Селянські промисли з переробки тваринної сировини на Харківщині в роки НЕПу

Основну увагу в статті приділено висвітленню особливостей географічно-галузевого оформлення дрібного виробництва з тваринної сировини регіону в 20-х рр. ХХ ст. На основі виявленого і вивченого автором комплексу джерел проаналізовано джерельну базу селянських промислів на Харківщині в зазначений пері...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Автор:	Лапченко, А.С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2015
Назва видання:	Історичний архів. Наукові студії
Теми:	Вітчизняна та всесвітня історія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95177
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Селянські промисли з переробки тваринної сировини на Харківщині в роки НЕПу / А.С. Лапченко // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2015. — Вип. 15. — С. 69-76. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-95177
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-951772016-02-17T03:02:01Z Селянські промисли з переробки тваринної сировини на Харківщині в роки НЕПу Лапченко, А.С. Вітчизняна та всесвітня історія Основну увагу в статті приділено висвітленню особливостей географічно-галузевого оформлення дрібного виробництва з тваринної сировини регіону в 20-х рр. ХХ ст. На основі виявленого і вивченого автором комплексу джерел проаналізовано джерельну базу селянських промислів на Харківщині в зазначений період. Установлено загальну кількість селян, які займалися промислами з обробки тваринної сировини. Також виявлено специфіку промислової діяльності харківського селянства протягом НЕПу. Акцентовано увагу на характерних рисах державної політики щодо «малого бізнесу» селян. Приділено увагу кооперуванню цих промислів та наслідкам на подальший розвиток. Основное внимание в статье посвященно освещению особенностей географически-отраслевого оформления мелкого производства из животного сырья региона в 20-х гг. ХХ в. На основе обнаруженного и изученного автором комплекса источников проанализировано источниковедческую базу крестьянских промыслов на Харьковщине в указанный период. Установлено общее количество крестьян, которые занимались промыслами по обработке животного сырья. Также выявлена специфика промышленной деятельности харьковского крестьянства в течение НЭПа. Акцентировано внимание на характерных чертах государственной политики относительно «малого бизнеса» крестьян. Уделено внимание кооперированию этих промыслов и последствиям. Background research related to the lack of researches in the given topic historiography. Territorial boundaries cover a large region – Kharkiv region, which until 1925 largely coincide with the boundaries of Kharkov province. And in 1925, it was divided into several provinces – Kharkov, Sumy, Kupiansk, Izyumskogo, Romney. The chronological boundaries article dated from 1921–1929’s, during which was implemented new economic polityka.Osnovnu attention paid to the article features geographically-sectoral design small-scale production of animal products in the region in 20 years of the twentieth century. On the basis of the detected and studied complex of sources the author analyzes the source base peasant industries in Kharkiv in this period. Found total number of farmers who were engaged in crafts processing animal products. Also revealed the specific industry Kharkov peasantry during nepu.Isnuvav number of factors that pushed the peasant engage in crafts: surplus agricultural products and raw materials; meet a wide range of numerous industrial, domestic and cultural needs; urgent need to replenish the family budget; surplus labor; free time from agricultural work (especially in winter) and others. The development of rural industries processing animal products in the years 1921–1929 in the Kharkiv region characterized by strength and diversity. Village artisans representing an original way of small private commodity production. Basically crafts processing animal products involved in two socio-professional groups: lone artisan and peasant host of crafts. The social basis of industrial employment accounted malozemelni without sowing without Traction economy, which crafts were an important source of household income. The attention is focused on characteristic features of the state policy on «small business» peasants. Attention is paid to co-operation and effects of these industries on the further development rozvytok.Kooperatyvna form does not become dominant and dominant. In the 1927–28 biennium. 33 % were co-rural artisans, engaged in crafts processing animal products in Kharkiv. 2015 Article Селянські промисли з переробки тваринної сировини на Харківщині в роки НЕПу / А.С. Лапченко // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2015. — Вип. 15. — С. 69-76. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 1609-7742 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95177 94(477.54)«192»:[334.713:675] uk Історичний архів. Наукові студії Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вітчизняна та всесвітня історія Вітчизняна та всесвітня історія
spellingShingle	Вітчизняна та всесвітня історія Вітчизняна та всесвітня історія Лапченко, А.С. Селянські промисли з переробки тваринної сировини на Харківщині в роки НЕПу Історичний архів. Наукові студії
description	Основну увагу в статті приділено висвітленню особливостей географічно-галузевого оформлення дрібного виробництва з тваринної сировини регіону в 20-х рр. ХХ ст. На основі виявленого і вивченого автором комплексу джерел проаналізовано джерельну базу селянських промислів на Харківщині в зазначений період. Установлено загальну кількість селян, які займалися промислами з обробки тваринної сировини. Також виявлено специфіку промислової діяльності харківського селянства протягом НЕПу. Акцентовано увагу на характерних рисах державної політики щодо «малого бізнесу» селян. Приділено увагу кооперуванню цих промислів та наслідкам на подальший розвиток.
