Головні функції бісерного декору народної ноші українців
Досліджено основні функції бісерного декору українського народного одягу. Розглянуто взаємозв’язок між призначенням типологічно різних бісерних виробів та їхнім композиційним вирішенням....
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2013
|
| Назва видання: | Народознавчі зошити |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94969 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Головні функції бісерного декору народної ноші українців / О. Федорчук // Народознавчі зошити. — 2013. — № 4 (112). — С. 648-659. — Бібліогр.: 25 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-94969 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-949692016-02-14T03:02:29Z Головні функції бісерного декору народної ноші українців Федорчук, О. Статті Досліджено основні функції бісерного декору українського народного одягу. Розглянуто взаємозв’язок між призначенням типологічно різних бісерних виробів та їхнім композиційним вирішенням. The article examines major functions of beads decor of the Ukrainian folk clothing. The author analyzes mutual connections between the purpose of typologically different beads decorations and their composition. Исследованы основные функции бисерного декора украинской народной одежды. Рассмотрена взаимосвязь между предназначением типологически разных бисерных изделий и их композиционным решением. 2013 Article Головні функції бісерного декору народної ноші українців / О. Федорчук // Народознавчі зошити. — 2013. — № 4 (112). — С. 648-659. — Бібліогр.: 25 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94969 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Федорчук, О. Головні функції бісерного декору народної ноші українців Народознавчі зошити |
| description |
Досліджено основні функції бісерного декору українського
народного одягу. Розглянуто взаємозв’язок між призначенням типологічно різних бісерних виробів та їхнім композиційним вирішенням. |
| format |
Article |
| author |
Федорчук, О. |
| author_facet |
Федорчук, О. |
| author_sort |
Федорчук, О. |
| title |
Головні функції бісерного декору народної ноші українців |
| title_short |
Головні функції бісерного декору народної ноші українців |
| title_full |
Головні функції бісерного декору народної ноші українців |
| title_fullStr |
Головні функції бісерного декору народної ноші українців |
| title_full_unstemmed |
Головні функції бісерного декору народної ноші українців |
| title_sort |
головні функції бісерного декору народної ноші українців |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94969 |
| citation_txt |
Головні функції бісерного декору народної ноші українців / О. Федорчук // Народознавчі зошити. — 2013. — № 4 (112). — С. 648-659. — Бібліогр.: 25 назв. — укp. |
| series |
Народознавчі зошити |
| work_keys_str_mv |
AT fedorčuko golovnífunkcííbísernogodekorunarodnoínošíukraíncív |
| first_indexed |
2025-07-07T01:37:19Z |
| last_indexed |
2025-07-07T01:37:19Z |
| _version_ |
1836950214520340480 |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (112), 2013
Відомо, що одяг є віддзеркаленням важливих
надбань мате ріальної та духовної культури.
Ансамбль народної ноші, продуманий до наймен-
ших дрібниць, не лише забезпечував своєму влас-
никові фізичний комфорт: захищав від холоду, спе-
ки, дощу, снігу, вітру. Окрім практичної захисної,
він також виконував естетичну, оберегову, звичаєво-
обрядову, інформаційну та ряд інших функції, пред-
ставляючи особливий вид семіотичної системи, що
передбачає значні відмінності між структурами
функцій костюмів різного (святкового, обрядового,
недільного, буденного) призначення [10, с. 361].
Важливе функціональне навантаження акумулював
декор, який був неодмінною деталлю усіх компо-
нентів одягу, щонайбільше обрядового. Семантика
декору органічно пов’язувалася з його функціональ-
ним призначенням.
Упродовж двох останніх століть народну ношу
українців органічно доповнює значне число бісерних
виробів: накладних прикрас, компонентів одягу та
його доповнення, декор яких виконаний із застосу-
ванням бісерних матеріалів [21]. Поширившись в ан-
самблі одягу українців порівняно пізно, бісерні ви-
роби стали його вагомою складовою. Вироби, які на-
лежать до різних функціональних підродів,
типологічних груп та типів традиційно виконують
дещо відмінні функції. Для певних типів бісерних ви-
робів узвичаїлося своє коло композиційних схем та
мотивів, посередництвом яких складові вбрання ста-
ли нести той чи інший зміст.
Погляд на проблему бісерного декору народного
одягу українців під кутом зору його функціональнос-
ті наближає до осягнення вагомої ролі функції як
обов’язкової умови появи художнього твору. Такий
погляд дає розуміння того, що народний твір завжди
виступає частинкою духовно-матеріального світу на-
ціональної культури.
Спеціального дослідження, присвяченого функ-
ціям бісерного декору народної ноші українців, не-
має. Фрагментарні згадки про обрядове призначен-
ня деяких бісерних оздоб та декорованих бісером
компонентів одягу можна відшукати у працях до-
слідників українського народного одягу. Найбільше
інформації вдалося почерпнути з монографії Галини
Стельмащук «Традиційні головні убори українців»,
що містить окремий розділ, присвячений звичаєво-
обрядовому використанню головних уборів [19,
с. 145—206]. Важливі для нашого дослідження ві-
домості про семантику орнаментальних мотивів взя-© О. ФЕДОРЧУК, 2013
Олена ФЕДОРЧУК
ГОЛОВНІ ФУНКЦІЇ
БІСЕРНОГО ДЕКОРУ
НАРОДНОЇ НОШІ УКРАЇНЦІВ
Досліджено основні функції бісерного декору українського
народного одягу. Розглянуто взаємозв’язок між призна-
ченням типологічно різних бісерних виробів та їхнім компо-
зиційним вирішенням.
Ключові слова: бісер, прикраса, бісерний декор, одяг,
функція.
649Головні функції бісерного декору народної ноші українців
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (112), 2013
ті з праці Михайла Селівачова «Лексикон україн-
ської орнаментики» [18].
Основна ж інформація для статті була зібрана
авторкою у ході мистецтвознавчих розвідок, здій-
снених упродовж 2001—2012 років. Тривале зна-
йомство з творчістю колишніх та сучасних май-
стринь бісерних виробів засвідчило первинність ес-
тетичної функції.
Естетична функція належить до ключових функ-
цій мистецтва взагалі, оскільки основне призначення
художнього твору — створення естетично досконало-
го образу, здатного культивувати художній смак та ес-
тетичне світосприйняття, навчати людей організувати
своє життя за законами краси, висвітлювати почуття,
надихати, захоплювати, налаштовувати на суспільно-
корисну діяльність, приносити радість і щастя.
