Інтелектуальна традиція постмодерну та проблеми реформування правової системи сучасної України

В статье освещается вопрос влияния интеллектуальной традиции на развитие правовой реальности. Акцентировано на таких характеристиках интеллектуальной традиции постмодерна как: принцип плюрализма, интерсубьективности, идея антропоцентризма, гуманизма, верховенства права и т.д. Утверждается идея необ...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2004
Автор:	Братасюк, В.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2004
Теми:	Гносеологія права
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9668
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Інтелектуальна традиція постмодерну та проблеми реформування правової системи сучасної України / В.М. Братасюк // Проблеми філософії права. — 2004. — Т. II. — С. 156-162. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-9668
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-96682010-07-06T12:04:11Z Інтелектуальна традиція постмодерну та проблеми реформування правової системи сучасної України Братасюк, В.М. Гносеологія права В статье освещается вопрос влияния интеллектуальной традиции на развитие правовой реальности. Акцентировано на таких характеристиках интеллектуальной традиции постмодерна как: принцип плюрализма, интерсубьективности, идея антропоцентризма, гуманизма, верховенства права и т.д. Утверждается идея необходимости глубинного реформирования правовой системы Украины. Изменение существующей интеллектуальной традиции в направлении сближения с постмодерным мышлением обусловит коренное реформирование правовой системы Украины. The article is considered the intellectual tradition influence at the law reality development. It’s accented at such characteristics of postmodern intellectual tradition as: pluralism principle, anthropocentricities idea, humanity, law leadership, etc. The idea of deep reform of Ukraine law system is affirmed. The modern intellectual tradition change at the direction of approaching with postmodern law thing is stipulated deep reform of Ukraine law system. 2004 Article Інтелектуальна традиція постмодерну та проблеми реформування правової системи сучасної України / В.М. Братасюк // Проблеми філософії права. — 2004. — Т. II. — С. 156-162. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 1818-992X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9668 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Гносеологія права Гносеологія права
spellingShingle	Гносеологія права Гносеологія права Братасюк, В.М. Інтелектуальна традиція постмодерну та проблеми реформування правової системи сучасної України
description	В статье освещается вопрос влияния интеллектуальной традиции на развитие правовой реальности. Акцентировано на таких характеристиках интеллектуальной традиции постмодерна как: принцип плюрализма, интерсубьективности, идея антропоцентризма, гуманизма, верховенства права и т.д. Утверждается идея необходимости глубинного реформирования правовой системы Украины. Изменение существующей интеллектуальной традиции в направлении сближения с постмодерным мышлением обусловит коренное реформирование правовой системы Украины.
format	Article
author	Братасюк, В.М.
author_facet	Братасюк, В.М.
author_sort	Братасюк, В.М.
title	Інтелектуальна традиція постмодерну та проблеми реформування правової системи сучасної України
title_short	Інтелектуальна традиція постмодерну та проблеми реформування правової системи сучасної України
title_full	Інтелектуальна традиція постмодерну та проблеми реформування правової системи сучасної України
title_fullStr	Інтелектуальна традиція постмодерну та проблеми реформування правової системи сучасної України
title_full_unstemmed	Інтелектуальна традиція постмодерну та проблеми реформування правової системи сучасної України
title_sort	інтелектуальна традиція постмодерну та проблеми реформування правової системи сучасної україни
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2004
topic_facet	Гносеологія права
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9668
citation_txt	Інтелектуальна традиція постмодерну та проблеми реформування правової системи сучасної України / В.М. Братасюк // Проблеми філософії права. — 2004. — Т. II. — С. 156-162. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT bratasûkvm íntelektualʹnatradicíâpostmodernutaproblemireformuvannâpravovoísistemisučasnoíukraíni
