Становлення етноекології та її перспективи в українській науці

В процесі аналізу розвитку екологічних знань та становлення етноекології як окремої науки встановлено, що етноекологія та дотичні до неї галузі надзвичайно розвинуті та популярні в науковому світі; розвиток української науки про людину в природі відбувався в світовому науковому колі, з якого ї...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2013
1. Verfasser:	Бойко, І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут народознавства НАН України 2013
Schriftenreihe:	Народознавчі зошити
Schlagworte:	Статті
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94933
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Становлення етноекології та її перспективи в українській науці / І. Бойко // Народознавчі зошити. — 2013. — № 2 (110). — С. 256-265. — Бібліогр.: 65 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-94933
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-949332016-02-13T03:03:39Z Становлення етноекології та її перспективи в українській науці Бойко, І. Статті В процесі аналізу розвитку екологічних знань та становлення етноекології як окремої науки встановлено, що етноекологія та дотичні до неї галузі надзвичайно розвинуті та популярні в науковому світі; розвиток української науки про людину в природі відбувався в світовому науковому колі, з якого її опісля вилучила радянська тоталітарна машина. У Радянському Союзі зроблені значні наукові досягнення, які використовуються поза його межами. Сучасні російська, а також чеська, словацька і польська наука та освіта активно інтегруються у світове суспільство та розвивають етноекологію та структурну антропологію. Ці обставини підсилюють необхідність аналогічних інтеграційних процесів українських досліджень. In the course of analytic research-works as for development of ecological knowledge and formation of ethnical ecology as a separate science a point has been stated that ethnical ecology and adjacent fields belonged to most developed and popular disciplines in scientific world; the development of Ukrainian science on a human in the nature had progressed in the world scientific circles and had afterwards been expelled out of those by the Soviet totalitarian machine; in the Soviet Union had been made quite considerable scientific achievements used abroad; contemporary Russian as well as Czech, Slovak and Polish scholars and educationists have actively moved their discoveries into the world circulation and pay especial attention to ethnical ecology and structural anthropology; these circumstances have made more evident the need of analogical integrative processes in Ukrainian studies. В процеcсе анализа развития экологических знаний и становления этноэкологии как отдельной науки установлено, что этноэкология и родственные ей отрасли получили чрезвычайное развитие и популярны в научном мире. Развитие украинской науки о человеке в природе происходило во всемирном научном окружении, из которого её впоследствии исключила советская тоталитарная машина. В Советском Союзе были осуществлены значительные научные достижения, использовавшиеся за его пределами. Современная российская, а также чешская, словацкая и польская наука и образование активно интегрируются в мировое сообщество и развивают этноэкологию и структурную антропологию. Эти обстоятельства усиливают не- обходимость аналогичных интеграционных процессов в украинских исследованиях. 2013 Article Становлення етноекології та її перспективи в українській науці / І. Бойко // Народознавчі зошити. — 2013. — № 2 (110). — С. 256-265. — Бібліогр.: 65 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94933 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Бойко, І. Становлення етноекології та її перспективи в українській науці Народознавчі зошити
description	В процесі аналізу розвитку екологічних знань та становлення етноекології як окремої науки встановлено, що етноекологія та дотичні до неї галузі надзвичайно розвинуті та популярні в науковому світі; розвиток української науки про людину в природі відбувався в світовому науковому колі, з якого її опісля вилучила радянська тоталітарна машина. У Радянському Союзі зроблені значні наукові досягнення, які використовуються поза його межами. Сучасні російська, а також чеська, словацька і польська наука та освіта активно інтегруються у світове суспільство та розвивають етноекологію та структурну антропологію. Ці обставини підсилюють необхідність аналогічних інтеграційних процесів українських досліджень.
format	Article
author	Бойко, І.
author_facet	Бойко, І.
author_sort	Бойко, І.
title	Становлення етноекології та її перспективи в українській науці
title_short	Становлення етноекології та її перспективи в українській науці
title_full	Становлення етноекології та її перспективи в українській науці
title_fullStr	Становлення етноекології та її перспективи в українській науці
title_full_unstemmed	Становлення етноекології та її перспективи в українській науці
title_sort	становлення етноекології та її перспективи в українській науці
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94933
citation_txt	Становлення етноекології та її перспективи в українській науці / І. Бойко // Народознавчі зошити. — 2013. — № 2 (110). — С. 256-265. — Бібліогр.: 65 назв. — укp.
series	Народознавчі зошити
work_keys_str_mv	AT bojkoí stanovlennâetnoekologíítaííperspektivivukraínsʹkíjnaucí
first_indexed	2025-07-07T01:35:02Z
last_indexed	2025-07-07T01:35:02Z
_version_	1836950070878011392
