Автобіографічні конструкції та стратегії саморепрезентації в інтерв'ю-спогадах колишніх українських остарбайтерів (попередні результати дослідження)
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Назва видання: | Сторінки воєнної історії України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95606 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Автобіографічні конструкції та стратегії саморепрезентації в інтерв'ю-спогадах колишніх українських остарбайтерів (попередні результати дослідження) / Г. Грінченко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 65-72. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-95606 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-956062016-03-02T03:02:38Z Автобіографічні конструкції та стратегії саморепрезентації в інтерв'ю-спогадах колишніх українських остарбайтерів (попередні результати дослідження) Грінченко, Г. Методологія, історіографія та джерелознавство 2009 Article Автобіографічні конструкції та стратегії саморепрезентації в інтерв'ю-спогадах колишніх українських остарбайтерів (попередні результати дослідження) / Г. Грінченко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 65-72. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. XXXX-0019 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95606 uk Сторінки воєнної історії України Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Методологія, історіографія та джерелознавство Методологія, історіографія та джерелознавство |
| spellingShingle |
Методологія, історіографія та джерелознавство Методологія, історіографія та джерелознавство Грінченко, Г. Автобіографічні конструкції та стратегії саморепрезентації в інтерв'ю-спогадах колишніх українських остарбайтерів (попередні результати дослідження) Сторінки воєнної історії України |
| format |
Article |
| author |
Грінченко, Г. |
| author_facet |
Грінченко, Г. |
| author_sort |
Грінченко, Г. |
| title |
Автобіографічні конструкції та стратегії саморепрезентації в інтерв'ю-спогадах колишніх українських остарбайтерів (попередні результати дослідження) |
| title_short |
Автобіографічні конструкції та стратегії саморепрезентації в інтерв'ю-спогадах колишніх українських остарбайтерів (попередні результати дослідження) |
| title_full |
Автобіографічні конструкції та стратегії саморепрезентації в інтерв'ю-спогадах колишніх українських остарбайтерів (попередні результати дослідження) |
| title_fullStr |
Автобіографічні конструкції та стратегії саморепрезентації в інтерв'ю-спогадах колишніх українських остарбайтерів (попередні результати дослідження) |
| title_full_unstemmed |
Автобіографічні конструкції та стратегії саморепрезентації в інтерв'ю-спогадах колишніх українських остарбайтерів (попередні результати дослідження) |
| title_sort |
автобіографічні конструкції та стратегії саморепрезентації в інтерв'ю-спогадах колишніх українських остарбайтерів (попередні результати дослідження) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Методологія, історіографія та джерелознавство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95606 |
| citation_txt |
Автобіографічні конструкції та стратегії саморепрезентації в інтерв'ю-спогадах колишніх українських остарбайтерів (попередні результати дослідження) / Г. Грінченко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 65-72. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| series |
Сторінки воєнної історії України |
| work_keys_str_mv |
AT grínčenkog avtobíografíčníkonstrukcíítastrategíísamoreprezentacíívíntervûspogadahkolišníhukraínsʹkihostarbajterívpoperednírezulʹtatidoslídžennâ |
| first_indexed |
2025-07-07T02:28:30Z |
| last_indexed |
2025-07-07T02:28:30Z |
| _version_ |
1836953434226425856 |
| fulltext |
Г. Грінченко (Харків)
АВТОБІОГРАФІЧНІ КОНСТРУКЦІЇ ТА СТРАТЕГІЇ
САМОРЕПРЕЗЕНТАЦІЙ В ІНТЕРВ’Ю-СПОГАДАХ
КОЛИШНІХ УКРАЇНСЬКИХ ОСТАРБАЙТЕРІВ
(попередні результати дослідження)
Наприкінці 2006 р. був закінчений один з наймасштабніших міжнародних
проектів в історії сучасної „усної історії” – проект збору документальних свід-
чень про долі людей, які в роки Другої світової війни залучалися до рабської та
примусової праці на території Третього Рейху. Він був ініційований відомим ні-
мецьким фондом „Пам’ять, відповідальність і майбутнє” та проведений за уча-
стю 27 країн (переважно європейських, а також – США, Ізраїлю та Південної
Африки) при координації Інституту історії і біографії Заочного університету
м. Хаген, Німеччина. В рамках проекту, який тривав протягом 2005–2006 рр.,
було записано більш ніж 600 інтерв’ю-спогадів, у тому числі в Україні – 80, в
Росії – 60, в Білорусії – 40. На території України працювало дві організації-учас-
ниці – Центр освітніх ініціатив (м. Львів) та Східний інститут українознавства
ім. Ковальських (м. Харків), робочі групи яких записали по 40 інтерв’ю кожна.