first_indexed	2025-07-02T11:53:24Z
last_indexed	2025-07-02T11:53:24Z
_version_	1836535990113533952
fulltext	ГНОСЕОЛОГІЯ ПРАВА 156 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. © 2004 р. В. М. Братасюк Тернопільська академія народного господарства ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТРАДИЦІЯ ПОСТМОДЕРНУ ТА ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ Нинішні дослідники констатують, що на зміну модерному стилю мислення прийшов постмодерний, який, як і попередні способи мислительної діяльності, складає основу і пе- редумову всіх установок людської свідомості [5; 2; 15]. Стиль мислення епохи або інтелек- туальна традиція епохи – це сукупність най- різноманітніших смислів і значень, понять і категорій, загальних схем мислення, принци- пів, мислиннєвих домінант, взірців, парадигм тощо, які, складаючи цілісну і динамічну сис- тему, є імпліцитною передумовою теоретич- ного мислення епохи, тими “майже непоміт- ними для неї окулярами, через які вона ди- виться на світ” [6, с. 134]. Будучи одним із найістотніших елементів у механізмі соціо- культурної детермінації найрізноманітніших культурних утворень, стиль мислення епохи або її інтелектуальна традиція охоплює своїм впливом і політико-правову сферу, визначає основи установок правосвідомості, окреслює особливості юридичного мислення, його го- ризонт, форми і стилі його проявів, об’єкти- вації в розмаїтних складових правової реаль- ності. Цей вплив інтелектуальної традиції до- би може бути дуже значним. А від стилю юри- дичного мислення, як стверджують сучасні за- хідні дослідники, залежить безпосередньо спе- цифіка, стиль правової системи [26]. В українській правничій науці поки що ін- терес до цієї проблематики невеликий. Окремі аспекти цієї проблеми висвітлені такими нау- ковцями, як: М. Козюбра, А. Козловський, О. Бандура, Л. Петрова, С. Шевчук та ін. [27; 11; 7]. Недостатня розробленість цієї теми в науковій літературі й зумовила вибір теми даної статті. Стара, довготривала інтелектуальна тра- диція, усталені, з кількавіковою історією спо- соби мислення можуть так сильно впливати на юридичне мислення і правову реальність че- рез нього загалом, що вони можуть стати майже нечутливими до змін реального життя. Слушно з цього приводу пише український правник В. М. Селіванов, наголошуючи, що старі взірці мислення, застосування принципу “права сили”, забезпечення існуючого юриди- чного культурного природного процесу “від- творення традиційних методів та форм та на- родження нових способів авторитарного прав- ління” ведуть суспільство в кінцевому підсу- мку до “демократичного безправ’я” [24, с. 81- 82]. Сучасний світ змінюється під впливом сти- лю мислення, інтелектуальної традиції, яка багато в чому відрізняється від попередньої модерної, основною домінантою якої є класичний раціоналізм з його тяжінням до фундаментальності, кумулятивності, прагнен- ням до моноістини, монокритерію її, мономето- дологізму, аналітичністю, логіко-раціональ- ним обґрунтуванням, загалом “науковіруван- ням” (Лук’янець В., Соболь О.), запереченням ціннісної парадигми тощо. Постмодерна інтелектуальна традиція уже в основному склалася, і можна стверджувати, що вона не сприймає ніяких типів “духовного монополізму”, “монізму”, “центризму” тощо. Постмодерний розум звільняє себе від прете- нзій на тотальне панування, він антитоталіта- рний, він не шукає єдності та уніфікації в со- ціальній дійсності, він – за розмаїття альтер- натив і тенденцій, плюралізм, він прагне стве- рдити та захистити унікально-неповторне одиничне, окремішне. Логоцентр постмодерну складають такі поняття та категорії як: люди- на, творчість, свобода, справедливість, краса, право, множинність, унікальність тощо на відміну від логоцентру модерної інтелектуа- льної традиції, що складається з таких понять і категорій як: Розум, Логос, Наука, Істина, Сис- тема, ціль, єдине, влада, закон, держава. Постмодерний стиль мислення відобрази- вся в сучасній економіці, що має дуже вира- зну персоналістичну окресленість (малий та середній бізнес), в різних персоналістичних сучасних релігіях (наприклад, реформоване християнство західної парадигми), в філософії В. М. Братасюк Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 157 (екзистенціалізм, персоналістична філософія, герменевтика тощо), в соціально-політичній сфері (ствердження демократичних, соціально орієнтованих, ліберальних держав та грома- дянського суспільства з його персо- налістичними цінностями тощо). Правова культура європейського Заходу та- кож вбирає в себе основні домінанти пост- модерного стилю мислення. Інакше і бути не може, бо ж право в усіх формах його буття є складовою культури, культурним феноме- ном, який відчуває на собі усі більш-менш значні впливи, зміни, що у ній відбуваються [29]. Німецький філософ права А. Кауфманн писав: “Ідея права є ідеєю персонально окрес- леної людини – або ж взагалі нічим... В кін- цевому підсумку, пізнання людей /.../ є рівно- значним пізнанню права” [8, с. 442]. Людина постійно змінюється, а з нею і право. В сучасному західному суспільстві на ос- нові постмодерного стилю мислення форму- ється постмодерна правова реальність. Вона ґрунтується на ідеї ключової ролі суб’єкта в пізнанні та діяльності як свідомого, цілесп- рямованого носія особистісних неявних ког- нітивних передумов, які першопочатково со- ціально, історично, культурно обумовлені, герменевтичне розкриття яких забезпечує аде- кватність отримуваного знання. Поскільки будь-яка правова теорія залежить від особис- тості вченого, тому закони наукового мис- лення часто не співпадають із законами ло- гіки, а метод науки є складним проявом осо- бистості науковця. Сучасна правнича науки все більше і більше пронизується принципом суб’єктивнос-ті. Суб’єктивними можуть бути не лише окремі ідеї вчених, але й цілі системи знань, метасистеми. Отже, сучасна західна юриспруденція, будучи пронизана домі- нантою суб’єктивності, стверджує принцип плюралізму в поглядах на істину, методи її досягнення, критерії її тощо. Якщо науковець- юрист мовить своїй аудиторії правду, то не треба сприймати її за універсальну – постмо- дерна раціональність не претендує на моноіс- тину. Навпаки, вона орієнтує на ідею, що пра- во є не стільки істинним, скільки істиннісним [8]. Воно поєднує в собі логічно-раціо- нальний, психологічний, матеріальний, духо- вно-ідеальний, екзистенціально-ірраціональ- ний, соціальний тощо аспекти [17; 8; 3; 25; 13]. Постмодерна інтелектуальна традиція, на відміну від модерної, яка наполягала на мо- ноістині та монометоді, схильна цінувати ко- жний підхід, кожний інтелектуальний напря- мок, бо вони дозволяють побачити правову реальність багатопланово, як цілісне, складне, динамічне утворення, що є невід’ємною скла- довою світу людини. Постмодерний стиль мис- лення зумовлює використання принципу допов- нюваності і в правовому знанні – т. з. інтегра- тивна юриспруденція є відображенням цієї мислительної установки. Орієнтація на принцип плюралістичності, звернення до поліметодологізму – характерна риса постмодерного правового мислення [4, с. 15]. Думається, що в сучасній юриспруденції використання фіксованих методів пізнання є цілком виправданим, але недостатнім – пра- вова реальність набула нових характеристик, традиційні, наприклад, норма – розмиваються стають плинними [19, с. 41]. Поєднання, взає- модоповнюваність класично-раціональної, не- класичної та посткласичної методології, буде, мабуть, найефективнішим способом дослі- дження сучасного правового розвитку. Мето- дологія логіки життя виявилася нині значно продуктивнішою від логіки методу. Апеляція постмодерного мислення до принципу плюралістичності в корені змінює погляд на проблему розуміння права, струк- туру, витоки його, функції, судочинство, за- галом правозастосування. В сучасній зарубі- жній літературі все більше звучить ідея деце- нтралізованої демократії, в умовах якої дер- жава, оцінюючи свою нормотворчу роль, ба- чить її в зближенні позицій, суспільному об- говоренні чи вільних переговорах, – тобто узаконює правову систему, що встановлю- ється самими сторонами. Для того, щоб бути адекватним соціальній реальності, право, в якійсь своїй частині повинно породжуватися самими сторонами, – підкреслює французький науковець А. Гарапон [1, с. 282]. Так, пише він, стає очевидним, що, крім держави, яка раніше утримувала монополію на нормотвор- чу діяльність, розвиваються інші джерела права: ринки, професійні спілки, сім’я тощо. А. Гарапон підкреслює, що зміст норми “не варто шукати більше в області соціальної по- ведінки: стандартизованої