Криза династії Габсбургів і проблеми управління землями Корони чеської в 1609–1619 рр.

Розкрито питання кризи династії Габсбургів та проблеми управління чеськими землями в 1609–1619 рр., ключові події чеської історії, що відбулися за часи правління двох братів – Рудольфа ІІ Габсбурга та Матіаса ІІ Габсбурга. На початку XVII ст. в землях Корони чеської склалась складна внутрішньополіти...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2015
1. Verfasser:	Вакуленко, Т.І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2015
Schriftenreihe:	Історичний архів. Наукові студії
Schlagworte:	Вітчизняна та всесвітня історія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95166
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Криза династії Габсбургів і проблеми управління землями Корони чеської в 1609–1619 рр. / Т.І. Вакуленко // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2015. — Вип. 15. — С. 10-21. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-95166
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-951662016-02-17T03:01:59Z Криза династії Габсбургів і проблеми управління землями Корони чеської в 1609–1619 рр. Вакуленко, Т.І. Вітчизняна та всесвітня історія Розкрито питання кризи династії Габсбургів та проблеми управління чеськими землями в 1609–1619 рр., ключові події чеської історії, що відбулися за часи правління двох братів – Рудольфа ІІ Габсбурга та Матіаса ІІ Габсбурга. На початку XVII ст. в землях Корони чеської склалась складна внутрішньополітична ситуація між станами та королівською владою. На деякий час королівській владі вдалося стримати радикально налаштовані стани прийняттям та проголошенням «Грамоти величності» Рудольфа ІІ в землях Корони чеської. Цей документ сприймався чеськими станами як основний, який гарантував релігійні свободи для прибічників усіх конфесій, чого не знала тогочасна Європа. Проте чеські стани були невдоволені подальшими діями династії Габсбургів: політикою абсолютизму та приходом на чеський королівський трон Фердинанда ІІ Габсбурга (Штирійського). У результаті виникло нове протистояння між станами та королем. Габсбурги намагались утримати свої позиції на чеських землях, а стани, у свою чергу, уже не хотіли більше поступатись централізації влади Габсбургів. Ситуація, що склалась у подальшому, вилилась у повстання некатолицьких станів, яке набуло загальноєвропейського характеру та започаткувало Тридцятилітню війну в Європі (1618–1648). В статье раскрыт вопрос кризиса династии Габсбургов и проблемы управления чешскими землями в 1609–1619 гг., ключевые события чешской истории, которые произошли во времена правления двух братьев – Рудольфа ІІ Габсбурга и Матиаса ІІ Габсбурга. В начале XVII в. в землях Короны чешской сложилась сложная внутриполитическая ситуация между сословиями и королевской властью. На некоторое время королевской власти удалось удержать радикально настроенные сословия принятием и провозглашением «Грамоты величества» Рудольфа ІІ в землях Корони чешской. Этот документ был воспринят чешскими сословиями как основной, который гарантировал религиозные свободы для сторонников всех конфессий, чего не знала тогдашняя Европа. Однако чешские сословия были недовольны следующими действиями династии Габсбургов: политикой абсолютизма и приходом на чешский королевский трон Фердинанда ІІ Габсбурга (Штирийского). В результате возникло новое противостояние между сословиями и королем. Габсбурги пытались удержать свои позиции в чешских землях, а сословия, в свою очередь, уже не хотели уступать централизации власти Габсбургов, как это было раньше. Сложившаяся ситуация вылилась в дальнейшем в восстание некатолических сословий, которое приобрело общеевропейский характер и стало началом Тридцатилетней войны в Европе (1618–1648 гг.). The questions of crisis the dynasty of Habsburg and control problems of the Lands of the Bohemian Crown from 1609 to 1619 are shown in a given article. The key events in the Czech history that took place during the rule of two brothers Rudolf II Habsburg and Matthias II Habsburg. At the beginning of 17th century in the Lands of the Bohemian Crown was difficult domestic policy situation between Czech estates and royal power. For the some time the royal power could to restrain the radically adjusted states exactly by an acceptance and proclamation of «The letter of Majesty» in the Lands of the Bohemian Crown. This documents was perceived by the Czech states as a main document that guaranteed religious freedom for supporters of all confessions, whatever wasn’t know Europe of that time. However the Czech states were displeased the next actions of the Habsburg dynasty namely by the politics of absolutism and by arrival on the Czech royal throne of Ferdinand II Habsburg. As a result there arose a new confrontation between the states and the king. Habsburg tried to keep their positions in the Lands of the Bohemian Crown, and the states in turn already did not want to yield the centralization of power of Hapsburg anymore. Situation that happened in future flow into the revolt of the uncatholic states. The Thirty Years’ War had just begun. 2015 Article Криза династії Габсбургів і проблеми управління землями Корони чеської в 1609–1619 рр. / Т.І. Вакуленко // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2015. — Вип. 15. — С. 10-21. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 1609-7742 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95166 94(437)«17»:284 uk Історичний архів. Наукові студії Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вітчизняна та всесвітня історія Вітчизняна та всесвітня історія
spellingShingle	Вітчизняна та всесвітня історія Вітчизняна та всесвітня історія Вакуленко, Т.І. Криза династії Габсбургів і проблеми управління землями Корони чеської в 1609–1619 рр. Історичний архів. Наукові студії
description	Розкрито питання кризи династії Габсбургів та проблеми управління чеськими землями в 1609–1619 рр., ключові події чеської історії, що відбулися за часи правління двох братів – Рудольфа ІІ Габсбурга та Матіаса ІІ Габсбурга. На початку XVII ст. в землях Корони чеської склалась складна внутрішньополітична ситуація між станами та королівською владою. На деякий час королівській владі вдалося стримати радикально налаштовані стани прийняттям та проголошенням «Грамоти величності» Рудольфа ІІ в землях Корони чеської. Цей документ сприймався чеськими станами як основний, який гарантував релігійні свободи для прибічників усіх конфесій, чого не знала тогочасна Європа. Проте чеські стани були невдоволені подальшими діями династії Габсбургів: політикою абсолютизму та приходом на чеський королівський трон Фердинанда ІІ Габсбурга (Штирійського). У результаті виникло нове протистояння між станами та королем. Габсбурги намагались утримати свої позиції на чеських землях, а стани, у свою чергу, уже не хотіли більше поступатись централізації влади Габсбургів. Ситуація, що склалась у подальшому, вилилась у повстання некатолицьких станів, яке набуло загальноєвропейського характеру та започаткувало Тридцятилітню війну в Європі (1618–1648).
format	Article
author	Вакуленко, Т.І.
author_facet	Вакуленко, Т.І.
author_sort	Вакуленко, Т.І.
title	Криза династії Габсбургів і проблеми управління землями Корони чеської в 1609–1619 рр.
title_short	Криза династії Габсбургів і проблеми управління землями Корони чеської в 1609–1619 рр.
title_full	Криза династії Габсбургів і проблеми управління землями Корони чеської в 1609–1619 рр.
title_fullStr	Криза династії Габсбургів і проблеми управління землями Корони чеської в 1609–1619 рр.
title_full_unstemmed	Криза династії Габсбургів і проблеми управління землями Корони чеської в 1609–1619 рр.
title_sort	криза династії габсбургів і проблеми управління землями корони чеської в 1609–1619 рр.