format	Article
author	Лапченко, А.С.
author_facet	Лапченко, А.С.
author_sort	Лапченко, А.С.
title	Селянські промисли з переробки тваринної сировини на Харківщині в роки НЕПу
title_short	Селянські промисли з переробки тваринної сировини на Харківщині в роки НЕПу
title_full	Селянські промисли з переробки тваринної сировини на Харківщині в роки НЕПу
title_fullStr	Селянські промисли з переробки тваринної сировини на Харківщині в роки НЕПу
title_full_unstemmed	Селянські промисли з переробки тваринної сировини на Харківщині в роки НЕПу
title_sort	селянські промисли з переробки тваринної сировини на харківщині в роки непу
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Вітчизняна та всесвітня історія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95177
citation_txt	Селянські промисли з переробки тваринної сировини на Харківщині в роки НЕПу / А.С. Лапченко // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2015. — Вип. 15. — С. 69-76. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
series	Історичний архів. Наукові студії
work_keys_str_mv	AT lapčenkoas selânsʹkípromislizpererobkitvarinnoísirovininaharkívŝinívrokinepu
first_indexed	2025-07-07T01:54:27Z
last_indexed	2025-07-07T01:54:27Z
_version_	1836951292817178624
fulltext	Випуск 15 69 УДК 94(477.54)«192»:[334.713:675] Лапченко А. С., aспірантка історичного факультету, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, м. Харків, Україна СЕЛЯНСЬКІ ПРОМИСЛИ З ПЕРЕРОБКИ ТВАРИННОЇ СИРОВИНИ НА ХАРКІВЩИНІ В РОКИ НЕПУ Основну увагу в статті приділено висвітленню особливостей географічно-галузе- вого оформлення дрібного виробництва з тваринної сировини регіону в 20-х рр. ХХ ст. На основі виявленого і вивченого автором комплексу джерел проаналізовано джерельну базу селянських промислів на Харківщині в зазначений період. Установлено загальну кількість селян, які займалися промислами з обробки тваринної сировини. Також вияв- лено специфіку промислової діяльності харківського селянства протягом НЕПу. Акцен- товано увагу на характерних рисах державної політики щодо «малого бізнесу» селян. Приділено увагу кооперуванню цих промислів та наслідкам на подальший розвиток. Ключові слова: кустар; ремісник; селянство; промисли; промисловець; кустарна промисловість; нова економічна політика. Актуальність теми дослідження промислів сільського населення з переробки тваринної сировини на Харківщині в роки НЕПу обу- мовлена низкою обставин. По-перше, селян- ські промисли з обробки тваринної сировини були важливою складовою селянського гос- подарства, яка належить до національних тра- дицій українського народу. Вивчення селян- ських промислів дозволяє отримати цілісне уявлення про економічні особливості розвитку конкретного регіону і водночас про культурні традиції цієї місцевості. По-друге, предмет дослідження дозволяє виявити деякі особли- вості побутового життя сільського населення в роки НЕПу. По-третє, вивчення цієї сфери народного господарства дозволяє повніше по- глянути на соціально-економічне життя селя- нина на Харківщині в роки НЕПу. По-четверте, у період НЕПу для значної частини насе- лення актуальною була проблема пошуку до- даткових засобів існування. Перші дослідження з проблеми селянських промислів з’явилися вже в 20-ті рр. ХХ ст. [1; 2]. А. Рибніков у своїх працях розглядав селянські промисли як частину селянської економіки [1; 2]. В історичній науці трива- лий час з’являлися лише загальні соціально- економічні дослідження, а питання селянських промислів залишилося поза увагою істориків. Загальні аспекти розвитку промислів і при- ватного підприємництва розглядаються в пра- цях В. Калініченка [3], О. Сушка [4], В. Оля- нич [5] та ін. Вивчення промислів сільського населення з переробки тваринної сировини на Харківщині в роки НЕПу ще не стало предметом окремого дослідження. Для вивчення окресленого питання ґрун- товним джерелом виступають