Львівська колекція гуцульщини М. Грушевського: мотиви, функції, смисли

У статті висвітлюються ключові моменти колекціонування М. Грушевського, зокрема, дотичні до його львівської збірки гуцульських виробів. Автор зосереджує увагу як на особистих мотивах колекціонування історика, так і на публічному контексті цієї діяльності, особливо, у зв’язку зі становленням само...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2014
1. Verfasser:	Шелудякова, Н.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2014
Schriftenreihe:	Історіографічні дослідження в Україні
Schlagworte:	Біоісторіографія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95339
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Львівська колекція гуцульщини М. Грушевського: мотиви, функції, смисли / Н. Шелудякова // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 208-219. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-95339
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-953392016-02-25T03:02:03Z Львівська колекція гуцульщини М. Грушевського: мотиви, функції, смисли Шелудякова, Н. Біоісторіографія У статті висвітлюються ключові моменти колекціонування М. Грушевського, зокрема, дотичні до його львівської збірки гуцульських виробів. Автор зосереджує увагу як на особистих мотивах колекціонування історика, так і на публічному контексті цієї діяльності, особливо, у зв’язку зі становленням самобутнього українського мистецтва. The article is devoted to covering of principal moments of M. Hrushevsky’s collecting, particularly, those related to his Lviv collection of Hutsul handicrafts. The author’s attention is focused both on personal motives, and the public context of historian’s collecting, especially in connection to the development of original Ukrainian art. 2014 Article Львівська колекція гуцульщини М. Грушевського: мотиви, функції, смисли / Н. Шелудякова // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 208-219. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. XXXX-0023 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95339 7.074: 745 «Грушевський» uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Біоісторіографія Біоісторіографія
spellingShingle	Біоісторіографія Біоісторіографія Шелудякова, Н. Львівська колекція гуцульщини М. Грушевського: мотиви, функції, смисли Історіографічні дослідження в Україні
description	У статті висвітлюються ключові моменти колекціонування М. Грушевського, зокрема, дотичні до його львівської збірки гуцульських виробів. Автор зосереджує увагу як на особистих мотивах колекціонування історика, так і на публічному контексті цієї діяльності, особливо, у зв’язку зі становленням самобутнього українського мистецтва.
format	Article
author	Шелудякова, Н.
author_facet	Шелудякова, Н.
author_sort	Шелудякова, Н.
title	Львівська колекція гуцульщини М. Грушевського: мотиви, функції, смисли
title_short	Львівська колекція гуцульщини М. Грушевського: мотиви, функції, смисли
title_full	Львівська колекція гуцульщини М. Грушевського: мотиви, функції, смисли
title_fullStr	Львівська колекція гуцульщини М. Грушевського: мотиви, функції, смисли
title_full_unstemmed	Львівська колекція гуцульщини М. Грушевського: мотиви, функції, смисли
title_sort	львівська колекція гуцульщини м. грушевського: мотиви, функції, смисли
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Біоісторіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95339
citation_txt	Львівська колекція гуцульщини М. Грушевського: мотиви, функції, смисли / Н. Шелудякова // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 208-219. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT šeludâkovan lʹvívsʹkakolekcíâguculʹŝinimgruševsʹkogomotivifunkcíísmisli
first_indexed	2025-07-07T02:08:10Z
last_indexed	2025-07-07T02:08:10Z
_version_	1836952154920714240