Духовна потреба людини перебувати у середови-
щі краси народжує бажання творити гарне та гар-
монійне. У процесі художньої творчості формують-
ся художні смаки та естетичні стереотипи, які від-
дзеркалюють усю повноту духовного світу майстра
й того середовища, яке він уособлює.
Уже самі прийняті в українців поняття «прикра-
са» — те, що створює красу та його синонім «оздо-
ба» — те, що збагачує, вказують на першочергове ес-
тетичне завдання означених такими словами об’єктів
художньої творчості — у нашому випадку — вико-
наних з бісеру самостійних творів (накладних при-
крас) або декоративних композицій на одязі.
На різних етапах розвитку українського суспіль-
ства народний одяг віддзеркалював пануючі на той
час естетичні вподобання. З XIX ст. для виконан-
ня складових народного святкового та обрядового
вбрання стали використовувати бісер. Уже сама на-
явність бісерних виробів вказувала на святкове (уро-
чисте) призначення ноші. Відпочатково особливе
місце в естетичній системі ансамблю народного одя-
гу українців посіли накладні прикраси з бісеру, які,
поряд з естетичною, виконували також оберегову,
звичаєво-обрядову, інформаційну та інші, не менш
важливі, функції. Очевидно через свою поліфунк-
ціональність, в окремих осередках накладні прикра-
си з бісеру ставали невід’ємним доповненням не лише
святкового, а також буденного одягу 1.
1 ПМА. Записано 6 липня 2001 року від Мегалюк Ма-
рії Терентівни, 1922 р. н., у с. Жукотині Коломийсько-
го р-ну Івано-Франківської обл.
Ключовим і дотепер залишилося естетичне при-
значення прикрас. І сьогодні можна зустріти май-
стриню при хатній чи польовій роботі з невелич-
ким ґерданом або силянкою на шиї. Зазвичай влас-
ниці бісерних прикрас стверджують, що одягають
їх для того, щоб бути красивими 2. Називають свою
бісерну оздобу оберегом хіба що тоді, коли до неї
підвішаний хрестик чи образок. Водночас респон-
денти ніколи не пояснюють свою звичку постійно
носити ґердан чи силянку прагненням підкресли-
ти своє етнічне походження, хоча така мотивація
є також очевидною.
На відміну від накладних бісерних оздоб, декоро-
вані бісером компоненти (головні убори, вбрання,
доповнення), увійшли в ужиток виключно як скла-
дові святкової та обрядової ноші, для якої естетич-
на функція є винятково актуальною.
Особливу складність для народного майстра пред-
ставляла робота над цільним образом ансамблю одя-
гу, що поєднував декілька бісерних компонентів од-
2 ПМА. Записано 5 липня 2001 року у с. Надорожній Тлу-
мацького р-ну Івано-Франківської обл. від Бабій Марії
Михайлівни, 1920 р. н.; Записано 5 жовтня 2005 року
у с. Лімні Турківського р-ну Львівської обл. від Жабич
Марії Федорівни, 1931 р. н., та інших.
Світлина святково вбраної дівчини. Початок ХХ ст., «Бор-
щівський повіт». ІН НАНУ ІФБ 11403
Олена ФЕДОРЧУк650
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (112), 2013
ночасно. Майстер вирішував два складних завдан-
ня: досягнення естетичної досконалості кожного
окремо взятого твору та художньої органічності усіх
(не лише виконаних із застосуванням бісеру) скла-
дових ансамблю одягу.
Наповнення народної ноші різними типами бісер-
них виробів відбувалося водночас із послідовним
розвитком традиції художніх виробів з бісеру [21].
Досвід органічного поєднання типологічно різних бі-
серних творів приходив одночасно з досвідом їхньо-
го виготовлення, з відкриттям та впровадженням но-
вих засобів і прийомів художньої виразності.
Естетичний образ народної ноші, відображаючи
художні вподобання певного часу та певного локаль-
ного осередку, видозмінювався також завдяки поя-
ві нових типів бісерних виробів, орнаментальних ком-
позицій та мотивів. Такі зміни спостерігаємо й у су-
часному мистецтві.
Оберегова функція є різновидом більш ширшої
магічної функції, ґрунтованої на віруванні людей у
містичні властивості предметів, образів (зобра-
жень) чи ритуальних актів. На думку соціуму, в
якому сформувалися такі вірування, об’єкти магіч-
ної дії мають реальну владу над буттям.
Так, основним завданням оберегової функції є
магічний захист від негативного впливу ззовні («від
недоброго ока») та оточення суб’єкта «життєдай-
ною» енергетикою.
За українською традицією магічний захист при-
писували окремим складовим народної ноші і також
орнаментальним мотивам, які використовували у ви-
готовленні прикраси та декоруванні головного убо-
ру й компонентів одягу.
Зокрема, у XIX — першій половині XX ст. обе-
регова функція покладалася на накладну оздобу [20,
с. 142]. Аналогічна роль відводилася також дівочо-
му, особливо весільному, головному убору, який від-
давна був знаком і мав винятково апотропейне зна-
чення [19, с. 153].
Першочергове оберегове призначення накладної
бісерної оздоби засвідчує її найпоширеніша і гада-
ємо найдавніша назва — «ґердан» та близькі до неї
інваріанти — «ґарда», «зґарди», «зґардинка»,
«зґарденька».
Етимологічний словник української мови подає
слово «ґердан» як похідне від перського gerden, що
означає «шия» [12, с. 499]. Проте, більш правдо-
подібним видається його інше тлумачення, запро-
поноване дослідницею художнього металу Софією
Боньковською. Згідно з версією С. Боньковської,
слово «зґарда» (відоме у гуцулів як назва намиста
з монет та мосяжних хрестиків), ймовірно, запози-
чене українцями з молдавської, болгарської або ру-
мунської мови, у яких «ґард» (корінь слова «зґар-
да») уживається в значенні «загати». Звідси до-
слідниця вважає, що слово «зґарда» можна
тлу мачити як «оберіг» [11, с. 4].
Гіпотеза про те, що українське слово «ґердан» так
само як і прикраса для грудей — «зґарда» означало
саме захист-оберіг видається логічною ще й тому, що
слова «ґердан» та «згарда» як означення прикрас із
бісеру відомі молдаванам, болгарам, румунам. А от,
для прикладу, росіянам та білорусам назви бісерних
оздоб зі схожим мовним коренем невідомі. Окрім
того, «ґерданами» українці називали не лише наший-
ні, а також нагрудні та головні прикраси з бісеру.
