Вечорничні пісні-парованки українців півночі Молдови: локальне, регіональне, загальнонаціональне

На основі власних експедиційних записів фольклору з північних районів Молдови висвітлено обрядову семантику, функції та поетику пісень-парованок в контексті маловідомого вечорничного обряду парування. Простежено локально-регіональну специфіку цих пісень і їх зв’язки із загальнонаціональною фол...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Харчишин, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут народознавства НАН України 2013
Назва видання:	Народознавчі зошити
Теми:	Статті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94942
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Вечорничні пісні-парованки українців півночі Молдови: локальне, регіональне, загальнонаціональне / О. Харчишин // Народознавчі зошити. — 2013. — № 3 (111). — С. 387-397. — Бібліогр.: 42 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-94942
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-949422016-02-13T03:01:50Z Вечорничні пісні-парованки українців півночі Молдови: локальне, регіональне, загальнонаціональне Харчишин, О. Статті На основі власних експедиційних записів фольклору з північних районів Молдови висвітлено обрядову семантику, функції та поетику пісень-парованок в контексті маловідомого вечорничного обряду парування. Простежено локально-регіональну специфіку цих пісень і їх зв’язки із загальнонаціональною фольклорною системою українців. On the ground of her own folklore records made along Northern Moldavian lands the author has explained some features of ritual semantics, functioning as well as poetic order of pairing songs within the framework of less-known St. Andrew’s Eve ceremony of matching. So local as regional specificity of those songs and their connections with all-Ukrainian system of folklore have been traced. На базе собственных экспедиционных записей фольклора с северных районов Молдовы освещено обрядовую семантику, функции и поэтику песен-парованок в контексте малоизвестного вечерничного обряда «парування». Прослежено локально-региональную специфику этих песен и их связи с общенациональной фольклорной системой украинцев. 2013 Article Вечорничні пісні-парованки українців півночі Молдови: локальне, регіональне, загальнонаціональне / О. Харчишин // Народознавчі зошити. — 2013. — № 3 (111). — С. 387-397. — Бібліогр.: 42 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94942 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Харчишин, О. Вечорничні пісні-парованки українців півночі Молдови: локальне, регіональне, загальнонаціональне Народознавчі зошити
description	На основі власних експедиційних записів фольклору з північних районів Молдови висвітлено обрядову семантику, функції та поетику пісень-парованок в контексті маловідомого вечорничного обряду парування. Простежено локально-регіональну специфіку цих пісень і їх зв’язки із загальнонаціональною фольклорною системою українців.
format	Article
author	Харчишин, О.
author_facet	Харчишин, О.
author_sort	Харчишин, О.
title	Вечорничні пісні-парованки українців півночі Молдови: локальне, регіональне, загальнонаціональне
title_short	Вечорничні пісні-парованки українців півночі Молдови: локальне, регіональне, загальнонаціональне
title_full	Вечорничні пісні-парованки українців півночі Молдови: локальне, регіональне, загальнонаціональне
title_fullStr	Вечорничні пісні-парованки українців півночі Молдови: локальне, регіональне, загальнонаціональне
title_full_unstemmed	Вечорничні пісні-парованки українців півночі Молдови: локальне, регіональне, загальнонаціональне
title_sort	вечорничні пісні-парованки українців півночі молдови: локальне, регіональне, загальнонаціональне
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94942
citation_txt	Вечорничні пісні-парованки українців півночі Молдови: локальне, регіональне, загальнонаціональне / О. Харчишин // Народознавчі зошити. — 2013. — № 3 (111). — С. 387-397. — Бібліогр.: 42 назв. — укp.
series	Народознавчі зошити
work_keys_str_mv	AT harčišino večorničnípísníparovankiukraíncívpívnočímoldovilokalʹneregíonalʹnezagalʹnonacíonalʹne
first_indexed	2025-07-07T01:35:37Z
last_indexed	2025-07-07T01:35:37Z
_version_	1836950107280375808
fulltext	ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (111), 2013 Статті © О. ХАРЧИШИН, 2013 Ольга ХАРЧИШИН ВЕЧОРНИЧНІ ПІСНІ-ПАРОВАНКИ УКРАЇНЦІВ ПІВНОЧІ МОЛДОВИ: ЛОКАЛЬНЕ, РЕГІОНАЛЬНЕ, ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНЕ На основі власних експедиційних записів фольклору з пів- нічних районів Молдови висвітлено обрядову семантику, функції та поетику пісень-парованок в контексті маловідо- мого вечорничного обряду парування. Простежено локально-регіональну специфіку цих пісень і їх зв’язки із загальнонаціональною фольклорною системою українців. Ключові слова: пісня-парованка, вечорниці, українці пів- ночі Молдови, традиція, обряд, поетика. Північ Молдови належить до споконвічних слов’янських земель Дністровсько-Прутського міжріччя — унікального терену, визнаного дослід- никами «заповідником фольклору». Під час експе- диційних обстежень українських сіл північних райо- нів Молдови 2005—2009 рр. автор цієї статті ра- зом із колегою Надією Пастух зафіксували багатий і цінний матеріал українського фольклору. Цей ма- теріал ліг в основу кількох наших статей [28; 29; 38] та ін. і підготованого до друку збірника «Фольклор українців Молдови. Т. 1. Пісні та речитативи» 1. Фольклорна традиція українців Молдови є до- бре збереженою у різних часових проявах — від ар- хаїчних до новітніх пластів творчості. У цій тради- ції простежується передусім єдність із загально- українським «ядром», водночас спостерігається й локально-регіональна специфіка, великою мірою зу- мовлена межуванням з іншим народом. У ХХ— ХХI ст. в українців Молдови побутують майже всі складові української жанрової системи фолькло- ру — календарного циклу: колядки і щедрівки, ко- ляди, маланкові пісні та маланкова драма, віншу- вання, веснянки і гаївки, купальські пісні; родинно- го циклу: хрестинні, весільні, голосіння