статистичні ма- теріали відповідних відділів ЦСУ. Матеріали промислової статистики переважно зосере- джені у зведених статистичних виданнях (довідниках, збірниках, щорічниках), що вмі- щують таблиці, які характеризують виробничу діяльність [5–7]. Поряд з опублікованою ста- тистикою 1920-х рр., важливою складовою джерельної бази дослідження виступив демо- графічний перепис 1926 р. [8]. В опублікова- них матеріалах вміщено дані про чисельність осіб, зайнятих у різних галузях дрібного ви- робництва, а також іншу інформація. Метою дослідження є аналіз розвитку се- лянських промислів із переробки тваринної сировини на Харківщині в період НЕПу. Хронологічні межі дослідження – 1921– 1929 рр. – період здійснення НЕПу в Україні. ²сторичний арх³в 70 Відповідно до мети дослідження ставляться такі завдання: вивчити особливості геогра- фічно-галузевого оформлення дрібного вироб- ництва з тваринної сировини регіону в цей пе- ріод; простежити динаміку розвитку та вия- вити специфіку промислової діяльності хар- ківського селянства протягом періоду НЕПу; виявити адаптивні механізми функціону- вання сільських промислів з обробки тварин- ної сировини регіону в роки НЕПу. Відновлення народного господарства Ук- раїни після громадянської війни, перехід до НЕПу були нерозривно пов’язані з розвитком кустарної промисловості. У господарському житті селянського населення України кустар- ництво було надійним джерелом підсобного заробітку, а в період післявоєнної розрухи стало практично єдиним постачальником то- варів широкого народного вжитку для насе- лення країни. Селянська промисловість із переробки тваринної сировини спиралась у роки НЕПу на наявність на Харківщині знач- ної сировинної бази – понад півтораміль- йонне поголів’я худоби [8, c. 121]. Також розвитку цієї галузі сільських промислів сприяв відносно місткий ринок збуту виробів із тваринної сировини. Потреби у взутті й одязі як селянства, так і міського населення постійно зростали. Вказані фактори в основ- ному й визначили розвиток переробки тва- ринної сировини на Харківщині. У період НЕПу на Харківщині в селянській промисловості, що обробляла продукти тва- ринництва, склалися найрізноманітніші про- мисли: чинбарство, кушнірство, лимарство, чоботарство, ткацтво, коцарство, шаповальний тощо. Чинбарне та чоботарське виробництво були провідними галузями на Харківщині в досліджуваний період і посідали 4–5 місця в країні. Географія чинбарного промислу завжди лишалася відносно рівномірною. Великі центри концентрації цього промислу зустрічаються в усіх районах регіону. Але слід виокремити Ізюмську, Охтирську й Сумську округу. Про- тягом НЕПу в регіоні налічувалося від 1 до 2 тис. сільських чинбарів [9, с. 123]. Головною сировиною для чинбарства служили шкури великої рогатої худоби (коні, кози, вівці, свині та інші), які були в той час невід’ємною час- тиною будь-якого селянського господарства. Лимарі, які за своєю кількістю значно по- ступалися на Харківщині чинбарям, виготов- ляли яловичі та свинячі недублені шкіри. За- вдяки високій пластичності сириця викорис- товувалась для виготовлення різних лимарсько- сідельних виробів, зшивочних ремінців та приводних ременів. Загальна кількість лима- рів на Харківщині складала близько 120 осіб. Незважаючи на таку маленьку кількість, во- ни не лише забезпечували потреби місцевих селян, а й вивозили свою продукцію на міс- цеві ринки та ярмарки. Кустарна обробка шкіри була трудомісткою і досить шкідливою для здоров’я людей справою. А все виробництво здійснювалося переважно в хатах або на подвір’ї. Але саме в період НЕПу селяни почали будувати окремі приміщення для свого промислу. У резуль- таті в 1926 р. приблизно третина сільських чинбарів і лимарів мала осібні виробничі при- мі-щення [8, c. 337]. Розподілу праці в цьому промислі не існувало, а сам промисел най- частіше мав характер сімейного виробництва. Селянська