Польське підпілля "за перших совєтів"
Рецензія на книгу: Rafał Wnuk, „Za pierwszego Sowieta”. Polska konspiracja na Kresach Wschodnich II Rzeczypospolitej (wrzesień 1939 – czerwiec 1941), Warszawa 2007
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Назва видання: | Сторінки воєнної історії України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95675 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Польське підпілля "за перших совєтів" / Г. Мотика // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 399-404 . — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-95675 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-956752016-03-02T03:03:07Z Польське підпілля "за перших совєтів" Мотика, Г. Огляди та рецензії Рецензія на книгу: Rafał Wnuk, „Za pierwszego Sowieta”. Polska konspiracja na Kresach Wschodnich II Rzeczypospolitej (wrzesień 1939 – czerwiec 1941), Warszawa 2007 2009 Article Польське підпілля "за перших совєтів" / Г. Мотика // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 399-404 . — Бібліогр.: 4 назв. — укр. XXXX-0019 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95675 uk Сторінки воєнної історії України Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Огляди та рецензії Огляди та рецензії |
| spellingShingle |
Огляди та рецензії Огляди та рецензії Мотика, Г. Польське підпілля "за перших совєтів" Сторінки воєнної історії України |
| description |
Рецензія на книгу: Rafał Wnuk, „Za pierwszego Sowieta”. Polska konspiracja na Kresach Wschodnich II Rzeczypospolitej (wrzesień 1939 – czerwiec 1941), Warszawa 2007 |
| format |
Article |
| author |
Мотика, Г. |
| author_facet |
Мотика, Г. |
| author_sort |
Мотика, Г. |
| title |
Польське підпілля "за перших совєтів" |
| title_short |
Польське підпілля "за перших совєтів" |
| title_full |
Польське підпілля "за перших совєтів" |
| title_fullStr |
Польське підпілля "за перших совєтів" |
| title_full_unstemmed |
Польське підпілля "за перших совєтів" |
| title_sort |
польське підпілля "за перших совєтів" |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Огляди та рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95675 |
| citation_txt |
Польське підпілля "за перших совєтів" / Г. Мотика // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 399-404 . — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| series |
Сторінки воєнної історії України |
| work_keys_str_mv |
AT motikag polʹsʹkepídpíllâzaperšihsovêtív |
| first_indexed |
2025-07-07T02:33:18Z |
| last_indexed |
2025-07-07T02:33:18Z |
| _version_ |
1836953737359261696 |
| fulltext |
Г. Мотика (Варшава)
ПОЛЬСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ «ЗА ПЕРШИХ СОВЄТІВ»
Rafał Wnuk, „Za pierwszego Sowieta”. Polska konspiracja
na Kresach Wschodnich II Rzeczypospolitej
(wrzesień 1939 – czerwiec 1941), Warszawa 2007
У Польщі важливим елементом пам’яті про Другу світову війну є історія
польського підпілля. Опір і боротьба польського суспільства проти німецького та
комуністичного поневолення є предметом заслуженої всенародної уваги. Діяль-
ність вояків Армії Крайової (АК) загально відома. Акція під Арсеналом у Вар-
шаві, під час якої в 1943 р. було відбито молодого підпільника Яна Битнара
(«Рудого») із рук гестапо, вдалий замах у лютому 1944 р. на шефа СС і поліції в
варшавському дистрикті генерала СС Франца Кучеру, успіхи польської розвідки,
наприклад, у транспортуванні до Англії ракети Фау-2 та, нарешті, відкрита
збройна боротьба під час Варшавського повстання – найвідоміші серед поляків
історичні факти.
