Польська історіографія 1989–2009 рр.: дуже суб’єктивні підсумки
Підсумовуючи явища, які характеризують співтовариство польських істориків в останні двадцять років, я зосередився на відносинах польської наукової історії з сучасними тенденціями в світовій науці. Вони цікаві тим, що польська історіографія загалом ігнорує постмодерністську критику історії і таке...
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Назва видання: | Історіографічні дослідження в Україні |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95236 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Польська історіографія 1989–2009 рр.: дуже суб’єктивні підсумки / Т. Вісліч // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 23. — С. 32-52. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| Резюме: | Підсумовуючи явища, які характеризують співтовариство
польських істориків в останні двадцять років, я зосередився на
відносинах польської наукової історії з сучасними тенденціями
в світовій науці. Вони цікаві тим, що польська історіографія
загалом ігнорує постмодерністську критику історії і таке відношення, нерідко, призводить до несподіваної реалізації постмодерністських принципів у викривленій формі когнітивного
релятивізму і творення картини минулого на основі фікційних
сюжетів. Спадщина школи «Анналів» вигасає у Польщі після
1989 року, незважаючи на тісні наукові зв’язки в 1970-х і 1980-х
років. Це означає, відрив від структурної, проблемно-орієнтованої і синтезуючої історії задля безмежного затвердження
історичного документу, як джерела знань. Такий метод дослідження фокусується на відстеженні фактів, а не розумінні їхнього
змісту. Відповідальна за це ситуація, коли відкрився доступ до
інформації закритої протягом десятиліть у польських і зарубіжних архівах, а також Інститут національної пам’яті, який
творить суспільні стандарти історика як того, хто шукає за
архівними документами «як було насправді». Важливою проблемою є також використання історичних знань у польському
суспільстві. Історична політика наразі є успішною на ниві
музеєзнавства, а його найбільшою невдачею став випадок із
Єдвабним: конкретна дискусія істориків потонула у політичній
боротьбі і аргументовано продемонструвала таку слабкість польської історіографії, як тенденція до взяття участі в ідеологічному дискурсі та відсутність рефлексії щодо категорії нації.
Вона також виявила, що професійна історіографія в суспільній
свідомості легко поступається дилетантським оповідям про
минуле. Позитивною зміною в польській історіографії є її
поступова інтернаціоналізація. Одним з її найбільших міжнародних успіхів стало вписання польської шляхетської Речі Посполитої до національних історіографій наших східних сусідів.
У зв’язку із децентралізацією світової історіографії, з’являється
шанс для нового позиціонування історії Польщі у світовій
історичній спадщині. |
|---|