Обереговий зміст прикрас, назви яких уміщують
мовний корінь «ґард» або «ґерд», на нашу думку,
засвідчує також виразна апотропейна символіка їх-
ніх елементів. Означення із коренем «ґард» або
«ґерд» є характерним для прикрас, конструктивні
деталі яких мають незаперечну оберегову семанти-
ку, скеровану на побажання здоров’я та матеріаль-
ного благополуччя — хрестики та монети у кон-
струкції зґарди (мосяжного виробу), а також моти-
ви ґердана (бісерного виробу). Стосовно
останнього важливим є висновок Михайла Селіва-
чова, що орнаментика народних творів завжди має
полісемантичний зміст, який «зводиться до захисту
від злих сил, магічної стимуляції фертильності, обе-
рігання життя й продовження роду» [18, с. 270]. У
контексті такої теорії безсумнівним видається обере-
говий зміст орнаментики бісерних прикрас, що були
оберегами апріорі, водночас на відміну від решти при-
крас, мали орнаментальну структуру, тобто їхні ви-
конавці оперували також семантикою мотивів.
Саме ґердани (прикраси стрічкової форми) — най-
давніший тип орнаментальних прикрас з бісеру —
відзначалися найбільшою символічною наповненістю
з-поміж усіх бісерних виробів. Стрічкові ґердани но-
сили на голові, шиї, грудях; ними оздоблювали весіль-
ні та святкові чоловічі капелюхи; вони також вико-
ристовувалися як конструктивні деталі декорованих
бісером дівочих чілець та весільних вінків.
651Головні функції бісерного декору народної ноші українців
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (112), 2013
Так, одним з побутуючих в українській орнаменти-
ці є мотив хреста, широковідомий у світовій культурі
як символ сонця, що трансформувався з первісної іде-
ограми вогню (хрест імітував знаряддя для добуван-
ня вогню) [13, с. 58]. Ідеограмою сонця була також
розетка, близька до форми квітки — символу онов-
леного життя, дарованого животворною дією сонця
[13, с. 60]. З поширенням християнства хрестоподіб-
ні форми трансформувалися в релігійну символіку,
проте велика частина геометричних сюжетів, дійшов-
ши до нас у мало зміненому вигляді, донесла й своє
первісне значення як символу життєдайності.
Поширеною складовою орнаментики українських
народних прикрас з бісеру був мотив ромба, яких від-
носять до найпростіших архаїчних знаків. У земле-
робських культурах Європи хрест поширився як іде-
ограма родючості. За Борисом Рибаковим, ще в роз-
писах трипільської кераміки ромб символізував землю,
родюче начало якої позначалося скошеним хрестом,
що розділяв ромб на чотири квадрати у кожному з
яких розміщувалися крапки-зерна [17, с. 552]. Орна-
ментальний мотив «засіяного поля» поширений у на-
родній орнаментиці (не лише українців) дотепер.
В українських бісерних оздобах XIX — початку
XX ст., окрім перехрещеного («хрестатого») ром-
ба, знаходимо чимало інших ромбографем: ромб з
меншим ромбом або маленьких хрестиком по центру
(«очкатий»), ромб з променями («ріжкатий»), ромб
в обрамленні квадратиків «городків» («ружа») тощо
[20, с. 147—148].
Так, у XIX — на початку XX ст. у селах Буко-
винського Поділля конструктивною складовою ве-
сільного вінка («капелюшиння», «ґерданика», «ко-
дини», «коробки») були вужчі та ширші ґердани з
мотивами ромба та розети [6]. Часто центральне міс-
це серед прикрас посідала бісерна стрічка з мотивом
обрамленого ріжками ромбу [7]. Іноді бісерна стріч-
ка із мотивом ріжкатого ромба (за найвідомішою з
версій — символу єдності чоловічого та жіночого
начала) пришивалася на внутрішню (заховану від
людського ока) частину головного убору нареченої
[8]. Достовірно, що така прикраса, любовно випле-
тена «не на показ», мала, оберегове призначення, як
от побажання довговічності шлюбу та благополуч-
ного продовження роду.
Невипадковий характер мотиву ріжкатого ромба,
як атрибуту весільної символіки, засвідчує винизана
з бісеру квітка з мотивом обрамленого ріжками ром-
бу, якою на тому ж таки Буковинському Поділлі тра-
диційно прикрашали капелюх молодого [22, с. 57].
За спостереженням Ярослави Кожолянко, на по-
чатку XX ст. мотив ріжкатого ромба, що називався
«баранячі роги», окрім згаданих нами бісерних ви-
робів був також складовою вишивки жіночих голо-
вних уборів — «рушників», а також нагрудних бі-
серних прикрас «згардів» та «силянок» [15, с. 86].
Це переконує в особливому ставленні буковинок до
мотиву обрамленого ріжками ромбу як до важливо-
го семантичного знаку.
Показово, що поєднання мотивів ромбу та дзер-
кальносиметричних гачків зустрічаємо також у ве-
сільній атрибутиці західноподільських вінків. Серед
найдавніших артефактів — 11 ґерданів з весільного
вінка XIX ст. із с. Лисичники Заліщицького р-ну
Тернопільської обл. [5]. На чорному тлі десятьох
стрічок розміщені мотиви простого або обрамлено-
го променями чи ріжками ромба з лінійними або
крапчастими обрисами. На чорному тлі ще однієї
Стрічковий ґердан. Фрагмент. Бісер, нитки, нанизування. Рубіж XIX—XX ст., Північна Буковина. Приватна колекція
Василюків Петра та Ольги (м. Львів)
Олена ФЕДОРЧУк652
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (112), 2013
стрічки — мотив «баранячих рогів» у формі шевро-
ну, вершини якого переходять у «ріжки». Вірогідно,
що згаданий артефакт мав сакральну семантику, по-
вний «текст» якої, складався з суми лаконічних
знаків-символів почергово «записаних» на кожному
з 11 його ґерданів [22, с. 60].
Ґерданами з мотивами «баранячих рогів» прикра-
шали святкові капелюхи парубки придністровської
зони (села Заліщицького та Борщівського р-нів Тер-
нопільської обл.) Західного Поділля [2].
Як бачимо, мотив «баранячих рогів» на ґерданах
з Буковинського та Західного Поділля міг мати ви-
гляд обрамленого гачками ромба чи самих «рогів» —
дзеркальносиметричних гачків. Визначальний жит-
тєдайний зміст мотиву засвідчує його традиційне ви-
користання в атрибутиці компонентів весільного
обряду чималого числа осередків.
