Еволюція іконографічних типів зображення св. Георгія у мистецтві Візантії

Проаналізовано три основні образи св. Георгія: мученика, патрона, захисника. Обґрунтовано зміну іконографічних типів (мученика, воїна, вершника) під впливом релігійних, політичних та соціальних чинників. Розглянуто смислове навантаження образу св. Георгія на різних етапах еволюції культу....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2013
1. Verfasser:	Колпакова, Н.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут народознавства НАН України 2013
Schriftenreihe:	Народознавчі зошити
Schlagworte:	Статті
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95031
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Еволюція іконографічних типів зображення св. Георгія у мистецтві Візантії / Н. Колпакова // Народознавчі зошити. — 2013. — № 6 (114). — С. 1121-1130. — Бібліогр.: 26 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-95031
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-950312016-02-14T03:02:48Z Еволюція іконографічних типів зображення св. Георгія у мистецтві Візантії Колпакова, Н. Статті Проаналізовано три основні образи св. Георгія: мученика, патрона, захисника. Обґрунтовано зміну іконографічних типів (мученика, воїна, вершника) під впливом релігійних, політичних та соціальних чинників. Розглянуто смислове навантаження образу св. Георгія на різних етапах еволюції культу. Проведено аналіз вираження цих смислів у пам’ятках мистецтва Візантії. Three general hypostases of St. George have been put under analysis: those of martyr, patron, defender. Some changes in iconographic typology impacted by religious, political and social factors (and resulted with the appearance of martyr, warrior, rider) have been substanitated and presented. The images of St. George have been considered as for their expressiveness at different stages of religion devotion. The senses of those expressive approaches have been analyzed in works of Byzantine art. Проанализированы три основные образы св. Георгия: мученик, патрон, защитник. Обосновано изменение иконографических типов (мученика, воина, всадника) под влиянием религиозных, политических и социальных факторов. Рассмотрено смысловую нагрузку образа св. Георгия на разных этапах эволюции культа. Проведен анализ выражения этих смыслов в памятниках искусства Византии. 2013 Article Еволюція іконографічних типів зображення св. Георгія у мистецтві Візантії / Н. Колпакова // Народознавчі зошити. — 2013. — № 6 (114). — С. 1121-1130. — Бібліогр.: 26 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95031 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Колпакова, Н. Еволюція іконографічних типів зображення св. Георгія у мистецтві Візантії Народознавчі зошити
description	Проаналізовано три основні образи св. Георгія: мученика, патрона, захисника. Обґрунтовано зміну іконографічних типів (мученика, воїна, вершника) під впливом релігійних, політичних та соціальних чинників. Розглянуто смислове навантаження образу св. Георгія на різних етапах еволюції культу. Проведено аналіз вираження цих смислів у пам’ятках мистецтва Візантії.
format	Article
author	Колпакова, Н.
author_facet	Колпакова, Н.
author_sort	Колпакова, Н.
title	Еволюція іконографічних типів зображення св. Георгія у мистецтві Візантії
title_short	Еволюція іконографічних типів зображення св. Георгія у мистецтві Візантії
title_full	Еволюція іконографічних типів зображення св. Георгія у мистецтві Візантії
title_fullStr	Еволюція іконографічних типів зображення св. Георгія у мистецтві Візантії
title_full_unstemmed	Еволюція іконографічних типів зображення св. Георгія у мистецтві Візантії
title_sort	еволюція іконографічних типів зображення св. георгія у мистецтві візантії
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95031
citation_txt	Еволюція іконографічних типів зображення св. Георгія у мистецтві Візантії / Н. Колпакова // Народознавчі зошити. — 2013. — № 6 (114). — С. 1121-1130. — Бібліогр.: 26 назв. — укp.
series	Народознавчі зошити
work_keys_str_mv	AT kolpakovan evolûcíâíkonografíčnihtipívzobražennâsvgeorgíâumistectvívízantíí
first_indexed	2025-07-07T01:45:56Z
last_indexed	2025-07-07T01:45:56Z
_version_	1836950756666638336
fulltext	ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013 Образу св. Георгія присвячено чимало досліджень, позаяк культурна багатоаспектність святого спричинила появу наукових розвідок у різних галу- зях — історії релігії, мистецтвознавстві, фольклорис- тиці, культурології, філософії, психології. Тим не мен- ше, надалі залишається актуальною проблема узагаль- нення та систематизації цих відомостей, використання наявних матеріалів у царині мистецтвознавства, зокре- ма аналіз взаємозв’язку смислового навантаження об- разу св. Георгія на різних етапах еволюції культу та ви- раження цих смислів мовою мистецтва. Такий комп- лексний підхід дасть змогу здійснити глибший аналіз різноманітних типів іконографії святого, точнішу атри- буцію його складових та специфіку зображення цього святого в українській культурі. Важливою складовою мистецтвознавчого аналі- зу іконографії св. Георгія в українському мистецтві є дослідження впливу культу св. Георгія від часів його зародження на формування різних варіантів зображень св. Георгія. Позаяк образ св. Георгія при- ходить в українську культуру з прийняттям христи- янства східного обряду, предметом нашого дослі- дження є еволюція образу св. Георгія та його іконо- графічні типи у мистецтві Візантії від періоду становлення культу святого. У царині мистецтвознавства базовими по вивчен- ню іконографії св. Георгія є праці: П. Гротовського, В. Лазарєва, Й. Мислівца, Х. Уолтера. Іконографія образу св. Георгія в контексті візантійського мисте- цтва досліджувалась на основі робіт: В. Лазарєва, А. Грабара, М. Лихачева, Н. Кондакова. Ґрунтовний іконографічний аналіз образу св. Ге- оргія представлений чеським мистецтвознавцем Й. Мислівцем «Св. Георгій у східно-християнському мистецтві» [19]. Вивчення зображень св. Георгія у контексті іконографії, агіографії та культу святих воїнів міститься у монографічній роботі Хр. Уолте- ра (Ch. Walter) «Святі воїни у візантійській