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Вітчизняна та всесвітня історія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95166
citation_txt	Криза династії Габсбургів і проблеми управління землями Корони чеської в 1609–1619 рр. / Т.І. Вакуленко // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2015. — Вип. 15. — С. 10-21. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.
series	Історичний архів. Наукові студії
work_keys_str_mv	AT vakulenkotí krizadinastíígabsburgívíproblemiupravlínnâzemlâmikoroničesʹkoív16091619rr
first_indexed	2025-07-07T01:53:44Z
last_indexed	2025-07-07T01:53:44Z
_version_	1836951247070953472
fulltext	Випуск 15 9 ²сторичний арх³в 10 УДК 94(437)«17»:284 Вакуленко Т. І., здобувач кафедри історії стародавнього світу і середніх віків, ДВНЗ «Ужгородський національний університет», м. Ужгород, Україна КРИЗА ДИНАСТІЇ ГАБСБУРГІВ І ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ЗЕМЛЯМИ КОРОНИ ЧЕСЬКОЇ В 1609–1619 рр. Розкрито питання кризи династії Габсбургів та проблеми управління чеськими землями в 1609–1619 рр., ключові події чеської історії, що відбулися за часи правління двох братів – Рудольфа ІІ Габсбурга та Матіаса ІІ Габсбурга. На початку XVII ст. в землях Корони чеської склалась складна внутрішньополітична ситуація між станами та королівською владою. На деякий час королівській владі вдалося стримати радикально налаштовані стани прийняттям та проголошенням «Грамоти величності» Рудольфа ІІ в землях Корони чеської. Цей документ сприймався чеськими станами як основний, який гарантував релігійні свободи для прибічників усіх конфесій, чого не знала тогочасна Європа. Проте чеські стани були невдоволені подальшими діями династії Габсбургів: політикою абсолютизму та приходом на чеський королівський трон Фердинанда ІІ Габсбурга (Штирійського). У результаті виникло нове протистояння між станами та королем. Габсбурги намагались увтримати свої позиції на чеських землях, а стани, у свою чергу, уже не хотіли більше поступатись централізації влади Габсбургів. Ситуація, що склалась у подальшому, вилилась у повстання некатолицьких станів, яке набуло загальноєвропейського характеру та започаткувало Тридцятилітню війну в Європі (1618–1648). Ключові слова: опозиція; політична ситуація; генеральний сейм; дефенестрація; влада; протистояння; Рудольф ІІ Габсбург; Матіас ІІ Габсбург; чеські стани. Ситуація, що склалась напередодні прав- ління імператора Матіаса ІІ Габсбурга в землях Корони чеської після того, як під тиском протестантської опозиції зрікся пре- столу його попередник та рідний брат Ру- дольф ІІ Габсбург, була досить складна. Чеські стани не хотіли більше поступатись централізації влади династії Габсбургів. Матіас ІІ Габсбург не був готовий настільки відкрито співпрацювати з протестантською опозицією та підтримувати деякі важливі пи- тання на сеймах, зокрема, що стосується призначення на високі пости в державні адміністрації членів зі станово-протестант- ської опозиції. Для того, щоб уникнути ком- промісних питань на сеймі, на якому він мусив би вступити в конфлікт із представ- никами станів, він відрікся навіть від схва- лення чергових податків. У 1612 р. імператор переніс свою резиденцію з Праги до Відня, подалі від сварливих чеських станів. Управ- лінські функції в Чехії здійснювали призна- чені ним намісники зі середовища т. зв. «іспанської партії» Зденєка Войтєха Попела з Лобковіц [9, с. 128–130]. Проявом невдоволення з боку чеських станів стало те, що під тиском католицької партії Матіас ІІ Габсбург запропонував у 1617 р. кандидатуру Фердинанда ІІ Штирій- ського (Габсбурга) як можливого спадкоємця чеського трону. Некатолицька опозиція станів намагалась відкинути цю кандидатуру, але її намагання були такі невиразні, що, врешті- решт, такі її найвпливовіші очільники, як Яхим Ондржей Шлік із Чехії і Карел- старший із Жеротіна з Моравії були змушені поступитися своїми принципами [18, с. 346]. Проте Фердинанда Штирійського не було Випуск 15 11 обрано чеським королем, він лише став мож- ливим кандидатом на чеський трон, якщо в Рудольфа ІІ Габсбурга та в Матіаса ІІ Габ- сбурга не буде спадкоємців по чоловічій лінії. Після засідання чеського сейму в 1617 р. католицька партія в Чехії перейшла до від- критої конфронтації та фактично провокувала протестантську опозицію. У маєтку бенедик- тинського монастиря в Броумові було за- крито церкву євангелістів, а в архієпископ- ській домінії в містечку Гроб було знищено некатолицький храм [15, с. 69–70, 95–98]. Це відкрите порушення «Грамоти величності» Рудольфа ІІ було сприйнято протестантами як зухвалу провокацію. Саме це й стало «останньою краплею» для протестантської опозиції. Для того, щоб побачити, як надалі склалася ситуація й відносини між чеськими станами та королем Матіасом ІІ Габсбургом (а ситуація була вже вкрай напружена, поде- куди незрозуміла), ми ставимо перед собою такі завдання: розкрити питання політичної та релігійної ситуації напередодні правління Матіаса ІІ Габсбурга, а саме проголошення «Грамоти величності» Рудольфа ІІ та прий- няття вимог протестантської опозиції; вказа- ти на причини, що привели Рудольфа ІІ Габ- сбурга до добровільного зречення від пре- столу; охарактеризувати політичну та релі- гійну ситуацію в чеських землях за часів правління Матіаса ІІ Габсбурга; розкрити питання релігійної політики Матіаса ІІ Габ- сбурга; розкрити причини, суть і наслідки другої чеської дефенестрації; проаналізувати причини та результати опозиційного руху станів проти королівської влади. Питання розвитку політичної та релігійної ситуації в землях Корони чеської поч. XVII ст. досліджували такі вчені, як: Франтішек Палацький [19], Антонін Гінделі [12], Йозеф Яначек [13; 14], Їржі Юст [15], Ян Каліан [16], Ярослав Панек [21], Ярослав Чехура [9]. Прихід до влади короля Матіаса ІІ Габ- сбурга у Чеське королівство (роки правління в землях Корони чеської – 1611–1617) та ім- ператора Священної Римської імперії (пере- бування на імператорському троні впродовж 1612–1619 рр.) був непростим. Упродовж 1575–1611 рр., землями Корони чеської пра- вив Рудольф ІІ Габсбург, син Максиміліана ІІ Габсбурга [26, с. 275]. Релігійна та політична ситуація в чеських землях на початку XVII ст. склалася не на користь опозиції станів, чому послужив і той факт, що на сеймі 1609 р. вони вимагали від Рудольфа ІІ схвалення свобод віросповідання та прав протестантів, проте отримали чер- гову відстрочку розгляду