Міграційні процеси в Південній Україні в другій половині XVІI–XVIII ст.: народницька історіографічна концепція

Представлений аналіз історії міграцій в Південній Україні в другій половині XVIІ–XVIII ст. представниками народницького напряму історіографії (друга половина XIX – початок XX ст.). З’ясовано, якою мірою їх дослідження відбили прогресивні тенденції історичного процесу, адже ступінь вивченості пробл...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автор:	Стешенко, Н.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2014
Назва видання:	Історіографічні дослідження в Україні
Теми:	Проблемна історіографія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95358
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Міграційні процеси в Південній Україні в другій половині XVІI–XVIII ст.: народницька історіографічна концепція / Н. Стешенко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 357-367. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-95358
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-953582016-02-26T03:02:15Z Міграційні процеси в Південній Україні в другій половині XVІI–XVIII ст.: народницька історіографічна концепція Стешенко, Н. Проблемна історіографія Представлений аналіз історії міграцій в Південній Україні в другій половині XVIІ–XVIII ст. представниками народницького напряму історіографії (друга половина XIX – початок XX ст.). З’ясовано, якою мірою їх дослідження відбили прогресивні тенденції історичного процесу, адже ступінь вивченості проблеми є недостатнім. The analysis of history of migrations is presented in South Ukraine in the second half of the XVІI–XVIII-th century by the representatives of folk direction of historiography (second half of XIX-th – early in the XX-th century). It is certain, in which measure their researches represented the progressive tendencies of historical process. A degree of studied of problem is insufficient. 2014 Article Міграційні процеси в Південній Україні в другій половині XVІI–XVIII ст.: народницька історіографічна концепція / Н. Стешенко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 357-367. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. XXXX-0023 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95358 930.1“1850/1910”:711.13(477.7) uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблемна історіографія Проблемна історіографія
spellingShingle	Проблемна історіографія Проблемна історіографія Стешенко, Н. Міграційні процеси в Південній Україні в другій половині XVІI–XVIII ст.: народницька історіографічна концепція Історіографічні дослідження в Україні
description	Представлений аналіз історії міграцій в Південній Україні в другій половині XVIІ–XVIII ст. представниками народницького напряму історіографії (друга половина XIX – початок XX ст.). З’ясовано, якою мірою їх дослідження відбили прогресивні тенденції історичного процесу, адже ступінь вивченості проблеми є недостатнім.
format	Article
author	Стешенко, Н.
author_facet	Стешенко, Н.
author_sort	Стешенко, Н.
title	Міграційні процеси в Південній Україні в другій половині XVІI–XVIII ст.: народницька історіографічна концепція
title_short	Міграційні процеси в Південній Україні в другій половині XVІI–XVIII ст.: народницька історіографічна концепція
title_full	Міграційні процеси в Південній Україні в другій половині XVІI–XVIII ст.: народницька історіографічна концепція
title_fullStr	Міграційні процеси в Південній Україні в другій половині XVІI–XVIII ст.: народницька історіографічна концепція
title_full_unstemmed	Міграційні процеси в Південній Україні в другій половині XVІI–XVIII ст.: народницька історіографічна концепція
title_sort	міграційні процеси в південній україні в другій половині xvіi–xviii ст.: народницька історіографічна концепція
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Проблемна історіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95358