тра- диції» [22]. У розробці «Образ Георгія-воїна в мистецтві Ві- зантії та Київській Русі» російський дослідник В. Лазарєв розглядає культ та трансформацію об- разу св. Георгія-мученика у постать воїна [7]. Вче- ний наводить різноманітні іконографічні типи св. Ге- оргія на доказ того, що ідейний зміст образу Георгія змінювався залежно від впливу ідеологічних чинни- ків того чи іншого періоду. Польський вчений П. Гротовський (P. Grotowski) комплексно досліджує агіографію та іконографію по-© Н. КОЛПАКОВА, 2013 Наталя КОЛПАКОВА ЕВОЛЮЦІЯ ІКОНОГРАФІЧНИХ ТИПІВ ЗОБРАЖЕННЯ СВ. ГЕОРГІЯ У МИСТЕЦТВІ ВІЗАНТІЇ Проаналізовано три основні образи св. Георгія: мученика, патрона, захисника. Обґрунтовано зміну іконографічних типів (мученика, воїна, вершника) під впливом релігійних, політичних та соціальних чинників. Розглянуто смислове навантаження образу св. Георгія на різних етапах еволюції культу. Проведено аналіз вираження цих смислів у пам’ятках мистецтва Візантії. Ключові слова: мистецтвознавство, іконографія, св. Геор- гій, Візантія. Наталя КОЛПАКОВА1122 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013 смертного чуда св. Георгія у статті «Чудо св. Георгія про врятування юнака з полону і його відображення в мистецтві» [26]. Характеристика іконографії св. Георгія у кіпрському середньовічному мистецтві представлена російською дослідницею К. Фукарою у дисертаційній роботі, присвяченій проблемам іко- нографії та символіки образів святих воїнів в мону- ментальному живописі Кіпру XI—XVI ст. [16]. Російський науковець Т. Жарикова у Православ- ній енциклопедії подає довідкову інформацію про іконографію св. Георгія у мистецтві Візантії та Ки- ївської Русі [3]. У дослідженні іконографічні типи св. Георгія роз- глядаються в контексті трьох основних образів свя- того: мученика, патрона (святий воїн), захисника (святий вершник: Переможець, «Чудо про поряту- нок юнака з полону», «Чудо зі змієм»). До осно- вних іконографічних типів ми відносимо не лише зо- браження, які превалювали кількісно, але й відобра- жали певну ідеологію правлячої верхівки або тогочасну запотребуваність у соціумі. Однією з основних є проблема трансформації цих образів під впливом релігійних, політичних та соціальних чин- ників. Домінування одного з цих образів вплинуло на превалювання відповідного іконографічного типу в мистецтві Візантії. Особливо яскраво проявився образ захисника на територіях, що входили до візан- тійського ареалу і потерпали від загарбників. Досліджуючи витоки іконографії найбільш відо- мого святого не лише Візантії, а й її культурного аре- алу, слід звернути увагу на територію зародження його культу. Вшанування св. Георгія, як і ранні його зображення, мають східнохристиянське походжен- ня [7, с. 68]. Поклонінню іконам св. Георгія пере- дував тривалий культ його реліквій (V—VI ст.). Зо- браження святого відомі тільки з другої половини VI ст., коли ікона стає невіддільним елементом хрис- тиянської культури [6, с. 51]. До іконоборчого пері- оду (730—843 рр.) у візантійському мистецтві іко- нографічний тип мученика в іконографії св. Георгія є основним, позаяк образ страстотерпця найбільше сприяв розповсюдженню християнства. Спершу мучеників сприймали як персон, наділе- них особливою силою, здатних допомагати і засту- патися, що відображало їхню основну роль посе- редництва між Богом та молільником [12, с. 334]. Саме у такому образі мученика св. Георгій пред- ставлений на найбільш давніх з відомих його зобра- жень. На сирійському хресті VI ст. святий зобра- жений з молитовно складеними руками в позі адо- рації (молитви). Таким чином, Георгій надає заступництво замовниці хреста, представляючи її відсутньому Ісусу. Два написи містять моління про допомогу та звернення до Бога за посередництвом св. Георгія [7, с. 68]. Також збереглася деталь поясу, знову ж таки, си- рійського походження, VI — першої половини VIІ ст. На ній св. Георгій зображений у короткому хітоні і пишному плащі з піднятими вгору руками, типу оран- ти (зібрання C.S., Німеччина). По боках постаті свя- того міститься грецький напис: AΓΙΟΣ ΓΕΟΡΓΙΣ [3, с. 682]. Звернення до звичного сюжету старо- давнього мистецтва — адорації, є підтвердженням практики молитви до мучеників про допомогу і за- ступництво, яка існувала вже в ІІІ ст. До ранніх пам’яток належать написи в римських катакомбах. В IV—V ст. молитовні звернення до мучеників про до- помогу та небесне заступництво стають важливим елементом релігійної практики [12, с. 334]. До зображень святого мученика Георгія VI ст., окрім згаданих творів дрібної пластики, належить і відома енкаустична ікона з монастиря св. Катерини на Синаї (Єгипет). На іконі Богоматір зображена з немовлям на престолі, який фланкують архангели та предстоячі мученики. Не зважаючи на те, що страс- тотерпці не мають ідентифікаційних підписів, дослід- ники вважають їх Теодором та Георгієм 1 [8, с. 146]. Вчені беруть до уваги найбільшу популярність свя- тих на цій територія та враховують елементи їхньої 1 Дослідник Й. Мислівец скептично ставиться до пам’яток, датованих V—VІ ст. та атрибутованих як зображення св. Георгія, стверджуючи, що без ідентифікуючих під- писів неможливо відрізнити св. Георгія від інших святих. Він, зокрема, зазначає, що в епоху Юстиніана переваж- но зустрічаються не підписані зображення воїнів, верш- ників, мучеників. Це ускладнює процес розпізнавання святих, адже, наприклад, іконографічні та типологічні особливості образу св. Георгія мають багато спільних рис із зображеннями інших святих. Такі характеристики як «молоде обличчя з шапкою кучерів, розміщених ряда- ми», притаманні не тільки св. Георгію, а й святим Дими- трію та Прокопію. Тому, на думку дослідника, пам’ятки із зображенням саме св. Георгія з’являються лише в македонсько-комнінівський період. До однієї з найстар- ших пам’яток Й. Мислівец відносить Арбавільський триптих Х ст. (Лувр) [19, с. 312—314]. 