fulltext	208 УДК 7.074: 745 «Грушевський» Наталія Шелудякова ЛЬВІВСЬКА КОЛЕКЦІЯ ГУЦУЛЬЩИНИ М. ГРУШЕВСЬКОГО: МОТИВИ, ФУНКЦІЇ, СМИСЛИ Тема колекцій та колекціонування не є питомою для істо- ріографічної науки, і радше відноситься до сфери компетенції новочасних студій матеріальної культури. Однак, підходи, прак- тиковані тими таки студіями дають змогу значно розширити поле інтерпретації цього явища. Зокрема, за матеріальною сутністю колекції дослідники добачають більш глибинні зна- чення: її функціонування як матеріалізованого «Я» колекціо- нера1, як потужного психо-компенсаторного механізму2, а також як засобу свідомого і цілеспрямованого продукування смислів. Подібне трактування колекції позначає точку її входження в історіографічний дискурс, адже розкриває можливості дослід- ження позатекстового смислотворення істориків-колекціонерів. Факт колекціонерства М. Грушевського хоч і не є загально- відомим і широко тиражованим, але на тому не втрачає своєї достеменності. Захоплення історика колекціонуванням сягає ко- рінням дитячих років. Зі сторінок його мемуарів постає цілком традиційний, як для хлопця, набір колекційних предметів: «Я збирав, напр[иклад], образки, пера, марки, конфетні папірці, що представляли собою гроші, старі папери, монети, мотилів і жуків, каміння, рослини і так далі»3. Сам М. Грушевський оці- нював свій дитячий досвід колекціонування як засіб згаяти час, надати напрямок своїм інтересам, і заглибленість в цю справу оцінював як «поверхове дилетантство». В цьому своєму захоп- ленні М. Грушевський не був виключенням з правил, адже, як стверджують дослідники, колекціонування є природним для ди- тини, адже функціонує як засіб освоєння зовнішнього світу4. Разом з тим, між дитячим збирацтвом та колекціонуванням у 209 дорослому віці існує виразний зв’язок: не всі діти-колекціонери продовжують це заняття у майбутньому, але всі чи переважна більшість дорослих колекціонерів збирали щось у дитинстві5. Тому й дитячим досвідом М. Грушевського не слід нехтувати, адже саме в цьому віці закладалися основи речової поведінки майбутнього колекціонера. Якщо вододілом між дитячим та дорослим колекціонуванням М. Грушевського, є вік, то періодизація та структуризація колек- ціонерського досвіду Грушевського-історика є дещо складні- шою, з огляду на його широку географію та різноманітну тематику. Якщо йти проторованими грушевськознавцями шля- хами, то доцільно виокремити два головних місця, в яких були зосереджені колекції вченого, – Львів і Київ (до першої світової війни). Сам факт колекціонерства був артикульований істори- ком саме у відношенні до київської збірки. Так, у вступній статті до збірника «На порозі нової України» М. Грушевський описує власний досвід проживання «перелому», на якому опи- нилася Україна в 1918 р., коли більшовицькими військами Муравйова було спалено фамільний будинок, внаслідок чого за кілька днів померла мати М. Грушевського, Глафіра Захарівна. Тут таки історик побіжно торкається й складу його колекції, яка загинула в полум’ї: «Згоріли мої рукописи й матеріали, бібліо- тека і переписка, колекції українських старинностей, що збирав я стільки літ, збірки килимів, вишивок, зброї, посуди, порце- ляни, фаянсу, окрас, меблів, малюнків. Довго було б оповідати, і прикро навіть згадувати. Ніякі сили вже тепер не вернуть його…»6. Якщо факт існування київської збірки М. Грушевського був хоч епізодично означений в українському культурному полі (принаймні, визначено її статус як «мистецької»)7, то розпо- рошена по українським музеям та приватним колекціям львів- ська збірка історика досі залишається безіменною. Мова йде про т. з. «гуцульщину» – предмети народного виробництва і вжитку, які збирав М. Грушевський протягом багатьох років перебу- вання у Галичині. Численні топірці, порохівниці, келихи, тарілі, кубки, ріжки, хрестики, різьблені скрині тощо займали осібне місце у львівському маєтку Грушевських. Їх поява у житловому 210 просторі родини не була справою випадку, а за всіма канонами колекціонування, їх набуття та «сплавлення» в єдину цілість – колекцію – було