Румунська окупація Трансністрії: питання політичного статусу

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Новосьолов, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2009
Schriftenreihe:	Сторінки воєнної історії України
Schlagworte:	Нацистський окупаційний режим
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95640
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Румунська окупація Трансністрії: питання політичного статусу / О. Новосьолов // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 161-168. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-95640
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-956402016-03-02T03:02:18Z Румунська окупація Трансністрії: питання політичного статусу Новосьолов, О. Нацистський окупаційний режим 2009 Article Румунська окупація Трансністрії: питання політичного статусу / О. Новосьолов // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 161-168. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. XXXX-0019 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95640 uk Сторінки воєнної історії України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Нацистський окупаційний режим Нацистський окупаційний режим
spellingShingle	Нацистський окупаційний режим Нацистський окупаційний режим Новосьолов, О. Румунська окупація Трансністрії: питання політичного статусу Сторінки воєнної історії України
format	Article
author	Новосьолов, О.
author_facet	Новосьолов, О.
author_sort	Новосьолов, О.
title	Румунська окупація Трансністрії: питання політичного статусу
title_short	Румунська окупація Трансністрії: питання політичного статусу
title_full	Румунська окупація Трансністрії: питання політичного статусу
title_fullStr	Румунська окупація Трансністрії: питання політичного статусу
title_full_unstemmed	Румунська окупація Трансністрії: питання політичного статусу
title_sort	румунська окупація трансністрії: питання політичного статусу
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Нацистський окупаційний режим
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95640
citation_txt	Румунська окупація Трансністрії: питання політичного статусу / О. Новосьолов // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 161-168. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.
series	Сторінки воєнної історії України
work_keys_str_mv	AT novosʹolovo rumunsʹkaokupacíâtransnístríípitannâpolítičnogostatusu
first_indexed	2025-07-07T02:30:56Z
last_indexed	2025-07-07T02:30:56Z
_version_	1836953588073496576
fulltext	О. Новосьолов (Івано-Франківськ) РУМУНСЬКА ОКУПАЦІЯ ТРАНСНІСТРІЇ: ПИТАННЯ ПОЛІТИЧНОГО СТАТУСУ Політичний режим, що був встановлений в Румунії у вересні 1940 р., після приходу до влади генерала І. Антонеску завершив процес перетворення країни у сателіта нацистської Німеччини. Участь у німецько-радянській війні на боці Рейху дозволила Румунії захопити Бессарабію, Північну Буковину та Трансні- стрію. Румунська окупація українських територій є однією з актуальних про- блем вивчення історії України 1941–1944 рр., особливе значення, у даному контексті надається з’ясуванню політичного статусу анексованих українських земель у межиріччі Дністра та Південного Бугу – Трансністрії. Дана проблема є центральним питанням румунської історіографії Другої світової війни. Колишній військовий представник Бухареста в Берліні І. Георге у спогадах “Un dictator neferecit – maresalul Antonescu: Calea Romaniei spre statul satelit” (“Нещасливий диктатор – маршал Антонеску: Шлях Румунії до держави сате- літа”) намагається довести, що Трансністрія була “нав’язана” Румунії в якості компенсації за втрату Трансільванії за Віденським арбітражем 1940 р. І. Георге вважає, що німецьке командування вирішило передати Трансністрію під ру- мунське управління, припускаючи, що ця територія стане певною компенса- цією в трансільванському питанні1. Румунський військовий аташе в Берліні зазначив, що під час зустрічі А. Гітлера і І. Антонеску в лютому 1942 р. фюрер намагався переконати кондукетора встановити румунську владу в Трансністрії в повній мірі. Проте І. Антонеску погодився зупинитися на формулюванні “вій- ськова окупація”, оскільки він вважав, що німецьке керівництво бажає спряму- вати увагу румунів на схід, відволікаючи від трансільванської