Правова природа органів місцевого управління цивільної адміністрації рейхскомісаріату "Україна": юридична теорія та окупаційна практика (1941-1944 рр.)

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Гончаренко, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2009
Schriftenreihe:	Сторінки воєнної історії України
Schlagworte:	Нацистський окупаційний режим
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95639
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Правова природа органів місцевого управління цивільної адміністрації рейхскомісаріату "Україна": юридична теорія та окупаційна практика (1941-1944 рр.) / О. Гончаренко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 151-160. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-95639
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-956392016-03-02T03:02:26Z Правова природа органів місцевого управління цивільної адміністрації рейхскомісаріату "Україна": юридична теорія та окупаційна практика (1941-1944 рр.) Гончаренко, О. Нацистський окупаційний режим 2009 Article Правова природа органів місцевого управління цивільної адміністрації рейхскомісаріату "Україна": юридична теорія та окупаційна практика (1941-1944 рр.) / О. Гончаренко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 151-160. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. XXXX-0019 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95639 uk Сторінки воєнної історії України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Нацистський окупаційний режим Нацистський окупаційний режим
spellingShingle	Нацистський окупаційний режим Нацистський окупаційний режим Гончаренко, О. Правова природа органів місцевого управління цивільної адміністрації рейхскомісаріату "Україна": юридична теорія та окупаційна практика (1941-1944 рр.) Сторінки воєнної історії України
format	Article
author	Гончаренко, О.
author_facet	Гончаренко, О.
author_sort	Гончаренко, О.
title	Правова природа органів місцевого управління цивільної адміністрації рейхскомісаріату "Україна": юридична теорія та окупаційна практика (1941-1944 рр.)
title_short	Правова природа органів місцевого управління цивільної адміністрації рейхскомісаріату "Україна": юридична теорія та окупаційна практика (1941-1944 рр.)
title_full	Правова природа органів місцевого управління цивільної адміністрації рейхскомісаріату "Україна": юридична теорія та окупаційна практика (1941-1944 рр.)
title_fullStr	Правова природа органів місцевого управління цивільної адміністрації рейхскомісаріату "Україна": юридична теорія та окупаційна практика (1941-1944 рр.)
title_full_unstemmed	Правова природа органів місцевого управління цивільної адміністрації рейхскомісаріату "Україна": юридична теорія та окупаційна практика (1941-1944 рр.)
title_sort	правова природа органів місцевого управління цивільної адміністрації рейхскомісаріату "україна": юридична теорія та окупаційна практика (1941-1944 рр.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Нацистський окупаційний режим
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95639
citation_txt	Правова природа органів місцевого управління цивільної адміністрації рейхскомісаріату "Україна": юридична теорія та окупаційна практика (1941-1944 рр.) / О. Гончаренко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 151-160. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.
series	Сторінки воєнної історії України
work_keys_str_mv	AT gončarenkoo pravovaprirodaorganívmíscevogoupravlínnâcivílʹnoíadmínístracíírejhskomísaríatuukraínaûridičnateoríâtaokupacíjnapraktika19411944rr
first_indexed	2025-07-07T02:30:51Z
last_indexed	2025-07-07T02:30:51Z
_version_	1836953582885142528