селективним, активним та довготривалим про- цесом8. Крім того, до «канонічних» рис, властивих збірці гу- цульщини, слід віднести її наскрізне існування в двох ко- нтекстах – індивідуальному та публічному. В колекціонуванні М. Грушевського ці два контексти були врівноважені: він не був бодрійярівським колекціонером-ревнивцем9, який старанно хо- ває свій скарб від чужих очей, і так само його не можна зви- нуватити у тому, що колекціонував виключно заради престижу чи віддавав данину моді. Серед індивідуальних мотивів колекціонування М. Грушев- ського слід відзначити потребу в адаптації до нових умов, в яких опинився історик з переїздом до Львова. На думку С. Плохія, у Львові М. Грушевський ніколи не почував себе цілком як удома, адже за інтелектуальним вишколом та психологією був про- дуктом київської культурної та наукової атмосфери10. Погод- жуючись з дослідником, не можемо не відзначити намагання М. Грушевського інтегруватися у галицьке соціокультурне середовище, які були втілені у низці моментів, як-от готовність змінити громадянство (за умови згоди російського уряду), од- руження з представницею місцевої інтелігенції, Марією Вояков- ською, відвідування, а також вінчання та хрещення дочки в уніатській церкві тощо. Досить часто М. Грушевському доводилося діяти всупереч порадам та настановам батьків, авторитет яких для нього був непорушним. Зокрема, хрещення дочки, Катерини, в уніатську віру дуже непокоїло батька історика – Сергія Федоровича, який ще 1896 р. писав до сина: «Не забывай, что дети твои, если Бог пошлет, должны быть той веры, той народности, к какой при- надлежишь ты, твои родители, весь род наш. Как русский подданный, обязанный повиноваться законам твоего отечества, ты не в праве дать обязательство крестить детей своих в унии, если бы даже хотел этого»11. Інша батьківська порада, якою М. Грушевському довелося знехтувати, стосувалася побудови власного будинку у Львові. Сергій Федорович застерігав молоде подружжя від такого 211 важливого кроку, адже сумнівався в тому, що син затримається в цьому місті надовго12. Але М. Грушевський, очевидно, бачив своє майбутнє саме у Львові, і вже 1902 р. родина львівського професора оселилася у власному маєтку на вул. Понінського, де з перервами проживала до 1914 р. Облаштування власного дому було способом не стільки вписатися в галицьке соціокультурне середовище, скільки впи- сати його в себе – на побутовому та психологічному рівнях зв’язати своє життя з цим містом, ідентифікувати себе з ним як домом. Частиною цієї адаптаційної програми було й колекціо- нування. По-перше, колекція була засобом наповнення щойно зведеного будинку особистістю власника. Незалежно від вмісту колекції, її наявність в предметному оточенні завжди позначає присутність того, хто її зібрав. По-друге, кімнати, вбрані в гу- цульські килими, прикрашені різьбленими свічниками, тарі- лями, скринями, зібраними М. Грушевським, були засобом ос- воєння чужої для історика культури. Максимально наближаючи до себе – аж до побутового рівня – гуцульські автентичні пред- мети, М. Грушевський фактично робив близькою, знайомою – «своєю» – цілу культуру, що їх породила. Однак, психологічно-адаптаційний чинник колекціонерської діяльності М. Грушевського слід віднести скоріше до розряду другорядних. Поза ним, безумовно, існує ціла низка значень та особливостей колекції, що визначали її місце в житті історика. Світло на деякі аспекти побутування збірки може пролити встановлення джерел її формування. Значна частина гуцульських виробів потрапила до рук істо- рика за сприяння довірених «комісіонерів» – представників сіль- ської інтелігенції, які купували у місцевого населення вартісні речі. Одним з них був Олекса Волянський – священик з села Криворівня, де М. Грушевський вперше побував у 1902 р., і відтоді майже кожні літні вакації проводив у цьому мальов- ничому прикарпатському селищі. З О. Волянським історик вста- новив приятельські відносини, і саме