проблеми. Як приклад І. Георге навів епізод, коли під час однієї із зустрічей І. Антонеску та А. Гітлера, розглядаючи карту СРСР, останній запропонував кондукетору про- вести на карті кордони, які мали становити зону румунської окупації. На що І. Антонеску відповів, що окупація Трансністрії цілком достатня для румун- ського керівництва2. Сучасні румунські дослідники В-Ф. Добрінеску та І. Константін у дослід- женні “Basarabia in anii celui deal Doilea razboi mondial (1939–1947)” (“Бессара- бія в роки Другої світової війни (1939–1947)”) зазначають, що наприкінці липня 1941 р. румунські військові підрозділи перейшли Дністер, для того щоб встано- вити новий кордон, знищити радянські фортифікації вздовж ріки та захистити румунське населення за Дністром, оскільки румунський етнічний елемент, на думку румунських істориків В-Ф. Добрінеску та І. Константіна, в Трансністрії був переважаючим3. Однак на відміну від Бессарабії та Північної Буковини, які раніше входили до складу Румунського королівства, землі між Бугом та Дністром до складу Румунії ніколи не входили. Саме тому, на думку дослідників, румун- ський уряд надав Трансністрії статус “тимчасової окупації”, до “повного вирі- шення російського питання”4. Разом з тим, як зазначають румунські історики В-Ф. Добрінеску та І. Константіна, призначення цивільної особи губернатором Трансністрії не може розцінюватися як анексія цих земель, хоча губернатор під- порядковувався військовому керівництву. В той же час, дослідники стверджують, що окуповані Румунією території між Дністром та Бугом, тобто Трансністрія, не розглядалися кондукетором в якості компенсації за втрачену Трансільванію, оскільки І. Антонеску ніколи не піднімав перед керівниками Рейху подібні пи- тання. Крім того, організація управління Трансністрії значно відрізнялася від тієї, яка була впроваджена в Бессарабії та Буковині, що доводить тимчасовий ха- рактер румунської окупації цієї території5. В дослідженні румунського історика К. Кіріцеску “Romania in al Doilea razboi mondial” (“Румунія в Другій світовій війні”) зазначається, що Трансні- стрія – це українська територія між Дністром та Бугом, яка на чверть заселена румунами. Цей факт, як стверджує дослідник, визнавався навіть радянською владою, з ініціативи якої навіть було створено Молдавську АСРР у складі Української СРР. Щодо окупації Трансністрії дослідник зауважив, що І. Антонеску зумів за- кріпити за цією областю статус “території військової окупації”. Командуючий військами на окупованій території підпорядковувався безпосередньо І. Анто- неску6. Питання політичного статусу Трансністрії досліджується вітчизняною істо- ріографією. Український дослідник П. Рекотов у статті “Органи управління на окупованій території України (1941–1944 рр.)” стверджує, що 19 серпня 1941 р. кондукетор Румунії І. Антонеску при попередньому погодженні з А. Гітлером видав декрет про введення румунської адміністрації на території між Дністром і Бугом, офіційно названої Трансністрією7. Інший український історик Д. Кушп- лір вважає, що сама назва території межиріччя Південного Бугу та Дністра – Трансністрія вживалася румунськими істориками з початку ХХ ст. для окрес- лення земель на схід від Дністра, що розглядалися націоналістичною ідеологією як одвічна румунська територія8. Історик П. Рекотов стверджує, що на відміну від Бессарабії та Північної Буковини Трансністрія формально до складу Румунії не входила. Однак, досліджуючи структуру управління Трансністрії, науковець зау- важив, що зв’язок румунського керівництва з губернаторствами, а також упра- вління окупаційною адміністрацією, координацію її діяльності здійснював створений при Кабінеті Міністрів так званий “Військово-цивільний кабінет для адміністрації Бессарабії, Буковини і Трансністрії”. П. Рекотов вважає, що ру- мунські правителі на території губернаторств ввели законодавство “Старого ко- ролівства”, а всі посади префектів та преторів довірили його уродженцям. Фактично, як стверджує дослідник, адміністративний устрій практично був од- наковим у трьох новоутворених губернаторствах9. 