«Життя як воно є»: соціокультурний контекст і методологічні принципи дослідження Саулом Боровим історії українського єврейства ХVІІ–ХVІІІ ст.

Стаття присвячена дослідженню Саулом Боровим у 1930-х рр. історії українського єврейства ХVІІ–ХVІІІ ст. Одеський історик у період «культурної революції» здійснив методологічну переорієнтацію на основі радянського марксизму, що дозволило йому задовольнити власний інтерес до дослідження контроверсі...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автор:	Гаухман, М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2014
Назва видання:	Історіографічні дослідження в Україні
Теми:	Біоісторіографія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95352
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	«Життя як воно є»: соціокультурний контекст і методологічні принципи дослідження Саулом Боровим історії українського єврейства ХVІІ–ХVІІІ ст. / М. Гаухман // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 255-273. — Бібліогр.: 45 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-95352
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-953522016-02-26T03:02:06Z «Життя як воно є»: соціокультурний контекст і методологічні принципи дослідження Саулом Боровим історії українського єврейства ХVІІ–ХVІІІ ст. Гаухман, М. Біоісторіографія Стаття присвячена дослідженню Саулом Боровим у 1930-х рр. історії українського єврейства ХVІІ–ХVІІІ ст. Одеський історик у період «культурної революції» здійснив методологічну переорієнтацію на основі радянського марксизму, що дозволило йому задовольнити власний інтерес до дослідження контроверсійних тем україноюдаїки, розпочати вивчення біографії лжемесії Сабатая Цві та переглянути єврейські сюжети ранньо-модерної історії України. The article deals with researches of the Ukrainian Jewry’s history of ХVІІ–ХVІІІ centuries by Saul Borovoy in 1930th. The Odessa’s historian in the period of the “cultural revolution” made the methodological reorientation on the basis of Soviet Marxism, which was spread among Soviet historians, because the “cultural revolution” and Soviet Marxism allowed to abandon “methodological nationalism” in historical investigation. This reorientation allowed him to realise his own interest to rewriting Jewish history and to formulate the idea of studying the biography of Sabbatai Tzevi in the broad sociocultural context of ХVІІ century. This idea obligatory needed to include Jewish aspects in Ukrainian historical process of early modern epoch, which was done by Saul Borovoy in his articles and doctor thesis. 2014 Article «Життя як воно є»: соціокультурний контекст і методологічні принципи дослідження Саулом Боровим історії українського єврейства ХVІІ–ХVІІІ ст. / М. Гаухман // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 255-273. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. XXXX-0023 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95352 930.1:94(447) «Боровой» uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Біоісторіографія Біоісторіографія
spellingShingle	Біоісторіографія Біоісторіографія Гаухман, М. «Життя як воно є»: соціокультурний контекст і методологічні принципи дослідження Саулом Боровим історії українського єврейства ХVІІ–ХVІІІ ст. Історіографічні дослідження в Україні
description	Стаття присвячена дослідженню Саулом Боровим у 1930-х рр. історії українського єврейства ХVІІ–ХVІІІ ст. Одеський історик у період «культурної революції» здійснив методологічну переорієнтацію на основі радянського марксизму, що дозволило йому задовольнити власний інтерес до дослідження контроверсійних тем україноюдаїки, розпочати вивчення біографії лжемесії Сабатая Цві та переглянути єврейські сюжети ранньо-модерної історії України.
format	Article
author	Гаухман, М.
author_facet	Гаухман, М.
author_sort	Гаухман, М.
title	«Життя як воно є»: соціокультурний контекст і методологічні принципи дослідження Саулом Боровим історії українського єврейства ХVІІ–ХVІІІ ст.
title_short	«Життя як воно є»: соціокультурний контекст і методологічні принципи дослідження Саулом Боровим історії українського єврейства ХVІІ–ХVІІІ ст.
title_full	«Життя як воно є»: соціокультурний контекст і методологічні принципи дослідження Саулом Боровим історії українського єврейства ХVІІ–ХVІІІ ст.
title_fullStr	«Життя як воно є»: соціокультурний контекст і методологічні принципи дослідження Саулом Боровим історії українського єврейства ХVІІ–ХVІІІ ст.
title_full_unstemmed	«Життя як воно є»: соціокультурний контекст і методологічні принципи дослідження Саулом Боровим історії українського єврейства ХVІІ–ХVІІІ ст.