шкіряна продукція давала си- ровину для виготовлення взуття. Виробництво шкіряного взуття було предметом ще одного селянського промислу – чоботарського. За всесоюзним переписом 1926 р. цим промис- лом займалося 19 % від усіх селян-промис- ловців на Харківщині [10, c. 336]. Незважаючи на розвиток фабричного виробництва взуття, кількість селян, які займалися цим промислом, майже не змінилася протягом 1920-х рр. на Харківщині. Географія цього промислу була досить рівномірною за поширенням терито- рією регіону. Але лідером, як і в попередні роки, у розвитку чоботарського промислу за- лишається Валківський район. Різними дже- релами було зафіксовано близько тисячі чо- ботарів в Ізюмській та Харківській окрузі. На початку 1920-х рр. існувало кілька категорій чоботарів. «Шевці» або «швеці» – перша кА- тегорія, яка займалася потоково-товарним виробництвом грубих, але міцних селянських Випуск 15 71 чобіт. До другої групи належали чоботарі, яких називали «латуни». Вони спеціалізува- лися суто на ремонті взуття. Третя група чо- ботарів – це ті, хто працював на замовлення односельчан, виготовляючи витончені жіночі черевички. Але вже в середині 1920-х рр. цього поділу майже не було, оскільки всі чоботарі працювали і на ринок, і на замов- лення, і займалися ремонтом взуття. Але ви- ділилися так звані заготівники. У регіоні налічувалося від 2 до 5 тис. чоботарів. Обробка сирих овчин є предметом ще од- ного великого селянського промислу – куш- нірського. Розвитку цього промислу на Хар- ківщині сприяла багата місцева сировинна база, при цьому значна частина овець виро- щувалася самим селянином-промисловцем. Усе виробництво здійснювали переважно в хатах або на подвір’ї, як і чинбарі. У період НЕПу селяни почали будувати окремі примі- щення для свого промислу. Так, наприклад, у Білопіллі на початку 1920-х рр. із 40 місцевих промислових господарств осібні майстерні існували тільки у 8 [8, c. 123]. За чисельністю зайнятого селянського населення в кушнір- стві – майже 500 осіб, воно трішки поступа- лося чинбарному промислу. Продовженням кушнірського виробництва звичайно був ко- жуховий промисел. Значна частина харків- ських селян-промисловців сама вичиняла не- обхідні овечі шкіри для виробництва. Так, займалися одночасно і кушнірством, і кожу- ховим промислом. Саме в цьому промислі активно використовували найману працю. Великими центрами концентрації цього про- мислу були с. Котельви Охтирської округи, с. Дробишево й Савинці Ізюмської округи, с. Павлівка та Попівка Куп’янської округи. Ринок збуту не обмежувався місцевими рин- ками та ярмарками. Багато кожухів вивози- лося на ринки сусідніх регіонів. Сезонним промислом був шапковий про- мисел. За сезон (близько 4 місяців) майстер міг виготовити до 850 шапок. Цей промисел був доволі широко розповсюджений серед селян на Харківщині. А в період НЕПу для нього було характерне швидке зростання від 4 до 6 тис. селян [10, c. 430; 11, c. 34], тобто більше ніж удвічі. Основною округою, де зо- середився шапковий промисел, була Ізюмська. Стосовно виготовлення струн для різних музичних інструментів, то цей промисел був розвинутий слабо, оскільки потребував склад- ного й дорогого обладнання. Але найбільше цей промисел був розвинутий в Ізюмській окрузі. Поряд із традиційною формою струн- ного промислу значного розвитку набув його спрощений варіант – заготівля та лише по- передня обробка баранячих кишок. Далі ці заготовки збувалися оптовикам, які пере- продавали цей напівфабрикат у Німеччину. Географія заготівельного промислу обмежу- валася Ізюмським, Зміївським, Куп’янським та Харківським районами. Також у досліджуваний період на Харків- щині існувала група селянських виробництв з обробки вовни. Найбільш розвинене було прядіння й ткацтво з вовни. Їхньому розвит- кові, окрім доступної сировини, сприяло те, що процес обробки вовни значно простіший, ніж рослинної сировини (конопель та льону). Найбільше цей промисел був розвинутий в Охтирському і Валківському районах. Займа- лися цим промислом жінки в зимовий час. Виготовлення сукна було широко розпов- сюдженим на Харківщині ще з ХVII cт. У період же НЕПу кількість селян, зайнятих у цьому виробництві, постійно зменшувалася, оскільки було складно конкурувати з фаб- ричним виробництвом. Також скорочення від- булося внаслідок значного звуження ринку збуту. Сировиною для цього промислу була овеча вовна. У 1926 р. цим промислом зай- малося в Харківській окрузі 789 селян, в Ізюмській – 431 селян, у Сумській – 543 се- лян [10, с. 389–410]. Вовна служила сировиною і для килимар- ства. Харківське населення широко викорис- товувало килими у своєму побуті. Ворсові килими («коци») користувались значним по- питом в усій Росії. Протягом усього періоду НЕПу ця продукція селян намагалася конку- рувати з фабричною продукцією, оскільки мала надзвичайно різноманітний орнамент. ²сторичний арх³в 72 Але кількість селян, які займалися цим про- мислом, із кожним роком зменшувалась. Ба- гато харківських килимів і сьогодні експо- нується в музеях. Також широко розвинутим у регіоні було кустарне виробництво валяного взуття. У цьому промислі відокремлена від селянського житла майстерня була рідкісним явищем. Головною сировиною була шерсть великої рогатої худоби та коней, а нерідко й низько- якісна овеча вовна. Серед приблизно 200 про- мислових господарств Харківщини виділялися селянські підприємництва с. Уди (Харківської округи), оскільки вони мали спеціальні ме- ханічні катальні пристрої з приводом від водяних млинів [8, с. 543]. Національний склад селян, залучених до сільських промислів із переробки тваринної сировини на Харківщині, зафіксував перепис населення 1926 р. Таблиця 1 Національний склад осіб, зайнятих у сільських промислах на Харківщині (за переписом 1926 р.) Промисел Українці Росіяни Євреї Інші Чоботарство 44 % 3 % 50 % 3 % Лимарство 92 % 2 % 0 6 % Кушнірство 91 % 7 % 0 2 % Шаповальство 90 % 0 5 % 5 % Ткацтво 94 % 5 % 0,5 % 0,5 % Килимарство 89 % 4 % 0,7 % 6,3 % Таблицю складено авторкою за: [10]. Ці дані показують, що переважно селян- ськими промислами з переробки тваринної сировини на Харківщині займалися українці, і лише чоботарським промислом в основ- ному займалися євреї. Згідно з традиційним поділом праці на жі- ночу та чоловічу, перепис населення зафіксу- вав такий поділ. Таблиця 2 Статевий розподіл селян, зайнятих у промислах на Харківщині (за переписом 1926 р.) Промисел Чоловіків,у % Жінок, у % Чоботарство 98 2 Лимарство 63 37 Шаповальство 75 25 Ткацтво 1 99 Килимарство 5 95 Таблицю складено авторкою за: [10]. Ці дані свідчать про те, що селянськими промислами з переробки тваринної сировини займалися як чоловіки, так і жінки. Промислами займалися селяни, які були недостатньо забезпечені землею та реманен- том, хоч до них вдавалися й заможні госпо- дарства. Ці дані показують, що сума без посівів і з посівами до 2 десятин складала 75,8 %. Се- ляни з таким посівом належали до сільської бідноти. Якщо без посівів і з посівами до 2 десятин нараховувалося 75,8 %, то без коня або з одним конем нараховувалось до 91,7 %. Тому визначення кустарно-промислової маси як заможної групи селянства є помилкою. Випуск 15 73 Таблиця 3 Сільські кустарі за розмірами посівних площ Без посіву До 1 дес. 1–2 дес. 2–3 дес. 3–4 дес. 4–6 дес. 6–8 дес. 8–10 дес Від 10 дес. і більше 1,6 % 44,8 % 29,4 % 11,8 % 4,6 % 3,4 % 2,5 % 1,1 % 0,8 % Таблицю складено авторкою за: [10]. Таблиця 4 Дохід від промислових занять на Харківщині, у % Без посіву До 2 дес. 2–4 дес. 4–6 дес. 6–8 дес. 8–16 дес. Від 16 дес. і більше 8,9 % 32,3 % 19,6 % 15,1 % 9,1 % 6,4 % 0,8 % Таблицю складено авторкою за: [10]. Цікаво, що приробіток від промислів, по- рівняно із загальним чистим доходом селян- ської родини, був тим більшим, чим меншим був розмір посіву. Чим менший