Федір Шевченко: діяльність в Інституті історії 1972–1995 (до 100-річчя від дня народження)

У статті, в контексті соціально-політичних процесів в Україні 2 половин ХХ ст., досліджується останній період життя і творчості українського історика Федора Шевченко, пов’язаний з його роботою в Інституті історії....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автор:	Батуріна, С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2014
Назва видання:	Історіографічні дослідження в Україні
Теми:	Біоісторіографія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95353
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Федір Шевченко: діяльність в Інституті історії 1972–1995 (до 100-річчя від дня народження) / С. Батуріна // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 274-288. — Бібліогр.: 42 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-95353
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-953532016-02-26T03:02:07Z Федір Шевченко: діяльність в Інституті історії 1972–1995 (до 100-річчя від дня народження) Батуріна, С. Біоісторіографія У статті, в контексті соціально-політичних процесів в Україні 2 половин ХХ ст., досліджується останній період життя і творчості українського історика Федора Шевченко, пов’язаний з його роботою в Інституті історії. In an article, according to the context of socio-political processes in Ukraine of the second half of the twentieth century, investigated the last period of life and creativity of ukrainian historian Fedir Shevchenko related to his work at the Institute of history. 2014 Article Федір Шевченко: діяльність в Інституті історії 1972–1995 (до 100-річчя від дня народження) / С. Батуріна // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 274-288. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. XXXX-0023 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95353 930.1(477) «Шевченко» uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Біоісторіографія Біоісторіографія
spellingShingle	Біоісторіографія Біоісторіографія Батуріна, С. Федір Шевченко: діяльність в Інституті історії 1972–1995 (до 100-річчя від дня народження) Історіографічні дослідження в Україні
description	У статті, в контексті соціально-політичних процесів в Україні 2 половин ХХ ст., досліджується останній період життя і творчості українського історика Федора Шевченко, пов’язаний з його роботою в Інституті історії.
format	Article
author	Батуріна, С.
author_facet	Батуріна, С.
author_sort	Батуріна, С.
title	Федір Шевченко: діяльність в Інституті історії 1972–1995 (до 100-річчя від дня народження)
title_short	Федір Шевченко: діяльність в Інституті історії 1972–1995 (до 100-річчя від дня народження)
title_full	Федір Шевченко: діяльність в Інституті історії 1972–1995 (до 100-річчя від дня народження)
title_fullStr	Федір Шевченко: діяльність в Інституті історії 1972–1995 (до 100-річчя від дня народження)
title_full_unstemmed	Федір Шевченко: діяльність в Інституті історії 1972–1995 (до 100-річчя від дня народження)
title_sort	федір шевченко: діяльність в інституті історії 1972–1995 (до 100-річчя від дня народження)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Біоісторіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95353
citation_txt	Федір Шевченко: діяльність в Інституті історії 1972–1995 (до 100-річчя від дня народження) / С. Батуріна // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 274-288. — Бібліогр.: 42 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT baturínas fedírševčenkodíâlʹnístʹvínstitutíístoríí19721995do100ríččâvíddnânarodžennâ
first_indexed	2025-07-07T02:08:45Z
last_indexed	2025-07-07T02:08:45Z
_version_	1836952191910281216
