Вибір імені для дитини за народними повір’ями, звичаями і традиціями на Опіллі
У статті розглянуто проблему вибору імені для новонародженої дитини за народними повір’ями, звичаями і традиціями на території історико-етнографічного району Опілля, а також у давніх слов’янських народів та по всій Україні загалом....
Gespeichert in:
| Datum: | 2013 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут народознавства НАН України
2013
|
| Schriftenreihe: | Народознавчі зошити |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95037 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Вибір імені для дитини за народними повір’ями, звичаями і традиціями на Опіллі / І. Денис (Ханас) // Народознавчі зошити. — 2013. — № 6 (114). — С. 1005-1013. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-95037 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-950372016-02-14T03:03:02Z Вибір імені для дитини за народними повір’ями, звичаями і традиціями на Опіллі Денис (Ханас), І. Статті У статті розглянуто проблему вибору імені для новонародженої дитини за народними повір’ями, звичаями і традиціями на території історико-етнографічного району Опілля, а також у давніх слов’янських народів та по всій Україні загалом. The article has dealt with the problem of choice of the name for a new-born baby after popular folk beliefs, consuetudes and traditions along the territory of Opilia and the whole Ukraine, as well as among ancient Slavonic inhabitants of the land. В статье рассмотрена проблема выбора имени для новорожденного ребенка в соответствии с народными поверьями, обычаями и традициями на территории историко-этнографического района Ополья, а также у давних славянских народов и по всей Украине в целом. 2013 Article Вибір імені для дитини за народними повір’ями, звичаями і традиціями на Опіллі / І. Денис (Ханас) // Народознавчі зошити. — 2013. — № 6 (114). — С. 1005-1013. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95037 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Денис (Ханас), І. Вибір імені для дитини за народними повір’ями, звичаями і традиціями на Опіллі Народознавчі зошити |
| description |
У статті розглянуто проблему вибору імені для новонародженої дитини за народними повір’ями, звичаями і традиціями на
території історико-етнографічного району Опілля, а також у
давніх слов’янських народів та по всій Україні загалом. |
| format |
Article |
| author |
Денис (Ханас), І. |
| author_facet |
Денис (Ханас), І. |
| author_sort |
Денис (Ханас), І. |
| title |
Вибір імені для дитини за народними повір’ями, звичаями і традиціями на Опіллі |
| title_short |
Вибір імені для дитини за народними повір’ями, звичаями і традиціями на Опіллі |
| title_full |
Вибір імені для дитини за народними повір’ями, звичаями і традиціями на Опіллі |
| title_fullStr |
Вибір імені для дитини за народними повір’ями, звичаями і традиціями на Опіллі |
| title_full_unstemmed |
Вибір імені для дитини за народними повір’ями, звичаями і традиціями на Опіллі |
| title_sort |
вибір імені для дитини за народними повір’ями, звичаями і традиціями на опіллі |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95037 |
| citation_txt |
Вибір імені для дитини за народними повір’ями, звичаями і традиціями на Опіллі / І. Денис (Ханас) // Народознавчі зошити. — 2013. — № 6 (114). — С. 1005-1013. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. |
| series |
Народознавчі зошити |
| work_keys_str_mv |
AT denishanasí vibírímenídlâditinizanarodnimipovírâmizvičaâmiítradicíâminaopíllí |
| first_indexed |
2025-07-07T01:46:18Z |
| last_indexed |
2025-07-07T01:46:18Z |
| _version_ |
1836950784157155328 |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013
© І. ДЕНИС, 2013
Ірина ДЕНИС (ХАНАС)
ВИБІР ІМЕНІ ДЛЯ ДИТИНИ
ЗА НАРОДНИМИ ПОВІР’ЯМИ,
ЗВИЧАЯМИ І ТРАДИЦІЯМИ
НА ОПІЛЛІ
У статті розглянуто проблему вибору імені для новонародже-
ної дитини за народними повір’ями, звичаями і традиціями на
території історико-етнографічного району Опілля, а також у
давніх слов’янських народів та по всій Україні загалом.
Ключові слова: українські традиції найменування дитини,
людські імена, мотиви найменування, Опілля.
Найперше варто зазначити, що вибір імені для
дитини і пов’язані з ним традиційні церемоні-
али серед народних звичаїв не становили певного са-
мостійного чи ізольованого явища та не були окре-
мим об’єктом наукових зацікавлень. Навпаки, вони
були лише однією з ланок цілої системи повір’їв, що
стосувалися дитини взагалі, починаючи від ранньо-
го періоду її розвитку.
У сучасних високорозвинутих народів світу уже
виразно не спостері гаються традиційні вірування,
пов’язані з вибором і присвоєнням дитині імені. Про-
те проблема вибору імені для немовляти залишаєть-
ся у кожній родині й у наш час та, мабуть, ніколи не
зникне. Однак ця проблема уже майже не випливає
з традиційної віри у вплив власного імені на життя
людини. Тепер у більшості випадків вибір імені для
дитини — виключно пріоритет батьків (а не свяще-
ника чи когось іншого), які узгоджують його між со-
бою часто ще задовго до появи свого нащадка [10,
с. 341—342]. Сам вибір в одних зводиться до моди,
в інших — до оригінальності, ще в інших — даєть-
ся на честь святого, у день вшанування пам’яті яко-
го дитина народилася, чи певної визначної людини,
на честь когось із предків, рідних, друзів та ін.
Вибір імені новонародженому в давнину, особли-
во у дохристиянські часи, базувався у давніх слов’ян,
як і в інших народів, на отих згаданих віруваннях у
його магічну силу, на вірі у те, що надане людині у
дитинстві власне ім’я так або інакше впливає на її
подальшу долю, — може приносити їй добробут і
щастя або все життя робити її невдахою і нещасною
[11, с. 154—155]. Вірили наші предки навіть у те,
що невдало вибране ім’я дитині може бути причи-
ною її смерті, а вдало вибране, звичайно, зі збережен-
ням ще й різноманітних приписів — навпаки, може
зберегти дитину від смерті (особливо у сім’ї, в якій
довго не було дітей або в якій усі діти вмирали) [1].
