Місцеві допоміжні структури та військові формування поліції безпеки та СД на теренах райхскомісаріату "Україна": 1941-1944

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Дерейко, І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2009
Schriftenreihe:	Сторінки воєнної історії України
Schlagworte:	Нацистський окупаційний режим
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95641
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Місцеві допоміжні структури та військові формування поліції безпеки та СД на теренах райхскомісаріату "Україна": 1941-1944 / І. Дерейко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 177-184. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-95641
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-956412016-03-02T03:02:55Z Місцеві допоміжні структури та військові формування поліції безпеки та СД на теренах райхскомісаріату "Україна": 1941-1944 Дерейко, І. Нацистський окупаційний режим 2009 Article Місцеві допоміжні структури та військові формування поліції безпеки та СД на теренах райхскомісаріату "Україна": 1941-1944 / І. Дерейко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 177-184. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. XXXX-0019 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95641 uk Сторінки воєнної історії України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Нацистський окупаційний режим Нацистський окупаційний режим
spellingShingle	Нацистський окупаційний режим Нацистський окупаційний режим Дерейко, І. Місцеві допоміжні структури та військові формування поліції безпеки та СД на теренах райхскомісаріату "Україна": 1941-1944 Сторінки воєнної історії України
format	Article
author	Дерейко, І.
author_facet	Дерейко, І.
author_sort	Дерейко, І.
title	Місцеві допоміжні структури та військові формування поліції безпеки та СД на теренах райхскомісаріату "Україна": 1941-1944
title_short	Місцеві допоміжні структури та військові формування поліції безпеки та СД на теренах райхскомісаріату "Україна": 1941-1944
title_full	Місцеві допоміжні структури та військові формування поліції безпеки та СД на теренах райхскомісаріату "Україна": 1941-1944
title_fullStr	Місцеві допоміжні структури та військові формування поліції безпеки та СД на теренах райхскомісаріату "Україна": 1941-1944
title_full_unstemmed	Місцеві допоміжні структури та військові формування поліції безпеки та СД на теренах райхскомісаріату "Україна": 1941-1944
title_sort	місцеві допоміжні структури та військові формування поліції безпеки та сд на теренах райхскомісаріату "україна": 1941-1944
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Нацистський окупаційний режим
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95641
citation_txt	Місцеві допоміжні структури та військові формування поліції безпеки та СД на теренах райхскомісаріату "Україна": 1941-1944 / І. Дерейко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 177-184. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
series	Сторінки воєнної історії України
work_keys_str_mv	AT derejkoí míscevídopomížnístrukturitavíjsʹkovíformuvannâpolícííbezpekitasdnaterenahrajhskomísaríatuukraína19411944
first_indexed	2025-07-07T02:31:00Z
last_indexed	2025-07-07T02:31:00Z
_version_	1836953592130437120
fulltext	І. Дерейко (Київ) МІСЦЕВІ ДОПОМІЖНІ СТРУКТУРИ ТА ВІЙСЬКОВІ ФОРМУВАННЯ ПОЛІЦІЇ БЕЗПЕКИ ТА СД НА ТЕРЕНАХ РАЙХСКОМІСАРІАТУ «УКРАЇНА»: 1941–1944 Система поліційного управління в райхскомісаріаті «Україна» (далі – РКУ) була спрощеною порівняно з Райхом структурою, що складалась із німецьких поліційних підрозділів, зведених у СД та поліцію порядку, і повністю підпоряд- ковану керівництву СС. Її вродженою вадою була нестача кадрів уже на першому етапі становлення окупаційної влади. Тож попри всі ідеологічні настанови ке- рівництва Німеччини та СС вона була приречена здійснювати каральну діяль- ність проти «расово ворожого» населення окупованої країни, та одночасно намагатися залучити його представників для відповідного