Окрім поширених в орнаментиці українського
народного мистецтва мотивів, на накладних оздо-
бах з бісеру зустрічаємо й інші оберегові знаки.
Науковий інтерес, зокрема, представляють мотиви-
знаки, що мали вузький ареал. Їхнє побутування
вказувало на пріоритетні цінності певного соціу-
му, для якого семантика такого мотиву була винят-
ково актуальною.
Одним з відомих в народній орнаментиці, проте
малопоширеним в орнаментиці бісерних прикрас, був
мотив свастики («свастя»). В узорах накладних при-
крас із бісеру мотив мав вигляд скісного хреста із
двома (протилежними) або — з усіма заломленими
променями. У XIX — першій половини XX ст. він
побутував майже виключно на стрічкових ґерданах
з Покуття [4].
У світовій культурі свастика є давнім (поширеним
від бронзового віку) широковідомим символом вогню
та сонця. За походженням та змістом свастика є близь-
кою до хреста. За графічними обрисами свастика від-
різняється від хреста відростками, які символізують
обертальні рухи. Сонце, що рухається по небу є неза-
перечним символом життєдайності [13, с. 56, 59].
Для українців свастика найбільш знайома як знак
побажання добра, що відвертає нещастя. На По-
кутті цей мотив вважали одним з важливих жіно-
чих оберегів. У деяких селах Покуття ще в середи-
ні XX ст. стрічковий ґердан зі свастикою носили
жінки, що мріяли про материнство [22, с. 62]. Ці-
каво, що на Поділлі популярний у вишивці та тка-
цтві мотив свастики був знаний під назвою «бара-
нячі роги» [18, с. 278].
У першій половині ХХ ст. своєрідним оберегом,
незалежно від іконографії та символічного підтексту,
став котильон. Так, у селах Північної Буковини ко-
тильон здебільшого мав вигадливу композицією з
мотивом заквітчаної галузки. В інших українських
осередках бісерних оздоб, на котильонах переважа-
ли геометричні композиції (подекуди з ініціалами).
Побутували й символічні для українців зображення
тризуба чи лева [16, с. 22—25].
Важливим було те, що котильон зазвичай викону-
вала дівчина для хлопця, якому бажала добра та щас-
тя. Найсильнішим оберегом вважався котильон, ви-
конаний юною майстринею для парубка, що йшов до
війська. Вручаючи подарунок, дівчина при цьому
щиро бажала своєму коханому вберегтися від усіх не-
безпек і неушкодженим повернутися до неї. Не ви-
падково, розгледіти котильон найчастіше вдається на
історичних світлинах першої половини ХХ ст., на яких
сфотографовані молоді чоловіки у військовій формі.
Окрім як накладним прикрасам, магічні власти-
вості традиційно надавалися також сорочці, яку но-
Стрічка з ґерданами для головного убору. Фрагмент. Бісер, нитки, нанизування. Кінець XIX ст., Північна Буковина.
Приватна колекція Снігура Івана Назаровича (м. Чернівці)
653Головні функції бісерного декору народної ноші українців
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (112), 2013
сили безпосередньо на тілі. Відомо, що розвиток бі-
серної вишивки на сорочках пов’язаний із поширен-
ням фітоморфної орнаментики. У селах Північної
Буковини, де така вишивка набула значного розвою,
найпоширенішим мотивом декору вишитої бісером
сорочки стали рожі-троянди. Різноманітні за іконо-
графією та символікою квіти («рожі», «туліпани»,
«гвоздики» тощо), вінки, вазони, галузки, які Ми-
хайло Селівачов відносить до найпоширеніших в
українській народній орнаментиці, стали улюблени-
ми мотивами виконавців бісерного декору компонен-
тів нагрудного та поясного вбрання. Зокрема, рожа-
троянда в українській народній культурі була симво-
лом краси, ласки та веселості, вінок — символом
гідності й перемоги, вазон — образом дерева жит-
тя, а галузка уособлювала молодість та красу [18,
с. 173, 176, 179, 182].
У другій половині ХХ ст. оберегова семантика
компонентів одягу та мотивів його декору стала
втрачати свою актуальність. Виконані з бісеру при-
краси, вишиті бісерними матеріалами сорочки, без-
рукавки, опинки тощо почали сприйматися як ком-
поненти народної ноші, що мають головно естетич-
не та звичаєво-обрядове призначення. Водночас,
завдяки ґрунтовним етнологічним та мистецтвоз-
навчим розвідкам, присвяченим семантиці народ-
них творів, наприкінці ХХ ст. оберегова функція
прикрас та декору одягу стала привертати увагу
окремих майстрів, які з цікавістю вивчають апотро-
пейну символіку української народної ноші та від-
роджують її у своїх творах.
Звичаєво-обрядова функція декорованої бісе-
ром народної ноші передбачає використання її скла-
дових як важливих атрибутів обрядових та звичає-
вих дійств. Ця функція почала формуватися задов-
го до поширення виробів з бісеру (як компонентів
народного одягу) і була пов’язана в першу чергу із
функціональним призначенням самих компонентів.
Наприклад, декорований бісерними стрічками голо-
вний убір нареченої використовувався у весільному
обряді у такий само спосіб, що й весільний вінок дав-
нішого часу, який не мав бісерного декору.
Поряд з іншими, давнішими за походженням,
прикрасами виконані з бісеру оздоби в осередках
свого побутування стали обов’язковими атрибутами
весільного дійства. Зокрема, про важливість бісер-
них прикрас як компонентів ноші нареченої та наре-
ченого добре пам’ятають на Покутті. Тут доводило-
ся неодноразово чути твердження на зразок: «При-
краси з пацьорок носили до 1958—60 року… без
цего не було весілля» 3; «На весілля прикраси з бісе-
ру хто не мав, то зичив» 4; «Гірдани на капелюхи вдя-
гають молодому і досі» 5.
У с. Підвербці Тлумацького р-ну Івано-Франків-
ської обл. молодій, що збиралася до шлюбу співали:
Де ж ти ся молоденька збираєш,
Що ти собі пацьорки складаєш?
Збираюся, моя мамко, до шлюбу —
вже ти більше за наймичку не буду 6.
У деяких селах Покуття, як відзначила Галина
Стельмащук, своєрідним атрибутом-символом на-
реченого була бісерна «трісунка», яку хлопець чіпляв
3 ПМА. Записано 5 липня 2001 року від Максимюк Ка-
терина Михайлівна, 1935 р. н., у с. Жукові Тлумацького
р-ну Івано-Франківської обл.