Прадавні повір’я, пов’язані з власним іменем лю-
дини, продовжували своє існування й після прийнят-
тя християнства, але згодом вони поступово зміню-
ються під впливом церкви (у зв’язку з вимогою цер-
ковного хрещення і приймання християнського
імені), у них настає відповідна трансформація, од-
нак первісна віра у силу власного імені не втратила-
ся як і колись, так і в наш час.
Повір’я, пов’язані з вибором і надаванням немов-
ляті власного імені не тільки у різних народів, а на-
віть у різних етнографічних групах одного народу,
наприклад, на Опіллі, мають свої особливості. Суть
Ірина ДЕНИС (ХАНАС)1006
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013
усіх цих повір’їв зводиться, в основному, до віруван-
ня у магічну силу власного імені, намагання дати но-
вонародженому таке ім’я, яке забезпечило б йому у
подальшому житті здійснення закладених у цьому
імені батьківських і родинних побажань, а також,
щоб воно сприяло додержанню узвичаєних обрядів,
спрямованих на охорону дитини з уже наданим їй
іменем від злого або й згубного впливу на неї так зва-
ної нечистої сили, чарів, уроків тощо [1].
Зміст і спрямування побажань, які наші предки
вкладали в імена своїх новонароджених дітей, були
різні і залежали від різних факторів, умов і обста-
вин. Вони, очевидно, передавалися у спадок, але зде-
більшого залежали від конкретних умов життя ет-
носу, соціального середовища, етнографічно-
територіальних особливостей та інших факторів.
Коли говорити про вибір власного імені для не-
мовляти та інші народні звичаї і традиції східних
слов’ян, пов’язані з власними іменами людей, то
своїм корінням вони сягають ще дохристиянських
часів, але в основних проявах і характерних рисах
відносяться все-таки до періоду могутності Київ-
ської Русі. Саме тоді разом із консолідацією у єди-
ній державі східнослов’янських племен наступив
процес консолідації у різних проявах культури та
побуту. На той період припадає прийняття христи-
янства, запровадження нових релігійних культів та
власних імен. У спільній державі, в умовах однако-
вих соціально-політичних та економічних відносин,
де діяли одні й ті ж основи релігії, народного світо-
гляду, обрядовості, виробилися також спільні стій-
кі традиції й у ділянці функціонування особових назв
та пов’язаних з ними народних вірувань і звичаїв.
Саме тут розпочався процес адаптації на
східнослов’янському мовному ґрунті нововведених
християнських власних імен, уже сформувалися та
міцно увійшли у народний побут і різні їхні деміну-
тивні, гіпокористичні та пейоративні форми, уста-
лилася історична перспектива відношень між хреще-
ними і нехрещеними власними іменами, розвинули-
ся й усталилися також і нові повір’я й забобони,
пов’язані уже з хрещеними іменами та християн-
ськими ритуалами [11, с. 155—156].
Ці спільні східним слов’янам давні традиції не мо-
гли припинитися з розпадом Київської Русі. Вони
передавалися у спадок пізнішим нащадкам су часних
східнослов’янських народів, збагатилися різними ло-
кальними особли востями, що й привело до форму-
вання пізніших національних специфічних рис в ан-
тропонімії і пов’язаних з нею звичаїв українців, ро-
сіян і білорусів.
Варто пригадати відому в антропонімній літера-
турі передмову до одного з російських азбуковників
XVI ст., яку цитував ще М. Морошкін. Автор,
поста вивши перед собою мету дати систематизова-
не (за алфавітом) російське тлумачення імен кален-
дарних святих православної церкви, уже добре усві-
домив номінативну суть і первісне значення цих імен
як апелятивів у давніх грецькій, латинській та ста-
роєврейській мовах, і на підставі зіставлення фактів
дійшов висновку, що лексичні джерела і мотиви ви-
бору власних імен новонародженим у східних слов’ян
на їхньому власному мовному ґрунті до і після при-
йняття християнства були аналогічні, як у цих ще
прадавніх народів, що дали початок первісним хрис-
тиянським іменам. «Прежде закона и въ законђ
нђцыи, иже по благодати древнихъ родовъ
человђцы, — читаємо у цій перед мові, — даяху
дђтемь своимъ имена, якоже отець и мати восхощетъ,
или отъ образа отрочати, или отъ времени, или отъ
вещи, или отъ притчи. Якоже сей человђкъ
Римлянинъ, видя отроча свое мирно, нарицаше имя
ему Климентъ, а по русски: Милосердъ или
Тихомиренъ. А отъ времеи сіе есть: рождьшемуся
Фалеку во дни разделения, и того ради нареченъ
бысть Фалекъ, ибо Фалекъ разделение толкует-
ся… А отъ вещи сіе есть: въ Римђ бђ деревце зђло
благоуханно, по-римски нарицается Лавренциусь, и
любляша римляне дерево то и даяху дђтям своимъ
имя то, еже мы глаголемь Лаврентій. Токо бо
словяномъ, прежде крещения и святыхъ писаній ра-
зуменія, даяху дђтямъ своимъ имена, яко же хотя-
ху, иже суть сія: Баженъ, Богданъ, Третьякъ и по-
добная симъ» [6, с. 10]. Порівняймо інший варіант
цього тексту також із XVI ст.: «Первыхъ родов и
временъ человђцы… до никоего времени даяху
дђтемь своимъ имена, якоже отець или мати отро-
чати изволитъ, или отъ взора и естества дђтища, или
отъ времени, или отъ вещи, или отъ притчи… Та-
кожде и словяне прежде крещения ихъ даяху имена
дђтемъ своимъ сице: Богданъ, Первой, Второй,
Любимъ и ина такова…» [12, с. 64]. З наведеної
цитати випливає, що нехрещені імена дітям у схід-
них слов’ян вибирали батьки за принципом «якоже
1007Вибір імені для дитини за народними повір’ями, звичаями і традиціями на Опіллі
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013
хотяху», тобто довільно, проте автор передмови на-
зиває характерні зовнішні риси, час народження,
уподібнення до чогось. І справді, різноманіття
східнослов’янських нехрещених власних імен повніс-
тю це підтверджує.