проведення цієї ді- яльності. Тому процес створення структур та формувань СД з місцевих жителів РК «Україна» є чи не найбільш суперечливим епізодом всієї нацистської окупа- ційної політики. На першому етапі окупації забезпечити “порядок” на окупованій території покликана була діяльність айнзатцгруп СД (Einsatzgruppen, оперативні групи), які, за домовленістю з армією, повинні були очистити міста та села від “небез- печних елементів, та придушити партизанський рух у зародку”. Зазначені групи формувались в травні 1941 р. в основному з офіцерів СС різних управлінь. За встановленою Гіммлером пропорцією, 1000 членів айнзатцгрупи повинні були включати 30–35 офіцерів СД, 40–50 працівників кримінальної поліції (кріпо), 130 працівників орпо, 100 гестапівців, і 350 солдатів частин “Мертва голова” або військ СС. Решту складали 150 шоферів і механіків, по кілька перекладачів, те- леграфістів, радистів і клерків, 10–15 осіб «жіночого персоналу», а також до 80 чол. місцевої допоміжної поліції. Айнзатцгрупи поділялись на айнзатцко- манди, а ті, якщо потрібно, на зондеркоманди1. На території України діяли дві з чотирьох груп – С і D, чисельністю, відпо- відно, 750 і 600 чоловік. Основним видом їх діяльності стала не боротьба з пар- тизанами, а винищення мирного населення, передусім єврейського. Їхнє політичне значення виявилось прямо протилежним до задуманого – замість па- цифікації регіону вони викликали у населення побоювання за своє власне життя і недовіру до нацистського режиму вже на першому етапі окупації, що тільки за- гострювало наявні суперечності. У складі Айнзатцгруп служили і невеликі групи добровольців з громадян СРСР. Тільки набирались вони переважно не з місцевого населення, а з вій- ськовополонених, і не мали стосунку до української поліції РКУ2. У випадку задіяння місцевих частин до масових розстрілів, їм відводилась роль зовнішнього очеплення, а саме знищення людей проводили безпосередньо есесівці. Особовий склад Айнзатцгруп став основою для створення спецслужби РКУ під назвою “поліція безпеки та СД” (Sicherheitspolizei und SD). До неї увійшли представники поліції безпеки – зіпо (об’єднана структура гестапо та кріпо), та контррозвідники з 3 управління СД. На обидва райхскомісаріати офіцерів СД було тільки кілька сотень, тому їхня діяльність напряму залежала від співпраці з іншими інституціями. Так, у генеральній окрузі Житомир, з населенням 2,9 млн. чол., було тільки шість постів СД (Житомир, Вінниця, Овруч, Мозир, Бердичів, Гайсин)3. У генеральній окрузі Київ їх було п’ять (Київ, Полтава, Біла Церква, Умань, Іванків)4. Кількість функціонерів на кожній дільниці за- звичай обмежувалась двома-трьома десятками чоловік, половину з яких скла- дав обслуговуючий персонал. У разі необхідності проведення слідчих чи каральних операцій у віддалених районах, туди просто надсилався офіцер СД, який послуговувався для проведення необхідної діяльності персоналом су- міжних органів. Керівництво поліції РКУ здійснював Вищий СС і поліцейський фюрер (HSSPF, тобто Hoherer SS und Polizei Fuhrer Russland-Sud; з жовтня 1943 р. став іменуватись HSSPF fur Ukraine). З червня по грудень 1941 р. ним був СС-обер- группенфюрер Фрідріх Еккельн5, а з грудня 1941 і до березня 1944 рр. – СС- обергруппенфюрер Ганс Прюцман6. При ньому були два заступники – по СД, він же командувач Зіпо і СД (Нім. Befehlshaber der Sicherheitspolizei und SD fur die Ukraine, скор. BdS) группенфюрер СС доктор Макс Томас7, та по поліції по- рядку (скор. орпо)8. У кожній з генеральних округ всією поліцією керував підлеглий Прюцману ССПФ (SS und Polizei Fuhrer, SSPF),першим заступником якого був окружний керівник поліції безпеки. Нижче керівники осередків СД, без середньої ланки, яка внаслідок нечисленності поліцаїв була непотрібна. Центральний штаб СД, на відміну від інших установ РКУ, розміщувався не в Рівному, а в Києві. Увесь же цивільний окупаційний апарат РКУ, включно з поліцією, складав на вершині свого розвитку в січні 1943 р. всього 25 тис. функці- онерів, чого