fulltext	ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013 Ігор БОЙКО СТАНОВЛЕННЯ ЕТНОЕКОЛОГІЇ ТА ЇЇ ПЕРСПЕКТИВИ В УКРАЇНСЬКІЙ НАУЦІ В процесі аналізу розвитку екологічних знань та станов- лення етноекології як окремої науки встановлено, що етно- екологія та дотичні до неї галузі надзвичайно розвинуті та популярні в науковому світі; розвиток української науки про людину в природі відбувався в світовому науковому колі, з якого її опісля вилучила радянська тоталітарна ма- шина. У Радянському Союзі зроблені значні наукові до- сягнення, які використовуються поза його межами. Сучас- ні російська, а також чеська, словацька і польська наука та освіта активно інтегруються у світове суспільство та розви- вають етноекологію та структурну антропологію. Ці обста- вини підсилюють необхідність аналогічних інтеграційних процесів українських досліджень. Ключові слова: етноекологія, культурна екологія, струк- турна антропологія, етноекосистема, культурне ядро. © І. БОЙКО, 2013 Детермінованість народної культури природою, на що звертає увагу кожен етнолог, а також популярність 1 й багатогранність предметного поля етнічної екології та близьких напрямків дослі- джень 2 змушують розглянути питання становлен- ня, розвитку, поширення етноекології, її аналогів і дотичних наукових галузей, а також особливостей методології досліджень, перспектив розвитку в су- часній українській науці. Актуальність нашої стат- ті обумовлено також невивченістю цих питань в українській етнології. Метою статті є історіографічний та методоло- гічний аналіз екологічної парадигми, а також окрес- лення перспектив розвитку етноекології в україн- ській науці. Світова наука пройшла декілька стадій свого розвитку — від філософії та схоластики до вузь- кої спеціалізації й диференційованості наукових га- лузей. Кожна стадія, вірогідно, була виправдана і своєчасна для своєї доби, проте досвід наукового пошуку неухильно веде до інтеграції наук, ство- рення синкретичних дисциплін. Особливо велика потреба в об’єднанні методологічної бази виника- ла при вивченні людини в соціологічному та куль- турологічному контекстах. Принциповим в історичному ракурсі при синкре- тизації науково-методологічного пошуку був вибір суб’єкт-об’єктного чи суб’єкт-суб’єктного підхо- ду — кого розглядати основним творчим началом культуро- та соціогенезу — природу чи людину? Від ХVIІ ст. до другої половини ХІХ ст. паную- чу позицію займав географічний детермінізм, осно- ваний на тому, що природні умови та ресурси тери- 1 Зараз в даній царині активно працюють європейські та російські етнологи та географи, особливо великий розвиток ця сфера досліджень має у США, де еко- логічна антропологія викладається у багатьох універ- ситетах й виходять спеціалізовані наукові журнали (Human Ecology; Journal of Ecological anthropology), у 1990—2000-х рр. культурна екологія є лідером за- рубіжних прикладних антропологічних досліджень; курси з етнічної (культурної) екології та екологічної антропології читаються з 1990-х рр. також у вишах Чехії, Словаччини, Польщі, Росії; в останній виходить щорічник Экологическая антропология та періодичні збірники: Этноэкологические исследования (вийшло два збірники) та Этнос и среда обитания (вийшло три збірники), в яких беруть активну участь вчені з Росії, Білорусі, України, Молдови [65]. 2 У сучасній російській науці побутує термін етнічна екологія та близькі напрямки досліджень. 257Становлення етноекології та її перспективи в українській науці ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013 торії спричинюють індивідуальні фізичні та психоло- гічні властивості людини, яка народилася та виросла в конкретній місцевості, й як наслідок — також обу- мовлюють рівень економічного розвитку і соціокуль- турні особливості відповідного суспільства. Через накопичування та осмислювання численних фактів поведінки різних культур в аналогічних гео- графічних умовах та розуміння істотної та давньої ролі антропогенної трансформації природних ланд- шафтів на зміну геодетермінізму приходить геопо- сибілізм, який розглядає природу як суто пасивний фундамент, що дає чи обмежує (завдяки діям лімі- туючих факторів природного середовища) можли- вість для з’явлення тих чи інших явищ культури, со- ціальних інститутів та ін.; наявність чи відсутність їх у конкретному суспільстві пояснюються лише дією соціально-історичних факторів. Подальше накопичування практичних та теоре- тичних знань, розвиток інтегральних наук призвели до відмови від будь-якого детермінізму й формуван- ня екологічної (екосистемної) парадигми, розви- ток якої рухався з двох протилежних полюсів знань — природознавчого та культурологічного [55]. Погляд на людину як невід’ємний елемент ланд- шафту (душу ландшафту в природному тілі) зна- ходить своє відображення у Карла Ріттера й зокре- ма у його 19-томній праці Географія природи та іс- торії людства [59]. А. Геттнер, створюючи нарис історії дослідження цієї проблеми [41; 42], наполя- гав, що географія має сприйняти людину не лише як аксесуар на картині ландшафту, але як сут- тєвий його елемент [27, с. 88]. Нове звучання та фундаментальне наукове об- ґрунтування ці думки здобувають в останній трети- ні ХІХ ст. в рамках широкого кола шкіл антропо- географічного напрямку, базові постулати яких ста- ли невід’ємною складовою багатьох сучасних теорій. Вже батько антропогеографії Ф. Ратцель вважав людину разом з її культурою та побутом рівноправ- ною складовою частиною оточуючого середовища, зауважував, що географічний погляд (розгляд зо- внішніх умов) та історичне пояснення (розгляд роз- витку) повинні йти пліч-о-пліч. лише із з’єднання того й іншого може вийти справжня оцінка на- шого предмета [26, с. 12]. Велике значення на по- дальший розвиток науки стало введення Ф. Ратце- лем поняття культурна зона (культурне коло), на якій потім виросли різні концепції антропогео- графії та культурної антропології. Під культурною зоною дослідних розумів: …великі області одна- кових кліматичних умов, що розташовані довко- ла земної кулі [31, с. 31]. Класики антропогеографії, характеризуючи ту чи іншу природно-територіальну одиницю, відзнача- ли, що на антропогеографічні та етнографічні осо- бливості впливає цілий комплекс факторів: ресур- созабезпеченість території, стратегія природокорис- тування населення, історико-політичні чинники. Наприклад, при розгляді Карпат відомий україн- ський вчений В. Кубійович звертав увагу на те, що один географічний регіон, розрізаний кількома дер- жавами, часто неоднаково антропогенізований, має відмінності в характері та густоті заселення, специ- фіку природокористування; зокрема це видно на прикладі Орави, розташованої по двох боках полі- тичного кордону між Польщею та Чехословаччи- ною [46, s. 18]. Також, за словами вченого, пере- важно етнокультурними особливостями колоністів можна пояснити те, що в західній частині Горганів людина не посунулася глибоко в гори, переважно зосереджуючись в річкових долинах та слабо ре- льєфних схилах Берегового низькогір’я, застосову- ючи їх для потреб землеробства, натомість на сході Горганів людина активно використовує середньо- гірні масиви не лише для відгону, але й для сіноко- сів та постійних осель [47, s. 146—149] 3. Великий внесок у розвиток екосистемної парадиг- ми зробили також й інші географічні школи, що ви- ростали на ґрунті антропогеографії чи під безпосе- реднім її впливом. Однією з таких шкіл була ланд- шафтна теорія Зігфрида Пасажу , яку продовжили та розвинули російські вчені Л.