Автор цитованої передмови, очевидно, глибоко
не вникнув у сенс питання і в наведеному уривку за-
свідчив лише результат поверхового спостережен-
ня, який, мабуть, відразу запам’ятався. Важко ви-
значити, чи справді нехрещені власні імена у пері-
од їхнього широкого побутового поширення серед
східних слов’ян вибирали батьки своїм дітям довіль-
но «якоже хотяху», чи «якоже отець или мати отро-
чати изволитъ».
Серед нехрещених власних імен спостерігаємо
більш або менш поширені і навіть реліктові імена. Се-
ред різних типів цих імен зустрічаємо й такі, як: Ду-
рень, Злодій, Баранъ, Быкъ, Комаръ та ін., вибір
яких ще остаточно не з’ясо ваний, і тепер подібні осо-
бові назви розглядаються як образливі прізвиська, а
людині, не обізнаній з особливостями давньої антро-
понімії, важко повірити, щоб навіть у давнину хтось
назвав свою дитину згаданими іменами або ще пев-
ними іншими принизливими тепер назвами [11,
с. 157]. Якщо на вибір хрещеного власного імені у
давнину мали вплив церковні приписи, якими керу-
валися священики, користувалися вони при цьому чіт-
ко регламентованим списком таких імен, то у період
активного функціонування нехрещених власних імен,
що почався від офіційного хрещення Русі, коли хрис-
тиянські традиції і ритуали були уже міцно вкоріне-
ні, а попередні, дохристиянські звичаї надавання ди-
тині імені переслідувалися церквою і державою, ці
чинники щодо нехрещених імен ніколи не діяли. Усе,
пов’язане з нехрещеним власним іменем давніх
слов’ян, базувалося на предковічних звичаях і тради-
ціях, що передавалися від покоління до покоління, з
роду в рід, а в основі усього цього лежали віками ви-
роблені уже згадувані повір’я та забобони. Незалеж-
но від того, хто вибирав нехрещене власне ім’я дити-
ні — справді батьки чи хтось інший, — вони не ро-
били цього абсолютно свавільно, зусиллями власної
фантазії, а насамперед керувалися тими звичаєвими
нормами, які тоді діяли і в які народ свято вірив.
З писемних джерел відомо, що уже в давню
слов’янську добу був традиційно сформований ре-
пертуар нехрещених власних імен, що так само пе-
реходив від покоління до покоління, хоч і не регла-
ментувався жодними канонізованими списками,
церквою або державою. З одного боку, вживалися
прадавні слов’янські власні імена-композити на зра-
зок Володимир, Ярослав, Остромир тощо, які по-
ступово втрачали свій первісний семантичний зміст
і сприймалися як специфічні імена традиційного
вжитку, а з другого, — імена, які прийшли з апеля-
тивної лексики, на зразок Баран, Вовк, Чайка,
Муха, Граб, Мороз, у тому числі й різні особові на-
зви цього типу, що характеризували дитину за пев-
ною зовнішньою ознакою (Біляк, Чорниш), вну-
трішньою (Верещака, Мовчан), називали дитину
за черговістю її народження у сім’ї (Третяк, Се-
мак), часом народження (Вешняк, тобто Весняк,
Середа) тощо [11, с. 158].
Перший із названих типів нехрещених власних
імен, у більшості випадків успадкований у готовому
вигляді ще від праслов’янського, навіть праіндоєвро-
пейського періодів, уже в давню слов’янську добу
був непродуктивний і не перспективний. Його ужи-
вання йшло по низхідній лінії і було, як свідчать пи-
семні джерела, пріоритетом суспільної верхівки, де
вибір імен цього типу часто диктувався родовою чи
генеалогічною традицією.
По-іншому було з другим типом. Цей тип нехре-
щених власних імен, безпосередньо пов’язаний з апе-
лятивним фондом лексики розмовної мови східних
слов’ян, в усій різноманітності своїх типових виявів
мав ще й загальнозрозумілу сигніфікацію, й у кож-
ному конкретному випадку той, хто вдавався до ви-
бору такого нехрещеного імені, свідомо міг керува-
тися потрібним йому реальним значенням апеляти-
ва. Отже, нехрещені власні імена цього типу (у
зв’язку з відомим фактом поширення християнства
і християнських імен) втратили перспективу свого
розвитку ще у давній східнослов’янський період, але
за традицією ще протягом кількох віків вони існува-
ли і в тих або інших граматичних формах у вигляді
прізвищ та прізвиськ дійшли до наших днів.
Нехрещені власні імена першого типу — компо-
зити давнього східносло в’янського походження —
становили категорію антропонімів, що уже не була
продуктивною навіть у добу Київської Русі. Нові
власні імена цієї словотворчої моделі, якщо й твори-
лися, мали уже якісно іншу і назвотворчу базу — і
внутрішню та зовнішню форми (наприклад, Довго-
Ірина ДЕНИС (ХАНАС)1008
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013
рукий, Сухоребрий, Світло зор, Чорнобров), тому
їх слід розглядати уже в межах другого із названих
типів нехрещених власних імен, а не першого. Отож,
вибір власного імені з категорії особових назв пер-
шого типу у кожному конкретному випадку був обу-
мовлений уже готовою закостенілою в іменотворчо-
му відношенні номенклатурою.
