Розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму
У статті розглянуто одну із важливих проблем, пов’язаних із системою опалення поліського житла — способи відведення диму. Основна увага зосереджена на динаміці процесу ліквідації курного та часових параметрах проникнення у сільське житло поліщуків напівкурного і «чистого» опалення, з’ясовано...
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2013
|
| Назва видання: | Народознавчі зошити |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94937 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму / Радович Р. // Народознавчі зошити. — 2013. — № 2 (110). — С. 212-230. — Бібліогр.: 69 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-94937 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-949372016-02-13T03:02:27Z Розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму Радович, Р. Статті У статті розглянуто одну із важливих проблем, пов’язаних із системою опалення поліського житла — способи відведення диму. Основна увага зосереджена на динаміці процесу ліквідації курного та часових параметрах проникнення у сільське житло поліщуків напівкурного і «чистого» опалення, з’ясовано особливості димовідвідних пристроїв, їх конструкцій, ареали поширення, діахронність застосування тощо. In the article has been considered one of most important problems connected with heating systems of Polissian dwellings, viz. to methods of smoke extraction. The author’s attention, particularly, has been concentrated on dynamism in liquidation of smoked heating and time of penetration of semi-smoked and «clean» ones in Polissians rural dwellings. In the study have been defined certain peculiarities of smoke-extracting equipment, their constructions, areals, diachronicity etc. В статье рассмотрено одну из важнейших проблем, связанных с системой отопления полесского жилища — способам отвода дыма. В частности, внимание автора сосредоточено на динамике процесса ликвидации курного и времени проникновения в сельское жилище полещуков полукурного и «чистого» отопления, установлению особенностей дымоотводных приспособлений, их конструкций, ареалов распространения, диахронности использования и др. 2013 Article Розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму / Радович Р. // Народознавчі зошити. — 2013. — № 2 (110). — С. 212-230. — Бібліогр.: 69 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94937 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Радович, Р. Розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму Народознавчі зошити |
| description |
У статті розглянуто одну із важливих проблем, пов’язаних із
системою опалення поліського житла — способи відведення
диму. Основна увага зосереджена на динаміці процесу ліквідації курного та часових параметрах проникнення у сільське
житло поліщуків напівкурного і «чистого» опалення,
з’ясовано особливості димовідвідних пристроїв, їх конструкцій, ареали поширення, діахронність застосування тощо. |
| format |
Article |
| author |
Радович, Р. |
| author_facet |
Радович, Р. |
| author_sort |
Радович, Р. |
| title |
Розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму |
| title_short |
Розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму |
| title_full |
Розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму |
| title_fullStr |
Розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму |
| title_full_unstemmed |
Розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму |
| title_sort |
розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94937 |
| citation_txt |
Розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму / Радович Р. // Народознавчі зошити. — 2013. — № 2 (110). — С. 212-230. — Бібліогр.: 69 назв. — укp. |
| series |
Народознавчі зошити |
| work_keys_str_mv |
AT radovičr rozvitoksistemiopalennâpolísʹkogožitlasposobivídvedennâdimu |
| first_indexed |
2025-07-07T01:35:18Z |
| last_indexed |
2025-07-07T01:35:18Z |
| _version_ |
1836950087385743360 |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013
Система відведення диму з опалювальних при-
строїв житла поліщуків заслуговує особливої
уваги. Насамперед це пов’язане з тим, що зазначе-
не питання, як стосовно поліського, так і взагалі
українського житла достатньо не розроблене. Уна-
слідок цього низка питань щодо цього важливого
компонента системи опалення поки-що залишаєть-
ся без відповіді. Скажімо, достовірно не встановле-
но часові параметри проникнення у сільське житло
поліщуків напівкурного і «чистого» опалення, до кін-
ця не з’ясовано особливості димовідвідних пристро-
їв, їх конструкцій, ареали поширення, діахронність
застосування тощо. Власне ці питання й будуть роз-
глянуті у нашій роботі.
Щодо генезису та еволюції способів відведення
диму, дослідники прослідковують три їх основні ета-
пи, які найбільш влучно й стисло сформулював укра-
їнський вчений Микола Приходько: «Спершу були
курні житла, у яких дим з печей виходив прямо у жит-
лове приміщення. Наступний етап розвитку житла,
коли дим виводився в сіни через «каглу» (отвір, вла-
штований між сінями і житловим приміщенням), так
звані півкурні житла. Пізніше влаштовувались в сі-
нях димоходи, які з часом почали ставити на горищі»
[28, с. 255]. Подібної точки зору дотримуються й
інші авторитерні вчені (І. Симоненко 1, Тамара Кос-
міна 2, Роман Сілецький [37, с. 148] тощо).
На теренах України процес ліквідації курної сис-
теми опалення пройшов швидше, ніж у інших
східнослов’янських народів. Зокрема, коли у сіль-
1 Стосовно вдосконалення системи відведення диму автор
зазначає: «Печі… в тих випадках, коли не було штучної
надбудови, звичайно топили «по-чорному». …З часом
курна піч була доповнена надбудовою для виводу диму
у сіни або на горище, а потім вже поверх даху у повітря»
[35, с. 96].
2 На її думку, водночас із вдосконаленням конструктивних
особливостей та розвитком печі «…змінювалася кон-
струкція димовідвідного пристрою. Найбільш архаїчною
формою відведення диму, яка дожила майже до початку
ХХ ст., в Україні був його вихід прямо в хату, а далі че-
рез отвір у стелі, у даху або через двері він випускався
на двір […]. У подальшому у процесі вдосконалення
дим від печі організовано почали відводити в сіни через
димовідвідний пристрій у вигляді «лежака» — горизон-
тальної труби, яка з’єднувала піч з «каглою» — отвором
у стіні, що виходив у сіни […]. Удосконалення варистої
української печі в плані способів відведення диму закін-
чилося в ХХ ст., коли безпосередньо над піччю почали
вивершувати вертикальну насадну трубу «димар». Дим
при цьому відводився вгору над дахом за межі житла»
[19, с. 42—43].
Роман РАДОВИЧ
РОЗВИТОК СИСТЕМИ ОПАЛЕННЯ
ПОЛІСЬКОГО ЖИТЛА:
СПОСОБИ ВІДВЕДЕННЯ ДИМУ
У статті розглянуто одну із важливих проблем, пов’язаних із
системою опалення поліського житла — способи відведення
диму. Основна увага зосереджена на динаміці процесу лікві-
дації курного та часових параметрах проникнення у сільське
житло поліщуків напівкурного і «чистого» опалення,
з’ясовано особливості димовідвідних пристроїв, їх конструк-
цій, ареали поширення, діахронність застосування тощо.
Ключові слова: Полісся, житло, піч, димоволок, комин, кур-
не опалення, напівкурне опалення, опалення «по-білому».
© Р. РАДОВИЧ, 2013
213Розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013
ському житлі росіян та білорусів 3 до середини, а іно-
ді й до кінця ХІХ ст. превалювали курні хати без
«витяжної труби» (у яких дим виходив з приміщен-
ня через прочинені двері або отвір у стіні), то в укра-
їнських селах вже у ХІХ ст. побутували печі, «за
своїм типом перехідні від безтрубної курної печі до
білої печі з трубою» [52, с. 238]. На думку І. Си-
моненка в Україні цей процес досить інтенсивно про-
ходив вже у ХVІІ—ХVІІІ ст. [35, с. 96]. Щоправ-
да, в описах, зроблених мандрівниками у ХVІІ ст.,
в тогочасному українському житлі, як правило, фі-
гурує курна система опалення. Наприклад, член
швецького посольства до гетьмана Богдана Хмель-
ницького, німецький пастор Конрад Яків Гільде-
брант, що відвідав Україну у 1656—1657 рр., від-
значав, що в хаті стояла велика піч, у якій пекли і ва-
рили, а зверху на ній, на овечих шкурах (старих
кожухах) спали діти і прислуга, а господар з госпо-
динею — на підвищеному топчані. Коли затопили
піч, то відсували в стелі декілька отворів для вихо-
ду диму. Коли дим виходив, щільно закривали отво-
ри, і тим самим зберігали тепло [28, с. 257]. Інший
німецький мандрівник Ульріх Вердум, описуючи
українців (очевидно Галичини 4) під час подорожі по
Польщі й Україні у 1670—1672 рр., зазначав: «В
тих руських місцевостях нема в селянських хатах ко-
минів, лиш тільки піч, в якій або перед якою на вог-
нищі все готують. По обидвох боках в стінах будин-
ку знаходиться кілька дир, ніби вікна, які відповід-
но до вітру відкривають або закривають, щоб дим
через них виходив назовні» [63, s. 100—101] 5. Од-
3 За даними О. Харузіна (1907 р.), на теренах Білорусі
«заміна курної печі пройшла за останніх 30—40 років»
(з 60—70-х рр. ХІХ ст.). Причому автор зазначає, що
на цей час «…у деяких селах є ще 10 процентів таких
(курних. — Р. Р.) хат, в інших — їх відшукати важко»
[51, с. 177]. Наприклад, у кін. ХІХ ст. у колишньому
Мстиславському повіті Могильовської губернії курна піч
була вже рідкістю. В Гродненському повіті до 1861 року
всі без винятку хати буди курними. Скажімо, у Пашин-
ському приході ще на переломі ХІХ—ХХ ст. переважа-
юча більшість хат була курною [54, с. 62, 500].
4 Відповідно до польського перекладу, у тексті роботи
українське населення Галичини Ульріх Вердум називає
русинами, більш східне — козаками або українцями [63,
s. 37—196].
5 До речі, у цей час курна система опалення ще широко
побутувала й у західних слов’ян. Скажімо, відповідно
до джерельних матеріалів (життєпис J. Dietza; 1684 р.)
наче, правдоподібно, що вже у цей час (пер.
пол. ХVІІ ст.) у деяких місцевостях дим з хати ви-
водили за межі житлового приміщення. На користь
такого твердження опосередковано промовляють ма-
теріали французького військового інженера Гійома
Лавассера де Боплана, який впродовж 1630—
1640-х рр. (до 1648 р.) перебував в Україні. Зокре-
ма, описуючи м. Київ, дослідник зазначає: «…На
базарах продають димарі для печей: у нас це б ви-
кликало сміх так само, як спосіб приготування у них
м’ясних страв…» [3, с. 24].
Щоправда, й в Україні процес ліквідації курної
системи відбувався досить нерівномірно, тому заци-
товане твердження є слушним для основної, перш за
все південної [2, с. 254] (лісостепової. — Р. Р.) її
частини. Зокрема, як у науковій літературі, так і у
джерелах ХІХ ст. курні хати на теренах українсько-
го лісостепу не згадуються [21, с. 62; 10, с. 303; 12,
с. 1069, 1084, 1108; 50, с. 279; 69, s. 35]. Напри-
клад, в описі сіл колишнього Кобелякського повіту
(нині — Полтавської обл.), датованому 1848 р., ав-
тор зазначає: «Хати всі не курні: дим виходить в ди-
мар (трубу), встановлений в сінях, який виводиться
від долівки вверх, на піваршина вище даху» [12,
с. 1108]. Це ж стосується й колишнього Полтав-
ського (1850-ті рр.) [12, с. 1112], півдня Ніжинсько-
го (1878 р.) [31, с. 151] повітів та Поділля (1848,
1869 рр.) [12, с. 1069, 1084; 69, s. 35]. Відповідно
до текстових та ілюстративних матеріалів П. Д. Де
ля Фліза (1854 р.) на півдні колишньої Київської
губернії (Київський, Васильківський повіти; ниніш-
ні Києво-Святошинський, Фастівський р-ни та ін.)
дим теж виводили поза межі будівлі 6. Російський
учений-природознавець, академік Петербурзької
академії наук Антон-Йоганн Гільденштедт, подоро-
у селах між містами Кросном і Вроцлавом побутували
курні хати: «Замість вікон в ізбі були волові міхурі; піч
пекарська — в ізбі; корови і телята, свині і пси, госпо-
дар і господиня лежали там pêle-mêle; стосовно диму в
хаті не можна було випростатись… коли селянин добре
впився, влазив до печі…» [64, s. 535—536]. У. Вердум
фіксував такі споруди (1670—1672 рр.) й у с. Бєлін біля
містечка Тарногруд (нині Замосьцьке воєводство) на
українсько-польському пограниччі: «Не знайдеться тут
нігде в хатах коминів, лиш дим виходить на двір через
вікна» [63, s. 110].
6 Малюнки опубліковані Т.В. Косміною [20, с. 158, 170,
171].
Роман РаДОвИЧ214
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013
жуючи Слобідською Україною (1771—1774 рр.),
відзначав, що в околицях фортеці Міус донські ко-
заки «здебільшого живуть у курних хатах, але укра-
їнці у своїх мазанках влаштовують з вербових пру-
тів комини, до яких дим проводиться у сіни через ру-
кав» [40, с. 57—58]. Достовірними свідченнями
щодо побутування у сільських хатах виведених по-
над дах коминів у кін. ХVІІІ — на поч. ХІХ ст. на
Черкащині можуть бути й іконографічні матеріали:
авторський малюнок батьківської хати у с. Кирилів-
ці (1843 р.) геніального українського поета та ху-
дожника Тараса Шевченка [45, с. 12 (Рис. 1)], а та-
кож гравюри сільських хат французького графіка
Ж.А. Мюнца (1781 р.) з околиць м. Корсуня
(с. Дацьки нинішнього Корсунь-Шевченківського
р-ну та ін.) [9, с. 51].