розмір посів- ної площі, тим більше часу витрачав селянин на промисли. Звідси прямим наслідком є те, що дохід від промислів по відношенню до загального обсягу доходів селянської родини був тим вищим, чим меншим був розмір по- сіву. Так, господарство з посівом до 2 деся- тин поповнювало свій бюджет від промисло- вих занять у розмірі від 70–92 %, із посівом близько 2–6 десятин – 45–55 %, із посівом близько 6–8 десятин – 30–40 %, і лише з по- сівом понад 8 десятин промисли давали 20 % бюджету [6, с. 73–74]. Досліджуючи промисли селян, не можна пройти повз соціальний складу сільських про- мисловців. Виокремлюють шість груп, які зай- малися селянськими промислами: робітники; службовці; із наймитами; хто працює лише із членами родин; «одинці»; члени сім’ї, які до- помагають у занятті. Перша категорія налі- чувала 10 %, друга – 1 %, третя – 5 %, чет- верта – 11 %, п’ята – 62 %, шоста – 11 % [10, с. 106–123]. А отже, переважно промислами займалися селяни-одинці, члени сім’ї, які до- помагають у занятті, та ті, хто працює із чле- нами родин (разом 82 %). Значить, це був сімейний приробіток. Протягом періоду НЕПу держава постійно цікавилася не лише селянськими промислами з переробки тваринної сировини. На початку 1920-х рр. розвал великої промисловості й перевага дрібного селянського господарства в економіці не лише Харківщини, а й в еконо- міці всієї країни, зумовили прискорений роз- виток кустарно-ремісничого виробництва. Існували як об’єктивні, так і суб’єктивні при- чини зацікавленості державою дрібними ви- робниками. До першого відносимо велику питому вагу у виробництві продукції з сиро- вини тваринного походження, кількість зай- нятих осіб у ній, роль наповнення ринку то- варами першої необхідності, до суб’єктив- них – неможливість повноцінної інтеграції приватних промисловців і промислових під- приємств у соціалістичну економіку країни. Після проголошення НЕПу почався відхід від принципів «воєнного комунізму» у сфері дрібнотоварного виробництва. 7 липня 1921 р. було проголошено декрет про промислову кооперацію. Але для селянських промислов- ців, які звикли працювати самостійно, будь- яка колективна форма викликала застереження, тому вони не поспішали до кооперативних об’єднань. На початку 1920-х рр. кооперація не мала сталих організаційних форм. 2 квітня 1923 р. Главкооперком УРСР установили п’ять кооперативних об’єднань: трудові артілі, ви- робничі артілі, виробничо-промислові това- рис-тва, складово-сировинні товариства та ощадно-позичкові товариства. Відмінність в організації праці між ними була мінімальною, а в юридичному статусі – вагома. 7 грудня 1923 р. було видано декрет РНК УРСР «Про податкові пільги для промкооперативних організацій», яким передбачалося звільнення ²сторичний арх³в 74 від промислового податку кооперативних то- вариств. Пільги стосувалися винятково коопе- рованих товариств. Власники кустарних майстерень, селянські господарства з промислами, ремісники-оди- наки, якщо проаналізувати рівень кооперу- вання за галузями кустарно-ремісничої про- мисловості, неоднаково брали участь у роботі кооперативних товариств. Рівень їхнього ко- оперування залежав від соціально-еконо- мічних особливостей кустарного виробниц- тва та його кредитування. Таблиця 5 Кооперування кустарів на Харківщині за галузями на 1928 р. Назва промислу У % до загалу Чоботарський 16,5 Обробка шкіри 51,8 Ткацтво 63,7 Таблицю складено авторкою за: [14]. Найвищий відсоток кооперування спосте- рігався в галузі ткацтва, та й чинбарство не відставало. Податкова політика держави, яка мала класовий характер, не стимулювала розвитку кустарної галузі. З 1926 р. в податковій сфері відбулися зміни, і податки різко зросли в 3– 4 рази. Держава бачила в дрібному товаро- виробнику конкурента. А вже з 1928–1929 рр. було запроваджено так званий експертний по- рядок оподаткування заможних господарств, що призвело до податкового