чи підданої фанта- зії кожного – зміст норми виступає предметом визначення в кожному конкретному випадку” [1, с. 283]. Наприклад, ст. 372-1 Цивільного кодексу Франції передбачає, що “якщо батьки і матері не могли домовитися про те, чого вимагають інтереси дитини, тоді практика, якої вони Інтелектуальна традиція постмодерну та проблеми реформування правової системи сучасної України 158 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. притримувалися в подібних ситуаціях, може служити їм нормою”. В цьому випадку сім’я наділяється повноваженнями бути “автором” свого власного права. Суддя не робить ви- сновків, ґрунтуючись на якійсь моделі або експертній стороні стосовно інтересів дитини. Він зробить це, вислухавши сторони. Норма не має більше позитивного змісту, зате проце- дура стає видом сприйняття реальності, єди- ним способом застосування загальних ціннос- тей, таких як рівність чи пропорційне пред- ставництво в конкретних ситуаціях [1]. Суддя, що знаходиться в сфері перети- нання багатьох світів, покликаний грати го- ловну роль в цьому позбавленому локалізації пошукові смислу. Єдність права не принесено в жертву остаточно, але його не шукають бі- льше на глобальному рівні, на рівні державної юридичної позитивної системи. Смисл шука- ють казуістичним способом, свій – для кож- ного визначеного випадку, тобто в децен- тралізованому просторі. Внутрішня цілісність і логічність продовжують бути метою, але тепер не даються одразу. Децентралізація права вказує на занепад традицій єдиного автора нормативного порядку. Як бачимо, в цих умовах незрівнянно зростає роль судді і судо- чинства. Континентальна правова система перестає бути “закритою”, вона відкри- вається, впускаючи прецедент, апелюючи до живого права. В цих умовах розширюється “набір” критеріїв істини, їх об’єктивність до- повнюється суб’єктивними моментами. Західноєвропейське континентальне право в умовах постмодерну все більше наближа- ється до людини, стає невід'ємним елементом її індивідуального буття, набирає рис персо- налістичності. Про це свідчать філософсько- правові концепції та вчення, що з’явилися в Західній Європі продовж ХХ ст.: феномено- логічна філософія права, екзистенціальна, правнича герменевтика, різні концепції від- родженого природного права. Всі вони, як правило, прагнуть захистити унікально-непо- вторне особистісне “Я” від дегуманізованого позитивістсько-легістського праворозуміння і такої ж практики. За останнє десятиліття українські юристи мали змогу познайомитися з фундаменталь- ними роботами таких західних науковців як: Р. Дворкін, Л. Фуллер, Т. Оноре, Дж. Роулз, Ф. Гайєк, Дж. Ллойд та ін., в яких обґрунто- вується ідея ціннісного виміру в праві, ствер- джується принцип нерозривного зв’язку права і моралі в сучасному суспільному розвитку. Л. Фуллер, наприклад, стурбовано пише про те, що “ще не було часів, які могли б ясніше ви- явити безглуздість погляду, нібито право ли- ше віддзеркалює факт узаконеної суспільної влади”. Так само не було ще часів, коли “небезпечність серйозного сприйняття цього погляду була більшою”, ніж нині [25, с. 149]. Р. Дворкін, критикуючи позицію “твердого” позитивізму, наголошує, що в нинішніх умовах “... правознавству ще доведеться вибудовувати містки між юридичною та моральною теоріями” [3, с. 35]. Прикметно, що про це говорить послідовник Х. Харта, неопозитивіст. Нинішнє право покликане бути гуманістич- ним. Незрівнянно змінилася людина ери комп’ютерної культури, інформаційного сус- пільства – вона вимагає шани до себе як авто- номної істоти, здатної до самовизначення, а тому “кожний відступ від принципів внутрі- шньої моралі права є зневагою гідності люди- ни як відповідальної особи”, – слушно акцен- тує Л. Фуллер [25, с. 154]. В постмодерному юридичному мисленні відчувається глибокий антропологічний по- ворот, розуміння невід’ємності права від люд- ської самості, його взаємозв’язку з усім розмаї- ттям людської життєдіяльності. З огляду на це, критично-примусова функція права відходить на задній план, “сила /.../ перестала являти со- бою особливо важливий складовий елемент права”, – підкреслює Д. Ллойд [14, с. 49]. Сьогодні в плані реформування національ- ної правової системи зроблено немало, але ще треба вирішити чимало проблем, – спра- ведливо зазначають такі українські дослідники, як