fulltext	274 УДК 930.1(477) «Шевченко» Світлана Батуріна ФЕДІР ШЕВЧЕНКО: ДІЯЛЬНІСТЬ В ІНСТИТУТІ ІСТОРІЇ 1972–1995 (ДО 100#РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ) Життєвий шлях та творча біографія українського історика Федора Шевченка (1914–1995) опосередковані особливостями розвитку українського суспільства радянської і пост-радянської доби. Інерції ліберальних змін, започаткованих “хрущовською відлигою” вистачило ще на декілька років після усунення від влади їх ініціатора – до початку 70-х. 1972 рік став початком погрому української культури, відомого під терміном “малан- чукізм”. Період життя вченого, започаткований цією датою, тісно пов’язаний з Інститутом історії – установи, де він пра- цював до кінця свого життя. Після звільнення з посади директора Інституту археології, де Шевченко працював з 1968 р. він був призначений на посаду старшого наукового співробітника відділу історії феодалізму Інституту історії АН УРСР1. Призначення професора, доктора історичних наук, член-кореспондента АН УРСР на таку низьку посаду було ще одним із засобів покарання колишнього дирек- тора. Втім повністю звільнити вченого з академії не наважу- валися аби не зашкодити її іміджу закордоном. На час повернення Ф. Шевченка до інституту, з нього були звільнені провідні співробітники, які розробляли проблеми ран- нього нового часу української історії, погляди яких різнилися від офіційних позицій (О. Апанович, О. Компан та ін.). Піддалася змінам і структура інституту, яка цілком підпоряд- ковувалася підготовці багатотомної “Історії Української РСР”2. Цей проект був започаткований ще в 1969 р., але дійсна робота над ним розпочалася в 1973 р. і була завершена до 1979 р. Замість запланованих десяти томів, світ побачило 8 томів у 275 десяти книгах. Згідно нової структури в інституті утворювалися нові структурні одиниці – сектори, але вони не входили до складу окремих відділів, а навпаки – один сектор об’єднував декілька відділів. Так, до сектору дожовтневого періоду входили відділи історії феодалізму, капіталізму та джерелознавства і допоміжних історичних дисциплін, сектор історії соціалістич- ного будівництва об’єднував відділи історії Жовтневої револю- ції, історії соціалістичного будівництва та історії Великої віт- чизняної війни. Сектор розвинутого соціалізму включав відділи історії комуністичного будівництва, дружби народів СРСР та зарубіжної історіографії3. Така структура проіснувала до 1978 р., тобто приблизно до часу завершення написання “Історії Укра- їнської РСР”. За короткий час роботи Ф. Шевченка у відділі історії фео- далізму навколо його особи не припинявся ажіотаж у зв’язку з відомими подіями 1972 р. Як згадує він у своєму щоденнику про події 1973 р. – фактичний початок роботи в інституті: “Думав, що все йде на спад, а воно живуче і може саме тепер почи- нається нова хвиля. Доведеться ще пережити багато і не один місяць...”4. Дійсно за період роботи у відділі з вересня 1972 р. по жовтень 1974 р. Ф. Шевченко зіткнувся із значними трудно- щами. Його було фактично усунуто від можливості брати участь в роботи редколегії “Українського історичного журналу”, статті та рецензії вченого знімалися з друку, лунали звинувачення у зраді, через згадку його прізвища в одному з випусків “Радіо Свободи”5. На одному із засідань відділу розглядався другий і, як виявилося, останній випуск збірника “Середні віки на Украї- ні”, було піддано різкій критиці ряд його статей, зокрема робота Ф. Шевченка “Про народ і класи-стани на Україні під час Визвольної війни 1648–1654 рр.” Зокрема, за “посилання без належної потреби на праці Грушевського”. Крім того підда- валася ревізії і робота історика як редактора видання6. Незва- жаючи на це, збірник був схвалений, однак невдовзі його зняли з продажу. Про те, що переживав Ф. Шевченко в ті дні, може свідчити його запис у щоденнику від 14 вересня 1973 р. – тобто через рік після його зняття з посади. “Сьогодні рік як мене знову кинули 276 на Президії АН УРСР. Звільнили від попередніх обов’язків. А нові обов’язки стали дуже погані. Коли б знав, що таке буде, не допустив би цього. Покінчив би з усім та з собою. А зараз обезсилів... Стільки пережити принижень. А як тяжко, коли один повинен все це переносити. Навіть сьогодні вдома ніхто не згадав про ці “роковини”... Як тяжко самому все переносити, хоч не для себе все робив. Та історичний досвід свідчить, що майже завжди так буває. Я не виключення. Хоч в деяких випадках хотілося бути виключенням у кращому відношенні”7. У жовтні 1973 р. Ф. Шевченка було призначено виконуючим обов’язки завідуючого відділу історії феодалізму замість помер- лого В. Дядиченка. У своїй доповідній записці директору інс- титуту А. Шевельову новий завідуючий виклав своє бачення стану вивчення історії феодалізму в Україні. Зокрема зазна- чалося, що за останні роки померли вчені, які гідно пред- ставляли цей напрямок історичних досліджень – І. Гуржій, І. Крип’якевич, В. Голобуцький, В. Дядиченко, І. Бойко, В. Ро- мановський. Крім цього, відзначав автор записки, за останні п’ять років не було захищено жодної докторської дисертації по цьому періоду, не написано жодного монографічного дослід- ження, не видано жодного джерела. Такий стан Ф. Шевченко означив як катастрофічний. Шляхи подолання кризи вчений вбачав у формуванні колективу спеціалістів, які б досліджували історію феодалізму, варто також вести пошук талановитих аспірантів, скласти перелік перспективних тем для дослідження, активно використовувати спадщину дореволюційних істориків, зокрема О. Левицького, Д. Яворницького8. Втім ці пропозиції не були реалізовані. Відділу для розробки часто давалися кон’юнк- турні теми на кшталт “Історичні зв’язки і дружба українського і російського народів”. В рамках роботи відділу історії феодалізму Ф. Шевченко активно працював над редагуванням багатотомних видань – “Історії міст і сіл Української РСР”, “Історії Української РСР”. До останньої були також підготовлені розділи про формування української народності, соціально-економічні та політичні від- носини в роки Визвольної війни (у співавторстві з К. Стецюк), “Возз’єднання України з Росією – акт великого історичного єднання” (у співавторстві з В. Борисенком). 277 В той же час “за минулі гріхи” завідуючий відділом пере- бував під пильним контролем. Директор інституту, згідно ін- формації щоденника Ф. Шевченка, у справах відділу говорив із співробітниками відділу, ігноруючи завідуючого9. До того ж від співробітників відділу до директора та в ЦК КПУ відсилались анонімні та звичайні листи із звинуваченнями на адресу Ф. Шев- ченка. Один із таких він наводить у своєму щоденнику. Ми процитуємо повністю цей документ аби проілюструвати атмо- сферу, в якій доводилося працювати історику, та певним чином відобразити елементи ментальності, що були притаманні окре- мим представникам наукового середовища. “В Інституті історії АН УРСР відділ історії феодалізму очолює Федір Павлович Шевченко, який в минулому розвалив наукову роботу в Інсти- туті археології, проповідував ідеї українського буржуазного націоналізму, деспотично переслідував своїх противників, спи- рався на групу некваліфікованих співробітників, щоденно випи- вав і т.д. За негідну діяльність він був знятий з посади дирек- тора. На Секретаріаті ЦК КП України йому винесено сувору догану і заборонено в майбутньому займати керівні посади. Чимало праць Шевченка знято з користування, як антинаукові і шкідливі. Повністю відкинув попередній проспект багатотомної історії і написав свій проспект. Створив свою групу, в якій об’єднав нероб і людей сумнівних. Шевченко разом з Котляром проповідує буржуазно-націоналістичну концепцію про існуван- ня української народності з ХV ст., а Київська Русь ого- лошується ним українською державою. За науковим планом Інституту в 1973 р. мав написати ряд §§ та розділи. Але не виконав жодної роботи. Це прямий злодій, якого потрібно судити і вигнати з партії. Протягом року Шевченко запевняв дирекцію, що розділи про Запоріжжя буде писати Володимир Голобуцький. Але обманював дирекцію. В кінці року Шевченко доручив писати розділ про козацтво Гапусенко. Шевченко нав- мисно зволікає доопрацювання розділу Гуслистого. З особистої ініціативи Шевченко дозволив йому протягом 6 місяців писати власну роботу. Зловживає Шевченко своїм становищем, щоб чинити розправу над тими, хто критикував його націоналістичні погляди. Зірвав дискусії намічені в плані Інституту. Веде себе у 278 відділі як деспот, роз’єднав відділ на два табори. Робота над І–ІІ томами фактично уже зірвана, а Шевченка це не турбує. Він діє за принципом – чим гірше, тим краще. У своїх працях Шевченко не дає глибокої критики ідеям українського буржуаз- ного націоналізму. А в багатьох працях має місце буржуазно- націоналістична концепція (про походження української народ- ності, українського козацтва і т.