fulltext	О. Гончаренко (Переяслав-Хмельницький) ПРАВОВА ПРИРОДА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО УПРАВЛІННЯ ЦИВІЛЬНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ РЕЙХСКОМІСАРІАТУ “УКРАЇНА”: ЮРИДИЧНА ТЕОРІЯ ТА ОКУПАЦІЙНА ПРАКТИКА (1941–1944 рр.) Однією з проблем історії нацистського окупаційного режиму в Україні є ді- яльність місцевих органів влади цивільної адміністрації Рейхскомісаріату “Україна” – найбільшого окупаційного формування, що підпорядковувалось Мі- ністерству східних окупованих територій Третього Рейху. Незважаючи на появу та поступову концептуалізацію української історіографії Другої світової війни, певний відхід від описових методів аналізу багатьох питань окупаційного ми- нулого країни, все ще лишається значна кількість недосліджених або малодо- сліджених аспектів історії зазначеного періоду, можна сказати, – навіть лакун наукового пізнання проблеми. Серед них – діяльність місцевих органів влади цивільної адміністрації Рейхскомісаріату “Україна”. З поміж напрацювань сучасних науковців не можна не згадати дослідження О. Лисенка та В. Нестеренка, які аналізують адміністративний аспект розчлену- вання нацистами захоплених областей України та створення ними нової струк- тури органів влади. Значне місце в роботі приділено Рейхскомісаріату “Україна”, в якому на погляд дослідників існувало “тривладдя”, оскільки в одному адміні- стративному утворенні взаємопереплітались повноваження відомств Третього Рейху, очолюваних Г. Герингом, А. Розенбергом та Г. Гіммлером. На вершині ж владної піраміди перебував А. Гітлер, який, користуючись їх особистими анти- патіями і відомчими непорозуміннями, а то й конфліктами, – лише зміцнював власний авторитет, оскільки останнє слово завжди залишалось за ним1. Зупиня- ється на аналізі системи побудови цивільних органів окупаційної влади у Києві Т. Заболотна, якій вдалось охарактеризувати функціональну спрямованість, структуру та компетенцію Київської міської та відповідних районних управ2. Не менш важливою для розуміння зазначеної проблеми є робота В. Дудник, автор якої, всупереч існуючим ще з радянських часів стереотипів, досліджує тему ви- живання міського населення та функціонування міської виробничої інфра- структури Києва в умовах окупації, аналізує процес трансформування Київської міської управи як органу самоврядування в допоміжну структурну одиницю ні- мецької комендатури3. Окреме місце в дослідженні проблеми займає публікація В. Шайкан, якій чи не першій з вітчизняних науковців вдалося проаналізувати діючу систему оку- паційного судочинства та правових відділів, діяльність яких, на думку автора, у цілому позитивно вплинула на життя людей за умов нацистського режиму4. Але твердження автора, що слухняність українських правових відділів спричинилась до розширення їх компетенції, виглядає дещо передчасним та недостатньо ар- гументованим, оскільки сутність і природа окупаційного режиму загалом не пе- редбачала рівноправності так званих “українських” і німецьких органів управління. Цю ж обставину зазначає і сам автор статті. На окремих проблемах адміністративного структурування генеральної обла- сті “Київ” зупиняються В. Король та В. Удовик. Проте, автори, назвавши факт збереження радянської системи адміністративно-територіального устрою рай- онів Київщини, наводять доволі сумнівне твердження щодо формального під- порядкування української допоміжної поліції місцевій цивільній адміністрації5. Насправді, місцева поліція підпорядковувалась поліції безпеки та СД, а у своїй практичній (у тому числі й каральній) діяльності співпрацювала здебільшого з органами жандармерії. Варто пам’ятати, що окупанти не могли дозволити пере- дачі поліцейських органів (шуцманшафту) до відомчої підпорядкованості міс- цевих адміністрацій, оскільки це суперечило б принципам колоніального управління окупованими територіями і могло викликати певні політичні про- блеми у не такому й віддаленому майбутньому. Можливо, автори мали на увазі не охоронну поліцію (шуцманшафт), а поліцію порядку (orpo), котра фактично і не була створена в окупованій Україні. Зазначимо, що діяльність цього полі- цейського підрозділу майже не висвітлена у вітчизняній літературі. Неважко помітити, що проблеми зі створення, функціонування та основних напрямків діяльності цивільних органів влади Рейхскомісаріату “Україна” лише недавно стали предметом спеціальних історичних досліджень. Разом з тим, поза увагою майже всіх авторів, які займаються даною тематикою, лишаються її полі- тико-правові та юридичні аспекти. У багатьох роботах присутня значна кількість дефініційних “погрішностей” та неточностей. Подібний стан в історіографії на- цистського окупаційного режиму є закономірним, оскільки, початковий етап вив- чення проблеми не сприяє виробленню нового