1123Еволюція іконографічних типів зображення св. Георгія у мистецтві Візантії ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013 зовнішньої подібності — бороду одного і шапку ку- черявого волосся другого. Обидва мученики зобра- жені з чотирикінцевими золотими хрестами в пра- вицях, одягнені в хітони та довгі крупно-орнаментовані хламиди з табліонами та фібулами, застебнутими біля правого плеча кожного. На думку Х. Уолтера, без- бородим святим міг бути і св. Димитрій Солунський, адже їхні портрети є подібні. На іконі ХVІІІ ст. (На- ціональна галерея мистецтв, Софія, Болгарія) обоє святих зображені з такими ж портретними рисами в образі вершників [22, с. 124]. В монастирі преподо- бного Аполлонія Фиваїдського в Бауіті VI—VII ст. (Єгипет) збереглося фрескове зображення св. Геор- гія цього ж типу мученика [3, с. 682]. До VII ст. на- лежить представлення св. Георгія у церкві св. Іоан- на Хрестителя в регіоні Çavuşin — Каппадокія (су- часна Туреччина) з розбірливим написом: О AΓΙΟΣ ΓΕΩΡΓΙОΣ. Георгій зображений як мученик з хрес- том у правиці [22, с. 125]. У південній наві храму Küçük Tavşan Adası (Бо- друм, Туреччина), знаходиться маловідоме зобра- ження св. Георгія VІ ст., де він представлений в одя- зі патриція з мечем [22, с. 125—126]. Ототожнен- ня мученика і воїна на початку зародження їхніх іконографічних типів є логічним. Образи Старого і Нового Завіту також сприяли цьому, адже меч по- стає персоніфікацією хреста (2 Маккавеїв 15, 16; Послання до Ефесян 6, 14—17). Перші християни жили у суспільстві, у якому вій- ськовий стан був об’єднаний з цивільним. Кожен гро- мадянин, незалежно від його віросповідання, був по- тенційним солдатом, і навпаки, кожен солдат був ци- вільним. Ці два стани були пов’язані, незважаючи на те, що цивільна та військова влада існувала окремо [22, с. 20]. Прикладом особи подвійних зобов’язань, цивільного та військового, є сотник Корнилій (Діян. 10). Об’єднання військового типу з цивіль- ним зустрічається у візантійському мистецтві за по- одинокими винятками, наприклад, на іконі ХІІ ст. з монастиря св. Катерини на Синаї [3, с. 686]. На іншій пам’ятці з м. Виниця (Македонія) св. Ге- оргій представлений зі св. Христофором (зберігаєть- ся у музеї Скоп’є, Македонія). На теракотовій плас- тині святі зображені без німбів, також як мученики з військовими атрибутами. Обоє представлені зі списа- ми, що пронизують змія з людською головою та хрес- том, який тримають разом. Внизу знаходиться щит. Датування теракоти є спірним, ймовірно, пам’ятка створена не раніше ніж у 733 р. [22, с. 125]. З розписів храмів в Бауіті (Єгипет) VІ ст. похо- дять два зображення, на яких св. Георгій представ- лений в образі воїна [3, с. 682]. Кількість зобра- жень св. Георгія-воїна різко зросла вже в Македон- ський період (867—1056 рр.), особливо у Каппадокії, де з пошаною ставилися до військових святих [22, с. 126]. На нижній частині процесійного хреста (колишня приватна колекції Г. Шлюмберже, тепер у Кабінеті медалей, Париж) зображено св. Георгія з німбом на- вколо голови у військовому вбранні. Святий тримає щит у лівій руці, а правою рукою тягне фігуру. Фран- цузький дослідник українського походження А. Гра- бар датує пам’ятку VІ ст. та припускає, що жест Ге- оргія означає «визволитель». Подібно зображають Христа у сцені Воскресіння (грец. «Anastasis»), де Ісус тягне Адама до своїх ніг. Також відомі легенди св. Георгія: «Господи, допоможи Геннадію», «Світло життя», «Св. Георгій, допоможи Mesembrius Theognis», «Допомога» [21, с. 318]. Наступне зображення, присвячене св. Георгію до періоду іконоборства, уціліло у Каппадокії (сучасна Туреччина) у церкві Маврикан номер 3, регіон Çavuşin. Святий представлений верхи на коні зі св. Теодором, обоє нападають на двох зміїв, що об- вилися навколо дерева. Зображення відносять до початку VІІ ст. Мотив двох змій, скручених довко- ла дерева, у пізнішій іконографії св. Георгія не зу- стрічається [22, с. 125]. Свідченням того, що до середини VII ст. вже були зображення св. Георгія в образі мученика, є їхній опис в «Житії преподобного Теодора Сикео- та» (BHG 1748; Bibliotheca hagiographica Graeca, надалі — BHG). Твір написаний в Малій Азії (Ту- реччина) близько 640—641 рр. учнем ігумена Си- кеонського монастиря Теодора — Георгієм (Єлев- сієм). Джерелознавча цінність цього тексту оціню- ється істориками дуже високо [4, с. 8]. Учень Георгій не тільки розповідає про життя і діяння Те- одора, але й подає нам цінну інформацію про зо- внішність свого тезоіменитого святого, а також про його культ та мощі. У житії наводяться численні оповідання про з’явлення великомученика; храм св. Георгія; практику молитовного звернення про заступництво і допомогу; покровительство (адже Наталя КОЛПАКОВА1124 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013 Георгій був покровителем Теодора); походження і день смерті святого. Детальніший опис зображення святого мученика Георгія подає «Житіє св. Теодора» у розповіді про видіння Ельпіди: вночі до жінки прийшов гарний юнак в блискучому одязі з кучерявим волоссям, що сяяло золотом, «подібний на зображення мученика Георгія» (гл. 32) [4, с. 47—48]. Незважаючи на те, що рання іконографія святих мучеників мала безліч спільних рис у трактуванні ли- ків, за св. Георгієм закріпилося зображення молодо- го обличчя з густою шапкою золотистого волосся, потрактованого у вигляді кілець, розташованих у де- кілька рядів [7, с. 59]. Варто уточнити, що йдеться не про характерні портретні особливості св. Георгія, а скоріш про ідеальний образ молодого мученика чи воїна, який використовували до зображень св. Геор- гія на основі літературних текстів. Підтвердженням того, що зазначені портретні риси не були створені за зображенням св. Георгія, є подібні образи й інших мучеників. Наприклад, синайська ікона св. Сергія і Вакха VІ ст., зображення цих та інших святих в Ме- нологію Василія ІІ (ХІ ст.) тощо [19, с. 315]. Важливо відзначити, що «Житіє Теодора Сике- ота» середини VII ст., описуючи зображення св. Ге- оргія, свідчить про те, що у візантійському мисте- цтві іконографічний тип мученика був домінуючим в іконографії святих страстотерпців. Для підтвер- дження звернемося до ранніх збережених зображень св. Димитрія Солунського. Мозаїчні композиції V—VII ст. свідчать, що до VII ст. у Фессалоніці (Греція) склалася іконографія мученика Димитрія Солунського, образ якого вміщувався також у во- тивні композиції. За зображенням Димитрія вже