Етнографічна специфіка троїцьких рослин

У статті систематизовано та проаналізовано традиційні вірування, застереження та заборони українського народу, які пов’язані з вибором тих чи інших рослин для прикрашання житлових та господарських споруд напередодні Трійці. На основі власних етнографічних польових записів, опублікованих джерел...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2013
1. Verfasser:	Пахолок, І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут народознавства НАН України 2013
Schriftenreihe:	Народознавчі зошити
Schlagworte:	Статті
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94931
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Етнографічна специфіка троїцьких рослин / І. Пахолок // Народознавчі зошити. — 2013. — № 2 (110). — С. 272-278. — Бібліогр.: 45 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-94931
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-949312016-02-27T19:47:03Z Етнографічна специфіка троїцьких рослин Пахолок, І. Статті У статті систематизовано та проаналізовано традиційні вірування, застереження та заборони українського народу, які пов’язані з вибором тих чи інших рослин для прикрашання житлових та господарських споруд напередодні Трійці. На основі власних етнографічних польових записів, опублікованих джерел і даних наукової літератури автор дослідила регіональні традиції застосування клечання (маю), встановила його основні критерії вибору та етнографічну специфіку. In the article have been systemized and analyzed Ukrainians’ traditional beliefs, warnings and prohibitions tied with the choice of certain plants for decorating of dwellings and homestead construction on the eve of the Trinity Festival. On the basis of her own ethnographic field studies as well as published sources and data of scientific literature the author has thrown light upon regional traditions of klechannya (may) customs, found their main criteria of choice and ethnographic specificity. В статье систематизированы и проанализированы традиционные верования, предостережения и запреты украинского народа, связанные с выбором тех или иных растений для украшения жилищ и хозяйственных построек накануне Троицы. На основе собственных этнографических полевых записей, опубликованных источников и данных научной литературы автор исследовала региональные традиции применения клечанья (мая), установила основные критерии выбора и этнографическую специфику обычая. 2013 Article Етнографічна специфіка троїцьких рослин / І. Пахолок // Народознавчі зошити. — 2013. — № 2 (110). — С. 272-278. — Бібліогр.: 45 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94931 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Пахолок, І. Етнографічна специфіка троїцьких рослин Народознавчі зошити
description	У статті систематизовано та проаналізовано традиційні вірування, застереження та заборони українського народу, які пов’язані з вибором тих чи інших рослин для прикрашання житлових та господарських споруд напередодні Трійці. На основі власних етнографічних польових записів, опублікованих джерел і даних наукової літератури автор дослідила регіональні традиції застосування клечання (маю), встановила його основні критерії вибору та етнографічну специфіку.
format	Article
author	Пахолок, І.
author_facet	Пахолок, І.
author_sort	Пахолок, І.
title	Етнографічна специфіка троїцьких рослин
title_short	Етнографічна специфіка троїцьких рослин
title_full	Етнографічна специфіка троїцьких рослин
title_fullStr	Етнографічна специфіка троїцьких рослин
title_full_unstemmed	Етнографічна специфіка троїцьких рослин
title_sort	етнографічна специфіка троїцьких рослин
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94931
citation_txt	Етнографічна специфіка троїцьких рослин / І. Пахолок // Народознавчі зошити. — 2013. — № 2 (110). — С. 272-278. — Бібліогр.: 45 назв. — укp.
series	Народознавчі зошити
work_keys_str_mv	AT paholokí etnografíčnaspecifíkatroícʹkihroslin
first_indexed	2025-07-07T01:34:55Z
last_indexed	2025-07-07T01:34:55Z
_version_	1836950065280712704