понятійно-термінологічного апарату теми. Тому її змістовний блок “засмічений” позанауковими, а то й публі- цистичними визначеннями. Наявна також і відсутність врахування юридичної техніки створення й діяльності цивільних органів влади та використання отри- маних результатів істориками-професіоналами. Мабуть, найбільш точно подіб- ний стан вирішення багатьох проблем діяльності адміністративного апарату окупаційної адміністрації характеризувала В. Шайкан, справедливо зазначавши: “Як кваліфікувати діяльність утворених майже на всій окупованій території України комітетів самодопомоги, міських управ, які з одного боку співпрацювали з окупантами, а з іншого, – допомагали населенню, а часто й військовополоненим вижити”6. Тому, відповідно до зазначених обставин завданням даної статті є юри- дично-правовий аналіз статусу місцевих органів влади цивільної адміністрації Рейхскомісаріату “Україна” та визначення їх внутрішньої правової природи. У жорсткій унітарній системі управлінсько-розпорядчих органів влади, ци- вільній адміністрації Рейхскомісаріату “Україна”, очолюваній Е. Кохом, належало одне з провідних місць. Ні в якому разі не можна ототожнювати ці органи влади з розміщеними на цій же території відомствами СС та СД, які виконували прита- манні органам спеціального призначення завдання і функції. Цивільна ж адміні- 152 О. Гончаренко страція створювалась з метою залучення економічного і людського потенціалу окупованих українських земель для дедалі зростаючих потреб Третього Рейху, на- ведення елементарного порядку в суспільстві окупаційного типу, яким і став український соціум. Спроби відновлення виробничої та господарської інфра- структури окупованої України здійснювались не для задоволення інтересів міс- цевого населення. Мета цих заходів – мобілізація ресурсів для ведення війни. На виконання цього стратегічного завдання залучались відповідні професійні кадри з місцевого середовища, оскільки людського потенціалу управлінської системи Третього Рейху для цього явно не вистачало. Навіть колишні комуністи, які по- годжувались на співпрацю з окупантами, могли зайняти відповідні посади, у тому числі й керівні, в окупаційних органах влади. Колишній начальник Білоцерківсь- кої районної поліції у своїх свідченнях зазначав про порядок прийняття на роботу членів КП(б)У та радянської господарської номенклатури. З його слів, керівник ге- бітскомісаріату “Біла Церква” Штельцер, приймаючи на роботу названих осіб, ке- рувався їх професійними якостями, заявляючи, що “нам потрібні працівники, а їх політичні переконання нас не цікавлять”7. Це ж джерело засвідчує, що лише з по- силенням руху опору, окупанти розпочинають превентивні заходи, фізично зни- щуючи колишніх комуністів. Подібні випадки не були поодинокими. Колишній голова Миронівської районної управи дав майже ідентичні свідчення. З його слів, наприкінці серпня 1941 р. він прибув до містечка в розвідку, оскільки на той час він перебував у винищувальному батальйоні, особовий склад якого потрапив в оточення. З’явившись до містечка, він прочитав оголошення, в якому усім колишнім працівникам радянських органів влади пропонувалось повернутися до своїх робочих місць. Вирішивши не повертатись до винищувального батальйону, цей освітянський чиновник, пройшовши процедуру реєстрації та перевірку на лояльність до нової влади, продовжував працювати завідувачем відділом освіти. У грудні 1942 р. він отримав службове підвищення, зайнявши посаду голови районної управи8. Останні зауваження стосуються і працівників правоохоронних органів. “З 1918 р. до приходу німців у м. Київ, до 1941 р. він працював у Києві в органах міліції на посаді слідчого. З приходом німців, він поступив працювати в “СД” на Короленка 15, спочатку слідчим, а тепер працює на посаді старшого слід- чого, там же на Короленка 15”9, – розповідав свідок про своїх знайомих, які пе- ребували на службі в окупантів. Особи, які скомпрометували себе як “радянські активісти” у передвоєнні роки, однозначно підлягали звільненню. Про долю одного з них говорить заява, надіслана бургомістру м. Переяслава від голови Пе- реяславської районної управи № 264 від 28 вересня 1942 р.: “У Вашій установі працює Шевченко, який при більшовиках працював головою сільради і за вказів- кою