за- кріпилися стійкі іконографічні ознаки: святий пред- ставлений юнаком з коротким прямим русявим во- лоссям, одягнений як патрицій в орнаментований хітон та хламиду з великим табліоном [23]. Зміна статусу місцевого мученика на патрона ім- ператора відбулася як в культі св. Георгія, так і в його іконографії, після іконоборства (730—843 рр.) в період Македонського ренесансу (867—1056 рр.). Для цього часу притаманне зміцнення могутності ім- ператорської влади, що знайшла своє відображення в культі св. Георгія, та відродження традицій анти- чного мистецтва, звернення до античних зразків [6, с. 61]. Свідченням цього є розповсюдження з Х ст. у візантійській іконографії численних у дав- ньоримському мистецтві образів воїнів, що взорува- лися на античні моделі. Подібно, як зображення му- чеників сприяли розповсюдженню християнства, так і образи святих воїнів допомагали централізації та зміцненню влади імператора. Візантолог А. Грабар стверджує, що більшість іконографічних типів походять від греко-римської художньої традиції. Вони були перейняті як «мова», до якої додали нові значення. Аналогічно поширене в античному мистецтві зображення воїна, який сто- їть, сидить на троні або їде на коні, переосмислене християнською іконографією. Візантійська армія, як спадкоємниця пізньоантичної військової традиції, адаптувала у своїй воєнній формі запозичені анти- чні елементи: шолом, панцир, коротку туніку, котур- ни (високі закриті черевики) та різноманітну зброю: спис, меч, щит, лук та стріли тощо [22, с. 21—22]. Іконографічний тип пішого воїна був сформова- ний у Х—ХІ ст. та превалював у мистецтві Візан- тії як образ патрона (заступника) імператора. На думку В. Лазарєва, іконографічний тип пішого Георгія-воїна зі списом в правій руці та щитом у лі- вій є аналогом зображень імператора на повен зріст, наприклад на монетах і молевдовулах [7, с. 76]. Інспіровані ідеалами античної краси святі воїни постають юнаками атлетичної статури у військових обладунках. Св. Георгій в іконографічному типі пі- шого воїна зазвичай представлений в повен зріст чи по пояс, у відповідному військовому вбранні: пан- цир, коротка туніка, плащ. Його озброєння склада- ють: спис, меч, щит та лук. Панцир, як головна де- таль військового спорядження святого ратника, зу- стрічається різних типів. У візантійських воїнів були поширені: кольчуга, лускоподібний та пластинчас- тий панцир, з перевагою останнього [1, с. 33]. На- приклад, на триптиху зі слонової кістки Х—ХІ ст. св. Георгій зображений у шкіряній броні, яка на той час візантійською армією вже не використовувалась («Сорок мучеників Севастійських і святі воїни», Державний Ермітаж, Санкт-Петербург, надалі — ДЕ). На плечах і талії святого зображено шкіряні смуги — птеруги [1, с. 28]. На іконі св. Георгій і Ди- митрій кінця ХІ—ХІІ ст., святий одягнутий у коль- чужний обладунок з птеругами (ДЕ) [1, с. 39]. В свою чергу, на константинопольській іконі ХІІ ст. св. Георгій зображений у клибанионі (пластинчас- 1125Еволюція іконографічних типів зображення св. Георгія у мистецтві Візантії ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013 тий панцир) з птеругами на плечах і талії («Святі Теодор, Георгій і Димитрій», Національний заповід- ник «Херсонес Таврійський») [1, с. 35]. Оздобле- ний панцир, наприклад, прикрашений погруддям благословляючого Христа, з’являється на іконах св. Георгія з ХV—ХVІ ст. [5, табл. 20]. Навколо броні святого, вище грудей, часто зав’язаний на по- двійний вузол сукняний пояс, який, можливо, засвід- чував ранг воїна [1, с. 38]: стеатитова іконка ХІ ст. (монастир Ватопед, Греція); рельєфи зі слонової кістки X—XI ст. зі збірок Лувру, Венеції та Вати- кану; срібна ікона св. Георгія-воїна ХІІ ст., монас- тир Джуматі (Грузія). Найчастіше Георгій зображе- ний у короткій, до колін військовій туніці зі склад- ками внизу. Тим не менше, зустрічається довга туніка з облямівкою внизу, що свідчить про франк- ський вплив [1, с. 39]. У такому вбранні святий зо- бражений на згадуваній іконі св. Георгія і Димитрія кінця ХІ—ХІІ ст. (ДЕ) [2, с. 32]. Важливим ком- понентом одягу св. Георгія є плащ, представлений в двох видах, які використовувались у візантійській армії: σάγιου (короткий плащ) і χλαμύς (довгий плащ, інколи з табліоном). Переважно хламида, застібну- та у святого на правому плечі, зрідка під підборід- дям, ще рідше — з лівого боку. До одягу необхідно додати і взуття, яке здебільшого є у вигляді високих чобіт [1, с. 33]. Інколи їх доповнювали металеві по- ножі (елемент захисного озброєння), прикріплені спереду до гомілки; вони зазвичай сягали її полови- ни. Характерним для зображення св. Георгія є те, що його голову не покриває ніякий головний убір, за винятком стемми (грец. στέμμα — «царський ві- нець») [19, с. 316—317]. Важливим атрибутом святого воїна Георгія є меч. Слід звернути увагу, що на срібній іконі ХІІ ст. (мо- настир Джуматі, Греція) меч святого знаходиться за його постаттю. Східний характер меча підкреслює невелике за розміром кругле навершя та відсутня хрестовина. У пізніших зображеннях холодна зброя святого дотримана у відносно сталій формі — до- вгий меч з хрестоподібним руків’ям. В XV ст. у по- одиноких випадках зустрічається меч-шабля — не- велика за розміром, вигнута, без гострого завершен- ня, що свідчить про турецько-дамаський її характер [5, табл. 135]. Відносно рідкісною зброєю св. Геор- гія є лук з сагайдаком та стрілами (запозичення з монгольської традиції — шкіряна сумка або дерев’яний футляр для стріл), які зустрічаються з XIV ст. [19, с. 318]. З другої половини IX ст. характерною особливіс- тю візантійського мистецтва стає канонічність. Пе- ревага надається міметичним зображенням [10, с. 21—22]. Святі воїни, поміж яких і св. Геор- гій, зустрічаються переважно в невеликих творах, пов’язаних з особистим благочестям. Характерною особливість тогочасних пам’яток із зображенням свя- того є те, що Георгій найчастіше представлений по- ряд з іншими святими воїнами. Серед таких творів — рельєфи зі слонової кістки в триптихах «Деісіс зі свя- тими воїнами» X—XI т. зі збірок Лувру, Венеції та Ватикану, де св. Георгій зображений у верхньому ре- гістрі юним воїном