162 О. Новосьолов Серед сучасних українських досліджень, присвячених даній проблематиці, слід відмітити роботу А. Русака “Союзники гитлеровской Германии в войне про- тив СССР 1941–1945 гг.” А. Русак звертає увагу, що угода, яка була укладена між німецькою та румунською сторонами у місті Тігіна 30 серпня 1941 р., мала суперечливий характер. З договору (“Угода про забезпечення безпеки адміні- страції і економічної експлуатації території між Дністром та Бугом та Бугом та Дніпром” – Авт.), на думку науковця, є незрозумілим характер підпорядкування Трансністрії румунській адміністрації. Дослідник стверджує, що Бухарест розг- лядав договір як остаточне рішення, в свою чергу, німецька сторона наполягала на його тимчасовому характері10. Отже, питання політичного статусу Трансністрії в 1941–1944 рр. є супереч- ливим і вимагає уточнення та конкретизації. Слід зауважити, що встановленню румунської окупації в Трансністрії пере- дували попередні німецько-румунські домовленості. В листі до І. Антонеску 14 серпня 1941 р. А. Гітлер писав, що територія на схід від Бугу до Чорного моря незабаром буде повністю очищена від противника. Фюрер розкрив перед кон- дукетором деякі плани на майбутнє. Першочерговою метою А. Гітлер бачив ор- ганізацію нового фронту з метою розгромити оборону противника на Дніпрі. А. Гітлер запропонував І. Антонеску: після того як румунська армія досягне Дні- пра, взяти на себе охоронні функції у межиріччі Дністра й Дніпра. Крім того, фюрер висловив побажання, щоб румунські війська взяли участь в операціях на схід від Дніпра11. Слід зазначити, що вже 17 серпня 1941 р. І. Антонеску дав згоду на пропо- зицію А. Гітлера. В листі до фюрера, генерал погоджувався на участь румун- ських збройних сил у продовженні війни на схід від Дніпра. Кондукетор зобов’язався виконувати функції безпеки на теренах між Дністром та Дніпром. І. Антонеску зазначив, що він може здійснювати адміністрування й еконо- мічну експлуатацію лише земель між Дністром й Бугом. Оскільки ці землі по- требують значної адміністративної й економічної реорганізації, якої в цілому потребує й уся країна, а особливо Бессарабія. Крім того, І. Антонеску вима- гав у А. Гітлера певних інструкцій, які б гарантували права та визначали ад- міністративну відповідальність за економічну експлуатацію території між Дністром та Бугом, а також підтвердження, що охоронні функції та підтри- мання порядку на землях між Дністром та Дніпром належать саме румунам12. Відносно цього, А. Гітлер на засіданні свого штабу сказав, що на даному етапі взаємовідносини Німеччини з Румунією хороші, але ніхто не знає, як вони будуть розвиватися у майбутньому. Фюрер підкреслив, що не слід ставити себе у залежність від третіх держав, виходячи з цього і слід будувати взає- мини з Румунією. На відміну від Бессарабії та Буковини Трансністрія формально до складу Ру- мунської держави не ввійшла. Згідно з німецько – румунською угодою (угода “Тетеряну–Хауффе”), яка була підписана 30 серпня 1941 р. представниками ру- мунського та німецького командування, Румунія отримувала німецький мандат на здійснення управління та економічну експлуатацію території між Дністром і 163Нацистський окупаційний режим Південним Бугом (Трансністрії), а також області Буг–Дніпро. Таким чином було встановлено подвійну демаркаційну лінію: одну вздовж Дністра, яка відділяла Румунію від її ж окупаційної зони, інша – вздовж Південного Бугу, яка розме- жовувала румунську та німецьку окупації13. В основу угоди було покладено лист фюрера, адресований І. Антонеску від 14 серпня 1941 р., лист – відповідь кондукетора від 17 серпня 1941 р. та лист ке- рівника німецької військової місії в Румунії, адресований Верховному Коман- дуванню Румунії від 24 серпня 1941 р.14 Згідно з цією угодою Румунія мала відповідати за безпеку, адміністрацію та економічну експлуатацію Трансністрії. Крім того, румунська сторона мала за- безпечувати функціонування комунікацій та зв’язок. Німецька сторона викону- вала в Трансністрії роль консультанта та надавала необхідну підтримку румунській адміністрації. Щодо області Буг–Дніпро, то відповідальність за ад- міністрацію та економічну експлуатацію цієї території покладалася на Німеч- чину. Румунія мала підтримувати порядок та безпеку в цій області. Для управління окупованими землями та для координації дій місцевої адмі- ністрації при Кабінеті Міністрів було створено “Військово-цивільний кабінет для адміністрації Бессарабії, Буковини та