вапно підходить до глинистих ґрунтів, кістки придатні для «кислих» земель, лук. Також автор застеріг селян від спалю- володимир ПаШУк1180 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012 вання стерні чи трави. Хоч і вказав на можливість таких дій, однак зауважив, що це не можна практи- кувати тривалий час, бо вогонь випалює і «плодну землю», яка «стаєся безплодною» [3, с. 45]. У завершальній частині наголошено на важливос- ті удобрення землі, для чого необхідні належні під- ходи щодо заготівлі удобрення і, перш за все, гною. Від цього залежала успішність селянських госпо- дарств. Завершив статтю моральними висловлюван- нями щодо нерозважливого селянина: «не на кого жалуватися, коли їсти нема нічого, коли для худоби нема поживи, коли не ведеться господарство: вину- ватий він сам — його недбалість, його нерозум.» «Добрий господар не тільки береже хлівний гній ста- ранно, но він уміє єще всяку нечистоту в хосен обер- нути». Господар повинен також готувати перегній із трави виполотої із грядки, листя із саду, попелу тощо для удобрення своєї землі [3, с. 46]. Загалом, ця стаття була більш-менш важливою з позицій прагматизму і придатності для застосування селянством. У ній почергово лаконічно викладено важ- ливу інформацію, необхідну для розуміння важливос- ті систематичного удобрення ґрунту, що забезпечува- ло його родючість, а, значить, і матеріальний стан се- лянства. Для цього у рекомендаційній формі пояснено, як приготувати якісний гній, які є види ор- ганічних добрив і як їх застосовувати, враховуючи спе- цифіку землі та добрива. Моралізаторське завершен- ня статті наголошувало на необхідності й можливості поліпшення ведення рільництва і наголошено, що це залежало виключно від господарських зусиль селян, а ця стаття давала необхідні знання для цього. Першою у тому часі окремою книжкою, що була присвячена виключно господарській просвіті наро- ду, стала перша частина серійного видання І. Бічая, під загальною назвою «Практична наука господар- ства сельського», що розповідала «О навозі» [2]. Вона складалася із передмови та чотирьох частин. Написана науково-популярним стилем із знанням справи. На відміну від попередніх видань, вона була складнішою для читання й містила повнішу інфор- мацію, необхідну для розуміння важливості практи- ки удобрювання посівних ділянок та видів добрив і способів їх застосування. Щоправда, за своєю струк- турою, окремими трактуваннями вона нагадувала статтю І. Головацького тільки в ширшому плані щодо пояснень окремих складових предмету викладу. У «Передньому слові» пояснено суть проблеми. На думку автора, на той час не було належних праць щодо вдосконалення сільського господарства, яке було єдиною у краї формою економічної діяльності, а земельні наділи зменшувалися, що ускладнювало і так не найкращу ситуацію на селі. Далі І. Бічай на- голосив, що «старосвітський лад нашого господар- ства при нинішніх поступах часу попровадив до сум- них, лиш негативних результатів. Нехай же гіркий досвід дотеперішній буде хоч наукою для нас на бу- дуче». Автор вказав, що його праця буде охоплюва- ти «всі галузі сільського господарства: о гною, о управі ріллі, о хові товару, о плодозміні, о пчільни- цтві і т. д. [2; «Переднє слово» б. в. с.]». Зауваже- но, що для її написання використано і власний до- свід, і тогочасні праці про господарство і викладено це у спосіб придатний для практичного вжитку «осо- бливо менших господарств». На початку основної частини автор пояснив важ- ливість удобрювання через характер розвитку рос- лин, яким для росту необхідно отримували «пожи- ву» із повітря і ґрунту. Грунт, який не удобрювався, при постійному вжитку виснажувався, тому необхід- но було його підживляти. Однак, важливо було зна- ти чим саме, в який спосіб і в якій кількості. Тому рільникові потрібно було орієнтуватися у питаннях, як живляться рослини і які є «живла рослин» [2, с. 1]. Пояснивши таким