з шапкою кучерявого волосся. По- дібні зображення Арбавільского триптиха (Лувр, Париж) на правій стулці, поряд з Євстафієм та трип- тиха «Розп’яття зі святими», Borradaile (Британ- ський музей) на лівій стулці з Теодором Стратила- том [25]. Слід зазначити, що в цих пам’ятках верх- ні ряди стулок зайняті зображеннями святих воїнів, а нижні — фігурами мучеників в одязі патриціїв. Серед святих воїнів Георгій швидко зайняв одне з головних місць, виконуючи роль патрона імпера- тора та його війська [7, с. 73]. Одним з ранніх по- казових прикладів іконографії св. Георгія як захис- ника імператора є вихідна мініатюра з Псалтиря Ва- силія II (Marc. gr. 17. Fol. IIIa; бл. 1004 р.) [23]. На символічному золотому тлі імператор-тріумфатор зо- бражений як воїн з мечем та списом в руках, на го- лові — стемма, внизу — підкорені болгари. За по- кровительство в боротьбі і перемогу над ворогами навколо постаті імператора представлено по три зо- браження святих, військових покровителів Василія ІІ [7, с. 73]. Серед святих воїнів у верхньому правому зображенні й св. Георгій з вінцем на голові, ніби з короною «небесної слави». Різьблена ікона зі сло- нової кістки XІ ст. (монастир Ватопед, Греція) — рідкісний варіант одиночного зображення св. Георгія- воїна, є зразком сформованої іконографії: фронталь- на постать воїна в плащі зі зброєю, у правій руці спис, лівою опирається на щит [3, с. 682]. Окрім ролі заступника імператора та його війська, св. Георгій з Х ст. стає й охоронцем Христа та Бо- гоматері. Якщо в VI ст. Богородиця зображується поряд з предстоячими мучениками (синайська іко- на Богородиці з Теодором та Георгієм), то з Х ст. Наталя КОЛПАКОВА1126 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013 поряд з Христом і Богоматір’ю вже зображено свя- тих воїнів («Деісіс зі святими воїнами», триптих Ар- бавіля, Х ст., Лувр) [7, с. 73]. У монументальних розписах храмів XI—XII ст. св. Георгій також представлений поряд з іншими найбільш шанованими святими воїнами (Димитрі- єм Солунським, двома Теодорами та ін.). Рідкіс- ним є зображення св. Георгія-воїна на склепінні хра- му, наприклад, у монастирі Осіос Лукас (30-ті рр. XI ст.). З ХІІ ст. фігури воїнів-мучеників розміщу- вали в нижньому регістрі розпису безпосередньо біля молільників, які надіялися на їхнє заступни- цтво. Розташування св. Георгія поруч з Димитрієм Солунським свідчить про встановлення їх парного вшанування, як найвидатніших воїнів-мучеників. В апсиді собору в Чефалу (о. Сицилія, Італія) близь- ко 1148 р., збереглося мозаїчне представлення св. Георгія-воїна разом з мучениками Нестором та св. Димитрієм Солунським [23]. В XI—XII ст. під пануванням Комнінів перебу- вала значна частина Балкан. Образ св. Георгія-воїна і надалі відображав зміцнення імператорської влади, адже постать святого ратника інспірувала земних во- їнів віддати життя за імператора. Таким чином, вої- ни на Землі наслідували небесних мучеників-воїнів (пор. [23]). Образ пішого ратника, як основний іко- нографічний тип зображень св. Георгія, зазнав незна- чних типологічних змін, характерних і для іконогра- фії інших святих воїнів. З’являється п’ять варіантів трактування образу св. Георгія-воїна: ратник, який стоїть, опираючись на спис та щит; воїн, який сидить з мечем в руках; воїн на коні та змієборець[7, с. 72], і як окреме зображення — Георгій в молитві. Всі ці види, порівняно з іконографічним типом пішого рат- ника, зустрічаються побіжно. Майже одночасно з’являються два іконографічні типи зображень св. Георгія: воїн і мученик, у пізніші століття домінує перший з них. Варто зазначити, що ані перший, ані другий іконографічний тип не є закрі- плений виключно за св. Георгієм, а є загальним типом для християнських мучеників, які, згідно з агіографіч- ною легендою, були воїнами [19, с. 325]. У свою чер- гу, іконографічні зміни, які відбувалися з образом св. Ге- оргія, притаманні й іншим святим воїнам, наприклад св. Димитрію Солунському, Теодору Тирону тощо. Найстарші пам’ятки іконографічного типу муче- ника знаходимо на емалевих творах ХІ—ХІІ ст., що походять з Константинополя. Погрудне зображен- ня святого зображено на емалі колишньої збірки Звенигородського (Лувр, Париж); на емалевій іко- ні хреста блаженної Єфросинії Полоцької (1105— 1173 рр.). Натомість стеатитова ікона ХІ ст. зі збір- ки Беарн (Лувр, Париж), представляє повнофігур- не зображення св. Георгія поряд з постатями Димитрія Солунського, Теодора Стратилата, Про- копія [20, с. 233—234]. До традиційного, класичного напряму Комнінів- ского мистецтва належать дві мозаїчні ікони другої половини XII ст. — св. Георгій і св. Димитрій, з мо- настиря Ксеноф на Афоні (Греція). Самостійні іко- ни, ймовірно, входили до складу темплона і фланку- вали його з двох сторін. Мученики одягнуті в бага- тий патриціанський одяг і представлені в позі молитовного звернення до Христа [16, с. 60]. В позі адорації представлений святий у середнику житій- ної різьбленої ікони св. Георгія-воїна ХІІІ ст. (Ві- зантійський музей, Афіни, Греція) [19, с. 320]. До подібного представлення святого воїна в молінні до Спасителя належить й інший іконографічний тип св. Георгія — Кефалофорос (грец. κεφάλι — «голо- ва»), де святий зображений, тримаючи свою голову в руках. Св. Георгій озброєний мечем і списом, пра- ву руку простягає, кланяючись поясному зображен- ню Христа, розміщеному у верхньому правому куті. Обидві постаті тримають розгорнутий згорток, на якому написаний такий діалог: «Ти бачиш, що зро- били беззаконники, о Боже. Ти бачиш, що мою го- лову відтяли за тебе. — Я бачу тебе, мученику, і да- рую тобі корону» (напр. крітська ікона кін. XV — XVI ст., Російський державний історичний музей, надалі — РДІМ) [22, с. 143]. Російська дослідни- ця Є. Овчинникова появу цього іконографічного типу відносить до ХІ—ХІІ ст. За припущенням на- уковця, у такому вигляді святий міг бути зображе- ний на мозаїці фасаду собору монастиря св. Георгія в Палермо, Італія (втрачена у 1769 р., відома за ри- сунком художника ХVІІІ ст.). Проте до нашого часу дійшли ікони зазначеного іконографічного типу лише з поствізантійського періоду [3, с. 685]. В кінці ХІІ ст. виникає рідкісний іконографічний