було явно недостатньо для контролю над сімнадцятимільйонним населенням Райхскомісаріату. Так, наприклад, весь німецький окупаційний апарат такого важливого для гітлерівців міста, як Вінниця нараховував всього 149 чол., з яких 5 були працівниками адміністрації, решта представляли різні каральні органи. А саме: 19 працівників СД, 43 члени підрозділу охо- ронної поліції (шупо), 18 фельджандармів та 64 представники цивільної жан- дармерії9. На початку 1942 р. структура окружних управлінь СД стабілізувалась у виг- ляді п’яти відділів: 1 – кадровий (підготовка і комплектувння), 2 – матеріального 178 І. Дерейко забезпечення (господарська і фінансова діяльність), 3 – служба безпеки (спо- стереження аналітика, контррозвідка), 4 – таємна державна поліція (боротьба з противниками режиму і підпіллям, робота з агентурою), 5 – кримінальна полі- ція (слідчі заходи). Оскільки чисельність окружних апаратів зіпо і СД була мі- зерною (25-35 осіб), то відділи не були ізольованими структурами з власними завданнями (як відповідні структури РСГА)10 а складали єдиний апарат11. Тобто, наприклад, слідчий реферат (підвідділ) 5-го відділу був єдиним на все упра- вління, й вів розслідування справ по всіх напрямках роботи – як кримінальних, так і політичних12. В останньому випадку його слідчі діяли в підпорядкуванні рефератів 4 відділу. Існувала також спільна картотека, офіційно підпорядкована 4 відділу (реферат 4С1). Нумерація рефератів, теоретично розроблена за принциповою схемою РСГА, в дійсності багато в чому була імпровізованою. Наприклад, в 4 відділі, поряд із аналогічними гестапо в Райху рефератами 4В4 (переслідування євреїв) і 4Н (агентурна діяльність), існували реферати, потреба у котрих була викликана міс- цевими умовами: 4/2 (боротьба з партизанами), 4/4 (боротьба з радянською аген- турою), 4/5 (безпосереднє знищення євреїв і контроль за місцевою поліцією)13. Окружні управління мали власні тюрми, а Київське та Миколаївське СД утри- мували ще й власні табори (Сирецький в Києві, та на території радгоспу «Водо- качка» у Миколаївській області). Центральне управління СД утримувало також невеликий табір в столичному районі Мишоловка для обслуговування гаражу і підсобного господарства (теплиць) поліції безпеки.14 З весни 1942 р. окружні управління поліції безпеки почали створювати зов- нішні відділення у підвідомчих регіонах (3–6 на округу, 15–20 осіб кожне). Для заміщення вибуваючих кадрів до структур СД почали набирати місцевих фоль- ксдойче. Вони служили в званні «допоміжних поліціянтів» (Hilfspolizisten), отри- мували стандартну сіру повсякденну уніформу СС, і німецькі знаки розрізнення15. На початку 1943 р. нестача кадрів поліції безпеки та зростання опору окупа- ційному режиму в Україні спонукали керівництво СД до безпрецедентного кроку – всупереч расистській логіці нацизму на оперативну роботу до спецслужби СС почали набирати місцевих жителів. У складі 5 відділу зіпо і СД було створено ре- ферат 5-D, (неофіційна назва – «Українська кримінальна поліція»), компетен- цією якої стала боротьба з кримінальними злочинами місцевих жителів (справами німців займався виключно основний відділ кріпо). Українські «кри- міналісти» не отримували есесівських чи військових звань – їм надавались лише функціональні посадові чини (агент, старший агент, кур’єр тощо), зарплатня була не набагато вищою за платню шуцманів поліції порядку, проте проблеми з доб- ровольцями не виникло – реферат 5-D миттєво став найчисельнішою структурою СД РКУ (наприклад на серпень 1943 р. в Києві його чисельність складала до 203 осіб – вчетверо більше, ніж було німців в усьому окружному управлінні СД). На хвилі цього нововведення в березні 1943 р. навіть 4 політичне управління 179Нацистський окупаційний режим зіпо-СД почало створювати свій український реферат, проте його розвиток був перекреслений поразками на фронтах – у вересні 1943 р. українські структури кримінального та політичного відділів поліції безпеки були евакуйовані до Ні- меччини, де з них сформували контррозвідувальну структуру для роботи в се- редовищі української та російської еміграції – т.