Трансністрії” (КББТ), який очолив ге- неральний секретар уряду. На відміну від Бессарабії та Буковини, де владу обій- мали військові, в Трансністрії 19 серпня 1941 р. губернатором було призначено цивільну особу – професора права Георге Алєксяну, який 1938–1939 рр. був ко- ролівським резидентом Буковини. Губернатор Трансністрії підпорядковувався безпосередньо кондукетору та Президії Ради міністрів15. Особливо цінним документом, є німецько-румунська угода “Про безпеку та економічну експлуатацію Трансністрії та області Буг–Дніпро”, яку уклали пред- ставники румунського та німецького командування (румунську сторону пред- ставляв генерал Тетеряну, від німецької сторони угоду підписав генерал Хауффе) у місті Тіґіна (Бендери) 30 серпня 1941 р. Слід зазначити, що сама угода ніколи не публікувалася, і зміст її для дослід- ників був відомим лише в загальних рисах. Аналіз змісту цього документа до- зволяє зробити висновок, що Румунія отримувала тимчасовий німецький мандат на здійснення адміністрації та економічної експлуатації території між Дністром і Бугом. Угода була укладена по дев’яти основних пунктах, які визначили відпові- дальність сторін на окупованих територіях, стан і функції окупаційних румун- ських та німецьких підрозділів, роль румунської адміністрації в управлінні та економічній експлуатації Трансністрії, розподіл військової здобичі, шляхи спо- лучення, телефонний зв’язок, комунікації тощо. Детальне вивчення угоди до- зволяє стверджувати, що ії характер тимчасовий, прелімінарний, оскільки ряд питань (питання визначення остаточних кордонів Румунії, єврейське питання та деякі інші) мали вирішуватися після завершення бойових операцій на цій тери- торії. В цілому ж угода “Тетеряну–Хауффе” стала основоположним докумен- том, який визначив характер та зміст румунської окупації Трансністрії протягом 1941–1944 рр. 164 О. Новосьолов Згідно з угодою “Тетеряну–Хауффе”, при керівникові румунської адміністра- ції в Трансністрії діяв представник німецького командування, який виконував консультативні функції. З огляду на здійснення охорони, підтримання порядку та безпеки, передба- чалося посилення румунських підрозділів охорони з метою надійного викона- ння поставлених функцій. Для цього виділялися наступні військові сили: один штаб армії з розташуванням в Одесі; два штаба армійських корпусів, з яких один розмістився на території Трансністрії, інший – у районі Буг–Дніпро; шість диві- зій піхоти та дві бригади кавалерії. Економічна експлуатація Трансністрії по- кладалася на румунську владу. Для збереження запасів, необхідних для спільного ведення війни, створювався орган для зв’язку німецької армії в Одесі, який мав здійснювати постачання німецьких підрозділів у Трансністрії. Цей орган також мав підтримувати румунські власті, які відповідали за економічну експлуатацію, у зборі та розподілі необхідних продуктів. Шляхи та комунікації в Трансністрії експлуатувалися в диференційованому режимі. Залізниці та річкова навігація знаходились у підпорядкуванні опера- тивним та окупаційним підрозділам й управлялися німецьким штабом тран- спорту. Румунська влада мала надавати підтримку та допомогу німецьким властям у ремонті та утриманні залізниць. Морський транспорт перебував у підпорядкуванні спільним німецько-румунським органам влади. Мости, шляхи, телефонний зв’язок підпорядковувався румунській владі. Румунська адміністрація, крім того, відповідала за безпеку всіх видів зв’язку та сполу- чення16. Столицею Трансністрії спочатку став Тирасполь, а після 16 жовтня 1941 р., столиця губернаторства була перенесена до Одеси. Декретом кондукетора від 19 серпня 1941 р. зазначалося, що територія між Дністром та Бугом, що на пів- ночі обмежена лінією Могилів-Жмеринка, входить до складу румунської адмі- ністрації. Цим же декретом представником кондукетора в Трансністрії було призначено Г. Алексяну, з наданням йому всіх відповідних повноважень. Пред- ставник кондукетора в Трансністрії підпорядковувався безпосередньо Президії Ради міністрів. У документі зазначалося, що Алексяну шляхом видання наказів буде вживати всіх необхідних заходів для нормальної роботи адміністративних органів та для продовження всіх видів діяльності згідно з указами І. Антонеску. Далі йшлося, що чиновники, які направлялися