питання. Така прак- тика з боку правителів, як показує історія, застосовувалася досить часто. Це підтвер- джує і той факт, що батько Рудольфа ІІ, Максиміліан ІІ Габсбург, так само вчинив із членами реформаційних течій, коли пообіцяв підтвердження та офіційне прийняття «Чеської конфесії» 1575 р., але все так і залишилось на рівні обіцянки, а програму «Чеської кон- фесії» не було прийнято офіційно [21, с. 31– 43]. У квітні 1609 р. за наказом Рудольфа ІІ сейм було розпущено, проте 1 травня 1609 р. стани знову зібралися в Празі на його засі- дання. Опозиційно налаштовані чеські стани звернулися за допомогою до моравських та сілезьких станів, продемонструвавши так ко- ролю Рудольфу ІІ свою рішучість і готов- ність перейти до відкритої конфронтації та боротьби за свої привілеї та права релігійної свободи [22, с. 170–175]. Заручившись під- тримкою в Моравії та Сілезії, у Празі зібра- лася чимала кількість озброєних представників протестантських станів, які створили свої тимчасові директорії. Вони висунули Рудоль- фові ІІ Габсбургу вимогу видати «Грамоти величності» та офіційно визнати програму «Чеської конфесії». У разі невиконання стани були готові до відкритої збройної боротьби з королем. У результаті 9 липня 1609 р. імператор Рудольф ІІ Габсбург під тиском станів був змушений видати «Грамоту величності» [15, с. 70]. Значення «Грамоти величності» полягає в тому, що в ній визначено виняткові релі- гійні права для всіх верств суспільства, у т. ч. і для феодально-залежної верстви населення, ²сторичний арх³в 12 тобто закріпаченого селянства. У цьому сенсі «Грамота величності» перевищує не лише документ, на основі якого її було підго- товлено (Чеську конфесію 1575 р.), але й усі інші релігійні привілеї, які видавалися з часів правління Максиміліана ІІ в землях Корони чеської, оскільки ці привілеї стосувались лише дворянства і шляхти. Отже, у Чехії було легалізовано дві основні некатолицькі конфесії: «Чеську конфесію» (створену чесь- кими новоутраквістами, які перебували під впливом лютеранської реформації) та Общину братську (сформовану на основі постулатів кальвінізму) [15, с. 101]. Однак інші європей- ські конфесії цим документом de facto не були дозволені. Слід також реально оцінити дієвість «Грамоти величності» Рудольфа ІІ в чесь- кому реформаційному середовищі, яке було своєрідною строкатою релігійною мозаїкою навіть для тодішньої реформаційної Європи. Чеські протестанти, навіть маючи такий документ релігійної свободи, виявились не готовими до створення єдиної реформаційно- протестантської церковної організації. Пер- шими свою критичність стосовно змісту «Грамоти величності» Рудольфа ІІ виявили чеські лютерани, при цьому незалежно від того, були це чехи чи чеські німці. Вони побоювались, що під прикриттям «Грамоти величності» Рудольфа ІІ можуть діяти «різні схизматики», а такими вони вважали не тільки сектантів пікартів, вальденсів та інших, але часто й кальвіністів. Саме через це «Грамота величності» не могла стати взірцем для аналогічних привілеїв в інших коронних землях, оскільки її основні положення було складено суто для чеських умов. Стосовно ж релігійних свобод у Сілезії, то в указі, підписаному імператором Рудольфом ІІ 20 серпня 1609 р., зрівнювалися в правах лише лютерани та католики. Тут указ врахо- вував перш за все політичні інтереси кон- кретних територіальних князів. І в Лужицях спроба домогтись гарантії в питанні надання релігійних свобод була спрямована переважно на гарантію вільного поширення лютеран- ської віри. Щоправда, лужичани не могли так дієво тиснути на імператора Рудольфа ІІ, як чехи чи сілезьці, тому далі переговорів справи не пішли. Для Лужиць аналогією чеської «Грамоти величності» та сілезького указу Рудольфа ІІ було т. зв «Зобов’язання», яке наступний король земель Корони чеської Маттіас ІІ Габсбург проголосив у 1611 р. в період пе- реговорів щодо умов призначення та визнання його як правителя в чеських коронних землях, у яких до цього часу правив імператор Ру- дольф ІІ [9, с. 128–130]. Однак «Зобов’я- зання» Маттіаса ІІ не давало права вільного вибору конфесій, а лише обіцяло зберегти в конфесійній структурі лютерансько-католиць- кого двовір’я, у якому, щоправда, згідно з кількістю парафій переважала лютеранська віра (92,5 % парафій лютеранських проти 7,5 % католицьких). Опозиційний рух станів 1609 р. закінчився успіхом протестантів в усіх землях Корони чеської, які перебували під безпосереднім правлінням Рудольфа ІІ. Однак це ще не була остаточна перемога, а лише частковий успіх, зумовлений і певними поступками з католицької боку, перш за все в Чехії. «Грамота величності» Рудольфа ІІ є одним із найважливіших документів чеської історії попри те, що діяла вона лише десять років. Цей документ принципово відрізнявся від Аугсбурзького релігійного миру 1555 р. як головного документа сусідньої німецької ре- формації. Його дія розповсюджувалась на дворянство, шляхту, королівські міста й підданих. Ніхто з них не міг утримуватися силою чи бути конвертований ні до като- лицтва, ні до реформаційних, протестант- ських конфесій. За своїм соціальним змістом цей документ був найвизначнішим імпера- торсько-королівським законом, який гаран- тував релігійні свободи для прибічників усіх конфесій, чого не знала тогочасна Європа. Одночасно це був найвизначніший документ європейської реформаційно-гуманістичної культури завершального етапу епохи Відро- дження [15, с. 100]. Випуск 15 13 Після прийняття «Грамоти величності», сам король та імператор Рудольф ІІ залишився невдоволеним позицією чеських станів у релігійному питанні та шукав будь-який при- від, аби змінити несприятливу для нього ситуацію. Перш за все йому потрібно було бодай нечисленне військо. У 1611 р. Рудольф ІІ звернувся по допомогу до свого родича, агресивного католика єпископа з баварського Пассау – Леопольда. Чеські стани опинилися в досить складній ситуації, а Рудольф ІІ майже не мав шансів на перемогу, адже жодна з габсбургських земель його б не підтримала. Після подій, що сталися 1609 р. Рудольф ІІ втратив свій авторитет, чим скористався його брат Матіас Габсбург, який давно вже прагнув замінити Рудольфа ІІ на троні: як королівському, так і імператор- ському. Чеські стани готові були підтримати Матіаса ІІ, та разом примусити Рудольфа ІІ передати йому владу. Опинившись укотре в складній ситуації, Рудольф ІІ Габсбург 12 квітня 1611 р. відмовився від трону на користь свого брата Матіаса ІІ Габсбурга [13, с. 87–104]. 