тип св. Георгія, де святий возсідає на троні. Харак- терною особливістю цього зображення є те, що свя- тий показово тримає меч перед собою. На іконі ХІІ— ХІІІ ст. з Пловдива (Болгарія), представлене фрон- 1127Еволюція іконографічних типів зображення св. Георгія у мистецтві Візантії ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013 тальне зображення святого, який сидить на троні (престолі), правою рукою Георгій виймає меч з пі- хов, а лівою її притримує [3, с. 683]. На кам’яному рельєфі кінця ХІІ ст., який розміщений на західно- му фасаді храму св. Марка у Венеції, представлене парне зображення св. Георгія та Димитрія, які возсі- дають на тронах. Окрім латинського напису, в рельє- фі присутні і деякі ознаки західного впливу, як, на- приклад, стилізоване курульне крісло. Типовим є три- мання меча, який святий витягує правою рукою з піхви, а лівою притримує. В одязі присутній згада- ний сукняний пояс, обв’язаний навколо грудей. На стеатитовій іконі ХІІІ ст.(?) під аркою зображено на вузькій лаві святих Георгія — ліворуч та Теодора Ти- рона — праворуч. Св. Георгій лівою рукою тримає руків’я меча, а в правій, перед плечем — нижній кі- нець плаща. У свою чергу, св. Теодор витягує меч з піхви [19, с. 319]. Таким чином, цей жест переймає не лише св. Георгій, а й Теодор Тирон та св. Дими- трій Солунський (ікона Успенського собору кінця ХІІ — початку ХІІІ ст., м. Дмитрів, Росія). Літературним джерелом зазначеного іконографіч- ного типу є слова візантійського поета Мануїла Філа (бл. 1275—бл. 1345 рр.), звернені до «великого Геор- гія воїна, який сидить перед містом і витягує меч з піх- ви»: «Припинивши бій, в якому ти переміг ворога душі, знову ти у роздумах на відпочинку» [3, с. 683]. Наступний етап формування іконографії св. Георгія пов’язаний зі зміною основного образу св. Георгія — пішого воїна, зображенням вершника-захисника у кін- ці ХІІ—ХІІІ ст. На нашу думку, тут також відбувся композиційний перехід статичного зображення на ди- намічне. Трансформацію пішого воїна у вершника най- більш характерно демонструє саме образ св. Георгія. Його зображення верхи на коні виконувало апотропе- їчну (захисну) функцію і було частиною багатовікової традиції зображення кінних воїнів [16, с. 13]. Вико- ристання образів святих вершників поширилось з при- ходом латинян (так візантійці називали хрестоносців). Останні в 1204 р. захопили столицю Візантійської ім- перії — Константинополь. Це спричинило активну еміграцію грецьких художників та експансію візантій- ського мистецтва на Захід. Регламентоване мистецтво вже не мало сталого впливу, відтак активізувалися міс- цеві національні школи [6, с. 123]. Розповсюдження образу вершника надало поста- ті св. Георгія значущості, особливо на територіях ві- зантійського ареалу. До раннього зображення св. Георгія-вершника (дракон замінений фігурою скованої людини), належить зовнішній рельєф гру- зинської церкви св. Хреста в Ахтамар (915— 921 рр.) [26]. Доволі символічні взірці — тричі зма- льований св. Георгій на коні на фресках печерного храму в Еске-Кермен (Крим) ХІІ—ХІІІ ст. та церк- ві св. Антонія в с. Келії (Кіпр) ХІІІ ст. [16, с. 11]. У візантійському мистецтві образ св. Георгія- змієборця зустрічається рідко. Зображення «Чудо зі змієм» на основі апокрифічної легенди відоме з ХІІ ст. (стеатитовий рельєф ХІІ ст., Художня гале- рея Уолтерса, Балтимор, США; фреска ХІІ ст. церк- ви св. Лікарів в Касторії, Греція; мозаїчна ікона кін- ця ХІІІ — початку ХІV ст., Лувр, Париж). Відо- мі зображення св. Георгія-вершника без змія, в правій піднятій руці — ратище та щит за лівим пле- чем святого (позолочений медальйон на дні візан- тійської срібної чаші ХІІ ст., ДЕ) [3, с. 684]; ре- льєф з жировика ХІ—ХІІ ст., монастир Ватопед, Греція; стеатитовий рельєф ХІІ ст., Археологічний музей в м. Анже, Франція; стінопис церкви св. Анни ХІІ—ХІІІ ст., Трапезунд (сучасне м. Трабзон), Ту- реччина; розпис ХІІІ—ХІV ст. храму св. Євфимії в Константинополі) [7, с. 79]. З XIII ст. національні мистецькі школи в осно- вному інтерпретують св. Георгія у вигляді тріумфа- тора на коні у зображеннях «Чуда зі змієм» та «Чуда з юнаком». На Кіпрі — це фрески храму Панагії Хриселеуса в Ембе, св. Аніонія в Келлі, св. Феодо- сія в Ахелі, Панагії Форвиотисі Асину в Нікітарі, Панагії Мутула [16, с. 11]; в Криму — згадане ма- лярство в печерному храмі Ескі-Кермену. Невели- кий за розміром храм Мартирія названий на честь фрески «Трьох вершників» ХІІ—ХІІІ ст. На ній представлено трьох воїнів, з німбами, на конях, зі списом та щитом за плечем кожного. Три вершники зображені з подібними іконографічними рисами. Припускають, що зображено св. Георгія в трьох іко- нографічних типах: Георгій-вершник, «Чудо зі змі- єм» та Георгій-захисниик («Чудо з юнаком»). Зо- браження ілюструють мотив визволення та поряту- нок від полону в образі вершника-захисника. Місцеве населення, потребуючи захисту від ворогів, у період визвольної боротьби з татарами споруджує ряд храмів в Криму та звертається до образу вершника-рятівника. Важливим є те, що зображен- Наталя КОЛПАКОВА1128 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013 ня двох чудес святого, пов’язаних з дивовижним ви- зволенням, присутні в одній фресковій композиції, але як окремі іконографічні типи. Об’єднання «Чудо зі змієм» та «Чудо з юнаком» отримало назву «По- двійне чудо», що ще раз підкреслює запотребува- ність образу захисника на територіях, що потерпали від завойовників. До найдавнішого зображення іко- нографічного типу «Подвійне чудо», Є. Овчинни- кова відносить грецьку ікону 1327 р. (?) з церкви в Александрополі (Греція) [11, с. 230—232]. У період латинського завоювання іконографія свя- тих воїнів продовжує розвиватися. В мистецтві вини- кають нові сюжети в результаті співдії католицької та православної культур. Активно розвивається захід- ноєвропейська іконографія святих воїнів [16, с. 18]. У монастирі св. Катерини на Синаї збереглася ве- лика група ікон пензля майстрів з м. Акри (Ізраїль). Це твори переважно другої половини XIII ст., і вони стилістично близькі з рукописами, створеними у цьо- му місті. Серед згаданих пам’яток знаходиться та- кож ікона «Святі Теодор