чином важливість своєї пра- ці і вагу викладеного у ній матеріалу, що мало поси- лити, чи викликати інтерес до цього просвітнього ви- дання, автор у кількох наступних частинах виклав основні дані й поради, що мали навчити селян дба- ти про родючість власних земельних маєтностей і отримувати стабільні врожаї. Логічним, після цього, була перша розповідь про те «Як живляться рослини». У ній пояснено принцип росту рослин на основі кліткового роз- витку, що передбачав поступлення «поживи» з ґрунту і повітря. Отримуючи із зовнішнього се- редовища вологість, і «різні гази», а із землі різ- номанітні солі, кислоти (вуглецеву, азотну, фос- форну, аміачну та інші поживні речовини) кіль- кість клітин збільшується, що і становить ріст рослин. Далі автор логічно перейшов до узагаль- неної характеристики гною, який, як зауважено, є головною умовою життя господарських культур, вказавши на три його види — рослинний, тварин- 1181Товариство «Просвіта»: перші видання на соціально-економічну та господарську тематику… ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012 ний і мінеральний. Наступні частини присвячені детальній характеристиці кожного із них. Спочатку автор значну увагу зосередив на питан- ні «О навозі звірячім», який оцінено як найкращий засіб для удобрення полів, оскільки постачає росли- нам вуглець і аміак. Далі подана детальна характе- ристика цього сільськогосподарського атрибуту, його походження і 4 види. Вказано, які рослини потребу- ють для нормального росту кожного з них. У наступ- ному блоці детально розказано як найкраще приго- тувати гній, щоб він був придатним для раціональ- ного застосування. Пояснено відмінності гною в залежності від його походження (великої рогатої ху- доби, коней, курей) і спосіб застосування кожного з них. Також подано «рецепт» поліпшення якості цього важливого засобу удобрення шляхом облашту- вання місця для його зберігання («гноїща»). Окре- мим пунктом були поради щодо транспортування його на поля, спосіб приорювання тощо. У наступній частині праці розкрито поняття «рос- линний гній», охарактеризовано окремі його види. Найперше пояснено користь від використання рос- лин сидератів, які внаслідок приорювання збагачу- вали землю, робили її родючішою. Перераховані їх види — «лубінь» жовтий (очевидно люпин — рід бобових, використовується як сидерат), гречка, бі- лий буряк, горох, конюшина [2, с. 33—35]. Далі у підрозділі «О навозах мінеральних» по- яснено що таке мінеральні добрива і потрактовано їх як гіршими до органічних, до того ж, надто до- рогі. Вказано, на яких ґрунтах їх доцільно вико- ристовувати. Подано характеристику окремих мін- добрив і викладено способи застосування. Пояс- нено, як готувати і використовувати вапно. При цьому висловлено і застереження у зв’язку із спе- цифічним впливом його на родючість землі. Це прив’язано до приповідки: «вапно збагачує вітця, а дітей робить бідними». Це означало, що тимча- сова вигода від використання цього виду добрива з часом має негативний вплив на землю, поступо- во зменшує її родючість. Також подана характеристика гіпсу, спосіб його використання. До природних речовин, придатних для удобрення, автор відніс і глину. Названо її види, і вказано які з них можна було застосовувати для різних ґрунтів, зокрема піщаних. До поліпшення ро- дючості землі, як вважав автор, були придатними та- кож пісок, торф, попіл, сажа, компост, мелені кіст- ки. Кожному з цих засобів подано характеристику й рекомендації щодо правильного використання. На- прикінці книжки вміщено малюнки-схеми влашту- вання місця для правильного зберігання гною. Загалом, ця книжка відзначалася ґрунтовним ви- кладом питань щодо видів удобрення землі з ме- тою зберігання і підвищення її родючості. Загаль- на схема, яку використав автор, передбачала пере- лік видів добрив, їх характеристику та класифікацію, призначення, спосіб застосування, застереження про можливі негативні