Варто підкреслити, що ця «обізнаність» набула загального характеру, не ди-
влячись на ідеологічне трактування проблематики підпілля в період панування
комунізму. До 1956 р. про вояків АК писали лише чорними барвами, були вони
– згідно з комуністичною пропагандою – варті презирства «запльовані карлики
реакції»*. Відкриті розмови про боротьбу аківського підпілля з німцями стали
можливі лише після смерті й Сталіна і Болеслава Берута (провідника Польської
об’єднаної робітничої партії). Саме в цей час члени АК були поділені на «злих»
офіцерів та «добрих» вояків. Водночас формування націоналістичного підпілля
й надалі підлягали всебічному засудженню. Подібно оцінювалась діяльність пар-
тизанів, які боролися після війни з комуністами. Вже в часи ПНР, не дивлячись
на ідеологічні і цензурні обмеження, багато було зроблено для дослідження істо-
рії АК. Праці Томаша Стжембоша, Гжегожа Мазура, Міхала Фіялки, Зигмунда
Маньковського відображають панораму польського руху опору1.
* «Запльований карлик реакції» – вислів, широко пропагований владою комуністичної
Польщі після Другої світової війни стосовно вояків Армії Крайової. Походить з плакату
Володимира Закревського «Велетень і запльований карлик реакції», виданого у Лодзі в
1945 р. На плакаті зображено солдата Народної польської армії, який натхненно зі зброєю
в руках рветься до бою, і чоловічка маленького зросту, який плюється, з табличкою на шиї
«АК». Плакат також був відомий під назвою «АК – запльований карлик реакції». У 1980 р.
в Лондоні з’явилась книжка воїна АК Петра Возняка «Запльований карлик реакції: спо-
гади АК-івця з ув’язнень в ПНР» / Maj E. „Zapluty karzeł”, czyli fragment dziejów stosunków
między Narodową Demokracją a Józefem Piłsudskim w latach 1918-1921 // ANNALES UNI-
VERSITATIS MARIAE CURIE-SKŁODOWSKA. – Lublin. – Vol. IV. – 1997; Woźniak P. Za-
pluty karzeł reakcji: wspomnienia AK-owca z więzień w PRL. – Londyn, 1980.
Перелом 1989 р. дозволив історикам порушити тему повоєнної антикомуні-
стичної партизанки. Партизани, які після приходу Червоної армії добровільно
обрали подальшу боротьбу або були до неї змушені комуністичними репресіями,
швидко стали всіма шанованими романтичними героями: «приреченими
воїнами»*, які, не задумуючись, пожертвували своїм молодим життям. Боротьба
членів повоєнного підпілля трактується як логічне продовження тієї, що розпо-
чалася в роки війни. Серед дослідників цієї проблематики можна назвати
Томаша Лабушевського і Казиміра Краєвського, Пьотра Нівіньського, Славоміра
Полєшака, Мачея Коркуча та інших2.
Падіння комунізму сприяло також дослідженню маловідомої історії підпілля
в східних воєводствах ІІ Речіпосполитої, що опинилися в 1939 р. під радянської
окупацією. Суцільною «білою плямою» польської історіографії була діяльність
польського підпілля за період від приходу радянських військ 17 вересня 1939 р.
до наступу німців на СРСР у червні 1941 р. Існуючі з 1989 р. на цю тему праці,
серед них Єжи Вєнгєрского, Томаша Стжембоша та Лонгіна Томашевского, були
цілком новаторськими, однак стосувалися, насамперед, ситуації в регіонах3. Док-
торська дисертація Рафала Внука «За першого совєта», опублікована в 2007 р.,
є спробою узагальнити напрацювання із зазначеної проблематики польських
істориків попередніх десятиліть. Автор, працівник Люблінського університету,
а також Інституту політичних досліджень Польської академії наук, який раніше
переважно цікавився польським підпіллям після 1944 р.4, вирішив дослідити
польське підпілля на всіх теренах ІІ Речіпосполитої, що в 1939–1941 рр. опини-
лися під радянською окупацією. Замір цей, як можу судити, здійснено успішно.
Як зазначає автор, уже в вересні 1939 р., одразу ж після приходу «совєтів»,
стихійно почали формуватися десятки різних локальних підпільних організацій
(невеличка група утворилася навіть у Полтаві – розбито її наприкінці 1940 р.).