fulltext	ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013 Інна ПАХОЛОК ЕТНОГРАФІЧНА СПЕЦИФІКА ТРОЇЦЬКИХ РОСЛИН У статті систематизовано та проаналізовано традиційні ві- рування, застереження та заборони українського народу, які пов’язані з вибором тих чи інших рослин для прикра- шання житлових та господарських споруд напередодні Трійці. На основі власних етнографічних польових записів, опублікованих джерел і даних наукової літератури автор дослідила регіональні традиції застосування клечання (маю), встановила його основні критерії вибору та етногра- фічну специфіку. Ключові слова: етнологія, Україна, історико-етнографічні регіони, природнокліматичні умови, народні уявлення, тро- їцькі рослини, звичай. © І. ПАХОЛОК, 2013 У структурі народної духовної культури українців Зелені свята є одними з найбільших свят кален- дарного року. Це зумовлено тим фактом, що тради- ційні троїцькі звичаї та обряди — це не лише низка магічних дій і заборон, яких українці дотримували- ся з давніх-давен, а й важливий комплекс своєрід- них вірувань та мотивів, багатий пласт обрядової лек- сики, народних назв окремих днів і тижнів відповід- ного періоду, а також різних синонімів на означення троїцької зелені. Саме з цієї причини Зелені свята як важливий об’єкт дослідження неодноразово при- вертали увагу українських та зарубіжних дослідни- ків — етнологів, фольклористів, лінгвістів. Відтак зазначене у заголовку питання частково вже було предметом уваги вчених. Окремі його ас- пекти вивчали народознавець Марина Гримич [14, с. 21—29] та діалектолог Надія Осташ [34, с. 248—268]. Етнографічну специфіку троїцької зелені у південно-західному регіоні України дослі- джувала Лариса Литвин [32, с. 33—37]. Етнолог на основі матеріалів, зібраних з цих теренів, відзна- чила, що вибір тієї чи іншої рослини для замаюван- ня житлових та господарських споруд значною мі- рою залежить від природнокліматичних умов. Особливий інтерес становить фактичний матері- ал, який зібрав на пограниччі українсько-білоруського Полісся російський лінгвіст Нікіта Толстой. У коро- тенькій розвідці автор звернув увагу передовсім на ті породи дерев, яким надавали перевагу місцеві по- ліщуки [41, с. 14—18]. Вдалою на наш погляд є спроба вченого закартографувати клечальний зви- чай на цих теренах. У порівняльному плані наукову цінність мають ет- нографічні відомості, які свого часу зафіксували Ми- хайло Пйотровський на Овруччині [13, с. 303—351], Михайло Зубрицький на Бойківщині [21, с. 33—60] та Володимир Шухевич на Гуцульщині [44]. Окрім цих опублікованих матеріалів, у нашій розвідці вико- ристані також польові етнографічні записи автора, за- фіксовані у різних районах України [1; 2; 5; 6]. Головна мета цієї розвідки — систематизувати усі відомі нам дані про троїцьку зелень, яку укра- їнці використовують для замаювання свого обі- йстя напередодні Зелених свят та проаналізувати комплекс вірувань, застережень та заборон, які пов’язані з використанням тієї чи іншої рослини. На основі цього з’ясувати основні критерії їхньо- го вибору, а відтак етнографічну специфіку кле- чального матеріалу загалом. 273Етнографічна специфіка троїцьких рослин ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013 Не спиняючись докладно на розгляді локальних назв на означення троїцьких рослин («май», «кле- чання», «глетчання», «зело»), про що вже йшло- ся у нашій публікації [35, с. 574—582], відразу зупинимося на їхній характеристиці. Лише зауваж- мо: звичай клечання у східних слов’ян, зокрема і в українців, пов’язаний з відміною заборони на ру- бання дерев у троїцько-русальний період. Тому, мабуть, з російського повір’я довідуємось про те, що на Трійцю ліс — «іменинник» [7, с. 99]. Тоб- то з цього часу відмінялось табу не лише на пова- лення дерев, але й починався масовий збір трав і квітів, про що йтиметься далі. Стосовно вибору матеріалу для замаювання, то у науковій літературі присутні різні погляди. Так, знаний дослідник народного календаря українців С. Килимник був переконаний у тому, що «на кле- чання можна рубати-ламати лише: дуба, клена, явора, липу, ясеня — це чарівні дерева і кожне має своє магічне значення. Не можна рубати-ламати берези, осоки, тополі, вільхи, верби, але в кожній місцевості є своє улюблене для майовання» [24, с. 356]. Дотримуючись аналогічної думки про са- кральність окремих дерев, М. Костомаров вважав, що найчастіше використовували у троїцькій обря- довості клен [26, с. 82—83]. З цим твердженням потрібно частково погоди- тися, зважаючи на те, що в минулому, згідно з на- родними уявленнями, кожне дерево і справді мало своє магічне значення, на яке українці зважали під час його використання не лише у календарній об- рядовості, а й у побуті. Візьмемо для прикладу бу- дівництво хати. З усіх придатних для цієї справи відбирали лише «дозволені» дерева, тобто такі, які вкладалися в рамки існуючих семантичних класи- фікацій. Ця система формувалася за