citation_txt	Міграційні процеси в Південній Україні в другій половині XVІI–XVIII ст.: народницька історіографічна концепція / Н. Стешенко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 357-367. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT stešenkon mígracíjníprocesivpívdenníjukraínívdrugíjpoloviníxvíixviiistnarodnicʹkaístoríografíčnakoncepcíâ
first_indexed	2025-07-07T02:09:01Z
last_indexed	2025-07-07T02:09:01Z
_version_	1836952209018847232
fulltext	357 УДК 930.1“1850/1910”:711.13(477.7) Наталія Стешенко МІГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ПІВДЕННІЙ УКРАЇНІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVІI–XVIII ст.: НАРОДНИЦЬКА ІСТОРІОГРАФІЧНА КОНЦЕПЦІЯ На сьогодні особливо гостро постає питання міграцій наро- донаселення в Південній Україні, де в ході освоєння території українці та інші етноси сформували сучасне населення регіону. Міграційна політика й народна колонізація території в середині XVIІ–XVIII ст. відіграли вагому роль, оскільки в XVIII ст. інтенсивність міграцій у регіоні досягла найвищих показників у державі. Історіографічний аспект проблеми не став предметом комплексного всебічного дослідження. Визначальним кроком в історіографії питання стала поява досліджень Д. Багалія, В. Пір- ка, Є. Сусликова та інших. Отже наявний невеликий пласт істо- ріографічних нарисів дослідження теми вимагає узагальнення літератури для визначення нових векторів наукового пошуку. У зв’язку з цим, мета даного дослідження – показати, що привнесли у вивчення історії міграцій в Південній Україні в другій половині XVIІ–XVIII ст. представники народницького напряму історіографії (друга половина XIX – початок XX ст.) і з’ясувати, якою мірою їх дослідження відбили прогресивні тенденції історичного процесу. У середині та другій половині XIX ст. наукові розвідки з проблеми представлені історіографією народницького напряму. Важливим чинником досліджуваного питання стала археогра- фічна діяльність. Якщо у XVIII – першій половині XIX ст. пошук пам’яток, колекціонування старожитностей провадилося на аматорському рівні, то з середини XIX ст. почали ство- рюватися для цих цілей спеціальні археографічні інституції. Так, у 1843 р., за ініціативою М. Максимовича, була заснована 358 Київська археографічна комісія, концентрованим підсумком якої стали 15 томів «Актов, относящихся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографичной ко- миссией» (1846–1853). До цієї серії увійшли документи та мате- ріали з історії України за 1340–1699 р., у тому числі з питань заселення Південної України. Видавнича діяльність Комісії стимулювала наукові дослід- ження. З Комісією почав плідно співпрацювати В. Антонович і вже 1863 р. в її виданні «Архив Юго-Западной России» опуб- лікував «Исследование о козачестве», а з наступного року став головним редактором цього збірника1. Незважаючи на нищівну критику з боку сучасників, В. Антонович упродовж 20-ти років видав дев’ять томів джерел, частину оригіналів з яких у роки Другої світової війни було втрачено. Більше того, на базі спе- ціально звезених до Києва актових книг ще у 1852 р. було створено Центральний архів давніх актів, який постійно попов- нюється. На сьогодні – Центральний державний історичний архів України. У 1870 р. як передмова до першого тому п’ятої частини «Архива Юго-Западной России» опубліковано «Исследование о городах в Юго-Западной России по актам 1432–1798»2. Органіч- ним доповненням наукових і популярних розвідок В. Антоно- вича з козацької історії є його магістерська дисертація «Послед- ние времена козачества на правой стороне Днепра», побудована здебільшого на актовому матеріалі. Українською мовою уперше твір опубліковано в 1895 р. під назвою «Останні часи Козаччини на Правобережжі» у серії «Руська історична бібліотека», як додаток до 17 тому3. Автор зосередився переважно на перед- умовах конфлікту Варшави і Фастова як