перенапруження. Підсумовуючи, необхідно зауважити, що характер території визначав спосіб життя місцевого населення, яке за своєю природою звикло жити із землі й займалося промис- лами. Існувала низка факторів, які підштовху- вали селянина займатися промислами: надли- шок сільськогосподарських продуктів та си- ровини; задоволення широкого кола числен- них виробничих, побутових і культурних по- треб; нагальна потреба поповнення сімейного бюджету; надлишок робочих рук; вільний час від сільськогосподарської роботи (особ- ливо взимку) та інші. Розвиток селянських промислів із переробки тваринної сировини в 1921–1929 рр. на Харківщині характери- зувався чисельністю й різноманітністю. Сіль- ські кустарі представляли самобутній уклад дрібного приватного товарного виробництва. Промислами з переробки тваринної сировини займалися переважно дві соціально-профе- сійні групи: кустар-одинак та селянин-гос- подар із промислами. Соціальну основу про- мислових занять становили малоземельні, безпосівні та безтяглові господарства, для яких промисли були важливим джерелом фор- мування сімейного бюджету. Кооперативна форма розвитку не стала панівною і домі- нуючою. На 1927–1928 рр. було кооперовано 33 % сільських кустарів, які займалися про- мислами з обробки тваринної сировини на Харківщині. Кооперація розглядалася партій- ного-господарським керівництвом як незамін- ний інструмент для відбудови виробництва та насичення ринку. У подальших дослідженнях доцільно роз- глянути вплив державно-податкової та кре- дитної політики на розвиток селянських про- мислів та дослідити розмір доходу від промис- лів на Харківщині. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Рыбников А. А. Кустарная промышленность и сбыт кустарных изделий / А. А. Рыбников, А. С. Орлов. – М. : Экономическая жизнь, 1923. – 47 с. 2. Рыбников А. А. Очерки организации сельского кустарно-ремесленного хозяйства / А. А. Рыбников. – Москва : Типография Товарищества «Кооперативное издательство», 1926. – 63 с. Випуск 15 75 3. Калініченко В. Селянське господарство України в період НЕПу: Історико-економічне дослідження / В. Калініченко. – Харків : Основа, 1997. – 400 с. 4. Сушко О. НЕПмани: соціально-історичний тип приватних підприємств в УСРР (1921–1929) / О. Сушко. – Київ : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2003. – 96 с. 5. Олянич В. В. Приватне та кооперативне підприємництво селянських господарств в Україні (1921– 1929 рр.): історичний аспект : [монографія] / В. В. Олянич. – Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2012. – 304 с. 6. Статистика України. Селянські бюджети України (монографічне обслідування селянських бюджетів за 1924–25 господарчий рік). – Харків [Центр. стат. упр. УСРР], уряд. друк імені Фрунзе, 1927. – № 115. – 193 с. 7. Статистична хроніка / Відділ статистики промисловості ЦСУ. – Харків, 1927. – № 1(6). – 43 с. 8. Історія декоративного мистецтва України : [у 5 т.]. – Т. 4 / [голов. ред. Г. Скрипник] ; НАН України. ІМФЕ імені М. Т. Рильського. – Київ, 2011. – 512 с. 9. Статистика України. Сер. 10: Статистика праці / Центральне статистичне управління УРСР. – Харків : Харківське обласне управління статистики, 1925. – 527 с. 10. Всесоюзная перепись населения 1926 г. – Том 29: Украинская Социалистическая Советская Республика. Правобережный подрайон. Левобережный подрайон. – Отдел 2. Занятия. – Москва : ЦСУ Союза ССР, 1930. – 522 с. 11. Кустарна промисловість та кустарно-промислова кооперація УСРР : [зб. ст. і матеріалів] / за ред. С. Зарудного. – Харків : Книгоспілка, 1927. – 225 с. 12. Селянські бюджети України (Монографічне обслідування селянських бюджетів за 1926-27 господарчий рік). Статистика України № 200. – Харків,1931. – 272 с. 13. Всероссийская сельскохозяйственная и городская перепись 1917 г. Харьковская губерния. Итоги по уездам губернии и городам (предварительный подсчет). – Харьков, 