д.). Під час редагування УІЖу він всіляко ухилявся від друкування статей, в яких крити- кувались буржуазно-націоналістичні фальсифікації. Сам Шев- ченко – син куркуля-жандарма царської охранки і приховує своє походження. Одружений він на дочці крупного капіталіста. Тесть живе в США, великий міліонер, запеклий сіоніст, не- примиримий ворог Радянського Союзу. Шевченко підтримує з ним нелегальні зв’язки через українських буржуазних націона- лістів Пеленського та ін. Щорічно його тесть висилає з США, Канади та інших імперіалістичних країн різну літературу, періо- дику. Серед українських буржуазно-націоналістичних істориків США, Канади, ФРН, Франції та інших імперіалістичних країн Шевченко користується великим авторитетом. Багато його робіт частково або повністю надруковані у виданнях українських буржуазних націоналістів Вони широко посилаються на його праці. Різні українські буржуазні націоналісти, коли прибувають у Київ із Заходу, завжди намагаються особисто познайомитися з Шевченком і подарувати йому свої праці. Шевченко часто одержує книги і газети з імперіалістичних країн. Безумовно, що значна частина їх висилається його тестем та різними націо- налістами з якими підтримує різні зв’язки. Особиста бібліотека Шевченка наповнена буржуазно-націоналістичною літературою, яку він широко використовує в своїх роботах”10. Листи такого змісту були непоодинокі і якими б абсурдними не були звинувачення, висунуті в них, Ф. Шевченко змушений був виправдовуватися і писати пояснювальні записки у ЦК11. “На горі” також не забували про провини Ф. Шевченка. в 1974 р. був підготовлений проект доповіді В. Маланчука для виступу перед партактивом Київської області, в якому знову після двох років актуалізувалася справа директора інституту археології Ф. Шевченка, який “протиставив себе колективу, 279 допустив політичну короткозорість та націоналістичні викрив- лення”12. Звичайно, подібна атмосфера не сприяла науковій діяльності Ф. Шевченка. Він змушений був написати заяву про звільнення з посади в.о. завідуючого відділу історії феодалізму. У своїй заяві таке рішення він аргументував слабким здоров’ям. У що- деннику цей випадок прокоментував таким чином: “Находжусь у підвішеному стані і кожен негідник мене хоче розхитати”13. Такий “підвішений стан” відбився певним чином і на його науковій позиції. Вчений змушений був змінювати власні пере- конання під тиском обставин, що склалися. Так, на відомому закритому засіданні вченої ради інституту історії по обгово- ренню статті М. Брайчевського “Приєднання чи возз’єднання”, яка викликала широкий резонанс в наукових і партійних колах республіки а також закордоном14. Лейтмотивом цієї статті була теза про приєднання України до Московського царства в 1654 р. та колоніальний характер їхніх подальших взаємин. Ф. Шев- ченко, який в своїй кандидатській дисертації “Російські воєводи в містах Лівобережної України в другій половині XVII ст.” та в монографії “Політичні те економічні відносини України та Росії в першій половині XVII ст.” обстоював термін “приєднання” та ряд інших принципів, присутніх і в роботі М. Брайчевського, піддав критиці його твердження. “Як розуміти таку дивну мета- морфозу?” – написав згодом М. Брайчевський. Втім, згідно спо- гадів відомого вченого-археолога І. Винокура, М. Брайчевський, якому Ф. Шевченко багато допомагав, перебуваючи на посадах директора інституту археології, головного редактора “Україн- ського історичного журналу”, дуже добре розумів набір обста- вин, які змушували Ф. Шевченка змінювати свою позицію і ніколи його не засуджував за це. Ф. Шевченку пропонували зняти обов’язки завідуючого від- ділом, залишившись його співробітником, однак він наполіг на переході до іншого відділу. Його було призначено старшим науковим співробітником у відділ дружби народів СРСР, де він пропрацював до 1978 р. Проблематика, якою займався цей відділ, мала як заідеоло- гізований так і певною мірою універсальний характер. Серед 280 розроблюваних тем була – “Советский народ – единая исто- рическая общность”15. В її рамках Ф. Шевченко мав можливість реалізовувати теми “Українсько-білоруські відносини в XVII– XVIII ст.”, “Українсько-молдавські зносини в XIV–XVII ст.” По останній темі він опублікував розділи в колективній моно- графії16. Навіть після звільнення з посади завідуючого Ф. Шевченка не полишали в спокої. Від нього вимагали “покаяльної статті”, де мали бути вказані всі власні помилки. Він відмовився, поси- лаючись на свій науковий доробок, в якому міситься повний виклад його дослідницьких та суспільно-політичних прин- ципів17. До ЦК продовжували надходити анонімки, в яких, крім іншого, вказувалося на націоналістичні мотиви