якого багато селян було розкуркулено та вислано, а тому пропоную Вам не- гайно зняти його з роботи”. У цей же день, як засвідчує резолюція бургомістра на заяві, громадянина Шевченка звільнили з роботи10. Як уже зазначалося, найчисленнішими в Рейхскомісаріаті “Україна” стали органи місцевого управління. Аналіз службової компетенції та порядку форму- вання не дозволяє кваліфікувати їх в якості “органів місцевого самоврядування”. Зазначимо, що право місцевого самоврядування належить до групи публічних 153Нацистський окупаційний режим галузей права, основою яких є реальна здатність територіальної громади само- стійно або ж під відповідальність органів і посадових осіб вирішувати питання місцевого значення. Відомі нормативні акти переконливо доводять, що місцеві адміністрації не лише не користувались жодним ступенем самостійності, а й на- впаки, – в усьому залежали від німецьких органів управління, які одночасно кон- тролювали і дублювали їх діяльність. Про зверхність німецьких органів управління безапеляційно повідомлялось уже з перших днів створення нової ад- міністративної системи управління окупованими територіями11. Слід погодитись з тезою, присутньою у багатьох документах радянських спецслужб, у яких зазначається, що “Міська управа не мала права вирішувати питання керівництва політичним і економічним життям міста, а являлася виконавчим органом штадт- комісаріату12”. Навіть елементарні питання, що потребували вирішення, здійснювалися з наказів німецьких органів влади. Типовим для тогочасної упра- влінської системи є наказ, направлений головою Ставищанської районної управи старості с. Гостра Могила: ”За розпорядженням Гебітскомісара, пропонується Вам негайно привести в належний вигляд могилки німецьких вояк, за якими встановити регулярний догляд, виполоти бур’яни, обсадити довгоквітучими кві- тами надалі піклуватись, щоб могилки тримали в повному порядку”13. Щодо про- блеми “догляду за могилками німецьких вояк”, то накази про проведення цих заходів надсилались до старостатів з перших днів появи відповідних поховань. У цих наказах зазначався порядок догляду, визначалися безпосередні виконавці. Але, навіть обговорене найелементарніше питання, що потребувало розв’язання, ініціювалося німецькими органами управління. Фактично, органи місцевого управління не могли здійснити жодного самостійного кроку на виконання вже діючих наказів і розпоряджень. Особисте ставлення німецьких чиновників до українців, що погоджувались на співпрацю з ними також не відрізнялось елементарною повагою. Скоріше інше, – презирливе ставлення до цих людей простежується і в тогочасних публікаціях місцевої преси. Негативні враження від спілкування Е. Коха з місцевою інтелі- генцією повідомляла газета Васильківського гебітскомісаріату. У публікації заз- началося, що це спілкування було для нього мукою, оскільки “так несло неприємним духом від їх занедбаної одежі, нечищених зубів та цигарок, набитих махоркою”14. Недовіра до місцевих урядовців та презирливе ставлення до них відзначають і німецькі джерела. Окремі з них насмілювались звертатися до рей- хскомісара, критикуючи своїх колег за подібні дії. Так, у листі відповідального працівника Васильківського гебітскомісаріату зазначалось, що “Ми також екс- травагантно ставимося до українських чиновників, службовців, міліціонерів, що перебувають у нас на службі, та до українських солдатів, що знаходяться разом з нашими на фронті. Бажано, якби німці, а особливо молоді чиновники у відно- синах з українцями проявляли більше вихованості, навіть, якщо такої не так і багато”15. Отже, як бачимо, жодного ступеня самостійності та рівноправності у стосунках з німецькими чиновниками в українських службовців не простежу- ється. Враховуючи колоніальний характер системи адміністративного управління окупованої України, їх не могло бути в принципі. 