С. Берг, А.О. Григор’єв та ін. Зокрема, у 1915 році Л.С. Берг дав визначення географічного ландшафту: г. л. — це область, в якій особливості рельєфу, клімату, рослинного покриву, тваринного світу, населення й, нарешті, культури людини зливаються в єди- не гармонійне ціле [5, с. 474]. Трохи згодом до сво- 3 На думку В. Кубійовича в колонізаційних процесах в західній частині Горганів взяли участь підгоряни- землероби, натомість східної частини — здебільшого вихідці зі серця Гуцульщини — Ворохто-Путильського низькогір’я. ігор БОЙкО258 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013 го визначення географічного ландшафту антропо- складову увів й А.О. Григор’єв: Усі частини геогра- фічного ландшафту (в тому числі і людина, що господарює), тісно та нерозривно пов’язані в єди- не органічне ціле, яке необхідно досліджувати в його сукупності [11 с. 20]. У радянській науці, згід- но з постулатами марксизму-ленінізму, закони, що керують фізичним світом та суспільством, є різни- ми зведеннями законів, таким чином людина була вилучена з ландшафту, який штучно розділився на природний та антропогенний (згодом культурний чи етнокультурний) ландшафт. Прихильник єдиної географічної науки й водно- час батько дочірнього напряму антропогеографії — географії людини в оточуючому середовищі (human-environment geography) К. Зауер вважав, що культура людей в його просторовому розмаїтті впритул переплетена з природною різноманітністю. У 1925 р. в Морфології ландшафту К. Зауер ви- словив пропозицію щодо потенційної продуктивнос- ті екологічних підходів та припустив можливості їх застосування в дослідженнях природного ландшаф- ту та у вивченні суспільств людей [60]. Вельми подібною концепцією можна назвати й ойкологічну географію, започаткованою О. Кру- бером, який у 1925 р. визначив предмет її досліджен- ня — як вивчення природних та соціальних явищ в їх взаємній обумовленості [35, с. 198—200]; прі- оритетом ойкологічної географії дослідник вважав: 1) вивчення впливу людини на природне середови- ще та дослідження культурних ландшафтів як результатів цього впливу; 2) дослідження зво- ротного впливу природних умов на матеріальну культуру: їжу, одяг, житло та поселення, засо- би пересування [21, с. 34]. Подальший розвиток поняття культурна зона Ф. Ратцеля знайшли своє відображення у концеп- ції етногеографічних зон та типів російського ан- тропогеографа В. Богораз-Тана 4 (1928 р.) [6], яка вважається підґрунтям для концепції господарсько- культурних типів (ГКТ) в СРСР 5. 4 Поняття культурні зони були введені Ф. Ратцелем й вважалися одним з основних понять антропогеографії. 5 Вже у 1920—1930-х рр. європейськими та амери- канськими вченими широко використовувалися по- няття культурна зона та екотип, які можна вважати аналогами радянських концептуальних моделей ет- Завершенням екосистемної парадигми з боку природознавчих наук було формування на основі географії та біології науки екології, яка вивчає взаємозв’язки організмів з навколишнім сере- довищем, тобто сукупністю зовнішніх факто- рів, що впливають на їх зростання, розвиток, розмноження і виживання. Хоча екологія розви- вається й до сьогодні, а основні її закони були сформульовані лише в другій половині XX ст., пев- ним завершальним етапом можна вважати 1935 рік, коли видатний англійський еколог-ботанік Артур Тенслі запропонував та обґрунтував термін еко- система для позначення природного комплексу живих організмів і фізичного середовища, в якій вони живуть [18, c. 56]. Екологічний вектор розвитку культурологічних наук безпосередньо знаходився під впливом та в тісному зв’язку з природознавчими науками й зо- крема з географією, яка в певні періоди свого існу- вання вважалася знанням про людину [27, с. 88]. Революційним етапом цього вектора було наро- дження культурної екології, яка нерозривно пов’язана з ім’ям Джуліана Стюарда. Вперше він використовував цей термін в роботі, надрукованій в 1937 [57], але остаточне концептуальне оформ- лення його погляди отримали в класичній моногра- фії Теорія трансформації культури (1955) [61]. Суть культурної екології як методу досліджень 6 по- лягає в тому, щоб проаналізувати адаптацію до умов навколишнього середовища і показати, як в результаті цього [процесу] виникають нові явища в культурі [61, с. 34]. Основними науковими позиціями дослідника й, відповідно, культурної екології як наукової методо- логії є наступні: • На противагу попередникам-геодетерміністам і сучасникам-геопосібілістам 7, які при всіх своїх розбіжностях завжди розглядали культуру як єди- не ціле, Дж. Стюард вперше поставив питання про принципово різні функції різних явищ культури. На нографічних зон та типів, а також господарсько- культурних зон [45, с. 183—184]. 6 Стюард визначав культурну екологію саме як особли- ву методологію [36, с. 41]. 7 Геопосибілізм в культурознавчих науках протримав свої позиції дещо довше, ніж в природознавчих га- лузях. 