Перші писемні згадки про житла опалювані «по
білому» (у феодальної знаті) з теренів України міс-
тять описи ХV ст. замків Скали, Смотрича і Камен-
ця [28, с. 254]. А в описах замків сер. ХVІ ст. (Чер-
каси, Мозир, Кременець) згадуються глиняні чи му-
ровані з каменя комини, виведені понад дах [28,
с. 255]. Ймовірно, що відвід диму поза межі жит-
лового приміщення у лісостеповій частині України в
окремих випадках міг здійснюватися вже у давньо-
руський час (ХІІ—ХІІІ ст.), про що опосередкова-
но свідчать археологічні матеріали. Зокрема, при
розкопках Плісненського городища (с. Підгірці
Бродівського р-ну) у розвалі печі була знайдена гли-
няна труба діаметром 20 см, яку вітчизняний архе-
олог М. Кучера трактує як залишки «димоходу»
(димоволока? — Р. Р.) [22, с. 3]. Подібні «димо-
ходи» знайдені на городищі Ленківці (Кельменець-
кий р-н Чернівецької обл.): «…Глиняний тристін-
ний жолоб, вкритий сажею з внутрішнього боку. Ді-
аметр жолоба 30 см» [30, с. 71]. Шматки глиняних
труб, які, на думку вчених, могли бути залишками
«димоходів», відомі й у інших поселеннях лісосте-
пової частини України (Райки Вінницької обл.), Кіч-
кас (Середнє Подніпров’я), на Подолі в м. Київ [30,
с. 156]. Хоча, як зазначає П. Раппопорт, «…ці за-
лишки димоходів ніде достатньо переконливо не за-
фіксовані і тому нема можливості міркувати про їх
влаштування… Тим не менше, коли навіть у деяких
випадках інтерпретація знахідок була помилковою,
важко припустити, що така помилка повторювалась
у всіх зазначених пунктах» [30, с. 156]. Знаний
український вчений, архелог Вікентій Хвойка при-
пускав існування пристроїв для відведення диму на
теренах Середнього Придніпров’я вже у ІХ—
ХІІ ст., про що засвідчує виконана ним реконструк-
ція печі з димоходом, розташованим перед челюстя-
ми [27, с. 264 (Рис. 48.8)].
На півночі 7 та у регіоні Карпат курна система опа-
лення у сільському житлі затрималася значно довше,
ніж на основній території України. Наприклад, на
Гуцульщині курні хати зустрічались ще на поч. ХХ ст.
[26, с. 165—167]. Це ж стосується й Лемківщини,
у деяких селах північно-західної частині якої ще у
цей час житла, опалювані курною піччю, становили
половину, а навіть й 80 відсотків [34, с. 278; 60,
s. 21]. Широке побутування курних хат відзначали
вчені й на Закарпатті (Угорській Україні) [6, с. 106;
36, с. 17—18]. До речі, житла, опалювані «по-
чорному», І. Симоненко фіксував тут ще у 1945—
1948 рр. [35, с. 96]. Таке ж можна сказати й сто-
совно Бойківщини, де у багатьох місцевостях у др.
пол. ХІХ — на поч. ХХ ст. [6, с. 106; 13, с. 12; 14,
с. 217; 15, с. 166—167; 17, с. 66; 49, с. 72; 68,
s. 431] переважали хати з курною системою опален-
ня. Наприклад, за даними українського дослідника
Михайла Зубрицького, в селі Мшанці (Старосам-
бірський р-н Львівської обл.) у 1883 році усі хати
(за винятком однієї півкурної) були курними, а на
початку ХХ ст. (1909 р.) лише 19 хат у цьому селі
мали цегляні комини, виведені понад дах [13, с. 12].
Причому, курні печі бойки споруджували у житлах
ще на поч. ХХ ст. Так, під час наукової експедиції
2009 р. на лемківсько-бойківському пограниччі
(с. Люта Великоберезнівського р-ну Закарпатської
обл.) ми виявили хату 1906 р., у якій збереглася пер-
вісна курна піч 8.
На Поліссі найбільш інтенсивне витіснення кур-
них жител проходило у ХІХ ст. (особливо після ре-
форми 1861 р. [43, с. 40; 53, с. 389]). Скажімо, коли
у 40-х роках ХІХ ст. на Чернігівщині налічувалось
23000 «чорних хат», у 60-х роках — 7096, то вже
наприкінці 80-х років вони практично зовсім зникли
[43, с. 40; 31, с. 171—172]. Проте тут ще впродовж
7 Зокрема, М.М. Левченко відзначав (1875 р.), що в
Україні курні хати зустрічаються тільки на півночі Черні-
гівської губернії і на Поліссі [23, с. 138].
8 Споруда обстежена автором 3.06.2009 р. у с. Люта Ве-
ликоберезнівського р-ну Закарпатської обл.
215Розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013
Способи відведення диму із житлового приміщення (за матеріалами З. Дмоховського): 1 – Хата з курною піччю; 2 –
Виведення диму через стіновий димоволок; 3 – Вивід диму через стелевий димоволок на горище; 4 – Вивід диму через
стелевий димоволок і «стовп» понад дах; 5 – Вивід диму через стіновий димоволок і «стовп» у сінях; 6 – Вивід диму
через стелевий димоволок, «лежак» і «стовп» на горищі
1
3
5
2
4
6
Роман РаДОвИЧ216
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013
др. пол. ХІХ — поч. ХХ ст. були житла як із кур-
ною та напівкурною системою опалення [42, с. 496;
53, с. 389—390], так і хати, опалювані «по білому».
Зокрема, у 70-х рр. ХІХ ст. П. Чубинський зазна-
чав, що крім «курної ізби», у печі якої «…комина і
шиї, труби цілком нема, так що дим спершу наповнює
верхню половину хати, а потім виходить у двері…»,
на Поліссі побутує перехідний варіант від неї до
«хати» (опалюваної «по білому». — Р. Р.) — «на-
півкурна ізба», яка від «хати» відзрізняється тим, що
«труба» проведена тільки в сіни, «…а вивода, який
виводить дим за межі даху, цілком нема, так що дим
в той час, коли топиться піч, заповнює всю верхню
частину сіней і покриває блискучою кіптявою вну-
трішній бік даху» [53, с. 389—390]. Разом із тим,
дослідник зазначає, «що з часу звільнення селян»
(після реформи 1861 р. — Р. Р.) в поліське село по-
чинає зрідка проникати «світла малоросійська хата»,
яку тут називають «світлицею» [53, с. 389—390].
Відповідно до наукової літератури та джерельних
матеріалів ліквідація курної системи опалення перш
за все відбулася у південних районах Полісся (на по-
граниччі з етнографічною Волинню, Середньою
Наддніпрянщиною та Слобідською Україною), а та-
кож на Підляшші. Як зазначають польські дослід-
ники, курні хати на теренах Любельського воєвод-
ства зникли вже на початку ХІХ ст. [66, s. 173]. Це
торкається і жител українців-підляшан. Зокрема,
коли за матеріалами І. Бессараби, ще на поч. ХІХ ст.
на теренах колишньої Сідлецької губернії «…всі се-
лянські хати були курні, були вони невеличких роз-
мірів, з маленькими вікнами, з глиняними підлога-
ми…» [1, с. 150], то описуючи у 1848 р. підляшан
у Більскому повіті, український дослідник Йосип
Ярошевич зазначав: «Хати русинів подібним спо-
собом, як і на польській стороні, є будовані, і також
більше вже з димарем, як курних…» [55, с. 32]. Від-
повідно до даних церковно-приходських літописів,
що походять з 90-х рр. ХІХ ст., відвід диму із жит-
лового приміщення у др. пол. ХІХ ст. був вже звич-
ним явищем в усіх повітах на етнографічній Волині
[16, с. 43]. Такі будівлі відомі тут і у пер. пол. —
сер. ХІХ ст. [16, с. 43]. Це підтверджують й інші
джерела. Зокрема, як зазначав польський дослід-
ник Тадеуш Стецький (1864 р.), описуючи колиш-
ню Волинську губернію, коли у деяких околицях По-
лісся ще «…можна наткнутися на курні хати, тобто
без коминів, дим більше випускається тільки через
малий отвір, зроблений у даху, заповнює хату і коп-
тить людей і всі предмети, що є вгорі…» [67, s. 260],
то, описуючи хату волинян, автор відзначає її чисто-
ту: «…Нема тут звичаю тримати тварин у хатах,
звідси хати волинська кілька разів до року зовні і
всередині вибілена, з виведеним вверх комином, по-
блискує чистотою і милує око» [67, s. 52]. Плетені
«комини», зверху і всередині обмазані глиною, що
«торчали» поверх дахів, згадуються в матеріалах
1850-х рр. у колишньому Заславському повіті (за-
писи торкаються м. Славути та сіл, розташованих на
відстані 30—40 верств на північ від м. Заславля,
поблизу границь з Острозьким та Новоград-
Волинським повітами) [10, с. 303]. Правдоподібно,
хати опалювані «по білому» побутували на Волині
вже принаймні у кінці ХVІІІ — на поч. ХІХ ст.,
оскільки польський дослідник Юзеф Сеньковський,
подорожуючи по цьому краю, згадує тут «плетені з
хмизу і виліплені глиною димарі» (1820 р.) [58,
s. 20—21]. У сер. ХІХ ст. (1852 р.) хати з «коми-
нами», виведеними понад дах, були звичним явищем
на півночі Середньої Наддніпрянщини (між містеч-
ками Брусиловим і Коростишевим та північніше до
м. Радомишля) [50, с. 267]. Приблизно до цього
часу (1854—1855 рр.) відносяться відомості про ко-
мини, виведені понад дах й з колишнього Василь-
ківського повіту (Київщина) [11, с. 231]. Це ж тор-
кається і півночі лісостепової частини Лівобережжя
(колишного Ніжинського повіту на Чернігівщині:
1878 р.) [31, с. 151].
За даними П. Чубинського у 70-х роках ХІХ ст.
зона побутування (переважання. — Р. Р.) курних хат
на Поліссі локалізувалась на північ від київсько-
брестського шосе, в північній частині колишнього Ра-
домишльського, в Овруцькому, на півночі Рівнен-
ського, Луцького, Володимирського і Ковельського
повітів [53, с. 389]. Причому дослідник спостерігав
чітку тенденцію до просування межі курних хат: «…З
часу звільнення селян від кріпосної залежності…» у
північному напрямку [53, с. 389]. Це ж підтверджу-
ють й матеріали Івана Фундуклея (1852 р.) стосов-
но колишньої Київської губернії. Зокрема, за дани-
ми дослідника, у південній частині Полісся (на пів-
дні Радомишльського повіту, між м. Брусиловим і
Коростишевим і північніше до м. Радомишля) дим з
печі через «каглу» виводився у сіни, звідки через «ко-
217Розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013
мин» виходив понад дах [50, с. 267]. Водночас у се-
лах, розташованих «…між Іванковим і Хабним та рі-
кою Прип’яттю в Радомишльському повіті… (де бу-
дують хати накотом. — Р. Р.) труб і коминів в таких
хатах не роблять, дим виходить просто в сіни, а звід-
си — назовні через щілини в даху» [50, с. 269] 9.
Щодо курної хати, то автор зауважує: «Четвертий
тип хат складають курні хати (більш поширені в пів-
нічному куті губернії між р. Прип’яттю і границями
Мінської губернії). Будуються вони так, як хати тре-
тього типу (в накот. — Р. Р.), тільки з тією різни-
цею, що від варистих печей не проводять труб, а дим
виходить просто з хати через вікна і двері. Сіней пе-
ред хатою цілком не роблять. Вхід в хату просто з
двору» [50, с. 269]. Синхронні у часі матеріали
(1854 р.) з Овруцького повіту теж відзначають на
основній його території (у більш південних місцевос-
тях: Лугинськ, Коростень та ін. — Р. Р.): «…коми-
ни (димові труби) виведені понад верх даху, але
ніде — на верх стелі», натомість на Олевщині «…в
багатьох поселеннях труб нема і дим з печі валить
просто в кімнату» [10, с. 318].
Водночас слід зауважити, що це (просування межі
побутування курних хат на північ) було лишень за-
гальною тенденцією, оскільки інтенсивність витіс-
нення курної системи залежала й від локальних умов:
в одних населених пунктах (поблизу міст, залізниці,
магістральних доріг) це відбувалось скоріше, в ін-
ших — пізніше. Зокрема П. Чубинський наголошу-
вав, що чіткої межі побутування курної хати з’ясувати
неможливо, позаяк «…в одному і тому ж поселенні
поряд з курною хатою стоїть світла або півкурна…»
[53, с. 389]. Наприклад, у північній частині колиш-
нього Радомишльського повіту до реформи 1861 р.
курні житла домінували [28, с. 255]. Це ж підтвер-
джують ілюстративні матеріали (Радомишльський,
Овруцький повіти, Чорнобильщина та ін.) П. Д. Де
ля Фліза (1854) 10. Сказане торкається й території
нинішнього Костопільського р-ну: відповідно до
джерельних матеріалів (1854 р.), у с. Яполоть і на-
вколишніх населених пунктах (10 верств навколо):
«У селян низькі хати з круглих соснових колод май-
же всі курні» [10, с. 274], «Хати курні, рублені з
9 З тексту важко зрозуміти, які хати має на увазі автор:
курні чи напівкурні. З подальшого тексту можна зрозу-
міти, що тут йдеться про півкурні житла.
10 Малюнки опубліковані Т.В. Косміною [20, с. 158, 173].