154 О. Гончаренко Аналіз архівних матеріалів показує, що формування адміністративних орга- нів окупаційної влади відбувалось у перші дні встановлення німецького вій- ськового контролю на відповідній території. Фактично, початковий етап їх створення припав на період перебування цих територій в управлінні військової адміністрації. Тому, всі організаційні заходи зі створення місцевих органів влади відбувалися з санкції керівництва військових комендатур. З часом розпочалась планомірна їх передача до юрисдикції цивільної адміністрації. Однією з формальних ознак, за якою здійснюється кваліфікація цих органів влади як органів місцевого самоврядування, є “вибори” керівників сільських, міських та районних управ. Дійсно протягом літа-осені 1941 р. відбувались за- гальні збори мешканців певних населених пунктів, які і “обирали” нову владу. Про фіктивність участі місцевої громади у виборах вищих посадових осіб цих органів, а саме сільських старост та бургомістрів свідчать документи: “Демо- кратії ніякої на зборах не існує, німецький комендант пропонує кандидатуру, і всі голосують, а хто проти той вважається, що він проти влади”16. Невідомою лишається і кількість осіб, що брали участь (добровільно чи насильно) у цих зборах. Таким чином, формально діючий зовнішній вираз “демократичності” є всього лиш пропагандистським засобом, що мав підтвердити лояльність оку- пантів до задоволення представницьких інтересів місцевих громад. Уважний ана- ліз подій та їх реконструкція вказують на примусовість відповідних заходів, постійну присутність представників німецького командування, прямий тиск і на- віть шантаж щодо осіб, яких населення бажало бачити на керівних посадах. Разом з окупантами на зборах були присутні поліцаї17. Невідомою лишається і система “підрахунку” голосів, кількість “альтерна- тивних” осіб, що висувалися на керівні посади. Право на участь у “виборах” отри- мувала не вся територіальна громада. Особи єврейської національності, комуністи та радянський актив виключалися з переліку суб’єктів “виборчого права”. Участь у “виборах” брали місцеві мешканці, тобто формально “обрані” по- садові особи представляли інтереси лише одного населеного пункту. Проте не- відомі факти виборів голів районних управ, участь у яких брали б представники усіх, або бодай певної кількості сільських громад. Влада ж керівника районної управи, обраного на міських “виборах”, поширювалася на увесь регіон. У ба- гатьох регіонах “бургомістри”, які очолювали міську владу, одночасно викону- вали і обов’язки голови районної управи. Цей факт помітили окремі дослідники, називаючи посадових осіб даного рангу “Бургомістр-райшеф”. Разом з тим, “об- рані” керівники не мали права виступати від імені територіальних громад. У ба- гатьох відомих документах вони зазначали, що здійснюють свої повноваження “владою, наданою гебітскомісаром” або ”німецькими урядниками”. Разом з тим, якщо вважати збори громадян формою “народного волевияв- лення” та джерелом влади, то аналогічні відносини мали б поширюватися (при- наймі на теоретичному чи формальн визначеному рівнях) і на акти звільнення “обраних” осіб із зайнятих ними посад. Звісно, що подібного порядку в умовах окупації не було і бути не могло. Рішення про зняття з посади приймалося ви- ключно службовцями вищих органів влади. Але, виявлення посадовою особою 155Нацистський окупаційний режим бажання звільнитися не мало жодного правового наслідку. Остаточне рішення приймалося їх безпосередніми керівниками. Характерним у цьому плані є резо- люція на заяві старости с. Фурси гебітскомісаріату “Біла Церква”. Староста заз- наченого села у своїй заяві від 29 листопада 1941 р. просив зняти його з роботи, оскільки він як староста “малописьменний та мягкосердечний”. На заяві при- сутня резолюція інспектора Я. Вишневського, який зазначив, що старосту він знає “як пасічника з 1938 року: дійсно по складу свого характеру, він не відпо- відає ролі старости та ще такого, як с. Фурси”18. Теоретичні основи права місцевого самоврядування вказують на обставину, згідно якої ці органи є самостійним і відносно відокремленим видом публічної локальної влади. Звісно, що в умовах формування системи окупаційної влади від- кидався принцип самостійності (навіть елементарної). Жоден нормативний акт органів місцевого управління не міг вступити в дію без санкції німецьких чинов- ників гебітскомісаріатів. Це ж зауваження стосується і питання відносної відо- кремленості цих органів. Наявні документи дозволяють стверджувати наявність глибокої інтеграції місцевих органів управління в систему окупаційної влади. При цьому існувала жорстка вертикальна система