259Становлення етноекології та її перспективи в українській науці ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013 його думку, лише частина з них, а саме культур- не ядро (cultural core), здійснює адаптацію до умов середовища й тому найт існ ішим чином взаємопов’язане з нею. До культурного ядра (пер- винний елемент культури) він включав не тіль- ки власне технології природокористування та прин- ципи перерозподілу отримуваної продукції, але і явища соціального, політичного та релігійного характеру, які підтримують і направляють еконо- мічну діяльність спільноти. Навпаки, вторинні елементи культури, або периферійні явища, обу- мовлені суто культурно-історичними факторами — інноваціями або дифузією, і саме вони надають не- повторні, своєрідні риси навіть тим різним (неспо- рідненим) культурам, у яких, по суті, однакове чи аналогічне 8 культурне ядро; • Стюард став один з перших, хто розглядав взаємини культури та середовища в процесі, а не лише як синхронне явище взаємної кореляції, отже, всі пристосування, на думку дослідника, не- довговічні, культура є процесом постійної адапта- ції до мінливих умов; • Він, застосовуючи загально-екологічні закони та постулати, довів полілінійність культурної еволюції, таким чином спростувавши основну позицію еволю- ціоністів про єдиний еволюційний шлях. Дж. Стю- ард вважав, що в подібних екологічних нішах мож- ливо кілька варіантів адаптації й тому різні народи в аналогічних умовах можуть мати як аналогічні, так й цілком відмінні ядра культури; • У процесі адаптації до нових умов навколишньо- го середовища 9 базова культура, якщо має достатній потенціал, може трансформуватися, в іншому випад- ку від неї відмовляються й формують іншу модель адаптації або запозичують готову [61, с. 5, 30]. У другій половині XX ст. на базі вчення культур- ної екології виник цілий ряд антропологічних шкіл, втім практично всі постулати, ключові поняття та область культурної екології Дж. Стюарда викорис- товуються й донині; завданнями дослідження зали- шаються: з’ясування механізмів культурної адапта- ції, пояснення тих чи інших інститутів, явищ куль- тури специфікою технологічного базису та оточуючого середовища [17, c. 96]. 8 Що виникло шляхом подібної адаптивної еволюції. 9 Або до середовища, що змінюється як природним шляхом, так і під впливом людини. Втіленням територіальних моделей культурної екології було застосування загальноекологічних ка- тегорій чи їх відповідників, зокрема: екотип, еко- тон та екоклин. Представниками однієї зі шкіл культурної екології — концепції екотипів 10 вико- ристовується: Система Культурна (SK), що скла- дається з підсистем: лінгвістичної, релігійної, гос- подарської, громадсько-організаційної, які знахо- дяться в постійних контактах з екологічним (природним) середовищем (Системою Екологіч- ною — SE), й разом з ним створюють екотип; сис- тема екологічна є незалежною системою, яка вхо- дить у сталий та тривалий контакт зі системою культурною, при цьому змінюється під її впливом; екотон — це межа між двома екотипами; якщо пе- рехід від одного екотипу до іншого досить розми- тий то вживають поняття екоклин. Крім територі- альних кластерів, що утворені в процесі адаптації культури до середовища, культурна екологія роз- глядає також територіальне різноманіття культур, де беруть участь не лише cultural core, але й вто- ринні елементи (здебільшого дифузні явища); най- більш популярною категорією цього типу є куль- турний ареал (культурна зона). Філософським науковим відповідником екотипу стало поняття адаптивний тип, введений Т.І. Алек- сєєвою, й застосовується фізичними антропологами та екологами людини для визначення норми біоло- гічної реакції на певне оточуюче середовище, що виражається в морфофункціональних особливос- тях популяції та забезпечують стан рівноваги популяції з тим середовищем. Надзвичайно ціка- вим є те, що адаптивний тип, як й екотип, за сло- вами автора даної концепції, не залежить від расо- вої та етнічної приналежності; це норма біоло- гічної реакції, що конвергентне виникає в подібних умовах проживання у популяцій, що можуть бути не споріднені [4, с. 256—257]. Радянським аналогом просторово-екологічного дослідження етнічної культури стала концепція господарсько-культурних типів (ГКТ) та 10 Екотип введений у науковий обіг протягом другої- третьої чверті XX ст. американськими антрополо- гами Дж.В. Беннетом, Е.А. Гойбелем, Т. Віверем, Дж. Стюардом; в європейському науковому полі ро- блена в працях O. Льофнера [50, 51, 52], М. Мітте- рауера [53, 54] та Ю. Лангера [49]. ігор БОЙкО260 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013 історико-культурних областей (ІКО), де ГКТ відповідають екотипам, а історико-культурні облас- ті — практично точно збігаються із визначенням культурних ареалів. За словами провідного росій- ського етноеколога А. Ямскова через концепцію ГкТ розкривається культурна диференціація людства, яка є результатом неоднорідності фізико-географічних умов на земній поверхні, що й призводить до різних результатів культурної адаптації, тобто до появлення різних ГкТ. кон- цепція ікО відображає культурну диференціа- цію людства, що є наслідком варіацій у просторово- часових умовах взаємодії між окремими народа- ми (тобто відмінностей в їхній просторовій близькості один до одного й у тривалості куль- турних контактів між ними), які призводять до різних результатів — виникнення досить міц- ного спільного шару культури в межах однієї ікО й до цілковитої відсутності спільних культур- них явищ у народів з різними, особливо просто- рово віддалених ікО [36, с. 42]. Завершальним етапом екосистемної парадигми в науковому пошуку стало об’єднання культурної еко- логії з екологією людини, яке матеріалізувалося в еко- логічній (структурній) антропології. Остання отри- мала концептуальне виявлення у працях А.П. Вайди і Р.