та Георгій Діасоріт з кти- тором Георгієм Паризьким», близько 1260 р. [24]. Дослідник П. Гротовський зазначає, що епітет Ді- асоріт (Diasoritis), ймовірно, має топонімічний ха- рактер і походить від античної назви Antigous (су- часне м. Ортакей (Ortaköy), Туреччина). Згідно од- нієї з легенд — це місце народження святого в Каппадокії (сучасна Туреччини). За іншою версією науковця, епітет походить від назви однойменного монастиря на о. Аморгос (Кіклади, Греція). У нау- ковій літературі, як стверджує П. Гротовський, ви- раз Діасоріт (Diasoritis), як правило, пов’язують із однойменним написом поряд із зображенням св. Ге- оргія з цього монастиря, де святий представлений фронтально по пояс зі списом у правій руці та кру- глим щитом у лівій [26]. Найбільшим та найбагат- шим островом комплексу Кікладських островів є Наксос, який відігравав роль культурного центру. Тут також знаходиться храм св. Георгія Діасоріта (St. George Diassotitis) ХІ ст. У храмі St. Nicholas at Sa(n)gri, на цьому ж острові збереглося фрескове півфігурне зображення св. Георгія Діасоріта 1270 р. Святий воїн зображений фронтально з вінцем на го- лові, зі списом в правій руці та мечем у лівій, якою притримує і круглий щит [19, с. 283—286]. Поді- ляємо думку, що цей епітет має значення рятівника (визволителя, спасителя) [17, с. 245] та з’являється під час Латинської окупації у місцевих національних школах, де більше проявилися народні традиції. За- стосування епітета свідчить про необхідність під- креслити захисну функцію святого. Можливо, сло- во Діасоріт було пов’язане з культом місцевого бо- жества, від якого і пішла назва, адже спочатку на території островів з’являються однойменні храми, а в ХІІІ ст. монументальні та станкові зображення. До пам’яток такого типу можна віднести ще два зобра- ження пізнішого виконання: фреска іконостаса Старе-Нагоречане, Македонія (1313—1318 рр.) та ікона св. Георгій Діасоріт другої половини ХV ст. (ДРМ) [19, с. 322]. Наголосимо, що для візантійського двору був не- обхідний образ Георгія Переможця, який інспірував воїнів до захисту імператора. Водночас місцеві на- ціональні школи звертаються до образу рятівника- спасителя. Молільники вірили, що застосування епі- тета рятівника (Діасоріт) поряд з постаттю воїна зі списом, мечем та щитом, захистить їх від наступу загарбників. Це підтверджує і той факт, що епітет зринає в сюжеті, пов’язаному з чудесним порятун- ком з полону — «Чудо з юнаком», на що звернув увагу німецький вчений Т. Раф (T. Raff). Прикла- дом є фреска (до 1293 р. або й пізніше) трьохап- сидного храму в згаданому місті Antigous [26]. Для віруючих був актуальним образ воїна-рятівника, адже вони очікували чуда про дивовижне врятуван- ня з полону або визволення міста («Чудо зі змієм»). Після втрати впливу регламентованого мистецтва столиці на територіях, що входили до візантійсько- го культурного ареалу, зринає постать воїна- рятівника (Діасоріт) та з’являються сюжети, пов’язані з чудесним визволенням («Чудо з юна- ком», «Чудо зі змієм» та «Подвійне чудо»). Один і той самий образ визволителя в різних сюжетах ви- ринав у місцевих національних школах як форма за- хисту від нападу загарбників. У XIII—XIV ст., в період культурного розквіту Візантії, при Палеологах [9, с. 214], відзначено най- більше вшанування образу св. Георгія Переможця. Для візантійців звернення до елліністичних тради- цій насамперед означало відродження колишньої слави та могутності імперії.. Домінування цього іко- нографічного типу засвідчують два літературні тво- ри: «Римська історія» Никифора Григори (1294— 1359 рр.) та трактат Псевдо-Кодина «Про придво- 1129Еволюція іконографічних типів зображення св. Георгія у мистецтві Візантії ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013 рні чини» (не раніше сер. XIV ст.) [3, с. 684]. Збереглися відомості про те, що Андронік II Пале- олог (1282—1328 рр.) молився перед іконою св. Георгія-вершника [22, с. 133]. Це свідчить про домінування у ХІІІ—XIV ст. іконографічного типу св. Георгія-воїна верхи на коні, який зображується і на військових хоругвах [7, с. 71]. Для станкового живопису періоду Палеологів ха- рактерні нескладні іконографічні поясні зображення св. Георгія, співзвучні із зображенням св. Димитрія Солунського. Проте і в них акцент поставлений на військовий і захисний аспект вшанування святого. У XIV ст. образ св. Георгія часто зустрічається з грець- кими епітетами «Швидкий» (O Gorgos), «Змієбо- рець» та «Діасоріт», що відображає вшанування свя- того як заступника проти загарбників, яке посили- лося з турецьким завоюванням візантійських та балканських теренів [23]. Культ св. Георгія посідав одне з центральних місць в ієрархії візантійських святих, а його іконо- графія вважається однієї з найбільш розвинутих у мистецтві Візантії. Трансформація образу святого від мученика до патрона та захисника вплинула на превалювання того чи іншого іконографічного типу у візантійському мистецтві. Іконографія Георгія по- чергово змінювалася в межах основних типів муче- ника (епоха Юстиніана), пішого воїна (Македон- ський період та епоха Комнінів), вершника (період Палеологів), залежно від смислового навантажен- ня на різних етапах еволюції культу. Те, що за об- разом св. Георгія «закріплювалися» різні функції, підкреслюють і його грецькі епітети: переможець, змієборець, захисник тощо. Після втрати впливу регламентованого мистецтва столиці на територіях, що входили до візантійського культурного ареалу і потерпали від загарбників, зринає постать воїна- захисника (Діасоріт) та сюжети, пов’язані з чудес- ним визволенням («Чудо з юнаком» та «Чудо зі змієм»). Затребуваність образу захисника вплину- ла й на об’єднання цих двох діянь святого в іконо- графічному типі «Подвійне чудо», як посилений за- хист від завойовників. Показовим, на нашу думку, є те, що в країнах, історія яких пов’язана із затяж- ною національно-визвольною боротьбою, лейтмо- тивом постає сюжет, пов’язаний з чудесним визво- ленням («Чудо з юнаком», «Чудо зі змієм» та «Подвійне чудо»). Домінування того чи іншого об- разу св. Георгія та зміна його іконографічних типів були зумовлені релігійними, політичними та соці- альними чинниками. 