круглих колод» [10, с. 307]. Подібне спостерігалось
й у надприп’ятському Поліссі. Скажімо, описуючи
житло тутешнього с. Стахова, заселеного шляхтою
(1829 р.), мандрівник Контрим зазначає: «… Живе
ця шляхта, як і хлопи, у хатах курних…» [57, s. 324].
Відповідно до матеріалів А. Кіркора на теренах
надприп’ятського Полісся усі хати були курними ще
у другій половині ХІХ ст. [65, s. 114]. Як зазначав
К. Мошинський, у 1860-х рр. у с. Дерешевичах ко-
лишнього Мозирського повіту (Білорусь) усі хати
були курними: «…Над ними (печами. — Р. Р.) ні-
коли не було коминів. Дим розходився по хаті, а сте-
ля була від того чорна» [65, s. 114]. Ще в пер.
пол. ХІХ ст. багато курних хат було й у Річицькому
Поліссі, особливо по лісових селах [65, s. 114]. По-
ряд із тим у деяких районах Полісся (навіть на пів-
нічночі) цей процес проходив уже в пер. пол. ХІХ ст.
Для прикладу, О. Русов, посилаючись на матеріали
Г. Єсимонтовського, датовані 1845 роком, згадує у
колишньому Суражському повіті Чернігівської гу-
бернії (Брянсько-Жиздринське Полісся) поряд з
«піччю без труби» й «піч з трубою» [31, с. 148].
Відповідно до джерел, вже у кін. ХІХ ст. на
основній території Полісся курні хати траплялись
доволі рідко. Наприклад, за матеріалами І. Толма-
чова (Середнє Полісся; 1897 р.): «Курні хати зу-
стрічаються на Поліссі дуже рідко (в основному на
лівому березі Прип’яті у волостях Ново-
Шепелицькій, Чорнобильській, частково на півно-
чі регіону — у Вировскій [волості])» [48, с. 243].
У цей час тут превалювали напівкурні хати, досить
поширеними були й «хати з комином у сінях» [48,
с. 243—244]. Широке побутування напівкурних
жител засвідчують синхронні у часовому відношен-
ні (1889 р.) матеріали М. Сумцова [42, с. 496].
До поч. ХХ ст. курні хати були практично витіс-
нені й на Лівобережному [31, с. 151; 25, с. 88; 43,
с. 40; 53, с. 389] 11, а також Брянсько-
Жиздринському Поліссі. Наприклад, автори від-
значають, що у колишньому Мглинському повіті
Чернігівської губернії (с. Росухи) вже на
11 Поряд із тим О. Русов, на основі матеріалів 1878 р., що
торкаються південної частини Полісся Чернігівщини,
курних хат тут вже не згадує, лише зазначає, що «це-
гляних труб у печей нема; на півночі (у поліській частині
повіту. — Р. Р.) вони робляться з дощок, на півдні — з
плетня, обмазаного глиною» [31, с. 151].
Роман РаДОвИЧ218
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013
поч. ХХ ст. (1906 р.) «курних хат (званих —
«кýрєнка»), де дим через хату йде в двері, роблять
мало. Тепер здебільшого для виходу диму влашто-
вують у стіні диру, там, де стіна прилягає до печі.
Замість в’юшок цей отвір з сіней закривається за-
тичкою зі шмаття, що і називається «заткнуть верх»
[18, с. 83]. Подібне спостерігається й на Підляш-
ші [61, s. 77] та у західнополіському регіоні [67,
s. 260]. Водночас у деяких місцевостях інтенсив-
ний процес ліквідації курної системи проходив лише
у кін. ХІХ — на поч. ХХ ст. Наприклад, на Сло-
німському Поліссі (в Житлинській парафії) у
1897 р. «безоглядно переважали курні хати… на
10—12 курних хат заледве випадало по одній хаті
з комином» [54, с. 360]. К. Мошинський зазна-
чає, що курні хати («курная хата», «курніца») в
Мозирському повіті зустрічаються ще де-не-де на
поч. ХХ ст. (1912—1914 рр.) 12, наприклад у
с. Копцевичах [65, s. 114]. Пристрої для відведен-
ня диму з приміщення у деяких районах Західного
Полісся (Камінь-Каширський, Ратнівський р-ни)
почали входити у побут селян лише в останньому
десятилітті ХІХ ст. (1892—1900 рр.) [33, с. 57].
Наприклад, у с. Самари (1885—1886 рр.) у дже-
релах фігурують «…печі з глини, без труб, з пра-
вого боку від входу в хату» [10, с. 323]. А у селі
Полиці Камінь-Каширського р-ну ще у 1900 р.
було 150 курних хат [46, с. 119]. Причому у дея-
ких місцевостях заміна курної системи опалення
відбувалась досить інтенсивно, впродовж лише
кількох років. Польський дослідник Євгеніуш
Франковський, описуючи у 1914 році села ниніш-
нього Дубровицького району (с. Колки та інші на-
селені пункти в околицях містечок Бережниці, Ду-
бровиці, Висоцька), зазначає: «В багатьох селах
звертають увагу нові комини і свіжо вставлені ві-
кна, які відрізняються від старих потемнілих хат…
Курні хати («курницкі»), які ще перед п’яти рока-
ми були тут заледве повсюдним і єдиним явищем,
зараз їх можна знайти найбільше дві чи три, а не в
одному селі їх немає зовсім» [59, s. 156]. Водно-
час у деяких тутешніх селах окремі зразки курної
хати затримались до сер. ХХ ст.
У ХХ ст. процес ліквідації курної системи опа-
лення (точніше, її реліктів) більш інтенсивно прохо-
12 К. Мошинський збирав матеріали у 1912 та 1914 рр.
див у східній частині Полісся (Лівобережжя, Київ-
щина, Житомирщина). Це ж стосується й теренів
Білорусі, де до сер. ХХ ст. курні житла збереглися
лише у деяких західних районах [32, с. 54—55].
Відповідно до літературних джерел [38, с. 305; 39,
с. 134—135; 29, с. 115—116] та наших польових ма-
теріалів, зібраних впродовж 1994—2011 рр. 13, на
Поліссі Київщини та Житомирщини у цей час вже
практично не фіксуються згадки про курне опален-
ня 14. Курними («курниця», «кýрніца», «курник»,
«курнíк», «курінь», «курєнь», «кýрєнка») респон-
денти, народжені в 1910—1930-х роках, називають
півкурні житла, дим із печі яких попадав у димоз-
бірник і крізь стіновий димоволок виходив у сіни (чи
при відсутності останніх — безпосередньо на двір)
[38, с. 305; 39, с. 134—135; 29, с. 115—116]. Вод-
ночас на теренах Волинської та Рівненської облас-
тей окремі зразки «курної хати» («курная хата»,
«димна хата», «кýрніца», «курнíк») зберігались міс-
цями ще до сер. ХХ ст. Хоча, відповідно до інфор-
мацій респондентів, у деяких населених пунктах вже
у другій чверті ХХ ст. (за їх пам’яті) «курні хати»
не зустрічались (сс. Волиця, Будзаки, Боровне К.-
Каш. Вол.; Ниговиці, Кухче Зар. Рів.; с. Бутейки,
Немовичі Сар. Рів.; Купове, Смородськ Дубр. Рів.;
Озеро, с. Великі Цепцевичі Волод. Рів. та ін.) 15,
13 Впродовж експедицій було обстежено близько 300 сіл
Поліського, Іванківського, Вишгородського, колишньо-
го Чарнобильського р-нів Київської; Овруцького, Олев-
ського, Народицького, Коростенського, Лугинського,
Ємільчинського, Новоград-Волинського, Радомишль-
ського, Малинського р-нів Житомирської областей.
14 Дуже окремі згадки про них фіксуємо лише на крайньому
заході Житомирщини (с. Майдан Ол.): «Були хати без
комина, у яких дим виходив через дирку понад стóлю»
(див.: зап. 14.07.1997 р. у с. Майдан Олевського р-ну
Житомирської обл. від Філоненка Дмитрія Івановича,
1919 р. н.). Згадує їх також в окремих селах Чорнобиль-
щини З. Гудченко [7, с. 321].
15 Тут і далі для позначення цих адміністративних оди-
ниць будемо використовувати скорочення: Рівнен-
ська обл. — Рів., Березнівський р-н — Берез., Во-
лодимирецький р-н — Волод., Дубровицький р-н —
Дуб., Зарічненський р-н — Зар., Рокитнянський —
Рок., Сарненський р-н — Сар.; Волинська обл.— Вол.,
Любомльський — Любом., Любешівський — Любеш.,
Камінь-Каширський р-н — К.-Каш., Шацький —
Шац., Ратнівський — Рат, Маневицький — Ман.;
Житомирська обл.— Жит., Ємільчинський р-н —
Єм., Новоград-Волинський р-н — Н.-Вол., Овруць-
219Розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013
проте повсюдно про їх побутування на поч. ХХ ст.
тут знають з оповідей старшого покоління. Скажі-
мо, у с. Велике Вербче (Сар. Рів.) інформатор чув
про них від свого діда; у с. Річиця (Зар. Рів.) «кур-
ні хати» теж «були при дідах (у 1905 році)»; у с. Се-
лець (Дубр. Рів.) у курній хаті жив батько оповіда-
ча (1890 р. н.) і т. д. Швидше курні хати щезли у
містечках. Закрема у с. Старий Чорторийськ (Ман.
Вол.) респонденти, народжені у 30-х рр. ХХ ст.,
навіть не пам’ятали про їх побутування.
Поряд з тим, за свідченням очевидців, у багатьох
селах ще у 30—40-х рр. ХХ ст. залишались одна—
дві такі споруди (сс. Велимче Рат., Качин, Піщане,
Видерта, Ворокомля, Сошично К.-Каш., Ростань
Шац., Серехів Ман. Вол.; Сварині, Степангород
Волод., Іванчиці, Комори, Острівок, Морочне Зар.,
Кричильськ, Корост, Цепцевичі, Тутовичі, Тинне
Сар., Вільне, Грицьки, Залужжя Дубр. Рів.). Одну
курну хату запам’ятав респондент на хуторі Журав-
лини (колись Поджаб’є; с. Мульчиці Волод. Рів.).
Старожил із с. Соломир (Зар. Рів.), Полюхович
Сергій Семенович, 1931 р. н., згадує, що «перед вой-
ной в Серниках (Зар. Рів. — Р. Р.) була курна хата
в Семена Вишнянчиного… з круглого дерева, без
комина» 16. У с. Рудня (Дубр. Рів.) респондент ба-
чив «курниє хати» ще у 1944 році: «…В стóлі дира…
як напалять — її закривали шматтям» 17. У селах око-
лиць м. Шацька (Вол.) та у с. Ремчиці (Сар. Рів.)
окремі зразки курної хати можна було бачити ще на
поч. 1960-х рр. Як правило, «курниці» належали
найбіднішим верствам населення: «Курних хат було
мало, хіба у дуже бідних» (с. Пньовне К.-Каш.
Вол.) 18. Водночас у деяких глухих місцевостях вони
кий р-н — Овр., Олевський р-н — Ол., Коростен-
ський р-н — Кор., Лугинський р-н — Луг., Малин-
ський р-н — Мал., Народицький р-н — Нар., Ра-
домиський р-н — Рад.; Київська обл.— Київ., Іван-
ківський р-н — Ів., Поліський р-н — Пол., колишній
Чорнобильський р-н — Чор.; Сумська обл.— Сум.,
Глухівський р-н — Глух.
16 Зап. 6.08.2010 р. у с. Соломир Зарічненського р-ну
Рівненської обл. від Полюховича Сергія Семеновича,
1931 р. н.
17 Зап. 03.08.2008 р. у с. Купове Дубровицького р-ну
Рівненської обл. від Хомича Олександра Філімоновича,
1937 р. н.
18 Зап. 28.07.2012 р. у с. Пньовне Камінь-Кашир-
ського р-ну Волинської обл. від Багнюка Івана Парфи-
ловича, 1923 р. н.
були ще досить знані до сер. ХХ ст.: «До войни у
людей ще були курні хати» (с. Гірки Любеш. Вол.) 19,
«до войни курних хатей було багато… особенно по
хуторам» (с. Самари Рат. Вол.) 20.
Щодо способів відведення диму з приміщення при
курній системі опалення, то, як наголошує українська
дослідниця Раїса Свирида, спеціальні отвори для ви-
ходу диму на Поліссі зустрічались рідко, хоча й були
доволі відомі [33, с. 56] (при відсутності таких отво-
рів дим виходив крізь прочинені на час топлення две-
рі та вікна). Зокрема у 70-х рр. ХІХ ст. П. Чубин-
ський зазначав, що у печі «курної ізби… комина і
шиї, труби цілком нема, так що дим спершу наповнює
верхню половину хати, а потім виходить у двері…»
[53, с. 389—390]. Курні хати, у яких дим виходив
із житлового приміщення крізь прочинені двері, а спе-
ціальних отворів у стелі чи стіні для цього влаштова-
но не було, згадує Є. Франковський (околиці місте-
чок Бережниці, Дубровиці, Висоцька) [59, s. 156],
І. Толмачов (Середнє Полісся) [48, с. 243], К. Мо-
шинський (Мозирське Полісся) [65, s. 114]. Це ж
відзначає в курних хатах на теренах колишньої Ки-
ївської губернії (між р. Прип’яттю і границями Мін-
ської губернії) І. Фундуклей (1852 р.): «…Дим ви-
ходить просто з хати через вікна і двері. Сіней перед
хатою цілком не роблять. Вхід в хату просто з дво-
ру» [50, с. 269]. Відведення диму подібним спосо-
бом засвідчують й інформації респондентів: «В кур-
них хатах (з околиць м. Шацька Вол. — Р. Р.) дим
йшов по хаті і через двері виходив на двір» 21; «В кур-
ній хаті дим із приміщення виходив через прочинені
двері» (с. Ростань Шац. Вол.) 22; «Давні курни хати
з кругляка... вони без димоходів. Як затопили, две-
рі одчиняли, а више метра висів дим» (с. Цепцевичі
Сар. Рів.) 23; «Були печі без димохода… дим по хаті
19 Зап. 7.07.2011 р. у с. Гірки Любешівського р-ну Волин-
ської обл. від Цибановича (Калакута) Степана Антоно-
вича, 1929 р. н.