та похоронні пісні; балади, родинно-побутові й жар- тівливі пісні у дуже повному як для ХХI ст. тема- тичному спектрі, пісні літературного походження, соціально-побутові пісні: козацькі, чумацькі, бур- лацькі та наймитські, рекрутські, солдатські та во- єнні; розмаїтий дитячий фольклор; замовляння й на- родні молитви; казки, легенди, перекази, різного роду наративи; малі фольклорні жанри. Окрім цих канонічних жанрів, в українців Мол- дови побутують і свої локально-регіональні утво- рення. Наприклад, добре відомі у фольклористи- ці новорічні гейкання. Їх тексти та описи побуту- вання подавали майже всі дослідники буковинської та бессарабської традицій, починаючи від Г. Куп- чанка, Г. Завойчинського та П. Нестеровського [20; 17; 26]. Очевидно, цей звичай у минулому був дуже стійким, добре підживлювався сусідньою молдовською культурою, мав масове поширення у двох народів, а тому зберігся до сьогодні. Зовсім інша, дуже неясна, історична доля вечорничних пісень парувального змісту, які нам вдалося зафік- сувати від українців Молдови і які тут становлять окрему жанрову групу супровідного репертуару до 1 Цей збірник виконувався як планова робота в Інституті народознавства НАН України. Ольга ХаРЧИШИН388 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (111), 2013 звичаю парування — т. зв. парованки. Відсут- ність згадок у працях XIX—ХХ ст., «острівне» побутування цього звичаю, нечіткість спогадів учасників вечорниць чи їхніх нащадків — усе це спонукає нас розглядати пісні-парованки радше як вже заникле явище локального характеру. Отож, у запропонованій статті ставимо за мету висвітли- ти цей маловідомий фольклорний артефакт та спро- бувати знайти його місце у системі обрядових чин- ностей та поетики українців. Традиції вечорниць у буковинсько-бессарабському регіоні: збереження пізніх форм первісного фольклорного мислення Зимова пора, особливо передріздвяний піст, в укра- їнців, як і в багатьох народів Європи, традиційно була часом молодіжних зібрань, зокрема вечорниць. Ці зібрання сприяли гуртуванню молоді в дівочу й парубочу громади для дошлюбного спілкування. Ді- вчата на вечорницях пряли, вишивали, виконували іншу ручну роботу, а з приходом парубків розпочи- налися співи, ігри, веселощі, гостина. Близькі ана- логії до українських вечорниць — «şezătoare» (схо- дини) — спостерігаємо й у східнороманського на- селення — молдован і румунів. І в українців, і в молдован у їх порубіжжі (Буко- вина, Бессарабія) були й подекуди дотепер масово поширені Андріївські вечорниці, під час яких дівча- та ворожили на шлюб. Андріївські ворожіння відо- мі й іншим народам Європи — румунам, угорцям, австрійцям, німцям, полякам. Ворожіння у ніч на св. Андрія, що побутували на півночі Молдови у ХХ ст., мають давню основу матримоніального змісту, спільну передусім для загальноукраїн- ського простору, зокрема є дуже близькими до аналогів середини ХIХ ст. із Поділля та з Кар- патського регіону. Водночас добре збережені тра- диції андріївських ворожінь, які ми фіксуємо на півночі Молдови, покривають весь буковинсько- бессарабський ареал та є спільними у своїй осно- ві й дуже близькими у формах вияву в місцевих українців та молдован. Андріївські ворожіння достатньо подрібно описали І. Чеховський, А. Мойсей на прикладі молдовського села Тарасівці Новоселицького ра- йону Чернівецької області та інших молдовських і українських сіл Верхнього Попруття (суміж- них до Молдови районів Буковини) [40, с. 22— 26]. Дослідники виділили всього шість складових у цих ворожіннях: з випіканням калачиків; із воро- жінням по кілках плоту; з киданням постола; з во- рожінням за поведінкою свині; ворожінням по люс- терку; вгадування долі за витягненими навмання з-під миски речами. Усі ці шість обрядодій побуту- ють і в українців Молдови, при цьому вони займа- ють передні позиції за частотністю фіксацій у спо- гадах інформантів. Крім цих обрядодій, спільних для українців і молдован, в українських селах Мол- дови спорадично фіксуємо ворожіння за підслухо- вуванням: «На андрія дівчата стукали в вікно: «Тете, тете, де ваші ключі?». — Слухали, що скажуть. Як хароший чоловік, то каже: «На по- лици, в пшениці, шоб були всі хароші молодиці!». а як нехароший чоловік, то каже: «На полици, в вівсі, щоб посивіли всі!» (Марамонівка) [5, арк. 86]. Зафіксованими в українців Молдови є також спогади про парубочу гру з «калитою», широко відому колись на Поділлі [35, с. 357— 362], уже у спрощених формах — зведених до підстрибування парубків чи дівчат та їх намаган- ня надкусити рухомо підвішаного коржа. Для сильнішого ритуально-магічного впливу у ворожіннях застосовували відповідні замовляльні формули, а також і предмети, наділені магічною енергією. Наприклад, при ворожінні на кілках пло- та лічили до дев’яти в такий магічний спосіб запе- речення: «Не оден, не два, ни три, ни штири…» та на дев’ятий кілок «в’язали краскою васильок, шо то вже молодий такий має бути — чи кри- вий, рівний, чи малий» (Марамонівка) [5, арк. 89]. Магічну силу випромінюють число «дев’ять», червона нитка «краска» та чудодійна рослина «васильок» (базилік). На півночі Молдови, як і в суміжній Буковині, ще досі серед старшого покоління стійко зберігаєть- ся віра в магію ворожінь, що розцінюємо як одну з пізніх форм первісного фольклорного мислення. Свої спогади про андріївські ворожіння жінки час- то підкріплюють ствердженнями правдивості виво- рожених пророцтв. Наприклад: «Та й правда це була… Гай, йдем — Манька, вірунька, йдем щи- тати колики. Манька покойна віщитала здоро- 389вечорничні пісні-парованки українців півночі Молдови: локальне, регіональне, загальнонаціональне ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (111), 2013 вий, рівний! Петька не був здоровий, рівний? а я щитаю — а мій малий. Я пішла за малого. а Ронька ади Гриціва — високий, грубесій, горба- тий. Та що Гриць ни горбатий? Та так і є» (Ма- рамонівка) [5, арк. 105]. У середовищі досить стійкої консервації пізніх форм первісного мислення з вірою у шлюбну магію цілком вмотивованим видається збереження обряду вечорничних парувань та супровідних