наслідки від тривалого ви- користання. Її зміст, структура, спосіб подачі ма- теріалу, доповнення свідчили про ґрунтовний під- хід автора до цього видання. І. Бічай намагався за- пропонувати читачеві комплексний, різноманітний матеріал до пояснення значення, важливості й пе- реконував в доцільності систематично удобрювати використовувану землю для того, щоб вона збері- гала родючість, і запропонував засоби для її поліп- шення. Викладений матеріал відзначався продума- ною структурою, дидактичним підходом, вичерп- ною кількістю перерахованих засобів, зрозумілим поясненням щодо зберігання, використання різних видів добрив. Щоправда, не надто простий стиль, дещо складна мова викладу, можливо, ускладню- вали її сприйняття тодішніми читачами. Зазначи- мо, що наступні дві частини цієї серії авторства І. Бічая, вийшли у 1875, 1877 рр. П’ятим виданням, що вміщувало публікацію спря- мовану на піднесення матеріального добробуту селян була стаття у черговій читанці «Просвіти» «Ластів- ці» під назвою «Що то вже у нас по селах не дієся (не байка, а сама правда)», яка складалася із двох частин, написаних в стилі оповідання [9, с. 46—51]. У першій розказано про нерозважливого господаря, який завдяки намові лихварів та власній піддатли- вості потрапив у скруту. Стаття починалася інфор- мацією, що лихварі «в Белзі і Угнові мають той зви- чай, що в часі ярмарку снуються повсюди і напасту- ють наших людей, щоб в них гроші позичити». Так вони намовили одного селянина на позику в 30 з. р. і визначили термін повернення боргу. Однак селянин його не дотримав, грошей не повернув. А лихвар, як це було домовлено, у випадку несплати, вижав гос- подареву пшеницю. Це нанесло немалої шкоди селя- нинові, й він вже не мав змоги повернути борг. Лих- володимир ПаШУк1182 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012 вар заспокоював, казав, що нема чого журитися, бо «в Жовкві є така каса, де всім хлопам на грунт гро- ші позичає», і він все владнає. Селянин знову пого- дився, і з часом банк йому надав позику в 400 з. р. Повертаючись з грішми у супроводі лихваря додому, нерозважливий селянин не минав корчми, відвідував ярмарок, а, захмелілий, заснув, прокинувшись став нишпорити по кишенях «а ту і шеляга з позичених грошей нема». А, з часом і їх необхідно було повер- тати, а не було звідки. «По трьох літах спродано весь грунт і господарство через ліцитацію. Про марних тридцять ринських мусів наш чоловік полишити на старі літа батьківську хату, взяти кий жебрачий у руки та торби через плечі перевісити, і мандрувати у світ Божий за прошеним хлібом». В другій частині [9, с. 52—54] у такому ж сти- лі розповідалося про іншого селянина «з-під Збо- рова», який позичив у лихваря 50 з. р. під заставу власного майна, що було засвідчено нотаріусом. Процент становив «по крейцерові від ринського на день». А в означений термін потрібно було вже від- давати 100 з. р. «Позичальник» віддав лише поло- вину, а на другу половину лихвар визначив процент у півтора рази більший від попереднього. У домов- лений час селянин повернув лише 50 з. р., а «про- центних» 80 з. р. віддати не зміг. І знову просив відтермінувати сплату боргу. Загалом, селянин втра- тив маєток і став жебраком. Головна ідея статті — показати і спосіб визиску селян лихварями через втягування їх в боргову ка- балу із високими процентами, які постійно збільшу- валися, і, на чому наголошувалося, вину самих не- розсудливих «господарів», що піддавалися на вмов- ляння і самі, через власні не найкращі якості, не могли адекватно реагувати й втрачали все своє май- но. Автор, розповідаючи про типову ситуацію, на- магався довести до селян основні причини такого негативного становища. Це вади самих селян: під- датливість, легковірність, неготовність сплачувати свої борги вчасно й в повному обсязі, марнотрат- ство, нерозважливість, марнославство. Ця стаття була застереженням для людей, розкривала