20 Зап. 16.07.2010 р. у с. Самари (хутір Мокре) Ратнів-
ського р-ну Волинської обл. від Сидорука Івана Васи-
льовича, 1918 р. н.
21 Зап. 13.07.2010 р. у с. Столінські Смоляри Любомль-
ського р-ну Волинської обл. від Горніча Володимира
Прокоповича, 1929 р. н.
22 Зап. 14.07.2010 р. у с. Ростань Шацького р-ну Волин-
ської обл. від Сукача Івана Зіньковича, 1927 р. н.
23 Зап. 27.07.2008 р. у с. Цепцевичі Сарненського р-ну
Рівненської обл. від Бігуна Петра Федоровича,
1919 р. н.
Роман РаДОвИЧ220
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013
розходився… відкривали двері» (с. Залужжя Дуб.
Рів.) 24; «Свекруха розказувала, що колись була пєч
без комина, дим йшов в двері. Дєти бєгають, — тай
кажуть: «Баба дурна», а баба каже: «Дєти, я не дур-
на, а в мене хата курна» (с. Корост. Сар. Рів.) 25.
Крізь прочинені двері дим відводили й на Поліссі Бі-
лорусі [51, с. 185], у «кýрєнках» Брянсько-
Жиздринського Полісся (колишній Мглинський По-
віт Чернігівської губернії) [18, с. 83], на Підляшші:
«…Коли в печі палится, дим виходить через відкри-
ті двері до сіней, вкриваючи грубою верствою всю
стелю хати…» [61, s. 74].
Проте у багатьох випадках крім дверей (та вікон)
дим виходив за межі приміщення ще крізь спеціаль-
ні отвори (димоволоки), прорубані у стіні чи стелі
(після напалення в печі отвори закривали). Опису-
ючи Північно-Західний край (Білорусь, Литву),
О. Харузін зазначав: «Найпростішим відводом диму
є відкривання дверей у сіни під час паління в печі (без
огляду на лютий мороз). Проте, зважаючи на незруч-
ності при цьому, дим часто виводять через спеціаль-
ний отвір («верхник», «верх», «дира») або через сіни,
або через стіну безпосередньо на двір, або через отвір
в стелі на горище. В останньому випадку робиться
отвір в даху, нерідко облаштований дерев’яною чо-
тирикутною трубою» [51, с. 185]. Щодо стінових ди-
моволоків, то відповідно до наших матеріалів та дже-
рел їх, як правило, влаштовували у пороговій стіні.
Такий димоволок («кáгла», «каглó», «димáр», «дирá»,
«дíрка», «окєнце») представляв собою невеликий
(вузький) прямикутний отвір (30 х 21 см: хата пер.
пол. ХІХ ст. у с. Запілля Луг. Жит.; 34 х 20 см: хата
пер. пол. — сер. ХІХ ст. у с. Воронки Волод. Рів.),
розташований високо під стелею, наближено до печі.
Димоволоки влаштовані у сінешній стіні згадує І. Тол-
мачов (Середнє Полісся) [48, с. 243], К. Мошин-
ський (Мозирське Полісся) [65, s. 114]. Р. Свири-
да виявила їх у селах Самари (Рат. Вол.), Серники
(Зар. Рів.), Блажове (Рок. Рів.) [33, с. 57]. Відомі
вони й у с. Серехів (Ман. Вол.) 26. До речі, такий ди-
24 Зап. 31.07.2008 р. у с. Залужжя Дубровицького
р-ну Рівненської обл. від Катяша Якима Павловича,
1931 р. н.
25 Зап. 26.07.2008 р. у с. Корост Сарненського р-ну
Рівненської обл. від Комара Максима Опанасовича,
1929 р. н.
26 «Курні хати… піч без комина… дим виходив в сіни че-
рез окєнце в стелі» (див.: зап. 8.07.2011 р. у с. Серехів
моволок присутній у хаті 1587 р. с. Самари (Рат.
Вол.), що зберігається у київському Музеї народної
архітектури [5, с. 76]. В обстеженій хаті кін. ХVІІІ —
поч. ХІХ ст. з с. Запілля (Луг. Жит.), яка первісно
була курною, дим виходив через каглу, прорубану у
пороговій стіні. Кагла розміщена дещо вище від две-
рей, на відстані 1,08 м від напільної стіни (вл. Кон-
драт Великдус, 1892 р. н.) 27. У хаті пер. пол. —
сер. ХІХ ст. із с. Хрипськ (Любом. Вол.), яка ко-
лись була курною, ми виявили два димоволоки у
верхній частині порогової стіни, розташовані обабіч
дверей. Дуже рідко отвір для виходу диму розміщу-
вали у тильній стіні (за піччю). Р. Свирида фіксу-
вала це явище у сс. Озеро, Мульчиці (Волод. Рів.)
[33, с. 57]. Подібний димоволок (20 х 10 см), роз-
ташований високо під стелею у «глухій» стіні над піч-
чю, який засувався дощечкою за принципом воло-
кового вікна, ми виявили у колишній курній хаті
сер. ХІХ ст. у с. Ремчиці (Сар. Рів.). Тут доречно
буде нагадати спосіб відведення диму із курної хати
«русинів», згаданий У. Вердумом (1670—1672 рр.):
«…По обидвох боках в стінах будинку знаходиться
кілька дир, ніби вікна, які відповідно до вітру від-
кривають або закривають, щоб дим через них вихо-
див на зовні» [63, s. 100—101].
У джерелах та спеціальній літературі стосовно По-
лісся досить рідко згадуються отвори для виведення
диму із курної хати, влаштовані в стелі. Для прикла-
ду, Р. Свириді згадок про такі димоволоки на тере-
нах Правобережного Полісся зафіксувати не вдало-
ся [33, с. 57]. Натомість, відповідно до матеріалів
Р. Сілецького, відвід диму крізь отвір у стелі був до-
волі знаний на теренах Середнього Полісся [37,
с. 148]. Це ж стосується і матеріалів З. Гудченко сто-
совно сіл Чорнобильщини [7, с. 321]. Невеликий чо-
тирикутний отвір («верх») для виходу диму у стелі у
курних хатах відзначав також П. Шейн на Слонім-
ському Поліссі [54, с. 360]. У колишньому Слонім-
ському повіті виведення диму крізь прочинені двері
і «отвір, зроблений в стелі біля порогу 9 х 9 верш-
ків», згадував й К. Мошинський, опираючись на
джерела [65, s. 114]. Досить обширний матеріал про
стелеві димоволоки ми зібрали (внаслідок опитуван-
ня очевидців) на Поліссі Рівненської та Волинської
Маневицького р-ну Волинської обл. від Михайлюка Во-
лодимира Кириловича, 1930 р. н.).
27 Будівлю обстежено 16.11.2005 р.
221Розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013
областей: «В курних хатах комина не було, була дир-
ка в стелі» (с. Полиці К.-Каш. Вол.) 28; «У селі була
одна курна хата. Дим з тої хати виходив через двері
або через диру в повалуші (стелі. — Р. Р.)» (с. Ве-
лимче Рат. Вол.) 29; «Була одна курна хата. У тій хаті
у повалуші була дира (кружок) на вихід диму» (с. Ка-
чин К.-Каш. Вол.) 30; «Колись була курна хата... для
виходу диму у повалуші була дирка» (с. Видерта К.-
Каш. Вол.) 31; «Колись була курна хата без комина…
дим йшов в повалуш» (Ворокомля К.-Каш. Вол.) 32;
«Курні хати… в покоті (стелі. — Р. Р.) мале вукін-
це на дим» (с. Гірки Любеш. Вол.) 33; «У поваліші
була півкругла (як півмісяць) дирка на вихід диму (в
курній хаті. — Р. Р.)» (с. Сошично К.-Каш. Вол.) 34;
«Дим виходив через прочинені двері... ще в стóлі про-
різали дирку на дим. Коли був вітер, то дим задува-
ло в хату» (с. Сварині Волод. Рів.) 35; «Батько
(1890 р. н. — Р. Р.) жив у курній хаті. Він розказу-
вав… в стóлі була дира, окон не було… окєнци були
маленькі… тридцать на тридцать сантиметрів»
(с. Селець Дубр. Рів.) 36. Спосіб відведення диму че-
рез отвір у стелі згадують і в інших населених пунк-
тах: сс. Піщане (К.-Каш. Вол.); Степангород (Во-
лод. Рів.), Морочне, Комори (Зар. Рів.), Кри-
чильськ, Тутовичі, Велике Вербче, Ремчиці (Сар.
28 Зап. 27.07.2012 р. у с. Полиці Камінь-Каширського
р-ну Волинської обл. від Поліщука Анатолія Тадєйови-
ча, 1948 р. н.
29 Зап. 31.07.2012 р. у с. Велимче Ратнівського р-ну Во-
линської обл. від Шудрук Марії Миколаївни, 1929 р. н.
30 Зап. 30.07.2012 р. у с. Качин Камінь-Каширського р-ну
Волинської обл. від Ратушняка Григорія Онисимовича,
1936 р. н.
31 Зап. 6.08.2012 р. у с. Видерта Камінь-Каширського
р-ну Волинської обл. Від Гричковського Володимира
Івановича, 1932 р. н.
32 Зап. 5.07.2011 р. у с. Ворокомля Камінь-Каширського
р-ну Волинської обл. від Процик Миколи Антоновича,
1926 р. н.
33 Зап. 7.07.2011 р. у с. Гірки Любешівського р-ну Волин-
ської обл. від Цибановича (Калакута) Степана Антоно-
вича, 1929 р. н.
34 Зап. 4.07.2011 р. у с. Сошично Камінь-Каширського
р-ну Волинської обл. від Лошика Степана, 1933 р. н.
35 Зап. 25.07.2009 р. у с. Сварині Володимирецького р-ну
Рівненської обл. від Василюка Михайла Семеновича,
1928 р. н.
36 Зап. 05.08.2008 р. у с. Селець Дубровицького р-ну
Рівенської обл. від Ярмошевича Петра Кондратовича,
1928 р. н.
Рів.), Грицьки, Купове (Дубр. Рів.) та ін. Поодино-
кі згадки про відведення диму із курного житла крізь
отвір у стелі нам вдалося записати на заході Жито-
мирщини (с. Майдан Ол.): «Були хати без комина,
у яких дим виходив через дирку понад стóлю» 37.
Отвір у стелі («дирка», «дира», «вукінце», «кру-
жок») відкривали лише під час процесу опалюван-
ня 38. Після напалення у печі його закривали ганчір-
ками («Курна хата… в стóлі дира… як напалять —
її закривали шматтям»: с. Купове (Дубр. Рів.) 39 чи
кришкою («лядою»): «В повалуші на вихід диму від-
кривали ляду, коли дим виходив, її закривали»: с. Пі-
щане (К.-Каш. Вол.) 40. Відповідно до слів очевид-
ця, у «хаті-курніці», яка ще у 1960-х рр. зберігалась
у с. Ремчиці (Сар. Рів.), «на середині стóлі була дир-
ка, яка засовувалась кришкою, що ходила в пазах
(за принципом волокового вікна. — Р. Р.)» 41. Інко-
ли отворів для виходу диму у стелі могло бути де-
кілька: «В курних хатах була піч, а димарє не було…
Дим ішов на хату і через чотири дири в повалуші ви-
ходив…» (с. Самари Рат. Вол.) 42. Зазначимо, що
такий спосіб відведення диму з курної хати описа-
ний в Україні К.Я. Гільдебрантом (правдоподібно
на Середній Наддніпрянщині) ще у сер. ХVІІ ст.
(1656—1657 рр.). «…Коли затопили піч, то відсу-
вали в стелі декілька отворів для виходу диму. Коли
дим виходив, щільно закривали отвори, і тим самим
зберігали тепло» [28, с. 257].
Варто зосередити увагу ще на кількох моментах,
пов’язаних із відведенням диму із «хати-курниці».
37 Зап. 14.07.1997 р. у с. Майдан Олевського р-ну Жи-
томирської обл. від Філоненка Дмитрія Івановича,
1919 р. н.
38 Як зазначає К. Мошинський, посилаючись на матеріали
П. Шейна, в колишньому Гродненському повіті (Білору-
сія) подібний отвір, званий «вєрхнік», відкривали також
лишень «під час палення печі або як хто тяжко вмирає,
або як справляють Дзяди (Дєди. — Р. Р.)» [65, s. 114;
54, с. 63].
39 Зап. 03.08.2008 р. с. Купове Дубровицького р-ну Рі-
венської обл. від Хомича Олександра Філімоновича,
1937 р. н.
40 Зап. 2.08.2012 р. у с. Піщане Камінь-Каширського р-ну
Волинської обл.
41 Зап. 23.07.2008 р. у с. Ремчиці Сарненського р-ну Рі-
венської обл. від Воронця Сергія Ілліча, 1948 р. н.