Досить швидко здійснені перші спроби їхньої консолідації навколо Союзу зброй-
ної боротьби (СЗБ), загальнодержавної організації з центральним управлінням
у Варшаві, що підпорядкувалась урядові Речіпосполитої на еміграції. Процес
об’єднання підпілля не завжди був легким. На перешкоді неодноразово ставали
політичні розбіжності. Поділи між народниками та пілсудчиками (прихильни-
ками Національної партії (Stronnictwо Narodowe) і правлячої до 1939 р. санації)
призвели до того, що в Львівському окрузі СЗБ (до складу якого входила вся
Східна Галичина) виникли дві незалежні підпільні організації т. зв. СЗБ-1 і СЗБ-
400 Г. Мотика
* «Приречені вояки» – вояки польського підпілля, що боролися проти комуністичної
влади в 1944–1963 рр. Широко відомий вислів запровадив польський журналіст і пись-
менник, а в роки війни член партизанки АК Єжи Шляскі (псевдо «Нечуй»), автор одной-
менної книги «Приречені вояки», опублікованої вперше у Варшаві в 1996 р. Останнім
«приреченим вояком» вважається Йозеф Франчак (псевдо «Лялек» або «Лялька», «Ля-
люся»), який загинув в облаві під Пяскамі (Люблінське воєводство) 21 листопада 1963 р. /
Ślaski J. Żołnierze wyklęci. – Warszawa, 1996; Poleszak S. Kryptonim «Pożar». Rozpracowanie
i likwidacja ostatniego żołnierza polskiego podziemia niepodległościowego Józefa Franczaka
«Lalka», «Lalusia» (1956-1963) // Pamięć i Sprawiedliwość. – 2005. – nr 8 (2).
2. Перша підтримувала контакти безпосередньо з урядом у Парижі, друга –
з підпільним центром, розташованим у межах німецької окупації. Обидві орга-
нізації суперничали між собою, не визнавали один одного.
Рафал Внук вважає, що загальна кількість членів усіх підпільних організацій
у східних воєводствах ІІ Речіпосполитої в 1939–1941 рр. коливалась від 25 до
30 тис. осіб. Він констатує: «На початок 1940 р. польське підпілля під радян-
ською окупацією розпоряджалося такими ж силами, як підпілля на території
Генерального губернаторства. Це відбувалося попри незрівнянно слабший на
Кресах польський людський потенціал» (с. 368). Це означає, що більший відсо-
ток польського населення брав участь у русі Опору під радянською окупацією,
ніж під німецькою. Причиною цього було не лише високе почуття патріотизму,
притаманне полякам, які проживали на східних землях ІІ Речіполитої, а й, на-
самперед, усвідомлення власної слабкості порівняно із національними менши-
нами, які на цих теренах становили більшість.
Польське підпілля готувалося до повстання, що мало вибухнути з початком
війни Франції та Англії з СРСР. Розраховували на підтримку Румунії, яка також
відчувала загрозу з боку «совєтів» та в свій час підписала договір з Польщею про
співпрацю супроти СРСР. Перші підпільні групи збирали зброю і розвідувальні
матеріали, розробляли план повстання. Цікаво, що після початку депортацій на
схід в середовищі польського підпілля обговорювалися ідеї відрядити загони на
залізничні колії, які мали б запобігти чи хоча б ускладнити примусові вивезення.
Відбувалися також збройні акції підпілля. У Львові здійснено невдалий замах
на маршала С. Тимошенка, розроблено план усунення В. Василевської. Хіба
тільки живучістю польської повстанської ідеї можна пояснити спробу захоп-
лення Чорткова (т. зв. «Чортківське повстання»). До «повстання», що не мав жод-
ного шансу на успіх, дійшло вночі з 21 на 22 січня 1940 р., а саме в річницю
січневого повстання 1863 року. Полякам, попри слабке озброєння (мали неве-
лику кількість пістолетів і… ножі) вдалося роззброїти і вбити декількох охо-
ронців та захопити шпиталь. Під час спроби роззброїти варту в казармах один
червоноармієць підняв тривогу, чим перешкодив захопленню складу зброї і
роззброєння гарнізону. Це призвело до зриву всього плану. Рано до Чорткова ді-
сталась радянська підмога і розпочала облаву на повстанців. Арештовано понад
100 учасників, з яких щонайменше 21-го засуджено до смерті. Головним органі-
заторам «повстання», не дивлячись на переслідування, вдалося утекти до Руму-
нії, однак їхня подальша доля невідома.