1. Армия Византийской Империи, 430—1461 // Во- енно-исторический альманах: Новый солдат (Часть 1) / редактор Киселев В.И. — № 34. — Артемовск : Кни- га. — 40 с. 2. Гайдин С.М. Резная шиферная икона св. Димитрия и Георгия / С.М. Гайдин // Сборник ГЭ. — Пг., 1923. — Вып. ІІ. — С. 31—42. 3. Жарикова Т.А. Георгий. Иконография / Т.А. Жари- кова // Православная энциклопедия. — М. : Цер- ковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2005. — Т. X. — С. 681—690. 4. Житие преподобного Отца нашего Феодора, архи- мандрита Сикеонского, написанное Георгием, учени- ком его и игуменом той же обители / перевод с гречес- кого, предисловие и комментарий Д.Е. Афиногенова. — М. : Индрик, 2005. — 184 с. 5. Кондаков Н.П. Русская икона ІІ. Альбом 136 та- блиц / Н.П. Кондаков. — М. : Культурно-просве- тительный фонд им. народного артиста Сергея Столя- рова, 2004. 6. Лазарев В.Н. История византийской живописи / В.Н. Лазарев. — М. : Искусство, 1986. — 194 с. 7. Лазарев В.Н. Новый памятник станковой живописи ХІІ в. и образ Георгия в византийской и древнерусской иконописи / В.Н. Лазарев // Русская средневековая живопись: статьи и исследования. — М. : Наука, 1970. — С. 55—102. 8. Лидов А.М. Византийские иконы Синая / А.М. Ли- дов. — Москва ; Афины : Христианский восток, 1999. — 146 с. 9. Лихачева В.Д. Искусство Византии IV—XV веков / В.Д. Лихачева. — Л. : Искусство, 1986. — 310 c. 10. Овсійчук В.А. Українське малярство Х—XVIІІ сто- літь. Проблеми кольору / В.А. Овсійчук. — Львів : Інститут народознавства НАН України, 1996. — 480 c. 11. Овчинникова Е.С. Вновь открытый памятник стан- ковой живописи из собрания Государственного исто- рического музея / Е.С. Овчинникова // Византий- ский временник. — 1976. — Т. 37. — С. 228—234. 12. Парамонова М.Ю. Мученики / М.Ю. Парамоно- ва // Словарь средневековой культуры / под ред. А.Я. Гуревича. — М. : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2003. — C. 331—336. 13. Патріарх Димитрій (Ярема). Іконопис Західної Укра- їни ХІІ—ХV ст. / Димитрій, Патріарх. — Львів : Друкарські куншти, 2005. — 508 с. : іл. 14. Попова О. Византийские иконы VI—XV веков / О. Попова // История иконописи: Истоки; Тради- ции; Современность: VI—XX вв. — М. : Арт-БМБ, 2002. — С. 41—94. Наталя КОЛПАКОВА1130 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013 15. Святе Письмо Старого та Нового завіту / переклад тексту о. І. Хоменко. — Мінськ : Місіонер, 2007. — 350 с. 16. Фукара К. Образы святых воинов в монументальной живописи Кипра XI—XVI вв. : автореферат диссерта- ции на соискание ученой степени кандидата искусство- ведения / Катерина Фукара. — М., 2011. — 20 с. 17. Belting H. Likeness and Presence Likeness and Presence: A History of the Image before the Era of Art / H. Belting ; translated by E. Jephcott. — Chicago : University Of Chicago Press, 1994. — 278 p. 18. Сrawford M. The Byzantine churches of Naxos / M. Сrawford // American Journal of Archaeology. — Jul., 1968. — P. 283—286. 19. Myslivec J. Svati Jiři ve Vychodokrstnskem Umeni / J. Myslivec // Byzantinoslavica. — Vol. V. — Praha, 1933—1934. — P. 330—356. 20. Schlumberger Gustave. Deux bas-reliefs byzantins de stéatite de la plus belle époque, faisant partie de la col lec tion de Mme la comtesse R. de Béarn / Gustave Schlum ber ger // Monu- ments et mémoires de la Fon dation Eugène Piot. — T. 9. — Fascicule 2. — 1903. — P. 229—236. 21. Walter Ch. The Origins of the Cult of St. George / Chris- topher Walter // Revue des Études Byzantines, 53. — France, 1995. — P. 295—326. 22. Walter Ch. The warrior saints in Byzantine art and tradi tion / Chris topher Walter. — England : Ashgate, 2003. — 317 p. 23. Димитрий Солунский // Православная энцикло пе- дия. — М. : Церковно-научный центр «Православ- ная энциклопедия», 2007. — Т. XV. — С. 155—195 [електронний ресурс] // Православная энцикло пе- дия. — режим доступу : http://www.pravenc.ru/ text/178231.html. 24. Екатерины великомученицы монастырь на Синае // Православная энциклопедия. — М. : Церковно- научный центр «Православная энциклопедия», 2008. — Т. XVІІІ. — С. 170—214 [електронний ре- сурс] // Православная энциклопедия. — режим до- ступу : http://www.pravenc.ru/text/189637.html. 25. Членова Л.Г. Византийский рельеф «Св. Георгий с житием» / Л.Г. Членова // Восточноевропейский ар- хеологический журнал. — № 6 (7). — 2000 [елек- тронний ресурс] // Восточноевропейский археологи- ческий журнал. — режим доступу : http://archaeology. kiev.ua/journal/061100/chlenova.htm. 26. Grotowski P. The Legend of St. George Saving a Youth from Captivity and its Depiction in Art / P. Grotowski // Series Byzantina. I. — Warszawa, 2003. — P. 27—77 [електронний ресурс] // Христианство в искусстве: иконы, фрески, мозаики. — режим доступу : http:// www.icon-art.info/book_contents.php?lng=en&skin= 02&book_id=84 Natalia Kolpakova ON EVOLVING OF ICONOGRAPHIC TYPES IN THE IMAGES OF ST. GEORGE ACCORDING TO BYZANTINE ARTISTIC TRADITION Three general hypostases of St. George have been put under analysis: those of martyr, patron, defender. Some changes in iconographic typology impacted by religious, political and social factors (and resulted with the appearance of martyr, warrior, rider) have been substanitated and presented. The images of St. George have been considered as for their expressiveness at different stages of religion devotion. The senses of those expres- sive approaches have been analyzed in works of Byzantine art. Keywords: art studies, iconography, St. George, Byzantium. Наталя Колпакова ЭВОЛЮЦИЯ ИКОНОГРАФИЧЕСКИХ ТИПОВ ИЗОБРАЖЕНИЯ СВ. ГЕОРГИЯ В ИСКУССТВЕ ВИЗАНТИИ Проанализированы три основные образы св. Георгия: му- ченик, патрон, защитник. Обосновано изменение иконо- графических типов (мученика, воина, всадника) под влия- нием религиозных, политических и социальных факторов. Рассмотрено смысловую нагрузку образа св. Георгия на разных этапах эволюции культа. Проведен анализ выра- жения этих смыслов в памятниках искусства Византии. Ключевые слова: искусствоведение, иконография, св. Ге- оргий, Византия.

Еволюція іконографічних типів зображення св. Георгія у мистецтві Візантії

Institution

Ähnliche Einträge