на роботу до Трансністрії, забез- печуються подвійною зарплатою17. Обіговою грошовою одиницею провінції виз- навалася німецька марка. Перед місцевою адміністрацією ставилося завдання налагодити на території провінції економічне й політичне життя. Виконавчий орган Трансністрії – Генеральний секретаріат складався з відділів – директоріа- тів. Кожний дерикторіат відповідав за конкретні функції: сільське господарство, економіка, охорона здоров’я, культи, юстиція, фінанси, шляхи, будівництво, за- лізниці, техніка. Провінція займала площу приблизно в 40 тис. км2 з населенням 2 млн. 327 тис. На території Трансністрії було створено 13 повітів: Ананіївський, Балтський, Березовський, Дубасарський, Голтський, Ямпільський, Могилівсь- кий, Очаківський, Одеський, Овідіопольський, Рибницький, Тираспольський, 165Нацистський окупаційний режим Тульчинський18. Впровадження окупаційної німецької марки – як єдиної закон- ної валюти викликало певне занепокоєння румунських чиновників. Полковник П. Васіліу з цього приводу повідомляв у Бухарест, що румунська влада в Тран- сністрії, без румунських грошей, сприймається як тимчасове явище. Крім того, німецький мандат на здійснення Румунією управління території межиріччя Дні- стра та Південного Бугу, зберігав невизначений юридичний статус Трансністрії. Уряд Румунії утримувався від будь яких політичних заяв щодо офіційного ста- тусу цієї території. 16 грудня 1941 р. на засіданні уряду губернатор Трансністрії Г. Алексяну, звертаючись до кондуктора, заявив, що він діє в провінції з думкою про те, що румунська влада тут встановлена остаточно і назавжди19. Звертаю- чись до членів уряду, диктатор зазначив, що на даний момент він не може зро- бити політичної заяви щодо статусу Трансністрії. При цьому маршал дав настанову Г. Алексяну діяти на загарбаних землях так, ніби влада Румунії вста- новлена тут на два мільйона років. Диктатор наголосив, що не має наміру втра- чати те, що здобув такою важкою працею. Трансністрія, на думку І. Антонеску, повинна була стати румунською територією, оскільки не існує сили, яка б зава- дила Румунії здійснити свої плани на окупованих землях20. Пояснюючи позицію диктатора, міністр закордонних справ М. Антонеску, на засіданні уряду 23 січня 1942 р. заявив, що на даний момент немає підстав ро- бити будь-які зміни в юридичному статусі Трансністрії, або ж здійснювати дії, які б засвідчили те, що Румунія бажає встановити власний територіальний сувере- нітет на цій території. Міністр наголосив, що поки що самі німці зберігають ста- тус військової окупації й офіційно ще не оголосили про приєднання будь-якої частини радянської території. Крім того М. Антонеску повідомив, що невідо- мою залишається доля самої Росії, тому важко знати, як далеко простягнеться Трансністрія21. Найповніше позицію кондукетора М. Антонеску висвітлив у виступі з нагоди відкриття “Бюро з питань миру” 16 червня 1942 р. Міністр заявив, що проблема сходу (тобто, Трансністрії – Авт.), буде вирішуватися на мирній конференції, яка займатиметься і відповідатиме за підготовку відповідних матеріалів. На мо- мент відкриття “Бюро…”, М. Антонеску лише міг задекларувати, що жодною дією пан маршал Іон Антонеску, або ж уряд, а також ні в якому разі Міністерство закордонних справ, не в змозі виразити волю Уряду Румунії про анексію земель навколо Дністра. Юридична позиція, на якій поки що зупинився уряд Румунії – це військова окупація. Тому в юридичних актах, що були укладені відносно Тран- сністрії, відзначається, що в провінції призначено цивільну владу, яка повністю підпорядковується військовому командуванню. Політична заява, на думку міні- стра, відносно цих земель, поки що є недоречною в таких умовах. Мета, яку переслідує румунське керівництво – не робити заяв про політичний і територіальний устрій Трансністрії, який вирішить повоєнна мирна конферен- ція. М. Антонеску зазначив: якщо завтра російська проблема набуде європей- ського звучання, та проти Росії, для знищення комунізму і слов’янства, постане європейська спільнота, а російська європейська частина буде розділена, ось тут Румунія стане актуальним чинником у її знищенні. Тоді, згідно з етнічними та па- 166 О. Новосьолов тримоніальними правами, Румунія виступатиме як регіональний гегемон, з точки зору