Н. М. Оніщенко, В. Опришко, Л. А. Луць, В. Шаповал, М. Козюбра, А. Заєць, П. Рабіно- вич, Ю. Шемшученко, Ю. Оборотов, О. Ющик та ін. [20; 31; 16]. На передній план виходить такий аспект цієї проблеми як переорієнтація правової науки на соціальну цінність правової системи, забезпечення соціальної справедливо- сті, свободи і правової рівності громадян. Нова модель правової системи України має ґрунтуватися на найновіших досягненнях сві- тової та вітчизняної не лише правової думки, а й всієї людинознавчої науки, на “всій суку- пності знань” про людину і суспільство, як писав російський правознавець С. Муромцев [18, с. 31]. Нині в Україні реформа правової системи “пробуксовує”, надовго затягнулася в часі, тим самим пригальмувавши поступ українсь- В. М. Братасюк Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 159 кого суспільства в напрямі демократичних пе- ретворень. Це пов’язано з прорахунками у визначенні загальної стратегії розвитку України, невизначеністю соціальної складової реформ, неефективністю економічної по- літики, гальмуванням адміністративної рефо- рми, складнощами політичної реформи тощо. Але є ще чинники й іншого плану. Реформа- ційні процеси у сфері права вимагають нау- кової розробки “відповідних орієнтирів, нау- кових понять та категорій, парадигм та кон- цепцій”, що відображали б адекватно реалії життя, – підкреслює Н. М. Оніщенко. – “Не усвідомлена сьогодні актуальність теоретич- ного осмислення впливу соціокультурного чинника на становлення правової системи і зворотного впливу правової системи на соці- окультурну сферу” [20]. Справді, українські правознавці проявили поки що мінімальну ува- гу до цього аспекту проблеми, помітних фу- ндаментальних досліджень в цьому плані, на жаль, немає, за винятком одного-двох [29; 24]. Українська правова реальність тісно пов’я- зана з культурним чинником суспільного роз- витку, із загальним рівнем розвитку культури суспільства, певною культурою поведінки йо- го громадян як суб’єктів права, шкалою цін- ностей суспільства, культурою діяльності за- конодавця, судочинства, культурою мислення кожного пересічного суб’єкта права і всіх тих, хто творить закони і застосовує їх. “Норми права можуть змінюватися від розчерку пера законодавця, – писали Д. Рене та К. Жоффре- Спінозі. – Але в них немало таких елементів, які не можуть бути довільно змінені, поскільки во- ни найтісніше пов’язані з нашою цивілізацією, з нашим способом думання” [23]. Україна заявила про свій європейський ви- бір, взяла курс на ринкові відносини. Правова система Ради Європи ґрунтована на постмоде- рній інтелектуальній традиції, яка ввібрала в себе такі риси як: верховенство права, прин- цип антропоцентризму плюралістичного під- ходу (плюралістичної демократії, плюралізму методологічного, плюралістичності істини в праві, плюралістичності джерел права, плюра- лізм в правотворчості тощо), принцип інтер- суб’єктивності (“я” – інший), домінування приватноправового над публічно-пра-вовим, домінанти особистісно-ціннісного підходу до права, логоцентр з такими поняттями та катего- ріями як: людина-особистість, творчість, свобо- да, право, справедливість, краса, добро, благо, істина, плюралізм, унікальність, ідею не- від’ємності моралі від права тощо. Візьмемо для прикладу проблему захисту прав людини. Україна ратифікувала Європей- ську Конвенцію про захист прав людини та основних свобод 1950 року в 1997 році. Ви- рішення цієї проблеми здебільшого знаходить своє втілення в прецедентному праві Євро- пейського Суду з прав людини, ґрунтованому на принципі плюралістичного підходу, влас- тивого постмодерній інтелектуальній традиції. Україна хоч і підписала Конвенцію, проте її суддя керується у вирішенні проблем захисту прав людини насамперед правовою нормою, сформульованою сувереном, тобто законодав- цем – в ній міститься право. Наше національне законодавство, ґрунто- ване на домінанті моноджерела права, не вва- жає прецедент формою права. Хоча норми нашої Конституції мають пряму дію і най- вищу юридичну силу, українські судді, як правило, вирішуючи справу, роблять це на підставі “конкретизуючого” закону, а не пря- мої дії норм Конституції – принцип верхо- венства права, верховенства людини над дер- жавою та й просто антропоцейтричний підхід поки що в нашій правовій реальності не при- жилися. На жаль, як зазначає С. Шевчук, наша юридична