За умовами проекту аудіо- та відео-копії інтерв’ю, транскрипти та вся супро-
відна документація зберігаються в архівах фонду „Пам’ять, відповідальність і
майбутнє” та Інституту історії і біографії, архівах організацій-учасниць проекту
тощо. Завершальним кроком цієї дослідницької ініціативи повинна стати збірка
статей керівників робочих груп всіх країн, які брали участь у проекті, що запла-
нована до друку (англійською мовою) наприкінці 2007 р.1.
За умовами проекту українські дослідники проводили інтерв’ювання ви-
ключно колишніх остарбайтерів (на відміну від, наприклад, західноєвропейських
колег, які, поряд с колишніми примусовими працівниками, записували інтерв’ю
також з колишніми в’язнями гетто чи військовополоненими), пошук яких здій-
снювався переважно двома шляхами – приватним, чи так званим методом „сніж-
ного кому”, та інституційним. Перший метод, який дуже розповсюджений в
усно-історичних розвідках, передбачав інтерв’ювання тих осіб, з якими дослід-
ник уже був попередньо знайомий, чи тих, чиї адреси або телефони отримав від
перших інформантів. Інституційний метод, у свою чергу, передбачав звернення
до різного кшталту установ – фондів, музеїв, громадських об’єднань тощо. Тре-
тій, архівно-документальний метод, який є орієнтованим на пошук потенційних
інформантів за допомогою архівних документів, у нашому випадку практично не
використовувався. У своїй роботі обидві групи намагалися поєднати перші два
методи в якомога рівній пропорції, що не в останню чергу було обумовлено ба-
жанням „надати слово” як „професійним”, так і „пересічним” свідкам, бо як за
дослідницькою практикою самих учасників проекту, так і за досвідом поперед-
ніх усно-історичних розвідок інституційна комунікація в рамках тієї чи іншої
установи, її заангажованість і спрямованість у публічний простір накладає пев-
ний відбиток на конструювання інформантом своєї розповіді (див. нижче). Крім
цього, виконавцями проекту було дотримано практично рівне представництво
записів усних історій колишніх остарбайтерів за секторами нацистської еконо-
міки: нами було записано спогади працівників промисловості й сільського гос-
подарства, транспорту, будівництва, колишньої прислуги тощо. Для ілюстрації
вибірки респондентів, з якими працювала група Східного інституту українозна-
вства, наведемо коротку інформацію про їх стать, вік, соціальне походження,
отриману освіту, релігійну та етнічну приналежність. Так, на території Цен-
тральної й Східної України було записано 23 інтерв’ю з жінками й 17 – з чоло-
віками, в основному вік опитаних становив 82–84 роки, найстаршій нашій
співрозмовниці на момент запису інтерв’ю було 92 роки, наймолодшому – 69, він
був народжений у 1937 р. й потрапив у Німеччину разом зі своїми батьками, пра-
цювати йому довелося прибиральником – у трудовому таборі, а також на вок-
залі й вулицях Берліна. Із 40 опитаних колишніх примусових працівників вищу
освіту мають 11 осіб (серед них один доктор геолого-географічних наук, який в
юності змінив прізвище і все життя приховував факт свого перебування в Ні-
меччині). Інші мають повну чи неповну середню освіта, тобто 7, 8 чи 10 класів;
початкову освіту (4 класи), мають троє опитаних. Але слід мати на увазі, що ці
цифри не зовсім адекватно відображають реальну ситуацію з рівнем освіти серед
колишніх остарбайтерів. Згідно даних Української спілки в’язнів жертв-нацизму,
тільки 3 відсотки членів цієї організації мають вищу освіту, у нашій же вибірці
цей відсоток дорівнює приблизно 25.