меха- нізм лихварських дій і пояснювала небезпеку від власної нерозторопності, переконувала бути обереж- ними й остерігатися лихви. Остання в цьому періоді, шоста, публікація, спря- мована на підтримку матеріального становища се- лян, написана І. Наумовичем, що побачила світ у черговій просвітянській читанці «Мотиль» під на- звою «О касах позичкових. (Письмо до руських гро- мад)» [7, с. 39—50]. Написана у стилі оповідання, вона поєднувала і методи повчання, і пропаганди та агітації, застереження, критику. Початок був дещо несподіваним як для такого роду друків й мав чітко виражену політичну основу, яка вказувала на причини тогочасних суспільних негараз- дів русинів. Автор розпочав статтю цікавим історич- ним екскурсом на політико-економічну тематику: «ко- лись ми були славним народом, і не було багатшого краю, як наш руский край». «У князів наших, у бояр наших були незміренні багатства і люди наші не були бідні, бо… кожний русин був тогди як не купцем, то земледільцем». Після такого, дещо романтично гіпер- болізованого трактування заможного життя народу за «наших князів» наведено оцінку «теперішнього» стану русинів, а по суті причину злиднів. «Наш русь- кий нарід тепер не має своїх панів, а чужих, що не його язиком говорять і бридяться його язика». Вони «раді би, щоби руське письмо і руський язик не були на сві- ті». Інакше було в інших народів де всі свої: «як нім- ці, то німці». Відповідно, «там німецький пан дбає о церков, о школі, о касу громадську, о все добро гро- мадське, а у нас лише о корчми і о те, щоби люди мали що пити і голову чим запаморочувати». Кількість шинків, як вказано, така, що «ціле село смердить го- рівкою і нуждає» [7, с. 39—41]. В такий «історичний» спосіб, протиставивши рі- вень життя «колись» і «тепер», І. Наумович пояс- нив читачам причини їхньої матеріальної скрути — національний гніт. І, по суті, вказав на політичний шлях вирішення проблем. Бо в країнах, де «всі свої», пани піклувалися про простих людей, а в «нас» чужі пани дбали лише про визиск, до того ж з допомогою поширення алкоголізму. Звідси напрошувався ло- гічний висновок, щоб у нас було так, як колись за «наших князів», або так, як у інших народів, напри- клад у німців, потрібно було мати «своїх панів», або самим ставати панами. Чи було це на-пів скритою формою пропаганди ідеї національної незалежності, чи висловлюванням, в такий спосіб, симпатій до Ро- сії, що могло бути властивим цьому представникові москвофільського напрямку, сказати важко. Однак вказівка на політичні причини бідування народу про- звучала чітко, без будь-яких обтічних натяків. 1183Товариство «Просвіта»: перші видання на соціально-економічну та господарську тематику… ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012 Тому, як випливало із попередніх міркувань, саме «чужі пани» призвели до такого стану народу. Бо засилля шинків спричинило зубожіння і «єсть у нас села, де уже через половину, або і дві третини ґрун- тів займали» лихварі. Далі автор відтворив непри- вабливу картину сільського життя. За його твер- дженням народ спивається, «люди… обдерті, як би то не люди, а яка дичина, жиють без набожества, без молитви і до злодійства, і до рабунку беруться, бо нужда і горілка всього навчить» [7, с. 41]. Нераціональному, згубному використанню заро- бленого автор протиставив, очевидно із виховною, пропагандистською метою кращий спосіб. Він пере- конував, що гроші, які селяни пропивали, можна було б потратити на «одежу, на порядні хати… на книж- ки, на всяку науку». А з часом могли б зажити так, як німці-колоністи, які «мають гроші кожний у себе і в громадській касі». Для чіткішого пояснення при- чин насущних проблем порівняв життя німецьких колоністів поблизу Коломиї із зубожілим існуван- ням галичан. У німців гарні доми, в достатку худо- би. А в корчмі там не німець, а наш мужик сидить. І висновок: «видите, люди добрі, що то тверезість, що то