А. Раппапорта. Методологію цієї наукової шко- ли відрізняли функціоналізм і детальне врахування бі- ологічних, медичних та демографічних аспектів адап- тації, при пріоритетній увазі до її культурних аспек- тів. Найважливішою новацією стало моделювання екосистеми, що включає досліджувану етнокультур- ну групу й, головне — кількісне визначення потоків речовини та енергії, які зв’язують членів місцевої спільноти з іншими компонентами екосистеми через харчові ланцюги, використання енергоресурсів, тощо [36, с. 43]. Останнє досягається за допомогою під- рахунку часу та інтенсивності трудових операцій, кіль- кості (ваги) і енергетичної цінності одержаних про- дуктів харчування, палива та інших матеріалів [58, с. 87]. Втіленням теоретичних засад структурної ан- тропології стало поняття human ecosystem (антропо- екосистема) [36, с. 44], що містить в собі в якості одного зі свої компонентів — людську спільноту (гру- пу), яка є фокусом дослідницького інтересу 11. В ра- 11 Вперше ввів та обґрунтував цей термін Кліффорд Гіртц у 1963 р. [39]. дянській етнології та антропології, де не могли допус- тити рівноправ’я природи та людини, human ecosystem мусила трансформуватися в антропогеоценоз (за В. Алексєєвим) [2, с. 305]. Алексєєв тлумачив це поняття як симбіоз між господарським колективом й освоєною ним територією (або, кажучи інакше, колектив у сполученні з експлуатованою ним те- риторією) на ранній стадії людської історії [1, с. 20]. Схожі концепції були запропоновані І. Круп- ником (модель етноекосистеми) [22] та Л. Гумільо- вим (модель етноценозу) [12]. Праці В. Алексєєва лягли в основу радянської еко- логії людини, яка об’єктом дослідження вважає ан- тропоекосистеми [25, с. 7]. Праці І. Крупника й, зо- крема, його варіант human ecosystem — модель ет- ноекосистеми лягли в основу радянської етнічної екології, що отримала методологічне оформлення у статті В.І. Козлова Основные проблемы этнической экологии (1983 р.). В цій праці вводиться сам тер- мін етноекологія 12, обґрунтовуються завдання та основні методи дослідження. Як об’єкт етноекології В. Козлов запропонував кілька варіантів: етноеко- систему, екосистему зі соціально-культурним змістом, в неявному вигляді антропогеоценоз в.П. алек сєєва; серед найважливіших проблем вче- ний виділив: обґрунтування об’єкта етноекології та проблема його меж [16]. Зі самого визначення етноекології В. Козловим та відомих подальших досліджень радянських та ро- сійських етноекологів [15; 23; 33; 34], а також вве- дення, за сприянням російських етноекологів, еко- логічної антропології в систему освіти РФ 13, цілком очевидним є дотримування засад культурної еколо- гії та структурної антропології. Принциповою мето- дологічною відмінністю радянсько-російської етно- екології є те, що на перший план в дослідженні ви- ступає не культурна адаптація, а система життєзабезпечення її взаємини із природою, про- блема етноекосистеми та традиційного природоко- ристування. Особливим здобутком російських етно- 12 Етноекологія — наукова дисципліна, що знаходиться на стику етнографії з екологією людини, має зони пе- рекриття з етнічною географією, етнічною антрополо- гією й етнічною демографією. 13 Зокрема екологічна антропологія введена в магістерську програму для підготовки студентів етнологів та культуро- логів МДУ. 261Становлення етноекології та її перспективи в українській науці ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013 екологів вважаємо: повернення до розуміння геогра- фічного ландшафту у первісному дорадянському варіанті, до аналізу етнокультурних та соціокультур- них явищ в межах географічного ландшафту, природно-територіальних комплексів вищого поряд- ку, висотної і широтної зональності, а також до спів- відношення ієрархічних класифікаційних систем, що використовуються в етнології, та меж природно- територіальних комплексів [3]. Якщо культурна (етнічна) екологія, екологічна антропологія та радянська етноекологія в цілому відрізняються лише спектром інтересів та фокуса- ми дослідження, то дещо окремо стоїть від них ін- вайронментальна антропологія. Остання розгля- дає культуру не як частину екосистеми чи антро- поекосистеми, її функціональний елемент, а як окрему категорію, на яку впливає природне сере- довище й яка впливає на нього [56]; крім того і. а. аналізує екологічні народні знання, екофільні та екофобні стратегії культури 14. Етноекологічною методологією активно послуго- вуються також і в дослідженнях Карпат, особливо починаючи з 1980-х років [56; 62; 63]. Серед поль- ських вчених, які працюють в різних галузях етно- екології та близьких до неї напрямках досліджень [37], найбільшу увагу здобула одна з гілок струк- турної екології — етноекологія у форматі Г. Кон- кліна й Ц. Фрейка, яка вивчає не суспільні інсти- тути, явища культури та їх взаємозв’язки з оточу- ючим середовищем, а уявлення, знання про це членів певної групи, й те, яким чином ця інформа- ція організована лексично [43; 17]. Чеські, словацькі етноекологи працюють пере- важно в інших напрямках, зокрема в концепції еко- типів 15 у варіанті М. Міттерауера та Ю. Ланґера, де основну (іноді єдину) дослідницьку увагу приді- ляють етнології родини, її структурі, адаптивним функціям в певних екотипах [49; 44; 40]. Так Ю. Ланґер до критерій виділення екотипу відніс: особливості природних умов, господарських, соці- альних та родинних структур. На території Чехії та Словаччини на період кінець XVIII — перша поло- 14 Цим займається також й етноекологія, втім такі напрям- ки досліджень там вважаються прикладними. 15 Концепція екотипу (teória ekotypu) вивчається у ВИШах Чехії та Словаччини окремим курсом на філософських факультетах [64]. вина XIX ст. дослідник виділив: зерновий, виногра- дарський, домашнього виробництва, промисловий, виробництва продуктів харчування та гірський скотарський екотипи; зауважив що це лише осно- вні варіанти, комбінація яких робить різні перехідні екотипи [38, с. 208—212]. Втіленням багаторічної праці словацьких колег із застосуванням етноекологічних методів став Етно- графічний атлас Словаччини (1990 р.). На особли- ву увагу заслуговують підрозділові карти атласу та окремий розділ — культурні області та регіони [38, с. 43, 49, 60, 65, 76, 82, 102—104], в яких до- слідники, керуючись основними засадами класичної культурної екології, створюють вельми цікаву регі- ональну модель Словаччини, розділяючи її на облас- ті та низку культурних регіонів. Причому виділяють окремо області, в утворенні яких брала участь cultural core, — їх дві: область гірської культури 16, та ни- зинна (Пононська-Потиська) область; окремо ви- діляються області, в формуванні яких окрім адаптив- них механізмів брали участь інші культурні джере- ла: культурна дифузія та культурна ізоляція; таким чином виділяються західно-словацька, центрально- словацька та східно-словацька області. Накладан- ня меж різних культурних областей дало варіатив- ність цілій народній культурі Словаччини, таким чи- ном утворилися реґіони 17, в яких різні культурні елементи (cultural core та вторинні) знову об’єдналися. Великий науковий інтерес представляє також спро- ба якісного аналізу культури, де критерії кожної об- ласті виражаються наступним чином: дуже вищі за середні показники, виразно вищі за середні показ- ники, дещо вищі за середні показники, середні по Словаччині, дещо менші за середні показники, ви- разно менші за середні показники, значно менші за середні показники. Ця якісна шкала дає змогу не лише виявити межу тієї чи іншої області, але й її сер- ця (cores) та культурно-територіальні клини (пере- хідні зони культури). Надзвичайно важливим в цій роботі є те, що cultural core розглядається поза ет- 16 Що за визначенням авторів атласу є лише частиною єди- ної Гірсько-карпатської області [38, с. 102]. 