йому було довірено справу улагодження купівлі садиби для Грушевських у Криворівні. Крім того, зі збереженого листування відомо про участь пароха у поповненні колекції М. Грушевського, зокрема, хрестиками, 212 які він купував у місцевих жителів13, а також його сприяння знайомству львівського професора з іншим збирачем етногра- фічного матеріалу, сільським вчителем Лукою Гарматієм14. Листи останнього засвідчують чималий інтерес до гуцуль- ської матеріальної культури з боку як українських вчених, так і польських та мадярських любителів, а також різного роду тор- говців, які нерідко вивозили гуцульські речі закордон15. Отож, Л. Гарматію доводилося збирати предмети народного вжитку для М. Грушевського за умов досить жорсткої конкуренції, іноді приховуючи речі від чужого ока, іноді навіть пропонуючи гу- цулам обміняти старі автентичні речі на нові – власноруч виго- товлені аналоги. Зокрема, в одному з листів вчитель повідомляє: «Дуже тяжко приходить купити «чільце» (чоло-начільник- диядем-вінець з мосяжної бляхи для дівчат на чоло […]). Я при- неволений робити нові сам і міняти за старі»16. До речі, зобра- ження таких «чілець» з приватної збірки М. Грушевського зна- ходимо в його «Ілюстрованій історії України»17, що дає уяв- лення про їх зовнішній вигляд, а також засвідчує практичне значення колекційних предметів в контексті творчості історика. Чимало речей в будинку М. Грушевського, в тому числі, колекційних, було виготовлені на замовлення народними майст- рами – відомими братами Шкрібляками, В. Якіб’юком та М. Ме- гединюком. Здебільшого це були меблі та різьблені предмети, а також декоративні предмети з мосяжу (жовтої міді) та бронзи. Як бачимо, до складу збірки М. Грушевського входили як уже використовувані, так і новостворені предмети; деякі з них мали свою історію та відсилали до оригінального контексту, інші – виготовлялися безпосередньо на замовлення вченого. Втім, подібна неоднорідність походження предметів колекції не заперечувала їх автентичності – категорії, що була ціннісно- утворюючою для М. Грушевського, й передбачала не стільки походження, скільки вкоріненість в народних традиціях, здат- ність вбирати в себе риси самобутності народу. Свої вимоги вчений формулює в одному з листів до Л. Гарматія: «Дуже радий закупити від Вас Вашу колекцію, та річи мусів би бачити, оскільки вони характеристичні (яко гуцульські)»18. До специфічних рис колекції М. Грушевського слід віднести її розмиті межі, адже частина автентичних предметів викорис- 213 товувалася родиною у побуті, або була елементом оздоблення маєтку. Така утилітарність, на думку сучасних дослідників, су- перечить самій сутності колекції, яка містить лише речі, позбав- лені свого первинного призначення19. Втім, самому М. Грушев- ському було притаманне синкретичне розуміння функції речей: утилітарність того чи іншого предмету не суперечила колекціо- нерському задоволенню від володіння ним. Наприклад, стіл, замовлений істориком у народного майстра М. Шкрібляка – «у гуцульськім стилі, дещо артистично переробленім, багато інк- рустований і різьблений»20 – виконував подвійну роль: як час- тина інтер’єру та як об’єкт естетичної насолоди і достоту колекціонерської гордості, коли він експонувався на гуцульській виставці у Косові, де став «цвяшком вистави»21. Так, сплав функціональності та естетики, пристуній у кож- ному народному предметі (власне, тому й мистецтво має назву декоративно-прикладного), в інтерпретації М. Грушевського зберігав свою силу, однак пропорційність цих елементів була значно зміщена в бік естетики. Саме в цьому зсуві слід шукати ключ до розуміння колекції М. Грушевського. Вчений не приховував свого захоплення гуцульською куль- турою та мистецтвом, визнаючи цей край «найбільш артис- тичним кутом не тільки України, а може цілої Слов’янщини»22. Предмети народного побуту були тими джерелами, з яких жи- воточив творчий дух народу, і вони «проживалися» М. Гру- шевським, в першу