Значно інтенсивніше польське підпілля діяло в південно-східних воєводствах
ІІ Речіпосполитої, зокрема в регіонах Ломжі і Білостоку, де переважало польське
населення. Там вдалося навіть утворити партизанські відділи, які здійснювали
дрібні збройні акції супроти комуністичної влади: вбивали партійних активістів,
осіб підозрюваних у зраді, а також певних функціонерів органів безпеки.
Активність польської партизанки зросла навесні 1940 р. Такі зміни були спри-
чинені радянськими депортаціями. Локальний комендант підпілля Ян Органі-
ста, цитований Р. Внуком на ст. 265, пояснює: «Організації, що виникли в цей
час, не мали на меті жодного саботажу, як-от підрив мостів чи російських скла-
401Огляди та рецензії
дів, але помста, крик дітей і матерів болісно відлунювали в польських серцях. Із
тих людей, яким вдалося врятуватися від арешту у лісі, поставали групи бійців,
готових на все. Вони ухвалили: своє життя продати дорого – зуб за зуб».
Автор книги «За першого совєта» звертає увагу, що польська конспірація від
самого початку мала слабкі сторони. Серед них легковажне ставлення до діяль-
ності офіцерів НКВС, яких партійні активісти вважали неорганізованими і
неосвіченими. Недотримання глибокої конспірації було також спричинено по-
ширеною думкою, що радянська окупація триватиме лише до весни 1940 р.,
поки, як передбачали, Франція й Англія розправиться з німцями (а потім з
СРСР). Саме з німецьким наступом можна пов’язати масові арешти, здійснені ра-
дянськими органами безпеки в лютому-березні 1940 р. Ці й наступні ув’язнення
знищили польське підпілля. Тільки в Поліському воєводстві між лютим і черв-
нем 1940 р. арештовано приблизно 250 членів Польської військової організації
(с. 284–285), мова йде лише про одну структуру, справжня кількість зловлених
підпільників на Поліссі була ще більшою. За звинуваченням у зв’язку з підпіл-
лям НКВС арештував у 1939–1941 рр. аж 16 758 осіб. Лави підпілля були де-
зорганізовані також внаслідок депортацій вглиб СРСР. Більшість ув’язнених
засуджено на кількадесят років табору, а кілька тисяч розстріляно.
«Совєти» прагнули не лише знищити підпілля, а й контролювати його (при-
наймні, якщо йдеться про Союз збройної боротьби). Найбільших успіхів кому-
ністи досягли в Східній Галичині і на Волині. Радянські силові структури по
черзі заарештували командирів львівського підпілля генерала Мар’яна Жегота-
Янушаітіса, генерала Мєчислава Борута-Спєховіча, полковника Владислава
Котарського, а полковника Владислава Жебровського, який спробував утекти до
Румунії, вбито на кордоні. Наступний комендант Львівського округу СЗБ-1 пол-
ковник Еміль Мачелінський «Корнель» був завербований НКВС. Отже, від
початку 1940 р. ЗЗВ-1 керував радянський агент. Очевидно, «совєти», в органі-
зованій ними грі, хотіли через «Корнеля» й інших завербованих агентів не тільки
контролювати польське підпілля на «своїй» території, а й використати СЗБ у ГГ
проти німців, що було особливо важливо у випадку німецько-радянської війни.
Праця «Корнеля» паралізувала діяльність СЗБ-1. Мало того, спричинила хвилю
арештів серед членів підпілля в Білостоцькому окрузі, які необачно нав’язали
близькі контакти з львівським СЗБ. Мачелінський керував львівським підпіллям
аж до червня 1941 року. Його діяльність з часом викликала все більшу підозру і
наприкінці 1941 р. суд СЗБ засудив його на смерть за зраду. Вирок було вико-
нано. Водночас СЗБ-2 був знищений арештами. Р. Внук не виключає, що серед
залишків організації діяли інші радянські агенти, яких і дотепер не розкрито.