title_sort	«життя як воно є»: соціокультурний контекст і методологічні принципи дослідження саулом боровим історії українського єврейства хvіі–хvііі ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Біоісторіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95352
citation_txt	«Життя як воно є»: соціокультурний контекст і методологічні принципи дослідження Саулом Боровим історії українського єврейства ХVІІ–ХVІІІ ст. / М. Гаухман // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 255-273. — Бібліогр.: 45 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT gauhmanm žittââkvonoêsocíokulʹturnijkontekstímetodologíčníprincipidoslídžennâsaulomborovimístorííukraínsʹkogoêvrejstvahvííhvíííst
first_indexed	2025-07-07T02:08:41Z
last_indexed	2025-07-07T02:08:41Z
_version_	1836952188054667264
fulltext	255 УДК 930.1:94(447) «Боровой» Михайло Гаухман «ЖИТТЯ ЯК ВОНО Є»: СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ КОНТЕКСТ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ ДОСЛІДЖЕННЯ САУЛОМ БОРОВИМ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ЄВРЕЙСТВА ХVІІ–ХVІІІ ст. Від кінця 2012 р. на сторінках «Українського історичного журналу» триває дискусія про концептуальні засади створення синтетичної багатотомної історії України, що стала б сучасним відповідником радянських багатотомних видань під назвою «Історія Української РСР»1. Більшість учасників дискусії вихо- дить із необхідності «переписати» метанаратив української історії, деконструювавши цей процес занепадів-і-відроджень української етнонаціональної спільноти. Однак виникає проб- лема «вписування» в новий метанаратив, чи сукупність нара- тивів, окремих історій різних етнокультурних спільнот, щоб у підсумку отримати бажану «суму досвідів» колективних суб’єк- тів історії України2. Незадовго до цієї дискусії, в збірнику «Лабораторія трансна- ціональної історії», австрійський історик Андреас Каппелер звернув увагу на контроверсійні сюжети українського історич- ного процесу, насамперед – на повстання під проводом Богдана Хмельницького, адже саме Хмельниччина набула роль каменя спотикання для української, російської, радянської, польської та єврейської історичної науки й історичної пам’яті3. Загалом проблема місця єврейства в ранньомодерній українській історії, як невід’ємної складової частини історичної дійсності ХVІІ– ХVІІІ ст., була вперше порушена одеським істориком Саулом Боровим (1903–1989 рр.)4. 256 І Спадщина С. Борового вже була об’єктом досліджень в українській історіографії. Кандидатську дисертацію про його наукову творчість захистила Наталія Чермошенцева. Вона ре- тельно вивчила біографію Саула Яковича, етапи та напрями його наукової роботи, але залишила поза увагою соціокультурні умови та методологічні засади його досліджень5. Аналогічне значення має спільна біоісторіографічна розвідка Віталія Анд- рєєва і Наталії Чермошенцевої, в якій автори не обмежилися біографічним нарисом і стислим розглядом проблематики одесь- кого історика, а спробували накреслити психологізований порт- рет С. Борового, як людини високої культури, якого цілком слушно називали просто «професор»6. Зауважимо, що ми не вважаємо за доцільне «українізувати» прізвище вченого, як зробили В. Андрєєв і Н. Чермошенцева, та перекладати «росій- ське» Боровой на «українське» Боровий, а у своїй статті зали- шимо його прізвище незмінним – Боровой. Завданнями нашої статті є визначення соціокультурних кон- текстів і методологічних принципів роботи С. Борового над тематикою історії українського єврейства ХVІІ–ХVІІІ ст. Для цього нам потрібно з’ясувати, по-перше, причини звернення історика до україноюдаїки, по-друге, шляхи розробки постав- лених ним наукових проблем, по-третє, соціокультурні кон- тексти наукової творчості історика. Подібні завдання для історіографічних досліджень ставили сучасні науковці, – дніпропетровець Володимир Ващенко й кия- нин Олексій Ясь, – при вивченні наукової спадщини україн- ських істориків середини ХІХ – середини ХХ ст. Ці праці по- слугують нам за приклади здійснення біоісторіографічних до- сліджень, в яких основна увага приділена методології (або методологіям) історичних студій. Темою двох монографій В. Ващенка став зв’язок між осо- бистістю й науковою творчістю Михайла Грушевського7. Дніп- ропетровський історик, по-перше, прослідкував індивідуальне становлення Михайла Сергійовича яко «патріарха» – своєї долі, своєї сім’ї, своєї науки та своєї нації8, по-друге, вказав на вибір 257 ним «модних» методологій межі ХІХ–ХХ ст. (скептицизму, соціологічного позитивізму, генетичного методу, понятійного апарату термодинаміки, тощо), які уможливили утвердження М. Грушевського як провідного науковця свого часу та автора українського метанаративу9. Найбільша заслуга В. Ващенка, на наш погляд, полягає в установленні залежності концептуального підґрунтя наукової роботи від особистості історика, який праг- нув завоювати своє «місце під сонцем» у науці та суспільстві. Статті О. Яся, що стали основою його двотомної моногра- фії10, присвячені доробку українських істориків минулого, їхнім концепціям, методам і стилю. З-поміж його статтей для нашої праці важливою є розвідка про «пізнього» Пантелеймона Ку- ліша, який перейшов від романтизму з його оспівуванням етно- національної історії – до позитивізму, що передбачає розгляд суспільства як складного утворення – «соціального організму»11. Подібний перехід від «простого» до «складного» бачення сус- пільства зробив, як ми покажемо далі, і С. Боровой. В іншій статті О. Яся показано «переписування» Матвієм Яворським – загалом штучне та схематичне – доробку «народницької» істо- ріографії з позиції довоєнного радянського марксизму12. А в той час марксистом став і С. Боровой, але, на відміну від «істориків- марксистів», він дотримувався норм і стандартів професійної історіографії. ІІ Мотиви переходу С. Борового до вивчення історії євреїв в Україні, за його спогадами, були