чергу, естетично – як витвори мистецтва. Народних майстрів, які виробляли ці речі, історик називав не інакше, як «селяни-мистці», і щиро захоплювався, як вони «вирізують з дерева, мережать, набивають мідними дротиками, намистом і різжнокольоровим деревом ріжні візерунки, і таке воно гарне, що і найбільший майстер ліпше б не утяв. Їх вироби переховуються на ріжних музеях і всі дивуються їх красі»23. Листи вченого до Л. Гарматія також підтверджують пріори- тетність художнього («артистичного») елементу в збираних ним предметах: «Пушку я взяв би в такім разі, коли вона має якісь прикраси гуцульської різьби – різьбу на дереві або бляхах»24. В іншому листі знаходимо прохання М. Грушевського вислати кілька топірців «можливо делікатної роботи, з пластинами або иньшим способом декорованими держальками»25. 214 Попри те, що цей естетичний досвід був суто індивіду- альним, колекція М. Грушевського не замкнулася на особистості колекціонера. Система цінностей, що знаходилася в основі ко- лекції, реалізовувалась засобами громадсько-культурної діяль- ності історика. Так, у 1904 р. М. Грушевський став одним із засновників та головою Товариства прихильників української літератури, науки і штуки у Львові. Як зазначалося в «Артис- тичному віснику» – головній трибуні товариства, його ство- рення мало на меті «познайомлювати цивілізований світ із про- дуктами української, передовсім народної артистичної твор- чости»26. Одним із популяризаторських заходів товариства було проведення виставок, в яких М. Грушевський брав активну участь як організатор і учасник. Твори відомих гуцульських різьбярів з колекції М. Грушевського експонувалися на пові- товій виставці у Косові (1904), Всеукраїнській мистецькій ви- ставці у Львові (1905). Ім’я М. Грушевського знаходимо серед основних донаторів Музею НТШ, а також серед тих, хто своїми закупівлями фінансово підтримував народних майстрів, які не мали іншого заробітку27. Очевидно, що колекціонування М. Грушевського не було ізольованим, адже історик створив цілу мережу суміжних сфер, в які воно так чи інакше просочувалося. Дослідники вбачають в подібній розбудові «інфраструктури» колекціонування спробу легітимізації колекціонерського захоплення. Членство в тема- тичних клубах, зустрічі з однодумцями, публікації, виставки – усе це допомагає колекціонеру відчути, що його колекціону- вання соціально прийнятне й важливе для людського поступу. Й серед форм, в яких колекціонер бачить реалізацію цінності своєї колекції, виділяється мистецтво і наука. Жоден з істинних ко- лекціонерів ніколи не визнає, що він збирає непотрібні речі, натомість буде впевненим, що його збірка колись прислужиться науці (в основі такої збірки – таксономічні критерії), або зібрані ним предмети будуть визнані творами мистецтва (у разі, коли колекціонер дотримується естетичних критеріїв при формуванні колекції)28. Власне, прикладом останнього й була колекція М. Грушевського. Але його суспільна діяльність була спрямо- вана не тільки на те, щоб легітимізувати особисте захоплення 215 колекціонуванням. Куди більш важливим було завдання реалі- зувати на загальнокультурному рівні ідею піднесення значення народних виробів до статусу творів мистецтва. Позиціонування колекції гуцульщини як мистецької вихо- дило за межі узвичаєної точки зору на предмети народних промислів, адже на початку ХХ ст. чи не єдиним способом осмислення народної культури була етнографія. В предметах, естетика яких так захоплювала М. Грушевського, етнографів цікавила скоріше технічна сторона їх виготовлення та вико- ристання в побуті. Так, зображення старовинних різьблених речей, а також предметів виробництва Ю. Шкрібляка, його синів, М. Мегединюка прикрасили перший том знакової для того часу монографії В. Шухевича «Гуцульщина». Автор, як і годиться етнографу, зосередив свою увагу на передумовах фор- мування промислу різьбарства, техніці виготовлення предметів, основних художніх мотивах, – словом всьому, що