світло і розум». А у нас найдемо «великого ворога нашого: темноту» [7, с. 42—43]. Тому люди спиваються, і земля переходить до шинкарів, бо «темні і не знають собі поради». Через це селяни, маючи по 10 чи 15 тисяч «облігацій позичкових», не вміють їх використати з користю. Після чого вказав на вихід із скрутного стано- вища — порятунок у касах позичкових. І розпо- вів, як «спродати наші облігації, а з них зробити… порядну касу». Навів приклад вдалої діяльності такої каси, у якій вже знаходилося «3 400 з. р. і борги поплачено, і зоставлену землю викупили. Процент 12 (один крейцер від ринського на мі- сяць)». І заклик: «то, люди добрі, ми вам жичим, щоби і ви у ваших громадах тую [касу] зробили, і раз на всегда попрощалися з лихвою». Далі засте- реження і порада: «ніхто вам… не поможе, як собі самі не поможете». Не поможе банк, що ніби бере 12%, а в дійсності більше виходить, а у своїй касі процент менший [7, с. 44—48]. Далі автор навів чіткіші поради щодо заснування громадської позичкової каси. Знову наголосив на важливості у цьому облігації. Він писав: «по-правді добре би було, щоби наші громади, де мають такі гроші в облігаціях, переміняли їх, і позаводили собі каси». При цьому автор застеріг, щоб для її веден- ня були добрі люди «і не хотіли в громадську касу руку вмочити». А «до того треба начальства чесно- го і порядного». На завершення додав, що каса ста- не «помічною» і під час збору податків. Вказав та- кож, що раціонально буде виплачувати борг щоквар- тально по ¼ з визначеного процента, який буде зменшуватися. Тобто за чотири квартали боржник мав повністю сплатити борг. Публікація І. Наумовича складалася із трьох час- тин. Перша, у субпідрядній формі пояснювала по- літичні, звідси і соціальні причини селянської нуж- ди. Втрата незалежності призвела до того, що ко- лись багатий край через політику визиску чужинських можновладців перетворився на край зубожілого, «темного народу». Чужі пани, які дбали лише про власний добробут, за допомогою поширення пия- цтва тримали люд у покорі й нужді. Для унаочнен- ня наведено приклад німців, у т. ч. й німецьких ко- лоній у Галичині, в яких «всі свої» і рівень життя, а загалом і розвитку, були незрівнянно вищими від русинів. Друга частина пояснювала тодішній стан суспільства, що був наслідком чужинецької політи- ки — пияцтво, деморалізація, у т. ч. безбожництво, криміналізація суспільства свідчили про «темноту народу», яка і була головною причиною негараздів і призводила до втрати зелі селянами. Третя части- на присвячена пропаганді й агітації шляхів виходу із скрути. Ними були, як можна зрозуміти, освіче- ність, про яку мали б дбати селяни, релігійність і ак- тивна життєва позиція, яка передбачала власні дії, спрямовані на захист своїх матеріальних інтересів. До цього закликав І. Наумович рекомендуючи за- снування громадських позичкових кас, за рахунок продажу «облігацій», якими володіли сільські гро- мади. Також пояснював, як саме необхідно було вес- ти таку касу, зосередивши увагу на чесності його ке- рівництва. Ця стаття мала ідеологічне й прагматич- не значення й дещо виходила за рамки виключно економічної просвіти. Вона охоплювала політико- соціальну й економічну сфери. Ця стаття І. Наумовича за своїм духом і тематич- ною спрямованістю перегукувалася із брошурою о. С. Качали. В обох присутній політичний аспект, чітка вказівка на «темноту народу» як на головну причину злиднів, пропаганда самостійності у справі володимир ПаШУк1184 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012 забезпечення матеріального добробуту, що мала ба- зуватися на власній ініціативі громад. Також обидві публікації були спрямовані на спонукання селян до творення громадських кас позичкових. Загалом, просвітяни, вказавши в ідеології на важ- ливість економічної проблематики майбутніх видань для народу і на поступовість подачі книжок з таким тематичним спрямуванням, в основному