як зовнішніми, так і внут- рішніми13. Однак при дальшому викладі науковець не пояснив, які саме чинники були для нього зовнішніми, а які – внут- рішніми. Відзначимо, що наші попередники не розкрили поділ між зовнішніми та внутрішніми чинниками наукової творчості С. Борового. В згаданій вище статті В. Андрєєва і Н. Чермо- шенцевої вказано, що до розробки цієї проблематики С. Боро- вого «спонукала ціла низка обставин, у тому числі недослід- женість в історичній науці єврейської проблематики загалом та ролі євреїв в історії України, проблем єврейсько-українських 258 взаємин зокрема»14. Однак далі у статті йдеться винятково про «зовнішні чинники» творчості Саула Яковича. У своїй одно- осібній статті Н. Чермошенцева навела ті ж самі причини звер- нення С. Борового до історії українського єврейства, що і в статті, написаної спільно з В. Андрєєвим, але не згадала ані про «зовнішні», ані про «внутрішні» обставини вибору істориком нової проблематики досліджень15. Для з’ясування цих зовнішніх і внутрішніх чинників нам варто звернутися до його опису роботи над монографією про єврейську землеробську колонізацію ХІХ ст.16 С. Боровий згаду- вав у своїх споминах, що «пробудження інтересу до колоніза- ційної теми було викликано певними зовнішніми обставинами». До «зовнішніх обставин» належали, по-перше, ініціатива пере- селити частину єврейського населення колишньої «смуги осі- лості», містечкових торговців і ремісників, до сільської міс- цевості з метою залучення їх до сільськогосподарської праці. Спроба «єврейської колонізації» мала величезне символічне зна- чення, позаяк означала розрив зі «старорежимним» містечком17. Ця спроба мала історичний прецедент у намірах російських чиновників та єврейських просвітників переселити частину єв- реїв «на землю» в першій половині ХІХ ст.18 Другою «зовніш- ньою обставиною» стала пропозиція молодому історику з боку Соломона Шапіро, – громадського діяча, який співпрацював із закордонними єврейськими товариствами щодо питань колоні- зації, – зайнятися історією колонізації ХІХ ст., за що той по- обіцяв сплатити гонорар. Отже, «зовнішніми обставинами» наукової творчості для С. Борового був «соціальний попит», тобто соціально-полі- тичний контекст наукової творчості. Тоді постає питання: що було для С. Борового «внутрішніми чинниками»? Відтак нам знову доведеться гортати сторінки його мемуарів у зворотному порядку. Говорячи про початок своєї архівної роботи, С. Боровой від- значив, що перед архівістами були відкриті «величезні мож- ливості» для дослідження тематики революційного руху, яка вважалася за «актуальну та цікаву», на відміну від «єврейської проблематики», що за неї взявся молодий історик. У даному разі 259 «актуальність і цікавість» проблеми належали до «зовнішніх обставин», а до «внутрішнього чиннику», що домінував у творчості науковця, належав, як ми це назвемо, особистий ін- терес. Річ у тім, що С. Боровой вказав на домінування «націо- нально-єврейської точки зору» у сімейній атмосфері та згадав про власну участь у діяльності єврейських громадських і куль- турних товариств. Звідси випливає, що залученість до «єврей- ської справи» визначила наукові інтереси С. Борового, як його особистий інтерес, а решта чинників – належала до «зовнішніх обставин». Повернемося до причин звернення науковця до україно- юдаїки. Першим чинником він назвав «усвідомлення, що ця тема недостатньо розроблена в науці». На підтвердження цього висновку він згадав історіографічний внесок Юлія Гессена (1871–1939 рр.), Саула Гінзбурга (1866–1940 рр.), Сергія Цин- берга (1873–1939 рр.), Іллі Галанта (1867–1941 рр.) і Товія Гей- лікмана (1873–1948 рр.). Історіографічний чинник був, нагада- ємо, «зовнішнім». Адже, як ми вказували вище, «актуальність і цікавість» проблеми належали до «зовнішніх обставин» нау- кової роботи С. Борового. До того ж другий чинник, про який далі згадано у споминах, він назвав «другим зовнішнім пош- товхом», а значить – недостатня розробленість проблеми була все-таки «першим зовнішнім поштовхом». А цим другим зовнішнім чинником стало звернення до С. Борового з боку Олександра Рябініна-Скляревського (1878– 1942 рр.). Він досліджував архів Коша Запорізької Січі, вияв- лений іще Аполлоном Скальковським (1808–1899 рр.). Олек- сандр Олександрович знайшов документ, написаний єврейським письмом. Він дав почитати цей документ молодому колезі, а той встановив, що знайдений документ написано українською мо- вою та складено єврейськими купцями з Умані, які торгували із Січчю. Про подальшому викладі Саул Якович прямо не вказав на «внутрішні чинники» переходу до україноюдаїки. Але він навів промовистий пасаж, що його варто процитувати цілком: «Мої заняття проблематикою історії євреїв на Україні неми- нуче підводили до дослідження та витлумачення найбільш тра- гічної глави, яка в існуючій традиції йменувалася “хмельнич- 260 чина”, що, – так само, як і “гайдамаччина”, – назавжди запа- м’яталась як час звірячого винищення євреїв. Це, звісно, не можна була заперечити, і це затуляло решту. Але чи можна було тлумачити “хмельниччину” тільки як грандіозний “погром”? І для мене річ була зовсім не у цьому. Офіційна історія України та СРСР визначала цей період як справедливу національно- визвольну війну народи, що привела в кінцевому рахунку до об’єднання двох “братських народів” і т. под. Єврейські аспекти теми були зовсім замовчувані. Це дуже “спрощувало” картину. Подібне триває по сьогоднішній день [курсив наш. – М. Г.]». У наведеному фрагменті йдеться про два принципові мо- менти, які пояснювали необхідність «переписування» узвича- єних історичних наративів. По-перше, трагічні сторінки єврей- ської історії ХVІІ–ХVІІІ ст. вимагали нових досліджень, позаяк неможливо було «тлумачити “хмельниччину” тільки як гранді- озний “погром”». По-друге, офіційна історіографія ігнорувала «єврейські аспекти» цієї сторінки української історії. У виді- лених