принципом символічних протиставлень (класифікаторів), за допомогою яких людина орієнтувалася в навко- лишньому світі. Наприклад, загальнопоширена за- борона використовувати для будівництва сухостій грунтувалася на протиставленні «сухе — зелене», що в символічному підтексті відповідало: «мерт- ве — живе» [8, с. 27]. Мабуть, саме тому укра- їнці Карпат вірили, що сухостійне дерево буде со- хнути, а з ним і будуть сохнути мешканці хати [42, с. 35]. Навіть побачене у ві сні зламане дерево, на думку лемків, означало обірване життя [16, с. 94]. Зрозуміло, що у формуванні таких повір’їв значну роль відігравала магія подібності. Так, у хаті, збу- дованій із стрункого, здорового дерева, за народ- ним повір’ям, народжувались і виростали стрункі, високі і здорові діти. Безперечно, відповідні уявлення українців посі- дали значну роль під час вибору клечання. Однак не варто забувати про те, що застосування троїць- ких рослин в магічному сенсі значною мірою зале- жало від лікувальних властивостей більшості з них. У контексті дослідження етнографічної специфі- ки клечання потрібно обов’язково враховувати природно-географічне середовище того чи іншого історико-етнографічного реґіону чи району. Справ- ді, залежно від місцевості, для маю використову- ють різні рослини. Л. Литвин переконана, що те- риторія Західної України з погляду вживання кле- чальної зелені ділиться на дві частини: рівнинну і гірську. На рівнинній місцевості домінувала як кле- чальна рослина липа. У Підгір’ї вона поступово від- ходить на другий план, а в гірській частині частко- во зовсім зникає, тут її замінює явір [32, с. 35]. Це міркування підтверджують конкретні факти. Зо- крема, з етнографічних матеріалів Бойківщини до- відуємось, що «в Задушну суботу вечором ідуть па- рубки і ґазди до церкви, рубають галузи з лип, і ма- ять хижі, і весь будинок» [21, с. 46]. Вихідці з Холмщини також надавали перевагу цьому дереву. За даними наукової літератури, місцеві селяни «у Зелену суботу йшли в гай, на луки і приносили вся- кого зеленого зілля. Прибирали хату і біля неї до- лівку, посипали татарським зіллям, липою квітчали хату й загороду, де ночує худоба. Зелене гілля гос- подиня клала також у ті місця, де зберігали льон та капусту і обов’язково за образи» [36, с. 261]. Зауважмо, що ареал використання липи охоплю- вав не лише масиви Карпат, а значно ширшу тери- торію [12, с. 8; 45, s. 263]. Зокрема, на теренах Надсяння місцеві старожили наголошували, що в минулому «йшли по липу під вечір будь-хто. Маї- ли в хатах за образами, по кутах» (с. Хлиплі Мос- тиського р-ну Львівської обл.) [1, арк. 16]; «Маїли липою в хаті. Йшли пополудню по неї в ліс, якщо не було біля хати» (с. Підліски Мостиського р-ну) [1, арк. 16]. Крім того, гілки липи, в поєднанні з ін- шими породами дерев, зокрема з вербою чи кленом, українці використовували для замаювання в таких інна ПаХОлОк274 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013 історико-етнографічних реґіонах, як Слобожанщи- на, Наддніпрянщина та Поділля [34, с. 255]. Сто- совно останнього, то тут селяни називали маєм гіл- ки таких дерев, як клен, верба, липа, акація [29, с. 378]. Подібну інформацію зафіксував на терито- рії Слобожанщини П. Іванов: «Ввечері прибирали свої хати зеленню, до того ж перед дверима нати- кають молодих деревець, переважно клена, липи, ясена» [22, с. 86]. Стосовно гілок явору, то їм на- дають перевагу гуцули, про що вже йшлося. На рівнинній території України поряд з вико- ристанням липи і явора утворюють цікаві засяги береза, клен, ясен, спорадично — акація, каштан, бузок, ліщина (Золочівський р-н Львівської обл., Теребовлянський, Заліщицький р-ни Тернопіль- ської обл.) [32, с. 35]. Так, березою прибирали помешкання на теренах Волині та Полісся, про що довідуємось із розвідки В. Доманицького: «Улиці замітають, подвір’я посипають піском, ворота і огорожу заквітчують березами, стіни у хатах уби- рають клечанєм, а долі настеляють «лепехи» (ло- пуха)» [19, с. 7]. Стосовно клена, то це дерево українці використовували також в обрядах Божо- го Тіла та Іванового дня. На думку російського дослідника Н. Толстого, в обряді прикрашання дому на Трійцю у басейні Середньої Прип’яті, в межиріччях Горині й Уборті, Нижньої Десни і Дні- пра перевагу надавали клену, тоді як у прилеглих до них частинах Мозирського та Гомельського По- лісся клен поєднується з липою, що, власне, і під- тверджує розроблена автором карта [41, с. 18]. На теренах Середнього Полісся (Житомирщина) також «прикрашають свої помешкання від воріт вирубаними свіжими деревами клена, ясеня й бе- рези, обсаджують ними хати перед дверима і ві- кнами […] в хаті над образами й по кутах затика- ють зелені галузки з цих дерев» [13, с. 322]. Вод- ночас на Покутті, за свідченням польського етнолога О. Кольберга, селяни повністю замаю- вали вікна листям акацій або бузку [44, s. 200], в іншій місцевості використовували для клечання лі- щину [45, s. 262]. Натомість на Одещині (пів- день України) квітчанням була маслина, а також «такі дерева, шо не бистро в’януть. Землю обтру- шували травичкою і ромашкою» [31, с. 334]. Окремий засяг використання троїцького клечан- ня становить Західне Полісся, а саме Рожищен- ський, Старовижівський, Камінь-Каширський, Ту- рійський, Ратнівський р-ни Волинської обл. Таку думку висловила Л. Литвин [32, с. 35]. Дослідни- ця вважає, що тут найбільше поширеними були бе- реза, клен, спорадично — ліщина. Це засвідчують сучасні репрезентанти інформації. Наприклад, меш- канці Камінь-Каширщини наголошували: «То ру- бають деревце: клен, ясен, березу. Березу беруть в лісі, закопують біля порогу в ямочки. Дехто вішає по хаті» (с. Грудки) [2, арк. 6]; «Прибирали лепе- хою, рубали гілляки клену, ясеню. Кльон кругом хати обтикували» (с. Осівці) [2, арк. 33]. Крім українців, аналогічні породи дерев для при- бирання житлових і господарських будівель вико- ристовували також інші східні слов’яни. Скажімо, білоруси теж застромлювали у брами доставлені з лісу молоді берізки, а галузками клену чи липи оздоб- лювали стіни та вікна у хатах [20, с. 52]. Натомість у росіян головним троїцьким деревцем була лише бе- різка, яка, на думку В. Соколової, «стала символом російської природи» [39, с. 188]. Варто зазначити, що особливе місце серед троїць- ких рослин посідала осика. Загальновідомо, що це дерево, за народними уявленнями, є проклятим. Про причину цього прокляття можна довідатися з чис- ленних переказів про дерева. В одному з них йдеть- ся: «Коли зрадник Юда постановив повіситися, він вперше пішов до берези, але вона налякалася й по- біліла, проте не прийняла зрадника […]. Юда вдав- ся до осики й вона прийняла його, і зрадник на ній повісився. Через це осика нечиста, проклята, і вічно дрижить, і без вітру, а люди жахаються її й омина- ють. Щоб мертвий відун не виходив із гробу і не шкодив людям, у могилу його вбивають осикового кілка» [23, с. 55]. Осику селяни вважають також непридатною для будівництва житла, аргументую- чи це так: «В хаті все буде труситися, як на осичи- ні, всі будуть лаятися» [37, с. 96], або: «Гроза влу- чить у грішне дерево» [37, с. 96]. Саме з цієї при- чини народна традиція забороняла гілки осики навіть вносити до хати. Проте з іншого боку, за багатьма свідченнями, це дерево вважають корисним, позаяк воно «наводить жах на все лихе». Більше того, його використовують для клечання, про що довідуємось з відповідних пер- шоджерел: «Особливо слід виділити клечання з оси- ки: його ставлять на воротах і по всіх кутках загоро- 275Етнографічна специфіка троїцьких рослин ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013 ди (тобто обори), щоб захистити корів та телят од відьми; бо це дерево, за народним повір’ям, має осо- бливу силу протидіяти нечистій силі» [33, с. 65]. Крім того, осикову гілку неодмінно ставили біля ко- нюшні, «щоб домовий коней не гонив» [17, с. 76]. Відповідні свідчення можна було б продовжувати [38, с. 143; 30, с. 114; 14, с. 23], але гадаємо, що й поданих цілком достатньо для того, щоб перекона- тися в тому, що відповідне дерево було досить попу- лярним серед інших троїцьких рослин і використо- вувалось населенням лише як оберіг. У контексті сказаного на увагу заслуговує ціка- ве спостереження П. Іванова про те, що «під Трій- цю вносять на ніч до хати зрубану осику, і якщо ви- явиться на ранок, що листки на цьому дереві зали- шились зеленими, хоча б вони і засохли за ніч, але лише зберегли б свій колір, то всі в родині дожи- вуть і до наступного клечання, якщо ж за ніч лис- тя на осиці почорніє, то потрібно очікувати смерті кого-небудь із членів сім’ї» [22, с. 141]. Подібно ворожили на теренах Бойківщини, що засвідчують такі польові етнографічні матеріали: «Майили на Святу Ниділю і на Купала тучним зільом — тіль- ко гілочок, кілько є челяди в хаті. Як котра гілоч- ка зов’яне, то той умре» [4, арк. 19]. Згадаймо, що аналогічним способом українці передбачали май- бутнє також в інші календарні дні, наприклад на свято Катерини. Цього дня дівчата