пісень- парованок. Їх можна розглядати як форми створен- ня сприятливих умов для вибору шлюбного партне- ра, що вважається однією з головних соціальних функцій вечорниць [18, с. 41]. Звичай парування у вечорничних традиціях українців Молдови. Суголосні риси на карті української обрядовості Уперше пісні-парованки виявив молдовський укра- їнець Віктор Панько в 1969—1980-х рр. у се- лах Стурзовка та Дану Глодянського району Мол- дови. Пісні та спогади старожилів про місцеві ве- чорниці спонукали дослідника припустити існування тут давнього обряду парування на ве- чорницях. Наприклад, мешканець Стурзовки Бо- рончук Петро, який одружився зі своєю обрани- цею після того, як їх спарували на вечорницях, зга- дує: «Я розкажу, як у нас паруют. Так я сидів коло цей мої жінки, а хлопці і дівчата кажут: «Гай, спаруємо Петьку і Таню! Гай, спаруємо!» і починают співати таку пісню «кочавса креш- піль по сіножати» [33, с. 7]. За словами автора, в межах обрядового ком- плексу: 1. Усі присутні виконували на вечорницях спеці- альну пісню, призначену для тих чи інших паруб- ка і дівчини з апелюванням до їхніх імен з метою парування. 2. Паровані у відповідь на це співали спеціальну пісню вдячності — давали дяка. 3. Якщо паровані через сором’язливість чи з інших причин не бажали давати дяка, присутні хором виконували особливу висміювальну пісню [27, с. 100]. Припущення В. Панька підтвердили і матеріали, які нам вдалося зібрати в різних районах Молдови. На запитання, чи знають про парування дівчини з хлопцем на вечорницях і чи в них казали «парован- ки», старші люди часто відповідали ствердно. На- приклад, «Та парували, казали! Спеціально пару- вали! Дзєнькували, казали, чи як? Дітей парува- ли, дівок вже великих з парубками» (Николаївка Синжер.) [3, арк. 48]; «аякже, казали! Я даже помню, шось: «Ой добра мамалиґа з молоком, Ой добра пара — аня з іваном!». Ось так. Шото такоє перевертали і парували дівчат. Як дівчині подобалоса, то вона сміяласа, весела була. а як бувало, дівку парували з якимсь таким старим, поганим, то вона відверталаса і була недовольна» (Білявинці Бричан.) [7, арк. 60]. Іноді при цьому інформатори давали критичні оцінки таким паруван- ням. Напр., «На вечорницях парували! Такі жінкі були пожилі, а такє співали, такє дурне, і дітей парували: «Як той голуб за голубкою… Як той ваньок на капусту ворав, Так ту Дуню за пого- нича наймав […]» (Николаївка Синжер.). Правда, терміна парованка, який почув В. Пань- ко у Стурзовці в інших селах нам не вдавалося вия- вити. Неодноразово ми фіксували хіба близькі чи обтічні назви цих пісень: «парувальні», «шо парува- ли». Лише потім, через Інтернет, нам пощастило на- трапити на термін «парованки» в інформації про ре- пертуар самодіяльних колективів с. Зелена Черні- вецької області. Проте, що це за «зеленицькі парованки», ще потрібно уточнити. Термін парованка запроваджений і в науковий обіг. Його вже апробував у своїх працях сам В. Панько [27, с. 99—106], а такі авторитетні вче- ні, як етномузиколог Я. Мироненко та етнолог В. Степанов визнали відкриття парованок важли- вим науковим внеском Віктора Панька [23, с. 145; 34, с. 8]. Вячеслав Степанов, зокрема, наголосив, що «своєю архаїкою збережені пісні-парованки за- свідчують древність проживання на даній території слов’янського населення» [41]. Цим терміном по- слуговуємося й ми у своїх публікаціях. Промовисті спогади з різних обстежуваних сіл ми зафіксували про обрядодію давати дяка. Старожи- ли неодноразово зазначали, що в кінці пісні хлопець і дівчина, яких парували, мали подякувати (дзєньку- вати): «Спеціально парували! Дзєнькувати ка- зали, чи як?» (Николаївка, Синжер.); «Дзінькуєм вас, дівчата, цею співаночкою! Ни за то, шо спі- вали, за то, шо з файною дівчиною спарували!» Ольга ХаРЧИШИН390 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (111), 2013 (Слобода-Кишкеряни) [5, арк. 98]; «і проспіваєм це всьо на них та й тоди кажем: «кажіт «дяку- вать»!» Хлопец каже «дякувать», а вона не хочє казати. Е-е-е-е, як не хочеш, щяс ми задзінькуєм: «від керниці до керниці вікопані вочі, Та Марія з тов Їваном ходят біз сорочьки!» і сміємоси вже з них!» (Слобода-Кишкеряни) [5, арк. 104]. Якщо хлопець чи дівчина були невдоволені, то їх висмію- вали спеціальною присоромлюваною пісенькою. Судячи з відомостей В. Панька, до звичаю па- рування навіть у ХХ ст. ставились ще досить сер- йозно, вважаючи, очевидно, його своєрідним гро- мадським дозволом на ближчі стосунки закоханих, які вже мали право починати публічно зустрічати- ся. Виходячи з відомих гіпотез Ф. Вовка, М. Гру- шевського [11, с. 228; 14, с. 283—286] про первіс- ні шлюбні функції парубочих та дівочих громад, мо- жемо хіба припустити, що вечорничний обряд парування та супровідні до нього пісні-парованки — це дуже давній — дохристиянський — рудимент формування міжстатевих відносин. Наші матеріа- ли, зібрані приблизно через тридцять років після В. Панька, вказують переважно на жартівливо- розважальний характер таких парувань. Парованки як окрема обрядова група пісень — не відомі на основному українському масиві. Не ви- явлено в Україні й самого вечорничного обряду па- рування. Та промовисті спорідненості з ним просте- жуємо неодноразово у різних формах. Передусім, звернемо увагу на вуличні та вечорничні переспіви молоді кінця XIX ст. зі Слобожанщини. Там дівча- та приспівували хлопцям, називаючи імена «хто яку любе», а також виконували різні жартівливі пісні — «дівчата на хлопців, а хлопці на дівчат» [10, с. 210]. Більшість із цих пісень мали парувальний характер (з підставлянням імен хлопця і дівчини), а деякі [10, с. 211—213] виявляються навіть близькими варіан- тами до парованок з Молдови. Парувальні пісні співали і під час звичаю «водін- ня козла», який, як знаємо, на Слобожанщині побу- тував на Масляну. Як пояснив Д. Дикарев, «з усе- їдної неділі дівчата й молоді жінки щодня «козла во- дять» […]. Ідуть вони по слободі та співають. Саме перву хлопцям приспівують та дівчатам, що на ве- чорницях умісті сплять» [10, с. 225—226]. Весняні переспіви молоді побутували ще в пер- шій половині ХХ ст. у деяких селах