потрапляє в рамки народознавства. Й досить емблематичним тут є те, що серед ілюстрацій натрапляємо на справді високохудожні пред- мети, що належали визначним особам, як-от трійця з музею Дідушицьких (іл. 227), жезл, зроблений В. Шкрібляком для митрополита Андрея Шептицького (іл. 228), різьблений й інк- рустований хрест роботи М. Мегединюка в дарунок для цісаря Франца Йосифа (іл. 229)29. Народними ці речі були лише за походженням, і аж ніяк не за контекстом побутування, який вказував на їх дотичність скоріше до мистецької сфери, аніж до народописання. Але окрім кількох фраз про «знамя артизму та гармонії в композиції та викінченню»30, цей факт залишився так і невисловленим автором. Наявність подібних «фігур неназивання» по відношенню до мистецьких вартостей народних виробів можна пояснити впли- вом двох основних чинників. Перш за все, імперська залежність та провінційний статус українських земель, як і культури в цілому, спричинилися до того, що все самобутнє, що народжу- валося на цих землях, було тавровано панівною культурою як неповноцінне, архаїчне, приречене на виродження. Довгий час таке тавро було випечене на українській мові, яка визнавалася непридатною для літературної чи наукової творчості. Той самий шлях було уготовано й для народного мистецтва. 216 Інший фактор був відлунням загальноєвропейських культур- них тенденцій, що передбачали строге розведення сфери мис- тецтва і етнографії. Це було пов’язано з тим, що етнографія, як частина антропології, в європейських країнах була сфокусована на вивченні «тубільних» екзотичних народів, культура яких аж ніяк не могла стояти поряд з витворами європейської цивілізації. Тільки в перші десятиліття ХХ ст. в Україні почала форму- ватися школа етномистецтвознавства, в рамках якої народне мистецтво отримало теоретичне обґрунтування, й було осмис- лене як основа української національної культури. Але діяль- ність таких мистецтвознавців, як М. Біляшівський, К. Широць- кий, Д. і В. Щербаківські була б неможлива, або, принаймні, дуже загальмована, без важливого попереднього етапу, на якому відбувалося накопичення матеріалу у вигляді приватних та му- зейних колекцій, визрівала потреба у зверненні й переосмис- ленні традиційної культури. Як відзначав М. Грушевський у своєму популярному «Куль- турно-національнім русі на Україні в XVI–XVII віці», відрод- ження інтересу до «артистичної старовини» було помітним культурним явищем: «Все замітнійше і сильнійше прокидаєть ся останніми часами в нашім громадянстві живе і глубоке заін- тересованнє нашою артистичною старовиною – памятками по- буту і культури, що носять на собі печать естетичного почутя і артистичної творчости…»31. Йдеться не про поодинокі факти, а повномасштабне переформатування інтелігентського побуту, за яким виразно проглядає кристалізація нової естетичної плат- форми: орієнтація на народну художню традицію, повернення до оригінальних мотивів та художніх засобів, і разом з тим, необхідність інтерпретації цих мотивів, їх сполучення з еле- ментами «вищої культурності». Фактично, українська інтелек- туальна еліта – в опосередкований предметною поведінкою спосіб – проголошувала свою готовність сприйняти національне мистецтво – заглиблене в національній традиції, але не закап- сульоване в ній. Врешті-решт, з цього замилування народною традицією по- стали перші паростки самобутнього мистецтва, відсутність яко- го так довго чорною дірою зяяла в українському культурному 217 розвитку. Народна творчість у всіх її локальних відмінностях – гуцульщина на західноукраїнських землях, українське бароко в Центральній Україні і т.д. – стала джерелом натхнення для багатьох визначних українських митців, чия творчість припадає на початок ХХ ст., і з якими пов’язують становлення т.