Дещо іншим був вибір для дитини нехрещених
власних імен з асортименту другого з названих ти-
пів, який навіть після розпаду східнослов’янської єд-
ності довгий час був ще пов’язаний з апелятивною
лексикою, причому не архаїчною, а розмовною.
Отже, такі особові назви у XIV—XVI ст. бути ще
продуктивними. І справді, імена цього типу вибира-
лися з найрізноманітніших пластів лексики, і тому
для них характерні значна лексико-семантична стро-
катість і великий репертуарний добір.
Аналіз різноманітних писемних пам’яток спонукає
вважати, що за цих умов (використання для нада-
вання дитині нехрещеного власного імені з апелятив-
ної лексики) нехрещені імена цього типу не могли ви-
биратися з апелятивного складу мови і творитися на
базі апелятивів у масовій кількості, що батьки дити-
ни або хтось інший при виборі дитині нехрещеного
імені не зверталися до апелятивної лексики, щоб ви-
брати звідти або витворити щось оригінальне. У ви-
явленому запасі особових назв цього типу абсолют-
ну пере вагу мають антропоніми, що частіше або рід-
ше повторюються, причому у різні часи і у різних
місцевостях, у різних слов’янських, а то й у відповід-
них мовних формах навіть і в інших індоєвропейських
народів (наприклад, Wolf, Fuks, Vogel і под.). Саме
це є підтвердженням того, що добір нехрещених влас-
них імен, які існували і як звичайні апелятиви, тобто
імен другого з виділених типів, ще у давню
східнослов’янську добу був уже повністю сформова-
ний, усталений традиційно і давав можливість вибо-
ру імені. Але цей традиційно складений антропонімі-
кон власних нехрещених імен не усував і певних мож-
ливостей для індивідуальної творчості у цьому
напрямку, тобто для добору дитині певного ще не
узвичаєного, нового імені. Про такі випадки може-
мо лише здогадуватися на підставі наявності у загаль-
ній масі нехрещених власних імен окремих, неповтор-
них особових власних назв, які саме цією своєю ра-
ритетністю наштовхують на думку, що стали вони
антропонімами з якихось оригінальних мотивів, мож-
ливо, з чиєїсь оригінальної творчості, хоча, звичай-
но, на базі традиційного народного досвіду, за дав-
німи традиційними зразками. Які ж були ці звичаєві
мотиви, що ними керувалися наші давні предки при
надаванні своїм дітям різного виду нехрещених імен?
Відповідь на це запитання водночас буде актуальною
і при їхній класифікації, виявленні різних питань,
пов’язаних із генезисом та номінативною специфікою
цього типу антропонімів.
Одвічне намагання людини виховати своїх нащад-
ків у доброму здоров’ї, у щасливому майбутті, за-
стерегти їх від лихих впливів недоброзичливих лю-
дей і т. ін. у процесі історичного розвитку людства
покликало до життя й цілу сис тему специфічних охо-
ронних засобів, втілених у різних повір’ях і пов’язаних
з ними узвичаєних ритуалах, призначених на кожен
крок у житті людини. Серед таких обрядів, пов’язаних
з народженням і вихованням дитини, традиційно пе-
редбачених на усі важливі моменти в її житті, цен-
тральне місце уже з найдавніших часів належало
саме обрядовим церемоніалам вибору і надавання
дитині власного імені.
Як правило, дитині ім’я обирають батьки. Воно
вирізняє людину з-поміж інших людей, супроводжує
її у щасті й журбі, у різноманітних життєвих випро-
буваннях. Ім’я з’єднує нас з батьківською хатою,
рідною мовою і культурою, минулим і прийдешнім,
з багатьма народами світу, з поезією слова. Ймен-
ня окремих людей творять симфонію краси, несуть
у світи відлуння вічності.
І.Р. Вихованець доречно зауважив, що у кож-
ному імені людини вкарбова но часточку історії на-
роду. Тут сліди давніх епох, мрії і сподівання наро-
ду, його творча снага, господарські й культурні
зв’язки [2, с. 91].
У безконечному ряді живих істот саме людина на-
ділена одним незвичайним правом: вона має приві-
лей вибирати наймення — собі, дітям своїм, усьому
навколишньому, містам, селам, звірам, рослинам,
планетам, часточкам атома. Як свідчить автор опо-
відей зі Старого Завіту, Всемогутній Бог-добродій,
за один день створивши світ — «всіх тварин польо-
вих і всіх птиць небесних», не насмілився дати їм яки-
хось назв, а «привів їх до людини, щоб побачити, як
вона назве їх, і щоб як нарече (та) людина всяку душу
живу, так (хай) і буде ім’я їй» (Бут. 2, 19). Отож,
найменування всякої живої душі, як бачимо, нелег-
1009Вибір імені для дитини за народними повір’ями, звичаями і традиціями на Опіллі
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013
ка справа, і не тільки Господареві землі та неба…
(Богові. — І. Д.), а й… — людині. Тому й не див-
но, що історія людського найменування подолала до-
сить складний шлях [2, с. 20].
Уже в перші дні немовля оточувалось посиленою
опікою як найближчої родини, так і сусідів, знайо-
мих. Вважалось, що до хрещення, після чого воно
отримує захист від Бога, на нього чатує чимало не-
безпек: «погане око», зазд рість, звичайна необереж-
ність у поведінці близьких, зокрема й у ставленні до
немовляти. Щоб оберегти новонароджену дитину,
батьки якомога швидше намагалися похрестити дитя.
Коли добирали хресних батьків своїм дітям, родичі
сподівалися в їхній особі знайти нащадкам оборон-
ців, які б у випадку нещастя могли прийти на допо-
могу, замінити їм рідних батьків. Тому повсюдно до
них ставилися з особливою повагою.