Що стосується етнічної належності, то, незалежно від мови, якого проводи-
лось інтерв’ю (російською мовою записано одну четверту частину усних істо-
рій), етнічними українцями назвали себе 32 із 40 опитаних, росіянами відповідно
– 8. При цьому серед батьків наших інформантів двоє були етнічними німцями,
двоє – етнічними поляками. Далі, всі опитані нами колишні остарбайтери зро-
стали і виховувались у радянському атеїстичному суспільстві, що наклало від-
повідний відбиток на їхню релігійну ідентичність. Практично всі назвали себе
православними християнами, але мало хто з опитаних ретельно дотримується
релігійного культу, регулярно відвідує церкву тощо. Декілька інформантів, для
яких питання віри є принципово важливим, „активно віруючими” стали вже в
похилому віці. Виняток складають двоє з опитаних, котрі виросли в родині бап-
тистів і вважають себе баптистами все життя.
Щодо соціального походження, то переважна частина опитаних нами колиш-
ніх остарбайтерів народилася й виросла у селі, у традиційних для початку 1920-
х років селянських родинах. Набагато рідше зустрічаються вихідці з родин
робітників, ще рідше, буквально одиниці – з родин службовців. Важливо відз-
начити, що дуже багато респондентів втратили близьких родичів у дитячому чи
ранньому підлітковому віці, тобто ще до початку війни. Найчастіше це була
смерть у результаті голодомору 1932–1933 рр., репресій і розстрілів 1930-х років.
Наступного удару їхні родини зазнали в результаті війни – у кожній родині з опи-
66 Г. Грінченко
таних нами колишніх остарбайтерів хтось із членів сім’ї не повернувся з фронту
або загинув в окупованому місті чи селі. Остання характеристика, якої ми до-
тримувалися при формуванні вибірки респондентів, стосувалася місця, з якого
колишнього остарбайтера було вивезено на примусові роботи до Німеччини –
нами було досягнуто практично рівного представництва усних історій тих, хто
на момент депортації мешкав на території райхскомісаріату „Україна”, та тих,
хто перебував у так званій „військовій зоні окупації”, тобто, за відомим припу-
щенням, – на території сучасної Східної України.
За вимогами проекту ми записували напіввідкриті наративні автобіографічні
інтерв’ю тривалістю 3,5–4 години, що були побудовані за логікою послідовного
чергування першої відкритої, другої пояснюючої, третьої, що містить відкриті
питання, й четвертої критичної фази. За цією схемою2, що в останній час є най-
популярнішою й використовується в багатьох усно-історичних проектах3, перша
відкрита фаза мусила тривати в рамках відповіді інформанта на одне-єдине за-
питання інтерв’юера: „Розкажіть, будь ласка, історію свого життя”, протягом якої
інтерв’юер уважно й „інтенсивно” слухав інформанта, поки той сам не зупинить
свою розповідь. Багатьом дослідникам усних історій саме ця відкрита фаза зда-
ється найбільш важливою й репрезентативно насиченою, на її основі будувалися
й наші інтерпретації, в тому числі – аналізувалися біографічні конструкції й до-
сліджувалися стратегії саморепрезентацій колишніх остарбайтерів, попередні
висновки щодо яких будуть наведені нижче. Друга, пояснююча фаза „внутріш-
ніх” наративних запитань4 передбачала як роз’яснення деяких пунктів, що були
незрозумілі, так і уточнення дат, імен чи епізодів таким чином, щоб респондент
сам пояснив ці заплутаності, які були привнесені в оповідання ним самим, а не
нашими „зовнішніми”, заздалегідь сформульованими питаннями. Третя фаза
„зовнішніх” запитань була орієнтована на отримання відповідей за спільним для
всіх дослідницьких груп питальником, складеним таким чином, щоб уможли-
вити подальше аналітичне порівняння життєвих шляхів інформантів та того
впливу, який наклав на них досвід перебування на примусових роботах у на-
цистській Німеччині.