центру козацтва на Правобережжі, між тим, вивчено питання запустіння південного кордону. Процес набув сили у 1674–1678 рр. – часу вини- щувальних турецьких і польських набігів, коли мешканці втекли на Лівобережжя. Таким чином, обезлюдніли міста й округи: Чигирин, Черкаси та інші. 1897 р. у Чернівцях побачила світ «Коротка історія Козач- чини». У приватно прочитаних (безцензурних) лекціях В. Анто- нович популярно виклав своє бачення історії українського 359 козацтва, зокрема показав рух і чисельність населення Південної України протягом XVII ст. Дослідження містить картосхему українських і суміжних територій. Свого часу В. Антонович навколо Київської археографічної комісії згуртував доволі численну групу дослідників, яка склала ядро наукової школи істориків-документалістів. Серед членів комісії та її співробітників слід виділити П. Куліша, наукові розвідки якого поряд із професійними дослідженнями сприяли розвиткові питання. Доцільно відзначити його історичну працю «История воссоединения Руси» (1874, 1877 рр.), між тим автор повторює відомі положення попередників щодо проблеми4. Необхідно також відзначити публікації документальних матері- алів, на які спирався автор при написанні «Истории воссое- динения Руси». Примітно, що всі документи подані мовою оригіналу із детальним супровідним коментарем. Функціонування Київської археографічної комісії також сприяло діяльності місцевих історичних товариств. У такий спо- сіб діячі Товариства Нестора Літописця та Відділу геогра- фічного товариства ініціювали заснування часопису «Киевская старина» (далі – КС) (1882–1906 рр.), публікації на його сто- рінках відіграли помітну роль у вивченні проблеми. Л. Падалка в грунтовному огляді зробив спробу простежити витоки козацтва, описавши рух населення на Запорожжя у XVI ст.5 Крім праць своїх попередників, він скористався матеріалами Ніконовського літопису, Хронікою Й. Бєльського, актами, виданими Археографічною комісією (Т. 1, 2) та ін. Характер колонізації території у XVI ст. визначає як «полуко- чевой». На жаль, автор споріднює фактори виникнення україн- ського («украинного») і запорозького («низового») козацтва, слабо відтіняє різницю між ними. Помиляється він і в часі виникнення останнього, вказуючи кінець XVI ст. Необхідно відзначити й більш пізню його працю «Прошлое Полтавской территории и её заселение», у якій розглянуто заселення ме- жиріччя Псла і Ворскли при впадінні їх у Дніпро6. Цінними є відомості про початки м. Кременчука, селища Переволочної, Орлянської та Царичанської фортець. Питання наступу на територію Запорожжя приватного та державного землеволодіння в останні роки існування Січі та 360 опору запорожців спробам відторгнення земель як під військові поселення, так і поміщицькі дослідив на конкретному фактич- ному матеріалі А. Шиманов7. Проблема щодо території розселення та характеру відносин причорноморських ногайців із землеробським населенням сте- пового порубіжжя в період з 1715 по 1774 рр. розглянута в археографічних дослідженнях А. Андрієвського8. Історії запо- розьких козаків присвячена й археографічна публікація Я. Но- вицького «Материалы для истории Запорожских казаков (Из запорожского сечевого архива)» (1909 г.), в якій упорядник навів десятки неопублікованих раніше запорозьких документів, у тому числі, з історії заселення. Примітно, що основою для цієї праці послуговували матеріали А. Скальковського9. Необхідно також відзначити «Материалы для истории колонизации быв- ших запорожских владений» В. Біднова, які вийшли в дев’ятому випуску «Летописи Екатеринославской ученой архивной комис- сии» 1913 р. та окремим виданням у 1914 р.10. У 1895 р. окремим відтиском із журналу «Киевская старина» опубліковано уривки з 19 томів оповідань І. Ролле, щодо історії Правобережної України, переклад яких здійснила О. Єфи- менко11. Цінними видаються відомості щодо південних кордонів Київського воєводства та