Радянські агенти очолювали також СЗБ на Волині. Серед них був шеф штабу
округу Рівне Болеслав Зимон. Він доклав максимум зусиль до знищення округу
СЗБ-Волинь наприкінці березня – початку квітня 1940 р. Потім, «дивом урято-
ваний», він залишився під німецькою окупацією, де звітував про ситуацію на
Волині й отримав доручення повернутися під радянську окупацію з метою…
відбудови волинської організації. Завдяки «допомозі» Зимона «совєти» від
початку контролювали спроби відновлення львівського підпілля, яку розпочав
402 Г. Мотика
прибулий з ГГ полковник Леопольд Окуліцькі. Через кілька місяців його ареш-
тували. Після вибуху німецько-радянської війни СЗБ засудив Зимона на смерть,
однак цей вирок не було реалізовано. Його подальша доля невідома.
Під час слідств, на думку Рафаїла Внука, функціонери НКВС «намагалися зо-
рієнтуватися, чи вдасться поляків, та й саме польське підпілля, використати в
майбутній війні з Німеччиною, а також, як поляки сприйняли б побудову кому-
ністичної польської держави. Відлуння цього можна відшукати в протоколах до-
питів заарештованих [...] польських провідників» (с. 39).
Не тільки НКВС, а й Абвер намагався використати польське підпілля для
власних цілей. Німці намагалися перевербувати членів польських організацій,
затриманих при перетині німецько-радянського кордону, і з їх допомогою вста-
новити контроль над підпіллям під радянською окупацією. Завдяки цьому можна
було отримувати цінну таємну інформацію, впливати на можливі польські ди-
версійні акції, корисні для німецької армії. Водночас вчасно встановлений кон-
троль над підпіллям, уберігав німців від додаткових неприємностей з боку
польської конспірації після захоплення цих територій Вермахтом. І якщо на те-
риторії СЗБ-Львів у «таємній грі служб» перемогли радянські органи безпеки, то
в окрузі (відповідник повіту) Августів ситуація була протилежна. Своєму успіху
в зазначеному регіоні німці завдячували… українцю, полковнику армії УНР і
контрактному офіцеру польського війська, Петру Дяченку. Після падіння Польщі
він опинився в Сувалках, де співпрацював з Абвером, займався розвідкою в ра-
дянській прикордонній зоні. Без сумніву, служба в польському війську (брав
участь в польській кампанії 1939 р.) полегшувала його діяльність. Він зміг схи-
лити до співпраці засновника і водночас провідника Польської армії визволення
(ПАВ), яка діяла в повіті Августів, підхорунжого Едварда Станкевича (псевдо
«Давер»). За згодою Дяченка і Станкевича члени ПАВ «в обмін на розвідувальну
інформацію отримали допомогу при перетині кордону, можливість переховува-
тися під час облав НКВС на німецькій стороні та вільного пересування по Су-
валках і околицях» (а ця територія перебувала під німецькою окупацією). Внук
описує діяльність Дяченка (с. 270–274), яка тривала до червня 1941 р. Варто під-
креслити, що всі подібні контакти з німцями були рішучо засуджені центральним
керівництвом СЗБ.
Автор не розглядає інших національних рухів, що діяли водночас із поль-
ським підпіллям на одній території: українського, литовського, білоруського, а
також – напевно найменш дослідженого – єврейського, звертаючись до зазначе-
ного питання лише під час характеристики невдалих спроб пошуку порозуміння
між ними. Автор наголошує, що поодинокі спроби польсько-української спів-
праці мали місце лише на Волині. І це, не дивлячись на те, що місцеві народні
діячі, пов’язані до 1939 р. з воєводою Генріхом Йозевським, були в ній дуже за-
цікавлені. На перешкоді співробітництва СЗБ і ОУН стали фундаментальні роз-
біжності щодо майбутньої державної приналежності Східної Галичини і Волині.