У наші дні переважна більшість імен, якими на-
зивають новонароджених, належить до системи тра-
диційних імен, успадкованої від попередніх поколінь,
але естетично відшліфованої.
Як відомо, особове ім’я — це юридично зафік-
соване слово, за допомогою якого (разом із формою
по батькові та прізвищем) здійснюється індивідуалі-
зація чи, як кажуть фахівці, легалізація особи. Від-
повідно до чинного законо давства нашої країни бать-
ки зобов’язані зареєструвати дитину протягом трьох
місяців після її народження. Зафіксована в актовій
книзі і в свідоцтві про народження тричленна фор-
мула має бути точно відтворена у наступних доку-
ментах особи [8, с. 14].
Система імен, що побутують на Опіллі й в Украї-
ні загалом, а також у різних народів світу, формува-
лася протягом багатьох століть. Основу українсь кої
номінаційної (лат. nomination < nomino — «нази-
ваю» [9, с. 392]) традиції складають імена христи-
янського календаря. Звичайно, були у наших пред-
ків імена і до прийняття християнства. Їх підказува-
ли здебільшого різні обставини родинного життя.
Іван Глинський вважав, що наші далекі пращури
всі назви людей, тварин, рослин, горбів, річок, не-
бесних світил чи речей, певно, вважали іменами влас-
ними, схожими на нинішні наші наймення. Наші
предки могли досить легко вибирати з багатьох на-
вколишніх назв найрізноманітніші наймення, котрі
замінювали тоді усю тричленну систему ідентифіка-
ції особи (ім’я, по-батькові і прізвище) сучасних
українських: Камінь, Дуб, Орел, Ведмідь, Лось,
Олень, Літо, Зима тощо. Сьогодні такий вибір зда-
ється дивним, проте за тої сивої давнини був уповні
прийнятний. Вже навіть у часи Київської держави
ім’я риби було назвою ріки… «Ізяслав же, — пише,
наприклад, автор одного давнього рукопису, — прі-
иде къ нимъ чрезъ ръку Осетръ» [3, с. 21].
Однак вибирали наші давні предки наймення для
своїх дітей неабияк. Вони — люди, що вірили у
слова-заклинання, у назви-талісмани, — завжди
намагалися, так би мовити, лити воду найменуван-
ня на млин долі милих спадкоємців, із тисяч назв
вибирали якусь одну, «найсприятливішу» для дити-
ни. Саме таку систему, що допомогла б їхнім чадам
стати щасливими, оберігала б від «злих духів», була
б взірцем у житті.
Одним з перших такого типу наймень, можливо,
були імена — цілі фразео логізми, речення-побажання,
речення-заклинання. Такі імена вже багато тисяч ро-
ків тому мали, скажімо, давні шумери (Енму-
дугга — мій пане, (будь) добрий), семітські народ-
ності (Небу-буліт — о небо, дай мені життя). Такі
імена мають і таджики (Кізлярбас — годі, не треба
(більше) дівчаток) [3, с. 21].
Дані порівняльної етнографії підтверджують той
факт, що не лише у слов’ян, але й у багатьох інших
народів уже від найдавніших часів були (навіть по-
декуди є ще й досі) прадавні народні повір’я, згідно
з якими кожна новонароджена дитина вважалася
«нечистою», доки не була «очищена» водою і їй не
було дано якесь власне ім’я [1]. Способи «очищу-
вання» водою були різні — просте скроплювання,
зливання і купіль. У слов’ян здійснювала цей риту-
ал, звичайно, баба-повитуха. Предковічний звичай
«очищення» новонародженого водою та надавання
йому власного імені пізніше прийняла і узаконила
християнська релігія, надавши йому нових форм і
вклавши у нього новий зміст, що знайшло свій вияв
у так званому церковному Таїнстві Хрещення. І якщо
«очищення» дитини водою (обов’язково освяченою)
диктувалося віруванням у те, щоб врятувати немов-
ля від підступного впливу на нього «злих духів» та
«нечистої сили», то надавання новонародженому
власного імені було викликане ще й потребою уве-
дення дитини в сім’ю як нового її члена, який, зви-
чайно, повинен мати певну індивідуальну назву. З
цим не можна було зво лікати. Дитина не могла за-
Ірина ДЕНИС (ХАНАС)1010
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013
лишатися ні без «очищення» водою, ні без власного
імені навіть протягом незначного часу. За народни-
ми повір’ями, «неочищена» і без імені (в умовах
християнства — нехрещена) дитина не тільки сама
підлягала шкідливому впливові «злих духів» і «не-
чистої сили», які намагалися принести їй лихо, зро-
бити на усе життя нещасливою, спричинитися до
смерті, вона, особливо якщо б померла, могла накли-
кати будь-яке нещастя на всю родину. Існувала на-
віть традиційна звичаєва настанова, згідно з якою
дитина, яка померла «неочищеною» і без імені, не
могла бути похована на кладовищі, а лише за його
межами, найчастіше на роздоріжжі або на межі двох
населених пунктів, і це місце уважалося «нечистим»,
таким, що його (особливо вночі) забобонні люди на-
магалися обминати [1; 13, s. 197—201].
Саме на основі цих повір’їв народна фантазія ство-
рила, очевидно, й різні легенди про всілякі фантас-
тичні істоти і метаморфози, які відбуваються з не-
хрещеними дітьми після їхньої смерті (перетворен-
ня у так званих потерчат, мавок, щоб діяти на шкоду
людям), усталилися всякі традиційні вірування і ри-
туали, спрямовані на недопущення такого нещастя
узагалі, виробилися й відповідні правила та наста-
нови, як вести себе на випадок «зустрічі» з такою
«нечистою» дитячою душею. Варто зазначити, що
на Опіллі неодноразово інформатори розповідали,
коли щось пищало у повітрі (вважали, що це душі
нехрещених дітей. — І. Д.), то треба було кинути
крижмо (або шматок полотна) на то дерево (чи міс-
це. — І. Д.) і сказати: «Як ти пан, то Іван, а як пан-
на, то Анна», або «Як ти пан, то будь Іван, а як
пані — то будь Анні» [1, с. 4, 6, 20].