нами моментах ідеться не про соціальний попит, сус- пільний контекст, кількість і якість історичних праць, а про історіографічні образи, що ізсередини впливають на історіо- писання. Саме тому ми вважаємо, що у цьому фрагменті було охарактеризовано «внутрішній чинник» наукової роботи С. Бо- рового: подолання суперечностей між історіографічними уяв- леннями та історичною дійсністю. Спробуємо перевірити наш висновок на іншому прикладі вивчення С. Боровим суперечностей минулого. В історика була мрія, – що так і не була здійснена і про яку він навіть не згадав у мемуарах, – написати монографію про єврейського лжемесію Сабатая (Шабтая) Цві (1626–1676 рр.). Він поділився своєю мрією зі старшим колеґою, С. Цинбергом, у листі від 1931 р.: «Я розпочинав свої заняття єврейськ[ою] історією міркуван- нями над проблемою єврейського середньовічного духу. Тоді ж замислив велику працю про Сабатая Цеві, – для якої я всякчас щось робив, в останні роки, – на жаль, – зовсім мало, підбираю матеріал. – Цеві я прагну розглянути, як своєрідну історичну матеріалізацію багатовікової ідеологічної підготовки; як тра- гічне й парадоксальне зіткнення життя, як воно є (економіка, 261 політика, будні…) зі світом ідей… Я ще не полишив надію, що коли-небудь напишу цю книжку. Але вона має бути результатом дуже великої роботи [курсив наш. – М. Г.]»19. Припускаємо, що причиною «мовчання» С. Борового було те, що задум залишився задумом: жодної його публікації про Сабатая Цві нам невідомо. Однак звернення уваги на важливу проблему зв’язку між сабатіанством («світом ідей») та його епохою («життям, як воно є») вказує на амбітність молодого історика. До речі, видатний російсько-єврейський історик Семен Дубнов розпочав свою наукову кар’єру із дослідження біографії наступного лжемесії – Якова Франка (1726–1791 рр.)20. Напевно, релігійна проблематика у сфері юдаїки була чи не найбільш «респектабельною» для науковців наприкінці ХІХ – в першій половині ХХ ст. Тож якби С. Боровой утілив свій задум, він претендував би на роль одного з провідних фахівців з юдаїки, можливо, не тільки в загальнорадянському масштабі. Як випливає з процитованого фрагменту, в біографії Сабатая Цві С. Борового приваблювала суперечність між «життям як воно є» та «світом ідей». Якщо проводити аналогію, в до- слідженні українського єврейства науковця цікавило зіткнення між «життям як воно є» з його маловивченими «єврейськими аспектами» та «світом ідей», тобто «традиційними» історич- ними наративами та міфологіями. Так протиріччя ставали ру- шієм особистого інтересу історика – «внутрішнім чинником» його студій. Процитований фрагмент ставить питання про зв’язок між епохою Сабатая Цві та Хмельниччиною, або – у сучасній ук- раїнській історіографії – початком Української революції 1648– 1676 рр. Адже появу цього лжемесії в історіографії, – як у відомій С. Боровому21, так і в пізнішій22, – пов’язують із осмис- ленням катастрофічного для єврейства 1648 р. У цьому ж листі С. Боровой опосередковано вказав на зв’язок між сабатіанством і Хмельничииною. Адже історик згадав у наступному – за на- веденою цитатою – абзаці про свою розвідку щодо євреїв Ліво- бережної України ХVІІ–ХVІІІ ст., тобто часів лжемесій Сабатая Цві та Якова Франка: «Нещодавно я закінчив невеличкий нарис з історії євреїв на лівобережжі України ХVІІ–ХVІІІ ст. Не думаю, що б його добре 262 прийняли і навіть боюся звинувачення в… антисемітизмі. Але вважаю, що давно пора писати суворо й точно (без солодку- ватості) про суворі та складні речі. Якщо складуться сприятливі обставини (в мене особисто на це мало сподівань), то я роз- махнусь і напишу курс історії євреїв на Україні. Це дуже важка – в усіх відносинах – тема»23. Як бачимо, проблема «вписування» євреїв в українську істо- рію, тобто переходу від «історії євреїв на Україні» до, говорячи сучасною мовою, історії українського єврейства, здавалася С. Боровому справою безперечно важкою, зате гідною молодого й доволі амбітного історика-реформатора. Адже він прагнув переглянути доробок попередніх істориків, котрим не вистачало «суворості й точності» в дослідженні «суворих і складних речей». Отже, «внутрішнім чинником» розробки С. Боровим історії українського єврейства ранньомодерної епохи була суперечність між наявними уявленнями та відомими фактами. А обрана Саулом Яковичем проблематика випливала з його роботи над монографією про Сабатая Цві, що неминуче вимагало вивчення «єврейських аспектів» Української революції середини ХVІІ ст. Визначення «внутрішніх чинників» наукової творчості С. Бо- рового, себто мотивації історика, необхідно, зокрема, для уник- нення ідеологізації його спадщини. Так, сучасний ізраїльський науковець Йоель Раба назвав марксистські висловлювання зі статтей одеського історика 1930-х рр., що їх ми розглянемо нижче, «потоком слів, які доводять вірність дослідника припи- саній лінії історичного аналізу»24. Звісно, ми не можемо пого- дитись із Й. Рабою. Якщо С. Боровой і «зловживав» марк- систською риторикою, то це зовсім не означало, як ми покажемо далі, що «насправді» він не поділяв засад радянського марк- сизму. Саме радянський марксизм, у своєму історіографічному вимірі, дозволив Саулу Яковичу реалізувати «внутрішні чин- ники» його наукової роботи, його особистий інтерес до ревізії україноюдаїки. Але тут постає нове питання: чому для історика, за його спогадами, «вододілом» у «науково-літературній роботі» став «приблизно» 1930 рік: «ті події на ідеологічному фронті, які, мабуть, можна назвати “культурною революцією”»? Або сфор- 263 мулюємо питання інакше: як «культурна революція» спри- чинилася до переосмислення С. Боровим історії українського єврейства? ІІІ Володимир Ленін у 1923 р. назвав «культурною революцією» процес перевиховання народних мас, спрямований на будів- ництво «соціалістичної країни» шляхом діалектичного зв’язку культурного та матеріального поступу25. Переформулюємо ос- танню фразу