управління та підпорядкування ні- мецьких органів влади на рівні гебітскомісаріата, генеральна область – Рейхско- місаріата. “Українські органи влади” замикались на рівнях сільської, районної та міської управ. Лише у великих містах, зокрема, у Києві існував районний поділ. Отже, як бачимо, для органів місцевого управління система відомчого підпоряд- кування зберігалась виключно на рівні горизонтальних зв’язків, – село-район. Тому є всі підстави стверджувати, що для органів місцевого управління є неха- рактерним метод децентралізації, тобто передачі владних повноважень від окупа- ційних центрів навіть регіонального (обласного) рівня. При цьому керівники районного рівня, виконуючи розпорядження, накази та вказівки німецьких орга- нів влади контролювали діяльність сільських старост. Вони могли накласти і певні види стягнення. Так, як свідчить наказ районного шефа Макарівського району ге- бітскомісаріату “Київ” від 3 березня 1943 р. частина сільських старост з’явилась на скликану ним нараду у нетверезому стані. Частину старост було оштрафовано. Далі у наказі сказано: “Такої недисциплінованості з боку старост надалі терпіти неможливо. Отже зазначеним старостам виношу сувору догану та попереджую всіх старост, в разі помічу будь-кого із старост під час виконання службових обов’язків у нетверезому стані, буду накладати більш суворе покарання”19. Чи мала право територіальна громада вирішувати питання місцевого зна- чення? Відомі нормативно-правові акти дозволяють дати негативну відповідь, яка здатна закласти підгрунтя для розуміння природи структурно-організованих колективів службовців – сільських, міських та районних управ. Посадові особи місцевого управління (сільські старости, бургомістри, голови районних управ) користувались наданими повноваженнями у здійсненні організаційно-розпо- рядчих функцій виключно у межах та на виконання розпоряджень і наказів ге- бітскомісарів. Працювали ці посадовці під безпосереднім керівництвом та контролем німецьких чиновників, дії яких щодо своїх “добровільних помічни- ків” набували дедалі виразніших каральних рис. 156 О. Гончаренко Німецькі керівники увесь період окупації прагнули зменшити витрати на міс- цевий апарат влади. Про фактор економії коштів і фінансування роботи місцевих адміністрацій з так званих “місцевих джерел”, свідчить розпорядження рей- хскомісара “України” № ІІ Ц 3/3200 від 15.03.1942 р., згідно якого, від гене- ральних комісарів вимагалось проведення скорочень українських допоміжних органів. Навіть аргумент значного обсягу роботи не рятував працівників органів місцевого управління від скорочень, які існували за рахунок не такої й великої за- робітної плати. Е. Кох зазначив, що: “Недопустимо, що зростаючі податкові збори в основному, (а в окремих випадках у повному обсязі), повинні виділя- тись на оплату персоналу допоміжної адміністрації”20. Отже, як бачимо, ці ор- гани окупаційної адміністрації існували виключно за рахунок податків, що збирались з місцевого населення. Але, незважаючи на заходи з економії бюд- жеті, ці плани так і не були виконані. Кількість службовців органів місцевого управління в мірі розширення хронологічних меж окупації дедалі збільшува- лась, а їх компетенція лишалась обмеженою. З причини відсутності відповідної документальної бази відкритим лишається питання щодо механізмів розроблення, затвердження і виконання місцевих бюд- жетів. Наявний корпус архівних матеріалів дозволяє стверджувати лише одну обставину, – на органи місцевого управління покладався обов’язок їх викона- ння. Відповідні платежі збирались податковими інспекторами при управліннях бургомістрів21. Розробка та затвердження місцевих бюджетів вочевидь належало німецькій стороні. Як відомо, органи місцевого управління сформувались у перші тижні, а то й дні окупації. Однією з формальних ознак самоврядування став факт безпосе- редньої участі територіальних громад у створенні сільських, міських та район- них управ. У селах виконавчо-розпорядчі функції виконували сільські старости, – досить часто одноособово. У великих селах до штатного розпису входив писар. Міські та районні управи мали більшу кількість посадовців та представляли собою структуровані органи з різноманітними відділами, які особливо не ві- дрізнялися