42 Зап. 16.07.2010 р. у с. Самари (хутір Мокре) Ратнів-
ського р-ну Волинської обл. від Сидорука Івана Васи-
льовича, 1918 р. н.
Роман РаДОвИЧ222
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013
Перш за все зазначимо, що у курній хаті дуже часто
у стелі був ще один отвір — це отвір на підвісний сві-
тильник («світач») 43. Такий «світач», за словами
П. Чубинського, був особливістю поліської курної
хати [53, с. 390—391]. Розташовували його, як пра-
вило, навпроти печі, дещо зміщуючи від поздовжньої
осі будівлі до віконної стіни. Як свідчить польовий та
джерельний матеріал, освітлювальні пристрої такої
конструкції ще у др. пол. ХІХ ст. досить широко по-
бутували по всій території Полісся 44. Безсумнівно
частина диму від опалення у курній печі виходила
поза межі приміщення через цей отвір. Поряд із тим,
описуючи відведення диму із курної хати на Слонім-
ському Поліссі, П. Шейн відзначав: «Недалеко від
печі в стелі роблять невеликий чотирикутний отвір
(«верх»), на який ставиться вільхова труба (з дупла-
вої вільхи), яка верхнім кінцем проходить через дах
і пропускає через себе дим» [54, с. 360]. Як далі за-
уважує автор, «такі печі без труби переважають: на
10—12 хат курних заледве приходиться по одній хаті
з трубою» [54, с. 360]. «Отвір в даху», зчаста «об-
лаштований дерев’яною чотирикутною трубою», —
згадує в курних хата Північно-Західного краю й
О. Харузін [51, с. 185]. Інформації про те, що над
отвором у стелі курної хати встановлювали подібну
трубу, нам теж вдалося записати у західних областях
Полісся: «Колись комин робили з вижолобленої ко-
лоди осики. В димних (курних. — Р. Р.) хатах та-
кий комин стояв на повалуші… Ще такі комини ро-
били з чотирьох дощок. Таке було в димних хатах»
(с. Хотешів К.-Каш. Вол.) 45, «В селі була курная
хата… пєч без комина… на стóлі стоїть дерев’яна
труба з вільхи» (с. Іванчиці Зар. Рів.) 46. У контек-
43 Основними конструктивними елементами такого сві-
тильника були: витяжна труба, підвішена під круглим чи
квадратним (30—40 х 30—40 см) отвором у стелі, та
розміщений під нею пристрій для спалювання лучини.
44 Відомі вони у Чернігівській [8, с. 68], Київській, Жи-
томирській, Рівненській, Волинській обл., на Поліссі
Білорусі [24, с. 151—152; 47, с. 52], на Підляшші [66,
s. 119]. За даними О. Локотка підвісні світильники тво-
рили обширний міжетнічний ареал від середньої смуги
Білорусі до Чернігівщини [24, с. 173].
45 Зап. 4.08.2012 р. у с. Хотешів Камінь-Каширського
р-ну Волинської обл. від Косміна Дениса Йосиповича,
1930 р. н.
46 Зап. 24.07.2010 р. у с. Іванчиці Зарічненського р-ну
Рівненської обл. від Ломака Гаврила Григоровича,
1920 р. н.
сті сказаного варто згадати опис хат із надприп’ятського
села Стахова (заселеного шляхтою), який зробив
мандрівник П. Контрим ще на поч. ХІХ ст. (у
1829 році): «…Живе ця шляхта, як і хлопи, у хатах
курних, типового на усьому Поліссі будівництва, яке
полягає в тім, що вигнута стеля є рівнолегла до даху,
без ніякого між ними простору, [вона. — Р. Р.] має
отвір з дерев’яною трубою для входу диму. Така спо-
руда менше коштує матеріалу і роботи, але без гори-
ща менш вигідна і, правдоподібно, важча до обігрі-
ву…» [57, s. 324]. Зауважимо, що виведена понад
дах труба була доволі поширеним явищем й у підві-
сних світильниках курних хат, як із плоскою стелею
та дахом над нею [53, с. 390—391; 44, с. 14], так із
двосхилим, суміщеним зі стелею дахом [56, s. 24
(Ryс. 15. А)], та хат із трапецієвидною (аркуватою)
стелею [57, s. 199 (Ryс. 113), 200 (Ryс. 114)]. Щодо
присутності виведеного понад дах комина у курному
житлі, варто згадати опис польського вченого Оска-
ра Кольберга підляської курної хати. Відповідно до
його матеріалів ще в останній чверті ХІХ ст. тут по-
бутували курні хати, які «[…] не мають отвору для
відводу диму просто з печі, і тільки з сіней є виведе-
ний звичайний комин на верх даху. Коли в печі па-
литься, дим виходить через відкриті двері до сіней,
вкриваючи грубою верствою всю стелю хати […]»
[61, s. 74]. Нагадаємо, що такі «фальшиві комини,
що були зверху на стрісі, але не мали жодного спо-
лучення з печами», незважаючи на приписи уряду
споруджувати хати з димарями, які виводили б дим
понад дах, ще у кін. ХІХ — на поч. ХХ ст. часто
траплялись на Закарпатті (в Угорській Україні) [6,
с. 106] та в бойків [14, с. 217].
Як вже зазначалось, з др. пол. ХІХ ст. на те-
ренах Полісся проходить інтенсивний процес лік-
відації курної системи опалення. Він полягав у об-
лаштуванні варистої печі комином-димозбірником
(«кóмин», «кóмін», «комíн», «кáпа», «капéлюш»,
«бóвдур», «бýндур»), спорудженим над її устям,
дим із якого через стіновий димоволок відводили
у сіни. Це створило умови для переходу до «напів-
курного», а згодом — до «білого» («чистого»)
опалення [37, с. 149]. Особливість напівкурного
опалення полягала в тому, що дим виводився че-
рез комин-димозбірник і стіновий димоволок в
сіни, а звідти, крізь спеціальні отвори в даху («дим-
нікі») і прочинені двері — назовні будівлі. П. Чу-
223Розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013
бинський зазначав (1877 р.), що на Поліссі побу-
тує перехідний варіант від «курної ізби» до «хати»
(опалюваної «по білому». — Р. Р.) — «напівкур-
на ізба», яка від «хати» відзрізняється тим, що
«труба» проведена тільки в сіни, «…а вивода, який
виводить дим за межі даху, цілком нема, так що
дим в той час, коли топиться піч, заповнює всю
верхню частину сіней і покриває блискучою кіптя-
вою внутрішній бік даху» [53, с. 389—390]. Від-
повідно до матеріалів І. Толмачова (1897 р.) 47, у
кін. ХІХ ст. на теренах Середнього Полісся на-
півкурні житла зустрічались значно частіше від
курних [48, с. 243]: «Деякі селяни останні (пів-
курні. — Р. Р.) хати найбільше люблять: в хаті чи-
сто, а дим виходить через щілини даху і просушує
його, що при вологому кліматі є необхідно» [48,
с. 244]. Напівкурні житла місцями побутували тут
(паралельно з опалюваними «по-білому») ще у
30—40-ві рр. ХХ ст. [39, с. 134]. Скажімо, у
сс. Осова (Єм. Жит.), Журбовичі (Ол. Жит.), Ді-
брова (Пол. Київ.) та ін. у 20— 40-х рр. ХХ ст.
найпримітивнішими житлами були такі, у яких дим
з димозбірника крізь стіновий димоволок виходив
у сіни, а звідти через «двері і дах» — назовні. В
однокамерних хатах «без сєнєц» чи з односхилим
дахом-шопою замість сіней, — дим через стінову
«каглу» виходив безпосередньо на двір 48. Інколи
(с. Бігунь Овр. Жит.), за традицією, цей спосіб
відведення диму із житла називали «курінем» [39,
с. 134]. Напівкурну хату 1873 р. нам довелося об-
стежити ще у 1996 р. у с. Іванків (Мал. Жит.). У
згаданому випадку в сінях над «каглою», через яку
дим виходив із житлового приміщення, був закрі-
плений невисокий іскрогасник пірамідальної фор-
ми («лíса»), збитий з дощок та обмащений із вну-
трішнього боку товстим шаром глини.
Комин-димозбірник, прилаштований над устям
печі, виплітали з лози по дубовому каркасі (в окре-
мих випадках його збивали з дощок: с. Буда Вовча-
47 Автор таким чином описує напівкурну хату: «…Дим
виходить через устя печі, перед яким влаштовують «ко-
мин». А звідси за посередництвом рукава дим виходить
у сіни через отвір у стіні… Коли в сінях не влаштовано
пристосування для відводу диму, то хата вважається пів-
курна» [48, с. 243].
48 Зап. 12.07.1997 р. у с. Жубровичі Олевського р-ну
Житомирської обл. від Фоміна Степана Мироновича,
1927 р. н.
ківська Пол. Київ. 49) і обов’язково з двох боків
вкривали товстим шаром глини. Він, як правило, мав
пірамідальну форму. Давніше при переобладнанні
курної печі у напівкурну застосовували підвісні ко-
мини легких конструкцій, які представляли собою
«обмащений глиною кіш, підвішений до стелі над
устям печі та з’єднаний плетеною шиєю зі стіновим
димоволоком — каглою» [33, с. 57]. Нижню час-
тину конструкції такого комина, зазвичай, закріплю-
вали до верху печі (с. Копище Ол., Блажево Рок.
Рів.) [44, с. 14; 57, s. 306 (Rys. 122)], проте відо-
мі випадки, при яких комин вільно висів. Скажімо,
подаючи ілюстрацію курної печі у с. Хіноча (Вор-
лод. Рів.), К. Мошинський зазначає, що «над тією
піччю знаходилась окрема, органічно не з’єднана з
нею капа (комин-димозбірник. — Р. Р.)» [64, s. 535
(Rys. 463. 4)]. Уже дещо досконалішою, але теж
давньою, є конструкція «комина», описаного на те-
ренах Житомирщини Р. Сілецьким. Його основу
становив дубовий каркас («білó»), який складався
з двох рамок — верхньої і нижньої. Нижня рамка
одним кінцем кріпилась до порогової стіни, а другим
до склепіння. У зовнішньому куті вона опиралась на
дерев’яний стовпчик («ручку», «стоячок», «стоян-
чик», «кий»), задовбаний у припічок (траплялось,
що такого стовпчика не було). По перимитру, стін-
ки комина заповнювали вертикальними прутами
(«дубцáми», «колáми»), що заходили в отвори, про-
свердлені у верхній і нижній рамках каркаса. Потім
конструкцію переплітали лозою («рóзками»), із про-
типожежних міркувань із зовнішнього та внутріш-
нього боку вкривали глиною [39, с. 134—135]. Тра-
плялось, що замість лози використовували солом’яні
перевесла (с. Сергіївка Єм. Жит.) чи глиносолом’яні
вальки (сс. Степангород Волод. Рів., Білокоровичі
Ол. Жит.). Комини-димозбірники подібної кон-
струкції (з незначними локальними відмінностями 50)
у кін. ХІХ — на поч. ХХ ст. широко побутували
по усій території Правобережного Полісся. При-
близно з початку ХХ ст. поширились комини з
цегли-сирівки [37, с. 149; 39, с. 135] (а пізніше —
49 Зап. 09.1994 р. у с. Буда Вовчаківська Поліського р-ну
Київської обл. від Демченка Миколи Сергійовича,
1934 р. н.
50 Наприклад, траплялось, що хмиз заплітали вертикально
по горизонтальних «драбинах» (прутах, закріплених у
чотирьох вертикальних стояках (с. Копище Ол. Жит.)).
Роман РаДОвИЧ224
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013
й з випаленої цегли), вкладеної на ребро. У такому
разі основою комина теж слугувала рама, збита з
двох дощок, яка, як і в попередньому випадку, од-
ним кінцем кріпилась до порогової стіни, а другим
до склепіння, і в місці перехрестя підтримувалась кіл-
ком. Поверх рами вимуровували «комина» (с. Горо-
дещина Пол. Київ.). Щодо конструкції стінового
димоволока («шúя», «шúйка», «кáгла», «каглó»,
«димохóд»), який з’єднував комин-димозбірник з
невеликим прямикутним отвором у пороговій стіні
(«кáгла», «каглó», «димáр», «димохóд», «дирá»,
«дíрка», «кóмин»), то його найчастіше виготовляли
із чотирьох дощок, збитих у вигляді короба. У до-
шки густо набивали кілочки, які надійно утримува-
ли наліплену повех них глину [39, с. 135]. Інколи зу-
стрічались димоволоки, виплетені з лози [33, с. 57],
а в окремих випадках їх виготовляли із вижолобле-
ної осикової колоди незначного діаметра (приблиз-
но 0,3 м). В останньому випадку колоду розколю-
вали на дві частини, вибирали серцевину, змащува-
ли внутрішню поверхню товстим шаром глини, після
чого частини скріплювали обручами чи «дубцями»
(с. Кривотин Єм. Жит.). Там, де в кін. ХІХ — на
поч. ХХ ст. у печебудівництві використовували «си-
рівку» чи випалену цеглу, з цього матеріалу могли
споруджувати й стінові димоволоки. Спосіб відве-
дення диму у напівкурних житлах Лівобережного
Полісся практично нічим не відрізнявся від Право-
бережжя, одначе тут, як і на Лівобережжі України в
цілому, «комин печі не виступав над припічком, а
становив з ним конструктивне ціле», так, що «об’єм
печі був монолітним кістяком, у якому на рівні при-
пічка навпроти челюсті печі влаштовувалася ніша»
[19, с. 44]. У науковій літературі такий комин нази-
вають «закритим», на відміну від «відкритого» ко-
мина правобережного типу [41, с. 319]. Зауважимо,
що перший варіант комина був характерний для усіх
східних слов’ян, другий («подібний до підвішеного
коша») — для слов’ян західних [41, с. 319].