з. «українського стилю» в мистецтві. Отже, М. Грушевський не був одиноким у своєму захопленні народними виробами і їх естетичній інтерпретації. Його ко- лекція була лише одним з елементів більш масштабного соціо- культурного руху, який ґрунтувався на потребі становлення самостійних художніх процесів на теренах України, й вироб- лення канонів українського оригінального мистецтва. Разом з тим, збірка історика цей публічний елемент органічно поєд- нувала з суто особистими мотивами колекціонування. Це спле- тіння є лише одним з проявів співіснування та взаємозв’язку публічного та індивідуального контекстів в житті М. Гру- шевського. ———————— 1 Belk R.W. Possessions and the Extended Self // The Journal of Consumer Research. – 1988. – Vol. 15. – № 2. – P. 139–168. 2 Muensterberger W. Collecting: An Unruly Passion: Psychological Perspectives. – New York: Harcourt, Brace & Company, 1994. – 295 pp. 3 Грушевський М. Спомини // Київ. – 1988. – № 9. – С. 127. 4 Осорина М.В. Секретный мир детей в пространстве мира взрос- лых. 4-е изд. – Спб.: Питер, 2008. – С. 136. 5 Baekeland F. Psychological Aspects of Art Collecting // Interpreting Objects & Collections / S.M. Pearce, ed. – London: New York: Routledge, 1994. – P. 208. 6 Грушевський М. На порозі нової України: гадки і мрії. – К., 1991. – С. 5. 7 Гирич І. Знищені мистецька збірка і архів Михайла Грушевського в його київській оселі // Пам’ятки України. – 1995. – № 1. – С. 103–104. 8 Belk R.W., Wallendorf M., John F. Sherry J.F.Jr., Holbrook M.B. Collecting in a Consumer Culture // Highways and Buyways: Naturalistic Research from the Consumer Behavior Odyssey / R. Belk, ed. – Provo, UT: 218 Association for Consumer Research, 1991. – P. 178–215. Режим доступу: http://www.acrwebsite.org/search/view-conference-proceedings.aspx?Id= 12102 9 Бодрийяр Ж. Система вещей. – М.: Рудомино, 2001. – С. 109–111. 10 Плохій С. Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушев- ського. – Київ: Критика, 2011. – С. 66. 11 ЦДІАК. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 278. – Арк. 389 зв. 12 Там само. – Арк. 488–488 зв. 13 Панькова С., Старков В. Листи Олексія Волянського до Михайла Грушевського за1902–1927 роки // Український археографічний щоріч- ник. Нова серія. – К., 2009. – Вип. 13/14. – С. 563–564. 14 ЦДІАК. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 406. – Арк. 3. 15 Там само. – Арк. 5–5 зв. 16 Там само. – Арк. 10 зв. 17 Грушевський М. Ілюстрована історія України. – Київ: Львів, 1913. – С. 97. 18 ЦДІАЛ. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 2259. – Арк. 17. 19 Pearce S.M. The urge to collect // Interpreting Objects & Collections / S.M. Pearce, ed. – London: New York: Routledge, 1994. – P. 158–159. 20 Грушевський М. Гуцульська вистава / М. Грушевський. Твори у 50 т. – Т. 1. – Серія: Суспільно-політичні твори (1894–1907). – К.: Світ, 2002. – С. 244. 21 Там само. 22 Там само. 23 Грушевський М. Селяни-мистці / М. Грушевський. Твори у 50 т. – Т. 3. – Серія: Суспільно-політичні твори (1907 – березень 1917) – К.: Світ, 2005. – С. 305. 24 ЦДІАЛ. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 2259. – Арк. 18. 25 Там само. – Арк. 19. 26 ЦДІАЛ. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 224. – Арк. 31. 27 ЦДІАК – Ф. 1235. – Спр. 836. – Оп. 1. – Арк. 2, 23. 28 Belk R.W., Wallendorf M., John F. Sherry J.F.Jr., Holbrook M.B. Collecting in a Consumer Culture // Highways and Buyways: Naturalistic Research from the Consumer Behavior Odyssey / R. Belk, ed. – Provo, UT: Association for Consumer Research, 1991. – P. 178–215. Режим доступу: http://www.acrwebsite.org/search/view-conference-proceedings.aspx?Id= 12102 219 29 Шухевич В. Гуцульщина. Т. 1. – Ч. 2 (Материяли до українсько- руської етнольоґії: Т. 4 / За ред. Хв. Вовка). – 1901, Львів. – С. 310– 312. 30 Шухевич В. Гуцульщина. Т. 1. – Ч. 2 (Материяли до українсько- руської етнольоґії: Т. 4 / За ред. Хв. Вовка). – 1901, Львів. – С. 314. 31 Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVI– XVII віці. – Київ, 1919. – С. 1.

Львівська колекція гуцульщини М. Грушевського: мотиви, функції, смисли

Institution

Ähnliche Einträge