Опілля — їх влаштовували під час Великого посту. У с. Звени- город та Глуховичі на Львівщині ці переспіви нази- вали «озелени». У ході озелен спочатку переспіву- вались два дівочі гурти з різних кутків села піснею «Ой летіла озелена та й на землю впала». Цю піс- ню, де треба було підставляти ім’я дівчини з проти- лежного гурту, два хори співали почергово щораз спочатку, називаючи усіх дівчат. Далі до переспівів долучалися хлопці з дошкульними співанками в бік дівчат, тим самим вносили інтригу та спонукали їх гідно відповісти [37, с. 348]. Спорідненість до переспівів між дівчатами і хлоп- цями та до обрядодії з вечорничного парування да- вати дяка спостерігаємо в ході купальської гри «спа- сибі», зафіксованій на Східному Поділлі (Вінничи- на). Ось як описав цю гру дослідник купальської обрядовості Юрій Климець. «Гурт парубків грома- дився окремо від дівчат і молодиць, які, заздалегідь обравши конкретні «об’єкти» сватання, співали: летіли гуси рядом, рядом, вдарили дзвони разом, разом. ідіть, дівчата, дивитися, Як буде Петро женитися. він буде брати вірмяночку — Тую дівчину Ганну-паняночку. Закінчивши співати, парубка Петра хором запи- тували: «Є спасибі, чи нема?». Стверджувальна від- повідь зобов’язувала хлопця підійти до дівчини, по- цілувати і бути з нею разом упродовж усього вечо- ра, а заперечувальна ж, мовчанка каралися такими в’їдливими глузуваннями: а спасибі нема, сич і сова, На пеньочку сиділа, рябу суку доїла. Надоїла молока, напоїла Петра-козака [19, с. 73]. Чіткі паралелі до вечорничних парувань у Бесса- рабії та до наведеного купальського звичаю зі Схід- ного Поділля вбачаємо в гаївках із вибором пари, що найбільше побутували на Західному Поділлі та Опіллі, які ще в середині ХХ ст. сприймали як своє- рідну санкцію сільської громади на подальші взає- мини закоханих та на їх майбутній шлюб [39, с. 19— 20]. І в купальських, і в гаївкових паралелях присо- ромлювальну чи покаральну функцію виконують жартівливо-сатиричні короткі пісні у випадку відмо- ви одного з учасників пари «дякувати» й цілувати обраницю (обраного). 391вечорничні пісні-парованки українців півночі Молдови: локальне, регіональне, загальнонаціональне ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (111), 2013 Певні спорідненості з парованками та звичаєм па- рування вбачаємо і в романських народів, зокрема, в угорців, в яких в кінці ХIX — на початку XX ст. було прийнято біля купальського вогню лаштувати пари під супровід пісні хору, в якій називались іме- на хлопців і дівчат цих пар [15, с. 166]. Пісні-парованки в системі українського фольклору: поетичний аспект У ході наших досліджень вдалося виявити 18 пісень- парованок, що разом із варіантами складають 26 текстів. Ці пісні записані у 13 селах шести райо- нів: сс. Стурзовка, Дану Глодянського р-ну; сс. Бі- лявинці, Верхні Халахори Бричанського р-ну; сс. Проскуряни, Лупарія, Малиновське Ришкан- ського р-ну; сс. Стара Таура, Слобода-Кишкеряни, Николаївка Синжерейського р-ну; сс. Марамонів- ка, Чапаївка Дрокіївського р-ну; с. Кодряни Окницького р-ну — отож острівцями майже рів- номірно покривають карту півночі Молдови. Репертуар пісень-парованок об’єднує твори з парувальним змістом, що в наш час прочитуються як жартівливо-залицяльні — з називанням імен хлопця і дівчини та з яскравою еротично-шлюбною символікою. Спільність творів цього репертуару з українською фольклорною традицією вбачаємо в його обрядових функціях, контекстах, наспівах, по- етичних текстах, мотивах, образах. За типами на- співів парованки найчастіше суголосні з гаївками та купальськими піснями. Парованка «Кочався крешпіль по сіножати» зі с. Струзовка має малан- ковий наспів [22, с. 24]. Cтруктурно-семантичні особливості Найбільшу близькість на структурно-семантичному рівні вбачаємо між піснями-парованками з Молдо- ви та багатим пісенним матеріалом із вечорниць та вулиці, який записав у кінці ХIХ ст. Митрофан Ди- карів у своїй рідній слободі Борисівці Валуйського повіту на Слобожанщині [10, с. 210]. Ці пісні, які збирач подав після описаного звичаю місцевих ве- чорниць, він означив за змістом як «про любов» і за формою як «приспівки», пояснюючи: «Приспі- вують хлопцям дівчата, хто яку любе, і співають тут разні укоризні пісні дівчата на хлопців, а хлопці на дівчат» [10, с. 210]. Із наведених 40 текстів рівно половина — з називанням імен хлопця і дівчини (хлопців і дівчат), які є (чи можуть бути) парою (парами). У деяких творах парувальна семантика цілком прозора й очевидна: «Хорошенький маль- чик то ж Кузьмірка […] Яка ж йому дівочка? — То ж Варечка» або «Шо Степанко, шо Варечка — Любимая пара» [10, с. 212]. Ці записи потребують спеціального розгляду щодо поетичного багатства та специфіки. Тут зазначимо лише ті риси, що єд- нають із молдовськими парованками. У багатьох текстах домінує традиційна любовно- еротична символіка, за якою закодовані інтимні дії об’єктів — хлопця і дівчини. Наприклад, «А хто ж тую стежичку, хто цю дорожичку дуже удоптав?», «Унадився паниченько на вороному кониченьку та й витоптав льон», «Сірі гуси гречку поїли» тощо. Такі поетичні інакомовлення, що є характерною ри- сою традиційної поезії кохання українців, очевид- но, є відголосками первісних матримоніальних ритуально-магічних дій. У деяких інших текстах — замість поетичних інакомовлень маємо вже непри- ховані натяки чи вказівки на інтимні стосунки пари, як-от: «А хто бачив, а хто чув, хто в Воришки сю ніч був? — Були в неї паничі, та згоріло три свічі, а четвертий каганець, ой Архипко молодець» або «Ни тупай, ни тупай, Іванко, ногою, ни ляже, ни ляже Васичка с тобою» тощо [10, с. 212]. Це за- свідчує динаміку вечорничної поезії в напрямку за- трачання традиційних символічних текстів та замі- ни їх більш зрозумілими для виконавців засобами безпосереднього зображення дійсності. Щодо композиційної форми, то переважно тек- сти зі слободи Борисівки досить лаконічні — 4—8 рядків, побудовані на поетичному парале- лізмі, зі слабо проявленими здатностями до роз- гортання сюжетів, мотивів. Такі формальні риси притаманні передусім власне обрядовим пісням. З чого