У районах Полісся, де окремі зразки курних хат
затрималась ще у др. пол. ХІХ ст., респондетни стар-
ших вікових груп нерідко згадують й інші прості при-
стосування, якими поліщуки намагались вивести дим
із житлового приміщення. Скажімо, у с. Велике Верб-
че (Сар. Рів.), Мельник Василь Федорович
(1930 р. н.) запам’ятав «курну хату» свого діда, у
якій він в дитинстві дуже часто бував: «У тій хаті ко-
мина не було, а вісили туди мєшок... в стóлі робили
дирку, на горі (горищі. — Р. Р.) був комин, але на
верх він не виходив… це — курна хата. Коли онуки
просили діда: «Покажіть курну хату» — дід мішка
закрутив, дим пішов на хату — от вам і курна хата.
Як витопилось в печі — мішок скручували і вісили
під стóлю» 51. Подібні інформації нами записано й у
інших населених пунктах: «Були курниє хати: перед
вустям з стóлі висів мішок, обмазаний глиною… в
стóлі дирка, через яку дим виходив на горище… як
витопили — мішок закручували…» (с. Морочне
Зар. Рів.) 52; «Курнíк — курна хата з курною піччю.
Було так, що не було комина. В стелі над челюстями
дирка, туди підвішували мішок з обручем — туди
ішов дим… над челюстями кóмин з мішка, витягував
дим в стóлю» (с. Тутовичі Сар. Рів.) 53; «…колись
перед челюстами не було комина… перед челюста-
ми висів мішок… в столі дирка…» (с. Хіноча Во-
лод. Рів.) 54. Цікаво, шо в останньому селі (с. Хіно-
ча) подібне явище у пер. чверті ХХ ст. зафіксував
К. Мошинський [64, s. 535 (Rys. 463. 4)]. Заува-
жимо, що відповідно до інформацій респондентів, та-
кий комин-димозбірник інколи був присутній у жит-
лах, опалюваних відкритим вогнищем (сс. Іванчиці
Зар. 55, Кривиця Дубр. 56, Кричильськ Сар. Рів. 57).
Побутування у 1930-х рр. на Правобережному По-
ліссі жител із відведенням диму із димозбірника без-
посередньо на горище засвідчує й ілюстративний ма-
51 Зап. 29.07.2008 р. у с. Велике Вербче Сарненського
р-ну Рівенської обл. від Мельника Василя Федоровича,
1930 р. н.
52 Зап. автором 25.07.2010 р. у с. Морочне Зарічненсько-
го р-ну Рівненської обл. від Карповича Івана Петровича,
1915 р. н.
53 Зап. 27.07.2008 р. С. Ципишевим у с. Тутовичі Сар-
ненського р-ну Рівенської обл. від Савчук Віри Калі-
стратівни, 1928 р. н.
54 Зап. автором 1.08.2009 р. у с. Хіноча Володимирецько-
го р-ну Рівненської обл. від Шелігана Дмитра Ісаковича,
1922 р. н.
55 Зап. 24.07.2010 р. у с. Іванчиці Зарічненського р-ну
Рівненської обл. від Ломако Гаврила Григоровича,
1920 р. н.
56 Зап. науковим співробітником Львівського Музею народ-
ної архітектури та побуту С. Ципишевим 25.07.2008 р.
у с. Кривиця Дубровицького р-ну Рівненської обл. від
Красушина Опанаска Андрійовича, 1934 р. н.
57 Зап. С. Ципишевим 26.07.2008 р. у с. Кричильськ
Сарненського р-ну Рівненської обл. від Конько Палагеї
Семенівни, 1939 р. н.
225Розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013
теріал З. Дмоховського (сс. Челонець колишнього
Лунинецького, Колки, Переброди, Блажово колиш-
нього Столинського повітів) 58.
Проте, не зважаючи на окремі наведені «аномаль-
ні» варіанти, основною, так би мовити, «генераль-
ною» лінією розвитку системи опалення поліського
житла було відведення диму у сіни через стіновий
димоволок (з подальшим встановленням там «коми-
на», виведеного понад дах). Це явище безперечно
поширилось тут під впливом більш південних райо-
нів, де такий спосіб відведення диму повсюдно відо-
мий вже у пер. пол. ХІХ ст., а почасти й у ХVІІІ ст.
[40, с. 57—58]. На основі архівних матеріалів, що
стосуються жител знаті ХVІ ст. (з розташованими
у сінях димоходами), М. Приходько вважав, що вже
у цей час намітився основний напрям еволюції жит-
ла українців: від курної хати до півкурної (з виво-
дом диму у сіни через стіновий димоволок) із пізні-
шим влаштуванням у сінях димоходів, які з часом
почали ставити на гориші [28, с. 225].
Щодо подальшого вдосконалення системи опа-
лення, то у сінях над «каглою» (отвором, крізь який
дим виходив із житлового приміщення) влаштову-
ють виведений понад дах комин-вивід («кóмин»,
«кóмен», «кóмін», «комúн», «бóвдур», «димáр»,
«кýчка», «кóроб», «стовп», «стовб», «стояк», «сто-
ян», «стóвбур», «трубá»), через який дим виводив-
ся назовні будівлі. У той час, коли «напівкурне» опа-
лення давало можливість усувати дим лише із жит-
лової кімнати, то опалення «по-білому» («по-
чистому») забезпечувало відведення диму з усієї бу-
дівлі , що значно поліпшувало г іг ієнічні
характеристики поліської хати [37, с. 150]. І. Тол-
мачов стосовно сільського житла Середнього По-
лісся (1897 р.) зазначає: «Коли в сінях не влашто-
вано пристосування для відводу диму, то хата вва-
жається півкурна. Але зазвичай в тому місці, де
виходить дим в сіни, в даху прорубано отвір, в цей
отвір встановлена верхнім кінцем усічена чотирикут-
на піраміда (її нижній кінець є прийомником диму).
Ця труба плетена з хворосту чи збита з дощок (вона
всередині завжди змащена глиною)» [48, с. 243].
Основу плетеного комина-виводу становили чотири
встановлених вертикально жердини, простір між
58 На горищі могла бути коротка труба, що не виходила по-
над дах [57, s. 205 (Rys. 120, 121), S. 206 (Rys. 123)] або
могли обходитись цілком без неї [57, s. 207 (Rys. 124)].
якими густо (через кожних 25—30 см) заповнюва-
ли поперечками. Після чого цей драбиноподібний
каркас заплітали лозовим або ліщиновим плотом і
обліплювали з двох боків глиною. Крім лози (сс. Осо-
ва, Неділище, Кривотин Єм. Жит.; Городещина
Пол. Київ., Полошки Глух. Сум. [25, с. 88] та ін.),
для виготовлення плоту могли вживати солом’яні пе-
ревесла (с. Сергіївка Єм. Жит.), а зрідка — й
глиносолом’яні вальки (сс. Степангород Волод. Рів.,
Білокоровичі Ол. Жит.). Такий «стоян» мав форму
зрізаної піраміди з розмірами у нижній частині
70 х 70 см, у верхній — 40 х 40 см (с. Городещина
Пол. Київ.). «Короб» другої конструкції збивали із
чотирьох дощок і зі середини дбайливо обмащували
глиною (сс. Полошки Глух. Сум. [25, с. 88], Хоте-
шів К-Каш., Самари Рат. Вол.; Остапи Луг., Не-
дашки Мал. Жит.; Буда Вовчаківська Пол. Київ. та
ін.). Згідно з твердженнями дослідників, на теренах
Середнього Полісся комини з дощок поширились
лише у кін. ХІХ — на поч. ХХ ст. [37, с. 150], про-
те у деяких місцевостях, зокрема на Поліссі Черні-
гівщини, вони відомі вже з 70-х рр. ХІХ ст. 59 Та-
кий комин закріплювали до верхньої частини поро-
гової стіни при допомозі дерев’яної рами («порéнчі»:
Недашки Мал. Жит., «ярмó»: с. Луговики Пол.
Київ.) та до крокв. Інколи для цього ще додатково
використовували дерев’яний стовпець («пýдпору»)
[37, с. 150]. «Стовп» також міг бути виготовлений
із вижолобленої вільхової колоди. У такому випад-
ку її розрізали (чи розколювали. — Р. Р.) вздовж
на дві рівні частини, видовбували серцевину (вну-
трішню поверхню промащували глиною. — Р. Р.) і
обидві частини зв’язували прутами [8, с. 65]. На-
приклад, у с. Середи (Єм. Жит.), за твердженням
респондента, усі «коляшні комини робили з вижо-
лобленої ольхової колоди» 60. Використання таких
коминів у житлах відоме вже у пер. пол. ХІХ ст.
Причому, вже у цей час селяни могли придбати їх на
базарах у містечках. Скажімо, відомий польський
письменник Ю. Крашевський, описуючи базар у
59 О. Русов, описуючи будівництво колишнього Ніжин-
ського повіту (опираючись на матеріали 1878 р.), відзна-
чав, що «цегляних труб у печей нема; на півночі (у по-
ліській частині повіту. — Р. Р.) вони робляться з дощок,
на півдні — з плетня, обмазаного глиною» [31, с. 151].
60 Зап. 26.07.2011 р. у с. Середи Ємільчинського р-ну
Житомирської обл. від Данильчука Василя Антоновича,
1933 р. н.
Роман РаДОвИЧ226
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013
м. Янівка на Західному Поліссі (1840 р.), зазначав:
«Під скупченими на ринку возами лежать давгі
дерев’яні осикові труби, призначення яких важко на
перший погляд відгадати. Це є димники чи комини
поліських хат…» [62, s. 9]. Очевидно, такої ж кон-
струкції «димарі для печей», як уже згадувалось, ще
у пер. пол. ХVІІ ст. спостерігав на київських база-
рах Гійом Лавассер де Боплан [3, с. 24]. У нижній
частині комина (усіх конструкцій 61) навпроти «ка-
гли» часто прилаштовували «кóроб» (невеликий
ящик з дверцятами), «щоб було зручно онучею за-
тикати диру» [37, с. 150]. Комини, «підвішені» над
каглою у сінях, були притаманні для усього просто-
ру Правобережного Полісся, водночас на Лівобе-
режжі (Чернігівщина, Сумщина) [25, с. 88] побу-
тували комини-стояки, встановлені у сінях безпо-
середньо на землі 62. Одначе, окремі випадки
коминів, встановлених на долівці у сінях, відомі й
на теренах Середнього Полісся (Київщина) [38,
с. 305]. Згадки про «комин-стояк лозовий», що
«стояв на землі, мав знизу ширину до метра», за-
фіксував М. Брицун-Ходак у с. Обиходи (Кор.
Жит.) 63. Такі комини траплялись й у с. Давидки
(Нар. Жит.) [37, с. 150]: «Комин робилі в сєнях:
чотири коли вкопували в землю і заплітували дуб-
цями». Верхню частину комина, що виступала над
дахом, називали «головкою», інколи — «кóмином»
(«На горищі — стовп, на даху — комин»: с. Буда-
Вовчківська Пол. Київ.). Щоб запобігти затікан-
ню дощової води, верх комина увінчували двосхи-
лим дерев’яним дашком, який подекуди декорува-
ли вирізаною з дерева фігуркою півня [37, с. 150].
На поч. ХХ ст. на території Середнього Полісся
(як і в деяких інших районах України: Середня
Наддніпрянщина, Поділля) розповсюдились кера-
61 Дверцята були як у дерев’яних, так і виплетених з лози
коминах (див.: зап. 27.07.2011 р. у с. Осова Ємільчин-
ського р-ну Житомирської обл. від Шокур Володимира
Кириловича, 1936 р. н.).
62 Як зазначають дослідники, димохід, встановлений без-
посередньо на землі в сінях був характерним на усьому
просторі Лівобережної України вже з ХVІІІ ст.; для
Правобережної України характерний димохід підвіше-
ний, що кріпився на двох перекладинах розташованих
впоперек сіней [28, с. 255].
63 Зап. М. Брицун-Ходак у с. Обиходи Коростенсько-
го р-ну Житомирської обл. від Копишинського Тодося
Сергійовича, 1896 р. н. [4, с. 336].
мічні «головка» гончарної роботи, які місцеві жи-
телі купували у гончарів на базарі [37, с. 150].
У 20—30-х рр. ХХ ст. у деяких районах Право-
бережного Полісся досить широко побутував ще
один спосіб відведення диму із житлового приміщен-
ня «по-білому»: дим із комина-димозбірника крізь
короб, вмонтований у його верхню частину, та отвір
у стелі, виходив понад дах через вертикальний ко-
мин («стовп»), розміщений безпосередньо над цим
отвором. Широке побутування такого способу від-
ведення диму засвідчують польові дані з Рівненщи-
ни, а також ілюстративні матеріали З. Дмоховсько-
го з теренів Полісся України та Білорусі (сс. Пере-
броди, Ольхомль, Мочулє, Ремль, Коротичі,
Давидгородок та ін.) [56, s. 317 (Rys. 8), 318
(Rys. 9), 319 (Rys. 10, 11), 321 (Rys. 13), 327
(Rys. 17. D); 57, s. 206 (Rys. 123)]. У деяких ви-
падках, з метою запобігання затіканню води, «стовп»
розташовували дещо під кутом відносно поздовжньої
осі споруди. Подібний спосіб відведення диму на за-
значеній території, очевидно, має більш давню тра-
дицію, адже, як вже згадувалось, виведена понад
дах «труба», встановлена над отвором у стелі (пе-
ред челюстями печі), згадується вже у курних жит-
лах [54, с. 360; 51, с. 185]. Водночас спосіб відве-
дення диму через обмащений глиною мішок (підві-
шений над припічком чи відкритим вогнищем) і
розташований над ним на горищі комин, що вихо-
див понад дах, згадують також респонденти похи-
лого віку (сс. Малі Телковичі, Степангород Волод.