зв. групу «Комет» поліції безпеки Райху16. У 1942 р. служби зіпо і СД РКУ постали перед проблемою необхідності створення своїх власних військових формувань. Спочатку для оперативних дій, проведення облав і арештів, охорони своїх концтаборів і тюрем керівництво СД просило надати необхідні сили в орпо. Але вже навесні 1942 р. під егідою поліції безпеки почали створюватись окремі частини шума (Schutzmannschaft der Sicherheitspolizei). Першим українським батальйоном СД став створений в березні 1942 р. в Києві 23-й шуцбатальйон поліції безпеки. Він суттєво відріз- нявся від інших частин шума, що визначала вже сама належність до СД. На- бирався він з того ж контингенту, що й інші батальйони, тобто з мобілізованих на роботи юнаків 1-ї категорії (придатних до військової служби), але переду- сім із немісцевих. Переважно відбирались жителі Полтавської області, яких вивозили до Німеччини через Київ, тому він став відомий, як Полтавський батальйон. При вступі на службу «добровольці» здавали автобіографії та проходили ан- кетування, в якому вказували особисті дані, інформацію про склад сім’ї в тому числі наявність родичів єврейського походження, спеціальну освіту, досвід вій- ськової служби, причетність до НКВД, перебування під слідством. У кінці анкети добровольці давали підписку наступного змісту: «Цим я підтверджую, що дані мною покази відповідають правді. Крім того я зобов’язуюся все, що мені відомо в зв’язку з діяльністю при Німецькій Поліції (СД), хоронити в суворому мов- чанні. Це ж саме я зобов’язуюсь коли вийду з службових умов при Німецькій Поліції (СД). Мені вказано й я це розумію, що за фальшиві покази й порушення мовчання я маю одержати саму сувору кару й що за зрадництво карою з’явля- ється страта»17. Чисельність частини була вищою за їй подібні, і становила 700 чол., але була сформована у менші підрозділи (5, згодом 7 рот по 100 чол.). У кожній роті було виділено “ударне відділення”, а до того ж існував “зондерцуг” (спе- ціальний взвод) із фольксдойчів, батальйонного підпорядкування. Команду- вання частини було унітарним (без дублювання німецьких офіцерів українцями), і складалось з СС-івців. Підпорядковувалась вона безпосередньо керівництву зіпо і СД на Короленка, 33. Шефом батальону був СС-гаупт- штурмфюрер Віллібальд Регітчніг, колишній викладач військової справи і спор- тивної підготовки школи зіпо і СД в Бернау (Німеччина). Зарплатня тут була аналогічна іншим шума – 24 марки для рядового, але зростала майже вдвічі при участі в бойових операціях. Однострої батальйону були чорного кольору без особливих відзнак, на зразок шума індивідуальної служби – вочевидь, щоб 180 І. Дерейко не виділятись з маси цивільної поліції18. На озброєнні перебували трофейні радянські гвинтівки, автомати, ручні і станкові кулемети, легка артилерія і міномети. Розміщувався батальйон по вулиці Мельникова 48, тут же знаходилася і школа СД. Як свідчать радянські джерела, “В школі викладались загальновійськові предмети, вивчались всі види зброї і спеціальні предмети з розвідки, як на оку- пованій німцями території, так і в тилу Червоної Армії. Слухачі школи виходили з широкими знаннями загальновійськового і спеціального диверсійно-розвіду- вального напрямку”19. (Зазначимо, що диверсійна підготовка шуцманам баталь- йону в подальшому так і не знадобилась). Окрім військової підготовки, батальйон займався охороною концтаборів на Сирці і на Мишоловці, конвою- ванням в’язнів в Німеччину, караульною службою, в тому числі і на Короленка 33, проводив облави разом з німецькою поліцією. Іноді виконував зовсім специ- фічні завдання – наприклад, охорона барж із хлібом, що пливли по Десні. З весни 1943 р. роти 23 батальйону беруть активну участь у боротьбі з партизанським рухом, що саме набирав силу на Київщині. У вересні 1943 р. шуцмани евакую- вали на Захід “свої” концтабори, а в жовтні через Рівне виїхали на боротьбу з партизанами до Білорусі20. Аналогічний