словами С. Борового: діалектичного зв’язку між «життям як воно є» та «світом ідей». Однак вираз «культурна революція» позначив радянську гуманітарну політику 1930-х рр., а 1920-ті рр. були часом здійснення іншого курсу, що теж уплинув на творчість С. Борового. Стаття В. Леніна побачила світ одразу після проголошення на ХІІ-му з’їзді РКП(б) політики «коренізації» – культурного двій- ника «нової економічної політики». Засади нової культурної політики 1920-х рр. проголосив на з’їзді народний комісар у справах національностей Йосиф Сталін26. «Фактична нерів- ність» неросійських націй, на яку вказав доповідач і з якою покликана була боротися нова політика, уважалася за «болісну спадщину» від епохи «царату та буржуазії»27. Для зміни ста- новища Й. Сталін запропонував бюрократичні заходи, які стосу- валися роботи партійних функціонерів і державних службовців: поширити використання місцевих мов, надати місцевим кадрам представництво в органах партії/держави та утворити загально- союзний орган у справах національностей28. Тож головним на- слідком ХІІ-го з’їзду було визнання нації як об’єкта радянської політики, не менш придатного для політичних маніпуляцій, ніж клас29. Так клас і нація стали двома характеристиками радян- ського громадянина, а значить двома інструментами соціальних експериментів революційної влади. Дійсність пішла далі від слів Й. Сталіна, адже бюрократичні методи були лише початком процесу (пере)творення національ- них культур. «Коренізація» призвела до здійснення «націона- лізації» неросійських народів Радянського Союзу шляхом вихо- 264 вання нових кадрів з-поміж представників цих народів30. Нові кадри з’являлися не лише для розбудови партійного та дер- жавного апарату, щоб радянська влада презентували себе як «народна влада», а і в царинах виробництва, освіти та культури. В гуманітарній сфері «коренізація» означала апеляцію до «на- ціональних особливостей», а відтак – до місцевих символів і цінностей, себто до традиції, яка зазнавала переробки та винай- дення з боку провідників модерної епохи. Міжнаціональні відносини доби «коренізації» були афорис- тично описані американським істориком Юрієм Сльозкіним за допомогою метафори комунальної квартири. В ній кожен народ мав свою кімнату, але росіяни не мали власної кімнати, зате, будучи панівним народом, контролювали кухню, коридор і ван- ну кімнату31. Науковець не вказав на місце євреїв у комунальній квартирі. Однак у цій моделі представники радянських еліт єврейського походження, до яких без сумніву належав і С. Бо- ровой, мали бути заодно з росіянами, а «містечкові євреї»32 мали, принаймні, власний кут, з якого молодь прагнула вир- ватися до великого та світлого коридору33. А нове життя по- требувало нової науки. Як період «коренізації» позначився на наукових пошуках С. Борового? «На першому етапі [до 1930 р. – М. Г.] мої пошуки й знахідки, публікації і виступи, – згадував одеський історик, – майже цілком були присвячені єврейські проблематиці». Тож інтереси молодого історика відповідали установці «коренізації» на піднесення національних культур неросійських народів Ра- дянського Союзу. Однак перший етап його творчості мав і власні методологічні особливості. Тоді науковець займався переважно архівною роботою. Звідси випливає, що його пошуки полягали здебільшого у введені до наукового обігу нових дже- рел та опрацюванні нової фактичної інформації. Результатом цього стала перша монографія С. Борового про єврейську коло- нізацію та статті про маловідомих на той час єврейських літераторів і просвітників другої половини ХІХ ст. – Аркадія Ковнера, Осипа Левнера та Ізраїля Аксенфельда. Наполегливий пошук С. Боровим нових джерел і фактів від- повідав створенню нових наукових інституцій, в яких він пра- цював у 1920-ті рр., та культурному піднесенню й національ- 265 ному конструюванню неросійських народів. Так утворювався своєрідний трикутник культурного «відродження»: пошук нових фактів – створення нових інституцій – піднесення і творення нових націй. Натомість дослідження життя Сабатая Цві та українського єврейства ХVІІ–ХVІІІ ст. потребували нової не «екстенсивної» (спрямованої на накопичення та відтворення нового), а «інтенсивної» (орієнтованої на переосмислення та подолання суперечностей відомого) методології, що, як випли- ває з мемуарів історика, була пов’язана із «культурною рево- люцією» 1930-х рр. Політика «культурної революції» була почасти продовжен- ням того, що не змогла виконати політика «коренізації», яка була орієнтована на «націоналізацію» етнічних культур і вибір- кову модернізацію традиційного суспільства. Але «культурна революція» виявлялася не тільки в «етнізації», а ще і в «про- летаризації» радянської культури34. Творення нових національ- них культур часів «коренізації» було доповнено виховуванням «дружби народів» серед багатонаціонального радянського про- летаріату, що передбачало приділення значної уваги «націо- нальним особливостям» і міжнаціональним зв’язкам35. Однак від початку 1930-х рр., через уповільнення «коренізації» та здійснення репресій проти її виконавців, в реальності вже не йшлося про рівність радянських народів36. Для характеристики політики «дружби народів» ми засто- суємо метафору піраміди. На вершині піраміди перебувала ро- сійська культура, що мала стрижневе значення для всього ра- дянського суспільства37. Українська культура опинилася на дру- гому місці після російської, а єврейська культура – в умовах російської акультурації єврейського населення індустріальних міст – пересувалася все нижче і нижче. Ієрархічні відносини «дружби народів» не сприяли піднесенню суспільного значення національних культур неросійських народів, оскільки вимагали певної уніфікації, щоб кожна національна культура була «на- ціональною за формою – соціалістичною за змістом». Однак формально політика «дружби народів», як декларування спіль- ності-у-відмінностях, створювала умови для переосмислення відносин між різними радянськими націями, наприклад, між 266 українцями та євреями в Радянській Україні. Тож якщо у 1930-ті рр. радянські народи спільними зусиллями будували соціалізм, то актуальності набувало вивчення взаємодії цих народів у попередні епохи. Дослідження міжнаціональних відносин уможливлювало по- ширення нової методології – радянського марксизму. 