ставили у воду гілочки вишні згідно з кількістю членів сім’ї, по- значаючи їх кольоровими нитками. Відповідно, чия гілка до Різдва або Василя розквітне — той довго житиме, чия всохне — захворіє або помре [28, с. 31]. Для порівняння: поляки ворожили на різд- вяному деревці. Вони вважали, що якщо на деревці- «полазнику» рано в’януть колючки, то буде голод; якщо осипаються колючки, то в наступному році хто-небудь помре [11, с. 75—76]. До речі, при уважному розгляді процитованих во- рожінь неозброєним оком помітна одна важлива де- таль — ототожнення рослин із членами роду. Його можна спостерігати не лише в календарних звичаях та обрядах, але й в інших ділянках народної культу- ри. Маємо на увазі декоративне мистецтво, а саме настінні розписи українських хат. Для нас науковий інтерес становить так званий квіт, що має форму роз- етки чи вазона і символізує дерево життя. Скажімо, серед старожилів Лемківщини донедавна зберігало- ся повір’я про те, що «квіт» повинен мати стільки галузок, скільки членів сім’ї живе в цій хаті, від пра- діда почавши [18, с. 5]. Якщо народжувалась дити- на, — домальовували внизу розети ще одну пару га- лузок. Відповідно, якщо хтось із членів сім’ї поми- рав, то дописували поминковий знак — свастику з хрестами [18, с. 5]. Натомість населення Старосам- бірщини було переконане: якщо на обійсті зрубати дерево у цвіту, то у хаті помре хтось із дітей [15, с. 76]. Притому слід наголосити, що повір’я, які сто- суються реальних дерев, надзвичайно багаточисель- ні і різноманітні — вони є характерними для всіх на- родів і по суті зводяться до однієї ідеї: дерево — живе створіння, антропоморфне чи зооморфне. У контексті сказаного більш-менш очевидним є і те, чому напередодні Зелених свят бойки не ма- їли тієї хати, де була жалоба [4, арк. 5]. На За- карпатті селяни уточнили, що будинок, де хто- небудь помер, не можна прикрашати зеленню ці- лий рік [9, с. 243]. До слова: відповідні свідчення не є поодинокими. Більше того, подекуди вони збе- рігалися у пам’яті українців аж до початку ХХІ ст. [25, с. 211]. Для порівняння: у Замагур’ї у буди- нок, де недавно був покійник, заборонялось при- носити різдвяне деревце [11, с. 75]. Як уже згадувалося, оселю замаювали напередод- ні Трійці не лише зеленими гілками, але й травами і квітами. Зокрема, на Звенигородщині (Середнє Подніпров’я) «всякиме квіткаме у хатах квічають коло образів, на стінах скрізь, на сволоці, геть скрізь де можна, там і квічають. І ці квітки там в хатах коло образів стримлять цілий год, аж доки другі нарос- туть квітки» [27, с. 15]. Зауважмо, що майже скрізь в Україні селяни частину святкової зелені викорис- товували для прибирання обійстя, а частину – освя- чували у церкві, що підтверджують конкретні фак- ти. Зокрема, польові етнографічні записи із Захід- ного Полісся засвідчили: «Лепеха так є. Діти підуть. Нема в кого дітей, піде мужчина, чи жінка піде […]. І клен рвали, затикали під стріху зна- двору і в хаті за образами. Лепеху ложили на під- лозі […]. В церкві тоже прибирали. З церкви при- носили (освячені. — і. П.) лепеху і клін. В хаті ло- жили» (с. Відерта Камінь-Каширського р-ну Волинської обл.) [2, арк. 37]. Необхідно зазначити, що в різних історико- етнографічних реґіонах і районах України на вибір інна ПаХОлОк276 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013 зеленосвятських рослин певним чином впливали і місцеві традиції. Так, на Слобожанщині «напере- додні троїцького дня, в суботу, селяни рвуть різні запашні трави, як-от: богородську траву, чебрець, полин, любисток, аїр, і ввечері прибирають свої бу- динки зеленню […]» [22, с. 86]. Натомість подо- ляни підлогу чи земляну долівку одночасно встеля- ли «осокою, любистком, м’ятою, пижмою, ласкав- цями та ін.» [29, с. 378]. Українські горяни Гуцульщини «затичують теж декуди хату з надвір’я листєм любистку і скорушини […]. Листє любист- ку уживають до вікон тому, бо воно мягке, держить- ся добре скла, а листє скоруха «кудряве, має лад- ну уроду, навкруг як висічене» до того оно вузке, тому дає виразний взір на склі» [43, с. 250]. Досить помітне місце серед троїцьких рослин по- сідає лепеха. Загальновідомо, що це трав’яниста ба- гаторічна рослина з довгими мечеподібними лист- ками й гострим запахом. Вона має надзвичайно багато народних назв: «лепешник», «плешник», «аїр», «гаїр», «ірник», «явор», «ягур» [10, с. 114]. Позаяк слово «аїр» запозичене з турецької мови, то цілком закономірним є те, що рослина має ще такі найменування: «татарське зілля», «татарка», «татарник», «татарський корінь» [10, с. 114]. В одній з українських легенд йдеться про те, що в Україну лепеху принесли татарські ординці, які бра- ли її зі собою у важливі походи. Зілля кидали в не- знайомі річки та озера, вважаючи, що воно очищає воду, після чого самі пили воду та напували своїх коней. Кинуті у тих місцях кусники кореня аїру зго- дом прижилися [12, с. 83]. Зауважмо: найчастіше лепеху використовували жителі Полісся та Волині. І це цілком закономірно, адже саме тут найбільш сприятливі для її росту при- роднокліматичні умови (розгалужена водна систе- ма, значна болотистість). За інформацією сучасних репрезентантів, «ставили лепеху на дворі, по хаті, щоб коло неї проходити» (с. Ворокомле Камінь- Каширського р-ну Волинської обл.) [2, арк. 45]; «По лепеху ходили на берег. По лепесенці стелили в хаті в усіх хоромах» (с. Грудки Камінь-Каширського р-ну) [2, арк. 12]; «А лепеху, то колись ше й була стріха, то ше в стріху засаджували. І під хатою стелили і в хаті стелили. На Зелені свята. Я знаю?! Стелили по дворі лепеху. Ну, і в церкві стелили тоже. І святимо лепеху» (с. Ощів Горохівського р-ну Во- линської обл.) [5, арк. 8]. Зрештою, ця традиція на відповідних теренах зберігається і досі. До усього сказаного раніше доцільно наголосити і на іншому: крім свіжої зелені, в ряді сіл Полісько- го краю для оформлення інтер’єру на Зелені свята використовували також сушені квіти: «На Трійцю сухі квіти «шалею», татарника, любистка та м’яти — кидали в хаті на підлогу» [40, с. 100]. Спорадично селяни трусили по підлозі листочки дерев, очерет, навіть збіжжя та солому [14, с. 22]. На основі власних етнографічних польових запи- сів, опублікованих джерел і даних наукової літера- тури доведено, що вибір троїцької зелені залежав передовсім від вірувань й уявлень українців, які ба- зувались на лікувальних (магічних) властивостях тих чи інших рослин та взаємозв’язку останніх з душа- ми померлих родичів, а також — від природно- географічних умов історико-етнографічних регіонів України. Першим критерієм пояснюємо використан- ня одних і тих же рослин для прибирання житлових та господарських споруд, а після завершення Зеле- них свят — для застосування у народній медицині та ветеринарії. Другий критерій дозволяє виокреми- ти регіональні особливості (розбіжності) клечально- го матеріалу. Наприклад, з’ясовано, що поліщуки надавали перевагу клену і березі, населення Україн- ських Карпат — явору, вербі та ліщині. Натомість на теренах Слобожанщини, Наддніпрянщини та По- ділля липу використовували в поєднанні з вербою чи кленом. Встановлено, що особливе місце серед тро- їцьких дерев посідала осика, яку українці ставили переважно на воротах, по всіх кутках загороди, в господарських приміщеннях як оберіг від відьом, будь-якої іншої нечистої сили. 1. Архів Львівського національного університету імені Івана Франка (далі — Архів ЛНУ ім. Івана Франка). — Ф. 119. — Оп. 17. — Спр. 60-Е. — 20 арк. (Польові етнографічні матеріали до теми «Календарна обрядовість літнього циклу», зафіксовані Парій (Пахолок) Інною Рос- тиславівною у Мостиському районі Львівської області). 2. Архів ЛНУ ім. Івана Франка. — Ф. 119. — Оп. 17. — Спр. 72-Е. — 49 арк. (Польові етнографічні матеріали до теми «Календарна обрядовість літнього циклу», за- фіксовані Парій (Пахолок) Інною Ростиславівною у Камінь-Каширському районі Волинської області). 3. Архів ЛНУ ім. Івана Франка. — Ф. 119. — Оп. 17. — Спр. 208-Е. — 8 арк. (Польові етногра- фічні матеріали до теми «Народна демонологія Бой- 277Етнографічна специфіка троїцьких рослин ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013 ківщини», зафіксовані Левкович Надією Миколаїв- ною у Старосамбірському районі Львівської області). 4. Архів ЛНУ ім. Івана Франка. — Ф. 119. — Оп. 17. — Спр. 211-Е. — 19 арк. (Польові етнографічні матеріа- ли до теми «Народна демонологія Бойківщини», зафік- совані Левкович Надією Миколаївною у Долинському районі Івано-Франківської області). 5. Архів ЛНУ ім. Івана Франка. — Ф. 119. — Оп. 17. — Спр. 346-Е. — 26 арк. (Польові етнографічні матеріа- ли до теми «Зелені свята в українців: традиційні звичаї та обряди», зафіксовані Пахолок Інною Ростиславівною у Горохівському районі Волинської області). 6. Архів ЛНУ ім. Івана Франка. — Ф. 119. — Оп. 17. — Спр. 347-Е. — 7 арк. (Польові етногра- фічні матеріали до теми «Зелені свята в українців: тра- диційні звичаї та обряди», зафіксовані Пахолок Інною Ростиславівною у Рогатинському районі Івано-Фран- ків ської області). 