від відповідних органів влади радянського зразка. Але у всіх цих ор- ганах були повністю відсутні будь-які представницькі структури, – на зразок сільських, районних та міських рад. Органи самоорганізації населення також були відсутніми. Відомі лише окремі факти несанкціонованих зборів мешканців окремих будинків, які використову- вались для виявлення громадян, які переховувались від нацистських пересліду- вань. При цьому, як правило, у великих містах перед мешканцями багато- квартирних будинків ставилось питання обрання будинкових комітетів, члени яких несли особисту відповідальність за факти проживання у своїх квартирах колишніх комуністів та осіб єврейської національності. Це завдання безапеля- ційно ставилось перед членами відповідних органів самоорганізації місцевою поліцією22. Зауважимо, що члени цих органів несли особисту відповідальність за правильність поданих документів, тобто вони знаходились в умовах нічим не прикритого шантажу та загрози застосування репресій, про жорстокість яких го- ворити зайве. 157Нацистський окупаційний режим Важливою для з’ясування природи місцевого управління лишається проблема права комунальної власності. На рівнях міст, районів та сіл утворюються комун- госпи, райспоживспілки тощо, які за своїми офіційними назвами особливо й не ві- дрізнялись від найменувань радянського зразка. Проте вони не становили економічної основи місцевих територіальних громад. Власне через ці органи здій- снювалось відновлення елементарної виробничої інфраструктури, потужності якої спрямовувались на задоволення економічних інтересів німецької сторони. Частина виробленої продукції йшла на забезпечення працівників органів місцевого упра- вління та місцевої поліції. Деяку частину продукції отримували й робітники. Цим самим німецькі управлінці прагнули зупинити крадіжки, які в умовах руйнації то- варного ринку і тотального дефіциту, набирали все більших обертів. Навіть засто- сування патологічно жорстоких покарань не могли їх зупинити. Органи місцевого управління не мали права вносити пропозиції про передачу на їх баланс розміщених на відповідних територіях підприємств та їх структур- них підрозділів, покинутого напризволяще військового майна, яке могло забез- печити потреби мешканців в одязі, білизні, взутті тощо. Слід констатувати також і відсутність права на переважне придбання у комунальну власність приміщень, споруд та об’єктів, незважаючи на те, що вони могли бути використані для за- безпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб членів тери- торіальних громад. Органи місцевого управління не мали права мати об’єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Органи місцевого управління, створені в окупованій Україні були підзвітні, під- контрольні та підпорядковані власне німецьким органам влади різного функ- ціонального призначення, від каральних (поліція безпеки та СД) до господарських (сільськогосподарські комендатури) та адміністративних (гебітскомісаріати). Таким чином, повноваження сільських, міських та районних управ не мали ні власних, притаманних органам місцевого самоврядування, ні делегованих по- вноважень в усіх сферах суспільного життя. Повноваження керівника органу місцевого управління розпочиналися не з моменту його “обрання” загальними зборами членів територіальних громад, правомочність та кількість яких ніхто власне й не враховував, оскільки невідо- мими лишаються механізми відпрацювання цих дійств. Після “обрання” роз- починалась процедура обов’язкової перевірки цієї особи органами німецьких спецслужб. Лише після успішного проходження процедури перевірки посадова особа роз- починала здійснювати свої повноваження. Основним повноваженням цих осіб стало забезпечення здійснення завдань з дотримання розпоряджень та наказів німецьких окупаційних органів, безпосередньо на рівні район-село. Згадки про виконання розпоряджень на рівні село-область (сільська управа – гебітскоміса- ріат) – відсутні. Районні управи передавали ці акти вищого керівництва на місця. Отримані німецькі документи перекладались, для чого в гебітскомісаріатах та управах вводились посади перекладачів. Окрім цього, керівник органу місце- вого управління організовував роботу відповідної владної структури, підписував 