1930-ті рр. були часом ствердження істориків-марксистів, які виступали під прапором нового знання, хоча їхній професіоналізм був сумнів- ним. Зокрема, доробок українських марксистів, зокрема – пред- ставників «школи» Матвія Яворського, являв собою не самос- тійні праці, а насправді перелицювання «схеми Грушевського» та загалом спадщини «буржуазних» науковців, переосмисленої з марксистських позицій, хоча нова методологія і відкривала для істориків раніше невідомі горизонти економічної історії38. С. Боровому вдалося застосувати марксизм як методологію вивчення «складного» суспільства, в якому етнонаціональний та етноконфесійний поділ поставав другорядним. Ця методологія, через її офіційне визнання та широке поширення, ставала у 1930-ті рр. ідеальним підґрунтям для вивчення багатонаціо- нальних суспільств, оскільки відкидала розуміння нації як «ко- лективної особистості». Якщо класові межі не збігаються з національними та існують паралельно з ними, то історична нау- ка постає не вченням про історичне буття націй, як було з позицій «методологічного націоналізму»39, а знанням про взає- модію різноманітних етносоціальних груп40. Так марксистська методологія історії дозволяла вивчати, говорячи словами С. Бо- рового, «життя як воно є». Виходячи із цього, у своїх істо- ріографічних оглядах одеський історик проводив лінію на заперечення «методологічного націоналізму» в українській «націоналістичній», російській «великодержавній» та єврейській «буржуазній» історіографіях: «“Євреї та Запоріжжя” і все коло питань, що примикає до цієї теми, ще ніколи не був предметом спеціального вивчення. Відсутність інтересу до цієї теми легко пояснюється панівним у великодержавній російській і націоналістичній українській істо- ріографіях традиційним поглядом на Запоріжжя, як на своєрід- ний воєнно-монашеський орден, форпост православ’я та укра- 267 їнської (або російської – залежно від політико-національної орієнтації історика) національної ідеї»41. «…Єврейська буржуазна історіографія знайшла вихід у тео- рії, що її справедливо буде назвати теорією “між молотом і ковадлом”. Коротше, ця теорія була зведена до такого: всіляко доводили, що в подіях антипольської війни [українців у сере- дині ХVІІ ст. – М. Г.] євреїв не можна розглядати яко суб’єкт історичних явищ: євреї, мовляв, були винятково об’єктом. Але, будучи стороною в грізному історичному зіткненні, євреї являли собою тільки жертву його. Соціальна верхівка єврейського населення була, згідно із цією “теорією”, не співучасником польського пана в кріпацькій експлуатації селян, а тільки його знаряддям (чи навіть жертвою)»42. Методологічний поворот» С. Борового спричинився до «пе- реписування» наративів і «перечитування» джерел з історії українського єврейства. Завдяки цьому повороту, «єврейські аспекти» ранньомодерної України перетворилися з випадкових епізодів на окремі сюжети загальноукраїнського історичного процесу. Так, за працями С. Борового, органом класового пану- вання купецько-рабинської верхівки, союзника польської шлях- ти, над єврейством Речі Посполитої були станово-корпоративні кагали; єврейська соціальна верхівка передодня Української революції середини ХVІІІ ст. була повноцінним учасником фео- дальних відносин землеволодіння; деякі представники єврей- ського простонароддя долучилися до українських повстанців43. До того ж, у хроніці Натана Гановера, перекладеній істориком, було прямо вказано на соціально-економічний визиск українців (за тодішньою польською термінологією – «хлопів», а за єврей- ською – «греків», себто православних) з боку польської шляхти та єврейських орендарів, що поставило українців на соціальній драбині навіть нижче за євреїв44. А в іншій статті С. Борового йдеться про торгівлю єврей- ських купців на Запорізькій Січі у ХVІІІ ст., які були пов’язані комерційними інтересами із січовою старшиною45. Була ще третя розвідка С. Борового про єврейське населення Лівобе- режної України ХVІІ–ХVІІІ ст., згадана у листі до С. Цинберга, але вона не була опублікована. Зрештою, всі три праці з укра- 268 їноюдаїки склали докторську дисертацію «Дослідження з історії євреїв на Україні у ХVІІ–ХVІІІ ст.», захищену Саулом Якови- чем в Інституті історії АН СРСР (сучасний Інститут російської історії РАН) у 1940 р. Таким чином, соціокультурний контекст 1930-х рр., позначе- ний поширенням радянського марксизму в тогочасній історіо- графії, призвів до переорієнтації С. Борового із фактологічних досліджень раніше невідомих сторінок історії євреїв до переос- мислення єврейських сюжетів української історії ХVІІ–ХVІІІ ст. Нові умови історіописання 1930-х рр. окреслили рамки для фор- мування задуму молодого історика висвітлити біографію Саба- тая Цві в широкому соціокультурному контексті ХVІІ ст. та дозволили реалізувати його особистий інтерес до вивчення контроверсійних проблем україноюдаїки – ревізії сюжетів єв- рейської історії в українському контексті. Втілення цього наміру потребувало висвітлення «єврейських аспектів» історії козацької України, в якій українці та євреї були переплетені спільним «життям як воно є», що й було зроблено С. Боровим шляхом «перечитування» єврейських джерел і «переписування» україн- ських та єврейських наративів. Перспективним напрямком по- дальших досліджень є комплексне вивчення радянської укра- їноюдаїки міжвоєнного періоду. ———————— 1 Див., напр., полемічні й узагальнювальні статті, з яких розпо- чалася, – але зовсім не завершилася, – історіографічна дискусія: Касьянов Г.В., Толочко О.