4 ПМА. Записано 6 липня 2001 року від Герасимко Марії
Іванівни, 1928 р. н. у с. Чортовці Городенківського р-ну
Івано-Франківської обл.
5 ПМА. Записано 5 липня 2001 року від Стецюк Ма-
рія Михайлівна, 1938 р. н. та Козоріз Ярослави Юрі-
ївни, 1945 р. н. у с. Жукові Тлумацького р-ну Івано-
Франківської обл.
6 ПМА. Записано 7 липня 2001 року від Кирпи Ганни
Дмитрівни, 1940 р. н. у с. Підвербцях Тлумацького р-ну
Івано-Франківської обл.
Стрічковий ґердан. Фрагмент. Бісер, нитки, нанизування. Рубіж XIX—XX ст., с. Тишківці Городенківського р-ну
Івано-Франківської обл. Приватна власність Кучірки Гафії Петрівни, 1931 р. н. (с. Тишківці)
Олена ФЕДОРЧУк654
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (112), 2013
собі до капелюха як тільки просватав дівчину [19,
с. 162]. У той само час на Буковинському Поділлі
капелюх нареченого означували нанизаною з бісеру
квіткою [22, с. 56—57].
Важливим атрибутом весільної ноші були стріч-
кові ґердани (один або декілька), якими прикраша-
ли капелюх молодого. Навдивовижу, таке обрядове
призначення бісерної прикраси у деяких селах пере-
жило часову межу місцевої творчості з бісером. Зо-
крема, як засвідчила мешканка с. Жуків Тлумаць-
кого р-ну Івано-Франківської обл.: «Ґірдани на ве-
сільному капелюсі молодого не виходили з ужитку
ніколи. Зараз купують ґірдани в Косові і ними при-
крашають капелюх молодого» 7.
Ще значимішими атрибутами весільного дійства
були весільні убори нареченої та дружок.
Вінок молодої міг змінювати свою знакову систе-
му упродовж весільного циклу, відображаючи у та-
кий спосіб поетапний перехід засватаної дівчини у ста-
тус заміжньої жінки. Галина Стельмащук наводить як
7 ПМА. Записано 5 липня 2001 року від Бойків Ольги
Степанівни, 1950 р. н. у с. Жукові Тлумацького р-ну
Івано-Франківської обл.
приклад перетворення в головному уборі нареченої зі
с. Космач Косівського р-ну Івано-Франківської обл.,
де головний убір починав змінюватися з того часу,
коли наречена з дружками запрошувала на весілля.
Убором молодої у перший день весілля були й до нині
залишаються підковоподібної форми «косиці», до
яких у потиличній частині кріплять так звану «щіт-
ку», на яку накладають головний атрибут молодих —
«вінок» (зшитий червоними шовковими нитками з на-
сіння часнику). На другий день весілля «щітку» з
«вінком» знімають з потилиці і прикріплюють над чо-
лом [19, с. 166]. В останній, третій, день весілля мо-
лодята зривають «вінки» (кожен зі свого головного
убору) та обмінюються ними 8.
Окрім того, що накладні прикраси з бісеру були
компонентами весільної ноші, в окремих селах вони
виконували роль важливих атрибутів обрядового дій-
ства. Так, ще до середини 1960-х рр. на Бойківщині,
у с. Нижній Рожанці Сколівського р-ну Львівської
обл., в останній день весілля голову молодої пов’язували
бісерною стрічкою — «молодицею», поверх якої на-
кладали хустку. Така обрядодія означала «замолоди-
чення», тобто перехід дівчини у статус молодиці.
Відомим на Україні був звичай ховати покійника,
вбраним у святковий (весільний) народний одяг.
Особливо сумлінним було ставлення до цього зви-
чаю жінок, які готували свою останню ношу зазда-
легідь. У деяких селах Полісся, Буковини та По-
куття доводилося зустрічатися з таким звичаєм і
сьогодні. У так званому «вузлі на смерть», який ко-
лишні вишивальниці, ткалі, майстрині бісерних ви-
робів з гумором іноді називають «смертельним вуз-
лом», можна побачити усі компоненти святкового
одягу й зокрема прикраси. Більшість речей — скла-
дові весільної ноші. Вважається саме вони на тому
світі допоможуть чоловікові знайти його дружину.
Співробітник Борщівського краєзнавчого музею
Уляна Яремій переповіла розповідь свого свекра, який
одного разу копаючи яму під нове захоронення по-
тривожив старе. Очам відкрилася похована жінка,
вбрана у народний одяг, компонентом якого була при-
краса з бісеру 9. Сьогодні у селах прикрас з бісеру
8 Інформація записана 14 листопада 2012 р. від Никорак
Олени Іванівни, 1951 р. н., уродженки с. Космач.
9 ПМА. Записано 16 червня 2011 р. від Яремій Уляни
Яківни, 1973 р. н., уродженки с. Горошової Борщівсько-
го р-ну, працівника Борщівського краєзнавчого музею.
Світлина вояка Галицької Армії Козьменко І.В. (з коти-
льоном на грудях), уродженця с. Печеніжина Коломий-
ського р-ну Івано-Франківської обл., який загинув під
Львовом 30 грудня 1918 року
655Головні функції бісерного декору народної ноші українців
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (112), 2013
практично не залишилося, водночас доводиться фік-
сувати, зокрема на Буковині, випадки, коли жінки
тримають «на смерть» вишиту бісером сорочку.
Звичаї пов’язані із використанням народних бі-
серних виробів, особливо накладних прикрас, стосу-
валися не лише обрядів та свят, але й щоденного по-
буту. У селах із тривалою традицією значимою була,
навіть, наявність або відсутність оздоби. Так,
І. Франко в праці «Етнографічна експедиція на Бой-
ківщину» відзначає, що нашийні прикраси з бісеру,
так звані «драбинки», в околицях Лютовиськ нале-
жали до характерних ознак жіночого одягу. «…Тому
жінка, в якої ми на ярмарку в Лютовиськах купили
її драбинку, — пише він, — зняла справжнє голо-
сіння: «Ой боже ж мій! Тепер я перед цілим селом
зганьблена, як можу я показатися між людей така
гола без драбинки?» [23, с. 91].
У давніх осередках бісерних виробів дівчата та жін-
ки мали звичай носити кожен день один тоненький
ґердан або силянку, тоді як святкову ношу доповню-
вали одночасно декількома прикрасами різних типів
та розмірів. Загальноприйнятим, зокрема на Покут-
ті, було носити в піст лише темну «силєнку», що була
прикрасою «для всіх станів і багатших і бідніших» 10.