Рів.) 64. «Комин, вижолоблений з колоди осики»,
який спускався зі стелі «над припічком» і другим кін-
цем «виходив над крішу», згадують у давніх хатах у
с. Хотешів (К-Каш. Вол.) 65.
Приблизно з 20-х рр. ХХ ст. у житловому будів-
ництві поліщуків почав розповсюджуватись й інший,
більш досконалий спосіб відведення диму через сте-
левий димоволок [39, с. 135]. Він полягав у тому,
що дим із комина-димозбірника проходив корот-
64 Зап. 30.07.2009 р. у с. Малі Телковичі Володимирець-
кого р-ну Рівненської обл. від Мандзіка Федора Іва-
новича, 1927 р. н.; Зап. 6.08.2009 р. у с. Степангород
Володимирецького р-ну Рівненської обл. від Мельника
Романа Дмитровича, 1939 р. н.
65 Зап. 4.08.2012 р. у с. Хотешів Камінь-Каширського
р-ну Волинської обл. від Косміна Дениса Йосиповича,
1930 р. н.
227Розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013
кою 66 дощатою (або вимурованою з сирівки чи ви-
паленої цегли) трубою («шúя», «шúйка», «кáгла»)
крізь отвір у стелі (30 х 30 см) на горище, а звідти
через споруджений з дощок чи цегли горизонталь-
ний димохід («лежáк», «лєжáк», «лéжень», «кабáн»,
«кобáн») він потрапляв у вертикальний комин
(«стовп»), виведений понад дах [37, с. 150—151].
«Лежак» вкладали на два встановлені горизонталь-
но бруски («лєґáрі», «подлежáк») [38, с. 305] 67 і
для покращення тяги підводили до «стовпа» під пев-
ним кутом [37, с. 151]. У «шиї» робили «люхта» (ру-
хому засувку) для закритття комина після напален-
ня. Приблизно з цього часу (20-х рр. ХХ ст.) для
спорудження комина («стовпа») починають вико-
ристовувати цеглу. Як зазначають дослідники, спо-
сіб відведення диму через горизонтальний «лежак»
поширився у сільському житлі поліщуків під впли-
вом міської архітектури («моди з города») [37,
с. 151] і його впровадженню сприяла та обставина,
що у порівнянні з іншими системами відведення диму
вона була більш безпечною з протипожежних мір-
кувань [37, с. 151]. На думку Р. Сілецького, спер-
шу його застосовували у хатах з двома житловими
кімнатами (в одній була піч, а в іншій — груба), а
вже згодом — у житлах з одною кімнатою [37,
с. 151]. Додамо, що у 1930-х рр. в житлах з одною
кімнатою, дим із грубки чи «кóминка», розташова-
ного у зовнішньому куті припічка, інколи, за посе-
редництвом такого «лежака» виводили у «стовп»,
разміщений на горищі над димозбірником печі [56,
s. 317 (Rys. 8), 321 (Rys. 13)].
Коли комин-вивід розташовувався у сінях чи на
горищі над димозбірником, то відносно до поздо-
вжньої осі хати він був зміщений в бік тильної стіни
і його «головка» знаходилась на тильному схилі даху.
«Головку» старались вивищити над гребенем даху
(«вільчиком») на 0,2—0,5 м (бо інакше вітер заду-
66 Видима у житловому приміщенні частина «шиї» сягала
приблизно 30 см (с. Городещина Пол. Київ.).
67 Наприклад, у с. Городещина (Пол. Київ.) «лежак»
(«лежень») споруджували наступним чином. На два го-
ризонтальні «ліґарі» вкладали «доску», на якій із шару
цегли, вкладеної «плазма», влаштовували «черінь», а
вже на ній вимуровували власне «лежак». Його загальні
розміри у перекрої становили 15 х 25 см (по висоті ішло
три шари «кірпіча» (див.: зап. 23.09.1994 р. у с. Горо-
дещина Поліського р-ну Київської обл. від Дідківського
Петра Марковича, 1931 р. н).
вав би в хату) [37, с. 150]. Натомість відведення
диму через «шию» і горизонтальний «лежак» дава-
ло змогу розташовувати «стовп» симетрично на гре-
бені даху, що в свою чергу уможливлювало змен-
шення його висоти [37, с. 151]. Як наголошують до-
слідники, зведення комина на гребені даху є ознакою
новішої системи опалення, яка набула поширення на
теренах середнього Полісся у 20—40-х рр. ХХ ст.
[37, с. 151]. Слід зауважити, що на Лівобережжі ви-
муруваний із цегли комин-стояк ще впродовж пер.
пол. ХХ ст. розташовували у сінях (зміщено від по-
здовжньої осі хати до тильної стіни) і дим крізь отвір
у стелі і горизонтальний «лежак» відводили у ньо-
го. Подібний спосіб відведення диму у комин розта-
шований над сіньми часом фіксуємо у синхронних у
часі спорудах й на Правобережному Поліссі (сс. Руд-
ня Іванівська, Березники, Сергіївка, Не ділище, Ко-
чичине, Малоглумчанка Єм., Червона Воля, Кур-
чиця Н.-Вол. Жит.).
Отже, підіб’ємо загальні підсумки.
На відміну від лісостепової частини України, де
процес ліквідації курної системи опалення проходив
впродовж ХVІІ—ХVІІІ ст., і до початку ХІХ ст.
був, практично, завершений, на основній території
Полісся житла, опалювані «по-чорному», превалю-
вали до сер. ХІХ ст. Інтенсивне витіснення курних
жител напівкурними, а згодом опалюваними «по-
білому», припадає тут на др. пол. ХІХ ст. Водночас
на півдні та південному заході поліського краю на-
півкурні та «білі» хати були відомі вже на поч. ХІХ ст.,
а місцями (скажімо, на Підляшші) до сер. ХІХ ст.
вони практично витіснили «чорні».
Щодо способів відведення диму, то з курних
приміщень він виходив через прочинені двері та
отвори у стіні чи в стелі. Водночас відомі окремі
випадки, у яких при курній житловій камері над
стелею чи у сінях наявний комин-вивід, крізь який
дим виводили понад дах. Частково подібну функ-
цію виконували й освітлювані пристрої («посвіти»),
витяжна труба яких вже у курних житлах зчаста
була виведена за межі будівлі.
Основною, так би мовити, «генеральною» лінією
подальшого розвитку системи опалення поліського
житла було відведення диму у сіни через стіновий
димоволок (з подальшим встановленням там «коми-
на», виведеного понад дах). Це явище безперечно
поширилось тут під впливом більш південних райо-
Роман РаДОвИЧ228
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013
нів, де такий спосіб відведення диму повсюдно відо-
мий вже у пер. пол. ХІХ ст., а почасти у й ХVІІІ ст.
Поряд із тим, у деяких місцевостях Полісся фіксу-
ємо інший шлях переоблаштування курної хати у на-
півкурну чи «білу»: над припічком до отвору в сте-
лі підвішують комин-димозбірник, крізь який дим
попадав на горище, чи встановлений над отвором
комин-стояк виходив назовні споруди.
Приблизно з 20-х рр. ХХ ст. у житловому будів-
ництві поліщуків почав розповсюджуватись й інший,
більш досконалий спосіб відведення диму через сте-
левий димоволок: дим із комина-димозбірника про-
ходив короткою трубою крізь отвір у стелі на гори-
ще, а звідти через горизонтальний димохід («лежáк»)
він потрапляв у вертикальний комин («стовп»), ви-
ведений понад дах.
1. Бессараба И.в. Материалы для этнографии Седлец-
кой губернии / И.В. Бессараба. — Санктпетербург,
1903. — 220 с.
2. Бломквист Е.Э. Крестьянские постройки русских,
украинцев и белоруссов: (поселения, жилища и
хозяйственные строения) / Е.Э. Бломквист // Вос-
точнославянский этнографический сборник: Очерки
народной материальной культуры русских, украинцев
и белорусов в ХІХ — начале ХХ в. — М. : Изд-во
АН СССР, 1956. — С. 3—458.
3. Боплан Г. Опис України, кількох провінцій Королів-
ства Польського, що тягнуться від кордонів Московії
до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями,
способом життя і ведення воєн / Гійом Левассер де
Боплан, Проспер Меріме // Гійом Левассер де Бо-
план. Опис України. Проспер Меріме. Українські Ко-
заки. Богдан Хмельницький / пер. з фр. прим. та пе-
редм. Я. Кравця. — Львів : Каменяр, 1990. —
С. 17—114.
4. Брицун-Ходак М. Літописна земля Древлян. Архео-
логія, історія, етнографія: історико-краєзнавче дослі-
дження / Микола Брицун-Ходак. — Коростень
[Б. в.], 2002. — 362 с.
5. верговський С. Хатні храми Волині як втілення регіо-
нальних традицій хатнього будівництва / Сергій Вер-
говський, Раїса Свирида, Марія Верговська // Історія
і сучасність Волині. Жидичин — крізь віки : науковий
збірник. — Луцьк, 2007. — Вип. 3. — С. 76—81.
6. вовк Хв. Етнографічні особливості українського на-
роду / Хведір Вовк // Хв. Вовк. Студії з української
етнографії та антропології. — К. : Мистецтво,
1995. — С. 39—218.
7. Гудченко З. Народна архітектура сіл Чорнобильщи-
ни / Зоя Гудченко // Полісся: мова, культура, істо-
рія. — К., 1996. — С. 321.
8. Данилюк а.Г. Традиційна архітектура регіонів Украї-
ни: Полісся / А.Г. Данилюк. — Львів : Видавничий
центр ЛНУ ім. Ів. Франка, 2001. — 147 с. ; іл.
9. Дружинина Е.И. Северное Причерноморье 1775—
1800 / Е.И. Дружинина. — М., 1959. — 120 с.
10. Зеленинъ Д.к. Описаніе рукописей ученаго архива Им-
ператорскаго русскаго географическаго общества /
Д.К. Зеленинъ. — Петроградъ : Типографія: А.В. Орло-
ва, 1914. — Вып. І. — 484 с. + ІІІ—Х [предисловие].
11. Зеленинъ Д.к. Описаніе рукописей ученаго архива
Императорскаго русскаго географическаго общества /
Д.К. Зеленинъ. — Петроградъ : Типографія:
А.В. Орлова, 1915. — Вып. ІІ. — C. 485—
988 + ІІІ—ІV [предисловие].
12. Зеленинъ Д.к. Описаніе рукописей ученаго архива
Императорскаго русскаго географическаго общества /
Д.К. Зеленинъ. — Петроградъ : Типографія:
А.В. Орлова, 1916. — Вып. ІІІ. — С. 989—
1279 + ІІІ—ІV [предисловие].
13. Зубрицький М. Селянські будинки в Мшанци Старо-
самбірського повіта / Михайло Зубрицький // Мате-
ріали до українсько-руської етнології. — Львів,
1909. — Т. 11. — С. 1—22.
14. Зубрицький М. Село Кіндратів Турецького повіта /
Михайло Зубрицький // Житє і слово: вісник літера-
тури історії і фольклору. — Львів, 1895. — Т. 4. —
С. 104—112, 216—230.
15. кіщук Т.П. Інтер’єр житла / Т.П. Кіщук // Бойків-
щина: історико-етнографічне дослідження. — К. :
Наукова думка, 1983. — С. 166—169.
16. климович ю. Історико-статистичні описи приходів як
етнографічне джерело / Юрій Климович, Катерина Чу-
бинська // НТЕ. — 1969. — № 3. — С. 41—45.
17. кобільник в. Матеріяльна культура села Жукотина,
Турчанського повіту / Володимир Кокільник ; відбит-
ка з «Літопису Бойківщини». — Ч. 7—9.— Самбір,
1937. — 153 с.
18. косичъ М.Н. О постройкахъ бѣлорусскаго крестья-
нина Черниговской губ., Мглинскаго уѣзда: села Рос-
ухи, деревни Бородинки и Амелькина хутора /
М.Н. Косичъ // Живая старина. — С. Петербургъ :
Тип. М. П. С., 1906. — Вып. 1. — С. 74—98.
19. космина Т. Поселення, садиба, житло / Тамара Кос-
мина // Українці: історико-етнографічна монографія :
у 2 кн. — Опішне : Українське народознавство,
1999. — Кн. 2. — С. 13—57.
20. косміна Т.в. Традиції та інновації в архітектурі народ-
ного Києва та Київщини / Т.В. Косміна // Етногра-
фія Києва і Київщини: традиції й сучасність. — К. :
Наукова думка, 1986. — С. 157—200.
21. косміна Т.в. Сільське житло Поділля (кінець ХІХ—
ХХ ст.): історико-етнографічне дослідження /
Т.В. Косміна. — К. : Наукова думка, 1980. — 190 с.
22. кучера М.П. Древній Плісненськ / М.П. Кучера //
Археологічні пам’ятки УРСР. — К., 1969. — ХІІ —
С. 3—21.