дотримува- лися цих ідейним уявлень. Тому спочатку намагали- ся друкувати матеріали пізнавального, навчального, релігійного характеру, літературні твори. Однак, ре- альність внесла свої корективи. Перші друки, як виглядає, значною мірою залежали від готовності Товариства до такої діяльності, позиції окремих ав- торів, фінансових можливостей. Відповідно, незва- жаючи на задекларовану відтермінованість еконо- мічних праць, «Просвіта» вже в перший рік діяль- ності започаткувала видання, спрямовані на підтримку матеріального становища народу. Порушення пролонгованого підходу щодо дру- ку такого виду літератури, зумовлено ініціативою о. Ст. Качали, і вже у 1869 р. Товариство пускає у світ першу брошуру, спрямовану на соціально- економічне поліпшення становища галицьких се- лян. На далі, економічна тематика поміщувалася і в альманахах, які домінували, і в окремих видан- нях. Із них: у «Народному Календарі» на 1870 р. 7 заміток, у альманахах-читанках — 4 публікації («Зоря» за 1870 р. — 2 статті, «Ластівка» і «Мо- тиль» за 1874 р. — по 1 статті). Загалом, 11 пу- блікацій, вміщених у 4-х збірниках. Також у тому часі «Просвіта» опублікувала два окремих видання на вказану тематику. Це брошури о. Ст. Качали й І. Бічая. Якщо перша праця була «випадковою», то книжка «О навозі» й наступні ви- дання цього автора на господарську тематику, що побачили світ у 1875 і 1877 рр. свідчили про долу- чення до статей в альманахах окремих друків на гос- подарську тематику, що, певним чином, відповідало ідеологічним засадам Товариства. За тематичним спрямуванням: 9 публікацій сто- сувалися поліпшення господарства і 3 торкалися соціально-економічної сфери. Господарська пробле- матика передбачала, перш за все, поради із агроно- мії, та ветеринарії. В соціальному вимірі праці були спрямовані на піднесення матеріального добробуту виключно се- лян. З асоціативних позицій вони мали два напрям- ки. Перший передбачав підтримку господарів- індивідуалів. Наведені рекомендації щодо раціона- лізації сільськогосподарського виробництва могли використовувати окремі селяни для ефективнішого ведення власних господарств. Це стосувалося порад із агрономії, ветеринарії. Публікації, що мали соціально-економічний характер (поради щодо про- тистояння лихварству) частково могли бути корис- ним і окремим селянам і частково могли бути реалі- зованими лише зусиллями громади, оскільки перед- бачали об’єднання селян для заснування громадських шпихлірів і позичкових кас. Це стосувалося коопе- рації і самоорганізації селян. За характером і тематичним спрямуванням реко- мендації передбачали дії у двох векторах. Перший пропагував раціоналізацію і вдосконалення власно- го господарства селян, другий — організаційні за- ходи, спрямовані на захист від лихви. Праці, що стосувалися рекомендацій на сільсько- господарську тематику, давали, хоч почасти, не ве- ликий обсяг знань, однак вони акцентували увагу на можливості, доцільності й реалістичності поліпшува- ти своє економічне становище. Частина з них мала радше моральне значення, що передбачало спонукан- ня до дії та вказувало, як саме необхідно поступати, й засвідчувала увагу з боку «просвіченої верстви» до своїх земляків, основна маса яких була селянами. Друки соціально-економічного характеру мали складнішу форму й передбачали комплексний підхід щодо визначення причин тодішніх проблем і шляхів їх подолання. У них суспільство розглядалося з по- зицій політико-соціальних взаємин, що мали вплив на його духовно-матеріальний стан. Відповідно, ав- тори вказували на причини зубожіння та пропагува- ли шляхи їх подолання. Причини подавалися в історично-детермінованому вимірі із поясненням суб’єктивних факторів як похідних від них. Згідно цього, автори вказували на те, що селянство, внаслі- док панщизняного підданського стану вражене алко- голізмом (пропінація) та неосвічене. Однак зазнача- ли, що такий стан був оправданим за панщини, а