Також на Покутті вдягнені на шию мониста з синіх
чи зелених намистинок вказували на жалобу 11.
Завдяки обереговій семантиці накладну прикра-
су з бісеру іноді використовували не лише як допо-
внення народної ноші. Цікавою була традиція офі-
рування накладних прикрас із різних матеріалі, зо-
крема бісеру, до церкви для оздоблення образу або
фігури Богородиці. З кінця ХХ ст. на прохання
місцевих парохів архаїчні прикраси з бісеру та ін-
ших матеріалів стали знімати з ікон. Зафіксувати
використання офіруваних бісерних оздоб зараз
зрідка вдається на Покутті та Бойківщині. Для
прикладу, силянка на образі Пресвятої Богороди-
ці була виявлена у с. Чортовці Городенківського
р-ну Івано-Франківської обл. (церква Святої
Тройці) 12 та с. Топільниця Старосамбірського р-ну
10 ПМА. Записано 6 липня 2001 року від Мегалюк Ма-
рії Терентівни, 1922 р. н., у с. Жукотині Коломийсько-
го р-ну Івано-Франківської обл.
11 ПМА. Записано 7 липня 2001 року від Гілюк Параски
Михайлівни, 1922 р. н, у с. Озерянах Тлумацького р-ну
Івано-Франківської обл.
12 ПМА. Зафіксовано 6 липня 2001 року у с. Чортовці Го-
роденківського р-ну Івано-Франківської обл.
Львівської обл. (церква святої Параскеви
Сербської) 13, а стрічковий нагрудний ґердан «ви-
сьорок» на фігурі Богородиці — у с. Велика Ліни-
на Старосамбірського р-ну Львівської обл. (церк-
ва святого Миколая Чудо творця) 14.
Покуття відоме своїм багатством бісерних при-
крас до сьогодні зберегло пов’язані з ними й інші ці-
каві звичаї. Так, у с. Тишківцях Городенківського
р-ну Івано-Франківської обл. й нині побутує тради-
ція прикрашати невеличкою стрічковою плетінкою,
а також штучними квітками дзбанок, у якому свя-
тять воду на Водохреща 15. Нині важко встановити
витоки такого обрядового використання прикраси,
проте цілком ймовірно воно пов’язане із давньою
обереговою функцією ґердана, який у вказаному ви-
падку міг підсилювати (доповнювати) магічні влас-
тивості освяченої води. У с. Торговиці Городенків-
ського р-ну Івано-Франківської обл. — давньому
13 ПМ Олени Козакевич. Зафіксовано 14 серпня 2005 року
у с. Топільниці Старосамбірського р-ну Львівської обл.
14 ПМ Олени Козакевич. Зафіксовано 13 серпня 2005 року у
с. Великій Лінині Старосамбірського р-ну Львівської обл.
15 ПМА. Записано 14 серпня 2012 р. у с. Тишківцях Горо-
денківського р-ну Івано-Франківської обл. від Паращук
Парасковії Василівни, 1923 р. н.
Дзбанок з йорданською водою, прикрашений ґерданом.
ПМА. Зафіксовано 14 серпня 2012 р. у с. Тишківціях Го-
роденківського р-ну Івано-Франківської обл. у хаті Пара-
щук (дівоче — Мисик) Парасковії Василівни, 1923 р. н.
Олена ФЕДОРЧУк656
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (112), 2013
народному осередку бісерних виробів а також ма-
лярства на склі — у мальованих образах Івана Хрес-
тителя можна відшукати Агнця Божого, прикраше-
ного нашийним стрічковим ґерданом [24, с. 173].
Звичаєво-обрядова роль виконаних із викорис-
тання бісеру компонентів народного одягу, що мала
свої локальні особливості, логічно пов’язувалася з
інформаційною функцією.
Інформаційна функція полягає в тому, що твір
мистецтва виступає засобом пізнання, збирання й
оформлення усіх накопичених соціумом знань та
вірувань.
За своєю суттю ансамбль народного одягу — ба-
гаторівнева кодова система, знаки й символи якої
охоплюють усі сторони життя [25, с. 97]. Художні
вироби з бісеру, як складові ансамблю, були озна-
ченням етнічної належності, матеріального та соці-
ального статусів, статевовікової приналежності, на-
самкінець — носієм традиційних канонів.
З інформаційною тісно пов’язана демонстрацій-
на функція народного вбрання, як важливого вира-
жального засобу національної приналежності.
Наталія Калашникова розглядає народну ношу як
«соціокод, який фіксує визначені характеристики
конкретної культури та здійснює комунікацію, тран-
сляцію та засвоєння певної, значимої для даної куль-
тури інформації» [14, с. 7—8].
Відомо, що вже найдавніший одяг ніс у собі
ознаки етнічної приналежності. Поєднання в од-
ному ансамблі певних типів вбрання, їхній крій,
матеріал, оздобні техніки та художня мова їхньо-
го декору акумулювали доволі вичерпну інформа-
цію не лише про етнічне походження власника, а
подекуди й про точне місце його проживання. По-
ряд з іншими компонентами ансамблю народного
одягу носіями такого роду інформації виступали
художні вироби з бісеру.
Не випадково прикраси з бісеру та декорова-
ний бісерними матеріалами одяг вдається побачи-
ти на світлинах періоду визвольних змагань укра-
їнського народу. Для еліти української молоді на-
родна ноша була промовистим виразником як
етнічних так і пов’язаних з ними політичних по-
глядів ціною в життя.
На Покутті — у селі Тишківці Городенківського
р-ну Івано-Франківської обл. нам показали декіль-
ка світлин 1920—1940-х рр. з народними типажа-
ми 16. На одній із світлин — двійко дівчат, вбраних
у святковий народний одяг; серед прикрас — стріч-
кові ґердани, що прикрашають дівочі голови та шиї.
Як розповіли сестриці сільської церкви, одна з ді-
вчат, котра була зв’язковою українських повстанців,
ще зовсім юною загинула від сталінських карателів.
На Західному Поділлі — в експозиції Заліщиць-
кого краєзнавчого музею є світлина молодої укра-
їнки, вбраної у народну ношу, серед якої — прикра-
си з бісеру. З підпису відомо, що дівчина була ста-
ничною УПА [1]. На Буковині — у с. Погорілівка
Заставнівського р-ну Чернівецької обл. майстриня
художніх виробів з бісеру пригадала як у 1941 році,
«коли вже були руські й бандери», вона, мешкаючи
тоді у с. Вербівцях, допомагала своїй тітці (дещо
старшій за неї) «висиляти вівсьорок» (котильон) із
зображенням тризуба. Прикрасу замовив для себе
командуючий загоном українських повстанців, які
дислокувалися недалеко у лісі 17.