Очевидно, що кожна записана в рамках проекту автобіографія унікальна так
само, як унікальне життя кожної окремої людини. Однак, аналізуючи досвід
примусу до праці в нацистській Німеччині під час Другої світової війни, ми мо-
жемо об’єднати ці зовсім різні „історії життя” у деякі групи відповідно до пев-
них критеріїв, як, наприклад, названі вище стратегії саморепрезентацій,
„формули” вписування досвіду примусу до праці в автобіографічний наратив у
цілому, використання штампів, кліше і метафор офіційного дискурсу з особи-
стісних тлумачень тощо. Далі будуть наведені попередні результати узагаль-
нюючого аналізу стратегій саморепрезентацій у рамках автобіографічних
конструктів наших інформантів і того місця, яке у цих конструктах займає роз-
повідь про примусову працю в нацистській Німеччині. В цьому дослідженні ми
спиралися на положення, запропоновані Г. Розенталь, відповідно до яких авто-
біографічне інтерв’ю розглядається як концептуально єдина конструкція: „Роз-
повіді, які біограф відбирає для того, щоб подати слухачам історію свого життя,
67Методологія, історіографія та джерелознавство
не можна розглядати як низку окремих епізодів і окремих подій, що відбува-
лися з людиною, розташованих у хронологічній послідовності, подібно до гео-
логічних відкладень, – досвід окремої пережитої події завжди вбудований в
об’єднаний загальним змістом контекст, біографічну конструкцію”5. У вивченні
біографічної конструкції, у свою чергу, центральне місце посідав аналіз тема-
тичного поля – „реконструкція форми і структури розповіді про життя, тобто
того, яким чином вибудовується тематична і часова послідовність епізодів ін-
терв’ю”6. Для з’ясування взаємозв’язків та особливостей появи в наративі ін-
формантів елементів, стереотипів, усталених штампів чи кліше офіційного
дискурсу або власних особистісних тлумачень, за допомогою яких аналізува-
лися стратегії саморепрезентацій оповідачів, ми використовували логіку кла-
сичного якісного аналізу7, орієнтованого на побудову концепцій і „міні-теорій”
на основі емпірично описаних даних. Для вирішення як цього завдання, так і
для того, щоб оцінити ступінь важливості того чи іншого елементу в автобіо-
графічних конструкціях колишніх примусових робітників, усі наявні в опові-
данні міні-історії ми класифікували за ступенем „повноти” наративу, тобто
наявності в них певних функціональних елементів, запропонованих у межах
структурного підходу В. Лабова8.
У результаті аналізу автобіографічних конструктів наших інформантів9 можна
зробити попередні висновки про наявність трьох основних стратегій „представ-
лення себе” колишніми українськими остарбайтерами. По-перше, це стратегія
„відповідності” – нормам і стандартам життя радянського суспільства, а також
офіційній, загальноприйнятій у цьому суспільстві версії про війну. Стратегія від-
повідності найчастіше не припускає повернення до теми примусової праці після
того, як вона була один раз описана в рамках відповідного тематичного блоку, за
логікою біографічного конструкту цей досвід не є визначальним у наступних
життєвих практиках інформантів. Їхнє життя – „нормальне”, „як у всіх”, у своїх
автобіографічних наративах ця група людей більше уваги приділяє розповідям
про свою родину, роботу, різні життєві успіхи й негаразди. Разом з тим, розпо-
відь про перебування на примусових роботах вони досить вдало „вписують” у
радянський варіант війни в цілому й у радянську версію історії примусу до праці
зокрема, а саме – у єдину прийняту в СРСР „версію опору”. Тут мова йде про
розповіді про обов’язкову, нехай мінімальну і незначну, але шкоду, яку колишні
остарбайтери намагалися заподіяти, працюючи на промислових підприємствах,
у будівельних та інших організаціях. За це „свідоме шкідництво”, (включаючи
різноманітний непослух або демонстративне порушення дисципліни), не-
обов’язково слідувало покарання, в цих випадках головним постає прагнення
оповідача будь-якими засобами показати себе борцем і учасником протесту, а не
пасивним і мовчазним „рабом”. У випадку роботи в сільському чи домашньому
господарстві, де колишні остарбайтери дуже тісно спілкувалися зі своїми „ха-
зяями” (на відміну від розповіді про працю на великих підприємствах, де образ
„хазяїна” був часто деперсоніфікований та представляв не конкретну людину, а
нацистську державу в цілому), версія опору знаходить інше вираження. Тут, у
рамках відповідності цієї версії, доцільним здається виділення двох субстрате-
68 Г. Грінченко
гій – інверсії та нівелювання владних відносин у бінарній опозиції „хазяїн – при-
мусовий робітник”10. Обидві ці субстратегії реалізуються в зображенні колишнім
остарбайтером самого себе як людини рівної, чи переважаючої свого хазяїна за
якимись знаннями, умінням, досвідом. Так, наприклад, нами записані розповіді
про дружні відносини молодих українських робітниць зі своїми господинями,
історії „передачі досвіду” ведення господарства, практичних „життєвих” знань
та навичок від остарбайтера своєму „пану”, а також епізоди захисту „своїх” гос-
подарів від сваволі своїх же воїнів-визволителів – солдатів Червоної армії. Однак,
і це важливо відзначити, радянська версія опору передбачала опір саме ворогу,
однозначно і безсумнівно негативному нацисту, і наявність у наших розповідях
позитивних характеристик і рядового німецького населення, і самих „господарів”
(а тим більше епізодів їх „захисту”) представляється елементом сучасного ос-
мислення проблеми, з характерною для неї багатозначністю і відсутністю уста-
лених стереотипів.