7. агапкина Т.а. Лес / Т.А. Агапкина // Славянские древности: Этнолингвистический словарь : в 5-ти т. / под общей ред. Н.И. Толстого. — М. : Международные отношения, 2004. — Т. 3: К (Круг) — П (Перепел- ка). — С. 97—100. 8. Байбурин а.к. Жилище в обрядах и представлениях восточных славян / А.К. Байбурин. — Ленинград : Наука, 1983. — 188 с. 9. Богатырев П.Г. Магические действия, обряды и веро- вания Закарпатья / П.Г. Богатырев // Богатырев П.Г. Вопросы теории народного искусства. — М. : Искус- ство, 1971. — С. 169—296. 10. Болтарович З. Українська народна медицина: історія і практика / Зоріана Болтарович. — К. : Абрис, 1994. — 320 с. 11. валенцова М.М. Деревце обрядовое: деревце рожде- ственское / М.М. Валенцова, Л.Н. Виноградова, Е.С. Узенева // Славянские древности: Этнолин- гвистический словарь : в 5-ти т. / под общей ред. Н.И. Толстого. — М. : Международные отношения, 1999. — Т. 2: Д — К (Крошки). — С. 75—76. 12. вархол Н. Рослини в народних повір’ях русинів-укра- їнців Пряшівщини / Надія Вархол. — Пряшів ; Ед- монтон : ЕХСО s. r. о, 2002. — 151 с. 13. возняк М. Народний календар із Овруччини 50-х ро- ків XIX століття у записі Михайла Пйотровського / Михайло Возняк // Записки Наукового товариства імені Шевченка / ред. Р. Кирчів, О. Купчинський. — Львів, 1995. — Т. CCXXX: Праці Секції етнографії та фольклористики. — С. 303—351. 14. Гримич М. Зелені свята / Марина Гримич // Родо- від. — 1993. — № 5. — С. 21—29. 15. Гузій Р. З народної танатології: карпатознавчі розслі- ди / Роман Гузій. — Львів : ІН НАН України, 2007. — 352 с. 16. Гузій Р. Похоронні обряди / Р. Гузій, Й. Вархол, Н. Вархол // Лемківщина: історико-етнографічне до- слідження / відп. ред. Степан Павлюк. — Львів : ІН НАН України, 1999. — Т. 2: Духовна культура. — С. 94—123. 17. Дневникъ народнихъ праздниковъ Харьковской гу- берніи // Харьковскій сборникъ. Літературно-на уч- ное приложеніе къ «Харьковскому Календарю» на 1887 г. / подъ ред. П.С. Єфименко. — Х. : Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комите- та, 1887. — Вып. 1. — С. 72—80. 18. Добрянська і. Настінні розписи лемківських хат / Ірина Добрянська // Наше слово (Варшава). — 1963. — № 11 (344). — С. 5. 19. Доманицький в. Народний календар у Ровенськім повіті, Волинської губернії / Василь Доманицький // Матеріяли до української етнольоґії. — Львів, 1912. — Т. ХV. — С. 62—89. 20. Земляробчы календар : Абрады і звычаі / уклад., кла- сіф., сістэм. матэрыялаў і камент. А.І. Гурскага; уступ. арт. А.І. Гурскага, А.С. Ліса. — Мінск : Наука і тэхніка, 1990. — 405 с. — (БНТ : Беларус. нар. твор- часць. АН БССР. Ін-т мастацтвазнаўства, этнаграфіі і фольклору). 21. Зубрицький М. Народній календар, народні звичаї і повірки, прив[’]язані до днів в тиждни і до рокових сьвят (Записані у Мшанци Староміського повіту і по сусідніх селах) / Михайло Зубрицький // Материали до українсько-руської етнольоґії. — Львів, 1900. — Т. ІІІ. — С. 33—60. 22. Иванов П.в. Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда, Харьковской губернии / П.В. Иванов // Сборник Харь- ковского Историко-Филологического общества. — Х., 1907. — Т. VIII. — 216+IV c. 23. іларіон Митрополит [Іван Огієнко]. Дохристиян- ські вірування українського народу: історично-ре лі- гійна монографія / Митрополит Іларіон. — К. : Обе- реги, 1992. — 424 с. 24. килимник С. Український рік у народних звичаях в істо- ричному освітленні / Степан Килимник ; факс. вид. — К. : Обереги, 1994. — Кн. ІІ. — Т. 3—4. — 528 с. 25. коваль-Фучило і. До проблеми: гріх і кара в україн- ській народній традиції (на матеріалі фольклорних тек- стів, записаних у с. Мокряни Мостиського р-ну Львів- ської обл.) / Ірина Коваль-Фучило // Діалектологічні студії 2: Мова і культура. — Львів : Ін-т українозн. ім. І. Крип’якевича, 2003. — С. 201—222. 26. костомаров М.і. Слов’янська міфологія: Вибрані праці з фольклористики й літературознавства / М.І. Кос то- маров ; упоряд., прим. І.П. Бетко, А.М. Полотай ; вст. ст. М.Т. Яценка. — К. : Либідь, 1994. — 384 с. 27. кримський а.ю. Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектоло- гічного: відтворення з авторського макету 1930 р. / Аг. Кримський ; авт. передмови А.Ю. Чабан. — Чер- каси : Вертикаль, 2009. — ХVІ+438+10 с. ; іл. 28. курочкін О.в. Новорічні свята українців: тради- ції і сучасність / О.В. Курочкін. — К. : Наукова думка, 1978. — 192 с. інна ПаХОлОк278 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013 29. курочкін О.