229Розвиток системи опалення поліського житла: способи відведення диму
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013
23. левченко М.М. Нѣсколько данныхъ о жилищѣ и
пищѣ южноруссов / М.М. Левченко // Записки
юго-западного отдѣла императорскаго русскаго гео-
графическаго общества. — К. : Типографія М.П. Фру-
ца, 1875. — Т. ІІ. За 1884 годъ. — С. 135—150.
24. локотко а.И. Белорусское народное зодчество (сре-
дина ХІХ — ХХ в.) / А.И. Локотко. — Минск :
Навука і тэхніка, 1991. — 285 с.
25. Могильченко М. Будівля на Чернигівщині, Глухів-
ського повіту у с. Полошках / М. Могильченко //
Материяли українсько-руської етнольоґії. Виданє ет-
нографичної комісиї за редакциєю Хв. Вовка. —
Львів : З друкарні НТШ під зарядом К. Беднар-
ського, 1899. — Т. 1. — С. 79—95.
26. Могитич і.Р. Садиби, житло, інтер’єр / І.Р. Моги-
тич, Т.П. Кіщук // Гуцульщина: історико-етно гра-
фічне дослідження. — К. : Наукова думка, 1987. —
С. 165—178.
27. Нидерле л. Славянские древности / Л. Нидерле ;
пер. с чешск. Т. Ковалевой, М. Хазанова ;
ред. А.Л. Монгайта. — М. : Изд-во Иностранной
литературы, 1956. — 450 с. : ил.
28. Приходько Н.П. Некоторые вопросы истории жили-
ща на Украине / Н.П. Приходько // Древнее жили-
ще народов Восточной Европы. — М. : Наука,
1975. — С. 245—275.
29. Радович Р. Технологія зведення зрубу житла (ХІХ —
початок ХХ ст.) // Полісся України: матеріали
історико-етнографічного дослідження. — Львів : Ін-
ститут народознавства НАН України, 1999. —
Вип. 2: Овруччина. 1995. — С. 99—116.
30. Раппопорт П.а. Древнерусское жилище / П.А. Раппо-
порт // Археология СССР: Свод археологических источ-
ников. — Л. : Наука, 1975. — Вып. 1-32. — 177 с.
31. Русов а.а. Опісание Черниговской губерніи /
А.А. Русов. — Чернигов : Типографія Губернского
Земства, 1899. — Т. 2. — 377 с. ; ил.
32. Сабаленко Э.Р. Беларускае народнае жилле /
Э.Р. Сабаленко, У.С. Гуркоу, У.М. Іваноу, Дз.Д. Су-
прун ; рэдактар член-карэспандэнт АН БССР
В.К. Бандарчык. Акадэмія навук БССР. Інстытут
мастацтвазнауства, этнографіі і фальклору. — Мінск :
Навука і тэхніка, 1973. — 127 с.
33. Свирида Р.О. Обладнання традиційного житла Пра-
вобережного Полісся / Р.О. Свирида // Народна
творчість та етнографія (далі — НТЕ). — К.,
1979. — № 3. — С. 56—63.
34. Сивак в. Інтер’єр житла. Традиційні меблі / В. Си-
вак, М. Сополига // Лемківщина: історико-
етнографічне дослідження : у 2 т. — Львів : Інститут
народознавства НАН України, 1999. — Т. 1: Матері-
альна культура. — С. 278—293.
35. Симоненко і.Ф. Поселення, садиба та житло на За-
карпатті / І.Ф. Симоненко // Матеріали до етногра-
фії та художнього промислу. — К. : Вид-во АН Укра-
їнської РСР, 1956. — Вип. ІІ. — С. 60—109.
36. Симоненко И.Ф. Материалы к истории духовой печи
на территории Украины / И.Ф. Симоненко // Крат-
кие сообщения Института этнографии Академии наук
СССР. — М. ; Л., 1949. — Вып. 8. — С. 10—18.
37. Сілецький Р. Опалювальні пристрої народного житла
Середнього Полісся (конструктивно-функціональний
та світоглядний аспекти) / Роман Сілецький // Ві-
сник Львівського університету. — Львів : ЛНУ
ім. І. Франка, 2008. — Вип. 43. — С. 134—183. —
(Серія історична).
38. Сілецький Р. Система опалення традиційного житла
Полісся І-ї половини ХХ ст. (за експедиційними ма-
теріалами) / Роман Сілецький // Полісся: мова,
культура, історія. — К., 1996. — С. 303—307.
39. Сілецький Р. Система опалення народного житла поліщу-
ків (типи опалювальних пристроїв, їх конструктивні осо-
бливості, звичаї та повір’я) / Роман Сілецький // По-
лісся України: матеріали історико-етно графічного дослі-
дження. — Львів : Інститут народознавства НАН Укра-
їни, 1999. — Вип. 2: Овруччина. 1995. — С. 125—140.
40. Січинський в. Чужинці про Україну: вибір з описів
подорожей по Україні та інших писань чужинців про
Україну за десять століть / Володимир Січинський. —
К. : Довіра, 1992. — 89 с.
41. Стельмах Г.ю. Поселення, двір, житло /
Г.Ю. Стельмах // Українці: історико-етнографічна
монографія: Макет / за ред. К. Гуслистого ; Інститут
мистецтвознавства, фольклору та етнографії. — К. :
Вид-во АН УРСР, 1959. — Т. 1. — С. 290—346.
42. Сумцов Н.Ф. Культурныя переживания / Н.Ф. Сум-
цов // Кіевская старина. Ежемесячный исторический
журналъ. — К., 1889. — Годъ восьмой. — Т. ХХV :
Май и Іюнь. — С. 485—506.
43. Таранушенко С. Житло на Слобожанщині / Стефан
Таранушенко // Записки Наукового товариства
ім. Шевченка. — Львів, 1995. — Т. ССХХХ: Праці
секції етнографії та фольклористики. — С. 33—78.
44. Таранушенко С. Давнє поліське житло / Стефан Та-
ранушенко // НТЕ. — 1969. — № 1. — С. 8—23.
45. Тарас Шевченко: життя і творчість в документах, фото-
графіях ілюстраціях / автори-упорядники: Косян В.Х.,
Лаламарчук Г.П., Полчничко О.І., Чумак К.В. — К. :
Радянська школа, 1991. — 334 с. : іл.
46. Теодорович Н. Волынь в описании городов местечек и сел /
Н. Теодорович. — Почаев, 1903. — Т. V. — 349 с.
47. Титов в.С. Историко-этнографическое районирова-
ние материальной культуры белорусов (ХІХ — нача-
ло ХХ в.) / В.С. Титов. — Минск : Наука и техника,
1983. — 152 с.
48. Толмачевъ И.Н. Юго-Западный край. Статистичес-
кое обозрѣные. Восточное Полѣсье / И.Н. Тол-
мачевъ. — К. : Типографія Штаба Кіевскаго Военна-
го округа, 1897. — Т. 1. — 480 с.
49. Франко і. Етнографічна експедиція на Бойківщину /
І. Франко // І. Франко. Зібрання творів : у 50 т. /
упоряд. та комент. О.О. Білявської, А.В. Горецького ;
Роман РаДОвИЧ230
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (110), 2013
ред. М.Д. Бренштейн. — К. : Наукова думка,
1982. — Т. 36: Літературно-критичні праці (1905—
1906). — С. 68—99.
50. Фундуклей И. Статистическое описаніе Киевской губер-
ніи / Иван Фундуклей. — СПб. : Въ типографіи минис-
терства внутреннихъ делъ, 1852. — Ч. І. — 549 с.
51. Харузинъ ал. Славянское жилище въ Сѣверо-
Западном краѣ: Изъ матеріаловъ по исторіи развитія
славянскихъ жилищъ / Ал. Харузинъ. — Вильна,
1907. — 341 с. : ил.
52. Чижикова л.Н. Жилище / Л.Н. Чижикова //
Этнография восточных славян. Очерки традиционной
культуры. — М. : Наука, 1987. — С. 223—258.
53. Чубинский П.П. Малороссы Юго-Западного края:
жилище, утварь, хозяйственные постройки и орудия /
П.П. Чубинский // Труды этнографическо-статис-
тической экспедиции в Западно-Русский край, снаря-
женной Русским Географическим обществом Юго-
Западного отдела. — СПб., 1877. — Т. 7. —
Вып. 2. — С. 339—606.
54. Шейнъ П. в. Матеріалы для изученія быта і языка
русскаго населенія сѣверо-западнаго края. — Т. 3 /
П.В. Шейнъ // Сборник отделенія русскаго языка и
словесности Императорской Академии Наук. — Сан-
ктпетербург, 1903. — Т. 72. — 535 с.
55. Ярошевич Й. Русини Більського повіту (Винятки зі
статті «Materiały do statystyki i etnografii gubernii
grodzieńskiej. Powiat bielski», поміщеної в часописі
«Athe naeum», Вільно, 1848, зошит 6, с.. 168—186 /
Йосип Ярошевич ; пер. з пол. Л. С. // Над Бугом і
Нарвою. — Belsk Podlaski, 1993. — № 3—4
(7—8). — С. 30—32.
56. Dmochowski Z. Sprawozdanie ze studijów nad poleskitm
budownictwem drzewnem w r. 1934—35 / Zbigniew
Dmochowski // Biuletyń historji sztuki і kultury. —
Warszawa, 1934—35. — R. 3. — S. 331—334.
57. Dmochowski Z. Ze studiów nad poleskim budownictwem
drzewnym / Zbigniew Dmochowski // Buletyń historii
sztuki і kultury. — 1937. — R. V. — S. 165—217.
58. Dzennik z podróźy Józefa Sękowskiego z Wilna przez
Odessę do Stambułu // Rozmaitoścі. — Lwów,
1820. — № 17—18. — S. 20—21.
59. Frankowski E. Z Polesia Wołyńskiego / Eugeniusz
Frankowski // Ziemia. — Warszawa ; Lwów, 1914. —
Rok V. — № 10. — S. 155—156.
60. kępa E. Urządzenie wnętrza mieszkalnego na Lemkowsz-
czyznie w ХІХ і ХХ wieku / E. Kępa // Materiały
Muzeum Budownictwa Ludowego w Sanoku. — Sa-
nok. — T. 13. — S. 15—30.
61. kolberg O. Chełmskie : Obraz etnograficzny / Oskar
Kolberg. — Kraków : W drukarni Uniwersytetu Jagiel-
lońskiego, 1890. — T. 1. — 270 s.
62. kraszewski J.I. Wspomnienia Wołynia Polesia i Litwy /
Józef Ignacy Kraszewski. — Gdańsk : Copyright by To-
wer Press, 2000. — 147 s.
63. liske X. Cudzoziemcy w Polsce (L. Naker, U. Werdum,
J. Bernoulli, J.E. Biester, J.J. Kausch) / Xawery Li-
ske. — Lwów [B. w.], 1876. — 341 s.
64. Moszyński k. Kultura ludowa słowian / Kazimierz Mo-
szyński. — Kraków, 1929. — Cz. 1: Kultura materjal-
na. — 710 s. : il.
65. Moszyński k. Polesie Wschodnie / Kazimierz Moszyń-
ski. — Warszawa : Wydawnictwo kasy im. Mianowskie-
go, 1928. — 328 s.
66. Staszczak Z. Budownictwo chłopskie w województwie
Lubtlskiem (w ХІХ і ХХ wieku) / Zofia Staszczak. —
Wrocław : PTL, 1963. — T. ХХІV. — 232 s.
67. Stecki T. Wołyń pod względem statystycznym, historycz-
nym i archeologicznym / Tadeusz Jerze Stecki. — Lwów :
Druk i nakład zakładu nar. im. Ossolińskich, 1864. —
T. 1 — Cz. 1. — 385 s.
68. Strzetelska-Grynbergowa Z. Staromiejskie: ziemia i lud-
ność / Z. Strzetelska-Grynbergowa. — Lwów, 1899. —
676 s. : il.
69. Zawadzki W. Obrazy Rusi Cherwonej (Z rysunkami
J. Kossaka) / Władysław Zawadzki. — Poznań : Nakła-
dem Jana Żupańskiego, 1869. — 80 s. : il.
Roman Radovych
ON THE DEVELOPMENT OF HEATING
SYSTEMS IN POLISSIAN DWELLINGS:
METHODS OF SMOKE EXTRACTION
In the article has been considered one of most important
problems connected with heating systems of Polissian dwel-
lings, viz. to methods of smoke extraction. The author’s
atten tion, particularly, has been concentrated on dynamism
in liquidation of smoked heating and time of penetration of
semi-smoked and «clean» ones in Polissians rural dwellings.
In the study have been defined certain peculiarities of
smoke-extracting equipment, their constructions, areals,
diachronicity etc.
Keywords: Polissia, dwelling, stove, smoke tube, flue, smoked
heating, semi-smoked heating, «clean» heating.
Роман Радовыч
РАЗВИТИЕ СИСТЕМЫ ОТОПЛЕНИЯ
ПОЛЕССКОГО ЖИЛИЩА:
СПОСОБЫ ОТВОДА ДЫМА
В статье рассмотрено одну из важнейших проблем, связан-
ных с системой отопления полесского жилища — способам
отвода дыма. В частности, внимание автора сосредоточено
на динамике процесса ликвидации курного и времени про-
никновения в сельское жилище полещуков полукурного и
«чистого» отопления, установлению особенностей дымоот-
водных приспособлений, их конструкций, ареалов распро-
странения, диахронности использования и др.
Ключевые слова: Полесье, жилище, печь, дымоволок,
дымоход, курное отопление, полукурное отопление, ото-
пление «по-белому».
|