16 Розповідаючи про сфотографованих односельців, сестри-
ці сільської церкви називали їхні імена і, щоб вказати рік,
зафіксований світлиною, пригадували різного роду події.
17 ПМА. Записано 9 вересня 2008 р. у селі Погорілівка
Заставнівського р-ну Чернівецької обл. від Остапович
Марії Іллівни, 1926 р. н.
Котильон. Бісер, нитки, ткання. 1930-ті рр., м. Бучач Тер-
нопільської обл. Бучацький краєзнавчий музей. Експозиція
657Головні функції бісерного декору народної ноші українців
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (112), 2013
Прикладів того, що народні прикраси з бісеру та
декорований бісером одяг, як важлива складова
української народної ноші, часто були одним із сим-
волів українства, ще чимало. Так, в експозиції Бу-
чацького краєзнавчого музею (Тернопільська обл.)
виставлений тканий з бісеру котильон із зображен-
ням лева у короні. Підпис під експонатом повідо-
мляє, що у 1930-х рр. ця прикраса була емблемою
фестин українців у Бучачі 18.
Дослідникам української фалеристики добре ві-
домо, що котильон із зображенням тризуба як та-
кож лева у короні належали до поширених відзнак
українських повстанських армій [16, с. 22—25]. До-
речно ще раз пригадати про оберегове призначення
котильона, яке безсумнівно посилювало його попу-
лярність як атрибуту військової особи.
Прикраси з бісеру та особливо часто — вишиті
бісером оксамитові ґорсети, камізельки й запаски
були популярними компонентами народного строю
українських організацій «Пласт», «Сокіл», «Луг»,
«Просвіта».
Наявність бісерних виробів в ансамблі народного
одягу означала певний матеріальний статус родини,
а в окремих випадках — рівень достатку цілого села.
Так, у 1944—1950-х рр. убогістю вирізнялися села
через які проходила лінія фронту і які були винище-
ні пожежами, спричиненими артобстрілами. Для
прикладу, розшукати бісерні прикраси або компо-
ненти народного одягу, вишиті бісером не вдалося у
с. Бариш Бучацького р-ну Тернопільської обл., в
якому ще у 1956 році діти ходили до школи босі й
бідно вбрані 19. Наслідки війни, а також стихійного
лиха нерідко приводили до повного знищення осе-
редку народного мистецтва.
Загальновідомим показником матеріального
статусу були прикраси з монет. Зокрема, на Пів-
нічній Буковині дівчата та жінки із заможних ро-
дин носили у свято «салбу», верхній край якої
прикрашав стрічковий ґердан. На Західному По-
діллі побутували «мониства», що складалися зі
стрічкового ґердана та пришитих до нього сріб-
них монет [9].
18 ПМА. Зафіксовано 11 червня 2011 р. в експозиції Бу-
чацького краєзнавчого музею.
19 ПМА. Записано 8 червня 2011 року від Стасів Ярославиа
Михайлівни, 1931 р. н., уродженки м. Підгаєць, нині про-
живає у с. Бариші Бучацького р-ну Тернопільської обл.
Навіть здавалося б такий важливий компонент
обрядового дійства як весільний вінок мала не кож-
на дівчина. Тому поширеною була й дотепер збере-
глася практика позичання весільних атрибутів.
Від респондентів часто доводилося чути, що окса-
митові вишиті бісером безрукавки у 1930—
1940-х рр. мали ті, «хто багатший був». Решта ви-
шивали бавовняними чи вовняними нитками 20.
У Галичині упродовж 1920—1970-х рр. виши-
ті бісером безрукавки зазвичай мали церковні хо-
ристи, а також учасники художніх самодіяльних
колективів. За спогадами інформаторів, україн-
ський народний одяг, зокрема вишиті бісером
компоненти вбирали учасники «фестин». Напри-
клад, на щорічних фестинах, які організовували
члени товариства «Просвіта» на стадіоні в До-
бромилі боролися за нагороди (тризуб та грошо-
ву премію) церковні хористи зі с. Губичі Старо-
самбірського р-ну Львівської обл. Кожна зі сіль-
ських хористок мала шалянову спідницю та
вишитий бісером «кабат» 21.
20 ПМА. Записано 15 червня 2011 р. у с. Трійця Борщів-
ського р-ну від Кушнір Стефанії Михайлівни, 1922 р. н.,
уродженки с. Одрехова Сяноцького повіту.
21 ПМА. Записано 3—5 жовтня 2005 р. у с. Губичах
Старосамбірського р-ну Львівської обл. від Івашко
Степанії Михайлівни, 1927 р. н.
Весільна світлина. Фрагмент. 1920—1930-ті роки, с. Біль-
че Золоте Борщівського району Тернопільської обл. ІН
НАНУ, ІФБ-11450
Олена ФЕДОРЧУк658
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (112), 2013
Компоненти народного одягу, що є добре відомим
народознавцям, вказували на статевовікову прина-
лежність власника.
Зокрема, цікаві відомості подають інформато-
ри стосовно котильона. Усі вони сходяться на тому,
що це була виключно чоловіча оздоба, яку виго-
товляли у подарунок хлопцеві дівчата, що досяг-
нули повноліття. «Приріст» — дівчата перехідно-
го віку спостерігали за таким дійством з величез-
ною цікавістю, чекаючи, коли вже можна буде і
собі зробити незвичайний подарунок хлопцеві 22.
Для більшості з них виконання котильону і дару-
вання його хлопцеві означало перехід у пору діву-
вання. То ж не дивно, що згадки про котильон ви-
кликають у колишніх майстринь хвилювання. Вод-
нораз, котильон на грудях парубка зазвичай
означав те, що він має дівчину.
Інформативним джерелом часто виступали ком-
поненти ансамблю народного одягу, що виконували
обрядове призначення. Так, у с. Більче Золоте Бор-
щівського р-ну Тернопільської обл. головний убір
молодої відрізнявся від убору дружки начільним
стрічковим ґерданом з підвісками [3].
Інформацію могли акумулювати й узвичаєні свят-
кові складові народної ноші. У ХІХ — на початку
ХХ ст. в осередках побутування традиції бісерно-
го декору народного одягу дівчина на виданні вби-
рала одночасно по декілька бісерних оздоб. У ро-
дині, де було декілька дівчат, ноша найстаршої ви-
гідно вирізнялася, бо «старша дівочила» 23. У
багатьох українських селах бісерні оздоби вирізня-
ли святковий одяг парубка. Загальновідомим є те,
що найбагатше оздоблювалася весільна ноша, що-
найбільше молодої.