23 квітня 1611 р. Матіаса ІІ було урочисто короновано чеською королівською короною, а імператором Священної Римської імперії Матіас ІІ став після смерті Рудольфа ІІ в 1612 р. [26, с. 276–287]. Під час обговорення умов свого обрання на чеський трон йому довелося прийняти вимоги дворянства і шляхти, перш за все в релігійних питаннях. Тому Матіас ІІ Габсбург, так само, як і його старший брат Рудольф ІІ, змушений був у перші місяці свого правління видати проти своєї волі низку грамот, які забезпечували дотримання релігійних привілеїв чи навіть розширювали кількість легалізованих законом некатолицьких церков, якою була лютеран- ська церква в Лужицях. Такий крок Матіаса ІІ щодо іновірців викликав побоювання папської курії, бо реальна релігійна політика Матіаса ІІ кінця першого – початку другого десятиліття XVII ст. в угорських та чеських землях справді нагадувала скоріше політику його батька Максиміліана ІІ, ніж непоступливого в питаннях віри брата Рудольфа ІІ. Скориставшись зміною короля, опозиція отримала можливість розширити свої при- вілеї, зокрема, висунувши до вже існуючих нові вимоги прав і свобод. Основними новими вимогами станів були: збирати у разі потре- би крайові з’їзди без згоди короля; оновити земських чиновників з урахуванням інтере- сів опозиції; за потребою дати можливість земським чиновникам і суддям самостійно наймати військо для оборони [26, с. 435– 438]. Отже, початок правління Матіаса ІІ Габсбурга був непростим, він так само, як і його старший брат Рудольф ІІ, змушений був прийняти умови дворянства і шляхти, перш за все в релігійних питаннях. За релігійно-політичною ситуацією в зем- лях Корони чеської уважно спостерігала не лише папська курія, але й усі три політично найактивніші правителі німецьких князівств конфесійно розділеної Центральної Європи, які були сусідами земель Корони чеської. Баварський Мюнхен був резиденцією найві- домішого католицького правителя герцога Максиміліана Віттельсбаха. У саксонському Віттенбергзі знаходилась резиденція люте- ранського очільника Йоганна Георга Саксон- ського. Головною резиденцією центрально- європейського кальвінізму хоча й був відда- лений Гейдельберг у Рейнському Пфальці, однак із Чеським Королівством межував Верхній Пфальц, який у XIV ст. був у складі земель чеської Корони (т. зв. Нова Чехія) [21, с. 31–43]. На політичну ситуацію в чеських землях впливали як найближчі сусіди, так і відда- лені держави, які визначали основний напрям розвитку ситуації в тодішній Європі. Кон- кретним прикладом можливого розвитку си- туації в чеських землях був конфлікт іспан- ських Габсбургів із повсталими провінціями в підвладних їм Нідерландах. Саме в Нідер- ландах чеська опозиція станів убачала свого потенційного союзника. Адже приклад пів- нічної частини Нідерландів, де постала Рес- публіка Об’єднаних Провінцій, показав, що й ²сторичний арх³в 14 відносно невелика земля може дієво чинити опір такому сильному противнику, яким усе ще була в той час Іспанія. Нідерланди були близькими до чеських земель і за релігійною структурою: більшість їхніх жителів визна- вали вчення Кальвіна, сформульоване в 1559 р. в документі «Confessio Belgica» [25, с. 237–238]. У європейській політиці цього періоду значну роль відігравав молодший брат імпе- ратора Матіаса ІІ – Альбрехт Габсбург, який після одруження зі своєю двоюрідною се- строю – іспанською принцесою Ізабеллою – в 1597 р. став володарем тієї частини Нідер- ландів, що залишилась під владою Габсбур- гів (сьогоднішня Бельгія). Ерцгерцог Альбрехт належав до багатих та впливових європей- ських правителів, брав активну участь у європейській політиці, відстоюючи іспанські інтереси династії Габсбургів, адже він сам аж до 1605 р. залишався першим спадкоєм- цем іспанського трону [17, с. 377–399]. Він уклав із повсталими провінціями в 1609 р. перемир’я терміном на 12 років, яке стало тріумфом протестантського табору. Для католиків у Чехії та Моравії саме віддалена Іспанія була найбільшою опорою, оскільки її вплив поширювався завдяки по- ступовому зміцненню відносин між Мадри- дом та Віднем аж на Центральну Європу. Після того, як у 1612 р. Матіас ІІ переніс імператорський двір у Відень, безпосередній вплив Іспанії в чеських землях почав слаб- шати. Однак цей вплив був відчутний і надалі, на рівні комунікації місцевих очіль- ників із новим імператорським двором у Відні. На початку XVII ст. у чеських землях під терміном «іспанці» розуміли в політичній площині крикливих прихильників радикаль- ного католицизму, які своєю релігійно-полі- тичною орієнтацією демонстрували, що їхні інтереси збігаються з інтересами мадрид- ського двору. Після 1612 р. в середовищі чеських опози- ційних станів панувала думка, що все, що відбувається, є лише результатом недогляду і що король своїм авторитетом виправить цю ситуацію. У запалі політичної боротьби вони забули, що король Матіас ІІ був вірним членом Габсбурзької династії, отже, він повинністю підтримував католицьку церкву та рекатолизацію в цілому. Свої поступки некатолицьким опозиційним станам у період 1606–1611 рр. він сприймав як тимчасовий компроміс, який був викликаний забезпечен- ням його особистих державних інтересів. Од- нак як тільки після 1612 р. позиції Матіаса ІІ як правителя стабілізувались і він уже бачив потреби підтримувати некатолицькі стани, король почав відверто надавати підтримку радикальним контрреформаційним діячам, яких підбурювали іспанські та папські дип- ломати в Чехії [28, с. 453–470]. Невдовзі протестантські очільники усвідо- мили, що в такій ситуації на внутрішньо- політичній сцені неможливо тривалий час за- хищати принципи релігійної свободи, навіть якщо б вони були офіційно записані як закон. Довіра до Матіаса ІІ Габсбурга, яку вони висловлювали йому впродовж 1606–1611 рр., перешкоджала їм створити широку й актив- ну опозицію проти королівської влади. Опо- зиційно налаштовані стани будь-що хотіли зберегти відкритим шлях для переговорів. Окремі порушення правил релігійного спів- існування ще не досягли такого рівня, щоб викликати загальний опозиційний супротив. У початковій фазі повороту в релігійній по- літиці короля Матіаса ІІ для привілейованих верств суспільства нічого не змінювалося, католицька церква спрямувала свої зусилля на селянство та ремісників. Але й це вже було порушенням букви «Грамоти величності» Рудольфа ІІ про релігійні свободи 1609 р. Таких порушень опозиційні стани могли від- найти