Наступна стратегія „представлення себе” – стратегія самовиправдання за до-
помогою обвинувачення, в рамках якої оповідач прагне виправдатися перед сус-
пільством і державою за „зраду”, яку, сам того не бажаючи, вимушено, по
примусу зробив, працюючи на території ворожої держави. У цьому випадку тема
примусової праці звучить протягом усієї біографії як значуща й детермінуюча
весь наступний життєвий досвід, а колишній остарбайтер позиціонує себе не
борцем, а жертвою обставин, агресивної політики як двох тоталітарних держав,
що розв’язали війну, так і наступної політики радянської держави стосовно
остарбайтерів. Дана стратегія характерна переважно для людей з пасивною жит-
тєвою позицією, у яких не склалося особисте чи професійне життя, і які усі свої
невдачі та обмежену реалізацію життєвих планів пояснюють саме фактом пере-
бування на примусових роботах у нацистській Німеччині. На відміну від попе-
редньої, для цієї групи інформантів характерне використання вкрай негативних
оцінок усіх німців, наявність штампів і стійких конструкцій попередньої радян-
ської епохи („німецько-фашистські нелюди, кати, душогуби, звірі”), а також ко-
роткого і телеграфного стилю переказу досвіду перебування в Німеччині і його
„розтягнутості” по всьому інтерв’ю. Швидше за все, це пов’язано з тим, що цей
досвід був дуже травматичним для даної групи людей, і травма насильства над
волею з боку нацистської держави була збільшена не меншою травмою обме-
жень, презирства і зневаги з боку держави радянської, перебороти яку в них не-
вистачило сили протягом усього життя.
Діаметрально протилежною представляється нам стратегія протестної со-
ціалізації, при якій індивід позиціонує себе активним у соціальному відношенні
суб’єктом і намагається мінімізувати вплив „примусово-трудового” етапу на
своє життя в цілому, при одночасному усвідомленні цього етапу значимим для
власної долі. Ця стратегія характерна для людей, які певним чином протесту-
вали проти системи обмежень, накладеної радянським суспільством на профе-
сійні й особистісні практики тих, хто під час війни працював на території
нацистської Німеччини. Ця система містила в собі, серед іншого, негласні вка-
зівки про небажаний шлюб з колишніми остарбайтерами, обмеження при вступі
69Методологія, історіографія та джерелознавство
на навчання чи роботу, заборона на повернення для постійного проживання у
Київ, Москву та Ленінград для осіб, які були вивезені на примусові роботи у
віці старше 18 років, що діяла перші післявоєнні роки і т. п. Однак на відміну від
попередньої моделі саморепрезентації, протестна соціалізація припускала
постійну боротьбу за реалізацію власних (часто амбіційних для оточуючих) жит-
тєвих планів за допомогою перманентного пошуку шляхів для обходу існуючих
заборон: це були зміна прізвищ, приховування факту перебування на примусо-
вих роботах як при вступі до шлюбу, так і при прийомі на роботу, використання
різних вивертів при проходженні перевірки і т. ін. Необхідно відзначити, що те-
матичний блок розповіді про примусову працю ця група інформантів так само,
як і в першому випадку, поміщає в рамки версії опору нав’язаній радянською
ідеологією схемі відносин „господар –примусовий робітник”, але вже не стільки
для того, щоб довести свою лояльність офіційному дискурсу про війну, скільки
для того, щоб підкреслити активну і протестну життєву позицію в цілому. Цей
протест (найчастіше в розповідях чоловіків) знаходив свій вияв вже не в подо-
ланні владних відносин, а в практиці названої нами авантюрно-пригодницькою,
яка включає розповіді про неймовірні випадки втеч, про вражаючі своєю хитрі-
стю способи полегшення роботи, про обмани і злодійство, що залишилися
абсолютно безкарними і т. п. Усі ці випадки, і це є дуже показовим, були описані
респондентами із азартом юнацької пригоди, а не важкого травматичного
спогаду.