Отже, бісерний декор народного вбрання харак-
теризувався поліфункціональністю. Кожен з компо-
нентів одягового ансамблю виконував одночасно де-
кілька функцій, ключовими з яких були естетична,
оберегова, звичаєво-обрядова та інформаційна. Важ-
лива семантична роль відводилася типологічній при-
належності та композиційному вирішенню бісерних
виробів. Функції бісерних виробів віддзеркалювали
духовно-матеріальний світ українців.
22 ПМА. Записано 3 червня 2011 р. у с. Урмані Бережан-
ського р-ну від Когут Марії митрівни, 1928 р. н.
23 ПМА. Записано 15 червня 2011 року у с. Гермаківці Бор-
щівського р-ну від Дикої Ганни Онуфріївни, 1956 р. н.
Умовні скорочення
ІН НАНУ — Інституту народознавства НАН
України
ІФБ — Ілюстративний фонд бібліотеки
МЕХП — Музей етнографії та художнього
промислу
МНАПЛ — Музей народної архітектури та по-
буту у Львові
МНАПУ — Музей народної архітектури та по-
буту НАН України
ЧОДМНАП — Чернівецький обласний держав-
ний музей народної архітектури та побуту
ЧОКМ — Чернівецький обласний краєзнавчий
музей
1. Заліщицький краєзнавчий музей. Фото Обробко На-
сті зі с. Дунева Заліщицького р-ну. 1929 р.
2. ІН НАНУ, ІФБ-11430.
3. ІН НАНУ, ІФБ-11405, ІФБ-11411, ІФБ-11412,
ІФБ-11417, ІФБ-11450, ІФБ-11466, ІФБ-11467.
4. МЕХП, ЕП-22162, ЕП-22526; НМНМГП, В-5236.
5. МНАПЛ, АП-5517.
6. МНАПУ, О-357.
7. МНАПУ, НД-1736; ЧОДМНАП, ПР-38.
8. МНАПУ, О-938.
9. МНАПУ, О-3635.
10. Богатырёв П.П. Вопросы теории народного искус-
ства / П.П. Богатырёв. — М. : Искусство, 1971. —
544 с. — (Библиогр. : с. 499—513).
11. Боньковська С. Гуцульські зґарди / Софія Боньков-
ська // Наше життя. — Нью Йорк, 1999. — № 1. —
С. 2—6.
12. Ґердан // Етимологічний словник української мови : у
7 т. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1. — С. 499.
13. Даркевич в.П. Символы небесных светил в орнаменте
Древней Руси / В.П. Даркевич // Советская архео-
логия. — 1960. — № 4. — С. 56—67.
14. калашникова Н.М. Народный костюм (семиотичес-
кие функции): учебное пособие / Н.М. Ка лаш никова. —
М. : Сварог и К, 2002. — 375 с. : ил.
15. кожолянко Я. Буковинський традиційний одяг /
Ярослава Кожолянко. — Чернівці ; Саскатун : Friesen
Printers; Altona, Manitoba, 1994. — 262 с. : іл. (укра-
їнською та англійською мовами). — (Бібліогр. :
с. 247—258).
16. Пахолко С. Котильон — відзнака-оберіг в україн-
ських військових формуваннях періоду національно-
визвольної боротьби 1916—1950 років / С. Пахолко,
О. Мартин // Нумізматика і фалеристика: довідково-
інформаційний журнал. — К., 2006. — № 4. —
С. 22—25.
17. Рыбаков Б.а. Язычество Древней Руси / Борис Алек-
сандрович Рыбаков. — М. : Наука, 1987. — 782 с. : ил.
659Головні функції бісерного декору народної ноші українців
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (112), 2013
18. Селівачов М.Р. Лексикон української орнаментики
(іконографія, номінація, стилістика, типологія) / Ми-
хайло Селівачов. — К. : Редакція вісника «Ант»,
2005. — 400 с. : іл. — (Бібліогр. : с. 347—365).
19. Стельмащук Г.Г. Традиційні головні убори / Галина
Григорівна Стельмащук. — К. : Наукова думка,
1993. — 240 с. : іл. — (Бібліогр. у тексті ; список іл. :
228—237).
20. Федорчук О. Оберегова магія прикрас із бісеру / Оле-
на Федорчук // Мистецтвознавство’99. — Львів :
Спілка критиків та істориків мистецтва, Інститут наро-
дознавства НАН України, 1999. — С. 139—152.
21. Федорчук О. Бісер у декорі традиційного одягу укра-
їнців (питання типології) / Олена Федорчук // На-
родознавчі зошити. — 2012. — № 3 (105). —
С. 452—468.
22. Федорчук О. Українські народні прикраси з бісеру /
Олена Федорчук. — Львів : Свічадо, 2007. —
120 с. : іл. — (Бібліогр. : с. 75—80).
23. Франко і. Етнографічна експедиція на Бойківщину /
Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. — К. : Нау-
кова думка, 1982. — Т. 36. — Кн. 1. — С. 68—99.
24. Шпак О. Народне малярство на склі другої половини
ХХ століття / Оксана Шпак // Мистецтво знавст-
во’12. — Львів : Спілка критиків та істориків мисте-
цтва, 2012. — С. 167—182.
25. Щербій Г. Символіка народного костюма / Григорій
Щербій, Наталія Гурошева // Українці: історико-
етно графічна монографія : у 2-х кн. — Опішне,
1999. — Кн. 2. — С. 97—120.
Olena Fedorchuk
MAJOR FUNCTIONS OF BEADS DÉCOR
OF THE UKRAINIAN FOLK CLOTHING
The article examines major functions of beads decor of the
Ukrainian folk clothing. The author analyzes mutual connec-
tions between the purpose of typologically different beads deco-
rations and their composition.
Keywords: beads, necklaces, decorative beadwork, clothing,
function.
Олена Федорчук
ГЛАВНЫЕ ФУНКЦИИ БИСЕРНОГО ДЕКОРА
НАРОДНОЙ ОДЕЖДЫ УКРАИНЦЕВ
Исследованы основные функции бисерного декора укра-
инской народной одежды. Рассмотрена взаимосвязь меж-
ду предназначением типологически разных бисерных из-
делий и их композиционным решением.
Ключевые слова: бисер, украшение, бисерный декор,
одежда, функция.
|