наука залишена нам у спадщину з радянських часів, розглядає юридичну приро- ду прав людини виключно з позитивістських позицій [28, с. 14], а отже, ґрунтована на мо- дерній інтелектуальній традиції. Правова реа- льність України, як зазначалося, донині про- низана домінантою вищості закону від права. Правова система Європейського Союзу ґрун- тована на ідеї цілком протилежній. Старій лі- беральній ідеї про захист прав людини на під- ставі закону приходить на зміну експеримен- тальна ідея про необхідність захисту прав лю- дини від закону [28, с. 519], але на підставі конституційних або конвенційних норм про права людини. Українська правова реальність не визнає, на жаль, принципу природних прав людини, а, отже, невідчужуваних прав – прав, які не на- даються державою, а мають витоки поза дер- жавою. Домінанта моноджерела права, тобто норми, “автором” якої є держава, донині про- низує українську правову реальність, а тому в проблемі реалізації прав людини в Україні і захисту їх безпосередньо в суді є чимало скла- днощів. Інтелектуальна традиція постмодерну та проблеми реформування правової системи сучасної України 160 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. Правова реальність Європейського Союзу ґрунтована на домінанті унікально-особистіс- ного над державою, українська правова реаль- ність, на жаль, за невеликим винятком, реалі- зовується на домінанті загального, групового інтересу або держави над окремішним, особи- стісно-унікальним. Поскільки основоположні принципи, на яких ґрунтована правова реальність України виводяться з правової доктрини, стає зрозу- мілим, яка велика відповідальність за вихід із нинішньої кризи лежить на юридичній науці. Але вона також зазнає нині серйозної мето- дологічної кризи, зумовленої комплексом причин, в т. ч. і теоретико-гносеологічного плану: нерозробленістю цієї проблеми у віт- чизняному правознавстві, відсутністю аналізу в цьому напрямі зарубіжного досвіду, теорії і практики демократичного розвитку, право- вий фетишизм, сліпа віра у всесильність за- кону як науковців-юристів, так і носіїв влади, нездатність подолати його на тлі зростаючого правового нігілізму. Хоча уже всередині 90-их років у вітчизняному науковому юридичному співтоваристві визріла думка, що соціальна цінність та ефективність здобутків пра- вознавства визначається його методологічною обґрунтованістю [21, с. 19]. Чимало сучасних відомих українських пра- вників акцентують на необхідності плю- ралістичного підходу до проблеми методу в юридичній науці [9; 12]. П. М. Рабінович слушно зазначає, що “роздержавлення” мето- дології в юридичній науці, безсумнівно, плі- дний процес, який демократизує юридичну думку, “пошуки істини, вивільняє, стимулює дослідницьку енергію, дозволяє більш повно і всебічно осягнути предмет дослідження” [22, с. 24]. Справедливо наголошує на ідеї необ- хідності нового правового світогляду і нового, тобто адекватного нинішній ситуації як в Україні, так і поза її межами, правового мис- лення В. М. Селіванов [24, с. 391]. Носіями його мають стати і пересічний громадянин, і посадова особа. Його треба виробляти, – ним треба практично оволодіти через систему освітньої юридичної підготовки. Принцип плюралізації має бути застосований як до різ- номанітних правових проблем, так і до спосо- бів їх розв’язання. Суспільству треба здійсни- ти перехід від тоталітарного правового мис- лення, може навіть від “доправового” мислен- ня і свідомості тоталітарного суспільства до демократичного, плюралістичного, правового мислення ринкового суспільства [24, с. 428- 433]. Якщо зважати на те, що методологія право- знавства – це основа створення і використання наукового апарату, за допомогою якого пізна- ються і пояснюються закономірності виник- нення і розвитку права як соціокультурного явища, то нескладно зрозуміти актуальність трансформацій методології правознавства від монометодології до поліметодологізму. Укра- їнським правознавцям, що користуються в ос- новному класичною (модерною) методологі- єю, ґрунтованою на раціональному та об’єктивістському підходах, належить пере- жити доволі складну духовну еволюцію, бо західна (європейська) методологія через не- класичну форму, тобто ґрунтовану на прин- ципах свободи вибору та суб’єктивності, трансформувалася, як вище зазначалося, в постмодерну, посткласичну, ґрунтовану