десятки випадків. Але про них широке коло некатоликів довідалось аж із т. зв. «Дру- гої апології чеських станів», яка вийшла друком у 1618 р. [8]. Очільники місцевої опозиції були добре проінформовані про ситуацію в сусідніх країнах Європи. Тут уже давно назрівав ве- ликий конфлікт, до якого готувався і като- лицько-габсбургський табір, об’єднаний у Випуск 15 15 Католицьку лігу, і радикальна, у переважній більшості кальвіністська, опозиція, яку пред- ставляла Протестантська унія. Цей розкол проявлявся і в площині імперських інститу- тів Священної Римської імперії, де з 1608 р. перестала функціонувати система імперських зібрань як можлива платформа для вирі- шення внутрішньодержавних конфліктів. Протестантська опозиція наполягала на дотриманні принципу релігійної толерант- ності. Жодна некатолицька конфесія в чеських землях не претендувала на винятковість і обов’язкову зміну релігійної приналежності іновірців, як це увійшло в норму в більшості територіальних князівств Священної Римської імперії. Тому й не дивно, що чеські землі, перш за все Королівство Чеське та Марк- графство Моравське, на початку XVII ст. за- лишались єдиною територією в рамках істо- ричної Священної Римської імперії, де поряд жили в мирі члени більшості різних рефор- мованих релігійних напрямів, які на той час існували в Центральній Європі. Для деяких із них, як, наприклад, для новохрещенців, чеські землі були єдиною центральноєвро- пейською країною, де вони могли спокійно проживати. Досягнення цього компромісу було надзвичайним успіхом, однак із погляду реальної політики тодішньої Європи прин- цип релігійної толерантності сам по собі ста- новив принципову слабинку. Позиція габсбургсько-католицького табору була іншою, його метою залишалась послі- довна уніфікована конфесіоналізація держави, а це, згідно з положеннями Аугсбургського релігійного миру 1555 р., для іновірців озна- чало добровільну чи примусову зміну віри або тривалу еміграцію. Тому політична боротьба в чеських землях у період правління короля Матіаса ІІ прохо- дила в площині пасивного опору протестант- ського табору проти релігійного тиску габ- сбургсько-католицького крила, який щоразу посилювався. Очільники опозиції перш за все відстоювали раніше отримані на основі чинних місцевих законів права і не надто переймалися об’єднанням своїх сил в інших землях Корони чеської та їх поширенням серед іновірців. В умовах тодішньої Цен- тральної Європи залишалось лише питанням часу, як довго чеське й моравське дворян- ство та шляхта зможуть утримати цю непев- ну рівновагу. Упродовж правління Матіаса ІІ зацікавле- ність європейської дипломатії розвитком подій у Дунайській монархії Габсбургів значно зросла, що було викликано очікуваною динас- тичною кризою. Легітимних нащадків чи можливих спадкоємців трону ні Рудольф ІІ, ні його брати не мали [9, с. 128–130]. У грудні 1611 р., тобто невдовзі після приходу до вла- ди в землях Корони чеської, 54-річний король Матіас одружився зі своєю 26-річною двоюрід- ною сестрою Анною Тірольською, дочкою колишнього намісника ерцгерцога Ферди- нанда. Молодість новоспеченої королеви ви- кликала, особливо в Чехії, очікування нового спадкоємця трону. Тоді як інші землі Габ- сбургської держави дарували молодим на весілля весільних подарунків дорогі коштов- ності чи гроші, чеська шляхта подарувала колиску вартістю 12 тис. срібних талерів. Народження нащадка короля Матіаса ІІ чоловічого роду могло б значно вплинути на подальший розвиток відносин між дворян- ством, шляхтою та владою імператора. До того ж і сам імператор не був таким уже й старим, щоб припинити сподіватись на спад- коємця. Однак після кількох років бездітного життя ці сподівання почали зникати. Тож силове усунення прямого наслідування австрій- ських Габсбургів почало сприйматись як зручна нагода для докорінної зміни юридич- ного статусу земель Корони чеської та інших складових частин тодішньої чесько-австрій- сько-угорської унії, виведення їх з-під сфери габсбургського впливу. Перевага «іспанської партії» повністю проявилась на засіданні чеського сейму в 1615 р. Станова некатолицька опозиція з не- відомих причин опинилась у меншості. У результаті сейм схвалив королю збирання податків на п’ять років уперед, що було фак.- ²сторичний арх³в 16 тично втратою опозицією найефективнішої зброї проти Матіаса ІІ [22, с. 13]. Зростання впливу «католицької партії» в чеських землях дозволило Матіасові ІІ роз- почати інтенсивні переговори про спадко- ємця трону. Таким міг стати або представник іспанської гілки Габсбургів, або хтось із середовища австрійсько-штирійських родичів. Проте в 1617 р. мадридський королівський двір таємною угодою (т. зв. «договір Оняти», домовлений іспанським послом Онятою у Відні) відмовився від претензій на королів- ський і імператорський трон у центрально- європейській монархії Габсбургів [22, с. 26– 28]. Отже, члени родини Габсбургів за спиною чеських станів домовились про кандидатуру Фердинанда Штирійського. Для чеських не- католиків це була найгірша звістка. Ферди- нанд Штирійський «прославився» затятим противником «єретиків-некатоликів» у Граці, тож чекати від нього толерантності в пи- таннях віри було марно. Хоча Матіас ІІ Габ- сбург у своїх передвиборних зобов’язаннях пообіцяв, що до кінця свого панування не об- говорюватиме питання наступництва. Проте під тиском католицького угруповання він запропонував в 1617 р. кандидатуру Ферди- нанда Штирійського. Некатолицькі опозиційні стани намагались відкинути цю кандидатуру, але їхні нама- гання були такі невиразні, що, врешті-решт, такі найвпливовіші їхні очільники, як Яхим Ондржей Шлік із Чехії та Карел-старший із Жеротіна з Моравії, здали свої позиції [19, с. 302–315]. У результаті переговорів Ферди- нанда Штирійського не було обрано чеським королем, а тільки визнано претендентом на празький трон. Та це була невелика хитрість із боку династії Габсбургів [22, с. 60–66]. Після засідання чеського сейму в 1617 р. католицьке угруповання в Чехії перейшло до відкритої конфронтації, фактично провокувало протестантську опозицію. У маєтку бенедик- тинського монастиря в Броумові було закрито церкву євангелістів, а в архієпископській домінії в містечку Гроб було навіть дощенту знищено некатолицький храм [21, с. 31–43]. Це було явне порушення «Грамоти велич- ності» Рудольфа ІІ, і протестанти сприйняли такі дії католиків як зухвалу провокацію. Габсбурзькі урядовці розгорнули, послу- говуючись сучасною термінологією, «чистку» адміністрації від тих дворян, які виступали на сеймі проти виборів Фердинанда Штирій- ського. Було вигнано бургомістра Жатця Максиміліана Гоштялека. Так ж доля спіткала знаного празького діяча Валентина Кохана, а також визначного військового фахівця, що належав до опозиції, графа Їндржіха Маттіаса Турна [9, с. 128–130]. У березні 1618 р. опозиція скликала в Празі з’їзд своїх прибічників, який відправив імператору гостру скаргу про порушення земських законів і свобод, зокрема «Грамоти величності» Рудольфа ІІ. Матіас ІІ різко відповів опозиції, звинуватив її в підбурю- ванні чеських станів і заборонив проведення наступного з’їзду, запланованого на травень місяць. Але це вже було занадто навіть для тих, які в лавах протестантської опозиції всіляко хотіли уникнути відкритого конфлік- ту з королем і не допустити його перерос- тання в збройний [9, с. 121–123]. 