в нових умовах соціальної свободи це перетворювало- ся на фактор занепаду народу в моральному і мате- ріальному відношеннях, тобто набував суб’єктивного «статусу». Такий стан ставав основною причиною не- гараздів. Його о. Ст. Качала, і о. І. Наумович нази- 1185Товариство «Просвіта»: перші видання на соціально-економічну та господарську тематику… ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012 вали «темнотою» та «нерозумом» селян, які розшиф- ровували як низку негативних особистісних і суспіль- них вад: пияцтво, неосвіченість, деморалізованість і нехтування релігійними чеснотами, схильність до ан- тисоціальної поведінки, лінивство, піддатливість, лег- ковірність, неготовність сплачувати свої борги вчас- но й у повному обсязі, марнотратство, нерозважли- вість, марнославство, відсталість, нерозуміння політичних обставин і правових взаємин. Визначен- ня причин проблем суспільства супроводжувалося пропагандою і агітацією шляхів і засобів поліпшен- ня становища. Названі автори пропонували «темно- ту» замінити на просвіту народу через поширення освіти (запровадження початкових шкіл, читання га- зет, просвітніх видань), викорінювати особистісні вади і замінювати їх на працьовитість, ощадність, творення основ громадянського суспільства (самим вирішувати свої проблеми, зокрема через заснуван- ня громадських шпихлірів і позичкових кас). У цих працях у латентній формі пропагувалася ідея націо- нальної соборності. А приклади із вдалого господа- рювання чехів та німців поширювали ідеї європей- ської моделі суспільного розвитку. Форма подачі, викладу матеріалу була прилашто- вана до потреб і можливостей сприйняття інформа- ції селянством краю. Тому більша частина з опублі- кованих видань написана у стилі оповідання, одна у діалоговій формі. Також використано дидактичний, повчальний підхід, елементи критики, почасти го- строго засудження негативних окремих суспільних рис, що спрямовувалися на пропаганду й агітацію способів вдосконалення господарювання і захисту від лихви. В окремих публікаціях, очевидно з метою посилення зацікавлення виданням, на початку тек- сту подавалися короткі історичні екскурси, різні ці- кавинки, що полегшували читання й сприйняття ма- теріалу. Певним винятком була праця І. Бічая, на- писана дещо з інших позицій. Добре розроблена структура, вдало підібраний і, значним чином, ви- черпний матеріал, наявність прагматичних порад, схем-ілюстрацій поєднувалася із дещо складною формою викладу матеріалу, специфічною терміноло- гією. Це могло, певним чином, ускладнювати читан- ня і сприйняття тексту. Такі друки мали моральне, дидактично- прагматичне, пізнавальне значення й доступність, легкість сприйняття. Селянам залишалося читати, «озброюватися» необхідними для поліпшення ве- дення власного господарства знаннями і викорис- товувати їх для забезпечення особистого матері- ального добробуту. 1. Центральний Державний Історичний Архів України (м. Львів). — Ф. 348. — Оп. 1. — Спр. 7628. — С. 14. 2. Бічай і. Практична наука господарства сельського: у 3 частинах / І. Бічай. — Львів : Просвіта, 1873. — Ч. І. О навозі. — 69 с. 3. Головацький И. Дещо о гною / Іван Головацький // Зоря. Читаночка для сельских людей. Кн. 4. — Львів : Просвіта, 1870. — С. 42—46. 4. к. Г. [Партицький О.] Дещо про письменство / О. Партицький // Зоря. Читаночка для сельских лю- дей. — Львів : Просвіта, 1869. — С. 3—9. 5. [качала С.] Що нас губить, а що нам помочи може. Письмо для руських селян / о. Степан Качала. — Львів : Просвіта, 1869. — 56 с. 6. к. Ст. Що нас губить, а що нам помочи може. Пись- мо для руских громад. / о. Степан Качала. — Львів : Просвіта, 1874. — 80 с. 7. Наумович і. О касах позичкових. (Письмо до русь- ких громад) / о. Іван Наумович // Мотиль. Читанка для руского народу уложена русинами перемискими (Письмо для науки і забави). — Львів : Просвіта, 1874. — С. 39—50. 