Різні традиційні народні звичаї й обряди, пов’язані
з «очищенням», вибором і надаванням новонародже-
ній дитині власного імені, в основних своїх проявах
сформувалися ще у дохристиянські часи, однак різ-
ні племена, етнографічні групи вкладали у них щось
своє, оригінальне, навіть в одного народу вони не
були однаковими, мали певні локальні відмінності й
особливості.
Зміни у народних повір’ях, пов’язаних з новона-
родженою дитиною і нада ванням їй імені, настають
лише з прийняттям християнства та запроваджен-
ням церквою обов’язку хрещення дитини і надаван-
ня їй при цьому християнського імені. Нову релігію,
нові обряди і церковні настанови наш народ прийняв
і засвоїв, як відомо, не одразу. Як свідчать писемні
історичні джерела, уже після прийняття християн-
ства, ще за часів Київської Русі, християнські влас-
ні імена й нові звичаї та обряди були вже досить по-
ширені і завойовували собі міцні позиції. Отже, ви-
никла своєрідна ситуація, за якої у вживанні власних
імен, а також способах та обрядових ритуалах їхньо-
го надавання настав тривалий період роздвоєння: з
одного боку, офіційна церква і держава вимагали
обов’яз кового хрещення кожної дитини і присвоєн-
ня їй християнського імені — і цього треба було су-
воро дотримуватися, а з другого боку, — народ не
міг так швидко позбутися своїх віками плеканих і
традиційно вживаних народних слов’янських влас-
них імен, не міг зректися своєї давньої прадідівської
віри у силу і магічне значення цих імен, зректися сво-
їх предковічних повір’їв, звичаїв та обрядів.
Варто зазначити, що сьогодні майже відсутні
писемно-історичні джерела про народні звичаї та ві-
рування, пов’язані з вибором і надаванням новона-
родженим нехрещених власних імен. Додаткові ві-
домості дає сам джерельний антропонімійний мате-
ріал. Саме й на нього спираються дослідники при
з’ясуванні цього питання. Необхідно лише зауважи-
ти, що за цих умов окремі твердження і висновки мо-
жуть мати цілком суб’єктивний характер.
Перший з двох типів власних імен давнього
слов’янського періоду — традиційні імена-компо-
зити — уже на поч. XVI ст. занепадає, а у пізні-
ші століття зникає майже остаточно. Слід зазна-
чити, що і в цю категорію особових назв у час їх-
нього загального поширення в усіх давніх
слов’янських племенах вкладався ще певний ре-
альний зміст, і вибір їх для новонародженого, крім
звичайного бажання батьків назвати дитину, був
пов’язаний з традиційною вірою у магічну силу
слова і власного імені.
На це звертали увагу учені ще з початку ХІХ ст.
Яскравим виразником їхніх поглядів В. Ташицький
вважає вислів О. Брюкнера у статті «Wierzenia
religijne i stosunki rodzinne» (Słowian), опублікований
у «Encyklopedii polskiej», де зазначалося, що
праслов’янські імена творилися відповідно до пер-
вісного арійського способу, і в них завжди містило-
ся «добре віщування, побажання благополуччя і хва-
ла» [14, с. 46]. Припущення про те, що багато з
власних імен указаного типу мало «характер спря-
1011Вибір імені для дитини за народними повір’ями, звичаями і традиціями на Опіллі
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013
мованого до дитини побажання», висловлює і сам
В. Ташицький [14, с. 47].
Як слушно зауважує М.Л. Худаш, імена ці з
лексико-семасіологічного боку досліджені ще слабо.
Тепер іноді важко упевнено твердити про їхню справ-
жню первісну семантику, отже, й про закладений за-
бобонний зміст. Можна лише здогадуватися про це
на підставі з’ясування семантики структур них ком-
понентів самих антропонімів. Безперечно, побажан-
ня дитині тієї або іншої позитивної, з точки зору
батьків та родини, якості чи вияву певної риси ха-
рактеру і поведінки у майбутньому житті містять у
собі власні імена-композити з імперативним першим
членом, у якому звучить ніби своєрідне побажання
здобути славу (Бориславъ, Брячиславъ, Будиславъ,
Держиславъ, Ростиславъ, Станіславъ та ін.),
бути мужнім і відважним воїном (Будивои), побож-
ним (Молибогъ, Хвалибогъ), миролюбним і мирот-
ворцем (Творимиръ) або навіть мстивим
(Мстигнђвъ, Мстивуи) тощо. Аналогічні поба-
жання й закляття містять імена-композити і без ім-
перативного члена. Тут також маємо численні антро-
поніми з компонентом -славъ, пов’язані з тим чи ін-
шим виявом слави (Воиславъ, Всеславъ, Вячеславъ,
Жирославъ, Изяславъ, Ярославъ, Мирославъ),
власні імена, що пов’язуються з війною, героїзмом і
відвагою (Вшеборъ, Ратиборъ, Ярополкъ), гос-
тинністю (Гостирадъ, Доброгостъ, Милогостъ),
втіленням в імені побожності батьків до Бога, що по-
слав їм дитину і через відповідне ім’я піклуватиметь-
ся про неї (Богданъ, Богдаръ, Божидаръ, Богумилъ,
Богуславъ), побажання на майбутнє певних пози-
тивних рис характеру чи особистої удачі (Добромислъ,
Доброславъ, Милонђгъ, Осмомислъ) [11, с. 162].