північного кордону Запорожжя, а також складу та темпів їх заселення, які містяться у другому оповіданні. Необхідно також відзначити, що Ролле багато уваги приділив історії Запорожжя. У творчому доробку О. Єфименко виняткове місце посідає «История украинского народа»12, рукопис якої був визнаний кращім13. Поштовхом до її написання (між 1896 і 1906 рр.) став оголошений у 1896 р. редакцією журналу «Киевская старина» конкурс на краще узагальнююче науково-популярне дослід- ження з історії України. Окремим виданням книга вийшла у Петербурзі в 1906 р. у серії «История Европы по эпохам и странам в средние века и новое время». 1922 р. обидва випуску праці, перекладеної на українську мову, були опубліковані у Харкові. Виникнення українського козацтва дослідниця вважає закономірним етапом в освоєнні українським етносом Степової України та захисті від татарської навали, наголошуючи на 361 «военном» характері «вольного добытчика» і, разом з тим, «земледельческом», «промысловом». До цих розвідок О. Єфименко близька праця І. Новицького «Очерки истории крестьянского сословия Юго-Западной России в XV–XVII веке». Появу козацтва він ув’язує з ініціативою селянства – народною колонізацією півдня14. Джерелознавчі дискурси з проблеми у 80-х рр. XIX ст. на сторінках журналу «Киевская старина» публікував Д. Багалій15. У 1887 р. у Москві вчений видав «Очерки из истории коло- низации степной окраины Московского государства»16. Спира- ючись на солідний джерелознавчий та фактичний матеріал, він розглянув простір не лише Харківської, частково Курської, Воронезької, а й північну частину Катеринославської губерній. Ним указується тісне сусідство з татарами як визначальний фактор впливу на політику Російської держави протягом XV– XVIII ст., і, відповідно, метою дослідження є детальний аналіз російської та української колонізації південних кордонів. Загалом історик явно перебільшує роль міграційної політики Російської держави у процесі заселення регіону. Опублікований у 1889 р. окремим відтиском із журналу «Киевская старина» нарис «Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры» (публічні лекції з проб- леми були прочитані навесні 1888 р. у м. Миколаєві) хоч і носив характер ознайомчої праці, проте містив ряд важливих відмін- ностей17. Зокрема, Багалій підкреслював важливість козацької міграції регіону, довівши, що суто воєнні цілі Запорожжя на початку XVIII ст. поступово змінюються на мирні. Чимало уваги приділено переселенню іноземців. Отже, у працях, при- свячених історії півдня України, погляди історика зазнали пев- ної еволюції, більш виразно підкреслено роль народних мас у процесі міграцій. Велике значення для вивчення історії регіону мають праці Д. Яворницького18. Історик високо оцінював роль українського козацтва, висвітлив його походження, склад. Майже все життя учений присвятив вивченню історії Запорозької Січі, його под- вижницька діяльність щодо пошуку, виявлення, колекціону- вання і дослідження старожитностей була захоплюючою. 362 Учений зібрав різноманітний корпус джерел. Лише тільки опублікований у 1888 р. «Сборник материалов для истории запорожских козаков» містив 118 справ (за 1748–1829 рр.)19. Цінними видаються документи стосовно віддалення запорожців від меж турецько-татарських володінь з огляду на мир із Туреччиною. Яворницьким опубліковано корпус документів (з 1748 р.) про прикордонні суперечки за землі та угіддя Старої Самари (Богородицька фортеця), донських козаків, новослобід- ських полків, новосербських поселенців, які зайняли північно- західні землі Січі та слов’яносербів щодо північно-східних кор- донів запорозьких степів. Паралельно у хронологічній послідов- ності містяться матеріали про оборонні укріплення, містечка, будівництво нових куренів, захист кордонів Нової Сербії та заселення Запорожжя євреями. 