Кілька слів необхідно також сказати про загальну структуру автобіографічних
наративів колишніх остарбайтерів, особливо про їх першу, відкриту, необме-
жену і не стимульовану нашими питаннями фазу. Як уже говорилося вище, ана-
ліз стратегій саморепрезентації ми здійснювали в першу чергу на основі цієї
фази, але як при проведенні інтерв’ю, так і під час роботи з отриманими тек-
стами зіштовхнулися з рядом проблем, головна з яких – явне утруднення для
досить великого числа інформантів будувати свою розповідь без направляючих
питань з нашого боку. Вільно і без нашої допомоги першу наративну частину бу-
дували ті, хто вже давав інтерв’ю в рамках інших дослідницьких проектів, а
також ті, кого прийнято називати „професійними свідками” – представники різ-
ного роду громадських організацій, які мають багатий досвід розповідей про
себе і своє перебування на примусових роботах, набутий на різноманітних зу-
стрічах, мітингах і громадських заходах. Ці розповіді хронологічно і тематично
логічні, добре структуровані, і мають стійку, багато разів апробовану конструк-
цію. Інші інформанти, переважно сільські жителі, мають обмежену практику
винесення власного досвіду в публічну сферу, тому значна частина їх інтерв’ю
представляла собою відповіді на наші питання, які часто приймали форму „про-
блемних наративів”, тобто вільного оповідання, що нами не переривалося, але
тривало у рамках заздалегідь заданої тематики. Ці особливості побудови роз-
повіді про примусову працю, звичайно ж, ні в якому разі не впливають на піз-
навальні можливості їхнього аналізу, але враховувати їх необхідно так само, як
і, наприклад, величезний вплив інституціональної комунікації на конструювання
деякої загальної схеми в автобіографічних нараціях. Висновку щодо цього
70 Г. Грінченко
впливу ми дійшли під час аналізу інтерв’ю трьох представниць однієї і тієї ж
громадської організації, що працювали у зовсім різних господарів і на різних
підприємствах, в спогадах яких пролунали абсолютно ідентичні історії – як по
своєму змісту і складу учасників, так і за конкретними деталями подій, що від-
бувалися.
Зрозуміло, що стратегії саморепрезентації відображають певну усталену ло-
гіку передачі досвіду від автора власного наративу до адресата, яким у випадку
будь-якого інтерв’ю постає і дослідник, і установа, яку, за думкою оповідача, він
уособлює, і суспільство в цілому. В свою чергу, ця логіка є невід’ємною части-
ною загальної культури, в межах якої були сформовані світоглядні установки й
поведінкові практики інформантів, тобто культури радянського суспільства з її
відомою ідеологізованістю, системою обмежень, що регулювала межі, об’єм та
інформативну насиченість повідомлень, які виносилися у публічний простір, рі-
туалізованістю тощо. Остання передбачала (й, наскільки ми бачимо, продовжує
передбачати) вибудовування розповіді за допомогою й у рамках певних формул
– усталених, апробованих офіційними артикуляціями висловлювань, що не по-
требують доказу, а сприймаються аксіоматично. Терміновий, розпочатий ще під
час проведення воєнних дій процес перекладання подій війни в набір упорядко-
ваних спогадів наповнював колективну пам’ять певними висловлюваннями
(формулами), яким (але не всім) забезпечував повторюваність і, згодом, устале-
ність та безальтернативність. Не всім – тому, що виклики воєнного часу й по-
треби їх повоєнного осмислення не завжди корелювали одне з одним, й
показовим у цьому зв’язку є місце, яке відводилось саме остарбайтерам – від до-
сить вагомої ролі, яка надавалась цій категорії „жертв німецько-фашистських
злочинів” в офіційній, насамперед мобілізаційній риториці воєнних років11, до її
витискування на узбіччя „традиційного” радянського дискурсу про війну. В свою
чергу, найбільш уживаною, об’єднуючою формулою „витиснутої” радянської
версії примусової праці, що витримала перевірку часом та існувала протягом
усього повоєнного півстоліття, була формула „рабства” (її співіснування з фор-
мулою „зрадництва”, що з’явилася наприкінці війни та, на противагу від фор-
мули „рабства”, актуалізувалася ситуаційно, розглядати в межах даної статті не
будемо у зв’язку зі складністю цього феномену, що потребує на окреме дослід-
ження). Формула „рабства” постає тим силовим полем, яке „притягує” дискретні
спомини та організує їх у рамках цілісного наративу, і саме навколо її підтверд-
ження, спростування чи „пом’якшення” побудована переважна більшість авто-
біографічних конструкцій, що аналізувалися.