припускаємо, що вечорничні тексти з Бо- рисівки первісно могли бути пов’язані з обрядо- діями. Правда, декілька текстів, напр., «Йа за нашим садом», «Ой чириз тин стежичка», «Під панським двором» мають розгорнутішу форму, в першому тексті — наявний довгий приспів, у дру- гому та третьому — простежується контамінація декількох мотивів. Здатність до такого подовжен- ня текстів розглядаємо передусім як вияв твор- чих модифікацій. Ольга ХаРЧИШИН392 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (111), 2013 Друга половина записів зі слободи Борисівки — це відомі в українській пісенній традиції жартівливі пісні-дотинки (кпини), що теж тісно уплетені в об- рядову традицію українців та поширилися і в не- обрядових сферах. Вони виконуються як переспіви дівочого та парубочого гуртів та в багатьох рисах су- голосні з галицькими жартівливими гаївками чи схід- ноукраїнськими купальськими перекорами. Осно- вною їх рисою є протиставлення краси та гідності свого гурту щодо потворності та мізерності пред- ставників протилежного гурту. Напр., «На дівчат — роста, / На хлопців — короста»; «Ой з-за маку- маку / Показала дівкам коза ср…у. Дівки думали, каплиця, / Начали Богу молицьця» тощо. У контексті цих записів з кінця ХIХ ст. зі слобо- ди Борисівки розуміємо, що й пісні-парованки з Молдови в позаминулому столітті були значно ба- гатшими кількісно, образно, особливими щодо фор- ми. Та те, що ми зафіксувати в наш час, є лише за- лишками, які затрималися в традиції переважно за- вдяки переосмисленню змісту та функцій. Частина текстів, з пасивного репертуару, записаних як згад- ка про давно минулий обряд парування, має близь- ку структурно-змістову фактуру, символічну систе- му, коротку форму, побудовану на паралелізмі, як і в попередньо розглянутій групі вечорничних пісень зі Слобожанщини. Інші пісні-парованки, які ми ви- явили в активному репертуарі українців Молдови, наприклад, як необрядові жартівливі пісні чи пісні для дітей, здебільшого мають здатність до розгор- тання композиції та мотивів у загальному руслі за- гальнонаціональної народнопісенної традиції. Мотивно-образна канва У досліджуваних піснях можна виділити такі домі- нуючі (сюжетотворчі) мотиви: а) три хлопці і три дівчини (хлопець і дівчи- на) як три місяці й три зірки (місяць і зірка); б) дівчина надає перевагу своєму милому з-посеред багатьох парубків; в) хлопець, який зустрічається з дівчиною, задо- брює її гостинцями або дарує гроші для купівлі ве- сільних атрибутів чи ін.; г) мати (батьки) запрошує (-ють) майбутнього (-ю) зятя (невістку) до хати; д) хлопець з коня впав — дівчина його підводить (приводить додому); е) дівчина впала в воду; є) хлопець, якого спарували з дівчиною, ночує в неї; ж) дякування хлопця (дівчини) за те, що спа- рували; з) присоромлювання спарованих, які не дя- кують. Такі мотиви (чи їх близькі варіанти) в більшій- меншій мірі притаманні різним жанрам української обрядової або необрядової пісенності. Передусім мотиви а-г характерні для багатьох обрядових пі- сень — гаївок, купальських, весільних. Та й самі тексти з цими мотивами — нераз дуже близькі, не- зважаючи на різний обрядовий контекст. Напри- клад, пісня-парованка «За вішньовим садом три місяці рядом» про трьох хлопців і трьох дівчат, на- званих на імена, в образах трьох місяців та трьох зі- рниць — широко відома в українській традиції, зо- крема як купальська [36, с. 104; 31, с. 101], як мас- ленична [30, с. 27—28], вечорнично-вулична [10, с. 210], родинно-побутова [32, с. 98]. А парован- ка «Як та роза папірова» про задобрювання ді- вчини грішми своїм текстом нагадує гаївку з Опіл- ля [1, арк. 57—58]. Мотив про надання переваги милому (б), як то в парованках «кучерява веш- ня», «Попід гай, попід гай, та й попід то тер- ня», широко відомий у щедрівковій традиції укра- їнців, а також притаманний і весняним, купаль- ським, весільним та іншим пісенним жанрам, у яких домінує еротично-шлюбна семантика. Таким же поширеним в українській пісенній тра- диції є й мотив про запросини майбутнього зятя (не- вістки) до хати (г). Він об’єктивізується у трьох па- рованках. Передусім звернемо увагу на пісню «Че- рез сад-виноград прорубана фоса». Образ «прорубаної фоси» (канава, рів) в саді-винограді символізує з’єднання двох закоханих, водночас міс- тить, очевидно, й еротичну конотацію за аналогією до згадуваної «удоптаної стежечки». Ця парованка записана у с. Чапаївка, с. Лупарія та с. Дану у близь- ких варіантах. У них розповідається, як дівчину, на- звану на певне ім’я, що прибігла до хлопця (ім’я), батьки кличуть невісткою та запрошують до хати. Аналогічні тексти та наспіви знаходимо у відомих записах гаївок [12, с. 214—215] та весільної пісні [13, с. 175] з Львівщини. Близькими за змістом є й інші дві парованки «Берегом, берегом, бережиною» 393вечорничні пісні-парованки українців півночі Молдови: локальне, регіональне, загальнонаціональне ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (111), 2013 та «Кучерява вешня», в яких у такий самий спосіб оспівують вже не дівчину, а хлопця. Цікавими є мотиви д-е, які яскраво виражають еротичне начало в українській поезії кохання. Але виявити суголосні втілення цих мотивів у інших об- рядових пісенних групах не так легко. Мотив хло- пець з коня впав — дівчина його підводить роз- гортається у двох парованках «На горбочку дощик спав» та «Ой гай, гай, защумів гай». За висліда- ми польського дослідника Є. Бартмінського, кінь у слов’янській поезії уособлює біологічну чоловічу силу, яка, звичайно, ніколи не полишає коханого [9, с. 454—456]. Найчастіше в українських піс- нях вживаються формули еротичного змісту «на- пувати коня», «випасати коня», «грати конем» тощо. «Падати з коня» — нечастий вислів, який, на нашу думку, в контексті парувального звичаю може означати нереалізовану чоловічу силу, яка буде належно поцінована дівчиною-обраницею, як це випливає з пісенних рядків: На горбочку дощик спав, Як той андрей з коня впав […] Ой він впав та й лежит, Ніхто їго ни держит. Ой прибігла тота Ганя, За рученьку підняла, […] Й додомочку й повела (Стурзовка) [2, арк. 16]. Аналогічна