батальйон спробували створити працівники Харківського СД. Для цього знову ж таки залучались не місцеві жителі, а передусім військовопо- лонені. Батальйон було сформовано в серпні 1942 р., він нараховував 206– 210 чол. у складі двох рот. Перша рота, насичена автоматичною зброєю, була оперативною, а друга, озброєна гвинтівками – караульною. Шуцмани займались охороною об’єктів СД, та іноді виїжджали на пошук партизанів чи диверсантів. Але самостійною військовою частиною цей батальйон так і не став: при набли- женні радянських військ взимку 1942 р., більшість його вояків розбіглась, а ча- стина була розформована21. Рік потому в Дніпропетровську почалось формування ще одного шуцбаталь- йону СД, який восени 1943 р. перекинуто до Миколаєва для проходження вій- ськової підготовки. Крім тактики, топографії і вивчення матеріальної частини озброєнь, добровольцям викладали методи ведення розвідки в тилу противника, способи перетину фронту, здійснення диверсій22. Однак жодної інформації про бойове застосування вказаної частини, ані бодай про присвоєння їй номера досі виявити не вдалось, тож імовірно цей батальйон, як і його аналог в Харкові, був невдовзі розформований. Разом з цим в грудні 1943-січні 1944 рр. керівництво Луцького окружного управління зіпо і СД у порозумінні з місцевим проводом ОУН(М) створило новий 31 батальйон СД, відомий також під назвою Український легіон самообо- рони, або Волинський легіон. Творцем частини стали полковник армії УНР Во- лодимир Герасименко, та працівник Луцького СД штурмбанфюрер СС Зігфрід Асмус, він же став шеф-командиром батальйону. Основою для цього формування стали мельниківські партизанські загони з Крем’янеччини, що відмовилися під- 181Нацистський окупаційний режим порядкуватись командуванню УПА. Батальйон нараховував близько 500 чол. у 4 ротах (сотнях), був досить добре озброєний та вишколений. За уніформу воя- кам УЛС, як і 23 батальйону СД, правили чорні мундири шума індивідуальної служби23. Легіон тільки близько місяця перебував на залишках території РКУ під Луць- ком, де взяв участь у кількох боях з радянськими та польськими партизанами, після чого був переведений спочатку на Холмщину, а потім – в центральну Польщу. Там легіонери були активно задіяні в боях з Армією Крайовою, зокрема в придушенні Варшавського повстання (протидіяли спробам переправи у місто військ прорадянського Війська польського в районі Повісля Черняковського, зго- дом взяли участь в розгромі бойової групи АК „Кампінос”). Влітку 1944 р. ба- тальйон був перепідпорядкований Головному управлінню військ СС (до цього контролювався РСГА), після чого виведений у Словенію і влитий до 14-ї дивізії військ СС „Галичина”24. Єдиним українським підрозділом поліції безпеки РКУ, який проіснував у не- змінному вигляді, без переформування до кінця війни, не був знищений в боях і не розвалився через дезертирство, став 23 батальйон СД з Києва. Свій бойовий шлях ця частина закінчила вже у складі військ СС, приданою залишкам 3-ї тан- кової дивізії СС “Мертва Голова” в Австрії, де вона вела бої з Червоною Армією до 8 травня 1945 р. Коли стало відомо про капітуляцію уряду Карла Деніца, не- змінний командир батальйону гауптштурмфюрер СС Віллібальд Регітчніг роз- пустив шуцманів, порекомендувавши їм переодягнутись в цивільне, і змішатись з остарбайтерами25. Назагал, створені СД допоміжні структури і військові частини в РКУ були краще підготовлені і забезпечені, ніж їх аналоги в підпорядкуванні орпо чи армії. Проте, життєздатність таких формувань була виключно реалізацією волі до осо- бистого виживання їх учасників, оскільки жодної національної чи будь-якої іншої ідеї чи перспективи ІІІ Райх їм не надавав. 1 Энциклопедия Третьего Рейха. – М., 1996. – С. 20. 2 Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБУ). – Ф. 2, оп. 108. – № по оп. 8, спр. 40. – С. 161. 3 Dean M. Collaboration in the Holocaust: Crimes of the Local Police in Belorussia and Ukraine, 1941-44. – N.Y, 2000. – Р. 62. 4 Чуев С.Г. Спецслужбы ІІІ Рейха. – В ІІ-х кн. – СПб., 2003. – Кн. ІІ. – С. 68. 