Цей перелік можна було б продовжити з увагою
на особові назви, що мало поширені. Цей тип осо-
бових власних назв уже в давню слов’янську добу
був представлений утвореними від повних імен де-
мінутивами, гіпокористичними виразами, тобто різ-
ними похідними утвореннями. Деякі з таких утво-
рень від цих давніх слов’янських власних імен-
композитів ще з доби Київської Русі передалися у
спадок українській антропонімії, довго уживалися як
індивідуальні або родові прізвиська, згодом закрі-
плювалися як прізвища і дійшли до нашого часу.
Досить складною уявляється справа з другим із
виділених типів також ґенетично давніх слов’янських
імен — типом, що був безпосередньо пов’язаний з
апелятивною лексикою, фіксований писемними
пам’ятками і збережений у первісному вигляді або у
різних похідних формах сучасної української або вза-
галі у східнослов’янській антропонімії (прізвиськах
і прізвищах).
Якщо у давніх власних іменах-композитах на ви-
никнення і вибір їх для дитини вказує семантика
структурних компонентів, то не менш складна спра-
ва виявляється і в особових власних назвах апеля-
тивного походження. Тут уже не доводиться спеці-
ально удаватися до наукових етимологічних розві-
док над апелятивною семантикою особової назви,
бо вона, хоча не зовсім зрозуміла, проте разом з ре-
алією збереглася в українській мові (наприклад, Ба-
ран, Вовк, Горобець, Сорока, Карась, Комар, Па-
вук, Береза, Гриб, Мак, Товкач, Шило, Середа,
Малий, Чорнобров тощо), і її неважко встановити
за допомогою історичних, діалектних чи інших слов-
ників української мови (як в особових назвах типу
Вергун — пор. «Вергун — солодке печиво» — [4,
т. І, с. 134]; Верхоляк — пор. «Верхоляк — лісо-
вий жайворонок» — [4, т. І, с. 140]; Мандрик(а) —
пор. «Мандрика — паляниця з сиру.., вид сирника,
приготованого на розговини після Петрівки» — [4,
т. ІІ, с. 404]. Неважко встановити походження осо-
бових назв специфічних антропонімних відапелятив-
них утворень типу Бажан (той, якого бажали),
Ждан (той, якого ждали), Неждан (той, якого не
ждали), Третяк, Шостак (третій і шостий за
народженням), у тому числі навіть і від рідковжи-
ваних або й уже не вживаних у сучасній українській
літературній мові апелятивів типу Довгаль чи До-
вгань (пор. «Довгань, Довгаль — високий, худий
чоловік» — [4, т. І, с. 401]; Некрас (пор. «Некра-
са — некрасивый, невзрачный человек» — [5, т. II,
с. 521]; Ненад (пор. «Ненадобный — ненужный,
бесполезный.., непотребный» — [5, т. II, с. 524].
Питання встановлення первісного походження
власних імен цього типу, вибір їх для дитини мають
свої специфічні труднощі. Незважаючи на ніби ціл-
ком зрозумілу апелятивну семантику багатьох із них,
про те, яка ж насправді суть у них вкладалася у пе-
ріод їхнього функціонування, тепер можна тільки
здогадуватися. З цього приводу вдало висловився
М. Морошкін, відзначивши: «Щоб правильно ви-
значити справжній смисл власних імен, для цього
Ірина ДЕНИС (ХАНАС)1012
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013
треба бути присутнім при самому процесі їх творен-
ня і походження. Тепер про це ми можемо міркува-
ти лише приблизно» [6, с. 2].
І справді, якщо говорити про нехрещені власні іме-
на розглядуваного типу, серед них є невелика група ан-
тропонімів, про виникнення і вибір яких для називан-
ня людей можна говорити упевнено. Так, безсумнів-
ним, на думку М.Л. Худаша, треба вважати факт, що
у різновиді власних нехрещених імен типу Вешняк
(Весняк), Неділька, Середа і под. втілено час наро-
дження дитини, а в іменах Третяк, Шостак, Семак,
Мізин (тобто мізинець) — черговість народження.
Можна говорити й про те, що причиною вибору не-
хрещених власних імен типу Білий (Біляк), Чорний
(Чорняк, Черняк), Чорниш (Черниш), Гладкий
(тобто товстун), Худяк (Худик), Сушко, Синьо-
ок, Рудик (Рудько) стала відповідна характерна риса
зовнішнього вигляду дитини, імен типу Найда, При-
несен і под. — обставини появи дитини на світ, а імен
типу Ждан, Чекан, Неждан, Нечай і под. — став-
лення батьків до появи на світ дитини (одну з надією
ждали, іншої — не ждали) [11, с. 164].
Названо усі більш-менш виразні тематичні групи
нехрещених власних імен, мотиви появи яких в ан-
тропоніміконі наших давніх предків і вибору їх для
найменування дитини можна вважати незаперечни-
ми. Про усі інші власні імена цього типу, що за апе-
лятивною семантикою також групуються у різні те-
матичні групи, цього сказати не можна. Серед маси
цих особових назв, за їх семасіологічною класифіка-
цією, насамперед виступає велика кількість таких,
що прямо узяті із назв різних репрезентантів тва-
ринного і рослинного світу і так само різних шарів
лексики, безпосередньо пов’язаної із самою люд-
ською особистістю, життям і домашнім побутом лю-
дини. Маємо також і назви найрізноманітніших до-
машніх і диких тварин (частково уже згадуваних Ба-
ран, Бик, Цап, Вовк, Медвідь, Лис, Тур), птахів
(Гусак, Качур, Голуб, Горобець, Зозуля, Кулик,
Орел, Сова), риб (Верховодка, Краснопір, Лящ,
Сом), комах (Блоха, Комар, Муха, Оса); назви
дерев і кущів (Бук, Граб, Дуб, Явір, Кущ, Лоза),
інших видів рослин, грибів (Буряк, Ріпа, Капуста,
Цибуля, Гречка, Кукіль, Чебрець, Гриб, Мориму-
ха); назв предметів побутового вжитку (Драбина,
Козуб, Куделя, Смола, Січка, Солома); різнома-
нітні назви їжі (Борщ, Бублик, Вергун, Корж, Ки-
сіль, Куліш, Масло, Пиріг, Сало, Сметана, Соля-
ник). Досить виразно представлені й назви частин
людського тіла (Голова, Губа, Ніс, Шия), назви різ-
них явищ природи (Буря, Вітер, Завірюха, Мо-
роз), назви представників вищої державної влади і
соціальної верхівки (Цар, Король, Князь, Воєвода,
Маршалок чи Маршалко, Боярин), навіть назви,
пов’язані з релігійним культом (Ангел, Апостол,
Коляда), у тому числі й такі, як Бог, Волос та ін.