в текстах Ф. Шевченко, написаних для “Історії Української РСР”. Згаду- валося також недбале керівництво відділом18. Наприкінці 1977 р. почався тривалий бюрократичний процес зняття з Ф. Шевченко партійної догани, отриманої п’ять років тому, яка змінила особисте та професійне життя вченого. Закінчився цей процес лише в 1979 р. постановою ЦК КПУ “про зняття партійного стягнення...”19. Не випадково 1979 рік приніс таку зміну в життя історика. Адже вкінці 70-х – на початку 80-х рр. в Україні сталися певні ідеологічні зрушення в бік лібералізації, певним чином пов’язані з відставкою в 1979 р. секретаря ЦК КПУ з ідеології В. Маланчука. Послабився конт- роль за гуманітарними установами, почали друкувати твори раніше заборонених авторів – В. Симоненка, Л. Костенко, Л. Кисельова20. Після зняття партійного стягнення Ф. Шевченка наче пере- віряли на лояльність, доручивши йому інспектувати в складі київського міському партії діяльність партійної організації істо- ричного факультету Київського державного університету.21 В 1978 р. Ф. Шевченка було призначено керівником не структурної групи з історичної географії та картографії відділу джерелознавства та допоміжних історичних дисциплін. Фак- тично він повертається до проблематики, яку розробляв на межі 60–70-х рр. Дослідження проблем картографії, на думку І. Ко- лесник, варто сприймати як “захисну реакцію” на процеси 281 подальшої провінціалізації та маргіналізації української істо- ричної науки. В умовах ідеологічної реакції та адміністра- тивного тиску ідея історичного атласу, тобто “історії в картах” мала продуктивний характер і мусила відтворити синтетичний погляд на історію України. Ф. Шевченко був впевнений, що картографічними методами можна вивчати історичний процес як єдине ціле22. Протоколи засідань та плани роботи відділу відображають активний організаційний процес по підготовці історичного ат- ласу України, що включав в себе визначення принципів його створення, окреслення переліку карт, підбір корпусу необхідних джерел23. О. Маркова – головний редактор історичного атласу, яка входила до складу групи, очолюваної Ф. Шевченком, у своїх спогадах відмічала справжній організаторський талант її керів- ника, його вміння працювати з колективом. “Ф. Шевченко, – згадує вона, часто приносив крадькома праці М. Грушевського, В. Антоновича, В. Кубійовича, С. Рудницького, кажучи: “Ці ро- боти потрібно обов’язково знати головному редактору Атласу історії України, щоб підправляти наших авторів, але посилатися на них не слід”24. У 1982 р. в структурі відділу джерелознавства й допоміжних історичних дисциплін був утворений сектор історичної геогра- фії та картографії, керівником якого призначено Ф. Шевченка25. Він його очолював до 1987 р., після чого був звільнений через досягнення граничного віку для зайняття керівної посади26. За ці роки проводилася динамічна робота з підготовки атласу, у ре- зультаті якої вже в 1986 р. був готовий і переданий до типо- графії його макет. Втім робота по публікації затримувалась спочатку через технічні причини та деякі доопрацювання, потім через нестачу коштів, згодом вже в 90-х рр. його зміст та кон- цепція застаріли та вимагали переробки. Окрім роботи, пов’язаної зі створенням історичного атласу Ф. Шевченко розробляє тематику краєзнавства, “за допомогою якого, в умовах радянської дійсності конструювалася цілісна картина української історії” із сукупності регіональних історій27. Ф. Шевченко, зокрема пише статті по історії Поділля, Буковини, тобто країв безпосередньо пов’язаних з його біографією. 282 На початку 80-х рр. в українському суспільстві поглибилися “інерційні тенденції”, що прийшли на зміну певному відрод- женню культурного життя за часів “відлиги”. В інституті історії напрямки історичних досліджень були доволі абстрактними і тісно прив’язаними до загальносоюзної тематики. Наприклад, “Історія Великої Жовтневої соціалістичної революції і побудова соціалізму в СРСР”, “Етнічна історія і сучасне націотворення”, “Зовнішня політика КПРС і радянської держави” та ін. Історія України не згадується як об’єкт досліджень28. В 1986 р. для інституту було визначено ще один великий проект – підготовка п’ятитомної “Історії класів та соціальних верств УРСР”, яка була частиною союзного проекту. “Історія” мала показати зако- номірність