8. О хоробах овець // Народний Календар на рік зви- чайний 1870. — Львів : Просвіта, 1869. — С. 43. 9. Правда. Що то вже у нас по селах не дієся (не байка, а сама правда) // Ластовка. Читанка для руского на- роду уложена львівськими фармазонами. — Львів : Просвіта, 1874. — С. 46—51. 10. Справозданє з перших загальних зборів товариства «Просвіта» / Н. Вахнянин // Правда. — 1868. — № 43. — С. 513—516. 11. Справозданє з перших загальних зборів товариства «Просвіта» / А. Січинський // Правда. — 1868. — № 44. — С. 525—526. 12. юнович Р. Дещо про бульбу / Р. Юнович. // Зоря. Читаночка для сельских людей. Кн. 4. — Львів : Просвіта, 1870. — С. 35—42. 13. Як запобігти бракові гною // Народний Календар на рік звичайний 1870. — Львів : Просвіта, 1869. — С. 37—38. 14. Як і коли сіяти ячмінь // Народний Календар на рік звичайний 1870. — Львів : Просвіта, 1869. — С. 42. 15. Як найліпше тучити звірят // Народний Календар на рік звичайний 1870. — Львів : Просвіта, 1869. — С. 37. 16. Як позбутися хробацтва на городі // Народний Ка- лендар на рік звичайний 1870. — Львів : Просвіта, 1869. — С. 40. володимир ПаШУк1186 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (108), 2012 17. Як розводити добрі шпараги // Народний Календар на рік звичайний 1870. — Львів : Просвіта, 1869. — С. 41. 18. Як ходити коло коней // Народний Календар на рік звичайний 1870. — Львів : Просвіта, 1869. — С. 38—39. volodymyr Pashuk THE PROSVITA SOCIETY’S FIRST EDITIONS ON THE SOCIO-ECONOMIC AND HOUSEKEEPING THEMES IN 1869 TO 1874 The paper has brought some characteristics of first editions on themes of social economy as well as household works and far- ming issued by Prosvita Society and published in various alma- nacs and separate prints at the period of 1869 to 1874. These had contained certain recommendations (general data of agro- nomy and veterinary) as for efficient agricultural management and better care of the domestic animals). To prevent the bank- ruptcies of farm economies popularization had been lead of some means for strengthening of peasants’ financial situation through the establishingt of public granaries and pawnshops, being well- known and effective forms of cooperation. At the same time, there had been spread some calls for fighting people’s negative features, as inebriety, laziness, ignorance, extravagance on the one hand, and cultivating temperance, diligence, thrift and es- tablishing schools with native language education on the other. Keywords: the Prosvita Society, enlightenment publica- tions on the socio-economic and agricultural themes, father St. Kachala, I. Bichay, father I. Naumovych, R. Yu- novych. владимир Пашук ОБЩЕСТВО «ПРОСВИТА»: ПЕРВЫЕ ИЗДАНИЯ НА СОЦИАЛЬНО- ЭКОНОМИЧЕСКУЮ И ХОЗЯЙСТВЕННУЮ ТЕМАТИКУ. 1869—1874 гг. Охарактеризированы первые издания Общества «Просви- та» на социально-экономическую и хозяйственною темати- ку, помещенные в альманахах и отдельных изданиях в пери- од 1869—1874 гг. В них помещались советы (главным об- разом сведения из агрономии и ветеринарии) относительно ведения рационального сельскохозяйственного производ- ства, усовершенствования ухода за домашним скотом. Кро- ме этого, с целью предотвращения разорения крестьянских хозяйств, пропагандировались средства укрепления их фи- нансового состояния посредством создания общественных амбаров и кредитных касс — известных и эффективных форм кооперации. Также высказывались призывы искоре- нять собственные негативные качества — пьянство, ле- ность, невежественность, расточительность, а вместо них культивировать трезвость, трудолюбие, бережливость, осно вывать школы с родным языком обучения. Ключевые слова: Общество «Просвита», просветитель- ские издания на социально-экономическую и хозяйствен- ную тематику, о. Ст. Качала, И. Бичай, о. И. Наумовыч, Р. Юновыч.

Товариство «Просвіта»: перші видання на соціально-економічну та господарську тематику. 1869—1874 рр.

Репозитарії

Схожі ресурси