158 О. Гончаренко власні рішення та накази, вносив пропозиції технічного характеру. Керівники місцевого управління несли персональну адміністративну та кримінальну від- повідальність за якісне виконання відповідних функцій. Джерелом керуючого впливу виступали виключно нормативні акти німецьких окупаційних установ, доведених до відома й на виконання органам місцевого управління. Отже, ке- рівникам органів місцевого управління належали обмежені, власне виконавчо- розпорядчі (управлінські) функції. Методи управління на рівнях гебітскомісаріат-районна – міська управи та районна-сільська управи можна охарактеризувати, як авторитарні (диктаторські). Цей спосіб передбачав наявність владного суб’єкта управління та підвладного об’єкта управління. Але, якщо німецькі органи влади мали у своєму розпоряд- женні апарат примусу (поліцію безпеки і СД, жандармерію та місцеву поліцію), то у керівника управи ці сили і засоби, звісно, були відсутні. Відомі документи дозволяють стверджувати, що правові засоби та прийоми, за допомогою яких здійснювалось підпорядкування органів місцевого упра- вління вертикалі німецьких структур, стосувалось зобов’язання, заборони та примусу. Лише у виключних випадках застосовувались певні дозволи, зокрема, для одержання важливої інформації, необхідної для здійснення покладених на посадову особу завдань. Отже, органи місцевого управління належали до системи нацистської окупа- ційної влади. Порядок створення, функціонування, службова компетенція міс- цевих сільських, міських та районних управ дозволяє кваліфікувати їх як “органи місцевого управління німецької окупаційної адміністрації”. Дефініція ж “органи місцевого самоврядування”, яка інколи використовується в спеціальній літера- турі, є науково невірним визначенням, яке не відповідає ні змісту їх компетенції, ні внутрішній правовій природі. 1 Лисенко О., Нестеренко В. Окупаційний режим на Україні у 1941–1943 рр.: адміні- стративний аспект // Архіви окупації. 1941–1944. – К., 2006. – С. 766. 2 Заболотна Т. Структура цивільних органів окупаційної влади в Україні // Архіви оку- пації. 1941–1944. – К., 2006. – С. 769–774. 3 Дудник В. Діяльність Київської міської управи у перші місяці фашистської окупації // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України. Ін-т історії України. – К., 2005. – Вип. 9. – Част. 2. – С. 205–211. 4 Шайкан В.О. Німецька система судочинства та діяльність українських правових від- ділів у роки тимчасової гітлерівської окупації України // Безсмертя подвигу: Матер. міжнар. науково-практичної конф., Київ, 22 квітня 2005 р. – К., 2006. – 120 с. 5 Король В., Удовик В. Київщина в період німецької окупації (1941–1944): деякі аспекти проблеми // Сумська старовина. – № XVI–XVII. – 2005. – С. 41–50. 6 Шайкан В.О. Актуальність проблеми колабораціонізму в Україні в роки Другої світо- вої війни // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей. – К., 2005. – Вип. 9. – Ч. 2. – С. 347. 159Нацистський окупаційний режим 7 Галузевий державний архів слубжи безпеки України (далі – ГДА СБУ). – Ф. 5, спр. 55733, т. 1, арк. 137. 8 ГДА СБУ. – Ф. 6, спр. 72220-ФП, арк. 149, 150. 9 Там само. – Спр. 68860-ФП, арк. 13. 10 Державний архів Київської області (далі – ДАКО). – Ф. Р-2539, оп. 1, спр. 5, арк. 27. 11 Назви урядів // Дзвін волі. – 17 грудня. – 1941. 12 ГДА СБУ. – Ф. 79, оп. 1 (2001). – № 2, т. 1, арк. 62, 63. 13 Там само. – Ф. 5, спр. 50670, арк. 70. 14 Нагірна С. З людьми й поміж людьми // Васильківські вісті. – 18 жовт. – 1942. 15 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). – Ф. 57, оп. 4, спр. 126, арк. 27. 16 Там само. – Ф.1, оп. 22, спр. 118, арк. 202. 17 ГДА СБУ. – Ф. 5, спр. 57656. – т. 1, арк. 186. 18 ДАКО. – Ф. Р-2225, оп. 1, спр. 2, арк. 130. 19 Там само. – Ф.Р-2003, оп. 1, спр. 9, арк. 327. 20 ЦДАГО України. – Ф. 57, оп. 4, спр. 109, арк. 8, 9. 21 Ярмола О.В. Білоцерківщина під час окупації 1941–1943 рр. (економічний аспект) // Юр’ївський літопис. – № 4. – 2005. – С. 14. 22 ГДА СБУ. – Ф. 6, спр. 69504-ФП, арк. 15, 16, 38, 41. 160 О. Гончаренко

Правова природа органів місцевого управління цивільної адміністрації рейхскомісаріату "Україна": юридична теорія та окупаційна практика (1941-1944 рр.)

Institution

Ähnliche Einträge