символіка об’єктивізується в моти- ві дівчина падає в воду в парованці «Ой з вишні та й на колоду». Мотив хлопець ночує в коханої дівчини нерід- ко трапляється в українській традиційній пісеннос- ті. У різних жанрах він виражає свої символічні конотації: у весільних піснях — шлюбні, у весня- них, купальських піснях — еротично-залицяльні, що сприймаються з відтінком обрядового сміху, в необрядових піснях — часто з дидактичними нот- ками застереження. У парованках, як й у весіль- них піснях, цей мотив належить до власне обрядо- вих, сприймається як логічне продовження звичаю парування, як своєрідний натяк-санкція на поділь- ші інтимні дії спарованих: Пара чи не пара, мусим парувати, Ой той коля у валюсі буде ночувати. Першу нічку на припічку, а другу на лавці, Трету нічку у садочку — у тім барвіночку (Кодряни) [3, арк. 112]. У текстах парованок знаходимо яскраву еро- тичну символіку, скеровану передусім на вира- ження очікуваної інтимної близькості закоханих. У наведеному прикладі з парованки «Ой летіла пава» — це мотив ночівлі у садочку, у тім бар- віночку. Уточнення «у тім» якраз позначує образ барвіночка як інакомовний — тілесний. Знаками уже здійсненої інтимної близкості закоханих, три- вожності через втрату їх цнотливості можна вва- жати образ чорного диму, який закурився з но- вої хати (вар. з нової бочки). У парованці «Де ти, дубе, ріс, ріс, що не розви- вався» сюжетотворчий мотив ночівлі хлопця в ді- вчини, з якою спарували, набуває усієї символічної повноти завдяки почерговому розгортанню підмотивів-образів а) хлопець як дуб; б) три но- чівлі в дівчини, з яких очікувана третя — в са- дочку, на тім білиночку; в) курява диму та, наре- шті, г) плакання дівчини «з темненької ночки». Плач дівчини можна трактувати не лише як розпач через втрату цноти, як прощання з дівочістю, а й як сум через невідворотне полишання дому батьків та перехід «в нову хату» чоловіка. Де ж ти, дубе, ріс, ріс, шо не розвивався? Де ж ти, ваня, начував, шо не роззувався? а я в лісі ріс, ріс, та ще й зима була, а я в Мані начував, сама дома була. Першу нічку на припічку, другу на лавочці, Трету нічку йа в садочку на тім білиночку. Закуривси чорний дим йа з нової хати, Заплакала ж тота Маня ни з думкі, ні з гадки. Закуривси чорний дим йа з нової бочкі, Заплакала ж тота Маня з темненької ночкі (Малиновське) [2, арк. 36]. Зауважмо, що частина текстів пісень-парованок не має близьких аналогій з іншими жанрами на- роднопісенної традиції. Але з останніми їх єднає схожість знакових мотивів, образів-символів, по- етичних формул. Таким є, зокрема, мотив-образ пави, що впала як знак зустрічі чи парування за- коханих. Наприклад, гаївка «Ой летіла пава» зі Східного Поділля (с. Сивороги Хмельн. обл.) має зачин: Надлитіла пава, серед села впала, Там молода дівчина кутаси в’язала. Нав’язала ж вона дваціть чтири гудзі, Обіцяв їй [якийсь там …ім’я хлопця] корец кукурудзи… (Сивороги) [4, арк. 19]. Ольга ХаРЧИШИН394 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (111), 2013 Схожий зачин має й парованка зі с. Марамонів- ки, правда, в ній образ пави маркує не лише дівчи- ну на порі, яка зустрінеться з милим, а підводить до власне обрядового мотиву парування: Ой летіла пава, на ворота впала, Шо та ліда, то той вітя — вони собі пара. Хоть пара, хоть не пара — мусить бути пара, Бо та ліда вітьови баюр засукала… (Марамонівка) [5, арк. 106]. Так само можна прокинути міжжанрові парале- лі до вже згадуваного мотиву-образу куряви, диму. У весняних переспівах із Львівщини знахо- димо: «Ой звідкі сі закурило, як не з-піді Льво- ва, Чия дівка напереді, як не Мартинова» або «Гері дрова, гіркий дим, Там завісивсі Наконеч- ний син, та за яку причину? — За Ягідівичу ді- вчину» [1, арк. 63, 70]. Якщо в цих гаївках куря- ва, дим — лише підводять уяву до можливого па- рування дівчини та хлопця, то в піснях-парованках (зокрема див. попередньо), таке парування вже сприймається як доконаний акт. Два мотиви пісень-парованок ж-з пояснюють вузькі обрядодії вечорничного парування — «дава- ти дяка» та «покарання тих, хто не дає дяка». Якщо мотив ж) притаманний тільки для парованок: Дзінькуєм вас, дівчата, цею співаночкою! Ни за то, шо співали, За то, шо з файною дівчиною спарували! (Верхні Халахори) [7, арк. 16], то мотив з) складає підвид широко відомих в укра- їнській народнопісенній традиції жартівливих пісень- дотинок. Наприклад, «З того кута на сей кут жаба перелізла, хто не дає дяка — голова обліз- ла» містить один із притаманних для української об- рядової сміхової традиції тваринних образів «пса», «суки»; «жаби». Структура тексту із зачином «З того кута на сей кут» теж широко вживана в обря- дових піснях. Або: «від керниці до керниці вікопа- ні очі, Та Марія з тов Їваном ходят біз сорочь- ки!» — використано обрядове оголення висміюва- них осіб. Примітно, що образи двох сполучених водних джерел — керниць (очі — тут явне пере- кручення від мало зрозумілого в Бессарабії галиць- кого слова фоса — канава) — промовистий символ парування. Порівняймо з гаївкою із Львівщини: «від кута до кісілє викопана фоса, Прилетіла Марусенька до кісілє боса» [25, с. 61]. Такі мотивно-образні та формульні паралелі парованок і гаївок свідчать про єдине русло їх творення, а семан- тичні нюанси вказують на подальше пристосування до того чи іншого обрядового контексту, набуття сво- їх обрядових функцій. Таким чином, на структурно-семантичному та мотивно-образному рівнях ми простежили вираз- ні спільності парованок з іншими жанрами укра- їнської пісенності кохання. Водночас слід заува- жити, що аналогічні пісні з домінуючими мотива- ми парування не виявлені у пісенному фольклорі молдован. Там, як відомо, взагалі відсутні або дуже слабо представлені (і то під впливом сусід- ньої української традиції) основні обрядові жан- ри поезії кохання, такі, як веснянки, купальські та весільні пісні [41; 24]. Місце парованки «Кочався крешпіль по сіножати» у фольклорній системі Глибше проникнемо в життя одного поетичного тексту. Парованка «кочався крешпіль по сіножа- ти», що побутує у с. Стурзовка, не виявлена у близьких