прогресу станів та класів до соціалістичного сус- пільства29. В той же час інститут не оминули зміни, що мали місце на найвищому союзному рівні. Це, зокрема, стосується пов’язаних з приходом до влади Ю. Андропова гіперболізованих заходів по підвищенню трудової дисципліни, які ставали до порядку ден- ного кожного з відділів в тому числі й відділу, де працював Ф. Шевченко30. У 80-х рр. співробітники інституту історії, так само як і історики всієї України, були залучені в розробці чергових ювілейних дат. Йдеться про 1500-річчя Києва та 325-річний ювілей Переяславської Ради. Ф. Шевченко в цей період також пише численні статті із визначених тем. В цілому, його нау- ковий доробок за початок – середину 80-х рр. значну частину робіт, опублікованих в енциклопедіях та інших багатотомних виданнях. В цей же час Ф. Шевченко бере активну участь в науково- організаційній роботі. Він був членом багатьох наукових та громадських організацій. Зокрема, Наукової ради по історії АН СРСР, Наукової ради по історичній географії та картографії АН СРСР, Наукової ради Головного архівного управління УРСР, Українського комітету по вивченню і розповсюдженню слов’ян- ських культур, Ономастичної комісії АН УРСР, Координаційної ради по краєзнавству АН УРСР, Міжнародного комітету сла- вістів, Археографічної комісії АН УРСР, також був головою 283 наглядової комісії Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, Державної комісії Київського державного університету31. Крім цього він був відповідальним редактором “Історико-географічного збірника”, членом редколегії “УІЖу”. Ф. Шевченко на засіданнях відділу піднімав питання про від- новлення заборонених збірників “Історичні джерела та їх вико- ристання”, “Історіографічні дослідження в Українській РСР”32. Стенограми засідань відділу джерелознавства та допоміжних історичних дисциплін ілюструють високу ерудицію Ф. Шев- ченка та його ґрунтовну обізнаність в проблемах допоміжних історичних дисциплін. Він виступав в активних обговореннях статей, дисертацій по геральдиці, генеалогії, нумізматиці, оно- мастики, джерелознавства. Вчений брав участь у наукових кон- ференціях, в тому числі й міжнародних (зокрема, Міжнарод- ному конгресі ЮНЕСКО, що відбувся в Києві в 1979 р.)33. Висвітлення діяльності Ф. Шевченка в Інституті історії Ук- раїни буде неповним, якщо не згадати ще один її аспект – підготовку наукових кадрів, участь в роботі спеціалізованої вче- ної ради по захисту дисертацій в якості офіційного опонента34. В цілому за свою наукову кар’єру Ф. Шевченко підготував 7 докторів і 60 кандидатів наук. Значна частка цих захистів проходила в Інституті історії. Якщо прослідкувати тематику робіт, що захищались в цій установі під керівництвом Ф. Шев- ченко, то близько 80% з них написані на теми пов’язані з історією України XVI-XVIII ст., історіографією та спеціальними історичними дисциплінами. Серед його аспірантів були В. Смо- лій, Г. Боряк, Н. Шип, Ф. Шабульдо, Н. Герасименко та багато інших відомих нині істориків. Загалом, за спогадами спогадів М. Дмитрієнко, Ф. Шевченко так чи інакше допоміг більше сотні науковцям знайти свій шлях у науці. За період 1946–1995 рр. Ф. Шевченко 60 разів виступав офіційним опонентом під час захисті в інституті історії. Аналіз назв захищених дисертацій дозволяє виділити декілька тема- тичних блоків: Велика Вітчизняна війна, події громадянської війни, середньовічна та ранньомодерна історія України, історіо- графія та спеціальні історичні дисципліни, історія слов’янських народів та західноукраїнських земель у ХІХ ст. Тематика дисер- 284 тацій, на захисті яких Ф. Шевченко виступав офіційним опо- нентом, певним чином залежала від його професійної діяль- ності. Так в 40-х рр., працюючи в Комісії по вивченню історії Великої Вітчизняної війни, він опонував дисертації на цю ж тему, в 50-х рр. – під час роботи у відділі історії країн народної демократії, – тематика була більше пов’язана з історією сло- в’янських країн, західноукраїнських земель за часів імперії Габсбургів. З 1968 р., коли вчений став очолювати відділ спе- ціальних історичних дисциплін, відповідно змінилася і тематика робіт. Найтяжчий період біографії вченого (1973–1979 рр.), пов’язаний зі звільненням з інституту археології за ідеологічним формулюванням та компанією по його