22 травня 1618 р. в будівлі празького уні- верситету (Каролінума) зібралась неймовірна кількість некатолицьких чеських дворян і шляхтичів. Напередодні запланованих акцій у палаці Сміржіцьких зібрались на таємну нараду очільники некатолицької опозиції. Радикально виступив граф Турн, він вимагав іти на Град і викинути з вікон (дефенестрація – за старим празьким звичаєм) королівського палацу найбільш відданих Габсбургам уряд- ників. Характерно, що на з’їзд не прийшли представники королівських міст. 23 травня делегація опозиційних некатолицьких станів під керівництвом графа Турна вирушила на Град до канцелярії габсбурзького намісника. Зібравшись на Граді в залі засідань зем- ського суду, опозиція висунула обвинувачення габсбурзьким урядовцям – Ярославу Боржіту з Мартініц, Вілему Славату та секретарю чеської канцелярії Филипу Фабріцію – щодо систематичного порушення земських свобод, схопила їх і викинула з вікон канцелярії в рів Випуск 15 17 Граду [23, с. 30–31]. Дефенестрація мала бути скоріше демонстративною акцією опозиції, яка символізувала остаточний розрив між опозиційними некатолицькими станами та габсбурзьким двором. Жертви дефенестрації хоч і падали з понад десятиметрової висоти, та впали в рів, заповнений сміттям і багню- кою, і відбулися незначним пораненнями. Так було покладено початок Тридцятилітній війні (1618–1648) у Європі. Під тиском дворянства до повстання при- єднались також празькі міста. 24 травня було продовжено засідання сейму, який проголо- сив детронізацію Габсбургів, обрав земську владу у складі тридцяти директорів – по десять представників від трьох станів (дво- рянського, шляхти та королівських міст). Очолив владу Вацлав Вілем із Роупова, графа Їндржіха Маттіаса Турна було призначено головнокомандувачем опозиційного війська. Проте це військо ще не існувало, його граф Турн мав тільки почати вербувати за прави- лом і порядками того часу, тобто це не було ополчення станів, але армія професіональних найманців, жовнірів, які воювали за гроші. Відтак Їндржіх Матіас Турн озвучив причину повстання опозиції проти влади – це пору- шення габсбурзькими намісниками «Грамоти величності» Рудольфа ІІ, що в жодному ви- падку не є проявом ненависті до католи- ків [9, с. 126]. 28 травня директорія підготувала королю Матіасу ІІ пояснювальну записку, а під редакцією Мартіна Фрувейна – документ (Apologie), у якому повсталі аргументували законність свого почину [8]. У тексті доку- мента йшлося лише про королівських наміс- ників та про їхнє негативне ставлення до опозиційного протестантського табору, про порушення «Грамоти величності» Рудольфа ІІ, прав і свобод протестантів. Опозиція нама- галась виправдати свої дії та тим самим по- казати, що їхнє повстання є законним та справедливим. Цей документ було надіслано практично в усі європейські країни, а також імператорові. Вони навіть закликали монарха не слухати своїх радників та наказати вин- них у ситуації, що склалася [9, с. 126]. Починання чеських некатолицьких станів підтримали обидві Лужиці й Сілезія, проте Моравія під керівництвом відомого нам по- літика, члена Общини братської – Карла- старшого з Жеротіна, який був принциповим противником воєнного рішення проблеми, за- лишалась нейтральною. Відмовились приєд- натись до виступу чеських некатолицьких станів і австрійські стани. Для імператора Матіаса ІІ події в Празі були несподіванкою, тому він вагався з від- повіддю повсталим некатолицьким чеським станам. Та в його оточенні настрої були більш ніж агресивні. Придворні вимагали від володаря негайного воєнного наступу. До цього додались і голоси католицьких очіль- ників з чеського боку, головним представни- ком яких був Лобковіц. Його охоче підтримав Фердинанд Штирійський як претендент на чеський трон. Вони вимагали твердого й рішучого виступу проти повсталих, щоб оця «ребелія» не розширилась на інші землі габ- сбурзького центральноєвропейського конгло- мерату. Рішучості їм додав і той факт, що чеське антигабсбурське повстання не знахо- дило жодного відгуку в Європі. Імперські протестантські князі та їхня унія розчару- вали повстанців своєю бездіяльністю. Англія не бажала бути втягненою в європейський конфлікт, бо відносини між королем-като- ликом Яковом Стюартом і станами і так були напруженими. На допомогу чеським повстан- цям Англія змогла відрядити лише декілька сотень жовнірів. Нідерланди, які побоюва- лися можливого військового виступу Іспанії, надали тільки фінансову допомогу для орга- нізації війська повсталих. Отже, зовнішньо- політична ситуація навколо празького пов- стання була невтішною [24, с. 175]. 27–30 серпня 1618 р. в Празі відбувся сейм, що ввійшов в історію як т. зв. «Вар- фоломіївський» сейм. На цьому сеймі група консервативно налаштованих дворян на чолі з Адамом Вальдштейном домоглася ухвалення рішення про примирення з імператором. Але ²сторичний арх³в 18 граф Турн, Колонна з Фелсу та інші ради- кали домоглись переголосування й проголо- шення мобілізації ополчення. Похід війська й ополчення повстанців до південної Чехії під командуванням графа Турна був успішним, їм вдалося витіснити імператорські війська під командуванням генералів Букуа й Дам- пєра. 21 листопада 1618 р. протестантське військо разом із підрозділами савойського герцога Арношта Мансфельда після місячної облоги захопили башту католиків на заході Чехії місто Пльзень. На сході, ув Моравії, тривали гострі дебати про участь або не- участь моравських станів у повстанні. На пропозицію Карла-старшого з Жеротину сейм вирішив рекомендувати імператору розпо- чати мирні переговори з чеськими станами [16, с. 95–104]. Після засідання сейму, що відбувалося з 18 по 23 березня 1619 р., обидві сторони кон- флікту намагались знайти союзників, щоб забезпечити внутрішньополітичну підтримку та отримати військову й фінансову допомогу. На підтримку Габсбургської династії стали воєнні, фінансові та політичні ресурси Іспа- нії, папської курії та Католицької ліги. Під- тримати повсталих опозиціонерів Чехії змогли лише: Пфальц, Республіка Об’єднаних Про- вінцій та герцог Савойський. 