17 Західно-словацький, західно-словацький гірський, за- хід но-словацький низинний, центрально-словацький гірсь кий, центрально-словацький низинний, центрально- сло ваць кий гірський з ознаками низинного, східно-сло- ваць кий гірський, східно-словацький низинний, східно- словацький. ігор БОЙкО262 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013 нічною картою й до одного ареалу потрапляють пред- ставники різних етносів країни [7, с. 217]. На превеликий жаль українська наукова думка з приходом радянської влади обірвала свої активні ме- тодологічні та теоретичні пошуки в царині етноеко- логічних та антропогеографічних досліджень. Зни- щення, репресії, еміграція наукового і професорсько- го складу, цензурування досліджень та уніфікація радянської методології не дозволяли належним чи- ном розвивати ці напрямки. Натомість на основі ет- нографії успішно розвивалися інші наукові підходи та методології, які розглядали народну культуру українців Карпат в історико-реконструктивному та типологічному напрямку, при цьому активно засто- совували дані природознавчих наук, враховуючи як фактор культурогенезу й природно-кліматичні умо- ви ареалу. Серед найбільш відомих праць такого пла- ну можна назвати монографію С. Павлюка Народ- на архітектура українців карпат [24], в якій про- аналізовані культурно-адаптаційні процеси до природного середовища на прикладі знарядь праці, технологічних прийомів, особливостей тих чи інших систем підтримання врожайності ґрунту. У дослі- дженні народної архітектури цьому аспекту приді- лена велика увага в працях Я. Тараса, зокрема в стат- ті Геоморфологічні чинники у формуванні сакраль- ної дерев’яної архітектури українців карпат (2006) [28], та в розділі Чинники, що впливають на формування та поширення об’ємно-планових рішень дерев’яних церков українців карпат автор- ської монографії Сакральна дерев’яна архітекту- ра українців карпат (2007) [29]. Використання природних ресурсів в житловому будівництві укра- їнців Карпат розглядаються в книзі Т. Файник Житло та довкілля: будівельні традиції україн- ців карпат (2007) [32]. Естетичний вплив природ- ного середовища на пропорції та форми споруд, а та- кож конструктивні рішення, які обумовлювали спе- цифіку народного будівництва різних етнографічних груп українців Карпат, аналізується в роботах А. Да- нилюка, зокрема у книгах: Скарби народної архі- тектури Гуцульщини (2000) та Народна архітек- тура Бойківщини (2004) [13; 14]. З 1990-х рр. українськими вченими вивчаються також приклад- ні аспекти етноекології, найвідомішими є праці педагога-етнографа Т. Васютиної [10], педагога Г. Тарасенко [30], психолога Є. Кривопишиної [19; 20] та ін.; з 2000-х рр. також піднімаються питан- ня методології етноекології і центральні проблеми її дослідження: поняття етноекосистеми, визначення її меж, співвідношення екосистеми та географічного ландшафту, роль природи в етногенезі етнографіч- них груп, поглиблюються теоретичні засади концеп- ції екотипів [7; 8; 9; 27]. Отже, аналіз розвитку етноекології та дотичних наукових галузей засвідчує наступне: • Світова наука (етнологічна, географічна та еко- логічна) зробила надзвичайно великий крок у дослі- дження культури та її взаємозв’язків із природним середовищем; • Завершенням екологічної парадигми є різні до- чірні науки антропогеографії (ойкогеографія, гео- графія людини в оточуючому середовищі), загаль- на екологія, екологія людини, а також культурна (етнічна) екологія й структурна (екологічна) ан- тропологія, яких відрізняє здебільшого лише ши- рина дослідницького спектру; наближена до етно- екології концепція господарсько-культурних типів; окремо стоять, проте заслуговують на увагу, інвай- ронментальна антропологія та деякі напрямки антропології, зокрема етноекологія формату Г. Конкліна й Ц. Фрейка; • Центральними поняттями етноекології та її ана- логів є система життєзабезпечення (культурне ядро) та культурна адаптація, основним предметом дослі- дження — етноекосистема, її територіальна локалі- зація, виділення її меж та картографування. При- кладними аспектами є відображення екологічних факторів у різних елементах народної культури, а та- кож її вплив на оточуюче середовище, екофільні та екофобні стратегії культури, традиційні народні зна- ння про природу; • У фокусі етноекологічних досліджень необхід- но послуговуватися також антропогеографічними, ландшафтознавчими 18 матеріалами та інструмента- рієм, які доповнюють та роблять етноекологічні студії завершеними; • В Радянському Союзі, незважаючи на великі наукові здобутки, відбувалося: заборона цілих галу- зей науки, трансформація існуючих світових мето- дологічних практик, згідно з марксистським науко- вим світоглядом та політичною упередженістю; 18 У розумінні географічного ландшафту дорадянської ре- дакції. 263Становлення етноекології та її перспективи в українській науці ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013 • Інтеграція України у європейське суспільство не- можлива без повернення її освіти та науки до світової системи, а, отже, неможлива без переходу до Болон- ських стандартів та без застосування єдиних світових наукових засад, єдиних світових понятійного та мето- дологічного наукових апаратів; введення етноекології та структурної антропології у систему освіти України; тим більше, що інтенсивні інтеграційні процеси в цій царині знань активно відбуваються не лише у країнах Євросоюзу: Польщі, Чехії та Словаччини, але й у Ро- сії; перші кроки вже зроблені й в Україні. 