в. Обрядовість (Календарні свята й об- ряди) / О.В. Курочкін // Поділля: історико- етнографічне дослідження. — К. : Доля, 1994. — С. 358—385. 30. кутельмах к. Русалки в повір’ях поліщуків / Корне- лій Кутельмах // Записки Наукового товариства іме- ні Шевченка / ред. Р. Кирчів, О. Купчинський, М. Глуш ко. — Львів, 2001. — Т. CCXLI: Праці сек- ції етнографії і фольклористики. — С. 87—152. 31. кушнір в.Г. Нариси традиційної культури українців Одещини (Миколаївський район) / В.Г. Кушнір, Н.О. Петрова, В.М. Поломарьов ; відп. ред. Г.К. Ко- жолянко. — Одеса : CМИЛ, 2010. — 392 с. ; іл. 32. литвин л. Клечальні рослини як оберіг у віруваннях українців (за матеріалами західних областей Украї- ни) / Лариса Литвин // Наукові записки. — Львів : Музей народної архітектури та побуту у Львові, 1998. — Вип. 1. — С. 33—37. 33. Максимович М. Дні та місяці українського селяни- на / Михайло Максимович ; упоряд., перек. з рос., вступ. стаття та прим. В. Гнатюка. — К. : Обереги, 2002. — 189 с. 34. Осташ Н. Про назви літніх християнських свят українців: Зелені свята / Надія Осташ // Діалекто- логічні студії. 1: Мова в часі і просторі. — Львів : ІН НАН України, 2003. — С. 248—268. 35. Пахолок і. «Май» («клечання») — головний атрибут Зелених свят (карпатська традиція) / Інна Пахолок // Фортеця: збірник заповідника «Тустань». — Львів : Колір ПРО, 2012. — Кн. 2. — С. 574—582. 36. Рижик Є. Календарні обряди українців Холмщини і Підляшшя / Є. Рижик // Холмщина і Підляшшя: історико-етнографічне дослідження. — К. : Родо від, 1997. — С. 251—269. 37. Сілецький Р. Звичаї та обряди, пов’язані з будівни- цтвом / Роман Сілецький // Полісся України: матері- али історико-етнографічного дослідження / наук. ред. С. Павлюк, Р. Омеляшко. — Львів : ІН НАН Укра- їни, 2003. — Вип. 3: У межиріччі Ужа і Тетерева. 1996. — С. 95—124. 38. Скуратівський в. Дідух: свята українського народу / Василь Скуратівський. — К. : Освіта, 1995. — 272 с. 39. Соколова в.к. Весенне-летние календарные обряды русских, украинцев и белоруссов XIX—XX в. / В.К. Соколова. — М. : Наука, 1979. — 287 с. 40. Тарас Я. Елементи озеленення та благоустрою полісь- кої садиби / Ярослав Тарас // Полісся України : ма- теріали історико-етнографічного дослідження / відп. ред. С. Павлюк, М. Глушко. — Львів : ІН НАН України, 1997. — Вип. 1: Київське Полісся. 1994. — С. 97—114. 41. Толстой Н.И. Троицкая зелень / Н.И. Толстой // Сла- вянский и балканський фольклор. Этнолингвистическое изучение Полесья. — М. : Наука, 1986. — С. 14—18. 42. Файник Т. Житло та довкілля: будівельні традиції укра- їнців Карпат / Тетяна Файник. — Львів : ІН НАН України, 2007. — 208 с. 43. Шухевич в. Гуцульщина. Ч. 4 / Володимир Шухе- вич // Материяли до українсько-руської етнольо- ґії. — Львів, 1904. — Т. VII. — 212 с., іл. 44. кolberg O. Dzieła wszystkie / Oskar Kolberg. — Wro- cław ; Poznań, [1962]. — T. 29: Pokucie. — Cz. I. — 358 s. 45. кolberg O. Dzieła wszystkie / Oskar Kolberg. — Wrocław ; Poznań, [1974]. — T. 49: Sanockie-Krosńień skie. — Cz. I. — 552 s. Inna Pakholok ON ETHNOGRAPHIC SPECIFICITY OF TRINITY PLANTS In the article have been systemized and analyzed Ukraini- ans’ traditional beliefs, warnings and prohibitions tied with the choice of certain plants for decorating of dwellings and homestead construction on the eve of the Trinity Festival. On the basis of her own ethnographic field studies as well as published sources and data of scientific literature the author has thrown light upon regional traditions of klechannya (may) customs, found their main criteria of choice and eth- nographic specificity. Keywords: ethnology, Ukraine, historical and ethnographic regions, climatic conditions, national ideas, trinity plants, custom. Инна Пахолок ЭТНОГРАФИЧЕСКАЯ СПЕЦИФИКА РАСТЕНИЙ ТРОИЦИНА ДНЯ В статье систематизированы и проанализированы тради- ционные верования, предостережения и запреты украин- ского народа, связанные с выбором тех или иных растений для украшения жилищ и хозяйственных построек накануне Троицы. На основе собственных этнографических полевых записей, опубликованных источников и данных научной литературы автор исследовала региональные традиции применения клечанья (мая), установила основные крите- рии выбора и этнографическую специфику обычая. Ключевые слова: етнология, Украина, историко-этногра- фические регионы, природно-климатические условия, на- родные представления, растения Троицына дня, обычай.

Етнографічна специфіка троїцьких рослин

Institution

Ähnliche Einträge