варіантах ні в селах Молдови, ні в Укра- їні. Водночас у Стурзовці ця пісня до середини ХХ ст. функціонувала як супровід до вечорнично- го звичаю парування, а пізніше як необрядова піс- ня, що взаємодоповнює місцеві легенди про «креш- піль» — повій, перекотиполе [33, с. 31]. Існує дві легенди, в яких на різному сюжетному тлі креш- піль є свідком (символом) драматичних стосунків чоловіка і жінки (хлопця і дівчини) у розпалі літа (в Петрівку). Записано два варіанти парованки від різних виконавців у різний час з деякими від- мінностями у тексті. Отже, у с. Стурзовка пісня «Кочався крешпіль по сіножати» тісно ув’язана у фольклорну традицію села. Твір складають дві контаміновані частини. Пер- ша — із зачином: кочався крешпіль по сіножати, Фалився андрей ту Ганю брати називає імена хлопця і дівчини та повідомляє про на- міри хлопця одружитися зі своєю обраницею. Від- повідно до цих намірів хлопець застерігає її від лю- бощів з іншими, погрожуючи биттям: 395вечорничні пісні-парованки українців півночі Молдови: локальне, регіональне, загальнонаціональне ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (111), 2013 Фалився брати, фалився бити: — Покинь ти, Ганю, других любити. — Ой ни покину, бо ще ж ни твоя, Тогди покину, як буду твоя [2, арк. 18]. Зважаючи на те, що у с. Стурзовка були запи- сані перекази про можливі досить фривольні сто- сунки дівчат і хлопців на вечорницях, які в давни- ну іноді навіть завершувалися «колективним спа- ням» [2, арк. 31], мотиви застереження дівчини від вільних стосунків з парубками та надання перева- ги тільки одному можуть бути відголосками яки- хось давніх передшлюбних санкцій на інтимну близькість дівчини з хлопцем, лише після дотри- мання яких закохані вважалися парою. Суголосні мотиви із близьким зачином: котиться кришталь по сіножаті, Хочет ляшенко русоньку взяти знаходимо у пісні з польського рукописного збірни- ка ХVIII ст., де також слідують поетичні натяки на інтимну близкість із втратою дівочої цноти: летіли гуси з білої Русі, Ой замутили воду Марусі. Зачин «Котиться кришталь по сіножати» ви- явлений і в записі З. Доленги-Ходаковського у купальській пісні з жартівливим сюжетом про сватання «рудобрової» дочки за великий посаг [36, с. 113]. Друга частина пісні зі Стурзовки більш прозоро натякає на інтимні стосунки парованих хлопця і ді- вчини мовою поетичних символів: Ой там за лісом, за лісочками, Сидит простеля з подушечками. Ой ти, простельо, спустиса нижче, а ти, андрею, присуньса ближче… [2, арк. 18]. Простеля з подушечками тут виступає відвер- тим знаком тілесної близькості. Таку ж чітку коно- тацію містить символічний образ шершня у пісні зі згадуваного рукописного збірника: Ой мати, мати, шершень у хаті, Як гудить, так будить, не дає спати… [16, с. 252]. Образ простелі з подушечками близький також і до образу «колисонки на шнурку» в купальських піснях, виявлених на Волині та Поділлі [21, с. 26; 31, с. 90]. Таким чином, аналізована парованка зі с. Стур- зовки, хоч і неповторна у локальному вияві, та своєю поетикою близько споріднена з піснями шлюбної се- мантики у загальнонаціональній традиції. * * * Отож, розглянувши пісні-парованки українців Молдови в різних аспектах під мікро- та макро- видноколом, підходимо до таких узагальнень. До- сліджувані пісні-парованки виявляються як ціліс- на обрядова група зимового циклу бессарабських українців та є самобутнім утворенням їхньої локально-регіональної обрядової традиції з епіцен- тром на півночі сучасної Молдови. Цей локально- регіональний пісеннообрядовий артефакт водночас не виходить за українські межі — не має виявле- них виразних аналогів у сусіднього молдовського народу. Пісні-парованки в багатьох характеристи- ках (передусім поетичних) тісно пов’язані з різни- ми жанровими групами українського пісенного об- рядового і необрядового фольклору, передусім час- то дублюють відомі в Україні гаївки, купальські пісні. На основі проаналізованого матеріалу логіч- ним може бути припущення, що пісні парувально- го змісту, які на певному етапі розвитку народно- го світогляду розсіялися по різних жанрах україн- ського пісенного фольклору, в давнину виконували основну шлюбну функцію — давали громадську санкцію на створення молодої пари. Найдовше з цією функцією парувальні пісні затрималися у зоні консервації української етнокультури, якою є пів- нічні райони Молдови. 1. Архів ІН НАН України. — Ф. 1. — Оп. 2. — Од. зб. 244. 2. Архів ІН НАН України. — Ф. 1. — Оп. 2. — Од. зб. 524. 3. Архів ІН НАН України. — Ф. 1. — Оп. 2. — Од. зб. 543. 4. Архів ІН НАН України. — Ф. 1. — Оп. 2. — Од. зб. 543 А. 5. Архів ІН НАН України. — Ф. 1. — Оп. 2. — Од. зб. 567. 6. Архів ІН НАН України. — Ф. 1. — Оп. 2. — Од. зб. 569 7. Архів ІН НАН України. — Ф. 1. — Оп. 2. — Од. зб. 582. 8. Архів ІН НАН України. — Ф. 1. — Оп. 2. — Од. зб. 597. 9. Бартминьский Е. «Ясь коней поил»: наблюдения над стилем народной любовной поззии / Е. Бартминь- Ольга ХаРЧИШИН396 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (111), 2013 ский // Бартминьский Е. Языковой образ мира: очерки по этнолингвистике. — М., 2005. — С. 454—456. 10. Вечорниці в слоб. Борисівці, Валуйського пов. / М. Дикарев // Матеріали до української етнології. — Т. 18. — Львів, 1918. — С. 210—226. — (Дика- рев М. Збірки сільської молодіжи на Україні). 11. вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології / Ф. Вовк. — К. : Мистецтво, 1995. — 336 с. 12. Гаївки / зібрав В. Гнатюк // Матеріали до української етнології. — Львів, 1909. — 267 с. 13. Галицько-руські народні пісні з мелодіями / зібрав у с. Ходовичах І. Колесса // Етнографічний збірник. — Львів, 1902. — Т. XI. — С. 75. 14. Грушевський М. Історія української літератури : в 6 т., 9 кн. / М. Грушевський. — Т. I. — К. : Либідь, 1993. — 392 с. 15. Деметер Т. Венгры / Т. Деметер // Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы. Летне- осенние праздники. — М., 1978. — С. 160—167. 16. Жартівливі пісні: родинно-побутові / упоряд. О. Дей, М. Марченко (тексти), А. Гуменюк (мел.). — К. : Наукова думка, 1967. — 800 с. 17. Завойчинскій в. Селение Ленковцы Хотинского уез- да: историко-статистическое описание. Религиозное состояние и суеверья / В. Завойчинскій // Кишинев- ские епархиальные ведомости. — 1880. — № 15. — С. 640—653. 