1903 р. історик видав архівні матеріали під назвою «Источники для истории запорожских козаков»20. Праця складалася із 2 231 сторінки і вміщувала 900 документів з історії Запорожжя за період 1651–1788 рр. з різних архівів. Отже, завдяки археографічній діяльності історика до нас надійшли публікації цінних документів з проблеми, які були знищені під час революції та громадянської війни. У 1890 р. надруковано і 1898 р. перевидано ґрунтовне до- слідження топографії за доби Нової Січі (1734–1775) «Воль- ности запорожских козаков»21. Проблема змін державних кордо- нів Запорозьких Вольностей уперше розглядалася з наукового боку як цілісність на доволі репрезентативній джерельній базі. Слід зауважити, що ніхто із дослідників Запорожжя після Яворницького не брався за розробку його топографії. Дослідник розглянув дипломатичні акти, пов’язані з визначенням на міс- цевості лінії російсько-турецького кордону після мирних угод 1700, 1709 та 1738 рр., визначив розташування вказаних у актах прикордонних позначок та вперше помітив деякі невідповід- ності та неточності у текстах межових документів 1700–1705 рр. Також істориком було надано увагу й законодавчим джерелам щодо визначення східної межі Запорожжя у 1743 р. Фундаментальна «История запорожских козаков» у трьох томах (1892, 1895, 1897 рр.) стала підсумком багаторічної до- слідницької роботи вченого, розпочатої ще в студентські часи22. 363 Перший том висвітлював питання походження, складу та чи- сельності козацтва (був виправлений і доповнений, опубліко- ваний 1900 р.), другий і третій – системний, послідовний і детальний виклад політичної історії запорозького козацтва від його першопочатків до 1734 р. Для їх створення Яворницький скористався такими солідними виданнями документів як «Архив Юго-Западной России», «Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России», «Памятники, изданные временной комис- сией», власними збірками, наративними джерелами, літописами та хроніками, чисельними працями попередників. Загалом біб- ліографія першого тому (першого видання) налічує 170 позицій. Д. Яворницький увів до вжитку поняття Запорозької Воль- ниці – території, якою володіла Січ у різні періоди свого існування23. Безперечну цінність складають відомості про визна- чення меж землі низових козаків. Більш імовірно визначені границі Вольностей з 1655 р. за універсалом Б. Хмельницького, хоча Яворницький указав, що цей документ, як і згадані вище, копія. Зазначені обставини спричинили у подальшому масу межових проблем і суперечок. Дослідник дослідив зміни рубежів Запорожжя до 1775 р. Незважаючи на визначення кордону напередодні ліквідації Січі: «від річки Бахмут нижче «старої» Української лінії, ... яка тягнулася від гирла Орелі до верхів’я (у дійсності: середньої течії – Н. С.) Сіверського Дінця, до ріки Бугу, завдовжки 600 верст, від гирла Берди до «старої» Української лінії, завдовжки 350 верст; на сході з землею Війська Донського; на півдні й заході турецькими землями – Очаковим і Кримом, а навпроти Кубані – по Азовське море, ... запорізькі козаки часто виходили за межі своїх вольностей». Отже, Яворницький зазначає, що Запорожжя обіймало територію Катеринославської губернії (всі дев’ять повітів), значну частину Херсонської (Херсонський, Олександрійський, Одеський, Єлизаветградський, Ананьївський і Тираспольський повіти). Крім того, запорожцям належала частина Дніпровського повіту Таврійської губернії, низом до м. Олешки, а також ділянка «завдовжки 60 і завширшки 66 верст, Ізюмського повіту Харківської губернії з центром у Барвінковій Стінці». 