Дослідження багатьох відомих етнографів родин-
ного побуту слов’ян, зокрема повір’їв, пов’язаних з
дитиною і надаванням їй власного імені, у яких ши-
роко використаний для порівнянь етнографічний ма-
теріал інших народів, підказують, що основою різ-
них мотивів вибору й присвоєння дітям імен указа-
ного типу була уже згадувана віра у магічну силу
слова і власного імені, у позитивний чи негативний
вплив імені людини на її подальшу долю, тобто віра
у те, що ім’я певною мірою впливає на свого носія,
що диктувалося природною турботою людини про
життя і майбутній добробут своїх нащадків. У на-
ступній частині цієї статті розглядатимемо традицій-
ні народні вірування, пов’язані із захисними і поба-
жальними іменами для новонароджених дітей.
1. Архів Інституту народознавства НАН України. —
Ф. 1. — Оп. 2. — Спр. 571. — 25 с. (дод. А) ( Ха-
нас Ірина. Матеріали етнографічної експедиції).
2. Вихованець І.Р. Таїна слова / Іван Романович Вихо-
ванець. — К. : Радянська школа, 1990. — 284 с.
3. Глинський І. Твоє ім’я — твій друг / Іван Глин-
ський. — К. : Веселка, 1985. — 238 с.
4. Грінченкo Б.Д. Словарь української мови : у 4-х т. /
Б.Д. Грінченко ; зібрала редакція журнала «Кіевская
старина» ; упоряд. з додатком власного матеріялу Бо-
рис Грінченко. — К., 1907—1909. — К. : Вид. АН
УРСР, 1958. —1959. — (Передрук фотомеханічним
способом).
5. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского
языка : в 4-х т. / Даль В.И. — М. : Госиздат. иностр.
и нац. словарей, 1955.
6. Морошкин М. Славянский именослов или собрание
славянских личных имен в алфавитном порядке /
М. Морошкин. — СПб., 1867. — 108 + 213 с.
7. Полное собрание русских летописей, издаваемое гос.
Археографической комиссией Российской академии
наук. — Т. ІІ. Ипатьевская летопись. — Пг., 1923. —
(изд. 3-е.).
8. Скрипник Л.Г. Власні імена людей : словник-
довідник / Лариса Григорівна Скрипник, Ніна Пан-
телеймонівна Дзятківська ; за ред. В.М. Русанівського ;
1013Вибір імені для дитини за народними повір’ями, звичаями і традиціями на Опіллі
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013
2-ге вид., виправл. й доповн.. — К. : Наукова думка,
1996. — 335 с.
9. Словник іншомовних слів / уклад. С.М. Морозов,
Л.М. Шкарапута. — К. : Наукова думка, 2000. —
680 с.
10. Ханас І. Вибір імені для дитини в українській христи-
янській традиції — прерогатива батьків чи церкви /
Ірина Ханас // Науковий часопис НПУ імені М.П. Дра-
го манова. Серія 6: історичні науки. — Вип. 6. — К. :
Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2008. —
С. 339—343.
11. Худаш М.Л. З історії української антропонімії / Ми-
хайло Лукич Худаш. — К. : Наукова думка, 1977. —
236 с.
12. Чечулин М. Личные имена в писцовых книгах XVI в.,
не встречающиеся в православных святцах / М. Че-
чулин // Библиограф. — 1890. — № 7, 8. —
С. 73—84.
13. Blanár V. Otázka systému v antroponomastike / V. Bla-
nár // Symbolae philologicae in honorem Vitoldi Ta-
szycki. — Wrocław ; Warszawa ; Kraków, 1968. — 251 s.
14. Taszycki W. Rozprawy i studia polonistyczne / W. Ta-
szycki // Onomastyka. — Wrocław ; Kraków, 1958. —
S. 5—47.
Iryna Denys (Khanas)
CHOICE OF CHILD’S NAME AFTER
FOLK POPULAR BELIEFS, CONSUETUDES
AND TRADITIONS ON OPILIA
The article has dealt with the problem of choice of the name for
a new-born baby after popular folk beliefs, consuetudes and
traditions along the territory of Opilia and the whole Ukraine,
as well as among ancient Slavonic inhabitants of the land.
Keywords: Ukrainian tradition, name of the child, personal
name, motivation of the name, Opilia.
Ирина Деныс (Ханас)
ВЫБОР ИМЕНИ ДЛЯ РЕБЕНКА
ЗА НАРОДНЫМИ ПОВЕРЬЯМИ, ОБЫЧАЯМИ
И ТРАДИЦИЯМИ НА ОПОЛЬЕ
В статье рассмотрена проблема выбора имени для ново-
рожденного ребенка в соответствии с народными поверья-
ми, обычаями и традициями на территории историко-
этнографического района Ополья, а также у давних сла-
вянских народов и по всей Украине в целом.
Ключевые слова: украинская традиция, наименование ре-
бенка, имена людей, мотивы наименования, Ополье.
|