на принципах визнання нераціонального (ірраціо- нального) в праві, плюралізму та інтерсуб'єкти- вності (“я” – “інший”) [4, с. 15]. Методологія правознавства поряд з аналі- зом юридичного знання і безпосереднього процесу пізнання правової дійсності має по- ширюватися також і на онтологічну пробле- матику, пов’язану з уявленнями про правову реальність, які виходять за межі юридичної науки і вимагає для пояснення методів філо- софії, етики, тощо. Сучасні українські правознавці наголошу- ють на необхідності особистісно-ціннісного підходу до аналізу правової реальності [10] – це шлях до заперечення абсолютизації прин- ципів об’єктив-ності і раціоналізму в пізнанні права і визнання принципу суб’єктивності та нераціонального, тобто можна стверджувати, що відбувається поступова адаптація елемен- тів постмодерної інтелектуальної традиції до вітчизняного правознавства. Звичайно, еволюція правознавства, як і будь- якої іншої галузі знання, повинна відбуватися поступово, без впадань у крайнощі. Трансфор- мація модерної інтелектуальної традиції в пост- модерну вимагає зваженого підходу. Не мож- на відразу заперечувати всю методологію мо- дерну, мудріше, мабуть, буде вдатися до поєд- нання та взаємодоповнення обох традицій. Інтелектуальна традиція є чинником, який сприяє запобіганню відриву правової реаль- ності від соціальної дійсності. Щоб запобігти цьому відриву, право має бути пізнавальним і пізнаваним, воно має пізнавати само і має В. М. Братасюк Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 161 бути пізнаним [8]. Правова система України стала на шлях реформування. Цей процес об’єктивний, необхідний. Трансформація його в русло постмодерної інтелектуальної традиції через підвищену гносеологічно-інтелекуальну напругу і юридичної еліти, і пересічних гро- мадян прискорить адаптацію України до єв- ропейських міждержавних правових систем (Ради Європи, Європейського Союзу), виходу її на якісно вищий рівень розвитку. Підсумовуючи сказане вище, можемо кон- статувати наступне: 1. Правова реальність, будучи невід’ємною складовою культури, відчуває на собі всі її впливи. Інтелектуальна традиція епохи або, що те ж саме, стиль мислення епохи вплива- ють на правовий розвиток безпосередньо, а право дуже чутливо реагує на ці впливи; 2. Правова реальність континентальної сис- теми формується під впливом основних домі- нант постмодерної інтелектуальної традиції, яка апелює до принципу плюралізму в питаннях розуміння права, істини в праві, методології права, витоків права, трактування функцій його, а також в правозастосуванні. Постмодерне правове мислення характеризу- ється антропологічним підходом до права, звер- танням до ціннісно-особистісного виміру тощо. 3. Під впливом постмодерної інтелектуаль- ної традиції континентальна правова система втрачає характер “замкненої”, “відкривається”, впускаючи живе право. Це свідчить одночасно про зближення правових систем в умовах інтег- раційних процесів в сучасній Європі. 4. У права є тільки одна мета – людина-осо- бистість, її життя, свободи, приватний інтерес, її доля, безпека, творчість тощо. Попри всі проблеми, якими супроводжується початок реформування правової реальності України, є сподівання, що вищезгадана мета права стане і метою правового реформування в українському суспільстві. Змінюється світ, змінюється епохи, у кожній з яких свій дух. Його вбирає в себе інтелектуальна традиція, щоб втілити потім у різні форми реальності, в т. ч. і правовій. Україна стоїть на початку нової епохи, найважливішою ознакою якої є інша людина, порівняно з традиціоналістсько- соціалістичною українською людиною, і їй не- обхідна буде адекватна її духу і мисленню пра- вова система. Буде жаль, якщо через якусь ви- падковість ця необхідність не здійсниться. Звичайно, в межах однієї статті висвітлити повно і ґрунтовно підняту проблему доволі складно. Ми розпочали її дослідження, усві- домлюючи, наскільки вона є багатоаспектною і складною. Хотілося б щоб вітчизняні науко- вці зацікавилися цією проблемою більш пред- метно, бо її дослідження в умовах Євро- пейського вибору України не є надуманим. Список літератури 1. Гарапон А. Хранитель обещаний. Суд и демократия. – М., 2004. 2. Голоскоков Л. В. Правовые доктрины: от древнего мира до информационной эпохи. – М, 2003. 3. Дворкін Р. Серйозний погляд на права. – К., 2000. 