364 Безперечну цінність складають дані щодо чисельності насе- лення Запорожжя: 1534 р. – не більше 2 тис. чол., 1535 р. – близько 3 тис. чол., 1675 р. – 20 тис. чол., 1755 р. – 27 тис. чол. Загалом, історик, спираючись на підрахунки А. Скальковського, дійшов висновку, що на момент «розквіту самого війська запо- різьких козаків могло бути від 10 до 12 тис., а разом із жителями зимівників і слобод до 100 тис. чоловік». Найгустіше були заселені Самарська і Протовчанська паланки, найменш – Каль- міуська та Прогноївська. Таким чином, синтез знань, які виклав у першому томі Д. Яворницький і до сьогодні залишаються критерієм наукового висвітлення проблеми. Видатною подією в українському історіографічному процесі кінця XIX – початку XX ст. було створення і вихід у світ перших томів фундаментальної «Історії України-Руси» М. Гру- шевського24 [12]. Видавалася вона у Львові та Києві у період 1898–1936 рр. і складалася з 10 томів у 13 книгах. Багатотомник містив систематичний виклад української історії від найдавні- ших часів до середини XVII ст. і являв собою науковий синтез історичних знань. Грушевський підкреслює український характер селянської колонізаційної хвилі регіону. У VII томі «Козацькі часи – до року 1625» (1909 р.) розглянуто питання появи та розвитку українського козацтва. Проаналізовано процес колонізації й освоєння території «дикого поля». Окремо розглянута проблема заснування та розвитку Запорозької Січі. Зазначені питання історик у стислому вигляді виклав у праці «Очерк истории укра- инского народа» (видавалася у Санкт-Петербурзі в 1904, 1906 і 1911 рр.)25. Загалом «Історія України-Руси» поклала початок українській історіографії відповідно до стандартів європейської науки26. Наприкінці першого десятиліття XX ст. окремі питання з проблеми висвітлюються у загальних працях з історії України. Серед інших можна виділити дослідження М. Аркаса (1908 р.), П. Андріанова (1910 р.)27. Отже, історіографія другої половини ХІХ – початку ХХ ст. вирізняється чисельністю досліджень, у яких знайшла відоб- раження історія заселення Південної України. Представниками 365 народницького напряму дослідницька лабораторія другої поло- вини ХІХ – початку ХХ ст. значно розширила знання з проб- леми. В цей час відбулося окреслення проблеми як наукової. У дослідженнях другої половини XIX – початку XX ст. історія заселення Південної України висвітлюється в основному про- тягом XVIII ст. і, переважною більшістю, у Запорожжі та Південно-Східному регіоні. Дослідники намагалися розкрити роль народної колонізації краю і довести, що основна заслуга в його заселенні на початковому етапі належить запорозькому козацтву. Загалом перспективним видається в історіографії дру- гої половини XIX – початку XX ст. зробити спробу проана- лізувати основні етапи в заселенні території, визначити чисель- ний та етнічний склад її населення, роль військово-земле- робських поселень регіону та суміжних територій. ———————— 1 Антонович В. Исследование о козачестве по актам с 1500 по 1648 г. / В. Антонович. – К., 1863. – CXX с. 2 Антонович В. Исследование о городах в Юго-Западной России по актам 1432–1798 / В. Антонович. – К., 1870. – 94 с. 3 Антонович В.Б. Останні часи Козаччини на Правобережжі / В.Б. Антонович // Руська історична бібліотека. – Львів, 1895. – Т. 17. – С. 129–274; Він же: Останні часи Козаччини на Правобережжі / В.Б. Антонович // Коротка історія козачини / [передм. І.І. Глизя]. – К., 2004. – С. 141–301. 4 Кулиш П.А. История воссоединения Руси: В 3-х т. / П.А. Кулиш. – СПб., 1874. – Т. 1. – 363 с.; Т. 2. – 457 с. Он же: Материалы для истории воссоединения Руси / П.А. Кулиш. – М., 1877. – Т. 1. – 323 с. 5 Происхождение запорожского козачества / [авт. текста Л.В. Па- далка] // КС. – 1884. – Т. 9. – Кн. 8. – С. 580–608; Т. 10. – Кн. 9. – С. 27– 52. 6 Падалка Л.В. Прошлое Полтавской территории и её заселение / Л.В. Падалка. – Полтава, 1914. – 237 с. 7 Шиманов А. Предсмертная поземельная борьба Запорожья / А. Шиманов // КС. – 1883. – Т. 7. – Кн. 12. – С. 609–636. 8 Андриевский А.А. Дела, касающиеся запорожцев, с 1715–1774 / А.А. Андриевский // ЗООИД. – Т. 14. – Одесса, 1886. – С. 283–715; Он 366 же: Материалы для истории южнорусского края / А.А. Андриевский. – Одесса, 1886. – С. 50–77; Он же: Комиссия 1749 г. для разбора взаимных претензий татар и запорожцев / А.