1. алексеев в.П. Антропогеоценозы — сущность, типо- логия, динамика / В.П. Алексеев // Природа. — 1975. — № 7. — С. 18—23. 2. алексеев в.П. География человеческих рас / В.П. Алексеев. — М., 1974. 3. алексеева Н.Н. Соотношение природных и этнокультурных рубежей (на примере Индии) / Н.Н. Алексеева // Этнос и среда обитания. — Т. 1 / ред. Н.И. Григулевич, Н.А. Дубова, А.Н. Ямсков. — М. : ИЭА РАН, 2009. 4. алексеева Т.И. Адаптация человека в различных эколо- гических нишах земли (биологические аспекты) / Т.И. Алексеева. — М., 1998. 5. Берг л.С. Предмет и задачи географии / Л.С. Берг // Известия ИРГОю. — 1915. — Т. 51. — Вып. 9. — С. 463—475. 6. Богораз-Тан в.Г. Распространение культуры на Зем- ле. Основы этногеографии / В.Г. Богораз-Тан. — М. ; Ленинград, 1928. 7. Бойко И.а. Антропогеографические исследования Украинских Карпат и перспективы синтеза географи- ческих и этнографических методов работы / И.А. Бой- ко // Этнос и среда обитания. — Т. 3 / отв. ред. Л.Т. Соловьева, А.Н. Ямсков. — М. : ИЭА РАН, 2012. — С. 199—230. 8. Бойко И.а. Роль различных факторов в формирова- нии этнокультурного разнообразия украинского наро- да / И.А. Бойко // Труды молодых ученых. — Вып. 1. — М. : ИЭА РАН, 2004. — С. 7—14. 9. Бойко И.а. Украинские Карпаты: этнокультурная ре- гиональность и социокультурная адаптация / И.А. Бой- ко // Меняющаяся Европа: проблемы этнокультурного взаимодействия. — М., 2006. — С. 384—425. 10. васютина Т.Н. Етноекологічний календар природи: посібник для вчителя та учня / Т.М. Васютіна, О.М. Золотар. — Тернопіль, 2007. 11. Григорьев а.а. Экономическая география как геогра- фическая дисциплина и вопросы районирования / А.А. Григорьев // Географический вестник. — 1922. — Вып. 3/4. — С. 16—21. 12. Гумилёв л.Н. Этносы и природная среда / Л.Н. Гу- милев // Рациональное использование природных ресурсов и охрана окружающей среды. — Вып. 3. — Ленинград, 1980. — С. 24—29. 13. Данилюк а. Народна архітектура Бойківщини / А. Данилюк. — Львів, 2004. 14. Данилюк а. Скарби народної архітектури Гуцульщини: етнографічний нарис / А. Данилюк. — Львів, 2000. 15. Духоборцы и молокане в Закавказье / отв. ред. В.И. Козлов, А.П. Павленко. — М., 1992. 16. козлов в.И. Основные проблемы этнической экологии / В.И. Козлов // Советская этнография. — 1983. — № 1. — С. 3—16. 17. козлов в.И. Этническая экология / В.И. Козлов, А.Н. Ямсков // Этнология в США и Канаде / отв. ред.: Веселкин Е.А., Тишков В.А. — М. : Институт этнографии АН СССР, 1989. — С. 86—107. 18. кондратюк Є.М. Словник-довідник з екології / Є.М. Кондратюк, Г.І. Хархота. — К., 1987. 19. кривопишина Е.а. Психологические особенности влияния этноэкологических факторов на формирова- ние способностей к литературному творчеству / Е.А. Кривопишина // Психологія на перетині тися- чоліть — Т. 2. — К., 1999. — С. 198—204. — (Збірник наукових праць учасників П’ятих Костюків- ських читань). 20. кривопишина Е.а. Творческая личность и среда: влияние этноэкологических факторов на формирова- ние способностей к литературному творчеству / Е.А. Кривопишина // Зеленая лампа : учебный куль- турологический журнал. — № 1. — Сумы, 1999. — С. 15—17. 21. крубер а.а. Хозяйство, как эксплуатация естественных богатств / А.А. Крубер. — М., 1925. 22. крупник И.И. Факторы устойчивости и развития традиционного хозяйства народов Севера: К методике изучения этноэкологических систем : автореферат дис- сертации на соискание кандидата исторических наук / И.И. Крупник. — М. : Институт этнографии АН СССР, 1977. 23. Методы этноэкологической экспертизы / научный редактор В.В. Степанов. — М. : ИЭА РАН, 1999. 24. Павлюк С.П. Народна агротехніка українців Карпат другої половини XIX — початку XX ст. (Історико- етнографічне дослідження) / С.П. Павлюк. — К., 1986. 25. Прохоров Б.Б. Прикладная антропоэкология : учеб- ник / Б.Б. Прохоров. — М., 1998. 26. Ратцель Ф. Народоведение (Антропогеография) / Ф. Ратцель // Геополитика: Хрестоматия / ред. Б.А. Исаев. — СПб., 2007. — С. 10—15. 27. Сминтина О. Взаємодія давньої людини і ландшаф- тів: сучасні підходи до проблеми / О. Сминтина // Археологічні дослідження Львівського університе- ту. — Вип. 7. — 2004. — С. 87—103. 28. Тарас Я. Геоморфологічні чинники у формуванні са- кральної дерев’яної архітектури українців Карпат / Я. Тарас // Етногенез та етнічна історія населення ігор БОЙкО264 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013 Укра їнських Карпат. — Т. 2: Етнологія та мисте- цтвознавство. — Львів, 2006. — С. 162—177. 29. Тарас Я. Сакральна дерев’яна архітектура українців Карпат: культурно-традиційний аспект / Я. Тарас. — Львів, 2007. 30. Тарасенко Г. Красиве і корисне: етноекологія як засіб гуманістичного виховання дитини / Г. Тарасенко // Дошкільне виховання. — 1999. — № 07 (лип.). — С. 12—13. 31. Токарев С.а. История зарубежной этнографии / С.А. Токарев. — М., 1978. 32. Файник Т. Житло та довкілля: будівельні традиції українців Карпат / Т. Файник. — Львів, 2007. 33. Этническая экология: народы и их культура / ред. Н.А. Дубовой, Л.Т. Соловьевой. — М., 2008. 34. Этнос и среда обитания. Т. 3 / отв. ред. Л.Т. Соло- вьева, А.Н. Ямсков. — М. : ИЭА РАН, 2012. 35. Ямсков а.Н. Антропогеография в трудах А.А. Кру- бера / А.Н. Ямсков // Российский етнограф. — Вып. 3. — 1993.— С. 196—205. 36. Ямсков а.Н. История развития и основные направле- ния эколого-антропологических исследований в науке США / А.Н. Ямсков // Гуманитарная экология и мир человека : материалы Всероссийской научной кон- ференции с международным участием, 27—29 октя- бря 2011 г. — Киров, 2011. — С. 39—51. 37. Bowler P.J. Historia nauk o środowisku / P.J. Bowler // Problem percepcji. — Warszawa, 2007. — S. 13—32. 38. Etnografický atlas Slovenska. — Bratislava, 1990. 39. Geertz C. Agricultural Involution / C. Geertz. — Ber- keley, 1963. 40. Herzanova Ľ. Aplikacia metody ekotypu pri vyskume rodiny na Kysuciach / L. Herzanova // Etnologicke rozpravy. — Ročnik 6. — 1999. — Č. 2. — S. 96—106. 