20 березня 1619 р. у Відні помер імпера- тор Матіас ІІ Габсбург. Із його смертю ви- мерла австрійська гілка династії Габсбургів по прямій чоловічій лінії. Владу взяв у свої руки Фердинанд ІІ Штирійський, що означало кінець надій на примирення ворожих сторін, католицького правителя й некатолицьких станів. На цю ситуацію чеські радикали реа- гували організацією перевороту в Брні. До влади в Моравії прийшло протестантське дворянство на чолі з Ладіславом Веленом з Жеротіна. Наступного дня було скликано моравський земський сейм, учасники якого схвалили нову владу. Відсунутий був також поміркований Карел-старший із Жеротіна, що послідовно виступав проти військового конфлікту. Так Моравія приєдналась до пов- стання чеських некатолицьких станів. Приєднання Моравії вирішив використати головнокомандувач протестантських військ граф Турн, який через південну Моравію ви- рушив походом на Відень із тим, щоб під- тримати нижньоавстрійські стани, які висту- пили проти Фердинанда ІІ Штирійського (Габсбурга). Це була груба тактична помилка командувача, бо цим він ослабив військо станів у Чехії і відкрив простір для активних воєнних дій імператорських військ генерала Бюкуа. 10 червня 1619 р. військо станів, яким командував генерал Мансфельд, було розбите в битві біля Воднян у центральній Чехії. Граф Турн терміново повернув свої війська з-під Відня до Чехії. Водночас у Моравії військо під командуванням Ладіслава Велена з Жеро- тіна розгромило підрозділи генерала Дампєра. Головною подією на чеській політичній сцені в 1619 р. стало скликання генерального сейму земель Корони чеської, що проходив у два етапи: з 23 липня до 3 серпня та з 14 до 31 серпня 1619 р. На сеймі було ухвалено ра- дикальні рішення: землі Корони чеської було проголошено конфедерацією, що вільно оби- рає короля за прикладом Республіки Об’єд- наних Провінцій. Договір про конфедерацію, названий істориками «Великою хартією еван- гелічного руху станів», мав 100 статей. Перші 15 стосувалис виключно релігійних питань: основою їх була «Грамота величності» Ру- дольфа ІІ про релігійні свободи; католикам довелося взяти на себе зобов’язання, що бу- дуть визнавати його як основний закон у конфесійних питаннях; єзуїти мали покинути всі землі Чеської корони. «Договір» визначав чіткий розподіл функцій у державі між пред- ставниками окремих конфесій. Наступні статті стосувались виборності короля, вибори мали відбуватися на засіданні сейму, коронація наступника не могла проходити за життя його попередника [12, с. 246–260]. При цьому було визначено й порядок голосування: пер- шими мали голосувати чеські стани, другими – моравські, третіми – сілезькі, четвертими – лужицькі. Конфедерація мала бути відкритою, до неї могли приєднуватись інші землі. Об- раний король не міг засновувати династію! Випуск 15 19 Окремі статті обумовлювали також повинності окремих земель на випадок необхідності обо- рони конфедерації, визначено було навіть кіль- кість війська від кожної землі [9, с. 136–138]. Сейм ухвалив ще одне історичне рішення: позбавив чеського трону Фердинанда ІІ Габ- сбурга (Штирійського). Проте вже 27 серпня його було обрано імператором Священної Римської імперії німецької нації. 26 серпня 1619 р. на чеський трон було обрано німець- кого князя, радикального кальвініста Фрідрі- ха V з Пфальцу (1619–1620). Його дружиною, у цьому разі вже чеською королевою, була дочка англійського короля Якова Стюарта. Цей вибір був невдалий. Адже Фрідріх Пфальц- ський був релігійним фанатиком, що не го- дилось для поліконфесійної ситуації чеських земель і призвело до проявів іконоборства з боку кальвіністів, під час яких було пошко- джено головний храм королівства – храм Св. Віта на Празькому Граді; навіть у Німеччині Фрідріха Пфальцського було ізольовано, бо більшість протестантських князів були люте- ранами, отже, непримиренними ворогами кальвіністів; чеського середовища т. зв. но- воспечений король не знав, та ним і не ціка- вився. Надії чеських станів, які вони пов’язу- вали з обранням на чеський трон нового ко- роля, не виправдали себе. Чеські стани споді- вались на підтримку королеви та її батька. Але король Яков Срюарт не хотів встрявати в центральноєвропейські сварки, пов’язані з династією Габсбургів, бо боявся війни з іс- панськими Габсбургами. Із приходом до влади Фрідріха Пфальц- ського становище земель Корони чеської на міжнародній арені значно погіршилось. Чеські стани з часом потрапили майже в повну ізоляцію. Отже, упродовж 1609–1619 рр. Габсбурги намагались утримати свої позиції в чеських землях, а чеські стани, у свою чергу, уже не хотіли більше поступатись централізації вла- ди Габсбургів. Ситуація, що склалась у по- дальшому, вилилась у повстання некато- лицьких станів, яке набуло загальноєвропей- ського характеру і започаткувало Тридцяти- літню війну в Європі. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Вандич П. Ціна свободи. Історія Центрально-Східної Європи від Середньовіччя до сьогодення / Пьотр Вандич. – К. : Критика, 2004. – C. 91-92, 116–118 2. Історія західних і південних слов’ян (з давніх часів до ХХ ст.). Курс лекцій : [навч. посібник] / За ред. В. І. Ярового. – К. : Либідь, 2001. – С. 149–161. 3. Левченков А. С. Последний бой чешского льва: Политический кризис в Чехии в первуй четверти XVII века и начало Тридцатилетней войны / А. С. Левченков. СПб., 2007. – 318 с. 4. Медведева К. Т. Австрийские Габсбурги и сословия в начале XVII века / К. Т. Медведева. – М. : Индрик, 2004. – 280 с. 5. Тарасова М. В. Антигабсбургское восстание в Чехии 1618–1620 гг. / М. В. Тарасова // Общество и государство в древности и Средние Века в странах Западной Европы. –М., 1985. – С. 116–132. 6. Тарасова М. В. Церковная история Павла Скалы из Згоржи как источник о восстании 1618–1620 гг. / М. В. Тарасова // Общество и государство в древности и Средние Века. М., 1986. – С. 123–135. 