А. Андриевский. – К., 1894. – 23 с. 9 Новицкий Я.П. Материалы для истории Запорожских казаков (из запорожского сечевого архива) / Я.П. Новицкий // ЛЕУАК. – 1909. – Вып. 5. – С. I–VI; 1–98; Хмарський В.М. З історії розвитку археографії на Півдні України: Аполлон Скальковський / В.М. Хмарський // Запис- ки історичного факультету Одеського державного університету. – Одеса, 1998. – Вип. 6. – С. 112. 10 Биднов В.А. Материалы для истории колонизации бывших запо- рожских владений / В.А. Биднов // ЛЕУАК. – Екатеринослав, 1913. – Вып. 9. – С. 168–215; Он же: Материалы для истории колонизации бывших запорожских владений / В.А. Биднов. – Екатеринослав, 1914. – 48 с. 11 Ефименко А. Очерки истории Правобережной Украины / А. Ефи- менко. – К., 1895. – 174 с. 12 Ефименко А.Я. История украинского народа / А.Я. Ефименко. – СПб., 1906. – Вып. 1. – 391 с. 13 Єфименко О.Я. Історія українського народу / А.Я. Ефименко; [під ред. Д.І. Багалія]. – Харків, 1922. – Вип. 1. – 168 с.; Вип. 2. – 207; XV с. 14 Новицкий И. Очерки истории крестьянского сословия Юго- Западной России в XV–XVIII веке / И. Новицкий. – К., 1876. – С. 40– 44. 15 Багалей Д.И. Генеральная опись Малороссии / Д.И. Багалей // КС. – 1883. – Т. 7. – Кн. 11. – С. 430–431; Он же: Наследники запо- рожских земель / Д.И. Багалей // КС. – 1885. – Т. 11. – Кн. 4. – С. 783– 790. 16 Багалей Д.И. Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства / Д.И. Багалей. – М., 1887. – 614 с. 17 Багалей Д.И. Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры / Д.И. Багалей. – К., 1889. – 117 с. 18 Сварник І.І. Від перекладача / І.І. Сварник // Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. – Львів, 1990. – Т. 1. – С. 9. 19 Эварницкий Д.И. Сборник материалов по истории запорожских козаков / Д.И. Эварницкий. – СПб., 1888. – 284 с. 20 Эварницкий Д.И. Источники для истории запорожских козаков / Д.И. Эварницкий. – Владимир-Губернский, 1903. – Т. 1–3. – 2231 с. 367 21 Эварницкий Д.И. Вольности запорожских козаков / Д.И. Эвар- ницкий. – СПб., 1890. – 386 с.; 1898. – 2-е изд. – 405 с. 22 Эварницкий Д.И. История запорожских козаков / Д.И. Эвар- ницкий. – СПб., 1892–1897. – Т. 1–3; Он же: История запорожских козаков / Д.И. Эварницкий. – 2-е изд., исправл. и доп. – М., 1900. – Т. 1. – 688 с. 23 Эварницкий Д.И. Число и порядок запорожских сечей и топо- графический очерк Запорожья / Д.И. Эварницкий. – К., 1884. – 20; 76 с.; Он же: Архивные материалы для истории Запорожья / Д.И. Эвар- ницкий // КС. – 1886. – Т. 7. – С. 520–536; Он же: И.М. Синельников, первый Екатеринославский губернатор (1704-1788) / Д.И. Эварницкий // Исторический вестник. – 1887. – Т. 6. – С. 630–638; Он же: Очерки по истории запорожских козаков и Новороссийского края / Д.И. Эварницкий. – СПб., 1889. – 195 с.; Он же: Карты Украины и Запорожья / Д.И. Эварницкий // Труды XIII Археологического съезда в г. Екатеринославе. – М., 1907. – Т. 1. – С. 51–60; Он же: История города Екатеринослава / Д.И. Эварницкий. – Днепропетровск, 1989. – 197 с. 24 Грушевський М. Історія України-Руси : у 10-ти т. / М. Гру- шевський. – Львів–Київ, 1907. – Т. 6. – X, 670 с.; 1909. – Т. 7. – X, 628 с. Він же: Історія України-Руси : в 11 т., 12 кн. / М. Грушевський. – К., 1995. – Т. 6. – С. 290–291. 25 Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа / М. Гру- шевский; [сост. и ист.-биогр. очерк Ф.П. Шевченко, В.А. Смолия; примеч. В.М. Рычки, А.И. Гуржия]. – К., 1990. – 400 с. 26 Грушевський М. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. 27 Аркас М.М. Історія України-Русі / М.М. Аркас; [вступне слово і комент. В.Г. Сарбея]. – [факс. вид. СПб., 1908 г.]. – К., 1990. – 456 с.; Андрианов П. Славное низовое запорожское войско: исторический очерк / П. Андрианов. – Одесса, 1910. – 30 с.

Міграційні процеси в Південній Україні в другій половині XVІI–XVIII ст.: народницька історіографічна концепція

Репозитарії

Схожі ресурси