П. Національні історії та сучасна історіогра- фія: виклики й небезпеки при написанні нової історії України // Український історичний журнал. – 2012. – № 6. – С. 4–24; Га- лушко К.Ю. У пошуку common sense: до дискусії з приводу націо- нального ґранд-наративу // Український історичний журнал. – 2013. – № 1. – С. 4–23; Ададуров В.В. Теоретичні засади та методологія впи- сування української історії в європейський контекст (погляд історика- всесвітника) // Український історичний журнал. – 2013. – № 2. – С. 4– 23; Плохій С.М. Якої історії потребує сучасна Україна? // Український історичний журнал. – 2013. – № 3. – С. 4–12; Маґочій П.-Р. Конст- 269 руювання чи деконструкція: як повинна виглядати «майбутня історія України»? // Український історичний журнал. – 2013. – № 4. – С. 4–7. 2 «Майбутня “історія України” може бути насправді описом суми історичних досвідів… з власними смислами…» (Касьянов Г., То- лочко О. Національні історії та сучасна історіографія: виклики й небезпеки при написанні нової історії України. – С. 21). 3 Kappeler A. From an Ethnonational to a Multiethnic to a Transnational Ukrainian History // A Laboratoty of Transnational History. Ukraine and Recent Ukrainian Historiography / Ed. by G. Kasianov, P. Ther. – Budapest–New York, 2009. – P. 51–54. 4 Проблеми українсько-єврейських відносин та українського кон- тексту єврейської історії залишаються одними із найбільш цікавих для сучасної історіографії не тільки завдяки своєї актуальності, а й через необхідність методологічних новацій для дослідження україноюдаїки. Докладніше про це див.: Petrovsky-Shtern Y. Mapping the Field // Kyiv- Mohyla Humanities Journal. – 2014. – Vol. I. – P. 135–157. Відтак доро- бок С. Борового залишається новаторським і на сьогоднішній день. 5 Чермошенцева Н. С.Я. Боровий як дослідник історії України: автореф. дис. … канд. іст. наук. – К., 2009. 6 Андрєєв В., Чермошенцева Н. Саул Боровий: життя заради науки // Український історичний журнал. – 2009. – № 4. – С. 143–163. 7 Результатом досліджень В. Ващенка стала докторська дисертація про методологічні принципи наукової творчості М. Грушевського в контексті становлення особистості вченого та стану тогочасної гума- нітаристики: Ващенко В.В. Стратегії конструювання М. Грушевським українських метанаративів: методи та їх функції: Автореф. дис... д-ра іст. наук. – Д., 2009. – 36 с. 8 Див.: Ващенко В. Неврастенія: непрочитані історії (Деконструкція одного надпису – сеанс прочитання автомонографії М. Грушевського). – Дніпропетровськ, 2002 9 Див.: Ващенко В. Від самопрезентації до методології: психобіо- історіографічний простір історіописання М. Грушевського. – Дніпро- петровськ, 2007. 10 Див.: Ясь О. Історик і стиль. Визначні постаті українського історіописання у світлі культурних епох (початок ХІХ – 80-ті роки ХХ ст.): У 2 ч. – К., 2014. – Ч. 1; Ч. 2. 11 Ясь О. Історичні погляди Пантелеймона Куліша в світлі інте- лектуальних метаморфоз 1870–1880-х років // Історіографічні дослід- ження в Україні. – К., 2007. – Вип. 17. – С. 98–99. 12 Ясь О. Клас і нація у концепції української історії Матвія Яворського // Історіографічні дослідження в Україні // Історіографічні дослідження в Україні. – К., 2013. – Вип. 23. – С. 203–204. 270 13 Тут і далі в квадратних дужках наведені посилання на сторінки мемуарів С. Борового: Боровой С. Воспоминания / Вступ. ст. М. Соко- лянского. – М.–Иерусалим, 1993. 14 Андрєєв В., Чермошенцева Н. Саул Боровий: життя заради науки. – С. 148. 15 Чермошенцева Н. С.Я. Боровий: дослідник історії євреїв в Украї- ні // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя, 2004. – Вип. XVIII. – С. 212. 16 Боровой С. Я. Еврейская земледельческая колонизация в старой России: Политика, идеология, хозяйство, быт (По архивным матери- алам). – Москва, 1928. 17 Наприклад, життя євреїв на землі, вчорашніх вихідців із «ста- рорежимних» містечок, стала провідною темою в популярній п’єсі молодого українського письменника Леоніда Первомайського «Міс- течко Ладеню»: Петровський-Штерн Й. «Належати до тих, кого вби- вають…»: внутрішній вибір Леоніда Первомайського / Пер. з англ. М. Климчука за наук. ред. Я. Цимбал // Judaica Ukrainica. – 2012. – Vol. І. – С. 340–343. 18 Див.: Дубнов С.М. Новейшая история еврейского народа. – Изд 2-е. – Пг., 1919. – Т. І (1789–1848). – С. 225–226, 391–392; Боровой С.Я. Еврейская земледельческая колонизация в старой Рос- сии. – С. 41–144; Клиер Дж. Россия собирает своих евреев: происхож- дение еврейского вопроса в России (1772–1825 гг.) / Пер. с англ. – М.– Иерусалим, 2000. – С. 442–443. 19 Письмо С. Борового С. Цинбергу (28 июля 1931 г.) / Музычко А. «Работаю довольно много, но без особого удовольствия». Судьба одесского историка С. Я. Борового в 1930-е годы в свете его мало- известных писем // Дерибасовская–Ришельевская. Одесский альманах. – Одесса, 2011. – Кн. 44. – С. 249. 20 Дубнов С. Яков Франк и его секта христианствующих // Восход. – 1883. – Кн. 1–10. 21 «Викликаний Сабатаєм Цві месіанський рух послідкував за жа- хами козацької різанини в Польщі», – писав російсько-єврейський історик С. Дубнов (1860–1941 рр.), старший сучасник С. Борового (Дубнов С. Краткая история евреев. – Т. ІІ: http://jhistory.nfurman.com/ code/dubnov39.htm). 22 «…Він [Сабатай Цві. – М. Г.] залишився б одним із багатьох невідомих ентузіастів свого покоління, які, переживши велику катастрофу переслідування євреїв Хмельницьким у 1648 р., плекали смутні сподівання на своє месіанське покликання», – стверджував класик дослідження єврейського містицизму, німецько-ізраїльський 271 науковець Гершом Шолем (1897–1982 рр.), близький за віком до С. Борового (Шолем Г. Основные течения в еврейской мистике / Пер. с англ. Н. Бартмана под общ. ред. Ш. Пинеса. – Иерусалим, 1989. – Кн. 2. – С. 121). 23 Письмо С. Борового С. Цинбергу (28 июля 1931 г.). – С. 249. 24 Раба Й. Поколение, видевшее бездну // Еврейские хроники ХVІІ столетия (Эпоха «хмельничины») / Исследования, пер. и ком- мент. С.