дискредитації, яскраво відобразився на інтенсивності опонування. За цих сім років Ф. Шевченка лише один раз в інституті історії було запрошено бути офіційним опонентом. Очевидно здобувачі просто боялися пов’язувати свою наукову кар’єру з “опальним” істориком. І лише з 1980 р., коли було офіційно знято партійні стягнення він знову з колишньою інтенсивністю брав участь в засіданнях вченої ради як опонент. Слід відзначити, що Ф. Шевченко, принаймні в інституті історії, ніколи не опонував відверто кон’юнктурним роботам на теми історії партії та соціалістичного будівництва, навпаки брався за більш “небезпечні” періоди Середньовіччя, раннього нового часу, дорадянської історіографії. У зв’язку з останньою, варто навести приклад один з яскравих прикладів, коли вчений погодився бути офіційним опонентом на захисті дисертації Ю. Пінчука про творчість М. Костомарова, коли це відмовилися зробити інші науковці через “крамольність” самої тематики дисертації, звинуваченні її автора у ревізіонізмі із негласною забороною друкувати його роботи в провідних фахових часо- писах. З кінця 80-х рр. на хвилі ліберальних змін в радянському суспільстві, в інституті історії починають організовуватися круглі столи, дискусійні клуби, в яких обговорюються різні контраверсійні теми української історії, зокрема актуальні проблеми середньовіччя та раннього нового часу, доба україн- ської революції 1917–1921 рр., період 20–30 рр. ХХ ст.35 285 В 1990 р. інституту повертається його стара назва – Інститут історії України. Однак і надалі існує практика узгодження інс- титутських дослідницьких тем із загальносоюзною тематикою. В цьому році вперше в історії інституту його співробітники обговорювали концепцію розвитку АН УРСР36. Ф. Шевченко був активним учасником та організатором якіс- но нових процесів у вітчизняній історичній науці. Він став одним з фундаторів Археографічної комісії при АН УРСР, відновленої в 1987 р. В рамках якої працював над виданням Зборівського реєстру 1649 р., опублікований в 1995 р. В планах вченого було також наукове видання “Історії Русів”, якому не судилося бути здійсненим37. Наприкінці 1990 р., також вперше в історії інституту нау- ковці обговорювали дослідницькі плани, долучившись до роз- робки “Республіканської програми розвитку історичних дисцип- лін, поліпшення вивчення і пропаганди історії УРСР”38. Ця програма передбачала докорінні зміни у дослідженнях вітчиз- няної історії, відкриття нових напрямків, вивчення раніше “за- критих” тем, перевидання творів із спадщини української істо- ричної думки, документальних джерел. В 1991 р. вперше були сформовані оригінальна тематика, над якою працювали спів- робітники інституту історії України, яка не мала потреби узгод- жуватись із загальносоюзними науковими планами. Йдеться про теми “Історія України в контексті світової цивілізації”, “Етапи формування української державності”, “Джерела історії України та спеціальні історичні дисципліни”39. Останню тематику роз- робляли співробітники відділу джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін, де працював і Ф. Шевченко. З реорга- нізацією відділу і утворенням на його базі відділу історіографії та спеціальних історичних дисциплін Ф. Шевченко стає в ньому головним науковим співробітником. Після утворення в 1994 році відділу української історіографії вчений працює в його структурі, розробляючи тему “Шляхи розвитку української історіографії (початок ХІХ – 90-і роки ХХ ст.)”40. Помер Федір Павлович Шевченко 1 листопада 1995 року. Більше двадцяти років пропрацював в Інституті історії України після звільнення з посади директора. В цьому часовому 286 відтинку можна виділити періоди 70–80-х рр., який можна умовно означити як “покарання”41 або “тимчасової особистої поразки”42. Цей період, окрім ідеологічних переслідувань, що, безперечно негативно позначилися на науковій діяльності вче- ного, відмічено і активною участю Ф. Шевченка в розробці актуальних тем вітчизняної історії. Йдеться про його роботи в галузі історичної картографії, краєзнавства, дослідження міжна- родних зв’язків України доби середньовіччя та раннього нового часу. На жаль, Ф. Шевченку мало довелося проявити свою діяльність в умовах відсутності ідеологічного тису на історичну науку (кінець 80-х – 90-ті рр.). Однак, за цей короткий період він видав Зборівський реєстр 1649 р. – важливе джерело для вивчення історії України XVII ст., сприяв розробці принципів та перспектив роботи Археографічної комісії в цілому. В історика з’явилась можливість по-новому підійти до аналізу раніше розроблюваних проблем, зокрема “Історії Русів”, вивчення твор- чості та біографії М. Грушевського. ———————— 1 Документ № 134 // “Істину встановлює суд історії”. Збірник на пошану Федора Павловича Шевченка. – Т. 1. Джерела. – К., 2004. – С. 453. 