Таким чином, сформована в результаті проекту збору документальних свід-
чень про долі людей, що в роки Другої світової війни залучалися до рабської та
примусової праці на території Третього Рейху, колекція інтерв’ю-спогадів ко-
лишніх українських остарбайтерів є унікальною джерельною базою для дослід-
ження як колективної пам’яті та динаміки її формування, так і для вивчення
пам’яті індивідуальної в її персональному, соціокультурному та історичному ви-
мірах.
71Методологія, історіографія та джерелознавство
1 Узагальнююча стаття за результатами дослідження, проведеного Східним інститутом
українознавства ім. Ковальських, має назву Oral Histories of Former Ukrainian Ostarbeiter:
Preliminary Results of Analysis, автор – Г. Грінченко.
2 Методику проведення наративного біографічного інтерв’ю докладно надано в роботі
відомої німецької дослідниці Габріели Розенталь „Біографічний метод – біографічне
дослідження: Rosenthal, Gabriele. Biographical method – biographical research // Seale Clive,
Giampietro Gobo, Jaber F. Gubrium, and David Silverman (eds.). Qualitative Research Practice.
– London, 2004. – P. 48–64.
3 Див., наприклад, описи дослідницьких проектів по блокаді і жінкам...
4 В усно-історичних, так само, як і в інших соціо-гуманітарних дослідженнях, спрямо-
ваних на отримання „усних” джерел, наративними прийнято вважати такі запитання до-
слідника, які „прив’язані” до нарації оповідача й є відкритими.
5 Г. Розенталь. Реконструкция рассказов о жизни: принципы отбора, которыми руко-
водствуются рассказчики в биографических нарративных интервью // Хрестоматия по уст-
ной истории / Пер., сост., введение, общ. ред. М. В. Лоскутовой. – СПб, 2003. – С. 326.
6 Там же. – С. 334.
7 Див. Семенова В. В. Качественные методы: введение в гуманистическую социологию.
– М., 1998. – 292 с.
8 Див.: Labov, William. Speech actions and reactions in personal narrative // D. Tannen (ed.),
Analyzing Discourse: Text and Talk. Georgetown University Round Table. – Washington, 1987.
– P. 217–247.
9 Детальний аналіз одного інтерв’ю-спогаду з точки зору дослідження автобіографіч-
ного конструкту та відповідного тематичного поля інтерв’ю наданий мною в статті „При-
мусова праця в нацистській Німеччині: міжнародний проект збору документальних
свідчень і проблеми аналізу біографічних інтерв’ю”, яка подана до друку в тематичний
номер двомісячнику інституту народознавства НАНУ „Народознавчі зошити”.
10 Приклади деконструкції зазначеної бінарної опозиції та інверсії владних відносин в
її гендерному вимірі надані в статті І. Ребрової „Стратегії самоствердження в усних істо-
ріях колишніх остарбайтерів (гендерний аспект)”, яка також подана до друку в тематич-
ний номер двомісячнику інституту народознавства НАНУ „Народознавчі зошити”.
11 Див. статтю І. Ребрової в даному збірнику.
72 Г. Грінченко
|