1920. – 17 с. 14. Вісник промкредиткооперації. – 1928. – № 11–12. А. С. Лапченко, Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина, г. Харьков, Украина КРЕСТЬЯНСКИЕ ПРОМЫСЛЫ ПО ПЕРЕРАБОТКЕ ЖИВОТНОГО СЫРЬЯ НА ХАРЬКОВЩИНЕ В ГОДЫ НЭПА Основное внимание в статье посвященно освещению особенностей географически-отраслевого оформления мелкого производства из животного сырья региона в 20-х гг. ХХ в. На основе обнаруженного и изученного ав- тором комплекса источников проанализировано источниковедческую базу крестьянских промыслов на Харь- ковщине в указанный период. Установлено общее количество крестьян, которые занимались промыслами по обработке животного сырья. Также выявлена специфика промышленной деятельности харьковского крес- тьянства в течение НЭПа. Акцентировано внимание на характерных чертах государственной политики от- носительно «малого бизнеса» крестьян. Уделено внимание кооперированию этих промыслов и последствиям. Ключевые слова: кустарь; ремесленник; крестьянство; промыслы; промышленник; кустарная промыш- ленность; новая экономическая политика. A. S. Lapchenko, Kharkiv national university named after V. N. Karazin, Kharkiv, Ukraine PEASANT CRAFTS PROCESSING OF ANIMAL RAWMATERIAL ON KHARKIV REGION IN YEARS OF NEW ECONOMIC POLICY Background research related to the lack of researches in the given topic historiography. Territorial boundaries cover a large region – Kharkiv region, which until 1925 largely coincide with the boundaries of Kharkov province. And in 1925, it was divided into several provinces – Kharkov, Sumy, Kupiansk, Izyumskogo, Romney. The chronological boundaries article dated from 1921–1929’s, during which was implemented new economic polityka.Osnovnu attention paid to the article features geographically-sectoral design small-scale production of animal products in the region in 20 years of the twentieth century. On the basis of the detected and studied complex of sources the author analyzes the source base peasant industries in Kharkiv in this period. Found total number of farmers who were engaged in crafts processing animal products. Also revealed the specific industry Kharkov peasantry during nepu.Isnuvav number of factors that pushed the peasant engage in crafts: surplus agricultural products and raw materials; meet a wide range of numerous industrial, domestic and cultural needs; urgent need to replenish the family budget; surplus labor; free time from agricultural work (especially in winter) and others. The development of rural industries processing animal products in the years 1921–1929 in the Kharkiv region characterized by strength and diversity. Village artisans representing an original way of small private commodity production. Basically crafts processing animal products involved in two socio-professional groups: lone artisan and peasant host of crafts. The social basis of industrial http://library.univer.kharkov.ua/OpacUnicode/index.php?url=/auteurs/view/68256/source:default ²сторичний арх³в 76 employment accounted malozemelni without sowing without Traction economy, which crafts were an important source of household income. The attention is focused on characteristic features of the state policy on «small business» peasants. Attention is paid to co-operation and effects of these industries on the further development rozvytok.Kooperatyvna form does not become dominant and dominant. In the 1927–28 biennium. 33 % were co-rural artisans, engaged in crafts processing animal products in Kharkiv. Keywords: artisan; craftsman; peasants; crafts; industrialist; handicraft industry; new economic policy. © Лапченко А. С., 2015 Дата надходження статті до редколегії 12.08.2015 Рецензенти: д-р іст. наук, професор Сінкевич Є. Г.; д-р іст. наук, професор Котлят Ю. В.

Селянські промисли з переробки тваринної сировини на Харківщині в роки НЕПу

Репозитарії

Схожі ресурси