4. Демидов А. И. О методологической си- туации в правоведении. // Правоведение. – 2001. – № 4. 5. Ивин А. А. Интеллектуальный консенсус эпохи // Познание в социальном контексте. Сб. статтей. Институт филлософии РАН. – М., 1994. 6. Ивин А. А. Теория аргументации. – М.: Га- рдарики, 2000. 7. Козловський А. А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. – Чернівці: Рута, 1999. 8. Козловський А. А. Гносеологічні та соціоку- льтурні засади функціонування свободи як прин- ципу права // Вісник Львівського інституту внут- рішніх справ. – 2002. – № 2. – С. 22-30. 9. Козюбра М. І. Методологічні проблеми юридичної науки // Проблеми правознавства. – 1992. – Вип. 52. 10. Козюбра М. І. Місце філософії права в системі суспільствознавства // Проблеми філо- софії права. – 2003. – Том 1. 11. Козюбра М. І. Принцип верховенства права у конституційному правосудді // Закон і бізнес. – 2002. – № 17. 12. Костицький М. В. Методологія пізнання української історико-правової дійсності // Ві- сник Львівського у-ту. – Серія “Юрид. науки”. – 1993. – Вип. 30. 13. Лихолат І. Раціональне та ірраціональне в праві. – Автореф. дис. ... к. ю. н. – К., 2001. 14. Ллойд Д. Идея права. – М., 2002. 15. Лук’янець В. С., Соболь О. М. Філософ- ський постмодерн. – К., 1988. 16. Луць Л. А. Європейські міждержавні пра- вові системи та проблеми інтеграції з ними пра- вової системи України. – К.: В-во Ін-ту держави та права ім. В. М. Корецького НАН України. – 2003. 17. Максимов. И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. Інтелектуальна традиція постмодерну та проблеми реформування правової системи сучасної України 162 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 18. Муромцев Є. Что такое догма права? – Москва, 1885. 19. Оборотов Ю. М. Філософія права і мето- дологія юриспруденції // Проблеми філософії права. – Т. 1. – 2003. 20. Оніщенко Н. М. Правова система: про- блеми теорії. – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького ПАН України. – 2002. 21. Проблеми методології сучасного право- знавства // Матеріали науково-практичної кон- ференції 9-10 жовтня 1996 року, м. Київ. 22. Рабінович П. М. Наука філософії права: до характеристики предмета й методології // Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 23. Рене Д., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. – М., 1999. 24. Селіванов В. М. Право і влада в суверен- ній Україні: методологічні аспекти. – К., 2002. 25. Фуллер Л. Мораль права. – К., 1999. 26. Цвайгерт К., Кетц X. Введение в срав- нительное проведение в сфере частого права. Т. 1. – М., 1998. 27. Шевчук С. Основи конституційної юрис- пруденції. – К.: Український центр правничих студій. – 2001. 28. Шевчук С. Порівняльне прецедентне право з прав людини. – К., 2002. 29. Шишко В. В. Культурологічні аспекти правотворчості. // Автореф. дис. … к. ю. н. – К., 2004. 30. Ющик О. І. Галузі та інститути правової сис- теми (міфи та реальність). – К.: Оріяни. – 2002. В. М. Братасюк ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНАЯ ТРАДИЦИЯ ПОСТМОДЕРНА И ПРОБЛЕМЫ РЕФОРМИРОВАНИЯ ПРАВОВОЙ СИСТЕМЫ СОВРЕМЕННОЙ УКРАИНЫ В статье освещается вопрос влияния интеллектуальной традиции на развитие правовой реально- сти. Акцентировано на таких характеристиках интеллектуальной традиции постмодерна как: принцип плюрализма, интерсубьективности, идея антропоцентризма, гуманизма, верховенства права и т.д. Утверждается идея необходимости глубинного реформирования правовой системы Украины. Изме- нение существующей интеллектуальной традиции в направлении сближения с постмодерным мыш- лением обусловит коренное реформирование правовой системы Украины. V. M. Bratasyuk THE POSTMODERN INTELLECTUAL TRADITION AND PROBLEM OF LAW SYSTEM REFORM IN MODERN UKRAINE The article is considered the intellectual tradition influence at the law reality development. It’s accented at such characteristics of postmodern intellectual tradition as: pluralism principle, anthropocentricities idea, humanity, law leadership, etc. The idea of deep reform of Ukraine law system is affirmed. The modern in- tellectual tradition change at the direction of approaching with postmodern law thing is stipulated deep re- form of Ukraine law system.

Інтелектуальна традиція постмодерну та проблеми реформування правової системи сучасної України

Репозитарії

Схожі ресурси