Я. Борового. – М.–Иерусалим, 1997. – С. 272. 25 Ленин В. О кооперации // Его же. Полное собрание сочинений: в 55 тт. – М., 1967. – Т. 45. – С. 377. 26 Див.: Двенадцатый съезд РКП(б). 17–25 апреля 1923 года. Стено- графический отчёт. – М., 1968. – С. 479–495. 27 Там же. – С. 492. 28 Там же. – С. 493–495. 29 Про політику класової ідентифікації у радянському суспільстві 1920–1930-ті рр. див.: Fitzpatric S. Tear of the Masks! Identity and Imposture in twentieth-century Russia. – Princeton–Oxford, 2005. – P. 29– 87. 30 Докладно про «коренізацію» в Радянському Союзі загалом і в Україні зокрема див.: Мартин Т. Империя «положительной деятель- ности». Нации и национализм в СССР, 1923–1939 / Пер. с англ. О.Р. Щелоковой. – М., 2011. – С. 108–255. 31 Див.: Слёзкин Ю. СССР как коммунальная квартира, или каким образом социалистическое государство поощряло этническую обособ- ленность / Авторизованный пер. с англ. // Американская русистика: Вехи историографии последних лет. Советский период: Антология / Пер. с англ.; Сост. М. Дэвид-Фокс. – Самара, 2001: http://sputnikipogrom.com/politics/395/ussr_communal. 32 Під «містечковими євреями» ми розуміємо не суто мешканців невеличких міст і містечок колишньої «смуги осілості», а загалом тих євреїв, які дотримувалися норм та звичаїв традиційного єврейського життя, основою якого були приписи юдаїзму. 33 Див. для прикладу пізнішу, зате промовисту, яскраво зневажливу та модернізаторську оцінку містечкового життя, висловлену україн- ським літературознавцем, академіком Олександром Білецьким, щодо життєвого світу персонажів Шолом-Алейхема: «Ми сміємося, читаючи Шолом-Алейхема, але, за суттю, який страшний цей світ з його мешканцями – людьми, закутими ланцюгами мертвих традицій, укри- тих пліснявою застиглих пересудів, розумової обмеженості, – дрібних торговців і спекулянтів, жалюгідної бідноти, начетчиків-буквоїдів, що борсались у своєму болоті, намагалися вирватися наверх і, частіше за 272 все, падали на замулене дно» (Белецкий А.И. Роман о великом писателе-гуманисте // Каган А.Я. Шолом-Алейхем / Пер. с евр. – М., 1961. – С. 3). 34 «Культурна революція була процесом, в якому пролетаріат начебто відійшов від буржуазної гегемонії в культурі та проголосив гегемонію для себе», – як визначила соціокультурну політику 1930-х рр. американський історик Шейла Фіцпатрік (Fitzpatric S. Tear of the Masks! – P. 38). 35 Див.: Мартин Т. Империя «положительной деятельности». – С. 593–609. 36 Наприклад, в умовах знищення наукових інституцій та їхніх співробітників С. Боровой майже втратив можливість публікуватися. Його поодинокою статтею, опублікованою у 1930-х рр., була розвідка про місце євреїв у Запорізькій Січі ХVІІІ ст.: Боровой С.Я. Евреи в Запорожской Сечи (По материалам сечевого архива) // Исторический сборник. – Л., 1934. – Т. І. – С. 141–190. 37 Ми спираємося на положення радянської національної політики кінця 1930-х рр. про «російський народ як перший серед рівних» (Мартин Т. Империя «положительной деятельности». – С. 617–620) і тогочасну реабілітацію «корисного минулого», тобто героїчних сю- жетів імперської історії (Бранденбергер Д. Сталинский популизм и невольное создание русской национальной идентичности / Авторизо- ванный пер. с англ. А. Захарова // Неприкосновенный запас. – 2011. – № 4: http://magazines.russ.ru/nz/2011/4/br4.html). 38 Докладно про радянський марксизм в українській історіографії див.: Ясь О. Клас і нація у концепції української історії Матвія Яворського // Історіографічні дослідження в Україні. – С. 200–225; Маслійчук В. Марксистські схеми української історії: Матвій Явор- ський, Володимир Сухино-Хоменко, Микола Горбань // Україна мо- дерна. – 2009. – Вип. 14 (3). – С. 68–76. 39 Під «методологічним націоналізмом» від 1970-х рр. розуміють застосування у сучасній гуманітаристиці концептів «нації», «націо- налізму» та «національної держави» як базових у дослідженнях мо- дерного суспільства (Chernilo D. The critique of methodological natio- nalism: Theory and history // Thesis Eleven. – 2011. – Vol. 106 (August). – P. 98–102). 40 Вірогідно, хвиля переосмислення історії, уособлена в доробку радянських марксистів, вплинула не тільки на С. Борового, але й на М. Грушевського. Останній у розвідці 1930 р. «Степ і море в історії України», зокрема, відійшов від однозначного «іншування» кочів- ницького населення Південної України на користь врахування тор- 273 говельних комунікацій між слов’янським і тюркським населенням (Яковенко Н. Кого та як іншує Михайло Грушевський в «Історії України-Руси» // Образ Іншого в сусідніх історіях: міфи, стереотипи, наукові інтерпретації: матеріали міжнародної наукової конференції (м. Київ, 15–16 грудня 2005 р.). – К., 2008. – С. 93–95; Грушевський М. Степ і море в історії України // Український історик. – 1991 – 1992. – № 3–4; 1–2. – С. 64–65). 41 Боровой С.Я. Евреи в Запорожской Сечи (По материалам сече- вого архива) // Еврейские хроники ХVІІ столетия. – С. 207. 42 Боровой С.Я. Национально-освободительная борьба украинского народа против польского владычества и еврейское население Украины // Исторические записки. – 1940. – Т. 9. – С. 82. 43 Боровой С.Я. Национально-освободительная борьба украинского народа против польского владычества и еврейское население Украины. – С. 90–100; Его же. Классовая борьба на Украине ХVІІ веке в свете современных еврейских хроник // Еврейские хроники ХVІІ столетия. – С. 15–23, 28–30. 44 Боровой С.Я. Национально-освободительная борьба украинского народа против польского владычества и еврейское население Украины. – С. 103–104; Его же. Классовая борьба на Украине ХVІІ веке в свете современных еврейских хроник. – С. 42–43. 45 Боровой С.Я. Евреи в Запорожской Сечи. – С. 211–248.

«Життя як воно є»: соціокультурний контекст і методологічні принципи дослідження Саулом Боровим історії українського єврейства ХVІІ–ХVІІІ ст.

Репозитарії

Схожі ресурси