18. ігнатенко і. Дошлюбне спілкування української молоді / І. Ігнатенко // Народна культура українців: життєвий цикл людини. — Т. 2. Молодь. Молодість. Молодіжна субкультура / наук. ред. М. Гримич. — К. : Дуліби, 2010. — С. 40—55. 19. климець ю.Д. Купальська обрядовість на Україні / Ю. Климець ; АН УРСР, ІМФЕ ім. М.Т. Рильського. — К. : Наукова думка, 1990. — 144 с. 20. купчанко Г. Сборник песен Буковинского народа / Г. Купчанко // Записки Юго-Западного Отдела им- перского русского географического общества. — Т. II (1874). — К., 1875. — С. 289—600. 21. леся Українка. Записи народної творчості: пісні, записані з голосу Лесі Українки / упоряд. та прим. О. Дея та С. Грици // Леся Українка. Зібрання тво- рів : у 12 т. — Т. IX. — 432 с. 22. Мироненко Я. Особливості музичного фольклору села Стурзовка / Ярослав Мироненко // Співає Стурзов- ка: збірка українського та молдавського фольклору с. Стурзовка Глоденського району Молдови / упо- ряд. К. Попович. — Кишинів, 1995. — С. 22—24. 23. Мироненко Я.П. Рецензия / Я. Мироненко // Пань- ко В. Песенный фольклор украинцев Севера Респу- блики Молдова. — Кишинев : Штиинца, 2009. — С. 145—146. 24. Мироненко Я.П. Молдавско-украинские связи в музыкальном фольклоре: история и современность / Я. Мироненко. — Кишинев : Штиинца, 1988. — 142 с. 25. Народна пісенність підльвівської Звенигородщини / запис. та упоряд. О. Харчишин. — Львів : Інститут народознавства НАН України, 2005. — 352 с. 26. Нестеровский П.а. Бессарабские русины : историко- этнографический очерк / П. Нестеровский. — Вар- шава, 1905. — 176 c. 27. Панько в. Песенный фольклор украинцев Севера Ре- спублики Молдова. Календарная и обрядовая поэ- зия / В. Панько. — Кишинев, 2009. — 156 с. 28. Пастух Н. Традиційний фольклор українців північної Молдови: актуальність та специфіка дослідження / Н. Пастух, О. Харчишин // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 2. — С. 40—46. 29. Пастух Н. Український фольклор як чинник етнічної ідентичності українців Республіки Молдова / Н. Пас- тух, О. Харчишин // Народознавчі зошити. — 2011. — № 3 (99). — С. 391—401. 30. Пісенний фольклор Харківщини у записах 1979— 1983 рр. / зібр., упоряд. і транскр. О. Щетинський. — Харків : Акта, 2007. — 152 с. 31. Пісні Поділля: записи Насті Присяжнюк в селі По- гребище 1920—1970-ті рр. / упоряд. С. Миша- нич. — К. : Наукова думка, 1976. — 524 с. 32. Пісні Явдохи Зуїхи. Записав Гнат Танцюра / упоряд., передм. та прим. Ю. Юзвенко, М. Яценка. — К. : Наукова думка, 1965. — 810 с. 33. Співає Стурзовка: збірка українського та молдавського фольклору с. Стурзовка Глоденського району Мол- дови / упоряд. К. Попович (тексти), Я. Ми роненко (мел.), В. Панько (збирач). — Кишинів : АН Республіки Молдова, Інститут національних меншин, 1995. — 182 с. 34. Степанов в. Украинцы Молдовы: динамика этни- ческой и гражданской идентичностей (1985— 2005 гг.) : автореф. дис. …докт. хабилитат истории : спец. 07.00.07 «Этнология» / В. Степанов. — Ки- шинев, 2008. — 34 с. 35. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край, снаряженной Императорским русским географическим обществом. Юго-западный отдел: материалы и исследования / собр. П. Чубин- ский. — Т. III. Народный дневник / ред. Н.И. Ко- стомаров. — С.-Петербург, 1872. — 488 с. 36. Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського (з Галичини, Волині, По- ділля, Придніпрянщини і Полісся) / упоряд., тек- стол. інтерп. і комен. О. Дея. — К. : Наукова дум- ка, 1974. — 784 с. 37. Харчишин О. Архаїчні елементи в гаївковій традиції околиці Звенигорода на Львівщині / О. Харчи- шин // Народознавчі зошити. — 1995. — № 6. — С. 347—351. 38. Харчишин О. Колядки українців Молдови в системі української уснонародної традиції / О. Харчишин // Традиційна культура діаспори : збірка наук. праць. — Одеса : КП ОМД, 2012. — С. 442—448. 397вечорничні пісні-парованки українців півночі Молдови: локальне, регіональне, загальнонаціональне ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (111), 2013 39. Харчишин О. Народнопісенна традиція Звенигорода та його довкілля / О. Харчишин // Народна пісенність підльвівської Звенигородщини / упоряд. О. Харчи- шин. — Львів : ІН НАН України, 2005. — С. 8—31. 40. Чеховський і. Дохристиянські витоки і слов’янські па- ралелі шлюбної обрядовості молдован Верхнього По- пруття / І. Чеховський, А. Мойсей. — Чернівці : Рута, 1998. — 71 с. 41. Folclor muzical din Moldova. — Chisinau, 1997. 42. Степанов в. Развитие исследовательской работы в системе АН Молдовы, способствующей поддержке и развитию этнической идентичности украинцев Респу- блики / В. Степанов // www.nbuv.gov.ua/portal/ soc...1/Stepanov.pdf. Olha kharchyshyn ON ST. ANDREW’S EVE PAIRING SONGS BY UKRAINIANS OF NORTHERN MOLDOVA: LOCAL, REGIONAL AND NATIONAL CONTENTS On the ground of her own folklore records made along Nor- thern Moldavian lands the author has explained some features of ritual semantics, functioning as well as poetic order of pairing songs within the framework of less-known St. Andrew’s Eve ceremony of matching. So local as regional specificity of those songs and their connections with all-Ukrainian system of folk- lore have been traced. Keywords: a pairing song, Ukrainians of North Moldova, tra- dition, ritual, poetics. Ольга Харчишин ВЕЧЕРНИЧНЫЕ ПЕСНИ-ПАРОВАНКИ УКРАИНЦЕВ СЕВЕРА МОЛДОВЫ: ЛОКАЛЬНОЕ, РЕГИОНАЛЬНОЕ, ОБЩЕНАЦИОНАЛЬНОЕ На базе собственных экспедиционных записей фолькло- ра с северных районов Молдовы освещено обрядовую семантику, функции и поэтику песен-парованок в кон- тексте малоизвестного вечерничного обряда «паруван- ня». Прослежено локально-региональную специфику этих песен и их связи с общенациональной фольклорной системой украинцев. Ключевые слова: песня-парованка, вечерницы, украинцы севера Молдовы, традиция, обряд, поэтика.

Вечорничні пісні-парованки українців півночі Молдови: локальне, регіональне, загальнонаціональне

Репозитарії

Схожі ресурси