41. Hettner a. Methodische Zeit und Streitfragen / A. Hettner // Geographische Zeitschrift. — Bd. 29 (1923). — S. 49—50. 42. Hettner a. Die Geographie, ihre Geschichte, ihr Wesen und ihre Methoden / A. Hettner. — Breslau, 1927. 43. Hull Z. Ekofilozofia i środowisko przyrodnicze / Z. Hull // Świadomość środowiska. — Kraków, 2006. — S. 121—132. 44. kandert J. K problematice výskumu ekotypu rodiny na Slovensku / J. Kandert // Stredoeurópske kontextyľudovej kultúry na Slovensku. — Bratislava, 1995. — S. 138— 144. 45. kopczyński W. Szwedzkie zainteresowania ekologią kulturową / W. Kopczyński // Lud. — T. 72. — 1988. — S. 183—190. 46. kubijovyč v. Rozšíření kultur a obyvatelstvav Severních Karpatech / V. Kubijovyč. — Bratislava, 1932. 47. kubijowycz W. Przyczynek do antropogeografii Gorganów / W. Kubijowycz // Przegląd Geogra ficz ny. — T. II. — Warszawa, 1920—1921. — S. 146—149. 48. langer J. Co mohou prozradit lidové stavby / J. Lan- ger. — Rožnov pod Radhoštěm, 1997. 49. langer J. Pojem ekotyp a metodologicke problemy jeho vymedzenia / J. Langer // Slovensky narodopis. — Roč. 42. — Č. 1. — 1994. — S. 3—13. 50. löfgren O. Historical perspecties on Scandinavia peasantries / O. Löfgren // Annual Rev of Anthrop. — 1980. — № 9. — S. 187—215. 51. löfgren O. Marine ecotypes in preindustriaL Sweden: comparative discussion of Swedish peasant jishermen / O. Löfgren // North Atlantic Cultures. — Hague, 1979. — S. 83—108. 52. löfgren O. Peasant Ecotypes: Problems in the Com parative Study of Ecological Adaptation / O. Löfgren // Ethnologia Scandinavica. —1976. — № 6. — S. 100—115. 53. Mitterauer M. Formen ländlicher Familienwirschaft / M. Mitterauer // Familienstruktur und Arbeitsorganisation in ländlichen Gesselschaften. — Wien, 1986. — S. 185—323. 54. Mitterauer M. Peasant and non-peasant family forms in relation to the physical environment and the local economy / M. Mitterauer // Journal of Family His to- ry. — 1992. — № 17. — S. 139—159. 55. Moran E.F. Human Adaptability: An Introduction to Eco- lo gical Anthropology / E.F. Moran. — Boulder, 2008. 56. Podoba J. Etnografický pohľad na problematiku vzťahu človeka a životného prostredia: etnoekológia, kultúrna ekoló- gia alebo environmentálna etnológia? / J. Podoba // Slo- venský národopis. — 1992. — № 40. — S. 252—266. 57. Porter P.W. Ecology, Cultural / P.W. Porter // International Encyclopedia of the Social & Behavioral Sciences. — Oxford ; Elsevier, 2004. — P. 4035. 58. Rappaport R. Pigs for the Ancestors: Ritual in the Ecolo gy of a New Gui nea People. A new, enlarged edition / R. Rap- paport. — New Haven (CT) : Yale University Press, 1984. 59. Ritter k. Die Erdkunde im Verhältniss zur Natur und zur Geschichte des Menschen, oder, Allgemeine vergleichende Geographie: Als sichere Grundlage des Studiums und Unterrichts in physikalischen und historischen Wissen- schaften / K. Ritter. — Berlin, 1816—1859. 60. Sauer C.O. The Morphology of Landscape / C.O. Sauer // University of California Publications in Ge o graphy 2 (2). — 1925. — P. 19—53. 61. Steward J. Theory of Culture Change: The Methodology of Multilinear evolution / J. Steward. — Urbana : Univer- sity of Illinois Press, 1955. 62. vondruška v. Analýza vstahu lidové hmotné kultúry a přírodní prostředí v europské etnografii Národopisné informácie / V. Vondruška. — Bratislava, 1986. — Č. 2. — S. 67—86. 63. vondruška v. Teritoriální aspekty rozdílné dynamiky rozpadu systému tradiční lidové kultury v Čechách / V. Vondruška // Národopisné informácie 1. — 1985. — S. 35—44. 64. Univerzita Komenského v Bratislave [Eлeктрoнний рecурc]. — Рeжим дocтупу: http://www.fphil.uniba. sk/index.php?id=2990. 65. Этническая экология [Eлeктрoнний рecурc]. — Рe- жим дocтупу: http://www.ethnoecology.ru/index.php/ ru/menu-books.html. 265Становлення етноекології та її перспективи в українській науці ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013 Ihor Boiko ON FORMATION OF ETHNICAL ECOLOGY AND ITS PERSPECTIVES IN UKRAINIAN SCIENCE In the course of analytic research-works as for development of ecological knowledge and formation of ethnical ecology as a separate science a point has been stated that ethnical ecology and adjacent fields belonged to most developed and popular disciplines in scientific world; the development of Ukrainian science on a human in the nature had progressed in the world scientific circles and had afterwards been expelled out of those by the Soviet totalitarian machine; in the Soviet Union had been made quite considerable scientific achievements used abroad; contemporary Russian as well as Czech, Slovak and Polish scholars and educationists have actively moved their dis- coveries into the world circulation and pay especial attention to ethnical ecology and structural anthropology; these circum- stances have made more evident the need of analogical integra- tive processes in Ukrainian studies. Keywords: ethnical ecology, cultural ecology, structural an- thropology, ethnical ecosystem, cultural core. Игорь Бойко СТАНОВЛЕНИЕ ЭТНОЭКОЛОГИИ И ЕЕ ПЕРСПЕКТИВЫ В УКРАИНСКОЙ НАУКЕ В процеcсе анализа развития экологических знаний и ста- новления этноэкологии как отдельной науки установлено, что этноэкология и родственные ей отрасли получили чрезвычайное развитие и популярны в научном мире. Раз- витие украинской науки о человеке в природе происходи- ло во всемирном научном окружении, из которого её впо- следствии исключила советская тоталитарная машина. В Советском Союзе были осуществлены значительные на- учные достижения, использовавшиеся за его пределами. Современная российская, а также чешская, словацкая и польская наука и образование активно интегрируются в мировое сообщество и развивают этноэкологию и струк- турную антропологию. Эти обстоятельства усиливают не- обходимость аналогичных интеграционных процессов в украинских исследованиях. Ключевые слова: этноэкология, культурная экология, струк- турная антропология, этноэкосистема, культурное ядро.

Становлення етноекології та її перспективи в українській науці

Institution

Ähnliche Einträge