етнічних та природних кордонів, де розселена значна частина румунського народу – на сході та навколо Чорного Моря. Саме тому румунському уряду не- обхідно підготувати документальний матеріал, який доводив би румунські права у цьому регіоні22. В той же час румунський уряд побоювався, що територіальні здобутки за ра- хунок українських земель, можуть бути розцінені Німеччиною та її союзницею Угорщиною як компенсація за втрачену Трансільванію23. З цього приводу М. Ан- тонеску говорив, що Угорщина буде відстоювати своє право щодо територіаль- ної компенсації. Тому, заявляв міністр, втрата Трансільванії є недопустимою, з цією метою необхідно дотримуватися лінії, згідно якої угорська пропаганда не змогла б заявити, що румуни володіють багатствами України. Таким чином, політичний статус Трансністрії в 1941–1944 рр. був зумовлен- ний військово-політичними реаліями часу. Керівництво Румунії, уникаючи чіт- ких та однозначних формулювань, зуміло, згідно з німецько-румунською угодою, яка була підписана в Бендерах 30 серпня 1941 р., отримати мандат на здійснення економічної експлуатації території між Дністром та Південним Бугом. Слід зау- важити, що про територіальні компенсації щодо Трансільванії, в даному випадку, з боку кондукетора питання не піднімалося взагалі. В той же час, заяви І. Анто- неску та найвищих урядовців країни, а також політика окупаційного режиму, яка здійснювалася в Трансністрії, свідчать, що ця територія була надзвичайно важ- ливою для Румунії, як з військово-політичної, так і з економічної точки зору. Оголошення межиріччя Дністра та Південного Бугу “територією тимчасової вій- ськової окупації” розцінювалося офіційним Бухарестом як прелімінарний захід. Саме тому остаточне вирішення цього питання відкладалося до часу, коли буде отримана повна перемога над СРСР. 1 Gheorghe I. Un dictator neferecit – mareşalul Antonescu : Calea României spre Statul satelit. – Bucureşti : Machiavelli, 1996. – Р. 204. 2 Там само. – С. 205-207. 3 Dobrinescu V. Fl. Basarabia în anii celui de al doilea razboi mondial (1939–1947). Iaşi, 1995. – 374 p. – Р. 245, 246. 4 Там само. – С. 235. 5 Там само. – С. 252. 6 Kiristescu C. România în al doilea război mondial: in 2 vol. – Vol 1. – Bucureşti, 1995. – 360 p. – Р. 54. 7 Рекотов П. Органи управління на окупованій території України (1941–1944) // Укр. іст. журн. – 1997. – № 3. – С. 95, 96. 8 Кушплір Д. Трансністрія // Довідник з історії України / Заг. ред І. Підкови, Р. Шуста. – К., 2001.. – С. 873. 9 Рекотов П. Назв. праця. – С. 96, 97. 167Нацистський окупаційний режим 10 Русак А.В. Союзники гитлеровской Германии в войне против СССР 1941–1945. – К., 1998. – 296 с. – С. 51. 11 Arhivele Statului Bucuresti (Державний Архів Бухареста). – fond Presedintia Consiliului de Ministri. – dosar 476/ 1941. – f. 117. 12 Antonescu – Hitler: Corespondenta şi intilniri inedite (1940–1944): in 2v. – V. 1./ Ed. alc. de Arimia V., Coord. stiitific Cjnstantiniu F. – Bucureşti, 1991. – Р. 121,122. 13 Arhiva Naţională a Republicii Moldova (Національний Архів Республіки Молдова, далі ANRM). – Ф. 706, оп. 1, спр. 9, арк. 64-69. 14 Antonescu – Hitler: Corespondenta şi intilniri inedite. – Р. 119–122. 15 Рекотов П. Назв. праця. – С. 97. 16 ANRM. – Ф. 706, оп. 1, спр. 9, арк. 64–69. 17 Молдавская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза. 1941–1945. Сборник документов и материалов: в 2-х т. – Т. 1. – Кишинёв, 1975. – С. 54. 18 Nistor I. Istoria romanilor din Transnistria: Organizarea cultura şi jertfa lor. – Bucureşti, 1995. – 164 p – Р. 86, 87. 19 Жуковський А. Українські землі під румунською окупацією в часи Другої Світової Війни: Північна Буковина, частина Бассарабії і Трансністрі // Український історик. – 1987. – № 1–4. – С. 83–96. – С. 90. 20 Молдавская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза. 1941–1945. – Т. 1. – С. 98. 21 Procesul lui Ion Antonescu / Ed. ingr. de I.Craca. – Bucuresti, 1995. – Р. 184, 185. 22 Antonescu M. “Dacă vrei sa caştigi războiul trebue sa pregăteşti pacea…” Discurs ţinut la 16 iunie 1942 pentru constituirea Biroul Păcii. – Cluj-Napoca, 1991. – Р. 11–12. 23 Gheorghe I. Назв. праця. – С. 207. 168 О. Новосьолов

Румунська окупація Трансністрії: питання політичного статусу

Institution

Ähnliche Einträge