2 Санцевич А. Інститут історії України НАН України. Історіогра- фічний нарис. (До 60-річчя установи). – К., 1994. – С. 56. 3 Науковий архів Інституту історії України НАН України. (далі – НА ІІУ НАНУ) – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 701. – Арк. 72. 4 Щоденникові нотатки //«Істину встановлює суд історії». – Т. 1. – С. 603. 5 Там само. – С. 624. 6 НА ІІУ НАНУ. – Ф. 1. – Спр. 707. – Арк. 15. 7 Щоденникові нотатки. – С. 616. 8 Інститут рукописів Національної бібліотеки України (далі – ІР НБУ). – Ф. 349. – Спр. 1007. 9 Щоденникові нотатки. – С. 629. 10 Щоденникові нотатки. – С. 625–626. 11 ІР НБУ . – Ф. 349. – Спр. 989, 1007. 287 12 Центальний державний архів громадських об’єднань Украъни (далы – ДАГО України). – Оп. 32. – Спр. 630. – Арк. 19. 13 Щоденникові нотатки. – С. 630. 14 Брайчевський М. Приєднання чи возз’єднання? Критичні замітки з приводу однієї концепції // Переяславська Рада 1654 р. (Історіографія та дослідження). – К., 2003. – С. 299–344. 15 НА ІІУ НАНУ. – Ф. 1. – Спр. 917. – Арк. 6. 16 Шевченко Ф. Страницы украинско-молдавских связей второй половины XVII – первой половины XVIII в. // Исторические корни связей и дружбы украинского и молдавского народов. – К., 1980. – С. 91–105; Його ж Украинско-молдавские отношения в годы Освобо- дительной войны 1648–1654 гг. // Там само. – С. 73–90; Його ж. Украинско-молдавские связи в XIV – первой половине XVI в. // Исторические корни связей и дружбы украинского и молдавского народов. – С. 46–57. 17 Щоденникові нотатки. – С. 635. 18 Там само. – С. 636. 19 Документ № 141 // “Істину встановлює суд історії”. – Т. 1. Дже- рела. – С. 459–460. 20 Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960– 1980 рр. – К., 1995. – С. 172. 21 НА ІІУ НАНУ. – Ф. 1. – Спр. 1331. – Арк. 28. 22 Колесник І. Федір Шевченко: наукова генеалогія українського радянського історика // Український історичний журнал. – 2005. – № 1. – С. 185. 23 НА ІІУ НАНУ. – Ф. 1. – Спр. 1252. – Арк. 2; Спр. 1253. – Арк. 61; Спр. 1254. – Арк. 33. 24 Апанович О. Федір Павлович Шевченко: історик, архівіст, істо- ріограф, джерелознавець, археограф, організатор науки, Людина // Істину встановлює суд історії. Збірник на пошану Федора Павловича Шевченка. – Т. 1. Джерела. – К., – С. 105. 25 Документ № 143 // “Істину встановлює суд історії”. – Т. 1. Джерела. – С. 461. 26 Документ № 149 // “Істину встановлює суд історії”. – Т. 1. Джерела. – С. 468. 27 Колесник І. Федір Шевченко: наукова генеалогія українського радянського історика. – С. 186. 28 Санцевич А. Інститут історії України НАН України. Історіо- графічний нарис (до 60-річчя установи). – К., 1998. – С. 100. 288 29 Санцевич А. Інститут історії України НАН України. – С. 102. 30 НА ІІУ НАНУ. – Ф. 1. – Спр. 1531. – Арк. 26. 31 Там само. – Спр. 1461. – Арк. 36. 32 Там само. – Спр. 1460. – Арк. 17. 33 Репринцев В. Міжнародні зв’язки інституту історії АН УРСР // Український історичний журнал. – 1980. – № 5. – С. 156. 34 У підготовці цього сюжету використані матеріали видання: Інс- титут історії України НАН України. – 1936–2006. – К., 2006. – С. 234– 307. 35 Санцевич А. Інститут історії України НАН України. – С. 103. 36 НА ІІУ НАНУ. – Ф. 1. – Спр. 1837. – Арк. 20. 37 НА ІІУ НАНУ. – Спр. 1867. – Арк. 2. 38 Республіканської програми розвитку історичних дисциплін, по- ліпшення вивчення і пропаганди історії УРСР” // Український істо- ричний журнал. – 1990. – № 11. – С. 3–9; № 12. – С. 3–12. 39 Санцевич А. Інститут історії України НАН України. – С. 114. 40 НА ІІУ НАНУ. – Ф. 1. – Спр. 2048. – Арк. 3. 41 Апанович О. Федір Павлович Шевченко. – С. 97. 42 Колесник І. Федір Шевченко: наукова генеалогія українського радянського історика. – С. 180.

Федір Шевченко: діяльність в Інституті історії 1972–1995 (до 100-річчя від дня народження)

Репозитарії

Схожі ресурси