5 Friedrich Jeckeln (1895–1946), СС-обергрупенфюрер (1936), генерал поліції (1941), генерал Військ СС (1944), депутат Райхстагу (1932). Учасник 1 св. в., Залізний хрест 2 класу. Член фрайкору. З 1929 у НСДАП (№ 163348), з 1930 в СС (№ 4367). 1933–1940 – начальник СС-районів «Норд-ост» і «Центр», в 1938–1940 ХССПФ Центр. Німеччини, в травні-червні 1940 – на фронті, к-р батальону дивізії СС «Мертва голова», з липня 1940 182 І. Дерейко по травень 1941–ХССПФ Зх Німеччини. Червень-листопад 1941 – ХССПФ «Росія-Пів- день», потім ХССПФ «Остлянд і Росія-Північ» (до березня 1945). Паралельно очолював ряд частин і з’єднань поліції і військ СС у боях з партизанами та на фронті. Залізний хрест 1 класу, Германський хрест в золоті, Лицарський хрест. Засуджений до смертної кари ВТ ПрибВО, повішений. 6 Hans-Adolf Prutzmann (1901–1945), СС-обергрупенфюрер і генерал поліції (з 1941) та військ СС (з 1944), депутат Райхстагу (з 1932). Доброволець Верхньосілезького фрай- кору в 1918–1934. У НСДАП з 1929 (№ 142290), в СС з 1930 (№ 3002). Керівник СС Пн-Зх Німеччини (1934–1937), ХССПФ Пн-Зх Німеччини (1937–1941). Червень-жов- тень 1941 – ХССПФ «Остлянд і Росія-Північ», з жовтня 1941 (офіційно – з 11 грудня) – ХССПФ «Росія-Південь», з жовтня 1943 по вересень 1944 – ХССПФ «Україна». Зимою- весною 1944 – ком. дивізійної бойової групи «Прюцман» в боях з партизанами та на фронті. З листопада 1944 – інспектор (начштабу) партизанських загонів «Вервольф». Залізний хрест обох класів, Германський хрест в золоті. Полонений, вчинив самогуб- ство. 7 Max Thomas (1891–1945), доктор медицини (психіатрія), СС-групенфюрер і генерал- лейтенант поліції (з 1942). Учасник 1 св. в., артилерист, Залізний хрест обох класів. До НСДАП та СС вступив у 1933 (партквиток № 1848453, СС № 141341). Командувач зіпо і СД Бельгії і Пн Франції (1940-1941), керівник EG C (жовтень 1941 – квітень 1943), одно- часно командувач зіпо і СД в РКУ. Кілька разів важко поранений, у1943 переведений в запас, після війни переховувався. Заарештований, вчинив самогубство. 8 Чуев С.Г. Назв. праця. – С. 59–61. 9 ГДА СБУ. – Ф. 16, спр. 40. – Т. 2, арк. 17–18. 10 РСГА (нім.: Reichssicherheits-Hauptamt, RSHA) – Головне управління безпеки Райху, з 1939 р. вищий керівний орган спецслужб Німеччини, включав розвідку та кон- трозвідку СД, поліцію безпеки (гестапо і кріпо), з 1944 р. – військове управління (ко- лишній Абвер). 11 Чуев С.Г. Назв. праця. – С. 9–17, 59–61. 12 ГДА СБУ. – Ф. 5, спр. 39664, арк. 70. 13 Чуев С.Г. Назв. праця. – С. 67–69; ГДА СБУ. – Ф. 5, спр. 39664, арк. 70. 14 ГДА СБУ. – Ф. 5, спр. 46772, арк. 11; Чуев С.Г. Указ. соч. – С. 67–72. 15 Там само. – Спр. 39664, арк. 32, 55, 129. 16 Там само. – Спр. 62164, арк. 18, 94, 147–148, 252–309. 17 Там само. – Спр. 57649. – Т. 2, арк. 62, 63. Цитується текст підписки Харківського ба- тальйону СД, правопис оригіналу збережено. 18 У 1939 році чорна повсякденна форма Загальних СС (Allgemeine SS) була замінена на сіру, а старі мундири потрапили на склади. У 1941–1942 рр. вони були передані шума, мо- дифікація ж полягала в тому, що на найбільш потерті елементи кітелів і шинелей – об- шлаги, коміри, кишені – були нашиті відвороти з кольорового сукна: синього, брунатного, жовтого, рідше – інших кольорів. 19 ГДА СБУ. – Ф. 5, спр. 1737, арк. 171. 183Нацистський окупаційний режим 20 Там само. – Спр. 19288, арк. 11–50. 21 Там само. – Спр. 57649. – Т. 2, арк. 19–21, 58–60. 22 Чуев С.Г. Назв. праця. – С. 71. 23 ДА СБУ. – Ф. 6, спр. 74945 ФП, арк. 13, 266, 270, 356; Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945). – Львів, 2003. – С. 262–268. 24 ГДА СБУ. – Ф. 6, спр. 74945 ФП, арк. 60-62; Семенов К. Войска СС: Солдаты как все. – М., 2004. – С. 282; Чуев С.Г. Назв. праця. – С. 126, 127. 25 ГДА СБУ. – Ф. 5, спр. 19288, арк. 11–50. 53, 71, 72, 77 184 І. Дерейко

Місцеві допоміжні структури та військові формування поліції безпеки та СД на теренах райхскомісаріату "Україна": 1941-1944

Institution

Ähnliche Einträge