7. Томек В. В. История чешского королівства / В. В. Томек. – Санкт-Петербург : Изд. С. В. Звонарева, 1868. – 843 с. 8. Apologie druhá stavův Kralovství ĉeského etc. / Vyd. V. Ńubert. – Praha, 1862. 9. Ĉechura J. Ĉeské země v letech 1584–1620. První Habsburkové na ĉeském trůně. 2 / J. Ĉechura. – Praha, Libri, 2009. – S. 126, 128–130. 10. Dokumenta bohemica bellum tricennale illustrantia. – T. I. Der Krieg und die Gesellschaft in Europa 1618–1648 / Ed. by J. Polińenský. – Praha, 1971. 11. Der Hof Kaiser Rudolf II. (Eine Edition der Hostaatsverzeichnisse 1576–1612). – Praha, 2002. 12. Gindely A. Dějiný ĉeského povstání léta 1618 / A. Gindely. – Praha, 1878. – 399 s. 13. Janáĉek J. Pad Rudolfa II / J. Janáĉek. – Praha, 1995. – S. 87–104. 14. Janáĉek J. Rudolf II. a jeho doba / J. Janáĉek. – Praha : Svoboda, 1987. – S. 90–101. ²сторичний арх³в 20 15. Just J. 09.07.1609. Rudolfův Majestat. Světla a stiny náboņenské svobody / J. Just. – Praha : Havran, 2009. – 158 s. 16. Kilián J. 11.12.1617. Zboření kostela v Hrobu. Na cestě k defenestraci / J. Kilián. – Praha, Havran, 2007. – S. 69– 70, 95–98, 104. 17. Kavka F. K otázce vzniku mnohonárodní habsburské monarchie r. 1526 / Frantińek Kavka // Ĉeský ĉasopis historický, II. – 1954. – S. 377–399. 18. Lińka V. Staroměstská exekuce / V. Lińka. – Praha, 2009. – S. 19–21. 19. Míka A. Stoletý zápas o charakter ĉeského státu 1526–1627 / A. Míka. – Praha, 1960. – S. 346. 20. Palacký F. Z dějin naroda ĉeského / F. Palacký. – Praha, 1863. 21. Pánek J. Ĉeský a Moravský zemský sněm v politickém systému ĉeské koruny doby předbělohorské (1526–1620) / J. Pánek. – Opole, 2000. – S. 31–43. 22. Pavel Skála ze Zhoře. Historie ĉeská od r. 1602 dor. 1623. Díl I–V. / / Pavel Skála ze Zhoře ; к vyd. připravil K. Tieftrunk. D. I–V. – Praha, 1865–1870. Dil-II. – S. 13, 26–28, 60–66. 23. Pavel Skála ze Zhoře. Historie ĉeská: od defenestrace k Bilé hoře / Pavel Skála ze Zhoře ; к vyd. připravil J. Janaĉek. – Praha : Svoboda, 1984. – S. 30–37, 42–47. 24. Petraň J. Staroměstská exekuce / J. Petraň. – Praha, 1971. – S. 175. 25. Schmidt Heinrich Richard. Konfessionaliseirung im 16. Jahrhunder / Heinrich Richard Schmidt. – Munchen, 1992. – S. 132–140. 26. Slavata V. Paměti nejvyńńího kancléře kralovství ĉeského Vilema hraběte Slavaty etc. / V. Slavata ; к vyd. upravil J. Jireĉek. D. I–II. – Praha, 1866–1868. 27. Sněmy ĉeské od léta 1526 aņ po nańí dobu. Dil XV, 1611. Vydáva Královský ĉeský archiv zemský. – Praha, 1877. – Ĉ. II. – S. 435–438. 28. Vorel P. Velké dějiny zemí koruny ĉeské. Sv. VII 1526–1618 / P. Vorel. – Praha : Litomyńl, 2005. – S. 276–287, 453–470. 29. Vencovský E. Duńevní ņivot Rudolfa II a jiných osobnosti / E. Vencovský. –Praha, Nava, 1993. – S. 49–51. 30. Winter Z. Ņivot církevní v Ĉechách, kulturně-historický obraz z XV a XVI století. Sv. I / Z. Winter. – Praha, 1895. – S. 243–254. Т. И. Вакуленко, ГВУЗ «Ужгородский национальный университет», г. Ужгород, Украина КРИЗИС ДИНАСТИИ ГАБСБУРГОВ И ПРОБЛЕМИ УПРАВЛЕНИЯ ЗЕМЛЯМИ КОРОНЫ ЧЕШСКОЙ В 1609–1619 гг. В статье раскрыт вопрос кризиса династии Габсбургов и проблемы управления чешскими землями в 1609– 1619 гг., ключевые события чешской истории, которые произошли во времена правления двух братьев – Рудольфа ІІ Габсбурга и Матиаса ІІ Габсбурга. В начале XVII в. в землях Короны чешской сложилась сложная внутриполитическая ситуация между сословиями и королевской властью. На некоторое время королевской власти удалось удержать радикально настроенные сословия принятием и провозглашением «Грамоты величества» Рудольфа ІІ в землях Корони чешской. Этот документ был воспринят чешскими сословиями как основной, который гарантировал религиозные свободы для сторонников всех конфессий, чего не знала тогдашняя Европа. Однако чешские сословия были недовольны следующими действиями династии Габсбургов: политикой абсолютизма и приходом на чешский королевский трон Фердинанда ІІ Габсбурга (Штирийского). В резуль- тате возникло новое противостояние между сословиями и королем. Габсбурги пытались удержать свои позиции в чешских землях, а сословия, в свою очередь, уже не хотели уступать централизации власти Габсбургов, как это было раньше. Сложившаяся ситуация вылилась в дальнейшем в восстание некатолических сословий, которое приобрело общеевропейский характер и стало началом Тридцатилетней войны в Европе (1618–1648 гг.). Ключевые слова: оппозиция; политическая ситуация; генеральний сейм; дефенестрация; власть; противо- стояние; Рудольф ІІ Габсбург; Матиас ІІ Габсбург; чешские сословия. T. І. Vakylenko, Uzhhorod, Ukraine THE CRISIS OF THE HABSBURG DYNASTY AND CONTROL PROBLEMS OF THE LANDS OF THE BOHEMIAN CROWN 1609–1619 The questions of crisis the dynasty of Habsburg and control problems of the Lands of the Bohemian Crown from 1609 to 1619 are shown in a given article. The key events in the Czech history that took place during the rule of two brothers Rudolf II Habsburg and Matthias II Habsburg. At the beginning of 17 th century in the Lands of the Bohemian Crown was difficult domestic policy situation between Czech estates and royal power. For the some time the royal Випуск 15 21 power could to restrain the radically adjusted states exactly by an acceptance and proclamation of «The letter of Majesty» in the Lands of the Bohemian Crown. This documents was perceived by the Czech states as a main document that guaranteed religious freedom for supporters of all confessions, whatever wasn’t know Europe of that time. However the Czech states were displeased the next actions of the Habsburg dynasty namely by the politics of absolutism and by arrival on the Czech royal throne of Ferdinand II Habsburg. As a result there arose a new confrontation between the states and the king. Habsburg tried to keep their positions in the Lands of the Bohemian Crown, and the states in turn already did not want to yield the centralization of power of Hapsburg anymore. Situation that happened in future flow into the revolt of the uncatholic states. The Thirty Years’ War had just begun. Keywords: opposition; political situation; general sejm; defenestration; power; Rudolf II Habsburg; Matthias II Habsburg; Czech estates. © Вакуленко Т. І., 2015 Дата надходження статті до редколегії 28.09.2015 Рецензенти: д-р іст. наук, професор Сінкевич Є. Г.; д-р іст. наук, професор Котляр Ю. В.

Криза династії Габсбургів і проблеми управління землями Корони чеської в 1609–1619 рр.

Institution

Ähnliche Einträge