Крім того, на цих теренах ОУН зовсім по-іншому ставилась до німців, ніж поль-
ська конспірація. Українські націоналісти розглядали ІІІ Рейх як єдину державу,
зацікавлену в створенні незалежної української держави. Лише після нападу нім-
403Огляди та рецензії
ців на СРСР відкрилося, настільки ці надії були марними. Поразкою також за-
кінчилися спроби порозуміння з литовським і білоруським середовищем.
Лише в Пінську з польським підпіллям, як зазначає автор на основі радян-
ських документів, нав’язала співпрацю єврейська організація Єврейський ку-
пецький клуб (ЄКК). Вона об’єднувала місцевих торговців та представників
вільних професій, її члени, нібито, мали намір під час планованого повстання
поповнити ряди польських загонів. Найвірогідніше, весною 1941 р. НКВС зни-
щив ЄКК, заарештувавши її членів. СЗБ також співпрацював з сіоністами Біло-
стоку (с. 211). Однак це були поодинокі випадки. У Вільнюсі пропозицію
співпраці з СЗБ провідник сіоністської організації Менахем Бегін (майбутній
прем’єр Ізраїлю) відкинув. Внук так пояснює це рішення: «сіоністська конспі-
рація […] свою головну мету вбачала в будівництві єврейської держави. Тому
обезкровлення у боротьбі з совєтами було б нерозсудливим марнуванням люд-
ського потенціалу, такого потрібного для осередків в Палестині» (с. 367).
Без сумніву, «За першого совєта» – книга, яка заповнює існуючу в польській
історіографії прогалину. Внук створив каталог польських підпільних організацій
та її окремих членів (у примітках він подає сотні прізвищ учасників підпілля,
які діяли під радянською окупацією в 1939–1941 рр.). Хоча йому не вдалося
уникнути деяких неточностей (в бібліографії обійдено деякі позиції предметної
літератури, вживає помилково термін «вереснева кампанія» замість «польської
кампанії» і т.д.), незаперечно його дисертація істотно розширює наше знання.
1 T. Strzembosz. Akcje zbrojne podziemnej Warszawy 1939–1944. – Warszawa, 1983;
G. Mazur. Biuro Informacji i Propagandy SZP-ZWZ-AK 1939–1945. – Warszawa, 1987;
M. Fijałka. 27 Wołyńska Dywizja Piechoty AK. – Warszawa, 1986; Z. Mańkowski. Między Wisłą
a Bugiem. Studium o polityce okupanta i postawach społeczeństwa. – Lublin, 1982. Серед праць,
присвячених боротьбі з німцями, що були видані після 1989 р., можна виділити книги
Марка Ней-Крвавіча та Вальдемара Грабовського. Див.: M. Ney-Krwawicz. Komenda Główna
Armii Krajowej 1939–1945. – Warszawa, 1990; W. Grabowski. Polska Tajna Administracja Cy-
wilna 1940-1945. – Warszawa, 2003.
2 Див.: K. Krajewski, T. Łabuszewskie. „Łupaszka”, „Młot”, „Huzar”. Działalność 5 i 6 Bry-
gady Wileńskiej AK (1944–1952). – Warszawa, 2002; P. Niwiński. Okręg Wileński AK w latach
1944–1948. – Warszawa, 1999; S. Poleszak. Podziemie antykomunistyczne w Łomżyńskiem i
Grajewskiem (1944–1957). – Warszawa, 20004; M. Korkuć. Niepodległościowe oddziały party-
zanckie w Krakowskiem (1944–1947). – Kraków, 2002.
3 Див.: J. Węgierski. Lwów pod okupacja sowiecką 1939–1941. – Warszawa, 1991; T. Strzem-
bosz. Antysowiecka partyzantka i konspiracja nad Biebrzą X 1939 – VI 1941. – Warszawa, 2004;
L. Tomaszewski. Kronika wileńska 1939–1941. – Warszawa, 1989 і ін.
4 Див.: R. Wnuk, Okręg Lubelski AK, DSZ i WiN. – Warszawa, 2000; а також головний ре-
дактор Atlasu polskiego podziemia niepodległościowego 1944–1956. – Warszawa-Lublin, 2007.
Переклад і коментар І. Поїздник
404 Г. Мотика
|